Лекція 7. ТЕМА 7. ВАРТІСТЬ І ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ. 7.1. Капітал підприємства. 7.2. Вартість капіталу. 7.3. Структура капіталу. 7.1. Капітал підприємства. Капітал (головний, основний) підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. Визначення сутності капіталу вперше дав Аристотель як майно що забезпечує достаток. Індивідуальний кругооборот капіталу здійснюється за схемою (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Індивідуальний кругооборот капіталу. Класифікацію капіталу підприємства за основними класифікаційними ознаками наведена в табл. 7.1. Таблиця 7.1 Класифікація капіталу підприємства [1, т.1] Класифікаційні ознаки
Види капіталу
1. За належністю підприємству власний; залучений
2. За метою використання продуктивний; позиковий; спекулятивний
3. За формою інвестування капітал в фінансовій формі; капітал в матеріальній формі; капітал в нематеріальній формі
4. За об’єктом інвестування основний; оборотний – чим вища частка тим швидше обертається;
5. За формою перебування в процесі кругообігу капітал в грошовій формі; капітал у виробничій формі; капітал у товарній формі
6. За терміном залучення довгостроковий; короткостроковий;
7. За рівнем ризику безризиковий; середньоризиковий; високоризиковий;
8. За формою власності приватний; державний
9. За організаційно-правовою формою діяльності акціонерний; пайовий; індивідуальний
10. За характером використання в господарському процесі працюючий; непрацюючий («мертвий»)
11. За характером використання власниками капітал, що споживається ("проїдається"); капітал, що нагромаджується (реінвестується)
12. За джерелами формування внутрішній; зовнішній;
13. За відповідністю правовим нормам функціонування. легальний; «тіньовий»
14. За національною належністю власників вітчизняний; іноземний;
15. Відповідно до частки балансу реальний капітал (включає основні та оборотні засоби); абстрактний капітал – сума пасиву балансу;
Формування капіталу підприємства повинно базуватися на таких принципах (рис. 7.2). Рис. 7.2. Основні принципи формування капіталу підприємства [1, т. 1] Як зазначає автор [1, т.1], загальна потреба в капіталі визначається потребою підприємства в оборотних та необоротних активах. Загальна потреба включає дві групи майбутніх витрат: 1) передстартові витрати; 2) стартовий капітал. Передстартові витрати – це витрати на розроблення бізнес-плану підприємства, фінансування пов’язаних з цим досліджень. Такі витрати мають разовий характер та є незначними за обсягом. Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів новостворюваного підприємства. При визначенні загальної потреби новостворюваного підприємства в капіталі використовують два основних методи: прямий та непрямий. Прямий метод ґрунтується на безпосередніх розрахунках необхідної суми активів, які дадуть змогу підприємству розпочати господарську діяльність за їх видами. Розрахунок потреби в активах новостворюваного підприємства здійснюють в розрізі таких їх видів: основні засоби; нематеріальні активи; запаси товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують виробничу діяльність; грошові активи; інші види активів. При цьому необхідним є врахування таких альтернативних варіантів (рис. 7.3). Рис. 7.3. Альтернативні варіанти формування активів підприємства Тому розрахунок потреби в капіталі новостворюваного підприємства в активах доцільно здійснювати в трьох варіантах: мінімально необхідна сума активів, яка дасть змогу розпочати господарську діяльність; необхідна сума активів, яка дасть змогу розпочати господарську діяльність з достатньою величиною страхових запасів з основних видів обігових коштів; максимально необхідна сума активів, яка дасть змогу придбати у власність всі використовувані основні засоби та необхідні нематеріальні активи, а також створити достатню величину страхових запасів з усіх видів оборотних активів, які необхідні на початковому етапі діяльності. В процесі розрахунків визначають показники мінімального та максимального варіантів, а в їх межах формують необхідну суму. Непрямий метод розрахунку загальної потреби в капіталі базується на використанні показника “капіталомісткість продукції”. При чому, використовують показник середньогалузевої капіталомісткості або показник капіталомісткості на діючих підприємствах – аналогах (він є точнішим). Розрахунок здійснюють згідно формули: , (7.1) де ПК - загальна потреба підприємства в капіталі, грн. од.; Кп - капіталомісткість продукції, натур. од.; Оп - середньорічний обсяг виробництва продукції, натур. од.; ПВ - передстартові витрати, грн. од. Власний капітал та його формування Фінансову основу підприємства становить його власний капітал. Суму власного капіталу можна визначити за формулою: ВК = А – Зоб, (7.2) Складовими власного капіталу підприємства є: статутний капітал; пайовий капітал; додатковий капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток; неоплачений капітал; вилучений капітал. Форми власного капіталу охарактеризовані нижче. Статутний капітал (статутний фонд, номінальний капітал) формують з внесків засновників. Чинне законодавство регламентує мінімальну величину статутного капіталу для господарських товариств (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та ін.) та деяких специфічних видів діяльності, пов’язаних з фінансовими операціями (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів та ін.). Величину статутного капіталу підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання та сфер діяльності визначають засновники. Статутний капітал фіксують в установчих документах та реєструють у державному органі реєстрації. Величина статутного капіталу може змінюватися (збільшуватися, зменшуватися) в процесі діяльності суб’єкта господарювання, про що в обов’язковому порядку необхідно повідомляти державний орган реєстрації. Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Пайовий капітал формують кредитні спілки, споживчі товариства, житлово-будівельні кооперативи, колективні сільськогосподарські підприємства. Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та додаткові пайові внески індивідуальних та колективних членів товариств. Величину обов’язкових пайових внесків визначають загальні збори пайовиків, виходячи з потреби у власних обігових коштах. Додаткові пайові внески пайовики вносять на добровільних засадах з метою забезпечення розвитку господарської діяльності товариства. Додатковий капітал формується з елементів, відображених в табл. 7.2. У балансі емісійний дохід відображають у статті “Додатковий вкладений капітал”, решта складові додаткового капіталу – у статті “Інший додатковий капітал”. Таблиця 7.2 Складові додаткового капіталу Назва складової Зміст
Емісійний дохід Різниця між вартістю реалізації і номінальною вартістю первісно розміщених акцій
Інший вкладений капітал Фонд іншого вкладеного засновниками підприємства (крім акціонерних товариств) капіталу, що перевищує статутний капітал, інші внески без рішень про зміну величини статутного капіталу та ін.
Дооцінка активів Сума дооцінки (уцінки) активів, яку здійснюють у випадках, передбачених законодавством та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку
Безкоштовно отримані необоротні активи Вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб
Інший додатковий капітал Інші види додаткового капіталу
Резервний капітал (фонд) відображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства згідно чинного законодавства. Такий капітал (його ще називають страховим) використовують для покриття непередбачених витрат, збитків, погашення боргів підприємства перед кредиторами у випадку його ліквідації, виплати дивідендів за привілейованими акціями та ін. Величина резервного капіталу та сума щорічних відрахувань на його поповнення регламентуються установчими документами. Однак резервний капітал не може становити менше, ніж 25% статутного капіталу, а щорічні відрахування – не менше 5% чистого прибутку підприємства (стаття 14 Закону України “Про господарські товариства”). Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – частина прибутку, отриманого в попередньому періоді, яка не використана на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) та персоналом, реінвестована у розвиток виробництва (капіталізована) або сума непокритого збитку. Неоплачений капітал – частка статутного капіталу, яка ще не внесена учасниками товариства до статутного капіталу підприємства. При визначенні величини власного капіталу суму неоплаченого капіталу віднімають. Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. При визначенні величини власного капіталу суму вилученого капіталу також віднімають. Управління власним капіталом передбачає: 1) забезпечення ефективного використання уже нагромадженої його частини; 2) формування власних фінансових ресурсів, які б забезпечували майбутній розвиток підприємства. Джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є: а) внутрішні (прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, амортизаційні відрахування, інші); б) зовнішні (залучення додаткового пайового чи акціонерного капіталу, безповоротна фінансова допомога, інші). Політика формування власних фінансових ресурсів передбачає вирішення таких завдань [1, т.1]: вибір джерел формування капіталу; вибір схеми мінімізації податкових платежів; вибір форми залучення власних зовнішніх джерел фінансування; забезпечення максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику; формування ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства; формування та ефективне здійснення політики додаткової емісії акцій чи залучення додаткового пайового капіталу. Сутність і складові позикового капіталу Позиковий капітал характеризує обсяг фінансових зобов’язань підприємства. До позикового (залученого) капіталу підприємства належать: поточні і довгострокові зобов’язання, забезпечення, непередбачені зобов’язання, доходи майбутніх періодів (див. табл. 7.3). Таблиця 7.3 Класифікація зобов’язань підприємства [8] Група зобов’язань Характеристика Вид зобов’язань
Довгострокові зобов’язання Зобов’язання, які не виникають в ході нормального операційного циклу та будуть погашені після 12 місяців з дати балансу довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання (за облігаціями); відстрочені податкові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання
Поточні зобов’язання Короткострокові фінансові зобов’язання, які мають бути погашені протягом поточного операційного циклу підприємства чи протягом року з дати складання бухгалтерського балансу (з двох термінів обирають триваліший) короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями; позики у вигляді облігацій; короткострокові векселі видані; кредиторська заборгованість по товарах, роботах, послугах; поточна заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, за розрахунками з учасниками, з внутрішніх розрахунків, інші поточні зобов’язання
Забезпечення Зобов’язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов’язань; реконструкція; виконання зобов’язань відносно обтяжуючих контрактів
Непередбачені зобов’язання Зобов’язання, яке може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; Теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють в собі економічні вигоди, або, оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити
Доходи майбутніх періодів Доходи, одержані підприємством у звітному періоді, але такі, що відносяться до наступних періодів
Управління залученням позикових коштів передбачає такі етапи [1, т.1]: Аналіз залучення та використання позикових коштів в попередньому періоді (динаміка; темпи приросту; структура позикових коштів; умови кредитування; ефективність використання). Визначення цілей залучення позикових коштів в майбутньому періоді: (поповнення оборотних активів, формування інвестиційних ресурсів, забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників (житлове будівництво, садові та городні ділянки), інші тимчасові потреби (на короткі терміни та в незначних обсягах)). Визначення граничного обсягу залучення позикових коштів (ліміту). Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Визначення співвідношення обсягу позикових коштів, які залучаються на коротко та довготерміновій основі. Визначення форм залучення позикових коштів (фінансовий кредит, фінансовий лізинг, товарний (комерційний) кредит та ін.). Визначення переліку основних кредиторів. Формування ефективних умов залучення кредитів (термін кредиту, відсоткова ставка, умови сплати відсотків, умови повернення основної суми боргу та ін.). Забезпечення ефективного використання кредитів (забезпечення прийнятних показників оборотності та рентабельності позикового капіталу). Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами (для великих сум кредитів підприємства можуть формувати спеціальний фонд). Необхідно також зазначити, що фінансові зобов’язання можуть бути: - конвертовані, за якими передбачено, що у році непогашення боргу у визначений термін до кредиторів переходить певна кількість акцій; - неконвертовані. Залучення капіталу за рахунок банківських кредитів порівняно з емісією облігацій має такі переваги: - підприємство не несе витрат щодо випуску емісійних цінних паперів; - умови надання кредиту визначаються за кожною кредитною угодою; - термін отримання кредиту, як правило коротший ніж надходження коштів з фондового ринку. Можна виділити такі переваги (порівняно з акціями) залучення капіталу через емісію облігацій: - емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням товариством; - облігації можуть бути емітовані за відносно невисоких фінансових зобов’язань за процентами; - облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки нижчому рівню ризику. Негативні наслідки емісії облігацій: порівняно з акціями: не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів; порівняно з банківським кредитом: значні додаткові витрати на емісію облігацій; існує ризик зниження ставки позичкового процента на фінансовому ринку. Для оцінки ефективності використання залучених коштів розраховується система аналітичних показників: - коефіцієнт концентрації залученого капіталу (Кк); КК = , (7.3) де Кзал – залучені кошти; - коефіцієнт заборгованості (співвідношення залучених до власних коштів); - коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом; - коефіцієнт залучених коштів (відношення короткострокових залучених коштів до суми активів); - коефіцієнт залучення власних коштів у покриття запасів (не менше 50%); - середній період надання кредиту; Період надання = Середній залишок кредиторської заборгованості (7.4) кредиту Виручка від реалізації / кількість днів в періоді продукції за період - узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості (Ку): Ку = Власний капітал + довгострокові зобов’язання (7.5) Сума активів за балансом 7.2. Вартість капіталу Використання капіталу, сформованого з різних джерел фінансування, пов’язане з певними витратами на його залучення (дивіденди, відсотки). В зв’язку з цим використовують такий термін як “вартість” (“ціна”) капіталу. Вартість капіталу – це відношення плати за використання фінансових ресурсів до обсягу цих ресурсів, виражене у відсотках. Необхідність обчислення вартості капіталу зумовлена такими причинами: Вартість капіталу підприємства виступає як міра прибутковості операційної діяльності. Це зумовлено тим, що частина прибутку повинна бути заплачена за використання сформованого чи залученого нового капіталу. Отже, вартість капіталу є мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства. Показник вартості капіталу використовують для обґрунтування рішень щодо реального та фінансового інвестування (прийнятними є ті інвестиційні проекти, рівень рентабельності яких не нижчий від вартості авансованого капіталу). Вартість капіталу в розрізі окремих його елементів використовують для управління структурою цього капіталу. Вартість капіталу визначає ринкову вартість підприємства (ці показники є взаємо оберненими). Для оцінки вартості капіталу підприємства спочатку здійснюють поелементну оцінку капіталу, яка передбачає розкладання капіталу на окремі елементи (власний та позиковий капітал, а всередині їх за джерелами формування) та їхню оцінку. Оцінка вартості власного капіталу передбачає оцінку таких його елементів: функціонуючого власного капіталу; нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду; акціонерного (пайового) капіталу, який додатково залучається. Розрахункові формули наведені в табл. 7.4. Таблиця 7.4 Розрахунок вартості власного капіталу Показник Розрахункова формула Використані позначення
1.Вартість функціонуючого власного капіталу у звітному періоді
ЧПв – сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі його розподілу за звітний період, грн.; ВК – середня сума власного капіталу у звітному періоді (за ринковою оцінкою), грн.
2.Вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді
g – плановий темп зростання виплат прибутку (росту дивідендів) власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом
3.Вартість нерозподіленого прибутку звітного періоду Прирівнюють до вартості власного функціонуючого капіталу підприємства у плановому періоді.
4.Вартість капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій
або
Дпр – загальна сума дивідендів, що виплачується на привілейовані акції, грн.; Кпр – сума капіталу, який залучається за рахунок емісії привілейованих акцій, грн.; ЕЗ – витрати на емісію та розповсюдження акцій, виражені десятковим дробом відносно суми емісії; Д – дивіденди, виплачені на одну привілейовану акцію, грн.; Ро – ринкова ціна однієї привілейованої акції, грн.
5.Вартість капіталу за рахунок емісії звичайних акцій
або
Д1 – дивіденди на одну звичайну акцію у звітному періоді, грн.; Ро – ринкова ціна акції, грн.; g – темп приросту дивідендів у плановому періоді порівняно зі звітним періодом, виражений десятковим дробом; к – коефіцієнт доходності капіталу (якщо не відома ціна акції та величина дивідендів)
Власний капітал, що відображається балансом, як правило, суттєво занижений порівняно з його поточною ринковою вартістю. Тому для ринкової оцінки суми власного капіталу виконують розрахунки за такими етапами [1, т.1]: Етап 1. Визначають вартість чистих активів підприємства, які характеризують ту частину його майна, яка сформована за рахунок власного капіталу: , (7.6) де ЧА – вартість чистих активів підприємства, грн.; А – сукупна вартість активів підприємства, грн.; ПК – сума використаного позикового капіталу, грн. Етап 2. Визначають склад чистих оборотних активів підприємства: , (7.7) де МОАв – сума матеріальних оборотних активів підприємства, сформованих за рахунок власного капіталу, грн.; ПАо – вартість необоротних операційних активів підприємства, грн. Етап 3. Здійснюють індексацію (переоцінку) балансової вартості елементів необоротних операційних активів та власних матеріальних оборотних активів. Сума переоцінених активів і буде характеризувати суму власного капіталу за ринковою оцінкою (). Слід зазначити, що використання акціонерного капіталу не забезпечує економії на податках, оскільки дивіденди сплачують з чистого прибутку. Це підвищує його вартість. Визначаючи ціну позикового капіталу, слід враховувати те, що плату за його використання (відсотки) відносять до складу валових витрат. Тому ціна одиниці такого джерела коштів є меншою від відсотка на власний капітал. У зв’язку з цим в розрахункових формулах використовують податковий коректор (1-Спп , де Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом). Позиковий капітал оцінюють за формулами, наведеними в табл. 7.5. Таблиця 7.5 Розрахунок вартості позикового капіталу Показник Розрахункова формула Використані позначення
1.Вартість банківського кредиту
ВКб – ставка відсотка за банківський кредит, %; Зб – рівень витрат на залучення банківського кредиту відносно його загальної суми, виражений десятковим дробом.
2.Вартість позикового капіталу, який залучають за рахунок емісії облігацій
СК – ставка купонного відсотка по облігації, %; ЕЗо – рівень емісійних затрат відносно обсягу емісії, виражений десятковим дробом
3.Вартість товарного кредиту: а)вартість товарного кредиту у формі короткотермінового відтермінування платежу; б)вартість товарного кредиту у формі довготермінового відтермінування платежу з оформленням векселя
ЦЗ – цінова знижка, яка надається постачальникам у разі здійснення готівкового платежу, %; ПВ – період відтермінування платежу, днів; ВКв - ставка відсотка за вексельний кредит, %; ЦЗ – рівень витрат на емісію векселя, виражений десятковим дробом відносно суми залучених коштів
Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості Рівна нулеві
Середньозважена вартість капіталу Узагальнюючою оцінкою вартості капіталу є середньозважена вартість капіталу. Вихідною базою для розрахунку цього показника є дані, отримані в процесі поелементної оцінки капіталу. Формула для розрахунку середньозваженої вартості капіталу має такий вигляд: СВК = , (7.8) де Сі – вартість і-го елемента капіталу, %; Уі – питома вага і-го елемента капіталу у загальній його сумі, виражена десятковим дробом. Середньозважена вартість капіталу є мінімальною нормою прибутку, на яку сподіваються інвестори та кредитори. Фінансовий леверидж Одним з основних механізмів максимізації рівня рентабельності власного капіталу за заданого рівня фінансового ризику є фінансовий леверидж. Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Окрім цього обчислюють показники: граничної вартості капіталу (ГВК): ГВК = , (7.9) де ?СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу, % ?К – приріст усього капіталу, % гранична ефективність капіталу (ГЕК): ГЕК = , (7.10) де ?Р – приріст рівня рентабельності капіталу. Показник, що відображає приріст прибутку на власний капітал за різної частки позикових коштів, називають ефектом фінансового левериджу. Його розраховують за формулою: , %, (7.11) де РА – коефіцієнт валової рентабельності авансованого капіталу (активів), %; П – середня величина відсотків, які підприємство сплачує за позиковий капітал, %; ПК – середня сума позикового капіталу; ВК – середня сума власного капіталу; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом. У формулі для розрахунку ефекту фінансового левериджу виділяють три основні складові: податковий коректор фінансового левериджу (1 – Спп), який показує як проявляється ефект фінансового левериджу за різного рівня оподаткування прибутку; диференціал фінансового левериджу (РА – П), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів та середньою величиною відсотка за кредит; коефіцієнт фінансового левериджу (), який характеризує суму позикового капіталу в розрахунку на одиницю власного капіталу. Як зазначає автор [1, т.1], виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти ефектом фінансового левериджу у процесі фінансової діяльності підприємства. Оскільки ставка податку на прибуток встановлюється законодавчо, то змінити вплив податкового коректора на ефект фінансового левериджу можна в таких випадках: якщо для різних видів діяльності підприємства встановлені диференційовані ставки оподаткування прибутку; якщо для окремих видів діяльності підприємство використовує податкові пільги з прибутку; якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку; якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у державах з нижчим рівнем оподаткування прибутку. Диференціал фінансового левериджу є основною умовою формування додаткового ефекту фінансового левериджу. Цей ефект проявляється лише в тому разі, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середню величину відсотка за використовувані кредитні ресурси (причому, цей відсоток повинен враховувати не лише пряму ставку за кредити, але й інші питомі витрати на його залучення, страхування та обслуговування). На значення диференціалу фінансового левериджу може впливати кон’юнктура фінансового ринку (підвищення вартості позикового капіталу); зниження фінансової стійкості підприємства, що спричиняє підвищення премії за ризик з боку кредиторів; погіршення кон’юнктури товарного ринку, що спричиняє зниження обсягу валового прибутку підприємства від операційної діяльності. Ці фактори можуть спричинити формування від’ємного диференціалу, що призведе до зниження рентабельності власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу – це важель, який мультиплікує додатний чи від’ємний ефект, отримуваний за рахунок диференціалу фінансового левериджу. Приріст коефіцієнта фінансового левериджу зумовлює ще більший приріст ефекту фінансового левериджу (додатного або від’ємного), а зниження цього коефіцієнта ще більше знижує цей ефект. Обчислюють також операційний і комбінований леверидж. 7.3. Структура капіталу Структура капіталу характеризує співвідношення власних та позикових фінансових коштів, які використовує підприємство в процесі господарської діяльності. При формуванні структури капіталу необхідно враховувати особливості власного та позикового капіталу (табл. 7.6). Таблиця 7.6 Переваги і недоліки власного і позикового капіталу Власний Позиковий
Позитивні особливості
Простота залучення. Вища здатність генерування прибутку (не сплачуються відсотки). Забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності в довготерміновому періоді, зниження ризику банкрутства. Широкі можливості залучення (особливо за умов високого кредитного рейтингу, наявності застави чи гарантії). Забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого розширення його активів та зростання темпів приросту обсягів його господарської діяльності. Нижча вартість порівняно з власним капіталом (витрати з обслуговування позикового капіталу не оподатковуються). Здатність генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).
Негативні особливості
Обмеженість обсягу залучення. Вища вартість порівняно з позиковим капіталом. Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів. Ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. Генерування нижчої норми прибутку (зниження її на суму позикового відсотка). Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. Складність процедури залучення.
Структура капіталу впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, формує співвідношення рівня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства. Фахівці в галузі фінансового менеджменту стверджують, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного та позикового капіталу не лише для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон’юнктурі товарного і фінансового ринків. При формуванні структури капіталу необхідно враховувати такі фактори [1, т.1]: Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Підприємства з високим рівнем фондомісткості мають нижчий кредитний рейтинг. Чим коротший період операційного циклу, тим більшою мірою можна використовувати позиковий капітал. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях життєвого циклу підприємства можуть в більшому обсязі залучати позиковий капітал (хоч вартість його може бути вищою від середньоринкової, оскільки рівень фінансових ризиків вищий), на стадіях зрілості – власний капітал. Кон’юнктура товарного ринку. За умов несприятливої кон’юнктури товарного ринку підприємствам слід зменшувати обсяг використання позикового капіталу, а за сприятливої – збільшувати. Кон’юнктура фінансового ринку. У випадку зростання вартості позикового капіталу деференціал фінансового левериджу може набувати від’ємного значення. При зниженні цієї вартості знижується ефективність використання довготермінового позикового капіталу, отриманого раніше. Рівень рентабельності операційної діяльності. За високого рівня рентабельності зростає кредитний рейтинг підприємства. Однак підприємство має можливість задовольнити потребу в додатковому капіталі за рахунок капіталізації більшої частини прибутку. Коефіцієнт операційного левериджу. Якщо обсяг реалізації продукції зростає, а підприємство має низький коефіцієнт операційного левериджу (галузева особливість), то воно може збільшувати використання позикового капіталу. Ставлення кредиторів до підприємства. Фінансово-господарське становище підприємства визначає чи кредитори конкурують за право надати підприємству кредит, чи підприємство його випрошує. Рівень оподаткування прибутку. Чим нижчі ставки податку на прибуток, більше податкових пільг, тим меншою є різниця між використанням власного та позикового капіталу (ефект “податкового щита” при використанні позикового капіталу зменшується). Фінансовий менталітет власників та менеджерів підприємства. Якщо власники та менеджери не схильні до високого рівня ризику, то вони вибирають консервативний підхід до фінансування діяльності підприємства, тобто в основному за рахунок власного капіталу. За агресивного підходу позиковий капітал використовують в максимально можливому обсязі. Рівень концентрації власного капіталу. Для збереження фінансового контролю в управлінні підприємством (контрольного пакету акцій чи контрольного обсягу пайового внеску) доцільно формувати додатковий капітал за рахунок позикового капіталу. Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення власних та позикових коштів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Процес оптимізації структури капіталу передбачає виконання етапів, відображених на рис. 7.3. Вибір структури капіталу, як правило, здійснюють в межах, визначених максимально рентабельною та мінімально ризиковою структурою капіталу, враховуючи фактори, що впливають на структуру капіталу. Рис. 7.3. Етапи оптимізації структури капіталу [1, т.1] Спеціалісти стверджують, що поза екстремальними умовами підприємству не варто вичерпувати свою позикову здатність. Завжди повинен залишатися резерв «позикової сили», щоб у випадку необхідності покрити нестачу коштів кредитом без перетворення диференціалу фінансового левериджу у від’ємну величину. Досвідчені фінансові менеджери США вважають, що питома вага позикових коштів у пасиві балансу не повинна перевищувати 40% (коефіцієнт фінансового левериджу має бути рівний 0,67). В такому разі курсова вартість звичайних акцій підприємства може сягнути максимального значення, що забезпечить досягнення максимальної ринкової вартості підприємства. Питання для самоконтролю Поясніть сутність капіталу підприємства. Назвіть принципи, на яких базується процес формування капіталу підприємства. Як визначають загальну потребу підприємства в капіталі? Які використовують методи розрахунку? Перерахуйте форми власного капіталу. Поясніть їх зміст. Назвіть джерела формування власних фінансових ресурсів. Які є види фінансових зобов’язань підприємства? Охарактеризуйте їх. Які етапи передбачає процес управління залученням позикових коштів? Сутність вартості капіталу. Які причини зумовлюють необхідність розрахунку вартості капіталу? Як оцінити вартість власного капіталу? Чому вартість власного капіталу є вищою від вартості позикового капіталу? Оцінка вартості позикового капіталу. Як розрахувати середньозважену вартість капіталу? Що характеризує фінансовий леверидж? Як розрахувати ефект фінансового левериджу? Його зміст? Поясніть зміст податкового коректора. Як можна вплинути на його величину? Що характеризує диференціал фінансового левериджу? Які фактори можуть впливати на його значення? Що показує коефіцієнт фінансового левериджу? Як він впливає на ефект фінансового левериджу? Поясніть зміст структури капіталу. Назвіть переваги і недоліки використання власного капіталу для фінансування діяльності підприємства. Які переваги і недоліки використання позикового капіталу? Перерахуйте фактори, що впливають на структуру капіталу. Поясніть їх зміст. Яку структуру капіталу вважають оптимальною? Які етапи передбачає процес оптимізації структури капіталу? Якою є прийнятна частка позикових коштів у пасиві балансу? Як взаємозв’язані вартість капіталу підприємства і ринковий курс звичайних акцій підприємства?
