1. Історія економіки як науки. Етапи та напрямки розвитку.
Перші спроби осмислення явищ господарського життя відносяться до часів формування соціуму. Писемні пам’ятки стародавніх часів з IV тис.до н.е. засвідчують наявність елементів економічного мислення зі спробами аналізу і узагальнення господарських явищ.
Економічна історія як наука зародилася у XVI ст. Першою спробою дослідження у цьому напрямку вважається праця Бюде «Трактат про Аса» (1514).
До середини XIX ст. дослідження носили історико-галузевий характер і лише в цей період ця наука сформувалася у самостійну галузь.
Біля джерела цієї науки стояли: Вебер, Тойнбі, Ростоу, Гільдебрант, Левитський, Ковалевський, Мєчніков, Маслов.
На межі XIX-XX ст. економічну історію почали викладати як окремий предмет в університетах Європи та США.
На початку ХХ ст. в окремих університетах США були створені перші кафедри економічної історії. Перший курс з даної дисципліни в Україні був прочитаний Левитським.
Перші спроби критичного розгляду теоретичних здобутків попередників зустрічаються у творах давньогрецьких мислителів.
У праці А.Сміт «Дослідження про природу та причини багатства народів» піддає критичному розгляду погляди меркантилістів.
Періодизація економічної історії:
Період формування світових цивілізацій (від найдавніших часів до XV ст.).
Період формування індустріального суспільства (період становлення ринкової економіки, первісне нагромадження капіталу) – XVI – перша половина ХІХ ст.
Період розвитку господарства індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина ХІХ – ХХ ст.)
Етап інформаційно-технічної революції (друга половина ХХ – ХХІ ст.).

6. Економічна думка стародавнього світу.
Економічна думка стародавнього Сходу. Єгипет – писемні пам’ятки переважно носять нормативний характер і дають уявлення про економічні і політичні функції фараона, про підвищення ефективності в ті часи функціонування чиновницького апарату, про земельні, ремісничі відносини. «Проречення» Іпусера.
Месопотамія. Закони царя Хамурапі – захист приватної власності, забезпечення надходжень до державної скарбниці.
Стародавня Індія. Артхашастра або трактат про доходи. Розглядаються питання державного управління, поповнення скарбниці, визначаються економічні функції держави – будівництво іригаційних споруд, заселення і облаштування нових земель.
Стародавній Китай. Напрямки в економічній думці:
Конфуціанство – Конфуцій запропонував програму морального вдосконалення людини, основною ідеєю якої був рівномірний розподіл доходів.
Легізм.
Моїзм.
Даосизм.
Стародавня Греція. Ксенофонт: «Про доходи Афін», «Економікос». Ввів у науковий оборот термін «економіка». Основою господарства вважав землеробство. Розрізняв 2 сторони товару: споживна та мінова вартість. Поділяв працю на фізичну та розумову. Вважав, що держава має збагачуватись так як і приватні особи.
Платон: «Держава», «Закони». Представив модель ідеального державного устрою, за якого вільна людина одержуватиме свою частку сукупного багатства в залежності від її природних здібностей. Засуджував нагромадження багатства і торгівлю.
Арістотель: «Політика», «Нікомахова етика». Вважається батьком економічної науки, дав тлумачення багатьом економічним категоріям і проблемам. Розрізняв природні і неприродні явища господарського життя. До перших відносив дрібну торгівлю, землеробство, ремісництво, що направлені на задоволення потреб. До неприродних відносив велику торгівлю та лихварство, а діяльність, спрямовану на збагачення у цих сферах називав хрематистикою. Розробив вчення про справедливу ціну, за якою кожен отримує стільки скільки діє іншому. Гроші вважав засобом, що дозволяє порівнювати різні.
Стародавній Рим. Центральне місце серед соціально-економічних проблем посіли питання організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між великими та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовласників.
Трактат «Землеробство», написаний Катоном, узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького господарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття.
У своєму трактаті Варрон «Про сільське господарство» висловив серйозну тривогу за долю великих рабовласницьких латифундій, нарікаючи на землевласників, які проживають у містах, усунувшись від безпосереднього господарювання та переклавши всі турботи на управителів. Автор шукав шляхи зміцнення економіки рабовласницьких маєтків, обґрунтовуючи необхідність інтенсивної агрокультури, раціонального поєднання землеробства з тваринництвом, вдосконалення методів експлуатації рабів.
Економічні проблеми Стародавнього Риму в період кризи рабовласницького маєтку та розвитку колонату знайшли відображення у творах Колумелли, автора 12 книг "Про сільське господарство".
Пропонуючи раціональні методи господарювання, Колумелла, як і його попередники, прагнув відновити сільське господарство. Він наголошував на тому, що занепад рабовласницьких латифундій зумовлений не стільки зниженням родючості земель, скільки недоліками господарювання.
Центральне місце в економічних поглядах Цицерона займала ідея "справедливості", в основі якої лежить визнання недоторканності власності, нерівномірності розподілу та мирного співіснування різних за майновим та соціальним статусом станів. Відтак Цицерон виступав проти реформування аграрних відносин і засуджував списання боргів. Він виправдовував загарбницькі війни та захоплення знаттю державних і дрібних селянських земель.

11. Форми мануфактурного виробництва в країнах Зх. Європи.
Господарство XVI-XVIII можна охарактеризувати як мануфактурне.
Мануфактура – підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці і вільнонайманій робочій силі.
Існувало 2 типи мануфактур:
Розсіяна – ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі (XVI – перша половина XVII ст.).
Централізована – характеризувалася територіальною єдністю виробництва (друга половина XVII ст.).
Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямках:
Торговий капітал підпорядкував виробництво.
Виробник ставав і підприємцем і купцем.
Мануфактури виникли у галузях, які характеризувалися високим рівнем спеціалізації та технічного розвитку.
В XVI ст. такими галузями були: сукняне виробництво, металургія, суднобудування і книгодрукування.
Батьківщиною мануфактур є Нідерланди.
Великобританія характеризується розвитком мануфактур у таких галузях як, бавовняне, паперове, скляне, суднобудівне виробництво.
Мануфактури Франції виготовляли в основному предмети розкоші: шовк, атлас і т.п.; військове спорядження, виробництво полотна. Проводилася політика протекціонізму та меркантилізму, створювалися державні та приватні мануфактури. В загальному розвиток мануфактур був повільнішим.
Мануфактури у Німеччині переважно були розсіяними і поширювалися у сільському господарстві. Пізніше централізовані мануфактури розвивалися у гірничій, металургійній та металообробній промисловості.
16. Економічна теорія фізіократії.
Фізіократи – французька школа політичної економії другої половини XVIIІ ст., яка виникла як реакція на меркантилістську політику, що спровокувала занепад с/г.
Джерело багатства нації вони вбачали у виробництві товарів у с/г, а всі інші сфери оголосили непродуктивними. Вважали, що товари вступають в обмін із заданими цінами, а сам обмін є обміном еквівалентів. Створили вчення про чистий продукт, дали поняття економічному кругообігу і відтворення, капіталу, витрат виробництва.
Кене – визнаний лідер і основоположник школи фізіократів. Основна праця "Економічної таблиці". Методологічною основою економічного дослідження Кене стала розробка ним концепції про природний порядок, юридичною основою якого, на його думку, є фізичні та моральні закони держави, що охороняють особисту власність, особисті інтереси та забезпечують відтворення та правильний розподіл благ.
У теоретичному надбанні Кене важливу роль відіграє вчення про чистий продукт, який нині називають національним доходом. На його думку, джерелом чистого продукту є земля – це "єдине джерело багатства" – та прикладена до неї праця людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Єдиною формою чистого продукту вважалась рента.
Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. Все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є "початкові аванси" (основний капітал). Витрати, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до "щорічних авансів" (оборотний капітал).
Тюрго. Основна праця – «Роздум простворення і розподіл багатства» (1766). Розглядав економічні відносини як чинник суспільного прогресу і відстоював принцип економічної свободи, критикуючи теорію і політику меркантилізму. Заклав основи розуміння капіталу і прибутку, який вважав сумою підприємницького доходу, оплати праці і ризику підприємця та земельної ренти.
Гурне – автор фрази «дайте спокій; дайте людям робити свої справи, а справам іти своїм звичаєм».

21. Виникнення альтернативних напрямків політичної економії. Критичний напрям (С. Сісмонді).
Промисловий переворот в Німеччині почався в 30-х роках ХІХ ст. Значних успіхів досягла гірнича промисловість, особливо у Рейнсько-Вестфальському промисловому районі. Застосовувалися останні технічні новинки європейських країн та США. Панування бюрократії і абсолютної монархії.
У 1834р. створився митний союз між Німеччиною та іншими європейськими країнами, що дозволяв мати переваги у міжнародній торгівлі.
В економічній теорії з’являються альтернативні напрями і школи, представники яких обрушуються на засади класичної доктрини з критикою економіки вільного підприємництва, намагаються поєднати принцип економічної свободи з державним регулюванням економіки, заперечують наявність загальних економічних закономірностей і акцентують увагу на національних особливостях економіки, прагнуть розробити моделі більш справедливого суспільного устрою.
Критичний напрям політичної економії об’єднує вчених, які виступили з критикою теоретичних засад і практики капіталістичного ринкового господарства з точки Дору інтересів дрібних виробників.
Сісмонді. Основна праця «Нові засади політичної економії» (1819). Започаткував критичне ставлення до економічного лібералізму. Метою виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму. Загальне недоспоживання призводить до скорочення реалізації суспільного продукту на внутрішньому ринку і підсилює звуження зовнішніх ринків. До капіталізму цієї проблеми не існувало, тому значна маса дрібних виробників, господарство яких зруйнував капіталізм, пред’являла більший попит. Звуження внутрішнього ринку породжує недовиробництво і кризи, які унеможливлюють розвиток капіталізму.

26. Передум виникн, сутність та етапи маржинальної революції.
Маржиналізм – напрям економічної думки 70-90-х років ХІХ ст. ґрунтується на дослідженні граничних (маржинальних) величин на різних рівнях економічних систем – фірми, галузі, національні економіки. Передумовою виникнення даної течії є якісні зміни у суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу останньої третини ХІХ  ст. і неспроможність теорії трудової вартості класиків пояснити ці процеси і явища.
Маржинальна революція полягає у:
Вивчення принципів поведінки і прийняття рішень, спрямованих на максимізацію цільових функцій раціональних споживачів і виробників.
Поширення математичних методів аналізу.
Тому що провідною проблемою досліджень стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів.
Розвитку суб’єктивного, кількісного та функціонального аналізу.
Принципи ідеологічної нейтральності аналізу.
Зміні назви науки «політична економія» на «нейтральну економікс».
Маржиналістська революція була підготовлена дослідженнями попередників, які займалися цими проблемами у 40-50-х роках ХІХ ст.: Тюнен (поняття «виробнича функція»), Курно (поняття еластичного попиту, побудова спадної функції попиту, цінова максимізація прибутку MR=MC), Дюпюї (поняття цінового надлишку, а також корисності громадських робіт), Госсен (закон спадної граничної корисності, умова рівноваги споживача).
5. ФОРМУВ ЗХ. ЦИВІЛІЗАЦ В ОСЬОВИЙ ЧАС. АНТИЧНЕ РАБСТ
Період формування Зх.цивілізації охоплює період першої пол. І тис.до н.е. і першу пол. І тис.н.е. Західна цивілізація охоплює цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
Стародавня Греція – населення концентрується у містах, які були окремими державами-полісами. Греки виплавляли залізо та ін.метали, займалися ткацтвом, суднобудуванням. Розвиток торгівлі між окремими районами Греції зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.
У полісах орна земля і угіддя належали родовій аристократії, між нею і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. Селяни поступово перетворювалися на рабів і працювали на аристократів. Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Праця рабів використовувалася практично у всіх сферах господарської діяльності. Раби мали певні спеціалізації від яких залежала їхня вартість. Рабами були ремісники, учителі, купці. Вони працювали в копальнях, каменоломнях. Рабам, ремісникам, торговцям дозволялося мати сім’ї, але платити рабовласнику чинне. Раби переважно перебували у приватній власності, проте були і державні.
Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Центральне місце у грецькій торгівлі займали Афіни. У зовнішній торгівлі переважала морська торгівля.
Стародавній Рим – характеризується утвердженням приватної власності. Перевага надавалася с/г. юридичним власником землі вважалася держава. Головною формою рабовласницького господарства була вілла – маєток площею 25-100 га, яку обробляли 50-60 рабів. Внаслідок концентрації землі сформувалися латифундії, що охоплювали тисячі гектарів, на яких використовувалася праця тисячі рабів.
У розвитку ремесла прослідковується переважання будівництва, прокладання доріг, вироблення зброї, утворюються ремісничі спілки за професіями, майстерні, розвивається внутрішня і зовнішня торгівлі. У зовнішній торгівлі найбільшим партнером Риму стає Індія. Започатковується і розвивається банківська справа. Грошові операції здійснюються з використанням чеків, переказних векселів. Розвивається лихварський капітал. Рабам належала роль основної виробничої сили. Античне або класичне рабство характеризується тим, що рабська праця викор. в усіх галузях господарства, переважно у приватному секторі. Юридично раб був безправним, прирівнюючись до знарядь праці; поділ рабів відбувався на міських і сільськогосподарських; джерелом рабства були війни, піратство, борги.
10. ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА НАСЛІДКИ ВЕЛИКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ
Основною економічною передумовою великих географічних відкриттів була криза левантійської торгівлі з ІІ пол.15ст. іншим економічним стимулом географічних відкриттів було золото у якому відчувалася нестача у товарному обігу. Видобуток коштовних металів був обмежений, а значна їх частина ішла на прикраси. Перші експедиції, що поклали початок географічним відкриттям споряджалися за рахунок держави успішними були подорожі 15-16 ст. Колумба, Васко-да-Гама, Магеллана та ін.
Як наслідок географічних відкриттів виникли такі економічні явища:
виникли економічні зв’язки з народами різної матеріальної культури;
торгові шляхи перемістилися із Середземного моря на океан.
Почалося формування світового ринку і центром світової торгівлі стали Лісабон, сер. 16 ст. Антвертен, 17 ст. Амстердам, 18 ст.Лондон
Створення колоніальної системи на континентах Пн. і Пд. Америки, Африки а також в азіатських країнах Індії, Китаї та ін.
Революція цін. Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії, Франції
Здешевилися дорогоцінні метали
Збагатилися купці які займалися посередницькою торгівлею
Збільшилися прибутки промисловців внаслідок здешевлення найманої праці
Просте товарне виробництво переростало в ринкове. Формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей
Зявилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися торгові біржі, зародилася страхова справа
Доходи розподілялися через заробітну плату, прибуток та ренту
Стимулювався розвиток мануфактурного виробництва
15. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ПРОВІДНИХ КРАЇН ПЕРІОДУ ЗАРОДЖЕННЯ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Промисловий переворот вперше був здійснений у Великобританії (ост. Третина 18-сер.19 ст). промисловий переворот прискорився завдяки географічному розташуванню – знах. в центрі світових торгових шляхів, а також завдяки конкуренції з Росією, Швецією та збільшенням доходів від колоній.
Почався промисловий переворот в текстильній, поширився в металургійній промисловості, енергетиці та транспорті. Було вдосконалено ткацький верстат «летючим човником», застосовано витяжний валик для прядіння, винайдено прядку «дженні», мюль-машини, механізований ткацький верстат.
У металургії була розроблена перша піч для виплавлення чавуну у 1709, а почала використовуватись у 50-х рр.. 18 ст. у 1769 р. винайдено парову машину Дж.Уаттом. перші фабрики де застосовувалися системи машин виникли в шовковій та бавовняній галузях промисловості 20-х рр.. 18 ст.
Початок промислового перевороту знаменувався окрім винаходу парової машини, побудовою першої прядильної фабрики в Кромфорді. З кінця 18 ст будівництво фабрик стало масовим, що спровокувало зростання виробництва ситцю та ін. продуктів бавовняної промисловості у декілька разів.
Відбулися зміни у засобах транспорту та зв’язку, поліпшилися сухопутні зв’язки. В 20 – 30-х рр..19 ст. почали використовуватись парові машини на залізничному та водному транспорті. прискорилися темпи будівництва каналів, почалося пароплавне сполучення річок, розширилося будівництво морських та океанських суден. Останні стали пануючими.
Зявилися машинобудівні заводи у перші десятиліття 19 ст з виготовлення обладнання для текстильних, металургійних та ін. підприємств.
Промислова революція змінила економічну географію Великобританії, зявилися нові промислові райони. Центром бавовняної промисловості став Манчестер, Глазго;Зх. Йоркшер – центр суконної промисловості; Пд. Уельс, Середня Шотландія та Зх. Мідлент – стали основними центрами видобування вугілля та важкої промисловості; Лондон став фінансовим та торгівельним центром.
Помислів переворот у Франції почався у 1805-1810 р., а завершився у 60-х рр.. 19 ст. промисловий переворот розпочався зі створення ради у справах фабрик і мануфактур, а також Міністерства мануфактур і торгівлі у 1810-1811 рр. У текстильній промисловості поширилося використання «джені», мюль-машин, верстатів для виготовлення шовкових візерунчастих тканин Жак кара. У Франції також було відкрито метод відбілювання тканин за допомогою хлору, та способи їх фарбування. Промислове виробництво окрім текстильної промисловості зросло в декілька разів також і у виплавці чавуну, видобутку залізної руди та вугілля та ін. галузях. Промисловий переворот у Франції уповільнювався через політику протекціонізму, що проводив уряд Франції для захисту від англійських промислових товарів. Такі галузі як полотняна, швейна, взуттєва розвивалися високими темпами, проте занепадали галузі, що експортували товари або працювали на колоніальній сировині. Загальмувалася механізація виробничих процесів. Фабрична промисловість поширилася у суконній, хімічній галузях. В 40-х рр.. з’явився перший паровий молот, парові ткацькі верстати. У промисловості переважали мануфактури, маленькі майстерні кустарного типу. Повільно розвивалося с/г. гальмувався розвиток залізничного будівництва. Обмежувалося торгово-промислове кредитування. У 60-х рр.. промислова революція була завершена оскільки фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості
20. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ США ТА ЛІБЕРАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ Г.Ч.КЕРІ
Промислова революція в США почалася на поч. 18 ст. будівництво фабрик почалося в текстильній галузі. В 50 р. 19 ст. поширилося на всю територію країни і у всіх галузях економіки. З’явилися нові галузі: гумова, нафтодобувна, нафтопереробна, електротехнічна, швидко впроваджувалися винаходи, будувалися шосейні дороги, залізниці, канали. Після громадянської війни 1861-1865 рр. країна остаточно об’єдналася і це сприяло позитивним наслідкам аграрної технологічної революції (фермерські господарства) та індустріальної революції (фабрики, їх технічне переоснащення). Підприємництво в США починалося з власних заощаджень і праці.
Кері (1793-1879). Основні праці «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (1850), «Основи соціальної науки»(1857). Вартість він трактував як оцінку людським розумом опору, котрий потрібно подолати, щоб отримати бажану річ. Вартість тим більша, чим більший опір. Вартість визначають 2 фактори: природа і праця людини.
Запропонував власну теорію «гармонії інтересів», за якої суспільний поділ праці потребує єднання всіх членів суспільства і визначальним стає не індивідуальний, а суспільний інтерес. Кожний учасник виробництва отримує доход відповідний його внеску. Такий розподіл забезпечує гармонійний розвиток капіталістичного суспільства. Його вважають прихильником оптимістичного лібералізму.
25. СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ. В.ЛЕНІН ТА Ф.ЕНГЕЛЬС
Енгельс Фрідріх (1820-1895) «Нариси до критики політичної економії»(1844), «Становище робітничого класу в Англії»(1845), «Анти-Дюринг»(1873), «Походження сім’ї, приватної власності і держави»(1886). У «Нарисах політичної економії» розвиває теорії вартості і додаткової вартості, зауважує на необхідність комплексного підходу до вивчення вартості, маючи на увазі корисні сну сторону товару. Висловлює тезу про перехід монополії в конкуренцію, яка в свою чергу породжує монополію. У праці «Становище робітничого класу в Англії» обґрунтовано правомірність класової боротьби з економічного погляду. В «Анти-Дюрингу» Енгельс викладає діалектичний метод дослідження, втілений у «Капіталі», вперше розкриває зміст політичної економії як науки в широкому і вузькому розумінні, досліджує проблеми сутності соціалістичного ладу, його організаційних основ. Енгельс увів в економічну науку нову періодизацію історичного і соціально-економічного розвитку людства, створивши вчення про суспільно-економічні формації.
Ленін Володимир (1870-1924) «Розвиток капіталізму в Росії»(1897), «Імперіалізм, як остання стадія капіталізму»(1916), «Держава і революція»(1917), «Про продовольчий податок»(1921). Найвагомішим його внеском в економічну теорію вважають працю «Імперіаліз, як остання стадія» капіталізму», в якій він проаналізував соціально-економічні наслідки монополізації виробництва, зробив спробу застосувати марксистську методологію аналізу до нових реалій розвитку капіталістичного світу, дослідити економічні закономірності, наслідки та економічне підґрунтя глобальних трансформацій. У своїх творах він висунув ряд теорій – імперіалізму, соціалістичної революції, побудови соціалізму в капіталістичному оточенні. В економічних теоріях Леніна домінував політичний і ідеологічний підтекст, всі вони не витримали перевірки часом. Після Жовтневого перевороту 1917 року, очоливши Радянський уряд, Ленін намагався втілити в життя модель «воєнного комунізму», результати якої поставили під загрозу існування радянської влади. Ленін визнав помилковість своїх поглядів і в останні роки життя намагався повернути розвиток економіки в русло державного капіталізму на основі моделі «нової економічної політики».
30. НЕОКЛАСИЧНІ ТЕОРІЇ МАТЕМАТИЧНОЇ ШКОЛИ. Л.ВАЛЬРАС ТА В.ПАРЕТО
Математична школа – одна із основних течій маржиналізму, сформувалася у 80-х рр.19 ст. у теоріях економістів різних європейських країн, яких об’єднувало широке застосування граничної корисності та загальної економічної рівноваги.
Вальрас Леон (1834-1910) «Елементи чистої політичної економії»(1874). Визначний внесок Вальраса в економічну теорію полягав у створенні економіко-математичної моделі загальної ринкової рівноваги, доведення якої з точки зору математики на той час вважалось нездійсненним. Вальрас вперше в історії економічної думки досліджував не часткову, а загальну економічну рівновагу симетричних ринків. Тому його вважають засновником сучасного макроекономічного моделювання. Модель Вальраса представляє економіку як взаємодію двох груп економічних суб’єктів – фірм і господарств. Фірми виступають як покупці на ринку факторів виробництва і як продавці на ринку споживчих товарів. Ролі продавців і покупців постійно змінюються. Видатки виробників товарів перетворюються у доходи домогосподарств, а видатки домогосподарств – у доходи фірми. Ціни факторів виробництва залежать від обсягів виробництва, попиту і від цін товарів, що виробляються. Водночас ціни товарів визначаються цінами факторів виробництва. Отже досягнення загальної рівноваги вимагає виконання трьох умов: рівновага попиту і пропонування на ринку факторів виробництва, рівновага попиту і пропонування на ринку товарів, відповідності цін товарів витратам виробництва.
Парето Вільфредо (1848-1923) «Курс політичної економії»(1898), «Учення політичної економії»(1906), «Трактат із загальної соціології»(1916). Головний напрям наукових пошуків Парето полягав у спробах створення «чистої» економічної теорії, позбавленої понять цінності та корисності. Він вважав що економічна теорія повинна вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення. В моделі Парето застосовується критерій ранжирування уподобань конкретного індивіда, тобто виявлення порядкових величин, що характеризує її черговість. Ординалістський підхід сьогодні є основним у визначенні корисності. Парето досліджував споживчий вибір, використовуючи «криві байдужості», - криві наборів благ з однаковою корисністю. В результаті з’явились паретівські трьохвимірні діаграми. Парето сформулював поняття ефективності розподілу ресурсів економіки, відоме як «оптимум Парето»: розподіл ресурсів є оптимальним, якщо не можна поліпшити становище одного раціонального суб’єкта, не погіршуючи при цьому становища інших. Таким чином досягається суспільна гармонія
2.Історія економічної думки як наука. Етапи розвитку історії економічної думки
Перші спроби осмислення явищ господарського життя відносяться до часів формування соціуму. Писемні пам’ятки стародавніх часів з 4 тис. до н.е. засвідчують наявність елементів економічного мислення зі спробами аналізу та узагальнення господарських явищ.
Перші спроби критичного розгляду теоретичних здобутків попередників зустрічаються у творах давньогрецьких мислителів. Представники класичної політичної економії, зокрема Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів», піддають критичному аналізу погляди меркантилістів. Класичною працею з історії економічної думки стали «Теорії додаткової вартості» К.Маркса.
Першим відомим істориком економічної науки став Мак-Кулох, який у 1826 році опублікував дослідження «Історичний нарис виникнення науки політичної економії». Першим українським істориком економічної думки став М.Балудянський , який критично проаналізував вчення меркантилістів, фізіократів та А.Сміта.
Наприкінці 19 ст. курс історії економічної думки починає викладатися як самостійна наука.
Першим сучасним фундаментальним дослідженням з історії економічної думки вважають працю Й.Шумпетера «Історія економічного аналізу» 1954 року. Найбільш популярними підручниками в сучасних університетах з історії економічної думки є праці авторів Жамса, Блага, Селігмена, Негіші та ін.
Істрія економічної думки вивчає історичний процес виникнення, розвитку і зміни систем економічних поглядів.
У розвитку історії економічної думки виділяють такі етапи:
1) Найдавніші часи – економічні ідеї мислителів Стародавнього світу та Середньовіччя.
2) 15 – 18 ст. – перша економічна школа – меркантилізм.
3) кінець 17 – початок 18 ст. – Класична школа політичної економії та її еволюція.
4) Середина 18 – 19 ст. – охоплює 2 етапи:
- четвертий етап – альтернативні напрями
- соціалістичні концепції та марксизм
7.Господарство та економічна думка середньовіччя
В епоху середньовіччя основу економіки становило натуральне господарство та ремісництво, розвиток торгівлі був незначним. Інтелектуальне життя було підпорядковане релігії.
Що стосується господарства, то для середньовіччя характерний феодальний лад.
Феодалізм пройшов 3 етапи:
1) Рання доба Феодалізмі – характеризується феодальною власністю на землю, яка формувалася через селянську громаду, формування аллодів – земель, що легко відчужуються, а також через практику земельних пожалувань можновладців своїм наближеним; виникнення бенефіцій; виникає феод або лен – земля, яка передавалася у спадок, а її власником був феодал, який ставав сюзереном, тобто тим, що надав землю; селянин мав власне господарство, власні знаряддя праці, проте особисто і поземельно залежав від феодала (виникнення кріпосництва).
2) Розквіт Феодалізму – характеризується виникненням комунальних революцій – збройні виступи мешканців міст для отримання власних привілеїв та вольностей у сеньйорів, виникнення ремісничих цехів.
3) Етап розпаду Феодалізму та встановлення ринкових відносин – характеризується виникненням професійних корпорацій торговців; купці окремих міст об’єднувалися у спеціальні союзи – гільдії, найвідомішим таким утворенням був союз північних міст Ганза ( більше 70 міст Європи); виникає Левантійська торгівля, розповсюдження міняльної справи, виникнення банків.
Що стосується основних творів і документів цього періоду – то це переважно збірки законів і правил, а також релігійні трактати. Основними серед них є:
«Салічна правда» — записи давнього звичаєвого права племені салічних франків. У ньому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і виникнення майнової нерівності. «Салічна правда» свідчить про поступове виникнення індивідуально-родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розмежовували поняття рухомого та нерухомого майна. Рухоме майно можна було віддавати у заставу і передавати у спадок найближчому з родичів. Після занепаду Франкської держави «Салічна правда» втратила своє практичне значення.
Інша пам’ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя «Капітулярій про вілли» Карла Великого дає уявлення про організацію й управління вотчиною. Згідно з «Капітулярієм» вся земля вотчини була у власності її володаря, а більшість населення становили закріпачені селяни. У маєтку мали також жити «добрі майстри», що виробляли якусь ремісничу продукцію. Господарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.
Найбільшим тогочасним авторитетом, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський. Основними творами Фоми Аквінського є «Сума проти язичників» та «Сума теології». У своїх поглядах він виступав за централізацію влади і визнавав соціальну ієрархію, оскільки поділ на стани «походить від Бога». Природну підставу станової ієрархії бачив у поділі праці. За його словами, «одні повинні обробляти ріллю, інші — зводити будинки, а частина людей, будучи вільною від людських клопотів, має присвятити себе духовній праці заради спасіння решти». Хоч відповідно до християнської доктрини Фома Аквінський уважав працю невід’ємним обов’язком віруючого, суто фізична, тяжка праця, на його думку, була «рабським заняттям». Приватну власність він розглядав як необхідний інститут людського життя.
Визначною пам’яткою доби Київської Русі є «Руська правда» — зведення законів давньоруського права ХІ—ХІІ ст. Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності давньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, захищають право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення та ін.


17.Формування теорії економічного лібералізму А.Смітом
Адам Сміт ( 1723-1790) – «Дослідження про природу та причини багатства народу» 1776року. Ця праця складається з 5 книг: 2 перші охоплюють теоретичні проблеми, 3 книга присвячена історії господарства, 4 – історії економічних учень з критикою меркантилізму та фізіократів, 5 присвячена проблемам економічної політики , системам податку і фінансів.
Сміт був прихильником економічного лібералізму, суспільство розглядав як сукупність «економічних людей», що створюють «Міновий союз»: здійснюючи економічну діяльність «економічна людина» переслідує власну вигоду.
Вводить поняття «невидима рука», яке застосовує до господарської діяльності, яка підпорядкована об’єктивним закономірностям природного порядку. Саме «невидима рука» дозволяє реалізувати вигоду кожної «економічної людини». Державі Сміт відводить роль «нічного сторожа» і залишає функції охорони прав власності, забезпечення національної оборони, утримання суспільних установ та ін. Виступав проти політики протекціонізму, доцільність політики фритредерства доводив на основі теорії порівняльних переваг.
Проблема багатства народів Сміта – це проблема економічного зростання. Багатство народів створюється у процесі виробництва, а визначається часткою населення, зайнятого продуктивною працею та рівнем продуктивності праці. Найважливішим чинником підвищення продуктивності праці є її поділ на спеціалізації.
Визначає товарну природу грошей, пропонує замінити металеві гроші паперовими. Товар в обміні має споживну і мінову вартість. Одна з теорій вартості Сміта визначає вартість товару затратами індивідуальної праці товаровиробника. Це характерно для примітивного суспільства. Для капіталізму вартість – це сума первинних доходів: заробітна плата, прибуток, рента. Ці доходи мають трудове походження. Продуктивною вважав працю в матеріальному виробництві, непродуктивною – в сфері послуг.
Капіталом Сміт вважав запаси продукції, за допомогою яких у виробництві створюються нові блага, які приносять прибуток. Головним чинником нагромадження капіталу він вважав ощадливість
22.Виникнення альтернативних напрямів політичної економії та особливості господарського розвитку Німеччини. Німецька національна політекономія (Ліст)
Промисловий переворот в Німеччині почався у 30х роках 19 ст. Значних успіхів досягла гірнича промисловість, особливо у Рейнсько-Вестфальському промисловому районі. Застосовувалися останні технічні новинки європейських країн та США. Економіка і політика характеризується пануванням бюрократії і абсолютної монархії. Абсолютні монархії породжують неминучість регламентації всіх сторін політичного, соціального й економічного життя держави з неодмінним зловживанням владою. Саме бюрократія провадить реформи початку XIX ст. Це відбилось і на земельній реформі та реформі конституційного устрою. В 1834 році створився митний союз між Німеччиною та іншими європейськими країнами, що дозволяє мати переваги в міжнародній торгівлі. Великий вплин на формування світогляду німців робить основна релігія – лютеранство.
У цих складних умовах розвивається економічна думка Німеччини першої половини XIX ст., в якій особливе місце посідає Ф. Ліст, автор «Національної системи політекономії» (1841). Ліст виводить політекономію на національний ґрунт, закладає основи історичного методу економічного аналізу. Класичну політекономію вважав непридатною для Німеччини. «Істинною політекономією» визнавав науку про політику, якої повинна дотримуватись нація, щоб стати освітньою і багатою. Економіку розглядав як похідну від державної політики, а приватні інтереси – як похідні від суспільних. До продуктивних сил суспільства відносив різноманітні суспільні інститути: уряд, пресу, релігію, мораль, мистецтво. Ліст стверджував, що господарство кожної країни повинно розвиватись за власними законами залежно від її історії, традицій і правопорядку. Виступав проти концепції економічного лібералізму, за національний державний протекціонізм як умову економічної могутності нації.

27.Австрійська школа граничної корисності.
Австрійська школа граничної корисності знаменує перший етап маржинальної революції. Представники даної школи розробили власну суб’єктивно-психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ їх корисністю.
К.Менгер (1840-1921) – «Основи політичної економії»(1871)
Вихідним пунктом дослідження є людські потреби, виводить ієрархію благ, яка залежить від їх обмеженості і здатності задовольняти людські потреба. Споживчі блага він визначає як блага 1 порядку, фактори виробництва – як блага 2 та ін. порядку. Вперше застосовує атомістичний підхід або оцінку економічних явищ з точки зору окремого індивіда, вводить метод Робінзона. Формулює принцип спадної граничної корисності – зі збільшенням споживання блага їх додаткову одиниці все менше задовольняють потреби.
Ф.Візер (1851-1926)- «Природна цінність»(1889)
Автор терміну «маржиналізм», Теорії альтернативних витрат виробництва (Закон Візера): реальна вартість будь-якого блага вимірюється неотриманою корисністю інших благ.
Е.Бем-Баверк (1851-1914) – «Капітал і процент» (1884), «Основи теорії цінності господарських благ»(1886)
Вперше до Маршала звертає увагу на фактор часу, створює психологічну теорію проценту: поточні блага цінуються вище, ніж майбутні, і тому відмова від поточних благ потребує винагороди.
Теорія або концепція вміненої (перетвореної)цінності Австрійської школи маржиналізму – нематематичне розв’язання проблеми ціноутворення на фактори виробництва: Візер – сума всіх часток доходу вмінених певному поєднанню факторів виробництва повинна дорівнювати цінності самого продукту; Бем-Баверк – в кожному виробничому благу повинна бути приписана відповідна частка споживчих благ, що вироблені цими факторами з врахуванням граничної корисності виробничих благ, яка визначається граничною корисністю споживчих благ
4.Формування Східної цивілізації в осьовий час. Східне рабство
Історія Стародавніх цивілізацій охоплювала період з 4 тисячоліття до н.е. до падіння Римської імперії у 5 ст. н. е. За цей час склалися 2 типи господарської організації - Східне та Античне(Класичне) рабство. В тій чи іншій мірі у розвитку обох цивілізацій прослідковується і патріархальне рабство. Східне рабство виникло в 4 тисячолітті до н. е. в Стародавньому Єгипті. Швидко розвивалося землеробство на поливних землях долини Нілу. Іншою важливою галуззю було тваринництво. Перша розвивалась на Півдні, інша на Півночі Єгипту, тому між ними розвивалася торгівля. Основним досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства. Єгиптяни вміли виплавляти бронзові вироби, виливати з міді ножи, сокири, винайшли соху, виробляли тонке лляне полотно, прикраси з золота та срібла. Торгували окрім продуктів землеробства та тваринництва слоновою кісткою, деревиною, шкірою.
Існували рабські ринки. Найбільшими рабовласниками в Єгипті були Фараони, хоча рабів мали і чиновники, і жреці. Їхні власники використовували їх як слуг. Раби були безправними, але їм дозволялося мати власну сім’ю.
Месопотамія. Характеризується розвитком хліборобства, основне населення – селяни, які працювали за частку врожаю на храмові господарства. Поширеними були ремісничі професії – каменярі, теслярі, ковалі. Будувалися грандіозні канали. Мала місце приватна власність на засоби виробництва, існувало лихварство.
Стародавня Індія та Китай. Переважало зрошувальне землеробство та тваринництво, високого рівня розвитку досягли ремесла – ткацтво, гончарство. З’явилися купці-професіонали та лихварі. Грошовий обіг був нерозвинений. Перші монети у формі шматочків срібла з печаткою з’явилися тут лише в 5 ст. до н. е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община зберігала панівне становище в економіці країни.
Особливості Східного рабства:
Праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського та храмового господарства, в той час як головна сфера економічного життя Східної цивілізації – сільське господарство охоплювало діяльність селян-общинників.
Раби належали в основному державі, головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.
Використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Раби брали участь в будівництві пірамід, каналів.
9.Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи
Еволюція Європейської цивілізації у 16-18 ст. пройшла період переходу від феодального до індустріального суспільства. Цьому сприяли буржуазні революції в країнах Західної Європи, великі географічні відкриття, посилення між- і внутрігалузевого поділу праці, поява та удосконалення техніки.
Було вдосконалено водяні млини внаслідок застосування верхньобійного колеса, відповідно млини будувалися у будь-яких сприятливих умовах для розвитку виробництва, регулювали силу та рівномірність дії водяних двигунів і застосовувались у всіх галузях виробництва. Зрушення відбулися в текстильній промисловості, особливо у виробництві сукна(самопрядка), вертикальні ткацькі верстати. Розвивалося гірниче та металургійне виробництво(механізація окремих процесів), поява верстатів, почали виготовляти папір.
В сільському господарстві інститути ринкової економіки розвивалися повільніше. Селянські цензи ви(угіддя) еволюціонували в дрібну селянську власність. Феодальна грошова рента і оренда перетворилися у капіталістичну ренту і оренду. Використовувалась наймана робоча сила повільними темпами, але відбувався перехід до фермерства.
14.Чинники формування та загальна характеристика вільного ринкового господарства. Становлення світового ринку
Основні чинники формування вільного ринкового господарства:
Буржуазні революції в Англії, Франції, Німеччині, США в 17-19 ст.
Промисловий переворот( остання третина 18ст.-60-80 рр 19ст.):
перехід від мануфактури до великого машинного фабрично-заводського виробництва
запровадження парових двигунів
створення самостійної машинобудівної галузі
впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів
головну роль у соціумі почали відігравати фабриканти та люди найманої праці
остаточна перемога індустріальної цивілізації над аграрною.
Вільне ринкове господарство – економічна система, яка характеризується приватною власністю на засоби виробництва, зведенням до мінімуму державної присутності в економіці і розрахунок на сили конкуренції.
Становлення світового ринку у період промислового перевороту характеризується політикою вільної торгівлі – фритредерства. Найбільшого значення на світовому ринку набули англійські товари.

19.Економічні погляди Ж.Б. Сея та Дж.С. Мілля
Жан Батіст Сей (1767-1832). Основні праці: «Трактат політичної економії»(1803), «Повний курс практичної політичної економії»(1828).
Вважав, що вартість і багацтво створюються витратами 3 виробничих факторів – праці, капіталу, землі, які рівноправно беруть участь у виробництві. Це трактування стало основою факторного аналізу і методу виробничої функції. Запроваджує поняття підприємливість: талант організовувати виробництво та управляти ним. Доход підприємця – це процент та прибуток.
Розглядає виробництво не лише матеріальних, а й інших корисностей. Вартість вважає мірилом корисності. Суспільне відтворення розглядає за традиційною сучасною схемою «виробництво-розподіл-обмін-споживання». Вважав, що виробництво товарів та послуг породжує доходи достатні для реалізації виробленого сукупного суспільного продукту. Це так званий закон Сея, відомий як пропонування породжує попит.
Дж.С. Мілль (1806-1873). Основна праця: «Принципи політичної економії».Розмежовує нормативний і позитивний аналіз, тобто науку і мистецтво господарювання. Пробує виявити і розмежувати статику і динаміку економічних процесів. В «Теорії капіталу » висуває тези про інвестиції як фактор розширення масштабів зайнятості, розглядає проблему попиту і пропонування, руху цін, визначає взаємний вплив. В теорії міжнародного обміну уточнив поняття ціни обміну або інтернаціональної вартості, залучив до аналізу транспортні витрати, торгівлю багатьма товарами, визначив сфери неспроможності ринку і необхідність державного втручання у створення інфраструктури, розвиток науки. Був засновником реформізму, автором теорії колективного капіталізму.


24. Економічна теорія К.Маркса та наукове значення економічної теорії марксизму
К. Маркс(1818-1883). Основні праці: «Економіко-філософські рукописи 1844 року», «Злиденність філософії»(1847), «Критика політичної економії»(1858), «Капітал»(1868-1910).
Джерелами марксизму є класична політична економія Англії(Сміт, Рікардо), німецька філософія Гегеля та Файербаха та соціал утопічні вчення. Основною працею К. Маркса є «Капітал», який складається з 4 томів:
1 – «Процес виробництва капіталу» 1867р.
Маркс завершує класичну теорію трудової вартості і започатковує теорію додаткової вартості. Він зробив відкриття, що 2 властивості товару – споживна вартість і вартість пов’язані з двоїстим характером праці виробника, яка одночасно є абстрактною і конкретною. Відповідно вартість – це втілення у товарів простої абстрактної праці, величину вартості вимірюють суспільно необхідні затрати праці. Головною умовою перетворення грошей в капітал є поява на ринку особливого товару – робоча сила внаслідок відокремлення робітників від засобів виробництва і концентрація їх в руках окремих товаровиробників. Цей процес він назвав первісним нагромадженням капіталу. Оскільки найманий робітник своєю конкретною працею створює споживну вартість товару і одночасно абстрактною працею створює вартість товару, яка більша за вартість робочої сили, надлишок вартості капіталіст привласнює у вигляді додаткової вартості. Заробітна плата – це ціна робочої сили. Ціна праці і виступає як оплата всього робочого часу необхідного і додаткового. Капітал він ділить на постійний та змінний. Перший в процесі виробництва не змінює своєї величини, а другий створює додаткову вартість. Співвідношення змінного капіталу і додаткової вартості визначає рівень експлуатації праці, капіталу. Маркс обґрунтовує капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким зростання промислової резервної армії праці зумовлено зростанням органічної будови капіталу. Зміст іншого сформульованого Марксом абсолютним загальним законом капіталістичного нагромадження: зростає промислова резервна армія праці, погіршується матеріальне становище робітничого класу, посилюється поляризація суспільства. З розвитком капіталізму посилюється процес усуспільнення виробництва. В надрах капіталізму визрівають об’єктивні і суб’єктивні передумови соціальної революції, оскільки міцніє нова соціальна сила – пролетаріат. І це є історичною тенденцією нагромадження.
2 – «Процес обігу капіталу» 1885р.
Цей том присвячений аналізу проблем функціонування капіталу. В обігу як і в безпосередньому виробництві капітал змінює свої форми. Він чітко розмежовує основний і оборотний капітал, з’ясовує особливості обороту змінного капіталу та обороту додаткової вартості за простого та розширеного відтворення. Розвинув теорію відтворення. Виділив 2 підрозділи у структурі сукупного суспільного продукту і розглянув основні умови розширеного відтворення та реалізації кожної складової сукупного суспільного продукту за вартісною і натурально-речовою формами, які є умовами макроекономічної рівноваги.
3 – «Процес капіталістичного виробництва взятий в цілому» 1894р.
Здійснюється аналіз всіх форм, яких набирає капітал, вартість на стадії розподілу. Аналізує форми, які називає перетвореними – перетворення додаткової вартості на прибуток, норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток, а також на ціну виробництва, у яку перетворюється вартість. Розглядає процес розподілу прибутку і форм, яких він набуває: підприємницький доход, процент, рента. Формулює закон тенденції норми прибутку до зниження і робить висновок, що капіталізм має окреслені межі історичного існування: немає прибутку, значить немає капіталу і капіталізму як такого.
4 – «Теорії додаткової вартості»(1905-1910)
Аналіз теорії політичної економії за майже 200-річну історію розвитку економічної думки.

29. Американська школа неокласики. Дж.Б. Кларк
Наприкінці ХIХ ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938).
Основні його праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської і світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й капіталу, що його вчений поклав у основу власної теорії граничної продуктивності.
Спираючись на методологічні принципи австрійської школи, Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.
Головною проблемою політичної економії Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він доводив, що роз­поділ суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.
Претендуючи на збагачення методологічних засобів наукового дослідження, Кларк розробив власний метод. За аналогією з теоретичною механікою він поділив економічну науку на три розділи: універсальну економіку; економічну статику; економічну динаміку. Перша вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ. Економічна статика аналізує їхню дію за умов перебування організованого господарства у нерухомому стані, в якому виключаються будь-які зміни, тобто є постійними кількість і соціальний склад населення, маса капіталу, соціальна організація, техніка і потреби населення. Статичний стан, згідно з теорією Дж. Б. Кларка, — це уявна модель для з’ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». До речі, основними законами суспільства він вважав саме статичні закони.Динаміку він трактував як результат дії зовнішніх сил, що ускладнюють розвиток і порушують рівновагу.
На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:
1) капітал у грошовій формі;
2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);
3) діяльність підприємця;
4) праця робітника.
Згідно з його твердженням, кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить. Так, капітал забезпечує банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця — підприємницький прибуток, а праця гарантує робітнику заробітну плату. Річний дохід суспільства Кларк розподіляв на три великі частини: загальну суму заробітної плати, загальну суму процентів і сукупний прибуток.
Заслугою Кларка було те, що він намагався знайти принцип розподілу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної корисності Кларк переносить на виробничі фактори, замінюючи теорію поведінки споживача, теорію споживчого попиту теорією вибору виробничих факторів. Кожний підприємець прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забезпечує мінімум витрат і максимум доходів.
Однак Дж. Б. Кларк, на відміну від Сея, капітал розглядав не як один фактор, а як два (грошовий капітал і капітальні блага). На думку Дж.Б.Кларка, за умов статики підприємницький прибуток відсутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу середнього прибутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цього, Дж. Б. Кларк підприємцями називав тільки тих осіб, які мають достатню ділову кваліфікацію і власний капітал. Одна з головних теорій Дж. Б. Кларка — теорія граничної продуктивності — грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнена.
Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Б. Кларк
обгрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво
за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктив-
ністю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст
капіталу за незмінної кількості робітників характеризується мен-
шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.
Так, згідно з його теорією, коли перший найнятий робітник створює продукт вартістю в 10 дол., то другий — у 8 дол., третій — у 6 дол. і т. д. Продуктивність праці останнього робітника є граничною продуктивністю праці. Кларк робить висновок, що гранична продуктивність праці буде тим нижчою, чим більше найнято робітників, а заробітна плата робітників визначатиметься граничною продуктивністю праці. Тобто свою теорію заробітної плати він будував також на підставі закону спадної продуктивності праці. Він неодноразово повторював, що заробітна плата є еквівалентом граничної продуктивності праці.
Згідно з його теорією немає ніякої експлуатації праці. І якщо заробітна плата робітників дорівнює мінімальному продукту граничного робітника, то за збільшення кількості зайнятих вона об’єктивно повинна спадати. Прибуток же утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор.
Особливістю концепції Кларка є те, що його теорія розподілу бере за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» виробничих факторів, а отримані від кожного фактора результати.
Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монополізації капіталістичної економіки. Монополія має місце тоді, стверджував він, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винятковим, а тому монополію Кларк трактує як тимчасове явище — і визначає як засіб грабунку суспільства та гальмування прогресу.
28.Теоретичні концепції кембриджської школи. А.Маршал, А.Пігу
Кембіджська школа 90 ті роки 19 ст знаменує 2 етап Марженалістської революції і становлення неокласичної традиції в економічній теорії.Неокласичний напрям виник на основі синтезу класичної теорії на марженалістських концепцій.
Засновником і лідером неокласичноо напряму був представник Кембріджської школи А.Маршал (1842-1924).»Принципи економікс» 1890
Вводить поняття «Економіка» ,що замінює термін пол..економія.
Вперше ґрунтовно проаналізував закономірності ціноутворення, сформулював закони попиту і пропонування створив теорію рівноважної ціни, поєднав теорії граничної корисності та витрат виробництва і встановив ,що ринкова ціна є наслідком взаємодії 2х факторів : виробничого (пропонування) та суб*активного (попиту).
Визначив що ні попит ні пропонування не мають пріоритету у визначенні ціни і довів це на прикладі знаменитої алегорії «леза ножиць».
Запроваджує поняття «еластичність попиту». Розглядає випадки цінової еластичності, аналізує фактор часу (миттєвий,коротко і довгостроковий період),. З*ясовує, що у короткостроковому періоді оловним регулятором ціни є попит, а у довгосроковому-пропонування.
Виходячи із часових періодів ділить витрати фірми на постійну та змінні. Аналізуючи динаміку середніх і граничних витрат виробництва доходить висновку про дію двох економічних законів: зростаючої та постійної віддачі.
А.Пігу (1877-1959) «Економічна теорія добробуту» 1920р.
Розробив теорію добробуту, розрізняв загальний економічний добробут. Показником економічного добробуту є національний девідент або доход, а показником загального добробуту є окрім доходу є умови праці та дозвілля забезпеченням житлом та ін..
Описав явище ефекту касових залишків (ефект Піу): якщо в обігу з*являються додаткова кількість грошей, всі ціни пропорційно зростають то готівкові суми, які зберігають на рахунках у населення пропорційно зростають то готівкові суми,які зберігають на руках у населення пропорційно знецінюється. Аналізує ситуації за яких діяльність фірми чи споживача спричиняє звон ефекти. Умовою оптимального з т.зору суспільства вигоди та граничних суспільних витрат. Якщо відбувається перхіл в одну чи ін. сторону.необхідне активне державне втручання у вигляді субсидування або обкладання податка.
23.Соціал-утопічні вчення. А.Сен-Сімон, Ш.Фур*є, Р,Оуен
Розвиток капіталізму покликав до життя явища, що свідчили про недосконалість нового економічного устрою. Капіталізм і наслідки його панування в усіх сферах суспільного життя суворо критикували не тільки його противники, а й прихильники.
Так, Сісмонді та Прудон, захисники дрібнотоварного виробництва, завершуючи свою політичну економію соціальними висновками, значно розширили межі, відведені цій науці основоположниками. Але, висуваючи на чільне місце проблему справедливого розподілу багатств, не торкалися приватної власності, визнавали її необхідною і законною.
Навпаки, усі комуністичні утопії, починаючи з Платона й Мора і закінчуючи відомими філософами XVIII ст. — Маблі, Мореллі, Годвіном, Кондорсе, Бабефом, базуються на критиці приватної власності. Але автори їх ставали на бік моралі, а не економіки, апелювали до свідомості правлячих класів, закликали їх удосконалити суспільство, зробити його справедливим та гуманним.
Одними з перших науково обгрунтованих соціалістичних доктрин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур’є
та Оуена.
По-новому зображаючи капіталізм і висвітлюючи його вади, утопісти привертали увагу до проблем, властивих капіталізму, що, у свою чергу, потребувало докорінного перегляду як методології політичної економії, так і відкритих нею законів.
Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проблеми побудови справедливого суспільства негайно, спираючись на тогочасні суспільні інституції — державу, науку, мораль, політику та тогочасну економічну базу. Вони вірили, що суспільство можна вдосконалити, впливаючи на людську свідомість, використавши силу держави.
Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство — а під суспільством вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що капіталістичний лад суперечить людській природі.
Утопічний соціалізм з’являється майже одночасно в трьох формах, у трьох своїх різновидах: у Франції — сенсімонізм і фур’єризм, а в Англії — оуенізм.
18.Економічні концепції Д.Рікардо та Т.Мальтуса
Д.Рікардо (1772-1823) «Основи політичної економії та оподаткування « (1817)
Розглядав всі економічні явища з позиції теорії трудової вартості.Основними вважав закони, які управляють розподілом доходів. Вважав, що вартість розглядається на трьох основних видів доходів : з/п, прибуток, ренту.
Основою формування цін вважав витрати. Визначив взаємозв*язок між з/п з прибутками,рентою, вважаючи., що зростання з/п веде до зменшення прибутку і навпаки.
Був прихильником кількісної теорії грошей і вважав, що їх необхідно замінити на паперові, які вільно обмінюватимуться на золоті злитки.
Він систематизував теорію ренти вважав, що ренти не існує коли країна має надлишок родючих земель, коли в обороту залучаються гірші ділянки , тоді на кращих ділянках виникає рента, а вартість с/г продукції визначається затратами праці нагірших ділянках землі.
Законом спадної віддачі землі він вважав тенденцію отримання однакової величини додаткового продукту з тієї ж ділянки землі лише за більших витрат і зниження ренти.
Будучи прихильником теорії ек.лібералізму та свободи торгівлі обґрунтував її вигоди на основі теорії порівняльних переваг.
Осн способом взаємодії держави з суб*єктами господарської діяльності вважав політику оподаткування.
Т.Мальбус (1766-18340) «Досвід про закон народонаселення» (1798), «Принципи політичної економії» (1820)
Досліджує причини злиденності народу, основною причиною якого вважає дію закону народонаселення:випереджаючи темп приросту населення (геометрична прогресія) над темпом приросту миттєвх благ (арифметична прогресія) прирікає надлишок населення на голод і вимирання.
ЗАЛІЗНИ ЙЗАКОН З/П:
Підвищення з/п в довосторковому періоді викликає надлишкове пропонування праці з боку зростаючого населення, що приводить до зниження з/п.яке яке неминуче тяжіє до засобів існування .
Неможливість збільшення виробництва продовольства пояснював обмеженістю земельних ресурсів і законно спадної родючості землі.У другій праці він розглядає проблему реалізації. Яка виникає через те.що доходи робітників і Підприємств є недостатніми для поглинання виробленого сукупного суп продукту , це може стати причиною криз яких можна уникнути за рахунок розвитку споживання «3осіб» (військові,священнослужителі,землевласники).
Песемісичні прогнози Майбуса та Рікардо (вважав,що суспільство чекає загальмування розвитку через дію «закону спадної родючості землі,падіння норми прибутку,зростання цін на продукти харчування) створили «похмуру»пол. Економію. Основною помилкою їхніх прогнозів було те, що вони не включили ддо розвитку можливість економічної кризи.
3.Історія економіки та економічної думки,як наука
Перші спроби осмислення явищ госп життя, відносяться до часів формування соціуму. Писемні пам*ятки стародавніх часів з 34 тис до н е засвідчують наявність елементів ек мислення зі спробами аналізу і узагальнення госп явищ.
Історія економіки та економічної думки має досить коротку історію з 2007 року у вітчизняних ВНЗ.Проте її складові мають значно довшу історію.
Економічна історія як наука зародилася ще у 16 ст. першою спробою дослідження у цьому напрямку вважається праця Г.бюде «трактат про Асса» 1514р.
До середини 19 ст дослідження носили історико-галузевий характер і лише в цей період ця наука сформувалась у самостійну галузь.
Біля джерела цієї науки стояли:М.Вебер. А.Тойнбі, У.Ростоу,Б,Гільдербрант, українські:Левицький,Ковалевський, Російські: Мєчніков,Маслов.
На межі 19-20 ст економічна історію почали викладати як окремий предмет в університетах Європи і США.На початку 20 ст в окремих унів США були створені перші кафедри економічної історії.перший курс з даної дисципліни був прочитаний В,Ф,Левицьким.
Перші спроби критичного розгляду теоретичних здобутків попередників зустрічаються у творах давньогрецьких мислителів.
Упраці А.Сміта «джерело та причини багатства народу» віддає критичному аналізу погляду меркантилістів.класичною працею з історії економічної думки стали «теорії податкової вартості» К.Маркса.
Першим істориком економічної науки був Дж,Р,Мак-Куло,який у 1826 році опублікував дослідження «історичний нарис виникнення науки – пол. Економії»
Першим українським істориком ек думки став М.Балудянський,який критично проаналізував учення меркантилістів, фізіократів та А.Сміта.
Наприкінці 19 ст курс історії ек думки починає викладатися як самостійна дисципліна.
Першим сучасним фундаментальним дослідженням з історії ек думки вважають працю Й.Шумпетера «історія ек аналізу» 1954р.
Найбільш популярним підручниками в сучасних учнів з Історії економічних вчень є праці авторів:Блауг,Семігмен,Негіші та ін..
8. Господарство та економічна думка Київської Русі
Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про економічні погляди цієї доби, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського й церковного права тощо.
Визначною пам'яткою соціально-економічної та політичної літератури доби Київської Русі є «Руська правда» — зведення законів давньоруського права XI—XII ст. Відомі 106 списків «Руської правди», які складено в XIII—XVIII ст.
Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності давньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, захищають право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодальнозалежного населення та ін. У них знайшла відображення організація князівської та боярської вотчини в XI ст., що грунтувалася на кріпацькій і рабській праці.
Одним із головних писемних джерел для дослідження економічної думки доби Київської Русі є літописне зведення «Повість временних літ» —Печерського монастиря Нестора. У «Повісті временних літ» розглядаються джерела доходів Київської держави:
можна назвати також «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.). Твір містить чимало важливих господарських спостережень та узагальнень, показує відносини між землевласниками й залежними селянами, дає поради щодо подолання соціальних суперечностей, яскраво свідчить про розуміння вже в ті часи значення землеробства, скотарства, промислів, торгівлі для зміцнення могутності держави.
Галицько-волинський літопис XIII ст. розповідає про економічну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ремісників, торгових людей.
З XIV ст. на українських землях починає діяти Магдебурзьке право — міське право, що виникло у XIII ст. в місті Магдебурзі (звідси й назва).
Сформований у Київській Русі державний апарат, його центральні і місцеві органи, військові сили являли собою ефективну зброю зміцнення панування феодалів, придушення опору експлуатованих трудящих мас.
Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право та перша економічна думка Київської Русі.
13. Меркантилізм
Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період(15-17ст.), пов’язаний з великими географічними відкриттями та процесами первісного нагромадження капіталу у країнах Зх. Європи. Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. У період панування цієї системи вся політика держаав гласно або негласно була заснована на твердженні, що багацтво становлять лише гроші або дорогоцінні метали. Згідно з поширеними тоді теоріями все, що сприяє нагромадженню у країні грошей або злитки дорогоцінних металів збагачує її.
Теоретико –методологічні особливості меркантилізму:
Відсутність системного аналізу усіх сфер економіки, емпіричне дослідження економічних явищ на основі визнання пріоритетної ролі сфери обігу, зокрема зовнішньої торгівлі
Трактування грошей як найвищої і абсолютної форми багацтва, ототожнення грошей з золотом та сріблом
Аналіз зовнішньої торгівлі як джерела багацтва, обгрунтування доктрини активного торговельного балансу, мета якої «багато продавати, мало купувати»
Трактування сфери виробництва (сільського господарства та мануфактурного господарства)як передумови успішного розвитку торгівлі, джерела постачання товарів необхідних для продажу
Незважаючи на те, що меркантилісти у своїй більшості розглядали міжнародну торгівлю як «гру з нульовою сумою» і захищали політику «розори сусіда», водночас ідея активного торговельного балансу підвела деяких з них до розуміння взаємо вигідності міжнародної торгівлі. Одним із перших на це звернув увагу автор «Робінзона Крузо» Д. Дефо.
У своєму розвитку меркантилізм пройшов 2 етапи:
1) Ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу та утвердження монетарної системи
2) Пізній, якому відповідає теорія торгівельного балансу та утвердження мануфактурної системи
Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були англієць Стапфорд, італійці Скаруффі та Даванцатті. Центральним пунктом економічного вчення ранніх меркантилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обгрунтування політики накопичення золота та срібла в національних масштабах. Згідно з цією доктриною категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни та стимулювалося вивезення товарів закордон та продаж їх за максимально високими цінами.
Пізній меркантилізм (мануфактурна система)виник у 2 пол. 16 ст. та досягнув розквіту у 18 ст. Його найбільш відомими представниками були англієць Т. Мен, французи Ж.Б.Кольбер та А. Монкретьєн. Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. Було визнано недоцільність політики утримання грошей в країні. Слід зазначити, що ототожнюючи багацтво з грошима пізній меркантилізм на відміну від раннього вбачав головну функцію грошей не у накопиченні скарбів, а у постійному їх русі, обігу.
Т. Мен спростував доктрину грошового балансу та виклав докази зрілого меркантилізму, побудовані на ідеї активного торговельного балансу. Сутність теорії торговельного балансу була викладена Т. Меном у 1630р. У творі «Скарби Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багацтва». А. Монкретьєн у 1615р. написав «Трактат з політичної економії», в якому вперше ввів в науковий оборот термін політична економія. Зовнішню торгівлю А. Монкретьєн розглядав як гру з нульовим результатом(сумою), в якій виграш однієї нації одночасно є програшем іншої.