1.Національна економіка: етимологія поняття. Об’єкти та суб’єкти національної економіки
2Охарактеризуйте тріаду «етнос-нація-народ» з точки зору впливу на державотворення
3.Основні чинники формування та розпаду державних утворень
4.Вплив німецької національної політекономії на формування національної економіки як науки
5.Теорія соціального ринкового господарства: теорія та практика застосування
6.Інститути: сутність, види, роль та функції в національній економіці.
7.Інституційне середовище: сутність та індикатор ефективності.
8.Процес формування базисних інститутів в трансформаційному періоді
9.Вплив базисних інститути економічної сфери на розвиток національної економіки
10.Вплив базисних інститутів політичної сфери на розвиток національної економіки
11.Проблеми та наслідки трансплантації нових інститутів
12.Інституційна пастка: сутність, форми прояву та наслідки для національної економіки.
13.Чим пояснюються надмірні трансакційні видатки в економіці України.
14.Теорія економічного порядку
15.Економічна система: сутність та класифікація
16.Природа та механізм формування економічної системи
17.Планово-директивний механізм регулювання економіки: сутність, переваги та недоліки
18.Ринковий механізм регулювання економіки: сутність, переваги та недоліки
19.Моделі змішаної економіки: види, сутність та особливості.
20.Перехідна економіка: сутність, ознаки та завдання
21.Охарактеризуйте відмінності радикального та еволюційного шляхів трансформації економіки
22.Модель «державно-корпоративного капіталізму»
23.Державне управління: сутність, завдання та основні теоретичні засади.
24.Цілі та функції державного управління
25.Методи та засоби державного управління економіки
26.Прогнозування: сутність, етапи здійснення, методи та роль для національної економіки
27.Макроекономічне планування: сутність, види, характерні риси та методи здійснення
28.Макроекономічне програмування: сутність, види та класифікація програм
1.Національна економіка: етимологія поняття. Об’єкти та суб’єкти національної економіки
Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, про те її передумови формування протягом багатьох століть:
1. процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціонування та розвитку економіки країни
2. поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни
3. врахування впливу неекономічних сфер на економічний розвиток країни
Серед альтернативних поглядів на сутність НЕ виділяють 3 найбільш ґрунтовних:
1.Класики ототожнювали НЕ з національним ринком
2.У марксизмі НЕ розглядається як система виробничих відносин з приводу виробництва, розподілу,обміну та споживання результатів діяльності людини
3.ордолібералісти НЕ розглядали як народне господарство країни.
В сучасному визначені змісту НЕ синтезують всі 3 підходи.
Історично НЕ формується з утворенням централізованих держав та витіснення натуральної форми виробництва товару.
Об’єктом НЕ як науки є економіка країни в цілому, а не тієї чи іншої національності,що має ознаки економічної системи .
2. Охарактеризуйте тріаду «етнос-нація-народ» з точки зору впливу на державотворення
У тріаді «етнос-нація-народ» :
1. етнос – це продукт соціокультурного етнодемографічного розвитку.
2. нація – це явище політичне, етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політиці, культурі, психологічному самовизначенню. Системоутворюючі ознаки нації: - спільна територія проживання; - спільний координаційний центр; - спільність економічного життя; - спільність психологічного складу (мова, культура); - суверенітет;
- національна свідомість та ідеологія
Розрізняють 2 поняття нації: 1. нація-держава, до неї належать усі, хто є громадянами держави; 2. нація-народ, до неї належать тільки ті, хто споріднений з певними етносами; 3. народ – це правовий феномен, який є результатом трансформації у націю різних етнічних елементів, саме цьому належить роль державотворення.
3. Основні чинники формування та розпаду державних утворень
Розрізняють зовнішні та внутрішні чинники державотворення
До внутрішніх належать: 1.етнічна самобутність та неповторність; 2.природна здатність до самореалізації та самоствердження; 3.генетично-культурно-історичний код.
До зовнішніх чинників належить: 1.географічна ізольованість; 2.відсутність експансії від країн сусідів; 3.розпад імперії; 4.геополітичний компроміс.
Внутрішніми чинниками розпаду державотворення є дія людського фактора, зокрема відсутність національної гідності та свідомості.
4. Вплив німецької національної політекономії на формування національної економіки як науки
Основоположні принципи національної політичної економії викладено в праці Деніела Фрідріха Ліста «Національна система політичної економії», Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації. Також він акцентував увагу на необхідності застосування мобілізаційної моделі розвитку економіки, яка передбачає на першому етапі закритість економіки (автарктичність, самодостатність).
Ліст виводить основний об’єктивний закон розвитку суспільства
Окремий напрям національної політичної економії – учення про народне господарство Німеччини – був об’єктом дослідження представників німецької історичної школи. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки.
Вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи.
Бруно Гільдебранд не визнавав об’єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму. Він виділяє три фази еволюції людства: натуральне господарство, грошова та кредитна економіка, яка є вершиною прогресу економіки.
Формування нової історичної школи було покликане необхідністю теоретичного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем.
Проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).
З поглядів Г. Шмоллера випливає логічний висновок: ретельне вивчення минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку майбутнього. Г.Шмоллер одним із перших в історії економічної науки запроваджує «етичний принцип»: господарське життя визначається не тільки природними й технічними, а також і моральними факторами.
Важливого значення надавав Шмоллер ролі морального фактора в розв’язанні робітничого питання: виховання моральності робітників з тим, щоб подолати вороже ставлення до підприємців, запобігти поширенню революційного руху серед робітничого класу.
Луйо Брентано надавав визначальної ролі в економіці як етичному так і правовому факторам.
Карл Бюхер у праці «Піднесення національної економіки» (1893) простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.
З позицій мінової концепції Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:
замкнуте домашнє господарство (без обміну);
міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);
народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).
Зомбарт присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб’єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким — завдання держави).
В економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму. Обґрунтовуючи тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».
Макс Вебер також присвячує свої праці (найвідоміша з яких «Протестантська етика і дух капіталізму») дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Економічна діяльність розглядається як одна з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.
5.Теорія соціального ринкового господарства: теорія та практика застосування
Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопомоги отримали у теорії «соціального ринкового господарства».
Першим це поняття ввів професор Альфред Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За його словами, мета «соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов’язати свобідну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення». Згідно з його концепцією, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати два головних завдання: 1)інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів;2)забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому.
Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль в ринковому саморегулюванні, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності.
Основними елементами структури соціального ринкового господарства є:1)конкурентний лад, який базується на приватній власності, 2)ринок, який є регулятором суспільного господарства, 3)господарюючі суб'єкти - домогосподарства, підприємства, організації тощо;4)держава, яка створює нормативно-правову базу, сприяє зміцненню конкуренції, забезпечує функціонування ринку та підтримує соціальне вирівнювання.
Базовими цілями соціального ринкового господарства для Німеччини стали:1)Досягнення високого добробуту на основі конкуренції, економічної свободи, повної зайнятості та свободи зовнішньої торгівлі.2)Забезпечення стабільності цін.3)Підтримка і розвиток соціального забезпечення, соціальної справедливості, створення умов для соціального прогресу.
Ці теоретичні положення стали основою для відбудови господарства Німеччини після Другої світової війни. Для реалізації концепції соціального ринкового господарства було проведено:1)валютну реформу конфіскаційного характеру;2)господарську реформу на основі лібералізації цін;3)впроваджено план Маршалла. Ці заходи дозволили вже в 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадження соціально-економічних реформ отримали назву „німецького економічного дива".
Основними складовими «німецького економічного дива» стали:1)особливість менталітету німецького суспільства;2)сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудови ринкового господарства;3)вибір правильної стратегії соціально-економічних перетворень.
Практичне втілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду, який довів, що соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективної зайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямування податкової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.
6. Інститути: сутність, види, роль та функції в національній економіці.
Інституції-система відносин, що упорядковують взаємодії економічних суб’ктів на основі узгодження обмежень їх життєдіяльності.Інститути класифікуються:1)формальні інститути;2)неформальні інститути;3)примуси до виконання. Формальні інститути-це інститути, що набули статусу легітимних і які стали обов»язковим правилом для суб’єктів господарювання: політичні, економічні, правові. Політичні- визначають владну ієрархічну структуру суспільства, способи ухвалення рішень і контроль. Економічні- визначають можливі форми організації госп. Діяльності, у межах якої окремі індивіди чи групи кооперуються між собою чи вступають у конкурентні відносини(і.власності, і. конкуренції, і.податків).
Інститути контрактації- визнчають умови угоди між покупцями та замовниками. Основним в цьому є визначення умов цих угод.
Під неформальними інститутами розуміють ті форми взаємодії, які існують в реальному житті, але в правовій практиці не узаконені. Неформ. Інститути поділ. на: 1)легальні, 2)тіньові. Тіньові інститути поділ. на:1)кримінальні, 2)некримінальні.
Роль інститутів: 1) створюють каркас ек. систем та впливають на їх функціонування, 2) розв’язують проблеми координації суб’єктів суспільного відтворення, 3)зменшують невизначеність вибору в умовах недостатньої та асиметричної інформації в економіці, 4) визначають умови і можливості функціонування ек. законів. 5)забезпечують форми ек. поведінки суб’єктів і реалізацію їх ек. інтересів. Функції інститутів: 1)координація дій та регулювання поведінки суб’єктів господарювання: 1.1.)інститутам властива система стимулів (позитивні, негативні), без якої вони не можуть існувати; 1.2)інститути забезпечують передбаченість, що в свою чергу призводить до стабільності, 1.30інститути забезпечують свободу та безпеку дій особи у визначених межах, 2) мінімізація трансакційних витрат.
7. Інституційне середовище: сутність та індикатор ефективності.
Інституційне середовище- це чіткий упорядкований набір інститутів, що визначає обмеження для економічних суб’єктів, які формуються в межах тієї чи іншої системи координації господарської діяльності. Елементи інст.. середовища: інституційний суб’єкт, об’єкт, механізм. Інст. суб’єкт – підприємство, інтегровані структури, держава. Об’єкти інституційних взаємодій – правила і норми, що регламентують, обмежують, регулюють діяльність суб’єктів господарювання та їх агентів. Інст.механзм – процес реалізації та дотримання інститутів (правил). Ефективність впливу інст.. середовища на розвиток національної економіки проявляється через наявність та величину «трансакційних витрат»
Трансакційні витрати –витрати функціонування ринку. Трансакційні витрати - =0 при існуванні загальної конкурентної системи. У вузькому розумінні трансакційні витрати – це витрати, які виникають на перед контрактній стадії(ex ante)та післяконтрактній стадії (ex post). Трансакційні витрати в широкому розумінні- це ціна, яку сплачує будь-яка ек. система за інституційну недосконалість власних ринків.
8.Процес формування базисних інститутів в трансформаційному періоді
Базисні інститути нац.. економіки: 1) економічні, політичні (в т.ч. правові) та держави, права, грошей, податків, власності, 2) спільні для всіх економік, проте конкретні форми їх прояву. Грунтовний підхід до аналізу інститутів дає теорія інституційних матриць. Інституційна матриця - стійка, що історично склалась система базових суспільних інститутів, яка обумовила появу перших держав та визначила розвиток всіх інших. Розрізняють 2 ідеальних типи матриць: Інституційна Х-матриця: 1)політ. сфера-інститути унітарного держ. устрою: інститут диктатури, бюрократії, 2)ек. сфера- інститут директивного планування, 3)соціальна сфера- інститути комуні тарної ідеології. Для інституційної У-матриці характерно: 1)політична сфера-інститути федеративного держ.устрою:інститут демократії, громадянське суспільство, 2)економічна сфера-інститути ринкової економіки:інститути власності, конкуренція,3)соц.сфера – інститути субсидіарної ідеології:домінування індивідуальних цінностей відносно колективних. Специфікою переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки в Україні було наступне: 1)формальні інститути були змінені у відносно короткі терміни, тоді як неформальні змінювались поступово, 2) функціонування економіки визначається державним устроєм. В Україні сформовано базисні інститути національної економіки: 1)інститут держави,2)координаційний інститут(система управління нац..економіки, 30інститут права, 4) в ек. сфері: інститут власності, грошей, податків, 5) в ідеологічній сфері- піддається корекції процес формування інституту громадянського суспільства.
Актуальна проблема сучасного інституційного середовища України є «інвентаризація» інститутів на предмет їх достатності та ефективності для функціонування нац..економіки. приклад:процес деколективізації в аграрній сфері.
9. Базисні інститути економічної сфери
До базисних економічних інститутів ринкової економіки відносять:інститут приватної власності та її захисту;інститут конкуренції та її забезпечення;інститут контрактації тощо.
На початку трансформаційних перетворень урядові аналітики справедливо вважали, що інститут приватної власності має ключове значення і звідси дійшли висновку про прискорення процесу роздержавлення і приватизації.А приватизація сама по собі не розв'язує зазначені проблеми та не створює приватного бізнесу.
В Україні у перехідний період владою приймались рішення не на користь підприємництва, а концентрувались зусилля на перерозподілі державної власності та відтворенні бюрократичного механізму протидії бізнесу. За умов інституційної кризи спостерігається різке погіршення якості захисту прав власності, що є потужним чинником невизначеності в очікуваннях суб’єктів господарювання: реприватизація 2005 р., «рейдерство».
Недосконалість судової системи України де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення стратегій конкурентної боротьби у позаекономічну сферу.
Процес контрактації представляє собою необхідні формальні правила (правова інфраструктура), що дозволяють окреслити умови контрактів, процедури їхнього виконання, створюють можливості для розв'язання суперечок.
Причини, які заважають розвиватися механізму специфікації і захисту прав власності в Україні:Неефективне законодавство. Ефективне законодавство вимагає відповідних трансакційних витрат на утримання судів, арбітражу, інституту судових виконавців і, головне, створення відповідних законів та кодексів.Розрізненість правового регулювання. Необхідною умовою функціонування ринку у частині специфікації прав власності є єдність, системність і цілісність правового регулювання.
Закони та підзаконні акти повинні забезпечувати можливість рішення будь-якого питання специфікації прав власності у відповідності до встановлених норм. При цьому закон повинен бути конкретним, мати норми, виконання яких забезпечується відповідними правовими засобами, визначати інституції, що їх виконують і мають право видавати відповідні акти. У противному варіанті існує загроза опортуністичної поведінки та можливість вирішення питань специфікації прав власності не у відповідності, а іноді - у протиріччі із загальноприйнятими нормами.
10. Базисні інститути політичної та ідеологічної сфер
До базисних політичних та ідеологічних інститутів відносять:громадянське суспільство; демократія; свобода.
Громадянське суспільство - це система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.
Загалом такі інститути займаються відтворенням людини, трансмісією з покоління в покоління соціального досвіду, накопиченого нинішнім і минулими поколіннями.
Найважливіших критеріїв зрілості суспільства вважається ступінь його демократичності (рівень демократії).
Середовищем, яке забезпечує достатній рівень свободи та мотиваційні стимули для самореалізації особистості, є демократична політична система й ринкова економіка, які діють як одне ціле.
Процес демократизації суспільства безпосередньо впливає на економічний розвиток країни, оскільки:
демократія означає свободу здійснення підприємницької діяльності. Свобода підприємництва - це рушійна сила, що може підтримати ріст всієї економіки.
демократія забезпечує основу для ефективної економічної політики. Демократичний порядок і ринкова дисципліна - базові складові довгострокового зростання. Демократія означає організацію і правила, але крім того, вона означає культуру і поведінку.
Необхідною умовою розвитку ринкової економіки є наявність економічної демократії. Основою економічної демократії є право людини на вільну працю.
В Україні перші економічні та політичні реформи з «побудовою» ідеології демократичного суспільства через недостатнє інституційне забезпечення даних процесів разом з економічним та політичним нігілізмом суспільства призвели до формування так званої економічної та політичної анархії.
Вона проявляється у: нечіткій і непродуманій політиці державного регулювання економіки; зрощенні влади та бізнесу; надмірній владі груп з концентрованими інтересами та окремих іноземних ТНК; монопольній владі власників підприємств; обмеженні прав дрібних інвесторів; порушенні економічного та ін. законодавства; боротьбі за джерела економічного та адміністративного ресурсу.
Антиподом демократизації суспільства є його бюрократизація. Бюрократія є невід’ємним елементом ієрархічних систем будь-якого рівня; це є система управління і регулювання, що базується на розмежуванні владних повноважень з метою формування єдиного управлінського центру для координації усіх елементів та взаємозв’язків у системі суспільних відносин.
Бюрократизація виникає як реакція на: відсутність реальної демократії в суспільстві; надмірну централізацію існуючої системи державної влади; егоїзм корпоративних інтересів чиновників; домінування адміністративних методів управління; низький рівень культури, моралі; поглиблення кризових явищ в суспільстві тощо..
Економічна свобода - це свобода економічних суб'єктів привласнювати різні об'єкти власності, вибирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних типів власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.
Складовими економічної свободи є: економічна самостійність; економічна відповідальність; економічна рівноправність.
Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені формальними та неформальними інститутами (нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо).
11. позитивні і негативні наслідки від трансплантації нових інститутів
Негативні: наслідки від імпортування нових інститутів
1.виграє країна експортер-парадокс передачі
2.імпорт «занадто» передових інститутів, які не приживаються(система аудит. контролю)
3. «позаплановий» імпорт неефективних інститутів(тіньові сфери)
4.ефект бумерангу для країни експортера при частковій чи повній втраті контролю.
12. Інституційна пастка – це неефективна стійка норма, що має самопідтримний характер. Це одне з явищ, що виникає при створенні інституціонального середовища в період ринкових трансформацій.
Форми прояву:-захист державою неефективних підприємств,а ефективні захищають від держави,-бартери, неплатежі, списання боргу-тіньова економіка, корупція.
Тінізація – невний неявний суспільний договір, за яким недостатня ефективність, а інколи- шкідливість формальних інститутів, компенсується послабленням вимог щодо їхнього виконання.
Корупція – це угода між організаціями і фізичними особами, що зменшує трансакційні витрати клієнта.
Наслідки для національної економіки:
13.Чим пояснюються надмірні трансакційні видатки (ТВ) в економіці України.
Рональд Коуз визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати - витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо.
Трансакційні витрати – це витрати функціонування ринку. ТВ (у вузькому знач.) – це витрати,я кі виникають на на передконтрактній стадії та післяконтрактній стадії. ТВ (у широк. знач.) – це ціна,яку сплачує будь-яка економічна система за інституційнк недосконалість власних ринків.
До трансакційних витрат найчастіше відносять: витрати пов'язані з пошуком постачальників, споживачів, нових партнерів по бізнесу; витрати пов'язані з подальшою договірною діяльністю між суб'єктами ринку, захистом прав власності тощо.
Ефективність впливу інституційного середовища на розвиток національної економіки проявляється через наявність та величину трансакційних витрат. Тому надмірні трансакційні витрати пояснюються нестабільним інституційним середовищем на різних ринках (праці, капіталу,фондового, цінних паперів та ін.).
Наприклад, ситуація на українському ринку праці характеризується як інституційно неврівноважена, що виявляється у відсутності ефективних інститутів, які могли б забезпечити умови для забезпечення ринкової рівноваги. Зміни в системі трудових відносин, зокрема - зростання безробіття, поглиблення диференціації та зниження реальних доходів населення характеризуються складністю та неоднозначністю оцінок.
Надмірні трансакційні витрати в Україні пояснюються не стільки відсутністю у економічних агентів досвіду з функціонування в ринкових умовах, скільки значними регулятивними бар'єрами та принциповою позицією бюрократії, що зацікавлена лише у збереженні власної ренти, а не у «прозорому» і стабільному інституційному середовищі.
У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається певна роль: прийняття відповідних законів і забезпечення їх дотримання, виробництво суспільних благ, оборона, державний апарат, інфраструктура, соціальні потреби тощо.
14.Теорія економічного порядку
Економ. порядок – це сукупн. усіх правил, які стосуються організац. побудови нац. госп. та усіх процесів, які у ньому проходять, а також сукупн. установ, які регулюють і управляють нац. економікою та надають їй певної організац. форми (інституційне середовище).
Завдання ек. порядку:1) створ. та забезпеч. здатності економіки до функціонув; 2) цілеспрямована координація екон. діяльності; 3) сусп-політ завдання.
Теорія економ. порядку (Ламберт, Хайнц) виділяє такі моделі ек. порядку: авторитарна, ринкова, виборна.
Авторитарна модель базується на принятті управлін. рішень одностор. наказовому порядку. Вона ВИМАГАЄ НАЯВНОСТІ: - носіїв ек. рішень, які несутьповну відповідальність за розвиок сусп.; - розгалужену бюрократичну систему; - зворотній зв'язок при виконанні наказів у вигляді беззаперечного підконтрольного дотримання. ПЕРЕВАГИ: * неможливість соц-ек. експлуатації, додана вартсть залишається у її виробника; * відсутність ек. криз внаслідок повної зайнятості та стабільної грошової системи; * наявність можливості довгострокового планування. НЕДОЛІКИ: #проблема визначення соц-ек уподобань населення; # проблема швидкого реагування на ек. процеси; # проблема досягнення мах ефективності економіки.
Ринкова модель базується на прийнятті управл. рішень відповідно до наявних ресурсів з метою досягнення мах ефекту. ВИМАГАЄ НАЯВНОСТІ: - приватної власності; - свободи вибору; - обмеженість держ. втручання; - конкурентні відносини. ПЕРВАГИ: * децентралізація ек. влади; * можливість задоволення більшості потреб населення відповідно до мінливого попиту; * орієнтація на НТП. ПРОБЛЕМИ: # необмежене прагнення до прибутку; # неможливість забезпечення соц. захисту насел.; # неможливість управління всією ринковою системою з метою забезпеч. її саморегулюв.
Виборна модель базується на тому, що управлін. рішення приймає більшість на основі демократичних виборів. Для її функціонув. потрібно демократичне сусп., яке здатне зробити свій свідомий вибір та впровадити його у життя. ПРОБЛЕМИ: * парадокс Ерроу; * необхідність здійснення захисту меншості; * проблема інформованості та компетентності більшості.
15. Економічна система: сутність та класифікація
Економічна система - це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку елементів економіки, що утворюють економічну структуру суспільства.
Основними елементами економічної системи є:
1. механізм узгодження діяльності суб’єктів господарського життя. Розрізняють три основні начала організації господарського життя: * ринковий механізм; * об’єднання ділових одиниць та власників різних ресурсів і продуктів: трудові спілки, об’єднання промисловців тощо; * держава;
2. механізм розподілу і перерозподілу створеного національного продукту. Розподіл здійснюється ринковим механізмом, проте доходи в суспільстві розподіляються нерівномірно за різними причинами. Держава через прогресивне оподаткування, державні трансферти, законодавчо встановлення урядом мінімальної заробітної плати тощо намагається зменшити нерівність у суспільстві.
3. механізм реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага. Держава створює правову базу, визначає права власності та способи їх захисту.
4. грошовий механізм
5. соціальний механізм (механізм найму та звільнення працівників, допомоги по безробіттю, соціального захисту і соціального страхування) тощо.
Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій:
За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
Первіснообщинний лад - економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Рабовласницький лад - рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Феодалізм - розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспільство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин; відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства.
За структурно-управлінським аспектом розвитку економіки: ринкова та неринкова економіка (найбільш розповсюджена класифікація).
За ступенем індустріально-економічного розвитку розрізняють: доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство (інформаційне, знаннєве) - технократичні концепції розвитку суспільства.
16.Природа та механізм формування економічної системи
Підходи щодо визначення природи економічної системи та механізму її формування.
1. економічна система є похідною від цінностей суспільства та типу політичного правління. 2. цінності і політичне правління як елементи надбудови є похідними від економічної системи.
Прихильники першого підходу вважають, що існують кілька прототипів цінностей, форм політичного правління та економічних систем, кожен з яких має свої переваги та недоліки.
Цінності як система переконань відображають національну ментальність. За критерієм значущості розрізняють: * індивідуалістсько-конкурентні – кожна особистість розглядається як унікум, яка шукає шляхи до самовираження та самореалізації; * групово-кооперативні – особа розглядається як частина Всесвіту й частинка суспільного ладу; * егалітарно-колективістські – людина розглядається як частина колективної сутності.
Політичне правління – певна система політичних інституцій та процедур. Форма політичного правління відбиває те, хто насправді ухвалює рішення і керує суспільством: 1-противага (боротьба за владу); 2-колегіальність (співпраця при владі) 3-унітарна влада – абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура.
Прихильники другого підходу пояснюють характер економічної системи на підставі взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, серед яких визначальними є відносини власності на засоби виробництва. Найбільш розповсюдженою є класифікація економічних систем за структурою господарського механізму: * адміністративно-командна з відповідним планово-державний механізмом регулювання; * ринкова з відповідним ринковим механізмом регулювання.
Адміністративно-командна економічна система ґрунтується на системі централізованого директивного планування, яка є антиподом економічної свободи. В політичному плані панування адміністративно-командної економічної системи передбачає відсутність громадянського суспільства та правової держави.
Планово-державний механізм - це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.
Переваги механізму: *концентрує ресурси, зусилля і можливості для швидкого вирішення певної проблеми; *забезпечує швидкі структурні зрушення, здатний успішно виконувати прості завдання;*надає можливість передбачити й усунути негативні екстерналії;*надає можливість підтримувати й розвивати некомерційний сектор (соціальну інфраструктуру);*гарантує певний соціальний захист населення (зайнятість, освіту, визначений мінімальний рівень доходів тощо).
Недоліки механізму: *пригнічує економічну свободу, виключає приватну ініціативу, конкуренцію;*обумовлює монополізм держави, диктат виробника, який веде до затратності економіки, породжує хронічний дефіцит товарів тощо;*не стимулює НТП та інновації в економіці;*породжує бюрократизм, волюнтаризм, філософію утриманства, корупцію, паразитизм, тіньову економіку;*забезпечує неефективне та нераціональне використання ресурсів та ресурсомістке виробництво;*забезпечує низький життєвий рівень населення.
Ринковий механізм - форма організації суспільного виробництва, яка базується на принципах вільного ціноутворення, конкуренції, вільного і стихійного переливу капіталу між галузями, вільної взаємодії між попитом і пропозицією. Мета ринкового регулювання - це забезпечення максимального взаємоузгодження інтересів усіх агентів ринкових відносин у певній економічній системі суспільства та прагнення утримувати рівновагу.
Переваги механізму: *автоматичний регулятор економіки;*забезпечує збалансованість попиту і пропозиції;*оперативно реагує на зміну потреб (кон’юнктуру) і сприяє їх задоволенню;*стимулює підприємницьку активність, постійний пошук;*сприяє ефективному розподілу ресурсів у галузях і сферах економіки;*сприяє підвищенню ефективності господарювання.
Вади механізму: *ринок не може попередити монопольні тенденції в економіці та швидко реагувати на їх зміни; *ринок повільно реагує на потребу в докорінній структурній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів;*циклічні коливання за умов дії лише ринкового механізму носять довготривалий характер і економіка важко піддається вирівнюванню, що спричиняє такі явища як безробіття та інфляція ;*ринок досить часто призводить до нерівномірного розподілу доходів (крива Лоренця) та жорсткої стратифікації суспільства (індекс Джині);*виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище (негативні екстерналії);*не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства (наукових освітніх, культурних тощо).
17. Планово-директивний механізм регулювання економіки: сутність, переваги та недоліки.
Планово-державний механізм - це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану. Переваги механізму: 1)концентрує ресурси, зусилля і можливості для швидкого вирішення певної проблеми; 2)забезпечує швидкі структурні зрушення, здатний успішно виконувати прості завдання; 3)надає можливість передбачити й усунути негативні екстерналії; 4)надає можливість підтримувати й розвивати некомерційний сектор (соціальну інфраструктуру); 5)гарантує певний соціальний захист населення (зайнятість, освіту, визначений мінімальний рівень доходів тощо).Недоліки механізму: 1)пригнічує економічну свободу, виключає приватну ініціативу, конкуренцію; 2)обумовлює монополізм держави, диктат виробника, який веде до затратності економіки, породжує хронічний дефіцит товарів тощо; 3)не стимулює НТП та інновації в економіці; 4)породжує бюрократизм, волюнтаризм, філософію утриманства, корупцію, паразитизм, тіньову економіку; 5)забезпечує неефективне та нераціональне використання ресурсів та ресурсомістке виробництво; 6)забезпечує низький життєвий рівень населення.
18. Ринковий механізм регулювання економіки: сутність, переваги та недоліки.
Ринковий механізм - форма організації суспільного виробництва, яка базується на принципах вільного ціноутворення, конкуренції, вільного і стихійного переливу капіталу між галузями, вільної взаємодії між попитом і пропозицією. Це найоптимальніший спосіб регулювання економічних відноси між людьми, оскільки вони виступають у цих відносинах рівноправними, вільними від будь-якого тиску, вони не здатні впливати на об'єктивні закономірності розвитку ринку (принципи економічної свободи і демократії). Мета ринкового регулювання - це забезпечення максимального взаємоузгодження інтересів усіх агентів ринкових відносин у певній економічній системі суспільства та прагнення утримувати рівновагу.Переваги механізму: 1)автоматичний регулятор економіки; 2)забезпечує збалансованість попиту і пропозиції; 3)оперативно реагує на зміну потреб (кон’юнктуру) і сприяє їх задоволенню; 4)стимулює підприємницьку активність, постійний пошук; 5)сприяє ефективному розподілу ресурсів у галузях і сферах економіки; 6)сприяє підвищенню ефективності господарювання.Вади механізму: 1)ринок не може попередити монопольні тенденції в економіці та швидко реагувати на їх зміни; 2)ринок повільно реагує на потребу в докорінній структурній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів; 3)циклічні коливання за умов дії лише ринкового механізму носять довготривалий характер і економіка важко піддається вирівнюванню, що спричиняє такі явища як безробіття та інфляція ; 4)ринок досить часто призводить до нерівномірного розподілу доходів (крива Лоренця) та жорсткої стратифікації суспільства (індекс Джині); 5)виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище (негативні екстерналії); 6)не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства (наукових освітніх, культурних тощо).Ці проблеми закладені в самій природі ринкового механізму, що діє в умовах відособлених між собою товаровиробників і споживачів. До того ж, їх плани досить часто не співпадають зі стратегією загальнонаціонального соціально-економічного розвитку.
19. Моделі змішаної економіки: види, сутність та особливості.
Саме наявність вад ринкового саморегулювання обумовило посилення ролі держави в економіці, яка доповнює ринок, але не заміняє його. Це призвело до утворення змішаної економіки, яка функціонує на основі поєднання наступних механізмів: -ринковий механізм; -важелі державного регулювання економіки; -корпоративне управління; -інститут соціального партнерства (трипатризм). Трипартизм - соціальне партнерство, яке забезпечується завдяки взаємодії трьох суб’єктів: держави (в особі її органів чи уповноважених), роботодавців (їхніх спілок, асоціацій, гільдій) і робітників (в особі профспілок).
Міра державного «втручання» в економіку в різних країнах неоднакова, вона залежить від інституційних чинників (якісний показник).Кількісний показник, який характеризує ступінь державного втручання в економіку – це частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет. За останні півтора століття частка державних видатків у ВВП країни постійно зростала внаслідок зростання видатків на соціальні потреби.
Змішана система регулювання притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Маючи спільні риси, вона характеризується певними національними особливостями. Виділяють два основні види регулювання - економічний лібералізм, економічний дирижизм.
Таблиця 5.4
Характеристика країн економічного лібералізму й економічного дирижизму
Ознака
Країни економічного лібералізму
Країни економічного
Дирижизму

Країни
США, Канада, Велика Британія, Австралія та ін.
Швеція, Австрія, Японія, Німеччина та ін.

Участь держави
Мінімальна
Максимально допустима

Державний сектор
Незначний (до 10%)
3начний (10-20%), Австрія (30%) відіграє суттєву роль

Основні функції
Мінімальні
Широкі

Державні витрати, % від ВВП
30-35
45-50 (у Швеції – понад 50)

Методи державного регулювання економіки
Переважно економічні й опосередковані (непрямі)
Активне використання прямих, специфічних, а також адміністративних методів

Економічний лібералізм - система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.
Економічний дирижизм передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.
Серед розвинутих країн за моделлю координації господарських процесів виділяються ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея).
20. Перехідна економіка: сутність, ознаки та завдання.
Перехідна економіка – це особливий проміжний тип економічної системи, у якій старі методи управління вже не діють, а нові важелі ще належно не працюють.
Історично виділяють такаі перехідні періоди: 1)від аграрного до індустріального суспільства; 2)від індустр. до постіндустр. сусп.; 3)від феодалізму до капіталізму; 4)від капіталізму до командно-адміністративної системи; 5)від ком.-адм. до ринкової системи.
Особливі ознаки перехідної економіки пострадяньких країн: 1)глобальність дій: механізм регулювання до форм власності, мотивація, пріоритети; 2)нестійкість перехідної економіки – постійний пошук шляхів економічного розвитку; 3)оригінальність, специфічність, історичність ПЕ; 4)трансформаційні негативні шоки; 5)виключення повернення до старої системи; 6)складність аналізу процесів перетворень.
Завдання ПЕ: 1)боротьба з високою інфляцією; 2)лібералізація економіки; 3)боротьба із всезростаючим тіньовим сектором; 4)боротьба з міжнародною конкуренцією та внутрішньою монополізацією; 5)приватизація державного майна; 6)зміна правової системи з метою захисту прав приватної власності. Основна суперечність ПЕ – поєднання лібералізму та сильної держави.
21.Охарактеризуйте відмінності радикального та еволюційного шляхів трансформації економіки. Виділ. 2 шляхи переходу від адмін.-команд. до ринк. ексистеми. Радикальний (шокова терапія) базується на ліберал.-монетаристській концепції, яка сприяла подоланню кризових явищ в ек.ринк.типу. Програма заходів шокової терапії: фінанс.стабілізація, лібералізація ек., формув. та розвиток приват.сектору шляхом приватизації, зміна ек.ролі держави, реформування системи соц.забезпечення. Критика моделі шокової терапії: *мінімізується відповідальність держави за соц..наслідки заходів лібералізації, приватизації,*першочерговість фінанс.лібералізації,*функціонув.реал. сектора розгляд як вторинний результ фін стабілізації та застос. монетаристських заходів. Специфічними особливостямиградуалістського шляху реформув.ек є започаткування ринку в інституціональних рамках планово-централізованої системи. Складовими елементами лібералізації є: зняття контролю за цінами, мінімізація тарифних і не тариф.барєрів в сфері зовн-екдія-сті,надання під-вам ек свободи.Політика модернізації: реформування власності у малому бізнесі, торгівлв; орг.-ція вільних ек зон задля здійсн політики відкритості ек; акціонування великих промислових об’єктів, які перебували в держ власності.
22. Модель «державно-корпоративного капіталізму». Державно-корпоративний капіталізм-найвищй ступінь розв. капіталістичного способу в-ва, на якому головними субєктами власності є держава і корпорація. Осн. формами держ-корпорат. капіталізму є: *держ власність на засоби в-ва та на відповідну частку нац. доходу,*перерозподіл значної частин нац.доходу через держ.бюджет, *нац.планування, регулюв, прогнозування ек. Держ.корпор.капіталізм формує специфічну модель ринк.ек., що супроводжується зниженням життєвого рівня населення. До позитивних аспектів моделі слід віднести досить швидке формув.інституціональної структури ек. в сфері великого бізнесу. Сучасні корпорації впливають на ек. не лише прямо (через ринок), але й опосередковано (через координацію дія-сті держ.органів влади). Корпоративний лобізм-форма взаємодії влади та крупного бізнесу, що проявл. як прагнення бізнесу реалізувати власні інтереси позаринковими способами. Форми прояву корпор. лобізму: *просування власних лобістських інтересів в органи влади, *просування «вигідних» кандидатур в органи влади, *участь у виконанні держ.програм управління держ.власністю на договірних умовах.
23.Державне управління: сутність, завдання та основні теоретичні засади.
Ек історія неодноразово спростовувала факт прямої залежності ефективності нац. Ек розвитку від мінімізації держ регулювання. Підвалинами держ управління є соц. Структ ура, залежно від якої формуються політ сили, які і впливають на здійснення держ управлінь. Завдання держ управління визнач специфікою політ системи нац. Ек,рівнем їїрозвитку. Свою д-сть держава здійснює через владні повноваження. Першоджерелом влад повноважень є народ.держава являє собою механізм управління, апарат організ із засобами примусу, контролю, насильства.
Держ. Управління –засіб спрямованого впливу на процеси функціонув та розвитку держави.
Обєктомдерж управління є соц. Організація сус-ва з притаман їй соц. Структурою і соц. Процесами. Також об’єктами виступає: ек підсистеми, соц.-ек процеси, відносини, ринки.
До суб’єктів держ управління належить: - органи виконавчої влади; - посадові особи; - службовці, що наділені держ владою.
Щодо сутності предмету держ управління розрізн 2 підходи: американський – основа ухвалення управлінських рішень є раціональність та доцільність. У американ підході держ управління: - спвльні зусилля груп людей у контексті держ; - охоплює всі 3 гілки влади; - істотно відрізняється від приватного управління; - є частиною політичного процесу. Європейський-держ управління – підгалузь права; громадська служба зі здійснення законів та з браком впливу на політ процес. Жорсткіше розмежування політики і управл діяльності.
24.Цілі та функції державного управління. Сутність держ.управл.ек. потребує налагодженого механізму побудови ієрархії цілей, яка будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів сус-ва. Пріоритети-найважливіші напрямки соц-ек політики. Вони визначаються за експерт. методами на підставі певних критеріїв: соц-ек ефективність, швидкість одержання позитивних результатів, мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого. Ранжування цілей здійсн. способом розміщення їх у порядку зниження пріоритетності. Ієрархія цілей: стратегічна мета; тактичні цілі: забезпеч. стабільного розвитку в-ва високими темпами, зменш. рівня вимушеного безробіття, сповільнення темпів інфляції, досягнення рівноваги експорту та імпорту, підтримка стабільного курсу валют; оперативні цілі. Стратегічна мета України-побудова соц. орієнтованої ринкової ек. Тактичні цілі: 1) у сфері розвитку ек відносин: становл. ринкового гос-ва і системи держ. регулюв. ек.; створ. сприятливого ек. середовища, становлення багатоукладної ек., перехід до нового типу ек зростання орієнтованого на задовол. потреб населення; 2) у сфері в-ва: формув. постіндустріального техн. і технолог. способу в-ва та відповідної структури ек.; 3)цілі соц. політики: досягнення сучасних параметрів і характеристик рівня життя населення, формув. середнього класу, формув. механізмів розвязання соц. суперечностей, формув. громадянського сус-ва. Держава як субєкт макроек. регулюв. викон. ф-ції за напрямками: емісійна, інституційна ф-ції, усунення вад ринк. саморегулювання. Інституційна ф-ція: * нормотворча ф-ція-створ., легітимізація і практична реалізація закон. та ін. нормат. актів, які регулюють життя країни; * еталонотворча-створ. норм не тільки як регламентів, але й як взірців, еталонів; * модераційна-запобігання впливу одних агентів на шкоду іншим. Усунення вад ринк. саморегулювання: захист конкуренції і обмеження монополістичних тенденцій, забезпечує людей сус-ми благами, здійсн. перерозподіл доходів, здійсн. стабілізаційну політику.
Методи та засоби державного управління економіки
-це способи впливу держави на ек. Сферу задля створення умов ефективного функціонування суб’єктів господар. Відповідно до напрямів держек політики
Методи ДР ек поділяють
1)за формами впливу-прямі;*визнач стратег цілей розвитку ек і їх відображу в планах;*держ замовлення і контракти на поставки визнач видів продукції, робіт;*норматив вимоги до якості і сертифік технологій: -не прямі
2)за засобами впливу;-правові;-адміністративні;-економічні;-пропагандистські
Правове регулюв – д-сть держави щодо встановлформал інститутів
Основними формами правоврегулювекУкр є: Конституція Укр, кодекси, укази, розпорядж, постанови і ін.
Адміністративні методи – інструменти прямого впливу держави на над-сть суб’єктів ринку.
Ознаки:прямий вплив держ органів на дії виконавців, без альтернатив вибір способів розвяз завдань, обов’язковість викон наказів, відповідальність суб’єктів господарюв за ухилення від викон наказів
Ек методи спонукають діяти у необхідності для сус-ва напрямі, вирішувати завдання згідно з інтересами. Інструменти: фіскал, бюджет, податк, грош-кредит, амортиз політики держави
Пропагандистські методи – звернення держави до гідності, честі і совісті людини.
Ефективність залежить від належн організації пропаганд акцій та ступеня довіри людей до держави
26.Прогнозування: сутність, етапи здійснення, методи та роль для національної економіки. Прогноз (грец. - передбачення) - це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Правові, економічні та організаційні засади системи прогнозування визначені Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».
Процедура прогнозування здійснюється в три етапи: ретроспекція, діагноз, проспекція. Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису. Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування. Проспекція являє собою етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляються прогнози об'єкта прогнозування, здійснюється верифікація прогнозу, тобто оцінка його адекватності і точності.
Серед методів прогнозування виділяють:
-експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, інтерв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозування цілі розвитку об'єкта «дерева цілей». Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод «комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», матричний.
-екстраполяції- збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;
-моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.
Роль прогнозування національної економіки проявляється через його функції:
Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.
Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, тощо).
Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу.
Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.
Прогнозування має за мету вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:
визначення майбутніх станів об'єкта, що досліджується, на основі вивчення тенденцій та закономірностей його розвитку в минулому та теперішньому і умовне їх перенесення на майбутнє (цільовий прогноз);
визначення альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних станів об'єкта прогнозування, які беруться за мету, з урахуванням наявних ресурсів (програмний прогноз);
оцінка прийнятих рішень (програм та планів економічного і соціального розвитку країни) з позицій їх наслідків у прогнозованому періоді (оціночний прогноз).
27.Макроекономічне планування: сутність, види, характерні риси та методи здійснення
На основі науково обґрунтованих прогнозів здійснюється планування та програмування соціально-економічних процесів. План - це належним чином оформлене і затверджене управлінське рішення, в якому відображено завдання (система завдань) і конкретизована послідовність його виконання з визначенням необхідних ресурсів, обсягів фінансування, термінів реалізації окремих заходів та виконавців.
Прогнозування і планування соціально-економічного розвитку країни є: 1)взаємодоповнюючими формами державного регулювання, технологічно пов'язаними між собою; 2) з огляду на їх завдання, мають абсолютно самостійний, завершений характер.
В залежності від ступеня конкретності і форми вияву планування може бути директивним, індикативним, стратегічним, поточним. Директивне планування передбачає розроблення планів, які мають силу закону і є обов'язковими для виконання. В сучасному господарському житті директивне планування застосовується на рівні підприємства і полягає у формуванні обов'язкових для виконання планів щодо обсягів та структури виробництва, термінів виконання, кошторису витрат, конкретних виконавців. Індикативне планування має рекомендаційний характер, є орієнтиром щодо основних цілей і напрямів розвитку економіки. Процес індикативного планування передбачає формування системи контрольних цифр (індикаторів), досягнення яких є бажаним і відповідає державній соціально-економічній політиці.
Індикативні плани мають низку особливостей: індикативний план є комплексом рекомендацій; рекомендації не мають обов’язкового характеру; показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави; мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів.
До основних принципів макроекономічного планування відносять: принцип цілісності, принцип об’єктивності, п. науковості, п. гласності, п. самостійності, п. рівності ,п. дотримання загальнодержавних інтересів.
До основних методів планування відносяться: балансовий метод-забезпечення пропорційності між потребами і ресурсами за допомогою системи балансів; нормативний метод, заснований на визначенні системи матеріальних, трудових і фінансових норм і нормативів, порядку і методів їх використання для розробки та обґрунтування планових рішень; економіко-математичний метод-побудова математичної моделі економічного об'єкта, програмно - цільовий метод- це спосіб формування системи планових рішень на основі виокремлення пріоритетів економічного, соціального і науково-технічного розвитку і розробки взаємопов'язаних макроекономічних, галузевих і регіональних програм.
28.Макроекономічне програмування: сутність, види та класифікація програм
Поширеною формою планування є програмування - встановлення послідовності конкретних заходів для реалізації планів.
Слід розрізняти державні макроекономічні програми (ДМП) розвитку НЕ загалом як системи і державні цільові комплексні програми (ДЦКП). Різниця між ними: 1) цільова програма орієнтована на розв’язання однієї чи кількох соціально-економічних проблем, тоді як макроекономічна програма спрямована вирішувати комплекс завдань економічного та соціального розвитку країни.
2) ДМП в основному відображає кінцевий результат діяльності, а ДЦКП – крім того, ще й детальне бачення способів і процедур самої діяльності, вона потребує більш деталізованої розробки. 3) макроекономічні програми мають чіткий, заздалегідь визначений плановий період, який залежить лише від виду програми (середньострокова, щорічна, квартальна). На відміну від цього, тривалість програми, терміни її початку і закінчення не задані жорстко, а встановлюються замовниками — органами, які їх затверджують. 4) ДМП розробляються і контролюються постійними державними органами, а для розробки ДЦКП і управління їх реалізацією характерне створення спеціальних структур.
Слід зазначити, що в багатьох країнах світу державні макроекономічні програми розробляються на довго-, середньо- та короткострокову перспективу.
Програми на довгострокову перспективу охоплюють період до 10-ти років з коригуванням і продовженням планового горизонту через 4-5 років. Програмування на довгострокову перспективу називають стратегічним плануванням. Програми на середньостроковий період (4-5 років) щороку коригуються і містять обґрунтування цілей та пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які потрібно вирішити на державному рівні. Макроекономічні програми на короткостроковий період (1 рік) розробляються щорічно, як правило, паралельно з проектом державного бюджету.
Залежно від стратегічної мети комплексні програми поділяють на:
соціально-економічні (спрямовані на розв'язання проблем підвищення матеріального і культурного рівня життя народу);
науково-технічні (передбачають розв'язання наукових і технічних проблем, впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, формування нового технологічного укладу);
виробничо-економічні (спрямовані на підвищення ефективності виробництва, розвиток нових виробництв);
територіальні (спрямовані на розвиток регіонів країни, і забезпечення їх цілісності, освоєння нових територій);
екологічні (передбачають проведення комплексу заходів природоохоронного характеру);
організаційно-господарські (спрямовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).
В залежності від масштабів виокремлюють наступні типи цільових комплексних програм: міжнародні; народногосподарські; міжгалузеві; галузеві; регіональні