10.2. Класифікація видів і форм прояву ефективності
Розглянемо основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак.
1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.
Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва напідприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.
Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін.
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).
Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.
2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать:
ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.
3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підроз
ділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.
4. За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефекивність виробництва окремих видів продукції.
5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.
6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність
використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.
7.За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.
8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує за гальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.
9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін.
10.3. Методики визначення ефективності
У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.
Особливо жвавими дискусії з цього приводу були саме серед економістів радянської школи, і це не випадково. Адже досить стабільна економічна система СРСР створювала ілюзію можливості "легкого" (тобто з урахуванням дуже обмеженого набору факторів) отримання адекватних оцінок ефективності. Але практика переконує в протилежному - справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.
Отже, розглянемо систему показників ефективності. Вона пропонується в розгорнутому вигляді, тобто завдання обгрунтування оптимального набору показників у даному випадку ігнорується, оскільки є необхідність ознайомитися з тим, якими вони бувають у принципі. Але все ж попередньо сформулюємо загальні принципи раціонального вибору системи показників.
Отже, система показників ефективності має:
відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються напідприємстві;
створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;
стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;
забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;
виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.
У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:
ефективності використання основних фондів (табл. 10.1);
ефективності використання оборотних фондів (табл. 10.2);
ефективності використання праці (трудових ресурсів) (табл. 10.3);
ефективності окремих видів діяльності (табл. 10.4);
узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства
(табл. 10.5).
Що стосується перших трьох груп показників, то їх зміст детально розкривається у розділах, присвячених вивченню відповідних видів ресурсів. Тому наведемо лише їх узагальнення у вигляді таблиць.
Для решти показників, крім узагальненого подання їх у таблицях, наводяться також більш детальні коментарі стосовно їх змісту та методології визначення.
Оцінювання ефективності капітальних вкладень. Певні особливості має визначення ефективності капітальних вкладень. Розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва. Абсолютну ефективність визначають за допомогою двох взаємозв'язаних показників: коефіцієнта економічної ефективності капітальних витрат Ер та іншого (оберненого йому) терміну окупності капітальних вкладень:
Тр=1/Ер
Таблиця 10.1. Показники ефективності використання основних фондів.
Назва
Визначення
Формула
Фондовіддача
Відношення вартості виготовленої продукції (за гуртовими цінами) за рік (ВП) до середньорічної вартості основних фондів (ОВФ)
ФВ=ВП/ОВФ
Фондомісткість
Обернений до фондовіддачі
Фм=ОВФ/ВП=1/ФВ
Рентабельність основних фондів
Відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середньої вартості основних фондів за той самий період (ОВФ)
Рф=П/ОВФ
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання
Відношення обсягу виготовленої продукції за певний період у натуральних або вартісних показниках (ВП) до виробничої потужності обладнання у відповідних показниках (Побл)
Кiнт=ВП/Побл
Коефіцієнт змінності обладнання
Відношення кількості відпрацьованих верстато-змін (Кст зм) до кількості одиниці обладнання (n)
Кзм=Кст зм/n
Таблиця 10.2. Показники ефективності використання оборотних фондів
Назва
Визначення
Формула
Коефіцієнт оборотності
Відношення вартості виготовле-ної продукції (за гуртовими ціна-ми) за певний період (ВП) до середніх залишків оборотних фондів ( ОЗ )
Коб=ВП/ОЗ
Коефіцієнт завантаження
Обернений до коефіцієнта оборотності
Кзав=ОЗ/ВП=1/Коб
Тривалість обороту
Відношення кількості днів у періоді (Д) до коефіцієнта оборотності за цей період (Коб)

Тоб=Д/Коб
Рентабельність оборот них фондів
Відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середніх залишків оборотних фондів за той самий період (03)
Рф=П/ОЗ
Таблиця 10.3. Показники ефективності використання праці (трудових ресурсів).
Назва
Визначення
Формула
Продуктивнiсть працi
Вiдношення вартостi або кiлькостi виготовленноi продукцii (ВП) до витрат живоi працi, що вiдображаєть-ся кiлькiстю вiдпрацьованих Людино-годин (ЖП). Вiдображає кiлькiсть продукцii, що виготовляється за оди-ницю рабочого часу
ПП=ВП/ЖП
Трудомiсткiсть продукцii
Обернений до продуктивності праці. Відображає витрати праці на виготовлення одиниці продукції
Тм=ЖП/ВП=1/ПП
Назва
Визначення
Формула
Фондоозброєнiсть
Відношення середньої вартості основ-них фондів за певний період (ОВФ) до середньооблікової чисельності працiв-никiв (СОЧ) за той самий перiод
Фо=ОВФ/СОЧ
Зарплатомiсткiсть продукцii
Відношення фонду плати працi (Фоп) до вартостi виготовленоi продукцii (у гуртових цiнах) за пппевний перiод (ВП)
Зм=Фоп/ВП
Таблиця 10.4. Показники ефективності використання капітальних вкладень
Назва
Визначення
Формула
Коефіцієнт ефективності капітальних вкладень
Відношення щорічного приросту прибутку від здійснення капітальних вкладень (?П) до суми капітальних вкладень (КВ)
Ер=?П/КВ
Термін окупності капітальних вкладень
Обернений до коефіцієнта ефектив-ності капітальних вкладень. Відо-бражає кількість років, за яку сума прибутку перекриє суму капітальних вкладень
Ток=КВ/?П=1/Ер
Зведені витрати
Дорівнює сумі поточних витрат на одиницю продукції за i-м варіантом (Сi) та добутку нормативного коефіцієнта ефективності (Ен) та питомих (на одиницю продукції) капітальних вкладень за i-м варіантом.
Zi=Ci+ Ен*KBi> >min
Таблиця 10.5. Узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства
Назва
Визначення
Формула
Норма прибутко-вості
Відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до суми середньої вартості основних фондів за той самий період (ОВФ) та середніх залишків оборотних засобів (ОЗ)
Нпр=П/(OВФ+ОЗ)
Рентабельність продукції
Відношення прибутку (П), одержаного за певний період від реалізації продукції, до собівартості цієї продукції (С)
Рпрод=П/С
Коефіцієнт ефективнос-ті застосову-ваних ресурсів
Відношення чистої продукції в порівнянних цінах за рік (ЧП) до витрат ресурсів, що відображені чисельністю працівників (Чпр) середньою вартістю
основних фондів (ОВФ) та середніми залишками оборотних засобів ( ОЗ ) за рік, скоригованими на коефіцієнт повних витрат праці (Кпвп)

kер=ЧП/[Чпр+(ОВФ+ОЗ)*Кпвп]
Коефіцієнт економічної ефективності розраховується за формулою
Ер=?П/КВ або Ерн=П/КВ
де Ер - коефіцієнт ефективності лля окремих проектів;
Ерн - коефіцієнт ефективності для нових підприємств;
?П - приріст прибутку (зниження собівартості);
П - прибуток;
КВ - капітальні витрати.
Розрахований коефіцієнт Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Ен. Якщо Ер більше за Ен, то проект капітальних вкладень, що розглядається, ефективний (доцільний).
Приклад. Оцінити доцільність інвестування 1 мли. грн. у будівництво на базі існуючого підприємства цеху, який дасть змогу збільшити обсяги виробництва продукції на 1000 шт. за рік. Ціна одиниці продукції - 200 грн., а собівартість - 180 гри. Нормативний коефіцієнт ефективності для даної галузі становить 0,2.
Застосуємо формулу Ер=?П/КВ для визначення розрахункового коефіцієнта ефективності. Приріст прибутку (?П) визначається як добуток прибутку від виготовлення одиниці продукції (ціна мінус собівартість) на річний обсяг їх виробництва:
?П = (200 грн. - 175 грн.) 1000 шт. = 25 000 грн.
Отже, Ер = 25 000 грн. : 1 000 000 грн. = 0,25.
Порівнюємо Ер з Ен й отримуємо, що Ер > Ен (0,25 > 0,20), тобто можна зробити висновок, що здійснення вказаних капітальних вкладень є доцільним.
Додатково можна визначити термін окупності даної інвестиційної операції: Тр = 1/Ер = 1/0,25 = 4 роки.
Зверніть увагу: термін окупності в даному випадку визначається в роках, оскільки, розділивши суму капітальних вкладень на річну суму приросту прибутку, одержаного завдяки цим капітальним вкладенням, ми отримали число, що показує кількість років, за яку акумульована величина річного прибутку перекриє абсолютну величину суми капітальних вкладень.
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій здійснюється шляхом розрахунку зведених витрат Z за формулою
Zj=Cj+Ен*КВj > min,
або, що те ж саме:
Zj=Cj+КВj/Тн > min,
де Сj - поточні витрати j-го варіанта (проекту) на одиницю продукції (за вирахуванням амортизації основних фондів, на створення яких спрямовуються капітальні вкладення, що оцінюються);
КВj - питомі (на одиницю продукції) капітальні вкладення/-го варіанта (проекту). Визначаються як відношення загальної величини капітальних вкладень до річного обсягу виробництва продукції (у натуральних показниках);
j - індекс варіанта проекту, j = 1, n;
n - кількість варіантів проекту, що порівнюються.
Проект з найменшим значенням Z вважається найкращим (більш доцільним).
Приклад. Проектні варіанти будівництва нового підприємства передбачають такі показники обсягів капітальних вкладень і собівартості продукції:
Показник
Варіанти
І
П
III
Кошторисна вартість будівництва, тис. грн.
1280
1260
1400
Собівартість одиниці продукції, грн.
116
112
110
Обсяг річного випуску продукції, шт.
4200
4100
3900
Визначити найвигідніший варіант будівництва нового підприємства при нормативному коефіцієнті ефективності капітальних вкладень 0,2. Яким має бути нормативний термін окупності капітальних вкладень, щоб варіанти 1 і 2 були еквівалентними?
Для визначення найкращого варіанта слід розрахувати зведені витрати за кожним із варіантів, скориставшись будь-яким варіантом формули зведених витрат, наприклад:
Zj=Cj+Ен*КВj > min.
Отже, за першим варіантом :
Z1=C1+Ен*КВ1 = 116 + 0,2 (1 280 000 : 4200) = 116 + 60,9 = 176,9 гри.
Зверніть увагу, що сума капітальних вкладень ділиться на річний обсяг виробництва продукції у натуральному виразі для забезпечення порівняння з поточними витратами.
Є й інший спосіб - можна помножити суму поточних витрат на річний обсяг виробництва і додати до неї добуток суми капітальних вкладень на нормативний коефіцієнт їх ефективності. Але цей спосіб гірший, оскільки в кінцевому підсумку нас цікавлять зведені витрати саме на одиницю продукції, тому отриману в межах другого підходу величину треба було б ще розділити знову-таки на величину річного обсягу виробництва.
Аналогічно розраховуються зведені витрати за рештою варіантів:
Z2=C2+Ен*КВ2 = 112 + 0,2 (1 260 000 : 4100) = 112 + 61,5 = 173,5 грн.
Z3=C3+Ен*КВ3 = 110 + 0,2 (1 400 000 : 3900) = 110 + 71,8 = 181,8 грн.
Порівнюючи значення зведених витрат за кожним із варіантів, знаходимо, що їх найменша величина досягається за умови застосування другого методу інвестування і становить 173,5 грн. Отже, саме другий метод є найефективнішим із трьох запропонованих до розгляду.
Для відповіді на друге запитання задачі слід зауважити, що певною мірою величина нормативного коефіцієнта ефективності капітальних вкладень є умовною (з урахуванням припущень, що наведені нижче). Математична її інтерпретація дана відразу після цього прикладу, а економічний сенс цього показника краще проілюструвати з погляду його зв'язку з терміном окупності.
Як уже зазначалося, коефіцієнт ефективності є оберненим до терміну окупності, отже, множення суми капітальних вкладень на нормативний коефіцієнт ефективності еквівалентне діленню на нормативний термін окупності. Нормативному коефіцієнту ефективності 0,2 відповідає термін окупності 1 : 0,2 = 5 років. Тоді зміст цієї операції стає зро-зумілішим: у сумі зведених витрат ми враховуємо не всю величину капітальних вкладень, а лише ту її частину, яка припадає на один рік, за умови, що ці інвестиції амортизуються протягом п'яти років. Але ж це припущення дещо штучне, і вибір тривалішого або коротшого терміну амортизації визначатимуть переваги на користь більш капіталомісткого варіанта, але з меншими поточними витратами, або навпаки. Тобто поставлене запитання еквівалентне такому: "наскільки стійкі переваги кращого варіанта порівняно з найближчим до нього з огляду на зміни нормативного терміну окупності?" Відповідь на нього дістати просто - слід прирівняти зведені витрати за першим та другим варіантами, вважаючи невідомим термін окупності.
116 + (1 : x) (1 280 000 : 4200) = 112 + (1 : x) (1 260 000 : 4100).
Звідси дістанемо:
4 + 304,76(1 : x) = 307,32(1 : x).
2,56(1 :x) = 4.
Звідси х = 2,56 : 4 = 0,64 роки.
Це означає, що перший варіант міг би бути кращим, ніж другий, за умови, якби термін окупності становив менше 0,64 року, що, звичайно, неможливо (принаймні, якщо мова йде справді про капітальні вкладення, а не про інші інвестиційні операції). Тобто обраний варіант значно переважає аналоги за ефективністю.
Якщо проаналізувати формулу зведених витрат з погляду методології її виведення, то фактично вона утворюється як ліміт суми такої нескінченно спадної геометричної прогресії:
При t > ? отримуємо
Тобто формула виводиться з припущення, що об'єкт капітальних вкладень функціонуватиме нескінченний час з однаковими щорічними витратами. Приклад такого об'єкта серед основних фондів, а особливо серед їх активної частки, уявити важко. Це розуміли, звичайно, й автори даної методики, проте необхідність забезпечити її простоту й зрозумілість змусила їх піти на компроміс. Але не всі погоджувались з таким компромісом і тому пропонували альтернативні варіанти. Так, наприклад, як показник порівняльної ефективності капітальних вкладень, зокрема нової техніки, можна використовувати коефіцієнт окупності додаткових капітальних вкладень, що розраховується у такий спосіб:

де ? - термін служби нової техніки;
tс - найбільший для проектів, що порівнюються, період часу від початку будівництва до початку експлуатації;
- капітальні вкладення за варіантами, що порівнюються;
- поточні витрати виробництва за варіантами, що порівнюються, без урахування амортизаційних відрахувань.
Для того щоб визначити відносну ефективність варіантів капітальних вкладень, необхідно порівняти розрахункове значення критерію (F) з нормативним (Fн). Величину нормативного коефіцієнта окупності з урахуванням часу визначають так:
У разi, якщо F>Fн, кращим є бiльш капiталомiський варiант.
У табл. 10.5 наведені найбільш поширені узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства. Як правило, їх пропонують використовувати в системі разом з іншими, частковими, показниками ефективності, оскільки вони самі спираються на досить обмежений набір факторів, отже повної картини стану справ на підприємстві дати не можуть.
Крім наведених у таблиці, в економічній літературі пропонується розрахунок комплексного показника ефективності. Він може бути ілюстрацією твердження, що намагання побудувати адекватний єдиний показник ефективності зрештою призводить до появи досить громіздких формул. Розраховується цей показник за такою формулою:

де А - проміжний показник комплексної оцінки діяльності підприємства, що розраховується за однією номенклатурно-асортиментною позицією продукції, яка випускається;
N - обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за однією номенклатурно-асортиментною позицією продукції, що випускається;
р - коефіцієнт, що характеризує ступінь доведення до споживачів придатної продукції із загального обсягу її виробництва і враховує втрати на виробництві та остаточне псування у сфері обігу;
V - нормативно-постійний (стандартизований) коефіцієнт, що враховує організаційно-технічний рівень виробництва з огляду на прогресивність продукції та рівень її якості і що дає змогу натурально-вартісну характеристику продукції перевести в безрозмірну величину;
U - ступінь якості одиниці потреби, що задовольняється, яка враховує характер, перелік, кількість, відносну цінність задоволених даним виробом потреб;
П - річна фактична продуктивність одиниці продукції або еквівалентний їй показник корисного ефекту;
Т - термін придатності одиниці продукції;
К - витрати на виробництво одиниці продукції;
Р - середньорічні витрати на всі види ремонтних робіт та технічне обслуговування одиниці продукції;
З - середньорічні витрати на експлуатацію одиниці продукції.
За всієї своєї складності цей показник дає оцінку ефективності в натуральній формі, тобто його можна застосовувати для вузьконо-менклатурних виробництв.
10.4. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства
Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку (рис. 10.1).
Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство - це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.
\
Рис. 10.1. Пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства
Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них - ресурсний - відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:
зменшення обсягів незавершеного виробництва;
удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;
прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);
зменшення обсягів дебіторської заборгованості.
Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:
проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;
забезпечити обгрунтоване нормування витрат матеріалів;
організувати використання вторинних ресурсів;
створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;
акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.
Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:
внутрішньозмінні втрати робочого часу;
втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;
рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;
аналіз системи стимулювання працюючих;
визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.
У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.
Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, -- від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).
І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.
Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий ~ організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.
Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.
www.inpos.com.ua
Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або
іншого успіху. В основі прогреса лежить підвищення ефективності
виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність
господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати
очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що
буде загублено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться
відношенням результатів виробництва до витрат.
Однак такий оціночний показник недосконалий. По-перше, він не
характеризуе вироблений продукт з точки зору його відповідності до
суспільного попиту. По-друге, неоднарозово в витратах сумуються прямі
вклади і не оцінюються окремі наслідки. Наприклад, при будівництві
електростанцій на Дніпрі об’єм виробляємої електроенергії співставляетья з
витратами на будівництво і виходить, що енергія дніпровських ГЄС - най
дешевша в світі. Меж тим, на дні штучних водосховищ опинились міліони
гектарів найкращих пойменних земель. Був порушений природній водний стік,
на шляху міграції осетрових стад до своїх нерестилищ виникли перегороди.
Для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогрес
одного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна
система вимірників для його різних сторін. Для характеристик використання
живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним
барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.
В своїй курсовій роботі я розкрию інтегральну ефективність діяльності
підприємства за допомогою:
- по-перше, економічної сутності і загальної характеристики видів
ефективності, де опишу:
1) економічну сутність і загальну методологію визначення;
2) види ефективності;
- по-друге, системи показників та вимірювання ефективності виробництва, де
розкрию:
1) критерії і системи показників;
2) вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат;
3) оцінку соціальної ефективності;
- по-третє, класифікації чинників зростання ефективності виробництва, де ми
визначемо:
1) класифікацію суттєвих характеристик.
2) напрямки дії і використання.
ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.
Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від
чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного
розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває
класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за
обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних
напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності
діяльності підприємства).
Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності
(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і
ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення
виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.
4).
Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке
визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці
(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості)
і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів.
Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва
передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом
характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга
ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все
прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення
нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів,
засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих
процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва
і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).
Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників
ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя
ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій
чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх
(народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так
звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників
на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко
відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви
“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології
відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне
забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають
таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті,
які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для
економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і
кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).
ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення
ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем
дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання,
керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є
детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш
істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління
виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес
використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення
власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати
вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави,
діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури
і структурних змін у суспільстві.
Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-
томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний
вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом
ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і
продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації
трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.
Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у
програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності
діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного
обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної
пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп
(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності
роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.
Таблиця 3. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва
(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної
системи).
|Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва |
|Види витрат і |Основні напрямки| |
|ресурсів |розвитку і |Місце реалізації чинників у |
|(джерела |удосконалення |системі управління виробництвом |
|підвищення |виробництва | |
|ефективності) | | |
|Продуктивність |НТП |внутрішні |зовнішні |
|праці |Структура | | |
|Фондомісткість |виробництва | | |
|продукції |Організаційні | | |
|Матеріаломісткіс|системи | | |
|ть продукції |управління | | |
|Природні ресурси|Форми і методи | | |
| |органі-зації | | |
| |виробництва | | |
| |Якість продукції| | |
| | | | |
| |Планування і | | |
| |мотивація | | |
| |виробництва | | |
| | |“Тверді |Державна |
| | |Технологія |економічна і |
| | |Устаткування |соціальна |
| | |Матеріали і |політика |
| | |енергія |Інституційні |
| | |Вироби |механізми |
| | |“М’які” |Інфраструктура |
| | |Працівники |Структурні зміни|
| | |Організація і | |
| | |системи | |
| | |Методи роботи | |
| | |Стиль управління| |
|Чинники зростання ефективності виробництва |
Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання
сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем
відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким
виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах
може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та
безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з
одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних
видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної
обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами
вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і
розвитку ефективних джерел постачання.
Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими
чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелювати з так
званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити
за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють
втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються
великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності
підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані
підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному
місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство
мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і
економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання
ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники –
керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці
багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями,
відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові
якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах
функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного
механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво
підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих
здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих
проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного
соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей
підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.
Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у
делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів
доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну
спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже,
вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин
недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної
системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне
відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому
система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у
відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при
зміні ситуації.
Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання
трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання
продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства
мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення
способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та
інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на
підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і
використання робочого часу, систематична атестація робочих місць,
узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених
підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій
працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої)
роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.
Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у
зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати
сучасна добре організована система управління, під контролем якої
знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою
частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник
підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,
підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого
стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність
діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до
кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль
управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і
висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і
напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі
враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи
іншому підприємстві.
Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників
на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні
необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і
просторі. Наприклад, можна використовувати найновіші технології і
устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації
праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло,
що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не
станеться.
На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи
непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте
самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники
слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при
розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищенні ефективності
виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність
суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх
чинників ефективності (продуктивності).
Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна
політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через:
практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні
види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова
підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування
соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів);
установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання
доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування
зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і
соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми
роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств;
комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток
економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і
організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом
визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні,
про власність, про підприємництво, про оподаткування підприємств, про
оплату праці та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам
підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній
діяльності.
Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже
зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішних (по
відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не
лише на національному рівні, не лише відповідних економчних, соціальних,
політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення
продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема
забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на
національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних
механізмів – організації (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів,
інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і
розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності (продуктивності)
різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практично
реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства,
здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,
підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.
Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів,
інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню. Зокрема у світовому
товаристві відомими і визнаними є Японський центр продуктивності, Центр
продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці і продуктивності,
Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні
аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут
економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна
академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.
Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності
(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і
активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і
соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі
своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись
без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж
праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової
інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність
діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому
справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої
інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,
спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не найбільш
вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як
суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи
головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних
структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй
сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв’язку з цим державі і
відповідним її владним та управлінським установам належить приділяти
особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів
освіти, науки, культури, систем житлово-комунального господарства і
побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.
Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних
рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві
належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. При чому така
взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній характер,
тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а
позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модефікації самої
структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але
й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих
змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень,
більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства,
розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім
політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального
характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1)
моделях зайнятості населення – зрушення зайнятостя від сільського
господарства до обробної промисловості, а також від останньої до
невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів
(основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та
інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання,
ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3)
технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту
технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних
розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і розробок, що
супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах
(концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і
середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за
умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на
тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.
Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу
(робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними
зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості, кваліфікації,
національних особливостей характеру тощо.
Висновок.
Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення
критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок
економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким
чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст
продуктивності суспільної праці.
В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі
данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу
(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного
критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.
Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в
взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність
використання основних елементів виробничого процесу. Система показників
економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним
принципам:
забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників
ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх
видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання
ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати
мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности
виробництва.
Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисловості
залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі
промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні
специфічні фактори ефективності.
На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні
(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до
внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування
підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання
ефективності.
Додаток № 1
Основні первинні показники господарської діяльності підприємства
"Юнайтед 2000" за звітний рік (дані умовні, гривень)
| Назва показника |За планом |Фактично |
| Чисельність персоналу, чол. |190 |165 |
| Засоби праці (основні фонди) |1 876 700 |1 880 000 |
| Предмета праці (оборотні фонди або |2 120 200 |2 068 080 |
|матеріальні витрати) | | |
| Фонд заробітної плати |671 500 |642 900 |
| Реальні (виробничі) інвестиції |141 000 |140 990 |
| Продукти праці (товарна продукція або обсяг |4 111 070 |4 157 600 |
|продажу) | | |
| Собівартість товарної продукції |2 362 070 |2 382 405 |
| Валовий прибуток |786 000 |810 600 |
| Чистий прибуток |442 850 |428 840 |
| Обсяг попиту ринку на продукцію підприємства|12511580 |12511580 |
Додаток № 2
Баланс підприємства "Юнайтед 2000" за станом на початок наступного за
звітним періоду (дані умовні, гривень)
|Актив |Код |На початок |На початок |
| |рядка |звітного |наступного |
| | |року |року |
|1 |2 |3 |4 |
|1. Основні засоби та Інші | | | |
|позаоборотні активи | | | |
| | | | |
| Основні засоби (залишкова |010 |1 581 600 |1 567 800 |
|вартість) | | | |
| Нематеріальні активи (залишкова |020 |94200 |129600 |
|вартість) | | | |
| Інші позаоборотні активи |060 |— |— |
|Усього |070 |1 675 800 |1 697 400 |
|1 |2 |3 |4 |
|II. Запаси і виграти | | | |
| Виробничі запаси |080 |213300 |227400 |
| Незавершене виробництво |110 |22200 |27000 |
| Витрати майбутніх періодів |120 |26100 |24000 |
| Готова продукція |130 |40500 |42900 |
|Усього |150 |304200 |324000 |
|III. Грошові кошти, розрахунки та | | | |
|інші активи | | | |
| Товари відвантажені |160— 165|218400 |149100 |
| Розрахунки з дебіторами |170— 240|143700 |191100 |
| Грошові кошти | |83100 |119400 |
| Інші оборотні активи |260— 290|10500 |11000 |
| |310 | | |
|Усього |320 |468000 |492600 |
|Баланс (сума рядків 070, 150 і 320)|350 |2 448 000 |2514000 |
| | | | |
|Пасив |Код |На початок |На початок |
| |рядка |звітного |наступного |
| | |року |року |
|1. Джерела власних та прирівняних | | | |
|до них коштів | | | |
| Статутний фонд (капітал) |400 |1 540 600 |1 560 500 |
| Резервний фонд |410 |208400 |79800 |
| Фінансування капітальних вкладень|420 |( |( |
| |440 |10200 |16000 |
| Амортизаційний фонд на повне |482 |X |102900 |
|відновлення | | | |
| Прибуток звітного року | | | |
|Усього |490 |1 759 200 |1 759 200 |
|11. Довгострокові пасиви | | | |
| Довгострокові кредити банків |500 |501300 |508200 |
|Усього |530 |501300 |508200 |
|111. Розрахунки та Інші пасиви | | | |
| Короткострокові кредити банків |600 |28500 |42300 |
| Розрахунки з кредиторами |630— 720|159000 |204300 |
| Інші короткострокові пасиви |740 |( |( |
|Усього |750 |187500 |246600 |
|Баланс (сума рядків 490, 530 і 750)|760 |2 448 000 |2 514 000 |
Для того щоб проаналізувати діяльність підприємства за якийсь період роботи проводять вищеперелічений аналіз за декілька років діяльності підприємства.
За звітний рік приймають один з років ( базовий) роботи підприємства, а інші роки його діяльності називають “що аналізуються”.
Вироблюваний при цьому аналіз дозволяє чітко визначити ті чинники, які вплинули на результати роботи і виявити резерви підвищення основних продуктивних показників.
Розглянемо більш детально методику проведення аналізу основних засобів.
Аналіз основних засобів починається з аналізу наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві.
Як було відмічено вище, всі основні засобі діляться на виробничі і невиробничі основні засоби.
Крім того, виробничу частину прийнято ділити на активну і пасивну частини. Така детализація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності їх використання на основі оптимізації структури. Дані про наявність основних засобів, про їх рух заносяться в таблицю 1.1.
Більш чітке уявлення про структуру основних засобів дає таблиця 1.2. У даній таблиці можуть бути відображені дані про зміну структури основних засобів за певний період ( коли розглядаються декілька років, що аналізуються і один базисний).
У цьому випадку розраховуються абсолютна зміна вартості основних засобів в годе, що аналізується в порівнянні з базисним, а також темпи зростання вартості основних засобів на підприємстві.
У процесі аналізу вивчаються динаміка перерахованих показників, виконання плану по їх рівню, порівняння показників в роках, що аналізуються в порівнянні з показниками в базисному році, проводяться міжгосподарські порівняння.
З метою більш глибокого аналізу ефективності використання основних засобів показник фондовідачі визначається по всіх основних засобах, засобах виробничого призначення, активної їх частини.
Після аналізу узагальнюючих показників більш детально вивчається міра використання виробничих потужностей підприємства, окремих видів машин і обладнання.
Міра використання виробничих потужностей характеризується показниками: екстенсивного завантаження, що розраховується як відношення фактичного фонду робочого часу обладнання до планового фонду:
Кекст. = Тф. / Тпл.
інтенсивного завантаження, що розраховується як відношення фактичного і планового середньогодинного виробітку:
Кинтен.= ВПф. / ВПпл.
Узагальнюючим показником, що комплексно характеризує використання обладнання є коефіцієнт інтегрального завантаження:
J = Кекст. * Кинтен (6)
По групах однорідного обладнання розраховується зміна обсягу виробництва продукції за рахунок його кількості, екстенсивності і інтенсивності використання по наступній моделі:
ВП= До * Д * Ксм * П * СВ (7)
Розрахунок впливу цих чинників виробляється способами ланцюгової підстановки, абсолютних і відносних різниць.
Наступним етапом аналізу є визначення фондоозброєнності ( аналіз забезпеченості підприємства основними засобами). Даний показник визначається як відношення середньорічної вартості всіх основних засобів до среднесписочному кількості працюючих на підприємств.
Даний показник показує вартість основних засобів, що доводяться на одного працюючого.
Крім того, розраховується показник, що показує вартість основних виробничих засобів, що доводиться на одного робітника ( людини, зайнятої в основному або в допоміжному виробництві):
Фвоор. = Фпр./ Рраб. (8)
де Рраб. - число робітників.
Також розраховується і показник фондовоозброэності робітників, зайнятих в основному виробництві основними засобами, що являють собою їх активну частину:
Фвоор. = Фактів. / Росн. , (9)
де Росн. - число робітників, зайнятих в основному виробництві.
І нарешті, аналізується міра використання площ підприємства. Розраховується показник, що показує скільки продукції, зробленої підприємством доводиться на 1 м2 загальній площі підприємства ( виробничі і невиробничі):
Фпл. = ВП / S , (10)
де ВП - валова продукція, S- загальна площа.
Але, оскільки на невиробничих коштах продукція не проводиться, даний показник частіше використовується для визначення виробітку продукції на 1 м2 виробничих площ.
Крім того, при вивченні використання площ підприємства розраховується питома вага виробничих і невиробничих площ в загальній площі, а також питомий площ, зайнятих під основне і допоміжні виробництва в загальній площі виробничих площ.
У процесі аналізу виявляються і вивчаються показники, які тим або іншим чином впливають на результати господарської діяльності підприємства і, зокрема, на ефективність використання основних виробничих фондів.
Тим самим виявляються шляхи і резерви збільшення ефективності використання основних засобів. Ними можуть бути введення в дію не встановленого обладнання, заміна і модернізація його, скорочення цілоденних і внутрішньозмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінністі, більш інтенсивне його використання, впровадження заходів по НТП.
Наприклад, резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового обладнання визначають як:
ВПк = До * Дф * Ксмф * Пф * СВф (21),
де = До додаткова кількість обладнання, Дф- кількість відпрацьованих днів (фактично), Ксмф коефіцієнт змінності, Пф середня тривалість робочого дня, СВф- выработка.
Скорочення целодневных простоїв обладнання приводить до збільшення середньої кількості відпрацьованих днів кожною одиницею за рік. Цей приріст розраховується як:
ВПд = Кв*Дф * Ксмф * Пф * СВф ,
Д- додаткова кількість робочих днів, Кв- можлива кількість робочих днів.
Щоб підрахувати резерв збільшення випуску продукції за рахунок підвищення коефіцієнта змінності внаслідок кращої організації виробництва, необхідно скористатися наступною формулою:
ВПкcм = Кв * Дв *Ксмф * Пф * СВф
За рахунок скорочення внутрисменных простоїв збільшується середня тривалість зміни, а отже і випуск продукції:
ВПп = Кв * Дв * Ксмв * П * СВф
Для визначення резерву збільшення випуску продукції за рахунок підвищення среднечасовой виробітку обладнання, треба скористатися формулою:
ВПсв = Кв * Дв * Ксмв * Пв * СВ
При аналізі основних засобів на підприємстві аналізуються наявність, структура, рух основних засобів. Основним показником використання основних засобів є фондовіддача.
При цьому аналізі складається факторная модель і розраховується вплив фондоємності на ефективність виробництва ( методом 1 МНК ). Вивчається екстенсивна (за часом) і інтенсивне (по потужності) завантаження підприємства. Розраховуються такі показники, як фондоємність, що відображає ефективность використання основних виробничих фондів, економічну сторону технічного прогресу, співвідношення живої та уречевленої праці, що безпосередньо пов'язане з продуктивністю праці та трудовими ресурсами.
Після проведення аналізу визначаються шляхи і резерви підвищення ефективності використання основних засобів.
Резерви для збільшення випуску продукції полягають в скороченні всередині змінних простоїв, скороченні целоденних простоїв і підвищенні коефіцієнта змінності.
Для більш ефективного використання основних засобів підприємство може прийняти наступні заходи:
- введення в дію не встановленого обладнання, заміна і модернізація його;
- скорочення цілоденнихх і внутрішньозмінних простоїв. Усунення даного недоліку може бути досягнуте шляхом введення прогресивних організаційних і технологічних заходів;
- підвищення коефіцієнта змінності, яке може бути досягнуте застосуванням оптимального графіка роботи підприємства, включаючий ефективний план проведення ремонтних і налагоджувальних робіт;
- більш інтенсивне використання обладнання;
- впровадження заходів НТП;
- підвищення кваліфікації робочого персоналу, яке забезпечує більш ефективне і дбайливе поводження з обладнанням;
- економічне стимулювання основних і допоміжних робітників, що передбачає залежність зарплати від випуску і якості вироблюваної продукції. Формування фондів стимулювання і заохочення робітників, що досягли високих показників роботи;
- проведення соціальних робіт, що передбачають підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов труда і відпочинку, оздоровчі заходи і інш. заходу, що позитивно впливає на фізичне і духовне стану робочого;
Список використаної літератури.
1. Аналіз вигід і витрат. Практичний посібник / Секре-таріат Ради скарбниці. Канада. Пер. з англ. -- К.: Основи, 1999. .
2. Баканов М.И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. -- М.: Финансы и статистика, 1997. -- 416 с.
3. Бандурка А. М., Червяков И. М., Посылкина О. В. Финансово-экономический анализ: Учебник. -- Харьков: МВД, 1999.
4. Бутинець Ф. Ф., Мних Є. В., Олійник О. В. Економіч аналіз. Практикум: Навч. посібник для студентів вузів. Житомир: ЖІТІ, 2000. -- 416с.
5. Житна І. П. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. -- К.: Вища шк., 1992.
6. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу. -- К.: Знання прес, 2000.
7. Івахненко В. М., Горбаток М. /., Льовочкін В. С. Економічний аналіз. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 176 с.
8. Іващенко В. І., Болюх М. А. Економічний аналіз господарської діяльності. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 204 с.
9. Каракоз И. И., Самборский В. И. Теория экономического анализа. К.: Вища шк., 1989. -- 255 с.
10.Ю.Ковалев В. В. Финансовьій анализ: Управление капиталом. Вьібор инвестиций. Анализ отчетности. 2-е изд.: перераб. и доп. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 512с. .
11. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. -- К.: Знання, 2000.
12. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. - Київ: КНЕУ, 1999. -- 132с.
13. Мних Є. В., Буряк П. Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. -- Львів: Світ, 1998. -- 208 с.
14. ПінчукН. С., Галузинський Г. П., Орленко Н.С. Ін-формаційні системи і технології в маркетингу: Навч. посіб-ник. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 328 с.
15. Русак Н. А., Стражев В. И., Мигун О. Ф. и др. Ана-лиз хозяйственной деятельности в промышленности. 4-е изд. -- Минск: Вишэйшая шк., 1999. -- 398 с.
16. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. -- Минск: Новое знание, 1999. --688с.
17. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обіку. 3-тє вид., перероб. -- Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000. -- 368 с.
18. Чумаченко Н. Г. Внутризаводской экономический анализ. -- К.: Техника, 1968. -- 288 с.
19. Чумаченко Н. Г. Учет и анализ в промышленном производстве США. -- М.: Финансы, 1974. -- 238 с.
20. Чумаченко Н. Г., Заботина Р. И. Теория управлен-ческих решений: Учеб. пособие для вузов. -- К.: Вища шк., 1981.
21. Шкарабан С. И. Основы оперативного экономиче-ского анализа. -- Львов: Из-во при Львов, госун-те изд. объединения “Вища школа”, 1988. -- 136 с.
22. Рішап Ж. Аудіт і аналіз господарської діяльності підприємства. / Під ред. Л.П. Белих- М.: "Аудит ", 2001
23. Савицкая Г.В. Аналіз хозяйственнной діяльності підприємства Мн.: “Экоперспектива", 2001
24. Хеддервік К. Фінансовий і економічний аналіз діяльності підприємства / Під ред. Ю.Н. Воропаєва М.: “Фінанси і статистика ", 2000
25. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методіка фінансового аналізу. - М.: "ИНФРА", 1995
26. Шишкин А.К., Мікрюков В.А. Учет, аналіз, аудит на підприємстві. М.: "Аудиит, ЮНИТИ ", 2000
monax.ru/economy/00006014_0.html - 76k
До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами і використовуються при застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства [11; 86].
Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг).
Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі і фондомісткості.
Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від реалізації продукції до середньої вартості основних фондів:
Зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.
Фондоємність продукції є величина, зворотна фондовіддачі. Вона характеризує затрати основних засобів (в копійках), що авансуються на один карбованець виручки від реалізації продукції:
Зниження фондоємності продукції свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.
Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з продуктивністю праці і фондоозброєністю праці, що характеризується вартістю основних фондів, що приходяться на одного робітника.
www.allrefs.ru/prosmotr/16226-4440.htm
Основні фонди служать матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних фондів (екстенсивно), так і через підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих фондів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому більш економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження його наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою та ін.
Мета економічного аналізу полягає у визначенні ступеня забезпечення підприємства основними фондами за умови найінтенсивнішого їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.
Виходячи з принципу системного підходу в процесі економічного аналізу, виділяють такі завдання:
- аналіз обсягу і структури основних фондів та їх відповідності до вимог технічного прогресу й оптимальних параметрів виробництва;
- визначення технічного стану фондів, темпів, форм і методів їх оновлення;
- аналіз використання наявного парку устаткування, стану його екстенсивного й інтенсивного завантаження;
- виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних виробничих фондів;
- розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання фондів.
Аналіз починають з вивчення динаміки, обсягу, складу і структури основних фондів за їх класифікаційними ознаками:
промислово-виробничі;
виробничі фонди інших галузей;
невиробничі основні фонди.
Для аналізу використовують дані форми річного звіту (табл. 20).
Таблиця 20 Характеристика обсягу, складу і структури основних фондів підприємства
З аналізу видно, що загальне зростання основних фондів відбулося за рахунок приросту промислово-виробничих фондів. Загалом вони зросли на 30 тис. грн. (3870 - 3840), або на 0,8%; промислово-виробничі фонди збільшились на 2,6%. Це привело до зміни їх структури. Зростання і зміна структури основних промислово-виробничих фондів визначають виробничу потужність підприємства.
На обсяг, структуру і динаміку основних виробничих фондів впливають такі чинники:
характер та особливості процесу виробництва;
тип виробництва (масове, серійне, одиничне);
технологія, рівень спеціалізації і кооперування;
методи організації виробництва.
У ході аналізу встановлюють зміну структури під впливом комплексної механізації й автоматизації виробництва, впровадження нової технології.
На особливу увагу заслуговує аналіз технологічної і вікової структур основних фондів.
Для аналізу динаміки використовують коефіцієнти оновлення і вибуття.
Коефіцієнт оновлення відображає інтенсивність оновлення, і його визначають шляхом співвідношення вартості фондів, що надійшли за аналізований період, до їх загальної вартості на кінець року.
Коефіцієнт вибуття відображає ступінь інтенсивності вибуття фондів з виробництва, і його визначають як співвідношення вартості основних фондів, що вибули за певний період, до вартості основних фондів на початок періоду.
Ці коефіцієнти визначають за всіма основними фондами.
Коефіцієнт оновлення (див. табл. 20) промислово-виробничих фондів становить:
2770 Коефіцієнт вибуття становить:
130х100 =19,6%.
При аналізі структури і динаміки основних фондів враховують особливості їх функціонування в тій чи іншій галузі.
Найважливішим етапом аналізу основних фондів є вивчення їх технічного стану. Технічний стан устаткування у непрямому значенні визначають за його віковим складом, що відображає співвідношення питомої ваги відповідних вікових груп у загальній кількості одиниць даного виду устаткування А:
де Аі - середина вікового інтервалу; q - частка кожної вікової групи за даним видом устаткування, %.
Збільшення частки прогресивного устаткування сприяє впровадженню сучасних прогресивних технологій.
Іншим узагальнювальним показником, що характеризує технічний стан фондів, є коефіцієнт їх зношення, який визначають як співвідношення величини зношення до початкової вартості всіх основних фондів і їх складових. Цей коефіцієнт відображає, якою мірою основні фонди, що перебувають в експлуатації, зношені, тобто яка частина їх вартості перенесена на новостворений продукт (табл. 21).
Таблиця 21
Характеристика зміни технічного стану основних фондів підприємства за рік
Зростання зношення у основних фондів негативно характеризує діяльність підприємства щодо вдосконалення матеріально-технічної бази виробництва.
У ряді випадків визначають коефіцієнт придатності основних фондів шляхом співвідношення залишкової вартості основних фондів до їх балансової вартості.
Віковий склад устаткування - основна характеристика технічного рівня основних фондів. Для цього аналізують стан встановленого устаткування за термінами його експлуатації. Визначають тривалість експлуатації устаткування за періодами до 5 років, 5-10 р., 10-20 років і т. д.
У процесі аналізу встановлюють кількість різних груп устаткування з різними періодами експлуатації та її питому вагу, розробляють заходи щодо оновлення і приведення у відповідність.
Для оцінювання технічного рівня засобів праці визначають також частку прогресивного устаткування у загальній кількості. Розрахунок проводять за кожною групою машин і устаткування.
Під час аналізу технічного стану основних фондів необхідно розглянути організацію ремонту і модернізації засобів праці та виконання ремонтних робіт. При цьому звертають увагу на виконання ремонтних робіт вчасно, високу якість ремонту, його економічність.
Економічна ефективність функціонування основних виробничих фондів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. При визначенні економічної ефективності основних фондів використовують систему натуральних та вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних фондів; фондоозброєності праці та її продуктивності.
До натуральних показників належать: екстенсивне й інтенсивне використання основного устаткування; фондовіддача, визначена в натуральному чи умовно-натуральному виразі; використання виробничої потужності й ступінь її освоєння.
Вартісними показниками є фондовіддача, розрахована за вартісними показниками, і фондоємність.
Найбільш узагальнювальним показником ефективності використання основних виробничих фондів є виробництво товарної продукції у розрахунку на 1 грн. їх середньорічної вартості, тобто фондовіддача.
Поки що в економічній літературі нема єдиної думки стосовно вартісного оцінювання продукції, прийнятого в розрахунок показника фондовіддачі. Найреальніша фондовіддача розрахована у натуральному виразі. Однак галузь застосування натуральних показників обмежена.
На практиці фондовіддачу визначають на основі обсягу продукції.
Фондоємність - обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.
Фондоозброєність праці визначають як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих фондів (за первісною оцінкою) до числа робітників у найбільшій зміні. Вона характеризує ступінь забезпечення робітників основними виробничими фондами.
Для аналізу ефективності використання основних фондів у частині виробничого устаткування використовують показники використання наявного устаткування і його завантаження в часі роботи.
При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.
Всі чинники можна поділити на дві групи:
- ті, що не залежать від ступеня використання основних фондів;
- ті, що залежать від ступеня використання основних фондів.
До першої групи чинників належать: розвиток кооперованих зв'язків і зміна матеріаломісткості та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі.
До другої групи чинників належать: зміна питомої ваги машин і устаткування в складі основних фондів, підвищення змінності роботи устаткування; зменшення внутрішньозмінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін.
Аналіз фондовіддачі проводять у двох напрямках. Перший з них є визначення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.
На рівень фондовіддачі таких чинників, як: продуктивність устаткування; коефіцієнт змінності вартості одиниці устаткування; питома вага машин і устаткування у загальній вартості фондів.
Слід зауважити, що фондовіддача, коефіцієнт матеріальних затрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, питома вага машин і устаткування у загальній вартості фондів перебувають у прямій залежності, а залежність фондовіддачі від вартості одиниці устаткування є оберненою.
Зміна величини вартості основних виробничих фондів може перебувати під впливом:
зміни кошторисної вартості заново введених в експлуатацію об'єктів порівняно з діючими;
невідповідності у темпах зміни ціни і продуктивності нового устаткування;
наявності надлишкового невстановленого і бездіяльного устаткування та ін.
Однак особливу увагу привертають чинники фондовіддачі основних виробничих фондів, пов'язані зі зміною віддачі виробничого устаткування.
Аналіз роботи виробничого устаткування базується на розгорнутій системі показників його використання за чисельністю (забезпеченням) часу роботи і за потужністю. Джерелом аналізу служить статистична звітність про роботу устаткування. Крім цього, в аналізі використовують нормативні і планові документи, внутрішньозаводську звітність, матеріали вибіркових спостережень.
При аналізі використання устаткування насамперед необхідно перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням, повноту його використання.
Як відомо, все устаткування поділяють на наявне, встановлене і діюче. До наявного належить все устаткування підприємства незалежно від того, де воно знаходиться і в якому стані. Встановлене устаткування - змонтоване і підготовлене до роботи устаткування, що знаходиться у цехах. Воно може бути в резерві, на консервації, в ремонті і на модернізації. До діючого належить все фактично працююче устаткування незалежно від часу його роботи.
Другий напрямок аналізу - оцінювання ефективності експлуатації устаткування. Підвищення ефективності експлуатації працюючого устаткування забезпечують двома шляхами - екстенсивним (у часі) й інтенсивним (за потужністю).
Показниками, що характеризують екстенсивний шлях використання устаткування, є:
- кількість устаткування;
- відпрацьований час;
- коефіцієнт змінності роботи устаткування;
- структура парку машин і верстатів.
Інтенсивне використання устаткування характеризується показником випуску продукції за 1 верстато-годину, тобто його продуктивністю.
Вихідними даними в аналізі є баланс робочого часу устаткування: календарний, режимний, плановий.
Календарний визначають як добуток кількості календарних днів у році і верстато-годин на добу. Він поділяється на режимний і позарежимний час.
Режимний фонд визначають із кількості робочих днів у році, планового коефіцієнта змінності роботи устаткування, кількості верстатів, крім тих, які за планово-запобіжним ремонтом мають бути у капітальному і поточному ремонті.
Позарежимний час включає вихідні і святкові дні, час неробочих змін, міжзмінні й обідні перерви.
Плановий фонд часу включає кількість годин, що підлягають відпрацюванню за вирахуванням планових зупинок устаткування (ремонт, у резерві і т. ін). Плановий відрізняється від режимного кількістю планових витрат робочого часу.
Фактично використаний фонд часу роботи устаткування - це кількість фактично відпрацьованих верстато-годин.
Показники використання календарного, режимного і планового фондів часу роботи устаткування виражають ступінь його завантаження. Однак діюча система обліку і звітності не дає змоги точно дати оцінку, бо не відображає реально відпрацьований час. На практиці оцінювання використання устаткування в часі проводять за даними разових спостережень.
www.library.if.ua/book