Актуальність теми. Фінансовий стан – найважливіша характеристика функціонування підприємств в ринкових умовах. Він є визначальним чинником конкурентоспроможності і усталеного розвитку підприємства. Стійкий фінансовий стан – це результат ефективного управління всією сукупністю господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства.
Сучасні підходи до управління фінансово-господарською діяльністю підприємства повинні спиратися на те, що процеси формування, розподілу і використання фінансових ресурсів здійснюються в умовах невизначеності зовнішнього середовища, тобто під впливом великої кількості його дестабілізуючих факторів. До таких факторів відносяться: нестабільність економічної політики держави, розвиток інфляційних процесів, недостатній внутрішній платоспроможний попит, зростання тарифів в галузях природних монополій та ін. Впливи вказаних факторів спричиняють дестабілізацію ресурсних потоків і призводять до ризиків і непрогнозованих втрат, обертаючись кризовим фінансовим станом підприємства.
Процес управління фінансовими і матеріальними потоками підприємства в умовах невизначеності зовнішнього середовища вимагає створення гнучкої системи прийняття рішень. Основою такої системи є комплексна оцінка фінансового стану, що визначає його рівень, дозволяє дослідити динаміку комплексних показників, порівняти їх з аналогічними показниками інших підприємств і розробити заходи з поліпшення фінансового стану. Тому проблема розробки заходів комплексної оцінки фінансового стану, спрямованої на врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на здійснення фінансово-господарської діяльності, для створення інформаційної бази прийняття рішень фінансового характеру, є найбільш складною при адаптації підприємства до ринкових умов.
Рішення даної проблеми викликає необхідність застосування кількісних методів моделювання комплексної оцінки фінансового стану підприємства, що функціонує в умовах невизначеності.
Теоретичним основам управління фінансово-господарською діяльністю підприємства і різним аспектам моделювання комплексної оцінки фінансового стану присвятили свої роботи вітчизняні й закордонні вчені: М. Н. Крейніна, І. В. Зятковський, Т. С. Клебанова, А. М. Поддерьогін, М. О. Кизим, В. П. Любушин, Г. В. Савицька, Т. Скоун, І. А. Бланк, В. М. Гриньова, А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфуллін, В. В. Ковальов, В. А. Забродський, О. В. Раєвнєва, В. Г. Артеменко, Б. Колас та ін.
Однак ряд питань, пов’язаних з формуванням моделей комплексної оцінки фінансового стану, що дозволяють врахувати вплив зовнішнього середовища на функціонування підприємства і розробити комплекс оптимальних рішень з поліпшення фінансового стану не знайшли належного відображення в наукових працях.
Актуальність даної теми, її теоретичне та практичне значення обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету і задачі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планами наукових досліджень Харківського національного економічного університету у процесі розроблення держбюджетної теми: «Розроблення механізму управління потенціалом підприємства» (№ ДР 0104U007501).
Особистий внесок автора полягає у побудові та реалізації на ЕОМ системи економіко-математичних моделей оцінки ефективності фінансової сфери діяльності підприємства на основі збору, обробки та систематизації даних.
Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає в розробці економіко-математичних моделей комплексної оцінки фінансового стану підприємства.
Для реалізації сформульованої мети в дисертації поставлено і вирішено такі наукові та практичні завдання:
розкрито сутність і визначено роль комплексної оцінки фінансового стану для забезпечення управління фінансово-господарською діяльністю підприємства;
проведено аналіз економіко-математичних методів і моделей комплексної оцінки фінансового стану підприємства;
розроблено методику розрахунку систем регресійних рівнянь, що дозволяє оцінити вплив значимих факторів на рівень фінансового стану;
розроблено систему комплексних оцінок фінансового стану підприємства, що функціонує в умовах невизначеності;
побудовано комплекс економетричних моделей узагальнюючих показників для виявлення ступеню і якості взаємовпливу показників;
розроблено стохастичну модель комплексного показника оцінки фінансового стану підприємства;
розроблено методику якісної градації кількісних показників фінансового стану;
розроблено методику виявлення індикаторів причин, що найістотніше впливають на погіршення рівня фінансового стану підприємства;
запропоновано модель оптимізаційного процесу підвищення рівня фінансового стану підприємства.
Об'єктом дослідження є процес управління фінансово-господарською діяльністю промислового підприємства.
Предметом дослідження є комплекс економіко-математичних методів і моделей оцінки фінансового стану машинобудівних підприємств.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є наукові розробки з моделювання оцінки фінансового стану промислових підприємств. Інформаційно-фактологічну базу дисертаційного дослідження склали статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Харківського обласного статистичного управління, офіційні форми звітів промислових підприємств Харківської області.
У процесі дисертаційного дослідження використані такі методи: системний підхід для розробки методики комплексної оцінки фінансового стану; логічний аналіз для вивчення існуючих у теорії та на практиці методів оцінки фінансового стану; економіко-математичні методи моделювання: класичний багатовимірний регресійний аналіз – для розрахунку узагальнюючих показників; метод максимальної правдоподібності й імітаційне моделювання – для розрахунку комплексного показника фінансового стану; порівняльний і дедуктивний аналіз – для порівняння показників фінансового стану і виявлення індикаторів причин незадовільного фінансового стану об’єкта; генетичний алгоритм для пошуку оптимальних рішень.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в такому:
вперше:
запропоновано стохастичну модель комплексного показника, що оцінює фінансовий стан підприємства і визначає індикатори причин його погіршення з урахуванням невизначеності зовнішнього середовища;
удосконалено:
модель генетичного алгоритму реалізації оптимізаційного процесу підвищення рівня фінансового стану підприємства, відмінністю якої є використання турнірного методу селекції і тотальних мутацій показників фінансових результатів;
метод рішення задачі регресії в умовах мультиколінеарності із застосуванням ітераційного алгоритму для достовірної оцінки впливу значимих факторів на рівень фінансового стану підприємства;
методичне забезпечення порівняльного аналізу показників фінансового стану підприємства із застосуванням вербально-числових шкал на основі модифікації універсальної шкали Харрінгтона, що забезпечує якісну градацію як додатних, так і від'ємних кількісних показників фінансового стану і впровадження динамічної шкали для відображення індикаторів, що змінюються у довільних границях;
дістали подальший розвиток:
система комплексних оцінок фінансового стану підприємства, що базується на моделях узагальнюючих показників, які агрегуються в інтегральні за напрямками оцінювання і формують основу моделі комплексного показника оцінки фінансового стану;
комплекс регресійних моделей узагальнюючих показників фінансового стану підприємства на основі сформованої методики визначення стимуляторів і дестимуляторів, що забезпечує можливість виявлення ступеню і якості взаємовпливу відносних показників з урахуванням стохастичного впливу екзогенних факторів.
Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення розроблених в дисертації нових наукових положень і методичних рекомендацій полягає в тому, що вони дозволяють вирішити науково-практичне завдання розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій із застосування економіко-математичних методів і моделей комплексної оцінки фінансового стану підприємства.
Отримані результати дослідження і методичні рекомендації знайшли застосування в діяльності підприємств: ВАТ "Харківський підшипниковий завод" (довідка № 168/3 від 3.10.2005) та ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут засобів технологічного устаткування "ВЕЛТ" (довідка № 193/1 від 3.10.2005).
Особистий внесок здобувача полягає у тому, що основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження отримані здобувачем самостійно. За списком опублікованих робіт у дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистого дослідження та представляють індивідуальний внесок здобувача. Так, у публікації [1] за списком опублікованих робіт – розроблено методичні рекомендації щодо вдосконалення якісної оцінки фінансового стану об'єкту за допомогою шкали Харрінгтона; в роботі [2] – розроблено методичні засади застосування регресійного аналізу для побудови моделей узагальнюючих показників; в роботі [3] – розроблені моделі інтегральних показників фінансового стану підприємства; в роботі [4] – розроблено методичні засади отримання оберненої регресійної матриці для перевірки коефіцієнтів регресії на значимість; в роботі [9] – методичне забезпечення використання багатовимірного статистичного аналізу для класифікації показників на стимулятори і дестимулятори.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися та були схвалені на Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Економіко-математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі" (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку підприємства в Україні" (м. Житомир, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми управління економічними процесами промислових підприємств» (м. Харків, 2006 р.).
Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертації висвітлено в 11 наукових публікаціях загальним обсягом 4,58 ум.-друк. арк. (особисто автору належить – 4,03 ум.-друк. арк
Юрій Є.О. Методичне забезпечення стратегічного планування та фінансових можливостей реалізації стратегії. Рукопис. к.е.н. 08.06.01 економіка, організація і управління підприємствами, Національний університет харчових технологій, Київ, 2006 рік.
Стратегічне планування визначене як процес формування загальних цілей організації та відповідних йому функціональних стратегічних цілей, розроблених з врахуванням ресурсних можливостей підприємства, та направлених на ефективну реалізацію загальних цілей. Стратегічними цілями підприємств харчової промисловості в умовах невизначеності зовнішнього середовища є: концентрування на привабливих ринках; збільшення ринкового сегменту; утримання існуючих ринкових позицій.
Фінансові цілі виступають як основні функціональні стратегічні цілі досягнення яких можна забезпечити шляхом дотримання необхідних параметрів фінансового стану підприємства, який визначається групою фінансових показників. Поєднання концепції часових горизонтів з методикою фінансового планування при розробці стратегій розвитку дало можливість визначити стратегічні цілі, які б забезпечили стабільні тенденції розвитку підприємства в поточному, середньостроковому та довгостроковому періодах. За результатами отриманих значень фінансових показників в межах різних часових періодів фінансовий стан підприємства можна охарактеризувати як стійкий, нестійкий або кризовий.
Розроблення заходів щодо покращення існуючого стану підприємства доцільно здійснювати також за допомогою концепції горизонтів росту
З врахуванням запропонованих розробок стратегічне планування розглядається як п’ятирівнева процедура, яка базується на виконанні наступних етапів: аналіз існуючого стану підприємства, визначення потенціалу підприємства, визначення можливих напрямів стратегічного розвитку, планування реалізації стратегії, реалізація стратегії.

Проведені в дисертаційній роботі дослідження методичних підходів до стратегічного планування з позицій врахування фінансових можливостей підприємств дали підстави для формулювання ряду нових наукових положень, висновків та рекомендацій:
1. Дослідивши теоретичні та методологічні розробки сутності стратегії підприємства, автором досліджена роль планування в забезпеченні процесу розробки та реалізації стратегії та розроблена система підтримки реалізації загальної стратегії шляхом формування адекватних функціональних та фінансових стратегій. Стратегічне планування визначене автором як процес формування загальних цілей організації та відповідних йому функціональних стратегічних цілей, розроблених із врахуванням ресурсних можливостей підприємства, направлених на ефективну реалізацію загальних цілей.
2. Головною проблемою при узгодженості всіх цілей зацікавлених сторін виступає пошук таких параметрів розвитку організації, які б дозволили досягати задоволення потреб кожного учасника стратегічного процесу. Таким об’єднуючим чинником для всіх учасників можуть стати фінансові цілі. Саме фінансові цілі є рушієм попиту та пропозиції, саме фінансові цілі виступають орієнтиром при вкладанні капіталу, крім того, одним із самих сильних мотивів до ефективної праці виступають фінансові цілі окремих співробітників підприємства.
Досягнення фінансових цілей всіх учасників стратегічного процесу можна забезпечити шляхом дотримання необхідних параметрів фінансового стану підприємства, який визначається групою фінансових показників. Ці показники будуть характеризувати ступінь досяжності стратегічних цілей на кожному із ієрархічних рівнів формування стратегічних цілей. Поєднати всі цілі учасників стратегічного процесу можна за допомогою показника економічної доданої вартості.
3. Фінансовий план виступає головним інструментом забезпечення реалізації стратегії. Фінансове планування, на відміну від стратегічного плану організації, виходить із аналізу наявних можливостей внутрішнього середовища організації із подальшим вивченням можливостей зовнішнього середовища, а не навпаки.
4. Поєднання концепції часових горизонтів із методикою фінансового планування при розробці стратегій розвитку дало можливість визначити стратегічні цілі, які забезпечують стабільні тенденції розвитку підприємства в поточному, середньостроковому та довгостроковому періодах. Серед цілей поточного періоду для підприємств харчової промисловості пріоритетними мають бути утримування існуючих ринкових позицій, середньострокових - збільшення ринкового сегменту, довгострокових - концентрування на привабливих ринках.
5. Аналіз зовнішнього середовища діяльності підприємств дав можливість встановити, що: олійно-жирова промисловість відноситься до тих галузей, які працюють в умовах високої невизначеності, оскільки кількість факторів та швидкість їх зміни є високою; кондитерська промисловість потерпає від насиченості внутрішніх ринків, великої кількості виробників аналогічної продукції, високої концентрації ринку, залежності від зовнішньоторговельної політики, що впливає на ефективність діяльності підприємств галузі та може стати причиною подальшої структуризації в галузі.
6. Поєднання теоретико-методологічних підходів стратегічного управління та результатів дослідження стану невизначеності в галузях харчової промисловості дало можливість визначити стратегії розвитку підприємств аналізованих галузей. Так, для підприємств з високою та середньою невизначеністю рекомендовано в своєму розвитку орієнтуватися на стратегії внутрішнього (концентрація, диференціація, розробка нових видів продукції, оновлення продукції) та зовнішнього зростання ( інтеграція, поглинання, купівля активів за кордоном).
7. Стратегічний розвиток підприємства залежить від можливостей фінансування та вибору схеми фінансування, які в свою чергу визначаються показниками фінансового стану. Показники фінансового стану підприємства характеризують його фінансові можливості в різні часові періоди.
8. За результатами отриманих значень фінансових показників в межах різних часових періодів фінансовий стан підприємства можна охарактеризувати як стійкий, нестійкий або кризовий. Стійкий фінансовий стан мають підприємства, фінансові показники яких в короткостроковому, поточному та середньостроковому періодах мають значення не менше нормативних, або мають місце незначні відхилення від нормативу в короткостроковому періоді. Нестійкий фінансовий стан характерний для підприємств, показники фінансового стану яких в короткостроковому та поточному періодах менше допустимих значень. Кризовий стан характеризується відхиленням від допустимого значення більшості показників в усіх трьох часових горизонтах. Використання запропонованої градації фінансових показників за трьома часовими горизонтами: короткостроковим, поточним та середньостроковим на підприємствах харчової промисловості дасть можливість оцінити їх фінансовий стан та розробити відповідні їх стану стратегії розвитку.
9. Визначення фази кризи для підприємства повинно супроводжуватися визначенням можливості відновлення його платоспроможності. За можливістю відновлення платоспроможності фінансовий стан підприємства можна охарактеризувати як такий, при якому платоспроможність може бути відновлена, може бути втрачена, може мати абсолютну неплатоспроможність. Оцінку можливості відновлення платоспроможності слід проводити за аналізом системи фінансових та економічних показників в межах часових горизонтів. У випадку можливості відновлення платоспроможності підприємства доцільно розробити систему антикризових заходів, які дозволять досягти стабілізації стану підприємства.
10. Антикризове управління представляє систему особливих взаємовідносин всередині підприємства та із зовнішніми зацікавленими особами. Складовими успіху будь-якого антикризового управління є: стратегія, грошові кошти для реалізації антикризових заходів, контроль за реалізацією заходів. Серед стратегій антикризового управління найпоширенішими є: стратегії зниження витрат, стратегія повороту, кризовий реінжиніринг, стратегія виходу. Контроль за реалізацією стратегій антикризового управління здійснюється шляхом дотримання процедур управління. Жорстке дотримання процедури антикризового управління в сукупності з реалізацією вдало обраних стратегій такого управління дає можливість відновити ефективність діяльності підприємства і перейти до реалізації стратегій сталого розвитку.
11. Запропонований підхід до здійснення стратегічного планування побудовано на п’ятирівневій системі, яка передбачає виконання наступних етапів: аналіз існуючого стану підприємства, визначення потенціалу підприємства, визначення можливих напрямів стратегічного розвитку, планування реалізації стратегії, реалізація стратегії. Застосування запропонованого алгоритму стратегічного планування дасть можливість оцінити існуючий стан підприємства, виявити сильні та слабкі сторони діяльності підприємства, оцінити адекватність тактичних рішень та ймовірність досягнення ними стратегічних цілей.



Список опубликованных работ по теме диссертации:
в фахових наукових виданнях
1. Юрій Е.О. Прийняття фінансових рішень в поточному та стратегічному плануванні діяльності підприємств // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Вип.7: Економічні науки. - Чернівці, 2006. С.350 – 354.
2. Юрій Е.О. Фінансове планування в системі стратегічного розвитку підприємства // Наукові праці Національного університету харчової промисловості . Економічні науки. 2005. №17. С. 267269.
3. Юрій Е.О. Теоретичні засади стратегічного планування діяльності підприємств // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії. Економічні науки. Випуск 6. Чернівці. 2005. С. 191196.
4. Юрій Е.О. Визначення фінансових можливостей підприємств у межах певних часових горизонтів // Регіональна бізнес-економіка та управління. 2006. № 10. 98108.
тези доповіді та матеріали конференції:
Юрій Е.О. Фінансове забезпечення стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості // Матеріали 71шої наукової конференції молодих вчених, аспірантів і студентів „ Наукові здобутки молоді вирішенню проблем харчування людства у XXI столітті” Частина 1 18-19 квітня. К.: НУХТ, 2005. С. 57.
Юрій Е.О. Інвестиційна діяльність в харчовій промисловості України: стан та шляхи розвитку// Матеріали всеукраїнської наукової конференції студентів і молодих науковців „ Проблеми забезпечення економічного розвитку підприємств” 29-30 квітня 2005 р. Частина 2. Донецьк. Дон УЕП, 2005. С. 370-372.
Юрій Е.О. Роль фінансового планування при виведенні підприємств із кризового стану //Тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції „Управління організаційно-технічними та фінансово-економічними змінами на промислових підприємствах” 23-24 березня 2006 р.. К.: НУХТ, 2006. С. 95.
Юрій Е.О. Теоретичне обґрунтування сутності бюджету // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії. Економічні науки. Випуск 5. Чернівці. 2004. С. 86-95.

.), з яких 7 статей надруковано в наукових фахових виданнях, 4 – в інших виданнях.
показники фінансового стану підприємства



Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна вибрати відповідну кількість та види таких показників (табл. 9.3).У цілому таблиця 9.3 включає 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.
А. Показники оцінки майнового стану1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття "оборотні кошти" та "власні оборотні кошти". Перший показник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий - джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його - позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси).Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна.5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2.6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.В. Показники оцінки фінансової стійкостіОдна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.
Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємства



Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:- балансу (форма № 1);- звіту про фінансові результати (форма № 2);- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);- звіту про власний капітал (форма № 4);- дані статистичної звітності та оперативні дані.Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.
Вона повинна уможливлювати:- оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;- оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;- прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку*. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:* мету фінансових звітів;* їх склад;* звітний період;* якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;* вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать:* баланс;* звіт про фінансові результати;* звіт про рух грошових коштів;* звіт про власний капітал;* примітки до звітів.Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства .Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи.Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:* існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;* оцінка статті може бути достовірно визначена.Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати в балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені та неустойки, що визнані боргом, або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення (див.: п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому разі віддається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим до стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості в балансі. Зрозуміло, що підприємство повинне оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінено аудитором. Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буде наведено статтю, - у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критеріям називається визнанням. Розглянемо його на прикладах.Приклад 1.Припустімо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалзіації продукції. Отже, воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди через використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям визнання активів - елементів балансу. Вартість матеріалів визначено договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є підставою для оцінки цієї статті в обліку.Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отриманих матеріалів. Сплата - це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах бартеру), тобто втрата в майбутному економічних вигід підприємством. Це ознаки іншого елементу балансу - зобов'язань.Під час складання фінансової звітності треба також обов'язково враховувати фактор імовірності надходження чи втрати економічних вигод. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися інакше, ніж на момент здійснення господарської операції. Приклад 2.Використовуючи попередній приклад, припустімо, що в кінці звітного періоду підприємство відмовиться далі випускати певну продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, жодної економічної вигоди від їхньої наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат звітного періоду (збитків).Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:підприємство;дату звітності та звітний період;валюту звітності та одиницю її виміру;відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;облікову політику підприємства та її зміни;аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;консолідацію фінансових звітів;припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;обмеження щодо володіння активами;участь у спільних підприємствах;виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;переоцінку статей фінансових звітів;іншу інформацію.Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою.Передбачється також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.Тепер активи, підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат. До собівартості придбаних активів включатимуться:* ціна придбання;* податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);* витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;* витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);* інші витрати, безпосередньо пов'язані з придаванням цих активів.Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання.Приклад 3.Підприємство придбало основні засоби за ціною 25 000 грн. (без ПДВ) та оплатило їх у період дії знижки, наданої постачальником, у сумі 200 грн. Витрати на доставку .основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1200 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені сумою 25 000 - 200 + 1200 = 26 000 (грн.).Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій е найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації.Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму № 4 "Звіт про власний капітал" та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.Що ж стосується непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках.Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п. 1 "Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в насупному звітному році.За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:* коли можливі такі зміни;* що не вважається зміною облікової політики; * як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;* які примітки слід давати у разі змін облікової політики.Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою.Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250 (квітень 1993 p.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.Методологічні відмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:* якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;* не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;* принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно.



ремонту основних засобів
оцінка фінансового стану підприємства



За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий станНеритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.Основними завданнями аналізу фінансового стану є:- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;- визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базуОсобливостями зовнішнього фінансового аналізу є:- орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;- множинність об'єктів-користувачів;- різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;- максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:- аналіз абсолютних показників прибутку;- аналіз показників рентабельності;- аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;- аналіз ефективності використання залученого капіталу;- економічна діагностика фінансового стану підприємства.На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:- аналіз майна (капіталу) підприємства;- аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;- оцінка ділової активності підприємства;- аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;- аналіз кредитоспроможності підприємства;- оцінка використання майна та вкладеного капіталу;- аналіз власних фінансових ресурсів;- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;- аналіз самоокупності підприємства.Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.Можна назвати шість основних прийомів аналізу:1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:- експертних оцінок і сценаріїв,- психологічні,- морфологічні,- порівняльні,- побудови системи показників,- побудови системи аналітичних таблиць.Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:- ланцюгових підстановок,- арифметичних різниць,- балансовий,- виокремлення ізольованого впливу факторів,- відсоткових чисел,- диференційний,- логарифмічний,- інтегральний,- простих і складних відсотків,- дисконтування.У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства

Постановка проблеми. В умовах світової економічної кризи, яка виникла восени поточного року, сучасні українські промислові підприємства опинилися в складних умовах нестабільного економічного та соціально-політичного середовища, в якому неможливо обійтись без ефективної та адаптивної до зовнішніх умов системи планування. В умовах невизначеності зовнішнього середовища підприємства не можуть повністю контролювати своє майбутнє і тому вимушені постійно пристосовуватися до зовнішнього середовища (вимог ринку, політики держави) та враховувати непередбачувані зміни на самому підприємстві, де процес планування здійснюється на основі неповної інформації, тобто в умовах відносної невизначеності ринкового середовища. Таке значне підвищення рівня невизначеності, яка породжується нестабільністю, підвищує роль планування в організації діяльності та управлінні підприємством.Аналіз останніх джерел. Загальноекономічні принципи планування розглянуті в працях певної кількості вчених-економістів, серед яких: В.М.Нелеп, М.І.Бухалков, Л.Е.Басовський, М.М.Алєксєєва, М.Т.Пашута, А.Д. Шеремета, О.О. Орлов, А.М. Ковалевський, С.Ф.Покропивний та ін. Проте слід зазначити, що ціла низка пов’язаних з цією проблемою питань поки що залишається невирішеною.Метою даної статті є визначення окремих питань та підходів до проблем планування діяльністю підприємств в невизначених умовах ринкового середовища.Виклад основного матеріалу. Проаналізувавши систему планування на декількох промислових металургійних підприємствах, стало зрозумілим, що така система планування не пристосована до мінливих умов зовнішнього середовища та не забезпечує своєчасну реакцію на зміни ринкового середовища і ситуацій, що складаються в економіці держави. Про це свідчить кризова ситуація на металургійних підприємствах (Алчевський МК, Маріупольський МК ім. Ілліча та інші), яку можна було передбачити заздалегідь при плануванні доходів, витрат та прибутків підприємств галузі, коли методи корегування на основі оцінки невизначеності були б включені до методики планування [1,2,3,4]. Для виправлення цієї ситуації потрібно відповідним чином удосконалювати існуючу систему планування діяльності підприємств. До важливих напрямків покращення системи планування в сучасних ринкових умовах насамперед потрібно віднести: удосконалення інформаційного забезпечення, методології, системи планів, підвищення кваліфікаційного рівня спеціалістів, застосування комп’ютерної техніки, впровадження ефективних елементів контролінгу. На зміну традиційному перспективному плануванню має прийти стратегічне, зорієнтоване на довгострокову перспективу, яке визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання.Можливості планування в економічній організації підприємства обмежені рядом об’єктивних і суб’єктивних причин. Підприємство не володіє достатніми (повними) даними про своє теперішнє та майбутнє і не в змозі передбачити всі зміни, які можуть відбутися в зовнішньому середовищі. Проте, навіть дуже потужному підприємству не по силам повністю усунути невизначеність, а значить і цілком спланувати свою діяльність. Тому що усунути невизначеність – значить усунути і ринок, різноманітність не співпадаючих інтересів і дій суб’єктів ринку.Звісно, підприємства намагаються упорядкувати свої зовнішні відносини шляхом витиснення впливу ринка на свою діяльність, і такі зусилля приносять певний успіх. Контроль над ринком може здійснюватись де кількома засобами: вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, створення підприємницьких мереж [2]. Велику роль в стратегічному управлінні в умовах невизначеності відіграють резерви: страхування на підприємстві – наявність запасів сировини, вільних потужностей, грошових резервів та інше[3].Таким чином, підприємствам необхідно точно планувати свою діяльність, згідно вибраних цілей і прогнозувати її результати в контексті конкретної ринкової ситуації. Приймаючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення керівництво знижує ризик прийняття неправильного рішення через помилкову та неперевірену інформацію про можливості підприємства чи про зовнішню ситуацію.Висновки. Вирішення проблем планування діяльності підприємств, що діють в невизначеному ринковому середовищі, лежать в побудові адаптивної системи планування. Таке планування дозволяє підприємству моделювати чисельні можливі зміни не тільки для того, щоб вибрати з них найбільш прийнятні, але і щоб мати в своєму розпорядженні запасні рішення, забезпечуючи швидку і раціональну реакцію у випадку, коли непередбачувані події не дозволять дотримуватися прийнятого рішення. Головним результатом такого планування є визначення цілей, стратегій і програм, а також розподіл ресурсів, дозволяючи підприємству найуспішніше зустріти невизначене майбутнє і вплинути на нього.Література:1. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 248 с.2. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 472 с.3. Степанова Г.Н. Стратегический менеджмент. Планирование на предприятии: Учебное пособие М.: Издательство МГУП, 2001. 136 с.