РОЗДІЛ І : ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ТА ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА
Виробнича потужність підприємства
Всебічна інформація про виробничі потужності підприємства є важливим фактором наукового управління їх діяльністю. Використовуючи цю інформацію, можна розв'язувати завдання, пов'язані з ефективним функціонуванням підприємств.
Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна частина — знаряддя праці, треба вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємства. Варто зазначити, що виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.
Виробнича потужність підприємства (підрозділу) — це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.
Особливістю виробничої потужності є динамічність, її величина встановлюється тільки на певний момент.
Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов'язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.
Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що одні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень її використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду, що в кожному конкретному випадку визначає вплив на збільшення та використання виробничих потужностей і допоможе встановити існуючі між ними зв'язки й джерела утворення резервів підвищення ефективності виробничих потужностей підприємств. Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до основних елементів процесу виробництва — засобів праці, предметів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи: фактори, які впливають на розширення фронту роботи, і фактори, які позначаються на підвищенні продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.
Розширення фронту роботи залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробничих площ. Їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устаткування і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існувати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства.
Отже, виробнича потужність не відображує сумарної енергетичної потужності підприємства і не складається із сум потужностей окремих робочих машин. Вона залежить від рівня пропорційності, який визначається відповідністю структури устаткування і робочих місць в структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, що виготовляються.
Таким чином, однією із найважливіших умов виробництва, яке здійснюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства.
Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства зумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції багатостадійний і здійснюється шляхом комбінування різнорідних машин, робочих місць, дільниць та цехів.
Отже, визначаючи виробничу потужність, систему машин потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.
Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.
Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить також від рівня досконалості, конструкції виробів, які виготовляються. Чим простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів та вища їхня технологічність у виробництві, тим нижча машиномісткість (трудомісткість) продукції і вища продуктивність машин.
На продуктивність машин також впливає кваліфікація працівників. Систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їхньої кваліфікації створює сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівниками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максимально використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси і таким чином систематично збільшувати виробничі потужності підприємств.
Отже, фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею — тільки в якісному.
Зростання виробничих потужностей підприємства, зумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині машиномісткості (трудомісткості) продукції, яка виготовляється. Знаючи величину і структуру машиномісткості (трудомісткості) продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.
У загальному вигляді класифікація факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, зображена на рис.1. Особливістю цих факторів є те, що для здійснення заходів, пов’язаних з ними, потрібні капітальні вкладення.
Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.
Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють у сфері організації функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.
SHAPE \* MERGEFORMAT Фактори, що визначають величину виробничої потужності підприємства Фронт роботи Кількість машин(робочих місць) Величина виробничих площ Кількість «вузьких місць» Рівень погодженості продуктивності між групами машин (робочих місць) Структура машиномісткості ( трудомісткості) продукції Структура парку машин (робочих місць) Продуктивність машин (робочих місць) Технічний рівень машин (робочих місць) Ступінь удосконалення устаткування Ступінь удосконалення технології
Рівень механізації і автоматизації Якість матеріалів, удосконалення конструкцій виробів, підвищення ступеня уніфікації і стандартизації Ступінь освоєння техніки робітниками
Рис.1. Класифікація факторів, які позначаються на величині виробничої потужності підприємства.
Аналіз суті й особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей машинобудівних підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні та внутрішні (мал.2). Така класифікація може бути застосована при оцінці внутрішньозаводських резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви в їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.
Аналіз і класифікація факторів дають змогу чітко розмежувати такі поняття, як «випуск продукції», «використання виробничої потужності», «розвиток виробничої потужності», а також сформулювати більш досконалі методологічні принципи обґрунтування величини виробничої потужності.
Закономірність вияву і дії факторів на рис.1,2, що впливають на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, не зазнає змін у зв’язку з переходом до роботи в ринкових умовах. Більше того, вони є методологічною передумовою виявлення ефективного використання наявних резервів в обох аспектах (величини і рівня використання), оскільки саме в ринкових умовах мобілізація внутрішніх резервів, збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей підприємств виступає важливим фактором підвищення ефективності їх роботи.
SHAPE \* MERGEFORMAT Фактори, що визначають ступінь використання виробничої потужності підприємства Зовнішні Внутрішні Народногосподарська потреба в продукції Матеріально-технічне постачання підприємств Ступінь забезпечення робітничими кадрами Комплексне введення в дію нових потужностей Ступінь забезпечення енергетичними ресурсами Структура парку устаткування Організація обслуговування виробництва Організація праці Час простою устаткування в ремонті Підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування Ступінь досконалості планування виробництва і технічного розвитку підприємства Ступінь досконалості системи матеріального стимулювання Ступінь досконалості технологічного планування завантаження устаткування Організація кооперування використання потужностей
Рис.2. Класифікація факторів, що впливають на рівень використання виробничої потужності підприємства.
Обчислення виробничої потужності. Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зумовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів.
Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в практику якісно нових методів обчислення виробничих потужностей із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки.
У свою чергу, використання електронно-обчислювальних машин і нових методів, обчислення виробничих потужностей зумовлюють необхідність розв'язання комплексу задач, пов'язаних з формуванням вхідної і вихідної інформації, введення в обіг нових понять. Серед них треба виділити такі: потужнісні ресурси підприємства, форми виробничо-технологічної організації потужнісних ресурсів, централізація інформації.
Основу потужнісних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізованого інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається пропускною здатністю устаткування, а в другому – обсягом, робіт, які виконує робітник. Отже, потужнісні ресурси – це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі.
Кожна група потужнісних ресурсів повинна характеризуватися цільовою спрямованістю і створюватися з метою виконання певного виду робіт. З урахуванням цієї специфіки групи об'єднуються у виробничі підрозділи.
Виробнича потужність того чи іншого підрозділу визначається пропускною здатністю провідної групи його потужнісних ресурсів. Такою групою є устаткування і робочі місця залежно від їхньої технологічної значимості: виконання найбільш відповідальних операцій, прогресивність устаткування, коефіцієнт завантаження якого повинен бути не менший, ніж нормативний.
Показники використання виробничих потужностей. Оцінка рівня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.
Як система показників загалом, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного з показників, які входять до тієї чи іншої групи і системи в цілому.
Серед показників першої групи виділяється коефіцієнт використання проектної потужності (ПП), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом (у грн., т, шт.), до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.
На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомостей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей, досягнуті техніко-економічні показники в межах нормативного строку, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.
Зовсім інше значення має коефіцієнт використання виробничої потужності (ВП).
Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу, виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування й організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної і фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність, заводу, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами.
Рівень використання середньорозрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності Кн
EMBED Equation.3 ,
де Мн – розрахункова нормативна величина виробничої потужності.
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства. Багато підприємств з року в рік практично повністю використовують виробничу потужність. Але досягнутий високий рівень коефіцієнта не завжди свідчить про її повне використання. Це пояснюється тим, що при визначенні виробничої потужності підприємство орієнтується на потужність слабких підрозділів. Значить, виробнича потужність занижується і дати правильну оцінку раціональності використання технологічного устаткування, а також наявним резервам підвищення його, завантаження неможливо.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать два коефіцієнти (змінності роботи та завантаження обладнання) і показник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:
EMBED Equation.3 ,
де EMBED Equation.3 - сумарна розрахункова планова або фактична машино місткість продукції, маш./год.; Свст – кількість одиниць встановленого обладнання; Фд – дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.
У результаті порівняння планового або фактично досягнутого коефіцієнта змінності роботи обладнання, який обчислений за запропонованим методом, з оптимально можливим або нормативним можна оцінити резерви підвищення завантаження обладнання.
Для оцінки використання реального фонду роботи обладнання використовується коефіцієнт завантаження обладнання Кз. Він показує відношення сумарної машиномісткості до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі роботи підприємства або його підрозділів: EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 ,
де Р – режим роботи заводу, цеху, дільниці.
При обґрунтуванні проектів машинобудівних заводів коефіцієнт завантаження обладнання визначається як відношення розрахункової кількості верстатів або машин до прийнятої їх кількості.Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:
EMBED Equation.3
Інша група показників (коефіцієнт змінності роботи обладнання, коефіцієнт його завантаження і показник, що характеризує середній час роботи одиниці обладнання) значною мірою відповідає цій вимозі. За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, і досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва; які відображають наявні ресурси і їх використання в часі.
Будь-який із показників відображає насамперед використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшення її використання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів і груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної: характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності Кпр, який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, яке зайняте у виготовленні продукції, до загальної кількості встановленого, обладнання Свст:
EMBED Equation.3
Якщо Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнтові завантаження обладнання. У всіх інших випадках вонивідрізняються за величиною.
Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності означає використання обладнання в часі, акоефіцієнт завантаження — ступінь використання дійсного фондучасу роботи обладнання при заданому обсягу виробництва, токоефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботіпарку машин. За допомогою цього показника можна визначити,яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машині структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.
Характеризуючи виробництво при існуючому рівні узгодженості, пропускних здатностей окремих видів обладнання, груп взаємозамінного обладнання, коефіцієнт пропорційності дає змогу оцінити резерви(Р=МсгК-Мсг) збільшення виробничої потужності підприємств і випуску продукції при наявних виробничих площах за рахунок збільшення кількості машин у загальному парку обладнання, технологічні можливості яких найбільшою мірою відповідають структурі машиномісткості виробів, які виготовляються.
Визначивши за допомогою Кпр рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
У деяких галузях промисловості встановлюється норматив завантаження обладнання. Це дає змогу значно ширше використовувати на практиці оцінки резервів використання діючих виробничих потужностей, коефіцієнтів пропорційності.
Найбільш доцільно використовувати таку робочу формулу визначення Кпр:
EMBED Equation.3 ,
де Кзм.вст. – коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування; Кзм.н. – нормативний коефіцієнт змінності.
Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Він має прямий зв’язок з показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.
Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за такою формулою:
EMBED Equation.3
де ?Ф – приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання, грн./грн.; Кз.з, Кз.б – коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах; Фб – фондовіддача у базовому періоді, грн./грн..
За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідальності фактичної і проектної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу з прийнятою потужністю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовіддачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які своєю чергою характеризують резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондовіддачі можна обчислити за формулою :
EMBED Equation.3 ,
де Кпр.ф – проектне значення фондовіддачі, грн./грн..; Км – фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю, грн./грн..
Ефективність використання активної частини основних фондів характеризує такий вартісний показник, як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.
Дуже важливим показником є коефіцієнт, що характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.
Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств і його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
Розробка річного плану на підприємстві
В умовах стихійної переорієнтації з директивно-планових методів господарювання на ринкові виникла помилкова тенденція до заперечення необхідності планування діяльності. Однак світова практика засвідчує абсурдність подібного абсолютизму, адже вдало розроблений річний план підприємства (виробнича програма) є суттєвим джерелом збільшення прибутку.
Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості строках і вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.
Процес розробки річного плану підприємства прямо чи опосередковано охоплює роботу фактично всіх служб і підрозділів.
З точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємства найсуттєвішим є взаємозв’язок економічної служби, виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту плану на наступний рік (рис.3).
Економічна служба Технічна служба Виробничі підрозділи Служба МТП
Рис.3 Взаємозв’язок виробничих підрозділів і служб підприємства з розробки проекту плану: 1-зв’язки першого рівня(прямі, зворотні); 2-зв’язки другого рівня (прямі, зворотні).
До показників, що підлягають плануванню, належать:
Обсяг виробництва (у тому числі виробнича потужність);
Чисельність працюючих;
Фонд зарплатні;
Зростання продуктивності праці (у т.ч. зниження трудомісткості – умовне вивільнення працюючих);
Співвідношення між темпами приросту продуктивності праці і середньою заробітною платнею;
Собівартість (у т. ч. втрата матеріальних ресурсів);
Фонд матеріального заохочення(преміювання);
Нормативи відрахувань у ФМЗ(преміювання за досягнення показників), тощо.
Завдання щодо зростання продуктивності праці повинні бути взаємопов’язані між всіма виконавцями, тобто вони мають задовольняти умову
EMBED Equation.3 (1.1);
EMBED Equation.3 (2.2)
де EMBED Equation.3 - завдання на зниження трудомісткості продукції, що виготовляється на і-тому виробничому підрозділі EMBED Equation.3 - те ж саме по j-му підрозділу технічної служби підприємства (відділу бюро); EMBED Equation.3 - Відповідні значення показника умовно вивільненої чисельності працюючих.
Такій же умові повинні відповідати завдання щодо зниження витрат матеріалів, куплених виробів, палива та енергії:
EMBED Equation.3 (1.3)
Реакція цих умов зображена у вигляді матриці (табл.1).
Таблиця 1
Взаємозв’язок завдань виробничим підрозділам і службам підприємства щодо умовного вивільнення чисельності працюючих
Взаємозв’язок завдань визначається необхідністю досягти загального рівня умовного вивільнення чисельності, тобто виконання умови (2). Клітини всередині матриці будуть заповнені відповідними значеннями EMBED Equation.3 після розробки всіма підрозділами і службами підприємства плану оргтехзаходів для виконання встановленого завдання. Роботу по вертикалі організують відділи, а по горизонталі – цехи.
Для кожної виробничої одиниці встановлюється фактичне співвідношення між темпами зростання продуктивності Д0 та технічною озброєністю праці W0. На основі досягнутого на кінець року, який передував плановому, рівня технічної озброєності праці W1 і встановленого співвідношення обчислюється плановий рівень зростання продуктивності праці Д1. Це мінімально необхідне зростання продуктивності праці, бо воно не враховує збільшення технічної озброєності праці в плановому періоді.
Якщо взяти до уваги результати всіх організаційно-технічних заходів, які треба буде здійснити у виробничих підрозділах, то продуктивність праці буде вища за Д1. Орієнтовно значення приросту обчислюється шляхом множення запланованого на майбутній рік приросту технічної озброєності праці на фактичне співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та її технічною озброєністю:
EMBED Equation.3 (2.4)
Отже,
EMBED Equation.3 (2.5)
Інший спосіб визначення зростання продуктивності праці грунтується на аналізі якості норм праці.
Вихідні дані для розрахунку: відсоток виконання норм часу К робітниками і питома вага технічно обгрунтованих норм часу EMBED Equation.3 в середньому по підприємству та його виробничих підрозділах. Знаючи приріст продуктивності праці в цілому по підприємству EMBED Equation.3 , визначаємо його значення для кожного підрозділу:
EMBED Equation.3 (2.6)
Зіставивши цей приріст з одержаним раніше (Д2 - Д 0), приймаємо рішення про завдання виробничому підрозділові щодо зростання продуктивності праці.
Можливе поєднання цих двох способів.
Для кожного підрозділу першим способом визначаємо Д1, а другим - EMBED Equation.3 Д/. У цьому випадку формула матиме вигляд:
EMBED Equation.3 (2.7)
де (Д1-Д2)сер – наявний резерв зростання продуктивності праці по підприємству як результат обсягу резервів по вироб6ничих підрозділах.
Розробка плану діяльності підприємства проводиться щорічно. Позитивно розглядаються тенденції до поступового збільшення планових показників (відповідно і фактичних) кожного наступного періоду. Одним із шляхів позитивної динаміки виступає особиста зацікавленість персоналу, що досягається шляхом матеріального стимулювання приросту продуктивності праці.
Організація матеріального стимулювання на підприємстві ґрунтується на оцінці трудового вкладу кожного внутрішнього підрозділу в загальні досягнення з урахуванням напруженості планових завдань, на таких формах заохочення колективів за високі результати, які виключають зрівняльний розподіл коштів матеріального заохочення.
Так, на етапі розробки проекту плану до виробничих підрозділів не наводяться всі вище перераховані показники, а лише один – обсяг виробництва та нормативи утворення ФМЗ (преміювання), наприклад, за приріст продуктивності праці та зниження собівартості продукції. Звідси випливає, що виробничі підрозділи повинні «набирати» собі премію за рахунок включення до проекту планів наявних резервів виробництва. Подібна система внутрішньовиробничого планування є логічним продовженням нової системи народногосподарського планування, зумовленої умовами ринкової економіки.
Розробка річного плану – доволі клопіткий та трудомісткий процес, що охоплює ряд взаємопов’язаних стадій : прогнозування розвитку підприємства, виявлення напрямків розвитку виробничих потужностей, проведення техніко-економічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства та його підрозділів, поточне (річне) планування роботи підприємства і його структурних підрозділів з конкретизацією завдання по кварталах і місяцях тощо.
За характером змісту та послідовності розв’язання всі задачі поділяються на три блоки : план виробництва та реалізації продукції; план праці та заробітної плати; план собівартості продукції.
Провідним розділом техніко-економічного плану служить «План виробництва та реалізації продукції». Складання цього розділу розпочинається з розрахунку оптимальної виробничої програми, тобто такої, яка забезпечує максимально можливу для підприємства економічну ефективність.
Завершальним етапом внутрішньозаводського планування є оперативне планування виробництва. Воно є продовженням ТЕП і органічно з ним пов’язане. Особливість оперативного планування полягає в тому, що розробка планових завдань для виробничих підрозділів поєднується з організацією їх виконання.
Задачі оперативного планування такі:
організація рівномірного і комплексного виконання виробничої програми та дотримання договірних строків випуску товарної продукції;
забезпечення повного і доцільного використання робочої сили при найбільш ефективному використанні засобів виробництва;
створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об’ємних і календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.
Оперативне планування складається з календарного планування і диспетчеризації. Календарне планування – це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками випуску – в основних виробничих підрозділах першого рівня (цехах), а всередині – на виробничих дільницях і робочих місцях. Диспетчеризація забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку і контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення неполадок і відхилень, які виникають.
Оперативне планування за місцем його здійснення розділяється на міжцехове і внутрішньоцехове. Міжцехове планування спрямоване на підтримання злагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх постачання й обслуговування допоміжними цехами та службами.
Ґрунтуючись на виробничій програмі підприємства, органи оперативного планування встановлюють планове завдання – програму випуску продукції в плановому періоді для кожного цеху, обґрунтовуючи її відповідними об’єктивними розрахунками. Календарний план регламентує строки руху продукції в цехах заводу, не розриваючи часткових, внутрішньоцехових післяопераційних строків виробництва по кожному предмету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль і оперативне регулювання робіт між цехами. Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.
Внутрішньоцехове планування спрямоване на ритмічне виконання на дільницях та робочих місцях заданої місячної програми. Внутрішньоцехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує виробничо-диспетчерське бюро (ВДБ), а на дільниці – майстер за допомогою ВДБ.
Межі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть змінюватись в міру розвитку або впровадження АСУВ з метою оперативного планування.
Оперативне планування виробництва розпочинається з обсягових розрахунків або з так званого обсягового планування, яке має такі цілі: визначення номенклатури продукції, яка включається в програму цехів і дільниць відрізками планового року; перевірку шляхом обсягових розрахунків відповідності номенклатури, яка планується, ресурсам дільниць і цехів (трудовим, по устаткуванню, площах).
Програма цеху, дільниці, повинна містити: номенклатуру готової (в конкретному цеху) продукції; кількість і строки випуску по кожній позиції компанії; обсяг робіт, який повинен виконати цех (дільниця).
Ступінь деталізації об’ємного планування і розрахунків, а також їх характер зумовлені: трудомісткістю виготовлюваних виробів, масштабом і ступенем регулярності випуску по окремих позиціях програми, тобто типом виробництва; тривалістю виробничого циклу виробу; рівнем предметної спеціалізації підрозділів підприємства.
Основна мета календарного плану – побудувати складну систему строків виробництва по виробу в цілому, окремих вузлах, деталях і в деяких випадках – окремих операціях.
Зміст і методи побудови календарного плану змінюються залежно від ступеня незмінності виробничих умов на робочих місцях дільниць і цехів, які беруть участь у виготовленні виробів, що плануються, тобто зумовлені основним типом виробництва (масовим, серійним та одиничним). У той же час суть і цільове призначення розробки календарного плану для будь-якої сукупності виробничих умов незмінні.
Календарний план в умовах будь-якого типу виробництва ґрунтується на побудові плану-графіка виробництва окремого предмета, який є цикловим графіком виготовлення виробу, залежить від календарного строку.
Отже,завдання, які розв’язує планування, дуже тісно пов’язані з усіма сторонами економічного і соціального розвитку колективу, з процесом безпосереднього створення матеріальних благ
1.3.План організаційно-технічних заходів на підприємстві
У зв'язку з різноманітністю форм власності та розвитком товарно-грошових відносин і регульованого ринку здійснюється перебудова системи планування економічного і соціального розвитку країни, регіонів, підприємств. Центральним моментом є перехід до самостійного планування підприємством своєїдіяльності на основі договорів, укладених зі споживачами (покупцями)
Ефективне внутрішньофірмове планування передбачає дотримання таких основних принципів: володіти необхідною гнучкістю і адаптивністю; займатися плануванням повніші ті, хто потім ці плани втілює у життя; рівень компетентності в плануванні повинен відповідати рівневі компетентності в ресурсах.
Головною формою планування та організації діяльності підприємства є п'ятирічний план економічного і соціального розвитку (з розподілом за роками). Крім цього, дедалі більшого поширення набуває довгострокове (до 15 років) планування і прогнозування (до 25 років) розвитку підприємства.
Розгорнутою програмою всієї виробничої, господарської і соціальної діяльності трудового колективу підприємства, спрямованої на виконання завдань п'ятирічного плану при найбільш повному і раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових та природних ресурсів є річний план Він включає такі розділи:
1.Виробництво та реалізація продукції. 2.Технічний розвиток і організація виробництва. 3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва. 4. Норми і нормативи. 5. Капітальні вкладення і капітальне будівництво. 6. Матеріально-технічне забезпечення. 7.Праця і кадри. 8. Собівартість, прибуток і рентабельність виробництва. 9. Фонди економічного стимулювання. 10. Фінансовий план. 11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів. 12. Соціальний розвиток колективу. 13. План зовнішніх економічних зв'язків.
Одним із найсуттєвіших питань у процесі планування є визначення величини приросту показників. Вирішення даної проблеми покладено на систему техніко-економічнного планування на підприємстві.
Основним видом робіт у плануванні є розрахунок техніко-економічних показників.
Теоретично існує два шляхи розрахунку показників — від загальних до часткових і навпаки. Насправді цей процес становить єдність інтеграції та дезінтеграції показників.
Суть показників, які розглядаються і які є одночасно системою за змістом та рівнями управління, визначає структуру процесу розрахунку у вигляді «дерева», для опису якого існує достатньо розроблений математичний апарат.
Ціль і характер планування можна коротко викласти на основі таких принципів.
Принцип сприяння досягненню цілей. Мета будь-яких планів, в тому числі похідних, — полегшити досягнення цілей підприємства.
Принцип ефективності планів. Ефективність плану вимірюється тим, наскільки він сприяє досягненню цілей, якщо враховувати витрати та інші супутні небажані наслідки, пов'язані зі складанням і здійсненням цього плану.
Принцип первинності планування. Планування логічно передує виконанню всіх інших управлінських функцій. Три головні принципи, які стосуються структури планів, можуть багато у чому сприяти узгодженню похідних планів з основними, а також забезпеченню гармонійного поєднання планів різних підрозділів.
Принцип планових припущень. Чим більше працівники, які займаються плануванням, розуміють і використовують взаємнопогоджені планові припущення, тим більш скоординованим буде планування в масштабі підприємства.
Принцип структури стратегії і політики. Чим зрозумілішими будуть стратегія і політика, тим більш взаємопов'язаною та ефективною виявиться структура планів підприємств.
Принцип узгодженості в часі. Чим більшою мірою плани будуть складатися з метою створення узгодженої в часі, взаємопов'язаної мережі похідних і допоміжних програм, тим ефективніше і результативніше вони сприятимуть досягненню мети підприємства.
Принцип обмежуючого фактора. Якщо будуть правильно виділені та враховані обмежуючі або критичні для досягнення бажаної цілі, фактори, то визначено й чітко можна буде вибрати найкращу альтернативу. Принцип обмежуючого фактора відіграє головну роль при прийнятті рішень. Ключ до прийняття рішення — це, своєю чергою, розв'язання проблеми, поставленої альтернативою, якщо це можливо, шляхом знаходження і нейтралізації обмежуючого чи стратегічного фактора. Діяти іншим чином — значить, не тільки жертвувати часом і грошовими засобами при розгляді кожного аспекта проблеми, а й ризикувати тим, що помірно велика увага приділятиметься факторам, які не є критичними для конкретного рішення.
Принцип узятих зобов'язань. Логічне планування охоплює такий період часу в майбутньому, який потрібний для того, щоб передбачити (за допомогою ряду дій) виконання зобов'язань, пов'язаних з певним рішенням.
Принцип гнучкості. Чим більшої гнучкості можна надати планам, тим менша ймовірність збитків внаслідок виникнення несподіваних подій, однак втрати, пов'язані з забезпеченням гнучкості, необхідно зіставити з тими перевагами, які вона дає.
Принцип навігаційних змін. Чим більшою мірою рішення стосовно планів пов'язані зі зобов'язаннями на майбутнє, тим важливіше, щоб керівник періодично звіряв реальні події з очікуваними і переглядав плани з урахуванням необхідності продовжувати просування до поставленої мети.
На всіх підприємствах за кордоном, а з переходом до ринкової економікиі в Україні, незалежно від їх форм власності складаються бізнес-плани. Їх короткий зміст можна викласти в основних питаннях: 1) що продавати (не виробляти, а саме продавати); 2) з чого виготовляти; 3) хто це робитиме; 4) скільки це буде коштувати; 5) хто це купить; 6) як домогтися того, щоб покупець дізнався про товар; 7) як можна розширити збут.
Складають бізнес-план переважно раціональні люди. Планування бізнесу є тривалим процесом, який відбувається як на великому, так і на малому підприємстві. Ділові люди не можуть обійтися без оцінки всіх аспектів свого підприємства одночасно прогнозуючи їх наслідки.
Планування діяльності означає визначення мети, якої підприємство хоче досягти, стратегію діяльності у поєднанні зі строками, в межах яких ця мета має бути досягнута.
Бізнес-план полегшує організацію роботи і координацію діяльності, пов'язаної з керівництвом фірмою. Ця процедура спирається і на інтуїцію підприємця.
Бізнес-план у письмовому вигляді визначає мету і часові рамки діяльності підприємства.
Результати повинні порівнюватися з початковим планом. Їх оцінка є необхідною при актуалізації цілей і часових рамок.
Варто зазначити, що термін «бізнес-план» — це поняття змінне і багатозначне. Малі та середні фірми часто застосовують неформалізовані плани, що існують тільки в головах людей. Формальний запис бізнес-плану потрібний тоді, коли необхідно знайти джерело фінансування. Великі підприємства доручають написання плану штатним працівникам, єдиним завданням яких є робота над планом діяльності фірми.
Бізнес-план складають як для власних, так і для зовнішніх, потреб. Таким чином інформують працівників, правління або банкірів про підприємницьку діяльність і очікувані наслідки.
Таким чином методика складання бізнес-плану полягає в тому, щоб визначити чітку мету і бачення підприємця миновог оринку, товару, послуг тощо; визначити ступінь прибутковості, аналіз кон'юнктури в конкретній справі; планувати збут та його систему; визначити реальних і потенціальних конкурентів, ступінь їхньої активності,методи збільшення конкурентоздатності; виробити загальну стратегію маркетингу; розробити і впровадити організаційно-виробничу програму; юридично забезпечити організаційно-виробничу програму чи інвестиційний процес; визначити ступінь ризику; скласти план фінансування та його варіанти; знайти джерела фінансування.
