Тема 9: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ.
Мета розгляду теми:
Визначити роль української філософії в розвитку української культури; окреслити найперші особливості української філософії, позначити її зв’язок із історією світової філософії; виділити основні етапи розвитку української філософії, розглянути її провідних представників та ідейні здобутки на кожному із таких етапів; виявити провідні тенденції сучасного розвитку української філософії.
Ключові поняття та терміни
світова філософія та національні філософії
риси національного характеру
антеїзм
сентименталізм
естетизм
барокальність
кордоцентризм
моральне повчання
натури сущого
споріднена праця
ноосфера
План семінарського заняття.
Співвідношення національних філософій та світової філософії. Загальні особливості української філософії та етапи її розвитку.
Філософські джерела та ідеї часів Київської Русі.
Філософія українського гуманізму. Поява професійної філософії в Україні.
Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська творчість Г.Сковороди.
Українська філософія ХІХ – ХХ ст.
Завдання, вправи, тести
Світова філософія у відношенні до національних філософій постає:
а) сукупністю усіх національних філософій;
б) сукупністю філософій тих країн, які є лідерами світового цивілізаційного процесу;
в) тими здобутками національних філософій, які набули визнання та розповсюдження у більшості країн світу;
г) взірцями та нормами філософської діяльності.
Українська філософія у своїх вихідних характеристиках постає явищем:
а) світової філософії;
б) європейської філософії;
в) переважно внутрікультурним;
г) регіональним;
д) загальнодержавним.
Як особливий напрям духовної діяльності українська філософія виникає:
а) на грунті поступового розвитку слов’янської міфології;
б) на основі розвитку освіти та писемності в Київській Русі;
в) внаслідок навчання русичів у європейських закладах освіти;
г) разом із запровадженням християнства візантійського типу;
д) на основі давніх священних слов’янських текстів.
За своїми найпершими особливостями рання українська філософська думка тяжіла:
а) до морального повчання та життєвої настанови;
б) до вибудовування абстрактно-теоретичних конструкцій;
в) до містико-афористичної символіки;
г) до космоцентризму та натурфілософії.
Виділіть серед нижче наведених назви тих давньоруських творів, які мали вагомий вплив на формування філософської думки Київської Русі:
а) “Джерела християнської віри”;
б) “Ареопагітики”;
в) “Слово про закон та благодать”;
г) “Про впорядкування людини”;
д) “Повість врем’яних літ”.
Опрацюйте ті фрагменти текстів “Повісті врем’яних літ”, де мова йде про філософів, познайомтесь із тим, як описує літописець загибель Бориса та Гліба та зробіть висновки щодо того, якими були культ святості та мудрості за часів Київської Русі, як це позначилось на уявленні про філософію та на її змісті.
“Після того прислали греки до Володимира філософа… Філософ же казав: “Чули ми, що приходили до тебе болгари (тюрки) і наставляли прийняти їхню віру. Віра ж їх поганить небо й землю, і піддані вони прокляттю більше за всіх, бо уподібнились мешканцям Содоми та Гоморри, на яких Бог напустив горючий камінь…” Володимир же запитав: “Навіщо зійшов Бог на землю та прийняв страждання?” Відповів філософ: “Якщо бажаєш послухати, то розповім тобі послідовно від самого початку, навіщо Бог зійшов на землю”.
Хто, на вашу думку, фігурує в даному фрагменті під ім”ям філософа? Яку саме філософію він пропагаую? Якою мірою його міркування, на вашу думку, заслуговують іменування філософією?
“Блаженний Борис поставив свої намети на річці Альті… Мовила йому дружина: “Піди, посядь у Києві на батьківському престолі; всі воїни під твоєю рукою”. Він же їм мовив: “Не можу підняти руку на брата свого старшого – він мені як батько”. Почувши це, воїни розійшлися від нього, і він лише із отроками своїми залишився… Ті, що їх спрямував Святополк, прийшли на Альту вночі, і коли наблизились, почули голос мученика, що співав вранішні псалми, оскільки вже була йому звістка про те, що замислено його вбивство. І почав він співати за Псалтирем… І як побачили священик та отрок, що служив йому, свого господаря у скорботі та сумі, заплакали і сказали: “Милостивий та найдорожчий наш! Яким благом ти сповнений за те, що не забажав чинити братові супротив заради любові Христової, а скільки ж воїнів було під рукою твоєю!”.
Із посиланнями на конкретні приклади із життя та на явища культури спробуйте пояснити таку особливість українського світосприйняття як естетизм та сентиментальність. Чому, на ваш погляд, українська філософська думка не мала різкого розмежування із літературою, історіографією, мистецтвом?
Професійна філософія вперше виникає в Україні:
а) в монастирях та монастирських школах;
б) в університетах;
в) в християнських братських школах;
г) в Києво-Могилянській академії;
г) завдяки діяльності Г.Сковороди.
Для ідейного спрямування українського гуманізму поставало характерним:
а) реабілітація цінності земного життя та інтерес до суспільно-історичної проблематики;
б) підвищений інтерес до природознавства та точних наук;
в) прагнення протиставити духовно заглиблене православ’я католицизму;
г) застосовувати дані точних наук до вивчення людини.
Назвіть ім’я українського філософа, гуманіста, що наголошував на необхідності поєднання влади та мудрості, сили і знання:
а) І.Вишенський;
б) К.Транквіліон-Ставровецький;
в) Г.Сковорода;
г) П.Беринда;
д) С.Оріховський-Роксолан.
Хто із перерахованих нижче видатних українських мислителів енергійно доводив гідність слов’янської мови та її здатність бути носієм найвищих божественних істин:
а) І.Вишенський;
б) К.Транквіліон-Ставровецький;
в) Г.Сковорода;
г) П.Беринда;
д) С.Оріховський-Роксолан.
Першим вищим навчальним закладом на теренах України була:
а) Острозька академія;
б) Києво-Могилянська академія.
Філософські курси Києво-Могилянської академії являли собою:
а) оригінальні філософські концепції, розроблені її професорами;
б) курси пізньої західно-європейської схоластики, запозичені українськими мислителями;
в) типові курси західно-європейських університетів із вкрапленням новітніх даних науки та в інтерпретації, що відповідала традиціям українського менталітету.
В склад філософських курсів Києво-Могилянської академії входили такі дисципліни:
а) фізика, метафізика, логіка, етика;
б) фізика, математика, поетика, риторика;
в) метафізика, музика, астрономія;
г) метафізика, поетика, риторика та логіка.
Велич філософської постаті Г.Сковороди полягала в тому, що він:
а) відмовився від академічної кар’єри та почав вести життя мандрівного філософа;
б) по-своєму поінтерпретував деякі ідеї християнської філософії, надавши їм цілком оригінального тлумачення;
в) з’єднав філософію та своє життя за способом з’єднання теорії та практики;
г) розвинув далі провідні філософські ідеї українського гуманізму.
Аргументуйте свій вибір найбільш виваженої та виправданої варіанту вирішення завдання.
Вихідними складовими філософської концепції Г.Сковороди постають вчення:
а) про три натури, світову антитетику та два світи;
б) про творення світу та світову антитетику;
в) про дві натури, три світи та життєве щастя людини;
г) про споріднену працю як спосіб спасіння душі.
Поясніть, як у вихідних ідеях філософської концепції Г.Сковороди проявились основні особливості української філософії, українського світосприйняття. Чому Г.Сковороду інколи називають “українським Сократом? – Аргументуйте свої твердження.
Із наведених нижче життєвих гасел виділіть ті, які сповідував Г.Сковорода:
а) “Проживи непомітно!”
б) “Пізнай самого себе!”
в) “Добре прожив той, хто добре ховався”;
г) “Життя ловило мене, але не спіймало”;
д) “Подяка блаженній природі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним”.
На початку ХІХ ст. українська філософія зазнала відчутного впливу німецької класичної філософії. В чому це проявилось? Використайте для відповіді на це питання наведені нижче положення.
а) в Україні почали викладати філософію представники німецької класичної філософії;
б) українські філософи проходили навчання у представників німецької класичної філософії;
в) в Україні активно друкувались переклади творів німецької класики;
г) зростання інтересу до власної історії та культури стимулювалось ідеями німецької класики.
Хто із названих нижче філософів викладав філософію І.Канта в Україні:
а) Г.Гегель;
б) І.Г.Фіхте;
в) Л.Фейєрбах;
г) Й.Шад;
д) О.Г.Баумгартен.
Хто із названих нижче українських літераторів створив досить оригінальну концепцію “непомітного зла”?
а) М.Гоголь;
б) Т.Шевченко;
в) П.Куліш;
г) Л.Українка.
Посилаючись на конкретні приклади із творів М.В.Гоголя продемонструйте те, як в них втілювались та виражались філософсько-світоглядні ідеї автора?
Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.
До найперших філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка можна віднести:
а) ідею органічної спорідненості людини та природи;
б) ідею віри в кінцеву перемогу вищої божественної справедливості;
в) ідею матеріальної єдності світу;
г) ідею народу як найпершого суверенного суб’єкта історії;
д) ідею відокремлення автентичної народної культури від впливів інших культур.
24.Хто із названих нижче літераторів України мав звання доктора філософії?
а) М.Гоголь;
б) Т.Шевченко;
в) П.Куліш;
г) Л.Українка;
д) І.Франко.
25.Хто із названих нижче літераторів України був автором концепції “хутірської України”, що закликала українців зберігати традиційні патріархальні форми суспільного життя?
а) М.Гоголь;
б) Т.Шевченко;
в) П.Куліш;
г) Л.Українка;
д) І.Франко.
І.Франко вважав найпотужнішим чинником суспільного поступу:
а) розвиток засобів комунікації;
б) розвиток освіти, науки та техніки;
в) розвиток державного управління суспільством;
г) розвиток демократії;
д) культивування високо духовної еліти.
“Закон Божий. (Книга буття українського народу)” – цей твір виконував роль програмного документу для громадсько-політичного об’єднання:
а) так званого “Громадівського руху”;
б) української Просвіти;
в) наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка;
г) Кирило-Мефодієвського братства.
Представники Кирило-Мефодієвського братства закликали:
а) українців та поляків до боротьби проти московщини;
б) всіх слов’ян до об’єднання у вільній федерації вільних країн;
в) українців до повстання проти російського та польського поневолення.
Назвіть ім’я професора Київського університету, який одним із перших почав досліджувати загальні особливості слов’янської філософії:
а) В.Карпов;
б) П.Лодій;
в) П.Авсенєв;
г) В.Зеньковский;
д) О.Новицький.
Назвіть варіант правильного формулювання положення:
а) О.Новицький досліджував історію стародавньої філософії, а С.Гогоцький розробив лексікон (словник) філософський;
б) С.Гогоцький досліджував історію стародавньої філософії, а О.Новицький розробив лексікон (словник) філософський;
в) П.Юркевич написав багатотомне дослідження з історії стародавньої філософії, а О.Новицький розробив лексикон (словник) філософський.
До найперших філософських ідей П.Юркевича слід віднести:
а) дослідження історичних форм людської думки та окреслення співвідношення розуму та серця в християнській традиції;
б) розроблення філософського словника та окреслення співвідношення розуму та серця в християнській традиції;
в) аналіз філософії І.Канта та розроблення філософського словника;
г) аналіз філософії Платона в її співвідношенні із християнською богословською традицією.
Українська філософія у ХХ ст.:
а) припинила свій розвиток;
б) розвивалась кількома потоками: в діаспорі, в радянській Україні та в Західній Україні;
г) успішно розвивалась лише за межами радянської України.
Обгрунтуйте свій варіант найбільш виваженої відповіді.
Вчення про ноосферу та загальні перспективи науково-технічного поступу людства було розроблене:
а) П.Юркевичем;
б) В.Зеньковським;
в) О.Гіляровим;
г) В.Вернадським.
Глибоке та всебічне дослідження філософської діяльності давньогрецьких софістів із виваженою оцінкою їх історичної ролі було здійснене:
а) П.Юркевичем;
б) В.Зеньковським;
в) О.Гіляровим;
г) В.Вернадським;
д) Д.Чижевським.
На початку ХХ ст. в Київському університеті психологію піддавав філософській інтерпретації (пізніше він написав грунтовне дослідження історії російської філософії):
а) П.Юркевич;
б) В.Зеньковський;
в) О.Гіляров;
г) В.Вернадський.
д) Д.Чижевський.
Назвіть автора першого достатньо виваженого та авторитетного дослідження історії філософії на Україні:
а) П.Юркевич;
б) В.Зеньковськи;
в) О.Гіляровим;
г) В.Вернадським;
д) Д.Чижевський.
Д.Донцов, один із яскравих теоретиків українського націоналізму, базував свою концепцію на засадах філософії:
а) Г.Гегеля;
б) І.Канта;
в) А.Шопенгауера;
г) Ф.Ніцше;
д) Т. де Шардена.
Радянські українські філософи 70-х – 80-х років ХХ ст. розглядали філософські проблеми із наголосом на:
а) логіку та мову науки;
б) діалектичну методологію;
в) світоглядних та життєво-смислових питаннях;
г) онтологічних питаннях.
Використання першоджерел в опрацюванні теми.
Завдання 1. Особливості розвитку філософської думки Київської Руси; вихідні ідеї та релігійно-філософські джерела.
Приступаючи до вивчення даного питання, зверніть увагу на те, що філософська думка в Київській Русі формувалася під впливом християнства, яке запровадив князь Володимир у 988 році.
“Філософічний інтерес прокинувся в історії Русі після прийняття християнства. Християнська філософія була першою, яка могла підняти інтерес до філософічної думки взагалі… Релігійна література приймалася читачем в її релігійно-повчальній функції і безпосередньо до філософських роздумів не приводила… Зміна світогляду (міфологічного), проникненням до нього християнських елементів було, без сумніву, визначним наслідком цієї провідної та письменницької діяльності. Але філософія, як така, залишилася при цьому поза межами уваги та цікавості” (Дмитро Чижевський).
Уважно перечитайте наведені міркування одного із найперших дослідників історії української філософії. Спробуйте пояснити, чому Д.Чижевський вважає, що філософія перебувала поза увагою, хочу в давніх джерелах Київської Русі ми знаходимо неодноразові звернення до філософії?
“Навіть той соціально-революційний зміст, який містить в собі християнська доктрина рівності й спільності, воно (християнство) не розвивало, а скорше нейтралізувало своєю проповіддю покори, послуху, пасивністю перед невідомою божою мудрістю й її справедливістю, яка виявить себе як не на сім, то на другім світі. Перехід київської династії на християнство з погляду візантійців був переходом її на підвладне, свого роду васальне становище супроти імперії… Володимир заходивсь коло християнізації своєї держави, без сумніву, теж з мотивів політичних передусім: в інтересах скріплення своєї власті й її піднесення всіма релігійними й культуриними засобами ромеїв – і умів поставити в своїй державі церкву на ту ж позицію, на якій вона стояла супроти світської власті в Візантії: на становище сторожа богоусталеного авторитету сеї власті супроти підданих, громадянства, втім і вищих його верств, на яких власть спиралась” (М.Грушевський).
Спробуйте аргументовано пояснити, якою мірою ви згідні із наведеними твердженнями М.Грушевського. Доповніть ці міркування розвідками в галузі культури і, зокрема, - філософії.
“Як я припускаю, ще до офіційного прийняття Руссю християнства виник твір, який пропагує християнський погляд на всесвітню історію, - “Промова філософа”… Цей напівкомпілятивний твір повинен дати уявлення народу, який навертається до християнства, про всесвітню історію, - і народу, і його правителю” (Д.С.Ліхачьов).
Як ви можете пояснити те, що погляд на християнську версію всесвітньої історії вкладається у вуста філософа? Який тип філософії при тому мався на увазі (античної, релігійної, соціальної)?
Вдумайтесь в характеристику ранньої української філософії, що її подає сучасний філософ:
“Для неї притаманне переважання питань, пов’язаних з усвідомленням сутності людини, та проблем, дотичних до філософії історії. Розвиваючись у щільному зв’язку із релігією, протягом зазначеного періоду філософія існує як сукупність важливих філософських ідей… Вона ще не виділилась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, тому історико-філософский аналіз цієї доби може здійснюватись переважно на рівні філософської культури українського народу” (В.Горський).
Спробуйте чітко позначити ті найважливіші особливості філософської думки Київської Русі, які фігурують у даному міркуванні.
Прочитайте нижче запропонований фрагмент, який походить з праці “Про Закон і Благодать” митрополита Іларіона. Іларіон прославляє Володимира Великого, який прийняв християнство і був охрещений на Василія:
“Радуйся між владиками, Апостоле, що не мертві тіла воскрешає, а душі наші мертві, що були умервтлені недугою ідольського служіння, воскресив! Тобою бо ми обоготворились і Життя Христа пізнали; ми були скорчені від бісовської омани – і тобою вирівнялись, і на путь життя вийшли; сліпими були від бісівської омани – і тобою випросталися сердечними очима; осліплені незнанням – і тобою прозріли світло трисонячного Божества; німими були – і тобою заговорили, і нині вже від малого і великого прославляємо Одноістотну Тройцю.
Скинув з себе каган разом з одежею і ветхого чоловіка; скинув тлінне; обтрусив прах невірства і, ввійшовши в святу купіль, родився від Духа і води, в Христа хрестився, в Христа обволікся і вийшов з купелі, в білім образі, сином ставши нетління і ймення прийнявши вічне і славне в роди і роди – Василія, котрим записався в книгах життя, в вишнім городі нетліннім Єрусалимі” (Іларіон).
Ознайомившись з текстом спробуйте визначити, як риторичний стиль проповіді впливає на хід думки Іларіона, що розуміє Іларіон під “бісівською оманою” і завдяки чому вона розвіялася, як Іларіон тлумачить природу людини до і після навернення до християнства?
Ознайомтесь з натупним фрагментом, який походить з “Повчання” князя Володимира Мономаха (1053-1125). Зверніть увагу на повчально-виховний характер твору.
“Справді, діти мої, розумійте, що чоловіколюбець Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо зтерти його і кров його пролити негайно. А господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б’є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагать, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею…
І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили твоєї і твоїх великих чудес і доброт, содіяних на цьому світі: як небо влаштоване, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із пороху сотворив чоловіка, які лиця різноликі у людські подобі, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю” (Володимир Мономах).
Спробуйте описати світогляд Мономаха та визначити у ньому місце людини у відношенні до Бога. Зверніть увагу на такі слова Мономаха: “І цьому диву дивуємось, як із пороху сотворив чоловіка, які лиця різноликі у людські подобі, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю”. Поясніть думку Мономаха. Оцініть також стиль твору, його етичну та естетичну насиченість. Як би ви охарактеризували те бачення світобудови, яке проведене в “Повчанні”?
Ознайомтеся з наступним текстом. Наступний текст походить з Послання Митрополита Никифора до Володимира Мономаха, в якому йдеться про піст:
“Подякуємо і поклонимося Владиці, який постився, піст нам дав і їжу душевного здоров’я подарував. Ним створена сутність наша: безтілесне і тілесне. Бо безтілесне деяким божественним і чудесним способом створене. І тому, в нас боротьба велика триває, і чинить опір тіло духу, а дух – тілу. Тому корисна їда пісна, бо вона знищує тілесні пристрасті, загнуздує ворожі потяги і духу дає покору тіла.
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом і подобою Бога створена. Ця душа з трьох частин складається, іншими словами, сили має три: розумну, звірину (чуттєву) і вольову (бажання). Розумна – старша і вища від всіх, тому відрізняємося від тварин і звірів; нею небо і все інше створене розуміємо і до Божого розуму піднімаємося настільки, наскільки добре за розумним слідуємо..
Дізнався князь про три частини душі. Дізнайся, також, про слуг її та воєвод… Бо та душа знаходиться в голові, маючи ум як світле око в собі і наповняє все тіло силою своєю. Так і ти, князь, воссідаючи на землі своїй, за допомогою воєвод і слуг своїх керуєш всією землею, і сам ти є пан і князь. Так і душа у всьому тілі діє через п’ять слуг своїх, іншими словами, через п’ять чуттів: зір, слух, нюх, дотик за допомогою рук. І зір є чуття вірне, і ним бачимо, якщо не без ума, тоді вірно бачимо… І необхідно лише єдиному очам видимому довіряти, почутому ні довіряти, ні не довіряти і багаторазово почуте перевіряти – тільки так можна отримати відповідь” (Митрополит Никифор).
Прочитавши текст, визначте з яких частин складається душа і пригадайте, хто з античних філософів говорив про те, що душа складається з трьох частин, які функції виконує кожна з частин душі? Визначте, який початок в людині керівний: розумний чи чуттєвий? Зверніть увагу на те, що митрополит застерігає князя від наївної довіри чуттям. Як ви думаєте, чому? Визначте, що є критерієм істини для митрополита.
Ознайомтеся з фрагментом, який походить з “Ізборніка” 1076 року, складеного для Святослава Ярославовича.
“Оскільки ти наділений великим багатством від Бога, остільки ти повинен багато і навіть більше цього віддати. Зверни слух свій до страждаючих в бідності, тоді і тебе Господь почує. Якщо хочеш, щоб усі тебе поважали, будь сам для всіх благодійником. Твердо знай, в чому спасіння душі твоєї, - в тому, щоб нікого з людей не образити. Не виправдовуй винуватого, навіть якщо він друг тобі, і не кривди правого, навіть якщо він ворог твій. Якщо хтось чистий душею, свобідний від людських оман і усвідомлює свою ніцість, той не впаде у гординю, навіть якщо і буде займати високу посаду. Не передавай того, що почув від пліткаря, щоби не загинути разом з ним” (“Ізборнік”).
Зверніть увагу на те, що “Наставлення багатим” відіграє особливу роль в збірнику. Визначте, до кого звертається автор цієї статті і чому? Зверніть увагу, що християнські чесноти переходять у чисто практичні поради, виражені в афористичній формі і чимось нагадують “Повчання” Володимира Мономаха.
Прочитайте наступний текст, який походить з “Притчі про людську душу і про тіло” (або “Слово про сліпого і кульгавого”) – політичного памфлету, написаного Кирилом Туровським (він же Теодозій Печерський, помер в 1182 р.) в кінці 60-х – початок 70-х років ХІІ століття. Тогочасні політичні події для Кирила є лише приводом для роздумів про сенс людського буття, про відповідальність людини перед Богом, про кару за зло і особливо про співвідношення влади, церковної і світської. В основі притчі лежить розповідь про сліпого і кульгавого з Вавілонського Талмуда (“Бесіда імператора Антоніна з раввином”).
“Добре, брати, і дуже корисно розуміти нам сенс Святого Письма: це і душу робить мудрою, і смирення спрямовує розум, і серце на прагнення до чеснот навертає, і самого чоловіка робить вдячним, і на небеса до Божих заповітів думку спрямовує, і до духовних справ тіло готує, і зневагу до земного життя формує, і весь життєвого світу сум відводить. Тому і прошу вас, старайтеся вдумливо читати святі книги, щоб, Божим наситившись словом, вічного життя досягнути…
…Коли прийшов господар взяти плоди у виноградник і побачив його обкраденим, покликав кульгавого і з’єднав його з сліпим, і почали вони викривати одне одного. Кульгавий говорить сліпому: “Якщо б ти мене не поніс, ніяк я не зміг би добратися туди, так як я кульгаю”. Сліпий говорить так: “Якщо б ти мені не показував дорогу, то я ніяк не добрався б туди”. Тоді господар, сівши на крісло судді, почав судити їх двох. І сказав: “Як ви крали, так і тепер – нехай кульгавий сяде на сліпого”. І коли кульгавий сів, наказав перед всіма рабами нещадно карати…
Пізнайте, брати, тлумачення цієї притчі. Господар – це Бог Отець, творець всіх. Його син доброго роду – Господь наш Ісус Христос. А виноградник – це земля і мир. А загорожа виноградника – закон Божий і заповіді. Слуги, сущі з ним – ангели. Кульгавий – це тіло людське. А сліпий – це душа людини. А що їх посадив біля воріт – це означає, що Він віддав у владу людини всю землю, давши йому закони і заповіді. Коли людина порушила заповідь Божу і за це осуджена на смерть, то спочатку душа до Бога приводиться і оправдується, говорячи: “Не я, але тіло згрішило”. Тому і немає покарання душам до другого пришестя, але вони зберігаються, - Бог знає, де. Коли ж він прийде обновити землю і воскресить всіх померлих, як сам нам сказав, тоді: “Всі сущі в гробах почують голос Сина Божого, і оживуть, і вийдуть ті, хто робив добро у воскресіння життя, а ті, хто робив зло – у воскресіння суду”. Тоді душі наші ввійдуть в тіла і кожний отримає по заслузі, згідно справ своїх: праведні – вічне життя, а грішники – нескінченну і безсмертну муку: “Чим хто згрішив, тим і муку прийме” (Кирил Туровський).
Ознайомившись з текстом, визначте, про що йдеться у притчі про сліпого і кульгавого? Яким є філософський зміст притчі? Яке розуміння людини подає автор у “Притчі”? Зверніть увагу на заклик Кирила Туровського читати Святе Письмо вдумливо. На які повчальні висновки звертає увагу Кирило Туровський, коли тлумачить Святе Письмо? Яким є стиль “Притчі” – логічно струнким чи образним, емоційним? Як називалося в середньовічній філософії мистецтво тлумачити тексти Святого Письма?
Завдання 2. Філософія Відродження в Україні.
Філософській думці цього періоду охоплює час від XVI - до середини XVII століття. Він означений кардинальними зрушеннями в інтелектуально-творчому житті України, коли в процесі інтенсивної взаємодії із культурно-духовною спадщиною західноєвропейського Ренесансу і Реформації формується гуманістична за змістом, але самобутня за характером, національна філософська література. Найбільш визначними представниками філософії цієї доби були: Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494), Павло Кросненський (Русин) (бл. 1470-1517), Станіслав Оріховський (Роксолан) (1513-1566). Наведені нижче уривки деяких творів цих мислителів демонструють ознаки нового мислення і ту проблематику, яка характеризується як ренесансна.
“... Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням,
Хай буде користь від них роду людському в житті.
Ні, не даремні вони й не для реготу писані мною;
Виплід Міневри цей труд, родом з надхмарних країв.
Знаю: для тебе нема таїни у підмісячнім світі,
Нині ти, бачу, спізнав силу могутню зірок.
Обшири неба для наших очей незбагненно великі,
Розумом легко, проте, можемо їх осягнуть,
Наслідки ми за причинами і навпаки визначаємо,
Так відкривається шлях, що до ефіру веде.”
(Юрій Дрогобич)
Зверніть увагу на ту цінність, яку Ю.Дрогобич надає знанню. Які пізнавальні здібності людини фігурують у даному фрагменті? Який з них автор надає найпершого значення? Чому?
“Розум, що даний людині Богом є неодмінною підставою і провідником доблесних вчинків або “засадничою метою” ... Справжня мудрість і правдива наука тісно пов’язані з чемністю, уникають титулів, виявляють благородство й не втручаються до чужих справ. Отож підбирай для себе людей не за титулами, а дивись на їхні справи ... Таких людей у давнину називали філософами, бо вони давали королям такі знання, які потрібні були для правління ... Король має бути й філософом (який не під дахом, а під небом мешкає) ...” (Станіслав Оріховський)
“... Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля ... а король – вуста, очі й вуха закону, а точніше інтерпретатор закону ...” (Станіслав Оріховський).
“Я русич і хвалюся цим, і охоче про це заявлю; пам’ятаючи про свій грецький рід і руську кров, про місце, де я народився і виріс ... Церква у рутенців утвердилася задовго перед тим, як до них прийшли поляки-католики. Але й пізніше довго ще не виникало суперечок через розбіжності релігійних обрядів. Кожен пильно оберігав те, що від предків успадкував (звідки б не був узятий початок ...” (Станіслав Оріховський).
На підставі прочитаного спробуйте відповісти на такі запитання:
а) які риси відрізняють ренесансний світогляд від середньовічного ?
б) проблемам земного чи потойбічного життя надають найпершу увагу цитовані мислителі?
в) якого змісту набуває в ренесансному світогляді розум, підтвердить цитатами оспівування його сили;
г) назвіть ідеї, які підносить у своїх морально-етичних вченнях Станіслав Оріховський;
д) які нові погляди на державу, форми політичного управління, місце та особисті якості правителя, значення закону (“природного права”) демонструють наведені висловлювання Станіслава Оріховського ?
ж) які засоби називають ранні гуманісти визначальними у вихованні громадян, як вони пояснюють поняття патріотизму і громадського служіння.
Характеризуючи українську філософську думку другої половини XVI – початку XVII століття, відмічимо, що тогочасна філософська думка в умовах протистояння католицизму носила відчутний релігійний характер і в ідейному плані концентрувалась довкола ідеї збереження віри. Організаційно тогочасний національно-релігійний рух, засновуючи церковні братства, друкарні, школи.
Сутність філософських поглядів діячів руху в певній мірі засвідчують наведені нижче уривки творів:
“... дуже зашкодило Руській державі, що не розширювано в них шкіл і наук, бо якби мали науку, тоді в своїй невідомості не прийшли б до такої погибелі… Не маючи своєї науки, почали своїх дітей давати в науку римську, а ті з наукою призвичаювалися й до віри, і так помалу привели вони через свою науку (школу) до римської віри все панство руське ...” (”Перестороги”).
“Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій ! ... Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і опечалена ... Діток народила і зростила, а вони зреклися мене ... привели до занепаду ... Священників моїх осліпили, пастирі мої (не бажаючи знати, що про душу йдеться) оніміли, старші мої одуріли, молодь моя здичавіла, дочки мої до розпусти вдались ...” (Мелетій Смотрицький).
Зверніть увагу на те, як українські мислителі ставляться: а) до знання та освіти; б) до ролі історичної традиції в житті народу.
“ Де бо сьогодні в Ляцькій землі віра? Де нація, де любов? Де правда й справедливість суду? Де покора? Де євангельські заповіді, де апостольська проповідь, де закони святих, де зберігання заповідей божих? Де непорочне священство, де хрестоносне життя чернече? Де просте побожне й релігійне християнство? Чи не все перемінилося в життя й безвір’я, далеко не чесніше, ніж у всіх народів нечистих ?“ (Іван Вишенський).
“Оповім вам велику таємницю: диявол має таку заздрість до словенської мови, що ледве живий од гніву. Радо би її вигубив дощенту, і усю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неї омерзіння… А то через те диявол підняв боротьбу супроти словенської мови, що вона є найплідніша з усіх мов та наймиліша богові, оскільки без поганських хитрощів, тобто без граматик, риторик, діалектик,… а через просте старанне читання… підносить святий дух… Отож, знайте, що словенська мова перед богом більшу честь має, ніж елінська та латинська” (Іван Вишенський).
Які мотиви рухають полемічним запалом І.Вишенського? Чим він опікується найбільше? З ким із мислителів Західної Європи споріднює його прагнення повернутись до звичайної народної мови?
“Що ж інше в світі цим може бути вам милішого від батьківщини? Якщо у милість є вам здравіє, якщо милими є жени, чада, братія, то батьківщина далеко милішою бути повинна. Бо вона вас уродила, вона вас виховала, вона вас всіма благами збагатила ” (Анатолій Радивиловський).
“ ... створив Бог людину з двоякої сутності – небесної та земної. Тіло видиме - з землі, душа ж невидима – з неба. Ітому людина – це світ і темрява, небо і земля, янгол і звір. І розмістив її (Бог) у межах смерті й життя, посеред величності й смиренності. Дивне поєднання – дух і плоть, смерть і життя ... Повстає бо душа на тіло, і тіло воює з душею ... Тіло ж нехай перебуває під владою душі розумної та навчається і пізнає ... Як у тілі очі всю красу світу цього зрять, так і в душі ум – багатозоре око. Той (ум) бачить видиме і невидиме, небесну і земну красу, і тими чеснотами насолоджується ...” (Кирило Транквіліон-Ставровецький).
“ Розум є здатність розумної душі, що пізнає речі, які підлягають розумінню... Воля є сила душі, яка приймає або не приймає речі, пізнані розумом. Об’єктом або матерією волі є ... добро взагалі ... Чи має людина свободу волі щодо вибору творити добро або зло ? Ця свободна воля називається по-латині liberum arbitrium (вільним волевиявленням), а по-слав’янськи – самовладдям ...” (Косіян Сакович).
Наведені цитати із творів видатних представників української ренесансної філософії другої половини XVI – початку XVII століття вимагають розуміння та прояснення таких питань:
а) якими факторами пояснюється надзвичайно критичний і полемічний характер філософських теоретизувань на суспільно-політичну та релігійну тематику?
б) які актуальні проблеми суспільного життя підносять діячі братського руху; як вони обґрунтовували ідею залежності суспільного поступу із поширенням шкільної освіти та знання?
в) продемонструйте тісну взаємозалежність між релігійним і національно-визвольним рухом тієї доби;
г) окресліть нові тенденції у вченнях про природу і людину, а також співвідношення віри та розуму; в чому полягає відмінність між раціоналістичною та містичною позиціями в осмисленні проблем “Бог – світ” і “Бог - людина”?
Завдання 4. Філософія в Києво-Могилянській академії.
Аналізуючи філософську спадщину професорів Києво-Могилянської колегії (Академія від 1701 року), акцентуємо особливу увагу на значному піднесенні її професійного рівня і виокремленні у самостійну галузь наукових знань.
“Нічого немає на землі великого, крім людини і нічого великого в людині, крім розуму” (Йосиф Кононович-Горбацький).
“Всі достоїнства, що в природі розділені на частини, в ній одній (в людині) зосередились, і вона є ніби другою природою, якщо не величиною, то повною досконалостей, рівною цілій природі” (Феофан Прокопович).
“Найвище людське щастя в цьому житті частково полягає в мудрості й доблесті, частково – у здоров’ї тіла й добрій долі “ (Георгій Кониський).
“Бог існував раніше буття світу ... як найдосконаліший розум ... Ціле визначення природи збігається з Богом, в якій він із необхідністю існує і якою він рухає ...” (Феофан Прокопович).
“ ... етика – наука практична, що стосується вчинків людини, спрямованих на моральне добро або узгоджених із здоровим глуздом” (Георгій Кониський).
“Активне ж життя полягає в удосконаленні моральних доброчинностей, а саме - громадянських та військових” (Стефан Калиновський).
На підставі даних цитат охарактеризуйте наступні положення:
а) яку філософську проблематику цінують та висувають на перший план професори Києво-Могилянської академії?
б) в чому можна побачити в їх міркуваннях збереження давніх традицій філософствування?
в) яке місце у філософських вченнях київських вчених займає проблема співвідношення віри та розуму, як вона позначилась на новій морально-етичній концепції?
Розкрийте зміст раціоналістичних вчень, обґрунтуйте значення таких категорій як “розум”, “інтелект”, “свобода волі”.
Завдання 5. Філософські ідеї Григорія Сковороди.
Ознайомтесь із деякими філософськими оцінками творчості Г.Сковороди.
“…Онтологізмом пронизане напрочуд цілісне світосприйняття “російського Сократа” – Г.С.Сковороди… Він, сповнений священного вогню “теоман”, значно перевершує як натура свої глибоко оригінальні та чудові філософські твори” (В.Ерн).
“Філософські найбільш цінним мислителем кінця XVIII ст. був Григорій Сковорода… Він був вродженим мислителем, що цілком підпорядкував свої філософські задуми релігійному прагненню злиття із Богом. Його можна назвати першим російським вільним православним мислителем” (С.Левицький).
Зверніть увагу на те, що в зазначених оцінках Г.Сковорода подається як російський філософ (що зрозуміло з огляду на те, що Україна в той час була складовою частиною Російської імперії). Чи можна це вважати свідченням міжнародного визнання творчості філософа?
“Підведи ж від землі твої думки і зрозумій людину, народжену в тобі від Бога… Якщо хочемо виміряти небо, землю й моря, то ми повинні, по-перше, зміряти самих себе… нашою власною мірою. А якщо нашої, всередині нас, міри не знайдемо, то чим можемо все інше виміряти? А не вимірявши спершу себе, яку користь отримаємо із знання міри в усіх інших створіннях? Чи може той, хто є сліпим у своєму домі, бути прозорливим на ринку? Люби Бога і наближайся до нього завжди, серцем і пізнанням наближайся, а не ногами та вустами. А якщо не наблизишся і не поєднаєшся із тим, хто є головою твоїй голові, то залишишся мертвою тлінню і трупом” (Г.Сковорода).
В якому сенсі можна вважати людину мірою усіх речей? В чому, за Г.Сковородою, полягає мета та сенс самопізнання? Із якими давніми філософами солідаризується Г.Сковорода у цих міркуваннях?
“Подивись тепер на людину і пізнай її. Ти бачив у колоску солому з половою? Що ж таке колосок? Колосок є сама сила, у котрій міститься стебло зі своїми гілками і остюк з половою. Чи не в зерні все це заховане? Чи побачив ти у колоску те, чого раніше не бачив? Тепер пізнавай у людині те, що для тебе не було видимим” (Г.Сковорода).
Які саме особливості та ракурси людини виділяє Г.Сковорода даними міркуваннями? В якому сенсі можна уподібнити людину насінню, колоску?
“Є три світи. Перший є всезагальний… Він складений із незліченних світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові і малі світи. Перший – мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий – світ символічний, тобто Біблія… Біблія є символічним світом, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури; вони є образами, що приводять нашу думку до поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах… У всього є два єства: боже і речовинне: всі три світи складаються із двох сутностей, названих матерія і форма та складаючих одне ціле. Згадані форми у Платона називаються ідеї, тобто видіння, види, образи. Вони суть перші нерукотворні світи… У великому й малому світі речовинний вигляд дає знати про сховані під ним форми або вічні образи. Таке ж і в символічному або біблійному світі…” (Г.Сковорода).
Засвойте належною мірою онтологію Г.Сковороди, тобто його вчення про світобудову. Зверніть увагу на те, що саме світ символів опосередковує зв”язок тілесного та духовного. Чим, на вашу думку, думки Г.Сковороди очевидно відрізняються від поглядів Платона?
У наведених нижче рядках ви зможете доторкнутись до одного із моментів, що складає оригінальність Г.Сковороди і свідчить про його виходи за межі християнської богословської ортодоксії:
“Доки яблуня, доти з нею і тінь її. Божественне дерево вічності зеленіє завжди. І тінь же її ні місцем, ні часом не обмежена. Світ цей і всі світи – це тінь божа. Вона зникає частинами, є несталою і перетворюється на різні форми, про не відлучаючись ніколи від свого живого дерева. І давно вже освічені люди сказали оцю річ: матерія вічна, тобто вона всі місця й часи наповнила” (Г.Сковорода).
Отже, з”ясуйте, за Г.Сковородою, матерія створена Богом чи вічна? Як цей погляд Г.Сковороди впливає на його інші думки та уявлення? Скористайтесь для відповіді на ці питання наступними фрагментами із творів філософа.
“Світ наш є риза, а господній – тіло. Небо наше є тінь, а господнє – твердь… Вік наш – це брехня, мрія, суєта, пара, ніщо, а істина господня перебуває вічно. Вік наш – це різноманітність та різновид тіні, січення піску… Вік же господній є єдність, тотожність, діамант…
Стань, якщо хочеш, на рівному місці і звели поставити навколо тебе сотню дзеркал. Тоді побачиш, що один твій тілесний вигляд володіє сотнею видів, що залежать від твого одного. А як тільки забрати дзеркала, раптом всі копії ховаються у своїй основі, тобто в оригіналі. Проте і наш тілесний вигляд є лише тінь істинної людини…” (Г.Сковорода).
Спробуйте дати відповіді на питання: а) чи існують світові природи (натури) окремо одна від одної, в “чистому вигляді”; б) чи може тілесна натура адекватно, правильно і точно виразити сутність духовної; в) яку роль у співвідношенні цих натур, в розумінні їх співвідношення належить людині?
Ознайомтесь із поглядами Г.Сковороди на властивості людини та її життєву долю.
“Не можна знайти щастя поза собою; істинне щастя перебуває всередині нас. Безперервно думай, щоб пізнати себе. І оце-то є молитва, тобто розпалювання твоїх думок до цього. Це – крик твій, крик таємний… Оце ж і є бути щасливим – пізнати, знайти самого себе.
Голова всього в людині – людське серце. Воно є найточніша людина в людині, а все інше – околиця… А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої видимої натури і зовнішньості? Тому-то, бачиш, людина, яка втратила сердечний спокій, загубила свою голову і свій корінь.
Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою йдуть усі зовнішні органи, наче на налигачі, але думка ніколи не спочиває, наче полум’я чи ріка. Її безперервне стремління – це бажання. Куди ж вона прагне? – Шукає своєї насолоди й спокою. Спокій же її не в тому, щоби зупинитись і простягнутись, як мертве тіло, а навпаки: вона, начебто перебуваючи у мандрах, шукає по мертвих стихіях свого спорідненого і, ще більше розпаливши свою спрагу, швидше піднімається від тлінної речовинної природи до свого рідного і безначального начала…” (Г.Сковорода).
Як подає Г.Сковорода найважливіші умови досягнення людиною її життєвого щастя? В цьому саме полягає це щастя? Що спонукає людську душу прагнути дістатись до вічного? – Спираючись на наведені міркування філософа, спробуйте визначити, до якої філософської течії пізньої античності схожа вибудувана тут ієрархія людських якостей.
Завдання 6. Українська філософія початку Х1Х ст.
Приступаючи до вивчення даного питання, студенти повинні врахувати:
що це був період активного прилучення української філософської думки до надбань німецької класичної філософії;
що в цей період лише починається епоха формування самостійної філософсько-світоглядної рефлексії на основі підвищення інтересу до власних культурних засад;
що внаслідок впливу німецької класичної філософії на розвиток філософії в Україні з”явились оригінальні філософські концепції П. Юркевича, О.Новицького, О.Потебні, Г. Шпета та ін.
Перечитайте нижче наведені тексти; спираючись на міркування відомого дослідника історії української філософії, покажіть, як і в чому проявились у ній впливи національного характеру?
“Риси духовності бароко залишилися в українському національному типі аж досі. Основна духовна риса бароко це “декоративність”, що цінить більше широкий жест, ніж глибокий зміст – більше розмах і кількість ніж внутрішню якість, більше – вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом – цінить більше “здаватися” ніж бути”…
Емоційність виявляється у високій оцінці життя, почуття. Почуття, емоція оцінюється навіть як шлях пізнання (Гоголь, Юркевич). Але ця “філософія серця” має і інший сенс – в людськім душевнім житті глибше ніж свідомі психічні переживання служить їх основа – “серце”, найглибше в людині, “безодня”, яка породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, “поверхню” нашої психіки (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). З цим зв’язане і визнання , що людина є малий світ “мікрокосмос”, бо в “сердечній глибині”, безодні криється усе, що є у цілому світі…” (Д.Чижевський).
Нижче наводяться тексти Я.Козелецького, який прагнув охопити цілісний комплекс філософських проблем свого часу. Спробуйте проаналізувати ці тексти відповідно філософській проблематиці.
“Філософія містить в собі всі науки, … вирішує тількики генеральні пізнання про речі і людські справи... Метафізика є наукою випробування причин істини... В основі буття завжди є річ, яка може бути простою і складною; прості речі мають лише сутність та існування …, складні – матеріальні тіла з багатьма якостями, такими як простір, час, причина, основа, необхідність, випадковість”(Я.Козелецький).
“Пізнати можна за допомогою чуття які є “вікнами” і дверима, через які враження проникають в душу. Так (тобто – чуттям) пізнають лише окремі речі…а розум дає знання загального” (Я.Козелецький).
Питання яких філософських дисциплін розглядаються у наведених рядках? Назвіть ці дисципліни та окресліть предмет їх вивчення.
Значний внесок у розробку філософії на початку ХІХ ст. вніс П. Лодій. Ознайомтесь із деякими уривками з його творів. Спробуйте з’ясувати в яких його тезах прослідковується вплив німецького ідеалізму.
“… Метафізика є наука, яка досліджує начала всезагальних понять і доказів, на підставі яких можемо утворювати собі найбільш повні поняття про речі” (П.Лодій).
“Ми ясно бачимо, що людське пізнання не може бути твердим, якщо воно не спирається на онтологію. Це випливає з того, що ми не матимемо досконалого знання перших начал і перших істин науки, а на них спираються всі докази, якщо не візьмемо його з онтології, бо крім онтології його з жодної іншої науки взяти не можна” (П.Лодій).
Спробуйте прокоментувати дане положення і пояснити, чому та в якому сенсі пізнання може спиратись лише на онтологію? Хто із представників західно-європейської філософії дотримувався такої позиції?
“Сущим є все те, що має буття, або може його мати. Тим самим суще є двояким: дійсністю і можливістю. Дійсність – це те, що справді має буття…. Можливість – це те, що не існує, але може бути... Визнаючи сутність, слід визначити і властивості. Отже, як сутність, так і властивості є логічно необхідні, незмінні, вічні, бо властивості необхідно походять із сутності; оскільки достатня причина міститься у сутності” (П.Лодій).
Згадайте, ким із німецьких філософів був введений у філософію принцип достатньої причини (підстави)?
Звертаючись до уривків з текстів Й.Б.Шада (викладав філософію у Харківському університеті), спробуйте з”ясувати, чим відрізнялась позиція Й.Шада від позиції І.Канта. Які світоглядні наслідки могла мати така відмінність?
“І.Кант виходив з поділу розуму на теоретичний та практичний… але теоретичний розум обмежувати сферою “речей для нас” не слід… Розум функціонує і в формі споглядання або бажання визначає, що і чому слід чинити, і тільки в цих різних формах називається по різному – “теоретичний” і “практичний” розум” (Й.Шад).
“Світ є відображенням абсолютного розуму. Речі за своєю природою відповідають ідеям, збігаються з ними. Ідеї – істинні, вічні форми всякого буття” (Й.Шад).
Ознайомтесь із оцінкою ідей Й.Шада істориком української філософії Д.Чижевським:
“ Шад хоче піти далі ніж Кант, користуючись тим розмежуванням розуму (Vernunft ) і розсудку (Verstand), що його знаходить у Канта. Розсудок у своїй діяльності обмежується світом досвіду і феноменів (явищ). Він зустрічає протилежності, бо їх знаходимо в досвіді. Дух людини не заспокоюється на протилежностях та протиріччях, а хоче їх об’єднати. Розсудок може об’єднати протилежності лише “формально”, при допомозі загальних понять. Розум має справу не з досвідом, а з ідеями. Ідеї ж вносять у весь світ єдність та гармонію. – Визнаючи це основне розрізняння Канта, Шад не хоче обмежувати ролі розуму “регулятивною” функцією, себто надаванням лише провідних точок погляду пізнанню, а вважає, що розум здібний і до дійсного пізнання “надсмислового”, ”речей по собі”, “абсолютного” (Д.Чижевський).
Завдання 7. Українська університетська філософія ХІХ ст.
Цілу плеяду глибоких мислителів виховав у ХІХ ст. Київський університет; серед них високу оцінку істориків філософії отримали О.Новицький, С.Гогоцький, П.Авсенєв. Ознайомтесь із деякими їх ідеями.
“Свідомість від самого початку перебуває у відношенні до того, що є вищим від неї і від світу… Віддаючи собі звіт у предметах свого внутрішнього бачення, людина підпорядковує їм свої думки. Саме тут народжується філософія… Вона є наукою про все лише у тому відношенні, що приводить до усвідомлення законів і основ усякого буття. Вона є наукою наук тільки тому, що містить в собі умови умов, начала і форми усякого бачення… Тільки ці форми і закони складають її істинний зміст, на який не можуть претендувати інші науки… Світ ідей є батьківщиною філософії. Там народжується вона, звідти черпає свої сили і з”являється в світ дольній як провісник світу горнего” (О.Новицький).
Проаналізуйте наведені міркування О.Новицького; виділіть в них ті аспекти філософського мислення, які, на вашу думку є цікавими, важливими та зберігають свою значущість і сьогодні.
“Всі великі люди, і особливо ті, хто займається філософією, суть представники свого народу. Вони як у фокусі тільки концентрують в собі те, що вже розсіяно в народі, приводять до свідомості те, що й поза тим таїться в народному дусі потаємно та неусвідомлено… Вони повертають народу те, що сприйняли від нього самі, тільки в іншому, більш розвиненому вигляді… В противному випадку філософські ідеї, навіть високі й світлі, залишаться непізнанними; вони не приживуться в суспільній думці, як рослина у невластивому для себе грунті…” (О.Новицький).
Як ви вважаєте, впливи яких представників німецької класичної філософії відчуваються в наведених тезах О.Новицького? Якою мірою ці тези є актуальними?
“Філософія… не є та чи інша окрема система, система Платона, Арістотеля, Канта, так само як людство не є тільки той чи інший народ… Філософія в її істинному значенні є справою людства; це є свідомий розвиток всезагальних ідей світобачення” (О.Новицький).
Порівняйте останні ідеї О.Новицького із попередніми. Чи не здаються вони вам суперечливими? Спробуйте пояснити їх співвідношення, тобто вирішити дилему: філософи виражають дух свого народу чи опікуються вічними і всезагальними темами?
“Тільки там, де перед зовнішнім світом думка постає самоусвідомленою, визначається її відношення до нього, тільки там утверджується начало і можливість тієї вищої і багатоманітної науки, яку ми називаємо філософією” (С.Гогоцький).
Визначить, якою мірою таке розуміння філософії відповідає положенням німецької класичної філософії? Яку рису філософського мислення виводить на перший план С.Гогоцький?
“Всяка освіта, всяка культура, якщо вони відповідають своєму призначенню, повинні пропонувати, по-перше, дві свої сторони – ідеал досконалості… і ті моральні сили, які здійснюють в собі цей ідеал і служать його виразником; по-друге, те відношення сил до ідеалу, яке потрібне для переходу ідеалу в дійсність” (С.Гогоцький).
Прокоментуйте наведене положення; чи згідні ви із таким окресленням ролі ідеалу в людському житті? – Аргументуйте свою відповідь.
Оцінку творчості Д.Велланського подав Г.Г.Шпет:” … викладаючи спеціальні науки в новому дусі, викликав загальний інтерес до філософських основ науки і знання взагалі, втілюючи при цьому думку про суттєву необхідність такої основи...”
“Отже, якщо філософія силкується витлумачити явища світу, що лежать перед нами, або розкриваються в нас самих, через ідею та за допомогою ідеї, якщо вона розглядає явища світу як одкровення або втілення думки, якщо для неї ідея є джерелом, основою, законом і типом діяльності, що являє себе, то в цьому напрямі вона намагається пояснити й обгрунтувати те світоспоглядання, яке з необхідністю передбачається релігійним та моральним життям людства. Питання про основу та мету світу, про ставлення світу та людини до Бога – питання, розв”язання яких передбачає припущення ідеї, бентежать із непереборною енергією загальнолюдську свідомість раніше і перш за будь - яку науку; вони виникають у свідомості з необхідністю не з тимчасового інтересу, а як завдання суто духовні, що торкаються споконвічних потреб людства” (П.Юркевич).
Уважно перечитавши наведений фрагмент одного із яскравих представників української філософії ХІХ ст., визначить: а) чи був П.Бркевич релігійним філософом; б) ідеї яких попередніх філософів проглядаються в його міркуваннях?
“… Філософія, як цілісне світоспоглядання є справою не людини, а людства, яке ніколи не живе абстрактно, або суто логічною свідомістю, а розкриває своє духовне життя в усій повноті і цілісності його моментів” (П.Юркевич).
Поясніть, які місця даного фрагмента відповідають загальним особливостям української філософії?
“Ця ідеальна точка до якої прагне суб”єкт є істина, є ідея. Вона існує для загального розуму. Вона висловлює не те, що ми можемо відчувати щодо даної речі, а те, що є в самій речі, або те, чим є сама річ, істинно ”суще” (П.Юркевич).
Чи свідчить дане положення про оптимістичний підхід філософа до питань про можливості людського пізнання? Як ви зрозуміли, що є ідея для П.Юркевича?
“В серці людини знаходиться джерело для таких явищ, які наділені особливостями, що не випливають ні з якого загального поняття або закону… Релігійна свідомість найбільш виправдовується природою людського серця, поза яку ми вже не можемо стати, щоби побачити ще інші її складові причини і яка, внаслідок того, володіє всією безпосередністю буття, спричиненого Богом…” (П.Юркевич).
До думок якого українського філософа приєднується у даних міркуваннях П.Юркевич? Як він витлумачує природу людського серця? Чи згідні ви із його міркуваннями?
“Одному лише науковому світоспогляданню під силу рухати людство до вищої мети, яка тільки може йому уявлятись, - до мети його об”єднання. Попередні світоспоглядання виявились безсилими на цьому шляху й привели лише до посилення міжнародної ворожнечі. Розум, звільнений від їхніх пут, сам по собі, спираючись на вільне вивчення природи і життя, виявиться спроможнішим” (В.Лесевич).
Позицію якої течії у філософії ХІХ ст. поділяє автор даного тексту? Чи виправдана така позиція? – Поясніть це, враховуючи досвід ХХ – початку ХХІ ст.
“… Предметом вивчення позитивної філософії є дійсність у найтіснішому розумінні цього слова, тобто та частина Всесвіту, чи космосу, що якоюсь мірою може у часі і просторі підлягати нашому спостереженню і досвіду” (В.Лесевич).
Наскільки адекватно передає В.Лесевич вихідний пафос позитивізму? Які позитивні наслідки для України ХІХ ст. могло мати захоплення позитивізмом?
“Теорія пізнання являє собою одну з найголовніших частин сучасної філософії. Немає можливості будувати філософську систему, якщо не визначити заздалегідь, що може пізнавати наш розум і від пізнання чого він має відмовитися назавжди, тобто якщо заздалегідь не визначити меж людського пізнання” (Г.Челпанов).
“…У найзагальніших рисах про неї (філософію) можна сказати, що вона має на меті визначити відношення між “буттям” і “мисленням”, між суб”єктом і об”єктом” (Г.І.Челпанов).
Яку філософську дисципліну висував Г.Челпанов, професор Київського університету, в якості найпершої і провідної? З думками якого представника німецької класичної філософії співпадали його міркування?
Познайомтесь із цікавими думками О.Потебні, професора Харківського університету.
“Мова – це засіб не стільки виражати готову істину, як відкривати раніше невідому; стосовно того, хто пізнає, вона становить щось об’єктивне, а стосовно світу, що пізнається – суб’єктивне… Дух без мови неможливий, тому що сам створюється за допомогою мови, і мова в цьому є перша в часі подія… Мову і дух, що взяті в розумінні послідовних проявів духовного життя, ми можемо виводити з “глибини індивідуальності”, тобто з душі як з начала” (О.Потебня).
“Царина мови далеко не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути пов’язана зі словом, але на початку вона, певно, ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що не задовольняє її вимогам” (О.Потебня).
“Міф близький з науковим мисленням в тому, що він є акт свідомої думки, акт пізнання, пояснення через сукупність раніше даних ознак, об’єднаних і доведених до свідомості словом і образом” (О.Потебня).
“Весь зміст нашої думки вичерпується тим, що ми знаємо, і тим, в що ми віримо. Вирішення питання про відношення знання і віри залежить від вирішення іншого: чи має думка якісь особливі засоби для засвоєння предметів віри, чи впливають на нас ці предмети не тим шляхом, яким діє пізнання?” (О.Потебня).
Як би ви визначили провідну тему наведених міркувань? Які надскладні явища допомагають нам осмислювати ідеї О.Потебні? Наскільки актуальними на сьогодні постають підняті їм проблеми?
Завдання 8. Філософські ідеї в літературі та в громадсько-політичних рухах.
Уважно опрацюйте наведені нижче висловлювання представників літератури та громадсько-політичних рухів України ХІХ ст. і спробуйте з’ясувати основні запропоновані ними ідеї.
“Ми приймаємо, що всі слов’яни повинні між собою поєднатись, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу й свій власний устрій. Такі народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорвати, серби і болгари” (“До братів українців“. Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства).
Чи виправдана, на вашу думку, дана теза Кирило-Мефодіївців? Чи відповідає вона сучасним тенденціям суспільного процесу?
“Вінцем усього був страшний егоїзм, який виразився потім тим, що значна частина таких юних перетворювачів суспільства, змужнівши, переродилася в біржових гравців і експлуататорів чужої власності можливими засобами; ті ж, хто залишився енергійно відданим своїм нігілістичним теоріям, що виправдовують будь-який засіб для цілі, морально виробили покоління безумних фанатиків, які відважуються проводити свої переконання кинжалами і пістолетами. Такими були неминучі наслідки вчення, яке головним чином задалося матеріалізмом і відкиданням морального закону, вкладеного в серце людини найвищим вічним розумом, який керує невідомими нам шляхами, всією долею історії людства” (М.Костомаров).
Як би ви визначили ту світоглядну позицію, на якій наполягає автор даного уривку? Наскільки ви згідні із ним в оцінці ролі матеріалістичного світогляду в певному спрямуванні політичної боротьби? Доповніть свої міркування прикладами із сьогодення.
“Як же не дивно, як не дико називати безглуздям потреби душі, яка тільки цим, а не іншим шляхом може сповістити іншій душі свою життєдайну силу? Резонерством нічого з цим прагненням не вдієш: воно зароджується глибше в душі, аніж найбільш розумні і грунтовні міркування. Справа тут не в одній відмінності мов; справа в особливостях, в способі виразу думок, чуттів, рухів, душі, і які мовою, не природною авторові, виразитись не можуть” (П.Куліш).
Які загальні риси українського філософствування та менталітету проявились у наведених міркуваннях М.Костомарова та П.Куліша? Чи виправдались такі підходи до розуміння дійсності в реальному ході історії?
Ознайомтесь із тими ідеями П.Куліша, що лягли в основу концепції “Хуторянської України”:
“Природня простота дає людині чисте серце. Ніяка наука такого правдивого серця не дасть… Необхідно повертатись іноді до первобутної дикости і суварости душі, втікати в широкошумні дубрави… В європейській цивілізації мало ладу… Треба містами розсипатись на села, на хутори і з”їздитися лише до контор на засідання на короткий час, ніяк не засиджуватись у велетенських скопищах многолюдства, не утворюючи дорожнечі, не наживаючи рівнодушности до незаможніх, не розриваючи сусідських зв”язків із селянами. – Лише тоді бідність урівнялася б з багатством…” (П.Куліш).
Спробуйте оцінити, наскільки подібні погляди: а) були співзвучні своєму часу; б) відповідають українському менталітету; в) прийнятні в наш час?

“Створив мене Бог і не приховав від мене мого призначення. Справа моя є те, про що повинна перш за все думати кожна людина. Справа моя – душа і міцна справа життя. А тому і образ моїх дій повинен бути міцним і надійним… Грішить сьогоднішня людина… не від надлишку своєї власної розбещеності, не від нечутливості і не від того, що бажає грішити, а від того, що не бачить гріхів своїх…Ні, людина не є нечутливою, вона зрушить з місця, якщо їй зобразити справу так, як вона є… Лише злегка підведи завісу і вкажи їй хоча б один із тих щохвилинних злочинів, які вона здійснює, і в неї вже не вистачить хоробрості вихвалятися своєю безгрішністю… Життя треба показати людині, - життя, узяте під кутом зору його сьогоднішньої заплутаності… Тільки не треба забувати, що узяте нами місце з земній державі задля того, щоби служити Господарю небес. Повірте, що Бог не даремно повелів кожному бути на тому місці, на якому він тепер стоїть” (М.В.Гоголь).
Уважно проаналізуйте вихідні положення гоголівської концепції “непомітного зла”, спробуйте передати її зміст власними словами. Чітко окресліть особливості світоглядних орієнтацій М.В.Гоголя, світоглядне та моральне значення його ідей.
“Розум не є в нас найвищою здатністю. Його посада не більше, ніж поліцейська: він може тільки приводити у порядок та розставити по місцях все те, що ми вже маємо… Він незрівнянно більше залежить від інших душевних станів…Розум іде вперед, коли йдуть вперед усі моральні сили в людині, і він стоїть непорушно й навіть йде назад, коли не підносяться моральні сили.…” (М.В.Гоголь).
До чиїх поглядів близький у наведених міркуваннях М.В.Гоголь? Сформулюйте своє відношення до них.
“Немає нічого постійного, стоячого (статичного), а бачить наш розум тільки переміну (еволюцію), рух (динаміку). Немає і не може бути постійних національних ознак, немає між людьми вічних політико-адміністративних порядків, таких, як наприклад, обрусеніє, не може бути національних святош. Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб вбачати напрям руху світового, його виміру, закон і послужитись тим рухом… З трьох світових вір дві, християнська та магометанська, ворогували проміж себе, а коли всередині їх теж почались незгоди, то різні церкви ворогували проміж себе та нищили людей не менше, коли не більше, як нищили їх війни національні. А ось розумніші та добріші люди по різних вірах почали думати, що не слід чіпатись до других за різні церковні звичаї та думки, а що треба поставити над усіма церквами людськість, і всіх людей і всіх людей всіх вір признати братами” (М.Драгоманов).
Які цінності співставляє між собою автор уривку? Яким цінностям та на яких підставах він надає переваги? Якими є ваші думки з даного питання? – Аргументуйте свою відповідь.
Уважно перечитайте філософсько-світоглядні міркування І.Я.Франка.
“Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної, се не що інше, як поступове систематичне і ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого” (І.Франко).
“Людина споконвіку прагне до однієї мети – до щастя. Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї воєдино, коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками…” (І.Франко).
Які чинники людської діяльності вважає автор найпершими чинниками суспільного поступу? Якою мірою виправдані такі думки?
“Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що… поза межами можливого. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його здійснення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої відданості йому буде залежати, чи ми підемо тими стежками до нього, чи може звернемо на якісь інші стежки” (І.Франко).
Який орієнтир для індивідуальної діяльності висуває І.Я.Франко? Що він значить на практиці? Якою мірою це міркування можна використати для покращення сучасної ситуації в Україні?

Завдання 9. Українська філософія ХХ ст.
На початку ХХ ст. в Київському університеті плідно працював професор О.Гіляров, який зробив відчутний внесок в розвиток історико-філософської думки, а також розробив власну концепцію світобудови; ознайомтесь із деякими йогол міркуваннями.
“Кожен з філософських синтезів – плід особистої творчості їх авторів, що визріває на грунті сучасної для них культури, відповідно до їх особистих схильностей, смаків, настроїв, співчуттів і неспівчуттів” (О.Гіляров).
В чому полягає особливість погляду автора на умови філософської творчості? Чи бере він до уваги лише закони абстрактного мислення, чи виходить на ширші узагальнення?
“Всупереч розповсюдженому погляду на розум, як на керівника життя, останнє підпорядковане емоціям, тому, що нас тішить і засмучує, що ми любимо або ненавидимо, що нас збуджує і тримає у напруженні. Розум, сильний у теоретичній галузі, стає рушієм життя лише тоді, коли зігрітий почуттям. Тільки напоєна пристрастю думка, перемагає людей” (О.Гіляров).
Які традиційні особливості української філософської думки проглядаються у даних міркуваннях? Прокоментуйте їх і аргументуйте своє до них ставлення.
Ознайомтесь із характерним твердженням О.Гілярова, в якому подається його теорія світобудови – так звана “синехологія” – “вчення про співзвучність, узгодженість” (від. д-грецьк. “синехезис” – співзвучність):
“За нашим вченням дух і матерія є однією і тією ж сутністю, що розглядається з різних точок зору, двома визначеннями однієї першооснови, всесвітньої свідомості. Дух і свідомість, як явище кожного живого організму, особи для себе, матерія є свідомість, як явище їх для іншого. Як різні визначення свідомості, дух і матерія, явище для себе і для іншого, внутрішнє і зовнішнє, не зводимі одне до одного, але вони зведені до одного спільного – всі вони є різні визначення свідомості… Всесвіт – одухотворений організм, в якому кожний член існує для цілого і ціле – для кожного члена. Всесвіт – це одне тіло і один дух…” (О.Гіляров).
Спробуйте пригадати, в яких інших історичних вченнях вже фігурували схожі думки. Порівняйте ці ідеї О.Гілярова із ідеями Г.Сковороди, знайдіть в них спільне та відмінне. Спробуйте з’ясувати ступінь оригінальності даного світобчання.
Ознайомтесь із вихідними пунктами вчення В.Вернадського про ноосферу.
“Еволюційний процес… набуває нового геологічного значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу – наукову думку соціального людства. Ми як раз переживаємо її яскраве входження у геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу одного виду живої речовини – цивілізованого людства – на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан в ноосферу… Людина вперше реально зрозуміла, що вона є мешканцем планети і може – навіть повинна – мислити та діяти в новому аспекті… Історія розумової культури людства… привела до сучасного всесвітнього життя. Зараз від нього нікуди не заховатись… І темпи укріплення всесвітньості настільки стрімкі, що сперечатись на цей рахунок немає сенсу” (В.Вернадський).
Якщо врахувати те, що подані тут ідеї сформувались у 30-х роках ХХ ст., то можна оцінити проникливість думки мислителя. Чи виправдала подальша історія цивілізації передбачення та твердження В.Вернадського? Чи справді в наш час функціонує особлива складова біосфери – ноосфера (розумо-сфера)? Що принесли сучасному людству науково-технічний прогрес?
Зверніться до тих міркувань видатного вченого, які засвідчують його серйозні зацікавлення філософією.
“Вперше в науковому обмірі, виходячи з емпіричних даних, встає перед нами стара філософська проблема людської свідомості. Бо ж геохімія ставить питання: як може людська свідомість змінювати людські процеси? Як і чому людська думка впливає на їх перебіг? Ми вступаємо в область, де до цього часу панувала робота філософської інтуїції і філософського логічного міркування. Перед нами немов би відкривається можливість науковим шляхом підійти до механізму цього впливу” (В.Вернадський).
Як ви вважаєте, чи виправдались сподівання В.Вернадського відносно наукового вирішення питання про механізми дії свідомості? Як можна оцінити сучасне значення зазначеної думки?
“Із процесом філософського міркування пов’язане питання, що стояло перед ним на протязі століть і досі є невирішеним (оскільки до сих пір багатьма філософами воно заперечується, хоча не може бути логічно спростоване): чи існує та особлива область філософського пізнання, особливий прояв розуму – “внутрішній досвід”, що дозволяє філософам виявляти нові прояви реальності” (В.Вернадський).
Співставте два останні положення В.Вернадського, проясніть, в чому вони єдині, а в чому відмінні. Поясніть ваше ставлення та розуміння останнього положення, аргументуйте ваше розуміння поняття “внутрішній досвід”.
“… Мозок палеолітичної людини не відрізняється суттєво… та за своєю структурою від мозку сучасної людини. І в той же час немає ніякого сумніву, що розум людини із палеоліту не може витримати порівняння із розумом сучасної людини. Звідси випливає, що розум є складна соціальна структура, побудована як для людини нашого часу, так і для людини палеоліту, на тому ж самому нервовому субстраті, але за різних соціальних обставин” (В.Вернадський).
Який новий аспект, важливий для розуміння свідомості, додає до своїх попередніх міркувань мислитель? Чи згідні ви із тим, що розум постає соціальною структурою?
Завдання 10. Особливості розвитку української філософії у 30-х – 90-х роках ХХ ст.
Розглядаючи розвиток філософії в Україні цього часу, врахуйте психологічний клімат в Радянській Україні після 20-х років: атмосфера вічного страху перед вільною думкою, талантом, високою майстерністю, – перед всім, що надає людині незалежність. Зверніть увагу на жорстке пов’язування філософії з політикою, де відступ від ортодоксальних філософських позицій розцінювався як політично ворожа акція. З іншої сторони, зверніть увагу на творчість української інтелігенції в еміграції в особі:О.Кульчицького, Д. Чижевського, Д.Донцова, В.Липинського.
“Слово, коли воно має бути творчим, повинно служити життю, а не безплідно намагатися нагинати життя до своїх законів… Закони слова, закони логіки, закони діалектики, тільки тоді можуть придбати творчу силу, коли вони служать не самим собі, а тому ірраціональному, нелогічному, стихійному хотінню, з якого родиться все життя, а в тім числі і саме слово” (Д. Чижевський).
Які прояви особливостей української філософської думки можна побачити у цьому твердженні філософа?
“Кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в цих обмежених і однобічних здісненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, в своїй “однобічності” і обмеженості і має вічне загальне значення… Таким чином, окрема нація в певні моменти репрезентує історичну сучасність - іноді разом з іншими націями, а іноді сама.” (Д. Чижевський).
Уважно перечитайте наведений фрагмент і поясніть, в якому відношенні перебувають явище загальнолюдського та національно-культурного? Як ви розумієте твердження про те, що саме національна однобічність має вічне загальне значення?
“Слов’янській (зокрема українській) філософії треба ще чекати на свого великого філософа. Тоді те оригінальне, що може є в зародку у творах дотеперішніх слов’янських мисленників, виступить у весь зріст, відкривши глибини національного духу не лише перед усім світом, а й перед самим народом” (Д.Чижевський).
Чи згідні ви цілком і повністю із таким підходом до української філософії? Прокоментуйте наведений вислів та аргументуйте своє до нього ставлення.
Ознайомтесь із деякими твердженнями Д.Донцова – провідного ідеолога українського націоналізму.
“Коли б ми хотіли кількома словами висловити цілковиту різницю між націоналізмом і народництвом, то ми знайшли б її в двох діаметрально протилежних світовідчуттях: світ, де панує воля, і світ, де панує інтелект. Два темпераменти: чин (дія) і контемпляція (споглядання), інтуїція і логіка, агресія і пасивність, догматизм і релятивність, віра і знання…” (Д.Донцов).
“Зміцнювати нашу волю до життя, до влади, до експансії, - так означив я першу підставу націоналізму… До емоційності і фанатизму великих ідей, які рухають масами, треба додати ще одну їхню прикмету: “аморальність”… Коли я говорю про “аморальність” тих ідей, то розумію їх суперечність з буденною мораллю… Історія не знає рівності, як і природа; є там здібні і нездібні. Хто хоче забезпечити собі місце під сонцем, мусить довести свою здібність до цього. Права кожної нації на життя не існує, а коли б існувало, це було б найбільш неморальною річчю в світі…” (Д.Донцов).
Уважно вчитайтесь у наведені фрагменти і визначить, прихильником яких філософів був Д.Донцов. Якою мірою можна вважати його міркування виправданими? Оцініть їх історичну і сучасну значущість.
“Щоб успішно поборювати зовнішні напасти й розривну роботу відосередніх сил суспільного організму зсередини, мусить член провідної касти вміти сам не піддатися ніяким шкідливим впливам, які підточували б, ослабили або знищили його основну чесноту – його мужність… Бути невблаганним і твердим до себе, щоб бути невблаганним і твердим до ворожих спільнот зовнішнього світу і власної спільноти” (Д.Донцов).
Кого має на увазі Д.Донцов, говорячи про провідну касту? Яким сучасним політичним терміном можна позначити таку касту? Чи є ви прихильником такого бачення суспільного життя?


Тема 10: ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ.
Мета розгляду теми:
Виявити особливості проявів філософського мислення в сфері осмислення засад дійсності; прослідкувати, як при осмисленні буття проявляються такі важливі риси філософського мислення, як граничний рівень узагальнення, його принциповий людиноцентризм та ін.; ознайомитись із найпершими філософськими категоріями, що застосовуються при визначенні буття та його атрибутів; окреслити найважливіші особливості сучасної наукової картини світу.
Ключові поняття та терміни
Буття - дійсність
існування - мікро, макро та мега процеси
реальність - наукова картина світу
монізм - антропний принцип
динамізм - інтенція
План семінарського заняття
Особливості філософського осмислення буття. Функції поняття буття у філософії.
Людські виміри проблеми буття.
Категоріальні визначення буття в історії філософії. Особливості класичного та некласичного розуміння буття.
Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.
Завдання, вправи, тести
Буття, існування, реальність – ці слова є синонімами.
Так Ні
Поясніть, в чому полягає відмінність між поняттям “буття” та поняттям “все існуюче”? Продемонструйте, чому філософське розуміння дійсності не може задовольнитися поняттям “все існуюче”.
Вдумайтесь у тезу відомого онтолога ХХ ст. М.Гартмана: “Буття є те останнє, про що можна запитувати. Але останнє не може бути визначеним. Адже визначати (покладати межі) можна лише на основі чогось іншого, що стоїть позаду того, що визначається. Але останнє є те, за чим вже нічого немає”. Спираючись на ці твердження, спробуйте пояснити, яке значення для розгортання людського мислення може мати його відношення до буття як до того останнього, про яке можна запитувати. Як пов”язані буття і пізнання?
Поясніть, якою лінією міркування можна пов”язати між собою наведене вище окреслення філософського змісту поняття буття та визначення хибного та істинного, що його дав Арістотель: “Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, - значить казати хибне; а казати, що суще є, а не-суще не є, - значить казати істинне”.
Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.
Поняття буття виконує у філософії такі функції:
а) воно окреслює найперші умови помислювання дійсності внаслідок того, що виводить міркування за межі конкретних форм сущого;
б) воно вказує природознавству напрями виправданого вивчення дійсності;
в) воно постає підставою для сенсоутворення, оскільки вказує на найперші та найширші орієнтири людського свідомого відношення до дійсності;
г) воно дозволяє проводити виправдані визначення основних понять науки;
д) воно виводить будь-яке мислення на рівень гранично широкого узагальнення.
Розуміння буття у східній філософії передбачає:
а) висування на перший план небуття, порожнечі;
б) надання переваги буттю над небуттям.
Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що:
а) буття постає найпершим предметом людського пізнання;
б) буття постає вищою людською цінністю та мірою людської відповідальності за наслідки своїх дій;
в) буття людини постає частиною буття як такого;
г) через поняття буття людина прирівнюється до інших видів сущого.
“Буття в істині” та “буття у гадці” – це поняття, введені:
а) Гераклітом;
б) Піфагором;
в) Парменідом;
г) Демокрітом;
д) Арістотелем.
Поняття “архе” в античній філософії та поняття “субстанції” в новоєвропейскій філософії були тотожними.
Так Ні
Відмінність між поняттями “субстанція” та “субсистенція” було проведено:
а) в античній філософії;
б) в середньовічній філософії;
в) у філософії Відродження;
г) в німецькій класичній філософії.
Поняття “емінентної причини”, введене середньовічною філософією позначає:
а) внутрішню причину;
б) причину, що спродукована реалізацією свідомого людського задуму;
в) початкову причину, що містить в собі зміст усіх подальших можливих її наслідків;
г) матерію, яка є потенцією усіх можливих речей.
У найперші визначення субстанції Б.Спінозою входили наступні поняття:
а) субстанція – субсистенція – речі;
б) субстанція – атрибут – модус;
в) субстанція – субсистенція – акціденція;
г) монада – протяжна субстанція – мислена субстанція.
Поняття “res cogitans” та “ res externa” для характеристики засад буття були введені:
а) С.Боецієм;
б) А.Кентерберійським;
в) Р.Декартом;
г) Б.Спінозою;
д) Г.Лейбніцем.
В розумінні сутності субстанції можливі такі позиції:
а) матеріалізм, що подає в якості субстанції матерію;
б) ідеалізм, що подає в якості субстанції дух;
в) реалізм, що розглядає дійсність як сукупність речей;
г) дуалізм, що визнає існування двох незалежних субстанцій – матеріальної та духовної;
д) пантеїзм, що розглядає Бога як субстанцію.
Виберіть варіанти правильної відповіді та обгрунтуйте свій вибір.
Класичне філософське розуміння буття та некласичне в основних моментах співпадають.
Так Ні
Виберіть варіанти правильної відповіді та обгрунтуйте свій вибір.
Некласичне філософське розуміння буття передбачає його тлумачення в якості:
а) найпершої інтенції свідомості;
б) найпершої та необхідної умови відношення мислення до будь-чого;
в) емінентної причини;
г) єдності еманації та еволюції;
д) тривалості.
Виберіть варіанти правильної відповіді.
До найбільш авторитетних творців некласичної онтології слід віднести:
а) К.Ясперса;
б) М.Хайдеггера;
в) Е.Кассирера;
г) М.Шліка;
д) М.Гартмана.
Назвіть автора концепції “критичної онтології” у філософії ХХ ст.:
а) Н.Аббаняьно;
б) Ч.Пірс;
в) М.Гартман;
г) М.Хайдеггер;
д) А.Бергсон.
“Антропний принцип” – це поняття, введене у філософію:
а) Л.Фейєрбахом для обернення усіх філософських проблем до людини;
б) екзистенціалістами для характеристики своєї позиції щодо осмислення людського буття;
в) сучасною космологією для позначення спрямованості космічних процесів до людини;
г) сучасною фізикою для констатації факту неможливості вилучити людину із результатів дослідження.
Наукова картина світу – це:
а) сукупність тих знань, що їх накопичила наука;
б) узагальнена картина дійсності, що вимальовується на основі наукових даних;
в) система провідних зв”язків та співвідношень сфер дійсності, що її вибудовують на основі даних різних наук.
Проведіть співвідношення таких сфер знань та наук про буття, як онтологія, метафізика, космологія, поясніть їх співвідношення. Як ви вважаєте, чи зберігає в наш час своє значення натурфілософія? – Обгрунтуйте свої твердження.
Використання першоджерел в опрацюванні теми.
ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ. При вивченні даної теми студенти повинні брати до уваги:
Фундаментальність проблеми буття у філософії, її визначальний статус для подальших філософських рефлексій.
Поняття буття та його філософське розуміння грають велику роль у змісті тієї чи іншої наукової картини світу. Будь-яка наука ставить питання про реальність, яку вона вивчає – тобто, питання про те, як вона розуміє буття.
Фундаментальну важливість визначення буття для категоріального визначення буття людини.

Завдання 1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії.
Прочитайте уважно два наступні уривки, виділіть у них аспекти фундаментальності та людиновимірності проблеми буття.
„Буття далі, ніж будь-яке суще, і все ж ближче людині, ніж будь-яке суще, чи то камінь, чи тварина, витвір мистецтва, машина, ангел чи Бог. Буття – це найближче. Однак близьке залишається для людини найбільш далеким” (М.Гайдеґґер).
„Рефлектуючи буття людини, я відразу виявляюся тим, хто рефлектує своє власне буття. Унікальність становища полягає якраз в тому, що „буття” – це моє буття”(Р.М.Цанер).
Спробуйте з”ясувати, в якому сенсі буття виявляється найближчим для людини, а в якому – найбільш далеким. Чому саме відношення до буття постає найважливішим для людини? Чи можна говорити про буття безвідносно до людини?
Ознайомтесь із тим, яким чином окреслює буття один із провідних теоретиків онтології ХХ ст. М.Гартман.
“Саме буття не можна ні визначити, ні пояснити. Але можна відрізняти види буття та аналізувати їх модуси. Тим самим їх можна висвітлювати із середини… Буття є останнє, про що припустимо запитувати. Але останнє не може бути визначеним. Адже визначати можна лише на основі чогось іншого, що стоїть за розшукуваним; саме ж останнє є тим, за чим вже нічого немає... Загальний спосіб буття для всіх способів буття – “буття взагалі”, яке є властивим для будь-якого сущого” (М.Гартман).
Спробуйте зрозуміти, що значить те, що модуси (способи буття) сущого можна висвітлювати лише із середини? Де в наведених рядках є вказівка на те, що буття постає спільним для всього сущого, тобто тим, що робить дійсність єдиною та неперервною? Яким чином тут позначається єдність онтології та гносеології? – Для відповіді на ці питання використайте наведені нижче міркування сучасного австрійського філософа.
“Поняття буття не обмежується жодною категорією, а перевищує та охоплює все, тобто є висловлюванням про все. Це поняття принципово переходить всі межі,… охоплює абсолютно все, про що можна запитувати, мислити або знати: дійсне і можливе, субстанцію та її властивості, речі, а також неречові змісти – думки й цінності, теперішнє, минуле та майбутнє…” (Е.Корет).
„...світ у тому сенсі, який ми тепер надаємо цьому слову, - це лише сукупність речей, які ми можемо послідовно розрізняти. Ті речі, які ми зараз не бачимо, слугують фоном для видимих речей, потім і вони виникнуть перед нами явно... І якщо кожна з них лише фрагмент, а світ лише зібрання... речей, то можна сказати, що світ в цілому - ... у свою чергу, також є величезним, колосальним фрагментом... і нічим більше... Таким постає перед нами світ: він не самодостатній, не слугує підставою для власного буття, а кричить про те, чого йому бракує, проголошує своє не-буття... Світ недостатній та фрагментарний, в основі цього об’єкта лежить дещо, що не є світом, не є тим, що нам дано. Таким чином, це „дещо”... є основною сутністю... Її не можна шукати, як шукають будь-яку річ цього світу... За своєю природою основна сутність не є те, що дається, вона ніколи не присутня в пізнанні, будучи саме тим, чого бракує в будь-якій присутності. Як ми про неї дізнаємося?.. Ми помічаємо, що в мозаїці бракує фрагмента, по дірці, що залишилась; бачимо саме його відсутність; він присутній завдяки тому, що його немає... Подібним чином основна сутність є тим, що за своєю природою вічно відсутнє, чого завжди у світі бракує... В силу свого характеру вона не може бути схожою на дане нам суще, що якраз є вторинним та обґрунтованим. За своєю природою основна сутність є чимось цілком інакшим, ні на що не схожим...” (Х.Ортега-і-Гассет).
Як філософ описує фрагментарність світу? Як Ви гадаєте: йдеться про фрагментарність світу чи нашого сприйняття світу? Яке місце „основної сутності” у нашому сприйнятті світу? Чому поняття буття є складним для визначення? – Спробуйте передати своїми словами основне з змісті наведеного міркування; як ви думаєте, чому саме плинність, мінливість речей наводить нас на думку про буття як таке?
Спробуйте пояснити для себе, чому та в якому сенсі буття виявляється в негативному окресленні. Чи можливі інакші способи визначення буття: наприклад, через перелік характеристик буття, через відношення буття до мислення тощо?
„... постійна можливість небуття поза нами та в нас обумовлює наші питання про буття. І небуття ще й накреслює контури відповіді: те, чим буття буде, з необхідністю підіймається на основі того, чим воно не є”(Ж.П.Сартр).
Завдання 2. Вихідні концепції буття в історії філософії.
При вивченні даного питання слід мати на увазі, що поняття “буття”, “світ”, “природа”, “суще”, “дійсність”, “реальність”, “річ (речі)”, “Універсум” часто виступають синонімами. Те ж саме стосується понять “суб’єкт”, “людина”, “свідомість”, “розум” тощо.
За наступними уривками прослідкуйте історичні ступені постановки та осмислення сутності буття, виділіть головні особливості визначення буття, які характерні для кожної історичної епохи (наприклад, буття як зосередження вічного та незмінного, як субстанція, як характеристика свідомості тощо).

“Одна й та ж річ існує та не існує”(Геракліт).
“Потрібно відвернутися всією душею від усього, що постає: тоді здатність людини до пізнання зможе витримати споглядання буття”, “... істинне буття – це певні осягненні розумом та безтілесні ідеї”, “всі ідеї є те, що вони є, лише у відношенні одна до іншої, й лише в цьому відношенні вони володіють сутністю, а не у відношенні до їхньої подоби, яка знаходиться в нас...”(Платон).
Порівняйте підходи до буття Геракліта та Платона. Як називаються світоглядно-методологічні позиції, які представляють дані мислителі? Охарактеризуйте ці позиції. Як Ви гадаєте, як співвідноситься змінне та незмінне в бутті?
“Буття ж саме по собі приписується всьому тому, що позначається через форми категоріального висловлювання, бо скількома способами робляться ці висловлювання, у стількох же сенсах позначається буття. А так як одні висловлювання означають суть речі, інші – якість, інакші – кількість, інакші – “де”, інакші – “коли”, то відповідно до кожного з них ті ж значення має і буття”(Арістотель).
Чим підхід Арістотеля відрізняється від підходу Платона? Чому Арістотель звертається до буття речей? Як це пов’язано з його науковими інтересами?
“Слід розрізняти буття і те, що є. Саме буття ще не є, але навпаки, те, що є (суще), є й існує, лише прийнявши форму буття… Все, що є, задля того, щоби бути, є причетним буттю, і щоби бути чимось, є причетним до чогось іншого” (С.Боецій).
Вдумайтесь у наведені міркування відомого середньовічного філософа; спробуйте чітко відрізнити буття і суще. Яке із цих понять підлягає визначенню і яким чином (в який спосіб), а яке не підлягає?
Зверніть також увагу на категоріальні визначення буття, що широко використовувались у середньовічній та подальшій філософії:
“Субсистенція – це те, що не потребує акциденцій задля того, щоби бути. А субстанція – це те, що слугує основою для інших акциденцій, поза чим останні не можуть існувати; вона стоїть “під” (“sub”) акциденціями як їх основа… Роди й види не мають акциденцій, тому вони є субсистенції. А індивіди не лише субстистенції,… оскільки служать основою для акциденцій…” (С.Боецій).
Спробуйте навести приклади для того, щоби належною мірою засвоїти зміст названих категорій. Зверніть увагу й на те, що вони мають певне використання і в сучасній філософії.
“Все суще або створене, або не створене. Якщо створене, то, безумовно, підвладне змінам; бо оскільки воно через зміну одержало буття, воно, безумовно, залишається підвладним змінам... Якщо ж не створене, то з необхідністю також... незмінне... Все створене, безумовно, створене кимсь. Творцю ж необхідно бути нествореним; бо якщо він створений, то, безумовно, кимсь, і так далі, поки не дійдемо до чогось нествореного... Кого ж може стосуватися сказане, як не бога?.. Бог містить в собі все буття як деяка безмежна... глибина сутності” (Іоанн Дамаскін).
Проаналізуйте зв’язок міркувань Іоанна Дамаскіна з попередньою філософською традицією. Виділіть спільні та відмінні риси у підходах до буття античної та християнської традиції. Якщо такі наявні, то чим вони зумовлені. Як ви вважаєте, якими рисами наділяється буття у даному міркуванні?
Як Дж.Локк трактує поняття субстанції?
“... Наша ідея, якій ми даємо загальне ім’я „субстанція”, є лише передбачуваним, але невідомим носієм тих якостей, які ми вважаємо такими, що існують. А так як ми уявляємо, що вони не можуть існувати... „без чогось, що підтримує їх”, то ми називаємо цей носій substantia, що в буквальному сенсі слова означає „те, що стоїть під чимось” або „те, що підтримує”...” (Дж.Локк).
Беручи до уваги наступний уривок, пригадайте, хто вперше здійснив у філософії Нового часу поділ на матеріальну та духовну субстанції. Як це вплинуло на подальший розвиток європейської філософії?
“Розуміючи субстанцію, ми можемо розуміти лише річ, яка існує так, що не потребує для свого існування нічого, окрім себе самої. Але таким, власно кажучи, є лише Бог… Тому справедливо стверджують, що поняття субстанції неоднаково підходить до Бога та його творінь… Але з огляду на те, що серед створених речей деякі за своєю природою не можуть існувати без інших, ми відрізняємо їх від тих, що потребують лише звичного сприяння Бога, і називаємо останні субстанціями, а перші – якостями або атрибутами субстанцій. Усяка субстанція має переважаючий атрибут: для душі – думка, тоді як для тіла – протяжність” (Р.Декарт).
Поясніть, чи проводив Р.Декарт чіткий поділ субстанцій на матеріальну та духовну? В чому можна вбачати сенс наполягання Р.Декарта на тому, що поняття субстанції можна прикласти до речі?
Порівняйте приведені нижче позиції Б.Спінози та Дж.Берклі щодо субстанції. В якому відношенні перебувають вони між собою (протилежності, тотожності, взаємодоповнюваності тощо)? Обґрунтуйте Вашу думку.
“Під субстанцією я розумію те, що існує саме в собі і постає саме через себе, тобто те, постання чого не потребує постання іншої речі, з якої воно повинно було б утворитися” (Б.Спіноза).
“Немає субстанції, крім духу чи того, хто сприймає... Не може бути немислячої субстанції або немислячого субстрату цих ідей” (Дж.Берклі).
Беручи до уваги міркування Г.Гегеля про сутність буття, вкажіть, яким шляхом пішла європейська філософія на завершенні класичного періоду розвитку. Відзначте, як Гегель ототожнює мислення та буття. Чи згідні Ви з твердженням про розумність дійсності, чи не означає воно заперечення власної сутності світу?
“На мій погляд, який повинен бути виправданим лише розгортанням всієї системи, вся справа в тому, щоби зрозуміти й виразити істинне не тільки як субстанцію, але рівно і як суб’єкт… Жива субстанція є буття, яке воістину є суб’єктом; або ж: яке воістину є дійсне буття лише остільки, оскільки вона є рухом самоствердження або опосередковане становлення для себе інакшим… Сказане тут можна виразити й так, що розум є доцільна діяльність. Потреба подавати абсолютне як суб’єкт (апелює) до Бога. Але цим словом як раз позначають те, що встановлене не як якесь просте буття, а як дещо таке, що перебуває у рефлексії, - суб’єкт… Що розумне, те дійсне, і що дійсне, те розумне” (Г.Гегель).
Аналізуючи це складне міркування, спробуйте пояснити, які переваги для філософського осмислення дійсності випливають із подавання субстанції в якості суб’єкта? Що взагалі є характерним для гегелівського розуміння і буття, і субстанції? Чим це розуміння відрізняється від розглянутих перед цим?
Завдання 3. Особливості некласичного розуміння буття.
Перш за все спробуйте прослідкувати хід думок А.Шопенгауера, який переводить питання про буття в план людського сприйняття дійсності:
“Світ є моє уявлення”… ця істина є виразом… форми усякого можливого та мислимого досвіду… Отже, немає істини, більш безсумнівної, більш незалежної від будь-яких інших, менш за все потребуючої доведення, ніж та, що все існуюче для пізнання, тобто весь цей світ, постає лише об’єктом у відношенні до суб’єкта, спогляданням для того, хто споглядає, коротко кажучи, - уявленням” (А.Шопенгауер).
В якому сенсі можна вважати світ уявленням? Чи значить це твердження, що кожна людина створює свій власний, не схожий ні на що інше, світ? Яке відношення це твердження має до буття?
На основі цитат А.Бергсона, Е.Гуссерля та М.Гайдеґґера виділіть основні ознаки некласичного визначення буття: буття як тривалість, як спрямованість свідомості на буття, буття як невидима субстанційність, яка дана нам з необхідністю. Поміркуйте, чому виникла потреба переходу від класичного розуміння буття до некласичного.
“[Світ постає перш за все як] неперервний розвиток минулого, яке вбирає в себе майбутнє та розширюється в міру руху вперед” (А.Бергсон).
Е.Гусерлю належить заслуга осмислення свідомості через поняття інтенціональності:
“Під інтенціональністю ми розуміємо властивість переживань “бути свідомістю чого-небудь”. У будь-якому дійсному акті свідомості погляд, як промінь, що випромінює із чистого Я, спрямовується до предмету, що постає співвідносним свідомості, здійснюючи численні усвідомлення чогось. Ця чудова властивість свідомості виступає перед нами у кожному проясняючому акті: сприйняття є сприйняттям чогось, скажімо – речі; судження є судженням про якийсь стан справ; оцінювання – оцінюванням якоїсь ціннісної ситуації; бажання – бажаної обставини і т. ін.” (Е.Гуссерль).
Зверніть увагу на те, що явище інтенціональності дозволяє характеризувати свідомість як форму представлення (репрезентації) певного буттєвого змісту. Саме це акцентує М.Хайдеггер, пояснюючи основні тези вчення Е.Гуссерля:
“Реальне буття може бути інакшим або не бути зовсім; незалежно від цього свідомість сама собою здатна залишатись замкненою всередину буттєвим взаємозв’язком. Це значить: свідомість є абсолютною в тому сенсі, що вона являє собою буттєву передумову, що робить взагалі можливою буттєву репрезентацію. Трансцендентне буття завжди надане в уявленні, причому саме в якості інтенціонального предмету. Свідомість в смислі абсолютного означає перевагу суб’єктивності перед будь-якою об’єктивністю” (М.Хайдеггер).
Порівняйте таке розуміння буття із класичним, наприклад, із його трактуванням як субстанції, покажіть їх докорінні відмінності, але виявіть і спільне. Як ви розумієте тезу про перевагу суб’єктивного над об’єктивним?
“... Виступає основоположне сутнісне розрізнення між буттям як переживанням та буттям як річчю... Просторова річ, яку ми бачимо, - це, при всій своїй трансцендентності, сприймане, дане в міру усвідомлення у всій своїй живій тілесності ... Сприймання речі не переводить в наочність щось, що не присутнє наочно, як ніби сприймання було б спогадом чи фантазією, - воно осягає самість в її живій, тілесній наявності. Так чинить сприймання згідно свого власного сенсу й очікувати від нього чогось іншого означає порушувати його сенс” (Е.Гуссерль).
“Щоб узагалі мати можливість розгорнути питання про сенс буття, буття повинно бути даним... “Буття” – не порожнє поняття, не чиста абстракція, утворена шляхом дедукції; ... акти споглядання всезагального дають те, що ми просто й перш за все бачимо в речах. ... Коли я бачу цю книгу, я хоча бачу субстанційну річ, однак не бачу субстанційність тим же чином, що і книгу. Все ж субстанційність є те, що у своїй не-з’явленості надає можливість з’явитися тому, що з’являється. В цьому сенсі можна сказати навіть, що вона є більшою мірою щось, що з’являється, ніж саме те, що з’явилося” (М.Гайдеґґер).
Прокоментуйте наведені міркування. Як ви вважаєте, яке розуміння буття постає більш прийнятним для сучасного стану речей в світі – класичне чи некласичне? Як можна використовувати некласичне розуміння буття для пояснення явищ дійсності? – Наведіть конкретні приклади.
Завдання 4. Специфіка людського буття. Буття і мислення.

Як Ви розумієте наступне визначення людського буття? Як називається подібний світоглядний підхід? Для якої епохи європейської філософії він характерний?
“Людина – фокус, в якому сходяться всі шари буття” (М.Бердяєв).

Порівняйте між собою наступні підходи до визначення специфіки людського буття. Як можна назвати кожен з підходів? Виділіть головні моменти кожного з них. Який із них, на Вашу думку, є найбільш доречним для сучасної епохи?
“… Людина – це істота, створена актом божественного творіння, і Бог дає їй дихання життя, щоб вступити з нею в особистісні відносини. Людина – душа і життя, що починають бути тоді, коли Бог закликає їх в цей світ. Але людина – це і плоть. Вся людська сутність є творінням Бога, вся людська сутність – образ і подоба Божа… Бог, Абсолют, вступає в особисті відносини з людиною” (К.Вальверде).
“У своїй дійсності вона [сутність людини] є сукупністю суспільних відносин ”(К.Маркс).
“Буття – це співтовариство; буття-для-себе – це відчуження та відсутність комунікабельності…Сутність людини полягає лише в співтоваристві, у спілкуванні людини з людиною” (Л.Фейєрбах).
Чим відрізняється позиція К.Маркса та Л.Фейєрбаха, враховуючи, що вони обоє стверджують соціальність людського буття?

“Людина – істота, яка не тільки є, але й знає, що вона є. Впевнена в своїх силах, вона досліджує довколишній світ і змінює його за певним планом. Вона вирвалась із природного процесу, який завжди залишався лише неусвідомленим повторенням незмінного; вона – істота, яка не може бути повністю пізнана як буття, але ще вільно вирішує, що воно є; людина – це дух, ситуація справжньої людини – її духовна ситуація” (К.Ясперс).
На якій зі сторін людського буття акцентує К.Ясперс? Яким, на Вашу думку, є специфічно людське буття (матеріальним, духовним, єдністю першого та другого тощо)? Обґрунтуйте Вашу відповідь.
Як Н.Аббаньяно за допомогою категорії буття окреслює таку специфічну рису людського буття, як свобода? Чи можна сказати, що світоглядна позиція, яку обирає собі людина – це вільна можливість обрати своє відношення до буття? Обґрунтуйте свою відповідь.
„Незалежно від того, як трактується буття (як світ цілей, абсолютна суб’єктивність, або як щось інакше), людина не тотожна з ним. Людина конституюється лише при допущенні можливості відношення людини до буття. Можливість відношення до буття – єдина можлива основа для розуміння людини як свободи. І якщо ця можливість визначає спосіб буття, притаманний людині, тобто екзистенцію, то з цього випливає, що екзистенція – єдиний можливий горизонт для розуміння людини як свободи” (Н.Аббаньяно).
Яка з двох запропонованих позицій видається вам ближчою до істини? Чому?
„Яким чином в нас могла б бути ідея буття, якби нам самим не було притаманне буття й ми не знаходили б таким чином буття в собі”(Г.Лейбніц).
„Буття стало об’єктом думки, і тим самим воно означало об’єктивацію. Розум знаходить власний продукт. Реальність ставиться у залежність від того, що вона робиться предметом пізнання, тобто об’єктом. Але насправді вірно зворотне – реальність не перед пізнаючим суб’єктом, а за ним, в його екзистенціальності (М.Бердяєв)”.
Яке, на Вашу думку, реальне співвідношення буття та мислення: буття визначає зміст мислення, мислення встановлює межі буття, має місце взаємовизначення буття та мислення тощо?
Завдання 5. Сучасна наука про рівні та форми проявів буття.
„... космос, в якому знаходиться людина, завдяки нездоланній цілісності свого ансамблю утворює систему, ціле, квант. Систему за своєю множинністю; ціле за своєю єдністю; квант за своєю енергією...” (П.Тейяр де Шарден).
Як Ви розумієте названі П.Тейяром де Шарденом загальні закономірності природних процесів з урахуванням особливостей Вашої спеціальності.
Чи згідні Ви з розподілом сфер буття, які пропонуються в наступних двох
уривках? Запропонуйте власне бачення розподілу сфер буття.
„Природа розглядається... як Універсум, в якому виділяються три світи – світ природи у власному значенні слова, світ соціуму... і світ цивілізаційних парадигм. Ці світи існують не ізольовано один від одного, а утворюють наче три рівні реальності, що знаменують собою різні стадії, гілки і напрямки еволюційних процесів у Всесвіті” (Р.Карпінская, І.Лісєєв, А.Огурцов).
„Ми можемо розрізнити наступні три світи, чи універсуми: по-перше, світ фізичних об’єктів чи фізичних станів; по-друге, світ станів свідомості, мислительних (ментальних) станів, і, можливо, диспозицій до дій; по-третє, світ об’єктивного змісту мислення, перш за все змісту наукових ідей, поетичних думок та творів мистецтва” (К.Поппер).
Які фактори, згідно В.Вернадського та А.Печчеї, впливають на формування середовища на сучасному етапі розвитку людського суспільства? Які ще, на Вашу думку, фактори можна додати до вказаних? Чи можна сказати, що тепер не буття володіє людиною, а людина – буттям?
“... Біосфера в наш історичний момент геологічно швидко переходить в новий стан – в ноосферу, тобто в такого роду стан, в якому повинні знаходити прояв розум та скеровувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила... [Цим] встановлюється якнайтісніший зв’язок між геологічними явищами та історією людства” (В.Вернадський).
„Ще кілька десятків років тому світ людини спрощено можна уявити собі як три взаємопов’язані, але достатньо стійкі елементи: Природа, Людина та суспільство. Тепер в цю систему ввійшов четвертий і потенційно неконтрольований елемент – техніка...” (А.Печчеї).
В сучасній космології фігурує так званий “антропний принцип”; ознайомтесь із його формулюванням.
“Слабкий” варіант антропного принципу виражає лише той факт, що експериментально відоме поєднання фізичних констант складає необхідну умову життя, і завдяки тому ми маємо можливість спостерігати таке поєднання: адже без нього ми би не існували. “Сильне” формулювання антропного принципу сміливіше і набуває філософського характеру: згідно їй, людина, що спостерігає цей світ, є кінцевою метою всієї сукупності названих елементів та констант. Саме людина надає сенсу космічній еволюції” (К.Вальверде).
„Антропний принцип... пов’язує між собою фундаментальні параметри нашого всесвіту, Метагалактики, параметри елементарних частинок та факт існування в Метагалактиці людини. До числа необхідних для появи людини космологічних умов належить така: Всесвіт (Метагалактика) повинен бути достатньо великим, площинним, однорідним” (В.Козютинський).
Як Ви розумієте „антропний принцип” сучасної науки? Чому, на вашу думку, при визначенні вихідних параметрів буття сучасна наука бере до уваги необхідність появи у даному бутті такої форми життя як людина? Які висновки можна зробити із визнання справедливості антропного принципу? – Ознайомтесь із одним із варіантів такого можливого висновку, який сформулювали англійські вчені Дж.Д.Барроу та Ф.Дж.Типлер:
“У Всесвіті повинна була виникнути розумна обробка інформації; але, одного разу виникнувши, вона вже не зникне ніколи” (Дж.Д.Барроу, Ф.Дж.Типлер).
Чи згідні ви із таким висновком? Який власний висновок ви можете запропонувати?
На завершення заняття спробуйте підвести його загальні підсумки та зробити висновки, наприклад, шляхом з’ясування, які із розглянутих вище ідей та положень мають сучасне значення.



Тема 11: СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА.
Мета розгляду теми:
Осягнути складність та фундаментальність проблеми свідомості для філософії та науки; окреслити її значення для людського буття, життєвого самовизначення, для розуміння особливостей людської діяльності та творчості;
окреслити ознаки свідомості, провести критичний аналіз основних концепцій походження свідомості; розглянути структуру та основні функції свідомості.
Ключові поняття та терміни
дух - почуття та емоції
ідеальне - воля
ідеація - єдине інформаційне поле
інтенція - доцільність
предметність - діяльність
мислення - цілісність
знання - психіка
План семінарського заняття
Проблема реальності свідомості та її суттєві ознаки.
Аналіз та оцінка основних концепцій походження свідомості.
Ідеальне в змісті свідомості. Свідомість і мова.
Структура та функції свідомості. Свідомість – діяльність – творчість.
Завдання, вправи, тести
Дайте виправдану та обгрунтовану оцінку наведеним нижче твердженням щодо реальності існування свідомості. Спробуйте визначити філософську позицію, що виражена в цих твердженнях. Виділіть позитивне, виправдане в даних твердженнях, але також – негативне, неприйнятне, суперечливе.
а) свідомість являє собою функцію нейрофізіології людини, витончений та високорозвинений вид психічного пристосування людини до умов життя;
б) свідомості насправді не існує, бо її не можна спостерігати; реально існують лише людські реакції та нервові сигнали;
в) свідомість являє собою єдність буття та небуття: це є форма відображення дійсності в мозку людини, тобто відображення однієї речі в іншій;
г) свідомість – це різновид духовної субстанції;
д) свідомість – це є проходження енергії та інформації через людський мозок;
є) свідомість має особливий онтологічний статус, тому що лише вона здатна продукувати ідеальні, еталонні виміри дійсності;
ж) реальність свідомості в тому, що вона постає способом орієнтування в предметному полі людської життєдіяльності, способом, що забезпечує особливий – небіологічний тип людської поведінки.
Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.
Особливий, небіологічний тип людської поведінки проявляється:
а) в тому, що людина не діє за схемою “Стимул – реакція”;
б) в тому, що людина опосередковує свої взаємини із світом системою штучно створених засобів та інструментів;
в) в тому, що людина має розвинену та спеціалізовану нервову систему;
г) в тому, що людина діє цілеспрямовано;
д) в тому, що людина не стільки пристосовується до середовища, скільки перетворює його.
Предметність, як одна із провідних властивостей людської свідомості, це:
а) здатність людини використовувати різні предмети в своїй діяльності;
б) людське бажання діяти одними предметами природи на інші;
в) здатність людини створювати нові предмети;
г) здатність людини бачити в речах виявлені досвідом перетворювальної діяльності межі, функції та відношення.
Виберіть виважену оцінку значення людської самосвідомості, обгрунтуйте її:
а) тільки за допомогою самосвідомості людині відкриті та доступні дії її свідомості;
б) за допомогою самосвідомості людина здатна відрізняти себе від інших людей;
в) самосвідомість сприяє виробленню людської самоповаги.
Спробуйте аргументовано пояснити, яке значення для формування та функціонування свідомості має той факт, що людська життєдіяльність розгортається в сфері штучно створеного соціально-культурного середовища. Чи можлива поява свідомості за умов перебування новонародженої дитини в лоні недоторканої природи?
Увійдіть у мислений експеримент, що допоможе вам краще зрозуміти важливі ознаки свідомості. Уявіть собі, що ви маєте можливість спостерігати непомітно за діями якоїсь людини, що, припустимо, рухається і діє на певній території (можливо – території свого маєтку). Ця людина не підозрює, що за нею хтось спостерігає. Спробуйте визначити, за якими ознаками ви могли би впевнено стверджувати, що ця людина діє свідомо. Назвіть чітко ці ознаки, аргументуйте свої твердження.
У шестидесяті роки ХХ ст. досить жваво обговорювалась версія про те, що дельфіни мають не менш розвинений інтелект, ніж людина, що вони також живуть і діють свідомо. Прокоментуйте у цьому плані результати експерименту. Коли людина тоне, то дельфіни виштовхують її на поверхню. Виявилось, що вони виштовхують на поверхню води також і гумовий макет людини, а також і колоду, що занурюється у воду. Про що свідчить ці факти? Чим у цьому плані відрізняється дія людини від дії тварин?
Людська мова:
а) позначає речі та явища;
б) позначає предметний зміст речей та явищ.
Поясніть, яка відмінність існує між запропонованими варіантами відповіді. Аргументуйте більш правильний вибір такого варіанту.
Аргументуйте свою позицію у вирішенні альтернативи: той факт, що людина розгортає свою життєдіяльність за допомогою штучних засобів дії, інструментів та знарядь праці, свідчить:
а) про людську природну обмеженість, своєрідну недостатність та природну недосконалість людини;
б) про переваги людини, про її здатність проникати у внутрішні властивості та закономірності дійсності.
Коли бобри будують собі житло, пташки – гнізда, інші тварини доглядають за своїми дітьми, павуки плетуть павутиння, їхні дії нагадують виробничі дії та трудові операції людини. Спробуйте чітко та аргументовано визначити, чим само, за якими ознаками та характеристиками між означеними діями тварин та діями людини пролягає якісна відмінність.
Релігійна концепція походження свідомості нічого не дає для пояснення даної проблеми, оскільки припускає духовну сутність такою, що існує початково.
Так Ні
Концепція пояснення свідомості проявами єдиного інформаційного поля Всесвіту:
а) приймає до уваги лише механізми людської нейрофізіології;
б) є лише реакцією на сучасне розгортання інформаційного буму;
в) відповідає сучасним знанням про Всесвіт, інформацію, її властивості та роль в процесах дійсності;
г) не відповідає сучасним даним про механізми діяльності людського мозку.
Еволюційна концепція походження свідомості:
а) достатньо переконливо та коректно пояснює основні прояви та властивості свідомості;
б) не відповідає новітнім даним науки і не може пояснити цілу низку суттєвих ознак свідомості.
14. Як ви вважаєте, чи можна поставити знак тотожності поміж процесами походження свідомості та процесами походження людини? Якщо можна, то в чому сенс існування відмінних назв цих процесів? Якщо не можна, то в чому полягає відмінність між ними?
15.Існуючи різні, досить відмінні між собою концепції походження свідомості можна оцінити наступним чином:
а) всі вони є ненадійними та відносними, оскільки подають досить різні трактування того ж самого явища;
б) серед них слід обрати одну, найбільш прийнятну та виправдану;
в) оскільки вони дають суперечливу та неповну картину походження свідомості, то вони не варті уваги;
г) їх слід розглядати за принципом доповнюваності, оскільки кожна із них вносить свій штрих у картину походження свідомості;
д) їх слід синтезувати.
Обгрунтуйте свій варіант відповіді.
16. Як ви можете оцінити наступне твердження: “Оскільки духовні процеси мають таку фундаментальну відмінність від будь-яких природних, остільки врахування механізмів нейрофізіологічних процесів людини нічого не дає для розуміння свідомості”. Спробуйте дати всебічну оцінку даному твердженню, тобто знайдіть в ньому прийнятне, а також і неприйнятне, спробуйте переформулювати його таким чином, щоби воно стало виправданим та корисним для осмислення свідомості.
17. Як ви розумієте термін “ідеальне”:
а) як позначення чогось лише уявного;
б) як статус існування образів та уявлень людської свідомості;
в) як досконале, неперевершене;
г) як доведення параметрів певних якостей або відношень до їх гранично можливого виміру;
д) як еталонні виміри сущого.
Поясніть ваш вибір виправданої відповіді; спробуйте показати, що всі наведені варіанти значення терміна “ідеальне” при певному тлумаченні можуть бути прийнятними.
18. Ідеальні, еталонні виміри сущого, які здатна створювати свідомість, потрібні людині задля того, щоб:
а) їй було чого прагнути;
б) мати системи відліку для оцінки реальності;
в) перетворювати дійсність, покращувати її;
г) відвернутись від дійсності та поринути в мрії.
19. Із наведених нижче варіантів можливої відповіді оберіть найбільш прийнятні та поясніть роль мови для розвитку та функціонування свідомості.
Важливість єдності свідомості та мови пояснюється тим, що:
а) за допомогою мови людина може виразити ідеальну предметність, що міститься в свідомості, але якій немає аналогів в дійсності;
б) мова допомагає організувати спільну людську діяльність, узгодити її;
в) мова дозволяє відокремити знання та досвід від людини – їх носія – та передати їх іншим людям та поколінням;
г) мова є єдино можливою формою виразу змісту свідомості;
д) мова виражає індивідуальні особливості людської душі;
е) мова є виразом структури буття як такого.
20. В структуру свідомості можна включити:
а) мрії, образи, уявлення, почуття;
б) несвідоме, підсвідоме, свідоме та самосвідомість;
в) мислення, почуття та емоції, волю;
г) знання, ідеї, теорії, уявлення, бажання.
21. Знання є тою складовою свідомості, яка містить в собі предметний зміст свідомості та постає формою тотожності свідомості і дійсності.
Так Ні
22. Серед перерахованого нижче виділіть те, що стосується функцій свідомості:
а) орієнтування;
б) пізнання;
в) контроль;
г) регулювання;
д) бажання;
е) оцінювання;
ж) комфорт;
з) боротьба за існування;
і) агресія.
23. Обгрунтуйте виважений варіант відповіді: свідомість та людська діяльність пов”язані між собою так:
а) свідомість є причиною особливостей людського типу діяльності;
б) діяльність є причиною появи свідомості з усіма її властивостями та особливостями;
в) свідомість та діяльність являють собою певну цілісність, в якій її сторони взаємно стимулюють одне одного;
г) людська діяльність лише певним чином структурує та виявляє людську свідомість;
д) свідомість є певним типом діяльності, яка перетворює взаємодію людини із дійсністю в творчий процес.
Завдання 1. Проблема свідомості у філософії. Філософія про походження свідомості.
Приступаючи до вивчення даної теми, необхідно замислитись над тим, яку роль відіграє свідомість, ширше – духовні процеси в житті людини, як вони впливають на діяльність людини, на її місце в світі, на її самоутвердження. Ознайомтесь із положеннями відомого філософа і визначить своє до них відношення:
“Філософія вчить нас все відшукувати в свідомому людському Я. Вперше через Я входить порядок та гармонія в мертву, несформовану масу. Лише через людину поширюється навколо неї та до границь її спостереження панування правил, які вона сама створює. Її спостереження вказують у нескінченній багатоманітності кожній речі своє місце, воно вносить єдність у різноманітне… Такою є людина, якщо ми розглядаємо її як лише спостерігаючий розум; чим же вона є, якщо ми мислимо її як практично-діючу? – Там, де вона проходить, пробуджується природа… Вже її власне тіло є найбільш одухотвореним серед того, що створила природа. Людина приписує сировині організовуватись згідно її ідеалу та надати їй ті матеріали, в яких вона відчуває потребу. Для неї виростає те, що раніше було холодним та мертвим…” (І.Г.Фіхте).
Зверніть увагу на те, що сила людини подається як її здатність з допомогою свідомості перетворювати природний процес на впорядкований, підпорядкований людським намірам. Подумайте і над тим, як в даному фрагменті характеризується свідомість, в яких її можливостях, рисах та проявах. Щоби мати додатковий матеріал для вирішення цих питань, порівняйте між собою два підходи до окреслення місця і ролі проблеми свідомості у філософії, спробуйте з’ясувати їх відмінності:
“Поняття духу займає у філософії центральне місце. Без нього ця дисципліна втратила би сенс, оскільки сам факт філософствування передбачає наявність духу. Духовний світ – це є центр свідомості, відповідальності та свободи, що протистоїть вимогам природи. Самоаналіз наближає нас до того, що ми розуміємо під духом. В цьому криється велика частка істини, тому що дух осягає лише той, хто відчуває в собі його присутність та розвиває його в самому собі” (Луїс Фарре).
“Велике основне питання всієї, в особливості новітньої філософії є питання про відношення мислення до буття, духу до природи… Філософи поділились на два великі табори в залежності від того, як вони відповідали на це питання. Ті, що стверджували, що дух існував раніше від природи, утворили ідеалістичний табір. Ті ж, що основним началом вважали природу, приєднались до різних шкіл матеріалізму” (Ф.Енгельс).
Спробуйте пояснити, яка із цих позицій:
а) має пряме відношення до людського життєвого вибору та орієнтування, а яка є більш формальною;
б) яка позиція окреслює свідомість в тих її рисах, які ближче до життєвої практики кожної людини.
Обгрунтуйте свої твердження.
Вдумливо прочитайте наступне окреслення свідомого, спробуйте визначити, з чим в ньому ви згідні, а з чим – ні:
“Свідомими називаються такі психічні явища та дії людини, які проходять через її розум та волю, опосередковуються ними, які, отже, здійснюються із знанням того, що людина робить, думає, відчуває” (В.Тугарінов).
Вдумайтесь у наведене положення та спробуйте відповісти на наступні питання: 1). Як змінюється людське ставлення до дійсності внаслідок того, що воно опосередковується знанням? 2) В яких саме словах даного положення підкреслюється опосередковане ставлення людини до дійсності? 3) які переваги здобуває людина у порівнянні із тваринами внаслідок того, що вона діє свідомо?
Подумайте, наскільки окреслені тут ознаки свідомості можуть бути надійно зафіксовані для того, щоби засвідчити реальність людської свідомості.
Для того, щоби осмислити значення свідомості в людському житті, спробуйте прояснити, як свідомість та розум впливають на якості людини, як вони змінюють природні властивості людини; ознайомтесь із наступним міркуванням і проінтерпретуйте його:
“Чуття тварин є більш тонкими, ніж людські чуття, але це є справедливим лише у відношенні до певних речей, необхідно пов’язаних із потребами тварин, і вони є тоншими саме внаслідок цієї певності, внаслідок вузькості того, у чому тварина зацікавлена. У людини немає нюху мисливського пса чи ворона; але саме тому, що її нюх розповсюджується на всі види запахів, він є вільним, байдужим до якихось спеціальних запахів. Де чуття підноситься над межами чогось спеціального та над своїм зв’язком із потребою, там воно сходить до самостійного, теоретичного сенсу та гідності: універсальне чуття вже судить, універсальна чуттєвість постає духовністю. Навіть найнижчі чуття – смак та нюх – підносяться в людині до духовних, наукових актів” (Л.Фейєрбах).
Спробуйте навести конкретні приклади того, як свідомість змінює людину, її природні властивості та виводить людину за межі її природних можливостей. Опрацюйте також твердження, що пояснює як принципову відмінність людської свідомості від тваринної психіки, так і основне її призначення, спробуйте пояснити ці два моменти своїми словами, за допомогою прикладів із життя:
“Свідомість, як уявлений у мисленні план поведінки, зовсім не потрібна до тих пір, поки орієнтація організму залежить безпосередньо від наявного середовища… Свідомість була би в такому випадку скоріше перешкодою та тягарем, ніж допомогою для тварини. Одноманітне поле тваринного співжиття, таке як рій або зграя, не утворює навіть у мінімальному ступені умов для виникнення свідомості” (К.Мегрелідзе).
Уважно опрацюйте наведені нижче філософські положення щодо природи та походження свідомості, визначить, які позиції в них сформульовані.
“Людина – це частинка цього фізичного світу. Її тіло, подібно до всієї іншої матерії, складається із електронів та протонів, які, як ми знаємо, підпорядковані тим же законам, що й електрони і протони, які входять у склад тварин або рослин. Деякі вчені вважають, що фізіологію ніколи не можна буде звести до фізики, але їх аргументи не дуже переконливі. Те, що ми називаємо думками, залежить, напевне, від організації звивин у мозку…Явну хімічну природу має енергія, що використовується для мислення. Наприклад, брак води в організмі перетворює розумну людину на ідіота. Феномени свідомості, вірогідно, пов’язані із матеріальною структурою… У нас також немає підстав вважати, що індивідуальне мислення продовжує існувати після смерті тіла, адже смерть руйнує організацію мозку і розпорошує енергію, що споживається звивинами” (Б.Рассел).
Як би ви назвали виражену тут позицію? Чи згідні ви з нею? Чому? Якщо не згідні, спробуйте виявити в ній сумнівні твердження.
“Мій внутрішній досвід не є об’єкт. Дух ніколи не є об’єктом. Свідомість визначає об’єктивований світ. Можна стверджувати примат свідомості над буттям. Особистість не породжується родовим космічним процесом, не породжується ні батьком, на матір’ю; вона походить від Бога, з’являється тут від іншого світу. Вона свідчить, що людина є перехрещенням двох світів, що в ній відбувається боротьба між духом та матерією” (М.О.Бердяєв).
Що це за позиція? Якою мірою вона є прийнятною для вас?
“Не викликає сумніву, що існує деяке всепроникаюче матеріальне та енергетично-інформаційне середовище, що іменується фізичним вакуумом. Тут приховані розгадки інформаційно-генетичних закономірностей… Частковим випадком вакуумно-інформаційних процесів постає феномен свідомості, яка ні в якому випадку не локалізується в одних лише мозкових клітинах, а проявляється через їх нерозривний зв’язок із іншими структурами об’єктивного світу. Глибинне інформаційне поле Всесвіту кодує та зберігає у вигляді голограм будь-яку інформацію, що надходить від живих та неживих структур” (В.Дьомін, рос. астроном та космолог).
Якою мірою, на ваш погляд, дана позиція є сучасною? Чи прийнятна вона з огляду на можливість пояснити із її допомогою основні виявлення свідомості?
“Все розмаїття зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться до одного лише явища – м’язовому руху. Чи сміється дитина, побачивши іграшку, чи посміхається Гарібальді, коли його женуть за надлишкову любов до батьківщини, чи тремтить дівчина від першої думки про кохання, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері, - всюди кінцевим фактом постає м’язовий рух” (І.М.Сеченов).
Як би ви означили даний підхід? Що в ньому є виправданим, а що – ні?
“Найбільше ускладнення виникає перед нами, коли ми приходимо до висновку про походження людини, це – високий рівень наших розумових здібностей та моральних якостей. Проте кожний, хто визнає принцип еволюції, повинен бачити, що розумові здібності вищих тварин якісно ті ж самі, що в людини, хоча вони відчутно відрізняються ступенем розвитку та здібні до подальшого вдосконалення” (Ч.Дарвін).
Зверніть увагу на те, як в даному твердженні відомого еволюціоніста позначається відмінність між людським та тваринним інтелектом, спробуйте довести помилковість цього твердження.
“Походження людини еволюційним шляхом… для науки не являє сьогодні ніяких сумнівів. Але у ХІХ і на початку ХХ ст. намагались переважно прояснити минуле людини; результати таких розвідок з усією очевидністю встановили, що поява мислення на Землі відповідало “олюдненню” життя. Але зараз погляд наукової думки, спрямований вперед, на продовження людського феномену, виявляє в цьому напрямі ще більш дивну перспективу гуманізації людства. Людський рід вже не являє собою статичної сукупності елементів, а утворює деякий над-організм, що підпорядкований закону глобального зростання” (П.Теяр де Шарден).
Спробуйте з’ясувати, чим даний еволюційний підхід відрізняється від підходу Ч.Дарвіна, якою мірою він видається вам цікавим та виправданим?
Розгляньте докладно наведені тут твердження і виявіть: а) переваги та надбання кожної позиції; б) їх недоліки та обмеження; в) їх взаємодоповнюваність. Спробуйте, спираючись на поданий матеріал окреслити властивості та прояви свідомості

Завдання 2. Суттєві ознаки свідомості. Структура та функції свідомості.
Опрацюйте тези сучасного філософа, який категорично заперечує реальність свідомості, подумайте над його аргументами, спробуйте їх спростувати:
“Запроваджена деякими теоретиками манера стверджувати, що чиясь свідомість знає те, або обирає ось це, є логічною помилкою. Знає або обирає особа, хоча той факт, що вона це робить, можна при бажанні класифікувати як ментальний факт, що має відношення до цієї особи. Положення “моя свідомість” не позначає насправді ніякого органу. Воно позначає лише мої здібності та схильності робити речі певного плану, а не якийсь індивідуальний пристрій, без якого я не став би або не зміг би цього зробити” (Г.Райл).
Проаналізуйте наведене твердження, спробуйте визначити, що в ньому можна вважати правильним, а що – помилковим чи сумнівним. Спробуйте перерахувати певні аргументи на користь реальності свідомості, згадавши її найперші ознаки. При виконанні цього завдання скористуйтесь наведеними нижче міркуваннями відомих філософських авторитетів щодо сутності свідомості.
“Говорячи про душевне життя, ми змушені на кожному кроці вживати термін свідомість. Що позначається цим словом? …Під ним розуміється властивість психічних станів, що виражається в тому, що вони не тільки відбуваються в суб’єкті, але й існують для суб’єкта, оскільки він пізнає їх, здає собі звіт щодо них хоча б в елементарному значенні цього слова” (М.О.Лоський).
Порівняйте це міркування російського філософа початку ХХ ст. із твердженнями відомого німецького філософа, знайдіть в них спільне та відмінне:
“Тварини, не маючи розуму, мають певний глузд… Вони правильно сприймають безпосередній причинний зв’язок, а вищі тварини можуть схоплювати певні ланки його ланцюга, проте вони не мислять у власному смислі цього слова. Бо в них є відсутнім поняття, абстрактні уявлення… Між твариною та зовнішнім світом немає нічого, а між нами та цим світом завжди стоять ще й наші думки про нього… Саме це головним чином і зумовлює відмінність між свідомістю тварин та людини” (А.Шопенгауер).
Які твердження А.Шопенгауера постають певним доповненням та конкретизацією думок М.О.Лоського? Яка суттєва риса свідомості подана у цих двох фрагментах?
“В чому полягає істотна відмінність людини від тварини? Найбільш проста, найбільш загальна і в той же час найбільш звичайна відповідь на це питання – у свідомості. Свідомість має місце лише там, де є суб’єкт, здатний зрозуміти свій рід, свою сутність. Свідомість у точному або власному значенні слова та усвідомлення нескінченного співпадають; обмежена свідомість не є свідомість” (Л.Фейєрбах).
Спробуйте прояснити для себе, які принципово нові перспективи для людини відкриваються через її здатність усвідомлювати нескінченне, як це впливає на спосіб людської дії, на її життя? Чому обмежена наявним свідомість не може бути свідомістю у повному сенсі?
“У людини, окрім тваринної психіки, цілком підпорядкованої природному визначенню, є ще й інша психіка – духовна за характером, а в ній воля є вільною та керує своєю діяльністю таким саме чином, яким розум керує своєю сутністю – через свідомість. Свідома та вільна духовна діяльність, стверджуючи позитивні та відкидаючи негативні риси в характері, вибудовує особистість. Можна точно сказати, якою буде система поведінки людини, лише в такому випадку, коли ця людина досягає гармонії між засвоєними нею принципами та свободою своєї поведінки, яка твердо знає, що буде вірною своїм цінностям…” (Дерисі О.Н.).
Зверніть увагу на те, як в цьому уривку автор обгрунтовує умови виходу людини за межі природної визначеності, спробуйте аргументувати те, якою мірою ви із цим згідні або незгідні. На чому, на ваш власний погляд, базується прагнення людини до самовдосконалення? Як впливають цінності та принципи на людську поведінку, життя, вчинки?
“У безмовних тварин не можна помітити ніяких проявів розуму, адже їм не властиві ні мистецтва, ні науки, ні наміри, ні чесноти, ні будь-що інше із того, що може бути віднесеним до мислення… Те, що тварини у своїх діях не керуються розумом, а лише природним прагненням, можна побачити у тому, що всі тварини одного виду абсолютно схоже діють у тих же самих ситуаціях та не урізноманітнюють своєї діяльності. В людині ж такого не помічаємо: види людської діяльності нескінченно різноманітні. Адже розум є вільним та самовладним” (Немезій Емеський).
Доповніть наведені тут міркування візантійського мислителя ІV ст. своїми аргументами та спробуйте пояснити, як саме та завдяки чому людина досягає урізноманітнення власної діяльності, яку роль при тому відіграє свідомість. Поясніть також роль свідомості у передаванні здобутого досвіду діяльності від покоління до покоління.
Прочитайте та виділіть провідні ідеї наступного філософського фрагменту:
“З однієї сторони, матеріалом нашої свідомості служать різноманітні психологічні переживання – відчуття, враження, почуття. З іншої сторони, сама дія свідомості виявляє себе у віднесенні всього цього психологічного матеріалу до чогось загальнозначущого – до сенсу. Цей над-психологічний сенс постає основним необхідним засновком усякої свідомості як такої. Всяка дія моєї свідомості передбачає думку, що є дійсною за межами всякого суб’єктивного мислення, всякого індивідуального психологічного значення. Раніше від усякої конкретної свідомості, раніше від усякого зусилля, яке я здійснюю, щоби щось усвідомити, я припускаю, що ті переживання, які я намагаюсь усвідомити, мають якійсь сенс і тому вони можуть бути вираженими в загальнозначущій думці” (Є.М.Трубецький).
Зверніть увагу на такі акцентовані у наведених фрагментах риси свідомості, як її єдність, цілісність, наявність в її змісті певних смислових орієнтирів. Яку роль грають ці смислові орієнтири в діяльності свідомості? Чи можна вважати відсутність смислових орієнтирів фактичною відсутністю свідомості? Що, на вашу думку, можна було би вважати найпершими орієнтирами свідомості? Де і як вона може їх взяти, сформувати?
Для того, щоби відповіді на зазначені питання були більш вагомими, опрацюйте наступні філософські твердження:
“Ми повсякчасно стикаємося із такими душевними переживаннями, які схожі на правильне сприйняття речей, проте в дійсності цього немає. Такими є різноманітні омани чуттів, галюцинації та ілюзії. Все це навіює думку про удаване буття, що лише уявляється сущим, проте в дійсності не існує. Але водночас виникає і поняття істинного буття, тобто буття, що існує саме по собі, незалежно від того, чи уявляється воно нам сущим, чи ні. Проте при цьому не оминути певну творчість з боку мислення. Адже під істинним буттям маються на увазі не лише речі, а й таке буття, яке повинно бути зовсім несхожим на речі сприйняття, аби воно існувало саме собою, незалежно від того, чи ми його сприймаємо, чи ні. Такими є, наприклад, Бог, душа та ін. Отже, поняття істинного та удаваного буття зобов’язані своїм походженням не лише досвіду, а й творчому мисленню” (О.І.Введенський).
Зверніть увагу на те, як граничний рівень узагальнення – на межі буття та небуття – постає вихідним смисловим орієнтиром для дій свідомості. Водночас зверніть увагу й на те, що вихід на такий рівень узагальнення передбачає творчу роботу мислення. Отже, мислення постає необхідною складовою свідомості, оскільки без його участі свідомість не здатна отримати смислові орієнтири. Саме мислення, як свідчить наведений фрагмент, формує зміст свідомості. В цьому плані показовою є позиція М.Гайдеггера; перечитайте його міркування щодо сутності мислення, співставте їх із попереднім фрагментом:
“Мислення – це пред’явлення присутнього… Мислення відкриває нам присутнє, виставляє його поперед нами та у відношенні до нас. Через це пред’явлення – це репрезентація. Це явлення буття як присутність присутнього і є початком західноєвропейської історії… Мислення – це входження у присутність. Присутність має місце лише там, де є неприхованість” (М.Гайдеггер).
Проінтерпретуйте даний фрагмент, спробуйте своїми словами пояснити, чому саме через мислення людина виходить на осмислення буття. Використайте при цьому й той факт, що логіка вважає істиною лише такі твердження, які узгоджуються із реальним станом речей.
Зверніть увагу на те, що осмислення буття передбачає граничний рівень узагальнення, а це, своєю чергою, - операцію ідеалізації дійсності. Ідеальне задає умови вибудовування будь-якого змісту в свідомості. Для кращого розуміння ідеального опрацюйте фрагмент, що містить міркування відомого німецького філософі ХХ ст.:
“Якщо ми схочемо глибше проникнути в сутність людини, то треба уявити собі будову дій, що ведуть до дії ідеації… Тварина цілком живе у конкретному, вона пов’язана із діяльністю в просторі й часі. Бути людиною – значить кинути рішуче “ні” такому виявленню дійсності. Звідси випливають найперші переваги, справи та здійснення людини: мова, сумління, інструменти, зброя, ідеї праведності та гріховності, держава, керівництво, зображувальні функції мистецтва, міф, релігія, наука, історія та суспільство” (М.Шелер).
Чому, на ваш погляд, ідеація здатна виводити людину за стихійний плин дійсності? Як само із ідеації випливають суто людські сфери діяльності?
Відомий фрагмент із “Капіталу” К.Маркса вводить нас в осмислення однієї із найперших функцій свідомості. Уважно перечитайте цей фрагмент та спробуйте дати відповідь на поставлені до нього питання:
“Дії архітектора ззовні можуть нагадувати дії бджоли. Але є дещо таке, що від самого початку відрізняє навіть поганого архітектора від найліпшої бджоли: людина, перш ніж виліплювати чарунку з воску, вже побудувала її в своїй голові. У кінці процесу праці отримується результат, який на початку цього процесу вже існував в уявленні працівника, існував ідеально. Людина не лише змінює форму речовини, даної природою, вона також втілює в цю речовину свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб її дії і якій вона повинна підпорядкувати свою волю” (К.Маркс).
Опрацюйте фрагменти творів, в яких розкривається структура свідомості, проясніть для себе відмінності між філософським та психологічним розумінням свідомості.
“Але в чому полягає сутність людини, що нею усвідомлюється? Якими є вирізняльні ознаки справді людського в людині? – Розум, воля й серце. Розвинена людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуттів” (Л.Фейєрбах).
“Наш поділ психічного на “Воно”, “Я” та “Над-Я” позначає крок вперед у нашому уявленні про це психічне єство. Функціональна важливість Я має свій вираз у тому, що за нормальних умов воно володіє підходами до динаміки свідомості. В своєму відношенні до “Воно” це Я схоже на вершника, який повинен приборкати коня, що перевершує його за силою. Якщо вершник не хоче позбутися коня, то йому не лишається нічого іншого, як вести коня туди, куди кінь хоче. Так Я перетворює волю “Воно” у дію. Соціальні почуття засновані на ідентифікації себе із іншими на грунті однакового “Над-Я”. У ході розвитку заповіді та заборони отців та авторитетів потужно діють в “Над-Я”, виконують у вигляді сумління моральну цензуру… З точки зору моралі можна сказати: “Воно” абсолютно аморально, “Я” прагне бути моральним, “Над-Я” ж може бути зверхморальним” (З.Фрейд).
Враховуючи те, що терміном “Я” З.Фрейд позначає бадьору свідомість, терміном “Воно” – несвідоме, терміном “Над-Я” – надсвідоме, прокоментуйте наведений фрагмент. Спробуйте з’ясувати, якою мірою ви приймаєте міркування З.Фрейда. Як, на вашу думку, співвідносяться між собою розглянуті вище підходи до структурування свідомості (мислення, чуття та воля – свідоме, несвідоме, надсвідоме)? Спробуйте включити в таке структурування самосвідомість. Для цього ознайомтесь із тим, як подають його філософські авторитети:
“В світі має місце та трапляється деяке найпростіше та безпосередньо очевидне буття “я є”. Воно не лише розкриває певну залежність всього, що відбувається в світі, від власних дій людини, але й постає вихідним пунктом абсолютної достовірності та очевидності для будь-якого знання. В цьому сенсі людина – це істота, що здатна сказати “я мислю, я існую, я можу…” В таких діях світ постає створеним, бо ж вибудовується такий світ, який ти в змозі створити” (М.Мамардашвілі).
“Що таке свідомість? В повсякденній мові слово “свідомість” використовується як синонім слова “інтелект” в сенсі – “розумова діяльність”. В дійсності свідомість є особливого роду здібністю людини “здавати собі звіт” перш за все в тому, що вона знає, чого не знає та ін. Тільки сама людина може сказати, чи вона свідома в даний момент, чи існує свідомість у дану мить, чи ні. Це значить, що присутність чи відсутність свідомості у людини неможливо перевірити за допомогою спостережень за зовнішніми діями” (П.Успенський).
“Велич людини – у її здібності мислити. Людина всього лише очерет, найслабше із створінь природи, але вона – очерет мислячий. Щоб її знищити, зовсім не треба всього Всесвіту: досить віяння повітря, краплі води. Але хай навіть її знищить Всесвіт, людина все одно перевищує його, бо усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він нічого не усвідомлює” (Б.Паскаль).
“Свідомий психічний стан містить в собі принаймні дві сторони: переживання суб’єкта та повернення суб’єкта до цього переживання (рефлексія) для його пізнання” (М.О.Лоський).
Яку роль грає самосвідомість: а) в діяльності свідомості? б) в людському свідомому самоконтролі? в) в творчому мисленні? г) в самооцінці та осмисленні своєї природи?
Яких переваг набуває людина завдяки здатності самоусвідомлення? Чи можлива, на ваш погляд, свідомість без самосвідомості? Спробуйте відповісти на ці питання, спираючись на твердження сучасного американського філософа:
“Диво і таїна еволюції свідомості полягає в його здібності збільшувати реальність в міру того, що вона сама змінюється та зростає. Свідомість – всього лише результат розгортання еволюції, але результат зовсім надзвичайний. Це – світло, що все висвітлює та всюди проникає. Свідомість, постаючи частиною реальності, надсилає промінь світла іншим частинам та, освітлюючи їх, повертається до джерела світла – до себе самої ” (Г.Сколімовські).
Тема 12: ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ.
Мета розгляду теми:
Поглибити уявлення про особливості духовних процесів, що перебувають у дії, функціонуванні; з’ясувати зв’язок пізнання із становищем людини в світі, із її життєвою долею та перспективами; окреслити умови, можливості та рівні пізнання, його різновиди та форми; доторкнутись до таємничого поняття істини та виявити його відмінність від правди, а також його складний зв’язок із знанням та пізнанням.
Ключові поняття та терміни
суб’єкт - скептицизм
об’єкт - релятивізм
предмет - догматизм
гносеологія - істина
епістемологія - достовірність
агностицизм - правда
чуттєве пізнання - раціональне пізнання
План семінарського заняття.
Поняття пізнання та його змістові складові.
Види пізнання та їх взаємозв’язок.
Рівні та форми пізнання.
Проблема істини в пізнанні.
Завдання, вправи, тести
За своїм найпершим значенням пізнання це:
а) продукування інформації;
б) процес взаємодії свідомості та дійсності, результатом якого постають знання та уявлення;
в) взаємодія суб’єкту та об’єкту.
Гносеологія та епістемологія – це:
а) синоніми, оскільки позначають те ж саме – теорію пізнання;
б) різні напрями вивчення пізнання, оскільки гносеологія досліджує загальні умови пізнання, а епістемологія – знання (переважно – наукове);
в) різні напрями пізнання, але їх часто розглядають як синоніми.
Пізнання як людська здатність:
а) не має суттєвого відношення до найперших потреб людини, оскільки виживати можна і без пізнання;
б) виявляє такі фундаментальні особливості людини, як її розумність, творче відношення до дійсності;
в) вказує на те, що людина постає агентом світового інформаційного процесу.
Обгрунтуйте свій вибір правильної відповіді.
Філософське розуміння пізнання передбачає:
а) продукування інформації;
б) прагнення за допомогою знань оволодіти певною дійсністю;
в) можливість для людини досягнути найважливішого та найзаповітнішого в своєму житті;
г) все вище перераховане.
Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою диференціацією свого змісту, усвідомленістю та спеціальною спрямованістю.
Так Ні
Найпершим та найважливішим для людини видом пізнання постає:
а) наукове пізнання;
б) життєво-досвідне пізнання;
в) художньо-мистецьке;
г) релігійно-містичне;
д) жодне із видів пізнання, оскільки вони лише разом охоплюють всі пізнавальні здібності та можливості людини.
Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини.
Так Ні
Об’єкт пізнання:
а) передує суб’єкту та визначає його;
б) є похідним від суб’єкта;
в) є невід’ємним від суб’єкта, оскільки вони постають сторонами єдиного процесу пізнання;
г) постає частиною суб’єкта пізнання.
Об’єкт та предмет пізнання співвідносяться таким чином:
а) вони є синонімами;
б) вони стосуються різних сфер пізнання: предмет фігурує в гуманітарних науках, об’єкт – в природничих;
в) предмет постає певним зрізом або проекцією об’єкта;
г) об’єкт є частиною предмету.
Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується:
а) найбільшою достовірністю, оскільки прямо засвідчує реальність;
б) тим, що воно є єдине реальне джерело пізнання;
в) тим, що воно є найпершим джерелом пізнання;
г) чітким відокремленням суттєвого від несуттєвого;
д) найбільшим ступенем повноти.
Об’єктом чуттєвого пізнання постають зв’язки, функції та відношення дійсності, а об’єктом раціонального пізнання – окремі властивості речей.
Так Ні
Із наведених нижче можливих варіантів відповіді виберіть найбільш виправдані.
У порівнянні чуттєвого пізнання із раціональним (абстрактним мисленням) можна зробити такі висновки:
а) чуттєве пізнання має ту перевагу, що воно засвідчує дійсність будь-чого;
б) чуттєве пізнання має ту перевагу, що воно дозволяє інтенсифікувати пізнання через узагальнення;
в) раціональне пізнання здатне виходити за межі наданого чуттям та фіксувати зв’язки цілих класів предметів;
г) жодне із них не має очевидних переваг у відношенні до іншого.
Потреба в синтезі даних чуттів із абстрактними раціональними узагальненнями зумовлена:
а) цілісним характером духовних процесів;
б) існуванням двох основних джерел пізнання – матеріалу чуттів та апріорних форм розсудку;
в) тим, що кожний із даних рівнів пізнання має свої переваги та недоліки.
Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із набутими чуттєвими враженнями.
Так Ні
Внаслідок внутрішньо суперечливого характеру пізнавального процесу, пізнання розвивається:
а) по висхідній;
б) лінійно;
в) за синусоїдою;
г) спіралеподібно.
Оберіть із наведених нижче термінів ті, що фіксують однобічні підходи до цілісного, синтетичного характеру пізнання, невиправдано висуваючи на перший план його окремі складові та елементи:
а) емпіризм;
б) сенсуалізм;
в) догматизм;
г) раціоналізм;
д) прагматизм;
е) спіритизм.
Оберіть серед наведених нижче термінів ті, що характеризують сучасні концепції істини:
а) софістична;
б) евристична;
в) кореспондентська;
г) когерентна;
д) концептуальна.
Оберіть найбільш виправдані та виважені варіанти відповіді на питання.
Серед сучасних підходів до визначення та розуміння істини можна виділити такі:
а) істина – це відповідність знань та уявлень дійсному стану речей;
б) істина – це внутрішня узгодженість знань та їх складових;
в) істина – це характеристика лише наукових знань;
г) істина – це поняття, що у власному розумінні притаманне лише божественному віданню та об’явленню;
д) істина постає в якості еталонного поняття, що дозволяє оцінювати міру точності та виправданості знань.
Істина і правда співвідносяться таким чином:
а) істина – це характеристика раціональних утворень, а правда – це єдність істини та життєвої позиції;
б) правда – це характеристика раціональних утворень, а істина – це єдність правди та життєвої позиції.
Істина – це не миттєва, одноактна оцінка стану знань, а процес, в якому кожна складова знання виконує свою виправдану та необхідну функцію.
Так Ні
а) Наука – це спеціалізований та спеціально організований вид пізнання, що спрямований на продукування найбільш виправданих та достовірних знань.
б) Наука – це такий вид пізнавальної діяльності, який формується свідомо – внаслідок розуміння людьми значущості та ефективності знання.
в) Наука – це пізнання, що спрямоване на забезпечення підвищення ефективності виробничої діяльності.
г) Наука виникає внаслідок того, що існують допитливі люди, які згідні ризикувати всім заради отримання нових знань
Спробуйте дати критичну оцінку наведеним тезам та виявити їх сильні і слабкі сторони. Сформулюйте своє розуміння найперших чинників формування науки.
До найперших ознак науки слід віднести:
а) її мову (спеціальну термінологію) та логіку (внутрішню впорядкованість);
б) єдність функцій описування, пояснення та прогнозування;
в) дослідження внутрішньої необхідності явищ та процесів дійсності;
г) наявність емпіричного та теоретичного рівнів пізнання;
д) усе вище перераховане.
Виберіть варіанти правильного окреслення питання.
В своєму реальному функціонуванні наука постає в якості:
а) незаперечних положень та принципів;
б) як єдність знань та діяльності, що їх продукує;
в) єдності інтуїції та доведень;
г) як сукупність соціальних інститутів, що здійснюють наукову діяльність.
Складовими методу наукового пізнання постають:
а) інструменти, засобі, прилади;
б) описова, операціональна та концептуальна складові.
Критично проаналізуйте наведене визначення методу, спробуйте пояснити, якою мірою воно може бути прийнятним.
“Метод постає порядком та послідовністю дій, що ведуть до бажаного результату”.
Із наведеного нижче переліку понять оберіть ті, що можна віднести до методів емпіричного пізнання, методів опрацювання фактів та методів теоретичного пізнання:
а) спостереження, вимірювання, експеримент;
б) аксіоматика, гіпотетико-дедуктивні побудови, системно-структурний аналіз;
в) екзегетика, мантика, семантика;
г) індукція та дедукція, аналіз та синтез.
Спробуйте чітко назвати ті переваги, які теорія має у порівнянні із досвідом. Водночас врахуйте й ті причини, з яких фундаментальна наука повинна йти попереду прикладних наук.
Використання першоджерел в опрацюванні теми.
Загальні вказівки. Дослідженням аспектів пізнавальної діяльності людини займаються різні науки – від психології і логіки до нейролінгвістики і біології. У процесі вивчення даної теми необхідно усвідомити специфіку філософського підходу до пізнання, представленого у систематичному вигляді в якості теорії пізнання, або епістемології.
Завдання 1. Поняття пізнання, його чинників та складових.
Звертаючись до наведених нижче фрагментів з філософських творів, спробуйте перш за все отримати загальне уявлення про те, що є пізнання:
“Якщо ми хочемо пояснити феномен людини, то не можемо заплющити очі на факт відкритості і спілкування людини із іншими людьми та оточуючим середовищем в цілому, середовищем, яке можна визначити як тотальність нашого життєвого простору і нашого пізнавального горизонту. Ця очевидна реальність передбачає, що ми пізнаємо інших, світ і самих себе в якості реальних об’єктів. Якщо би це було не так, було би неможливо пояснити людський спосіб дій та співробітництво усіх людей для досягнення спільних цілей…” (К.Вальверде).
Оцініть особливості пояснення феномену пізнання у наведеному твердженні. Із яких особливостей людини та людської життєдіяльності виводиться тут пізнання? На що воно спрямоване?
“Починаючи міркувати про людську особистість, ми відразу відчуваємо, яку фундаментальну роль грає пізнання в її житті. Засадою всього нашого духовного життя слугує унікальна здатність пізнання на всіх його ієрархічних сходинках – від простого ознайомлення до проникнення в сутність явищ – прилучення до всього іншого світу. Всі наші бажання і прагнення, наші радощі й скорботи, наша любов та ненависть передбачають наявність пізнання, усвідомлення об’єкту наших бажань, прилучень, любові, знання про нього, розумного сприйняття” (Д. фон Гільдебранд).
Поясніть, чим відрізняється друге розуміння пізнання від першого? Яке з них є багатшим, деталізованим? Яке враховує більше аспектів та сторін пізнання? Спробуйте виділити ті людські здібності та властивості, які включаються у пізнавальну діяльність.
“…Саме із взаємодії суб’єкта та об’єкта випливає дія – джерело пізнання. Вихідним пунктом пізнання постає ні суб’єкт, ані об’єкт, а їх взаємозв’язок, характерний для дії… Відштовхуючись від цієї взаємодії, суб’єкт, розкриваючи та пізнаючи об’єкт, організує дії в струнку систему, яка складається із операцій його інтелекту або мислення” (Ж.Піаже).
Спробуйте пояснити, які переваги для осмислення пізнання дає трактування його як взаємодії суб’єкта та об’єкта, а в чому виявляються недоліки такого трактування. Для вирішення останнього завдання скористуйтесь ще більш вузьким розумінням сутності пізнання:
“В моїй спробі вирішити проблему адаптації до мого оточення я вдаюсь до винаходів деяких пристосувань, частина з яких виявляються ефективними, і я використовую їх в своєму мисленні” (П.Бриджмен).
Ознайомтесь також із суто психологічним трактуванням пізнання:
“…Пізнавальна активність – це активність, пов’язана із надбанням, організацією та використанням знання. Така активність є характерною для всіх живих організмів, а особливо для людини. З цієї причини дослідження пізнавальної активності складає частину психології, а теорії пізнання постають психологічними теоріями” (У.Найсер).
Які із наведених версій осмислення пізнання видаються вам найбільш виправданими? Чому? Які з них можна вважати власне філософськими?
Ознайомтесь із положеннями, які намагаються доповнити більш-менш поширені розуміння пізнання зверненням уваги на його особливі виявлення:
“Пізнання має дві спрямованості і два значення: воно є активний прорив до смислу, до істини, що підноситься над світом, і воно є пристосуванням до даного світу, до соціальної повсякденності” (М.Бердяєв).
Як ви можете пояснити відмінності у наведених різних спрямуваннях пізнання? Як би ви назвали ті складові пізнання, які спеціально підкреслені автором уривку?
“Релігія стверджує, що існує лише одна річ, яка рівнозначна вічності і має в ній сенс – це любов. Насправді ж ця річ – пізнання” (О.Суворов, сучасний російський філософ)
Спробуйте з’ясувати, в якому сенсі пізнання може поставати в окресленні вічності? Чи згідні ви із тим, що сила пізнання є більшою, ніж сила любові? – Аргументуйте свої твердження.
“Відомим є біблійне використання дієслова “пізнавати” в смислі проникнення в таємницю жінки. Те ж саме використання є звичайним і для грецької мови, де виявляється контекст слова “знання” як проникнення у заповітне. Це знання як маґічне або реліґійне вміння, а не самопізнання; це є проникнення в таємниці зовнішнього світу задля оволодіння та використання” (С.Авєрінцев).
Який аспект пізнання вимальовується в наведеному фрагменті? В чому полягає його важливе значення? Чи згідні ви із трактуванням пізнання через оволодіння? – Поясніть свої твердження. Спробуйте підвести загальні підсумки знайомству із найпершими проявами та визначеннями пізнання. Що ж є пізнання на ваш погляд? Які у нього найперші чинники, прояви та функції?
Підводячи підсумок загальному розумінню пізнання, уважно перечитайте наведені нижче судження щодо різноманітних тлумачень пізнання:
“Філософська теорія пізнання пропонує нам… не одне, а численні і зовсім відмінні визначення [пізнання]: знання і пізнання, говорить нам давня школа догматизму, є відображенням речей, що перебувають поза нашою свідомістю. Ні, - відповідає Марбурзька школа, - пізнання є мисленими конструюванням предметів за внутрішніми законами самого мислення. Пізнання, - говорить знову-таки південно-західно німецька школа, - це формування матеріалу через посередництво судження. Пізнавати – значить утворювати судження, що ведуть до корисних дій, - стверджує прихильник прагматизму. Пізнання за Бергсоном – це природне занурення через чуттєвість у процеси становлення світу. Пізнання – це розуміння зв’язків між уявленнями, які, як такі, зі свого боку, не є схожими на речі, але у крайньому разі зв’язки речей та зв’язки уявлень є аналогічними, - вважає “критичний реалізм”. Пізнання є або описування наочних фактів із мінімумом понять та законів,… або пізнання значить виявлення у чомусь відносно невідомому відомого нам комплексу… - так вчать позитивісти” (М.Шелер).
Спробуйте проаналізувати наведені окреслення сутності пізнання, виявити в них позитивні здобутки та недоліки, а також зробити загальний висновок щодо складності та суттєвих рис пізнання.
Завдання 2. Види пізнання та їх взаємозв’язок.
“Для осягнення (пізнання) нам відкриті два шляхи: перший – шлях науки, за допомогою якої цей шлях відкриває нам причини та основні закони і виражає їх точними формулами або абстрактними термінами. Другий - шлях мистецтва, за допомогою якого ці причини і основні закони він виражає вже не в сухих визначеннях, недоступних натовпу і зрозумілих лише для кількох фахівців, але у формі живого сприйняття, звертаючись не лише до розуму, а й до почуттів, до серця самої простої людини” (І.Тен).
Наскільки ви згідні прийняти наведене тут порівняння науки та мистецтва? Чи погоджуєтесь ви із тим, що мистецтво являє собою своєрідну популяризацію знання?
“Свідомість, що не досягнула ступеню поняття, думки, є почуттям. В науці почуттю не належить провідного місця, тому, що предмет та ціль науки – поняття, теорії. В мистецтві почуття має провідне місце, оскільки предмет та мета мистецтва – краса, вишукане, для якого достатньо враження поза теорією. Наука – це поняття про природу, відтворення дійсності в поняттях; мистецтво – відтворення дійсності через наслідування” (М.Огарьов).
Зверніть увагу на наведене порівняння предмету, засобів, мети та способів дії науки та мистецтва. Доповніть ці міркування своїми спостереженнями щодо співвідношення науки та мистецтва.
“Доки ми не визнаємо, що в глибинах людської душі присутнє прагнення пізнання, що усвідомлюється як обов’язок, ми завжди будемо схильні розчинити це прагнення у ніцшевській волі до влади. А тому будемо знову звинувачувати науку в усіх гріхах, витоки яких, звичайно, лежать не у прагненні до пізнання, а у прагненні до зла та застосуванню зброї… Аналіз людської свідомості не повинен приводити нас до звинувачення наукових методів…” (Г.Башляр).
На які аспекти пізнання звертає увагу Г.Башляр, протиставляючи їх один одному? Якою мірою виправдане таке протиставлення? Що може бути основою для розрізняння прагнення до пізнання та до зла? Чи згідні ви із тим, що саме прагнення пізнавати має завжди лише позитивне значення?
“Ми живемо в епоху… найбільшого перелому. Філософська думка виявилась безсилою у справі запровадити в людстві духовну єдність. Духовна єдність релігії виявилась утопією… Релігійна думка розпалась на множину течій. Безсилою виявилась і державницька думка… І як раз в цей час… з’явилась у ясній реальній формі можлива для створення єдності людства сила – наукова думка, що переживає надзвичайний вибух творчості. Вона виявилась… у новій формі: з однієї сторони, у формі логічної обов’язковості та логічної незаперечності її основних досягнень, та, по-друге, у формі … охоплення нею всього людства” (В.Вернадський).
Зверніть увагу на характерне переконання у всемогутності науки. В чому вбачає автор уривку силу науки? Чи згідні ви із таким її розумінням? Якою мірою виправдане протиставлення науки іншим сферам духовної діяльності – філософії, релігії, державній думці?
“Наука за самою своєю сутністю постає інтелектуальною діяльністю, мета якої полягає в точному та ретельно розробленому описуванні та поясненні об’єктів, процесів та взаємозв’язків, що мають місце в природі. Наукове знання тою мірою, якою воно постає реальним та обгрунтованим, відкриває та своїми систематичними твердженнями накопичує істинні риси зовнішнього світу” (М.Малкей).
Засвойте найперші та найважливіші риси науки, акцентовані в наведеному фрагменті, а також спробуйте виділити певні обмеженості такого – в принципі класичного бачення науки.
“У людському пізнанні, яке, хоча й розгортається в індивідуальній свідомості, за своїм значенням постає надіндивідуальним. Світло Христа постає тою силою, яка перш за все формує самий задум пізнання: ми бачимо світ завдяки світлу Христа, тобто бачимо не поверхню світу, а його глибину та гармонію... Тому задум пізнання є ніщо інше, як інтуїція смислу, інтуїція злагодженості світу, що переростає у потребу ближче охопити цей смисл” (В.Зеньковський).
Який вид пізнання подається в даному твердженні як найперший та вирішальний для всього пізнання взагалі? Прокоментуйте наведені положення.
“Всі люди від природи прагнуть знання… Знання та розуміння відносяться більше до мистецькості, ніж до досвіду, а тих, хто володіє мистецкістю, ми вважаємо мудрішими за тих, хто має досвід, оскільки мудрість більше залежить від знання. І це тому, що мудрий знає причину, а досвідчений – ні… Мудрий же, наскільки це можливо, знає все, хоча й не має знання про кожний предмет окремо… Знання про все необхідно має той, хто найбільшою мірою володіє знанням загального, бо в деякому сенсі він знає все, що підпадає під загальне” (Арістотель)
Які види пізнання протиставляє в даному фрагменті Арістотель? Що він вважає недоліками досвідного пізнання? Чи виправдані його твердження?
Завдання 3. Рівні і форми пізнання.
“Поза сумнівом є те, що усяке наше пізнання починається із досвіду. І справді, чим би ще збуджувалась до дії пізнавальна здібність, як не предметами, які діють на наші почуття і частково самі спричиняють уявлення, частково стимулюють наш розсудок порівнювати їх, пов’язувати або відділяти, і в такий спосіб переробляти грубий матеріал чуттєвих вражень у пізнання предметів?… Наше знання виникає з двох основних джерел душі: перше із них є здатність отримувати уявлення, а друга – здатність пізнавати через ці уявлення предмет… Отже, споглядання та поняття є початком усякого нашого пізнання… Без чуттєвості жоден предмет не може бути нам даним, а без розсудку жоден з них не можна було б помислити” (І.Кант).
Аналізуючи наведений фрагмент І.Канта, з’ясуйте, якими є найперші джерела нашого пізнання, в чому полягає відмінність в їх гносеологічних функціях (тобто яку роль грає кожне із джерел у вибудовуванні знання)?
“Припустимо, що душа є, так би мовити, чистий папір без будь-яких позначок та ідей. Яким же чином вона їх отримує? – На це я відповідаю: із досвіду. Наші спостереження спрямовані або на зовнішні предмети, що відчуваються, або на внутрішні дії нашої душі, які сприймаються та рефлексуються нами самими та постачають нашому розуму увесь матеріал мислення. Ось два джерела, із яких приходять ідеї…” (Дж.Локк).
Чи співпадають погляди І.Канта та Дж.Локка? В чому можна побачити між ними відмінність? Зверніть увагу на ті положення, що характеризують позицію Дж.Локка як прихильника трактування розуму у якості “табуля раза”.
Зверніть до тих фрагментів, які окреслюють особливості дії наших певних пізнавальних здатностей.
“Прості ідеї рефлексії – це дії розуму у відношенні інших ідей. Отримуючи перші ідеї через чуття, душа спрямовує свій погляд всередину себе самої і, спостерігаючи свої свої дії у відношенні своїх ідей, отримує звідси інші ідеї… Дії, через які розум проявляє свої здібності у відношенні до простих ідей, головним чином є такими: 1) поєднання кількох простих ідей в одну складну; 2) співставлення простих ідей; 3) відокремлення певних ідей від усіх інших, що їх супроводжують…” (Дж.Локк).
Зверніть увагу на те, чим відрізняється раціональна пізнавальна діяльність від сприйняття; що включає автор в її найперші здібності? В якому пункті він виділяє абстрагування, як особливість раціонального пізнання? Що таке абстрагування? Які переваги надає воно пізнавальній діяльності розуму?
“Справа почуттів споглядати; справа розсудку – думати. А думати – це значить сполучати в свідомості уявлення. Судження – це сполучення уявлень у свідомості. Отже, думати – значить судити або зводити уявлення до суджень взагалі” (І.Кант).
Спробуйте прояснити, якою мірою виправдане ототожнення мислення та здатності створювати судження. Що таке судження? Чим воно відрізняється від уявлення? Перечитайте нижче наведений фрагмент і дайте йому оцінку.
“…Розмірковування як здібність людського розуму… є ні що інше, як підраховування (складання та віднімання) зв’язків загальних імен з метою помітити та позначити наші думки” (Т.Гоббс).
Які особливості абстрактного розмірковування виділяє автор у даному уривку? Який висновок відносно ролі загальних термінів (знаків) можна зробити на основі наведеного тексту?
“Ми можемо порівнювати два предмети, якщо помітимо що вони вхожі або відмінні. Адже помічати схожість та відмінність – значить судити” (Е.Б. де Кондільяк).
Чи згідні ви із тим, що судити – це порівнювати, виділяти схоже та відмінне в сприйнятому? З огляду на наведені вище фрагменти, поясніть, на що перш за все спрямовані пізнавальні зусилля раціонального пізнання?
Перечитайте уважно нижче наведений фрагмент Г.Гегеля і з’ясуйте, в чому полягають особливості синтетичного пізнання
“Синтетичне пізнання перш за все переходить від абстрактної тотожності (сприйняття) до відношення або від буття до рефлексії; реальність, якої набуває поняття – це наступна ступінь (пізнавального сходження)” (Г.Гегель).
Поясніть, що є реальність, якої набуває поняття? Що, за Г.Гегелем, синтезується в процесі пізнання?
“Поняття та речення отримують сенс або зміст лише завдяки їх зв’язкам із відчуттями; зв’язок останніх із першими є суто інтуїтивним, нелогічним за природою…” (А.Енштейн).
Чи можна із даного міркування вченого зробити висновок про необхідність поєднувати у пізнанні чуттєвий його рівень із раціональним?
“Інтуїція пов’язує логос (мислення) та сенсус (чуття)… За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять… Логіка говорить нам, що на певному шляху ми, напевне, не зустрінемо перешкод; але вона не каже нам, яким є той шлях, що веде до мети. Для цього треба на відстані бачити мету, а здібність, що вчить нас так бачити, є інтуїція” (А.Пуанкаре).
Спробуйте окреслити значення інтуїції в процесі формування та синтезування знання. Чи згідні ви із наведеними міркуваннями відомого вченого?
Завдання 4. Проблема істини у пізнанні.
“Істина – це ніщо інше, як узгодженість між судячим розумом і тою реальністю, що стверджується в судженні; заблудження – їх незгода” (Ф.Аквінський).
Наведене розуміння істини є одним із найдавніших. Воно отримало назву “кореспондентської концепції істини” (істина відправляє до речей). Спробуйте оцінити таке розуміння істини, зокрема – прояснити, що таке відповідність уявлень та речей, як її можна встановити? Чи може взагалі бути відповідність між розумовими конструкціями та дійсними речами?
“Істина – це велике слово і ще більш велика справа. Якщо дух та душа людини ще здорові, то у неї при проголошенні даного слова повинні вище здійматися груди… Як правило ми називаємо істиною узгодженість предмету та наших уявлень…У філософському смислі, напроти, істина в своєму абстрактному виразі взагалі означає узгодження деякого змісту із самим собою” (Г.Гегель).
Чим ви можете пояснити особливу урочистість звучання слова “істина” у міркуваннях Г.Гегеля? Чи згідні ви в цьому плані із Г.Гегелем? Як ви зрозуміли тезу про те, що філософське значення істини передбачає узгодженість певного змісту із самим собою? – Осмислюючи дану проблему, зверніться до міркувань, що її пояснюють:
“…Поняття істини безпосередньо прикладається не до речей, але до знань про предмети, що перебувають в мисленні. Істина та заблудження можливі лише там, де є судження. Тому істина у власному сенсі вміщена саме в мислення. Іншими словами, істинними можуть бути думки, але не речі. Але якщо розглядати відношення мислення до речей з позиції його засад, то прийдеться заявити, що істина скоріше вміщена в речі, ніж у мислення. Коли я стверджую, що щось існує, то це буде істинним лише завдяки тому, що це існує в реальності… Онтологічна істина… значить лише те, що суще та істина взаємоперетворювані…” (Е.Жільсон).
Спробуйте пояснити своїми словами співвідношення логічної та онтологічної істини. Як би ви прокоментували твердження про те, що істина вміщена в речі? Що це значить? – З огляду на попередні тексти поясніть, про яку істину – логічну чи онтологічну – йдеться у вислові Арістотеля:
“…Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, - значить казати хибне; а казати що суще є і не-суще не є, - значить казати істинне” (Арістотель).
Як ви вважаєте, наскільки може бути прийнятною дана концепція істини? Чи піддається в такому випадку сама істина перевірці?
“Істина не існує поза нами та над нами; вона можлива тільки тому, що ми в істині… Я, людина може бути джерелом істини: коли вона занурена у свою глибину, вона може бути в істині… Істина – аристократична, вона розкривається лише небагатьом; її розширення передбачає потрясіння свідомості, передбачає розплавлення та згоряння закам’янілого та закостенілого світу” (М.Бердяєв).
Як би ви назвали дану концепцію істини? Наскільки вона вам зрозуміла? Прийнятна? – Спробуйте пояснити своє до неї відношення.
Порівняйте між собою нижче наведені критерії істини, дайте їм оцінку.
“Істинним слід завжди визнавати лише настільки очевидне, в чому неможливо було би знайти нічого, щоби давало хоч якийсь привід для сумніву” (Г.Лейбніц).
“Що є істина? – На це питання Понтія Пілата можна відповісти просто й переконливо… Відповідь ця полягає в наступному: твердження, судження, висловлювання або гадка є істинними, якщо, та тільки якщо воно відповідає фактам” (К.Поппер).
“Істинність є властивість віри, і як наслідок – властивість речень, що виражають віру. Істина полягає у певному відношенні між вірою та одним або кількома фактами, іншими, ніж сама віра. Речення може бути названим “істинним” або “хибним”, навіть якщо в нього ніхто не вірить, проте за умови, що якщо би хтось в нього повірив, то ця віра виявилась би або істинною, або хибною в залежності від обставин” (Б.Рассел).
“Критерієм істини є узгодженість дискутованого твердження з вже наявним і прийнятим знанням” (О.Нойрат).
Врахуйте, що останнє положення виражає так звану “когерентну концепцію істини” – істини, як внутрішньої узгодженості знання.
“Усвідомити будь що – значить знайти єдину істину, єдиний смисл того, що усвідомлюється. Наших людських думок та гадок може бути безкінечна множина, але істина – єдина для всіх. І усвідомити – значить віднести усвідомлене до цього єдиного, для всіх обов’язкового смислу – істини” (Є.Трубецький).
Яка функція істини в людській свідомості підкреслена в даному фрагменті (смислова, ціннісна, еталонна)? Чи приймаєте ви таке тлумачення ролі істини в діяльності свідомості? – Аргументуйте свої твердження, розгортаючи міркування на захист даного положення та “від супротивного”.
Обдумайте, нарешті, тлумачення істини одним із провідних авторитетів напряму аналітичної філософії ХХ ст.
“Істинність тавтологій достовірна, речень – можлива, суперечностей – неможлива” (Л.Вітгенштейн).
Як ви вважаєте, чи могло би розвиватись пізнання, якщо би дана теза була для нього вихідним орієнтиром?
Тема 13: ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ.
Мета розгляду теми:
Увійти в саме ядро філософської проблематики та замкнути усі попередні теми на єдино виправданий суб’єкт – носій всіх помислів, дій, творень – на людину; показати проблематичність людського буття та водночас його складність, багатовимірність, невичерпність; окреслити найперші визначення людини та проявів її буття, продемонструвати їх суперечливість та відкритість історичній перспективі.
Ключові поняття та терміни
буття, життя, існування - вчинок
антропо-соціогенез - проект
особа - еволюціонізм
особистість - креаціонізм
самість - сутнісні сили людини
відкритість - цінності
свобода - евтаназія
вибір - сенс життя
План семінарського заняття.
Проблематичність людського буття. Буття, життя та існування людини.
Проблема походження людини.
Співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість”.
Поняття цінностей. Вихідні цінності людського буття.
Смерть, безсмертя та проблема смислу життя.
Завдання, вправи, тести
Все життя людини можна звести до історії існування та змін її організму.
Так Ні
Поняття “життя людини” може бути застосованим для позначення:
а) її здатності бути живим організмом із усіма притаманними йому властивостями;
б) того змісту яким може бути наповнений час, відведений людині як проміжок між її народженням та смертю;
в) способу людського життя, а також всіх найважливіших особливостей або подій, що супроводжують життєвий шлях людини;
г) все вище перераховане.
Найперше, що потрібно людині для входження в людській спосіб буття, це:
а) їсти, пити та одягатись;
б) виробляти засоби соціально-культурної діяльності;
в) включитись в соціальні зв’язки та відношення й оволодіти елементарними навичками соціально-культурної поведінки.
Прокоментуйте два положення Ж.-П.Сартра: “Існування людини передує її сутності”; “Людина постійно знаходиться поза самою собою. Саме проектуючи себе та втрачаючи себе назовні, вона існує як людина”.
В якому сенсі людина знаходиться поза собою? Як це пов’язане із її здатністю діяти цілеспрямовано? З її зацікавленістю всім, що є в світі? Якими прикладами можна підтвердити тезу про те, що існування передує сутності людини?
Чому в різних версіях походження людини так чи інакше проглядається сперечання еволюціонізму та креаціонізму? Поясніть сутність даних позицій. Як ви вважаєте, версія занесення людини на Землю або прищеплення їй особливих здатностей інопланетянами ближче за сутністю еволюціонізму чи креаціонізму?
Прокоментуйте твердження Ф.Ніцше на рахунок того, що людина є помилкою природи, що вона створює культуру як милиці – для надолуження своєї вихідної немічності. Чи згідні ви із тим, що таким розумінням людини можна пояснити зльоти людського генія, досягнення науки та мистецтва? Яким чином вихідна ушкодженість людини пов’язана із її пізнанням, творчими можливостями?
Використовуючи різні формулювання антропного принципу, спробуйте оцінити твердження про те, що людина постає кінцевою метою всіх процесів та параметрів Всесвіту. Які аргументи можна навести на користь цього твердження? Які – проти?
Поняття “людина” є похідним від поняття “індивід”.
Так Ні
Із співвідношення понять “людина” та “індивід” можна зробити висновки:
а) все те, що притаманне людині, є в індивіді;
б) все те, що наявне в індивіді, постає властивостями людини;
в) поняття “людини” включає риси, що є спільними для великої кількості індивідів;
г) індивід виявляє загальні родові риси людини унікальним чином.
Поняття “людина” фіксує:
а) унікальну здатність людини бути розумною;
б) особливий вид живих істот;
в) те, чим людина відрізняється від всього іншого.
Особою можна назвати:
а) будь-яку соціалізовану людину;
б) особливу, переважно – видатну людину;
в) людину, що виконує певні соціальні ролі.
Із наведених нижче варіантів оберіть ті, що подають суттєві риси людської особи:
а) здатність творити;
б) суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків;
в) особливе місце в суспільних відношеннях;
г) особливий духовний світ;
д) високий рівень інтелекту.
Людська особистість – це:
а) індивід, що виконує певні важливі соціальні функції;
б) людина, що наділена в суспільстві особливими повноваженнями;
в) особа, що відрізняє себе від всіх інших людей та усвідомлює свою особливість.
Відрізняльною ознакою особистості є:
а) характер, темперамент, психічна рухливість;
б) виконання людиною певних соціальних ролей;
в) наявність внутрішнього духовного стрижня;
г) здатність людини поставати суб’єктом.
М.Шелер, один із засновників філософської антропології у ХХ ст., писав що як особистість людина підноситься над протилежністю організму та навколишнього світу. Як ви можете прокоментувати дане положення? Що дозволяє особистості піднестися над реальністю свого життя та реальністю світу? Що це дає людині як особистості?
Сутнісні сили людини – це:
а) засоби діяльності, що характеризуються рівнем енергоозброєння;
б) ті сили та засоби, якими володіє людина задля утвердження в специфічно людському способі буття.
Через співвідношення природного та соціального в людині:
а) виникає одвічний конфлікт між природними потягами людини та нормами соціальної поведінки, оскільки природне є первинним та більш потужним, ніж соціальне;
б) вперше висвітлюється сутність та особливості як природного, так і соціального;
в) природне починає виявляти свої властивості та грані завдяки тому, що соціальне включає в свій зміст усвідомлення, розумність
Спробуйте розвинути кожну із наведених тез далі, прокоментувати її, зробити висновки із її застосування для пояснення явищ людського життя. Поясніть, яка із цих тез видається вам найбільш прийнятною, чому?
В аспекті певного протистояння знання та цінностей уважно вдумайтесь у наведені нижче речення: а) внаслідок того, що людина харчується м”ясною їжею, вона постає найбільш жахливим вбивцею; б) вживаючи м”ясну їжу, людина нічим не порушує законів природи, де всі процеси переходять одне в одного та все живе за рахунок чогось іншого; в) на сьогоднішній день людина змушена споживати м’ясо тварин для свого виживання, але технології майбутнього допоможуть їй врешті покласти край такому моральному обтяженню.
Чим відрізняються ціннісні орієнтації в наведених реченнях? Яке із наведених речень найбільше відповідає критеріям знання? Яке із них постає найбільш пристрасним, тобто найбільш ціннісно забарвленим?
Виберіть варіанти правильного окреслення сутності питання.
Поняття цінностей передбачає:
а) введення предметів у відношення “людина – людина”;
б) визначення економічних витрат на виготовлення певної продукції;
в) фіксацію значущості будь-чого для людини;
г) ігнорування реального стану речей внаслідок суб’єктивних зацікавлень людини;
д) розгляд певних предметів та явищ під кутом зору стратегічних життєвих завдань та мотивів діяльності людини.
Коли вживають вираз “За це заплачено найвищею ціною”, то мають на увазі:
а) гроші;
б) суспільні витрати;
в) державні витрати;
г) людське життя.
Поняття свободи в загальному плані передбачає:
а) усвідомлену необхідність;
б) відсутність необхідності;
в) відсутність будь-яких перешкод для дії;
г) відсутність суперечностей між намірами та їх виконанням.
Обгрунтуйте свій вибір варіанту відповіді.
Укажіть варіант відповіді, який є неправильним.
До різновидів свободи слід віднести:
а) вірогідну свободу;
б) негативну свободу;
в) свободу від відповідальності;
г) свободу волі;
д) свободу дії.
Смисл – це елемент суто людського відношення до дійсності, оскільки він передбачає:
а) можливість підведення певних явищ дійсності під стратегічні життєві або ціннісні орієнтири;
б) узгодження індивідуальних прагнень із суспільними нормами життя.
Прокоментуйте запропоновані варіанти відповіді, виявіть в них прийнятні та виправдані моменти. Який із них є більш правильним? Чому?
Прокоментуйте та дайте оцінку наведеним нижче положенням щодо можливостей людського безсмертя.
а) безсмертя – це для людини неможлива і безглузда річ; із припиненням фізичного існування, тобто біологічних процесів організму, приходить кінець всім життєвим проявам людини;
б) у відповідності із законами збереження, що панують в природі, слід стверджувати, що людська суб’єктивність (її душа та переживання) не можуть зникнути у ніщо;
в) окрема людина смертна, проте безсмертним постає людській рід, а тому і після смерті продовжує жити внесок людини в досягнення роду;
г) безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному.
Проаналізуйте кожний із запропонованих висловів, виділіть їх позитивні та неприйнятні сторони, аргументуйте своє до них відношення.
Використання першоджерел в опрацюванні теми.
Загальні вказівки.
Приступаючи до ознайомлення із положеннями першоджерел з даної теми, студенти повинні перш за все виявити принципову відмінність людини та людського способу буття від всіх інших форм буття у Всесвіті, тобто виявити людські суттєві якості. Такому виявленню також сприяють ознайомлення із концепціями походження людини, формами людського самовиявлення і перш за все із її духовними проявами.
Завдання 1. Проблематичність людського буття.
“В історії, яка нараховує майже десять тисяч років, ми є першим поколінням, в якому людина повною мірою усвідомила свою власну проблематичність. Я маю на увазі те, що вона вже не знає себе самої і здає саме у цьому собі звіт” (М.Шелер).
Прокоментуйте наведене міркування. Як ви думаєте, які чинники життя та історії привели до того, що людина перестала себе знати й розуміти? Як із цим пов”язана проблематичність людського буття?
“Людина – це канат, що натягнутий між твариною і надлюдиною” (Ф.Ніцше).
“Людина є єством, що незадоволене самим собою і здатне себе переростати. Самий факт існування людини є розривом у природному світі і свідчить про те, що природа не може бути самодостатньою і що вона заснована на бутті надприродному. Як єство, приналежне двом світам і здатне долати себе самого, людина є єством суперечливим і парадоксальним, таким, що поєднує в собі полярні протилежності…” (М.Бердяєв).
Що є спільного у двох наведених фрагментах? Чи згідні ви із тим, що людське переростання природи свідчить про її заснованість на надприродному? В чому корені людської здатності переростати себе?
“Створив Бог людину ніби деякий другий світ – малий у великому. Людина є мікросвіт, адже вона наділена як душею, так і тілом, і являє собою середину між розумом і матерією. Вона пов’язує видиме та невидиме, чуттєве та розумоосяжне” (Іоан Дамаскін).
Спробуйте виразити своїми власними словами ваше розуміння людини як мікрокомосу. Чи приймаєте ви таке розуміння людини? Чи погоджуєтесь із тим, що людина може поставати відправним пунктом для осмислення світобудови? – Аргументуйте свої твердження.
“Людина є єством природним і тому має такою ж мірою особливе, тобто надземне, надприродне призначення, якою тварина має призначення бути надтвариною, а рослина – надрослиною” (Л.Фейєрбах).
Даний вислів відомого німецького філософа очевидно контрастує із попередніми. Яку позицію ви більше схильні прийняти – позицію, що визнає вихід людини за межі суто природного, чи ту, що замикає людину на природу? Спробуйте навести аргументи на користь як тої, так і іншої позиції.
“Час людського життя – одна мить; його сутність – вічний плин; відчуття – сумірні; будова тіла – тлінна; душа – нестійка; доля – загадкова; слава – недостовірна… Одним словом, життя – це боротьба та блукання на чужині…” (Марк Аврелій).
“Тоді Бог… поставив людину у центр світу й мовив: “Не даємо тобі, Адаме, ні свого місця, ні певного вигляду, ні особливого обов’язку, щоби і місце, і обличчя, і обов’язок ти отримав за власним бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню… Я не зробив тебе ні небесною, ні земною, ні смертною, ні безсмертною, щоби ти сама, як вільний та славетний майстер, сформувала себе у тому образі, якому віддаси свою перевагу” (Піко делла Мірандола).
Які особливості людського буття наголошені у даних (двох) уривках? Що в них є спільного, а що відмінного? Зазначена людська не прив”язаність ні до чого повною мірою та остаточно, - чи має вона свої позитивні та негативні прояви? – Спробуйте дати відповіді на ці питання, спираючись на наведені тексти.
“Що ж за химера – людина? Яке небачене, яке чудовисько, який хаос, яке поле суперечностей, яке диво! Суддя усіх речей, безглуздий земний хробак, хоронитель істини, стічна яма сумнівів та помилок, слава та сміття Всесвіту. Хто розплутає цей клубок? Дізнайся ж, гордовита людина, що ти – парадокс для себе самої. Примирися, безсилий розум! Замовкни, безглузда природо! Дізнайся ж, що людина є нескінченно вищою від людини…” (Б.Паскаль).
Які суттєві риси людини особливо наголошені в даному фрагменті? Як ви вважаєте, така характеристика людини звеличує її чи принижує? Прокоментуйте вислів “людина є нескінченно вищою від людини”.
“…Що значить – бути людиною? Я є певною частиною безмежного Божества, але я не можу порівняти себе ні з тваринами, ні з рослинами, ні з каменем… Але ж як може людина скласти про себе певну думку? Кожна людина передбачає деякий психічний процес, який ми не контролюємо і який лише частково спрямовуємо. Тому ми не можемо виносити завершеного судження про себе і своє життя” (К.-Г.Юнг).
Прокоментуйте, що саме вважає автор наведеного фрагменту причиною незбагненності людини. Чи згідні ви із його твердженнями? Який підхід до людини (з позиції якої науки) тут виявлений?
“Істинність людського буття не є стан, але процес, і повинна кожну мить досягатись знову, тому що кожну мить вона знову падає” (О.Больнов).
“Людська душа має таку властивість: якщо вона не підноситься вгору, вона й не залишається на тому ж самому місці, – вона падає” (М.Т.Цицерон).
Порівняйте наведені фрагменти, прокоментуйте їх. Чи можна вважати їх тотожними?
“…Людина є розвідуванням усіх можливостей буття…” (Ж.Батай).
“В людині завжди є щось, що лише вона сама може відкрити у вільному акті самосвідомості та слова, те, що не піддається зовнішньому визначенню… Поки людина є живою, вона живе тим, що ще не завершена і не сказала свого останнього слова” (М.Бахтін).
Порівняйте ці фрагменти. В чому можна побачити їх відмінність? Як ви розумієте твердження про незавершеність людини? – Наведіть на цей момент конкретні приклади із життя або мистецтва.
“…Людина – це єство, що спрямоване до майбутнього і усвідомлює, що воно проектує себе у майбутнє. Людина – це перш за все проект, що переживається суб’єктивно, а не мох, не пліснява і не кольорова капуста. Нічого не існує до цього проекту, немає нічого на розумоосяжному небі, і людина стане такою, яким є її проект буття… Якщо існування дійсно передує сутності, то людина є відповідальною за те, чим вона є. Отже, перш за все екзистенціалізм віддає кожній людині у владарювання її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування” (Ж.-П.Сартр).
Що би ви відзначили, як новий момент у міркуваннях Ж.-П.Сартра? Від чого постає невіддільною людська відповідальність?
Завдання 2. Проблема походження людини.
“Я намагався в міру моїх сил довести мою теорію, і, мені здається, ми повинні визнати, що людина з усіма її шляхетними якостями, із її божественним розумом... словом, з усіма високими здібностями, все ж носить у своїй фізичній будові незнищуваний відбиток низького походження…Найбільше ускладнення, що виникає перед нами, коли ми приходимо до висновку про походження людини, це – високий рівень наших розумових здібностей та моральних якостей. Але кожний, хто визнає принципи еволюції, повинен бачити, що розумові здібності вищих тварин є якісно такими ж самими, що і в людини, хоча вони відчутно відрізняються степенем розвитку та здатні до подальшого вдосконалення” (Ч.Дарвін).
Яка концепція походження людини представлена у даному уривку? Із чим в ньому ви можете погодитись, а що піддали би сумніву? Дайте критичний аналіз даного твердження.
“Свої власні філософські уподобання я віддаю вічному та необмеженому Всесвіту, в якому якимсь природним шляхом виник творець усякого життя – розум, що суттєво перевершує наш” (Ч.Викрамасингхе, інд. астроном).
Як би ви назвали та оцінили дане твердження? Чи можна вважати його автора прихильником еволюціонізму? – Обгрунтуйте свої твердження.
“Теоретично можливі системи, що за складністю та організованістю порівнювані із земною живою речовиною, однак не пов’язані із білково-нуклеїновою основою (субстратом). Логічно уявити собі життя, що не залежить від плоті та крови, а втілене у системах надпровідних контурів або міжзоряних пилових накопиченнях” (Ф.Дайсон).
Як би ви назвали та оцінили таку гіпотезу існування життя у Всесвіті? Якою мірою вона, на ваш погляд, виправдана?
“За новітніми даними… останньою природною стихією, що перебуває в основі світобудови, постають так звані торсионні (скручені) поля, що припускають миттєве розповсюдження інформації. Ці поля скручення пов’язують в єдине ціле всі рівні природної ієрархії… Згідно торсионної теорії, Всесвіт, як “Супер-ЕОМ”, утворює разом із людським мозком своєрідний біокмп’ютер, що діє у відповідності із торсионними законами…” (В.Дьомін).
Охарактеризуйте дане твердження, дайте його критичний аналіз. Що ви поділяєте в такому підході, а що – ні?
“І створив Господь Бог людину із праху земного, і вдунув в обличчя її дихання життя, і стала людина душею живою… І створив Бог людину за образом своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх. І благословив їх Бог і сказав: плодиться та розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і володарюйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над всякою твариною, що живе при землі” (Біблія, Книга Буття).
Як ви вважаєте, якою мірою Біблійна версія творення людини може бути прийнята сучасною наукою? Чи має вона переваги перед наведеними вище науковими підходами? – Аргументуйте свої твердження.
“Перше, що відкривається мені із очевидністю – це те, що єдність світу має динамічну або еволюційну природу…Якщо людину пояснювати, виходячи із матерії, вона стає невідомим членом невирішуваної функції. Чому би не зробити її ключем до Всесвіту? Чому би не створити фізику, яка виходила би із Духу? Під дією такої простої заміни місць досліджуваних величин уся сукупність земного життя набула форми. Маса живих істот безпорадно розтікаються тисячами різними напрямами, поки їх не пробують розподілити в залежності від анатомічної будови. Але й вона без зусиль проявляє себе, як тільки в ній починають бачити явище постійного руху до більшої самостійності та свідомості. Своє природне місце в цьому русі набуває Думка… Самий по собі Дух є безперервно зростаюча величина. Людське єство просто є найвищою ембріональною крапкою стадій сходження Духу на землі. Людина відразу опиняється на головній вісі Всесвіту… В силу свого сходження в єдину крапку, космос не може завершитись на чомусь; він повинен завершитись на Комусь. ” (П.Тейяр де Шарден).
Яка позиція виражена у наведеному фрагменті? В чому полягають найперші особливості представленого тут еволюціонізму? Наскільки ви вважаєте виправданим евристичний підхід автора – вимірювати світову еволюцію людськими якостями? Яку проблему еволюції форм буття так чи інакше вирішує даний підхід?
“Суспільній історії людини передувала її природна передісторія: зародки трудової діяльності у людиноподібних мавп, розвиток стадних відношень вищих тварин, розвиток звукових та динамічних засобів сигналізації. Визначальною умовою реалізації цих передумов виникнення людини марксизм вважає працю – виготовлення штучних засобів праці, що й ознаменувало собою перетворення людиноподібної мавпи в людину” (Філософська енциклопедія, т.5).
Чим відрізняється марксистський еволюціонізм від тих його варіантів, які фігурували вище? Якою мірою сучасна наука підтверджує марксистську позицію? Якою мірою – інші варіанти еволюціонізму?
На завершення розгляду даного питання спробуйте дати загальну оцінку представленим концепціям походження людини, зробити виправданий та обгрунтований вибір на користь тої з них, яка видається вам більше продуманою та докладно доведеною.
Завдання 3. Поняття “індивід – особа – особистість”.
“Припущення, що людської природи не існує, містить в собі стільки ж небезпек, як і концепція фіксованої людської природи. Якщо немає сутності, спільної для всіх людей, то із цього випливає, що не може бути єдності людей, не можуть бути знайдені цінності та норми, для всіх загальнозначущі, і навіть те, що не мають права на існування такі науки, як психологія та антропологія, предметом вивчення яких постає людина. Було би корисним співвіднести поняття природи або сутності людини із визначенням атрибутів, спільних для всіх людей… Найбільш відомий із цих атрибутів – визначення людини як розумної істоти – homo sapiens… Друге суттєве визначення людини – zoon politicon - істота соціальна… Ще одне визначення людини – homo faber – людина, що здатна творити, виробляти… Нарешті, слід згадати ще про один суттєвий атрибут людини: людина – істота, що здатна продукувати символи, а найбільш важливий символ, який вона створила, - слово” (Е.Фром, Р.Хирау).
Перечитайте уважно наведені міркування, проаналізуйте їх та дайте відповіді на такі питання: 1) наскільки є виправданим прагнення окреслити сутність, а також атрибути людини; 2) яка позиція тлумачення людини видається вам більше виправданою – концепція існування єдиної людської природи чи плюралістичності людини; 3) чи можна вважати наведені атрибути людської природи достатніми, найпершими,найважливішими? – Доповніть їх із своїми поясненнями.
“Людина є загадка в світі, і найвища, може бути, загадка. Людина є загадкою не як тварина і не як істота соціальна, не як частина природи і суспільства, а як особистість, саме як особистість. Весь світ є ніщо у порівнянні із людською особистістю – із єдиною людською особою, із єдиною її долею” (М.Бердяєв).
Означене високе осмислення людської особистості ви схильні підтримати чи заперечити? В якому сенсі можна вважати людську особистість єдиною людською долею?
“Індивідуум є категорія натуралістична, біологічна. Не лише тварина або рослина є індивідуум, але й алмаз, склянка, олівець. Особистість же є категорія духовна, а не натуралістична. Вона належить сфері духу, а не сфері природи, вона утворюється проривом духу в природу. Особистості немає поза роботою над душевним та тілесним складом людини… Особистість є зусилля, що не визначається зовнішнім середовищем. Особистість не є природою так само, як і Бог не є природою. Одне пов’язане із другим, бо особистість і є образ та подоба Божа. Особистість передбачає існування надособового. Особистості немає, якщо немає нічого над особистістю. Тоді особистість позбавляється свого ціннісного змісту” (М.Бердяєв).
Дане – очевидно релігійне розуміння людської особистості – виявляє її важливі характеристики. Які саме? – Назвіть їх. Окресліть своє бачення значення особистості для людського життя та людської долі. Чим відрізняється людина як особистість від індивідуума?
“…Найвищий акт особистості полягає в тому, щоби прийняти страждання та смерть, але не зрадити своєму людському покликанню. Особистість народжується в ту мить, коли… я набуваю свідомості того, що я є чимось більшим ніж моє власне життя. Таким є парадокс особистості: людина здобуває себе як особистість, тільки втрачаючи себе як біологічну особь” (Е.Муньє).
В якому сенсі особистість є вищою від власного життя людини? На чому базується це вище? Який напрям людським життєвим зусиллям вказує дане розуміння особистості?
“Особистість має несвідому основу, але передбачає загострене самоусвідомлення, усвідомлення своєї єдності у змінах” (М.Бердяєв).
Що можна вважати несвідомою основою особистості, а що – причиною самосвідомості?
“Можна уяснити смисл терміну індивідуальність через звернення до концепції самості суб’єкту, який заявляє і в кінцевому підсумку виправдовує себе у відношеннях до іншого в якості безсумнівної та незамінної особистості. Ця концепція самості, якою би туманною вона не була, доводить самоідентичність людини” (Ю.Габермас).
З’ясуйте найперші риси індивідуальності, а також поясніть значення самості для її формування та функціонування. Що таке самість? Якими є її функції? Якщо порівняти такі виявлення людини, як індивід, особистість та індивідуальність, то яке їх співвідношення ви вважаєте найбільш виправданим? – Дайте відповідь на це питання, послуговуючись наведеними в даному завданні текстами.
Завдання 3. Поняття цінностей. Вихідні цінності людського буття.
“Цінність – це значимість будь-чого, на відміну від існування об’єкту або його якісних характеристик” (Г.Лотце).
“Як би широко ми не розуміли протилежність культури та природи, сутність даної протилежності залишиться незмінною: в усіх явищах культури ми завжди знайдемо втілення якої-небудь визнаної людиною цінності, заради якої ці явища або створені, або… випещені людиною… Про цінності не можна сказати, що вони існують або не існують, а лише те, що вони мають значимість або не мають її” (Г.Ріккерт).
Якою є сфера функціонування цінностей? Що можна вважати їх найпершою характеристикою? В чому ви вбачаєте причину того, що цінності мають культурне походження? Наведіть приклади того, як явища культури постають в окресленнях цінностей.
“Будь-яка наука та філософія розглядають світ таким, “яким він є”, яким він даний в дійсності. Змістом наукового знання постає суще… Але філософське дослідження виявляє потім, що цінності випадають із такого розуміння сущого та його пізнання… Добро саме по собі… на відміну від того об’єкта, який може ним володіти, не “є”, а “повинно бути”. Чи можна в такому разі виводити цінності із знання про суще? Проблема цінності передбачає відкриття якогось іншого виміру світобудови поряд із сферою існування, яка вивчається наукою… Цінність – це і ідея, і дещо зовсім інше – повеління, звернене до дійсності, закон, що приписує їй досконалість… Отже, цінність непідвладна законам сущого; це явище із зовсім іншої сфери дійсності… Проблема цінності дозволяє зрозуміти унікальну природу людини, його виняткове становище в світі: адже у пізнанні людина діє також як суб’єкт, що чимось мотивується, чогось прагне” (О.Дробницький).
Яку протилежність цінностям позначає дане міркування? В чому причина такої протилежності? Як ви розумієте те, що цінності виявляють унікальне становище людини в світі? – Поясніть це своїми словами та за допомогою конкретних прикладів.
“…Оцінювати – значить не лише пізнавати, а й відчувати; не лише відчувати або переживати емоції, а й прагнути; не лише прагнути, але й зближати з собою предмет, що оцінюється, щоби випробувати його… і відкласти в у підсвідомій пам’яті результат такого ознайомлення. Із цього результату потім спонтанно народжується та чи інша реакція на предмет” (А.Рольдан).
Як ви вважаєте, чи вводить дане міркування якийсь новий аспект у розуміння цінностей? Які характеристики цінностей можна виділити із даного фрагмента? Як в даних міркуваннях окреслюється зв’язок цінностей та людської особистості? Людської самості?
“Істина є тим родом заблудження, поза яким деякий певний рід живих істот не зміг би жити. Цінність для життя – ось остання засада… Якою цінністю володіють самі наші оцінки й таблиці моральних благ? Якими є наслідки їх панування? Для кого, у відношенні до кого? Відповідь: для життя. Але що таке життя? – Моя формула цього поняття проголошує: життя – це воля до влади… Я зрозумів, що в будь-якій оцінці справа йде про певну перспективу: про збереження індивіда, громади, раси, держави, церкви, віри, культури” (Ф.Ніцше).
Як би ви назвали подану у фрагменті Ф.Ніцше концепцію цінностей? Як визначається тут природа цінностей? Що їх визначає? Якою мірою ви згідні із такими міркуваннями? Дайте їх критичний аналіз.
Зверніться далі до окреслення найперших цінностей людського буття, серед яких фігурують свобода та невід’ємні права людини.
“Свободою володіє лише те, що є причиною себе самого…Свобода волі є здібністю воління та розуміння” (Ф.Аквінський).
Чи вбачаєте ви якусь відмінність між свободою та свободою волі? Чи згідні ви із даним визначенням свободи? Чи вважаєте виділену тут ознаку свободи достатньою і виправданою?
“Під свободою, згідно точному значенню цього слова, розуміють відсутність зовнішніх перешкод, які часто можуть позбавити людину частини її влади робити те, що вона хотіла би, але не можуть заважати використовувати ту владу, що лишилась, відповідно до того, що диктує їй її судження та розум” (Т.Гоббс).
Поясніть, чи можна вважати відсутність перешкод для влади (дії) вирішальною ознакою свободи? Як би можна було назвати такий вид свободи? В чому можна вбачати недоліки даного її розуміння?
“Володіє свободою така річ, яка існує за однією лише необхідністю своєї власної природи та визначається до дії лише сама собою. Необхідною же річчю, або вимушеною до дії буде така, яка чимось іншим визначається до існування і дії… Людина, яка керується лише пристрастями або гадкою, відрізняється від людини, що керується розумом. Перша, окрім свого воління, здійснює те, чого зовсім не відає; друга слідує самій собі і робить лише те, що вона визнає головним у житті і чого вона, внаслідок того, бажає найбільше. Тому першу людина я назву рабом, а другу - вільною” (Б.Спіноза).
Прокоментуйте дане розуміння свободи і дайте відповіді на наступні питання: а) чи протистоять в міркуваннях Б.Спінози свобода та необхідність; б) яку роль грають пристрасті та знання в реалізації свободи; в) що є умовами свободи; г) в чому полягає обмеженість такого розуміння свободи?
“Свобода є лише там, де для мене немає нічого іншого, що не було би мною. Природна людина визначається лише своїми бажаннями, а тому не дорівнює самій собі. Якою би свавільною вона не була, зміст її бажань і гадок все ж не є її власним змістом, і її свобода постає лише формальною. Коли я мислю, я відмовляюсь від своєї суб’єктивної особливості, заглиблююсь у предмет і надаю можливість мисленню діяти самостійно. І я мислю погано, якщо при тому додаю щось від себе… Дух, таким чином, перебуває лише в собі самому і, значить, є вільним, оскільки свобода полягає саме в тому, щоби в своєму іншому все же бути у себе, бути в залежності лише від себе, визначати себе самого” (Г.Гегель).
В чому полягають моменти тотожності та відмінності в міркуваннях Б.Спінози та Г.Гегеля про свободу? Чи погоджуєтесь ви із гегелівським тлумаченням свободи? Що можна було би вважати недоліками такої позиції?
“Не в уявній незалежності від законів природи полягає свобода, а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно змушувати закони природи діяти задля певних цілей…Свобода волі, отже, значить ні що інше, як здатність приймати рішення із знанням справи… Свобода полягає в заснованому на пізнанні необхідності природи панування над нами самими та над природою…” (Ф.Енгельс).
Який різновид свободи поданий у даному марксистському її розумінні: зовнішня свобода; внутрішня свобода; свобода волі; свобода дії; негативна свобода; позитивно-творча свобода; вірогідна свобода?
“Бути – це значить бути приреченим до буття вільним… Свобода є ніщо інше, як існування нашої волі або наших пристрастей, оскільки це існування постає знищенням фактичності, тобто фактичного буття… Отже, основна дія свободи винайдена: вона є вибором мене самого в світі і водночас відкриття світу. Мій життєвий проект… завжди постає начерком рішення проблеми буття…Вибір може бути зробленим із покірливим ставленням до долі, або в тривозі; він може бути втечею, а може реалізовуватись у самоомані; ми навіть можемо обирати, не обираючи себе”(Ж.-П.Сартр).
Який різновид свободи розглядається автором фрагменту як вихідний та вирішальний? Чи погоджуєтесь ви із його міркуваннями? Із чим саме погоджуєтесь, а з чим – ні або не зовсім? В якому сенсі життєвий проект людини постає рішенням проблеми буття? – Поясніть це своїми словами та із допомогою прикладів.
“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні чинити у відношенні один до одного в дусі братства” (Всезагальна декларація прав людини. Стаття 1).
“Кожна людина має право на життя, на свободу та особисту недоторканість” (Там само. Стаття 3).
Які цінності людського життя подаються як перші та незаперечні в світовій правовій практиці? Чи згідна ви із таким їх баченням та акцентуванням? Які ще цінності ви можете подати як найважливіші?
Завдання 4. Проблема сенсу людського буття.
“Бути людиною – це значить бути оберненим до сенсу, що вимагає здійснення, та до цінностей, що потребують реалізації. Людина живе ідеалами та цінностями… Якщо у людини немає сенсу життя, здійснення якого зробило би її щасливою, то вона намагається досягти відчуття щастя обхідними щодо сенсу шляхами, зокрема – із допомогою хімічних препаратів…” (В.Франкл).
“…У людства немає ніякої мети, ніякої ідеї, ніякого плану, як немає мети у виду метеликів чи в орхідеї. Людство – це або зоологічне поняття або порожнє слово. Якщо усунути цей удаваний фантом із проблем історії, як перед нами постане велике багатство дійсних життєвих форм… що досі були затулені модними словами, штучними схемами та особистісними ідеалами” (О.Шпенглер).
Порівняйте наведені фрагменти і зробіть виправдані висновки щодо:
а) єдності людського буття та сенсу;
б) того, що спрямовує розвиток людини;
в) зв’язку сенсу життя та цінностей;
г) тих засад, на яких базується прийняття чи відкидання людських потреб у сенсі життя.
Тема 14: КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ.
Мета розгляду теми
Осмислити культуру як сферу, за допомогою якої здійснюється історична естафета людських надбань від покоління до покоління, сферу, що постає основним людиноутворюючим суспільно-історичним чинником; ознайомитись із основними ознаками культури, із аспектами співвідношення світової культури та національних культур; розглянути вихідні окреслення явища цивілізації, з’ясувати складний, суперечливий характер взаємодії культури та цивілізації; виявити корені глобальних проблем сучасної цивілізації.
Ключові поняття та терміни
друга природа - індустріальне суспільство
спосіб діяльності - глобальні проблеми
ієрархія цінностей - постіндустріальне суспільство
План семінарського заняття
Причини загострення питання про культуру наприкінці ХІХ – у ХХ ст.
Поняття культури та її вихідні ознаки. Світова культура та національні культури.
Поняття та ознаки цивілізації. Суперечливий характер взаємодії культури та цивілізації.
Глобальні проблеми сучасної цивілізації та можливі шляхи їх розв’язання.
Завдання, вправи, тести.
Важливими причинами загострення питання про культуру наприкінці ХІХ – у ХХ ст. постали:
а) загальне зниження рівня культури;
б) перетворення питання про збереження культури на глобальну проблему;
в) обернення досягнень культури проти людини в серії соціальних зрушень в цей час;
г) поява некласичної (масової) культури.
Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді та обгрунтуйте його.
За своєю соціальною функцією культура постає:
а) сукупністю нагромаджених людством багатств;
б) сукупністю створених людством мистецьких шедеврів;
в) матеріалізацією творчих самовиявлень людини;
г) своєрідним “генетичним кодом” людськості.
Оберіть найбільш виважений та виправданий варіант положення, що характеризує сучасний стан вивчення культури:
а) оскільки існує кілька сот визначень культури, всякі спроби визначити її постають заздалегідь приреченими на провал;
б) кожне із нових визначень культури може бути виправданим тому, що воно дає новий ракурс її бачення.
Найпершою ознакою культури можна вважати:
а) таку людську поведінку, в якій відчувається вишкіл;
б) створення чогось нового;
в) “другу природу”, створену людиною;
г) змінений природний стан речей.
Спосіб перетворення природи та створення предметів культури важливий для осмислення сутності культури тому, що:
а) він дає можливість відрізнити культурне від природного;
б) він дає людині можливість набувати навичок культуротворення;
в) він відкриває можливість порівняння ефективності культуротворчої діяльності та рівнів культурного процесу;
г) він дозволяє багато чого зрозуміти в засадах культури.
Дайте докладну оцінку наведеним можливим варіантам завершення наведеного положення та оберіть той варіант, який видається вам найбільш виваженим.
Сукупність матеріальних та духовних цінностей як ознака культури дозволяє класифікувати прояви культури як позитивні та негативні.
Так Ні
Різні культури (в історичному та етнічному планах):
а) можна та потрібно порівнювати між собою;
б) не підлягають ніякому порівнянню;
в) можуть порівнюватись за технологічними вимірами, але не підлягають порівнянню за ціннісними;
г) порівнюються за технологічними даними, але не підлягають порівнянню в аспекті фіксації ними глибинних людських можливостей.
Спробуйте пояснити, чому культура від самого початку та в самій своїй сутності передбачає внутрішню та зовнішню діалогічність. Використайте для цього наведені нижче можливі варіанти такого пояснення:
а) культура неможлива без наслідування форм діяльності;
б) культура передбачає зв”язок поколінь;
в) різні сфери культури взаємно впливають одна на одну;
г) різні культури чинять взаємний вплив;
д) культура передбачає діалог і навіть сперечання людини і природи.
Способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей:
а) постають однією із суттєвих ознак культури;
б) не мають суттєвого значення для культури.
В кожній культурі поєднуються автентичні – етнічні, національні – та вічні – загальнозначущі, загальнолюдські – елементи.
Так Ні
Однобічними та невиправданими оцінками співвідношення загальнолюдських та етнічних елементів культури постають:
а) анархізм та етатизм;
б) егоїзм та альтруїзм;
в) емпіризм та раціоналізм;
г) ізоляціонізм та інтернаціоналізм.
Виберіть правильні варіанти відповіді: До найперших ознак цивілізації слід віднести:
а) появу міст, оброблення металів;
б) способи діяльності та цінності;
в) появу письма та держави;
г) культивування спеціальних поховань;
д) появу сім”ї.
За О.Шпенглером, поява цивілізації засвідчує:
а) новий, більш продуктивний етап розвитку культури;
б) занепад культури, вичерпування нею свої творчих потенцій.
Згідно М.О.Бердяєву, між культурою та цивілізацією існує докорінна відмінність; вона полягає у тому, що:
а) культура культивує цінності, а цивілізація – стабільність розвитку;
б) культура базується на технологіях, а цивілізація на соціальних інститутах;
в) культура постає проявами духовної самореалізації, а цивілізація – прагненням ефективності.
Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді.
Глобальними проблемами сучасної цивілізації можна назвати:
а) ті проблеми, що породжені розвитком індустріального суспільства;
б) ті проблеми, що так чи інакше зачіпають інтереси всього людства;
в) ті проблеми, що виникли внаслідок зовнішнього втручання людини в хід природних процесів;
г) ті проблеми, що виникли тоді, коли людська діяльність за своїми масштабами зрівнялась із масштабами загальнопланетних процесів.
Обгрунтуйте свій вибір, розгорніть аргументи на його користь.
Як ви вважаєте, чи можна використати поняття “ноосфера”, запроваджене в науку В.Вернадським та Т. де Шарденом, для осмислення глобальних проблем та позначення шляхів їх розв”язання? – Поясніть свої думки.
Сучасна технологічна революція (або “третя хвиля”) передбачає:
а) революцію у засобах оброблення, зберігання та передавання інформації;
б) створення машин нового покоління;
в) зміну способів забезпечення людства предметами споживання;
г) перехід від діяльності, що базувалась на зовнішньому втручанні в хід природних процесів, до діяльності, що регулює та спрямовує такі процеси із середини.
Некласична (масова) культура на відміну від класичної:
а) не претендує на прилучення до абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму;
б) всіляко наголошує на несвідомих та позасвідомих чинниках людської життєдіяльності;
в) розглядає дійсність як відносну та розпорошену, незавершену та неосяжну в усій її складності;
г) усе вище сказане є правильним.
Використання першоджерел в опрацюванні теми.
Завдання 1. Поняття культури та її суттєві ознаки.
“Абсолютно невідомо, коли виникла людина. І вона поза сумнівом була на протязі незчисленного часу просто природним, а не культурним єством… (Під природою) слід розуміти не лише фізичний світ, а закономірно даний та існуючий світ – на відміну від культури, що виникає на основі належного та індивідуальних ціннісних утворень” (Е.Трьольч).
Спробуйте прояснити, які стосунки між природою та культурою окреслені в наведеному фрагменті? В чому полягають відмінності між ними? Як тут подаються засади культури? Чи згідні ви із таким її тлумаченням?
“… Термін “культура” позначає усю сукупність досягнень та інституцій, що відрізняють наше життя від життя наших предків із тваринного світу та що служать подвійній меті: захисту людини від природи та врегулюванню відношень між людьми… Зазирнувши досить далеко у минуле, можна сказати, що найпершими діяннями культури були: застосування знарядь, приборкання вогню, побудова житла… За допомогою усіх своїх знарядь людина вдосконалює свої органи… та розширює рамки своїх можливостей” (З.Фрейд).
Які два вектори культурного впливу виділяє З.Фрейд в якості найважливіших? Які би ви ще додали до них? Яку функцію культури висуває тут автор на перший план: духовну, моральну, компенсаторну? – Прокоментуйте дане положення і дайте йому аргументовану оцінку.
“Філософія не може задовольнятись аналізом індивідуальних форм людської культури. Вона прагне універсальної синтетичної точки зору, що включає й індивідуальні форми… Найголовніша характеристика людини, її відмінна ознака – це не метафізична або фізична природа, а її діяльність. Саме праця, система видів діяльності і визначає сферу “людськості”. Мова, міф релігія, мистецтво, наука, історія – складові частини, різні ділянки даної сфери… Поза сумнівом є те, що людську культуру утворюють різні види діяльності… Міф, релігія, мистецтво, мова і навіть наука постають тепер як множина варіацій на ту ж саму тему…” (Е.Кассірер).
Якою мірою ви поділяєте позицію автора щодо засад людськості та культури? Які складові культури виділені в якості найперших в даному фрагменті? Який аспект культури – технологічний, ціннісний, нормативний, духовний – поданий в даному уривку як основний? Обгрунтуйте свої твердження.
“В наш час можна окреслити три основні концепції трактування терміну “культура”. Перша концепція тлумачить культуру як сукупність матеріальних та духовних цінностей… Друга концепція розглядає культуру як процес творчої діяльності людини і висуває у культурі на перший план роль творчої особистості… У третій концепції культура трактується… як “усе, вироблене людиною, а не надане природою”, “як сукупність надбіологічних засобів та механізмів адаптації суспільної людини до навколишнього середовища” (З.Удальцова).
Спираючись на наведені концепції культури спробуйте їх критично оцінити, тобто виділити їх очевидні позитивні сторони, але також і негативні, тобто їх недоліки. Які суттєві риси культури не фігурують у наведених тут концепціях?
У 1952 році американські культурологи А.Кребер та К.Клакхон систематизували понад 250 визначень культури та класифікували їх на антропологічні, соціологічні та філософські. Уважно перечитайте деякі з таких визначень:
А. Антропологічні визначення культури:
“Культура – це уся повнота діяльності суспільної людини” (А.Кребер); “Культура – це загальний спосіб життя, специфічний спосіб пристосування людини до її природного оточення та економічних потреб” (К.Даусон); “все матеріальне та нематеріальне, створене людиною” (Е.Рейтер); “соціальна структура або, якщо хочете, соціальний організм” (Л.Уорд); “все, що створене або модифіковане в результаті свідомої або несвідомої діяльності двох або більшого числа індивідів, що взаємодіють між собою та взаємно обумовлюють свою поведінку” (П.Сорокін); “загальний та прийнятий спосіб мислення” (К.-Г.Юнг); “винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї та цінності, що успадковуються людиною” ((Б.Малиновський); “культура складається із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв та будь-яких інших здібностей та звичок, що засвоюються людиною як членом суспільства” (Е.Тейлор).
Б. Соціологічні визначення культури.
“Ми можемо сказати, що культура – це система символів, що розподіляються та передаються групами людей з покоління у покоління” (Д.Даунс); “культура складається із усталених вірувань, цінностей та норм поведінки, що організують соціальні зв’язки та роблять можливою інтерпретацію життєвого досвіду” (У.Л.Бенет); “культура – це складна даність цінностей, думок, знань та основних норм поведінки в суспільстві” (Н.Рейдерс, Х.Боуман).
В. Філософські визначення культури.
“Культура є відносно постійний нематеріальний зміст, що передається в суспільстві за допомогою соціалізації” (Г.Беккер); “якщо визнати, що суспільство є сукупністю суспільних відносин, тоді культура є змістом цих відносин” (Р.Ферт); “культура – це є вираз суспільства у формах літератури, мистецтва або мислення” (Д.Реджин).
Спираючись на наведені визначення, спробуйте окреслити коло тих найперших характеристик, поза якими культура неможлива. У яку систему зв’язків та стосунків вводять культуру наведені тут визначення? Як ви вважаєте, які із даних визначень є найбільш вдалими? Найбільш практичними? Прийнятними? Спробуйте застосувати їх для пояснення певних ситуацій життя.
Завдання 2. Поняття цивілізації. Співвідношення культури та цивілізації.
Познайомтесь із класичним виділенням основних періодів історії розвитку людства; прочитайте уважно виділений фрагмент та дайте відповіді на питання до нього:
“…Розвиток людської культури йшло повсюдно майже однаковим шляхом… Зародки найперших інституцій та технічних мистецтв розвинулись вже у той час, коли люди були ще дикунами. Досвід наступних періодів варварства та цивілізації був спрямований у вельми значній мірі на розвиток цих початкових понять… Період (дикунства) починається станом дитинства і закінчується споживанням риби та використанням вогню, винаходом луку та гончарного мистецтва… Використання гончарного мистецтва… є точною ознакою для встановлення межі між дикунством і варварством… Приручення диких тварин у східній півкулі, культивування рослин за допомогою зрошення у західній, а також використання для будівлі домів неопаленої цегли та каменя – середня стадія варварства… Обробка заліза, винахід звукової абетки та використання шрифту для літературних творів, - цим починається цивілізація…” (Л.Морган).
Які стадії історичного процесу виділяє автор? Які критерії для їх характеристики він обирає? Наскільки ці критерії можна вважати виправданими? Які би інші ознаки історичного прогресу ви могли би додати до наведених?
“Латинське слово цивілізація вказує на соціальний характер зазначеного процесу. Культура - процес більш індивідуальний, що йде в глибину. Цивілізація заснована на техніці, яка руйнує культуру” (М.О.Бердяєв).
Чи згідні ви з тим, що цивілізація має соціальний характер, а культура індивідуальний? Чи дійсно технічний прогрес може негативно впливати на розвиток культури? Наведіть приклади, які підтверджують або спростовують це твердження.
“Наші душі розбещувалися по мірі того, як вдосконалювалися наука та мистецтво. Вони обвивають гірляндами квітів окови, що накладаються на людей, заглушають природне почуття свободи” (Ж.-Ж.Руссо).
Як ви вважаєте, чим могла бути викликана така негативна оцінка культури відомим французьким просвітником? Чи згідні ви з тим, що розвиток науки і мистецтва негативно позначається на стані культури та моралі? Чи погоджуєтесь ви також з тим, що науковий прогрес обмежує свободу людини?
“Історія - це духовна форма, у якій культура віддає собі звіт про своє минуле” (Й.Хьойзінга)
Як можна проінтерпретувати цю думку? Чи можна побачити в цій позиції виключно позитивне трактування культури? Чи дійсно історія відбирає найкраще, що містилося у культурі?
Уважно перечитай відомі твердження М.О.Бердяєва, навіяні працею О.Шпенглера “Занепад Європи”, спробуйте дати їм свою інтерпретацію та оцінку.
“В кожній культурі після розквіту, ускладнення та витонченості починається вичерпування творчих сил, віддалення та згасання творчого духу. Змінюється усе спрямування культури. Воно спрямовується до практичного здійснення могутності, до практичної організації життя в напрямі все більшого її розширення по поверхні землі. Цвітіння “наук та мистецтв”, поглиблення та витончення думки, вищі злети художньої творчості, споглядання святих та геніїв – все це вже не відчувається як істинне, реальне життя, все це вже не надихає. Народжується напружена воля до самого життя, до практики життя, до могутності життя, до насолоди життям, до панування над життям. І ця занадто напружена воля до життя губить культуру, несе за собою смерть культури… Існує ніби протилежність між культурою та життям. Усі досягнення культури символічні, а не реалістичні. Цивілізація ж намагається здійснити життя… Культура пов’язана із культом, вона із релігійного культу розвивається, є результатом диференціації культу, розгортанням його змісту… Цивілізація є перехід від культури, від споглядання, від творення цінностей до самого життя, шукання життя, віддання себе її стрімкому потокові, організації життя, зачарування життям…” (М.О.Бердяєв).
Спираючись на міркування філософа, чітко проясніть, в чому та чому між культурою та цивілізацією виникає суперечність. Чим саме культура відрізняється від цивілізації? Наскільки ви вважаєте виправданими дані міркування філософа?
Ознайомтесь із іншими підходами до співвідношення культури і цивілізації.
“Я розглядаю цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу, як найширший рівень культурної ідентичності людей… Цивілізація визначається наявністю загальних рис об’єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб’єктивна самоідентифікація людей” (С.Хантингтон).
“Цивілізація – це перш за все духовне здоров’я науки… Цивілізація передбачає формальні механізми упорядкованої, правової поведінки, а не засновані на чиїйсь милості, ідеї чи доброї волі. Це і є умовою соціального, громадянського мислення” (М.Мамардашвілі).
Порівняйте позитивні оцінки цивілізації із негативними, спробуйте зробити самостійні, але аргументовані висновки.
“Треба вести мову про етичну чи неетичну культуру, або про етичну чи неетичну цивілізацію, а не про культуру та цивілізацію” (А.Швейцер).
Як ви оцінюєте таке трактування проблеми співвідношення культури та цивілізації? Чи згідні ви із тим, що наведені раніше трактування певного протистояння культури та цивілізації є помилковими? – Обгрунтуйте свою позицію.
Завдання 3. Національні культури та світова культура. Культура та людина.
Проаналізуйте наведенні нижче висловлювання Папи Римського – Іоанна-Павла ІІ. Зробіть належні висновки щодо співвідношення загального та особливого у різних культурах.
“Бути людиною - значить завжди жити у визначеній культурі. Кожна людина сформована культурою, яку присвоює собі контактом з родиною і громадськістю, здобуттям освіти і завдяки найрізноманітнішим впливам середовища, а також своїм фундаментальним зв’язком з територією, на якій живе. У цьому немає жодного детермінізму, однак простежується діалектика між чинниками, що обумовлюють, і динамікою свободи. Любов до батьківщини є цінністю, яку необхідно культивувати, однак без духовної тісноти. Люблячи свою людську родину, слід запобігати патологічного вигляду, який з’являється тоді, коли почуття приналежності веде до піднесення себе над іншими, тобто набуває форми націоналізму, расизму і ксенофобії. З одного боку, при цьому важливо оцінити цінності власної культури, з другого - необхідно розуміти, що кожна культура, будучи типовим витвором людини, зумовленим історично, неминуче має певні обмеження. Результативним запобіжним засобом, який не допускає, щоб почуття приналежності до культури вело до негативних наслідків є об’єктивні знання про інші культури. Досить часто уважний проникливий аналіз різних культур показує, що під їх зовнішніми ознаками приховані істотні спільні елементи. Ці ж ознаки простежуються і в процесі історичного розвитку культур і цивілізацій… Отже, культурні відмінності слід вбачати в перспективі фундаментальної єдності людського роду, того першочергового історичного і онтологічного факту, у світлі якого можна зрозуміти глибоке значення самих відмінностей. По суті тільки розміщення у відповідному контексті елементів єдності і відмінності дозволяє зрозуміти кожну людську культуру” (Іоанн Павло ІІ).
Яку форму взаємин між різними культурами автор даного фрагменту вважає найбільш доцільною та виправданою? Яке значення для окремої культури та окремої людини мають культурні зв’язки? – Спробуйте навести конкретні приклади взаємин між культурами із різними для них наслідками – як позитивними, так і негативними.
“…Людське суспільство можливе лише тому, що є різноманітність і різнобарвність типів і психологічних осіб окремих людей, бо ніяке суспільство не склалося б із цілком однотипних індивідуумів. Так само обстоять справи і в історії, і в культурі, … не тільки в мистецтві, а в інших формах культурного життя – в релігії, філософії, науці… В повноті історичного життя реалізуються окремі боки, форми вічної краси… Вселюдське значення, вічність окремих культурних форм (у тому числі – і форм національного життя) є те ж саме, як абсолютне значення окремих однобічних “напрямків”, “шкіл”, течій та стилів у мистецтві. Це різні прояви, різні реалізації, здійснення тих самих – абсолютної правди, краси, святості, справедливості. І цінність їх якраз полягає в їх індивідуальності, окремішності, бо якраз те, що в усіх них є індивідуальне і доповнює інші вияви, освітлює абсолютні цінності з інших сторін, ще не виявлених в інших здійсненнях історії… Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, у своїй “однобічності! І обмеженості має вічне, загальне значення” (Д.Чижевський).
Як би ви передали своїми словами окреслену вище особливість зв’язків загальнолюдських культурних цінностей із цінностями окремих культур? Спробуйте визначити: а) чи співпадають національні культурні та загальнолюдські культурні цінності? б) чи вони доповнюють одна одну? в) чи загальнокультурні цінності є зібранням (сукупністю) національних культурних цінностей? г) чи вони перебувають у суперечностях та протистоянні? – Дайте свою оцінку наведеним міркуванням; чи згідні ви із ними? Чи можете зробити аргументовані заперечення?
Тепер ознайомтесь із протилежним поглядом на взаємини між різними культурами:
“Не географічне положення гетьманщини спричинило упадок козацького панства, ні те, що було воно замало демократичне… лише якраз те, що стало це панство занадто демократичним… Козацька нація жила окремими вищими цілями, волею та ідеалами, … з культом отчизни, традиції і своєї місії… Як щось, що завжди протиставляється чужині, і відривним забаганкам, і вигодам окремих членів нації” (Д.Донцов).
Яке відношення до іншого культурного укладу проводиться автором? Порівняйте твердження Д.Донцова із твердженнями Д.Чижевського і зробіть аргументовані висновки щодо виправданого типу відносин між національними культурами та світовою культурою.
Уважно перечитайте наведений нижче фрагмент, що окреслює особливості саме сучасних – на початку ХХІ століття – тенденцій в галузі взаємин між культурами в рамках світових історичних процесів:
“Практично кожна людина в будь - якій частині світу сьогодні має або принаймні може мати доступ до точної та актуальної інформації. Вільний приплив образів і слів з усього світу змінює не тільки відносини між народами в політичній і економічній площинах, а й саме розуміння світу. Така ситуація відкриває різноманітні можливості раніше недоступні, але має також певні негативні і небезпечні аспекти. Той факт, що невелика кількість держав посідає монополію в галузі культурної промисловості і розповсюджує її продукцію в усіх частинах світу, доходячи до щораз ширших кіл споживачів, може стати серйозною загрозою для специфіки різних культур. Ця продукція передбачає безпосередньо вписані в неї системи цінностей, які можуть викликати у споживачів викорінення і втрату ідентичності” (С.Хантінгтон).
Як ви оцінюєте наведені міркування? Чи згідні ви із ними? Якими, на вашу думку, повинні бути міжкультурні зв’язки за умов глобалізації сучасного культурно-історичного процесу? Чи вважаєте ви, що можна нівелювати негативні тенденції процесів глобалізації? Яким чином?
“…Ледве побачивши світ, ми занурюємося в океан звичаїв, оскільки вони являють собою первинну і наймогутнішу реальність, з якою ми зустрічаємось: вони і є наше оточення, соціальний світ, тобто суспільство, в якому ми живемо. І ми бачимо світ людей та речей, бачимо Всесвіт крізь призму цього соціального світу – світу звичаїв” (Х.Ортега-і-Гасет).
Враховуючи те, що автор уривку вважає звичаї одним із породжень соціальної культури, з’ясуйте, як впливає культура на людину, в якому напрямі вона її формує, куди спрямовує?
“Остання мета культури – перетворення людства. В цій останній меті культура стикається із останніми цілями мистецтва і моралі. Культура перетворює теоретичні проблеми у практичні: вона змушує розглядати продукти людського прогресу у якості цінностей… Культура ставить завдання самому людському волінню; начало культури вкорінене у зростання людської індивідуальності. Продукти культури – багатоманітність релігійних, естетичних, пізнавальних та етичних форм. Начало, що пов’язує ці форми, - творча діяльність окремих особистостей…” (А.Білий).
Як ви думаєте, чи можна поінтерпретувати наведений уривок так, щоби подати культуру у якості людиноутворюючого чинника? Спробуйте чітко окреслити ті основні аспекти впливу культури на людину, які присутні у наведеному фрагменті.
Завдання 4. Особливості та глобальні проблеми сучасної цивілізації.
“Незважаючи на те, що людина, завдячуючи культурі, забезпечує себе їжею та вогнем для її приготування, одягом і житлом, що оберігає її від зовнішніх несприятливих впливів, богами та міфами, що вводять її в оману, іграми й танцями для розваги, але водночас за допомогою засобів культури людина знищувала мільйони чоловіків, жінок і дітей у війнах, їх убивали та спалювали в часи інквізиції, їх знищували тоталітарні режими. Забезпечуючи своє життя, люди за допомогою засобів культури стирали з лиця землі різноманітні види тварин та птахів. Розвиток сільського господарства перетворив на пустелю значні за обсягом території Землі. Величезні ресурси океанів теж перебувають під загрозою індустріальної та комерційної практики. Все більше забруднюється атмосфера планети. Тому, культура є цілком незалежною від волі людини, фатальною некерованою силою, розвиток якої стосовно людини виконує ту ж роль, що й геологічні та космічні процеси. На основі цього можна зробити висновок: культурні системи інтенсивно прямують до того, щоб зробити планету безлюдною” (Л.Уайт).
Які аспекти культурного розвитку позначені у наведеному міркуванні в якості найважливіших? В яких своїх характеристиках культура набуває руйнівного спрямування? Що, на вашу думку, є причиною такого спрямування? Чи можна його нейтралізувати?
“Я не заперечую того, що розвиток цивілізованого суспільства приніс із собою колосальні досягнення. Але ці досягнення були здійснені ціною величезних втрат, розмір яких ми навряд чи вже почали оцінювати” (К.-Г.Юнг).
В чому, на вашу думку, присутній новий наголос останнього твердження у порівнянні із попереднім?
“Серед основних досягнень сучасної цивілізації виразно виділяються два. Перше досягнення полягає в тому, що, опанувавши додатковими джерелами енергії та побудови техносфери, людство спромоглося суттєво зменшити тиск на себе природного відбору і практично повністю виключити вплив біологічних чинників… Друге вражаюче “досягнення”, що безпосередньо випливає із першого, полягає в тому, що в процесі розвитку цивілізації Земля була перетворена у гігантський смітник, причому не простий, але й радіоактивний, насичений хімічно небезпечними речовинами…” (І.Алексеєнко, Л.Кейсевич).
Доповніть наведене міркування іншими прикладами суперечливого характеру розвитку сучасної цивілізації.
Важливо звернути увагу й на те, що науково-технічний прогрес змінив не лише довкілля, але й людське становище в світі і людське самовідчуття:
“Техніка радикально змінила повсякденне життя людини, насильницькі змістила трудовий процес і суспільство в іншу сферу – у сферу масового виробництва… Тим самим відбувся відрив людини від його природного грунту. Людина стає мешканцем землі без батьківщини, втрачає традиції… Ця епоха перетворень носить переважно руйнівний характер. Сьогодні ми живемо, відчуваючи неспроможність знайти потрібну нам форму життя. Світ пропонує нам тепер небагато істинного та надійного, на що окрема людина могла би спертися у своїй самосвідомості” (К.Ясперс).
Чи згідні ви із тим, що руйнування життєвого середовища супроводжується також руйнуванням надійних засад життя та самоусвідомлення? Наведіть аргументи на користь своєї відповіді на це питання, спробуйте додати до наведених міркувань свої приклади та доведення.
Роздумуючи над долею сучасного цивілізаційного процесу, ознайомтесь із твердженнями відомого сучасного американського антрополога.
“Ідеї, котрими в даний час заражена наша цивілізація в своїй вихідній формі відносяться до індустріальної революції. Їх можна резюмувати у такий спосіб: а) ми проти довкілля; б) ми проти інших людей; в) найперше значення має індивідуум (індивідуальна компанія чи індивідуальна нація); г) ми можемо в односторонньому порядку контролювати довкілля і повинні прагнути до такого контролю; д) межи середовища нашого проживання можуть нескінченно розширюватись; е) здоровий глузд полягає у економічному детермінізмі (у прагненні доходів); ж) технологія дасть нам усе. Ми свідчимо, що величні, проте у кінцевому підсумку – руйнівні досягнення нашої технології за останні 150 років довели, що ці ідеї є хибними. Подібним же чином вони виявились хибними у світлі сучасної теорії екології. Істота, що перемагає своє життєве середовище, руйнує себе” (Г.Бейтсон).
Прокоментуйте кожний пункт із наведених у даному фрагменті і дайте йому аргументовану оцінку. Зробіть загальний висновок відносно ідей даного автора, обгрунтуйте своє до них ставлення. Як ви вважаєте, чи може існувати людина і суспільство поза тим, щоби впливати на середовище, змінювати його? Якими на вашу думку, можуть бути заходи, що сприяли би уникненню найперших екологічних загроз сучасному людству?
Спробуйте підвести загальний підсумок вивченню теми на основі наведених уривків із першоджерел і ще раз пояснити своє розуміння культури, цивілізації, особливостей їх взаємодії, впливу на людину та природу.