Племінні заводи — це державні підприємства та господарства інших організаційно-правових форм, які вдосконалюють будь-яку породу тварин, вирощують племінний молодняк для ремонту стада та реалізації, створюють нові лінії та родини в породі. Лінія — це основна структурна одиниця породи, яка являє собою цінну групу племінних тварин достатньої чисельності з певними якостями, яка походить від одного видатного плідника-родоначальника і зберігає протягом ряду поколінь високі продуктивні якості та ознаки родоначальника. Родина тварин — це високопродуктивна група жіночих особин племінних тварин, які походять від видатної родоначальниці й характеризуються схожими ознаками конституції і продуктивності. Родина тварин разом з лінією тварин зосереджують в собі всі кращі властивості, що є в породі тварин. Племоб’єднання — державна установа, що проводить племінну роботу по поліпшенню породи і продуктивних якостей сільськогосподарських тварин, утримує і використовує плідників, призначених для штучного осіменіння тварин, має лабораторію для обробки і розфасування сперми, обладнання для її збереження і доставки в господарства. Елевери — це спеціалізовані господарства або ферми, які займаються вирощуванням і випробуванням плідників за якістю нащадків, в основному утворюються при племоб’єднаннях. Відповідно до Закону України «Про племінне тваринництво» суб’єкти племінного тваринництва зобов’язані мати свідоцтво на право займатися племінною справою, вести племінний облік та племінну документацію в обсязі, встановленому Міністерством аграрної політики України. Вони зобов’язані додержуватися вимог щодо ведення офіційного обліку продуктивності, класифікації за типом, генетичної експертизи походження тварин та оцінки їх за власною продуктивністю й якістю нащадків; забезпечувати поліпшення, збереження, відтворення та раціональне використання племінних ресурсів, подавати Міністерству аграрної політики України або уповноваженій ним організації документи, необхідні при проведенні атестації плідників та одержання дозволу на їх використання для відтворення поголів’я; використовувати для одержання сперми тільки допущених до відтворення плідників; заготовляти, ідентифікувати і зберігати сперму та ембріони в умовах, встановлених технологічними і ветеринарно-санітарними вимогами. Згідно з Положенням про проведення державної атестації племінних заводів, господарств і ферм великої рогатої худоби, свиней, овець та коней, затвердженим науково-технічною радою Міністерства сільського господарства і продовольства України 23 березня 1993 р., раз у п’ять років проводиться атестація суб’єктів племінного тваринництва. Основними складовими племінної роботи є такі основні організаційно-зоотехнічні заходи, як відбір, підбір, розведення тварин, зоотехнічний і племінний облік та бонітування тварин. Відбір — це цілеспрямований зоотехнічний метод поліпшення тварин, коли залишають найкращі генотипи і вибраковують небажаних тварин. Розрізнюють природний (несвідомий) і штучний (методичний) відбір. Природний відбір на сучасному етапі розведення тварин значною мірою втратив своє значення. Він став одним з компонентів штучного відбору. Штучний відбір є цілеспрямованим процесом сортування тварин за їх племінною цінністю з тим, щоб інтенсивно вирощувати кращі генотипи тварин. У сучасній зоотехнічній науці й практиці розрізняють кілька форм штучного відбору: масовий — це відбір за індивідуальними особливостями тварин незалежно від ступеня їх спадкової передачі нащадкам, кращих тварин залишають для відтворення, гірших — вибраковують; індивідуальний — це відбір за походженням, продуктивністю, скороспілістю з урахуванням якості нащадків і предків, а також побічних родичів; побічний — це відбір за окремими інтер’єрними ознаками (група крові, розвиток статевих залоз тощо), які впливають на продуктивність та якість продукції; стабілізуючий — закріплення в організмі не окремих позитивних ознак, а стабілізацію всього типу, властивого напряму продуктивності, наприклад корів, придатних для машинного доїння, кращих за швидкістю молоковіддачі тощо; технологічний застосовують в умовах індустріалізації тваринництва для створення тварин, пристосованих до нових умов утримання та вирощування. Підбір — це цілеспрямоване спаровування батьківських пар відібраних на плем’я тварин з метою одержання від них нащадків з бажаними якостями. У практиці селекційної роботи розрізняють такі основні методи підбору: 1) гомогенний (однорідний) — парування тварин, подібних не тільки за типом будови тіла, напрямом і рівнем продуктивності, але й таких, що мають генетичну схожість за походженням; 2) гетерогенний (різнорідний) — парування тварин, які помітно відрізняються за типом будови тіла, продуктивністю і ступенем прояву інших ознак; 3) індивідуальний — закріплення за маткою певного плідника для отримання нащадків найкращої якості; 4) груповий — це підбір, коли до групи маток, відносно схожих за певними ознаками, підбирають одного або двох плідників певної якості та походження. Методами розведення тварин називають систему підбору тварин з урахуванням їх групової, порідної, видової і лінійної належності, споріднених зв’язків, ступеня схожості або несхожості для вирішування певних зоотехнічних завдань. Розрізняють чистопородне розведення, схрещування і гібридизацію. Чистопородне розведення — це система спарування тварин, які належать до однієї і тієї ж породи. Нащадки від такого спарування називаються чистопородними. Схрещування — це система спарування тварин, які належать до різних порід чи помісей. Гібридизація — це парування тварин, які належать до різних видів. Тварини, отримані від гібридизації, називаються гібридами. Зоотехнічний облік — це облік продуктивності тварин та якості продукції, походження, маси, парування, приплоду тварин та ін. Племінний облік — індивідуальна реєстрація суб’єктами племінного тваринництва даних про племінну цінність тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи. Зоотехнічний і племінний обліки здійснюються за інструкцією, затвердженою Міністерством аграрної політики України за погодженням з Держкомстатом України. Бонітування — це оцінка технічних, продуктивних, екстер’єрних якостей тварин за комплексом ознак. Воно встановлює призначення кожної тварини, якість стада в цілому, відбір і підбір тварин, їх відтворення, тобто здійснення селекції протягом року і розроблення її тактики на наступний рік, а також — стратегії на найближчу перспективу. Бонітування худоби здійснюють селекціонери господарств, спеціалісти племоб’єднань, наукові працівники, бонітери на підставі первинних зоотехнічного і племінного обліків та детального огляду тварин. Бонітування проводять щорічно. Тварин бонітують згідно із спеціальними інструкціями Міністерства аграрної політики, якими визначається порядок проведення бонітування, стандартні вимоги з кожної ознаки, що обліковуються. За Законом України «Про племінне тваринництво» племінна тварина — це тварина високої якості, яка пронумерована і може бути ідентифікована; походить від батьків, зареєстрованих у племінних документах; зареєстрована в племінних документах, має згідно з установленими вимогами дані офіційного обліку продуктивності чи класифікована за типом. Відповідно до наказу колишнього Мінсільгосппроду України від 14 грудня 1994 р. «Про вдосконалення племінної служби України» вводиться система ідентифікації (нумерації) тварин у межах регіональних селекційних центрів. Статистика вивчає кількість суб’єктів, що займаються племінною роботою, та основні організаційно-зоотехнічні заходи щодо племінної роботи і розведення тварин. Статистичні органи при проведенні щорічних обліків сільськогосподарських тварин станом на 1 січня здійснюють також облік організацій, що займаються племінною справою, та господарств з племінним тваринництвом, а також чисельності маточного поголів’я в них у розрізі суб’єктів племінного тваринництва: племінні заводи, племінні радгоспи і племгосподарства, господарства з племінними фермами, і таких видів тварин: велика рогата худоба — всього, у т. ч. м’ясних порід; свині; вівці — всього, у т. ч. каракульські; кози; коні; кури; качки; гуси; індики; кролі; кліткові хутрові звірі; бджоли. В Україні на 1 січня 2000 р. налічувалося 13 міжукраїнських, обласних держплемоб’єднань; 16 міжрайонних і районних племоб’єднань і державних організацій з племінної роботи; 2 міжукраїнські та обласні і 6 міжрайонних і районних державних станцій з племінної роботи і штучного осіменіння; 13 головних, міжукраїнських, обласних і 50 міжрайонних, районних племпідприємств і державних станцій зі штучного осіменіння. Дані про кількість господарств з племінним тваринництвом і чисельність маточного поголів’я в них в цілому по Україні за останні роки наведено в табл. 43. Представлені дані свідчать, що з 1 січня 1995 р. по 1 січня 2000 р. кількість господарств з племінним тваринництвом збільшилася лише по великій рогатій худобі м’ясних порід; свинях і каракульських вівцях; при цьому саме збільшення спостерігалося по великій рогатій худобі м’ясних порід — в 2,8 раза. По інших видах тварин за досліджуваний період відбулося зменшення кількості господарств з племінним тваринництвом; при цьому значне зменшення — по різних видах птиці. Кількість маточного поголів’я тварин та дорослої птиці в господарствах з племінним тваринництвом за аналізований період збільшилось тільки по великій рогатій худобі м’ясних порід та конях, а по інших видах тварин спостерігалось різке скорочення маточного поголів’я. Таблиця 43 КІЛЬКІСТЬ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ З ПЛЕМІННИМТВАРИННИЦТВОМ І ЧИСЕЛЬНІСТЬ МАТОЧНОГОПОГОЛІВ’Я В НИХ (на початок року) Види тварин Кількість господарствз племінним тваринництвом, од. Наявність маточного поголів’я тварин і дорослої птиці, тис. голів, бджолиних сімей, шт.
1995 р. 2000 р. 2000 р. у % до 1995 р. 1995 р. 2000 р. 2000 р. у % до 1995 р.
Велика рогата худоба — всього 1055 817 77,4 567,3 300,7 53,0
у т. ч. м’ясних порід 25 71 284,0 12,2 15,8 129,5
Свині 549 571 104,0 125,4 90,4 72,1
Вівці — всього 197 114 57,9 332,8 99,1 29,8
у т. ч. каракульські 6 8 133,0 3,9 2,8 71,8
Коні 183 135 73,8 3,9 4,5 115,3
Кури 756 278 36,8 5084,9 2454,7 48,3
Качки 140 53 37,9 240,8 117,4 48,7
Гуси 233 116 49,8 573,2 217,4 37,9
Індики 5 3 60,0 10,6 2,2 20,7
Кролі 5 4 80,0 7 1,4 20,0
Кліткові хутрові звірі 1 1 100 10,8 0,4 3,7
Бджоли 108 60 55,5 24681 9331 37,8
Для характеристики стану племінної роботи можуть бути застосовані такі показники, як кількість і частка порідних тварин з виділенням чистопородних і за класом; рівень їх продуктивності; кількості тварин, записаних в Державну племінну книгу; методи відбору, підбору і розведення тварин; якісні і кількісні показники родоначальників — плідників і маток тощо. Хід і підсумки парувальної кампанії вивчаються за такими показниками: 1. Показник осіменіння (парування) маток — відсоткове відношення кількості фактично спарованих (покритих) маток до загальної кількості маток, призначених до парування (парувального контингенту). Під паруванням розуміється покриття плідниками і штучне осіменіння маток. Повторне спарування маток, не покритих при першому паруванні, в рахунок не береться. До парувального контингенту включається все маточне поголів’я, що знаходиться на початку року в господарстві, крім маток, призначених для вибракування і продажу. Зокрема, до парувального контингенту великої рогатої худоби зараховують корів, телиць старші 2-х років і осіменених телиць старші 1-го року. До парувального контингенту включають не всіх телиць старші року, хоч всі вони досягли в поточному році парувального віку, а лише осіменених, оскільки значна частина цього поголів’я, крім вирощування для поповнення маточного поголів’я, реалізується на забій на м’ясо. У вівчарстві до парувального контингенту включають усіх маток і ярок старші 1-го року, в конярстві — всіх кобил старші 3-х років, у свинарстві — основних свинок і тих, що перевіряються. Поголів’я основних свинок і тих, що перевіряються, наявних на початку року, недостатньо точно відображає фактичне поголів’я, яке призначено для парування, оскільки в свинарстві протягом року до маточного поголів’я може бути переведена значна кількість свинок. Тому в свинарстві доцільно відсоток спарованих свиней обчислювати по півріччях. Куплених корів і телиць старші 1-го року зараховують до парувального контингенту, якщо вони не були спаровані. 2. Показник забезпеченості маточного поголів’я плідниками — відсоткове відношення маточного поголів’я на початок року до числа плідників на початок року. Зазначимо, що при масовому штучному осіменінні, яке тепер застосовується для всіх видів худоби, цей показник має другорядне значення. Останнім часом дедалі більшого поширення набуває метод пересадки ембріонів. Метод трансплантації ембріонів у практику скотарства України впроваджується з 1983 р. У 1994 р. господарства України одержали 1551 якісних ембріонів, здійснили 3287 ембріопересадок і отримали 1098 телят-трансплантантів. На племінних підприємствах використовувалося 73 плідника-трансплантанта. Практика показує, що від однієї корови за рік методом трансплантації можна одержувати 70—80 телят. Важливим зоотехнічним заходом є організація годівлі сільськогосподарських тварин. Забезпечення тварин кормами в достатньому обсязі і застосування раціональної системи їх годівлі є першою з основних умов і чинників успішного розвитку тваринництва та його інтенсифікації. Практика свідчить, що корми і годівля впливають значно більше на організм тварин, ніж порода і походження. Корми — продукти рослинного, тваринного, мікробіологічного, хімічного походження, що поїдають тварини, вміщують поживні речовини в засвоюваній формі і не є шкідливими для здоров’я тварин. Корми, що використовуються для годівлі худоби і птиці, дуже різноманітні за своїм походженням, хімічним складом, поживністю та іншими властивостями. Завдання статистичного вивчення кормів вимагають їх класифікації на однорідні групи за низкою характерних для них ознак. Основними і найбільш поживними групами кормів з урахуванням їх поживної цінності є: концентровані — комбікорм, макуха, а також трав’яне борошно штучного сушіння, зерно фуражне, зернові відходи і продукти переробки зернових і олійних продовольчих культур; соковиті — силос, картопля, кормові коренеплоди, овочі і баштанні культури, відходи харчової промисловості — жом, барда, пивна дробина тощо; грубі — сіно, сінаж, солома, полова тощо; зелені — трава пасовищ, природних сіножатей, сіяних трав (конюшини, люцерни, вико-вівсяної суміші, селери та ін.), гичка буряка тощо. За характером походження корми поділяються на рослинні, тваринні, мінеральні і комбіновані. Рослинні — це корми, які одержують у результаті вирощування рослин та їх промислової переробки. Серед рослин, що вирощуються на корм тварин, основне місце належить кормовим культурам (кормові трави — природні і сіяні; кормові коренеплоди — бруква, буряк, морква; кормові бульби — картопля, топінамбур (земляна груша); кормові баштанні культури — гарбуз, кормові кавуни, кабачки; силосні культури — кукурудза, соняшник, сорго та інші культури; фуражні зернобобові культури — вика, горох, люпин; зернові культури — овес, ячмінь). До кормів, що одержують при промисловій переробці рослин, належать: сіно, сінаж, силос — консервований соковитий корм природних трав, солома, полова, макуха, жом, барда, висівки тощо. Тваринні корми — це корми, які одержують в результаті виробництва продукції тваринництва або її переробки. З кормів тваринного походження найбільше значення мають: незбиране молоко, замінник незбираного молока, відходи підприємств харчової промисловості (молочні відвійки, сироватка, м’ясне, м’ясокісткове, кров’яне і рибне борошно тощо). До мінеральних кормів належать різні мінеральні добавки, що вносяться в раціон, а саме: харчова сіль, кальцій, фосфор, протеїнові добавки, кормові дріжджі, білкові-вітамінні препарати, вапняк, деревний попіл та ін. Комбіновані корми — це суміш різних видів кормів, збагачена мінеральними речовинами, вітамінами, антибіотиками, білково-вітамінними добавками, преміксами (однорідна збагачувальна суміш біологічно активних речовин — вітамінів, антибіотиків, ферментів, гормональних препаратів та амінокислот). До комбінованих кормів належать комбікорми — складна однорідна суміш різних кормових продуктів і мікродобавок та харчові відходи громадського й індивідуального харчування. За способом одержання і використання корми групуються на стійлові — корми, зібрані і підвезені до тваринницьких приміщень для згодовування тваринам, що перебувають на стійловому утриманні, і пасовищні — корми, що з’їдаються тваринами на місці пасіння без попереднього збирання. За способом промислового приготування розрізняють корми у вигляді гранул, брикетів, паст. За джерелами надходження розрізняють корми власного виробництва, покупні та заготовлені на стороні. У статистичній практиці застосовується докладніше групування кормів, що міститься в статистичному звіті за формою № 10-а-сг «Заключний звіт про заготівлю кормів на 1 грудня___ року». Приведені вище різні схеми класифікації кормів необхідні для вирішення цілком певних практичних завдань, пов’язаних з їх використанням. Успішний розвиток тваринництва має передумовою правильне співвідношення чисельності сільськогосподарських тварин і кормових ресурсів. Характеристику цього співвідношення дають показники забезпеченості тварин кормами. Потреба тварин у кормах різна і залежить від їх виду, віку, ваги, продуктивності, умов утримання і використання тварин. Умовно кормову потребу сільськогосподарських тварин поділяють на дві частини: норма підтримуючого корму і норма продуктивного корму. Норма підтримуючого корму — це норма, розрахована на дорослу тварину, що не дає ніякої продукції. Інакше кажучи, це кількість поживних речовин, необхідна для забезпечення життєвих функцій організму тварини, тобто для роботи внутрішніх органів, підтримки нормальної теплоти тіла, для відшкодування витрат енергії, що витрачається на пересування тварини. Встановлено, що у тварин різної продуктивності підтримуючий корм практично однаковий і становить 1 кормову одиницю на 100 кг живої ваги на добу. Норма продуктивного корму — це додаткова до підтримуючого корму норма, розрахована на тварину, що росте, виконує роботу або дає продукцію у відповідності зі своїм господарським використанням, характером виконуваної роботи або одержуваної продукції. Наприклад, для одержання від корови 1 кг молока, що містить 4 % жиру, потрібно додатково до підтримуючого корму давати 0,5 кормової одиниці, у т. ч. 50 г перетравного протеїну, 2,5—3,5 г кальцію і 2—3 г фосфору. Статистичні органи визначають потребу в кормах в цілому по країні, економічних районах, природно-економічних зонах та адміністративно-територіальних одиницях множенням чисельності худоби в умовних головах на нормативну потребу кормів на одну умовну голову, що становить 34 ц кормових одиниць. Для визначення загальної потреби в кормах використовуються дані, що містяться в статистичній звітності за формами №№ 24 і 24-сг. При цьому враховується тривалість періоду від дати, на якій визначена фактична наявність кормів, до початку того або іншого періоду годівлі. Саме тому місячною звітністю за формою № 24-сг фіксується наявність кормів на 1 січня, 1 квітня і 1 жовтня і при визначенні забезпеченості кормами вона зіставляється з різними обсягами потреби: на 1 січня — з потребою їх до нового врожаю (стійловий і частина пасовищного періоду); на 1 квітня — з потребою в кормах до вигону на пасовище і в пасовищний період (за тими видами кормів, які не можна одержати в новому році); на 1 жовтня — з потребою в кормах до 1 січня і на відповідний період наступного року. Порядок розрахунку забезпеченості сільськогосподарських підприємств області кормами розглянемо на такому прикладі. За даними форми № 24 на 1 січня 2000 р. у сільськогосподарських підприємствах області чисельність худоби і птиці становила, тис. голів: корів і бугаїв-плідників —149 970, молодняку великої рогатої худоби — 42 217, свиней — 269 492, коней — 12 582, птиці — 4 218 067. На ту ж дату в радгоспах області було в наявності кормів 3 662 706 ц кормових одиниць. Потрібно визначити забезпеченість худоби кормами. Умовне поголів’я худоби дорівнює, тис. голів: корови, бугаї-плідники — 149 970, молодняк великої рогатої худоби — 25 330,2 (42217 0,6), свині — 80 847,6 (269492 0,3), коні — 12 582, птиця — 84 361,3 (4218067 0,02),худоба всіх видів і птиця — 353 091,1 (149970 + 25330,2 + 80847,6 + 12582 + + 84361,3). За умови, що пасовищний період в області починається з 1 травня, буде потрібно всього кормів 3946881,1 ц кормових одиниць. Забезпеченість кормами дорівнює 92,8 % . У разі необхідності за даними про фактично сформовану структуру споживання або зоотехнічними нормами поживності кормів (у кормових одиницях) можна визначити потребу в кормах за видами у вагових одиницях виміру. Так, у розглянутому прикладі питома вага концентратів у раціоні корів становила 25 %. Тоді концентрованих кормів буде потрібно 986720,3 ц кормових одиниць. За наявності на початок року 280230 ц забезпеченість концентрованими кормами становить 28,4 % . Безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах може бути зроблений точніший розрахунок потреби в кормах на основі зоотехнічних норм годівлі тварин кожної статево-вікової групи з урахуванням їх живої маси, рівня продуктивності та інших показників або на основі плану виробництва продукції тваринництва і норм витрат кормів на одиницю продукції. Особлива увага при оцінці забезпеченості тварин кормами приділяється збалансуванню кормів по перетравному протеїну. Для цього обчислюють такі показники ступеня забезпеченості тварин протеїном: кількість перетравного протеїну в кормах; кількість перетравного протеїну в розрахунку на кормову одиницю в грамах; відсоток забезпеченості тварин протеїном, що міститься в кормах. Для характеристики забезпеченості тварин кормами використовуються також показники, які одержують у результаті порівняння наявних кормів на одну голову в кормових одиницях, перетравному протеїні та інших поживних речовинах із зоотехнічними нормами на одну голову по видах тварин або в цілому по всьому поголів’ю тварин на одну умовну голову. Статистика вивчає корми за напрямами їх використання. По сіну і соломі, наприклад, вважається, що частина отриманої продукції продається на сторону, велика частка йде на фураж і підстилку, певна частка виділяється працівникам господарства тощо. Використання кормів на годівлю худобі показується в практиці статистичних органів по видах тварин у центнерах кормових одиниць у такому групуванні: корови і бугаї-плідники молочного стада; велика рогата худоба (без корів і бугаїв-плідників молочного стада, робочих волів); свині; вівці і кози; птиця (всіх видів); коні, робочі воли; інші види тварин. Враховується також загальний обсяг використаних кормів по всіх видах худоби і птиці з виділенням купованих і пасовищних, продано і передано — всього, у тому числі населенню. Обсяг витрачених кормів обліковується в кормових одиницях по видах і групах кормів: концентровані, з них комбікорми, грубі, соковиті та інші види, а також усіх видів кормів. У річних звітах сільськогосподарських підприємств витрати кормів показуються в кормових одиницях з виділенням концентратів і у вартісному виразі, в тому числі покупних у кормових одиницях, і у вартісному виразі в розрізі таких видів і груп тварин: корови і бугаї-плідники (крім робочої худоби); велика рогата худоба на вирощуванні і відгодівлі; свині; вівці і кози; птиця (всіх видів); інші види тварин. Зазначені напрями вивчення витрат кормів дозволяють встановити та проаналізувати відносну структуру витрати кормів по видах тварин, видах і групах кормів, а також якість кормів шляхом визначення питомої ваги витрачених комбікормів у загальній кількості концентрованих кормів. Це показник споживання повноцінного комбікорму. Використання кормів у тваринництві характеризується не тільки показниками загальної витрати кормів у кормових одиницях, але й показниками витрати кормів на одну середньорічну голову — по видах і всього в кормових одиницях. Ці показники характеризують рівень годівлі сільськогосподарських тварин. При укрупнених статистичних розрахунках визначається показник середньої витрати корму на одну умовну голову. Показником ефективності, що характеризує витрати кормів на корм тварин, є витрати кормів на одиницю продукції в кормових одиницях по окремих їх видах і групах усіх кормів, у т. ч. концентрованих. Ці показники називаються показниками питомих витрат кормів. Для характеристики економічної ефективності використання кормів визначається і зворотний показник питомих витрат кормів, тобто вихід продукції в розрахунку на одну кормову одиницю витрачених кормів. Цей показник називається натуральним показником окупності кормів. Визначається також показник економічної окупності кормів — вартість валової продукції тваринництва на одиницю вартості кормів як відношення вартості валової продукції тваринництва до загальної вартості витрачених кормів. Щоб визначити кількість кормових одиниць на 1 ц молока (в кормових одиницях), потрібно загальну кількість витрачених кормів на корів молочного стада і бугаїв-плідників розподілити на молоко і приплід телят. Загальна кількість кормових одиниць по молочному стаду ділиться таким чином: на молоко — 90 %, на приплід — 10 %. Кількість кормових одиниць на 1 ц молока визначається шляхом ділення кількості кормових одиниць, що припадає на молоко, на кількість надоєного молока. Кількість кормових одиниць на 1 ц приросту ваги великої рогатої худоби розраховується як відношення загальної кількості кормових одиниць, витрачених на молодняк великої рогатої худоби і дорослу худобу на відгодівлі, включаючи м’ясну худобу до 8 місяців і старшу, до продукції вирощування цих тварин, тобто отриманий від них приріст живої ваги. Кількість кормових одиниць на 1 ц приросту ваги свиней визначається шляхом ділення загальної кількості кормових одиниць, витрачених на корм усього поголів’я свиней, на отриманий приріст живої ваги, включаючи живу вагу отриманого приплоду поросят, тобто на весь обсяг продукції вирощування. Встановлено, що при повноцінній годівлі норма витрати кормів на одиницю продукції така: на 1 ц молока — 0,95—1,0 ц кормових одиниць; 1 ц приросту живої ваги великої рогатої худоби — 6,5—7,5; 1 ц приросту живої ваги свиней — 4,0—5,0; 1 ц приросту живої ваги овець і кіз — 8,0—9,0; 1 ц приросту живої ваги птиці — 2,5—3,0 ц кормових одиниць. Зіставлення фактичної витрати кормів на одиницю продукції з нормами характеризує ступінь ефективності використання кормів. Для характеристики умов утримання сільськогосподарських тварин статистика вивчає ступінь поширення різних систем і способів утримання тварин, тривалість стійлового і пасовищного періодів у різних природно-економічних зонах, забезпеченість приміщеннями (капітальними, тимчасовими, пристосованими), організацію годівлі, напування, доїння та інші виробничі процеси. Система утримання тварин — це сукупність варіантів утримання тварин протягом усіх періодів року чи всього виробничого циклу відповідно до заданого технологічного процесу. Спосіб утримання (обслуговування) — це складовий елемент, за яким можлива реалізація тієї чи іншої системи і який є основою відповідної технології виробництва. Для кожного виду сільськогосподарських тварин розроблені економічно обґрунтовані системи і способи утримання з урахуванням виробничого напряму і кліматичних умов і можливості забезпечення найбільшої ефективності виробництва. У даний час практикуються такі системи утримання тварин: пасовищна, яка може бути відгінною, коли пасовища розташовані за межами господарства і мають сезонний характер (літні гірські пасовища — полонини, осінні передгірські тощо); стійлова-вигульна; безвигульна. Залежно від тривалості використання протягом року пасовища і стійла розрізнюють такі системи: стійлово-пасовищна, пасовищно-стійлова, стійлова, пасовищна. У свою чергу, стійлова-пасовищна може бути у двох варіантах: з таборами і без таборів, а стійлова-вигульна — з активним моціоном, з вигульними майданчиками і кормовигульними дворами. У скотарстві застосовують такі способи утримання худоби: прив’язний — худоба знаходиться на прив’язі в стійлах приміщення; безприв’язний, який може бути з різними варіантами: тварин цілорічно утримують без прив’язі на глибокій підстилці; тварин утримують у боксах — невеликих майданчиках, відокремлених один від одного боковими роздільниками; тварин утримують безприв’язно з фіксуванням під час годівлі; конвеєрний, який поєднує в собі риси прив’язного і безприв’язного способів, коли корови постійно знаходяться на прив’язі або у пересувних станках-візках, а також у клітках та станках (для телят). У свинарстві застосовують такі системи утримання: вільно-вигульну, при якій свині протягом доби крізь лази в стінах свинарника мають змогу виходити на вигульні майданчики; станково-вигульну, при якій кнурів, свиноматок після 3-х місяців поросності і свиноматок з поросятами випускають на прогулянку індивідуально або окремими групами відповідно до розпорядку на фермі; безвигульну, яка найбільш поширена на великих тваринницьких підприємствах. При цій системі утримання тварини від народження до реалізації знаходяться в приміщеннях з індивідуальними або груповими станками. У вівчарстві практикуються такі основні системи утримання овець: стійлово-пасовищна, яка використовується в умовах розвинутого кормовиробництва за відсутності зимових пасовищ і тривалому стійловому періоді (взимку тварин утримують у вівчарнях з вигульно-кормовими майданчиками, влітку — на пасовищах); пасовищно-стійлова, яка застосовується в умовах тих зон, де переважає пасовищний період, є зимові пасовища і основу кормових раціонів складають зелені корми (приблизно 2/3 від річної потреби) для підгодівлі овець; пасовищна, яка застосовується в районах з достатньою кількістю пасовищ, у т. ч. зимових; цілорічна стійлова, яка практикується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвинутим польовим кормовиробництвом за відсутності природних пасовищ (взимку овець утримують і годують у приміщеннях та на вигульно-кормових майданчиках, влітку — тільки на вигульно-кормових майданчиках). У птахівництві застосовуються такі системи і способи утримання птиці: вільно-вигульна, яка полягає в тому, що птиця має необмежений вихід на вигули та водоймища (для водоплавної); в цьому випадку пташники, навіси та будочки використовуються тільки для ночівлі, захисту від негоди та для відкладання яєць; на підлозі з обмеженим використанням вигулів, коли птиця перебуває в приміщеннях і може (за сприятливої днини) виходити на огороджені майданчики з твердим покриттям, що розміщені вздовж пташника; безвигульна, яка передбачає різні способи утримання — на глибокій підстилці, сітчастих або планчастих настилах, а також комбіноване, коли частину приміщення обладнують настилами, а іншу покривають глибокою підстилкою; при клітковому способі основним обладнанням є кліткові батареї, що забезпечують індивідуальне (одномісні клітки), дрібногрупове (2—6 голів у клітці) і великогрупове (по кілька десятків голів у клітці) утримання. Цей метод є найпрогресивнішим, оскільки дозволяє ефективно використовувати виробничі площі, обладнання та корми. Контрольні запитання і завдання 1. Який склад продукції тваринництва і які показники використовуються при її аналізі? 2. Як визначаються валове виробництво молока та середня удійність корів? 3. Що таке жирність молока і як визначається середня жирність молока? 4. Наведіть схему таблиці 15 «Виробництво молока в 20___ році». 5. Якими показниками оцінюються виробництво вовни і продуктивність овець та як їх обчислюють? 6. Наведіть схему таблиці 16 «Виробництво вовни в 20___ році». 7. Як визначаються валове виробництво яєць та середня несучість курей? 8. Наведіть схему таблиці 18 «Оборот поголів’я птиці та розрахунок продукції птахівництва в 20___ році». 9. Якими методами визначають продукцію вирощування тварин і в чому їх сутність? 10. Наведіть схему таблиці розрахунків виробництва (вирощування) худоби і птиці «Додаток до таблиці 8». 11. Наведіть схему таблиці 13 «Дані про переробку худоби і виходу м’ясопродуктів по підприємствах м’ясної промисловості». 12. Наведіть схему таблиць 12 і 12 (додаток) «Розрахунки виробництва м’яса в живій і забійній вазі за видами тварин і категоріями господарств». 13. Якими показниками оцінюється виробництво м’яса і м’ясної продуктивності тварин та як їх обчислюють? 14. Якими показниками оцінюється виробництво шкур? 15. Наведіть схему таблиці 14 «Виробництво шкур худоби в 20 ___ році». 16. Наведіть схему таблиці 8 «Виробництво продуктів тваринництва». 17. Як визначаються показники щільності тварин і виробництва продукції тваринництва на 100 га сільськогосподарських угідь і на душу населення? 18. Що розуміють під племінною роботою? Назвіть суб’єкти племінного тваринництва і дайте їх стислу характеристику. 19. Дайте коротку характеристику основним зоотехнічним заходам племінної роботи. 20. Що таке бонітування тварин і племінний облік? 21. Які показники використовуються для оцінки ходу та підсумків парувальної кампанії та як їх обчислюють? 22. Дайте коротку характеристику основним системам і способам утримання сільськогосподарських тварин у скотарстві і вівчарстві. 23. Дайте коротку характеристику основним системам і способам утримання сільськогосподарських тварин у свинарстві і птахівництві. 24. Визначте поняття «корми» і наведіть основні ознаки класифікації кормів та групи, що виділяють на основі цих ознак. 25. Якими показниками оцінюється виробництво і наявність кормів та як їх визначають? 26. Назвіть показники забезпеченості худоби кормами та викладіть методику їх визначення. 27. Назвіть показники витрат кормів та ефективність їх використання. Викладіть методику їх обчислення. Завдання 1. У господарстві кількість дійних корів молочного стада становить 675 голів. Кількість кормо-днів корів молочного стада за рік дорівнює 318 200, дійних — 202 815. Всього за рік надоєно 27 425 ц молока. Тривалість лактаційного періоду — 300 днів. Визначте: 1) коефіцієнт продуктивного використання корів (за співвідношенням кількості голів і кількості кормо-днів); 2) середньорічний і середньоденний удій на одну корову молочного стада; 3) середньоденний удій на одну дійну корову. Перевірте зв’язок між обчисленими показниками і зробіть висновки. Завдання 2. Виробництво молока у господарствах області характеризується такими даними: Категоріїгосподарств Кількістьгосподарств Валовий надій молока, тис. т Середньорічний удій молока від однієї корови, кг Відсотокжирності
Селянські (фермерські) господарства 1035 3,0 2750 3,5
Визначте: 1) середньорічний удій молока від однієї корови в цілому по господарствах області; 2) середній відсоток жирності молока; 3) валовий надій молока з урахуванням стандартного відсотка жирності, який встановлено в Україні на рівні 3,4 %. Зробіть висновки. Завдання 3. У сільськогосподарських підприємствах області поголів’я корів за середньорічним надоєм від однієї корови розподілялося таким чином: Середньорічний надій молока від однієї корови, кг до 1000 1000—1999 2000—2999 3000—3999 4000—4999 5000—5999 6000 і більше
Кількість корів, тис. голів 12,8 66,2 42,7 18,2 8,6 3,2 2,1
Площа сільськогосподарських угідь — 1004 тис. га. Визначте: 1) структуру корів за середньорічним надоєм; 2) середньорічний надій на одну корову, моду, медіану, середнє квадратичне відхилення і коефіцієнт варіації; 3) валовий надій молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Зробіть висновки щодо структури розподілу в сільськогосподарських підприємствах області поголів’я корів за середньорічним надоєм на одну корову, а також стосовно однорідності і форми розподілу. Завдання 4. За даними звіту за формою № 24 виробництво (вирощування) свиней та птиці в сільськогосподарських підприємствах області характеризується такими даними: Показники Свині Вівці, кози
Жива вага одержаного приплоду, ц 3654 16
Одержано приросту від вирощування та відгодівлі, ц 111478 93
Жива вага поголів’я, що загинуло, ц 3914 8
Число кормо-днів на вирощуванні, відгодівлі та нагулі 66018366 240500
Визначте: 1) обсяги продукції вирощування свиней та овець і кіз; 2) середньодобові прирости свиней та овець і кіз на вирощуванні та відгодівлі. Завдання 5. За наведеними даними по особистих підсобних господарствах населення області визначте продукцію вирощування великої рогатої худоби: 1. Реалізовано на забій великої рогатої худоби в живій масі, т — 86. 2. Наявність поголів’я великої рогатої худоби, тис. голів: а) на початок року — 0,5; б) на кінець року — 0,7. 3. Середня жива маса 1 голови великої рогатої худоби, кг — 331. 4. Загальна жива маса великої рогатої худоби, т: а) проданої, переданої і вивезеної на плем’я — 11; б) купленої, ввезеної на плем’я — 47. Завдання 6. За наведеними даними по селянських (фермерських) господарствах області визначте обсяг виробництва м’яса, сала і субпродуктів у забійній вазі від реалізації свиней на забій: 1. Поголів’я свиней, реалізованих на забій, — 338,1. 2. Середня жива маса 1 голови, кг — 169. 3. Відсоток виходу м’яса, сала і субпродуктів — 72,2. Завдання 7. За даними звіту за формою № 24-корми витрати кормів за видами й групами худоби в сільськогосподарських підприємствах області характеризуються такими даними: Види й групихудоби Витрачено кормів, ц корм. од. Коефіцієнти перерахунку
концентрованих з них комбікормів грубих соковитих інших видів тварин в умовніголови
Корови і бугаї-плідники 22166 1948 47129 107694 22602 1,0
Інше поголів’я великої рогатої худоби 16041 674 34020 65970 12491 0,6
Свині 52716 1123 11709 23621 5229 0,3
Вівці та кози 19 19 38 — — 0,1
Птиця 10948 6126 — 45 1457 0,02
Коні, робочі воли 2251 48 6566 9148 405 1,0
Визначте: 1) структуру витрат кормів за видами кормів по кожному виду тварин і за видами тварин; 2) витрати кормів у розрахунку на одну умовну голову великої рогатої худоби. Завдання 8. Витрати кормів і поголів’я тварин у сільськогосподарських підприємствах району за рік характеризується такими даними: Види тварин Середньорічне поголів’я за рік, голів Витрати кормів за рік,ц корм. од.
всього у т. ч.концентрованих
Корови і бугаї-плідники 4399 222 803 53 871
Велика рогата худоба на вирощуванні і відгодівлі 9559 207 449 40 811
Свині 6654 52 380 36 028
Крім того, відомо, що валовий надій молока становив 117 104 ц; приріст живої ваги великої рогатої худоби на вирощуванні і відгодівлі — 10 744 ц; приріст живої ваги свиней на вирощуванні і відгодівлі —2701 ц. Визначте: 1) витрати кормів у розрахунку на одну голову тварин;2) витрати кормів, у т. ч. концентрованих, у розрахунку на 1 ц молока; 3) витрати кормів, у т. ч. концентрованих, у розрахунку на 1 ц приросту великої рогатої худоби; 3) витрати кормів, у т. ч. концентрованих, у розрахунку на 1 ц приросту свиней. 3.6. СУЧАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ СТАТИСТИЧНОГОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ТВАРИННИЦТВА В УКРАЇНІ Статистичне спостереження тваринництва в Україні здійснюється органами державної статистики разом з органами Міністерства аграрної політики України, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами сільських, селищних, міських Рад, а також керівниками і спеціалістами аграрних формувань різних форм власності і господарювання шляхом складання і збору статистичної звітності, проведення спеціальних обстежень — переписів, одноразових обліків, вибіркових обстежень. Для того щоб мати повні дані про кількість тварин, органи державної статистики щороку, починаючи з 1935 р. по 1964 р. здійснювали переписи за основними видами і статево-віковими групами тварин, а також за окремими категоріями господарств і в цілому по країні, а з 1 січня 1964 р. і до теперішнього часу — щорічні обліки сільськогосподарських тварин та суцільні переписи через декілька років. Відмінність обліків худоби від переписів полягає в тому, що поголів’я худоби, яка перебуває в особистій власності населення сільської місцевості, встановлюють на основі погосподарських книг сільських Рад. Востаннє перепис поголів’я худоби та птиці в усіх сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення проводився станом на 1 січня 1996 р. Наступний перепис передбачено провести з 25 грудня 2000 р. по 15 січня 2001 р. Основним завданням обліку сільськогосподарських тварин є встановлення станом на 1 січня (о 24-й годині з 31 грудня на 1 січня) загальної кількості тварин по всіх категоріях господарств на всій території України в розрізі основних видів тварин та їх статево-вікових груп. Тварини, які вибули з господарства після 24-ї години ночі 31 грудня, повинні бути враховані по даному господарству разом з наявними, а приплід, одержаний після 24-ї години ночі 31 грудня, та інші надходження тварин після зазначеного критичного моменту не повинні враховуватися. Обліку підлягають сільськогосподарські тварини, що належать усім без винятку господарствам, незалежно від форми власності і господарювання, а також населенню. Поголів’я тварин в юридичних осіб, їх відокремлених підрозділах, які здійснюють сільськогосподарську діяльність, незалежно від форм власності і підпорядкування (крім селянських (фермерських) господарств), визначають на 1 січня на основі статистичного звіту за формою № 24 (річна) «Звіт про стан тваринництва на 1 січня 20___ р.», які подають вищезгадані суб’єкти господарювання 10-го числа після звітного періоду районному відділу державної статистики за місцем знаходження землі. Звіт складається на основі даних інвентаризації, звірених з бухгалтерськими записами та обов’язковим переліком худоби в натурі. Цей документ є основним статистичним звітом про стан тваринництва в сільськогосподарських підприємствах з чисельністю працюючих понад 50 осіб і містить дані про рух поголів’я тварин в головах і живій масі за рік у розрізі основних видів тварин (оборот стада) та їх наявність за статево-віковими групами на кінець року, а також дані про виробництво і реалізацію продукції тваринництва за рік, відгодівлю тварин, стан тваринництва, наявність кормів на 1 січня та ресурси і використання шкіряної і шубно-хутряної сировини за рік. Поголів’я худоби у селянських (фермерських) господарствах і господарствах громадян-орендарів станом на 1 січня визначається на основі статистичного звіту за формою № 2 (ферм) «Звіт про діяльність селянського (фермерського) господарства, орендаря (громадянина) за 20___ р.», який вони подають районному відділу державної статистики за місцем знаходження землі. Цей звіт містить також дані про виробництво продукції тваринництва за звітний рік. Поголів’я худоби, що перебуває в особистій власності населення сільської місцевості, встановлюють за виписками з погосподарських книг сільських Рад по кожному господарству в робочу таблицю за формою № 3 «Подвірний список по обліку худоби в сільській місцевості на 1 січня 20___ року». Ця виписка виконується під час обов’язкового обходу обліковцем усіх дворів, опитування власників і перерахування худоби в натурі або відразу після нього. До подвірного списку записуються всі господарства, які мають і не мають тварин, з показом кількості тварин за їх основними видами і статево-віковими групами. На підставі подвірних списків за формою № 3 сільські Ради складають підсумкову таблицю за формою № 6 «Підсумки обліку худоби на 1 січня 20___ р. по сільській Раді» та чисельність господарств сільської місцевості, що не мають худоби, які вони подають районному відділу держстатистики не пізніше 16 січня. Ці форми містять дані про число господарств населення, що мають і не мають худоби, за основними видами тварин та їх статево-віковими групами. Облік поголів’я худоби, що перебуває у населення міської місцевості, встановлюється шляхом суцільного обходу всіх дворів і опитування власників худоби при обов’язковому перерахунку тварин у натурі. Обхід дворів, опитування власників худоби і перерахунок худоби в натурі обліковці за участю представників міської (районної) Ради проводять у той час, коли худоба знаходиться в обійсті. Для перевірки повноти і правильності обліку худоби, що перебуває в особистому користуванні населення, як сільської, так і міської місцевостей, статистичні органи після закінчення обліку проводять контрольні обходи не менше ніж 10 % господарств від загальної їх кількості з обов’язковим перерахунком тварин у натурі. У великих населених пунктах для контрольних обходів, як виняток, може бути відібрано до 15 % загальної кількості господарств. Для одержання ефективних результатів від контрольних обходів необхідно дотримуватись певних умов: контрольні точки визначаються обласними статистичними управліннями і повідомляються в райони секретним пакетом, який розпаковується керівником тільки 3 січня. З метою додержання принципу механічного відбору контрольних точок (населених пунктів) відбір 10 % населених пунктів у кожному адміністративному районі проводиться на основі складання списку населених пунктів району в географічному порядку із заходу на схід і з півночі на південь. Для зручності і спрощення організації обходів у районах з великою кількістю невеликих населених пунктів останні об’єднуються в групи або приєднуються до більш великих. У містах виявляються квартали, де знаходиться худоба, та з них механічно в географічному порядку відбираються 10 % домовласників. Заміна відібраних контрольних точок допускається у виключних випадках. Дані контрольних обходів зіставляють потім з даними основного обліку худоби в цих господарствах і визначають (по окремих видах худоби) порайонні поправочні коефіцієнти недообліку худоби, за якими потім вносять поправки в підсумки чисельності облікованої худоби по кожному району. Покажемо це на прикладі. За даними обліку сільськогосподарських тварин станом на 1 січня 2000 р. в особистому користуванні населення району було 4556 корів. У відібраних контрольним обходом 10 % господарств було виявлено 609 корів замість зареєстрованих раніше 600. Поправочний коефіцієнт дорівнюватиме: 609 : 600 = 1,015. З цього робиться висновок, що і у решти 90 % господарств, які не підлягали контрольній перевірці, могла бути допущена така сама неточність обліку. Тому чисельність корів по району з урахуванням поправочного коефіцієнта становитиме: 4624 голів (4556 ( 1,015). Керівники районних відділів статистики на основі даних обліку худоби в господарствах суспільного і приватного секторів, а також у господарствах населення сільських і міських місцевостей складають форму № 7 «Районні підсумки обліку худоби на 1 січня 20___ р.». За наявності в районі двох і більше міст або селищ міського типу форма № 7, крім того, складається на всі міста і селища міського типу в цілому. В цій формі показується чисельність худоби по основних видах і статево-вікових групах у розрізі категорій господарств. Статистичні органи, починаючи з районних відділів статистики, розробляють матеріали обліків сільськогосподарських тварин у розрізі категорій господарств по районах, областях і в цілому по країні, а також здійснюють статистичні групування господарств: 1) за кількістю наявної великої рогатої худоби, корів, овець та кіз і всіх видів птиці, включаючи молодняк; 2) за середнім надоєм молока від однієї корови на рік. Для оперативного контролю за наявністю поголів’я худоби та птиці і збору даних про виробництво продукції тваринництва встановлена статистична місячна звітність за формою № 24-сг «Звіт про стан тваринництва», які подають юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, що здійснюють сільськогосподарську діяльність, незалежно від форм власності і підпорядкування (крім селянських (фермерських) господарств) 2-го числа після звітного періоду районному відділу державної статистики. Схема цього звіту містить відомості про виробництво продукції тваринництва, вирощування худоби та птиці, про наявність і рух поголів’я по основних видах тварин, відгодівлі худоби і наявності кормів. Крім відомостей, що відносяться до звітного строку (дати), наприклад про наявність поголів’я тварин, усі останні відомості показуються наростаючим підсумком з початку звітного року (надоєно молока коров’ячого, одержано яєць від птиці всіх видів, настрижено овечої вовни та ін.). Оперативними даними про наявність поголів’я худоби в особистих підсобних господарствах населення є щомісячна статистична звітність за формою № 24-сільрада «Звіт про чисельність поголів’я худоби та птиці та їх продуктивність в особистих підсобних господарствах населення на території сільської Ради», яку подають сільські Ради 4-го числа після звітного періоду районному відділу державної статистики. У цьому звіті відображається на початок року і звітного періоду без розподілу на статево-вікові групи наявна кількість великої рогатої худоби — всього, в т. ч. корови; свині; вівці та кози; птиця всіх видів, включаючи молодняк, і надій молока всіх видів у розрізі особистих підсобних господарств населення і селянських (фермерських) господарств. Худоба, взята на вирощування та відгодівлю в сільськогосподарському підприємстві, не враховується. Збір статистичної звітності за формою № 24-сільрада проводиться вибірково за змінним графіком, коли кожна сільрада звітуватиме лише 3—4 рази на рік. Для цього районні відділи статистики формують три або чотири групи сільських рад залежно від їх загальної кількості по району. З цією метою всю сукупність сільських рад по району, впорядковану за чисельністю наявного на початку року поголів’я худоби (умовне поголів’я або поголів’я великої рогатої худоби), через рівний інтервал розподілити на три (чотири) групи. У разі вибору трьох груп сільрад: І група сільрад звітує станом на 1 лютого, 1 травня, 1 серпня та 1 листопада звітного року; ІІ група сільрад — станом на 1 березня, 1 червня, 1 вересня та 1 грудня; ІІІ група сільрад — станом на 1 квітня, 1 липня та 1 жовтня поточного року. У разі відбору чотирьох груп графік подання звіту буде таким: І група сільрад звітує станом на 1 лютого, 1 червня та 1 жовтня відстежуваного року; ІІ група сільрад — станом на 1 березня, 1 липня та 1 листопада; ІІІ група сільрад — станом на 1 квітня, 1 серпня та 1 грудня; ІV група сільрад — станом 1 травня та 1 вересня відстежуваного року. Опитування може бути проведене по повному колу домогосподарств або вибірково в їх незначній кількості, але не менше 20 % домогосподарств, або одного населеного пункту (у разі, якщо на території сільради їх кілька). У разі вибіркового опитування визначені по обраних домогосподарствах темпи зміни чисельності поголів’я худоби по окремих видах порівняно з початком року поширюються на всю чисельність поголів’я худоби відповідного виду. Подібний розрахунок здійснюється за такою схемою: Видхудоби Загальна чисельність поголів’я худобив сільрадістаном на1 січнязвітного року Чисельність поголів’яхудоби в опитанихдомогосподарствах Коефіцієнт зміничисельності поголів’я худоби в опитаних господарствах Загальна чисельність поголів’я худоби в сільраді на звітну дату
на початок року на звітну дату
А 1 2 3 4 = 3 : 2 5 = 4 ( 1
Корови 80 20 23 1,15 92
Заповнену форму звітності сільради передають в райвідділи статистики, де проводиться аналіз отриманих даних, після чого інформація по цих сільрадах у зведеному вигляді надається регіональним управлінням статистики. Останні на основі зведених даних про чисельність поголів’я худоби та птиці на звітну дату та на початок року по сільрадах, що подали звіт, розраховують темп зміни чисельності худоби і птиці (по кожному виду) окремо по особистих підсобних господарствах населення і селянських (фермерських) господарствах. Ці індекси експертної оцінки з урахуванням поточної ситуації в регіоні використовуються для розрахунку загальної чисельності поголів’я худоби та птиці як по регіону в цілому, так і по районах. Для цього чисельність поголів’я худоби та птиці на початок року множиться на відповідний темп його зміни. Уточнення розрахунків чисельності худоби і птиці за категорією селянських (фермерських) господарств можна виконувати таким чином: кількість худоби по видах у розрахунку на 1 фермерське господарство станом на 1 січня (за даними суцільного перепису) множиться на число фермерських господарств на регіональному чи районному рівні (за даними щоквартальної звітності) і коригується на темп зміни чисельності поголів’я худоби (по окремих видах) у господарствах населення. Чисельність худоби у населення в містах і міських поселеннях розраховується з використанням даних обліку худоби станом на1 січня і темпів зміни чисельності худоби за звітний період по особистих підсобних господарствах населення в сільській місцевості. Оперативними даними про наявність поголів’я худоби та птиці, а також про продукцію тваринництва в господарствах приватного сектора є матеріали вибіркових бюджетних обстежень домогосподарств. На основі цих обстежень статистичні органи здійснюють щомісячні розрахунки виробництва основних продуктів тваринництва (м’яса, молока, яєць) і чисельності поголів’я худоби та птиці в господарствах приватного сектора. Водночас з обліком худоби на 1 січня статистичні органи на рівні областей здійснюють облік організаційно-племінної справи та господарів з племінним тваринництвом у розрізі суб’єктів племінного тваринництва та основних видів тварин. Статистичні органи разом із сільськогосподарськими органами та керівниками і спеціалістами сільськогосподарських підприємств періодично проводять обліки порідної худоби. Основним його завданням є одержання даних щодо кількості порідних сільськогосподарських тварин по видах і статево-вікових групах. Облік порідної худоби та птиці здійснюється на основі зоотехнічної і господарської документації в два етапи. На першому спеціалістами сільськогосподарських підприємств і зоотехнічних комісій, які спеціально організовуються для проведення обліку, здійснюються огляд порідних тварин і перевірка відповідних племінних документів, а також результатів бонітування сільськогосподарських тварин. На другому етапі на основі уточнених записів заповнюються статистичні формуляри з обліку порідної худоби та птиці. Встановлення породи здійснюється відповідними спеціалістами і фіксується в спеціальних документах. Не визначається порідна належність тварин, які знаходяться на відгодівлі або нагулі та кастрованих, за винятком тонкорунних валухів і напівтонкорунних овець. Такий відхід від загального порядку пояснюється тим, що визначення порідного складу овець потрібно не лише для оцінки можливостей його подальшого поліпшення, але й для оцінки вовняної продуктивності всього поголів’я овець за видами вовни (тонка, напівтонка, напівгруба і груба). Порідний склад птиці визначається тільки за материнським поголів’ям (кури-несучки, гусині-несучки, індички-несучки, качки-несучки). Джерелом даних про наявність кормових ресурсів та їх використання є річний статистичний звіт за формою № 24-корми «Баланс кормів за 20___ р.», які подають сільськогосподарські підприємства з чисельністю працюючих понад 50 осіб, незалежно від форм власності і підпорядкування, 15 січня районному відділу державної статистики за місцем знаходження землі. У цьому звіті відображаються у кормових одиницях дані по всіх видах кормів, у т. ч. концентрованих, з них комбікормів; грубих, соковитих та інших видів, їх наявність на початок і кінець року, надходження протягом року за різними джерелами, а також витрати кормів по всіх видах худоби і птиці та з них: коровам і бугаям-плідникам молочного стада; великій рогатій худобі (без корів і бугаїв-плідників молочного стада, робочих волів); свиням; вівцям та козам; птиці; коням, робочим волам; іншим видам; купованих кормів. Важливим джерелом даних про поголів’я сільськогосподарських тварин та продукцію тваринництва є бухгалтерські річні звіти сільськогосподарських підприємств. Так, у формі № 13-АПК «Виробництво і собівартість продукції тваринництва» відображається середньорічне поголів’я по видах та основних статево-вікових групах тварин (поголів’я корів молочного стада та овець показується на початок року) і обсяги тваринницької продукції всіх видів, а також витрати кормів по основних видах тварин і по всьому поголів’ю в кормових одиницях з виділенням концентратів і у вартісних одиницях, в тому числі покупних, і витрати кормів на одиницю продукції основних видів (молоко, приріст великої рогатої худоби на вирощуванні і відгодівлі та свиней) в кормових одиницях з виділенням концентратів. Завдання для самостійної роботи Вивчити всі форми, види та способи статистичного спостереження, які використовуються для одержання інформації з тваринництва, і написати реферат на тему: «Сучасна організація статистичного спостереження тваринництва в Україні». При його написанні основними джерелами, крім наведених у даному розділі посібника, є: 1. Наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження форм державної статистичної звітності з сільського і рибного господарства та заготівлі». 2. Бланк річного бухгалтерського звіту сільськогосподарського підприємства. 3.7. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І МЕТОДИЕКОНОМІКО-СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУСТАНУ І РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА Основними напрямами економіко-статистичного аналізу стану і розвитку тваринництва є: 1) вивчення зміни чисельності, складу і відтворення сільськогосподарських тварин, їх продуктивності і виробництва продукції тваринництва порівняно з плановими (прогнозними) завданнями, в динаміці і по території; 2) вивчення ступеня впливу на стан і розвиток тваринництва різних чинників з метою пошуку резервів для подальшого підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин і збільшення продукції тваринництва. За вказаними напрямами розглянуті вище натуральні показники стану і розвитку тваринництва аналізуються, як правило, у трьох розрізах: соціально-економічному — по категоріях господарств певного регіону (району, області тощо) і в цілому по країні; виробничому — по основних видах і групах сільськогосподарських тварин і видах тваринницької продукції; територіальному — по різних адміністративно-територіальних одиницях і по країні в цілому. При аналізі натуральних показників різних видів продукції тваринництва, кількості і складу сільськогосподарських тварин, їх відтворення і продуктивності в зазначених напрямах і розрізах використовують сукупність статистичних методів: метод абсолютних, відносних та середніх величин, метод статистичних групувань, побудови і аналізу рядів динаміки, індексний метод, дисперсійний і кореляційно-регресійний аналіз, графічний метод тощо. 3.7.1. Застосування абсолютних,відносних і середніх величин При аналізі стану і розвитку тваринництва провідне місце належить абсолютним величинам. Вони мають не лише важливе самостійне значення при обліку і аналізі натуральних показників тваринницької продукції, чисельності і складу сільськогосподарських тварин, для характеристики процесу їх відтворення і продуктивності, але й широко застосовуються для обчислення різних відносних і середніх величин з метою всебічного вивчення стану і розвитку тваринництва. Абсолютні показники використовуються для визначення чисельності сільськогосподарських тварин за їх видами, а також обсягів різних видів продукції тваринництва по окремих сільськогосподарських підприємствах та їх підрозділах, економічних районах, природно-економічних зонах і різних адміністративно-територіальних одиницях країни і в цілому по країні, а також по різних категоріях господарств. Уявлення про чисельність основних видів сільськогосподарських тварин і виробництво основних видів тваринницької про-
