Вступ
Народне господарство будь-якої країни - це складна економічна система, в якій виділяють різні сфери (наприклад, матеріального та нематеріального виробництва), галузі, підприємства та їх філіали, де працюють мільйони робітників десятків тисяч професій. Первинною ланкою цього складного організму є підприємства, на яких зайнято від 1-2 чоловік до декількох сотень тисяч працівників. Підприємства тісно пов'язані між собою різними видами економічних зв'язків: технологічних, техніко-економічних. фінансових, управлінських, власницьких та ін. З погляду власності найдосконалішою для їх взаємодії є акціонерна форма.
Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб'єкти, що його здійснюють. - підприємці. З'ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття "підприємництво" (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.
В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу до ринку. Однак становлення підприємницького сектору натрапляє на серйозні труднощі, пов'язані з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.
Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:
стабільна національна кредитно-грошова система;
пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;
- активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центр загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);
державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);
ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;
правова захищеність підприємництва;
формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.
1 Механізм державного регулювання підприємництва
На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання. Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства.
Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.
Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії [7. 190].
На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).
Така практика є досить поширеною в усьому світі. За державою залишатиметься формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:
нормативно-правового (адміністративного) забезпечення;
інституціональних засад розвитку бізнесу;
функціональних (цільових) форм державного регулювання [7. 192].
1.1 Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва
Розглянемо основні напрямки нормативно-правового забезпечення.
1. Законодавче забезпечення - формування чинного законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.
Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України "Про підприємництво". "Про власність". "Про підприємства України". "Про господарські товариства", що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об'єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема щодо розвитку приватного та малого бізнесу, зокрема. Підприємці давно очікують на прийняття Законів України "Про державну підтримку підприємництва". "Про приватну власність". "Про ліцензування". "Про малі підприємства". "Про кредитні спілки" тощо.
2. Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивне впроваджує певні нормативи і здійснює контроль за цим процесом. Для підприємств недержавного сектору нормативне регулювання здебільшого має індикативний характер. Нормативне регулювання полягає в установленні державою граничних розмірів окремих показників, що характеризують якісний стан підприємств. Нині використовуються такі показники:

- норматив рентабельності застосовується для визначення рівня прибутковості суб'єкта господарювання. Як фіксований показник може використовуватись для державного регулювання окремих галузей економіки, котрі мають пріоритетне значення для суспільства;
- норматив амортизаційних відрахувань застосовується з метою визначення терміну оновлення основних виробничих фондів, що особливо важливо за умов НТП. Оскільки амортизацій] відрахування є складовим елементом собівартості продукції, то в такий спосіб можна також впливати на процес оподаткування прибутку. Використання норм амортизації як засобів державного регулювання часто називають амортизаційною політикою.
- норматив обігових коштів - показник, що застосовується для визначення раціонального обсягу товарно-матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для нормального здійснення підприємницької діяльності;
- різноманітні екологічні нормативи, що є складовими екологічної політики держави [7. 193].
3. Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.
Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.
1.2. Державна реєстрація підприємства та ліцензування підприємницької діяльності
Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту його державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства.
В Україні діє протягом останніх років типова схема реєстрації новоствореного підприємства.
Ринок не передбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребують спеціального ліцензування (табл. 1.1).
Таблиця 1.1- Основні види підприємницької діяльності в Україні, що підлягають ліцензуванню [7. 194]
Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата за користування ліцензією).
1.3. Сертифікація та стандартизація
Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики і. на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців. Вся робота з стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів (1) та комплексом стандартів державної системи стандартизації, перші стандарти якого введені в дію 01.10.93 р. наказом Держстандарту України №116 від 29.07.1993 р.
Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації [25]. Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:
- установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
- розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;
- визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;




Сектор малого підприємництва є невід’ємною складовою ринкової економіки, що сприяє вирішенню цілого ряду економічних, науково-технічних і соціальних проблем суспільства. У перехідний період мале підприємництво відіграє роль “ринкоутворюючого фактора” і амортизатора, спроможного пом’якшити дію негативних побічних наслідків трансформаційних процесів. Тому одним із першочергових завдань перехідного періоду є накопичення критичної маси суб’єктів малого підприємництва, необхідної для того, щоб вказаний сектор економіки став реальною потужною силою перетворень.У створенні сприятливих умов з розвитку малого підприємництва велика роль відводиться державній політиці щодо підтримки та регулювання діяльності.Якщо у системі державної підтримки сектора малого підприємництва найважливішим елементом для суб’єктів підприємницької діяльності є державна фінансово-кредитна підтримка, то у системі державного регулювання малого підприємництва таке місце займає оподаткування. Державна фінансово-кредитна підтримка та оподаткування, по суті, є антонімами, вони являють собою фінансово-економічні відносини між державою та суб’єктами господарювання з приводу перерозподілу коштів: у першому випадку перерозподілу підлягають кошти державного бюджету з метою стимулювання розвитку певних важливих для суспільства форм господарювання, у другому – відбувається відчуження коштів окремих господарюючих суб’єктів та акумуляція цих коштів у державному бюджеті. Але якщо помилки у побудові системи фінансової підтримки спроможні призвести до деяких порушень ефективності розподілу ресурсів, то помилки у розробці податкової системи держави обходяться економіці досить дорожче та мають значно небезпечніші наслідки. Так, А. Лаффер стверджує, що перевищення певної межі податкового навантаження на господарські суб’єкти має наслідками пригнічення ділової активності в країні, скорочення рівня інвестицій, падіння обсягу національного виробництва, що, у свою чергу, призведе до звуження бази оподаткування та зменшення доходу державного бюджету.Таким чином, робота щодо аналізу, удосконалення та підвищення ефективності системи оподаткування є надзвичайно важливою в умовах становлення ринкових відносин. У зв’язку з цим зупинимося докладніше на теоретичних та практичних аспектах оподаткування.Згідно з економічною теорією, для ефективного виконання власних функцій податкова система повинна відповідати ряду якісних та кількісних умов. Кількісні умови ефективності функціонування податкової системи спрямовані на запобігання перевищення певного рівня загального додаткового навантаження на суб’єктів діяльності. В економіці відокремлюють наступні складові податкового навантаження [1]:– пряме податкове навантаження, яке дорівнює повному обсягу податкових сум, що сплачують у бюджет платники податків певної країни;– непряме податкове навантаження, тобто витрати, пов’язані з процедурами розрахунку, сплати та адміністрування податків, які несуть як державні органи, так і платники податків. Рівень цього виду навантаження знаходиться у прямій залежності від досконалості та простоти податкової системи;– прихований податковий тягар, пов’язаний з руйнівним впливом податків на ринкову саморегуляцію. Економісти-теоретики вказують на те, що більшість державних службовців не має необхідного рівня розуміння економічних процесів і тому чим більше влада намагається “коригувати” ринкові процеси, тим більше перекосів виникає в економіці і тим менша вірогідність оптимального, найбільш ефективного розподілу ресурсів між суб’єктами господарської діяльності.Щоб бути ефективною, податкова система повинна накладати мінімально можливе податкове навантаження на господарчі суб’єкти. Як свідчить світовий досвід, вилучення державою у платника податків 30–40 % його доходів спричинює процес скорочення заощаджень, а отже, і інвестицій в економіку. А вилучення 40–50 % доходу і більше повністю руйнує стимули до ділової активності та розширення виробництва, тобто у такому випадку податкова система стає не тільки неефективною, а й ставить під загрозу функціонування легальної економіки.Якісними умовами ефективного функціонування податкової системи є наступні:– ефективна податкова система повинна задовільно виконувати фіскальну функцію, тобто забезпечувати збір коштів у таких обсягах, які є мінімально достатніми для виконання державою її соціально-економічних функцій. Виконання фіскальної функції на користь держави є єдиним призначенням і єдиною причиною виникнення податкової системи;
– податки повинні бути економічно нейтральними. Тобто вони повинні виконувати свою фіскальну функцію, служити інструментом збирання доходів до державного бюджету, а не бути засобом впливу на прийняття економічних рішень ринковими суб’єктами. По-перше, стимулювання розвитку економічних суб’єктів за допомогою податкових пільг не завжди є результативним. По-друге, використання податкової системи як важеля впливу на економіку призводить до появи прихованого та посилення непрямого податкового навантаження на економіку;– суспільні витрати, пов’язані зі збором податків та дотриманням податкового законодавства, повинні бути мінімальними. У зв’язку з цим правила розрахунку та сплати податків повинні бути однозначними, точними, стабільними, зрозумілими для платників і прийнятими більшою частиною суспільства. Дотримання цього принципу сприяє мінімізації прямого та непрямого податкових навантаженть на економіку;– податкова система повинна відповідати принципу соціальної справедливості. Існує два підходи до тлумачення цього принципу. Згідно з першим – соціальна справедливість дотримується, якщо величина податкових сум, що сплачує платник, відповідає тим вигодам, які він отримує від послуг держави. Згідно з другим – соціально справедливим є встановлення залежності розміру податкових сум, що сплачує суб’єкт, від його “спроможності платити”, тобто від розміру його доходів, майна тощо. На практиці податкові системи розвинених країн містять елементи обох підходів. Крім того, важливою складовою принципу соціальної справедливості, що забезпечує належне його виконання, є положення про загальнообов’язковість сплати податків для всіх суб’ктів господарювання. Нарахування та сплата податків повинна здійснюватися автоматично, незалежно від волі податківця або платника податків. Необхідно створити дієву систему контролю за дотриманням податкового законодавства і неминучу адміністративну відповідальність за ухиляння від сплати податків. При цьому розмір штрафних санкцій навіть не повинен бути значним, необхідно лише щоб у членів суспільства існувала впевненість у неминучості покарання за порушення податкового законодавства. Цей принцип покладено в основу податкових систем розвинених країн світу і глибоко визнаний суспільством, що підтверджує фраза Бенджаміна Франкліна: “У житті немає нічого неминучого, окрім смерті та податків”.Щодо порушення принципу економічної нейтральності податків, українська система оподаткування мала значну кількість пільг, що прогресувала з кожним роком. Як зазначають фахівці, у 1998 р. обсяг податкових пільг для господарського сектора становив 12,1 млрд. грн., а в 1999 р. – уже 14,4 млрд. грн. [2]. Проте механізм розподілу пільг є непрозорим та незрозумілим для більшості суб’єктів малого підприємництва. Наслідком цього є нарікання основної маси підприємців, посилення непрозорості дії системи оподаткування.Фахівці стверджують, що в Україні протягом значного часу спостерігалася тенденція до поступового ускладнення податкової системи, зростання кількості податків та інших обов’язкових платежів, збільшення їх ставок. Український економіст з проблем малого підприємництва Н. Савка звертає увагу на те, що у 1996–1997 рр. виникла така ситуація: наприкінці року при збільшенні дефіциту державного бюджету урядом приймаються екстрені заходи для виправлення ситуації з метою досягнення узгоджених норм як умови отримання міжнародних кредитів. Для цього поспіхом розшукуються додаткові канали поповнення доходів бюджету, вводяться нові види податків. Так, дефіцит бюджету на кінець 1995 р. становив 6,9 % ВВП. Ця обставина викликала негайне збільшення акцизних зборів, введення нового 5 % податку на обсяг реалізації продукції для створення фонду розрахунків за енергоносії, підняття ставки відрахувань до Пенсійного фонду для підприємців-індивідуалів з 9 до 33,6 %, підвищення ставки ввізного мита на окремі товари.Щодо сучасного стану процедур та механізмів оподаткування, характеристику їм дають відомі українські вчені, зокрема: “... нормативна база розрахунку податкових зобов’язань перетворилася на щось надзвичайно складне та неосяжне, з незліченими роз’ясненнями та уточненнями. Простежити за всіма її трансформаціями стало практично неможливо. Стосовно податкової звітності підприємств фактично застосовується презумпція винуватості: оскільки знати всі розпорядження податкових органів про те, як інтерпретувати господарські операції в кожному конкретному випадку, просто неможливо, остільки заздалегідь відомо, що помилки є обов’язково. Адже не припустити помилок ... фізично неможливо, навіть якщо взагалі закинути господарську діяльність і займатися тільки вивченням податкового законодавства і численних роз’яснень ДПА України” [3].
З метою подолання зайвих перешкод розвитку малого підприємництва з 1998 р. в Україні почалася реалізація заходів, спрямованих на спрощення системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Прийнято ряд нормативних актів, що передбачають спрощення організації податкового обліку малих підприємств та громадян-підприємців і впровадження, поряд із загальною системою оподаткування, самостійних систем, однією з яких є система спрощеного оподаткування.Але, незважаючи на значні зміни, ситуація в сфері оподаткування малого підприємництва в Україні залишається складною. В. Заліська, бухгалтер-експерт фірми „Баланс-Клуб”, вказує на значну плутанину та невизначеність методик проведення ряду процедур, спричинених відсутністю перехідних положень у правовому полі при реформуванні податкової системи [4]. Крім того, як зазначається у періодичних виданнях, навіть нормативні акти про спрощення системи оподаткування починають “обростати” інструкціями і роз’ясненнями, тобто знову ситуація штучно ускладнюється.В Україні, всупереч продекларованим принципам, на практиці грубо порушується ґрунтовна умова ефективного функціонування податкової системи, тобто соціальна справедливість оподаткування. Сьогодні в країні наявний нерівномірний розподіл податкового навантаження між окремими групами платників. Що мається на увазі? Згідно з теорією, податкова система побудована таким чином, що не повинна мати місце будь-яка дискримінація платників податків за будь-яким принципом, наприклад, за правом власності або за місцем розташування. Один з таких трюків викликали до життя “вузькі місця” спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, тобто великий розрив між розміром фіксованого податку підприємців-фізичних осіб і сумами податкових платежів підприємців-юридичних осіб. Згідно із законодавством України, розмір фіксованого податку для підприємців-фізичних осіб не повинен перевищувати 200 грн. на місяць при досить значному розмірі дозволеної річної виручки – 500 тис. грн. Простий розрахунок свідчить про те, що максимальна “відсоткова ставка” податку приватного підприємця-фізичної особи при повному “завантаженні” розрахункового рахунку становить мізерну величину: 0,48 % ( табл.1).Таблиця 1Розрахунок фактичної відсоткової ставки фіксованого податку підприємця-фізичної особиРозмір податкового платежу з такої ж суми виручки (500 000 грн.) за спрощеною системою (без сплати ПДВ) для юридичної особи становить: 500 000 грн. х 10 % : 100 % = 50000 грн. за рік або 50000 грн.: 12 міс. = 4166,6 грн. на місяць, що більше ніж у 20 разів перевищує максимальний розмір податкового платежу приватного підприємця-фізичної особи. Такий значний розрив податкового навантаження на одну й ту ж суму виручки є недоцільним, бо він робить спроби зробити законодавство надзвичайно рентабельними, а ризик – економічно виправданим. Тому на практиці значна частина легальних суб’єктів малого підприємництва-юридичних осіб намагається мінімізувати свої витрати на “утримання” держави.Аналіз “ставок” фіксованого податку свідчить про те, що цей податок за своєю суттю є регресивним (табл.1.), тобто знаходиться у зворотній залежності від суми виручки суб’єкта підприємництва. Внаслідок цього відносно найбільше податкове навантаження несуть найменш потужні суб’єкти малого підприємництва, що також суперечить принципу соціальної справедливості.На нашу думку, для запобігання використанню таких трюків і встановлення залежності між обсягами діяльності та сумами податкових платежів суб’єктів малого підприємництва-фізичних осіб необхідно встановити диференційовану шкалу фіксованих податків залежно від обсягу валової виручки від реалізації приватного підприємця. Шкала повинна бути побудована таким чином, щоб запобігти різким контрастам між податковими платежами з однієї суми у фізичних та юридичних осіб-суб’єктів малого підприємництва і давати деякі пільги найменшим господарчим одиницям (табл.2). Такі заходи сприяють падінню ефективності (з урахуванням рівня ризику) проведення фальсифікацій. Як додатковий захід боротьби з приховуванням доходів, необхідно підвищити відповідальність за використання фіктивного підприємництва.Таблиця 2Диференційовані суми податкових платежів суб’єктів малого підприємництва-фізичних осіб залежно від обсягу реалізації продукції
При розгляді дотримання кількісної умови ефективного функціонування податкової системи (тобто не перевищення податковими платежами певного відсотка доходу суб’єкта господарювання) необхідно звернути увагу на особливості визначення податкової бази при оподаткуванні суб’єктів малого підприємництва-юридичних осіб в Україні. Аналіз податкових систем розвинених країн світу свідчить про те, що при оподаткуванні підприємницької діяльності податковою базою є, як правило, прибуток від діяльності або додана вартість продукції, тобто суми фінансових результатів, з яких виключені витрати на виробництво. В Україні, згідно з Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, податковою базою є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), отримана суб’єктами малого підприємництва на розрахунковий рахунок або в касу. Такий вибір бази оподаткування призводить, по-перше, до порушення принципу соціальної справедливості, адже сума податкового платежу зовсім не залежить від “спроможності платити” суб’єкта малого підприємництва, тобто його реальної прибутковості. По-друге, якщо проаналізувати офіційну статистику фінансових показників малих підприємств (табл. 2), можна побачити, що суми податкових платежів суб’єктів малого підприємництва у середньому майже в 60 разів перевищують суми балансових прибутків.Безумовно, єдиний податок є непрямим, і тому у класичній ринковій економіці він був би тягарем лише для споживача. В економіці зі значним розміром тіньового сектора, де сплата податків для частини суб’єктів є “не обов’язковою процедурою”, непрямі податки мають властивість ставати проблемою виробника та продавця, тобто сплачуватись за рахунок їх прибутку або власних заощаджень. У такій ситуації при середній рентабельності малих підприємств 0,6 % можуть обирати як базу оподаткування всю виручку від реалізації продукції та призначати досить високу ставку податку означає або припускати, що порушення податкового законодавства повинні бути, щоб суб’єкт господарювання мав можливість вижити або цілеспрямовано доводити суб’єктам малого підприємництва ефективність та неминучість повного відходу у “тінь”.Таблиця 3Фінансові показники діяльності малих підприємств за галузями та суми податкових платежів за системою спрощеного оподаткування (за ставкою 10 %)**Розраховано за даними Держкомстату за 1999 р.**Розраховано за спрощеною системою за ставкою 10 % без сплати ПДВ.Отже, діюча в Україні система оподаткування є неефективною, тобто вона:– не спроможна належним чином виконувати фіскальну функцію;– не відповідає належним чином жодній з умов ефективного функціонування податкової системи;– служить значною перепоною розвитку малого підприємництва, підриває стимули для інвестування коштів у виробництво;– є одним з найвпливовіших факторів, що спонукають суб’єктів малого підприємництва до відходу у тіньовий сектор економіки.Логічним висновком є те, що така система оподаткування потребує проведення докорінних реформ. У свою чергу, важливими моментом є те, що значний рівень тінізації сектора малого підприємництва і слабкий розвиток його легальної частини є передумовами зреченості всіх реформ вітчизняної системи оподаткування на неефективність. Безумовно, податкова система не може нормально виконувати власну фіскальну функцію в країні, де майже половина суб’єктів господарювання уникає сплати податків, і не може гальмувати розвиток легальної економіки, позбавляючи конкурентоспроможності саме законослухняних платників податків. Отже, будь-які заходи щодо реформування системи оподаткування в Україні не спроможні змінити ситуацію на краще і тому будуть критично прийняті в колі економістів-учених та підприємців (так, упровадження єдиного податку вже зустріло досить різку критику) [6]. Для позитивного вирішення питання повинен бути розроблений та впроваджений цілісний комплекс заходів щодо протидії тінізації економіки, удосконалення податкових механізмів.Література:1. Налоговая реформа и направление налоговой политики // ЗКО. – 1999. – № 1. – С. 157.2. Регуляторна політика держави в сфері підприємництва. Аналітична доповідь / Міжнародна спілка українських підприємців. – К., 2000. – 52 с. – С. 13.3. Амоша О.І., Вюмневський В.П., Дементьєва Т.М., Ляшенко В. І., Моісеєв Г.В. Проблеми попередження та легалізації неформальної економіки // Економіка промисловості. – 2000. – № 2(8). – С. 5.4. Залісьт В. Приховані пастки єдиного податку // Підприємництво в Україні. – 2000. – № 2. – С. 27–29.5. ГНАУ образумилась? // Деловая неделя. – 2000. – № 1. – С. 3.6. Вишневський В. П. До питання про ідею єдиного податку // Фінанси України. – 2000. – № 7. – С. 11.








Державна підпримка малого підприємництва
Малий бізнес здатен в умовах економічної кризи в країні при мінімальному рівні державної підтримки створювати нові робочі місця, зменшуючи соціальну напругу у суспільстві; забезпечувати досить вагому частку бюджетних надходжень у вигляді податків, ризиково розробляти та впроваджувати нові зразки продукції та послуг.
Внаслідок прийняття протягом останнього часу Президентом України та Урядом важливих рішень у сфері підтримки підприємництва вдалося сформувати певні правові й організаційні умови для розвитку малого бізнесу, як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.
Державна політика підтримки, стимулювання розвитку малого бізнесу та впровадження заходів з цього питання місцевими органами виконавчої влади, сприяє зростанню кількості суб’єктів господарювання. За 2004 рік кількість зареєстрованих суб’єктів підприємництва зросла проти 2003 року, на 7,9%.
В першу чергу державна підтримка малого підприємництва здійснюється на основі Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”. Цей Закон визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.
Дія Закону про підтримку малого бізнесу поширюється на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що здійснюють діяльність у галузі сільського господарства. В свою чергу дія Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.
Відносини щодо державної підтримки малого підприємництва регулюються Законом про підтримку, Законом України "Про підприємництво" та іншими нормативно-правовими актами.
Метою державної підтримки малого підприємництва є:
1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;
2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
3) підтримка вітчизняних виробників;
4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:
1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади.









Одним з основних засобів досягнення сталого розвитку економіки України є створення оптимальної структури господарського комплексу країни, який буде орієнтований на задоволення споживчого попиту і підвищення конкурентоздатності товарів і послуг. Реалізація цієї мети потребує впровадження в практику господарювання нових методів регулювання економіки, які повинні враховувати ринкові відносини.
З світової економічної практики відомо, що багато країн досягли високих показників завдяки знов створеним малим фірмам. Проте в порівнянні з іншими європейськими країнами Україна має дуже низькі показники розвитку і діяльності малих підприємств. Наприклад, виробничі малі підприємства України створюють усього 7% валового внутрішнього продукту країни, тоді як у Великобританії - 50-53%, у Франції - 55-62%.
Дослідження питань розвитку малого підприємництва ведеться практично в усьому світі. Вагомий внесок у створення теоретичних основ підприємництва протягом XVII-XIX ст. зробили відомі західні вчені М.Вебер, Х.Демсець, В.Зомбарт, Р.Кантильон, К.Маркс, Дж.С.Миль, Д.Рикардо, А.Сміт, Ж.-Б.Сей, Ф.Хайєк, Й.Шумпетер, Л.Ерхард та інші. Але стан теоретичних і методичних розробок вітчизняних вчених в сфері регулювання малого підприємництва не дає сьогодні змогу державним і регіональним органам влади суттєво впливати на процеси становлення і розвитку малого підприємництва за умов труднощів перехідного періоду. Разом з тим відсутність значних інвестицій, що спроможні істотно вплинути на структурну перебудову економіки регіонів, необхідність працевлаштування робітників, що вивільняються внаслідок реструктуризації промисловості, а також пошук джерел поповнення коштів місцевих бюджетів обумовили необхідність проведення подальших досліджень. У зв'язку з цим особливу актуальність мають аналіз теоретичних положень, накопиченого досвіду та розробка систем ефективної підтримки малого підприємництва.








ЗАКОН УКРАЇНИ
Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні
Верховна Рада України постановляє:
1. Затвердити Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні (додається).
2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
3. Кабінету Міністрів України щорічно розробляти заходи щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні і передбачати виділення відповідних коштів на їх реалізацію під час розробки проектів Закону України про Державний бюджет України та Державної програми економічного та соціального розвитку України на черговий рік.
 

 

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА сприяння розвитку малого підприємництва в Україні
I. Стан розвитку малого підприємництва в Україні
На сьогодні в Україні існує майже 200 тисяч малих підприємств, працює близько 1 млн. підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тис. фермерських господарств.
Всього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн. чоловік, або 9 відсотків працездатного населення України. У той же час мале підприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить про більш ефективне функціонування малого бізнесу порівняно з великим.
Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та середнього підприємництва для України. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консолідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин і співпраці з донорськими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна політика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого підприємництва.
Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:
відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);
відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;
надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання.
Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ - про необхідність формування та проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва, що відповідає стратегічним векторам розвитку економіки.
Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні (далі - Програма).
II. Мета і основні завдання Програми
Програму розроблено на підставі положень HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t002063&ed=2000_10_19" Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" і виходячи з важливого значення розвитку малого підприємництва для економіки України.
Метою Програми є створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.
Основними завданнями Програми є:
створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;
створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;
сприяння створенню нових робочих місць суб'єктами малого підприємництва;
підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;
залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;
активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;
формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;
створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, у тому числі на базі реструктуризованих підприємств.
III. Основні напрями Програми
Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Основними напрямами Програми є:
вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;
формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;
активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;
сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;
впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.
1. Вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності
Сьогодні Україна має велику кількість нормативних актів, значна частина яких регулює саме підприємницьку діяльність. Проте нормативне регулювання підприємницької діяльності залишається надто складним. Відсутність системності породила багато дублюючих правових норм, закріплених у нормативних актах різної юридичної сили. Нагромадження зайвих регулюючих документів значно ускладнює як початок, так і здійснення підприємницької діяльності.
Тому одним з напрямів Програми є максимальне спрощення юридичних процедур у правовідносинах "держава - підприємець".
Адміністрування підприємництва повинно займати якомога менше часу і коштів. Економічна ситуація в Україні вимагає ще більшого спрощення та здешевлення процедур реєстрації, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності.
Створення законодавчої бази має на меті забезпечення належних умов для формування сприятливого правового середовища і є підставою для стабільного розвитку суб'єктів малого підприємництва.
Шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:
створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;
гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;
забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їх соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;
вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.
Системне здійснення практичних заходів у цій сфері повинно забезпечити стабільну нормативно-правову основу для ефективного розвитку підприємницької діяльності. Незмінність єдиних для всіх суб'єктів підприємницької діяльності взаємовідносин протягом тривалого часу є однією з найголовніших умов пожвавлення економічної ситуації в Україні.
2. Формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності
Запровадження цілеспрямованої, послідовної та передбачуваної єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності - одне з головних завдань Програми.
Впровадження її в Україні спрямовано на істотне вдосконалення практики регулювання діяльності суб'єктів підприємництва, перегляд існуючих регуляторних актів щодо їх доцільності в нових економічних умовах, запровадження процедури їх публічного обговорення, визначення ефективності регуляторних актів, що розробляються, та оцінки економічних і соціальних результатів їх впровадження.
Впровадження державної регуляторної політики забезпечується шляхом:
координації діяльності органів різних рівнів виконавчої влади з планування регуляторної діяльності, підготовки проектів регуляторних актів із застосуванням процедури публічного обговорення;
визначення ефективності проектів регуляторних актів та оцінки економічних і соціальних результатів їх впровадження;
удосконалення законодавства з метою зменшення надмірного державного втручання у сферу підприємництва;
висвітлення проблем реалізації регуляторної політики у засобах масової інформації, забезпечення гласності у процесі підготовки проектів нормативних актів шляхом залучення об'єднань підприємців, громадян України до розроблення та їх обговорення;
проведення аналізу запровадження регуляторних актів та оприлюднення стану їх реалізації у підприємницькій діяльності;
вдосконалення дозвільної системи у сфері підприємництва, спрощення процедури державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.
Заходи щодо впровадження державної регуляторної політики спрямовані на забезпечення системності, послідовності та координованості дій з розроблення та впровадження регуляторних актів, урахування пропозицій громадськості при їх опрацюванні. Все це спрямовано на досягнення оптимального державного регулювання діяльності суб'єктів підприємництва.
3. Активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва
Одним із головних напрямів Програми є створення умов для побудови дієвої та ефективної фінансово-кредитної системи підтримки діяльності суб'єктів малого підприємництва.
Ситуація, що склалася з фінансуванням малого підприємництва, вимагає невідкладної побудови небанківського фінансово-кредитного сектора, спрямованого виключно на малий бізнес і самозайнятість населення. Отже, фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва спрямована на:
формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва та кредитно-гарантійних установ;
розроблення та запровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;
створення та підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
4. Сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва
Формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва - одне з завдань Програми, яке спрямовано на створення спеціалізованої інфраструктури по всіх регіонах України, орієнтованої на потреби малого підприємництва.
Для сталого розвитку малого підприємництва необхідно продовжити зусилля по впровадженню та реалізації потенціалу працюючих інститутів і елементів інфраструктури до якісно нового стану, відповідно до вимог ринкової економіки.
Метою Програми в цьому напряму є створення:
системи інформаційного та консультаційного обслуговування малого підприємництва, спеціалізованих фірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо);
бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів, виробничих та технологічних парків;
навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки;
системи підготовки підприємців-початківців, підготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів сфери підприємництва та державних службовців з основ підприємницької діяльності.
5. Впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва
Основною умовою реалізації Програми є спрямування дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на створення та підтримку сприятливого середовища для розвитку підприємництва як основного чинника структури регіональної економіки.
Основними умовами цього процесу є:
впровадження дієвих механізмів взаємодії органів влади з громадськими організаціями підприємців на основі соціального партнерства;
розробка та реалізація регіональних та місцевих програм розвитку малого підприємництва.
Взаємодія місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з підприємцями забезпечується шляхом сприяння формуванню громадських колегій і координаційних рад з питань розвитку малого підприємництва та залучення до участі у формуванні і реалізації державної політики регіональних та галузевих об'єднань підприємців.
Регіональні програми спрямовуються на комплексне вирішення питань розвитку та підтримки малого підприємництва в межах повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а саме:
вдосконалення нормативно-правової бази, фінансово-кредитного забезпечення, зменшення податкового тиску у сфері малого підприємництва і насамперед з метою підтримки малих підприємств, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва та науки;
впровадження системи фінансово-кредитної та ресурсної підтримки суб'єктів малого підприємництва, у тому числі створення регіональних гарантійно-кредитних установ, фондів сприяння розвитку малого підприємництва;
сприяння розвитку регіональної інфраструктури підтримки малого підприємництва;
фінансове забезпечення заходів щодо реалізації регіональних програм розвитку підприємництва.
IV. Фінансове забезпечення Програми
Фінансове забезпечення Програми здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів, одержаних від приватизації державного майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом.
На виконання окремих положень Програми спрямовуються кошти місцевих бюджетів за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування.
Обсяг щорічних асигнувань, спрямованих на державну підтримку малого підприємництва, визначається у видатковій частині Державного бюджету України окремим рядком відповідно до HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t002063&ed=2000_10_19" Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва".
V. Організація та контроль за виконанням Програми
Організація та контроль за виконанням Програми здійснюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання Програми Кабінет Міністрів України щорічно розробляє та затверджує заходи щодо реалізації Програми з визначенням змісту, очікуваного результату впровадження, відповідальних за реалізацію, термінів виконання, вартості, а також обсягів бюджетного фінансування і подає їх до Верховної Ради України у порядку, встановленому законодавством.
Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням Програми, здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, який щорічно звітує Кабінету Міністрів України про стан виконання Програми та передбачених нею заходів.
VI. Реалізація Програми та очікувані результати
Програма передбачає щорічну розробку Кабінетом Міністрів України відповідних заходів щодо її реалізації. Заходи щодо реалізації Програми на 2001 рік є її невід'ємною складовою частиною.
Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.


















Про підсумки соціально-економічного
та культурного розвитку Київської області у 2008 році
Протягом 2008 року облдержадміністрація разом з місцевими органами виконавчої влади спрямовувала свою діяльність на організацію виконання положень Конституції та законів України, забезпечення реалізації заходів, визначених актами та дорученнями Президента України і Кабінету Міністрів України, а також Програмою соціально-економічного та культурного розвитку Київської області на 2008 рік (далі – Програма), затвердженою рішенням сесії обласної ради від 10.04.2008 №260-16-V. В області проводилася цілеспрямована робота щодо структурної перебудови економіки, подальшого розвитку промислового та агропромислового комплексу Київщини, посилення інвестиційної діяльності, підтримки та відновлення роботи підприємств виробничої сфери, розвитку підприємницької діяльності, збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, а також розв’язання найгостріших соціальних проблем.
Аналіз соціально-економічного розвитку області у 2008 році свідчить, що незважаючи на вплив світової фінансової кризи на розвиток господарського комплексу області, в економіці області в цілому збережена позитивна динаміка розвитку господарського комплексу.
Практично усі основні показники, заплановані у Програмі, виконані.
Зокрема, у 2008 році порівняно з 2007 роком:
- обсяги промислового виробництва зросли на 4,5%, випуск продукції збільшено майже по всіх видах промислової діяльності;
- виробництво валової продукції сільського господарства збільшилося на 5,9% і становило 6,8 млрд. гривень;
- обсяги житлового будівництва зросли на 35,9% і склали 1164,3 тис.кв.м загальної площі житла;
- кількість малих підприємств, за попередніми даними, збільшилася на 2,7% і становила 12,5 тис.од., а кількість фізичних осіб-підприємців зросла на 9,7% і склала 99,3 тис. одиниць;
- суб’єктами малого підприємництва сплачено до бюджетів усіх рівнів 1312,9 млн.грн. податків і платежів, що на 28,4% більше аналогічного показника 2007 року. Частка податкових надходжень від діяльності малого підприємництва в цілому по області становить 29,3 відсотка;
- загальний обсяг прямих іноземних інвестицій за станом на 01.01.2009 становив 1301,2 млн.дол.США, що на 20,1% більше, ніж у 2007 році. У розрахунку на одну особу він склав 753,6 дол. США.
У структурі зовнішньої торгівлі товарами обсяг експорту товарів склав 943,1 млн.дол.США, що на 21,6% більше у порівнянні з 2007 роком. Обсяг імпорту товарів становив 3464 млн.дол.США або на 33,4% більше, ніж у 2007 році.
У 2008 році обсяг роздрібного товарообороту за всіма каналами реалізації досяг 16,2 млрд.грн. і перевищив, у порівнянних цінах, показник 2007 року на 20,5 відсотка. У розрахунку на одного мешканця роздрібний товарооборот перевищив рівень попереднього року на 52,5% і склав 9,3 тис. гривень.
Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника, у порівнянні з 2007 роком, зросла на 35,9% і становила 1852 гривні.
При сприянні служби зайнятості на вільні та новостворені робочі місця працевлаштовано 32,1 тис. осіб. У середньому по області рівень працевлаштування склав 44,1 відсотка.
На виконання Указу Президента України від 11.07.2005 №1073/2005 “Про вдосконалення державного регулювання в сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні” протягом 2008 року на новостворені робочі місці працевлаштовано 39,2 тис. осіб. Завдання із розширення сфери застосування праці в області виконано на 103,2 відсотка.









Розвиток підприємництва
В 2008 році заходи, передбачені регіональною Програмою розвитку малого підприємництва у Київській області на 2007-2008 роки, за рахунок коштів обласного бюджету профінансовані у сумі 100 тис. гривень.
Фінансова підтримка суб’єктів підприємницької діяльності на місцях здійснювалася також за рахунок часткового відшкодування з державного бюджету відсоткових ставок за кредитами отриманими на реалізацію інноваційних проектів, банківського мікрокредитування, коштів кредитних спілок, фондів підтримки підприємництва.
За попередніми даними кількість малих підприємств в області на кінець 2008 року становила 12,5 тис. од. (на 4,2% більше показника Програми), що на 2,7% більше, ніж у 2007 році або 72 малих підприємства на 10 тис. осіб наявного населення, що на 4,3% більше, ніж планувалося Програмою.

Кількість фізичних осіб-підприємців за станом на 1 січня 2009 року збільшилася проти попереднього року на 9,7% і склала 99,3 тис. од., що перевищує показник Програми на 9,1 відсотка.
Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами області, за прогнозними даними, складе 5000 млн.грн. (відповідає Програмному показнику), що сприяло зростанню надходжень до бюджетів усіх рівнів від суб’єктів малого підприємництва.

За 2008 рік суб’єктами малого підприємництва сплачено до бюджетів усіх рівнів 1312,9 млн.грн. податків і платежів (перевищує показник Програми на 14,2%), що на 290,8 млн.грн. або на 28,4% більше аналогічного показника 2007 року. Частка податкових надходжень від діяльності малого підприємництва в цілому по області склала 29,3 відсотка.
Для потреб підприємництва сформовано обласні реєстри суб’єктів підприємницької діяльності, фондів незавершеного будівництва, державного та комунального нерухомого майна та обладнання для передачі в оренду або у власність суб’єктам малого підприємництва.
За станом на 01.01.2009 інфраструктура підтримки підприємництва в області складається з 93 регіональних громадських об’єднань підприємців, 67 інформаційно-консультативних установ, 32 кредитних спілок, 13 фондів підтримки підприємництва, 11 лізингових організацій, 8 бізнес-центрів, 4 бізнес-інкубаторів, 2 інвестиційних компаній.
В області діють 35 місцевих координаційних ради з питань розвитку підприємництва та Координаційна рада з питань розвитку підприємництва при Київській облдержадміністрації. У 2008 році розпочала свою діяльність Рада підприємців при Київській обласній державній адміністрації.
В області проведена значна робота, спрямована на забезпечення виконання норм Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Щомісячно проводиться моніторинг ефективності функціонування дозвільних центрів, адміністраторів з питань їх взаємодії з представниками дозвільних органів та оформлення документів дозвільного характеру, надання консультаційної допомоги суб’єктам господарювання при започаткуванні та провадженні підприємницької діяльності. Забезпечено паспортизацію дозвільних центрів райдержадміністрацій, міськвиконкомів.
Поступово вирішується питання покращення матеріально-технічного забезпечення роботи адміністраторів, функціонування дозвільних центрів. На зазначені цілі в 2008 році з державного бюджету витрачено 318 тис.грн., з місцевих – 200 тис. гривень.
У 2008 році до місцевих дозвільних органів надійшло – 5895 звернень від суб’єктів господарювання, до адміністраторів – 7126 звернень.
За наслідками звернень дозвільними органами видано 4176 документів дозвільного характеру, адміністраторами – 2258 одиниць.
Представниками дозвільних органів надано 4222 консультацій суб’єктам господарювання, адміністраторами – 7063 консультацій.
В області продовжувалась робота щодо забезпечення реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. За 2008 рік представництвом Держкомпідприємництва України у Київській області погоджено 5 проектів регуляторних актів обласної державної адміністрації та 37 проектів регуляторних актів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
На Веб-сторінці облдержадміністрації розміщено "Зведений Реєстр власних регуляторних актів Київської області", який включає 242 регуляторних акти, та оприлюднений "План підготовки проектів регуляторних актів у сфері господарської діяльності органів виконавчої влади Київської області на 2008 рік".
Результати аналізу стану реалізації в області державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності показали в цілому стійку тенденцію щодо впорядкування регуляторних процесів в області згідно норм та вимог законодавства України.







27 березня 2007р. (Міністерство праці та соціальної політики України) – спільні консультації керівників суб’єктів Сторони власників з керівниками профспілкової Сторони щодо узгодження прийнятих Сторонами рішень стосовно термінів укладення нової Генеральної угоди і актуалізації деяких положень напрацьованого проекту Угоди. В консультаціях взяв участь в.о. президента Спілки В.М.Биковець.
27 березня 2008р. (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва) – засідання експертно-апеляційної ради при Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва. На засіданні розглянуто 22 скарги суб’єктів підприємницької діяльності на дії Головавтотрансінспекції Міністерства транспорту та зв’язку України в частині анулювання ліцензій. За результатами розгляду скарг експертно-апеляційна рада прийняла відповідні рішення. В засіданні взяв участь і виступив при обговоренні питань порядку денного член експертно-апеляційної ради, в.о. президента Спілки В.М.Биковець.
27 березня 2008р. (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва) – нараду по обговоренню питань щодо внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлі спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Служби безпеки України від 10.10.2006р. № 92/669, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.10.2006р. за № 1170/13044. Нараду проведено за ініціативою Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України. В нараді взяли участь і виступили при обговоренні питань порядку денного в.о. президента Спілки В.М.Биковець, член Спілки, директор ТОВ “DAS” С.В. Тандура.
28 березня 2008р. (Київська міська державна адміністрація) – робочу нараду у заступника голови Київської міської державної адміністрації Л.В.Денисюк щодо обговорення питань, пов’язаних з організацією і проведенням Київського міського форуму представників влади та бізнесу “Влада і бізнес: від стратегії підтримки до стратегії партнерства”. Основна мета Форуму: затвердження “Стратегії розвитку малого та середнього підприємництва у м. Києві на період до 2015 року”. До участі у Форумі будуть запрошені: представники Секретаріату Президента України, народні депутати України, депутати міської та районних у м. Києві рад, керівництво КМДА, представники Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, представники громадських об’єднань підприємців, окремі підприємці, науковці та експерти. В нараді взяв участь і виступив при обговоренні питань порядку денного в.о. президента Спілки В.М.Биковець.
31 березня 2008р. (УНІАН) – прес-конференцію на тему: “Реформа системи технічного регулювання як важлива передумова підвищення рівня захисту споживачів та зростання економіки”. В прес-конференції взяли участь і виступили перед журналістами в.о. президента Спілки В.М.Биковець, член Ради Спілки, керівник відділу по зв’язках з органами влади та громадськістю ЗАТ “Крафт Фудз Україна” В.А. Ткаченко.
01 квітня 2008р. (Федерація профспілок України) – засідання спільної робочої комісії повноважних представників Сторін власників та профспілок для ведення колективних переговорів з укладення Генеральної угоди на 2008-2009 роки і здійснення контролю за її виконанням. В засіданні взяв участь і виступив при обговоренні питань порядку денного в.о. президента Спілки В.М.Биковець.
02 квітня 2008р. (Київська міська державна адміністрація) – засідання Конкурсної комісії по відбору проектів для фінансово-кредитної підтримки суб’єктів господарювання в м. Києві. В засіданні взяв участь і виступив при обговоренні питань порядку денного в.о. президента Спілки В.М.Биковець.
02 квітня 2008р. (Київська торгово-промислова палата) - засідання круглого столу на тему: “Регуляторна політика: для влади чи для підприємців?”.
Організатори проведення круглого столу: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Головне управління з питань регуляторної політики та підприємництва, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Київська торгово-промислова палата.
Учасники засідання круглого столу: представники Держкомпідприємництва України, Київської міської державної адміністрації, районних в м.Києві державних адміністрацій, члени Координаційної ради з питань розвитку підприємництва при Київському міському голові, лідери всеукраїнських та регіональних об`єднань підприємців та роботодавців, фахівці аналітичних центрів, ЗМІ, підприємці, науковці.