Титан Відродження Виповнилось 525 років від дня народження Рафаеля
Микола БУКАТИЙ
АВТОПОРТРЕТ. РАФАЕЛЬ САНТІ, 1506 Р.
«СИКСТИНСЬКУ МАДОННУ» РАФАЕЛЬ СТВОРИВ ПIД ЧАС СВОГО ТВОРЧОГО ЗЛЕТУ (1516—1519 РР.). ВОНА СТАЛА УОСОБЛЕННЯМ МАТЕРИНСТВА, ДУХОВНОЇ КРАСИ Й МУЧЕНИЦТВА
Видатний італійський художник і архітектор у своїх картинах оспівав людину і залишив по собі твори, що являють нам світ зачарований, і нескороминущий, залишив нам образ Матері — люблячої і страждаючої, чудовий і незабутній. Тисячі художників писали мадонн, та мадонни Рафаеля — сама довершеність. Рафаель (італійською Рафаелло Санті) народився 6 квітня 1483 р. у маленькому італійському містечку Урбіно (Умбрія) в сім’ї живописця і поета-гуманіста Джованні Санті. Його батько дав перші уроки живопису в своїй майстерні. Батько працював при дворі урбінського герцога Монтефельтро, де панувала витончена, інтелектуальна атмосфера. У колі придворних, вчених і поетів сформувався гуманістичний світогляд Рафаеля. А на творах таких великих майстрів з Урбіно, як П’єро делла Франческо й Донато Браманте, розцвів його живописний дар... Рафаель рано залишився сиротою. Йому було всього лише вісім років, коли померла мати, а три роки потому помер і батько. У 1500 р. Рафаель переїхав до Перуджі, де вступив у майстерню П’єтро Перуджіно. У нього Рафаель перейняв м’якість і плавність ліній малюнка, ідеальне відчуття композиційної глибини. Ранні твори Рафаеля, написані під впливом учителя, вирізняються м’яким ліризмом пейзажу («Сон лицаря», «Три грації», «Мадонна Конестабіле»). Сімнадцятирічний Рафаель відразу знаходить свій напрям. Він починає створювати сюїту мадонн, у яких відверто виражає тугу за матір’ю, яка рано померла, схиляється перед дивом материнства, загадковою сутністю буття. Ці мадонни сьогодні показують нам істинну душу художника і є неперевершеними шедеврами. Учнівський період Рафаеля завершила картина «Заручини Марії» (1504 р.). У 1504 р. Рафаель приїжджає до Флоренції, де зосередився центр італійського мистецтва, зароджувалося і піднялося Високе Відродження. Вся Флоренція стежила за поєдинком двох титанів — Леонардо і Мікеланджело. Вони працювали над батальними композиціями для Зали Нарад: Леонардо зображував битву флорентійців із міланцями при Ангіарі 1440 р., Мікеланджело — битву флорентійців із пізанцями 1364 р. Рафаель вивчає анатомію, математику, перспективу. Він
У Ватикані Рафаель виявив, що велика частина палацових зал уже повністю або частково оформлена іншими художниками. Проте Папа, підкорений генієм Рафаеля, доручив йому наново розписати три Ватиканські кімнати, відлучивши майстрів Перуджіно, Содожу, Брамантіно, Перуці. Фрескові розписи Рафаель почав із середньої зали «Станца делло Сен’ятура», відведеної під бібліотеку. Для розписів стін і стелі вiн обрав теми, які асоціювалися з чотирма областями духовної діяльності людини — богослов’ям («Діспута»), філософією («Афінська школа»), поезією («Парнас»), юриспруденцією («Мудрість, Міра, Сила»), а також відповідні головним композиціям алегоричні, біблійні та міфічні сцени на плафоні. Великомасштабні композиції на стінах станц присвячені філософії, поезії, теології, церковному і світському законодавству, античних мудреців зображено поруч із сучасниками Рафаеля, найвидатнішими діячами Відродження. «Діспута» присвячена тріумфу християнської релігії. У «Парнасі» представлена поезія. У центрі фрески Аполлон із віолою в оточенні муз. Увесь живописний комплекс «Станца делла Сен’ятура» довершили величні фігури Мудрості, Міри та Сили, що втілюють головні чесноти Правосуддя. Краща і найвідоміша з цих фресок: «Афінська школа» — справжній гімн людському знанню. В її центрі великі грецькі філософи Платон і Аристотель, які стоять на верхній сходинці. Вони — центр композиції. Платон осяяний натхненням і схожий на біблійного пророка. Він вказує рукою на небо і промовляє про світ ідей, Арiстотель тримає в одній руці свою «Етику», а іншою вказує на землю. Недалеко Сократ з учнями, Геракліт у задумі. Тут же математики Піфагор і Евклід, астрономи Птолемей і Зороастр; стоїк Діоген, що вчив задовольнятися найнеобхіднішим. Усі персонажі «Афінської школи» відповідають уявленню Відродження про те, якою має бути людина: горді й мужні, володіють духовною енергією й етичною силою, вірять у дієвість людської думки та знань. «Афінська школа» стала еталоном класичного живопису в усьому світовому мистецтві. Рафаель любив відтворювати своїх сучасників і прославився, як портретист. Кращі з його портретів зараз знаходяться в галереї Уффіцці у Флоренції («Автопортрет», «Портрет Франческо Марії делла Ровере», «Портрет Маддалени Доні», «Портрет Папи Лева Х з кардиналами Джуліано Медичі та Луїджі Россі»); в мадридському Прадо («Портрет кардинала»); в паризькому Луврі («Портрет Бальтассаре Кастільйоне», «Автопортрет з учителем фехтування», «Портрет Джованні д’Аргони»). Особливого успіху Рафаель досягнув у створенні жіночих образів. «Щоб написати красуню, мені треба бачити багатьох красунь, — писав він. — Але зважаючи на брак вродливих жінок, я користуюся певною ідеєю, яка спадає на думку». Життя Рафаеля в Римі пролітало стрімко. За всієї зовнішньої спокійної респектабельності його будні були повні суцільної праці та зустрічей із десятками сильних цього світу, від найсвятішого Папи до кардиналів, від улесливих шанувальників його таланту до учнів і помічників. Грізний Папа Юлій II і пізніше хитромудрий Папа Лев Х любили Рафаеля, близько товаришували з ним, зважали на його думку. Здавалося, доля Рафаеля була безхмарною. Він був удачливий, щасливий, захвалений і запещений, але важлива деталь: незважаючи на загальне визнання, Рафаель був чужаком і простолюдином у світському натовпі вельмож і нероб. Він був завалений незліченними, часто малозначними замовленнями, багатогодинними, часом пустими бесідами, застіллями та багатьма справами, що відбирають сили. Після смерті Браманте саме Рафаель стає головним архітектором Рима. Він склав новий план Собору Святого Петра в Римі, добудовував його. Добудував Рафаель і початий Браманте палац із лоджіями в Ватикані. Він звів у Римі церкву Сант-Еліджо делі Орефічі, капелу Кіджі церкви Санта Марія дель Пополо, палаццо Пандольфіні у Флоренції, віллу Мадама поблизу Рима, цілий ансамбль портиків, павільйонів, парків, виблискуючих басейнами, засаджених прекрасними рослинами. Хто знає, що Рафаель міг би ще створити? Адже навіть у малий строк, відпущений йому, він зробив нескінченно багато... Майстер жив під час бурхливого творчого підйому, великих відкриттів, найширшого культурного руху. Рафаель розумів істинну цінність багатьох робіт на замовлення, але в його душі вже зріла думка про створення твору, здатного ще довести всю потужність його обдарування. 1515 р. Рафаеля відвідали в Римі «чорні ченці» з монастиря далекого глухого містечка П’яченце і замовили йому «Сікстинську Мадонну». Рафаель уперше в житті натягує на підрамник величезне полотно й власноруч пише свій шедевр, передоручивши всі ватиканські роботи своїм учням і помічникам. Всі найкращі якості сучасників, увесь досвід античності, всю глибину філософських ідей свого часу Рафаель втілив у «Сікстинській Мадонні», Це був витвір генія. Він працював радісно й швидко створив неповторний образ Богоматері. Про цю картину так писав російський поет Василь Жуковський: «Завіса розсунулася й таємниця небес відкрилася очам людини... У Богоматері, яка йде по небесах, не помітно жодного руху; але чим більше дивишся на неї, тим більше здається, що вона наближається». Рафаель залишає заповіт людям. І це полотно робить його ім’я безсмертним... Юна Богоматір, ледве торкаючись ногами хмар, несе своє Дитя — вищу істоту, призначення якої — принести себе в жертву за гріхи людства в ім’я його спасіння. Босонога, проста вона спускається до людей, які чекають на її появу. Тисячні натовпи людей на мить зупинили Марію. Вона приголомшена. Ось Земля... І ці люди, які вб’ють її сина. У лівому кутку картини стоїть тіара — знак величі й могутності Папи Римського Сікста. Папа спрямував свій погляд на Марію. Він забув все суєтне життя, незліченні свої гріхи. Поруч з Богоматір’ю Свята великомучениця Варвара, яка опустила свій погляд. Вона добре знає ціну людям, її бентежить шум натовпу. Їй трохи соромно. Адже вона також була людиною. Внизу два ангели з крилами. Вони за своє життя вже надивилися на цих дивних, смішних, а часом і страшних людей, які вічно просять чогось у неба. «Навіщо я прийшла зі своїм сином?» — думає Марія. Але так треба. І Мадонна, горда, благородна в своєму пориві, незважаючи ні на що, все таки спустилася на Землю. «Сікстинську Мадонну» Рафаель створив в пору найвищого зльоту свого обдарування (1516— 1519 рр.). Вона на віки стала уособленням материнства, духовної краси, гіркого щастя і мучеництва. Моделлю для деяких жіночих образів римського періоду життя Рафаеля була кохана художника, дочка пекаря Маргарита Луті, прозвана Форнаріною (Булочницею). Цю жінку він любив до кінця своїх днів і зобразив її на портреті «Донна Велата» («Пані під покривалом», 1514 р.). Цей портрет належить до числа найвеличніших шедеврів живопису. Рафаель був визнаним головою всієї римської художньої школи. Він був знаменитим, багатим, вів широкий спосіб життя. Але фізично сили художника були виснажені. Він захворів на лихоманку, яка стала смертельною. Своє майно Рафаель заповідав коханій жінці, друзям і учням. Помер майстер 6 квітня 1520 р., у день свого народження, проживши лише 37 років. Похований у Пантеоні. Весь Рим прийшов попрощатися зі своїм улюбленим художником... Але закінчивши земне життя, він почав друге. Вічне. Мистецтво Рафаеля, що славить людське буття, владу розуму, світла і добра, — безсмертне. Наразі «Сікстинська Мадонна» знаходиться в Дрезденській картинній галереї. До Німеччини вона потрапила 1753 р. — за дорученням саксонсько-польського короля Августа III була придбана у ченців монастиря Святого Сікста містечка П’яченце. Коли картину внесли до тронного залу, король відсунув трон, що заважав проходу, сказавши: «Дорогу великому Рафаелю!». Картину розмістили на великій стіні Дрезденської галереї серед картин італійських майстрів. ...У ніч на 14 лютого 1945 р. під час бомбардування англо-американські ескадрильї змели з лиця землі Дрезден. Загинуло 30 000 мирних жителів, було спалено галерею... 8 травня 1945 року війська Першого Українського фронту (командуючий маршал І. Конєв) зайняли Дрезден. Одразу ж почалися пошуки скарбів галереї й інших музеїв. Вони і привели до штолень покинутих каменоломень за Ельбою. Саме сюди звезли художні скарби фашисти, коли вже було зрозуміло, що Німеччина війну програла. Скарби були розміщені в 53 тайниках, частина з яких була замінована. Коли генерал Сухарьов посилав підрозділ на пошуки скарбів, він сказав солдатам: «Пам’ятайте, якщо щось трапиться, людство вам не вибачить...». У тунелі знайшли товарний вагон, де й були картини. Вони були пошкоджені. 10 серпня 1945 р. картини (їх 1240) привезли до Москви до Державного музею образотворчих мистецтв ім. Пушкіна на реставрацію. Процес «лікування» тривав 10 років. Роботою керували видатні вчені А. Губер, Б. Віппер і художник-реставратор П. Корін. З 1955 р. всі картини повернулися до Німеччини. Література Шапиро Ю. Г., Персианова О. М., Мытарева К. В., Аране Н. М. 50 кратких биографий мастеров западноевропейского искусства XIV-XIX веков. — Ленинград: Советский художник, 1968. — С. 36-42 Варшавський А. С. Долі шедеврів. — Київ: Веселка, 1988 — 206 с. Рафаэль Санти. Альбом. Вступит. ст. А. Габричевского, М., 1956. Платон Піфагор
Рафаэль Санти (1483-1520) Дама с покрывалом(La Donna Velata) 1516г, масло на холсте, 82 x 60,5 cм Галерея Палатина (Palazzo Pitti), Флоренция, Италия С холста на нас смотрит прекрасная молодая женщина, ее одухотворенное лицо дышит покоем. Чувствуется любовь и нежность художника.Не случайно Вазари считал, что на портрете изображена Форнарина, прекрасная возлюбленная Рафаэля, в последние годы его жизни. Вазари видел это произведение в доме флорентийца Маттео Ботти, наследники которого передали портрет Козимо II Медичи в 1622. Это предположение не имеет других подтверждений. То же лицо вновь появлялось в портрете обнажённой женщины и в "Сикстинской Мадонне". Возможно, что Рафаэль показал свой идеал женской красоты «Донна Велата» принадлежит к числу величайших шедевров Высокого Возрождения. Она — редчайший эталон тихой, ничем не замутненной женской красоты. Мадонна Темпі
