КОРОТКА ДОВІДКА ШУБЕРТ (Schubert) Франц (1797-1828), австрійський композитор. Творець романтичні пісні і балади, вокального циклу, фортепіанної мініатюри, симфонії, інструментального ансамблю. Пісенність пронизує твору всіх жанрів. Автор близько 600 пісень (на слова Ф. Шиллера, И. В. Ґете, Г. Гейне), у т. ч. з циклів «Прекрасна мірошничка» (1823), «Зимовий шлях» (1827, обоє на слова В. Мюллера); 9 симфоній (у т.ч. «Незакінчена», 1822), квартети, тріо, фортепіанний квінтет «Форель» (1819); фортепіанні сонати (св. 20), експромти, фантазії, вальси, лендлери. * * * ШУБЕРТ (Schubert) Франц (повне ім'я Франц Петер). Це ім'я - одне з найвідоміших у світі, і одночасно одне із самих таємничих. Музику Франца Шуберта нині знають усі, від мала до велика. В усьому світі розспівують його пісні - і не тільки музиканти професіонали! Хто не знає шубертовської "Аве Марія"? Навряд чи зараз знайдуться такі... Бернард Шоу, чудовий англійський драматург, написав розповідь, присвячена шубертовській "Серенаді". А його інші твори - "Форель", "Баркарола" і безліч інших - дійсні шедеври! За своє життя Шуберт написав більш 600 пісень, і кожна з них - часточка дивно чистої й у чомусь абсолютно наївної душі композитора. Слухаючи музиці Шуберта, будь-який "туговухий" непрофесіонал може випробувати дійсне щиросердечне потрясіння, щиросердечне очищення - аж до сліз, а будь-який вимогливий професіонал залишиться в замилуванні від бездоганної композиторської техніки листа, кристальній чистоті і строгості музичної форми. Шуберт - основоположник романтизму в музиці. Його творчість можна порівняти з мистецтвом Генріха Гейне і Рафаеля Санті, тому що в кожного з них є присутнім - у кожнім звуці, чи штриху фразі - тонка і тендітна романтична душа. Тим більше здивувань і питань викликає особисте життя Франца Шуберта. З "офіційних джерел" ми довідаємося те саме: вічний блукач, у ранній юності залишив рідну домівку і все життя тинявся в пошуках одноденного даху, шматка хліба і довгі роки жив взагалі в якомусь лісі поблизу струмка, у повній самоті. Був моторошно замкнутий, нелюдим. Його страшно обтяжувало будь-яке оточення людей. Близьких друзів у нього практично не було, за рідкісним винятком. Якийсь час, однак, жив у Відні, біля рідної домівки (Шуберт народився в цьому місті в 1797 році), украй рідко, чи ледве не "з-під палки" з'являвся у світському суспільстві, ще більше рідко брав участь у музичному житті Відня. Жив де потрапило: найчастіше на якому-небудь горищі, де писав вдень і вночі, при тьмяному світлі тріски, на якихось замаслених клаптиках папера, списуючи їх нервовим і дрібним почерком. Його зовсім не турбувало - чи будуть видані його твори чи пропадуть у забутті. І тільки, завдяки нечисленним друзям і шанувальникам музики Шуберта, його твори були дбайливо донесені до слухача. Музикою Шуберта захоплювалися всі навколо, однак він жодного разу не скористався загальним визнанням для того, щоб зробити собі кар'єру. Його пісні розспівували всі навколо, його музика звучала в салонах і концертних залах - а він у цей час сидів на своєму убогому горищі, самотній, голодний і безпомічний, і мріяв про шматочок хліба, якого от уже кілька днів у нього не було й у спомині. Усі гроші, що перепадали йому як гонорар, майже цілком ішли на папір і пера, щоб продовжувати писати далі. Якщо творчість Бетховена, його старшого сучасника, харчувалося революційними ідеями, якими була перейнята суспільна свідомість Європи, то розквіт дарування Шуберта довівся на роки реакції, коли для людини обставини його власної долі стали важливіше соціальної героїки, настільки яскраво втіленої бетховенським генієм. ДИТЯЧІ РОКИ. РАННІ ДОБУТКИ Життя Шуберта пройшло у Відні, що навіть не в саму сприятливу для творчості пору залишалася однією з музичних столиць цивілізованого світу. Тут виступали знамениті віртуози, з величезним успіхом ставилися опери усіма визнаного Россіні, звучали оркестри Ланнера і Штрауса-батька, що підняли на небувалу висоту віденський вальс. І все-таки невідповідність мрії і реальності, настільки очевидні для того часу, породжували у творчих людей настрою туги і розчарування, а сам протест проти відсталого самовдоволеного міщанського побуту виливався в них у втечу від дійсності, у спробу створити свій власний світ з вузького крута друзів, щирих цінителів прекрасного... Батько його був шкільний учитель - людин працьовитий і добропорядний, котрий і своїх дітей прагнув виховати у відповідності зі своїми представленнями про життєвий шлях. Старші сини пішли по стопах батька, той же шлях був заготовлений і Шуберту. Але звучала в будинку і музика. У свята тут збирався кружок музикантів-аматорів, сам батько учив Франца грі на скрипці, а один із братів - на клавірі. Теорію музики Францу викладав церковний регент, він же учив хлопчику і грі на органі. Незабаром навколишнім стало ясно, що перед ними незвичайно обдарована дитина. Коли Шуберту виповнилося 11 років, його віддали в церковно-співочу школу - конвікт. Там був свій учнівський оркестр, де незабаром Шуберт став виконувати партію першої скрипки, а іноді навіть диригувати. У 1810-м року Шуберт написав свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його усе більше і більше і поступово витиснула всі інші інтереси. Його гнітила необхідність вивчати те, що було далеко від музики, і через п'ять років, так і не закінчивши конвікта, Шуберт пішов з нього. Це привело до погіршення відносин з батьком, що усе ще намагався наставити сина "на шлях щирий". Уступаючи йому, Франц надійшов у вчительську семінарію, а потім виконував обов'язки помічника вчителя в школі свого батька. Але намірам батька зробити із сина вчителя з надійним заробітком так і не призначено було здійснитися. Шуберт вступає в саму інтенсивну пору своєї творчості (1814-1817 роки), не чуючи батьківських застережень. До кінця цього періоду він вже автор п'яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед яких є такі як "Маргарита за прядкою", "Лісовий цар", "Форель", "Блукач" - їх знають, їх печуть. Йому здається, що світ от-от розгорне йому дружні обійми, і він зважується на крайній крок - кидає службу. У відповідь обурений батько залишає його без усяких засобів до існування і по суті рве з ним відносини. Виняткові музичні здібності Шуберта проявилися в раннім дитинстві. Із семирічного віку він навчався грі на декількох інструментах, співу, теоретичним дисциплінам. У 1808-12 пік в імператорській Придворній капелі під керівництвом видатного віденського композитора і педагога А. Сальери, що, звернувши увагу на талант хлопчика, початків навчати його основам композиції. До сімнадцяти років Шуберт уже був автором фортепианних п'єс, вокальних мініатюр, струнних квартетів, симфонії й опери «Замок диявола». Працюючи помічником вчителя в школі свого батька (1814-18), Шуберт продовжував інтенсивно складати. ДО 1814-15 відносяться численні пісні (у тому числі такі шедеври, як «Маргарита за прядкою» і «Лісовий цар» на слова И. В. Ґете, 2-я і 3-я симфонії, три меси і чотири зінгшпиля. КАР'ЄРА МУЗИКАНТА Тоді ж друг Шуберта Й. фон Шпаун познайомив його з поетом И. Майрхофером і студентом-юристом Ф. фон Шобером. Ці й інші друзі Шуберта — освічені, наділеним тонким музичним і поетичним смаком представники нового віденського середнього класу — регулярно збиралися на домашніх вечорах музики Шуберта, названих пізніше «шубертиадами». Спілкування з цією дружелюбною і сприйнятливою аудиторією остаточно запевнило молодого композитора в його покликанні, і в 1818 Шуберт залишив роботу в школі. Тоді ж молодий композитор зблизився з відомим віденським співаком И. М. Фоглем (1768-1840), що став ревним пропагандистом його вокальної творчості. Протягом другої половини 1810-х рр. з-під пера Шуберта вийшли численні нові пісні (у тому числі популярні «Блукач», «Ганимед», «Форель»), фортепіанні сонати, 4-я, 5-я і 6-я симфонії, витончені увертюри в стилі Дж. Россіні , фортепіанний квінтет «Форель», що включає варіації на однойменну пісню. Його зингшпиль «Брати-близнюки», написаний у 1820 для Фогля і поставлений у віденському Кернтнертор-театрі, не мав особливого успіху, однак приніс Шуберту популярність. Більш серйозним досягненням з'явилася мелодрама «Чарівна арфа», поставлена кілька місяців по тому в театрі Ан-дер-Вин. Роки 1820-21 були для Шуберта успішними. Він користався заступництвом аристократичних родин, зав'язав ряд знайомств серед впливових у Відні людей. Друзі Шуберта опублікували по приватній підписці 20 його пісень. Незабаром, однак, у його житті наступив менш сприятливий період. Опера «Альфонсо і Естрелла» на лібрето Шобера була відхилена (сам Шуберт вважав її своєю великою удачею), матеріальні обставини погіршилися. До того ж наприкінці 1822 Шуберт серйозно занедужав (зважаючи на все, він заразився сифілісом). Проте цей складний і важкий рік був відзначений створенням видатних добутків, у тому числі пісень, фортепіанної фантазії «Блукач» (це практично єдиний у Шуберта зразок бравурно-віртуозного фортепіанного стилю) і повної романтичного пафосу «Незакінченої симфонії» (склавши дві частини симфонії і накидавши третю, композитор з невідомої причини залишив роботу і більше до неї не повертався). Незабаром з'явилися вокальний цикл «Прекрасна мірошничка» (20 пісень на слова В. Мюллера), зингшпиль «Змовниці» і опера «Фьерабрас». У 1824 минулому написані струнні квартети A-moll і D-moll (його друга частина — варіації на тему більш ранньої пісні Шуберта «Смерть і дівчина») і шестичасний Октет для духових і струнних, створений за зразком дуже популярного в той час Септету соч. 20 Л. ван Бетховена, але переважаючий його по масштабах і віртуозному блиску. Очевидно, улітку 1825 у Гмундене біля Відня Шуберт чи накидав частково склав свою останню симфонію (так називану «Велику», C-dur). До цього часу Шуберт уже користався у Відні дуже високою репутацією. Його концерти з Фоглем збирали численну публіку, а видавці охоче публікували його нові пісні, а також п'єси і сонати для фортепіано. Серед добутків Шуберта 1825-26 виділяються фортепіанні сонати A-moll, D-dur, G-dur, останній струнний квартет G-dur і деякі пісні, у тому числі «Молода черниця» і Ave Maria. У 1827-28 творчість Шуберта активно висвітлювалося в печатці, він був обраний членом віденського Суспільства друзів музики і 26 березня 1828 дав у залі Суспільства авторський концерт, що пройшов з великим успіхом. До цього періоду відносяться вокальний цикл «Зимовий шлях» (24 пісні на слова Мюллера), два зошити експромтів для фортепіано, два фортепіанних тріо і шедеври останніх місяців життя Шуберта — Меса Es-dur, три останні фортепіанні сонати, Струнний квінтет і 14 пісень, опублікованих після смерті Шуберта у виді збірника за назвою «Лебедина пісня» (найбільш популярна «Серенада» на слова Л. Рельштаба і «Двійник» на слова Г. Гейне). Протягом декількох років Шуберту приходиться жити у своїх друзів - серед них теж є композитори, є художник, поет, співак. Утвориться тісне коло близьких один одному людей - душею його стає Шуберт. Був він невеликого росту, щільний, кремезний, короткозорий, соромливий і відрізнявся надзвичайною чарівністю. До цього часу відносяться знамениті "шубертиади" - вечора, що присвячуються винятково музиці Шуберта, коли він не відходив від фортепіано, відразу, на ходу, складаючи музику... Діє він щодня, щогодини, без утоми і зупинки, начебто знає, що залишилося йому недовго... Музика не залишала його навіть у сні - і він підхоплювався посередині ночі, щоб записати її на клаптиках папера. Щоб щораз не шукати окуляри, він не розставався з ними. Але як би ні намагалися допомогти йому його друзі, це були роки запеклої боротьби за існування, життя в нетоплених кімнатках, ненависні уроки, що йому приходилося давати заради мізерного заробітку... Убогість не дозволила йому женитися на коханій дівчині, що зволіла йому багатого кондитера. У 1822 році Шуберт пише один із кращих своїх добутків - сьому "Незакінчену симфонію", а в наступному - шедевр вокальної лірики, цикл із 20 пісень "Прекрасна мірошничка". Саме в цих добутках з вичерпною повнотою виразився новий напрямок у музиці - романтизм. У цю пору завдяки зусиллям друзів Шуберт помирився з батьком і повернувся в родину. Але сімейна ідилія була недовгою - уже через два роки Шуберт знову іде, щоб жити окремо, незважаючи на повну свою непрактичність у побуті. Довірливий і наївний, він часто ставав жертвою своїх видавців, що наживалися на ньому. Автор величезної кількості творів, і зокрема пісень, що ще при його житті стали популярні в бюргерських колах, він ледь зводив кінці з кінцями. Якщо Моцарт, Бетховен, Лист, Шопен як прекрасні музиканти-виконавці чимало сприяли росту популярності своїх добутків, то Шуберт віртуозом не був і зважувався виступати хіба що в ролі акомпаніатора своїх пісень. А про симфонії і говорити чогось - жодна їхній їх так і не була виконана при житті композитора. Більш того, і сьома, і восьма симфонія були загублені. Партитуру восьмої через десять років після смерті композитора знайшов Роберт Шуман, а знаменита "Незакінчена" була уперше виконана лише в 1865 році. Усе більше і більше Шуберт занурюється в розпач і самітність: кружок розпалася, його друзі стали людьми сімейними, з положенням у суспільстві, і лише Шуберт залишався наївно вірний ідеалам молодості, що вже пройшла. Він був боязкий і не вмів просити, але в той же час і не бажав принижуватися перед впливовими людьми - кілька місць, на які він був вправі розраховувати і які забезпечили б йому безбідне існування, були в результаті віддані іншим музикантам. "Що буде з мною... - писав він, - мені, мабуть, прийдеться на старості, як гетевскому арфісту, ходити з дверей у двері і просити милостині на хліб...". Він не знав, що старості в нього не буде. Другий пісенний цикл Шуберта "Зимовий шлях" - це біль надій, що невиправдалися, і втрачених ілюзій. Сексуальне життя великого австрійця обкутане ще більшою таємницею. Якісь немислимі обривки зведень, що дійшли до нас, ще більше згущають таємничий морок, яким наповнялося життя композитора. Говорили, що його вокальний цикл "Прекрасна мірошничка", на текст поета Ф. Мюллера, написаний під впливом реальних подій з життя композитора. Однак, зрозумілих зведень про цьому так і не з'явилося - усі на рівні догм. Інших моментів, що стосуються його зв'язків з жінками, біографи не мають. Воно і зрозуміло - чи легко писати біографію генія, розташовуючи лише жалюгідними обривками зведень, до того ж мало достовірних? Проте, "офіційні джерела" представляють нам життя Шуберта спираючи на те, що це була надзвичайно різнобічна людина, але дуже відлюдний. "Менш офіційні" джерела, що претендують на вірогідність, уже більш цікаві. Виявляється, деякі зведення просто умалчивались (щодо його життя 10-х м.м. XIX в.), тому що в законному шлюбі Шуберт ніколи в житті не складався. Зведення з медичного архіву вказують, що Франц Шуберт в останні роки життя був заражений сифілісом. Цю хворобу в ті часи лікувати практично не вміли, люди піддавалися цілим епідеміям, джерелом яких були полові контакти в неофіційних публічних будинках. Саме в ці роки стихійне лихо у виді спалаху сифілісу було виявлено офіційно, і було навіть установлене джерело виникнення - деякий неофіційний публічний будинок, де працювали хлопчики. Таким чином, це стало єдиною версією, що вказує на то, відкіля виникла ця фатальна хвороба в Шуберта. Сумнівно? Можливо, так. Але це єдине з того деякого, що ми знаємо офіційно. Останні роки життя він багато хворів, бідував, але творча активність його не слабшала. Навіть навпаки - музика його стає усе глибше, масштабніше і виразніше, чи йде мова про його фортепіанні сонати, струнні квартети, восьмій чи симфонії піснях. І все-таки, нехай тільки один раз, він довідався, що таке справжній успіх. У 1828 році його друзі організували у Відні концерт із його добутків, що перевершив усі чекання. Шуберт знову повний сміливих планів, він інтенсивно працює над новими добутками. Але до смерті залишається кілька місяців - Шуберт занедужує тифом. Ослаблений роками нестатку організм не може пручатися, і 19 листопада 1828 року Франц Шуберт умирає. Майно його оцінюється за гроші. Поховали Шуберта на віденському цвинтарі, вигравіювавши на скромному пам'ятнику напис: Смерть поховала тут багатий скарб, Але ще більш прекрасні надії. ПІСНІ ШУБЕРТА Довгий час Шуберт був відомий головним чином своїми піснями для голосу з фортепіано. Власне кажучи, із Шуберта почалася нова епоха в історії німецької вокальної мініатюри, підготовлена розквітом німецької ліричної поезії кінця 18 — початку 19 вв. Шуберт писав музику на вірші поетів самого різного рівня, від великих И. В. Ґете (близько 70 пісень), Ф. Шиллера (понад 40 пісень) і Г. Гейне (6 пісень з «Лебединої пісні») до порівняно маловідомих літераторів і аматорів (так, на вірші свого друга И. Майрхофера Шуберт склав близько 50 пісень). Крім величезного стихійного мелодійного дарунка, композитор мав унікальну здатність передавати музикою як загальну атмосферу вірша, так і його значеннєві відтінки. Починаючи із самих ранніх пісень, він винахідливо використовував можливості фортепіано в звукозображувальних і експресивних цілях; так, у «Маргариті за прядкою» безупинна фігурація шістнадцятими уособлює обертання прядки й одночасно чуйно реагує на всі зміни емоційної напруги. Пісні Шуберта винятково різноманітні за формою: від простих строфічних мініатюр до вільно побудованих вокальних сцен, що часто складаються з контрастних розділів. Відкривши для себе лірику Мюллера, що оповідає про мандрівки, страждання, надії і розчаруваннях самотньої романтичної душі, Шуберт створив вокальні цикли «Прекрасна мірошничка» і «Зимовий шлях» — власне кажучи, перші в історії великі серії пісень-монологів, зв'язаних єдиним сюжетом. В ІНШИХ ЖАНРАХ Шуберт все життя прагнув до успіху в театральних жанрах, однак його опери при усіх своїх музичних достоїнствах недостатньо виграшні в драматургічному відношенні. З усієї музики Шуберта, безпосередньо зв'язаної з театром, популярність здобули лише окремі номери до п'єси В. фон Чезі «Розамунда» (1823). Церковні композиції Шуберта, за винятком мес As-dur (1822) і Es-dur (1828), маловідомі. Тим часом Шуберт писав для церкви все життя; у його духовній музиці всупереч давній традиції переважає гомофонна фактура (поліфонічний лист не належало до сильних сторін композиторської техніки Шуберта, і в 1828 він навіть мав намір пройти курс контрапункту в авторитетного віденського педагога С. Зехтера). Єдина і до того ж незакінчена ораторія Шуберта «Лазар» стилістично родинний його операм. Серед світських хорових і вокально-ансамблевих добутків Шуберта переважають п'єси для аматорського виконання. Серйозним, піднесеним характером виділяється «Песнь парфумів над водами» для восьми чоловічих голосів і низьких струнних на слова Ґете (1820). ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА Створюючи музику інструментальних жанрів Шуберт, природно, орієнтувався на віденські класичні зразки; навіть самі оригінальні з його ранніх симфоній, 4-я (з авторським підзаголовком «Трагічна») і 5-я, усе ще відзначені впливом Гайдна. Однак вже в квінтеті «Форель» (1819) Шуберт з'являється абсолютно зрілим і самобутнім майстром. У його великих інструментальних опусах велику роль грають ліричні пісенні теми (у тому числі запозичені з власних пісень Шуберта — як у квінтеті «Форель», квартеті «Смерть і дівчина», фантазії «Блукач»), ритми й інтонації побутової музики. Навіть остання симфонія Шуберта, так називана «Велика», заснована переважно на тематизмі пісенно-танцювального типу, що у ній розроблений зі справді епічним розмахом. Стилістичні риси, що ведуть своє походження з практики побутового музиціювання, сполучаються в зрілого Шуберта з усунутою молитовною споглядальністю і раптовим трагічним пафосом. В інструментальних добутках Шуберта переважають спокійні темпи; маючи у виді його схильність до неквапливого викладу музичних думок, Р. Шуман говорив про його «божественні довготи». Особливості шубертовского інструментального листа найбільше впечатляюще втілилися в його двох останніх великих добутках — Струнному квінтеті і Фортепианной сонаті B-dur. Важливу сферу інструментальної творчості Шуберта складають музичні моменти й експромти для фортепіано; з цих п'єс фактично почалася історія романтичної фортепіанної мініатюри. Шуберт склав також безліч фортепіанних і ансамблевих танців, маршів, варіацій для домашнього музиціювання. СПАДЩИНА КОМПОЗИТОРА До кінця19 в. значна частина великої спадщини Шуберта залишалася неопублікованою і навіть невиконаною. Так, рукопис «Великої» симфонії була виявлена Шуманом тільки в 1839 (уперше ця симфонія пролунала в тому ж році в Лейпцизі під керуванням Ф. Мендельсона). Перше виконання Струнного квінтету відбулося в 1850, а перше виконання «Незакінченої симфонії» — у 1865. Каталог добутків Шуберта, складений О. Е. Дойчем (1951), включає близько 1000 позицій, у тому числі 6 мес, 8 симфоній, близько 160 вокальних ансамблів, понад 20 завершених і незавершених фортепіанних сонат і понад 600 пісень для голосу з фортепіано. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: «Сто великих композиторів». К. Кузнєцов «Вінок Шуберту». М. Гольдшмідт «Франц Шуберт». В. Дамс «Шуберт». Ю. Чубів «Спогади про Шуберта». В. Д. Конен «Історія закордонної музики». 7) И. Прохорова «Музична література закордонних країн».
