Вступ На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково–технічного прогресу очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи його. За минулі роки в країні досягнуто значних успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення та властивості окремих їх видів та родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності їх територіальної організації. Однак ще не повністю розв’язані методологічні й методичні проблеми кількісної та якісної оцінки природних ресурсів. Питання природно–ресурсного потенціалу України вивчали відомі вітчизняні вчені – М.М.Паламарчук, О.Т.Діброва, А.Н.Алимов, Ф.Д.Заставний, С.А.Генсірук, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко, І.О.Горленко, М.Г.Ігнатенко. Нині особливо актуальними є наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів. Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О.Мінц. На його думку, природні умови (у вузькому розумінні) – це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси – це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси називаються потенційними. Принципова відмінність між природними умовами і ресурсами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі – беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці. Метою курсової роботи є оцінка природних умов України та доведення значення раціонального природокористування для кращого і детальнішого розуміння проблем і способів розміщення продуктивних сил. На сьогоднішній день в Україні слабо використувуються досягнення науково-технічного прогресу. Тому актуальними є наукові дослідження з формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів. В курсовій роботі неодноразово наголошуються пріоритети використання останніх досягнень науки на практиці. Основним завданням курсової роботи є визначення слабких місць раціонального використання природних ресурсів, а потім шляхи оптимального розв’язання проблем з врахуванням усіх чинників. Об’єктом дослідження виступає добувна галузь промисловості та енергетика країни в цілому. Велика увага приділяється теоретичним і практичним методам оцінки природних ресурсів, раціонального природокористування та ресурсозберігаючих технологій. Курсова робота має наступну структуру: в першому розділі розкрито теоретичні основи природно-ресурсного потенціалу та його структура, а також часткова характеристика природного потенціалу України вцілому; в другому розділі подано матеріал про теоретичні і практичні методи оцінки природно-ресурсного потенціалу; коротка характеристика Карпатського регіону описана у третьому розділі; і в заключному четвертому розділі розкрито основні проблеми раціонального природокористування. А тепер ми розглянемо всі питання щодо цього приводу більш розгорнуто, поринемо у найцікавіший світ природи що навколо нас, і пізнаємо як потрібно користуватись природними багатствами не завдаючи їм шкоди, не забуваючи при цьому, що ми теж частина природи. 1. Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково – технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використовування природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил України і навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їх динаміку. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Нині особливо актуальними є наукові дослідження з формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення. 1.1. Паливно - енергетичні природні ресурси Паливно - енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії. Запаси вугілля на території України зосередженні в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському (Додаток А, Розміщення основних запасів вугілля на території України). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т), крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Наведенні в Додатку А (Загальна характеристика вугільних басейнів України) дані характеризують стан вугільних басейнів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України). В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України) Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості. На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин. В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки. Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000—4000 м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів. Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні. Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти. В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з первинної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки. Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо. Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкінці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався. Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища. Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ. Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході). У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область. При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим. Запаси природного газу категорій А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (Додаток Б). Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%). Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% . До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану. Перспективи розвитку газової промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки. Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф. На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці). Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел. Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні. Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.2005 р. становила 52,9 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 35,2 млн. кВт, атомні — 12,8 млн. кВт, ГЕС + ГАЕС — 4,8 млн. кВт. Електростанціями України в 2004 р. було вироблено 182,2 млрд. кВтгод (Додаток В) електроенергії, у тому числі майже 46% — на теплових, близько 48% — на атомних і приблизно 6% — на гідроелектростанціях. В таблиці 1 наведено дані про виробництво електроенергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетичної системи України у 1995, 2000, 2002 і 2004 pp., а в (Додаток Д) наведені дані по електробалансу за останні декілька років. Таблиця 1 Потужність електростанцій і виробництво електроенергії Рік Всі електростанції У тому числі
ГЕС ТЕС АЕС
потужність, млн. кВт виробництво електроенергії, млрд. кВт год потужність, млн. кВт виробництво електроенергії, млрд. кВт год потужність, млн. кВт виробництво електроенергії, млрд. кВт год потужність, млн. кВт виробництво електроенергії, млрд. кВт год
1995 53,9 194,0 4,7 10,2 36,6 113,3 12,6 70,5
2000 52,8 171,4 4,7 11,5 36,3 82,6 11,8 77,3
2002 52,8 173,7 4,8 9,8 36,2 85,9 11,8 78,0
2004 52,9 182,2 4,8 11,9 35,2 83,2 12,8 87,0
За даними держкомстату (станом на 1.01.2005р.) Дані таблиці свідчать, що за останні роки ведеться вірна політика в галузі електроенергетики. Зростає виробництво електроенергії на більш екологічних гідро- і атомних електростанціях, тоді як теплові електростанції, які забруднюють середовище і ведуть до глобального потепління зменшують свою потужність і виробництво електроенергії. Але, як відомо, потреба в енергії все збільшується, тому потрібно компенсувати зменшення ТЕС збільшенням кількості малих ГЕС. На першому місці безпека та екологія. В даний момент ми непогано забезпечені електроенергією і тому збільшення потужностей АЕС не виправдане. Краще ці гроші вкласти в енергозберігаючі технології і техніку. Майбутнє за передовими технологіями, а не за вугіллям, якого з кожним днем стає все менше. Територіально розміщення підприємств електроенергетики та паливної промисловості можна побачити на картосхемі Додатку Е. 1.2. Рудні природні ресурси Запаси залізних руд зосереджені в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) — осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом заліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії. Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворудний басейн — один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт (осадового походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових – 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового видобутку. Великі родовища титанових руд розробляються в Дніпропетровській і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кіровоградська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, Закарпатська обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаївська обл.). Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл., поліметалічних руд — на Закарпатті і в Донбасі, бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден – у середньому Придніпров’ї, Побужжї, олово – у Приазов’ї, ванадій у Житомирській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увінчалися відкриттям у 90-х рр. родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас. Забезпеченість потреб України власними викопними ресурсами викладена у Додатку Ж.
1.3. Нерудні природні ресурси Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної солі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини. Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель – Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів – Черкаське, Камиш–Бурунське. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське. У Волинській і Рівненських областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь. Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. Тоді, ще 15 літ тому, багато мовилося про об’єктивні передумови для розбудови заможної самостійної України. Наводилися розрахунки Дойчебанку, що за кілька років купатимемося у молоці. Бгатства справді були шалені, і західні банкіри, найімовірніше, не брехали. Проте для суспільного розвитку значно важливішими є не об’єктивні, а суб’єктивні передумови і перш за все, як саме користуватися багатством. 2. Методи оцінки природно-ресурсного потенціалу Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною. Дуже важливою проблемою освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення запасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресурсів; врахування освоєності території, на якій вони знаходяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств. Досі не розроблені єдині підходи і критерії до оцінки природних ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу оцінити не лише окремі види природних ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній географії розуміється сукупна продуктивність природних ресурсів території як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається через їх споживчу вартість. Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо. Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і С1 — розвідані менш докладно; С2 — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1, С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва. Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп: 1) затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійснена за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування; 2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють економічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від використання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за певних умов стати дефіцитним; 3) затратно-ресурсний підхід - грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьому економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція; 4) рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кращий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивніша; 5) відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки; 6) монопольпо-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами. Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. 3. Природно-ресурсний потенціал Західноукраїнського регіону як одна із форм РПС З поняттям «регіон» пов’язаний термін «регіональна економіка» - науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та районів. Поняття «регіональна економіка» та «розміщення продуктивних сил» близькі за змістом; усе-таки регіональна економіка більше «прив’язана» до поняття «регіон», у той час як наука про розміщення продуктивних сил займається й загально-регіональними проблемами. Одна з функцій регіональної економіки – створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають проукцію міжгалузевого призначення. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на вирішення завдань регіонального характеру. Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування: комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку; єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища; територіальна спільність виробництва; цілісність системи соціальної інфраструктури; поєднання територіального та галузевого управління об’єктом. Західноукраїнський регіон складається із дев’яти областей: Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської. Львівської, Чернівецької Рівненської, Волинської, Вінницької, Хмельницької. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Один з найбільш водозабезпечених районів України. Тому саме тут дуже перспективним є будівництво малих ГЕС, які б забезпечували невеликі населені пункти дешевою, а що найголовніше, екологічно чистою електроенергією. Карпатський район має найбагатші лісові ресурси в країні. Найбільша лісистість на Закарпатті — близько 50 % (та цим потрібно не хвалитись, а соромитись, бо на закарпатті 200 років тому лісистість досягала 90%(!). Звичайно повернутися до таких результатів нереально, зате потрібно хоч зберегти теперішній рівень). Промисловість — провідна галузь господарського комплексу Карпатського району. Розвинуті паливна, машинобудування і металообробка, хімічна, лісова і деревообробна, легка, харчова, будівельна галузі. Прироні передумови. Західноукраїнський район має найбільш складну геологічну будову порівняно з іншими районами країни. Його східна частина розташована на Волино-Подільській плиті, південно-західна зайнята Карпатською гірською системою. З північного сходу Карпат відокремлюються Передкарпатським передовим прогином, з південного заходу – Закарпатським прогином. Саме з тектонічними прогинами пов’язані найбільш важливі поклади корисних копалин. З Передкарпатським прогином пов’язані родовища нафти (Долина, Борислав, Надвірна), газу (Дашава, Більче-Волиця), сірки (Роздол), озокериту, мінеральних вод. Закарпатський прогин багатий на кухонну сіль (Солотвино), поліметали, ануліти, барит. Корисні копалини платформної частини району не такі різноманітні й багаті. Тут найбільше значеня має Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн, а також родовища фосфоритів в Придністров’ї (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька області). На півночі району є поклади торфу. Район багатий на сировину для будівельної промисловості. Водними ресурсами, в тому числі питною водою, Західноукраїнський район забезпечений краще, ніж країна в цілому. Велике значення мають мінеральні води, які поширені по всій території району і становлять (поряд із гірськими, лісовими ландшафтами, покладами озокериту) основу рекреаційного господарства. Природні рекреаційні ресурси – природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, які мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності та можуть бути використані для її організації впродовж певного часу. Напрям рекреаційної діяльності визначається економічними і соціальними потребами суспільства, загальною культурою населення. Рекреаційна діяльність – невід’ємна частина сучасного способу життя. Залучаючи у сферу цієї діяльності природні об’єкти, культурні комплекси, технічні системи та інші складові рекреаційного потенціалу, людина знаходить або формує, а суспільство розвиває особливі територіальні системи. При розумному підході на території Карпатського району може активно розвиватися туризм. Будівельна промисловість також має стабільний фундамент для розвитку. Хімічна промисловість має також сировину, але слід пам’ятати збереження екологічної рівноваги в регіоні. Оскільки в районі активно прогресує рекреаційний бізнес, то варто розвивати виробництво, дивлячись з оглядкою на туристичний фон. Район має ще чималий ресурсний потенціал, але при цьому слід пам’ятати про раціональне природокористування. Так, Карпати з кожним роком все більше “лисіють” через варварську вирубку лісів, що призводить до стихійних лих у високогірних районах Карпат. Тільки розумне господарювання дає змогу отримати максимальну економічну вигоду. 4. Проблеми раціонального використання природних ресурсів регіону та його вплив на територіальну структуру народного господарства Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне. Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів. Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу. При використанні практично невичерпних ресурсів (енергії Сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом корисної дії (ККД) добувних виробництв і установок. Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів. Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми. Перший - програма першочергових заходів, другий - довгострокова програма переходу до системи раціонального природокористування. Першочергові заходи: створення системи контролю за якістю середовища, урахування заходів з охорони природи при розробці народногосподарських планів, заходів з формування екологічної культури населення. Довгострокова програма - це програма переходу виробництва до більш високого ступеня розвитку. Сюди належать питання економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в найближчому майбутньому і в перспективний період. Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу. Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — є ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін. У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище. Принципи раціонального природокористування - це основні правила, якими необхідно керуватися при перетворенні природи. Розглянемо деякі з них. Правило міри перетворення природних систем - у процесі експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати властивість самопідтримання (самоорганізації і саморегуляції). Правило «м'якого» управління природою - «м'яке» управління природними процесами, як правило, здатне викликати бажані природні ланцюгові реакції і тому з соціально-економічного погляду є більш бажаним, ніж «жорстке» ,техногенне. Правило ланцюгових реакцій «жорсткого» управління природою - «жорстке», як правило технічне, управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічно, соціально й економічно неприйнятною. Закон обмеженості природних ресурсів - усі природні ресурси (і умови) Землі є скінченними. Закон падіння природно-ресурсного потенціалу - у межах однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) і одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування та транспортування. Закон зниження енергетичної ефективності природокористування - з плином історичного часу при отриманні з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більше енергії. Закон відповідності рівня розвитку виробничих сил природно-ресурсному потенціалу - розвиток виробничих сил відбувається відносно поступово до моменту різкого виснаження природно-ресурсного потенціалу, який характеризується як екологічна криза. Криза розв'язується шляхом революційної зміни виробничих сил. Закон убуваючої родючості - внаслідок постійного вилучення врожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також за тривалої монокультури в результаті накопичення токсичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості грунтів. В даний час все більшої популярності набувають ресурсозберігаючі та екологічно чисті підприємства. І в цьому є три плюси. По-перше, підприємець зберігає екологію, що в наш час стоїть на першому місці і мало б всебічно підтримуватись державою та суспільством вцілому. По-друге, використовуючи відходи (а з часом відходи ми будемо називати повноцінною сировиною) і вторинну сировину можна зекономити або навіть отримати додатковий прибуток. Третім пунктом можна виділити звільнення від різного роду «паперової тяганини» і штрафів. Тим більше підприємець сам усвідомлює, що він веде галузь у майбутнє і за ним неминуче підуть інші. «Невидима рука» Адама Сміта сама виведе з ринку якісної і дешевої продукції недобросовісних підприємців, які мають на меті за короткий час отримати великі прибутки. Вони ніколи не інвустують в технологію, а тільки викачують ресурси. Треба частково взяти приклад з японців, де за компанією закріплюють працівника, а перехід на інше робоче місце осуджується. Єдиним мінусом можна відмітити більший стартовий капітал. Таким чином, займаючись справжнім бізнесом, потрібно розраховувати тільки на довготривалий період, а для цього потрібна стабільна держава. Україна відлякує своїх і чужих інвесторів своєю нестабільністю. Таблиця 2 Використання вторинної сировини (тис. т) Вид 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004
Деривини, млн. м3 щільних 4,8 5,1 1,3 0,4 0,4 0,9 0,4 0,9
За даними держкомстату (станом на 1.01.2005р.) Дані таблиці 2 (Додаток З) свідчать, що Україна йде правильним шляхом (і він неминучий), та дуже низькими темпами. Дуже непокоїть використання вторинної сировини лісової галузі. Ми так і не навчились економити такий цінний продукт як ліс. А в недалекому зарубіжжі використовують і гілки, і кору, і листя. Чому гілки в Європі називають сировиною, а в нас відходами? Може ще не прийшов час. Зрештою, як показує практика, з часом і ми впровадимо ці технології. В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно-ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громаднина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є - позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні. Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни, те що він в собі має – безцінне! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалу природи. Висновки На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: рідна Україна нагородила нас колосальними природними ресурсами, як в кількісному так і в якісному характері. Та, на жаль, невміле користування ними не дало очікуваних результатів. І тому, щоб краще зрозуміти в чому суть нераціонального використання багатств, потрібно зробити детальний різнобічний аналіз природних передумов. В даному випадку досягнення однієї цілі не виправдовує засобів. До прикладу, держава пагне видобути і переробити максимальну кількість корисних копалин. Це бачення цілі з одного боку. Та населення турбує не тільки об’єм виробництва, але і випуск екологічно чистої продукції нешкідливої для здоров’я людини, а також підвищення добробуту та розвиток соціальної сфери. Це вже бачення проблеми з декількох сторін. Людські потреби є безмежними, а більшість природних ресурсів є вичерпними. Тому така наука як економіка вивчає методи раціонального ведення господарства, а РПС сприяє оптимізуванню усіх видів продуктивних сил для розвитку економіки. Це дає змогу врахувати усі фактори, усі «за» і «проти» і дати відповідь на фундаментальні питання економіки: «Що виробляти», «Як виробляти» і «Для кого виробляти». Оцінивши природно-ресурсний потенціал можна дійти висновку, що на даному етапі розвитку науки і техніки ми не в повній мірі використовуємо ресурси. Тому на першому етапі потрібно звернути увагу на зношеність основних фондів, застаріле обладнання та невідповідність техніки і технологій сучасним вимогам господарювання. Необхідним є оновлення виробництва, застосування новітніх технологій, запровадження інноваційних програм, залучення іноземних та вітчизняних інвестицій, що сприятиме розвитку економіки країни. Останні десятиліття в світі дуже гостро стоїть екологічне питання, оскільки люди не завжди розумно використовують природні багатства, не приділяють уваги зменшенню антропогенного навантаження на навколишнє середовище. Виникає потреба у запровадженні ресерсо-, енерго-, трудозберігаючих технологіях і з боку держави тут потрібна всебічна підтримка і сприяння, в першу чергу тим підприємцям, які зацікавлені у вирішенні даних проблем. Важливим є і законодавчо – правове забезпечення в даній сфері. Для ефективного ведення господарювання потрібно з найменшими витратами досягати найбільшого ефекту. Треба з любов’ю ставитись до оточуючого середовища, не забувати про те, що ми також частина природи. Якщо ми захистимо природу то й вона захистить нас, дасть нам тепло, дах над головою, хліба на столі, добру погоду, затишок та спокій, добру надію на завтрашній день. Отож давайте берегти природу. Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни, те що він в собі має – безцінне ! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалу природи. Перелік посилань Статистичний щорічник України за 2004 рік // За редакцією О. Г. Осауленка – К.: Консультант., 2005. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник, 7-ме видання, стереотипне // Ковалевський В. В., Михайлюк О. Л., Семенов В. Ф. – К.: «Знання», 2005. – 350с. Розміщення продуктивних сил // За редакцією Є. П. Качана - К.: Вища школа, 1997. – 350 с. Розміщення продуктивних сил України: Підручник // Г.П. Баб’як, В.Я. Брич, М.П. Дусановська та ін.; За редакцією Є.П.Качана. – К.: Вища школа, 1999. – 375 с. Розміщення продуктивних сил України: Підручник // За редакцією Є.П. Качана. – К., Юридична книга, 2001. – 552 с. Розміщення продуктивних сил: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни // С. І. Дорогунцов, Я. Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000. – 76 с. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика: Навчально-методичний посібник // Д. М. Стеченко. – К.: «Вікар», 2001. – 380с. Атлас України для 9-го класу. – 2001р. Срібна Земля – Фест // Листопад 30 – 6 грудень 2006 №43(551)
