Державна податкова адміністрація України національний університет державної податкової служби України Реферат з курсу: «Естетика» на тему : «Життя і творчість Рафаеля Санті»
Ірпінь,2009 План Вступ 1. Життєпис і творчість 1.1 Рання творчість 1.2 Станци у Ватикані 1.3 Життя в Римі 2.Галерея 2.1 Фреска «Афінська школа» Висновок Список використаної літератури Вступ Видатний італійський художник і архітектор у своїх картинах оспівав людину і залишив по собі твори, що являють нам світ зачарований, і нескороминущий, залишив нам образ Матері — люблячої і страждаючої, чудовий і незабутній. Тисячі художників писали мадонн, та мадонни Рафаеля — сама довершеність. Життєпис і творчість Рання творчість Рафаеля Санті Рафаель (італійською Рафаелло Санті) народився 6 квітня 1483 р. у маленькому італійському містечку Урбіно (Умбрія) в сім’ї живописця і поета-гуманіста Джованні Санті. Його батько дав перші уроки живопису в своїй майстерні. Батько працював при дворі урбінського герцога Монтефельтро, де панувала витончена, інтелектуальна атмосфера. У колі придворних, вчених і поетів сформувався гуманістичний світогляд Рафаеля. А на творах таких великих майстрів з Урбіно, як П’єро делла Франческо й Донато Браманте, розцвів його живописний дар... Рафаель рано залишився сиротою. Йому було всього лише вісім років, коли померла мати, а три роки потому помер і батько. У 1500 р. Рафаель переїхав до Перуджі, де вступив у майстерню П’єтро Перуджіно. У нього Рафаель перейняв м’якість і плавність ліній малюнка, ідеальне відчуття композиційної глибини. Ранні твори Рафаеля, написані під впливом учителя, вирізняються м’яким ліризмом пейзажу («Сон лицаря», «Три грації», «Мадонна Конестабіле»). Сімнадцятирічний Рафаель відразу знаходить свій напрям. Він починає створювати сюїту мадонн, у яких відверто виражає тугу за матір’ю, яка рано померла, схиляється перед дивом материнства, загадковою сутністю буття. Ці мадонни сьогодні показують нам істинну душу художника і є неперевершеними шедеврами. Учнівський період Рафаеля завершила картина «Заручини Марії» (1504 р.). У 1504 р. Рафаель приїжджає до Флоренції, де зосередився центр італійського мистецтва, зароджувалося і піднялося Високе Відродження. Вся Флоренція стежила за поєдинком двох титанів — Леонардо і Мікеланджело. Вони працювали над батальними композиціями для Зали Нарад: Леонардо зображував битву флорентійців із міланцями при Ангіарі 1440 р., Мікеланджело — битву флорентійців із пізанцями 1364 р. Рафаель вивчає анатомію, математику, перспективу. Він виконав фрески у церкві Сан-Северо і три вівтарні образи («Вівтар Колона», «Вівтар Ансідей», «Покладення у труну»). Велику популярність художник здобув численними (не менше 15) флорентійськими мадоннами, що ваблять своєю різноманітністю і класичною досконалістю художнього рішення однієї теми («Мадонна з ангелами і святими», «Святе сімейство Каніджалі», «Мадонна Темпі», «Мадонна під балдахіном», «Мадонна дель Грандука», «Мадонна в зелені», «Мадонна з безбородим Йосипом», «Мадонна зі щигликом», «Прекрасна садівниця» тощо). За спогадами сучасників, Рафаель приваблював до себе людей працьовитістю, скромністю і добротою. Він ніколи ні з ким не суперничав, нікому не заздрив, не критикував інших, а радів життю, світу, людям і можливості творити. Рафаель ніколи не шукав друзів і заступників. Упродовж усього життя він був найкращим прикладом того, як треба поводитися як із рівними, так і з вищими і нижчими за нас людьми. На 25-му році життя художник був запрошений Папою Римським до Ватикану й 1508 р. Рафаель переїхав до Рима. Станци у Ватикані У 1508 році Рафаель приймає запрошення свого земляка Донато Браманте та Папи Юлія II і приїжджає до Риму, щоб розписувати папський палац у Ватикані. У Ватикані маляр залишив по собі славетні «станци» («станца» — розмальована зала у палаці). У розписах цих кімнат Рафаель продемонстрував талант видатного майстра композиції. Він розмалював 4 зали: станца дель Інчендіо, за нею розташовані станца делла Сеньятура (перекладається яко «Кімната підписів» — тут Папа підписував важливі папери), станца д'Еліодоро і станца Константіна. Свою роботу художник розпочав з станци делла Сеньятура. Саме тут він помістив всесвітньовідомі фрески «Парнас», «Диспута» і «Афінська школа» (1508-1512). У них Рафаель показує блискуче вміння змальовувати античні теми, та показувати емоції та сутність кожного із зображених персонажів. Наступна зала — станца д'Еліодоро (1512-1514). Її прикрашають 4 фрески: «Вигнання Еліодора», «Меса в Больсені», «Визволення апостола Павла з темниці» і «Зустріч Аттіли». Станцу дель Інчендіо виконували переважно учні Рафаеля під його керівництвом (1514-1517). Майстер був зайнятий багатьма замовленнями: будівництвом палаццо Каффареллі-Відоні та вілли Джуліо Медічі, що стала відома під назвою вілли Мадама. У 1514 році, після смерти Браманте, Папа Лев X призначив Рафаеля головним архітектором будівництва собору св. Петра. Також десь у період роботи над станцами Рафаель намалював славетну картину «Сікстинська мадонна». Вона довгий час перебувала у церкві св. Сікста у П'яченці, де була вівтарним образом. Одною з останніх робіт художника став «Спас» («Преображення») — велика вівтарна композиція. Довгий час вважали, що маляр не встиг завершити картину і її дописав його учень Джуліо Романо. Проте у 1979 році гурт італійських вчених на чолі з Фабріціо Манчіні за допомогою великомасштабних детальних зйомок довела, що «Спас» був таки закінчений Рафаелем. Життя у Римі У Ватикані Рафаель виявив, що велика частина палацових зал уже повністю або частково оформлена іншими художниками. Проте Папа, підкорений генієм Рафаеля, доручив йому наново розписати три Ватиканські кімнати, відлучивши майстрів Перуджіно, Содожу, Брамантіно, Перуці. Фрескові розписи Рафаель почав із середньої зали «Станца делло Сен’ятура», відведеної під бібліотеку. Для розписів стін і стелі вiн обрав теми, які асоціювалися з чотирма областями духовної діяльності людини — богослов’ям («Діспута»), філософією («Афінська школа»), поезією («Парнас»), юриспруденцією («Мудрість, Міра, Сила»), а також відповідні головним композиціям алегоричні, біблійні та міфічні сцени на плафоні. Великомасштабні композиції на стінах станц присвячені філософії, поезії, теології, церковному і світському законодавству, античних мудреців зображено поруч із сучасниками Рафаеля, найвидатнішими діячами Відродження. «Діспута» присвячена тріумфу християнської релігії. У «Парнасі» представлена поезія. У центрі фрески Аполлон із віолою в оточенні муз. Увесь живописний комплекс «Станца делла Сен’ятура» довершили величні фігури Мудрості, Міри та Сили, що втілюють головні чесноти Правосуддя. Життя Рафаеля в Римі пролітало стрімко. За всієї зовнішньої спокійної респектабельності його будні були повні суцільної праці та зустрічей із десятками сильних цього світу, від найсвятішого Папи до кардиналів, від улесливих шанувальників його таланту до учнів і помічників. Грізний Папа Юлій II і пізніше хитромудрий Папа Лев Х любили Рафаеля, близько товаришували з ним, зважали на його думку. Здавалося, доля Рафаеля була безхмарною. Він був удачливий, щасливий, захвалений і запещений, але важлива деталь: незважаючи на загальне визнання, Рафаель був чужаком і простолюдином у світському натовпі вельмож і нероб. Він був завалений незліченними, часто малозначними замовленнями, багатогодинними, часом пустими бесідами, застіллями та багатьма справами, що відбирають сили. Після смерті Браманте саме Рафаель стає головним архітектором Рима. Він склав новий план Собору Святого Петра в Римі, добудовував його. Добудував Рафаель і початий Браманте палац із лоджіями в Ватикані. Він звів у Римі церкву Сант-Еліджо делі Орефічі, капелу Кіджі церкви Санта Марія дель Пополо, палаццо Пандольфіні у Флоренції, віллу Мадама поблизу Рима, цілий ансамбль портиків, павільйонів, парків, виблискуючих басейнами, засаджених прекрасними рослинами. Хто знає, що Рафаель міг би ще створити? Адже навіть у малий строк, відпущений йому, він зробив нескінченно багато... Майстер жив під час бурхливого творчого підйому, великих відкриттів, найширшого культурного руху. Рафаель розумів істинну цінність багатьох робіт на замовлення, але в його душі вже зріла думка про створення твору, здатного ще довести всю потужність його обдарування. 1515 р. Рафаеля відвідали в Римі «чорні ченці» з монастиря далекого глухого містечка П’яченце і замовили йому «Сікстинську Мадонну». Рафаель уперше в житті натягує на підрамник величезне полотно й власноруч пише свій шедевр, передоручивши всі ватиканські роботи своїм учням і помічникам. Всі найкращі якості сучасників, увесь досвід античності, всю глибину філософських ідей свого часу Рафаель втілив у «Сікстинській Мадонні», Це був витвір генія. Він працював радісно й швидко створив неповторний образ Богоматері. Про цю картину так писав російський поет Василь Жуковський: «Завіса розсунулася й таємниця небес відкрилася очам людини... У Богоматері, яка йде по небесах, не помітно жодного руху; але чим більше дивишся на неї, тим більше здається, що вона наближається». Рафаель залишає заповіт людям. І це полотно робить його ім’я безсмертним... Юна Богоматір, ледве торкаючись ногами хмар, несе своє Дитя — вищу істоту, призначення якої — принести себе в жертву за гріхи людства в ім’я його спасіння. Босонога, проста вона спускається до людей, які чекають на її появу. Тисячні натовпи людей на мить зупинили Марію. Вона приголомшена. Ось Земля... І ці люди, які вб’ють її сина. У лівому кутку картини стоїть тіара — знак величі й могутності Папи Римського Сікста. Папа спрямував свій погляд на Марію. Він забув все суєтне життя, незліченні свої гріхи. Поруч з Богоматір’ю Свята великомучениця Варвара, яка опустила свій погляд. Вона добре знає ціну людям, її бентежить шум натовпу. Їй трохи соромно. Адже вона також була людиною. Внизу два ангели з крилами. Вони за своє життя вже надивилися на цих дивних, смішних, а часом і страшних людей, які вічно просять чогось у неба. «Навіщо я прийшла зі своїм сином?» — думає Марія. Але так треба. І Мадонна, горда, благородна в своєму пориві, незважаючи ні на що, все таки спустилася на Землю. «Сікстинську Мадонну» Рафаель створив в пору найвищого зльоту свого обдарування (1516— 1519 рр.). Вона на віки стала уособленням материнства, духовної краси, гіркого щастя і мучеництва. Наразі «Сікстинська Мадонна» знаходиться в Дрезденській картинній галереї. До Німеччини вона потрапила 1753 р. — за дорученням саксонсько-польського короля Августа III була придбана у ченців монастиря Святого Сікста містечка П’яченце. Коли картину внесли до тронного залу, король відсунув трон, що заважав проходу, сказавши: «Дорогу великому Рафаелю!». Картину розмістили на великій стіні Дрезденської галереї серед картин італійських майстрів. Моделлю для деяких жіночих образів римського періоду життя Рафаеля була кохана художника, дочка пекаря Маргарита Луті, прозвана Форнаріною (Булочницею). Цю жінку він любив до кінця своїх днів і зобразив її на портреті «Донна Велата» («Пані під покривалом», 1514 р.). Цей портрет належить до числа найвеличніших шедеврів живопису. Рафаель був визнаним головою всієї римської художньої школи. Він був знаменитим, багатим, вів широкий спосіб життя. Але фізично сили художника були виснажені. Він захворів на лихоманку, яка стала смертельною. Своє майно Рафаель заповідав коханій жінці, друзям і учням. Помер майстер 6 квітня 1520 р., у день свого народження, проживши лише 37 років. Похований у Пантеоні. Весь Рим прийшов попрощатися зі своїм улюбленим художником... Але закінчивши земне життя, він почав друге. Вічне. Мистецтво Рафаеля, що славить людське буття, владу розуму, світла і добра, — безсмертне.
Мадонна з дитям (1498).Один Мадонна з вуаллю, Палаццо Пітті, Флоренція із найперших творів майстра. Цю фреску Рафаель виконав у 15-річ- ному віці
Мадонна Конестабіле. 1504. Св. Георгій перемагає дракона. Ермітаж. Санкт-Петербург Бл. 1505. Лувр. Париж Фреска «Афінська школа»
Висновок Видатний італійський художник і архітектор у своїх картинах оспівав людину і залишив по собі твори, що являють нам світ зачарований, і нескороминущий, залишив нам образ Матері — люблячої і страждаючої, чудовий і незабутній. Тисячі художників писали мадонн, та мадонни Рафаеля — сама довершеність. Рафаель прожив коротке життя, але залишив величезну кількість шедеврів. Він помер 6 квітня 1520 року у Римі (несподівано захворів і кілька останніх тижнів життя промучився від гарячки) та похований у римському Пантеоні. Могилу Рафаеля прикрашає статуя мадонни, виготовлена із мармуру, яку виконав учень митця — скульптор Лоренцо Лоренцетто. Епітафія на надгробку написана латиною. Її можна перекласти так: «Тут покоїться той Рафаель, при житті якого велика природа боялась залишитись переможеною, а після його смерті вона боялася вмерти» Список використаної літератури Шапиро Ю. Г., Персианова О. М., Мытарева К. В., Аране Н. М. 50 кратких биографий мастеров западноевропейского искусства XIV-XIX веков. — Ленинград: Советский художник, 1968. — С. 36-42 Варшавський А. С. Долі шедеврів. — Київ: Веселка, 1988 — 206 с. Рафаэль Санти. Альбом. Вступит. ст. А. Габричевского, М., 1956.
