Реферат
Курсова робота скаладається с трьох розділів, одної таблиці, одної ілюстрації.
Предметом дослідження є грошово-кредитна політика держави.
Об’єктом даної роботи є процес здійснення грошово-кредитної політики.
Мета курсової роботи – визначення загальної суті грошово-кредитної політики, дослідження її сучасного стану в Україні та виявлення перспектив розвитку.
З огляду на визначену мету були поставлені та вирішувались наступні завдання:
дослідити сутність поняття грошово-кредитна політика, її основні цілі та інструменти;
розглянути основні етапи становлення та розвитку грошово-кредитної політики України;
узагальнити зарубіжний досвід стосовно реалізації грошово-кредитної політики;
провести аналіз сучасного стану грошово-кредитної політики України та виявити основні інструменти, які використовуються при її реалізації;
визначити перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.
Методи дослідження
1. методу індукції та дедукції при з’ясуванні критеріїв ефективності грошово-кредитної політики;
2. методу аналізу та синтезу при дослідженні результатів застосування інструментів монетарного регулювання в певний період розвитку національної економіки;
3. історичного методу й методу узагальнення при дослідженні етапів формування сучасної грошово-кредитної політики.
Ключові слова: НБУ, ГРОШОВО — КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА, ІНФЛЯЦІЯ, ГРОШОВА МАСА, ПОЛІТИКА «ДОРОГИХ ГРОШЕЙ», ПОЛІТИКА «ДЕШЕВИХ ГРОШЕЙ».
ЗМІСТ
ВСТУП 4
1.СУТНІСТЬ ТА ЦІЛІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ 6
2. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ 13
3.РЕАЛІЗАЦІЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 19
4.АНАЛІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ГРОШОВО КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРЕСПЕКТИВИ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ. 24
5.НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 30
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ 40
ВСТУП
У сучасних умовах, при подальшому переході України до ринкової економіки, роль обґрунтування сутності грошово-кредитної політики в системі державного регулювання помітно зростає. Вона спрямована на стимулювання сталого економічного розвитку держави та, на цій же основі, на підвищення добробуту суспільства.
Головною метою грошово-кредитної політики України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Її ефективність визначається, в першу чергу, збалансованістю попиту та пропозиції на гроші, контролем над грошовим обігом, структурою та динамікою грошових агрегатів.
Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:
? розглянути особливості становлення грошово-кредитної політки протягом періоду незалежності України;
? виявити особливості використання інструментів грошово-кредитної політики на сучасному етапі розвитку;
? проаналізувати ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації;
? дослідити ефективність інструментів грошово-кредитної політики в умовах світової фінансової кризи та посткризовий період;
? визначити пріоритетні шляхи розвитку грошово-кредитної політики в майбутньому;
? розробити шляхи подолання проблем і підвищення ефективності грошово-кредитної політики.
Від ефективності грошово-кредитної політики держави залежать її основні макроекономічні завдання. Стабілізація сфери грошового обігу як невід’ємної складової стійкого зростання економіки України зумовлює потребу в розробці середньострокової стратегії здійснення грошово-кредитної політики. Її формування в умовах ринкових трансформацій в Україні – доволі складний процес, який вимагає пошуку нових механізмів реалізації, відповідно до умов соціально-економічного розвитку держави. При розробці та реалізації грошово-кредитної політики дуже важливим є врахування значного світового досвіду.
Дана тема є дуже актуальною, тому що українська економіка зараз знаходиться на перехідному етапі розвитку і вибір правильної грошово-кредитної політики матиме великий вплив на подальше її економічне зростання.
Інформаційну основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів,складають також нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Internet.
СУТНІСТЬ ТА ЦІЛІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
Згідно із Законом України «Про Національний банк України», грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України через використання визначених цим Законом засобів та методів [1, с. 15].
Але в економічній літературі існує декілька визначень поняття «грошово-кредитна політика», тому що різні вчені трактують його по-різному.
Розглядаючи цільову спрямованість грошово-кредитної політики, необхідно розмежувати її стратегічні цілі — кінцеву мету і цілі тактичного порядку, що визначають інструментарій та механізм її реалізації.
Основною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Центральний банк головний, але неєдиний орган регулювання. Існує цілий комплекс регулюючих органів. Здійснюючи кредитне регулювання, держава переслідує наступні цілі: впливаючи на кредитну діяльність комерційних банків і направляючи регулювання на розширення або скорочення кредитування економіки, воно, таким чином, досягає стабільного розвитку внутрішньої економіки, зміцнення грошового обігу, підтримки національних експортерів на зовнішньому ринку. Таким чином, вплив на кредит дозволяє досягти більш глибоких стратегічних завдань розвитку всього господарства в цілому.
За допомогою кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, з метою підтримки кон'юнктури держава використовує кредит для стимулювання капіталовкладень у різні галузі народного господарства.
Кредитна політика здійснюється непрямими і прямими методами впливу. Різниця між ними полягає в тому, що центральний банк або надає опосередкований вплив через ліквідність кредитних установ,або встановлює ліміти кредитування економіки (тобто кількісні обмеження кредиту).
Грошово-кредитна політика розділяється на «вузьку», що забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня дисконтної ставка, а також інших інструментів, що роблять вплив на стан національної грошової одиниці, і «широку» , що безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу. Ці заходи впливу взаємозалежні і взаємообумовлені.
Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:
у виборі цілей;
встановленні певної ієрархії цілей;
визначенні параметрів цілей.
Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:
кінцеві;
проміжні;
оперативні.
Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків загальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як частна глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими органами влади.
Головною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація заходів у сферах грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, забезпечення повної зайнятості та стабільності цін, стримування інфляції та вирівнювання платіжного балансу.
Залежно від розвитку економічних відносин у державі, визначаються цілі грошово-кредитної політики. Їх поділяють на три групи: стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні.
Вони мають певну ієрархію, тобто досягнення цілей нижчого щабля повинно бути підпорядковане завданням вищого (рис. 1.1 [8, с. 198-203]). Така взаємозалежність вимагає постійного узгодження механізмів досягнення цілей грошово-кредитної політики. Не досягнувши цілей нижчого рівня, не можливо досягнути цілі вищого [4, c. 151-159].

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути:
зростання виробництва,
зростання зайнятості,
стабілізація цін,
збалансування платіжного балансу.
Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх разом чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.
Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку, тому центральні банки розробляють проміжні цілі, інколи - систему проміжних цілей для того, щоб поступово досягти головної.
До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них — рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що насправді для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей потрібен тривалий час, що ускладнює оцінювання ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.
Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика — зазвичай не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає можливість запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.
Вибираючи тактичні цілі важливо враховувати: можливість виміру досягнутих результатів; можливість здійснення оперативного контролю; можливість оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною ж рисою обраних тактичних цілей є їхніх безпосередній зв'язок з окресленими стратегічними цілями.
Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації. Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому та стабільному рівні.
Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона разом з фіскальною становить кон'юнктурну політику.
Головним завданням кон'юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно.
Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.
Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики. Подібний зв'язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів кожної цільової групи. [6, с. 328]
Грошово-кредитна політика як складова економічних методів регулювання господарських процесів є альтернативою директивного управління. Тому в країнах із перехідною економікою, де значну частку останньої становить державний сектор органічно поєднуються ринкові та адміністративні методи управління, можливості використання у повному обсязі напрацьованого світовою практикою арсеналу грошово-кредитної політики є обмеженими. Відповідно до цього обмеженими мають бути і цілі грошово-кредитної політики. Легковажити цим, ставити завдання, для досягнення яких ще відсутні необхідні передумови, означає не лише підривати довіру до державних інструкцій, що забезпечують трансформацію адміністративної економіки в ринкову, а й завдавати шкоди перебігові загальноекономічного процесу. Водночас слід мати на увазі й протилежне: грошово-кредитна політика, зорієнтована на досягнення стабільності, є надзвичайно важливою передумовою утвердження та ефективного функціонування ринкової економіки.
Вибір напрямів грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні позиції країни, якою мірою економіка є відкритою та інтегрованою у світовий економічний простір. Так, в умовах відкритої економіки і функціонування системи фіксованих курсів інституційні заходи щодо управління грошовою масою втрачають свою ефективність. Її динаміка визначається дією зовнішніх чинників. Дієвість монетарної політики значною мірою визначається й іншими зовнішньоекономічними чинниками. Тому слід органічно поєднувати лід органічно поєднувати концептуальну логіку з конкретними завданнями грошово-кредитної та валютної політики, яку проводить та чи інша держава.
Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.
Таким чином, можна зробити висновок, що ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з напрямками кон'юнктурної політики.
2. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
Оскільки в основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей, вивчає, в тому числі, процес впливу грошей і грошово – кредитної політики на стан економіки в цілому, остільки зміст тієї чи іншої концепції грошово-кредитної політики безпосередньо залежить від того, в рамках якого напрямку сучасної економічної думки вона сформована.
До числа сучасних напрямків економічної думки прийнято відносити економічні теорії, що сформувалися в кінці XIX - початку XX століть. А саме:
Маржиналізм;
Монетаризм;
Неолібералізм;
Неокласичні напрямок - австрійська, лозаннська, кембріджська,американська школи.
Неокласична теорія росту П. Самуельсона;
Інституційно-соціологічне напрямок;
Математичні концепції економічної рівноваги.
Ефективно функціонуюча грошова система сприяє максимальному використанню матеріальних та трудових ресурсів, і, навпаки, розбалансована грошова система порушує кругообіг доходів і витрат, викликаючи різкі коливання рівня виробництва, зайнятості, цін.
Підвищена увага до грошово-кредитної політики як інструменту забезпечення «вічного процвітання», яка панувала в 20-х роках XX ст., змінилася після кризових потрясінь 30-х років загальним песимізмом і недовірою до ефективності грошово-кредитного регулювання.
У 50-х роках у західних країнах відбулася різка активізація грошово-кредитних інструментів. Гроші знову посіли провідне місце в програмах економічної стабілізації, але погляди на оптимальну стратегію використання грошових інструментів були різко полярними.
На сьогодні теоретичні проблеми грошово-кредитної політики також є полем для гострих дискусій між різними економічними школами. Головний водорозділ пролягає між кейнсіанським підходом, який втілює ідеї оперативного використання грошей як інструмента щоденного управління економічною кон’юнктурою та стимулювання економічного зростання, і монетаризмом, який засуджує подібні маніпуляції в грошовій сфері, що ведуть, на думку авторів цієї доктрини, до посилення
виробничих протиріч і диспропорцій та декларують дії стихійних ринкових стабілізаторів.
Теорія кейнсіанства, як відомо, сформувалась у 30–40-х роках і швидко посіла провідне місце в теоретичній літературі та програмах економічної політики. Монетаризм вийшов на арену пізніше, в середині 50-х років, і довгий час був об’єктом скептичного ставлення та нападок з боку академічних і правлячих кіл провідних держав. Проголосивши гасло «Гроші мають значення», монетаристи дали сильний імпульс розвитку грошових досліджень.
Загальним методологічним підходом кейнсіанців є концепція активної макроекономічної політики, що необхідна для стабілізації внутрішньо нестабільної економіки. Кейнсіанці стверджують, що ринкова економіка позбавлена механізму, який забезпечує її стабільність. Проведення фіскальної та грошово-кредитної політики необхідне для пом’якшення проходження економікою різких підйомів і спадів, що супроводжують її розвиток при проходженні фаз ділового циклу, причому монетарна політика розглядається як вторинна відносно фіскальної.
Підхід монетаристів базується на тому, що система ринкової конкуренції забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності. Макроекономічна стабільність досягається у випадку, коли державне втручання в функціонування економіки є мінімально необхідним. Надмірний вплив держави за допомогою фіскальної та грошово-кредитної політики призводить до нестабільності економічної системи, поглиблює протиріччя в умовах циклічних коливань.
Прибічники цього напрямку звинуватили ортодоксальних кейнсіанців у ігноруванні важливої ролі грошових факторів у відтворювальному процесі та проведенні явної про інфляційної політики. Особливу увагу вони приділяли вивченню різноманітних ефектів і народногосподарських наслідків
грошових зрушень, виділяючи як основну ланку динаміку грошової маси.
У результаті вище вказаних дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. На сьогодні дуже мало економістів притримуються крайніх кейнсіанських або крайніх монетаристських поглядів, більшість теоретичних моделей прийняли синтезовану форму.
В основу реалізації грошово-кредитної політики багатьох країн було покладено так званий принцип компенсаційного регулювання, який базується на поєднанні двох протилежних комплексів заходів, що застосовуються на різних фазах економічного циклу.
Виходячи з теоретичних концепцій, які є основою для проведення грошово-кредитної політики, основним об’єктом грошово-кредитного регулювання є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв’язку з цим залежно від стану господарської кон’юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси.
Рестрикційна грошово-кредитна політика (політика «дорогих грошей») – спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи.
Експансійна грошово-кредитна політика (політика «дешевих грошей») – супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси.
Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулюванням інвестиційних процесів та збільшенням платоспроможного попиту на товари і послуги. [12, с. 402]
Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.
На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку.
Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.
Зміна норм обов'язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов'язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.
Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.
Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов'язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).
В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.
Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.
Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні.
Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.
Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тенденції. Вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.
Важлива роль держави у сфері регулювання цін. Населення систематично інформується про рівень та динаміку цін на споживчі товари. Застосовуючи різні закони, держава бореться проти укладання угод, що підвищать загальний рівень цін в країні. Тим самим вона перешкоджає монополістичному контролю над ціноутворенням, стимулює ринкову конкуренцію.
Таким чином, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика виконує провідну роль у державній економічній політиці. Вона має ієрархію цілей та реалізується за допомогою різноманітних інструментів. Також вивчення економічної літератури засвідчує про різні підходи авторів щодо визначення поняття «грошово-кредитна політика».
3. РЕАЛІЗАЦІЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Інституційна основа для проведення в Україні грошово-кредитної політики виникла разом зі створенням банківської системи та грошово-кредитного ринку. Становлення грошово-кредитної політики в Україні мало свої етапи.
Перший етап – 1991-1994 рр. – у грошово-кредитній політиці переважали неповна оцінка сталості грошей та монетарної політики, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики, пріоритетність прямого державного регулювання економіки, нестабільна державна влада тощо.
У 1991 р. відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», прийнятого Верховною Радою 20 березня 1991 року, було створено незалежну банківську систему України.
Згідно з цим законом банківська система України має дворівневу структуру: на першому рівні знаходиться Національний банк, України, а на другому – комерційні банки.
1991 року був лише закладений фундамент для функціонування Національного банку України як центрального банку України. Банківська система лише починала створюватися. НБУ ще не мав власної нормативної бази, тому при здійсненні контролю за діяльністю новостворених комерційних банків користувався нормативними актами колишнього Державного банку СРСР.
Через необхідність створення умов для введення національної грошової одиниці, а також врахування рекомендацій Міжнародного валютного фонду (МВФ), грошово-кредитна політика НБУ під час підготовки та після введення в безготівковий обіг карбованця мала на меті:
банківську підтримку економічних реформ;
кредитна підтримка виробників , враховуючи результати їхньої діяльності в фінансово-господарській сфері;
У перші роки існування незалежної України, а саме 1992-1993 рр., грошово-кредитна політика здійснювалася спонтанно, не маючи особливого теоретичного обґрунтування. Все це пояснювалося тим, що ні НБУ, ні уряд, ні економічна наука не мали досвіду у здійсненні грошово-кредитної політики в кризових умовах.
Розроблені Національним банком України у 1992 р. основні напрями грошово-кредитної політики на період до запровадження повноцінної національної валюти передбачали зосередження зусиль НБУ на стабілізації діючої грошової одиниці та подоланні інфляції.
У 1993 році загальний стан економіки характеризувався ще глибшим спадом виробництва, скороченням споживання та нагромадження, уповільненням ходу реформ. Негативні явища поглибили фінансову кризу, яка пов’язана значною мірою з ціновими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, що вимагало відповідного нарощування маси грошей в обігу.
Через підвищення в 56 разів цін на імпортовану нафту, почали загострюватись фінансові проблеми в народному господарстві, розв’язання яких було здійснено шляхом адміністративного підвищення цін на сільськогосподарську продукцію та збільшення обсягів емісійних кредитів в агропромисловий комплекс. За цих умов середньомісячні темпи зростання грошової маси перевищили 50%, а цін – майже 60%
Другий етап – 1994 – 1999 рр. – деякою мірою все ще були відчутні результати першого періоду, незважаючи на проголошення курсу формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, сприяння розвитку підприємницької сфери та на підвищення ролі грошово-кредитної політики в системі економічного регулювання .
1994 року гіперінфляція була фактично приборкана. Економіка наповнилася грошовою масою та встановився сприятливий клімат для підприємницької діяльності в країні. Грошово-кредитна політика 1995 р. і першої половини 1996 р. забезпечила стабілізацію економічних процесів, насамперед:
уповільнення інфляції;
зміну курсу національної валюти;
уповільнення темпів зниження промислового виробництва та обсягу ВВП;
зростання активності домогосподарств;
поліпшення результатів зовнішньоекономічної діяльності.
1995 року починають впроваджуватися непрямі (ринкові) інструменти грошово-кредитної політики, а саме уніфіковані резервні вимоги, розпочинається перехід від цільових кредитів до системи кредитних аукціонів.
Говорячи про основний цільовий орієнтир грошово-кредитної політики 1996 року, можна зазначити, що ним виступала грошова маса, так як проводилася політика, направлена на врегулювання процесів пропозиції грошей.
1996 року була проведена грошова реформа, головними завданнями якої були:
заміна карбованця (тимчасової грошової одиниці) на гривню – повноцінну національну грошову одиницю;
зміна масштабу цін;
створення стабільної грошово-кредитної системи .
Із 1993 по 1999 рік, реалізуючи грошово-кредитну політику, НБУ брав на себе управління грошово-кредитним ринком, яке здійснював за допомогою монетарних інструментів. Але за умов відсутності дійсних змін на мікро- та макрорівнях, незбалансованості фіскальної політики керувати цими процесами та утримувати необхідну рівновагу лише за допомогою грошово-кредитної політики було досить складно.
Третій етап розвитку грошово-кредитної політики України розпочався в 2000 р. і тривав до 2008 р. Під час цього етапу НБУ ставить перед собою наступні завдання:
перехід до режиму прямого таргетування інфляції;
підтримка економічного зростання;
стабільність валютного курсу;
перехід до нової конвертованості національної валюти.
Світова економічна криза та внутрішні протиріччя в грошово-кредитній політиці України спричинили те, що в 2008 році гривня зазнала досить суттєвого удару.
Четвертий етап (сучасний) – від вересня 2008 року до сьогодення.
У даному етапі проявляються наслідки попередніх помилок у сфері грошово-кредитної політики та регулювання грошово-кредитних відносин. До них належать:
жорстка прив’язка гривні до долара разом з поступовою ревальвацією. Як наслідок:
дефіцит торговельного балансу в 2008 році становив 16,1 млрд. дол.
дозвіл видачі валютних кредитів населенню, який призвів до підвищення валютних ризиків.
дезінформування населення щодо реального співвідношення долара та гривні. [2, c. 223-234]
Грошово-кредитна політика 2010 року здійснювалася за умов покращення макроекономічної ситуації в країні, яке все ж таки ще не набуло сталих ознак кінцевого подолання кризи. Відповідно до цілей визначених в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2010 рік НБУ намагався сприяти швидкому виходу України з кризи, відновленню швидких темпів економічного зростання та забезпеченню існування стійкої фінансової системи країни.
Значну роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Динаміку змін агрегатів М0, М1, М2 та М3 (загальної грошової маси) представлено на рисунку 3.1..
На підставі цих даних маємо змогу визначити, що станом на 2011 рік грошова маса (М3) зросла на 15,6% або 90 305 млн. грн в порівнянні з попереднім роком.
Грошовий агрегат в 2011 році становив 666 351 млн. грн. У 2011 темпи його приросту уповільнилися до 1.5% в основному через скорочення М3 на 0.3%.

Рисунок 3.1. Обсяг грошової маси України 2008-2010 роки.
А згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики на 2011 рік, пріоритетом грошово-кредитної політики є: «досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін».
Отже, проаналізувавши етапи становлення та розвитку грошово-кредитної політики України, можна зробити висновок, що вона мала як періоди злетів так і падінь.
4. АНАЛІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ГРОШОВО КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРЕСПЕКТИВИ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ.
Розглянемо зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики на прикладі таких держав з розвиненою економікою як Канада, Японія та Німеччина.
Канада – держава з сильною економікою. Рішення створити центральний банк було проголошено Законом про Банк Канади 1934 року. Спочатку він функціонує як приватна корпорація, а вже починаючи з 1938 року федеральний уряд його націоналізує. З цього часу єдиним власником акціонерного капіталу являється Міністерство фінансів.
До головних завдань Банку Канади належать:
розробка та реалізація грошово-кредитної політики держави;
надання банківських послуг уряду, комерційним банкам, іншим фінансовим інститутам та іноземним центральним банкам;
емісія банкнот та забезпечення відповідності пропозиції та попиту грошей.
Основна мета грошово-кредитної політики Банку Канади – підтримання стабільності канадського долара. Це перш за все передбачає утримування інфляції на низькому рівні. [9, c. 117-121]
Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики Канади, так як інфляція негативно впливає на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні стимулює довгострокові інвестиції, що в свою чергу сприяє зростанню ВВП, створенню нових робочих місць та загальному підвищенню рівня життя населення.
Стрижнем грошово-кредитної політики є орієнтир рівня інфляції, який встановлюється Банком Канади спільно з федеральним урядом із 1991 року. Він вимірюється через індекс цін та його прийнятні значення знаходяться в межах від 1 до 3%.
Головним інструментом грошово-кредитної політики центрального банку Канади являється зміна орієнтира ставки овернайт – середньої ставки, яку він бажає бачити на ринку, де основні фінансові інститути й великі корпорації позичають одне одному кошти на дуже короткий строк. Зміни даного орієнтира впливають як на обмінний курс канадського долара, так і на інші процентні ставки, рівень яких визначається монетарними умовами функціонування канадської економіки.
Іншою процентною ставкою Банку Канади є ставка Bank Rate, що тісно пов’язана з орієнтиром ставки овернайт, за якою він видає одноденні позички фінансовим інститутам. Bank Rate – частина інтервалу, який має назву «операційна зона» для ставки овернайт. Ширина інтервалу становить 0,5%, а нижньою та верхньою межами є ставки, за якими центральний банк Канади надає позички на один день фінансовим установам. Ставка Bank Rate дорівнює верхній межі операційної зони, а овернайт знаходиться посередині. [ 9, c. 117-121]
Грошово-кредитні умови визначаються двома показниками – відсотковою ставкою та валютним курсом. Зміна грошово-кредитної політики має значення тоді, коли зміна грошово-кредитних умов впливає на попит на товари та послуги. Наприклад, зниження процентних ставок зазвичай призводить до збільшення витрат та зменшення заощаджень, тоді як знецінення долара може стимулювати експортні поставки та стримувати імпорт. І навпаки, підвищення процентних ставок призводе до стримування внутрішніх витрат, а підвищення ціни долара сприяє зменшенню експортних поставок та стимулює імпорт.
Задля забезпечення країни достатнім запасом міжнародних засобів платежу та проведення інтервенцій на валютному ринку, Банк Канади створює золотовалютні резерви.
Згідно із Законом про банківську діяльність Банк Канади не веде нагляду за платоспроможністю та фінансовою діяльністю комерційних банків. Цими питаннями займається Служба керуючого фінансовими установами, що також відповідає за захист вкладників від непередбачених втрат у разі ускладнення фінансового стану кредитної установи. Задля цього також створено канадську корпорацію страхування депозитів (CDIC). Дана організація страхує вклади кредитних установ, тобто членів корпорації, а також забезпечує повернення вкладів.
Також, відповідно до закону про Банк Канади, глава банку повинен постійно консультуватися з міністром фінансів, однак прийняття рішень стосовно грошово-кредитної політики держави залишається привілеєм банку.
Отже, основною метою грошово-кредитної політики є стримування інфляції на досить низькому рівні. Це в свою чергу зберігає здорову економіку, сприяє нормальному економічному зростанню та створенню робочих місць.
Грошово-кредитну політику в Японії розробляє та проводить Банк Японії, головним завданням якого є стимулювання збалансованому розвитку економіки, шляхом підтримання стабільності цін.
Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні 6 місяців за посередництвом міністра фінансів банк звітує про проведену грошово-кредитну політику перед парламентом. Але не зважаючи на це, законодавством визначено, що Банк Японії розробляє і проводить грошово-кредитну політику держави як незалежна інституція.
Головними напрямками діяльності Банку Японії є:
облік боргових зобов’язань і комерційних та інших векселів;
надання позик під забезпечення боргових зобов’язань, векселів, державних облігацій, а також цінних паперів;
купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів;
приймання вкладів;
операції в національній валюті;
купівля-продаж цінних металів.
Банк монопольно емітує банкноти, а обсяг емісії визначається міністерством фінансів та погоджується з урядом. Резерви центрального банку Японії складаються із золотого запасу, державних цінних паперів, комерційних векселів та іноземної валюти.
Як фінансовий агент уряду Банк Японії керує державними фондами (від імені уряду), займається валютно-фінансовою діяльністю, яка спрямована на стабілізацію курсу національної валюти – ієни.
Основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:
коригування облікової ставки;
регулювання обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;
проведення обов'язкового резервування;
регулювання операцій
моніторинг банківської діяльності: виявлення тенденцій фінансового ринку та системи розрахунків, забезпечення збалансованого управління банківською системою, встановлення ризику неліквідності;
контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх кредитів та депозитів;
внесення пропозицій в плани банків.
Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика Японії є прикладом вкрай ефективної політики, інструменти якої можуть бути використані з метою забезпечення зростання національної економіки.
Провідником грошово-кредитної політики Німеччини є Німецький федеральний банк (Бундесбанк).
Федеральне відомство з контролю за банками, згідно згоди з Німецьким федеральним банком, визначає загальнобов’язкові нормативи для кредитних інститутів.
Федеральний банк здійснює опосередкований вплив на відсоткові ставки, тобто забезпечує комерційні банки кредитними ресурсами. Найефективнішими методами впливу на комерційні банки являються ломбардні, дисконтні кредити та операції на відкритому ринку. З метою надання дисконтних кредитів центральний банк Німеччини здійснює рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів.
Федеральний банк здійснює грошово-кредитну політику за такими напрямками:
облікова політика;
регулювання норм обов’язкового резервування;
регулювання обсягу грошової маси;
операції на відкритому ринку.
Задля забезпечення платоспроможності банківської системи центральним банком використовується такий інструмент грошово-кредитної політики як мінімальні резерви. Відповідно до цього кредитні інститути повинні зберігати мінімальні резерви у розмірі визначеного відсотка. При збільшенні чи зменшенні розмірів обов’язкових мінімальних резервів, Федеральний банк збільшує або зменшує масу кредитних ресурсів на ринку грошей.
Надаючи інформацію стосовно кількості грошей в обігу Федеральний банк допомагає та надає орієнтири економіці про те, як він вважає за необхідне, з одного боку, допускати ріст грошової маси, а з іншого – обмежувати інфляційний тиск.
У 80-х рр. Бундесбанк впроваджує в свою грошово-кредитну політику таргетування. Це було зроблено перш за все з метою роз’яснення власної політики. Така відкритість призводила до підвищення довіри суспільства до політики Бундесбанку.
Основним мотивом впровадження в Німеччині грошово-кредитного таргетування було започаткування нового режиму, який передбачав переорієнтацію грошово-кредитної політики на внутрішні цілі.
Також одним з мотивів було бажання уникнути політичного тиску та запровадити більш стійкий курс грошово-кредитної політики.
Таргетування значення грошових агрегатів засвідчило, що Бундесбанк бере на себе відповідальність за інфляцію, але лише в тій частині, що пов’язана зі здійсненням грошово-кредитної політики.
Щорічно центральним банком оголошується грошовий агрегат, установлюється і публікується середньострокова інфляційна ціль (2%) та надається інформація стосовно власної політики та економічних результатів, необхідних для оцінки її виконання.
Підсумовуючи необхідно зазначити, що успішність грошово-кредитної політики Бундесбанку практично оцінювалася не виконанням проміжних цілей, а саме монетарних таргетів, а виконанням кінцевої мети грошово-кредитної політики – зменшенні та стримуванні рівня інфляції в державі.
5. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Досліджуючи сучасну систему національних грошово-кредитних відносин, варто зазначити, що в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій, тобто визначається відразу декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов’язані з рівнем інфляції, обмінним курсом та обсягами грошових агрегатів. Впровадження грошово-кредитної політики в життя забезпечується змішаним методом – частково з використанням ринкових інструментів та частково – адміністративних.
У результаті, нагальними завданнями для НБУ на сучасному етапі, на нашу думку, є стабілізація та зміцнення довіри до банківської системи, збільшення капіталізації та скорочення кількості комерційних банків, створення різноманітних грошових фондів для стабілізації курсу, страхування вкладів, страхування та стабілізації банківської системи. Національний банк України ще в "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік" проголосив намір поступово створювати умови для переходу в перспективі до "прямого таргетування інфляції". Тому однією з перспектив розвитку грошово-кредитної системи України можна назвати впровадження даного інструменту.
Але на шляху до запровадження режиму таргетування інфляції в Україні все ще стоять такі проблеми як:
відносно високі темпи інфляції, що ускладнюють її прогнозування;
значна інфляційна інерція, зумовлена впливом змін валютного курсу на ціни ( в країнах, що розвиваються, вона, як правило, вища) і поширеними явними та неявними механізмами індексації;
неможливість відмови від встановлення будь-яких інших номінальних цільових показників, окрім інфляції в умовах нестабільності;
недостатній рівень незалежності НБУ;
відсутність нормативного документа регулювання відносин між Урядом та Центральним банком, який надавав би останньому право визначати цільовий рівень інфляції;
відсутність базового документа – середньострокової монетарної стратегії, який би визначав монетарний режим таргетування інфляції на середньострокову перспективу;
неможливість побудови точної та надійної економетричної моделі прогнозування цільового рівня інфляції;
офіційно чітко не розмежовано поняття "чистої інфляції", що розраховується виключно за індексами нерегульованих (ринкових) цін, і "брудної інфляції" (з урахуванням індексів регульованих цін);
недостатня узгодженість позицій Центрального банку та Уряду щодо впливу заходів соціально-економічної політики на інфляцію;
неузгодженість позицій Уряду, профспілок і роботодавців щодо вимог підвищення заробітної плати;
відсутність надійних очікувань з боку суб’єктів господарювання – домашніх господарств, фінансових і не фінансових організацій.
Також проблемними виступають такі фактори, як:
недостатня прозорість дій НБУ;
високий рівень доларизації економіки;
значна політизованість процесу грошово-кредитного регулювання.
Вирішення визначених проблем є однією з перспектив розвитку сучасної грошово-кредитної політики України.
Також варто зазначити, що цілу низку труднощів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру має прогнозування інфляції в Україні. Воно пов’язане перш за все з ще не розвиненою якісною системою збору статистичної інформації; по-друге, з відсутністю достовірних та перевірених методик та моделей, що могли б достатньо точно передбачити розвиток макроекономічної ситуації; по-третє, в Україні сьогодні існує фактор заполітизованості всіх процесів, пов’язаних з діяльністю Національного банку, що не дозволяє проводити достатньо ефективний та об’єктивний аналіз процесів, що відбуваються в економіці. Ще однією, не останньою за значенням, стоїть проблема фахової підготовки працівників Національного банку України та їх зацікавленості в роботі.
Перша група проблем, яка стосується якості та наявності статистичного матеріалу, містить у собі декілька аспектів. По-перше, це стосується безпосередньо механізму збору та обробки матеріалу. Тут слід вказати на відсутність статистики щодо структурних показників інфляції, а також на недосконалу систему розрахунку існуючих показників. Базовий показник інфляції, індекс споживчих цін обраховується, на нашу думку, на основі дещо спотвореного споживчого кошика, який не відповідає реаліям сучасного споживання. По-друге, існує проблема зіставлення та співвідношення статистичних рядів для України часів Радянського Союзу та періоду від отримання незалежності. Для максимально ефективної роботи макроекономічних моделей необхідно, щоб статистичні ряди були як можна довшими і охоплювали щонайменше
На думку більшості вчених, “монетизація економіки – найважливіша об’єктивна характеристика економічної системи, що відображає її насиченість ліквідними активами, здатними виконувати такі функції, як засіб обігу та платежу та визнаними як гроші”
Задля визначення ефективності грошово-кредитної політики в 2011 році, проаналізуємо різні показники, які її характеризують.
Перш за все розглянемо рівень валового внутрішнього продукту в порівнянні з минулими роками (рисунок 5.1.).
Як видно з даного рисунку, в 2011 році простежується перспектива зростання обсягу ВВП в порівнянні з попередніми роками. Це в свою чергу призведе до підвищення рівня монетизації економіки. Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики 2011 року, очікується що зростання реального ВВП у 2011 році становитиме 4,5%.

Рисунок 5.1. ВВ 2008-2011.
Показник, що характеризує від ношення грошового агрегату М3 до суми виданих банками кредитів, може свідчити про ефективність використання грошової маси для цілей розвитку економіки.
Дослідимо економічні показники які наведені і таблиці 1.2., щоб побачити стан грошово кредитної політики в УКкраїні. Виходячи з наведених данніх можемо зробити висновок по політика є позитивною адже показники зростають.
Таким чином, на сучасному етапі Україна ще не має необхідних передумов для успішного запровадження режиму таргетування інфляції, але стоїть перед реальною необхідністю реформування своєї грошово-кредитною політики з огляду на те, що політика фіксованого валютного курсу проявила себе не з кращої сторони .
Тому в найближчому майбутньому НБУ та Уряд України повинен вирішувати дані проблеми, задля подальшого розвитку грошово-кредитної системи держави.
Майбутня стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній реальній оцінці стану економіки, її об’єктивних тенденціях, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, розвиненості її інструментів, характеру взаємозв’язків макроекономічних параметрів тощо.
Таблиця 5.1. Економічні показники за 2008 – 2011 роки
Рік
2008
2009
2010
2011

Грошовий агрегат М3,
млрд. грн.
515.7
487.3
597.9
665,2

Загальна сума наданих
кредитів, млрд. грн.
724.2
703.5
710.5
808,3

Загальна сума залучених
депозитів, млрд. грн.
336.0
308.9
391.2
442,9

Рівень монетизації, %
54.393
53.356
54.623
55,235


Потрібно також враховувати чинне законодавство та не намагатися змінити його лише з метою ефективного запровадження стратегії, тому що, як свідчить практика, в Україні законодавчі зміни – це досить складний, занадто політизований та довготривалий процес, наслідки якого можуть сильно відрізнятися від початкових намірів. Як свідчить світовий досвід, існує можливість врегулювання всіх питань, що пов’язані з грошово-кредитною стратегією, на рівні нормативно-правових актів та неформальних угод. Тому в майбутній перспективі Національному банку України та уряду слід частіше звертатися саме до цих методів.
Отже, прийняття грошово-кредитної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку грошового аналізу з метою управлінням перебудовою емісійного та трансмісійного механізмів монетарної політики. Саме це і можна назвати першою опорою прийняття грошово-кредитних рішень у майбутньому. Іншою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних та фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.
Проте не слід забувати, що реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації є не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки та пошук суб’єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту на гроші, тобто для розширення товарообороту.
Можемо констатувати, що зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці мають розглядатися не лише з точки зору утримання в певних межах обмінного курсу гривні, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов та параметрів функціонування валютного ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення і очікування економічних агентів та дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх факторів фінансового характеру. Такі критерії можуть бути забезпечені завдяки використанню режиму керованого плавання обмінного курсу (у перспективі з переходом до режиму вільного плавання обмінного курсу), який повинен супроводжуватися:
посиленням гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань (у результаті обмінний курс втрачатиме статус якоря грошово-кредитної політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням зниження зовнішніх ризиків стабільності національної грошової одиниці);
забезпеченням прозорості функціонування валютного ринку через удосконалення правил роботи на ньому та дотримання чітких принципів і процедур;
створенням та постійним удосконаленням механізмів хеджування валютних ризиків;
розбудовою комплексної системи моніторингу валютних ризиків, удосконаленням механізмів контролю та протидії спекуляціям та недопущення формування інших дисбалансів, пов’язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті;
Національний банк України повинен концентрувати зусилля на створенні, разом з Урядом, макроекономічних, фінансових та інституційних умов для переходу до грошово-кредитної політики, що ґрунтується на ціновій стабільності. Для цього після стабілізації ситуації в грошово-кредитній сфері буде розроблений план заходів по переходу до нового монетарного режиму, який має відображати питання макроекономічної та фінансової збалансованості, застосування більш гнучких валютних курсів , розвитку внутрішнього ринку капіталів, удосконаленні комунікацій з громадськістю тощо. Запровадженню такого режиму передуватиме системна робота з удосконалення законодавства, зокрема, ініціювання внесення змін до законів “Про Національний банк України” та “Про Кабінет Міністрів України” в частині більш чіткого визначення поняття “стабільність національної грошової одиниці”, а також розмежування відповідальності стосовно її забезпечення.
У прийнятті монетарних рішень Національний банк України насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який розроблятиметься на підставі аналізу широкого спектру макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв’язку та впливу на стабільність національної грошової одиниці з урахуванням можливих змін у майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вживанні відповідних регулятивних заходів.
Враховуючи поступове посилення гнучкості обмінного курсу гривні та пов’язане з цим підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму, НБУ у перспективі, як основний інструмент реалізації грошово-кредитної політики, використовуватиме процентну ставку .
Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика України має перспективи розвитку, але для цього Уряд та Національний банк України повинні вирішити ряд проблем, які гальмують цей розвиток і не дають змоги монетарній політиці рухатися вперед та вдосконалюватися відповідно до економічних змін у світі.
Висновки
Узагальнюючи вищевикладене дослідження, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика відіграє провідну роль в економічній політиці держави.
Значна кількість проблем, які вирішуються заходами грошово-кредитної політики обумовило неоднозначне тлумачення її змісту.
На сьогоднішній день, в економічній літературі існує досить багато визначень поняття «грошово-кредитна політика», тому що різні економісти трактують його по-різному. Але найбільш повним, на нашу думку, є визначення дане І. О. Лютим, за яким «економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів».
У ході роботи були визначені три групи цілей грошово-кредитної політики, а саме стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні. Також був розглянутий досить широкий вибір інструментів грошово-кредитної політики, використання яких змінюється залежно від напрямку економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвитку грошового ринку, особливостей банківської системи та ін.
Розглянувши основні етапи розвитку грошово-кредитної політики України, ми дійшли до висновку, що вона мала як періоди злетів так і падінь. Це свідчить про неможливість цілковитої стабільності грошово-кредитної системи.
З метою узагальнити зарубіжний досвід нами були проаналізовані грошово-кредитні політики таких держав як Канада, Японія та Німеччина. В ході чого ми виявили, що всі вони мають однакову основну мету грошово-кредитної політики, а саме стримування інфляції на досить низькому рівні, задля забезпечення здорової економіки, сприянню нормального економічного зростання та створення нових робочих місць.
В результаті аналізу сучасного стану грошово-кредитної політики України було визначено, що її основними критеріями на сьогодні є зниження інфляції та забезпечення при цьому умов стабільного функціонування фінансової системи, підтримання курсу національної валюти, його стійкості та забезпечення стабільного функціонування банківської системи й підвищення до неї довіри.
З огляду на проведений аналіз можна зробити наступні узагальнення:
1) В 2011 році простежується перспектива зростання обсягу ВВП в порівнянні з попередніми роками, що в свою чергу призведе до підвищення рівня монетизації економіки.
2) Споживчі ціни у ІІІ кварталі 2011 року знизилися на 1.6% за рахунок падіння цін на сирі продукти (переважно овочі та фрукти) на 9.8% за квартал. Водночас спостерігалося прискорення зростання базової інфляції до 2.1% у ІІІ кварталі порівняно з 1.8% у попередньому. Вплив інших компонентів споживчого кошику був незначним. Споживча інфляція у річному обчисленні скоротилася до 5.9% у вересні порівняно з 8.9% у серпні.
У річному обчисленні темпи приросту грошової маси у вересні уповільнилися до 16.4% порівняно з 19.5% у серпні 2011 року
4) Офіційний курс гривні у III кварталі знизився на 0.01% і на 30.09.2011 становив 797.27 грн. за 100 доларів США. Зниження курсу відбувалося на фоні підвищеного попиту на іноземну валюту. Стрімке зростання попиту на міжбанківському валютному ринку спостерігалося у вересні, коли він виявився більшим, за пропозицію іноземної валюти.
5) Обсяг операцій з ОВДП на вторинному ринку в III кварталі 2011 року становив 118.0 млрд. грн. і збільшився порівняно з попереднім кварталом на 15.0%, або на 59.0 млрд. грн. Як і в попередні періоди поточного року, зростання відбулося, в основному, за рахунок купівлі - продажу цінних паперів суб’єктами господарювання (54.5 млрд. грн.).
6) Середньозважена процентна ставка за операціями рефінансування протягом вересня зросла на 0.6 процентного пункту – до 10.3% річних. Головним чином це було обумовлено підвищенням процентної ставки за операціями репо до 10.7% з 9.7% річних. Водночас кредити рефінансування овернайт надавалися під 9.3% річних.
Отже, проаналізувавши сучасний стан грошово-кредитної політики України, можна зробити висновок, що пріоритетним у здійсненні грошово-кредитної політики в 2011 році є забезпечення фінансової стійкості та цінової стабільності як підґрунтя для відновлення економічного зростання.
Проведене дослідження дає підстави констатувати, що грошово-кредитна політика України має перспективи розвитку, але для цього Уряд та Національний банк повинні вирішити ряд проблем, які гальмують цей розвиток і не дають змоги монетарній політиці рухатися вперед та вдосконалюватися відповідно до економічних змін у світі.
Ми вважаємо, що для вирішення проблем грошово-кредитної політики в Україні необхідно здійснити низку заходів, а саме нарощування і раціональне використання позикового капіталу, націоналізацію активів проблемних банків, подолання значних масштабів доларизації економіки. використання керованого плаваючого курсу гривні з поступовим переходом до вільного обмінного плаваючого курсу. Тобто в цілому українській економіці необхідні структурні зрушення в економіці.
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ
Закон Про національний банк України від 15 лютого 2011р. №3024
Базилевич В.Д., Економічна теорія: Політекономія: Підручник. — 8-ме вид., перероб. і доп. Затверджено МОН, — К., 2012. — 702 с
Безнощенко, М. Еволюція грошово-кредитної політики України та перспективи переходу на режим таргетування інфляції [Текст] / М. Безнощенко // Дослідження міжнародної економіки: Збірник наукових праць – 2011. – № 2.
Бурлачков, В. Особливості сучасних економічних процесів і грошово-кредитна політика [Текст] / В. Бурлачков // Економіка України. – 2010. – № 4.
Данилишин, О.А. Сучасні інструменти грошово-кредитної політики як важливий чинник забезпечення економічного зростання в Україні [Текст] / О. А. Данилишин // Регіональна економіка. – 2008. – № 2.
Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] : навч.-метод. посіб. / В. В. Коваленко, К. Ф. Черкашина ; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2010.
Колотуха, С. М., С. А. Власюк. Гроші та кредит :.Навч. Посібник.,К. : Знання,- 2012, c. 566.
Косова Т.Д., Папаіка О.О. (ред.) Центральний банк і грошово-кредитна політика, 2011.
Ларіонова, К.Л. Сучасний стан та перспективи змін грошово-кредитної політики України [Текст] / К. Л. Ларіонова, Г. І. Капінос // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – №1, т. 1.
Марчук, О.О. Тактичні цілі грошово-кредитної політики та їхня роль у реалізації проміжних і стратегічних цілей [Текст] / О. О. Марчук // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.9.
Ніконенко, У.М. Зарубіжний досвід здійснення грошово-кредитної політики (на прикладі Канади,Японії,Німеччини) [Текст] / У. М. Ніконенко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – № 5.
Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік [Текст] : //Фінансовий ринок України. – 2009. – № 10.
Патика Н. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Навчальний посібник, - 2012, 566 с.
Петрашко Л.П, Валютні операції: Навч. посіб. Рекомендовано МОН /. — К., 2012. — 271 с.
Сомик, А.В. Умови середовища реалізації грошово-кредитної політики в Україні/ А. В. Сомик // Фінанси України. – 2009. – № 6.
Стельмах В.С. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін, Національний Банк України, монографыя, Київ - 2009, 402 с.
Тарасевич В.М. Економічна теорія: Міжнародна економіка: Підручник. Затверджено МОН — К., 2012. — 143 с.
Національний банк України [Електронний ресурс] : / Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=57896.
Різний звіт НБУ за 2009 рік [Електронний ресурс] : / Режим доступу: http://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=66438.
Річний звіт НБУ за 2010 рік [Електронний ресурс] : / Режим доступу: http://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=77106.
http://index.minfin.com.ua/index/infl/
http://www.ukrstat.gov.ua/
http:// rada.gov.ua/