1. Національна економіка та етнічний чинник її формування
Національна економіка представляє собою економіку певної країни що має ознаки економічної системи та власні особливості і принципи розвитку що проявляються так:
- в економічному потенціалі даної країни
- в особливостях розвитку господарського механізму,регулювання та координація державного устрою
- особливості національно економічної політики
- традиціях
- внутрішні чинники
- галузевій системі організації та господарських комплексах економіки певної країни
- особливостях забезпечення економічної безпеки
- в місці та ролі економіки у системі світового господарства
- рівні продуктивних сил суспільства,культури,техніки направлена на формування постіндустріального суспільства.
Нац економ як єдина система виникає лише на стадії оформлення людського суспільства як НАЦІЇ.
Етнічні чинники є основним інтеграційним чинником в процесі нац. державотворення оскільки більшість країн в світі утворена на етнічній основі. У 1981 всі 164 держави були поділені на 5 груп, з яких 45 держав з єдиною нацією - групою, 62держави з однією нацією - групою. За даними ЮНЕСКО в світі існує від 4-6тис етносів, з них лише 800 вважаються націями та нараховують близько 240держав.
Не кожна етнічна група є національною хоча кожна національна група є етнічною.
2. НЕ та її основні ознаки. Принципи та методи дослідження НЕ
Національна економіка – економіка певної країни, що має ознаки економічної системи (загальне) та певні особливості і принципи розвитку (особливе), що проявляються в:
- економічний потенціал даної країни
- особливості прояву господарського механізму регулювання та координації, державному устрою
- особливостях національної економічної політики
- традиціях
- Внутрішніх чинниках розвитку
- галузевій системі організації господарства
- особливості забезпечення економічної безпеки
- місці і ролі економіки в системі світового господарства
- рівні продуктивних сил, культури і техніки, технології
Ознаки національної економіки:
Єдина мета – забезпечення сталого економічного зростання суспільства
Структура національної економіки та її ієрархічність
Організаційно-функціональна взаємозалежність між елементами системи
Наявність механізмів самозбереження ьа саморозвитку
Керованість
Зворотні зв’язки між елементами системи
Динамічність
Відкритість
Цілісність
Принципи дослідження НЕ:
принцип системності – НЕ розглядається як цілісний госп. комплекс.
Принцип науковості
Принцип діалектичної єдності – вимагає врахування загальних, специфічних і одиничних обсолив остей госп. Комплексу та тенденції його розвитку
Принцип історичності
Принцип динамізму і безперервності
Принцип ціле покладання – будь-яке знання повинно отримуватись і використовуватись для досягнення певних цілей
Принцип збалансованості
Методи НЕ:
Загальнонаукові: системний підхід, аналіз і синтез, індукція і дедукція, наукова абстракція, поєднання логічного і історичного
Спеціальні: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування.
3. Основні внутрішні і зовнішні чинники формування та розпаду державних утворень
Розрізняють внутр. і зовн. чинники державотворення.
Внутрішні чинники:
- Етнічна самобутність та неповторність
- Природна заданість до самореалізації та самотвердження
- Природне середовище, в якому з’являються неповторні етнічні утворення, яке частково детермінує ,а частково стимулює формування певного нац.-держ утворень.
- Неповторна мова, культура, міфи, легенди, нац. традиції
- Генетично-культурно-історичний код
Зовнішні чинники:
- Географічна ізольованість
- Рівень розвитку сусідніх держав
- Послаблення домінуючої ролі держави – метрополії
- Геополітичний компроміс країн-переможців у великих війнах
Існують також внутр. і зовн. чинники розпаду держ утворень
До зовн відносять: різку зміну природи середовища.
До внутр відносять: людський фактор.
4. Основні періоди та особливості становлення української державності
Національна господарська система України пройшла у своєму розвитку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутворення (формування власних засад відтворення) та розвитку. Проте вказані стадії були різними за тривалістю і темпами переходу з одного стану системи в інший.
Інують різні класифікації етапів розвитку української держави, але першоосновою української державності можна вважати Трипільську культуру.
Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі. Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття.
За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава: територіально визначаються кордони держави; розширюються масштаби зовнішньої торгівлі; визначаються пріоритетні напрямки геополітичної стратегії;
З князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету - гривню, що визначає появу власної грошової системи.
За правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та економічними вигодами для Русі. Князь розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів у державі („Руська правда").
Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду національної господарської системи Русі. Міжусобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у залежності від інших держав (Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини)
На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну і економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.
Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпочалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного комунізму. Проте вже на початку 20-х рр. XX ст. стало зрозумілим, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи. Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). Період НЕПу - це спроба переходу до формування відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин. Політика НЕПу у своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років і спромоглась вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.
Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, що була започаткована політикою воєнного комунізму. Проте протікали дані процеси у більш завуальованій та згладженій формі. За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну самостійність, що визначалась законодавчо конституцією СРСР. Проте де-факто, її економічні права і можливості були вплетеними у загальносоюзну стратегію економічного розвитку. Господарський комплекс СРСР представляв собою складну, багаторівневу і жорстко контрольовану закриту систему. При чому вона була побудована таким чином, щоб окремі її підсистеми (економіки співдружності радянських республік) не могли існувати самостійно без керівного центра. Нерідко така політика щодо розміщення одиниць господарського комплексу держави була непродуманою та малоефективною, проте її дієвість полягала зовсім не в досягненні високих показників економічної ефективності, а в забезпеченні ідеології єдиної могутньої держави - СРСР та в утриманні, таким чином, під контролем її складових.
Реальні підвалини для формування національної економіки України були закладені в середині 80-их рр. XX ст. („горбачовська перебудова"). Це час усвідомлення того факту, що закрита економіка, позбавлена реальної об'єктивної рушійної сили приречена на загибель. За управління команди М.Горбачова було проведено ряд економічних заходів, Проте їх невідповідність базовим економічним взаємовідносинам у державі, форсованість та непродуманість наслідків реформування, інституційний вакуум, відсутність досвіду проведення економічних реформ, значний тіньовий сектор, політизація економічної системи та боротьба за політичну і економічну владу не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.
З 1989 починається розпад СРСР та становлення нових національних господарств колишніх радянських республік.
В результаті того, що Україна фактично увесь період свого існування перебувала в якості не окремої незалежної держави, а як одиниця інших країн, стадія виникнення та формоутворення як дійсної національної господарської системи з усіма вище означеними ознаками нації та національної економіки відбулись з отриманням нею незалежності у 1991 році, її економічна система до 1991 року - це синтезована залежна від інших економік форма організації та управління господарським життям. Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи.
5. Прояви загального та особливого в Україні
Особливе і загальне взагалі і в національній економіці, зокрема, знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. При цьому слід зауважити, що загального без особливого не буває. Спочатку з'являється щось особливе, або новоутворення.
Прояви загального та особливого можна проілюструвати прикладами: в первісній історії людства було поширене збиральництво - людина збирала і споживала дари природи. Потім, як окремий елемент (особливість), з'являється новоутворення у вигляді першої спроби посадити рослину і виростити її. Через деякий час це новоутворення переростає в систему орного землеробства, а збиральництво стає допоміжним. Орне землеробство потребує особливого елементу - знарядь праці. З часом виробництво знарядь праці стає домінуючим - індустріальне суспільство. Інформація на всіх етапах розвитку людства відігравала вирішальну роль. Особливе значення інформація набуває в XXI столітті - процес становлення постіндустріального, а потім власне інформаційного суспільства.
Україна отримала незалежність у 1991 році за вкрай сприятливих зовнішніх умов. Серед сприятливих зовнішніх чинників здобуття незалежності України - політика керівництва Росії на чолі з Б. Єльциним, урядів інших країн, що утворились на теренах СРСР, соціалістичних країн Європи.
З того часу перед Україною постало складне завдання створити могутню процвітаючу державу, конкурентоспроможну в світовому політичному та економічному просторі, з високою якістю життя суспільства.
Після здобуття незалежності перед Україною дуже гостро стала проблема переходу на природний етап розвитку. Це, в першу чергу, стосувалось свободи в різних сферах діяльності, зокрема, до необхідності роздержавлення та приватизації власності.
1. Реформування відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності.
Єдина форма власності - неприродний її стан.
По-перше, природні ресурси різноманітні та обмежені. По-друге, виробництво також має різні форми, види, обсяги, рівень і не може ефективно функціонувати ж єдине підприємство.
Головне те, що люди різні за своїми природними здібностями, віком та рівнем розвитку і в силу цього створюють різні види діяльності, торують різні шляхи своєї реалізації, свого самоствердження, а відтак формують різні форми власності. Ці процеси подібно до природних перебувають в безперервному русі і змаганні. Тоталітаризм унеможливив розробку солідних теоретичних напрацювань переходу на природний, незалежний та самостійний стан соціально-економічного розвитку України. Комуністичні кадри, що залишились при владі, не мали ні необхідного рівня розвитку, не мають вже й особистих якостей, яких вимагає складний перехід до сучасних суспільних відносин.
Труднощі у створенні сприятливої підприємницької атмосфери, крім всього іншого, пояснюються ще принаймні двома важливими обставинами.
По-перше, це наша етнічна своєрідність. В силу різних обставин багато етнічних українців живе за кордоном. Багато з них стали видатними людьми. Але жоден з них, наприклад, в Канаді або США не став видатним підприємцем. Та й середнього рівня досягло дуже мало підприємців у порівнянні з іншими націями.
По-друге, ринкове середовище, підприємництво, капіталізм формувався протестантським, "силовим полем". Православ'я менш утилітарно спрямоване, однак має більшу міць свого "силового поля".
2. Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в економіці України. Формування грошово-кредитної та фінансової систем України відбувалось протягом 1991-1994 рр. Метою даної реформи було створення ринкової ідеології та здійснення ринкової трансформації національної економіки, що не можливо без означених систем, а також боротьба з інфляційними процесами, що досить швидкими темпами розвивались у даний період в економіці держави. Результатом впровадження даної реформи було проведення м'якої фіскальної та монетарної політики, а також активне використання зовнішніх запозичень для подолання інфляції та вирівнювання диспропорцій в економіці.
3. Становлення ринку капіталів в Україні. Це процес формування однієї з головних конструкцій ринкової економіки. Він характеризується нагромадженням, насамперед, грошових активів, матеріальних цінностей і, у подальшому, зростанням ролі людського та інформаційного ресурсів для забезпечення процесів інтенсивного суспільного відтворення. Основними механізмами нагромадження первісного капіталу в Україні стали приватизація та корпоратизація.
4. Зміна ролі держави в господарській системі України. В СРСР панувала ідеологія тотального одержавлення усіх сфер суспільної життєдіяльності, виключної ролі держави у процесі переходу до соціалістичного ладу. Неспроможність адміністративно-командної системи до подальшого економічного розвитку, переходу до нової системи господарювання, бажання швидких та результативних змін, поради міжнародних фінансових інституцій та експертів, які фактично фінансували реформування економіки колишніх соціалістичних республік, породили нову ідеологічну парадигму для держав з перехідною економікою - мінімізацію втручання держави в економічне буття суспільства.
Теоретично було обґрунтовано, що основною метою державного втручання в економіку є здійснення політики забезпечення національної злагоди між усіма суб'єктами економічних відносин, різними верствами населення, секторами і галузями економіки, оптимальна координація економічної діяльності та процесів суспільного виробництва спільно з іншими суб'єктами регулювання економічних відносин для здійснення ринкових перетворень і формування економіки нового типу.
5. Боротьба з тіньовою економікою та корупцією.
6. Міжнародна економічна парадигма розвитку України. Після розпаду СРСР на пострадянському просторі колишніми республіками було створено ряд міждержавних та міжнародних організацій. їх формування поклало початок розвитку міжнародних відносин нових незалежних держав у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Наприклад, було сформовано такі структури, як: СНД, ЄврАзЕС, ГУУАМ, ОДКБ, ПАС, кавказьку четвірку, планується створення єдиного економічного простору (ЄЕП). Проте практика їх діяльності свідчить, що вони не спроможні у повній мірі забезпечити усю сукупність необхідних умов для розвитку національних економік як відкритих систем у світогосподарській економічній системі.
6. Зміст та функції інститутів, інституційного середовища.
Інститут це закріплені правом та організаціями звичаї, норми і традиції, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.
Відповідний набір інститутів є необхідним для створення ефективної ринкової економіки. Означений комплекс інститутів є найважливішим чинником економічного розвитку, оскільки визначає можливості та обмеження суб’єктів економічної діяльності. Категорія інститутів є базовою для національної економіки.
Базисними інститутами національної економіки вважають політичні, соціальні та правові інститути. Вони є спільними для всіх економік, проте конкретні форми їх прояву можуть видозмінюватись і впливати і впливати на формування різних моделей національної економіки. Конкретними формами прояву базових економічних інститутів є податки, грошова система, виробництво.
Функціями інституту є:
- Регулювання поведінки суб’єктів ринку.
- Мінімізація трансакційних витрат.
Інституційне середовище – це правила та традиції, які дозволяють ефективно використовувати соц. економ та технічним потенціалом країни.
7. Базисні інститути національної економіки, їх сутність, форма прояву та реалізації в Україні.
До базисних інститутів НЕ відносять: власність, владу, управління, працю.
Власність - це суспільні відносини (відносини між людьми) з приводу присвоєння матеріальних і духовних благ.
Економічну владу можна вважати за ідеальну форму "вольової" взаємодії економічних привілеїв, яка за змістом може реалізуватися у здатність та можливість керувати економічними процесами.
Праця – свідома цілеспрямована діяльність людей, у якій вони змінюють предмети зовнішньої або духовної природи для задоволення своїх потреб.
Інститут управління в інституціональній системі економіки займає особливе місце, бо знаходиться у функціональному зв’язку з іншими зазначеними економічними інститутами – власністю, владою та працею. Інститут управління є формою реалізації власності. Організаційні форми управління накладають відбиток на зміст і характер праці і є визначальними у відновленні мотивів до ефективної трудової діяльності.
В Україні сформовані такі базисні інститути НЕ:
1) розроблено і діє система законодавчих і правових норм;
2) існуюча в Україні система управління НЕ та її інститути репрезентують конституційно визначений унітарний політичний устрій.
8. Охарактеризуйте інституціональні особливості X та У-матриць.
Інститут – це :
правила гри в суспільстві
механізми, що забезпечують виконання правил, норми поведінки
Інститут – це закріплені правом та організаціями звичаїв , норм і традицій що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.
Розрізняють два ідеальних типи інституціональних матриць:
Для х-матриць є характерними такі інститути:
в економічній сфері – інститути перерозподіляючої економіки
в політичній сфері – інститути унітарного політичного устрою
в ідеологічній сфері – комунітарні інститути (домінування колективних загальних цінностей над індивідуальною)
у-матриці характерні такі риси:
в економічній сфері – інститути ринкової економіки
в політичній сфері – інститути федеративного політичного устрою
в ідеологічній сфері – інститути субсидіарної допомоги (домінуюче значення індивідуальних цінностей)
9. «Інституційна пастка». Форми прояву та шляхи подолання.
Інституційна пастка – це процес формування стабільних інститутів при яких траєкторія ек. зростання під впливом ринкових сил виявляється неефективною(бартер, тіньова ек., корупція)
Вихід з інст.. пастки потребує цілеспрямованої системної зміни, цілого комплексу інститутів, що може бути предметом лише стратегічного впливу.
В той же час вихід з інституційної пастки пов’язаний з високими витратами трансформації і втрати частки ренти суб’єктами рентних відносин, що сформувались в процесі реалізації рентоорієнтованої економічної поведінки. Це, в свою чергу, стримує серйозні перетворення, зумовлюючи тим самим тривале існування неефективних норм. Крім того, українська практика доводить, що вихід з інституційної пастки дуже часто є неможливим саме через впливові групи інтересів. Українська спільнота неодноразово ставала свідком політичних суперечок на найвищому державному рівні саме через суперечливість цілей груп осіб, що приходили до влади. Це не лише спотворювало виборчі ідеали електорату, а й поглиблювало кризу інституційних трансформацій в Україні.
Науковці виділяють принаймні два можливих варіанти виходу з інституційної пастки, що склались в межах неоінституційної теорії [2]. Перший – еволюційний – характерний для ситуації, коли трансакційні витрати функціонування неефективних норм перевищують витрати відміни старої норми або введення нової норми. Інший підхід – революційний – за якого ліквідація і заміна неефективної норми відбувається насильницьким шляхом або в результаті реформ, що передбачають зміну культурних цінностей суспільства і що проводяться, зокрема, державою, або від її імені окремими групами інтересів. Якщо подібні зміни пов'язані з перерозподілом власності і зачіпають інтереси більшості соціальних груп, то реформи проходять достатньо повільно, зустрічаючи опір і можуть бути відкладені на деякий час, залишаючись лише деклараціями. Витрати виходу з інституційної пастки включають в себе витрати встановлення нової норми, витрати подолання культурної інерції (небажання змінювати старі стереотипи), витрати, пов'язані з руйнуванням механізму лобіювання старої норми, витрати адаптації нової норми до існуючого інституційного середовища, витрати створення супутніх норм, без яких функціонування нової норми буде неефективне тощо.11. Чому владні інституції мають можливість обирати рентоорієнтовану поведінку?
Рентоорієнтована поведінка – це поведінка, спрямована на отримання додаткового доходу за рахунок політичного процесу. Відповідно, політична рента – це додатковий дохід, можливість і джерела для отримання якого з'являються в політичному процесі. Політична рента за своєю природою подібна до ренти економічної, оскільки джерелом її утворення є монопольне становище. На відміну від економічної ренти, політична рента не обмежується виключно грошовими доходами, а включає також отримання благ в інших формах (наприклад, повага, престиж, популярність).
Державну діяльність можна звести до діяльності раціональних індивідів, що приймають рішення згідно з принципом максимізації індивідуальної функції корисності. Це означає, що в політичному житті, як і в економічному, кожен учасник дбає лише про свої приватні інтереси, шукає індивідуальну вигоду, прагне максимізувати власну функцію корисності. Державний агент розглядається як раціональна особа, що оцінює індивідуальну вигоду та витрати від участі в політичній діяльності.
Прикладів реалізації власних інтересів за допомогою політичного процесу в українському контексті досить багато. Так, наприклад, загальновідомим є той факт, що більшість депутатів Верховної Ради України є реальними власниками великих промислових підприємств. Тому не дивно, що головний законодавчий орган держави блокує прийняття закону "Про акціонерні товариства", відсутність якого стримує і розвиток національного фондового ринку, і зростання інвестицій в корпоративний сектор як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Для власників_депутатів така ситуація є найбільш прийнятною, оскільки статус закритого акціонерного товариства (ЗАТ) є найзручнішим для контролю об'єктів.
Аналогічна ситуація і з введенням податку на нерухомість. У розвинених країнах (наприклад, США та країни Європи) податок на нерухомість є однією з головних доходних статей бюджету. В Україні ситуація протилежна, оскільки введення податку на нерухомість передбачає, що Державна податкова адміністрація отримає повну інформацію про те, чим володіють платники податку. Блокування парламентарями даного законопроекту зумовлено небажанням оприлюднювати свою власність. У залежності ж від того, які інтереси представлені у Верховній Раді України більшістю, відбувається лобіювання окремих сфер і прийняття законодавства виключно під власні потреби.
Економічна наука пояснює домінування приватного інтересу в діяльності державних агентів такими причинами. По_перше, немає підстав вказувати на наявність спеціальних механізми відбору, що допускають у сферу державної діяльності лише тих осіб, які не керуються власними приватними інтересами. Неможливо перевірити наявність моральних зобов’язань кандидатів на місце в політичній владі, які б полягли у створюванні колективного блага, а не максимізацію власної індивідуальної вигоди.
12. Чим пояснюються надмірні трансакційні витрати в економіці України.
Трансакційні витрати – це ціна, яку економічна система сплачує за недосконалість своїх ринків.
Трансакційні витрати включають витрати збору і переробки інформації, проведення переговорів і ухвалення рішень, контролю за дотриманням контрактів і примушення до їх виконання.
У західній літературі зазвичай виділяються п'ять класів витрат трансакції: Витрати пошуку інформації. Витрати ведення переговорів. Витрати вимірювання. Витрати специфікації і захисту прав власності. Витрати опортуністичної поведінки..
Значна частка трансакційних витрат в розвинених країнах викликана зростанням кількості потенційних суб'єктів господарських зв'язків, а отже, і числа здійснюваних ними трансакцій. У той же час, в країнах з перехідною економікою високий рівень трансакційних витрат обумовлений також і тим, що в них до цих пір ще не відпрацьований механізм взаємодії між державними органами і суб'єктами підприємництва.
Планове збільшення трансакційних витрат може відбуватися тільки на етапах збору інформації, пошуку і вибору контрагентів, уточнення умов договору і його укладення, а також лише в масштабах, обмежених бюджетом фірми, що надалі дозволить звести до мінімуму трансакційні витрати на подальших етапах, а також удосконалити структуру загальних витрат із здійснення господарського зв'язку.
Проблема трансакційних витрат є дуже актуальною також і для українського бізнесу. Отримання інформації про майбутню фірму-контрагента частіше за все пов'язано з дачею хабара, і достовірність цієї інформації залишається сумнівною. У нашій державі відсутній законодавчо створений механізм вільного доступу до ділової інформації про репутацію та діяльність фірм. Також дуже слабкий механізм захисту прав власності з боку держави. Все це викликано недосконалістю законодавчої бази України. Найбільші витрати в українському бізнесі пов'язані з опортуністичною поведінкою ділових партнерів. Сьогодні в Україні існує таке поняття, як «одноденні фірми», які існують на папері протягом декількох днів і зникають відразу після отримання значної суми передплати від фірми-партнера згідно з укладеним контрактом. Виявити таку фірму дуже важко, а в більшості випадків навіть неможливо. А згодом захистити свої права у суді практично неможливо через відсутність інформації про фірму, її реальних господарів, а вся інформація у паперах фіктивна. Також існує проблема обліку трансакційних витрат. Як можна обліковувати витрати пов'язані з дачею хабара для отримання потрібної інформації, або належного захисту своїх інтересів у суді.
13. Зміна пріоритетів в умовах перехідного періоду
Перехідним називають період, коли одна економічна система знаходиться у стадії розпаду, а інша - у стадії формування. Перехідний період не має визначених часових обмежень, крім цього, вирішальне значення має не його тривалість, а стан.
Перехідний період характеризується на лише структурною перебудовою економічної системи, але й зміною пріоритетів. Від ступеня узгодженості пріоритетів та реформ залежить тривалість перехідного періоду та його успішність.
Характеристики перехідного періоду поділяються на:
предметно-технологічні;
соціально-економічні;
духовно-психологічні.
У предметно-технологічному напрямку слід виділити пріоритетність ставлення до праці, як до творчого процесу. Одним із пріоритетів у даному напрямку є інноваційне оновлення технологічного процесу, воно дозволяє скоротити тривалість перехідного періоду та досягнути значних соціально-економічних результатів.
Серед соціально-економічних пріоритетів перехідного періоду слід виділити формування нового типу людини, яка стає активною силою для реалізації власних потреб. Слід також відмітити значне розширення потреб людини, а для їх реалізації необхідно утвердження нових відносин власності. На цій основі людина усвідомлює власні потреби та наявні можливості і має достатньо засобів для досягнення власного добробуту. Утвердження такої людини можливо лише при пріоритетності побудови громадянського суспільства, члени якого шанобливо ставляться до суспільних норм та з повагою відносяться до потреб кожного індивіда.
До духовно-психологічних пріоритетів відноситься:
формування психології суспільства та її громадян відповідно до економіки ринкового типу
ставлення до праці як до засобу самореалізації поряд із підвищенням власного добробуту
збереження духовного потенціалу нації, як джерела її неповторності та самобутності.
Для сучасного українського суспільства гостро постає проблема визначення основних пріоритетів для удосконалення .соціально спрямованої ринкової економіки. До їх складу першочергово має увійти:
усвідомлення нагальності якісних зрушень в економічному процесі та обґрунтоване відображення соціальної спрямованості в площині стратегічних та тактичних цілей економічної політики;
відображення активної політики національної конкурентоспроможності в національній ідеї та реалізація її на системній основі;
поширення постіндустріальної стадії розвитку через розширення переліку факторів економічного розвитку України сучасними інформаційним, інноваційно-технологічним;
запровадження цілеспрямованої стратегії розвитку особистості - як основи суспільного прогресу, починаючи від забезпечення необхідної якості життя людини до випереджаючого розвитку її інтелектуалізації.
14. У чому полягає сутність та значення демократії, ек. демократії, бюрократії.
Демократія – це форма держ. політ. устрою суспільства, яка ґрунтується на визначені народу джерелом і носієм влади, на прагнені забезпечити справедливість, рівність, добробут.
Перші прояви демократії спостерігались примітивних суспільствах періоду родовогу ладу у зах. політ. традиціях демократія асоціюється з управліннями містами- державами стародавньої Греції.
У Новий час основи сучасної демократії формуються в контексті ідей:
а) свободи
б) громадянського суспільства.
в) народного суверенітету.
г) нац. держ.
Основні ознаки та принципи демократичного розвитку країни:
Додержання прав людини та їх пріоритетність над правами держави.
Конституційне обмеження влади більшості над меншістю.
верховенство закону
поділ влади та ін..
Основою демократії в ек. підсистемі кожного суспільства є ек. демократія.
Ек. демократія – це с-ма ек. відносин головною метою якої є створення умов для вільної праці кожного, справедлива участь усіх в ухвалені і здійснені рішень в галузі ек. зростання добробуту і забезпечення високих стандартів якості життя.
Основа ек. демократії – право людини на вільну працю.Ек. передумова розв. ек. демократії полягає у необхідності посилення мотивації праці та підвищення її ефективності.
Розвиток ек. демократії передбачає :
наявність органів соц.. партнерства або ек. самоуправління.
процес залучення профспілок співволодіння п-ством через збільшення частки участі у прибутках п-ств.
контроль виробничих рад та значною сферою господарської д-сті.
Розв. ек. демократії гальмує процес бюрократизації суспільства.
Бюрократія – це с-ма управління і регулювання, що базується на розмежування власних повноважень з метою формування єдиного управлінського центру для координації уміх елементів та взаємозв’язків у с-мі суспільних відносин.
15. Дайте характеристику поняття «економічна свобода» у ринковій економіці
Економічна свобода – свобода суб’єкті в економіки привласнювати різні об’єкти власності, вибирати сфери прикладення своїх знань, здібностей у межах різних типів власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ
Основою економічної свободи є:
плюралізм форм власності
наявність політичної свободи
досконале законодавство зорієнтоване на права людини
економічний прогрес тощо.
Складові економічної свободи:
Економічна самостійність
Економічна відповідальність
Економічна рівноправність
Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авторитаризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо.
16. Основні форми економічного порядку. Соціальний порядок.
Під терміном «порядок» розуміють набір правил, які регулюють структуру певної сфери.
Економічний порядок зароджується як результат прагнення соціальних груп до ідеального суспільства, відображається у вигляді конституційних та законодавчих норм і здійснюється у певному суспільстві за діючого економічного ладу.
Завдання економічного порядку:
1. Створення та забезпечення здатності економіки до функціонування
2. Цілеспрямована координація економічної діяльності
3. Суспільно-політичне завдання
Одним з розробників теорії економічного порядку є економіст Ламберт Хайну. Він виділяє наступні моделі економічного порядку:
авторитарна;
ринкова;
виборна.
Авторитарна модель базується на прийнятті управлінських рішень в односторонньому наказовому порядку та підлеглих між особових відносинах
Ринкова модель базується на прийнятті управлінських рішень відповідно до наявних рішень з метою досягнення максимального прибутку.
Виборна модель базується на тому, що управлінські рішення приймає більшість на основі демократичних виборів. Для її функціонування потрібно демократичне суспільство, яке здатне зробити свій свідомий вибір та впровадити його у життя.
Соціальний порядок – сукупність інститутів і норм, які регулюють соціальний стан індивідів та груп у суспільстві, а також економічно обґрунтовані соціальні відносини між членами суспільства.
17. Охарактеризуйте структурні елементи громадянського суспільства
Громадянське суспільство – система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об’єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції та солідарності поза безпосереднім втручанням держави, функції якої покликані створювати умови для її вільного розвитку.
Структура сучасного громадянського суспільства:
Соціальна система – сукупність об’єктивно сформованих спільнот людей та взаємовідносини між ними(сім’я, колектив, соц. клас)
Економічна система – сукупність економічних інститутів та відносин в процесі реалізації, відносин власності, виробництва, розподілу, обміну і споживання сукупного суспільного продукту
Політична система – цілісні само регульовані елементи (політична партія, об’єднання) та політичні(владні) відносини між ними
Культурна система
Інформаційна система
18. Ринковий та корпоративний механізми регулювання національної економіки
Ринковий механізм – це форма організації суспільного виробництва, що базується на принципах вільного ціноутворення, конкуренції, переливу капіталу, взаємодії попиту і пропонування.
Ринкова економіка є саморегульованою системою лише тому, що їй властивий такий інститут, як конкуренція.
Переваги ринкового механізму:
- є автоматичним регулятором економіки;
- забезпечує збалансованість платоспроможного попиту і пропозиції;
- оперативно реагує на зміну потреб і сприяє їх задоволенню;
- стимулює підприємницьку активність, постійний пошук;
- сприяє підвищенню ефективності господарювання.
Недоліки:
- нездатний забезпечити конкурентне середовище;
- обумовлює безробіття;
- спричиняє велику диференціацію населення за доходами
- виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище;
- не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства.
Корпорація – найважливіший інститут сучасної економіки. В промислово розвинутих країнах він становить невід’ємний атрибут системи влади і одночасно інструмент експансії економічних відносин в світовій практиці господарювання, корпорації ототожнюються з акціонерними компаніями.
В Україні корпорація згідно з господарським кодексом є фактично над фірмовим утворенням. Механізм корпоративного регулювання проявляється, як цілеспрямований прямий та опосередкований вплив на основні параметри суспільного виробництва з метою задоволення власних корпоративних потреб, через координацію державних органів влади.
Корпоративний механізм – це форма взаємодії влади та крупного бізнесу, що проявляється, як прагнення останнього провести власні інтереси поза ринковими способами з метою досягнення власних економічних інтересів.
В Україні корпоративне регулювання має квазі форми:
1. Порушуються норми, принципи, правила проведення загальних зборів акціонерів формування та діяльність органів управління компаніє
2. не врегульовано конфлікт між власниками дрібних та великих пакетів акцій, внутрішніх та зовнішніх інвесторів…
3. корпоративний механізм має форми «зрощення» політичної та економічної влади
4. Стратегія компанії досить часто не відповідає загальній стратегії розвитку національної економіки. Основним пріоритетом є: швидке збагачення за рахунок збільшення ринкової та економічної влади
5. Приватизація та корпоратизація відбувається з порушенням законодавства
6. Відсутня єдина стратегія управління корпоративними правами держави
7. Нестійкі зв’язки корпорації науково дослідними установами
Форми прояву корпоративного управління:
1. Просування власних лобіських інтересів шляхом аргументації невідкладності та актуальності проведення повних заходів
2. Надання консультаційних послуг органам влади
3. Технічна допомога в зборі і обробці інформації, участь у написанні нормативних документів та моніторинг виконання виданих актів
4. Просування «вигідних» кандидатур в органи влади
5. Участь у виконання державних програм, управління державною власністю на договірних умовах
Корпоративний лобізм об’єктивно існує, як опосередкована форма впливу на ринковий механізм. Він не є узаконеною формою відносин влади і бізнесу, не піддається регульованою з боку суспільних та державних інститутів влади і тому відкриває широкі можливості, для усталення неформальних та деструктивних інститутів.
19. Державне регулювання економіки. Суб’єкти, об’єкти та методи регулювання
Державне регулювання економіки – сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соц.-економічних проблем суспільства.
Об’єктом ДРЕ є національна економіка в цілому. Суб’єктом ДРЕ є інституційні органи держави: законодавчі, виконавчі, судові органи різних рівнів.
Механізм макроекономічного регулювання складається з наступних елементів:
1) Ринкові регулятори
2) Важелі державного впливу на економіку
3) Корпоративне управління
4) Інститут соціального партнерства
Методи державного регулювання економіки:
За формами впливу:
прямі
непрямі
За засобами впливу:
правові
адміністративні
економічні
пропагандистські.
20. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ДОКЕЙНСІАНСЬКОЇ ДОБИ
Меркантилізм зосереджував увагу на питаннях зовнішньої взаємодій між економічними системами держави. Меркантилісти перенесли принцип максимізації економічного багатства країни на рівень національної політики (політика протекціонізму).
Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів держави.
Недоліком французької школи є те, що основним джерелом збагачення нації вони визнавали земельні ресурси і не враховували ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації.
На думку А.Сміта, головна задача політичної економії кожної країни – зростання її багатства і могутності – можна досягнути шляхом запровадження принципів економічної свободи, як на внутрішньому так і на зовнішніх ринках.
Д.Рікардо визначав націю через географічний простір, що володіє природним потенціалом та обумовлює характер економічної діяльності.
Міль трактував країну як регіон в межах якого, фактори виробництва є мобільними, однак їх мобільність обмежується державними границями.
Згідно з марксистськими теоріями визначальна роль у процесі розвитку суспільства належить продуктивним силам і виробничим відносинам, які формують його економічний базис. А надбудовою яка може стимулювати або гальмувати розвиток – є сукупність неекономічних відносин (правові, політичні, релігійні). Недоліком марксистської теорії є те, що при дослідженні суспільно-економічних формацій враховувались лише загальні риси та тенденції розвитку всього суспільства. Специфічні риси окремих націй не враховувались.
Значний внесок у встановлення теорій національної економіки внесли представники німецької історичної школи: Густав фон Шмоллер сформував генетичний підхід до вивчення економіки.
Фрідріх Ліст під національною економікою зображує цілісне економічне утворення, що розвивається за власними законами, які визначаються історією, традицією, законодавством.
Вальтер Ойкен в своїй праці «»Основи національної економіки»(1939) зробив висновок про те, що найбільш сприятливі умови підприємництва і господарської діяльності не з’являються спонтанно і для того щоб вони склалися у систему необхідним є механізм впорядкування у формі держави та інших інститутів, які здатні зафіксувати і підтримати виконання правил гри.
21. Охарактеризуйте основні етапи формування теорії національної економіки посткейнсіанської доби.
Найбільший внесок у розвиток НЕ цього періоду дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували на розмежування загальних закономірностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис що відрізняють країни між собою за рівнем економічного розвитку.
Основні методологічні принципи неокласичного синтезу:
прагнення досягти максимальної корисності від економічної діяльності з врахуванням особливостей розвитку економіки в умовах обмеженості економічних ресурсів
пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.
До економічних теорій неокласичного напряму відносяться:
монетаризм
теорія економіки пропозиції
теорія раціональних очікувань
Представники «економіки пропонування» доводять, що саме пропонування є провідною категорією економічних відносин. Будь-яке суспільство виходить із можливостей пропонування, що визначається ресурсними можливостями. Тому немає необхідності в державному втручанні, оскільки воно буде нівельоване очікуваннями та відповідною поведінкою суб’єктів, яка в кінцевому рахунку завжди визначатиметься їхніми можливостями. Основний шлях до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій.
Теорія раціональних очікувань. Представники цієї течії(Р.Лукас,Т.Сарджент, Н.Уоллес) намагаються створити модель, яка формалізує суб’єктивну поведінку виробників та споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики та ринкової економічної ситуації. Заперечують необхідність державного втручання в економіку. Вони спираються на тезу про типовість економічної поведінки, яка врівноважує ситуацію і нівелює будь-які політичні рішення.
Інституціоналізм визначає, що рушійними силами економічного розвитку є соціальні явища як політичного, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру – держава, профспілки, сім?я, традиції, мораль, технічний прогрес, наука, ринкова влада. Усі і явища об’єднані одним спільним терміном – інституція.
Рушійні сили розвитку в-ва і суспільства представники раннього інс-лізму визначали такі:
батьківські почуття
інстинкт майстерності
задоволення від виконання роботи
потяг до праці і знань
Для неоіст-зму характерним є:
прагнення вивчати трансформацію системи
вимоги посилити суспільний контроль над бізнесом.
Визначити необхідності втручання держави в економіку.
22. Назвіть основні напрямки розвитку теорії суспільного добробуту.
Теорія суспільного добробуту є сукупністю положень на основі яких досягається високий рівень життя всього суспільства та формуюються критерії для визначення якості життя населення. Представники класичної політичної економії, вважали, що досягнення суспільного добробуту відбувається на основі зростання суспільного багатства. Основний показник суспільного добробуту, обсяг соціального доходу на душу населення.
Досягнення суспільного добробуту відбувається на основі оптимального використання ресурсів для задоволення потреб. Виробництво повинно існувати та розвиватися не для існування та нагромадження багатства, а для виробництва тих благ які бажає придбати людина.
Паретто в своїх дослідженнях звертає увагу на пошуку максимального добробуту суспільства, він довів, що неможливо розглядати загальний добробут суспільства через суму добробутів через усіх членів суспільства.
Стан оптимуму за Паретто є той стан за якого ніякий перерозподіл ресурсів і продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб’єкта не погіршивши тим самим становище іншого.
Дана концепція має декілька різновидів:
Утилітаристська
Ліберальна
Мінімаксна
Еголітарна
Г.Седжвік зазначав, що держ. згладжування спричинене перерозподілом, послаблює стимули до праці і тому не повинно розповсюджуватись на сферу виробництва, досліджував конфлікт між вигідністю теперішнього моменту та інтересами майбутніх поколінь. А Пігу розмежовує економічний та неекономічний добробут( якість житт, умови праці та відпочинку, доступність освіти, тощо.)
Представники інституціонального напряму пропонують вирішити проблему суспільного добробуту на основі економічних категорій. Поведінка індивіда досліджується на основі Homo economic – раціонального, егоїстичного максимізатора власного добробуту.
Досягнення суспільного добробуту Джеймс Бюкенен вважає можливим на основі теорії суспільного вибору індивідууму, намагаються обміняти своє виборче право на певний набір благ які не можуть отримати на основі ринкових відносин.
Представники соціального напряму нової історичної школи серед основних постулатів виводять визнання не економічних факторів основи для соціально економічного розвитку.
До основних показників оцінки добробуту суспільства відносят:
показники доходів населення та їх структури.
рівень розподілу доходів між окремими групами населення.
демографічні показники та інші.
23. Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки.
Концепція соціальної ринкової економіки бере свої витоки з різних шкіл та напрямів економічної думки.
Соціальна школа Німеччини на рубежі 19, 20 ст. Досліджувала соціальні суперечності ринкової економіки з визначенням шляхів їх усунення, засобами одержання монополістичного регулювання.
Джон Коммонс( соціально правова течія інституціоналізму) був впевнений в необхідності створення уряду, який був би підконтрольним суспільній думці і здійснював демонополізацію економіки.
Прихильники технологічного детермінізму, висловлювали окремі ідеї, щодо соціальної спрямованості ринкової економіки :
Зміна цільового спрямування виробництва, з максимілізації прибутку до підтримання постійного економічного зростання.
Ідеї гуманізму в розподілі праці і організації виробництва.
Становлення безкласової спільноти людства на основі високих знань і кваліфікації.
К. Маркс заперечував можливість соціально прогресивної трансформації капіталізму на власній основі.
Одна із розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки - вчень про державний добробут.
Державний добробут – це держава яка визнає за усіма громадянами право отримувати соціальні послуги які не може надати приватнийринок( освіта, охорона, здоровя, соціальне забезпечення).
Вперше поняття «соціальне ринкове господарство» вводить Альфред Мюллер-Армак, сенс ринкового господарства полягає в тому, що принципи свободи ринку поєднуються з принципом соціального рівня. Згідно з такою концепцією економічної та соціальної політики, покликані вирішувати 2 головних завдання.
інституціональне гарантування конкуренції контроль над монополіями, що дозволить конкуренціїдіяти в інтересах споживачів.
Забезпечення такого національного доходу, який виключає надмірне збагачення на 1 полюсі і злиденність на другому.
Соціальне ринкове господарство відрізняється у 4х головних пунктах від класичного принципу вільного ринкового господарства.
Ефективна конкуренція конститується ефективною конкурентною політикою держави.
Встановлений ринком розподіл доходів, корегується подальшим перерозподілом доходів.
Держава ппроводить активну конюктурну політику з метою досягнення повної зайнятості, стабільності цін та рівноваги платіжного балансу.
Влив на створення майна до володіння яким мають бути залучені широкі вертсви населення.
Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль ринковому самоврядуванню, відводячи державі функцію засновника то контролера, певних правил економічної діяльності.
Останнім часом спеціалісти визначають що зростання добробуту не тотожне задоволеності життя.
24. Зміна пріоритетів при переході до «соціального ринкового господарства»
Для сучасного українського суспільства гостро постає проблема визначення основних пріоритетів для удосконалення .соціально спрямованої ринкової економіки. До їх складу першочергово має увійти:
усвідомлення нагальності якісних зрушень в економічному процесі та обґрунтоване відображення соціальної спрямованості в площині стратегічних та тактичних цілей економічної політики;
відображення активної політики національної конкурентоспроможності в національній ідеї та реалізація її на системній основі;
поширення постіндустріальної стадії розвитку через розширення переліку факторів економічного розвитку України сучасними інформаційним, інноваційно-технологічним;
запровадження цілеспрямованої стратегії розвитку особистості - як основи суспільного прогресу, починаючи від забезпечення необхідної якості життя людини до випереджаючого розвитку її інтелектуалізації.
25. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ.
Державне управління є сукупністю всіх видів діяльності держави з метою реалізації своєї владної функції.
Завдання державного управління визначається специфікою політичної системи національної економіки, рівнем її розвитку. Вході демократизації суспільних відносин функції державного управління значно ускладнюються.
Системна трансформація економічної системи становлення та закріплення її базисних інститутів, потребують не лише гнучкості традиційної моделі державного управління але і таке її вдосконалення, що відповідає новітнім світовим тенденціям.
Характерні ознаки традиційної моделі державного управління індустріального укладу
централізація
чітка окреслена ієрархія
формалізація
В постіндустріальній, інформаційній економіці все більшого поширення отимають
1. мережеві моделі публічного управління на основі суспільно-політичних мереж.
2. Урядування – новий спосіб управління, який здатний мобілізувати суспільство та реалізувати принципи партнерства, рівноправності між урядовими та неурядовими субєктами.
Розрізняють американські та Європейські підходи до державного управління.
Американський підхід грунтується на перевазі методів господарського управління, де соновою ухвалення управлінських рішень є раціональність та економічна доцільність.
До середини 20 ст. Панувала теза про те, що політика і управління розмежовані з 50-х років 20 ст. Еволюція мислення про державне управління, привела до того, що політика і управління в сфері державного управління економікою є єдине ціле.
В Американському підході галузь державного управління є сумішшю бізнесу, політики і економіки, державне управління
1. Це спільні зусилля груп людей у контексті держави.
2. Охоплює 3 гілки влади, а також їх взаємозвязок.
3. Виконує важливу роль у формуванні державної політики, а отже є частиною політичного процесу.
4. Істотно відрізняється від приватного управління.
5. тісно повязане з численними приватними групами і окремими індивідами в забезпеченні громадських послуг.
Згідно з Європейським підходом, державне управління це підгалузь права.
Європейські державні адміністрації змушені діяти в межах вкрай жорсткої, бюрократичної системи.
Необхідні умови для розуміння ними своїх завдань та методів ухвалення рішень, виникають із глибокого і досконоалого знання конституції, законів та адміністративних процесів.
Їхня освіта повинна мати юридичне спрямування.
Розбудова ефективної системи державного управління ускладнюється домінуванням на внутрішніх ринках транснаціональних структур та повязане з цим екстенсивне використання ресурсів розвитку національної економіки. Часто за таких умов посилюється невиправдана відкритість трансформаційних економік.
Консервується технічна та структурна відсталість, відбувається перехід до використання природних, конкурентних переваг, посилюється ресурсна спеціалізація.
Необхідними умовами підвищення ефективності держ. Управління трансформаційної економічної системи є
формулювання чіткої стратегії національного соціально економічного розвитку.
досягнення політичної згоди учасників.
узгодження механізму реалізації політичних рішень.
У сучасному світі будь-яка держава виконує політичні, соціальні, міжнародні та економічні функції.
Функції держави як субєкта макроекономічного регулювання можна обєднати за такими напрямами
Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей( емісійна функція)
формування правових засад функціонування економіки
Виділяють інтеграційну та інституційну функції.
Інтеграційна – організовує у просторі і часі діяльність соціальних субєктів, консолідаціїїхньої ініціативи і можливостей для створення матеріальної бази життя громадян.
Інституційна – створення і закріплення формальних і неформальних інститутів компоненту
А)нормотворча – виділяє негативні, недопустимі параметри.
Б)еталонотворча – подає явище як взірець, виділяє позитивні параметри які і підтримує.
В)модераційна – сприяє нормальній діяльності соціальних та економічних агентів, запобігання надмірному збільшенню розмірів або впливу одних агентів на шкоду іншим.
3. усунення вад ринкового саморегулювання.
4. перерозподіл доходів.