ТЕМА 3. Операційний менеджмент як різновид функціонального менеджменту 3.1. Зміст та сфери операційного менеджменту Сутність операційного менеджменту слід визначати виходячи з базових принципів сучасних управлінських підходів, зокрема – системного та процесного. Розгляд операцій та операційної діяльності з точки зору системного підходу надає інтерпретацію операційної системи, як однієї з підсистем будь-якої бізнесової організації, в рамках якої здійснюється реалізація операційної функції, що включає в себе дії, в результаті яких виробляються товари, надаються послуги, виконуються роботи для задоволення запитів зовнішніх споживачів. З цього випливає, що змістом операційного менеджменту є управлінські дії, спрямовані на забезпечення ефективного функціонування операційної системи організації та досягнення цілей, поставлених перед нею. З позиції процесного підходу зміст операційного менеджменту полягає у плануванні, організації та координації, контролі та регулюванні здійснюваних в рамках конкретного підприємства (установи, закладу, організації) процесів виробництва визначених обсягів продукції, виконання робіт чи надання послуг. А оскільки сутність управлінської діяльності складає прийняття рішень, то операційний менеджмент можна розглядати як процес прийняття та контролю реалізації управлінських рішень, що забезпечують успішне здійснення операційної функції організації. Оскільки будь-яка бізнесова організація, що функціонує в умовах ринкової економіки, в обов’язковому порядку реалізує принаймні три функції, що є наріжним каменем забезпечення її довгострокового успішного існування в умовах ринку – це маркетинг, фінанси та виробництво (операції) - то операційний менеджмент цілком можливо інтерпретувати як різновид функціонального менеджменту – тобто як управління певним функціональним напрямом діяльності організації. Розглядаючи операційний менеджмент як різновид рівневого менеджменту (див. рис. 3.1) можна зробити висновок, що вищий рівень менеджменту організації здійснює управління операційною діяльністю лише в таких аспектах, як визначення стратегічних цілей операційної діяльності організації та формулювання операційної (виробничої) стратегії, у той час як вирішення всіх завдань по управлінню поточною операційною повністю лежить на операційних менеджерах середнього та нижчого управлінських рівнів. Лена! Рисунок 3.1. надо бы очеловечить!!!!!! Я не умею нормально рисовать на компьютере...... Основною метою операційного менеджменту без прив’язки до специфіки продукції, що виробляється, або галузі, до якої належить підприємство (установа, заклад, організація), є забезпечення стабільної роботи операційної системи по виробництву продукції, виконанню робіт чи наданню послуг у запланованих обсягах у визначені терміни належного рівня якості при максимальній продуктивності з підтримкою оптимального рівня гнучкості операційної системи, що є гарантією її придатності до оновлення та розвитку. Тобто основна мета управління операційною діяльністю охоплює такі сфери, як: стабільність; кількість; якість; витрати; гнучкість; час.
Для управління виробництвом типового промислового підприємства в цілому характерна така основна мета: забезпечення чіткого виконання плану випуску продукції встановленої якості за кількістю по кожній номенклатурній позиції і в заданий час на основі раціонального використання виробничих ресурсів, а також за допомогою виявлення і мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Реалізація зазначеної мети потребує чіткої постановки колективам виробничих підрозділів конкретних цілей, завдань та визначення заходів для їх виконання. Цілі і завдання - це ті кінцеві результати, на досягнення яких спрямована діяльність колективів підрозділів операційної системи. Кожний підрозділ може мати свої завдання, але всі вони повинні сприяти досягненню цілей підприємства. Практично цілі і задачі є ідентичними по кінцевих результатах виконання. Завдання можна представити як кінцевий результат виконання виробничої програми, а ціль - як кількісні і якісні показники роботи виробничих підрозділів підприємства. Так, перед майстром виробничої дільниці на поточний місяць можна поставити завдання по забезпеченню виробництва деталей певного асортименту, кількості, якості і собівартості. Перед начальником цеху основного виробництва можуть бути поставленими такі кількісні цілі, як: забезпечити випуск певної кількості виробів при визначених витратах на їх виробництво; забезпечити скорочення виробничого браку на певну кількість відсотків; не допустити перевищення певного рівня плинності робочої сили; спланувати та проконтролювати закупку та встановлення нового устаткування до встановленого строку і т.д. Якісні показники мети мають більш розпливчастий характер і відображають задачі колективу в загальному вигляді на певний період: рік, квартал, місяць. До них можна, наприклад, віднести такі цілі: вдосконалити організаційну структуру управління виробництвом у зв’язку зі створенням автоматизованих робочих місць спеціалістів з управління, економістів, бухгалтерів; забезпечити перепідготовку кадрів функціональних служб виробництва; організувати та укомплектувати апарат кваліфікованими кадрами, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва і управління; усунути невиробничі витрати часу працівників тощо. Для кожного конкретного підприємства в залежності від галузі промисловості, до якої воно належить, специфіки продукції, що виробляється та послуг, що надаються, стадії життєвого циклу продукції, технології та самого підприємства, його положення на ринку ресурсів та специфіки ринку товару тощо, операційна система являє собою унікальну комбінацію технологічних, ресурсних та організаційних рішень, що формується під впливом безлічі зовнішніх та внутрішніх факторів та об’єктивних та суб’єктивних обставин. Це означає, що і системи цілей управління операційною діяльністю стосовно різних підприємств та організацій будуть суттєво розрізнятися одна від одної. Але можна виділити і спільні моменти у цільових орієнтирах, до яких слід віднести такі: формування товарного асортименту; визначення обсягів виробництва продукції; забезпечення відповідності обсягів виробництва продукції (надання послуг) змінам споживчого попиту; оптимізація структури та рівня завантаження виробничих потужностей; зниження (чи утримання на певному рівні) витрат на виробництво продукції; підвищення продуктивності використання матеріально-сировинних, технічних, трудових, інформаційних, просторових і т.ін. ресурсів; скорочення непродуктивних витрат часу; підвищення якості продукції та виробничих процесів; забезпечення дотримання термінів відвантаження продукції замовникові; комплектація промислово-виробничого персоналу підприємства кваліфікованими кадрами; розробка та впровадження нових форм та методів організації виробництва та праці; розробка та постановка на виробництво нових видів продукції; прискорення освоєння нових виробничих та організаційно-управлінських технологій тощо. З цього випливає, що операційний менеджмент як вид практичної управлінської діяльності охоплює такі сфери: управління процесами проектування та створення операційної системи; управління поточним функціонуванням операційної системи; управління забезпеченням стабільного функціонування операційної системи; управління якістю та продуктивністю операційної діяльності; управління перетвореннями та розвитком операційної системи. Об’єктами операційного менеджменту є операційна система організації, а також сукупність процесів, що входять до складу операційної функції організації (основні операційні / виробничі процеси) та процесів забезпечення усталеного функціонування операційної системи (обслуговуючі та допоміжні операційні / виробничі процеси). Суб’єктами операційного менеджменту є певне коло осіб, що реалізують його (управління) мету, тобто – суб’єктами операційного менеджменту є операційні менеджери організації.
3.2. Принципи, функції та методи операційного менеджменту До базових принципів операційного менеджменту слід віднести: принцип науковості в поєднанні з елементами мистецтва – операційний менеджер в своїй діяльності має використовувати дані та висновки багатьох наук, але в той же час повинен постійно імпровізувати, застосовуючи індивідуальні підходи до розв’язання кожної конкретної проблеми; принцип цілеспрямованості управління – управлінська діяльність завжди повинна бути зорієнтованою на вирішення ключових завдань, що стоять перед операційної системою організації; принцип функціональної спеціалізації у поєднанні з універсальністю – оскільки менеджмент – це завжди керівництво людьми, які діють спільно для досягнення певної мети чи певних цілей, то процесові управління притаманний універсальний характер; у той же час до кожного конкретного об’єкту управління має бути застосованим індивідуальний підхід, що враховує його специфіку; принцип послідовності управлінського процесу – будь-який управлінський процес вибудовується у відповідності до принципу послідовності, тобто – елементи, або стадії, з яких він складається, повинні слідувати одна за одною у певному порядку; в ряді випадків послідовність управлінських дій може мати циклічний характер, коли всі вони повторюються через певні проміжки часу. Циклічності підпорядковуються планування, складання звітів, контроль; принцип оптимального поєднання централізованого регулювання підсистеми, котрою управляють, з її саморегулюванням – цей принцип передбачає безпосередній контроль поведінки об’єкту управління, який під тиском зовнішніх та внутрішніх чинників періодично виходить з-під опіки з поєднанням саморегулювання у певних межах; принцип врахування особистих відмінностей працівників і суспільної психології, оскільки особисті психологічні відмінності полягають в основі прийняття самостійних рішень; принцип відповідності прав, обов’язків і відповідальності – надлишок прав порівняно із обов’язками приводить до управлінського свавілля; нестача ж прав паралізує ділову ініціативу; принцип забезпечення загальної зацікавленості усіх учасників управління в досягненні цілей, що стоять перед операційною системою, що досягається шляхом матеріального та морального винагородження тих, хто цього гідний, а також за рахунок максимального залучення виконавців до процесу підготовки рішень на ранніх стадіях роботи над ними; принцип всебічного забезпечення умов для змагальності учасників управління, який вимагає заохочення конкуренції при заміщенні посад в сфері управління. Сутність операційного менеджменту виражається в його функціях, тобто у відокремлених один від одного, відносно самостійних видах управлінської діяльності. Операційний менеджер є ключовою фігурою, що несе відповідальність за виробництво товарів і надання послуг; в залежності від специфіки операційної діяльності, операційні менеджери можуть керувати різними видами робіт. Однак характер функцій, що виконуються, в кожному випадку пов’язаний з управлінням. Незалежно від виду продукції, що виробляється та характеру самого виробництва, будь-який операційний менеджер здійснює такі основні управлінські функції: цілевстановлення – виходячи з загальних цілей підприємства операційні менеджери визначають цілі та завдання в сфері операційної діяльності; планування – менеджери розробляють програми, політики, процедури, які будуть допомагати досягти поставлених у сфері операційної діяльності цілей, зокрема - здійснюють формування планів виробництва, планують потреби та терміни надходження необхідних ресурсів, займаються розробкою програм впровадження у виробництво нових продуктів, технологій, методів організації операційної діяльності тощо; організація та координація – функція “організація” забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів і програм; з нею пов’язані питання розподілу матеріально-технічних, просторових, енергетичних, інформаційних, фінансових та трудових ресурсів між окремими напрямами операційної діяльності; також в процесі організаційної діяльності забезпечується необхідна узгодженість (тобто – здійснюється координація) дій операційних підрозділів та окремих фахівців в реалізації прийнятих планів. Розподіляючи задачі та ресурси поміж окремих виконавців, груп, відділів та підрозділів операційної системи для виконання виробничих планів, а іншими словами - займаючись організацією виробничого процесу, менеджери здійснюють формування та розвиток виробничої структури та системи управління виробництвом; мотивація – менеджери керують людьми та стимулюють персонал операційної системи організації до виконання поставлених завдань. Ця функція ґрунтується на використанні мотиваційних (як економічних, так і психологічних) регуляторів активності суб’єктів управління операційною діяльністю і забезпечує вплив на виробничий колектив у формі спонукальних мотивів до ефективної праці, суспільного тиску, колективних і особистих заохочувальних засобів і т. д.; контроль та регулювання – менеджери визначають стандарти виконання, проводять нагляд і перевірку відповідності досягнутого рівня виконання поставленим вимогам, здійснюють регулювання процесу, необхідне для того, щоб реалізація відповідних планів була успішною, а завдання, поставлені перед операційною системою підприємства, вирішувалися якісно і в строк. Функція “контроль” передбачає розробку стандартів для контролю у вигляді чіткої системи кількісних показників, що дають змогу перевірити результативність процесу реалізації вироблених планів та програм, або їх окремих елементів, з тим, щоб своєчасно здійснити оперативні заходи по усуненню виявлених відхилень та збоїв, тобто – відрегулювати характер перебігу процесу. Окрім названих основних функцій операційним менеджерам доводиться виконувати і такі специфічні функції, як: проектування робіт; нормування витрат ресурсів та часу; облік та аналіз витрат ресурсів та часу управління якістю та продуктивністю операційної діяльності; управління інформаційними та матеріальними потоками у операційній системі; управління виробничою інфраструктурою. Всі управлінські функції не просто складають єдине ціле, вони переплетені одна з одною так, що інколи їх важко розрізнити. Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою відповідних методів, тобто способів приведення їх у виконання. Методи управління - це способи впливу на працівників та виробничі колективи в цілому, що забезпечують координацію їх діяльності в процесі досягнення поставлених цілей. Всі методи управління операційною діяльністю за складом і характером впливу на об’єкти, якими управляють, поділяють на чотири групи: організаційні; адміністративні; економічні; соціально - психологічні. Організаційні методи управління передують самій діяльності, формують для неї необхідні умови, тобто є пасивними, створюючи базу для трьох інших груп - активних методів. Їх суть визначається тим, що перед тим, як будь - яка діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути правильно організована: спроектована, спрямована, регламентована, унормована, забезпечена необхідними інструкціями, що фіксують правила поведінки робітників у стандартних ситуаціях.. Тобто, треба спочатку створити операційну систему організації, розподілити працівників по робочих місцях, дати їм завдання, показати, як діяти, а потому вже керувати їх поточними діями. Адміністративні методи засновані на прямому підпорядкуванні колективів нижчих ланок виробництва вищим і проявляються в різноманітних розпорядчих функціях: постановах, наказах, розпорядженнях, інструкціях, положеннях. Їх сутність полягає у відкритому примушенні людей до тієї чи іншої діяльності. На практиці вони реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, які допускають мінімальну самостійність виконавця, в результаті чого всю відповідальність за майбутні результати приймає на себе керівник, який віддає розпорядження. Суть економічних методів полягає у використанні об’єктивно діючих економічних законів, товарно - грошових відносин і їх економічних категорій для опосередкованого впливу на працівників операційної системи організації, для досягнення матеріальної зацікавленості у набутті максимальних результатів з мінімальними витратами. В основі цих методів лежить економічна зацікавленість робітника в результатах своєї праці; ініціатива, яка є вигідною не лише для робітника, а і для підприємства, своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується, перш за все грошовими виплатами. Соціально - психологічні методи зводяться до: формування сприятливого морально - психологічного клімату в колективі, що обумовлює більшу віддачу при виконанні завдань за рахунок підвищення настрою людей; виявлення та розвитку індивідуальних можливостей кожного працівника, що дозволяє забезпечити максимальну самореалізацію особистості у виробничому процесі.
3.3. Система управління операційною діяльністю Сучасна концепція управління операційною діяльністю підприємства ґрунтується на використанні базових положень науки управління, відповідно до яких основними елементами системи управління є мета та цілі, об’єкт і суб’єкт, методологія та принципи, функції та методи управління. Склад основних елементів системи управління операційною діяльністю та їх взаємозв’язки представлено на рис. 3.2. Як видно з рис. 3.2. система управління операційною діяльністю являє собою сукупність взаємопов’язаних структурних елементів, що забезпечують при їх скоординованій взаємодії реалізацію підрозділами операційної системи організації поставлених перед ними цілей. Виробництво продукції або надання послуг є основним змістом роботи підприємства. Управління цим процесом організовується в масштабі підприємства, у кожному з основних підрозділів операційної системи. Змістовною та найбільш відповідальною роботою по управлінню виробництвом (операціями) є планування виробництва продукції (надання послуг), тобто формування для операційних підрозділів, цехів, дільниць виробничих програм і створення необхідних умов для їх виконання. Ця робота у відповідності до встановлених планових періодів регулярно повторюється, виконується функціональними службами та лінійними керівниками операційних підрозділів. Управлінський персонал відділів (бюро) підприємства та цехів, беручи участь у цьому процесі, здійснює регламентацію усієї сукупності функцій, форм та методів управління, використовує необхідні важелі впливу для підтримки усталеності виробництва та стимулювання роботи колективу кожного підрозділу з метою виконання програми і досягнення максимальної ефективності виробництва. Зазначені процедури, що розглядаються у їх єдності та взаємозв’язку, являють собою механізм, за допомогою якого управлінський персонал впливає на колектив виробничих цехів та підприємство в цілому.
Рис. 3.2. Взаємозв’язок елементів системи управління операційною діяльністю підприємства
Розробка виробничих програм і виконання інших робіт по управлінню виробництвом (операціями) базуються на використанні управлінським персоналом інформації цільового призначення про перебіг виробничими процесу, а також засобів обчислювальної техніки для її обробки. Тут персонал, інформація, обчислювальна техніка виступають як матеріальні елементи, що використовуються в процесі управління. Між цими елементами мають місце певні зв’язки та відносини управління. У взаємозв’язку з нематеріальними елементами (методологія, методи, функції, принципи управління тощо) вони створюють систему управління виробництвом (операціями). Приклад взаємозв’язків елементів системи управління виробництвом, властивої типовому промисловому підприємству, графічно представлено на рис. 3.3. (Лена! Прошу привести схему в божеский вид – сделать нормальный рисунок в Word, текст перевести на украинский язык!!!!!!!) Учесть при этом условные сокращения (и дать расшифровку в примечаниях к рисунку): ИВЦ – информационно-вычислительный центр; ПЭО – планово-экономический отдел; ПДО – планово-диспетчерский отдел; ПДБ – планово-диспетчерское бюро.
Рис. 3.3. Схема взаємозв’язків елементів системи управління виробництвом типового промислового підприємства
3.4. Операційний менеджер як суб’єкт управління операціями Основна мета діяльності операційного менеджера організації – забезпечення досягнення цілей організації, визначені в сфері операцій, шляхом планування, організації та координації, мотивації, регулювання та контролю підготовки, поточного ходу та результатів операційної діяльності з мінімальними витратами часу, ресурсів та коштів, максимальним рівнем якості та найменшими незручностями для працівників. Сфери рішень, що приймаються операційними менеджерами організації поділяються на стратегічну та оперативно-тактичну. До стратегічних рішень відносяться різноманітні рішення щодо створення або перетворень операційної системи, а саме: Рішення по продуктах (номенклатура та асортимент продукції, виробництво якої вже засвоєне, номенклатура та асортимент нової продукції / послуг). Рішення по обсягах виробництва нової та вже засвоєної продукції / послуг. Рішення по виробничих технологіях та виробничих / операційних процесах. Рішення по виробничих ресурсах (в першу чергу – ступінь співвідношення живої та уречевленої праці, рівень механізації, автоматизації та інформатизації операційної діяльності). Рішення щодо форм та методів організації виробництва. / операцій. Рішення по рівню, структурі та ступеню завантажування виробничих потужностей. Рішення щодо місця розташування виробництва (в разі, якщо йдеться про створення нового виробництва). Розв’язання МОВ-проблеми (прийняття рішень по інсорсингу/аутсорсингу) та інтеграційні рішення (формування взаємовідносин з постачальниками та іншими партнерами по виробничій кооперації). Структурні рішення - рішення щодо типу, складу та форм спеціалізації основних виробничих підрозділів. Інфраструктурні рішення – рішення щодо типу, складу та форм спеціалізації допоміжних та обслуговуючих основне виробництво підрозділів. Просторові рішення – вибір типу просторового планування операційної системи. Рішення стосовно швидкості оновлення продукції та технологій і, відповідно до цього, рішення стосовно рівня гнучкості операційної системи. Рішення щодо організаційної структури та системи управління поточного операційною діяльністю. До оперативно-тактичних рішень, що приймаються операційними менеджерами організації, відносяться різноманітні рішення щодо усунення проблем або ж використання можливостей, що виникають в процесі поточного функціонування операційної системи, а саме: планування, організація, контроль та регулювання поточної операційної діяльності; нормування витрат ресурсів та часу; вдосконалення процесів та методів роботи з метою підвищення якості та продуктивності; забезпечення раціональних умов праці; управління запасами; управління обслуговуванням устаткування тощо. Даний перелік не є всеохоплюючим, але тут висвітлені ключові аспекти поточної діяльності операційних менеджерів організації.
Операційний менеджер, як і всі інші менеджери організації, в процесі своєї управлінської діяльності виконує основні управлінські ролі (див. табл. 3.1), при чому найголовнішого значення для нього набувають ролі, пов’язані з прийняттям рішень, зокрема – роль підприємця та роль розподілювача ресурсів. Кожен операційний менеджер виконує основні управлінські функції: цілевстановлення та планування; організація та координація; керівництво та мотивація; контроль та регулювання. Численні дослідження стосовно якостей, знань, вмінь та навичок, необхідних успішному операційному менеджерові, дозволяють виділити наступні основні з них: технічні - здатність кваліфіковано, професійно, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці; володіння технічними прийомами конкретної управлінської діяльності; аналітичні - здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати - як вони взаємодіють і які з них вимагають найбільшої уваги; діагностичні - здатність визначати симптоми та причини виникнення проблем у сфері операційної діяльності та спроможності поставити ставити діагноз тієї чи іншої проблеми; комунікативні - здатність взаємодіяти з людьми, налагоджувати контакти та будувати добрі відносини з підлеглими та керівництвом; концептуальні - здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки тих чи інших подій, бачити, яким чином можна скоординувати діяльність окремих підрозділів операційної системи аби досягти поставлених цілей у найбільш продуктивний спосіб. Таблиця 3.1 Ролі операційних менеджерів Категорія Роль Види діяльності
1. Міжособисті ролі 1.1. Головний керівник Проведення церемоніальних і символічних заходів, підписання юридичних документів
1.2. Лідер Керівництво і мотивація підлеглих, навчання, консультування, комунікації з підлеглими
1.3. Пов'язуюча ланка Підтримання інформаційних зв'язків як у середині організації, так і за її межами, листування, телефонні розмови, зустрічі
2. Інформаційні ролі 2.1. Той, хто приймає інформацію Пошук і отримання інформації, перегляд періодичних видань, звітів, особисті контакти
2.2. Той, хто розподіляє інформацію Передавання інформації іншими членами організації, звітів, телефонні дзвінки, контакти з підлеглими
2.3. Представник Інформування зовнішніх суб'єктів, промови, звіти, записки
3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень 3.1. Підприємець Ініціювання нових проектів, пошук нових ідей та їх реалізація
3.2. Той, хто усуває порушення Врегулювання суперечок та інших проблем, розв'язання конфліктів поміж підлеглими, адаптація до змін у середовищі
3.3. Той, хто розподіляє ресурси Рішення щодо виділення ресурсів, складання графіків, бюджетів, визначення пріоритетів
3.4. Той, хто проводить переговори Участь у переговорах з профспілками щодо контрактів, оплати праці, закупівель, бюджетів, представництво інтересів свого підрозділу
Співвідношення якостей, знань, вмінь та навичок, необхідних операційним менеджерам, змінюється в залежності від рівнів управління. Для менеджерів вищого рівня найбільш важливим є наявність концептуальних здібностей, у той час як менеджерам нижчого рівня в першу чергу мають бути притаманними технічні вміння та навички. Управлінська діяльність операційного менеджера має свої особливості (табл. 3.2): Таблиця 3.2. Особливості управлінської праці Ключові аспекти управлінської праці Конкретизація
Предмет управлінської праці Інформація, відносини людей в процесі управління роботою
Засоби управлінської праці Засоби організаційної та обчислювальної техніки
Характеристика управлінської праці Розумова праця Робота з людьми Інформаційна природа Різноманітність та різноплановість завдань, що вирішуються
Продукт управлінської праці Управлінське рішення
Узагальнена модель процесу роботи операційного менеджера представлена на рис. 3.4.
здійснюють
виконують
здійснюють підготовку, приймають та організовують виконання
для того, щоб досягнути Рис. 3.4. Модель процесу роботи операційного менеджера Як вже зазначалося, численні обов’язки операційних менеджерів можна розбити на дві основні групи: управління розробкою проекту та створенням чи перетвореннями операційної системи, включаючи прийняття рішень щодо типу та характеру операційного процесу, місцезнаходження виробничих потужностей, проектування підприємства, введення стандартів та норм на виконання робіт тощо. планування та контролювання поточного функціонування системи, включаючи прийняття рішень щодо дій з підтримки стабільності функціонування операційної системи. Операційному менеджеру у його повсякденній діяльності доводиться мати справу з великими обсягами інформації. Він повинен міркувати аналітично, бути здатним сприймати сутність і давати оцінку ефективності нових технологій. У виконанні операційної функції зазвичай зайнято набагато більше людей, ніж у діяльності будь-якої іншої складової організації, а саме люди, зрештою, обумовлюють успіх чи занепад будь-якої організації. Таким чином, операційний менеджер повинен володіти і вміти користуватися чималим обсягом знань та навичок у галузі організації виробництва, техніки, технології, а також поведінкових і соціальних наук. У наші дні вважається природним те, що питання соціальної відповідальності та ділової етики мають турбувати керівника тією самою мірою, що і питання ефективності виробництва. Думка про те, що бізнес має відігравати активну суспільну роль, є майже загальновизнаною. Питання соціальної відповідальності та ділової етики набувають особливо важливого значення для операційного менеджера з двох причин. По-перше, на реалізацію операційної функції припадає приблизно 60—80% персоналу, обладнання та капіталу всієї організації. Тому, оцінюючи рівень соціальної відповідальності та характер вирішення етичних проблем при використанні таких великих ресурсів, роблять висновки й про всю організацію. По-друге, завдяки тому, що операційний менеджер докладно поінформований як щодо продукції, так і щодо технологічних процесів фірми, — він перебуває в ключовому положенні, яке дозволяє усвідомити соціальні наслідки різноманітних дій у таких критично важливих галузях, як безпека продукції, вилучення чи переробка промислових відходів, безпека та права робітника. Навіть у сфері маркетингу саме той, хто управляє операціями, може часом ліпше, ніж будь-хто інший, судити про те, чи є реклама продукції компанії чесним і правдивим віддзеркаленням її характеристик. Тож, операційний менеджер володіє інформацією про те, як організація реалізує свої суспільні та етичні обов’язки. Тому для підвищення загальної соціальної відповідальності з боку бізнесу необхідно, щоб саме керівники виробництва повною мірою усвідомлювали роль етичних аспектів рішень, що приймаються ними.
