Національний Банк України, його створення та завдання . . . . . . . . . . 5 Функції Національного Банку України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14 Емісійний центр готівкого обігу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17 “Банк банків” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Орган банківського регулювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . .24
Проблеми, з якими стикається Національний Банк України при виконанні функцій та шляхи їх вирішення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 ВИСНОВОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .41 ВСТУП Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року. Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Було також оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк), Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій. Особливо важливим було те, що окремо, в п. З постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави — України. В даній роботі ми розглянемо основні завдання, які поставлено перед Національним банком України (НБУ), виконуючи які НБУ сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності. Також буде викладено функції, які він виконує, зокрема як емісійний центр готівкового обігу, як “банк банків” (тобто формує банківські резерви та регулює діяльність банківської системи) та орган банківського регулювання, який відповідає за монетарну політику. Буде розглянуто проблеми, з якими стикається Національний банк України, і шляхи іх вирішення, низку заходів, здійснення яких сприятиме реформуванню і підвищенню ефективності функціонування НБУ. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, ЙОГО СТВОРЕННЯ ТА ЗАВДАННЯ Національний банк України (НБУ) – центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банкам; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України” та іншими законами України. Рішення про створення НБУ прийнято (пункт 3 Постанови Верховної Ради України “Про банки і банківську діяльність”) 20 березня 1991 р. Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого – банківську систему, представлену мережею комерційних банків. Основою правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно с Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів управління. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого Радою НБУ кошторису, однак одержання прибутку не становить мету його діяльності. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що належить до державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал НБУ є державною власністю і слугує для забезпечення зобов’язань банку, його розмір визначено Законом “Про Національний банк України” в 10 млн.грн. Згідно з Конституцією України (стаття 99) основною функцією (завданням) НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк України сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, і цінової стабільності. У минулому в рамках Російської імперії Україна не мала власного центрального банку, хоча вважати одним із попередників НБУ можна Київську контору Державного банку Російської імперії, яка виконувала певні функції центрального банку і була третьою за значенням у Росії. Тривалий час її очолював М.Х.Бунге – відомий вчений-економіст, видатний державний діяч останньої чверті ХІХ століття. З проголошенням УНР у 1917 р. Був створений Державний банк УНР, його першим директором став М.Кривецький. Із втратою Україною державності банк продовжував працювати в еміграції; директор банку К.Клепачівський (з 1920 р.) опікувався архівами банку до 1944 р. Під час громадянської війни (1918-1920 рр.) в Україні банківська система не функціонувала. Із запровадженням центральним урядом Радянскьої Росії нової економічної політики (непу) банки знову почали функціонувати. 12 грудня 1921 р. Розпочала діяльність Всеукраїнська контора Держбанку у м.Харкові. Система Держбанку розвивалался в Україні шляхом створення відділень і контор у великих містах та обласних центрах. Після утворення Радянского Союзу ці установи стали філіями Держбанку УРСР, які підпорядковувалися безпосередньо Москві. Тільки у 1955 р. Була створена Українська республіканська контора Держбанку СРСР, яка взяла на себе функції управління регіональними банківськими установами України, але сама підпорядковувалась Держбанкові СРСР. Республіканська контора (з деякими змінами в 1987 р. та 1990 р., зокрема перейменуванням на Український республіканський банк) функціонувала до створення НБУ і за своїм статусом мала ознаки центрального банку. Створення НБУ було спричинено розпадом колишнього СРСР і його централізованої банківської системи. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні 1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська система та гроші. “Законом “Про банки і банківську діяльність”, прийнятим у березні 1991 р., проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, а другий – комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього закону передбачалося: ввести в дію вказаний закон з 1 травня 1991 р.; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республіканський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 року проект статуту НБУ, визначити структуру та чисельність центрального апарату, мережу установ тощо. Вказаними законодавчими актами були закладені організаційно-правові основи створення і подальшого розвитку НБУ. Формування НБУ в наступні роки відбувалося в надзвичайно складних умовах перехідної економіки, побудови принципово нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, наростання хронічної економічної та фінансової кризи. За таких умов НБУ було дуже складно вирішувати не тільки загальноекономічні та політичні завдання, такі як отримання належного центральному банку статусу і місця в системі державного управління, розробка і реалізація адекватної умовам грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом, регулювання валютного ринку тощо, а й конкретні практичні завдання, пов’язані зі створенням матеріально-технічної бази, формування персоналу, розробкою нормативно-правової бази банківської діяльності. Вирішення цих завдань ускладнювалося ще й тим, що НБУ в своєму розвитку не мав підготовчого періоду і йому доводилося все вирішувати негайно. Найпомітнішими подіями, що визначили розвиток НБУ як центрального банку держави, були: закріплення за ним права на емісію національних грошей України; розробка теоретично-методологічних засад грошово-кредитної політики та організаційного механізму її реалізації; у 1995 р. був створений ринок державних цінних паперів і НБУ одержав у своє розпорядження такий важливий інструмент цієї політики, як операції на відкритому ринку; розмежування емісійної діяльності НБУ і бюджетного процесу Міністерства фінансів, надання взаємовідносинам цмх двох фінансових органів держави чіткої визначенності і прозорості; запровадження традиційного для країн із ринковою економікою механізму обслуговування бюджетного дефіциту через ринок державних цінних паперів, національної платіжної системи, міжбанківських розрахунків із застосуванням новітніх технологій переказування коштів на основі електронних платежів; запровадження дійового механізму регулювання валютного ринку, що базується на використанні валютних інтервенцій, запровадження валютного ліцензування та валютного контролю, формування золотовалютних резервів, лібералізації валютного ринку України; проведення грошової реформи та запровадження гривні в 1996 р., створення механізму державного нагляду за діяльністю комерційних банків; введення в дію в 1994 р. Банкнотно-монетного двору, спроможного забезпечити власними силами потреби економіки в готівкових грошах. Визначною віхою в розвитку НБУ стала ухвала Верховною Радою України в 1999 р. Закону “Про Національний банк України” (зі змінами і доповненнями у 2000 р.). Цим, по суті, було підведено риску під етапом інституційного становлення НБУ як центрального банку, законодавчо зафіксовано його місце в економічній системі, чітко окреслено статус, функції та механізми управління відповідно до нових умов та перспектив розвитку України. У ході свого становлення НБУ вдалося добитися подолання беспрецедентної гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систему обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр., які потрясали грошові ринки багатьох країн; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо. Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Кримській автономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють функції на визначеній території. В центральному апараті організовано функціональні департаменти, в складі яких створено управління й відділи. Департаменти організовують роботу з питань грошово-кредитної політики, готівково-грошового обігу, банківського регулювання і нагляду, валютних операцій, розрахунків, бюухгалтерського обліку, звітності, персоналу, фінансів тощо. У регіональних управліннях НБУ структура апарату аналогічна центральному, з певними відмінностями, які випливають зі специфіки їх діяльності. Всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах Уряду, нормативних актах НБУ. Начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно з наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення. Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці. Рада НБУ складається з 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім – Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить: розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням; розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання; затвердження кошторису доходів і витрат банку; затвердження бухгалтерського балансу банку; право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку; інші повноваження. Правління НБУ – це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ. Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган. Основні принципи функціонування НБУ, передбачені законом: принцип незалежності банку; принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку; принцип економічної самостійності банку; принцип централізації системи банку; принцип єдності системи банку; принцип вертикальної структури управління банком. Завдання, які стоять перед НБУ, визначають його роль та місце в економічній системі України. Як і центральні банки ніших країн із ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної Ради. Згідно із Законом “Про Національний банк України” органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у виконання Національним банком функцій, передбачених законодавством. Згідно з Конституцією Національному банку надано право законодавчої ініціативи. НБУ підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення та звільнення Голови НБУ і формування Ради НБУ. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово-кредитного ринку в державі. НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів, проводить із ним взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики і загальнодержавної економічної політики, підтримує економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Водночас НБУ заборонено надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування дефіциту державного бюджету України. НБУ не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання. Протягом усього періоду своєї діяльності Національний банк мав нерозподілені прибутки, які перераховувалися Міністерству фінансів України і використовувались на фінансування потреб держави. НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил. Ці акти є обов’язковими для органів державної влади, банків, підприємств та організацій незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Вони підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. За час існування Національного банку України прийнято близькко 500 короткострокових та довгострокових документів нормативного характеру. На сьогодня чинними є більше 200 нормативних актів. НБУ систематично праціює над удосконаленням правового забезпечення банківської діяльності, бере активну участь у законотворчому процесі. НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. НБУ – інформаційно-аналітичний і статистичний центр грошово-кредитної системи. Він має право безоплатно одержувати інформацію від банків, органів державної влади та суб’єктів господарювання усіх форм власності. Має офіційні видання “Бюлетень НБУ”, “Платіжний баланс України”, “Вісник НБУ” та річні звіти НБУ,. У листопаді 1998 р. відкрито сторінку НБУ в мережі Інтернет українською мовою, з травня 1999 р. – англійською. Законом “Про національний банк України” визначено широкий спектр операцій, які здійснює НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій: відкриває рахунки комерційним банкам, Державному казначейству, міжнародним організаціям і веде ці рахунки; емітує власні цінні папери (депозитні сертифікати), купує та продає державні цінні папери на вторинному ринку з метою регулювання обсягу грошової маси; купує та продає іноземну валюту на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці; купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння, пам’ятні та інвестиційні монети на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування; отримує кредити від МВФ і здійснює погашення кредитів. Операції, які НБУ здійснює з комерційними банками, та іншими контрагентами, є для нього передусім інструментами державного регулювання грошового ринку. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ Як і центральні банки ніших країн із ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. Задля цього НБУ як центральний банк держави здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції із цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу. НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними. НБУ виконує роль фінансового консультанту уряду. Як головний орган валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій з валютними цінностями, щдійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування. НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних комп’ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. Створені регіональні розрахункові палати, що об’єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м.Києві. НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, бере участь у здійсненні розрахунків, гарантує надійність і безпеку СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програму розвитку національної системи масових електронних платежів. Одна з важливих функцій НБУ – представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими органзаціями. НБУ тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польші, Угорщині, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також із провідними комерційними банками Західної Європи таСША з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками. Емісійний центр готівкового обігу Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового обігу на території України. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення , інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств та організацій. НБУ започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обігу рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. національний банк України здійснює емісію національної валюти – гривні і копійок. Для виготовлення грошей в Україні створені банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Національний банк України, як центральний банк, має монопольне право на випуск банкнот та розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території України. За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під зебезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв’язок грошової маси х товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами. Тепер банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку (тобто НБУ) для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку – переважно у формі державних боргових зобов’язань. Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов’язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільни виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єлиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки. Слід зазначити, що значення емісійної функції центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безготівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни. Тенденції розвитку готівкового грошового обігу відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні (табл.1). Таблиця 1 Динаміка готівкової грошової маси в обігу України (на кінець періоду) 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999
Готівка – гроші поза банками (М0), млн.грн. 128 793 2623 4041 6123 7156 9583
Темпи зростання до попереднього періоду, % 2560 620 331 154 152 117 134
Питома вага готівки у грошовій масі (Мз), % 27 25 38 43 49 43 43
У період зростання інфлаційних процесів (1992-1993 рр.) готівкова маса зростала високими темпами. З початком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітилась позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівки, проте її частка у загальній грошовій масі все ще залишається високою. На початок 2000 р. вона становила 43%, що значно перевищує цей показник у країнах з розвинутою риночною економікою (5-10%). Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов’язані зі: стабілізацією економіки; удосконаленням системи оподаткування; скороченням тіньового сектора економіки; підвищенням рівня надійності банків і зростанням довіри до них; запровадженням високоефективних банківських технологій у сфері розрахунків, зокрема Національної системи масових електронних платжев, розробленої НБУ. “Банк банків” Центральні банки у переважній більшості країн не вступаю.ть у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Виконуючи функцію “банк банків”, Національний банк України виступає для комерційних банків у ролі кредитора останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних кредитів, стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО. З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у гсоподарстві комерційні банки відкривають коерспондентські рахунки в центральному банку (тобто в НБУ), на яких зберігаються певрні суми коштів і через які здійснюються розразунки між банками. Крмі того, центральний банк встановлює норми обов’язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей банків. Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків внаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постіну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад боротьбі з інфляцією). У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП) – загальнодержавну платіжну систему, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства. У межаї цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином: через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ; із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації; за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто); з ініціативи платника – банку, який дебетує свій рахунок; у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків. Проведення коштів через СЕП за кожним пакетом платіжних документів відображається на рахунках учасників розрахунків у режимі реального часу. Принципові здобутки, пов’язані з упровадженням СЕП: прискорення розрахунків та обігу грошових коштів; зменшення документообігу та здійснення переходу до безпаперової технології; зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських платіжних документів і підвищення рівня безпеки розрахунків; мінімізація банківських ризиків (усунення кредитного ризику, зниження ризику ліквідності та обмеженнят системного ризику); підвищення можливостей НБУ щодо регулювання грошового ринку. Національний банк України як кредитор комерційних банків поступово освоює методи кредитвування, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці. Протягом 1991-1993 рр. НБУ за завданням уряду розподілив свої кредити головним чином серед колишніх державних банків і спрямовував їх на підтримку переважно державного сектора економіки, тобто проводив селективну політику адресного рефінансування комерційних банків. Починаючи з 1994 р. з метою забезпечення рівного доступу для усіх банків до кредитів центрального банку НБУ запровадив проведення кредитних аукціонів – цінових, за американською моделлю. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу НБУ запровадити, починаючи з 1996 р., ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державнох позики. Характерною особливістю ломбардних кредитів є надання їх банкам переважно для короткострокової підтримки їх ліквідності – до 10 днів. У 1997 р. Національний банк запропонував ще один спосіб рефінансування – операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО, які стали додатковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків. Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ризику. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довгострокове фінансування потреб реального сектора економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ емітує в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем. Так, за період з 1992 по 1999 р. вимоги НБУ до уряд зросли з 17,5 до 19,7 млрд.грн., а вимоги до комерційних банків – з 18,7 млн. грн. до 1,7 млрд.грн. Для переорієнтації емісійного механізму НБУ на кредитування реального сектора економіки необхідно відмовитись від емісійного фінансування дефіциту бюджету і, крім того, доцільно скоритатися схемами рефінансування комерційних банків, що запровадив Німецький Федеральний Банк (Бундесбанк). Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як на “банк банків” досить часто покладаються обов’язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов’зкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.
Орган банківського регулювання Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи. Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків. Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються. Основні завдання банківського регулювання та нагляду: забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню; захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від нефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що у всіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку; створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються банківські технології тощо; забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо; підвищення відкритості базується на удосконаленості системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики; підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг. Як орган банківського регулювання і нагляду Національний банк України здійснює реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій, визначає принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках. З метою забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов’язкові економічні нормативи, що регламентують капітальну базу банків, їх ліквідну позицію, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції. Значну роль у виконанні функції банківського нагляду, яку виконує Національний банк України, відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена: Комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності; Департаментом пруденційного нагляду; Управлінням реєстрації і ліцензування банків; Управлінням нагляду за великими банками; Управління нагляду за проблемними банками. Стратегічну політику департаменту банківського нагляду визначають її контрольлно-наглядові функції, які можна сконцентрувати за такими формами: вступний контроль. Здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій; попередній контроль. Здійснюється з метою дотримання вимог зваженого (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмеження окремих видів діяльності, відрахувань до резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку і стабільність банку, захист інстересів його вкладників і кредиторів; поточний контроль. Здійснюється шляхом інспектування, проведення комплексних та тематичних перевірок поточної діяльності банків та їхніх установ, а також розробки і вжиття заходів щодо їх організаційного зміцнення та фінансового оздоровлення. Нагляд за банками НБУ та його установами здійснюють двома методами: безвиїзний нагляд; виїзне інспектування банків. Безвиїзний нагляд грунтується на аналізі звітності, що надається установам НБУ на регулярній основі. Інспекційні перевірки банків на місцях проводяться кваліфікованими спеціалістами служби банківського нагляду НБУ. У разі порушення законів чи інших нормативних актів Національний банк може застосовувати до комерційних банків заходи впливу, адекватні допущеному порушенню – аж до реорганізації або ліквідації банку. Національний банк провів велику роботу щодо вдосконалення нормативних документів, що регулюють усі напрями діяльності банків, хоча створення законодавчої нормативної бази, яка сприятиме розвитку банківської та підприємницької діяльності в Україні – це складне завдання. Спираючись на світовий банківський досвід, НБУ використовує різні форми і методи банківського регулювання і нагляду, а саме: визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності; визначає положення, що регламентують різні аспекти діяльності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складння звітності; установлює для банків обов’язкові економічні нормативи і ліміти, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів; здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL; визначає порядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості; визначає порядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб; застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків. За період з 1992 по 1999 рр. Кількість банків, зареєстрованих НБУ, зросла з 133 до 203. За цей же період 69 банків було ліквідовано у зв’зку з порушенням банківського законодавства та з інших причин. Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до постолової уніфікації системи банківського регулювання. Певною мірою ця тенденція пов’язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м.Базелі при Банкові міжнародних розрахунків). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо політики в галузі банківського регулювання та нагляду. У комітет входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев’яти европейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв’язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності – надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки. ПРОБЛЕМИ, З ЯКИМИ СТИКАЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ПРИ ВИКОНАННІ ФУНКЦІЙ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Першочерговою проблемою, яка постала зараз перед Національним Банком України і всією банківської системою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за потрібне вжити комплекс заходів: Відрегулювати принципи емісіної політики в Україні, які будуватимуться на таких засадах: Національний Банк України має бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету і внутрішнього державного боргу. (з цією метою Уряд повинен здійснити випуск і впровадження в обіг державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, пов’язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційні банки повинні проводити заліки заборгованості між підприємствами у межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих банківських угод. Національний банк здійснюватиме заходи щодо обмеження грошової маси в обігу лише через суто ринкові підйоми, що є у його розпорядженні, а саме через офіційну ставку рефінансування та резервні вимоги. З метою взяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд має створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межами державного бюджету з використанням кредитної емісії. Запобігаючи перекладанню фінансової і бюджетної відповідальності на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти. Продаж кредитних ресурсів комерційним банкам має здійснюватися Національним банком тільки через аукціон. Міжбанківська торгівля кредитними ресурсами повинна здійсюватися через міжбанківську біржу. Необхідно відмовитися від існуючої практики цільового розподілу кредитів через НБУ відповідно до постанов та рішень Верховної Ради України і Уряду. Забезпечити кредитну підтримку виробництва, яка здійснюватиметься шляхом надання кредитів комерційним банкам на високоефективні програми і під конкретні зобов’язання підприємств через компенсаційні виплати підприємствам з державного бюджету. Необхідно досягти позитивної процентної ставки за кредитами шляхом підвищення дисконтної ставки Національного банку з урахуванням темпів інфляції, що дохволить на ринкових засадах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційним банкам, забезпечити реальний захист вкладів населення і коштів підприємств від знецінення. Проводити через комерційні банки, які через деякі обставини займають монопольне становище на регіональному кредитному ринку, політику захисту вкладів населення на рівні, близькому до дисконтної стаки Національного банку. Внести до переліку першочергових завдань з урахуванням необхідності проведення жорсткої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел залучення необхідних фінансових ресурсівв обіг шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов’язань підприємств векселями. Забезпечити надійність платіжної системи України через запровадження електронного обігу грошей, скорочення строків здійснення розрахункових операцій і посилення відповідальності за їх порушення. Проводити роботу по вдосконаленню системи міжбанківських розрахунків з іноземними державами, особливо з країнами СНД, маєчи на меті встановлення строків проведення розрахунків і відповідальності за їх дотримуваня. У готівковій сфері запроваджувати політику впорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання залучення вільних коштів населення на вклади в банках, розвитку безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток тощо. Здійснювати регулювання діяльності комерційних банків через систему нормативів, які б забезпечувал фінансову стабільність та стійку ліквідність, захист інтересів вкладників. Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ризику. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довгострокове фінансування потреб реального сектора економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ емітує в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем. Так, за період з 1992 по 1999 р. вимоги НБУ до уряд зросли з 17,5 до 19,7 млрд.грн., а вимоги до комерційних банків – з 18,7 млн. грн. до 1,7 млрд.грн. Для переорієнтації емісійного механізму НБУ на кредитування реального сектора економіки необхідно відмовитись від емісійного фінансування дефіциту бюджету і, крім того, доцільно скористатися схемами рефінансування комерційних банків, що запровадив Німецький Федеральний Банк (Бундесбанк).Також є проблема зростання готівкової грошової маси, особливо це відзначалось у період 1992-1993 р. Але поступово темп інфляції з початком стабілізаційних процесів знизився, хоча тенденція до її підвищення ще є дуже високою. Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов’язані зі: стабілізацією економіки; удосконаленням системи оподаткування; скороченням тіньового сектора економіки; підвищенням рівня надійності банків і зростанням довіри до них; запровадженням високоефективних банківських технологій у сфері розрахунків, зокрема Національної системи масових електронних платежів, розробленої НБУ. В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори: нестабільний характер економіки перехідного періоду; незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектору; недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової економіки; ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої, пролонгованої та безнадійної заьоргованості, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику; недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків; неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках стану банківської системи. У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалась банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є безумовно, ускладнювальним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги – вона може і повинна скористатися накопиченим світовим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду. Також є наступні проблеми банківської системи: Низький рівень капіталізації банків, який становить усього близько 3% від валового внутрішнього продукту. Такий рівень капіталу не може забезпечити конкурентоспроможності українських банків на міжнародному ринку. Недостатня активність банків щодо застосування процедур реорганізації шляхом їх злиття та об’єднання з метою зменшення кількості фінансово нестіких банків і відповідного зростання їх капіталізації. Недостатня робота щодо поліпшення якості активів банків, підвищення їх рентабельності та прибутковості банківських операцій. Невиконання вимог Національного банку України стосовно формування у необхідному розмірі резеріві під активні операції. Сприяти запобіганню та усуненню перелічених негативних явищ з метою створення стабільної, високорозвинутої, добре капіталізованої банківської системи покликана служба банківського нагляду. Діючи у структурі НБУ, ця служба виконує покладені на неї функції та постійно трансформується залежно від змін у банківській системі. Зокрема, на виконання Указу Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14.07.2000 р. було проведено реорганізацію служби банківського нагляду, який визначає єдину стратегію подальшого розвитку і політику банківського нагляду, єдині методологічні підходи тощо. У найкоротший термін слід досягти цілковитої відповідальності основним принципам банківського нагляду, розробленим Базельським комітетом із питань банківського нагляду, та вимогам основних директив ЄС. Виходячи з напрямів розвитку банківської системи та враховуючи досі не вирішені проблеми, приорітетними завданнями вдосконалення банківського нагляду на 2001-2003 рр. є продовження підготовки проектів нових нормативно-правових актів НБУ, приведених у відповідність із Законом України “Про банки і банківську діяльність” з урахуванням Базельських принципів банківського нагляду; переоформлення ліцензій комерційним банкам відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”; підвищення вимог щодо рівня капіталізації та платоспроможності вітчизняних банків; розробка та вровадження системи оперативного управління ризиками й ліквідністю банків; удосконалення критеріїв оцінки їх фінансового стану; запровадження ефективного моніторингу та системи оперативної діагностики і раннього реагування на проблеми в діяльності банків; створення загальної і вичерпної автоматизованої бази даних банківського нагляду НБУ; забезпечення повної інтеграції процесів виїзного нагляду, безвиїзного контролю і системного аналізу з одночасним удосконаленням методів їх здійснення; запровадження банківського нагляду на консолідованій основі, з охопленням афілійованих та пов’язаних осіб банків як на території України, так і за кордоном; ефективніше застосування процедур реогранізації, реструктуризації та ліквідації фінансово нестійких банків. Крім того, в Україні спостерігається процес концентрації банківського капіталу шляхом поглинання малих нестабільних банків великими або виділення збиткових філій із великих нестабільних банків та приєднання до інших банків. Однак реальною концентрацією капіталу цей процес назвати не можна. Така реорганізація призводить до “вимивання” регіональних банків, які перетворюються на філії великих банків. Реальним, економічно виправданим і соціально стабільним було б створення банківських об’єднань, корпорацій, банківських та фінансових холдінгових груп, що й передбачено Законом “Про банки і банківську діяльність”. Якщо на початку становлення вітчизняна банківська система отримувала інфляційні прибутки, обслуговуючи поточні потреби комерційних структур та зосереджуючу головну увагу на швидкоокупних операціях торгово-посередницького характеру, короткострокових валютних тощо, то із часом – з певною стабілізацією економічної сфери дохідність банківських операцій відчутно знизилась, змушуючи поступово переорієнтовувати банківську діяльність на такі традиційні в усьому світі шляхи отримання банками доходів, як кредитування реального сектору та довготривалі інвестиційні операції. Це дає змогу прискорити необхідну реструктуризацію виробництва, підвищити економічний потенціал підприємницького сектору, що в перспективі матиме важливий макроекономічний ефект, який проявлятиметься у пожвавленні ділової активності, зростанні обсягу ВВП, поліпшенні економічної кон’юктури. Зважаючи на тісний зв’язок банківського та промислового секторів, усе це сприятиме зростанню фінансового потенціалу комерційних банків, розширенню їх можливостей щодо вигідного маневрування ресурсами, а отже, стійкості в умовах ринкової конкуренції. Все активніша участь іноземного капіталу у вітчизняному банківському секторі, істотне зниження рівня маржі та рентабельності операцій порівняно з початком1990-х років, а також поступова активізація на “традиційних” банківських ринках небанківських кредитних установ – фінансових, страхових компаній, інвестиційних фондів – свідчать про посилення банківської конкуренції в Україні. Щоб її витримати, вітчизняні банки мусять вийти на принципово новий рівень надання банківських послуг, розширювати їх асортимент, підвищувати якість, удосконалювати форму обслуговування. Лише так можна забезпечити високий рівень конкурентноспроможності. Банківська діяльність у конкурентних умовах повинна здійснюватися на єдиних принципахЮ установлених для кредитних організацій, базуватися виключно на комерційних інтересах і відповідати пруденційним та іншим вимогам нормативно-правового характеру. Державна політика стосовно банківського сектору має сприяти збереженню та зміцненню ринкових засад діяльності комерційних банків, використовувати переважно непрямі методи впливу на процеси, що відбуваються у банківській системі. Національний банк України відповідно до макроекономічних показників загально-економічної політики держави становлює цільові орієнтири монетарної політики: зміна грошової бази; зміна грошової маси. Жорстка монетарна політика, яка впроваджується міцною банківською системою, здатна забезпечувати високий внутрішній попит на національну валюту та низьку інфляцію лише протягом відносно коротких часових проміжків. Тому прогнозування інфляції (зовнішня стабільність) має грунтуватися на надійних прогнозах економічного зростання в секторальному та регіональному розрізах. Досягнення встановлених орієнтирів НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів як ринкового, так і адміністративного характеру. Визначено приоритети курсової політики НБУ. При збереженні політики плаваючого курсу стимулюється переорієнтація експорту й імпорту на збільшення у зовнішньому обороті питомої ваги технічної продукції та новітніх технологій. Але як і раніше, завданням стратегічного значення заоишається підвтщення внутрішнього попиту, забезпечення стійкого поліпшення добробуту населення. Було проведено аналіз монетарної політки, яку Національний банк України проводив протягом 1991-1999 рр., який дав висновки, що забезпечення рівномірного економічного зростання, стабілізації зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики, неможливо. Для вирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинна забезпечити: прискорення реструктуризації реальної економіки; реалістичний державний бюджет на бездефицитній основі. У свою чергу, діяльність Національного банку України як центрального банку країни має бути спрямована на: забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні, як необхідної (але не єдиної і недостатньої) умови для макроекономічної стабілізації і зростання реальних доходів населення; стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, з тим, щоб вони більн інтенсивно підтримували реальну економіку. Для подальшого нарощування капіталу комерційних банків, зменшення обсягів несвоєчасно повернутих кредитів, підвищення рентабельності банківської системи в цілому, було створено Цкомплексну програму розвитку банківської системи України на 2001-2003 роки”, створення якої було передбачене Указом Президента від 14 липня 2000 р. “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”. Проаналізувавши нинішній стан вітчизняної банківської системи, автори програми (серед яких представники багатьох міністерств, відомств, наукових закладів і громадських організацій нашої країни, іноземних банківських установ, міжнародних фінансових організацій) визначили першочергові задання банківського сектора української економіки, серед яких: зміцнення національних грошей; орієнтація банків на потреби економіки шляхом нарощування обсягів кредитування та банківських інвестицій у розвиток вітчизняної економіки; зміцнення надійності банків; можливість виходу з локальних криз із найменшими втратами та недопущення системних банківських криз; посилення довіри до комерційних банків; очищення кредитних портфелів від безнадійних банківських боргів, а банківської системи – від слабих, неплатоспроможних банків, неспроможних своєчасно виконувати доручення клієнтів. В окремому розділі програми визначено місце, роль і перспективи розвитку небанківських фінансових установ, які раніше діяли “поза наглядом і поза правилами”, а також низку конкретних заходів (із зазначенням термінів і відповідальних за їх проведення), здійснення яких сприятиме реформуванню й підвищенню ефективності функціонування вітчизняних банків, і зокрема, Національного банку України.
ВИСНОВКИ В даній роботі ми возгялунли діяльність Національного банку України, його структуру, функції та завдання, які зараз постають перед ним. З усього вищевикладеного, що Національний банк України (НБУ) є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні. Виконуючи свої функції, в тому числі функціх емісійного центру готівкового обліку, “банку банків” та органу банківського регулювання та нагляду, НБУ приходиться вирішувати багато проблем, бо деякі процеси, які в багатьох країнах відбувались роками, десятиріччями, в Україні відбуваються одночасно, і це є ускладнюючою обставиною. У ході свого становлення НБУ вдалося добитися подолання беспрецедентної гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систему обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр., які потрясали грошові ринки багатьох країн; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо. Довготермінова стабільність грошової одиниці, що є одним із найголовніших завдань Національного банку України, – це складний синтез багатьох процесів, які зрештою повинні на стабільно високому рівні підтримувати попит на національну валюту як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак стабільно високий попит на національну валюту є лише грошовим віддзеркаленням потужного та швидкозростаючого попиту внутрішніх та зовнішніх споживачів на пропоновані вітчизняною економікою товари, роботи, послуги. Отже, фундаментом довготривалої стабільності валюти є позитивна економічна динаміка, яка зрештою забезпечує високу конкурентноспроможність української економіки в цілому. Жорстка монетарна політика, яка впроваджується міцною банківською системою, здатна забезпечувати високий внутрішній попит на національну валюту та низьку інфляцію лише протягом відносно коротких часових проміжків. Тому прогнозування інфляції (зовнішня стабільність) має грунтуватися на надійних прогнозах економічного зростання в секторальному та регіональному розрізах. Моделі прогнозу монетарних показників стабільності національної валюти зокрема не дадуть надійних результатів без упереджувального розвитку моделей прогнозу економіки. Будь-яке вдосконалення моделей прогнозування інфляції, обмінного курсу, монетарних показників не компенсує брутальної недосконалості прогнозу економічної динаміки. Визначено приоритети курсової політики НБУ. При збереженні політики плаваючого курсу стимулюється переорієнтація експорту й імпорту на збільшення у зовнішньому обороті питомої ваги технічної продукції та новітніх технологій. Але як і раніше, завданням стратегічного значення заоишається підвтщення внутрішнього попиту, забезпечення стійкого поліпшення добробуту населення. Поряд з розвитком ринкових реформ у національній економіці має відбутися й осмислення проблем однієї з найскладніших галузей – банківської системи, її становища на сьогодні та песпектив на майбутнє. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Дмитрієнко Н.Ф., Литвин В.М., Ющенко В.А., Яковлева Л.В. Гроші в Україні: факти і документи. – К., 1998. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф.Пудовкіної. – К.: КНЕУ, 1999. Степаненко А. Система банківського нагляду//Вісник НБУ, 1996. - №5. – С. 30. Кротюк В. Законодавче та нормативне забезпечення банківської діяльності // Вісник НБУ, 1996. - №5. – С. 30. Ющенко В., Лисицький В. Функції Національного банку України та економічне прогнозування //Вісник НБУ, 1998. - №5. – С. 4-5. Папуша А. Банківська система України: перспективи розвитку // Вісник НБУ, 2001. - №4. - С. 10. Стельмах В. НБУ: Національний банк України: перші десять років діяльності //Вісник НБУ, 2001. - №4. – С.2-4. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. //Голос України, 22 червня 1999. - № 112 (2114). – С.4. Гроші та кредит: Підручник /за ред.М.І.Савлука. – К.:КНЕУ, 2001. – 602 с. Паламарчук А. Вісник НБУ, 2001. - №4. – С. 20. Патрикац Л., Компанієць. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України. //Вісник НБУ, 2001. - №12. – С.20-22. Ющенко В.А. Банківська система України у ринковій економіці //економіка України, 1994. - №3. Воронова Л., Мороз А., Пухвкіна М., Савлук М. Національний банк України //Вісник НБУ, 2001. - №5. – С. 6-9. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.1991р.
