Захарін С.В., канд. єкон. наук Інститут економіки та прогнозування ЇІАЇІ України ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ Проаналізовано стан іулшви інноваційної діяльності промислових підприємств. Досліджені чинники і тенденції інноваційної активності у промисловості Визначені проблеми і перспективи активізації інноваційної та науково-технічної діяльності підприємств. Без широкої участі промислових підприємств чавдання побудови високоефективної національної Інноваційної системи виконати неможливо. Проте в Україні стрімко надає кількість промислових підприємств, які чаймаються Інноваційною діяльністю. їхня кількість на 01.09.2005 р. становила 1012 од., або 10,3% від загальної кількості. Для порівняння: у 2004 р. ця частка була 13,7%, у 2000 р. 18%. Досить показово, то чниження нокачників рочвитку інноваційної діяльності у промисловості відбувається на фоні зростання ВВІ І та фінансових нокачників господарювання. Іншими словами, Інноваційна активність українських підприємств, незважаючи на економічне зростання, мас тенденцію до падіння. Причому падіння Інноваційної активності не демонструє кореляції з динамікою інвестиційних процесів, а це свідчить про слабку Інноваційну спрямованість інвестицій. З історії становлення інноваційних систем розвинених країн (Японія, Індія, Ізраїль та ін.) відомо, іііо частка корпорацій у фінансуванні фундаментальних і науково-практичних досліджень І прикладних розробок коливається в межах від 50 до 80% від загального обсягу 111. В Україні цей нокачник не досягає й 5%. І Іроблемам підвищення інноваційної активності підприємств присвячено чимало наукових праць. Плідно працюють над ЦІЄЮ проблематикою провідні вчені В.Ллександрова |2), В.Гесць |3,4], І.Шовкун [5],.) І. Фе дулова |6| та Інші науковці. У той же час мають бути рочроблені практичні рекомендації щодо активізації інноваційної діяльності підприємств у контексті подальшого становлення національної Інноваційної системи, включаючи стимулювання рочвитку механізмів рочробки І впровадження промислових інновацій. Мста роботи надати науково обґрунтовані рекомендації щодо збільшення інноваційної активності промислових підприємств І як наслідок посилення їхньої ролі у процесах рочвитку національної інноваційної системи. І і и а 1111 і і інноваційної акі ивносіі у промис.ювосіі. І ІІд Інноваційно активним підприємством вітчизняна статистика розуміє підприємство, то чаймалося інноваційною діяльністю. До напрямів інноваційної діяльності традиційно відносять: здійснення досліджень і розробок; придбання нових технологій (у чому числі придбання права власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, а також ліцензій на використання зазначених об'єктів), придбання машин, обладнання, установок, Інших основних фондів І здійснення капітальних витрат, пов'язаних з упровадженням Інновацій; виробниче проектування, Інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, впровадження нових методів їх виробництва; здійснення маркетингових інновацій |7]. Інноваційна активність у промисловості характеризується даними, наведеними утабл. І. Таблиця І Інноваційна активність промислових підприємств* Покаїннк а 6сшіи) 11111іі ii окаїн ик Відсоток до загальної кількості (обсягу)
* Складено за даними: Статистичний щорічник України за 2004 рік. К.: Консультант, 2005. С. 353; Наукова та інноваційна діяльність її Україні 2004 рік: Сгат. чб. К.: Дсржкомстат України, 2005. С. 18Н, 241 249; Інноваційна активність промислових підприємств України та 9 місяців 2005 року: Експрес-доповідь Дсржкомстату від 07.11.2005 № 319; розрахунки автора. Із даних табл. І видно, що абсолютна кількість підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, протягом 2000 2005 рр. зменшувалася, у той час як обсяг реалізованої Інноваційної продукції збільшувався (найвідчутніше у 2004 р.). Це свідчить про тс, що основну частину Інноваційної продукції реалізує порівняно менша кількість підприємств. Вітчизняна статистика Інноваційно активними вважає навіть підприємства, в яких частка реалізованої Інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації становить менше 1%. Дані про кількість і структура інноваційно активних підприємств за часткою реалізованої Інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції наведені у табл. 2 та на рисунку. Таблиця 2 Групування підприємств за часткою реалізованої Інноваційної продукції*
Частка реалізованої Інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації* % Усього
Доі І,І-Ю 10,1 25 25,1 60 50,1 70 Понад 70
Кількість 231 1-І 5 226 135 52 83 1172
%да шга-
2003 льної кількості інно-
ваційно ик-тшишх підприємств 19,7 38,0 19,3 11,5 4,4 7.1 100
Кількість 173 377 237 v 65 92 1095
%да шга-
2004 льноТ кількості інно-
ваційно активних підприємств
34,4 21,6 13,8 5.9 8.4 100
Кількість -58 -68 11 16 ІЗ 9 -77
Зміна Відхилення, в. п. -3,9 -3,6 2,3 2,3 1,5 1.3 X
* Складено за даними: Наукова іа інноваційна діяльність її Україні. 2004 р.: Сгат. зб. К.: Двржкомстат, 2005. С. 253; розрахунки автора. Рисунок. Структура інноваційно активних підприємств за часткою реалізованої Інноваційної продукції у 2004 р., % Отже, протягом 2004 р. тривала тенденція збільшення кількості підприємств, які мають частку реалізації Інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації понад 10%. Щоправда, залишається високою кількість підприємств, які відзвітували про власну інноваційну активність Із часткою реалізації Інноваційної продукції в межах 10% (550 од., або понад половини від загальної кількості, що реалізовували Інноваційну продукцію). Зазначена тенденція тривала і протягом 2005 р. 1 Інзька Інноваційна активність вітчизняного корпоративною сектора не відповідає все ще порівняно високому потенціалу галузевої та заводської (корпоративної) науки. Іі країнах розвиненої ринкової економіки значна частина потенціалу галузевої І заводської науки, пов'язаної 3 комерціалізацією результатів наукових досліджень, працює в межах великих підприємств чи корпоративних структур. ГакІ структури є замовниками значної частки наукових досліджень і розробок, (|юрмують ринок для частини науковою та конструкторського потенціалу, що діє самостійно в рамках малих Інноваційних структур, забезпечуючи основну частину інвестиційної складової інноваційних мсганросктІв. Па відміну від зазначених країн переважна частина галузевої І заводської науки в Україні виявилася за межами корпоративною сектора І, відповідно, за межами відт норюналміих механізмів фінансування. У процесі ліквідації галузевих міністерств І поширення механізмів кориоратизацІЇ відбулося руйнування механізмів організаційної взаємодії науки та виробництва, що успішно зарекомендували себе в умовах адміністративної системи — науково-виробничих і виробничих об'єднань [8]. Особливо гірко це відчувати, адже машинобудівні підприємства колишнього СРСР (що нині перетворені у великі корпорації ВАТ, ЗАТ, концерни) мають унікальний досвід організації масової інноваційної діяльності, коли за ДОПОМОГОЮ різних матеріальних і моральних стимулів заохочувався винахідницький та раціоналізаторський рух серед Інженерно-технічних працівників. Щорічний економічний ефект' від такої діяльності тільки в межах УРСР оцінювався у кілька десятків мільярдів карбованців. ЦІ напрацювання, до речі, широко використовуються за кордоном: на багатьох підприємствах розвинених країн діють "гуртки якості". В незалежній Україні ця робота майже не ведеться. Як наслідок рівень раціоналізаторської активності в Україні є вкрай низьким (табл. 3). Таблиця З Раціоналізаторська активність населення в Україні та Інших країнах*, осіб /лиш. населення Німеччина (2001)
Україна Довід-
Японія (2001)
сшл ('іти Росія (2001) 1995 2000 2003 2004 кової СРСР (1488)
* Складено за даними: Наукова та інноваційна діяльність її Україні 2004 pj Стат. тб. К.: Двржконстаї України, 2005. С. 268; Малых С. Об инновационном процессе в машиностроении Украины// Экономист. 2004. № 11. С. 86 90; розрахунки автора. і даних табл. З видно, що раціоналізаторська активність населеним України невпинно надає, і € значно меншою, ніж у розвинених країнах і навіть Росії. ПинІ рівень цієї активності в Україні порівняно з колишнім СРСР менший більше як у 2 рази. Однією із головних причин недостатнього виливу промисловості на інноваційно-інвестиційний розвиток економіки України слід визнати невідповідність корпоративної структури, що формується в Україні, головним вимогам інноваційного розвитку. Держкомстатом України проводяться регулярні опитування керівників про причини низької інноваційної активності їх підприємств. 'Заданими обстеження, проведеною у 2001 р., інноваційну діяльність підприємств стримують: відсутність фінансування (на це вказали 86% респондентів), великі витрати (40%), відсутність коштів у замовника (40%), високі кредитні ставки (39%), недосконалість законодавства (32%), труднощі із сировиною і матеріалами (29%), високий економічний ризик (24%), відсутність попиту на продукцію (15%), недостатня інформація про ринки збуту (11%). У 2004 р. відповіді респондентів змінилися. Найвагомішими факюрами, що перешкоджають здійсненню Інновацій, названі такі: нестача власних коштів (указали майже 83,0% промислових підприємств), недостатня фінансова підтримка держави (56,6%), великі витрати на нововведення (55,9%), високий економічний ризик (38,9%), недосконалість законодавчої бази (37,7%), тривалий термін окупності нововведень (34,6%), відсутність конгіів у замовників (31,7%). Крім того, 19,5% промислових підприємств зазначили, що здійсненню нововведень перешкоджали нестача інформації про нові технології, 18,5% відсутність можливостей для кооперації з Іншими підприємствами І науковими організаціями, 18,3% нестача інформації про ринки збуту, 17,2% відсутність кваліфікованого персоналу, 16,0% - відсутність попиту на продукцію, 14,5% несприйнятливість підприємств до нововведень [див. 7, с. 186]. Отже, дані вказаних опитувань дозволяють зробити висновок про те, що на думку керівників промислових підприємств, протягом останніх трьох років значно збільшився ризик інноваційної діяльності, а також посилилася проблема відсутності кваліфікованого персоналу. Ьільш як половина респондентів вказали на відсутність фінансової підтримки держави, що має, на думку опитаних, надавати таку підтримку Інноваційно активним підприємствам. Як І раніше, багато підприємств не впроваджуючі. Інновації через відсутність коштів у замовників. І іпіоваїїійна активність малиі о підприємництва. 'Закріплюється тенденція випуску Інноваційних продуктів (товарів, послуг) у межах потужних (великих) виробничих комплексів І на спеціалізованих підприємствах. Часі-ково цей писі юпок підтверджується даними про інноваційну активність підприємств '(різною кількістю працюючих (табл. 4). Таблиця 4 Інноваційна активність підприємств з річною кількістю працюючих* Пачко н них займалися іии«на-цінною діяльністю % до іагальної кількості підприємств Відхилення в. н.
ІЗ даних табл. 4 видно, що Інноваційна активність вища на підприємствах з більшою кількістю працюючих. Крім тою, саме у групах великих підприємств (ч кількістю працюючих понад 1000 осіб) відбувалися позитивні зміни Інноваційної активності. У всіх Інших групах інноваційна активність протягом 2004 р. надала. Інноваційна активність малих підприємств іч кількістю працюючих до 50 осіб у 14 рачів менша ча інноваційну активність підприємств іч кількістю працюючих понад 5000 осіб. Іншими словами, великі підприємства демонструють порівняно більшу схильність до впровадження Інновацій. І Іе І не дивно, адже такі структури, як правило, створені на бачІ високонотужних машинобудівних комплексів, які випускають унікальну (у тому числі найкращу у світі) продукцію. Для багатьох іч них рочробка і впровадження Інновацій є не лише умовою збереження конкурентоспроможності, а й технологічною необхідністю. Діяльність малого Інноваційною бізнесу в Україні перебуває в стадії зародження і становлення. Однією з особливостей трансформаційних перетворень є орієнтація малого бізнесу здебільшого на посередницькі операції. На жаль, сучасний розвиток малою підприємництва в Україні характеризується відсутністю сформованого прошарку Інноваційне орієнтованого малого підприємництва та низьким рівнем чалученості традиційного малою підприємництва до Інноваційних процесів, які мають місце в економіці, відсутністю усталених форм взаємодії між великими корпоративними структурами та малим бізнесом в Інноваційній сфері |див. 8). Але рочробка І реалізація сценарі-їв інноваційного розвитку економіки України без врахування потенціалу і можливостей малого підприємництва є неприпустимими. Як справедливо зазначає проф. Л.Федулова, підвищення ролі корпоративної ланки в регулюванні процесів трансформації всієї економіки і забезпеченні економічною зростання протягом останнього десятиріччя стало визначальним фактором високої конкурентоспроможності економік провідних країн світу. ІкликІ корпорації створюють реальні передумови для динамічного промислового і технологічного розвитку [див. 6|. Отже, провідну роль у фінансуванні та використанні науково-технічних досліджень мають відігрівати великі підприємства, здатні акумулювати значні обсяги фінансовою капіталу, матеріальних і людських ресурсів, залучати масштабні кредити задля реалізації широкою кола Інноваційних проектів. У той же час мале Інноваційне підприємництво як ланка, що спроможна подолати розрив інноваційного процесу, який виникає між стадією наукових досліджень і використанням їх результатів у практичній діяльності, матиме значний потенціал розвитку. Ллє такий сценарій можливий лише при умові реалізації цілеспрямованої державної політики, спрямованої на стимулювання створення малих інноваційних підприємств. Високий рівень чутливості процесів розвитку сектора малого підприємництва та реалізації його Інноваційною потенціалу до створення полегшених умов ,<юстуну до ресурсів є основним мотивом винайдення та запровадження ефективних інституційних інструментів вирішення проблем ресурсною забезпечення малого підприємництва. Проте сучасний розвиток малого бізнесу в Україні характеризується відсутністю сформованого прошарку Інноваційно орієнтованого малого підприємництва, а відтак - і недостатньою його участю у загальноекономічних Інноваційних процесах. Цим пояснюється І відсутність ефективних партнерських ланцюгів між великими підприємствами та малим бізнесом в інноваційній сфері Властивістю будь-яких малих підприємств, у чому числі й інноваційних, є ускладнений доступ до традиційних джерел економічних ресурсів. У інноваційних підприємств виникають додаткові проблеми в частині кадрового забезпечення та наявності обігових коштів. Виконані у відділі технологічного прогнозування та інноваційної політики ДУ "Інститут економіки І прогнозування ПЛІ І України" дослідження дозволили дійти висновку, шо державні стратегії сприяння ресурсного забезпечення Інноваційної діяльності малого підприємництва мають базуватися на принципі гармонійною поєднання інструментів безпосереднього доступу фірм до державних ресурсних потоків і розширення кола джерел через розвиток елементів Інфраструктури |9, с. 285 286]. У той же час держава має активізувати розвиток ринково орієнтованих механізмів стимулювання діяльності малою інноваційного підприємництва (шляхом відшкодування частини плати за кредит, прискореної амортизації, забезпечення спрощеною доступу до лізингу машин та обладнання, пільгового оподаткування та ін.). Необхідно модернізувати систему прямої державної підтримки інноваційних процесів, особливо у малому підприємництві, (робити її дієвою, прозорою, гнучкою, і врешті-решт ефективною. Слід забезпечити державними інформаційними ресурсами Інституції, що надають фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаді йно- комун ікати вн і, юридичні, освітні послу і и в забезпеченні Інноваційної діяльності, концентрують і поширюють інформацію про Інноваційні пропозиції. Доцільно надати підтримку у створенні регіональних консалтингових технологічних служб для фермерських і колективних господарств в агропромисловому комплексі, збільшити прямі державні замовлення на Інноваційну продукцію малих підприємств, зокрема у рамках реалізації державних програм енергозбереження, Інформатизації та розвитку ін формацій ііо-комунікацій них технологій тощо. Вимив форми власноеі і на динаміку інноваційної активное іі. Однак на рівень Інноваційної активності тою чи іншого підприємства впливає не лише його розмір, а й форма власності. Ця теза підтверджується даними табл. 5. Таблиця 5 Інноваційна активність підприємств різних форм власності* Всього І них іаіімалн-ся ін новацій- нон) діяльністю % од загальної кількості підприємств Відхилення, с а
2003 2004 2003 2004 2003 2004
Всього 9931 9920 14% 1359 15,1 13,7 -1,4
у тому числі: приватна і колективна власність 8101 8191 12% 1197 16,0 14,6 -1,4
держании власність 1033 983 156 138 15,1 14,0 -1,1
комунальна власність 725 74 (> 36 24 5.0 3,2 -1,8
власність міжнародних організацій І юридичних ociу інших держак 72
8
1 и
і даних таблиці видно, що більшу інноваційну активність демонструють підприємства колективної форми власності. Однак негативні тенденції (зниження інноваційної активності у 2004 р.) характерні для підприємств усіх форм власності. Найбільш інноваційно насипними є підприємства, що перебувають у приватній та комунальній власності. Гак, згідно з даними Дсржкомстату, ротягом 2003 року з 359 приватних підприємств інноваційною діяльністю наймалися лише 29 (близько 8% від усієї кількості). Починаючи з 2004 р. у статистичній звітності щодо рівня інноваційної активності підприємства приватної та колективної форм власності безпідставно з методичної точки ЗОру об'єднані в одну групу, що унеможливлює проведення аналізу. Ллє з огляду на загальний спад Інноваційної активності в промисловості можна припустити, що суттєвих змін у ірупі приватних підприємств не відбулося. Пасивність промислових підприємств приватної форми власності у розробці і впровадженні Інновацій можна пояснити тим, що такі підприємства працюють у галузях, які є низьконрибутковими, а тому непривабливими для масового Інвестора (майстерні, ремонт обладнання І техніки, легка промисловість та ін.). Вони не схильні до інновацій. Інноваційну пасивність підприємств комунальної форми власності можна пояснити специфікою завдань, які викопують такі суб'єкти. Дослідженнями і розробками в сфері охорони здоров'я, комунальною господарства, середньої освіти займаються не підприємства, а галузеві науково-дослідні інститути, лабораторії, головні об'єднання. Крім тою, місцеві бюджети не виділяють кошти на Інноваційну діяльність муніципальних підприємств, що і не дивно. Держава в особі її органів може подбати про пожвавлення Інноваційної активності державних і казенних підприємств шляхом покладення на них обов'язку розробки та впровадження інновацій. Більшість державних підприємств є прибутковими І працюють у суспільно важливих сферах, де конче потрібна реалізація інноваційних проектів (приміром, в сфері ресурсозбереження). Наприклад, наявність (відсутність) високопродуктивної Інноваційної діяльності на державному підприємстві може бути додатковим аргументом для позитивної (негативної) оцінки роботи керівника І братися до уваги нри продовженні дії контракту. У той же час, за даними статистики, підприємства державної форми власності отримали 530,9 мли гри виручки від реалізації Інноваційної продукції, або 1,6% від загального обсягу реалізованої промислової продукції. Це значно менше за середнього по економіці показника (5,6%). Вказане свідчить про те, що державні підприємства, незважаючи на порівняно високу інноваційну активність, забезпечують вкрай малі обсяги випуску та реалізації інноваційної продукції. Тобто, впроваджують невеликі (незначні) або навіть збиткові Інноваційні проекти. Па жаль, вітчизняна статистика не дає Інформацію про інноваційну активність підприємств з Іноземними Інвестиціями (за висновком В.Ллсксанд-рової, більшість абсолютних показників Інноваційної діяльності корпоративного сектора взагалі не обліковуються |див. 2), що не сприяє побудові високоефективної національної Інноваційної системи). Проте можна припустити, що такі підприємства мають високу схильність до Інновацій. Згідно з даними Держкомстату, у 2004 р. іноземними замовниками профінансовано 21,4% виконаних в Україні наукових І науково-технічних робіт (0,9 млрдгрн). Дл я норі и и -.і и и -.і ¦ частка держбюджету, якому належнії, провідна роль у фінансуванні академічною і вузівського секторів, становила 34%, таку ж частку мали вітчизняні замовники. Враховуючи, що понад дві третини фінансування із нагального обсягу припадає на галуновий і наводський (корпоративний) сектори, можна стверджувати, що вітчизняні та іноземні намовники справляють най'ніачнІїний вилив саме на розвиток них секторів. Протягом 2004 р. у наводський сектор науки іноземні намовники направили 72,4 млн ірн більше, ніж держбюджет І вітчизняні замовники. Крім того, на даними статистики, протягом 2004 р. від вітчизняних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності кошти отримали 10 промислових підприємств України, від іноземних інвесторів 18 підприємств. Серед регіонів протягом січня вересня 2005 р. найбільше видів інноваційної продукції впроваджено підприємствами м. Києва (703), Тернопільської (196), Одеської (180), Львівської (155), Донецької областей (126 найменувань). Галунові иі'оґмивосіі інноваційної акіивносіі. Вкрай нерівномірно на ноканниками Інноваційної активності розподілені рінні галуні промисловості, про що свідчачі, дані табл. 6. Таблиця б Інноваційна активність підприємств на галузями промисловості Всього і НИХ -іііМ:і III ся ін по паці» МОЮ ЛІЯЛІ.ІПС- 1 10 % до 'ЫШ1 кількості підприємств. Від хиленії я А II.
Целюлозно-паперова, видавнича справа 472 499 38 39 8.1 7.8 -0.3
Мпроіжиіііно коксу та НІІі|иі)1І|Н)ДУК і ін 48 51 17 20 35.4 39,2 +3.8
Хімічна та нафтохімічна 495 518 119 126 24.0 24.3 (0.3
Машинобудування 1878 1817 449 444 23.9 24.4 (0.5
Інші галузі 1694 1705 245 223 14.5 13.1 -1.4
Міі|м>і>ниіі'іво та розподілення електроенергії, гану та води 927 985 30 ЗІ 3.2 3.1 -0.1
* Складено за даними: Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2004 рік: ('гаг. тб. Ю: Двржконстаї України, 2005. С 190 191; ртрахунки автора. Більшу, ніж середня по Україні, Інноваційну активність демонструють підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоиерероблення, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також машинобудування. В той же час підприємства добувної промисловості, меблевої та целюлозно-паперової промисловості, видавничої справи є Інноваційно пасивними. Цс пояснюється, насамперед, річними умовами господарювання у галузях, що викликано дією об'єктивних чинників (прибутковість, стан ресурсного забезпечення, наявність оборотних коштів, традиції господарювання та ін.). Дослідження Інноваційної активності на галузевому рівні вимагає проведення порівняльного аналізу між витратами на Інноваційну діяльність та Обсягом реалізації Інноваційної продукції (табл. 7). Таблиця 7 Обсяг витрат на Інноваційну діяльність та обсяг реалізованої інноваційної продукції'(а галузями промисловості*, у фактичних цінах, лиш гри Нін рамі на іііікміаіііііііу (Міслі рсаліиніапої Співвід-
електрое 1ІЄ рі Ії, і ліу і а події 266,3 229,0 -14,0 7,9 58,9 645,6 0.26
* Складено іа даними: Наукша та інноваційна діяльність м Україні. 2004 рік: Огат. тб. К.: Двржкомстаї України, 2005. С. 200 203,243 246; розрахунки автора і наведених даних можна [робити висновок, що промислові підприємства України протягом 2004 р. на одну гривню, втрачену на Інноваційну діяльність, отримали 4,14 гри доходу від реалізації Інноваційної продукції. У привабливішому становищі опинилися підприємства добувної промисловості, машинобудування (що в цілому більше схильні до Інновацій) і виробництва деревини (меблева промисловість). Аутсайдерами с підприємства з виробництва та розподілу електроенергії, газу та води, целюлозно-паперової промисловості та видавничої справи, які традиційно не демонструють високої інноваційної активності. Протягом 2004 р. більш активно, ніж у середньому по промисловості України, нарощували витрати па здійснення інновацІйної діяльності підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, з виробництва деревини, а також з виробництва коксу та нафтопродуктів. Негативні показники мають підприємства добувних галузей. Активніше, ніж у середньому по промисловості України, обсяги реалізації Інноваційної продукції нарощували підприємства з виробництва та розподілу електроенергії, і*азу та води, харчової промисловості, целюлозно-паперової промисловості та видавничої справи, з виробиицтва деревини (меблева промисловість). Гірше за всіх спрацювали підприємства легкої промисловості, а також інших галузей (перш за все за рахунок металургії та обробки металу). 'Завершимо галузевий аналіз порівнянням частки реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції з Інноваційною активністю. Наведені у табл. 8 дані дозволяють зробити кілька висновків. Ьільшу частку реалізації інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої Таблиця 8 Частка реалізації інноваційної продукції у загальному обсягу реалізації"* Обсні реалізованої інноваційної продукції % до іагаль-ного обсягу реалізованої продукції Інноваційна активність, % Відношення інноваційної активності ДО ЧИСТКИ інноваційної продукції у іаі алміому ОбСЯІІ |и-:і і і ¦инії(2«14)
Обсяг реалі юваної інноваційної иро-дукціТ % Л» іалгль-ного обсягу реалізованої продукції Інноваційна ак і юність, о/ ВІДНОШСННіІ інноваційної активності до частки інноваційної продукції у іаі а л міому ОбСИГІІ 1 и-: і 1 І -м ції (2004)
lнii [H>н> і її 11 (тво та розподіл електроенергії, гачу іа води 7.") 58.9 0.0 0.1 3.2 3.1 31.0
* Складено :іа даними: Наукова та інноваційна діяльність її Україні 2004 рік: Стат. тб. К.: Держконстаї України,2005. С.243 246; розрахунки автора. продукції мають підприємства машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості (пі галузі <: інноваційними лідерами), а також підприємства меблевої промисловості (за рівнем інноваційної активності ця галузь с аутсайдером). Меншу частку реалізації інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції мають підприємства легкої промисловості, з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки, виробництва та розподілу електроенергії, газу та води, а також інших галузей (перш за все за рахунок металургії та оброблення металу). Ці галузі, крім виробництва коксу та продуктів нафтопереробки, відстають і за рівнем Інноваційної активності. іа показником "відношення інноваційної активності підприємств до частки реалізації інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації4' лідирують галузі, шо отримали порівняно невеликі доходи від реалізації інноваційної продукції (у відносному обчисленні) при значно більшому рівні інноваційної активності. Можна припустити, шо па підприємствах цих галузей впроваджується порівняно багато, але "малобюджстних", інноваційних проектів, які мають значний строк окупності. Такий стан справ у виробництві та розподіленні електроенергії, і*азу та води, виробництві коксу та продуктів нафтопереробки, па підприємствах леткої промисловості. фінансове заосіїїсчсііни інноваційної активності Процеси фінансування значно виливають на обсяги і структуру інноваційної діяльності підприємства. У структурі фінансування інноваційної діяльності протягом 2004 р. відбулися певні негативні зміни. Гак, частка витрат на дослідження І розробкн н загальному обсязі витратна здійснення інноваційної діяльності знизилася з 10,2 до 9,8% (хоча абсолютний показник зріс від 312,4 до 445,3 млн гри). Знизилася також частка витрат на придбання машин і обладнання, інших основних фонді», пов'язаних із здійсненням інноваційної діяльності. Із 4,5 млрд гри, які у 2004 р. витрачено підприємствами на Інноваційні роботи, 2,8 млрд. гри. (62,2%) направлено на фінансування нроцесових інновацій, тобто на створення та впровадження у виробництво нових технологічних процесів (у 2003 р. 1,9 млрд гри, або 63,9%). При цьому частка загальних інноваційних втрат у запільній сумі операційних витрат із реалізованої продукції (робіт, послуг) становила 1,4% (у 2003 p. - 1,3%). Цитрати на придбання машин, обладнання, установок, Інших основних засобів та їх упровадження у виробництво в загальному обсязі витрат на технологічні Інновації становили 59,9% (2,7 млрд ірн). "іо здійснювали понад 44,3% Інноваційно активних підприємств. Па дослідження й розробки, що є ключовим фактором технологічного розвитку, підприємства втрати ли 445,3 млн ірн, або 9,8% обе я і у інноваційних втрат. Дня удосконалення виробничих процесів промислові підприємства придбали 960 нових технологій. Майже кожне третє Інноваційно активне підприємство займалося виробничим проектуванням та Іншими видами нрое-кгно-конструкгорських робіт, пов'язаних Із технологічним оснащенням, організацією виробництва І початковим етапом випуску нової продукції та впровадження нових методів її виробництва. У 2004 р. основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні копни підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних роби- становила 77,3%, що на 7 в. п. більше порівняно з 2003 р. Дія розвитку інноваційної діяльності 81 підприємство (6,0% інноваційно активних підприємств) використовувало кредити проти 77 підприємств (5,1%) у 2003 р. Сума кредитів становила 806,4 мли гри, а частка у загальному обсязі фінансування Інновацій 17,8% (у 2003р. 551,1 млн ірн, або 18,0%). Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету зменшився майже на 40,0% І становив 63,4 млн гри (у 2003 р. 93,0 млн ірн)- При цьому його частка становила лише 1,4% проти 3,0% у 2003р. Усього 42 підприємства скористалися цими коштами. Прикро, але в Інноваційнім, як і в Інших сферах діяльності, набула поширення практика Ігнорування законодавства, або призупинення дії статей законів, які стосувалися фінансування Інноваційної діяльності. Цс значною мірою нівелювало позитивний потенціал напрацьованої нормативної бази та не заохочує корпоративний сектор на здійснення інноваційних проектів. 1 Іро-те бюджетне фінансування, навіть на зворотній основі, ніколи не зможе вирішити проблему інноваційного забезпечення промисловості. Дія такою негативного чинника, як слабкий попит на Інноваційну продукцію в Україні, компенсується попитом збоку іноземних покупців. Згідно 'і даними статистики, протягом 2004 р. 372 промислових підприємств реалізували інноваційну продукцію за межі України, забезпечивши дохід у сумі 7,98 млрд грн (42,5% від загального обсягу реалізованої Інноваційної продукції). 1 ІайакітівнІше продають таку продукцію за кордон підприємства машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, текстильної промисловості. Інноваційно активні підприємства з чисельністю працюючих від 10 до 25 тис. оеіб реалі чували ча межі України 78,6% виробленої Інноваційної продукції. 111 ній. і їм и і перспекі шиї гшму.ішваїїііи ііііінваційної активності. Згідно з даними І.Шовкун, в Україні сукупна питома вага видів діяльності, що належать до високотехнологічних і середньотехнологічних високого рівня розвитку, менша ча 13%. Перспективи поширення них видів діяльності залежать від обсягів інвестування в їх розвиток, але в них вкладається менше 5% від інвестиційних ресуреів економіки, що не відповідає не тільки їхній ролі в економіці, але й потребам простого відтворення виробничого потенціалу [див. 5]. Складаються умови, що ведуть до згортання ЦИХ ВИДІВ діяльності. Проведений аналіч інноваційної активності свідчить, що ГОЛОВНОЮ причиною низької інноваційної активності підприємств слід штати відсутність довгострокових мотивацій організації високопродуктивної інноваційної діяльності. Інноваційна діяльність є малоприбутковою (низькорентабельною) та більш ризикованою порівняно 3 Іншими видами діяльності. 'Завданням держави є створення ефективної І адекватної вимогам сьогодення системи підтримки ін новаторі в, яка б давала змогу здійснювати високопродуктивну Інноваційну діяльність хоча б у пріоритетних сферах економіки. Разом 3 тим світовий досвід підтверджує, що Інноваційна сфера, особливо у країні з перехідною економікою, не спроможна "одужати" лише ча рахунок саморегулюючих механізмів. Необхідне впровадження відповідних адекватних державних програм, спрямованих на поліпшення інвестиційно-інноваційного клімату і підвищення ефективності інноваційної діяльності |І0|. Держава має підтримувати ті інновації, що вкладаються у виробництва вищих технологічних укладів або поліпшують ресурсну бачу економіки (сприяють еколої ізації виробництва, ведуть до збільшення людського капіталу, забезпечують впровадження проектів з енергозбереження тощо). Протягом останніх років державна економічна політика була націлена на підтримку експорту, основна частина якою в нашій країні забезпечується сировиною та продукцією з незначним ступенем переробки. Внаслідок цього у привабливішому економічному становищі опинилися виробництва нижчих технологічних укладів, які характеризуються капіталомісткістю, екологічною небезпечністю та низьким рівнем розробки І впровадження Інновацій. Але пріоритетний розпиток сировинних галузей, що були І залишаються провідними у вітчизняній економіці, нездатний вирішити завдання стійкого випереджаючого економічного піднесення. Сировинні галузі це основа індустріальної економіки України, але не головна її рушійна сила. Сушеною академічною наукою доведено, що вихід економіки України на траєкторію випереджаючого розвитку мас характеризуватися не тільки збільшенням темнів економічною зростання, а й докорінною структурною перебудовою, збільшенням частки висонотехнолої Ічних галузей [див. 10]. При виробленні стратегії подальшого становлення Інноваційної системи та заходів посилення ролі в цьому процесі промислових підприємств необхідно враховувати наступне, в Україні, в якій процес трансформації у ринкову систему господарювання ще не завершено, вирішення проблеми Інноваційною розвитку мас певні особливості. 1 Іаша держава пережила нечуванс падіння виробництва, катастрофічне зростання Інфляції, жорстку кризу платежів, стрімке збільшення безробіття, що в результаті призвело до різкою зниження рівня житія населення. "Шокова" терапія не принесла позитивних наслідків, оскільки структурно здеі|юрмована, мілітаризована, неефективна та витратна економіка була до ЦЬОГО не ютова. Досить довго не фінансувалися навіть критично необхідні інвестиції, не кажучи вже нро Інновації, іадля активізації інноваційної діяльності корпоративного сектора слід розробити сучасну систему стимулювання розробки І впровадження промислових інновацій, і огляду на нинішню модель трансформаційних перетворень вважаємо, що основним елементом цієї системи мають стати такі стимули, що безпосередньо впливають на економічний (нерпі за все фінансовий) стан об'єктів регулювання. Активізувати процес впровадження Інноваційних проектів має сучасний механізм надання пільг (у тому числі податкових) промисловим підприємствам. Щодо доцільності надання преференцій у сфері Інвестиційної та Інноваційної діяльності існують різні думки, але закордонний досвід свідчить, що цс с дієвим важелем підтримки такої діяльності. Слід дедалі активніше створювати (та заохочувати вже створені) технопарки, технологічні інкубатори, Інноваційні виробництва, перш за все, у пріоритетних галузях. 'Зокрема, це: радіоелектронна та приладобудівна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, важке машинобудування, суднобудування, літакобудування, хімічна промисловість, а також "споживчі" галузі (легка, харчова, меблева промисловість). Ллє в той же час необхідно розуміти, що стимулювання широкомасштабної Інноваційної та науково-технічної діяльності корпоративного сектора (в тому числі великих промислових підприємств) лише шляхом пільгового оподаткування результатів ІІДДКР та інноваційної продукції, якщо воно відірване від реалізації ефективних механізмів Інвестиційної діяльності, призведе до поглиблення розриву між наукою, виробництвом І споживачем 111). Тому осношіїїмії завданнями інноваційної політики є забезпечення {балансованої взаємодії наукового, технічного І виробничою потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації Інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, ноширення Інновацій по всіх сферах національної економіки. Важливим науково-нракгичним завданням є вироблення методичних підходів і моди прогнозування інноваційної активності промислових підприємств. Чинники і тенденції, іцо виливатимусь на стан Інноваційної активності пІдпри-ємств у коротко- та середи достроковій перспективі, зводяться до наступного. Аналіз показав, що триває спад інноваційної активності за умов пожвавлення економічною зростання. Це свідчить про те, що у вітчизняній економіці не забезпечено зв язку науки, технологій та виробництва, який мав би стимулювати розробку та впровадження інновацій. І (ой чинник матиме вплив І протягом найближчих років. [піним значним чинником, який стримуватиме збільшення Інноваційної активності підприємств у найближчій перспективі, с відсутність платоспроможного попиту на інноваційну продукцію. Це певною мірою викликано недостатніми темпами становлення сучасною і масштабного ринку інноваційної продукції в Україні, а також неспроможністю більшості вітчизняних товаровиробників виступати в якості рівноправних партнерів на міжнародному ринку інноваційних товарів і послуг. Слабка робоча щодо формування нових галузей виробництва зумовлена низькими обсягами і деформованою структурою інвестицій. Триваюче скорочення внутрішнього інноваційного попиту з боку іалуїей високих технологій, зростаюче фінансування досліджень з боку іноземних замовників змушують вітчизняних розробників збувати свою науково-технічну продукцію іноземним фірмам па початкових етапах інноваційного циклу, закриваючи тим самим шлях до реалізації економічною потенціалу нововведень на користь Україні. Очевидно, що промислові підприємства не зможуть вкладати ресурси у розробку та впровадження Інновацій до того часу, поки не вирішать власних інвестиційних проблем. Не секрет, що інвестиційні ресурси України виснажені І не забезпечують ефективною розширеного відтворення. Зношеність основних фондів у деяких галузях сягає 50%, підприємства використовують вкрай застарілу матеріально-технічну базу, більшість обігових коштів спрямовуються не на оновлення обладнання, а на його ремонт і підтримання хоча б мінімальної здатності створювати нову вартість. Переважна більшість підприємств у найближчі роки не {можуть займатися високопродуктивною інноваційною діяльністю. Інвестиційні ресурси юридичних осіб значною мірою сформовані завдяки амортизаційним відрахуванням. Тому апарат держави до розробки амортизаційної політики має підходити особливо уважно. Однак державна амортизаційна політика не відповідає вимогам сьогодення і с вкрай недосконалою. Аналіз статистичних даних дозволяє зробити висновок, що значна частина ;імо|ті м -щінних відрахувань використовується не за своїм економічним призначенням. Кошти амортизації витрачаються не на відтворення основного капіталу, а на споживання ("проїдання"). 1 Іорми прискореної амортизації, що фактично нав'язуються підприємствам, є невигідними для збиткових підприємств, яких у нашій економіці більше 45%. Прискорена амортизація не дуже вигідна і в умовах відсутності платоспроможного попиту, коли зростання собівартості продукції веде до відмови споживачів від користування ЦІЄЮ продукцією. Па жаль, слід констатувати, що статистична інформація щодо амортизаційних відрахувань та їх використання є недостовірною, а Інколи - і навіть суперечливою |див. І]. Підсумовуючи викладене, можна зробити узагальнюючий висновок, що на порядку денному стоїть питання розробки та запровадження механізму надання суттєвих пільг промисловим підприємствам, що розробляють І впроваджують Інновації та виробляють інноваційну продукцію. Форми підтримки інноваційного підприємництва можуть бути різними: встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-нрикладних досліджень за рахунок бюджету чи позабюджетного фонду, державне замовлення Інноваційної продукції тощо. В Інвестиційній сфері економіки України триває затяжна криза, що не дає змогу підприємствам вирішити поточні виробничі проблеми, не кажучи вже про розгортання ироірам реалізації інноваційних проектів. Без суттєвого покращення інвестиційного клімату активізація інноваційної діяльності промислових підприємств, а разом з нею і перехід економіки на інноваційну модель розвитку, с неможливою. Керівники підприємств вказують на відсутність попиту на Інноваційну продукцію, тому необхідно забезпечити державне замовлення на Інноваційну продукцію, зокрема - у рамках реалізації пріоритетних нроірам із енергозбереження та інформатизації, а також поширити практику прямого державного фінансування Інноваційних Інвестицій в рамках реалізації програм модернізації промисловості. Слід запровадити надійну систему монІторині ових і прогнозних досліджень стану попиту і пропозиції на науково-технічну та Інноваційну продукцію, трансферу технологій, акумуляції Інвестиційних ресурсів інновативно-інноваці йного розвитку. Потрібно поширити практику надання ссрсдньострокових кредитів із знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуванням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету) тим підприємствам, які представляють вищі технологічні уклади і демонструють позитивну динаміку власного інноваційного розвитку. У подальшому мають бути досліджені конкретні (|юрми І методи стимулювання корпоративного сектора до високопродуктивної інноваційної діяльності в умовах трансформаційної економіки з урахуванням її обмежених можли востей. Важливим методологічним завданням с розробка методичних підходів щодо експертної оцінки рівня інноваційності (зокрема, наукомісткості) продукції, що випускасгься підприємством і загального техніко-технологі чного рівня виробництва з метою вирішення питання про можливість його державної підтримки. Л ітера тура 1. Відтворення основних І оборотних фондів: Монографія. - К.: IE 1ІЛПУ, 2001. - 205 с. 2. Александрова В.П. Пріоритети технологічного розвитку економіки України // Економіка і прогнозування. - 2003. -№ І. - С. 70-85. 3. Економіка України: сіраісгія І політика довгострокового розвитку / За ред. акад. ПЛП України Ü.M.І синя. - К.: Ін-і ской, прогнозув.; Фенікс, 2(Н)3. - 1008 с. 4. Економіка знань та її перспективи для Україні: 1 Іаукова доповідь / За ред. акад. ПЛП України ІІ.М.Гсйци. - К.: Ін-т ской, прогнозув., 2005. - 168 с. 5. Шовкун /. Інсініуніинс підґрунтя інноваційного розвитку: міжнародний досвід та уроки для транзитивних економік // Економічна теорія. - 2005. - № 3. - С. 60-74. 6. Федуяова ЛІ. Корпоративні структури к Інноваційній діяльності: світовий досвід І можливості для України // Економіка і прогнозування. - 2004. - № 4. - С. 9-27. 7. 1 Іаукова та інноваційна діяльність в Україні. 2004 рік: Сгат. тб. - К.: Держком-стат України, 2005. - 360 с. 8. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України: 1 Іаукова доповідь / За ред. к.е.н. Я.ЖалІло. - К.: 11ІСД, 2(Н)5. - 24 с. 9. Інноианіинни ротиток економіки: модель, система управління, державна політика / За ред. д-ра екон. наук, проф. ЛХФедулової. - К.: Основа, 2(Н)5. - 552 с. 10. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні: монографія / За ред. д-ра екон. наук 1>.С.Кнаснюка. - К.: Ін-т екон. прогнозуй.; X.: Форт, 2003. - 424 с. 11.Інвестування української економіки: Монографія / За ред. д.е.н. Л.Сухору-кова.-К.:ОГЕНАНУ. 2005.
