НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИДО ВИВЧЕННЯ ТЕМ КУРСУ
ТЕМА 1. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ІНФОРМАЦІЯЯК ОБ’ЄКТ АВТОМАТИЗОВАНОЇ ОБРОБКИ
1.1. Фінансово-кредитна інформація та її особливості
Термін «інформація» поширений не лише в усіх галузях науки, а й у повсякденному житті людей. Інформація супроводжує людину на кожному її кроці. Якщо виходити з того, що інформація — це подані певним способом повідомлення, які виникають під час здійснення певного виду людської діяльності, то можна розглядати наукову, технічну, економічну, соціальну, політичну, військову та інші види інформації. Проте найбільший обсяг припадає на технічну та економічну (техніко-економічну) інформацію.
Економічна інформація (ЕКІ) відбиває явища економічного життя суспільства.
Отже, ЕКІ — це сукупність повідомлень економічного характеру, які можуть бути зафіксовані, передані, перетворені, збережені й використані для управління економічним об’єктом (ЕКО) та економікою в цілому. Виникають такі повідомлення під час підготовки до виробництва чи надання послуг, а також безпосередньо в кожному із цих процесів.
Тут йдеться, по суті, про обробку, фіксування, передавання й зберігання повідомлень і нічого не говориться про їх новизну, тобто ЕКІ розглядається як сукупність економічних даних, які можуть бути оброблені з допомогою ЕОМ чи інших технічних засобів (ТЗ). З огляду на це словосполучення «обробка інформації» і «обробка даних» вживаються як синоніми.
Усі автоматизовані системи обробки інформації (АСОІ), зокрема й у фінансово-кредитних установах (ФКУ), працюють із даними, тобто з такими повідомленнями, які можна зафіксувати й обробити, діставши нові дані, які становитимуть інтерес для користувача.
Якщо інформація так чи інакше стосується фінансів або кредитів як економічних категорій, то вона вважається фінансово-кредитною інформацією (ФКІ). А оскільки фінанси та кредити — це елементи економіки, то й ФКІ являє собою частину економічної інформації.
Важливою особливістю ЕКІ (а також ФКІ) є те, що вона відбиває діяльність ЕКО через систему числових показників, має дискретну форму подання, може бути вміщена на матеріальних носіях і зображується здебільшого в алфавітно-цифровому вигляді в десятковій системі числення. Отже, ЕКІ потребує насамперед арифметичної та логічної обробки (упорядкування, вибірка, агрегування тощо), причому переважають логічні операції (понад 60%), що ж до арифметичних, то вони зводяться, як правило, до чотирьох дій (+, –, :, *).
ЕКІ характеризується тим, що її доводиться тривалий час зберігати й нагромаджувати у великих обсягах, а також повторюваністю й циклічністю її виникнення та обробки. Крім того, первинні дані щодо ЕКІ виникають у багатьох низових точках економічного об’єкта, а тому існує проблема їх збирання.
ЕКІ може також характеризуватися за стадіями її виникнення; технологією обробки даних; способом передавання; ступенем стабільності; участю в реалізації функцій управління.
За стадіями виникнення розрізняють інформацію первинну і вторинну, або похідну. Первинна виникає безпосередньо в результаті виробничо-господарської діяльності ЕКО. Вторинна інформація створюється обробкою первинної інформації, первинної разом із вторинною або лише вторинної.
За технологією обробки ЕКІ може поділятися на вхідну, проміжну та вихідну.
Вхідна інформація — це первинні дані, подані у вигляді документів, даних на машинних носіях, сигналів із клавіатури, а також даних, які надходять від раніше виконаних перетворень і використовуються при розв’язанні розглядуваної задачі. Тобто вхідною інформацією (даними) може бути як первинна, так і вторинна інформація.
Вихідна інформація являє собою результат розв’язання задачі з перетворення вхідних даних. Вона видається безпосередньо користувачеві або передається до інших систем.
Під час обробки вхідних даних утворюється проміжна інформація, що призначена не для цілей управління, а відіграє допоміжну роль. Наприклад, показує кількість оброблених об’єктів, етап обробки і т.ін.
За ступенем стабільності використання та зберігання ЕКІ можна поділити на постійну, умовно постійну (якщо оновлення за період зберігання становить не більш як 10 %) та змінну.
Постійна та умовно постійна — це так звана нормативно-довідкова інформація (НДІ). Завдяки зберіганню останньої стає можливим багато разів її використовувати у процесі автоматизованої обробки, увівши один раз. А це, у свою чергу, дає можливість скоротити обсяги вводу.
За участю у функціях управління розрізняють інформацію:
а) фактичну, яка відображає події, які вже сталися (що було);
б) планово-договірну (що буде, що може бути, що має статися);
в) нормативно-розрахункову, яка регламентує витрати і накладає обмеження під час розв’язання задач;
г) довідкову, яка подається користувачеві до відома (дата, ім’я тощо).
Особливості ЕКІ враховують, організуючи та реалізуючи її обробку. Вимірюють ЕКІ в таких одиницях:
натуральних — число повідомлень, документів, рядків, показників, слів, символів;
телеграфних — біти (кількість двійкових розрядів), байти(8 біт), кілобайти (1024 байт), мегабайти, гігабайти.
Натуральні одиниці використовуються в разі обробки інформації людиною, а телеграфні — під час організації машинної, зокрема автоматизованої і автоматичної обробки інформації.
У фінансово-кредитних установах (ФКУ) економічна інформація має свій специфічний зміст, оскільки пов’язана з роботою установ з обслуговування клієнтів, впливаючи на економічні показники останніх.
Водночас ФКУ не може функціонувати без управління власною діяльністю. Тому такій установі потрібна власна ЕКІ, що слугуватиме для прогнозування, планування, обліку, контролю, аналізу та регулювання її діяльності. Згідно з цим у ФКУ слід розрізняти власну ЕКІ, пов’язану з діяльністю такої установи, та інформацію, що стосується обслуговуваної клієнтури.
Фінансово-кредитну інформацію не можна обмежувати інформацією, що циркулює тільки у фінансово-кредитних установах, оскільки ФКІ як різновид (підмножина) ЕКІ, виокремлений за певною ознакою, може характеризувати діяльність не лише ФКУ, а й інших структурних елементів економіки.
У системі підприємств і об’єднань, галузей та регіонів ФКІ є різновидом ЕКІ, роль і питома вага якого в загальному обсязі ЕКІ має тенденцію до зростання, хоча за абсолютною величиною її обсяги менші, ніж інших видів ЕКІ (скажімо, щодо матеріально-технічного забезпечення, зарплати тощо).
У ФКУ (виходячи із їх головного призначення) необхідно розглядати всю інформацію, яка циркулює там. При цьому може йтися про підсистеми обробки безпосередньо лише кредитної або лише фінансової інформації і про комплекси автоматизації управління діяльністю установи.
1.2. Структуризація та формалізоване задання економічної інформації
1.2.1. Структуризація економічної інформації
Структуру ЕКІ утворюють конкретні інформаційні сукупності, які мають певний зміст і обробляють не економічну інформацію взагалі, а її конкретні структурні сукупності.
Одиницею (структурним елементом) найвищого рангу можна вважати всю інформаційну множину деякого об’єкта (галузь, регіон, підприємство, цех, фірма, установа тощо), його інформаційну базу (ІБ). Така множина поділяється на структурні одиниці нижчого рангу, і так триває доти, доки не буде досягнено неподільних (атомарних) одиниць. Такими в ЕКІ є реквізити. Отже, саме вони являють собою мінімальні структурні сукупності ЕКІ, які мають зміст. Спинимося на цьому докладніше.
Будь-який об’єкт (явище, процес і т.ін.) має певні особливості й характеристики, що притаманні лише йому і вирізняють його серед йому подібних. Ці властивості відображаються з допомогою змінних величин, про які щойно йшлося, — так званих реквізитів, або елементарних структурних одиниць ЕКІ.
За формою реквізит являє собою сукупність символів — знаків або цифр, яка відбиває цілком певні властивості об’єкта. Реквізит є логічно неподільним елементом будь-якої іншої складнішої інформаційної сукупності, тому що подальший його поділ на менші складові порушує зв’язок реквізиту з певною властивістю об’єкта — тієї, яку він відображає.
Під час автоматизованої обробки даних часто вживають синоніми поняття «реквізит»: «елемент даних», «поле», «ознака», «атрибут», «змінна» і т.ін. Далі здебільшого користуватимемося такими з них як «атрибут» та «змінна».
Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і структурою.
Ім’я реквізиту слугує для його однозначного визначення. Під час автоматизованої обробки використовується й скорочене ім’я реквізиту — «ідентифікатор». Він також однозначно визначає реквізит і, як правило, являє собою набір знаків і символів, котрий має обмеження за алфавітом, довжиною і т.ін., що їх накладають застосовувані технічні та програмні засоби.
Крім того, щоб формули й алгоритми обробки інформації можна було задавати чи публікувати, для реквізитів запроваджують буквено-цифрові позначення заздалегідь визначеними для цього мовами.
Значення реквізиту застосовують, щоб задати відповідну конкретну властивість об’єкту. Структура реквізиту — це спосіб задання його значень, котрий визначається довжиною, типом і форматом подання значень.
Довжина реквізиту являє собою число знаків, якими подається його значення. Вона може бути сталою або змінною.
Тип реквізиту визначається тим, які властивості об’єкта він може відбивати. Розглядають числові, текстові та логічні типи.
Реквізити числового типу характеризують кількісні властивості об’єкта, що їх дістають у результаті обчислень або вимірювань.
Реквізити числового типу називають ще реквізитами-основами, або кількісними атрибутами.
Реквізити текстового типу виражають, як правило, якісні властивості й характеризують обставини, за яких відбувався той чи інший процес або було здобуто ті чи інші значення кількісних атрибутів. Їх називають ще реквізитами-ознаками, або якісними атрибутами.
Реквізити логічного типу, або бульові, набувають лише двох значень: «істина» чи «хибність». Вони відбивають такі властивості об’єкта, які по суті можна поділити на дві протилежні групи.
Між структурними одиницями найвищого і найнижчого рангів існують і інші структурні елементи. Розглянемо деякі з них.
Складну структурну одиницю ЕКІ, утворювану з кількох реквізитів, котрі дають кількісну і якісну або саму лише якісну характеристику об’єкта чи процесу, називають повідомленням. Вона може набирати різних форм, зокрема подаватися у вигляді показника і документа.
Складна структурна одиниця ЕКІ, утворена з одного реквізиту-основи та одного чи кількох якісних атрибутів, пов’язаних із ним логічно, являтиме собою показник. Показник завжди є повідомленням, але не кожне повідомлення є показником.
Однорідні інформаційні сукупності реквізитів, об’єднані спільним змістом, утворюють інформаційний масив (ІМА).
Основні елементи інформаційного масиву — це записи, під якими розуміють значення однієї позиції масиву. Записи є тими елементами масиву, якими здебільшого оперує користувач під час роботи з ним. Запис масиву характеризується переліком і послідовністю розміщення реквізитів (атрибутів), що входять до нього. Довжина запису дорівнює сумі довжин зазначених атрибутів.
Інформаційний масив як сукупність записів характеризується також ідентифікатором, який використовується для його відшукування та роботи з ним.
Записи в масиві можуть упорядковуватися за зростанням або спаданням значень відповідних атрибутів чи їх комбінацій. Такі атрибути називаються ключовими, або «ключами впорядкування» масиву. Кожний запис у масиві визначається своїм місцем у ньому або значеннями відповідних атрибутів.
Отже, задаючи ідентифікатор масиву, структуру його запису та ключові атрибути, повністю визначаємо його як інформаційну одиницю.
Зауважимо, що фіксування ЕКІ в документах, на магнітних дисках, стрічках чи інших носіях також супроводжується її структуризацією. При автоматизованій обробці інформації можуть бути створені та виокремлені певні структурні елементи інформації, а саме: бази даних, інформаційний фонд, каталоги та словники даних, файли даних (інформаційні, програмні, текстові), матриці, таблиці тощо.
З упровадженням діалогового режиму спілкування людини та комп’ютера пов’язане виникнення таких структур інформації, як меню-стовпчики, меню-рядки, екранні таблиці, вікна тощо, котрі притаманні й ручній обробці інформації.
Отже, залежно від мети та методів організації даних до структуризації ЕКІ можливі різні підходи. Проте в будь-якому разі аналіз і синтез економічної інформації взаємопов’язані і базуються на утворених структурних одиницях, оскільки аналізувати можна лише те, що було виокремлено.
1.2.2. Формалізоване подання економічної інформації
У разі автоматизованої обробки ЕКІ з допомогою ЕОМ важливого значення набуває формалізація подання ЕКІ, її структурних утворень та перетворень останніх. Для використання ЕОМ неодмінно слід формалізувати подання інформаційних структур (атрибутів, повідомлень, показників, інформаційних масивів) та їх перетворень, тобто задати алгоритми, згідно з якими дістають показники або інші структурні одиниці вихідних повідомлень.
Оскільки реквізит є основним і неподільним елементом ЕКІ, то перш ніж розпочинати автоматизовану обробку даних, необхідно формалізовано подати реквізити. Цю дію виконують, здебільшого користуючись таблицею з такими графами: «Назва реквізиту», «Позначення», «Тип», «Довжина», «Кількість знаків після коми», «Ідентифікатор».
Щоб формалізовано подати будь-який показник, насамперед потрібно виокремити його складові (реквізити), позначити кожний з них і визначити його тип. Цього достатньо, аби мати змогу формалізовано записувати показники, тобто подавати їх у вигляді формул чи математичних виразів, а також будувати алгоритми їх визначення.
Якщо для згаданих реквізитів задати значення, яких вони можуть набувати, та присвоїти їм відповідні ідентифікатори, то стане можливим машинне подання інформації, її введення в ЕОМ, а отже, і її машинна обробка.
Розглянемо приклад формалізованого подання показника, котрий задається документом «Платіжне доручення» і визначає суму, яка перераховується з рахунка клієнта (платника) відповідного банку на рахунок іншого клієнта (отримувача) того самого чи іншого банку (як оплата за куплені товари або надані послуги).
Задамо реквізити цього показника з допомогою таблиці (табл. 2.1.)
Таблиця 2.1
№ п/п
Назва реквізиту
Позна-чення
Тип
Довжина символів
Знаків після коми
Ідентифікатор

1
2
3
4
5
6
7

1
Сума платежу
W
Кількісний
16
—
SUM

2
Номер рахунка платника
a
Якісний
14
—
NRP

3
Код банку платника
p
Те саме
6
—
KBP

4
Номер рахунка одержувача
b
”
14
—
NRO

5
Код банку одержувача
о
”
6
—
КBO

6
Номер платіжного доручення
h
”
5
—
NPD

7
Дата документа
d
”
6
—
DPD

Якщо використати для реквізитів відповідні позначення і визначити їх тип (графи 3, 4), то первинний показник можна записати у вигляді Wapbohd, що визначає суму W, яка була перерахована з рахунка а в банку р на рахунок b в банку о згідно з документом «Платіжне доручення» за номером h від дати d.
Якщо у формалізованому запису первинного показника Wapbohd виконаємо підсумовування за реквізитом h (номер документа), дістанемо новий — він буде похідним — показник такого вигляду:
.
Він визначатиме суму, що її перераховано з рахунка а на рахунок b за всіма документами (дорученнями) даного дня d.
Ще один похідний показник — суму коштів, що їх було перераховано з рахунка а на рахунок b за період від d1 до d2 — дістаємо в результаті підсумовування за атрибутом d, тобто визначення загальної суми всіх платіжних доручень з датою, яка потрапляє у зазначений проміжок. Цей показник матиме такий вигляд
.
Кінцевий (результативний) показник Wp визначить суму, яка була перерахована з банку р в усі інші банки за всіма рахунками протягом розглядуваного періоду.
Очевидно, що виконавши відповідні підстановки, можна дістати наведену далі залежність результуючого показника Wp від первинного Wapbohd:

Примітки
1. Під час автоматизованої обробки інформації зберігаються здебільшого лише значення первинних показників, а значення решти показників обчислюються, при необхідності, з їх допомогою.
2. Коли йдеться про формалізовані перетворення та подання, можуть бути отримані показники, які не мають реального змісту. Наприклад, підсумовування первинного показника Wapbohd за реквізитом p приводить до проміжного показника Wapbohd, який не має реального змісту. Більш того, формальне виконання операцій може призвести до повного «зникнення» показника як такого. Підсумувавши результуючий показник Wp за р, дістанемо просто атрибут W, який не є показником.
Якщо для реквізитів визначити їх довжину і проставити в таблиці значення довжини та ідентифікатори (графи 5 — 7), що відповідають цим реквізитам, то можна говорити про введення даних у ЕОМ, формування масивів, зберігання даних на машинних носіях і їх подальшу обробку.
Оскільки записи масиву є сукупністю реквізитів, то набір реквізитів (W,a,p,b,o,h,d) також можна розглядати як запис інформаційного масиву «оплачених доручень» з іменем, наприклад МАРLD. Кожний запис такого масиву визначатиме одне конкретне значення показника «сума коштів W, перерахованих за даним дорученням d». Довжина запису такого масиву дорівнюватиме сумі довжин реквізитів, які входять до нього, і становитиме 67 знаків (символів). Умовно структуру такого масиву можна подати у вигляді

















Множину значень будь-якого проміжного показника, наприклад Wapbo, можна подати також як масив, утворений сумами, перерахованими з рахунка а в банку p на рахунок b в банку o за період від d1 до d2 з іменем, наприклад МАРL. Його структуру можна записати у вигляді













Масив МАРL має п’ять полів (реквізити), а довжина його запису — 56 знаків.
Такими діями задачу отримання множини значень проміжного показника Wapbo з множини значень первинного показника Wapbohd можна звести до задачі побудови масиву МАРL із первинного масиву МАРLD.
Загальна схема перетворення має такий вигляд:

Зауважимо, що ці масиви можуть бути створені на машинних носіях і в ЕОМ, оскільки визначено реквізити, які входять до їх записів, тобто задано ідентифікатори, тип і довжину (кількість символів) реквізитів. Питання безпосереднього перетворення вхідних масивів на вихідні — це, по суті, питання організації автоматизованої обробки з використанням тих чи інших програмних і технічних засобів.
1.2.3. Подання ЕКІ на носіях
Будь-яка інформація, зокрема й економічна, повинна бути якось і на чомусь зафіксована. Матеріальною основою для запису ЕКІ здебільшого є папір. Проте це можуть бути й інші матеріальні чи технічні засоби.
Розрізняють первинне і вторинне подання інформації. Записування даних, які вже пройшли первинну реєстрацію, є їх вторинним поданням.
Обчислювальна техніка також потребує певного подання інформації, а отже, кількох етапів роботи з даними: підготовки їх для вводу в ЕОМ, самого вводу, фіксування та зберігання в ЕОМ, виводу результатів обробки.
Досі найпоширенішою є реєстрація ЕКІ на паперовій основі у формі документа (паперовий документ). Особливу роль відіграють первинні документи, в яких виконується первинна реєстрація (фіксація) інформації. Складання первинних документів — робота вельми відповідальна й трудомістка, оскільки спочатку потрібно «спіймати» й сприйняти інформацію, а потім уже зафіксувати її в документі на носіях.
Документ, зокрема й первинний, виконує дві функції: носія інформації та юридичного акта правильності, обґрунтованості законності виконаних дій і операцій (фінансових, виробничихі т.ін.).
Зауважимо, що трудомісткість заповнення первинних документів і відповідальність за виконання відповідних дій мало залежить від форми носія документів.
Носіями інформації є також технічні засоби (ТЗ), такі як ЕОМ і спеціалізовані ТЗ відображення інформації. Особливо велике значення мають дисплейні засоби, роль яких дедалі зростає з використанням персональних комп’ютерів (ПК) і діалогового режиму обробки. Якщо у великих ЕОМ на дисплеях, як правило, відображався результат обробки або режим роботи ЕОМ, то на дисплеях ПК може відображатись повний технологічний процес розв’язування задачі, починаючи із вводу первинних даних і закінчуючи видачею проміжних і результуючих даних.
Нині з’являються численні нові види носіїв і, відповідно, нові способи подання інформації. Так, у банківській справі застосовуються магнітні картки та смарт-картки. Інформація, записана на таких картках, якщо вони використовуються як електронні гаманці, має вартість у буквальному розуміні слова.
1.3. Класифікація і кодування економічної інформації
1.3.1. Поняття та основні системи класифікації
Для того, щоб забезпечити організацію та формалізоване подання ЕКІ, її пошук і обробку, а також для скорочення обсягів оброблюваних даних, потрібна їх попередня класифікація і кодування.
Класифікація — це поділ множини об’єктів на підмножини за їх схожістю або згідно з певними методами. Сукупність методів і правил класифікації та її результат становлять систему класифікації.
Об’єкт класифікації — це елемент класифікаційної множини, що має ті чи інші властивості, так звані ознаки класифікації, за якими класифікуються об’єкти.
До основних систем класифікації ЕКІ належать ієрархічна, фасетна і змішана.
Ієрархічна система класифікації (ІСК) — це система, в якій поділ множини об’єктів на підмножини виконується послідовно згідно із заданими ознаками. Тобто первинна множина об’єктів спочатку поділяється на підмножини, утворені за однією ознакою, котра може набувати різних значень. Далі кожна здобута підмножина поділяється на групи за значеннями наступної ознаки. Ці групи, у свою чергу, поділяються на підгрупи за наступними ознаками і т.д. Отже, між виділеними групами об’єктів встановлюється певна ієрархія. При цьому кожна підмножина(і об’єкт) належить лише одній вищій множині.
ІСК характеризується глибиною, тобто кількістю ступенів поділу первинної множини, або, що те ж саме, кількістю заданих ознак класифікації. ІСК притаманні простота, наочність, логічність побудови, добра пристосованість до ручної обробки. Проте ця система не позбавлена й недоліків. Насамперед це жорсткість структури (через фіксованість ознак і порядку їх розміщення), складність включення нових ознак, необхідність великого резерву місткості.
Фасетна класифікація полягає в паралельному поділі множини об’єктів на незалежні підмножини (класифікаційні угруповання). Послідовність створення класифікаційних угруповань задається фасетною формулою Ф = (ф1, ф2, ... фn). Об’єкти відбирають у підмножини згідно з наявністю ознак, заданих фасетною формулою, тому одні й ті самі об’єкти можуть входити до різних під-множин Хі. Наприклад:
Х1 = (Ф1,Ф2, ...,Фr);
Х2 = (Ф1,...,Фr-1);
...
Хn = (Ф1,Ф2).
Переваги фасетної системи класифікації полягають у гнучкості її структури, можливості включення нових фасет і виключення старих. До недоліків такої системи можна віднести нетрадиційність і складність її використання в разі ручної обробки даних і недостатньо повне використання місткості з огляду на те, що багато можливих комбінацій фасет не мають практичного застосування.
Змішана система класифікації передбачає використання обох згаданих щойно систем.
Зауважимо, що в ієрархічній системі класифікації на будь-якому рівні підмножини елементів не повинні перетинатися, а сума елементів усіх множин кожного рівня дорівнює кількості елементів первинної (початкової) множини. Для фасетної системи обов’язковим є неповторюваність ознак.
1.3.2. Кодування економічної інформації.Основні методи кодування
У процесі кодування об’єктам класифікації та їх групам присвоюють цифрові, буквені або цифрово-буквені позначення — так звані коди. Отже, код — це знак або сукупність знаків, застосовуваних для позначення об’єктів класифікації та їх класифікаційних угруповань. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угруповань і об’єктів класифікації даної множини становить систему кодування.
Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт коду — це сукупність знаків, використовуваних для його створення. Основа коду — це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.
Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об’єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури.
Існують чотири системи кодування економічної інформації.
1. Порядкова, або реєстраційна, система створення коду з чисел натурального ряду. Алфавіт цього коду становлять числа 0,1,...,9; основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е, коли задано його довжину l, можна визначити за формулою
Е = a**l.
2. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій (діапазонів) кодів за об’єктами з однаковими ознаками.
3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послідовно розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті застосування ієрархічної системи класифікації.
4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у разі застосування фасетної класифікації.
Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об’єкти, а й самі процеси та операції обробки, технології, моделі і т. ін.
У разі внутрішньомашинної обробки маніпулюють, як правило, кодами, і лише тоді, коли дані видаються користувачеві, інформація подається в розшифрованому вигляді. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх обробки.
Поряд із кодуванням ЕКІ застосовують і шифрування даних (інформації), але не з метою спростити їх обробку (шифрування як технологічна операція під час обробки даних у цілому ускладнює процес обробки і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування даних), а для того, аби приховати зміст інформації.
Коли йдеться про автоматизовану обробку інформації, коди мають забезпечувати:
1) розв’язання всіх задач за мінімальної довжини коду;
2) єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів управління;
3) інформаційні зв’язки для взаємопов’язаних систем;
4) можливість автоматичного контролю за його правильністю.
1.3.3. Розробка кодів, методи контролю за їх правильністю
Кодувати об’єкти та їх угруповання, тобто створювати й проставляти коди можна різними способами: вручну, друкарським способом, автоматизовано (з допомогою ЕОМ), за допомогою спеціального обладнання.
Щоб спроектувати код, потрібно:
а) визначити сукупність об’єктів, які мають кодуватися;
б) вибрати системи класифікації та кодування;
в) визначити довжину (значність) коду та описати його структуру.
Під час автоматизованої обробки ЕКІ, особливо в системах обробки фінансово-кредитної інформації, важливо контролювати правильність кодів, коли дані передаються, вводяться з первинних документів та обробляються. Тому в АІС намагаються забезпечити автоматизований та автоматичний контроль правильності кодів.
Автоматизація контролю правильності кодів базується здебільшого на використанні методу контрольних чисел або, точніше, контрольних розрядів. Суть цього методу полягає в тому, що до контрольованого коду включають додаткове число (розряд), значення якого можна обчислити за певним алгоритмом, знаючи решту розрядів цього самого коду. Тобто цей розряд є певною функцією інших розрядів коду Кр = Ф (Х1, Х2, … Хn).
Автоматичне обчислення значення контрольного розряду і його порівняння з переданим або введеним значенням і забезпечує контроль правильності передачі або вводу інших розрядів коду.
Зауважимо, що фактично на цьому самому принципі грунтується система контролю правильності вводу документів із використанням контрольних сум. Контрольна сума документа під час його підготовки до вводу обчислюється простим арифметичним підсумовуванням усіх числових даних, які вводитимуться в ЕОМ, і вводиться в ЕОМ поряд з іншими даними. Після вводу всіх даних документа ЕОМ автоматично обчислює контрольну суму введених даних і порівнює її із уведеною контрольною сумою. У разі, коли введена та обчислена контрольні суми збігаються, документ вважається введеним правильно. У противному разі при вводі даних документа або його контрольної суми припустилися помилки; можливо також, що при підготовці документа до вводу зазначену суму було обчислено неправильно. Аналогія з використанням контрольного розряду тут очевидна.
Фактично на цьому самому принципі побудовано систему контролю правильності «електронних повідомлень» у разі їх передавання з використанням «електронно-цифрового підпису» (ЕЦП). ЕЦП також являє собою певну функцію від даних самого повідомлення (останнє може містити й текстову інформацію) і від додаткового параметра — «ключа», який задається при накладанні підпису.
Переданий разом із повідомленням ЕЦП дає змогу в пункті його прийому організувати перевірку цілісності повідомлення: «обчислити» новий ЕЦП і порівняти його з отриманим підписом. При цьому вважається, що так само, як і у випадку із контрольним числом, отримувач повідомлення знає не лише функцію (алгоритм) «обчислення» підпису, а й значення ключа. (Зрозуміло, що коли алгоритм один і той самий, а ключі різні, різними будуть і ЕЦП).
1.3.4. Класифікатори економічної інформації
Класифікатор — це документ, що являє собою зібрання кодів і найменувань класифікаційних об’єктів та їх угруповань. Позиція класифікатора містить, як правило, найменування об’єкта і його код.
Щодо кожного класифікатора важливо визначити його призначення та сфери дії. Класифікатор може бути призначений:
а) для первинного кодування об’єктів, процесів і т.ін. під час підготовки даних для машинної обробки. У такому разі він використовується як довідник, а отже, упорядковується здебільшого за найменуванням об’єктів;
б) для автоматизованої обробки даних. Тобто йдеться про застосування класифікатора під час внутрішньомашинної обробки даних, їх видачі користувачеві і т.ін. Упорядковані такі класифікатори найчастіше за кодами об’єктів;
в) для передавання інформації каналами зв’язку.
За сферою дії розрізняють класифікатори:
а) особисті — особистого користування;
б) локальні — використовувані під час розв’язування задачі чи комплексу задач у системі;
в) галузеві — застосовувані в установах та на підприємствах однієї галузі;
г) загальнодержавні — обов’язкові для використання в усіх установах та на підприємствах держави.
На рівні держави існує єдина система класифікації та кодування техніко-економічної інформації (ЄСКК ТЕІ). Вона містить у собі комплекс загальнодержавних класифікаторів техніко-економічної інформації (КТЕІ), автоматизовану систему (АС) їх ведення та нормативні документи (НД) з їх розробки та ведення. Отже, умовно можна записати:
ЄСКК ТЕІ = КТЕІ + АС + НД.
Уся множина класифікаторів ЄСКК ТЕІ поділяється на чотири групи:
1) класифікатори ресурсів;
2) класифікатори предметів праці і діяльності;
3) класифікатори структури народного господарства та адміністративно-господарського управління;
4) класифікатори управляючої інформації, одиниць вимірювання, документів і т.ін.
ЄСКК ТЕІ передбачає використання і ведення:
загальнодержавних класифікаторів техніко-економічних показників (ЗКТЕП);
системи позначення органів державного управління (СПОДУ);
класифікаторів промислової та сільськогосподарської продукції (ЗКП);
системи визначення об’єктів адміністративного поділу (СПАТО);
класифікаторів галузей народного господарства (ЗКГНГ);
класифікатор підприємств та організацій (ЗКПО);
системи позначення одиниць вимірювання тощо.
ЄСКК забезпечує:
обмін даними між різними рівнями управління народним господарством;
узгодження техніко-економічних показників;
можливість агрегування даних на різних рівнях управління;
мaксимальну автоматизацію всіх технологічних операцій обробки інформації.
Зауважимо, що існує стійка тенденція проникнення класифікації та кодування в різні сфери людської діяльності. Це, скажімо, кодування продукції й товарів згідно з єдиною системою штрих-кодів, запровадження реєстраційних номерів для автотранспорту та іншої техніки, номерів паспортів, реєстраційних номерів платників податків і т.ін. Більш того, завдяки кодуванню і створенню єдиної електронної мережі передавання й обробки інформації принципово появляється можливість лише один раз ідентифікувати особу в системі, а далі виконувати обмін даними за її кодом у різних функціональних системах — медичних, адміністративних виробничих, юридичних і т.ін.