Тема 10. Банківське кредитування як основа діяльності банку
1. Банківські кредити та їх класифікація
2. Кредитування юридичних осіб
3. Форми забезпечення повернення банк позичок
4. Споживчий банківський кредит та його особливості
1. Банківський кредит посідає головне місце серед видів кредитування. Під кредитом розуміють позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.
Згідно ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банком можуть надаватись такі види кредитів:
Кредити юр. і фізичним особам у національній та іноземній валютах
Міжбанківські кредити, тобто кредити, які одержує сам банк для формування своїх ресурсів
Сукупність кредитів наданих банком на певну дату характеризує його кредитний потенціал. На сьогодні виділяють класифікації кредитів за ознаками:
1. За строком користування:
- короткострокові(до 1 року)
- середньострокові(до 3р.)
- довгострокові
За участю короткострокового кредиту формується в основному капітал товаровиробника, а джерело його поповнення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об’єкта, що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.
За участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу та опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від впровадження заходів, що прокредитовані.
2. За критерієм забезпечення:
- забезпечені(ломбардні)
- незабезпечені(бланкові)
Акціонери банку, які володіють не менше як 10% акцій називаються інсайдери. Дані кредити надаються інсайдерам банку при високому ступені довіри банку до позичальника, а розмір кредиту обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдерам.
3. За ступенем ризику:
- стандартні
- з підвищеним ризиком
4. За способом повернення:
- кредити, що повертаються поступово
- кредити, що повертаються у розстрочку
- одноразовим платежем після закінчення строку
- достроково за вимогою кредитора або ініціативою позичальника
5. За характером визначення процента:
- з фіксованою %-ю ставкою
- З плаваючою %-ю ставкою
2. Кредити юр. осіб поділяються на:
- кредити поточної діяльності – кредити надані позичальникам для задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійсненням витрат
- кредити інвестиційної діяльності – кредити надані позичальникам на задоволення їх тимчасової потреби в коштах при здійсненні інвестиційної діяльності.
Дані кредити надаються на комерційних засадах з додержанням таких умов:
оцінки банком кредитоспроможності позичальника, його фін. стабільності, ліквідності, рентабельності діяльності
кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом
позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується певною сумою власного капіталу.
Банки не можуть надавати кредити:
на покриття збитків господарської діяльності позичальника
на формування та збільшення статутного капіталу клієнта
на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди, за винятком кредитування по контокорентному рахунку
підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство
підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не поставок товарно - матер. цінностей
підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позиками і несплаченими процентами.
Кредити надаються на підставі укладеної угоди або договору.
Виділяють стадії кредитного процесу:
Розгляд заяви на отримання кредиту
Аналіз фінансового стану
Розробка умов кредиту та укладання кредитного договору
Визначення порядку забезпечення повернення кредиту
Процедура надання кредиту
Процедура погашення кредиту
Контроль за кредитною операцією
У позичальника при виникненні тимчасових фін. проблем з об’єктивних причин та неможливості у зв’язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку, тобто пролонгацію погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація оформляється додатковою угодою до кредиту.
3. Згідно законодавства Укр. банки можуть використовувати форми забезпечення кредитів:
- застава
- гарантія
- перевідступлення (цесія)
- іпотека
- страхування
- пеня і штрафи - форми забезпечення зобов’язань.
Гарантія – угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банку. Строк дії гарантії повинен бути на 10-15 діб більший від строку погашення позики, повернення якої забезпечене гарантією.
Перевідступлення на користь банку вимог рахунків позичальника до 3-ї особи означає передання банку кредитору спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками на погашення позички при настанні строку її повернення. Якщо позичальник має поточний рахунок в банку, угоду про пере відступлення можна не складати, а обумовити умови в кредитній угоді.
4. Споживчий кредит – це кредит, який надається як в національній так і в іноземній валюті фізичним особам, резидентам Укр. на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачене умовами кредитного договору.
Об’єктом виступають витрати, пов’язані з задоволенням поточного попиту споживача.
Особливості споживчого кредиту:
Має соціальний характер
Є засобом задоволення споживчих потреб населення
Відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання.



ТЕМА: 11. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Суть, значення та класифікація банківських інвестицій
Участь банків у інвестиційному процесі
Інвестиційний портфель банку та його класифікація
1.
Інвестиції – це довгострокові вкладання капіталу в будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.
Інвестиції класифікують за ознаками:
За суб’єктами інвестування
фізичних осіб
юридичних осіб
За формою власності
державні
приватні
іноземні
спільні
За об’єктами вкладання коштів
реальні
фінансові
споживчі
За характером участі в інвестуванні
прямі – безпосередня участь інвестора при виборі об’єкта інвестування коштів. У випадку, коли прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то лише забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.
непрямі (портфельні) – здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і забезпечують контрольну участь і пряме управління об’єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій – отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків при диверсифікації ризику
Виходячи із спрямованості інвестицій у господарській діяльності
нетто інвестиції, які пов’язані із заснуванням проекту підприємства. Їх ще називають початковими
реінвестиції, які здійснюються за рахунок прибутку, одержаного від вкладання первинного капіталу. Це повторні інвестиції.
Брутто інвестиції – поєднують в собі нетто інвестиції і реінвестування
Залежно від характеру здійснення
пасивні
активні
За регіональними ознаками
внутрішні
зовнішні
За терміном
короткострокові
середньострокові
довгострокові
2. Головні напрями участі банків в інвестиційному процесі:
Проведення операцій, пов’язаних з вкладаннями в державні цінні папери
Здійснення інвестицій за рахунок власних коштів
Участь інвестицій у складі промислово-фінансових груп
Трастові управління інвестиціями
Залучення іноземних інвестиційних ресурсів
Цінні папери можуть використовуватись банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через НБУ. Крім того для здійснення професійної інвестиційної діяльності банки повинні одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.
Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна систематизувати залежно від виду цінних паперів, що випускаються в обіг, а саме:
операції з випуску акцій
операції з випуску боргових зобов’язань
операції з випуску похідних цінних паперів
Операції з цінними паперами як інвестиційні банк здійснює як прямі банківські інвестиції, а саме інвестиції у власну та інші види діяльності за рахунок коштів банку і за рахунок кредитних ресурсів.
Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 60% розміру капіталу банку
Банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином:
Обслуговувати рух коштів, що належать клієнтам інвесторам і призначені для інвестування
Мобілізувати накопичення для заощаджень і спрямувати їх на інвестування через ринок цінних паперів
Вкладати власні і залучені ресурси в інвестиційні проекти.
3. Інвестиційний портфель банку – це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків.
Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:
1. Агресивний (ризикований) – націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів, які входять до портфеля цінних паперів
2. Поміркований (ринковий) – дохід складається за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат.
3. Консервативний – формується із державних облігацій.
Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.
Крім того банки можуть формувати такі типи портфелів:
портфель зростання – орієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об’єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля такого типу є зростання капіталу за рахунок зростання курсової вартості. Цей портфель називається курсовим і він поділяється:
агресивний портфель зростання – орієнтується на максимальний приріст капіталу з великим ризиком
консервативний – з невисоким та стійким темпом зростання курсової вартості
середній – поєднує властивості попередніх
змішаний – збалансований портфель з урахуванням вартості зростання доходу інвестованого капіталу. Формується з метою уникнення можливих втрат на фондовому ринку як від падінь курсової вартості так і від низьких процентних виплат
спеціалізований – цінні папери або інші об’єкти інвестицій, які об’єднані не загальним цільовим критерієм, а за частковими критеріями: за ризиком, за видом цінних паперів
При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля. Отже основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів доходності і ліквідності. При цьому більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності і пов'язаний як правило з вищим рівнем ризику. Тому інвестиції повинні бути диверсифіковані.




ТЕМА 12: БАНКІВСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій
Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті
Характеристика основних форм міжнародних розрахунків
Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями
1. На здійснення валютних операцій банкам надаються такі ліцензії:
- одноразові;
- внутрішні – дані ліцензії дають право банкам здійснювати операції в іноземній валюті на внутрішньому валютному ринку;
- внутрішньо розширені – дозволяють банкам здійснювати операції на внутрішньому валютному ринку, а також встановлювати кореспондентські відносини з іноземними банками, однак не більше 6;
- генеральні – дозволяють проводити валютні операції на внутрішньому і на зовнішньому ринку.
Операції з валютними цінностями поділяються на 2 види:
поточні
операції, пов’язані з рухом капіталу.
До поточних операцій відносять:
одержання та надання фінансових кредитів на термін не більше 180 днів;
перекази в Україні, із України дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо;
перекази неторговельного характеру, включаючи заробітну плату, пенсію.
До операцій, пов’язаних з рухом капіталу відносять прямі інвестиції, портфельні інвестиції, одержання та надання фінансових кредитів на термін не більше 180 днів, надання чи одержання відстрочки платежу на термін більше 180 днів за експортно- імпортним контрактом, перекази про оплату права власності на будівлі, споруди та інше майно, а також прав на нерухомість.
Основою валютних операцій є валютний курс - своєрідна форма ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиниці іноземної валюти і визначає співвідношення між національною грошовою одиницею та іноземною валютою виходячи з їх купівельної спроможності.
Визначення валютних курсів називається котируванням валюти.
Валютні курси бувають фіксовані і плаваючі, а котирування валют може бути прямим і зворотнім.
Пряме котирування – позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної.
Зворотне котирування – позначення кількості іноземної валюти за одиницю національної.
Співвідношення між двома валютами, яке виражене через третю (як правило долар США) називають крос курсом.
При здійсненні банківських операцій використовують валютний арбітраж – операції купівлі валюти з одночасним її продажем. Валютні арбітражі бувають часові (з метою отримання прибутку від різниці курсів валют у часі) і просторові (ґрунтуються на різницях валютних курсів на різних фінансових ринках).
2. Здійснення валютно-обмінних операцій з фізичними особами резидентами та нерезидентами здійснюється через валютні каси уповноважених банків.
Уповноважені банки мають такі права:
продавати і купувати готівкову іноземну валюту;
обмінювати купюри іноземних валют;
перевіряти іноземну валюту щодо дефектів;
надавати дозвіл на вивезення валюти закордон;
здійснювати конверсійні операції (обміну готівкової валюти однієї іноземної держави на будь-яку іншу за кроскурсом)
продавати і оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену НБУ.
Дорожні чеки – грошове зобов’язання видати зазначену в чеку суму коштів власнику, чий зразок підпису вже проставлено на дорожньому чеку в момент його продажу або платіжний документ, що використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру.
продавати і оплачувати міжнародні картки міжнародних платіжних систем;
приймати на інкасу готівкову іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.
При купівлі банком іноземної валюти працівник операційного відділу оформляє прибутковий ордер і видатковий касовий ордерна національну валюту. При продажі банком іноземної валюти оформляється видатковий валютний ордер, прибутковий касовий ордер на національну валюту, прибутковий касовий ордер на суму збору до пенсійного фонду в 2х примірниках.
Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплати в Україні здійснюються через кореспондентські рахунки уповноважених банків.
3. Система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин називається міжнародним розрахунком і поділяється на:
1) Документальні розрахунки – це розрахунки, коли виплата потрібної суми здійснюється за поданими комерційними документами, які супроводжують фінансові документи(прості і переказні векселі та ін.)
Основними формами документарних розрахунків є інкасо і акредитив.
Інкасо – доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено платіжним документом або підтвердження, що дану суму буде виплачено в зазначений термін
Інкасо охоплює такі етапи:
Укладання контракту та визначення умов розрахунків
Відвантаження товару
Одержання транспортних документів від транспортної організації
Передача комерційних чи фінансових документів у банк при інкасованому доручені
Банк експортера надсилає документи в банк країни-імпортера
Передача документів платникові для перевірки і платежу
Оплата документів
Переведення платежу
Зарахування коштів на рахунок
Акредитив – грошове зобов’язання банку за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера здійснити оплату на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив
2) До не документальних розрахунків відносять: банківський переказ, векселі, чеки, авансові платежі, розрахунки за відкритими рахунками.
Розрахунки за відкритим рахунком полягають у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера і навпаки. Для цього між ними укладається спеціальна угода. Дані розрахунки застосовуються при тривалих ділових контактах.
4.Головними формами участі банків у зовнішньо-економічних операціях є обслуговування потреб клієнтів щодо купівлі-продажу іноземних валют, здійснення міжнародних розрахунків та фінансування експортно-імпортних угод.
В міжнародних економічних відносинах місцева валюта одного учасника є іноземною валютою для другого.
Всі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюються через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови проведення міжбанківських операцій.
Для проведення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки
Рахунок, що відкривається українським уповноваженим банком в іноземному банку, називається "Ностро". Рахунок, що відкривається іноземним банком в українському уповноваженому банку,- "Лоро".
Кореспондентські рахунки відкриваються у вільноконвертованій валюті, частково конвертованій валюті, неконвертованій валюті, валюті клірингових розрахунків.
Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки "Ностро". На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг, уповноважені банки при списанні коштів з поточного валютного рахунку резидента зобов'язані вимагати від останнього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). У разі, якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціальному журналі, в якому фіксуються дата перерахування коштів; найменування постачальника продукції; дата і помер контракту; граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу резидента, виходячи із законодавчо встановлених термінів; дата фактичного надходження продукції, яка проставляється на підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією митного кордону України.
Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товаросупроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митною кордону України.
Моментом одержання виручки в іноземній валюті за експортну продукцію вважається дата надходження коштів на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.
Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі па поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидента ми встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.
При проведенні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки резиденти мають враховувати, що імпортована продукція повинна надійти в Україну не пізніше 90 днів з моменту здійснення авансового платежу або відкриття акредитива.
Моментом здійснення авансового платежу або відкриття акредитива на користь нерезидента вважається дата списання коштів з поточного валютного рахунку резидента або їх резервування при відкритті акредитива.
Перевищення встановленого терміну надходження продукції потребує індивідуального дозволу обласного управління НБУ.
При відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іноземної валюти у валюту контракту за власним курсом купівлі.
Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку.
На валютному ринку складається така система взаємовідносин:
— між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;
— між комерційними банками однієї і тієї ж країни;
— між комерційними банками різних країн;
— між комерційними та центральними емісійними банками;
— між центральними емісійними банками.
В першій з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою. Всі інші сфери створюють оптовий або міжбанківський валютний ринок. Більша частина валютних угод (до 95%) припадає саме на міжбанківський (оптовий) ринок.
Однією з найбільш розповсюджених операцій валютного ринку є угода спот, при якій розрахунки між продавцем та покупцем валюти здійснюються не пізніше, як на другий робочий день після укладення угоди.
Валютні угоди із строком виконання, що перевищує два робочих дні, називаються форвардом. Як правило, строк виконання таких угод від одного до шести місяців. При укладенні угоди фіксується її строк, курс валюти та сума угоди. Рух валюти між контрагентами відбувається тоді, коли наступає строк угоди.
Національний банк (НБУ) тимчасово заборонив здійснювати суб'єктам міжбанківського валютного ринку України валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні на умовах "спот"і на умовах "форвард".
ТЕМА 13: ОПЕРАЦАЇ БАНКІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
Поняття операції банків з цінними паперами
Сутність і види інвестицій у ціні папери
Основи управління інвестиціями банків у ц.п.
Формування портфеля цінних паперів банків
Світова практика виділяє 2 підходи до проблеми залучення звичайної банківської діяльності з проблемою залучення на ринок ц.п.:
За першим підходом банкам забороняється займатися деякими видами банківської діяльності на ринку ц.п. Зокрема, брокерському, дилерському, а також мають бути обмежені окремі види непрофесійної діяльності для інвесторів, а саме вкладання в недержавні ц.п. крім дочірніх, банківських і фінансових компаній.
Становить собою дозвіл банка поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку ц.п. За цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних операцій повинно здійснюватися некардинарними заходами прямого розподілу, а шляхом введення спеціальних обмежень, шляхом держ. контролю за банківською діяльністю.
Комерційні банки України можуть здійснювати всі види діяльності та види операцій на ринку ц.п., що дозволенні чинним законодавством, а саме управління інвестиціями і фондами, розрахункове обслуговування учасників ринку ц.п.
Найбільш складним і важливим видом операцій банків з ц.п. є управління інвестиціями і фінансовими активами.
До традиційних фін.активів відносять:
Акції
Облігації
Облігації - це основний вид борових зобов’язань згідно з яким позичальник, емітент, повинен сплатити певну суму кредиту по завершенню визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка.
На відміну від акцій за облігаціями гарантується сплата відсотків у встановлений строк, але його розмір, як правило нижчий від дивідендів. Надійність облігацій залежить від ряду причин і най більш надійною являється державна короткострокова, іменна, серійного погашення, із плаваючим відсотком, що забезпечена матеріальними носіями.
Облігації мають номінальну і ринкову ціну:
Номінальна ціна зазначається на облігації і є основою при подальших перерахунків і нарахуванням відсотків
Ринкова або курсова вартість облігацій визначається умовами випуску самих облігацій із ситуацією, що склалася на ринку на момент реалізації облігації.
При закінченні встановленого терміну емітент погашає облігацію за викупними цінами, що можуть збігатися або ні з номінальною ціною,що залежить від виду облігацій.
За характером обігу облігації є:
Звичайні
Конвертовані
Переказні
Облігації з опціону, що надають можливість власнику облігацій в разі збільшення відсоткової ставки здати свої облігації емітенту і отримати їх вартість за номінальними.
Акція - це ц.п. про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справамиі на отримання частки майна при ліквідації підпр-ва.
Характеристики акцій:
ц.п.
необмежений термін обігу
засвідчую пойову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства
надає її власнику майнові і немайнові права
Основним показником акції є її курс, що дорівнює відношенню дивідендів до ставки облікового процента. Акції є звичайні і привілейовані, а за характером функціонування на ринку іменні та на пред’явника. Ціна акцій може бути:
Номінальною що вказується на акції і має інформаційний характер про частку пайового капіталу.
Емісійна – за якою акція продається на первинному ринку
Курсова або ринкова – за юкою акції котируються на вторинному ринку ц.п.
Ліквідаційна ціна акцій
Балансова ціна, що визначається на основі балансової звітності
Модифікована ціна акції – це співвідношення чистого річного прибутку підпр-ва в розрахунку на одну акцію і ставки банку за 12 місяців за вкладами
Власник акцій отримує дохід у вигляді дивіденду та за рахунок курсових цін.
3 При зясувані доцільності здійснення банком фін. і-цій проводиться аналіз, що враховує дві взаємопов’язані абсолютні х-ки:
1. Оголошену поточну ринкову ціну, яка реально існує і об’єктивна в тому розумінні, що вона оголошена і актив за нею рівно досяжний будь-якому учаснику ринку
2. Теоретична або внутр. вартість – вона є більш невизначеною і суб’єктивною, оскільки кожний інвестор має свої погліди на внутр вартість активу.
Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу фін. активу:
фундаментальний
технократичний
Фундаментальний включає 4 рівні дослідження:
макроек. аналіз
галузевий
аналіз фін стану і перспектив розв.
прогнозування ціни фін. інструмента, що є одночасно кінцевою метою фундаментального аналізу. Оскільки визначивши ціну для майбутніх періодів аналітики фірм обчислюють теперішню вартість фін. інструменту користуючись схемою дисконтування і порівнюють її з ринковою ціною.
Технократичний аналіз – це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденції зміни цін на ліквідних ринках Ц.П. на підставі виключно технічних характеристик ринку, а саме динаміки цін і обсягів операцій з купівлі-продажу Ц.П.
Основні завдання даного аналізу:
розкриття закономірностей у реальному русі цін.
виявлення моментів зміни тенденцій у русі цін на ринку.
4. Сукупність різних ін вест. інструментів для досягнення конкретної мети вкладника є інвестиційний портфель.
Під портфелем Ц.П. розуміють – сукупність придбаних банком Ц.П., право на володіння, користування і розпорядження якими належать банку та які згруповані за їх типами і призначенням. У портфель можуть входити як папери одного типу так і інвест. цінності . Розрізняють такі класифікації вкладень комерц банків у Ц.П.
1 Портфель Ц.П. на продаж
2 Портфель Ц.П. на інвестиції
3. Портфель пайової участі
4. Портфель вкладень у дочірні компанії
Віднесення Ц.П. до певного портфелю залежить від таких чинників:
Наміру інвестора під час придбання, а саме тривалість і мета.
Х-ки Ц.П., акі як ліквідність, дохідність та наявність активно діючого ринку для даного паперу.
Фактичний період зберігання у портфелі банку.
Метою управління портфелем банку Ц.П. є оцінка визначення напрямів підвищення його ефективності на підставі удосконалення структури Ц.П. , покращення якості і-цій та активізації брокерської д-сті на фондовому ринку.
Дослідження Ц.П. передбачає такі стадії управління:
Заг. аналіз.
Оцінка відповідності з джерел придбання Ц.П. напрямкам вкладень.
Оцінка ризику доходу і дохідності Ц.П.
Оцінка вартості Ц.П.

Тема 14: Економічний аналіз діяльності банку
Інформаційне забезпечення фін сово-економічного аналізу банку
Аналіз Пасивів банку
Аналіз активів банку
1. Оцінка банківської д-сті передбачає проведення комплексного аналізу, якйи дає можливість оцінити всі аспекти роботи банку.
Основою інформаційного забезпечення фін-ек аналізу банка є фін звітність, яка скл як для потреб менеджменту так і для зовн користувачів.
Фін звітність банку скл на підставі :
Інструкції, про порядок регулярної діяльності банку в Україні затверджено постановою НБУ від 28,08,2001 № 368.
Інструкції про складання та оприлюднення фін звітності Банку України (постанова НБУ від 18 січня 2008р № 34.14732).
До складу банківської звітності належить балансовй звіт, звіт про фін результати і ряд додатків до даних звітів у яких наведена інф про структуру зобов*язань та власних коштів банку, ризики,якість кредитного портфеля та ін. показники.
До статистичної звітності належать:
Звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валюті.
% ставки.
Операції з цінними паперами та ін. банківські операції.
Кожна стаття балансу характеризує окремий вид госп засобів або джерела їх формування. Статті балансу групуються за ек змістом і розміщуються з гори до низу в міру зниження ліквідності у активах і збільшення строків зобов*язань у пасивах.
Найбільш змістовно є річна фін звітність, яка подається у такому складі:
Балансовий звіт
Звіт про фін результати
Звіт про рух грошових коштів
Звіт про власний капітал
примітки
Активи і пасиви балансу звіту скл із статей. Призначення фін звітності банків є створення бази даних,яка дозволяє реально оцінити показники ліквідності, платоспроможності, дохідності банку та встановити фін стан банку.
2.Головною метою пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниженням її вартості та підвищення фін стабільності.
Аналіз пасивів зд-ся у такий послідовності :
Аналіз структури пасивів за джерелом формування ресурсів.
Визначення розміру власного капіталу, його структури, достатності капіталу .
Аналіз зміни статутного капіталу банку
Дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку.
Аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу
Аналіз структури зобов*язань з позиції витратної та стабільної ресурсної бази
Розроблення стратегій розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів
Оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів.
Розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фін потенціалу банка.
При аналізі структури капіталу важливо визначити його ефективність за такими показниками:
Прибутковість - Пр=ЧП/ВК;
Розмір кредитних вкладень на 1 грн капіталу - Рквк=Квк/ВК ;
В процесі аналізу пасивів детально аналізують достатність банківського капіталу та зміни, як і відбулися в його складниках .
Під Достатністю капіталу розуміють здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та вкладників від незапланованих збитків розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.
Для аналізу достатності можуть бути вик такі коефіцієнти:
Коефіцієнт К1 – визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів
К1=К/П (0,15-0,2)
К2: відношення чистого капіталу до заг активів
К2= ЧК/А > 0.04
К3 – показує максимальну суму збитків з яких капітал, що залишився вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та ін. кредиторів.Даний капітал повинен покривати на 25-30% зобов*язань банка :К3=ЧК/З (зобов*язання)
К4 - коеф маневрування ( дозволяє зробити якісну оцінку ВК) К4=Кнетто / К брутто (0,5-1)
Від*ємне значення коефіцієнту свідчить про відсутність власних ресурсів і про використання депозитів не за призначенням, оскільки вони покривають власні витрати банку.
К5- характеризує залежність банку від його засновників К5=СК/Кбрутто (0,15-0,5)
Коефіцієнт захищеності капіталу: відношення вартості основних засобів до власного капіталу :
К5=СК/Кбрутто
Рівень покриття активів характеризується мультиплікатором капіталу :
М=А/Кст.
15%-середній
25%-великий
Зростання показника свідчить про зростання потенційного ризику втрат.
При аналізі обсягів зобов*язань зд-ть кількісну і якісну оцінку, збільшують суму зобов*язань банку перед клієнтами банку на довгостроковій основі, чи явища стабільна частина ресурсів банку.
Строкові депозити є дорожчими. Це негативно впливає на рентабельність і прибутковість роботи банку, оскільки збільшення частин банківських позик понад 30 % підвищує ризик незбалансованої ліквідності, бо посилюється залежність банку від зовн джерел фінансування.
Аналіз окремих видів залучення ресурсів дозволяє конкретизувати засоби підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку.
3. Загальна сума активів - сума всіх категорій активів за мінусом сум всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної д-сті та дисконт за придбаними цінними паперами.
Аналіз активів банк :
Визначається динаміка зміни загальних активів у тому числі окремих його статей за допомогою стандартних показників:
Абсолютний приріст активів
Темпи зростання активів
Темпи приросту активів
Аналізується структура активів за різними класифікаційними ознаками:
За видами операцій
Строками розміщення
Ступенем ліквідності
Ступенем ризику
За впливом на рівень дохідності банку.
З*ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку.
Аналізується структура активів банку за ліквідності і ризикованості з використанням коеф ризиковості активів : Кр=Ариз/А
і коефіцієнт ліквідності : Клік=Алік/А
Зростання коефіцієнту ризикованості свідчить про зростання ризику банківських активних операцій.
Аналізуючи активи за ступенем ліквідності необхідно виділити частку кожної групи активів. При цьому особливу увагу звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у аг і робочих активах. Питома вага абсолютно ліквідних активів у робочих активах повинна бути 20-25%.
Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дасть змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці так і у внутр структурі активних операцій банку і визначити за рахунок яких операцій змінилася прибутковість чи збитковість та виявити зміни пріоритетів у банківській діяльності.

ТЕМА 15. Аналіз доходів, витрат і прибутків банку.
Аналіз доходів і витрат.
Аналіз ефективності діяльності банку.
1.Доходи банку – зростання економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді збільшення активів або зменшення зобов*язань, що призводить до збільшення власного капіталу за рахунок внесків акціонерів.
Витрати банку - зменшення економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов*язань, які призводять до зменшення власного капіталу. За винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи вплати власникам.
У результаті операційної д-сті в банку виникають такі доходи і витрати:
% доходи і витрати – це операційні доходи і витрати отримані або сплачені банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банком, суми яких обчислено пропорційно до часу і суми активу чи зобов*язання із застосування ефективної ставки %.
Комісійні доходи і витрати – операційні доходи і витрати за наданими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов*язання, або є фіксованою.
Комісія за наданими послугами залежно від мети її оцінки та основи обліку поділяються на такі групи:
Комісії, що є невід*ємною частиною доходу або витрат фін інструменту (комісія за ініціювання кредиту, комісія за оцінку застав)
Комісії отримані під час надання послуг (комісія за розрахунково-касове обслуговування, за обслуговування кредитної послуги).
Комісії після виконання певних дій і визначаються як дохід або витрати після завершення певної операції.
Прибутки або збитки від торгівельних операцій – це результат від операції з купівлі-продажу різних фін інструментів у т.ч. за операції з цінними паперами, з іноземною валютою та банківським металом.
Відрахування в резерви
Непередбачені доходи і витрати, які мають випадковий разовий характер і є результатом надзвичайних подій (зміна податкового законодавства, збитки від стихійного лиха)
Доходи від повернення раніше списаних активів – кошти, що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана банком безнадійним щодо її отримання.
Ін. операційні доходи і витрати (витрати на інкасацію, штрафи , пені отримані за банківськими операціями, від оперативного лізингу доходи або витрати від наданих консультаційних послуг фінансового характеру, дивідендні доходи )
Загальні адміністративні витрати
Податок на прибуток
Визнані банком доходи і витрати групуються за їх характером і відповідними статтями у фін звітності «звіт про фін результати ».
Не визнаються доходами такі надходження:
Сума завдатку під заставу або погашення кредиту, якщо це передбачено відповідним договором.
Сума авансу в рахунок попередньої оплати послуг, товарів..
Надходження, що належать ін. ос.
Надходження від первинного розміщення цінних паперів.
Сума податку ан додану вартість ін. податків і обов*язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів.
2. Сумарний позитивний результат фінансово-господарської і комерційної діяльності банку відображає прибутковість, яка залежить насамперед від структури балансу та цілеспрямованої діяльності банківського персоналу.
Двома найважливішими показниками прибутковості банку є:
прибутковість активів банку
прибутковість акціонерного капіталу.
Прибутковість активів банку розраховується за показниками:
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 - загальні середні активи;
EMBED Equation.3 - робочі активи.
Зіставлення даних показників дає можливість виявити невикористані резерви EMBED Equation.3 підвищення прибутковості активів за рахунок покращення їх структури, ефективнішого використання, формує уявлення про можливості зростання рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять дохід.
Прибутковість активів повинна бути >1.
Прибутковість акціонерного капіталу:
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 - акціонерний капітал;
EMBED Equation.3 - статутний капітал.
EMBED Equation.3 - показник стабільності, дозволяє прогнозувати рівень прибутковості банку.
EMBED Equation.3 - характеризує доцільність і ефективність вкладення акціонерами власних коштів та віддачу статутного капіталу.
Показники ефективності діяльності банку:
1. Ефективності діяльності банку:
- чистого спреду
- чистої процентної маржі
- доходності від іншої операційної діяльності
- коефіцієнт оборотності активів
- показник тривалості одного обороту
2. Ефективності діяльності працівників банку:
- чистий дохід на одного працівника:
EMBED Equation.3
- чистий дохід на витрати для утримання одного працівника:
EMBED Equation.3
Чистий спред – різниця між процентними отриманими і сплаченими ставками. За допомогою показника визначається мінімальна різниця за активними і пасивними операціями, яка дозволяє банку мінімізувати витрати.
Оптимальне значення – не менше 1,25.
Чиста процентна маржа – для покриття витрат банку і ризику, створення прибутку, покриття договірних угод. Оптимальне значення 4,5%:
EMBED Equation.3
Дохідність від іншої інвестиційної діяльності – висвітлює ступінь залежності банку від непроцентних доходів і відображає ступінь диверсифікації діяльності банку.
EMBED Equation.3
Коефіцієнт оборотності активів – відношення доходу банку за певний період до загальних активів:
EMBED Equation.3
Чим швидше обертаються активи, тим більше прибутку отримує банк.
Показник тривалості одного обороту – характеризує прискорення оборотності активів.
EMBED Equation.3
Після загального аналізу оборотності активів проводять аналіз оборотності окремих видів активів і оцінюють їх вклад у підвищення ліквідності і прибутковості банку.