Вступ У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість. Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших. Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні ознаки: — за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів; — за важливістю результату — основних і другорядних; — за структурою — простих і складних; — за часом дії — постійних й тимчасових. Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю. Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість. Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами. Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, — це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості менеджменту поточними активами, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі, тощо. Слід пам'ятати, що коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів. Мистецтво фінансового менеджера полягає в тому, щоб утримувати на рахунках підприємства лише мінімально потрібну суму коштів, яка необхідна для поточного виробничого процесу. Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості — склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Отже, політика розподілу й використання прибутку висувається на перший план у ході аналізу й управління фінансовою стійкістю. Винятково важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках: — по-перше, для фінансування поточної діяльності — на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо; — по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери. Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами. І тут велику роль можуть відіграти резерви як одна із форм фінансової гарантії платоспроможності суб'єкта господарювання. З точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідності врахування їх при управлінні нею визначальними внутрішніми факторами є: . галузева належність суб'єкта господарювання; . структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті; . розмір оплаченого статутного капіталу; . величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами; . склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру. Ступінь інтегрального впливу наведених факторів на фінансову стійкість залежить не лише від сили кожного фактору та співвідношення між ними, а й від тієї стадії виробничого циклу, в якій у даний момент перебуває підприємство, і відповідності їй управлінських дій по забезпеченню фінансової стійкості. Щодо впливу на неї зовнішніх факторів, то термін "зовнішнє середовище" включає в себе різні аспекти: економічні умови господарювання; пануючі в суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічну й фінансово-кредитну політику законодавчої й виконавчої влади України; соціальну й екологічну ситуацію в суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо- фінансової діяльності підприємства і через неї на його фінансову стійкість. Особливе значення для забезпечення останньої має рівень, динаміка й коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. В свою чергу, він залежить від макроекономічної кон'юнктури, рівня доходів споживачів — фізичних та юридичних осіб, ціни на продукцію чи послуги підприємства. На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються в цілому доходи суб'єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств. Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, — істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств. Очевидно, що важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика^ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці. Важливе значення в забезпеченні й підтриманні фінансової стійкості підприємств має управління дебіторською заборгованістю. Існує широкий набір способів управління рахунками дебіторів, серед яких, на нашу думку, найефективніші такі: . визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років; . періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів; — якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора; . використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій; . продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно; . — при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця; — використання циклічності виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій; . відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу; . пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту; . страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами; . обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі. Для забезпечення фінансової стійкості важливе значення має фінансове прогнозування, змістом якого є дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. Завданням його є визначення передбачуваних обсягів фінансових ресурсів у прогнозованому періоді, знаходження джерел їх формування й способів розміщення та ефективного використання на підставі аналізу існуючих тенденцій і з урахуванням впливу на них різних факторів. Прогнозування дає змогу розглянути можливі альтернативи розробки фінансової стратегії, що забезпечує досягнення підприємством стабільного становища на ринку і міцної фінансової стійкості. За допомогою фінансового прогнозування можна досягти взаємопоєднан-ня й узгодження різних напрямків діяльності підприємства, пов'язуючи потреби в інвестиціях із наявністю фінансових ресурсів. Воно дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, наприклад, збільшення обсягу продажу з необхідністю одночасно зменшувати частку позичкових засобів у сумарних ресурсах підприємства. Фінансове прогнозування дає можливість порівняти різноманітні "сценарії" розвитку фінансів підприємства і на підставі систематизації і осмислення одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачити труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити ймовірність фінансового благополуччя підприємства чи його банкрутства. Основна мета фінансового прогнозування — це досягнення високої ефективності господарювання і забезпечення на цій основі міцної фінансової стійкості. Реалізація цієї мети, на наш погляд, зумовлює необхідність дотримання в процесі фінансового прогнозування загальних принципів, додержання яких обов'язкове в умовах ринкової економіки. Так, визначаючи конкретні напрямки використання фінансових ресурсів, слід враховувати відмінності в рівні одержуваної віддачі від реалізації кожного з них і вибирати такі затрати, які давали б можливість діставати максимально високу рентабельність. При цьому важливо співвідносити фінансові затрати із термінами їх реальної окупності, інакше не уникнути напруженості з фінансовими ресурсами і навіть банкрутства. Визначивши конкретні довгострокові напрямки вкладення коштів, необхідно передбачити найдешевші методи їхнього фінансування. У ході фінансового прогнозування має бути забезпечена збалансованість ризиків, для чого затрати з високою фінансовою віддачею, але підвищеним ризиком слід розумно узгоджувати з інвестуванням засобів в об'єкти, які хоч і менш рентабельні, але забезпечують вищий ступінь гарантованості доходу. Висновки Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентноспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами. Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо- господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, можна визначити на базі публічної офіційної звітності. Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі існуючі в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносяться податкова, кредитна, цінова політика держави та ринкова кон‘юнктура. Через це в якості інформаційної аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень. Підприємство ВАТ “Чернігівський інструментальний завод”має недостатню фінансову стійкість. Це підтверджують і отримані дані коефіцієнту абсолютної ліквідності, які свідчать, що підприємство взмозі негайно погасити лише 0,4% короткострокової заборгованості. Значення коефіцієнту критичної ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише тільки значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього поднормативних виробничих запасів. Загальний коефіцієнт покриття свідчить, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадає 4,43 грн. на початок року та 3,01 грн. на кінець оборотних коштів. Коефіцієнт автономії має велике значення через наявність великої кількості власного капіталу. Підприємство має достатній запас фінансової стійкості. Згідно коефіцієнту співвідношення власних та позикових коштів на кожну гривню власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду) та 8 коп. на кінець. Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в критичному стані через нестачу грошових коштів. Готова продукція на складі не дуже користується попитом через високу ціну, яка обумовлена великою собівартістю. Оскільки на ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути основну увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою або із знижкою, потрібно знижувати собівартість продукції. Щодо дебіторів, потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами ( попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукії ). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток ( для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції ), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості. Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на покупку нового обладнання чи на розширення виробничої діяльності. Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства. 1.2 Платоспроможність та ліквідність як складові фінансового стану підприємства Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше починається з визначення коштів підприємства, а також джерел їх виникнення – власних та позикових, що знаходяться в його розпорядженні. Велічина джерел власних коштів, особливо прибутку, залежить не тільки від комерційних результатів діяльності підприємства, але й від вартості його активного майна, яка змінюється в залежності від коливання ринкових цін на матеріальні ресурси, цінні папери, валютні кошти і таке інше. Особливу роль відіграє оцінка фінансового положення. Стійкість фінансів підприємства є необхідною умовою діяльності при ринкових відносинах, тому від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов’язань по оплаті праці робітників, розрахунках з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і таке інше. Одним з найважливіших критерієв фінансового стану підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою розуміють здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі розраховуватись по своїм довгостроковим зобов’язанням. Слід, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов’язання. Здатність підприємства своєчасно та без затримки платити по своїм короткостроковим зобов’язанням називається ліквідністю. Тобто підприємство вважається ліквідним, якщо взмозі виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби (якщо тільки вони не придбаються з метою подальшого перепродажу) не є джерелами погашення поточної заборгованості підприємства , оскільки грають специфічну роль в процесі виробництва, а також через складні умови їх строкової реалізації. Для попередньої оцінки ліквідності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Інформація, що відображається в ІІ та ІІІ розділах активу баланса, характеризує велічину поточних активів на початок та кінець звітного року. Дані про короткострокові зобов’язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву баланса. Підприємство може бути ліквідним в тому чи іншому ступені, оскільки до складу поточних активів належать різноманітні оборотні кошти, серед яких є як ті, що швидко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються в цілях погашення зовнішньої заборгованості. В той же час у складі короткострокових пасивів виділяють зобов’язання різного ступеню строковості. Звідси одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є співставлення деяких елементів активу та пасиву між собою. З цією метою зобов’язання підприємства групуються по ступеню їх строковості, а його активи - по ступеню ліквідності (швидкості мржливої реалізації). Так, найбільш строкові зобов’язання підприємства (строк сплати яких наступає в поточному місяці) співставляються з велічиною активів, які мають максимальну ліквідність (грошові кошти, цінні папери, що швидко реалізуються). При цьому частина строкових зобов’язань, які залишаються незабезпеченими, повинна бути врівноважена менш ліквідними активами дебіторської заборгованості підприємств із стійким фінансовим станом, запасами товарно – матеріальних цінностей, що швидко реалізуються. Інші короткострокові зобов’язання співставляються з такими активами, як готова продукція, виробничі запаси і таке інше. В практиці оцінки фінансового стану, платоспроможності підприємства використовується ціла гама показників. Розглянемо найважливіші з них. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт строковості) розраховується як співвідношення грошових коштів та цінних паперів, що швидко реалізуються (ІІІ розділ активу) та короткострокової заборгованості (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату. Уточнений коефіцієнт ліквідності визначається як відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості (ІІІ розділ активу) до короткострокових зобов’язань (підсумок ІІІ розділу пасиву баланса). Цей показник характеризує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуємих надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Слід мати на увазі, що ефективність висновків по результатам розрахунків вказаного коефіцієнта та його динаміки в значній мірі залежать від “якості” дебіторської заборгованості (фінансового стану боржника і таке інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансової стійкості підприємства. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) являє собою відношення всіх поточних активів (підсумок ІІ розділу + підсумок ІІІ розділу активу) до короткострокових пасивів (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він дозволяє встановити, в якої кратності поточні активи покривають короткострокові зобов’язання. В загальному випадку нормальним вважається значення цього показника, що знаходиться в межах від 2 до 3. Якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче, чим 1:1, то можна казати про високий фінансовий ризик, пов’язаний з тим, що підприємство не взмозі сплатити свої рахунки. Справа в тому, що співвідношення 1:1 передбачає рівність поточних активів та короткострокових зобов’язань. Приймаючи до уваги різний ступінь ліквідності активів, можна з впевненістю передбачити, що не всі активи будуть реалізовані в терміновому порядку, тобто в даній ситуацій буде загроза фінансовій стабільності підприємства. Якщо ж це значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна бути впевненим в тому, що підприємство володіє значними вільними ресурсами, що формуються за рахунок власних джерел. З позиції кредиторів підприємства подібний варіант формування оборотних коштів є найбільш бажаним. З точки зору менеджера значне акумулювання запасів, відовлікання коштів в дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами. При характеристиці ліквідності та платоспроможності фірми визначається величина власних оборотних коштів, яка характеризується часткою власного капіталу підприємства, який є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів з обертаємістю менше 1 року). Цей показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів . Він має важливе значення для підприємств , що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. При інших рівних умовах зростання даного показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Ще один показник – коефіцієнт покриття. Він надає загальну оцінку ліквідності активів, демонструє, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов’язання, підприємство може бути віднесено до успішно функціонуючих. Розмір перевищення характеризується коефіцієнтом покриття. Значення показника може суттєво змінюватися по галузям та видам діяльності, а його зростання в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. Коефіцієнт покриття дорівнює сумі поточних активів, поділеної на поточні зобов’язання. Практикується також коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховується по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключені виробничі запаси. В умовах ринкової економіки типічною є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів. Розрахунок усіх коефіцієнтів наведен в частині 2.3. 1. Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність ( стійкість ). На неї впливають різні причини– як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально – технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв’язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти. Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально – речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально – речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності. Зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки. Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів. Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально – культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами. Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення. Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов’язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат. Найвища ознака фінансової стійкості підприємства – його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів. Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо.Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік. У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов‘язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість. Як правило, будучі тісно пов‘язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших. Наявність цих факторів потребує групування за ознаками: 1. за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів; 2. за важливістю результату – основних і другорядних; 3. за структурою – простих і складних; 4. за часом дії – постійних і тимчасових. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб‘єктом, і об‘єктом відносину ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяьність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю. Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість. Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов‘язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу увиробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів. Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку,а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках: 1. по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо; 2. по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери. Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами. При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є: 1. галузева належність суб‘єкта господарювання; 2. структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті; 3. розмір оплаченого статутного капіталу; 4. величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами; 5. склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру. На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ше більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб‘єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств. Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств. Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв‘язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці. .3. Оцінка фінансового стану ВАТ “Чернігівський інструментальний завод ” Оцінка фінансового стану підприємства в умовах ринкових відносин особливо важлива для вирішення конкуренції і фінансової стабільності, надійності підприємства як партнера. У значній мірі втрачає значення контроль виконання планів, які регламентують діяльність підприємств, зростає потреба в аналізі платоспроможності і ліквідності підприємства. Платоспроможність підприємства – це можливість у практичній ситуації, що склалася, погасити всі свої зобов’язання перед контрагентами, банками, акціонерами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності. Платоспроможність підприємства залежить від ліквідності його балансу. За ступенем ліквідності активи підприємства діляться на : 1. найбільш ліквідні активи – грошові кошти підприємства та короткострокові фінансові вкладення ( А1); 2. активи, які швидко реалізуються – дебіторська заборгованість та інші активи ( А2 ); 3. активи, які повільно реалізуються – статті розділу 2 “ Запаси і затрати “ за виключенням статті “ Витрати майбутніх періодів “ та статті “Довгострокові фінансові вкладення “, стаття “ Розрахунки з учасниками “ розділу 1 активу (А3 ); 4. активи, які важко реалізуються – статті розділу 1 активу балансу, за виключенням статей , що увійшли в попередню групу (А4 ). Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати : 1. термінові зобов’язання – до них відноситься кредиторська заборгованість ( П1); 2. короткострокові пасиви – короткострокові кредити і позикові кошти (П2); 3. довгострокові пасиви – довгострокові кредити та позикові кошти ( П3 ); 4. постійні пасиви – статті розділу 1 пасиву балансу. Для визначення ліквідності балансу слід співставити підсумки приведених груп активу і пасиву. Баланс вважається ліквідним, якщо мають місце такі співвідношення : 1. А1 ? П1; 2. А2 ? П2; 3. А3 ? П3; 4. А4 ? П4. Таблиця 2.4 Агрегований баланс для аналізу ліквідності підприємства , тис. грн. | |На початок|На | |На початок|На кінець | |А |року |кінець |П |року |року | | | |року | | | | |А1 |0,5 |- |П1 |134,2 |331,5 | |А2 |45 |161,6 |П2 |- |- | |А3 |669,7 |838,0 |П3 |- |- | |А4 |3562,2 |3388,7 |П4 |4143,2 |4056,8 | | |4277,4 |4388,3 | |4277,4 |4388,3 | Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов’язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори воднораз пред’являть вимогу погасити заборгованість, буде не взмозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним - дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати,забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані в активи, які повільно реалізуються, і в дебіторську заборгованість. Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко не достатньо для визначення ступеню його платоспроможності, тому на практиці розраховують деякі інші показники. Коефіцієнти ліквідності в оцінці фінансового стану підприємства є найбільш важливими. Ці показники визначають стан ділової активності підприємства і його ефективність, спроможність наявними власними коштами розрахуватися з кредиторами, акціонерами, бюджетом, банками. Аналізуючи показники ліквідності за строками, підприємства визначають, наскільки швидко виробничі запаси і дебіторська заборгованість перетворювались у наявні гроші. На підставі даних другого та третього розділів активу балансу розраховують коефіцієнти ліквідності. На практиці використовують три коефіцієнти ліквідності. При обчисленні першого показника до ліквідних коштів включають лише грошові кошти у касі, на банківських рахунках, а також цінні папери, які можуть бути реалізовані на фондовій біржі. Цей показник носить назву коефіцієнта абсолютної ліквідності. Він розраховується як відношення суми грошових коштів до короткострокових зобов’ язань. Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може негайно погасити. Він розраховується по формулі : К1 = ( Кі + Гк ) / П, (2.3) де Кі - кошти на розрахунковому та інших рахунках ; Гк - гроші в касі ; П - поточні зобов’язання. На початок року : 0,5/134,2 = 0,004 На кінець року : 0 (оскільки грошових коштів немає) Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35. Другим коефіцієнтом, який характеризує ступінь ліквідності підприємства, є коефіцієнт критичної ліквідності, який відрізняється від коефіцієнта абсолютної ліквідності тим, що в склад ліквідних коштів включається також дебіторська заборгованість та інші активи. Він обчислюється за формулою: К2 = ( Кі + Гк + Дз ) / П, (2.4) де Дз - дебіторська заборгованість. На початок року : (0,5 + 45)/134,2 = 0,34 На кінець року : 161,6/331,5 = 0,49 Цей показник характеризує прогнозні платіжні можливості підприємства при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Цей коефіцієнт повинен дорівнювати або бути більшим 1. Третій коефіцієнт ліквідності ( коефіцієнт загальної ліквідності ) має в своєму чисельнику ще й суму виробничих запасів і затрат : К3 = ( Кі + Гк + Дз + Зз ) / П, (2.5) де Зз - виробничі запаси і затрати. На початок року : (0,5+45+669,7)/134,2 = 5,33 На кінець року : (161,6+838,4)/331,5 = 2,53 Проте це вже менш ліквідна стаття коштів порівняно з попередніми, бо на реалізацію запасів потрібний певний час і є невизначеність у її кінцевому результаті. Обчислення трьох різних показників ліквідності обумовлено потребою зробити висновок про стійкий фінансовий стан контрагентами, виходячи із стосунків з підприємством. Наприклад, для постачальника сировини, матеріалів та послуг значний інтерес представляє перший показник; для банка підприємства, яке кредитується - другий, для володаря акцій і облігацій підприємства - третій. Таблиця 2.5 Аналіз показників ліквідності підприємства |Показники |На початок року |На кінець року | |Грошові кошти, тис. |0,5 |--- | |грн. | | | |Дебіторська |45 |161,6 | |заборгованість, тис. | | | |грн. | | | |Запаси і затрати, тис. |669,7 |838,4 | |грн. | | | |Поточні зобов’язання, |134,2 |331,5 | |тис. грн. | | | |Коефіцієнт абсолютної |0,004 |--- | |ліквідності | | | |Коефіцієнт критичної |0,34 |0,49 | |ліквідності | | | |Коефіцієнт загальної |5,33 |2,53 | |ліквідності | | | Згідно таблиці 2.3 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідність підприємства за період, що аналізується. Це звичайно свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі всього періоду. Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,4% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно. Коефіцієнт критичної ліквідності теж має низьке значення, яке майже вдвічі нижче оптимального. На кінець періоду цей показник декілька збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству. Тобто показники абсолютної і критичної ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це визвано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства. Високими лишаються тільки показники загальної ліквідності. Але вони також мають тенденцію до зменшення. На жаль, високі проказники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства. Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов’язань активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань. Для аналізу платоспроможності підприємства використовують такі показники : 1. загальний коефіцієнт покриття; 2. коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості. Поточний або загальний коефіцієнт покриття розраховується по формулі : Кпз =Ап(П, (2.6) ( ф.1, ряд.150 - ряд.120 + ряд.320 ) / ф.1, ряд.750, де Ап - поточні активи. Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Тобто він характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року. Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, а значення коефіцієнта покриття у межах 1 - 1.5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги. Коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості обчислюється за формулою : Ккд = Кр / Др, (2.7), ф.1, сума ряд. 630 720 / ф.1, сума ряд. 170 240, де Кр - кредиторська заборгованість ; Др - дебіторська заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську, необхідно з’ясувати причини такого стану. Це може бути пов’язано з труднощами при реалізації продукції тощо. Таблиця 2.6 Аналіз показників платоспроможності підприємства |Показники |На початок |На кінець | | |періоду |періоду | |Поточний або загальний коефіцієнт|4,43 |3,01 | |покриття | | | |Темпи росту поточного коефіцієнту| |67,95 | |покриття, % | | | |Коефіцієнт співвідношення |14,75 |2,05 | |кредиторської і дебіторської | | | |заборгованості | | | |Темпи росту коефіцієнта | |13,89 | |співвідношення кредиторської і | | | |дебіторської заборгованості, % | | | Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть перевищував його). Тобто на початок звітного періоду на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадало 4,43 гривні поточних активів; на кінець періоду – 3,01 гривні. Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської. Але слід також відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець періоду він зменшився на 86,11%. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками. Таким чином, підприємство можна назвати ліквідним і платоспроможним. Через брак ліквідних коштів підприємство нездатне покрити короткострокових зобов’язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізуючимися активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства. Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів також є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість та високий показник кредиторської заборгованості. Одним з найважливих показників , що характеризують фінансову стійкість підприємства , є показник питомої ваги загальної суми власного капіталу в підсумку усіх коштів , авансованих підприємству, тобто відношення загальної суми власного капіталу до підсумку балансу підприємства .В практиці цей відносний показник отримав назву коефіцієнт автономії . По ньому дивляться , наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу. Коефіцієнт автономії=Власний капітал/Загальна сума капіталу (2.8) Чим більше у підприємства власних коштів , тим легше йому справлятись з негараздами економіки , і це добре розуміють кредитори підприємства та його керівники . Ось чому останні намагаються збільшувати з року в рік абсолютну суму власного капіталу підприємства .Такі можливості є насамперед у добре функціонуючих підприємств . Маючи великі прибутки , вони намагаються утримати значну їх частину в обігу підприємства шляхом створення резервів з валового та чистого прибутку або прямого зачислення у власний капітал нерозподіленого на дивіденди частини чистого прибутку. Для коефіцієнту автономії бажано , щоб він перебільшував по своїй велічині 50% . В цьому випадку його кредитори почувають себе спокійно , бо знають , що весь позиковий капітал може бути компенсований власністю підприємства . Таблиця 2.7 Оцінка динаміки показника автономії підприємства |Показники |На початок |На кінець | | |року |року | |Власні кошти, тис. грн. |4143,2 |4056,8 | |Загальна сума джерел |4277,4 |4388,3 | |коштів, тис. грн. | | | |Коефіцієнт автономії |0,969 |0,924 | |Темпи росту, % |-- |95,36 | Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока. Але на кінець року трапилось зниження коефіцієнту на 4,64%. Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування. Похідними від коефіцієнта автономії є такі показники, як коефіцієнт фінансової залежності та коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнту автономії. Збільшення цього показника в динаміці означає збільшення долі позикових коштів у фінансуванні підприємства .Якщо його значення знижується до одиниці (100%) , то підприємство повністю фінансується за рахунок власних коштів. Коефіцієнт фінансової стійкості вираховується як співвідношення власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має достатній запас фінансової стійкості і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел. Коефіцієнт фінансової стійкості повинен дорівнювати 0.85 - 0.90. Таблиця 2.8 Аналіз динаміки коефіцієнту фінансової стійкості підприємства |Показники |На початок |На кінець | | |року |року | |Власні кошти, тис. грн. |4143,2 |4056,8 | |Позичені кошти, тис. грн. |134,2 |331,5 | |Коефіцієнт фінансової |30,87 |12,24 | |стійкості | | | |Темпи росту, % |-- |39,65 | Показник фінансової стійкості підприємства відповідає нормативному значенню, навіть в кілька разів перевищує його. Різке зниження коефіцієнту обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 2,5 рази. Але більш чітко ступінь залежності підприємства від залучених коштів виражається у коефіцієнті співвідношення залучених та власних коштів . Він показує , яких коштів у підприємства більше - залучених чи власних. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю , тим більше залежність підприємства від залучених коштів . Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і , в першу чергу, швидкістю обігу обігових коштів . Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів є часткою від ділення всієї суми зобов'язань по залучених позичених коштах на суму власних коштів. Він показує, скільки позичених коштів залучило підприємство на 1 грн. вкладених у активи власних коштів. Таблиця 2.9 Аналіз динаміки і темпів росту показника співвідношення показника співвідношення позичених і власних коштів |Показники |На початок |На | | |року |кінець | | | |року | |Позичені кошти, тис. грн. |134,2 |331,5 | |Власні кошти, тис. грн. |4143,2 |4056,8 | |Коефіцієнт співвідношення |0,03 |0,08 | |позичених і власних коштів | | | |Темпи росту, % |- |266,67 | Згідно даних таблиці на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів на початок року припадало 3 коп. позикових коштів, на кінець року – 8 коп.Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів. Стан обігових коштів відображається в показниках забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами та маневрування власних коштів. Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами – це співвідношення власних оборотних коштів та матеріальних запасів, тобто показник того, в якій мірі матеріальні запаси покриті власними джерелами та не потребують залучення позикових. Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів визначається співвідношенням власних оборотних коштів підприємства та власного капіталу. Коефіцієнт = Власні оборотні кошти / Власний капітал (2.9) маневрування Коефіцієнт маневрування показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнту маневрування позитивно характеризує фінансовий стан. Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника рівним 0,5, а для показника забезпеченості власними оборотними коштами матеріальних запасів пропонується критерій на рівні не нижче 0,6. Але ці критерії, що пропонуються, може бути взяти під сумнів. Таблиця 2.10 Аналіз динаміки і темпів росту маневреності власних коштів |Показники |На початок |На кінець | | |року |року | |Власні оборотні кошти, |581 |668,1 | |тис. грн. | | | |Джерела власних коштів, |4143,2 |4056,8 | |тис. грн. | | | |Коефіцієнт маневреності |0,14 |0,165 | |власних коштів | | | |Темпи росту, % |--- |117,86 | В 1999 році гнучкість використання власних коштів підприємства досить висока. Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами оцінюється насамперед в залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їх велічина значно перевищує обумовлену потребу, то власні оборотні кошти можуть покривати лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатньості у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде свідчити про гарний фінансовий стан підприємства. Рівень коефіцієнту маневрування залежить від характеру діяльності підприємства : в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких (оскільки в фондомістких значна частина власних коштів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З фінансової точки зору чим вище коефіцієнт маневрування, тим кращий фінансовий стан. В чисельнику обоїх показників – власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від опереджувального зростання суми власних оборотних коштів у порівняння із зростанням матеріальних запасів та власних джерел коштів. Таблиця 2.11 Аналіз динаміки і темпів росту маневреності матеріальних запасів . |Показники |На початок |На кінець | | |року |року | |Власні оборотні кошти, |581 |668,1 | |тис. грн. | | | |Матеріальні запаси, |669,7 |838 | |тис.грн. | | | |Коефіцієнт маневреності |0,86 |0,79 | |матеріальних запасів | | | |Темп росту, % | |91,86 | Тобто, як бачимо з таблиці, матеріальні запаси на початок та кінець року покривалися власними оборотними коштами відповідно на 86% та 79%. Індекс постійного активу – коефіцієнт, що характеризує долю основних засобів та позаоборотних активів в джерелах власних коштів. Індекс постійного активу=Нерухомість : Джерела власних коштів (2.10) Таблиця 2.12 Аналіз динаміки і темпів росту індексу постійного активу |Показники |На початок року |На кінець року | |Нерухомість |3562,2 |3388,7 | |Джерела власних коштів |4143,2 |4056,8 | |Індекс постійного |0,86 |0,84 | |активу | | | |Темп росту,% | |97,67 | В нашому прикладі значення індекса постійного активу досить високе : на протязі звітного періоду воно майже не змінилось та складало на початок та кінець звітного періоду відповідно 0,86 та 0,84. Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості майна (він також має назву коефіцієнт реальної вартості основних та матеріальних оборотних коштів в майні підприємства). Він визначає, яку долю в вартості майна складають засоби виробництва. Коефіцієнт розраховується як відношення сумарної велічини основних засобів (по залишковій вартості), виробничих запасів, незавершеного виробництва та малоцінних і швидкозношувальних предметів (по залишковій вартості) до вартості активів підприємства (валюти балансу). Коефіцієнт реальної вартості майна = Реальні активи : Загальна сума капіталу (2.11) Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він є дуже важливим, якщо дане підприємство бажає встановити договірні відносини з новими партнерами – постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної вартості майна у таких постачальників або покупців допоможе підприємству скласти уяву про їх виробничий потенціал та доцільність укладання договорів з ними з цієї точки зору. Нормальним вважається обмеження, коли реальна вартість майна складає більш 0,5 від загальної вартості активів. Таблиця 2.13 Аналіз динаміки і темпів росту коефіцієнту реальної вартості майна |Показники |На початок року |На кінець року | |Реальні активи |3754,8 |3642,4 | |Загальна сума капіталу |4277,4 |4388,3 | |Коефіцієнт реальної |0,88 |0,83 | |вартості майна | | | |Темп росту,% | |94,32 | Згідно даних таблиці 2.10 рівень виробничого потенціалу підприємства дуже високий, хоча на кінець періоду він декілька зменшився. З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінюються також показники, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування. Власні оборотні засоби : Ф1 = ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495гр.4 ) х 0.5 - ряд.070-ряд.150 (2.12) Другим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства і показує забезпеченість запасів і затрат довгостроковими джерелами фінансування є власні довгострокові і середньострокові джерела формування запасів і затрат : Ф2 = Ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495 гр.4 ) х 0.5 + ряд.530 + ряд.600 + ряд.610 - ряд.070 - ряд.150 (2.13) Розраховується також загальна сума основних джерел формування запасів і затрат : Ф3 = ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495 гр.4 ) х 0.5 + ряд.530 + ряд. 600 + ряд.610 - ряд.070 - ряд.050 + ряд.620 (2.14) При оцінці вищезазначених показників можливі такі варіанти ситуацій : 1. абсолютна стійкість підтверджується, якщо : Ф1 ( 0, Ф2 ( 0, Ф3 ( 0 ; при цьому Ф1 коливається від 0 до 1300 тис. грн. ; Ф2 - від 0 до 1500 тис. грн. ; Ф3 - від 0 до 2300 тис. грн. ; 2. нормальна стійкість підтверджується, якщо : Ф1( 0, Ф2 ( 0, Ф3 ( 0 ; при цьому Ф1 коливається від - 100 до - 1500 тис. грн. ; Ф2 - від 0 до 1500 тис. грн. ; Ф3 - від 0 до 2300 тис. грн. ; 3. нестійкий фінансовий стан підтверджується, якщо : Ф1 ( 0, Ф2( 0, Ф3 ( 0 ; при цьому Ф1 коливається від - 100 до - 1500 тис. грн. ; Ф2 - від - 50 до - 1300 тис. грн. ; Ф3 - від 0 до 2300 тис. грн. ; 4. кризовий фінансовий стан підтверджується, якщо : Ф1 ( 0, Ф2( 0, Ф3 ( 0 ; при цьому Ф1 коливається від - 100 до - 1500 тис. грн. ; Ф2 - від - 50 до - 1300 тис. грн. ; Ф3 - від - 10 до - 500 тис. грн.. Як видно зданих таблиці 2.14, підприємство в 1999 році знаходиться у критичному стані. Показники забезпечення запасів і затрат відповідними джерелами їх формування мають тенденцію до зниження, що негативно сказується на рівні фінансової стійкості підприємства. Від'ємні значення показників свідчать про неспроможність підприємства забезпечити запаси, затрати та основні засоби джерелами їх формування. Таблиця 2.14 Зведена таблиця показників, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх формування, тис. грн. |Показники |На початок року |На кінець року | |Ф1 |-131,9 |-127,1 | |Ф2 |0 |0 | |Ф3 |537,8 |711,3 | Таким чином, підприємство має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу долю власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень незалежності від зовнішнього фінансування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.
