Розділ 4. Використання робочого часу та робочої сили на підприємстві

Використання робочого часу на підприємстві здійснюється за допомогою документа Форма №3-ПВ „ Звіт про використання робочого часу”. Згідно даних цього документа проведемо аналіз ефективності використання робочого часу у таблиці 3.
Табл.3.Аналіз ефективності використання робочого часу

Згідно даної таблиці можемо зробити висновок про те що фонд робочого часу з кожним роком зменшується, так за 2006-2008рр. Він скоротився на 5032 люд.-год. (0,97%), а за 2006-2007 рр. на 24284 люд.-год. (4,71%) за 2006-2007 рр. число явок на роботу скоротилося на 4686 люд.-год. (1%), за 2006-2007 рр. на 51991 люд.-год. (11,22%). Таке скорочення явок на роботу спричинене збільшенням: щорічних відпусток за 2006-2007 рр. на 82,75%, тимчасової непрацездатності за 2006-2007 рр. на 36,16%, за 2006-2007 рр. на 5,38%, навчальних відпусток та інших неявок передбачених законодавством за 2005-2006 рр. на 66,70%, неявок з дозволу адміністрації за 2006-2007 рр. на 78,21%, а за 2006-2007 рр. на 94,71%, а також неявки у зв’язку з тимчасовим переводом для роботи на іншому підприємстві за 2006-2007 рр. на 100%. На підприємстві необхідно провести заходи, які б скоротили кількість неявок на роботу. Особливу увагу необхідно звернути на поліпшення умов праці, своєчасне та ретельне проведення інструктажу з охорони праці для того, щоб скоротити чисельність тимчасової непрацездатності. Загалом використання робочого часу є ефективним, судячи з розрахованих коефіцієнтів номінального фонду часу, максимально-можливого фонду часу.
За допомогою даних Форми №1-ПВ „Звіт з праці” у таблиці 4 проведемо аналіз ефективності використання робочої сили на підприємстві.
Табл.4.Аналіз ефективності використання робочої сили на підприємстві
Отже, як ми бачимо облікова чисельність усіх працівників в еквіваленті зайнятості за досліджуваний період скоротилась. Так за 2006-2007 рр. вона зменшилася на 15 чол., а за 2006-2007 рр. на 14 чол. Дана ситуація є негативним моментом підприємства, адже саме за допомогою робочої сили підприємство здатне отримувати прибуток. Незважаючи на скорочення кількості працюючих фонд оплати праці усіх працівників значно збільшився: за 2006-2007 рр. на 698 тис.грн (29,59%), а за 2006-2007 рр. на 753,3 тис.грн (24,64%). Дана тенденція є позитивним як для працівників, так і для самого підприємства. Як бачимо середня заробітна плата за 2006-2007 рр. збільшилась на 37,3 %, за 2006-2007 рр. на 31,97 %. Продуктивність праці за 2004-2005 рр. зросла на 8,51 %, а за 2006-2007 рр. є однаковою і становить 0,102 кбм/год. Коефіцієнт випередження за досліджуванний період свідчить про те, що заробітна плата працівників зростає більшими темпами ніж продуктивність праці. За 2006-2007 рр. цей коефіцієнт зменшився на 4,05 %.







Розділ 5.Аналіз основних фондів підприємства
Даний аналіз здійснимо на основі даних звіту 11-ОФ „Звіт про наявність, рух та амортизацію основних фондів”(таблиця 5).
Табл.5.Структурно-динамічний аналіз основних фондів
Згідно даної таблиці можемо зробити висновок про те, що основні фонди підприємства за 2006-2007 рр. зросли на 530,9 тис.грн (24,63 %), за 2006-2007 рр. на 1005,5 тис.грн (37,43 %), в тому числі: будинки, споруди та передавальні пристрої за 2004-2005 рр. на 59,5 тис.грн ( 7,59 %), за 2006-2007 рр. на 83,2 тис.грн (9,86 %); машини та обладнання за 2006-2007 рр. на 97,8 тис.грн (26,27 %), за 2006-2007 рр. на 421,3 тис.грн (89,62 %); транспортні засоби за 2006-2007 рр. на 329,5тис.грн (51,38 %), за 2006-2007 рр. на 469,4тис.грн (48,35 %); інструменти, прилади, інвентар за 2006-2007 рр. на 42,3 тис.грн (20,18 %), за 2006-2007рр. на 23,8 тис.грн (9,45 %); інші необоротні матеріальні активи за 2006-2007 рр. на 2,5 тис.грн (10,87 %), за 2005-2006 рр. на 9,3 тис.грн (36,47 %); робоча і продуктивна худоба зменшилися за 2006-2007 рр. на 0,7 тис.грн (5,43 %), за 2005-2006 рр. на 1,5 тис.грн (12,3 %). Знос основних засобів за 2006-2007 рр. збільшився на 96,8 тис.грн (60,92 %), за 2006-2007 рр. на 99,8 тис.грн (39,03 %). Аналізуючи темпи росту показників можна сказати те, що темпи росту зносу перевищують темпи росту основних фондів.










Розділ 6. Аналіз „Звіту про фінансові результати”

У даному розділі здійснимо аналіз на основі „Звіту про фінансові результати”, співставивши темпи росту обсягів реалізації та темпи росту розміру валового прибутку (таблиця 5) та елементами операційних витрат (таблиця 7).
Табл. 5. Загальна оцінка ділової активності підприємства за якісними критеріями

Отже як ми бачимо з таблиці 5 обсяг реалізації продукції у 2007 році у порівнянні з 2006 роком зріс на 2745,5 тис.грн, а у 2007 році у порівнянні з 2005 роком на 1405,2 тис.грн. Валовий прибуток підприємства за 2006-2007 роки зріс на 727,5 тис.грн, однак у період 2006-2007 років він зменшився на 121,2 тис.грн. Проаналізувавши дані ми можемо спостерігати, що темпи росту обсягів реалізації продукції за досліджуванний період більші за темпи росту валового прибутку.





Розділ 7.Структурно-динамічний аналіз витрат підприємства за економічними елементами
За даними форми №2 „Звіту про фінансові результати” здійснимо структурно-динамічний аналіз витрат підприємства за економічними елементами у таблиці 7.
Табл.7. Структурно-динамічний аналіз витрат підприємства
Отже за досліджуванний період спостерігається наступне:
матеріальні затрати за 2006-2007рр. скоротилися на 298,5 тис.грн, тобто на 13,94% , за 2006-2007рр.зросли на 493,6 тис.грн, а саме на 26,78%;
витрати на оплату праці за 2006-2007 рр. зросли на 862,0 тис.грн (56,62%), за 2005-2006 рр. на 697,7 тис.грн (29,26%);
відрахування на соціальні заходи за 2006-2007 рр. зросли на 353,1 тис.грн (63,3%), за 2006-2007 рр. на 266,5 тис.грн (29,26%);
амортизація за 2006-2007 рр. зросла на 36,3 тис.грн (29,61%), за 2006-2007 рр. на 96,8 тис.грн (60,92%);
інші операційні витрати за 2006-2007 рр. зросли на 1153,8 тис.грн (730,72 %), а за 2006-2007 рр. на 506,4 тис.грн (38,61%);
Загалом всі витрати за 2006-2007рр. зросли на 2106,7 тис.грн (46,49%), за 2005-2006 рр. на 2061,0 тис.грн (31,82%).
Розділ 8. Аналіз грошових потоків
На основі „ Звіту про рух грошових коштів” проведемо аналіз руху грошових коштів (табл.8).
Табл.8. Аналіз грошових потоків
Отже можемо зробити висновок про те, що за 2006-2007 рр. надходження коштів від операційної діяльності на підприємство зросло на 381,3 тис.грн, за 2006-2007 рр. ці надходження скоротилися на 223,4 тис.грн. За 2004-2005 рр. видаток коштів від інвестиційної діяльності зріс на 284,6 тис.грн, а за 2005-2006 рр. на 516,3 тис.грн. За 2006-2007 рр. видаток коштів від фінансової діяльності зріс на 4,6 тис.грн, за 2006-2007 рр. скоротився на 99,6 тис.грн., надходження у цей період зросли на 160,7 тис.грн. Загалом надходження грошового потоку підприємства за 2006-2007 рр. зріс на 381,3 тис.грн., видаток на 289,2 тис.грн, за 2006-2007 рр. надходження скоротилося на 62,7 тис.грн, видаток зріс на 416,7 тис.грн.
Розділ 9. Система планування підприємницької діяльності
Можливість планування як конкретного виду діяльності обумовлена природою підприємства та визначається загальними умовами господарювання.
Поняття „планування діяльності підприємства” має два аспекти. Перший – загальноекономічний, з точки зору загальної теорії підприємства. Другий – конкретно-управлінський, з погляду функцій менеджменту.
З загальноекономічної точки зору планування розглядається як механізм, що замінює ціни та ринок у внутрішньому середовищі підприємства. У межах ринкової системи господарювання головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги та способи виробництва й споживання товарів. Підприємство як учасник ринкової системи також вимушене підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції, оскільки воно не має можливості скасувати їх дію. Але у внутрішньому середовищі кожного підприємства механізм цін витіснений свідомими діями та авторитетними рішеннями власників та менеджерів.
Характерною особливістю планування як системи свідомих рішень є те, що воно витісняє ринок у внутрішній діяльності підприємства. Це зумовлено такими двома моментами.
По- перше, обмежена величина підприємства дає змогу контролювати дії, що відбуваються в ньому, і таким чином максимально зменшувати невизначеність ринкового середовища та його негативні наслідки.
По – друге, використовуючи планування, підприємство позбавляється тих витрат, які пов’язані з купівлею та продажем.
Планування – це управлінський процес обґрунтування цілей діяльності підприємства, визначення способів та методів досягнення поставлених цілей на основі комплексу робіт, при раціональному використанні наявних трудових, фінансових ресурсів та низки управлінських рішень.
Планування діяльності підприємства зводиться до розробки плану. На основі системи планів здійснюється організація запланованих робіт, мотивація персоналу, контроль результатів.
Планування – це не просто уміння передбачати усі необхідні дії. Це також спосіб передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, і можливість успішно їх вирішити.
Проблеми, що виникають у зв’язку з плануванням, як правило, виникають у таких ситуаціях:
події випереджають запланований графік;
процес планування заважає прояву винахідливості й ініціативи;
під час реалізації плану виникають непередбачені ситуації;
поточні справи відволікають увагу керівників від реалізації плану.
Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності на підприємстві. Послідовне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної роботи та зменшує можливість негативних результатів планування.
Принцип необхідності планування означає обов’язкове застосування
планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності. В умовах ринкових відносин дотримання цього принципу важливе, оскільки він відповідає сучасним економічним вимогам раціонального використання обмежених ресурсів на всіх підприємствах.
Принцип комплексності планування. Комплексні плани охоплюють усі
сторони діяльності підприємства: виробництво, науково-технічний прогрес, собівартість, фінанси тощо.
Принцип єдності передбачає, що планування на підприємстві повинне мати всеохоплюючий системний характер. Системність досягається з допомогою "координації" та "інтеграції". Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що роботу жодної ланки підприємства неможливо планувати ефективно, якщо вона не зв'язана з плановою діяльністю інших підрозділів даного рівня, а будь-які зміни в планах одного підрозділу мають бути враховані в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність є головними рисами координації планування на підприємстві.
Інтеграція планової діяльності передбачає, що кожний план підрозділу складається виходячи із загальної стратегії підприємства і є частиною плану вищого підрозділу та підприємства в цілому. Усі плани на підприємстві — це не просто сукупність, набір документів, це їх система.
Принцип участі означає, що кожний член підприємства стає учасником планової діяльності незалежно від посади та виконуваної ним функції. Планування, що ґрунтується на принципі участі, в західній літературі називають партисипативним.
Переваги принципу участі виявляються насамперед у тому, що:
кожний із учасників отримує більш глибоке розуміння підприємства, значення різних сторін його діяльності;
особиста участь у процесі планування веде до того, що плани підприємства стають особистими планами працюючих;
працівники підприємства, беручи участь у плануванні, розвивають себе як особистість, набуваючи навичок, знань, розширюють власні можливості;
партисипативне планування об'єднує дві функції мене-джменту, котрі часто суперечать одна одній, — це оперативнекерівництво та планування. Планування перестає бути друго-рядною справою для керівників та безпосередніх виконавців.
Принцип безперервності. Сутність цього принципу полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу, а розроблені плани повинні безперервно приходити на зміну один одному. Необхідність безперервності планування зумовлена такими моментами:
а) невизначеність зовнішнього середовища та неминучістьнепередбачених змін обумовлюють необхідність постійногокоригування очікувань підприємства стосовно зовнішніх умов івідповідного виправлення та уточнення планів;
б) змінюються не лише фактичні передумови, а й уявленняпідприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщопідприємство не враховуватиме таких змін, запланований таотриманий результат може виявитися нікому не потрібним;
в) безперервний процес планування дає змогу забезпечитипостійне залучення працівників підприємства до плановоїдіяльності з усіма вигодами, які з цього випливають.
Принцип гнучкості полягає в наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб у них можна було вносити зміни, пов'язувати їх зі змінами внутрішніх та зовнішніх умов. Тому плани, як правило, мають так звані резерви ("надбавки безпеки").
З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості вимагає додаткових витрат. Рівень витрат повинен враховувати ймовірність майбутніх ризиків. Надання гнучкості планам за допомогою додаткових витрат також має свої обмеження.
Принцип точності. Плани повинні бути конкретизовані та деталізовані до такої міри, до якої це дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності фірми. Наприклад, стратегічне, довгострокове планування вимушене обмежуватися визначенням основних цілей і найбільш загальних напрямків діяльності, тому що обсяг довгострокової інформації про майбутнє дуже невеликий, а діапазон та швидкість змін постійно зростають.
Принцип соціальної орієнтації передбачає вирішення поряд з технічними та економічними проблемами соціальних проблем (екології, безпеки тощо).
Принцип ранжирування об'єктів планування за їх важливістю дає змогу раціонально розподілити наявні ресурси.
Принцип варіантності передбачає розроблення не менше двох-трьох альтернативних варіантів досягнення однієї і тієї самої мети та вибір оптимального варіанта.
Принцип збалансованості плану дає змогу досягти балансу показників (надходжень та витрат ресурсів тощо).
Принцип економічної обґрунтованості плану допомагає здійснити кінцевий вибір варіантів планових показників.
Принцип автоматизації процесу планування передбачає використання сучасних інформаційних технологій та комп'ютерної техніки.
Узгодженість плану з параметрами зовнішнього середовища забезпечується аналізом динаміки чинників зовнішнього середовища і дослідженням впливу цих чинників на планові показники.
Принцип зворотного зв'язку системи планування означає, що виконавець дає пропозиції щодо коригування уточнення планів.
Послідовна й одночасна реалізація розглянутих принципів планування є складною справою, яка під силу лише великим фірмам, що мають відповідні кваліфіковані кадри, сучасні інформаційні технології та необхідні ресурси.
Головними ознаками, за якими визначається тип планування, є міра невизначеності в плануванні, часова орієнтація ідей планування, горизонт планування.
Залежно від міри невизначеності планової діяльності розрізняють два її типи: детермінований — коли планування здійснюється в середовищі, яке можна повністю передбачити, і стохастичний (імовірнісний) — це планування, що здійснюється в умовах часткового передбачення результату. Це типовий стан для підприємств.
Враховуючи те, що міра невизначеності умов планової діяльності теж рухлива і залежить від багатьох факторів, розрізняють такі варіанти (види) стохастичного типу планування:
планування, що ґрунтується на системі жорстких зобов'язань. Таке планування найефективніше в ситуаціях, у якихіснує висока впевненість у тому, що все відбудеться згідно зпланом. Наприклад, планування контракту з добре відомим,перевіреним партнером;
планування під особисту відповідальність. Таке планування доцільне в умовах, протилежних першій ситуації, тобтов ситуації повної невизначеності. За таких умов менеджер діє,по суті, на свій страх та ризик, бере відповідальність на себе.Для стійких, стабільних підприємств такий вид плануваннянехарактерний;
планування, пристосоване до випадкових обставин. Цейвид планування є проміжним між першими двома: з одного боку,воно відбувається в умовах постійної невизначеності в діяльностіпідприємства, а з іншого, враховуючи можливі варіанти дій уневизначеному середовищі, — збільшує їх передбачуваність.
Залежно від часової орієнтації основних ідей планування розрізняють чотири типи планування.
Реактивне планування (повернення до минулого). Представники такого типу планування свої ідеї та спосіб існування підприємств знаходять у минулому. Вони заперечують усі досягнення сьогодення і тому негативно ставляться до техніки і сучасного інформаційно-технологічного суспільства, їхнє гасло: "Назад до природи". Головний метод реактивного планування — генетичний підхід, згідно з яким сучасні проблеми досліджуються з точки зору їх виникнення та минулого розвитку. Підприємство сприймається прихильниками реактивного планування як стійкий, стабільний, добре налагоджений механізм. Усе, що відбувається і відбудеться на підприємстві, заздалегідь відомо. Управлятися воно повинно зверху вниз за допомогою особистого авторитету керівника та його патерналістського ставлення до підлеглих. Реактивне планування спирається на минулий досвід.
До недоліків цього типу планування насамперед відносять такі:
воно розглядається не як система, у якій ураховуєтьсявзаємодія різноманітних елементів підприємства;
проводиться без достатнього врахування об'єктивнихобставин сьогодення та майбутніх змін (відсутня гнучкість);
реактивне планування --це функція головним чиномвищого керівництва;
оскільки запити нижчих рівнів ураховуються лише одинраз, а потім коригуються в бік зниження, то керівники нижчихпідрозділів прагнуть свідомо збільшити рівень своїх реальнихпотреб і цим збільшують невиробничі витрати.
До позитивних сторін реактивного планування належать:
постійне звернення до історії, минулого досвіду, з якогоможна багато запозичити;
сильне відчуття спадкоємності, що оберігає від різних танепродуманих змін;
збереження традицій, що створює впевненість у працівників підприємства.
Інактивне планування (інертність). Цей тип планування виходить з ідеї, що немає потреби повертатися в минуле і разом з тим прагнути до руху вперед. Існуючі умови сприймаються як достатньо добрі, принаймні задовільні. Задоволеність теперішнім (існуючим) — відмітна риса інактивізму. Характерним для нього є також уявлення про те, що рівновага в становищі підприємства досягається природним шляхом, автоматично. Головним принципом планування у даному разі є правило: "Планувати мінімум необхідного, для того щоб не змінити природний хід речей". При прийнятті рішень панують бюрократизм та зволікання. Вважається головним злом та суворо карається нелояльність до організації та її цілей.
Недоліками такого планування є нездатність пристосуватися до змін та незадовільне використання творчого потенціалу працівників.
Позитивним можна назвати обережність при плануванні господарської діяльності.
Преактивне планування (випередження) орієнтоване головним чином на майбутні зміни. Всупереч інактивістам преак-тивісти прагнуть прискорити зміни, швидше приблизити майбутнє. Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень, з кількох варіантів розвитку вибирають найбільш економічний.
До недоліків слід віднести недостатнє використання накопиченого досвіду; недостатню увагу до повсякденних потреб організації; надмірне захоплення футурологією та новими методами дослідження, ставлення до кожного з них як до панацеї.
Достоїнством є прагнення адекватно оцінити зовнішнє середовище та враховувати його фактори впливу на підприємство в процесі планування.
Інтерактивне планування ґрунтується на принципі участі та максимально мобілізує творчі здібності персоналу. Цей тип планування виходить з того, що майбутнє піддається контролю і значною мірою є продуктом дій персоналу.
Мета інтерактивного планування — проектування майбутнього, що передбачає побудову ідеалізованої моделі управління підприємством. Не варто забувати, що навіть з теоретичної точки зору окреме підприємство не може постійно "контролювати" своє майбутнє. Найбільше, на що воно здатне, — це ефективно пристосуватися до змін середовища.
Залежно від періоду, котрий охоплюють плани як результати планової діяльності, розрізняють планування довгострокове — 10—25 років (раніше це поняття ототожнювалося зі стратегічним плануванням); середньострокове — 3—5 років, що конкретизує довгострокове; короткострокове — 1—2 роки. Останнє включає конкретні способи використання ресурсів, необхідні для досягнення цілей, визначених у двох перших.
Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. При виборі цих методів необхідно враховувати певні вимоги до них. Методи планування повинні: по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку підприємства; по-друге, найповніше враховувати напрям діяльності об'єкта планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку; по-третє, розрізнятися залежно від виду розроблюваного плану. Усі методи планування можна розбити на кілька груп за різними класифікаційними ознаками.
За вихідною позицією розроблення плану розрізняють ресурсний (за можливостями) та цільовий (за потребами) методи. Ресурсний метод планування ґрунтується на урахуванні ринкових умов господарювання та ресурсів, що є у розпорядженні підприємства. Може застосовуватись при монопольному становищі підприємства на ринку або при слабко розвинутій конкуренції. Цільовий метод планування використовується підприємствами в умовах сильної конкурентної боротьби. Адже за цих умов потреби ринку та попит на продукцію стають вихідною позицією діяльності підприємства, початковим моментом планування.
Залежно від принципів визначення кінцевих та проміжних значень планових показників розрізняють метод екстраполяції та метод інтерполяції. Ці методи використовуються або при сильному та стабільному становищі підприємства на ринку, або при монопольному становищі, коли відсутні загрози з боку конкурентів і підприємство впевнене в тому, що розвиток у майбутньому здійснюватиметься зі збереженням тенденцій, які склались у минулому. При методі екстраполяції проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначаються на основі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розроблення плану, будуть збережені в майбутньому. Принципово протилежним є інтерполяційний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.
Тобто на відміну від наступального руху при екстраполяції інтерполяційний метод передбачає зворотний рух — від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин.
Для визначення ступеня обґрунтованості показників важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку планових величин Метод пересічних показників передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є чинниковий метод планування, відповідно до якого планові значення показників визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими чинниками застосовуються насамперед при плануванні ефективності виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).
Найбільш точним і поширеним є нормативний метод планування, сутність якого полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Звичайно, застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної нормативної бази. У сучасних умовах самостійного господарювання підприємства самі розробляють нормативну базу відповідно до умов, що склались.
Узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для забезпечення постійної та ритмічної діяльності підприємства здійснюється шляхом застосування балансового чи матричного методів. Сутність балансового методу зводиться до розроблення спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують усі напрямки використання ресурсів відповідно до потреб, а в другій — джерела надходження цих ресурсів. У процесі розроблення балансу має бути вирішене таке основне завдання: забезпечити рівність між указаними двома частинами балансу. Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Матричний метод планування є подальшим розвитком балансового методу і являє собою побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.
Залежно від варіантності розроблюваних планів розрізняють такі методи: одноваріантні (інтуїтивні) плани, поліваріантні та плани економіко-математичної оптимізацїї