ЛЬВІВСЬКИЙ ОРДЕНА ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” Розглянуто на засіданні кафедри. Протокол від «04» жовтня 2006 р. № 3 Прим. № 1 ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри тактики підполковник С.В. ПОХНАТЮК «___» _______________ 2006 р.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА проведення групового заняття з навчальної дисципліни «Тактика» Т Е М А № 26: Дії механізованої роти в ході збройного конфлікту Час: 2 години Місце: навчальна аудиторія Навчальні та виховні цілі: 1. Довести до курсантів порядок дій механізованої роти в ході збройного конфлікту. 2. Сконцентрувати увагу курсантів на особливостях підготовки та ведення дій механізованої роти в ході збройного конфлікту 3. Виховувати у курсантів здібності в управлінні механізованою ротою в ході збройного конфлікту.
Навчальні питання та розподіл часу: №№ п/п Навчальні питання Час (хв.)
1. 2. 3. Вступ Зміст заняття Загальні положення Особливості підготовки до дій Ведення дій Заключна частина 10 15 30 30 5
Література та навчальні посібники: 1. Бойовий статут Сухопутних військ, частина ІІ (батальйон, рота), стор. 155-161. 2. Рекомендації щодо підготовки та ведення дій мех. і танк. підрозділами у ході припинення конфлікту, роззброєння та ліквідації незаконних збройних формувань.
Завдання на самостійну роботу: 1. Вивчити форми і способи бойових дій механізованих підрозділів. 2. Знати порядок та зміст дій командира роти при організації бойових дій.
ВСТУП – 10 хв. Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять. Оголосити тему та мету заняття, навчальні питання. Застосування військ у внутрішніх збройних конфліктах є крайнім заходом. Механізовані і танкові підрозділи сумісно з іншими підрозділами родів військ і спеціальних військ можуть застосовуватися для вирішення завдань щодо припинення (локалізації) збройних конфліктів, сепаратистських, бандитських дій або іншого протиправного збройного насилля в межах території країни у разі загрози її безпеці, територіальній цілісності та життю, важливим інтересам згідно з офіційно прийнятими урядом законами та правовими актами. У ході локалізації внутрішніх конфліктів, дії в складі єдиного угруповання Збройних Сил підрозділи Сухопутних військ будуть тісно взаємодіяти з підрозділами військ МВС, органами СБУ, прикордонними військами, а в деяких випадках сумісно із формуваннями місцевих органів влади. Характер дій підрозділів буде залежати від ступеня складності збройного конфлікту, складу та оснащеності зброєю НЗФ, які беруть участь у ньому, особливостей фізико-географічних умов району, складу і настрою місцевого населення, можливості та необхідності застосування різноманітних видів озброєння. У всіх випадках головна мета дій підрозділів буде полягати в тому, щоб змусити НЗФ скласти зброю та забезпечити виконання органами правопорядку своїх завдань щодо нормалізації обстановки в районі конфлікту. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ - 75 хв. 1. Загальні положення. Довести перше навчальне питання, основні положення, дати під запис. Батальйон у ході збройного конфлікту може застосовуватися у складі з'єднання, частини, підсилювати збройні формування інших міністерств і відомств, а також діяти самостійно. Рота, як правило, діє у складі батальйону. Мета застосування роти у збройному конфлікті (слайд 3) полягає у розгромі збройних формувань противника; сприянні органам правопорядку у відновленні законності і правопорядку, забезпеченні суспільної безпеки і стабільності, підтримці встановленого режиму; надання необхідної допомоги населенню. На етапі попередження конфлікту (слайд 4) рота може залучатися для рішення наступних завдань: ведення розвідки; виконання завдань по локалізації району конфлікту; посилення охорони важливих державних об'єктів; супровід колон; участь у демонстрації готовності до дій; забезпечення суспільної безпеки і встановленого правового режиму; посилення охорони державної (адміністративної) границі; надання допомоги місцевим органам влади. На етапі припинення збройного конфлікту основними завданнями можуть бути (слайд 5): блокування, роззброювання, а у разі потреби - розгром і ліквідація збройних формувань противника, їх баз, центрів підготовки, складів і комунікацій; припинення збройних зіткнень у районі конфлікту; участь у проведенні заходів щодо роззброювання (вилучення зброї) населення в районі конфлікту; посилення охорони суспільного порядку і безпеки в районах, прилягаючих до району конфлікту. Склад НЗФ. Незаконні збройні формування створюються, як правило, за територіальним принципом, не мають твердого єдиного керівництва і діють в основному розрізнено. Введення окремих збройних формувань у великі загони можливо у разі оборони великих населених пунктів, певної роботи лідерів різних рухів щодо об’єднання зусиль проти загального «ворога», а також за закликом релігійних глав та сил, які проголошують себе законним урядом. Військам під час виконання завдань у зоні конфлікту можуть протистояти: загони самооборони чисельністю до 100 чол. із легким стрілецьким озброєнням та протитанковими засобами; загони народного ополчення чисельністю від 40 до 200 чол. із легким озброєнням; полки народного ополчення чисельністю до 1000 чол., на озброєнні може знаходитися бронетанкова техніка і артилерія; мусульманські винищувальні полки чисельністю більш ніж 400 чоловік. Крім того, на стороні НЗФ можуть діяти офіційно створені завчасно до початку бойових дій збройні сили сторони, яка конфліктує. Так, з приходом у Чеченській Республіці до влади Дудаєва Д. було сформовано сили і національну гвардію чисельністю до 30 тис. чоловік. На стороні НЗФ можуть діяти загони добровольців (найманців) чисельністю до 250 чол. і більше, які є найбільш боєздатні. Способи дій НЗФ. НЗФ, а також вороже настроєна частина населення в районі конфлікту застосовують різноманітні та нестандартні специфічні способи протидії силам правопорядку, великою мірою спираючись на населені пункти. Безпосередньо НЗФ можуть діяти проти військ, приховуючись, як живими заслонами, так і використовувати для цієї мети заручників. Широке застосування в тактиці дій знаходять пристосування засідок у складі 10-15 чол., іноді з використанням танків, бронетанкової техніки та артилерії, а також тактика «наліт-відхід». Більш чисельні групи бойовиків, зведені в загони чисельністю від 100 і більше чоловіків, можуть вести наступальні дії, які можуть підтримувати вогнем артилерії і танків. У районах, підконтрольних НЗФ, можуть створюватися опорні пункти, вузли опору, що використовуються для підвищення можливостей з протидії військам. Широко застосовуються диверсійні дії. На території, яка контролюється органами правопорядку, можливе проведення бойовиками терористичних актів проти представників законної влади, по захопленню заручників з метою висування політичних вимог та інших дій. Невід’ємною частиною протиправної діяльності НЗФ є так звана, «мінна війна». Не виключається можливість застосування в обмежених масштабах отруйних засобів несмертельної дії (поліцейських ОЗ), сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), випадків переднаміреного руйнування об’єктів промисловості, газопроводів і т.д. Застосовуються також дії в тилу військ, як правило, вночі, раптовими нападами, з відходом у населені пункти під прикриттям мирних жителів. При цьому зброя, боєприпаси та екіпіровка залишаються на завчасно підготовлених добре замаскованих місцях складування у районах дій, що дозволяє бойовикам без труднощів пересуватися в райони дій та з них під виглядом біженців переселенців і місцевих жителів. Роль, місце і завдання механізованих, танкових підрозділів під час знищення НЗФ. Можливі способи дій. Під час локалізації внутрішніх конфліктів головна роль відводиться внутрішнім військам МВС. Механізовані і танкові підрозділи в складі частин та з’єднань, а іноді і самостійно, можуть залучатися для надання допомоги органам правопорядку у вирішенні конфлікту та нормалізації обстановки в регіоні. Під час ліквідації великих банд формувань у прикордонній зоні або внутрішньому регіоні, роз’єднанні або роззброєнні великих протиборчих угруповань, які мають на озброєнні важку зброю, головна роль відводиться з’єднанням і частинам Сухопутних військ. У цих умовах роль механізованих (танкових) підрозділів у вирішенні завдань щодо локалізації конфлікту буде полягати в тому, щоб демонструванням готовності до дій змусити конфліктуючі сторони знайти мирним шляхом вирішення проблеми, а у разі необхідності проведенням ряду різноманітних, в тому числі і бойових дій, змушувати збройні формування скласти зброю і забезпечити подальше виконання завдань ВВ МВС щодо нормалізації обстановки у районі конфлікту. Механізовані підрозділи, які мають високу бойову самостійність та універсальність, як правило, діють на головному напрямку у складі головних сил бригади (полку) або самостійно для вирішення часткових задач щодо блокування району дій НЗФ, охорони важливих об’єктів (аеродромів, ПУ, угрупувань артилерії і т.п.), супроводження колон. Крім того, можуть складати загальновійськовий резерв. Танкові підрозділи, як правило, використовуються для посилення механізованих підрозділів, підрозділів внутрішніх військ. Іноді для вирішення окремих завдань можуть використовуватися і самостійно (несення служби на блокпостах, зайняття оборони на вході і виході із гірських ущелин, прикриття можливих напрямків дій бронегруп банд формувань). Основними формами дій механізованих і танкових рот у зонах збройних конфліктів будуть (слайд 6,7): - дії в складі передового загону (авангарду) або головних сил військової (спеціальної) операції під час висування в район зосередження терористичних (іррегулярних) збройних формувань; - блокування районів зосередження терористичних (іррегулярних) збройних формувань та їх ізоляція; - дії в призначених зонах (районах) відповідальності щодо ліквідації терористичних (іррегулярних) збройних формувань; - проведення пошукових дій і прочісування місцевості; - забезпечення дій формувань інших міністерств і відомств під час прочісування населених пунктів; - участь у демонстрації готовності до дій; - блокування й ізоляція району зосередження незаконних збройних формувань; - дії в зонах відповідальності щодо припинення збройних зіткнень, створення районів безпеки; - дії по роззброюванню і ліквідації незаконних збройних формувань; - несення комендантської служби в районах дій; - дії по охороні та обороні важливих об'єктів, районів розташування військ; охорона комунікацій і супроводження колон; - розвідувально-пошукові дії; - спільні дії з підрозділами інших військових формувань і органів. Способи дій роти в ході ведення бойових дій в рамках спеціальної операції. Спеціальна (спільна) операція (слайд 8) – це сукупність погоджених і взаємозалежних за метою, часом і місцем оперативних (оперативно-тактичних), режимних, слідчих заходів і бойових дій, проведених за єдиним замислом з метою виявлення, затримання або ліквідації терористичних (іррегулярних) збройних формувань у визначених районах. До проведення спеціальних операцій можуть залучатися військові частини та підрозділи Збройних Сил України, підрозділи інших військових формувань міністерств і відомств, які створені відповідно до законів України. Порядок проведення спеціальних операцій залежить від умов обстановки і, головним чином, від складу та характеру дій терористичних (іррегулярних), незаконно створених збройних формувань, наявності сил і засобів, характеру місцевості тощо. У будь-якому випадку терміни їх проведення повинні бути обмеженими, а якість ведення бойових дій має забезпечувати максимально ефективне застосування засобів ураження, мінімальні втрати військ і місцевого населення. Операція може проводитися (слайд 9): - пошуком у блокованому або неблокованому районі; - оточенням; - блокуванням з подальшим штурмом населеного пункту; - переслідуванням; - засідкою; - розвідувально-пошуковими та ударними діями; - вистежуванням лідерів найбільш активних груп, терористичних (іррегулярних) угруповань; - із залученням тактичної та армійської авіації, снайперів і груп спеціального призначення, підрозділів розвідки тощо. Способи дій роти в ході ведення наступального бою в рамках спеціальної операції: знищення противника в ході наступу в місцях і районах дій противника шляхом одночасного впливу або знищення його по частинам; рейдові дії; блокування районів, ділянок місцевості, населених пунктів та ізоляція дій противника в них; оточення. роззброювання і ліквідація збройних угруповань; деблокування оточених підрозділів, урядових закладів, місцевих органів влади; проведення розвідувально-пошукових дій; забезпечення проведення прочісування місцевості підрозділами військ та військових формувань; переслідування. Способи дій роти в ході ведення оборонних дій у рамках спеціальної операції: охорона й оборона важливих об'єктів (аеродромів, пунктів управління, угруповань артилерії, районів розташування військ); охорона комунікацій та супроводження колон у зоні збройного конфлікту; улаштування засідок; несення служби та ведення бою на контрольно-перепускних пунктах (сторожових заставах); протидія диверсійним і рейдовим діям противника та діям по улаштуванню засідок. Під час дій у районі конфлікту батальйону (роті) призначається район (зона) відповідальності (слайд 10): величина району (зони) відповідальності батальйону - по фронту до 30 - 40 км, в глибину – до 15 - 20 км; роти – по фронту – до 10 - 15 км, в глибину – до 5-7 км. Висновок: отже форми і способи застосування механізованих (танкових) підрозділів залежатимуть від етапу розвитку збройного конфлікту, або при переростанні його в бойові дії – від виду бою. Після доведення положень першого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. 2. Особливості підготовки до дій. Підготовка роти до дій з локалізації і припинення збройних конфліктів включає (слайд 11): організацію дій; підготовку підрозділів; практичну роботу командирів підрозділів, їх заступників і штабу в підпорядкованих підрозділах; висування (перекидання) у район конфлікту та інші заходи. Під час з'ясування завдання командир роти крім звичайних питань повинний зрозуміти: в якому правовому режимі, у взаємодії з якими підрозділами, частинами, органами державної влади має виконувати поставлене завдання; роль і місце роти, найважливіші об'єкти і рубежі, оволодіння якими забезпечує ізоляцію району дій; межі району дій; можливий характер дій роти; види і порядок застосування озброєння; час початку дій та інші питання. У ході оцінки противника командир роти додатково повинен вивчити: райони зосередження іррегулярних збройних формувань, їх склад, озброєння, можливе посилення в ході дій і можливий характер дій у зоні відповідальності роти; сильні та слабкі сторони противника, його можливості по веденню диверсійних дій та можливі місця організації засідок; можливості противника по веденню довготривалих автономних бойових дій, у тому числі партизанських; соціально-політичну обстановку в районі конфлікту, національний склад населення та його настрій; систему загороджень, охорони й оборони районів розташування іррегулярних збройних формувань на напрямку дій роти, а також найважливіші рубежі й об'єкти в бойовому порядку противника, від захоплення яких залежить стійкість його оборони; наявність шляхів маневру, можливість виходу з бою або ухилення від нього. На основі оцінки противника командир роти робить висновки: що необхідно додатково розвідати; як використовувати слабкі місця і нейтралізувати сильні сторони противника; які об'єкти потрібно подавити в першу чергу; які необхідно здійснити заходи щодо попередження та недопущення захоплення збройними формуваннями життєво важливих об'єктів та проведення яких забезпечить захоплення й утримання ініціативи; які способи дій обрати для локалізації і примушення збройних формувань скласти зброю; які провести заходи щодо захисту місцевого населення та недопущенню його загибелі; яку роботу провести з місцевим населенням; руйнування яких цивільних, промислових, адміністративних, екологічних та інших об'єктів неприпустимо, або обмежено. Під час оцінки своїх підрозділів командир роти враховує: наявність у особового складу, особливо у офіцерів і сержантів, бойового досвіду; злагодженість підрозділів, бойову напруженість майбутніх дій; які сили та засоби органів державної влади, на якій правовій основі, у якому обсязі забезпечують виконання поставлених завдань і порядок підтримки зв'язку і взаємодії з ними. Під час оцінки місцевості необхідно: уточнити місця розташування екологічно небезпечних об'єктів і найважливіших об'єктів життєзабезпечення, які не підлягають руйнуванню (знищенню); місце розташування найважливіших об'єктів у зоні відповідальності, оволодіння якими знижує бойові можливості противника і його здатність до ведення тривалих бойових дій; наявність бар'єрних рубежів, можливих районів завалів, руйнувань, затоплень і шляхів обходу, а також можливість блокування маршрутів руху місцевим населенням. Під час визначення першочергових заходів щодо підготовки до виконання завдання крім звичайних питань визначаються: порядок забезпечення майбутніх дій; особливості морально-психологічного стану особового складу; завдання по доведенню особовому складу умов і способів ведення дій; завдання по підготовці спільних дій роти, доданих і взаємодіючих сил і засобів, у тому числі, збройних формувань та органів інших міністерств і відомств. У рішенні командир роти визначає (слайд 12): замисел бойових дій (район дій, завдання й у якій послідовності їх виконувати, способи дій, сили і засоби, які залучаються, побудову бойового порядку, ділянки зосередження основних зусиль, час готовності до дій); завдання підрозділам (елементам бойового порядку), час зайняття рубежів і початку дій; порядок застосування і використання техніки; основні питання і сигнали управління і взаємодії; організацію управління; завдання щодо всебічного забезпечення. При цьому, з урахуванням специфіки майбутніх дій, додатково визначаються сили і засоби для припинення можливої протидії з боку місцевого населення та обмеження із застосування засобів ураження. Бойовий порядок створюється з урахуванням завдань, які вирішуються підрозділами інших міністерств (відомств) та їхньої тактики дій. Бойові завдання підрозділам, як правило, ставляться письмово з записом у журнал бойових дій, який ведеться в батальйоні (роті). Уточнення завдань проводиться щодобово. Під час постановки бойових завдань підрозділам додатково вказуються: при введенні в район збройного конфлікту (слайд 13): зона відповідальності (комендантська ділянка); лінія припинення вогню; границя зони між конфліктуючими сторонами; гуманітарний коридор (якщо він призначається); район зосередження озброєння, бойової техніки сторін; кількість постів і контрольно-пропускних пунктів; склад постів, кількість і марка машин, що залучаються для несення служби; час несення служби і періодичність перевірки; місце і час проведення розводів; пізнавальні знаки; сигнали управління на кожну добу; порядок огляду транспорту, вантажів і громадян; способи і час доповідей обстановки в зоні відповідальності; при блокуванні збройних формувань противника в населеному пункті або у визначеному районі (слайд 14): основні напрямки (ділянки) перехоплення шляхів виходу та напрямки ударів щодо припинення його спроб прорватися з заблокованого району; завдання із заборони підходу збройних формувань противника до заблокованих угруповань ззовні; при розгромі збройних формувань противника у визначеній зоні (районі): завдання і рубежі його вогневого ураження, ділянки (напрямки), які необхідно прикрити обороною та напрямки ударів загальновійськових з'єднань і частин. Під час організації взаємодії командир роти додатково погоджує (слайд 15): порядок і сигнали взаємного впізнання між штатними підрозділами, приданими, підтримуючими та взаємодіючими силам і засобами; порядок виходу на рубежі та дії своїх військ по локалізації (ліквідації) збройних формувань за варіантами дій; пароль на кожен день; порядок дій, обміну інформацією та забезпечення флангів з сусідами; порядок позначення займаних рубежів для авіації; порядок дій військ по використанню вогню артилерії й ударів авіації; порядок подолання мінно-вибухових загороджень; порядок ведення розвідки та сили і засоби які залучаються; місця розташування сторожових постів (нерухомих бічних застав) і порядок забезпечення безпеки руху колон; порядок спільних дій зі збройними формуваннями інших міністерств і відомств. Взаємодію командир батальйону (роти) організує як правило, по карті, аерофотознімку, на макеті місцевості або на місцевості в залежності від умов обстановки і завдань. Під час організації управління командир уточнює (слайд 16): місця розташування пунктів управління; порядок застосування засобів зв'язку; місця розташування пунктів управління підрозділів інших силових структур у районі конфлікту; порядок переміщення пунктів управління в ході виконання поставлених завдань; склад і час, район розгортання пунктів управління підрозділів, які діють на окремих напрямках. Під час організації всебічного забезпечення командир роти, додатково вказує: з розвідки - сили і засоби розвідки інших міністерств і відомств, їх завдання та зони відповідальності; райони, які контролюються противником і своїми військами; місця (об'єкти) в районі яких забороняються дії розвідувальних органів; з охорони - завдання щодо виявлення та знищення розвідувально- диверсійних груп і вогневих засобів на підступах до охороняємих зон та підрозділів, маршрутів руху колон, порядок відбиття нападу противника; з радіоелектронної боротьби - завдання щодо радіоелектронно-інформаційного забезпечення та радіоелектронного подавлення, місця розміщення засобів радіоелектронної боротьби і порядок їх дій, порядок взаємодії з загальновійськовими підрозділами; з тактичного маскування - порядок проведення демонстративних дій і пересувань, використання умов обмеженої видимості, а також прихованих шляхів для руху у вихідні райони, на рубежі блокування, у райони проведення пошуку; порядок використання місцевості та місцевих предметів для розташування особового складу і вогневих засобів на рубежах блокування; з інженерного забезпечення - які сили та типи загороджень використовують збройні формування противника; які засоби мати в підрозділах для подолання мінно-вибухових загороджень; способи дій підрозділів на замінованій місцевості та під час виявлення замінованих об'єктів: з радіаційного, хімічного і біологічного захисту - додаткове виділення підрозділам аерозольних і запальних засобів; з морально-психологічного забезпечення - основні висновки щодо морально-психологічної обстановки в зоні конфлікту; порядок роз'яснення причин конфлікту, характеру та військово-політичних цілей дій військ по ліквідації збройного конфлікту; заходи щодо підтримки у військовослужбовців високого морально-психологічного стану, бойової настороженості, подоланню розгубленості і політичної дезорієнтації військовослужбовців, постійної готовності до відбиття ударів іррегулярних формувань і припинення терористичних актів; заходи щодо захисту від інформаційно-психологічного впливу деструктивних сил і засобів масової інформації; заходи щодо попередження правопорушень по відношенню до цивільного населення в районі розташування та ведення бойових дій, порядок роз'яснювальної роботи з ним; порядок роз'яснення норм міжнародного гуманітарного права, що стосуються збройних конфліктів, заходи щодо створення соціальних і правових умов для виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків та реалізації їх прав і соціальних гарантій; з технічного забезпечення - завдання щодо організації технічного забезпечення підрозділів, які діють автономно, а також підрозділів, які виділяються для охорони маршрутів і окремих об'єктів; з тилового забезпечення - норми додаткових запасів матеріальних засобів при бойових машинах і військовослужбовцях; особливості організації харчування, водопостачання і підвозу матеріальних засобів; додаткові заходи по протипожежному захисту й охороні підрозділів тилу. Для запобігання втрат серед місцевого населення, перед нанесенням зосереджених вогневих ударів і масованих вогневих нальотів артилерії необхідно прийняти заходи для забезпечення його безпеки, у тому числі примусову їх евакуацію з району бойових дій, при необхідності. Підготовка роти до бою (дій) по локалізації і припиненню збройного конфлікту включає (слайд 17): доукомплектування підрозділів особовим складом, забезпечення їх озброєнням і військовою технікою, боєприпасами, пальним та іншими матеріальними засобами; проведення заходів морально-психологічного забезпечення; безпосередню підготовку командирів, штабу й особового складу до виконання завдань, а озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів до бойового застосування. Головною особливістю підготовки є проведення її в стислі терміни в місцях постійної дислокації або в зазначеному районі, на штатному полігоні або на непідготовленій ділянці місцевості. Підготовка продовжується і з одержанням бойового завдання під час висування і прибуття в район збройного конфлікту. У ході практичної роботи в підпорядкованих підрозділах особлива увага приділяється роботі в тих підрозділах, які починають дії першими та мають вирішувати найбільш складні завдання. У цих підрозділах командир роти працює особисто. Висування (перекидання) у район конфлікту. Загальновійськові підрозділи висуваються в район конфлікту, як правило, вночі з дотриманням маскування. Батальйон висувається однією колоною по одному маршруті, рота - у складі колони батальйону або у складі похідної охорони. Засоби посилення діють у колонах своїх підрозділів у готовності до негайних дій. З підходом до мостів, ущелин, інших місць можливого нападу противника органи похідної охорони проводять їх огляд, переходять до оборони і забезпечують проходження колони через небезпечну ділянку, у головну похідну заставу висилається інший підрозділ. Під час руху через район активних дій збройних формувань противника безпека руху колон може забезпечуватися сторожовими заставами або постами (до посиленого механізованого взводу), які послідовно розгортаються за маршрутом руху зі складу військ, що здійснюють марш. Після проходження колони, ці підрозділи приєднуються до колони батальйону і займають місце в похідному порядку на привалі. Підрозділи технічного і тилового забезпечення, під час здійснення маршу самостійно, підсилюються механізованими підрозділами, які розподіляються по глибині колони з розрахунку одне механізоване відділення (бойова машина, танк) на 7 - 10 транспортних машин. Пункт управління батальйону може висуватися в глибині колони головних сил. Управління здійснюється по радіо або сигнальними засобами. При нападі противника на колону підрозділ охорони зав'язує з ним бій на вигідному рубежі і вогнем усіх видів зброї відбиває напад, а колона, збільшивши швидкість, виводиться з району засідки. Розташування у базовому центрі (районі бойових дій). У районі бойових дій рота, в залежності від бойового завдання, може розташовуватися в оборонному бойовому порядку, у районі зосередження або в складі бригади в обладнаному базовому районі (центрі). Район розташування базового центра призначається, як правило, на місцевості, яка має природні укриття і забезпечує надійний захист підрозділів від нападу противника. Як правило він вибирається поза населеними пунктами, поблизу головних магістральних доріг, які забезпечують швидкий вихід до районів дій. Батальйон у базовому центрі розташовується поротно, як правило, у складі головних сил бригади (полку) та, як виняток, самостійно. Величина району базового центра для батальйону в залежності від умов місцевості і складу сил може бути 4-6 кв. км., а іноді й більше. Роти розташовуються в бойовому порядку в один ешелон. Опорні пункти рот розташовуються так, щоб вони перехоплювали своїм розташуванням і вогнем усі можливі напрямки дій противника. Опорні пункти підготовляються до кругової оборони, широко використовуються ходи сполучення. Для вогневих засобів підготовляються основні, запасні та тимчасові вогневі позиції з урахуванням ведення вогню в сторони флангів, частина вогневих засобів розташовується в глибині. В опорних пунктах взводів для розміщення особового складу обладнуються обваловані намети (бліндажі). Проміжки між опорними пунктами повинні бути мінімальними. На віддаленні до 400 м від першої траншеї виставляються спостережні пункти, влаштовуються засідки, виставляються секрети, а на дорогах, які ведуть у район базового центра виставляються контрольно-пропускні пункти. Мінометна батарея батальйону знаходиться на вогневих позиціях у повному складі або повзводно на загрозливих напрямках, у готовності відкрити вогонь черговими вогневими засобами або всіма підрозділами. Підрозділи технічного забезпечення і тилу батальйону розміщуються з урахуванням забезпечення підрозділів, як правило, в центрі району розташування батальйону. Район розташування роти обладнується в інженерному відношенні, по всьому периметрі встановлюються мінні поля та влаштовуються загородження різного типу. Організується система вогню, яка забезпечує ураження формувань противника фланговим, перехресним і кинджальним вогнем. Висновок: таким чином, найбільш суттєвим чинником впливом на процес організації бою з іррегулярними збройними формуваннями є обмеження у застосуванні зброї, взаємодія з іншими силовими структурами, відсутність суцільної лінії фронту та значний дефіцит часу на підготовку до бойових дій. В той же час робота командира по організації бойових дій поповнюється додатковими заходами та задачами, які необхідно вирішити в стиснуті строки. 3. Ведення дій Блокування району, ізоляція НЗФ та прочісування (слайд 18). Блокування збройних формувань полягає в занятті вигідних рубежів місцевості, надійному перекритті доріг та інших шляхів можливого виходу дрібних груп з районів їх зосередження, повної ізоляції і позбавлення доступу до підрозділів забезпечення, заборона притоку поповнення, постачання боєприпасів і зброї з метою наступного роззброювання або ліквідації. Дії з блокування плануються в тісній взаємодії з підрозділами інших силових структур. Як правило, загальновійськові підрозділи беруть участь у блокуванні району, а підрозділи інших силових структур проводять прочісування блокованого району. При нестачі сил і засобів механізовані підрозділи можуть залучатися до прочісування разом з підрозділами інших силових структур. Район вважається блокованим, якщо між сусідніми підрозділами, розташованими по внутрішньому кільцю блокування є вогневий зв'язок та забезпечується проглядання місцевості. Склад і чисельність підрозділів визначається розміром району блокування, бойовими можливостями підрозділів, умовами місцевості, порою року і часом доби. Район блокування поділяється на ділянки відповідальності рот, які у свою чергу розділяються на сектори для взводів. При блокуванні ротам призначаються рубежі: на закритій місцевості - до 2 км; на відкритій місцевості - до 5 км. На рубежі блокування підрозділи повинні перейти до оборони. Проміжки між підрозділами прикриваються вогнем і загородженнями. З метою досягнення раптовості підрозділи одночасно з декількох напрямків приховано та стрімко висуваються на бойовій техніці в зазначений район, займають намічені позиції та надійно перекривають усі шляхи виходу з району, який блокується. На важкодоступні ділянки підрозділи можуть висаджуватися вертольотами як тактичний повітряний десант. Під час блокування великих населених пунктів і міст, або окремих районів міста батальйони (роти) можуть займати позиції на одному з двох кілець оточення або цілком по кільцю, одночасно з оточенням (блокуванням) населеного пункту або іншого об'єкту по його периметру. Займаються пануючі висоти і дахи високих будівель, що дозволяє в період прочісування контролювати площі, перехрестя, основні вулиці та двори, проходи, дороги. Кожний підрозділ, який займає висоту, дах, горище високого будинку підсилюється мінометами, снайперами. Основні (можливі) шляхи руху збройних формувань всередині міста перекриваються посиленими механізованими ротами (взводами). Для механізованих рот призначаються ділянки відповідальності, які включають у себе визначену частину міста. Танки, БМП, БТР займають вогневі позиції в районі площ і перехресть доріг, під прикриттям будинків, у садах та інших укриттях. Вогневі позиції мінометів вибираються в дворах будинків, підступи до яких прикриваються вогнем піхоти. Обслуги гранатометників розташовуються на дахах (горищах) найбільш високих будинків для забезпечення ведення вогню по площах, перехрестях вулиць (доріг) та уздовж вулиць. Піхота організує прикриття вогневих засобів від ураження вогнем гранатометів і стрілецької зброї. З виходом збройних формувань до позицій підрозділів і відмовленні від опору вони роззброюються та під конвоєм передаються органам внутрішніх справ, а у разі надання опору знищуються. Прочісування (слайд 19) починається після завершення блокування зазначеного району і може здійснюватися в одному напрямку, по напрямках, що сходяться в центрі, та по розбіжних напрямках з центра, а також поділом блокованого району на ділянки з послідовним оглядом кожної з них. До початку прочісування населених пунктів, з метою уникнення втрат серед місцевого населення за допомогою радіомовних станцій населенню пропонується залишити населений пункт і через зазначені проходи зібратися у встановлених місцях (фільтраційних пунктах). Темп прочісування повинний забезпечувати ретельний огляд місцевості, житлових будинків, будівель та інших об'єктів і прикриття підрозділів вогнем сусідів і може складати: на відкритій місцевості - 2-4 км за годину; на середньопересіченій - 1-2 км за годину; на гористо-лісистій – 300-500 м за годину. Виявлені у ході прочісування зброя і боєприпаси вилучаються, підозрілі особи, а також особи, які вийшли на позиції блокуючих підрозділів затримуються і передаються органам внутрішніх справ. Особи, які чинять опір, знищуються. Для заборони виходу противника з великого населеного пункту доцільно здійснювати не блокування, а оточення. Надійне оточення міста досягається створенням двох кілець оточення - внутрішнього і зовнішнього. При цьому внутрішнє кільце створюється на віддаленні до 2 - 3 км від окраїни міста. Під час дій у вузьких полонинах і ущелинах бойовий порядок роти будується більш глибоким, як правило, кутом назад, бойова техніка виділяється в окрему бронегрупу, у кожну механізовану роту виділяється артилерійський корегувальник для управління вогнем підтримуючої артилерійської батареї. Система вогню створюється з урахуванням, що основним засобом ураження противника на нижньому ярусі є вогонь прямим наведенням знарядь, танків, бойових машин піхоти, гранатометів; на другому ярусі - вогонь артилерії, бойових машин піхоти, мінометів і зенітних установок; на наступних ярусах - удари армійської авіації. Оволодіння ущелиною (долиною) починається з захоплення механізованими підрозділами висот, які прилягають до ущелини (долини). Наступ ведеться по обидва боки ущелини (долини) на різних рівнях: на першому рівні взвод (рота), як правило, просувається в передбойовому порядку безпосередньо до гребеня висот, на другому - на дві третини висоти, на третьому - на одну третину. Коли оволодіння ущелиною здійснюється у складі бригади (полку), то два батальйони можуть діяти по гребенях висот праворуч і ліворуч від ущелини, а третій — по ущелині. Попереду кожного взводу на віддаленні 50 - 100 м діє одне відділення в бойовому порядку. Особливу увагу командир приділяє узгодженню дій підрозділів, які наступають по схилах висот і хребтах з діями підрозділів, які наступають по долині (ущелині), а також з приданою і підтримуючою артилерією й армійською авіацією. Захоплення висот здійснюється сковуванням противника частиною сил із фронту і діями головних сил із флангів і тилу за підтримкою вогню артилерії й ударів авіації. В окремих випадках, домінуючі висоти і проходи можуть захоплюватися діями розвідувальних підрозділів з наступним їх закріпленням механізованими підрозділами. Після оволодіння висотами, що прикривають вхід в ущелину (долину), починають просування підрозділи, які наступають ущелиною. Бронетехніка після спішування піхоти діє за підрозділами, які рухаються ущелиною (долиною) слідом за загоном забезпечення руху. Розподіл бойових машин у колоні визначається рішенням командира в залежності від висоти гір, розташуванням вогневих точок противника і наявності рослинності. За спішеними підрозділами, як правило, пересуваються бойові машини піхоти, а потім танки. Після оволодіння ущелиною висоти, входи і виходи з ущелини, мости, населені пункти, перевали і вузькі місця прикриваються сторожовими постами. Відстань між сторожовими постами - до 2,5 км (до 1 км у суцільному лісовому масиві). Швидкість руху спішених механізованих підрозділів по схилах і хребтах, у залежності від характеру пересіченості, крутості схилів, рослинності та стану погоди може бути від 300 - 400 м до 2 - 3 км за годину. Зміст і глибина завдання для підрозділів визначаються виходячи зі складу противника, який обороняє об'єкт або опорний пункт. Атака здійснюється, як правило, з ходу з висуванням у пішому порядку за підтримкою вогнем артилерії, танків і бойових машин піхоти. Під час бою в місті батальйон може бути призначений у штурмовий загін, а рота у штурмову групу. До складу штурмового загону (групи) від підрозділів інших силових структур можуть виділятися групи прочісування і конвоювання. Найближчим завданням штурмової групи може бути оволодіння будинком, декількома будинками, а іноді й одним кварталом. Для підтримки штурмових груп призначаються артилерійські підрозділи, а також бойові вертольоти. Штурмова група забезпечується підривними зарядами, запальними і сигнальними засобами. Підрозділ штурмової групи розбивається на двійки або трійки (слайд 20). Наступ штурмової групи в бойовому порядку без спішування піхоти категорично забороняється. Бойова техніка штурмової групи, яка наступає по магістральній вулиці, висувається трьома колонами. Праворуч і ліворуч на віддаленні 5 м від будинків висуваються танкові і механізовані підрозділи, по середині вулиці - інженерні підрозділи і командний пункт командира штурмового загону. У голові кожної колони висувається танковий взвод під прикриттям піхоти, які діють в пішому порядку, ведуть вогонь по перших поверхах і підвалах будинків. Резервні групи, які просуваються на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) за танками, ведуть вогонь по 2 - 3 поверхах. За резервними групами висуваються зенітні самохідні установки (бойові машини піхоти), які ведуть вогонь по верхніх поверхах і дахах будинків. Під таким прикриттям танки ведуть вогонь по вогневих засобах та інших об'єктах у підвалах і на перших поверхах будинків на віддаленні до 800 м. Слідом за піхотою, яка діє у пішому порядку, висуваються групи прочісування, які завершують знищення противника, що залишився в будинках. Таким чином, штурмова група, послідовно вирішуючи ряд завдань, просувається вперед. Висування танків для ведення вогню прямим наведенням прикривається механізованими підрозділами. Для захоплення будинку штурмова група висувається в пішому порядку на вихідний рубіж, віддалення якого від об'єкта атаки має складати до 200 м. Зайнявши вихідний рубіж, у встановлений час піхота відкриває вогонь по будинку, забороняючи ведення вогню противником. Танки під прикриттям вогню піхоти висуваються на позиції на віддаленні прямого пострілу від об'єкта атаки та знищують вогневі засоби і живу силу на підступах до будинку та у його середині. Після подавлення противника на підступах до будинку і на його перших поверхах, піхота уривається до будинку і завершує знищення противника, який залишився. Артилерія в цей час забороняє підхід резервів і знищує вогневі засоби в сусідніх будинках. Танки і БМП повинні змінювати вогневі позиції після декількох пострілів. Захоплені об'єкти забороняється залишати без прикриття й охорони. Після захоплення будинку або кварталу організується його оборона. Висотні будинки займаються і використовуються для ведення боротьби зі снайперами та заборони можливих дій противника по прилягаючих вулицях і скверах. Піхота займає вогневі позиції у підвалах, будівлях, за заборами, у руїнах, поблизу танків. Бойові машини укриваються у внутрішніх дворах, при цьому вогневі позиції вибираються з урахуванням використання мертвих просторів будівель, крон дерев та інших укриттів, які захищають від вогню з верхніх поверхів. Будинки обладнуються для ведення бою, віконні і дверні прорізи закладаються підручними матеріалами (мішками з піском, землею, ящиками з-під боєприпасів із землею, пакетами з дошок, цеглинами). На горищах і в напівпідвалах створюються кулеметні гнізда, обладнуються укриття для снайперів. Перед фронтом і на флангах, а також на місцевості закритої від спостереження і прострілу встановлюються мінно-вибухові загородження. Усередині будинків і між будинками проробляються проходи для маневру підрозділами закриті від спостереження і прострілу. Паливні матеріали убираються з приміщень і готуються засоби для гасіння пожеж, організується система спостереження. Вогневі засоби підрозділу в будинках розміщаються по можливості багатоярусно для створення багатошарового вогню. При переході до оборони населених пунктів та інших важливих об'єктів сади, посадки й іншу рослинність перед об'єктами, які обороняються, необхідно знищувати для виключення їхнього використання противником. У ході дій по оволодінню містом і населеними пунктами необхідно вміло застосовувати задимлення ділянок вулиць, окремих будинків для осліплення противника і забезпечення скритності дій підрозділів. Загальновійськові підрозділи в зазначеній зоні відповідальності можуть вести розвідувально-бойові дії (слайд 21). Розвідувально-бойові дії можуть бути одиночними або груповими. Одиночні розвідувально-бойові дії проводяться одним або декількома спеціально створеними розвідувально-бойовими органами з розрахунку одна група на 2 - 3 об'єкти. Групові розвідувально-бойові дії плануються і проводяться за єдиним планом із залученням усіх розвідувальних органів загальновійськових з'єднань і частин. Виконання розвідувально-бойових дій повинно покладатися на рейдові загони (групи), у складі яких необхідно мати як наземні, так і повітряні компоненти. У своїй зоні відповідальності підрозділи можуть здійснювати пошук противника. З метою скорочення часу і підвищення ефективності прочісування районів, де є підземні комунікації, сховища, в кожному батальйоні створюються спеціальні групи в складі механізованого взводу, посиленого інженерними підрозділами. У середньому темп пошуку може бути: при пошуку в лісі на рівнинній і середньопересіченій місцевості –1,5-2 км/год; у гористо-лісистій місцевості - 300 - 600 м/год. (слайд 22). Під час пошуку противника, який приховується в підземних сховищах, темп знижується в 2 - 3 рази. При веденні пошуку в населеному пункті сільського типу розвідувально-пошуковою групою в складі відділення потреба часу складає 1—2 години для одного будинку. Вночі темп пошуку буде нижче, ніж в день. При прочісуванні інтервал між військовослужбовцями на відкритій місцевості може складати 10 -15 м. Під час охорони комунікацій і важливих об'єктів загальновійськові підрозділи створюють єдину систему спостереження. Місця для спостерігачів і спостережних постів вибираються на схилах пануючих висот. Місця для спостереження займаються в нічний час або умовах обмеженої видимості. До наступу світлого часу спостерігачі ретельно маскуються і ведуть спостереження за дрібними групами збройних формувань. Переміщення спостережних постів також здійснюється в темний час доби. Позиції готуються до кругової оборони, для відбиття нападу противника взводам призначаються смуги вогню і додаткові сектори обстрілу, ділянки зосередженого вогню, вогневим засобам - запасні позиції. Вони обладнуються в інженерному відношенні й упорядковуються з урахуванням місцевості і тривалості несення служби особовим складом, відриваються траншеї повного профілю, бліндажі, укриття для боєприпасів, продовольства і води, обладнуються місця для зберігання зброї. Навколо позиції встановлюються мінно-вибухові загородження і сигнальні міни. На далеких і відкритих підступах до об'єкта охорони встановлюються сигнальні міни. При розташуванні на місці механізовані підрозділи за вказівкою командира бригади (полку) можуть залучатися для охорони командних і тилових пунктів управління, вогневих позицій артилерії. Для організації охорони цих об'єктів, як правило, виділяється механізована рота. Рота, як правило, займає оборону по периметру або половині периметру. Район розташування обладнується в інженерному відношенні. Для бойової техніки обладнуються основна і запасні вогневі позиції з таким розрахунком, щоб їх вогонь перекривав усю площу перед фронтом роти. Траншеї і ходи сполучень відриваються в повний профіль, над стрілецькими осередками робляться перекриття, для кулеметників, гранатометників створюються запасні позиції. На закритих від спостереження ділянках установлюються мінні поля та сигнальні міни. Гранатометники розподіляються по фронту оборони в залежності від танконебезпечних напрямків. У роті створюється резерв, як правило, з одного відділення. Рота розташовується на віддаленні 200-300 м від крайніх машин командних пунктів і позицій артилерії, а екіпажі машин і обслуги складають другу лінію оборони. Зв'язок організується з комендантом або начальником охорони пункту управління і командиром артилерійського підрозділу (групи) радіо- та проводовими засобами зв’язку. Безпека, планомірність і своєчасність руху колон забезпечується охороною маршрутів сторожовими заставами, супроводом колон бойовими підрозділами під прикриттям авіації. До складу автоколони повинні включатися один бронетранспортер або бойова машина піхоти на 7-10 автомашин. Для супроводження колон у зоні ведення бойових дій виділяються провідники з числа офіцерів штабів підрозділів, в район розташування яких здійснюється висування. Коли окраїни міста не захоплені військами, для супроводження колон використовуються провідники з числа місцевих жителів. При цьому додатково встановлюється стійкий зв'язок з підрозділами і постами, які діють попереду, а також всередині колони; на час висування і заняття вихідного положення для штурму встановлюється порядок роботи радіозасобів тільки на прийом. До складу колон включаються сапери, авіанавідник і артилерійський корегувальник. Рух колон здійснюється у світлий час доби. Нічний відпочинок організується на спеціально підготовлених місцях біля диспетчерських пунктів і сторожових застав, де організується їх охорона й оборона. У випадку нападу на колону бойова техніка займає бойовий порядок "ялинка", піхота спішується, ставить димову завісу для прикриття колони і відбиває напад, а водії, не зупиняючись, виводять машини із зони ураження, при цьому перший і останній бронетранспортер продовжують супроводжувати колону. При виведенні підрозділів із зони відповідальності здійснюється її передача представникам місцевих органів. При цьому складається акт передачі. Висновок: отже, особливості боротьби з НЗФ розширюють спектр способів бойових дій, або наповнюють вже існуючі способи новим змістом. Висновок до заняття: Сучасні механізовані і танкові підрозділи володіють значними можливостями для створення в короткі терміни стійкої оборони і успішного відбиття наступу переважаючого в силах противника. Питання власної безпеки і оборони, методи протидії існуючим і потенційним загрозам, кожна держава, на сучасному етапі розвитку воєнно-політичної обстановки, повинна розглядати в світі останніх подій на міжнародній арені та в зміні орієнтирів при визначенні зовнішньополітичного курсу країни. Досвід війн (збройних конфліктів) останніх десятиріч впевнено показав, що збройні конфлікти сучасності визрівають досить довгий час і проходять рід фаз розвитку від початкових явищ до застосування Збройних Сил у складі об’єднаних угруповань. Фаза початкового розвитку конфлікту характеризується широким застосуванням в локалізації конфлікту інших силових структур (не Збройних Сил). Органи Державної прикордонної служби, МВС, Служби безпеки, органи державної влади і місцевого самоврядування першими готують та проводять заходи по ліквідації конфлікту. Друга фаза – застосування Збройних Сил за умов, коли дії силових структур не дозволили загасити конфлікт. Отже підрозділи Збройних Сил з початком операції зустрінуться в районі конфлікту з вже задіяними підрозділами інших силових структур, правоохоронних та державних органів, з якими необхідно тісно взаємодіяти для того, щоб виконати поставлені завдання саме на початковому етапі конфлікту, не допускаючи його загострення і розширення. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – 5 хв. 1. Підвести підсумок заняття. 2. Відповісти на запитання курсантів. 3. Дати завдання на самостійну підготовку. Розробив: кандидат військових наук, професор кафедри тактики майор Ю.А. ДЗЮБЕНКО старший викладач кафедри тактики працівник ЗСУ В.В. ФЕДОРЕНКО
