В. 11
11. Реорганізація та ліквідація банку
46. Інвестиційний портфель банку: суть, порядок, принципи формування та класифікація
ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

11. Реорганізація та ліквідація банку
Реорганізація комерційних банків
Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам.
Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку-правонаступника, який створюється у результаті злиття.
Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків до іншого банку.
Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.
Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.
Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.
Необхідно зазначити, що реорганізація може бути добровільною та примусовою (обов'язковою). Добровільна реорганізація проводиться за ініціативою самого банку (за рішенням загальних зборів акціонерів). Примусова реорганізація застосовується до проблемних банків за ініціативою НБУ або Верховною Радою України (щодо державних банків) у порядку, визначеному Законом України “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правовими актами НБУ.
Порядок здійснення добровільної реорганізації
Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.
Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національного банку України подається заява з доданням необхідного обгрунтування та розрахунків, які б засвідчували настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.
Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності.
Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.
Примусова реорганізація проблемних банків
Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.
Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має містити інформацію про:
1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;
2) призначення персонального складу комісії для проведення реорганізації;
3) призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на обліку банку (банків);
4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат Національного банку України;
5) строки проведення реорганізації;
6) склад правління (ради директорів) після реорганізації.
Реорганізація розпочинається після затвердження Національним банком України плану реорганізації, який крім інших необхідних заходів повинен передбачати подання Національному банку України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.
Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.
У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пунктами 2—6 частини першої статті 28 Закону “Про банки і банківську діяльність”, приймаються Національним банком України, угода про реорганізацію не підписується, загальні умови реорганізації визначаються постановою правління Національного банку України і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.
Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реорганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.
Угода про злиття або приєднання містить положення, що регулюють питання, визначені у статті 28 Закону “Про банки і банківську діяльність”.
Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з моменту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах кожного з банків.
Ліквідація комерційних банків
Мабуть, немає іншої юридичної особи, ніж банк, ліквідація якої викликала б такий масовий резонанс у суспільстві. Це, безумовно, пов'язано із особливим правовим статусом банку, специфікою здійснюваної ним діяльності. Враховуючи, що банк є великим фінансовим посередником, припинення його діяльності не може не позначитися на значній кількості фізичних та юридичних осіб — клієнтів цього банку та пов'язаних з ними осіб. Як справедливо зазначають у своїй публікації К. Раєвський та М.Зубок, одним із найголовніших завдань як у діяльності банків, так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку . У зв'язку з цим надзвичайно важливим є чітке врегулювання у законодавстві ліквідаційної процедури банку. Проаналізуємо положення банківського законодавства України, якими регламентуються зазначені відносини.
Отже, відповідно до статті 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону.
Банк може бути ліквідований:
1) з ініціативи власників банку;
2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).
Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України. Як бачимо, на відміну від інших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лише згоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метою захисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави в цілому.
Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності
Однією з найпоширеніших підстав припинення банку як юридичної особи є його неплатоспроможність.
Право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:
1) кредитори банку;
2) Національний банк України.
Кредитори направляють рекомендованим листом до Національного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.
Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону.
При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтований висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.
Законодавством передбачена вирішальна роль Національного банку у зазначеному процесі: негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.
Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.
Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. При цьому після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.
Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.
Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимогам Закону.
У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного Національним банком України, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.
Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України.
Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії.
Національний банк України має право продовжувати процедуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутворюючих банків — на термін до двох років.
Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті “Урядовий кур'єр” чи “Голос України” за рахунок банку у строки, передбачені законами України, з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку.
Відомості про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити найменування та інші реквізити банку, що ліквідується, дату прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або дату прийняття рішення власника банку про ліквідацію банку і призначення ліквідатора, відомості про ліквідатора.
Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про неплатоспроможність банку до дня прийняття рішення про його ліквідацію. Особи, винні у розголошенні даної інформації, несуть відповідальність згідно з законами України.
Законом встановлені спеціальні вимоги до особи, яка може бути призначена ліквідатором банку. Так, ліквідатором може бути призначено:
1) фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються Законом до тимчасового адміністратора;
2) юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність що до тимчасової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не менше трьох працівників з сертифікатом Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичну особу, яка виконувала функції тимчасового адміністратора у цьому банку.
Фінансова відповідальність, життя та здоров'я ліквідатора мають бути застраховані згідно з законодавством України нормативно-правовими актами Національного банку України та договором про ліквідацію банку відповідно до закону.
З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:
1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;
5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;
7) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
1) приймає до свого відання майно банку, вживає заходів що до забезпечення його збереження;
2) виконує функції з управління та розпорядження майном банку;
3) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством;
4) виконує повноваження органів управління банку;
5) очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
6) пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи;
7) має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банку;
8) з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю;
9) заявляє в установленому законодавством порядку заперечення по заявлених до банку вимогах кредиторів;
10) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх;
11) вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банку, що знаходиться у третіх осіб;
12) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;
13) вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість отримати максимальну виручку від продажу активів у найкоротший строк;
14) реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;
15) повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
16) здійснює інші повноваження, передбачені Законом.
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.
При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Правоохоронні органи зобов'язані надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення.
Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення одного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури.
Ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури здійснює такі заходи щодо задоволення вимог кредиторів:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги у разі їх непідтвердження;
3) відповідно до вимог нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надає Фонду протягом двадцяти робочих днів із дня настання недоступності вкладів повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із визначенням їх розрахункової суми, що підлягає відшкодуванню;
4) складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України;
5) сповіщає кредиторів про акцептування вимог;
6) щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайомитися з переліком вимог, та про дату подання цього переліку Національному банку України.
Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечення щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення.
Ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашати вимоги до банку до моменту завершення складання переліку вимог та його затвердження Національним банком України лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної процедури.
Ліквідатор зобов'язаний у двомісячний строк з дня призначення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури.
Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним власникам.
Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.
Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси, якщо інше не встановлено Національним банком України.
Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Національним банком України не встановлено інший порядок його продажу.
Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації.
У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із законодавством України.
Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права відповідно до цивільного законодавства України.
Порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законодавством України.
Ліквідатор має право виставити на відкриті торги цінні папери та вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) вимог банку не встановлено Національним банком України.
Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб;
в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі:
- на оплату державного мита;
- на публікацію оголошення про ліквідацію банку;
- на публікацію в органах інформації про порядок продажу майна банку;
- витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку;
- на проведення аудиту;
- на оплату праці працівників, залучених для здійснення ліквідації;
д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян.
Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквідатором частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізичних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками;
3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.
Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків — відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.
Майно кооперативних банків, що залишилося після задоволення потреб кредиторів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.
Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.
Окремі положення законодавства присвячені ліквідації банківських об'єднань. Так, банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників.
РЕЗЮМЕ
1. Термін “регулювання” по відношенню до банківської діяльності можна розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулювання в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему заходів, які вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталого та надійного функціонування банківського сектору. У вузькому розумінні банківське регулювання — це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.
2. Правові акти в сфері банківської діяльності прийнято поділяти на акти так званого пруденційного (або інакше “розумного”) регулювання та акти економічного регулювання.
3) В Україні банківське регулювання та банківський нагляд є функціями центрального банку України — Національного банку України.
4) Основні Базельські Принципи включають двадцять п'ять основних Принципів, які необхідні для того, щоб система банківського нагляду була ефективною.
5) До системи банківського нагляду в Україні включаються:
- відділ банківського нагляду територіального управління;
- Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ;
- начальник територіального управління НБУ;
- відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;
- заступник голови Правління НБУ;
- Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.
6) Основні засади створення та ліцензування комерційних банків закріплені у Законі України “Про банки і банківську діяльність”, які потім конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Національного банку України.
7) Комерційний банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.
8) Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків у разі порушення законодавства, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.
9) Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам.
10) Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.
11) Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.

46. Інвестиційний портфель банку: суть, порядок, принципи формування та класифікація
Інвестиційний портфель банку — це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків.
Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:
— агресивний (ризиковий) — націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. Власник такого портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;
— поміркований (ринковий) — дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією як основний пріоритет вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування;
— консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.
Інвестиційні портфелі банку класифікують за різними ознаками на такі види:
1. За метою інвестування розрізняють портфелі:
—одержання прибутку;
—збереження капіталу;
—забезпечення резервів;
—забезпечення ліквідності;
—розширення сфери впливу;
—спекулятивні.
2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють:
інвестиційний портфель прибутковості;
інвестиційний портфель зростання;
венчурний інвестиційний портфель;
збалансований інвестиційний портфель;
гарантійний інвестиційний портфель;
незбалансований інвестиційний портфель;
інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації.
3. За видом інструментів інвестування розрізняють:
портфель цінних паперів;
портфель реальних інвестицій;
депозитарний портфель;
іпотечний портфель;
позичковий портфель;
валютний портфель;
комбінований портфель.
4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:
неризиковий;
з мінімальним ризиком;
з середнім ризиком;
високоризиковий;
спекулятивний.
5. За стратегією формування інвестиційний портфель може бути:
короткостроковий;
середньостроковий;
довгостроковий.
6. За рівнем управління розрізняють портфель:
фіксований;
з пасивним управлінням;
середній за рівнем контролю;
що вимагає щоденного контролю.
Концепція формування інвестиційного портфеля банку
Інвестиційний портфель банку — це набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.
У концепції формування інвестиційного портфеля банку знаходять відображення такі основні моменти:
1. Визначення основної мети інвестиційної політики, необхідності та доцільності портфельних інвестицій.
2. Визначення строків придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На цьому етапі інвестор визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.
3. Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель та критерії як відбір фінансових інструментів. На цьому етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру та прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета — у попередньому відборі інвестиційних активів, які інвестор вважає доцільними.
4. Визначення структури інвестиційного портфеля і Його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку.
5. Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний). Тут описано співвідношення дивідендної і курсової дохідності цінних паперів, які формують портфель.
6. Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.
7. Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.
8. Схеми управління інвестиційним портфелем.
9. Оцінка дохідності, ризику та ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.
10. Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами та доходів від інвестиційної діяльності.
11. Юридичні питання.
12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності, ризику та ліквідності.
При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися відповідної класифікації і формувати інвестиційні портфелі.
Тип портфеля — це його інвестиційна характеристика, яка базується на співвідношенні доходу та ризику.
Банки можуть формувати такі типи портфелів:
Портфель зростання — зорієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об'єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля такого типу є зростання капіталу не за рахунок отримання дивідендів і процентів, а за рахунок зростання курсової вартості. По-іншому такий портфель називають курсовим.
Залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу та ризику можна виділити види портфелів зростання: агресивного, консервативного та середнього.
Портфелі агресивного зростання орієнтуються на максимальний приріст капіталу. Цей портфель складається з акцій молодих швидкозростаючих компаній. Він пов'язаний із великим ризиком, але при сприятливому розвитку підприємств-емітентів може принести високий дохід.
Портфель консервативного зростання містить акції великих, добре відомих і стабільних компаній, які характеризуються хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості.
Портфель середнього зростання має одночасно Інвестиційні властивості агресивного й консервативного портфелів. До цього типу портфеля включаються, поряд із надійними цінними паперами, придбаними на тривалий період, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу та поміркований рівень ризику вкладів. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а дохідність — цінними паперами агресивного зростання.
Мета портфеля доходу — отримання високих поточних доходів за рахунок дивідендів і процентів.
Змішаний портфель (збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу) формується, щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких процентних виплат. Портфель частково складається з об'єктів фондових цінностей зі швидкозростаючою курсовою вартістю, частково — з високодохідних цінних паперів.
У спеціалізованому портфелі папери або інші об'єкти інвестицій об'єднані не за загальним цільовим критерієм, а за більш частковими критеріями (за ризиком, цінним папером, галузевою або регіональною належністю тощо).
Наприклад, можуть бути такі варіанти формування спеціалізованого портфеля;
портфель корпоративних акцій;
портфель облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП);
портфель короткострокових цінних паперів;
регіональний або галузевий портфель (формується з цінних паперів однієї або декількох пов'язаних між собою галузей, або із паперів емітентів, які знаходяться в одному регіоні).
Портфель ризикованого капіталу складається переважно із цінних паперів і паїв молодих компаній "агресивного" типу, що вибрали стратегію швидкого розширення, або інших ризикованих об'єктів з незрозумілою ринковою часткою й оцінкою. За суттю, це спекулятивний портфель, мета якого — отримати дуже високі доходи за рахунок купівлі активів, коли вони сильно недооцінені.
Основними чинниками, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку та вибір інвестиційної політики, е:
етапи життєвого циклу банку (початок створення, швидке та стійке зростання, стабілізація, сповільнене зростання і поступове припинення діяльності);
загальний тип поведінки та політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;
розміри банку та мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);
готовність банку йти на значні витрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).
При розробці інвестиційної політики банку необхідно враховувати низку обмежень щодо;
1) складу пасивів банку, а саме: якщо значну частку в зобов'язаннях становлять кошти на поточних рахунках організацій і на вкладах на вимогу, це не дозволяє банку використовувати короткострокові ресурси для ефективних інвестицій;
2) здійснення інвестиційних операцій за умовами володіння банком значними надлишками ліквідності, що пов'язано Із самою природою інвестицій (трансформація короткострокових залучених ресурсіву більш довгострокові вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій;
3) регулюючої діяльності НБУ, спрямованої на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення пінних паперів);
4) впливу на масштаби інвестиційної діяльності організаційної структури банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.
При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.
Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, дохідності та ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності та пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані. Відповідно до цього інвестиційна політика банку має передбачати визначення:
а) пріоритетних напрямів інвестування з урахуванням очікуваних доходів і ризику й на цій основі відбір відповідних інвестиційних проектів;
б) загального обсягу довгострокових інвестицій щодо всіх активів банку;
в) граничної величини кредиту або іншого виду інвестицій на одного позичальника;
г) механізму реалізації (здійснення) інвестицій, у тому числі можливостей об'єднання коштів і системи участі у фінансово-промислових групах;
ґ) способів контролю за реалізацією інвестицій і санкцій до них.
Для реалізації ефективної інвестиційної політики необхідна розробка механізму управління інвестиціями в умовах високої інфляції, несприятливого інвестиційного режиму і недостатньо розвиненого фінансового ривку.
Методологія управління інвестиційною діяльністю банку включає низку етапів і процедур.
По-перше, розробку правил прийняття рішень за інвестиційними проектами, які захищають від елементів випадковості та суб'єктивізму.
По-друге, визначення чинників, які дозволяють обрати об'єкт фінансування. До таких чинників потрібно віднести:
пріоритети політики реалізації структурної перебудови економіки регіону;
концентрацію коштів на обмеженому колі об'єктів;
можливість використання пільгової політики оподаткування;
порівняно швидкі строки окупності вкладів;
наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційних проектів.
По-третє, обов'язкову економічну експертизу проектів із дотриманням вимог міжнародних стандартів. Нині існує розвинений методичний апарат (методика оцінки інвестиційних проектів ЮНІДО, методика Всесвітнього банку тощо), який підкріплений, як правило, програмними продуктами. На вітчизняному ринку за останні роки з'явилося багато комп'ютерних програм оцінки інвестиційних проектів, адаптованих до українських умов.
По-четверте, участь банків у статутному капіталі позичальника часткою, яка дає право на входження у Раду директорів.
По-п'яте, визначення періоду кредитування, при цьому строк погашення і сплата процентів за кредит повинні пов'язуватись із ходом реалізації інвестиційних проектів, реалізацією продукції та інфляційними процесами.
ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ:
Задача 1.
Скласти баланс банку. Проаналізувати кредитоспроможність банку і зробити висновок про доцільність надання кредиту. Визначити величину власних, залучених і запозичених коштів.
Вихідні дані:
1.Основні засоби
43,4

2. Готова продукція
72,8

3. Виробничі запаси
5,6

4. Каса в нац. валюті
1,4

5. Розрахунковий рахунок
7,0

6. Дебітори
29,4

7. Статутний фонд
26,6

8. Фонди банку
21,0

9.Амортизаційний фонд
8,4

10.Довгострокові позики
79,8

11.Кредитори
23,8

12.Балансовий прибуток
84,0

13. Витрати
120,4

Таблиця 1.
Баланс комерційного банку
Актив
Сума, Тис.грн
Пасив
Сума, Тис.грн

1.Основні засоби
43,4
7. Статутний фонд
26,6

2. Готова продукція
72,8
8. Фонди банку
21,0

3. Виробничі запаси
5,6
9.Амортизаційний фонд
8,4

4. Каса в нац. валюті
1,4
10.Довгострокові позики
79,8

5. Розрахунковий рахунок
7,0
11.Кредитори
23,8

6. Дебітори
29,4



Баланс
159,6
Баланс
159,6


Отже, на балансі банку – 159,6тис грн.
Розв’язання:
1. Показник платоспроможності:
1.1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (не повинен бути меншим 0,2)
- в межах норми;
1.2. Коефіцієнт поточної ліквідності (не повинен бути меншим 0,5)
- в межах норми;
1.2. Коефіцієнт загальної ліквідності (не повинен бути меншим 2)
- в межах норми;
Отже, оборотних активів є достатньо для погашення поточної заборгованості підприємства
2. Показники фінансової стійкості :
2.1. Коефіцієнт маневреності власних коштів (не повинен бути меншим 0,5)
Власні кошти : 26,6+21,0+8,4=56 тис.грн.
- менше норми;
2.2. Показник фінансової незалежності : (не повинен бути більше 1)
- більше норми;
Отже, показники фінансової стійкості не є в межах норми, тобто кредит надавати недоцільно.
3. Показники рентабельності:
3.1. Рентабельність витрат:

3.2. Рентабельність активів:

Отже, підприємство є рентабельним і кредитоспроможним, тому доцільно надати кредит.
Висновок: банк є кредитоспроможним.
Власні кошти - наявні у суб'єктів підприємницької і непідприємницької діяльності власні гроші та інші матеріальні цінності, що належать певним власникам (окрім орендованих, позичених, винайманих).
Власні кошти : 26,6+21,0+8,4=56 тис.грн.
Залучені кошти — кошти, які прямо або опосередковано отримані на зворотній основі від фізичних осіб та/або юридичних осіб, крім коштів, отриманих від кредитних установ за кредитними договорами.
Залучені кошти: 79,8 тис. грн.
Запозичені кошти — кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій чи отриманням міжбанківського кредиту. НБУ регулюює можливості комерційного банку у залученні коштів.
Запозичені кошти: 23,8 тис. грн.
Задача 2
Провести розподіл дивідендів між учасниками акцій визначити суму дивідендів, яку слід виплатити власникам простих і привілейованих акцій з повною участю в прибутках, використовуючи такі дані:
Кількість випущених акцій, тис.шт.
16

Загальна сума емісії, тис. грн.
411

Кількість привілейованих акцій
11% від заг. кількості

Фіксований дивіденд по привілейованих акціях. %
12

Період попередньої несплати дивідендів, роки
2

Маса дивідент
211 тис. грн.




ЦАном. = 411 000 / 16 000 = 25,7 тис. грн.
– за один рік
= 5425,2 * 2 = 10850,4 грн. – за два роки

16000-1760=14240 тис. шт.
= 14240*25,7*0,12=43916,2грн.

Пдод = 211000-5425,2-10850,4-43916,2=150808,24

Задача 3.
Вкладник поклав минулому році на депозитний рахунок 5 тис. грн.. на 1 рік. Визначити дохід вкладника.
Варіанти
й

З 01.01.поточного року
6,0

З 13.02.поточного року
2,6

З 01.04.поточного року
3,9

З 10.04.поточного року
5,8

З 15.07.поточного року
7,8

З 20.09.поточного року
11,7

З 15.11.поточного року
5,0

Щомісячний рівень інфляції в минулому році

січень
9,5

Лютий
7,8

Березень
11,7

Квітень
7,5

Травень
3,4

Червень
5,1

Липень
8,9

Серпень
9,8

Вересень
10,1

Жовтень
5,8

Листопад
3,4

Грудень
5,1


Розрахунок доходів
Місяць
Доходи


Розрахунок
Сума, грн

З 01.01.поточного року
5000*(6,0/365*43)
3534,246575

З 13.02.поточного року
5000*(2.6/365*47)
1673,972603

З 01.04.поточного року
5000*(3.9/365*9)
480,8219178

З 10.04.поточного року
5000*(5.8/365*96)
7627,39726

З 15.07.поточного року
5000*(7,8/365*67)
7158,90411

З 20.09.поточного року
5000*(11,7/365*50)
8013,69863

З 15.11.поточного року
5000*(5,0/365*40)
2739,726027

Всього:

31228,76712



Місяць
Інфляція


Розрахунок
Сума, грн

січень
5000*(9,5/365*31)
4034,24658

Лютий
5000*(7,8/365*28)
2991,78082

Березень
5000*(11,7/365*31)
4968,49315

01.04 квітень
5000*(7,5/365*30)
3082,19178

10.04 Квітень
5000*(7,5/365*30)
3082,19178

Травень
5000*(3,4/365*31)
1443,83562

Червень
5000*(5,1/365*30)
2095,89041

Липень
5000*(8,9/365*31)
3779,45205

Серпень
5000*(9,8/365*31)
4161,64384

Вересень
5000*(10,1/365*30)
4150,68493

Жовтень
5000*(5,8/365*31)
2463,0137

Листопад
5000*(3,4/365*30)
1397,26027

Грудень
5000*(5,1/365*31)
2165,75342

Всього:

39816,43836


Висновок: підсумувавши суму дивідендів і суму інфляції за рік можна зробити висновок, що сума дивідендів за рік перевищує суму інфляції за рік. Отже, доцільно вкладати гроші на депозитний рахунок.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Закон України "Про банки та банківську діяльність"
Банківська енциклопедія. За ред.Мороза А.А. - К., 1993
Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К., 2000
Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібн. – 2-ге вид., випр. – К.: Кондор, 2003. – 252с.
Гроші та кредит: Підручн. / За заг. ред. М.І. Савлука. – К, 2002. – 598с.
Гроші, банки та кредит: у схемах та коментаріях: Навч. посібн. / За ред. Б.Л. Луціва. – Тернопіль, 2000. – 225с.
Гроші та кредит: Підручн. / За ред. Проф. Б.С. Ісасіва. – Тернопіль, 2000. – 510с.
Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: Навч. посібн. – К: НІОС, 2001. - 224с.
Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посібн. – 3-тє вид., виправл. – К: Каравела, 2004. – 344с.
Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навч. посібн. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 432с.
Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручн. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К: Центр навч. літ-ри, 2006. – 432с.
Приклад . Депозит на суму 500 тис. грн розміщений у банку терміном до одного року зі сплатою доходу щомісяця з розрахунку 15% річних. У цьому разі місячний дохід за простими процентами дорівнюватиме 6,25 тис. грн (500 х 15 / 12 х 100).
Дохід за складними процентами (нарахування процента за процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.
Приклад . Депозит на суму 500 тис. грн розміщений на строк до одного року зі сплатою доходу по закінченні строку дії договору виходячи з 15% річних. Нарахування процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід, при обчисленні його за складними процентами, становитиме: за перший місяць — 6,25 тис. грн, за другий — 6,33 (506,25 х 15 / 12 х 100), за третій — 6,41, за четвертий — 6,49 і так далі до 12 місяців із щомісячним приростом на суму 0,08 тис. грн. За рік дохід за складними процентами становитиме 80,28 тис. грн (6,25 х 12 + 0,08 х 3 х 0,08 + … + 11 х 0,08, або 6,25 х 12+11 х 12/2 х 0,08, або 6,25 х 12 + 66 х 0,08 = 80,28).
Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку.
Приклад. Вклад сумою 500 тис. грн прийнятий на строк три місяці під 12% річних. Якщо гроші не зніматимуться з рахунку протягом шести місяців, дохід становитиме 15% річних, протягом дев’яти місяців — 18% річних і одного року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід вкладника буде щомісячно дорівнювати: у першому випадку 15 тис. грн (500 х 12 х 3 / 12 х 100); у другому — 18,75 тис. грн (500 х 15 х 3 / 12 х 100), у третьому — 22,5 тис. грн (500 х 18 х 3 / 12 х 100), у четвертому — 26,25 тис. грн (500 х 21 х 3 / / 12 х 100).
З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.
Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.