Теоретичні основи поняття виробничо-господарської діяльності.
Резерви виробництва як економічна категорія та їх класифікація.
Резерви виробництва – внутрішні можливості кращого використання ресурсів підприємств, компаній, що дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції, підвищувати її якість без залучення додаткових коштів із зовнішніх джерел і власного резервного фонду.
Таким чином, економічна сутність резервів підвищення ефективності виробництва полягає в найбільш повному і раціональному використанні все зростаючого потенціалу задля отримання більшої кількості високоякісної продукції при найменших витратах живої та уречевленої праці на одиницю продукції.
Для кращого розуміння, більш повного виявлення і використання господарські резерви класифікуються за різними ознаками.
За просторовою ознакою виділяють внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні та загальнодержавні резерви.
До внутрішньогосподарських належать ті резерви, котрі виявляються і можуть бути використані тільки на дослідному підприємстві. Вони пов'язані, в першу чергу, з ліквідацією втрат і непродуктивних витрат ресурсів. До них відносяться втрати робочого часу і матеріальних ресурсів через низький рівень організації і технології виробництва, безгосподарності і т.д.
Галузеві резерви - це ті, які можуть бути виявлені тільки на рівні галузі, наприклад, виведення нових сортів культур, порід тварин, розробка нових систем машин, нових технологій, покращених конструкцій виробів і т.д. Пошук цих резервів є компетенцією галузевих об’єднань, міністерств, концернів.
Регіональні резерви можуть бути виявлені та використовуватись в межах географічного району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їх відомчого підпорядкування і т.д.).
До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміна форм власності, системи управління національною економікою і т.д. Використання таких резервів можливо тільки шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні управління.За ознакою часу резерви поділяються на невикористані, поточні та перспективні.
Невикористані резерви - це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва щодо плану або досягнень науки і передового досвіду за минулі проміжки часу.
Під поточними резервами розуміють можливості поліпшення ня результатів господарської діяльності, які можуть бути реалізовані протягом найближчого часу (місяця, кварталу, року).
Перспективні резерви розраховані зазвичай на довгий проміжок часу. Їх використання пов'язане зі значними інвестиціями, впровадженням новітніх досягнень НТП, структурною перебудовою виробництва, зміною технології виробництва, спеціалізації і т.д.
Як правило, поточні резерви повинні бути комплектними, тобто збалансованими за всіма трьома моментами праці. Наприклад, знайдений резерв збільшення виробництва продукції за рахунок розширення виробничої потужності підприємства повинен бути забезпечений резервами збільшення чисельності працівників або зростанням продуктивності праці. Необходні додаткові запаси сировини, матеріалів і т.д. Тільки за такої умови резерви можуть бути освоєні в поточному періоді. Якщо такої збалансованості ресурсів немає, то резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення виробничої потужності не може бути використано повністю. Його частину необхідно віднести до перспективних.
Велике значення для організації пошуку резервів має їх групування за стадіями життєвого циклу товару. За цією ознакою резерви бувають на стадіях підвиробничої, виробничої, експлуатації та утилізації виробу.
На передвиробничій стадії вивчаються потреба у виробі, властивості, якими вона володіє, розробляються конструкція виробу, технологія його виробництва, проводиться підготовка виробництва. Тут можуть бути виявлені резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробу, удосконалення технології його виробництва, застосування більш дешевої сировини і т.д. Саме на цій стадії об'єктивно містяться найбільші резерви зниження собівартості продукції. І чим більш повно вони виявлені на цьому етапі, тим вища ефективність цього виробу взагалі.
На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, нової технології і потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина резервів знижується за рахунок того, що вже проведені роботи по створенню виробничих потужностей, придбання необхідного обладнання та інструментів, налагодженню виробничого процесу. І докорінна зміна цього процесу вже неможлива без великих втрат. Тому на цій стадії життєвого циклу виробу виявляються і використовуються в якості резервів ті зайві витрати ресурсів, які не затрогують виробничого процесу. Ці резерви пов'язані з поліпшенням організації праці, підвищенням його інтенсивності, скорочення простоїв обладнання, економією і раціональним використанням сировини і матеріалів.
Експлуатаційна стадія поділяється на гарантійний період, коли виконавець зобов'язаний ліквідувати виявлені споживачем неполадки, і післягарантійний період. На стадії експлуатації об'єкта резерви більш продуктивного його використання та зниження витрат (економія електроенергії, палива, запасних частин і т.д.) залежать головним чином від якості виконаних робіт на перших двох стадіях.
Значить, щоб отримати більший ефект, необхідно проводити пошук резервів безперервно та систематично на всіх стадіях життєвого циклу виробу і особливо на перших, більш ранніх його стадіях, де приховані найбільш суттєві резерви.
За стадіями процесу відтворення резерви бувають у сфері виробництва і в сфері обігу. Основні резерви знаходяться, як правило, у сфері виробництва, але багато їх є і в сфері обігу (запобігання різних втрат продукції на шляху від виробника до споживача, а також зменшення витрат, які пов'язані зі зберіганням, перевезенням, продажем готової продукції і придбанням виробничих запасів).
Важливе значення в АХД має угрупування резервів за основними трьома моментами процесу праці. Окремо розглядають резерви, які пов'язані з найбільш повним і ефективним використанням основних засобів виробництва, предметів праці і трудових ресурсів. Така класифікація резервів необхідна для збалансованості їх за всіма видами ресурсів. Наприклад, виявлено резерв збільшення випуску продукції за рахунок більш ефективного використання трудових ресурсів. Але щоб їх освоїти, необхідно в тому ж розмірі виявити резерви збільшення виробництва продукції за рахунок кращого використання засобів праці та предметів праці. Якщо ж з якого-небудь ресурсу резервів не вистачає, то в розрахунок приймається найменша величина резервів, виявлена за одним з них.
За своєю економічною природою та характером впливів на результати виробництва резерви поділяються на екстенсивні і інтенсивні (рис. 1). До резервів екстенсивного характеру відносяться ті, які пов'язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, земельних та ін.) Резервами інтенсивно типу вважаються ті, які пов'язані з найбільш повним і раціональним використанням наявного виробничого потенціалу. З прискоренням НТП слабшає роль резервів екстенсивного характеру, і посилюється пошук резервів інтенсифікації виробництва.

Рис. 1. Класифікація резервів екстенсивного та інтенсивного характеру.
Досить тісно з попередньою класифікацією пов'язано групування резервів за рівнем їх затратоємності.
За способами виявлення резерви поділяються на явні і приховані. До явних відносяться резерви, які легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку та звітності. Вони в свою чергу можуть бути безумовними і умовними. До безумовних відносять резерви, пов'язані з недопущенням безумовних втрат сировини і робочого часу і виражені у звітності. Це нестача і псування продукції і матеріалів на складах, виробничий брак, втрати від списання боргів, виплата штрафів та ін. Такі втрати є результатом безгосподарності, марнотратства, невиконання зобов'язань за договорами, а часом і злодійства. Щоб запобігти таким втратам, необхідно навести порядок у зберіганні та перевезенні матеріальних цінностей, організувати діючий облік і контроль, забезпечити виконання зобов'язань перед покупцями і постачальниками, суворо виконувати фінансову і розрахункову дисципліну і т.д.
До умовних втрат відносяться перевитрати всіх видів ресурсів у порівнянні з діючими нормами на підприємстві. Умовними вони вважаються тому, що норми, які служать базою порівняння, не завжди оптимальні. Якщо норми витрат ресурсів на одиницю продукції збільшити, то перерозподіл ресурсів зменшиться або замість перевитрат може бути економія і, навпаки, якщо норму знизити, то зростуть перевитрати коштів.
Якщо допустити, що норми є оптимальними, то умовні втрати, які відображаються у звітності, свідчать про те, що фактичний організаційно-технічний рівень підприємства не досяг запланованого. Такі втрати викликаються незадовільним станом обладнання, недостатньою кваліфікацією робітників, низьким рівнем організації виробництва, порушенням технологічних процесів, невиконанням плану організаційно-технічних заходів і т.д. У результаті цього можливі позапланові втрати робочого часу, недостатньо повне використання обладнання, перевитрата сировини і матеріалів. Для ліквідації таких перевитрат слід провести ті заходи по вдосконаленню техніки, технології та організації втробництва, які були заплановані.
До прихованих резервів відносяться ті, які пов'язані з впровадженням досягнень НТП і передового досвіду і які не були передбачені планом. Для їх виявлення необхідно зробити порівняльний аналіз внутрішньофірмовий (з досягненням передових ділянок, бригад, працівників), міжгосподарський (з досягненнями провідних підприємств галузі), а в деяких випадках - міжнародні порівняння. І хоча ці резерви не відображаються у звітності у вигляді перевитрати ресурсів у порівнянні з існуючими можливостями вітчизняної та зарубіжної практики, але із запізненням у виявленні і використанні цих резервів часом тягне за собою втрати ефективності значно більші, ніж перевитрата ресурсів щодо планового рівня.
Важливою ознакою при класифікації резервів є час їх виникнення. За цією ознакою їх можна розділити на резерви, не враховані при розробці планів, і резерви, які виникли після затвердження плану. Перший вид резервів - це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва, що існували в момент розробки планів, але не враховані, що є ознакою недостатньої обгрунтованості і напруженості планів. Інший вид резервів - це можливості, які виникли після розробки і затвердження планів. Наявність таких резервів пов'язане зі швидкими темпами НТП, появою нових рішень, нових можливостей.Таким чином, класифікація резервів дозволяє більш глибоко зрозуміти сутність і організувати їх пошук комплексно і цілеспрямовано.[ст. 156-160, Савицкая Економический анализ – Минск, 2001 г.]
Показники, які характеризують систему ефективності виробничо-господарської діяльності.
Показники економічної ефективності умовно можна диференціювати на дві групи - конкретні та узагальнюючі.
Конкретні показники економічної ефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або (комерційного) процесу.
Узагальнюючі показники економічної ефективності характеризують результативність діяльності всієї економічної системи в цілому (підприємства, суб'єкта, території, націойальної економіки). Приклади деяких узагальнюючих і конкретних показників подані в табл. 11.2.
Узагальнюючі показники є підставою для ухвалення рішень на рівні системи в цілому. Ці рішення спрямовані на удосконалення або трансформацію згаданих суб'єктів. В одних випадках необхідно обґрунтувати вибір ресурсів для досягнення конкретних цілей, в інших - вибір напрямів діяльності економічної системи (інвестування коштів). Конкретні показники дають можливість обґрунтувати рішення з удосконалення окремих компонентів виробничих процесів.
Таблиця 1. Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб'єктів господарювання (Економіка, 2000)
Узагальнюючі показники
Показники ефективності використання


праці (персоналу)
виробничих фондів
фінансових коштів

Рівень задоволення потреб ринку
Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів
Прибуток на одиницю загальних витрат
Рентабельність виробництва
Витрати на одиницю товарної продукції
Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва
Народногосподарський ефект використання продукції
Темпи зростання продуктивності праці
Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці
Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу
Трудомісткість одиниці продукції
Зарплатоміст-кість одиниці продукції
Загальна фондовіддача (за обсягом продукції)
Фондовіддача активної частини основних фондІЕ
Рентабельність основних фондів
Фондомісткість одиниці продукції
Матеріаломісткість одиниці продукції
Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів
Оборотність обігових коштів
Рентабельність обігових коштів
Відносне вивільнення обігових коштів
Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції)
Рентабельність інвестицій
Строк окупності вкладених інвестицій


Конкретні показники є основою для розрахунку узагальнюючих. У цьому розумінні узагальнюючі показники є метою виконання розрахунків, а конкретні — їх засобом.
Підготовка до розрахунку економічної ефективності перед бачає вирішення двох взаємозалежних завдань.
По-перше, слід визначити, яким чином різні натуральні (не грошові) параметри можуть бути переведені у вартісні оцінки (доходи або витрати), що характеризують конкретні показники ефективності.
По-друге, необхідно поєднати окремі конкретні вартісні оцінки, які розрізняються економічним змістом, часовим інтервалом, місцем у життєвому циклі виробу, відношенням до еконо мічних інтересів господарського суб'єкта в єдиних показниках ефективності, що характеризують дану економічну систему в цілому.
При оцінці економічної ефективності економіст повинен добре відчувати технічні параметри, зміна яких може матеріалізуватися в значеннях економічного ефекту.
Зокрема, при впровадженні нової техніки серед основних таких параметрів слід виділити:
при виготовленні техніки:
матеріаломісткість виробленої продукції;
енергоємність виробничих процесів;
трудомісткість виготовлення;
технологічні показники (наприклад, питома вага стандартних або запозичених деталей тощо);
при експлуатації техніки:
видаткові показники (витрата матеріалів, енергії, палива на одиницю роботи);
обмеження за умовами експлуатації (граничний діапазон температур, стійкість до корозії, сезонність роботи, обмеження до матеріалів, що використовуються, ін.);
продуктивність (швидкість, вантажопідйомність, ін.);
довговічність, надійність;
ремонтопридатність;
ергономічність.
Економічний аналіз дає можливість визначити, як зміна кожного з технічних або соціальних параметрів може впливати на вартісні доходні або витратні характеристики.
Нагадаємо, що на величину доходних характеристик це може впливати через три основні груп: і факторів:
зміна продуктивності (кількості виробленої і реалізованої за одиницю часу продукції);
зміна якості продукції (ціни реалізації одиниці продукції);
зміна часового періоду реалізації заходу (терміну дії заходу, протягом якого можна отримувати прибуток).
На величину витратних характеристик це може впливати через дві групи факторів:
зміна капітальних вкладень;
зміна поточних витрат.
Розрахунок конкретних оцінок (доходів і витрат) за кожним із параметрів, що характеризують окремі сторони роботи устаткування (за кожної причини, що викликала той або інший ефект), дозволяє перейти до визначення узагальнюючих показників ефективності.
Сумарне значення ефектів (Е) і витрат (3) може бути виражено формулами:
Е = ?Еі ,
де Е - значення конкретного ефекту за кожної і-ї причини (параметру), що викликала появу ефекту,
З = ?Зі ,
де Зі - значення конкретного виду витрат з і-ї причини (параметру), що викликала появу ефекту.
В економічній теорії виділяють дві групи узагальнюючих показників - абсолютні і порівняльні.
Абсолютні показники ефективності визначаються як результат безпосереднього ділення ефекту на витрати, що його викликали.
При розрахунках за вищенаведеною формулою використовуються такі варіанти обліку витрат:
повні витрати (капітальні і поточні витрати) за весь період реалізації заходу;
капітальні вкладення (інвестиції) на реалізацію заходу. У вигляді зазначеного ефекту найчастіше виступають:
річна величина ефекту - у результаті розрахунків за формулою одержується відомий показник - частка від взличини витрат, якій відповідає величина прибутку, по реалізується протягом року; у Радянському Союзі існувало навіть нормативне значення цього показника, затверджене для різних умов у межах 0,12-0,15;
повна величина ефекту (за весь період реалізації заходу) підсумком розрахунків, зокрема, є показник, що широко використовується, - «віддача капіталу», тобто величина прибутку, який отримується на кожну одиницю вкладених витрат (грн. прибутку на грн. витрат).
Однією з форм показника абсолютної економічної ефективності є термін (строк) окупності витрат (капітальних вкладень). Він характеризує період, протягом якого понесені на реалізацію заходу витрати повністю повертаються за рахунок одержуваного ефекту. Термін окупності визначається оберненим співвідношенням витрат і річного ефекту:
Ток = З/Еріч ,
де З - витрати на реалізацію заходу протягом всього періоду його дії; як варіанти можуть використовуватися величина повних витрат або тільки капітальних вкладень (грн.);
Еріч - величина чистого річного економічного ефекту (грн./рік).
Порівняльні показники "ефективності отримують унаслідок зіставлення (порівняння) абсолютних показників двох або більше варіантів реалізованих заходів.
На практиці більш поширеними ситуаціями є випадки, коли в порівнюваних варіантах незмінними залишаються або витра ти (інвестиційна цільова настанова), або результати/ефекти (ресурсна цільова настанова). Інакше кажучи, постійним виявляється або знаменник, або чисельник. У цих умовах перевага надається варіантам, у яких відповідно виявляється більшим чисельник або меншим знаменник. У першому випадку показником порівняльної економічної ефективності виявляється різниця ефектів (Епор.е. ) У другому - різниця витрат (Епор.в.).
Практично розрахунок показників може бути поданий таким чином.
При постійних витратах:
Епор.е = Е2 – Е1 ,
де Ег і Е1 - значення економічних ефектів відповідно в порівнюваному (з індексом 2) і базовому (з індексом 1) варіантах.
Якщо Епор.е > 0 (Е2 > Е1), перевагу отримує порівнюваний варіант, якщо Епор.е < 0 (Ег < Е1), грантам треба визнати базовий варіант. При постійному результаті
Епор.в = З2-З1(при Е = const),
де З2 , З1 - значення витрат на реалізацію відповідно порівнюваного (з індексом 2) і базового (з індексом 1) варіантів
Епор.в = З2-З1*Кпр*Кт
Якщо Епор.з. < 0 (З2 < З1), перевагу отримує порівнюваний варіант, якщо Епор.з. > 0 (Зг > З1), кращим треба визнати базовий варіант.
У найпростішому випадку формула може бути записана в такому вигляді:
Епор.з. = (К2+С2Т)-(К1+С1Т) = (К2 –К1) + Т- (С2 – С1).
Для укрупнених розрахунків формула може використовуватися у тих випадках, якщо в розглянутих варіантах дещо відрізняються технічні параметри (наприклад, продуктивність або термін служби устаткування). У цьому випадку витратні показники в одному з варіантів (звичайно базовому) зводяться в порівняльний вигляд за допомогою коригувальних коефіцієнтів:
Епор.з = З2-З1*Кпр*Кт ,
Кпр - коригувальний коефіцієнт, що враховує розбіжність показників продуктивності устаткування;
Кпр = А2/А1 ,
де А і А1 - показники продуктивності відповідно порівнюваного і базового устаткування;
Кт - коригувальний коефіцієнт, що враховує розбіжність термінів служби устаткування.
Кт = Т2/Т1 ,
де Тг і Т1 — показники терміну служби відповідно порівнюваного і базового устаткування.
Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики. На рівні регіонів і національної економіки показники економічної ефективності покликані бути основою обґрунтування інвестиційної політики управління системою кредитування, удосконалення оподатковування.[ Економіка підприємства: Підручник/ За ред. Л.Г. Мельника – Суми, 2004 р.
, ст. 265-273]
Методика аналізу господарської діяльності підприємства.
Ана?ліз господа?рської дія?льності — комплексне вивчення результатів практичної роботи підприємств (фірм) за певний період, оцінка ефективності діяльності з метою виявлення резервів та визначення шляхів діяльності й надання необхідної інформації для оперативного керівництва різними ланками діяльності, одержання передбачених планом (бізнес-планом) показників.
Завдання аналізу господарської діяльності полягає в обґрунтуванні реальності плану, складеного на основі господарських договорів, вивченні та оцінці ходу його виконання на кожній ділянці виробництва, порівнянні результатів роботи з витратами, виявленні причин і факторів відхилень фактичних показників від запланованих, розробці заходів щодо усунення виявлених недоліків і використання внутрішніх можливостей для збільшення виробництва, поліпшення якості продукції тощо. Найважливішими для аналізу господарської діяльності є статті активу балансу — основний капітал і оборотні активи (готівка, матеріально-виробничі запаси, дебіторська заборгованість — короткострокова і довгострокова).
Аналіз господарської діяльності може бути оперативним і загальним. Оперативний аналіз здійснюється на підприємствах (фірмах) поденно, подекадне й помісячне з метою контролю за ходом виробництва й здійснення оперативного керівництва різними ділянками підприємства. Загальий аналіз передбачає всебічне вивчення взаємопов’язаних технічних, організаційних та економічних факторів для обґрунтування оцінки господарської діяльності підприємства та визначення основних напрямів розвитку даного виробництва.[ uk.wikipedia.org].
Метою аналізу виробничо-господарської діяльності є оцінювання рівня ефективності застосування виробничих ресурсів для виробництва і реалізації продукції, виявлення ефективності операційної діяльності підприємства. Систему показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства наведено в табл. 2.
У ході аналізу виробничо-господарської діяльності проводиться така робота:вивчається загальна і виробнича структура підприємства; оцінюється рівень наявної технології виробництва; проводиться аналіз витрат на виробництво; аналізується рух основних фондів.
Під час аналізу загальної і виробничої структури підприємства розв'язуються такі завдання:
досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо);
визначаються кількість і місцезнаходження окремих структурних підрозділів, зокрема допоміжних та обслуговувальних, оптимальність їхнього розташування, а також стан будівель і споруд;
проводиться експертиза доцільності виокремлення деяких підрозділів у процесі майбутньої реструктуризації;
визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску і реалізації за попередні та звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу і для підприємства в цілому;
визначається частка кожного виду продукції в загальному обсязі.
Однією з причин незадовільного фінансового становища підприємства може бути утримання на його балансі значної кількості об'єктів соціально-побутового призначення.
Завдання оцінювання рівня наявної технології виробництва розв'язується за такими основними позиціями:
наявністю сучасних передових технологій;
використанням ноу-хау і власних інноваційних розробок;
використанням автоматизованих систем управління.
У процесі аналізу звертається увага на циклічність технологічних процесів, їхню безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва.
Під час аналізу витрат на виробництво визначається ефективність планування собівартості і проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат, не пов'язаних із виробничо-господарською діяльністю, у собівартості продукції. При цьому аналізується фактична (у натуральному і вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, що не стосуються виробництва продукції. На цій підставі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу.
Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції і на валові витрати для оподатковування.Аналізуючи рух основних фондів і амортизаційних відрахувань, потрібно виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їхній реальній ринковій ціні. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріале- і енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, найкращих у своїй галузі.
Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження коефіцієнтів зносу, оновлення, вибуття основних фондів; частки активної частини основних фондів у їхній структурі. У процесі аналізу досліджуються тенденції зміни таких статей, як незавершені капітальні вкладення і майно в оренді, оскільки ці активи не беруть участі у виробничому процесі і, за певних обставин, збільшення їхньої частки може негативно вплинути на результативність фінансової і господарської діяльності підприємства. На підставі результатів оцінювання визначають можливість їх реалізації (у тому числі в рахунок погашення заборгованості).
Інформаційною базою аналізу є матеріали планових документів, дані бухгалтерського і статистичного обліку та звітності підприємства.[ Конспект лекцій «Організаційний розвиток підприємства» Предмет «Економіка підприємства» ]