Зміст
1.Раціональні умови життєдіяльності людини...........................................3
2.Вплив діяльності людини на навколишнє середовище..........................5
3.Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників.............................6
4.Техногенні небезпеки.................................................................................8
5.Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів10
6.Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі...........................11
7.Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій................13
8.Захисні споруди цивільної оборони.......................................................15
9.Основні напрямки підвищення стійкості роботи об'єкта господарювання…………………………………………………………….……17
10.Планування заходів цивільної оборони................................................19
11.Управління та контроль безпеки населення України..........................21
12. Менеджмент захисту населення............................................................23
13. Економіка безпеки..................................................................................25
14. Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками.27
15. Розробка питань охорони праці в колективному договорі.................29
16.Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям...........................................................................31
17. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві................................................................33
18. Порядок відшкодування шкоди заподіяну здоров'ю працюючого внаслідок недотримання вимог охорони праці……….......................................35
19. Ультразвук, інфразвук: їх дія на організм людини і захист від них..37
20.Перша долікарська допомога.................................................................39
Список використаної літератури.............................................................41

1.Раціональні умови життєдіяльності людини.
Мета життя розвивається в різноманітних видах діяльності. Середовище життєдіяльності людини, його характеристика, оптимальні та допустимі параметри з точки зору забезпечення життєдіяльності людського організму
Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі “людина – життєве середовище”.Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її забезпечення.Середовище в якому живе і діє людина складається з природного середовища, техногенного та соціально-політичного середовища.
Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – космічний простір, а вужчому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Виділяють такі сфери суспільного життя:
матеріальна, охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну;
соціально-політична, включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві - класові, національні, групові, міждержавні тощо. У цій сфері функціонують такі соціальні інститути як держава, партії, громадські організації;
духовна – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень;
культурно-побутова, це такі явища, як виробництво культурних цінностей, життя сім’ї, організація побуту, відпочинку, освіта виховання тощо.
З точки зору забезпечення життєдіяльності людського організму параметри середовища життєдіяльності людини поділяються на оптимальні та допустимі.
Оптимальними вважаються такі, за яких має місце найвищапрацездатність і хороше самопочуття.
Допустимі передбачають можливість напруженої роботи систем організму, що не виходить за межі його можливостей.
В цілому параметри навколишнього середовища дуже активно впливають на життєдіяльність людини. Зміни його параметрів є природними і не являють небезпеки для життєдіяльності. Вони навіть необхідні, тому що підтримують сформований режим життєдіяльності.
За впливом факторів існування на фізіологічні, психологічні та інші функції організму умови життєдіяльності діляться на комфортні, відносно комфортні, дискомфортні, екстремальні, надекстремальні умови надзвичайних ситуацій.
Комфортні умови забезпечують високу працездатність людини, добре самопочуття. При цьому не виникають небезпечні напруження компенсаторних систем організму, здоров’я людини не погіршується тривалий час (роки). Комфортні умови виникають при оптимальних значеннях факторів існування.
Дискомфортні умови характеризуються високою напругою компенсаторних систем організму, що знижує працездатність людини і може мати вплив на її здоров’я протягом тривалого часу.
Екстремальні умови виникають, коли один чи декілька факторів навколишнього середовища досягають рівня, який є межею витримки людини. В екстремальних умовах працездатність швидко знижується, можуть виникати функціональні зміни, які виходять за межі норм, але не викликають патологічних порушень.
Надекстремальні умови можуть спричинити загибель людей чи викликати в організмі людини патологічні зміни. В екстремальних та надекстремальних ситуаціях однією з головних, а інколи і єдиною метою діяльності людини є підтримка життя.
2.Вплив діяльності людини на навколишнє середовище.
В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємов­ідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.
Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричи­няти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхне­вого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, акти­візацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, буді­вництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані змінидовкілля.
Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:
1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),
2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),
3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,
4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.
3. Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників.
Науково-технічний прогрес та пов'язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні. Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.
Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.
Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів грунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування грунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.
Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.
Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.
Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономічності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.
Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вище допустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.
Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування, організацію нагляду за небезпечними , роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.
Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації.
4. Техногенні небезпеки.
Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інших, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техноген­ними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов'язані з впли­вом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища.
У зв'язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація син­тетичних хімічних сполук (їх кількість досягла 400 тисяч), більша частина котрих отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього се­редовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і транспорті.
Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об'єктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного характеру, вже в 20-30-х роках XX ст. Вплив цих аварій деколи переходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися від декількох днів до бага­тьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.
Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю. Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються, великими жертвами.
Техногенні небезпеки з викидом радіоактивнихречовин.
Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в ат­мосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгостро­кове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.
Техногенні небезпеки на транспорті.
Будь-який транспортний засіб — це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалась послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху.
Техногенні небезпеки з витоком отруйних речовин.
Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням на­вколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної; на­фтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні силь­нодіючих отруйних речовин.
Джерела хімічних аварій викиди та витоки небезпечних хімічних речовин загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводожується забрудненням навколишнього середовища аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів
За характером походження небезпеки бувають: · природного характеру (стихійні лиха, захворюваність людей, заразні хвороби тварин та рослин тощо);
· техногенного характеру (транспортні аварії, пожежі, неспровоковані вибухи, аварії з викидом небезпечних хімічних і радіоактивних речовин тощо);· соціально-політичні небезпеки (політичні небезпеки: тероризм, збройні конфлікти, війни та інші; соціальні небезпеки: злочинність, бродяжництво, алкоголізм, тютюнопаління та інші);
· комбіновані небезпеки (природно-техногенні небезпеки: озонові діри, кислотні дощі, опустелювання, парниковий ефект тощо;
5. Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів.
Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

а) Війни
Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова – крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.
б) Тероризм
Тероризм (від лат. terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування на йжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.
Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів.
6. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі.
Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом” другої половини ХХ ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.
Урбанізація (від лат. urbanos – міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).
Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно розвинених, частка міського населення становить 85-90% і більше в загальній його чисельності. За прогнозами Комісії ООН з народонаселення, на початку ХХІ ст. у містах буде мешкати не менше 51% усього населення земної кулі, тоді як 1970 р. частка міського населення становила 38,6%. Зявляються і зростають багатомільйонні міста – мегаполіси (Нью-Йорк, Лондон, Токіо та ін.), збільшується їх кількість, розміри та проблеми.
Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. За 1940-70 рр. чисельність міського населення в Україні зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років воно збільшилось у 1,9 рази. З середини 50-х років ХХ ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисельності міського населення в Україні. Тільки за останні 30 років частка міського населення в Україні зросла у 2,2 рази та становила на кінець ХХ ст. близько 70% загальної чисельності населення. За кількістю великих міст (з населення понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зара – 61. В Україні є 7 міст з населенням, яке перевищило або майже сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріжжя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні 30 років був характерний надзвичайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2 млн. 600 тисяч мешканців.
Урбанізацію неможливо розглядати без зв’язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населення. Сучасні великі міста – це центри зосередження багатогалузевої промислової, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.
Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме:
наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
зосередження закладів науки та культури;
забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
розвиток міжнародного та регіональної культури.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.
7. Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій.
Внаслідок надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру може сформуватися надзвичайний екологічний стан, коли на певній території проживання населення може бути або однозначно неможливе або потребуватиме обмежень.
Наведемо основні поняття, що стосуються безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.
Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.
Потенційно небезпечний об'єкт — це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, перероблюються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.
Залежно від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайної ситуації на території України, розрізняють такі надзвичайні ситуації:
техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів або надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;
соціально-політичного характеру — пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
воєнного характеру — пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Якщо наслідки аварії (катастрофи) можуть стосуватися різних галузей або конкретних видів надзвичайних ситуацій, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого стосується ця ситуація. При цьому враховуються додаткові фактори, визначені у спеціальному додатку до нормативно-правового документа.
8. Захисні споруди цивільної оборони.
Сховища ЦО - це споруди, які забезпечують комплексний захист укритих людей від дії факторів ураження НС.
Сховища, які знаходяться в зонах можливого виникнення масових пожеж і в зонах ураження ХНР, забезпечують також захист укритих людей від високих температур, отруєння продуктами горіння і ураження ХНР. Сховища повинні забезпечувати можливість безперервного перебування в них укритих людей протягом двох діб.
Сховища ЦО, які завчасно будуються у мирний час, проек­туються, як правило, вбудованими у підвальні поверхи споруд і будинків. При неможливості створення вбудованих сховищ, допускається будівництво окремо розташованих сховищ. Приміщення сховищ по­діляються на основні (приміщення для укривання людей, тамбури-шлюзи, тамбури) і допоміжні (приміщення для розміщення обладнання систем фільтровентиляції, електрозабезпечення, водозабезпечення і каналізації). У сховищах передбачені захисні входи і виходи.
Протирадіаційні укриття (ПРУ) - це споруди, які забезпечують захист людей від дії іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні місцевості за неперервного перебування в них розрахункової кількості людей протягом 1 2 діб.
У зоні можливих слабких руйнувань ПРУ забезпечують також захист від обвалення окремих елементів будинків, для чого їх несучі конструкції повинні бути розраховані на тиск у фронті ударної хвилі повітря, що дорівнює 0,2 кг/см2.
ПРУ в межах зон можливих слабких руйнувань необхідно розташовувати в підпалах і цокольних поверхах, а за межами зон можливих руйнувань, а також і на перших поверхах. При пристосуванні приміщень під ПРУ, демонтаж технологічного обладнання не передбачено. У ПРУ улаштовується не менше двох входів. Ширина входів приймається залежно від кількості людей, що підлягають укриттю, із розрахунку 250 чоловік на 1 м ширини входу. На входах вста­новлюються звичайні з ущільненням двері. Приміщення, які пристосовуються під ПРУ, повинні бути забезпечені вентиляцією, опаленням, каналізацією і освітленням згідно з вимогами їх експлуатації в мирний час і в надзвичайних ситуаціях.
Укриття простішого типу - це споруди, які забезпечують захист людей від світлового випромінювання і уламків зруйнованих будинків, а також понижують дію проникаючої радіації, ударної хвилі вибуху і радіоактивних випромінювань на зараженій місцевості.
До укриттів простішого типу належать спеціально збудовані щілини, а також підвали та інші заглиблені приміщення, які пристосовані для захисту людей. Щілини викопуються в ґрунті у вигляді вузьких ровів зі зломами у плані під кутом 90-120°. Довжина прямого відрізка повинна бути не більше 15 м. Місткість щілин приймається від 10 до 50 чоловік. У щілинах місткістю до 25 чоловік робиться один вхід, а при більшій місткості - два входи.
Перекриття і крутості щілини повинні витримувати наванта­ження від ваги ґрунтової засипки товщиною 50-60 см, бокового навантаження ґрунту і дії ударної хвилі на поверхні землі 0,5-1,0 кгс/см2. Підвали та інші заглиблені і підземні приміщення й споруди, які пристосовуються під простіші укриття, повинні бути достатньо міцні, з огороджуючими конструкціями з негорючих матеріалів, і не мати транзитних комунікацій (трубопроводів опалення і забезпечення водою діаметром більше 70 мм, паропроводів більше 40 мм, кабелів високої напруги). В укриття у підвалах будинків рекомендовано приймати 50-300 чоловік.


9.Основні напрямки підвищення стійкості роботи об'єкта господарювання.
На основі вивчення факторів, які впливають на стійкість роботи об'єктів, і оцінки стійкості елементів і галузей виробництва проти уражаючих факторів ядерної, хімічної і біологічної зброї, стихійних лих і виробничих аварій, необхідно завчасно організувати і провести організаційні, інженерно-технічні й технологічні заходи для підви­щення стійкості роботи.
Здійснення організаційних заходів передбачає завчасну підготов­ку всіх структур цивільного захисту, служб і формувань до надзви­чайних ситуацій.
Вжиттям технологічних заходів підвищується стійкість роботи об'єктів шляхом змінювання технологічних процесів, режимів, мож­ливих в умовах надзвичайних ситуацій.
Інженерно-технічні заходи мають забезпечити підвищену стійкість виробничих споруд, технологічних ліній, устаткування, комунікацій об'єкта до впливу уражаючих факторів під час надзвичайних ситуацій.
При проведенні цих заходів необхідно враховувати конкретні умови об'єкта народного господарства. Проте є загальні організаційні інженерно-технічні заходи, які мають проводитись на всіх об'єктах.
Забезпечення захисту людей та їх життєдіяльності. Створення на об'єкті надійної системи оповіщення про загрозу нападу противника, радіоактивне забруднення, хімічне і біологічне зара­ження, загрозу стихійного лиха і виробничої аварії. Організація роз­відки і спостереження за радіоактивним забрудненням, хімічним і біологічним зараженням; гідрометеорологічне спостереження за рівнем води, напрямком і швидкістю вітру, рухом і поширенням хмари радіоактивного забруднення, СДЯР і ОР.
Створення фонду захисних споруд ЦО, запасів засобів індивіду­ального захисту і забезпечення своєчасної видачі їх населенню.Завчасна підготовка до масової санітарної обробки населення і знезаражування одягу, організація взаємодії з установами охорони здоров'я для медичного обслуговування населення у надзвичайних ситуаціях.
Підготовка до евакуації населення, розміщеного в зонах можли­вих руйнувань і катастрофічного затоплення. Завчасна підготовка місць евакуації, організація прийому евакуйованого населення на територію населених пунктів.
Постачання населення продуктами харчування, питною водою, предметами першої необхідності; комунальне побутове обслугову­вання населення з урахуванням проведення евакуаційних заходів, забезпечення захисту продовольчих запасів.
Навчання населення способам захисту, надання першої допомоги, практичним діям в умовах надзвичайних ситуацій, морально-психо­логічна підготовка населення для виживання.
Забезпечення чіткої інформації про обстановку та правила дій і по­ведінки населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.
Захист цінного й унікального устаткування. Захистити цінне і унікальне устаткування можна завдяки проведенню інженерно-технічних заходів, щоб зменшити небезпеку пошкодження і руйнування цінного й унікального устаткування, станків з програм­ним керуванням, шліфувальних, токарних, розточних, зубофрезерних, пресових станків, автоматичних конвеєрних ліній та іншого устаткування.
Варіантами такого захисту є розміщення зазначеного устатку­вання в заглиблених приміщеннях а також використання спеціаль­них захисних пристосувань, закріплення станків на фундаментах, застосування контрфорсів для підвищення стійкості проти переки­дання обладнання.

10.Планування заходів цивільної оборони.
Найбільш повне та організоване виконання заходів ЦО на об'єкті досягається завчасною розробкою плану заходів, які необхідно проводити при загрозі або виникненні НС.
План дій органів управління і сил ЦО (міністерств, відомств, областей, районів, міст, підприємств, установ і організацій) із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій розробляється на підставі законодавчих, дерективних і нормативних документів і призначений для координації і діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівництва ОГД, а також оперативності їх реагування на загрозу і виникнення НС, відвернення або зниження можливої загибелі людей, мінімізація матеріальних збитків і втрат та організацію задоволення першочергових потреб населення, яке постраждало.План визначає порядок дій і відповідальність керівництва відповідних органів управління підприємств, установ і організацій, а також основні заходи щодо організації і проведення робіт із запобігання і ліквідації НС техногенного і природного походження, узгодження термінів їх виконання, фінансові, матеріальні та інші ресурси, які необхідні для цих заходів і робіт. У план дій включаються заходи щодо захисту робітників і службовців, підтримування виробничої діяльності та інші з урахуванням обстановки після виникнення НС, передбачаються необхідна кількість сил і засобів для ліквідації наслідків НС.При плануванні використовуються необхідні вихідні дані та довідкові матеріали з урахуванням специфіки роботи та особливостей щодо відомчої та регіональної діяльності підприємства, організації чи установи.Основними вихідними даними при розробці плану дій на об'єкті є рішення та вказівки вищого штабу ЦО (управління, відділу з НС), розпоряджень начальника ЦО об'єкта, документів, що характеризують об'єкт (комунально-енергетичні мережі, стан будівель і споруд, вододжерела, дані прогнозування за можливими НС та ін.).
План дій розробляється на підставі наказу начальника ЦО об'єкта. До розробки документів плану залучається керівний склад і спеціалісти об'єкта. Начальник штабу ЦО складає графік розробки окремих документів (розділів) і контролює його виконання.
План дій розробляється у двох (при необхідності і більше) примірниках. Підписується план дій начальником штабу ЦО об'єкта, погоджується з територіальними управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і затверджується начальником ЦО об'єкта (підприємства, організації, установи, незалежно від форм власності і підпорядкування). Після затвердження зміст плану дій доводиться до виконавців.
Щорічно, станом на перше січня, план коригується і вносяться відповідні зміни. Реальність плану перевіряється під час командно-штабних, комплексних об'єктових навчань та об'єктових тренувань Цивільної оборони.План дій органів управління і сил ЦО із запобігання та ліквіднії НС — це програма здійснення запобіжних та захисних заходів. Він дозволяє цілеспрямовано та організовано вирішувати завданий ЦО в. умовах НС мирного та воєнного часу.
Основу плану складаюдь заходи щодо захисту робітників, службовців і членів їх сімей. При визначенні цих заходів враховується важливість та особливості виробничої діяльності об'єкта, основні завдання органів управління та сил ЦО щодо запобігання і ліквідації НС. План дій органів управління та сил ЦО на мирний час складається із п'яти розділів текстової частини і додатків до них.

11.Управління та контроль безпеки населення України
Органи спеціального державного управління - спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Органи спеціального державного управління поділяються на:
Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології;
Органи спеціального поресурсового управління;
Органи спеціалізованого функцонального управління;
Органи спеціалізованого галузевого управління.
Розглянемо кожний з цих видів окремо.
ОРГАНИ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
До органів спеціального функціонального управління в галузі екології відносяться ті органи, які мають одну або більше функцій управління в галузі екології. Разом з тим вони здійснюють управління і в інших сферах управлінської діяльності.
До таких органів відносять:
1. Міністерство надзвичайних ситуацій;
2. Державтоінспекцію МВС України ( здійснює контроль за викидами шкідливих забруднюючих речовин у повітря з пересувних джерел);
3. Держспоживзахист ( внутрішня екологічна безпека);
Держстандарт (забезпечує метрологічний нагляд , видає сертифікати якості);
5. Держбуд (додержання вимог використання земель, додержання вимог при будівництві, моніторинг);
6. Українська державна інспекція реєстру та безпеки судноплавства
7. Мінінформ.
ОРГАНИ НАДВІДОМЧОГО КОНТРОЛЮ
До таких органів звичайно відносяться Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.Міністерство охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.
Функції, види діяльності ,організація роботи цього органу регулюється Положенням про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, затвердженому Указом Президента України від 10 лютого 1995р. №120/95.
Згідно з цим положенням, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки України) є централь­ним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.
Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколиш­нього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності.. У межах своїх повноважень Міністерство організовує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє і вносить на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропо­зиції щодо вдосконалення законодавства.


12.Менеджмент захисту населення.
Органи спеціального державного управління - спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Органи спеціального державного управління поділяються на:
Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології;
Органи спеціального поресурсового управління;
Органи спеціалізованого функцонального управління;
Органи спеціалізованого галузевого управління.
Розглянемо кожний з цих видів окремо.
ОРГАНИ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
До органів спеціального функціонального управління в галузі екології відносяться ті органи, які мають одну або більше функцій управління в галузі екології. Разом з тим вони здійснюють управління і в інших сферах управлінської діяльності.
До таких органів відносять:
1. Міністерство надзвичайних ситуацій;
2. Державтоінспекцію МВС України ( здійснює контроль за викидами шкідливих забруднюючих речовин у повітря з пересувних джерел);
3. Держспоживзахист ( внутрішня екологічна безпека);
Держстандарт (забезпечує метрологічний нагляд , видає сертифікати якості);
5. Держбуд (додержання вимог використання земель, додержання вимог при будівництві, моніторинг);
6. Українська державна інспекція реєстру та безпеки судноплавства
7. Мінінформ.
ОРГАНИ НАДВІДОМЧОГО КОНТРОЛЮ
До таких органів звичайно відносяться Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.Міністерство охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.
Функції, види діяльності ,організація роботи цього органу регулюється Положенням про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, затвердженому Указом Президента України від 10 лютого 1995р. №120/95.
Згідно з цим положенням, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки України) є централь­ним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.
Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколиш­нього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності.. У межах своїх повноважень Міністерство організовує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє і вносить на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропо­зиції щодо вдосконалення законодавства.


13. Економіка безпеки.
За роки незалежності значно послабився економічний суверенітет України, зросла економічна небезпека за багатьма параметрами розвитку національної економіки, що вимагає ґрунтовного комплексного вивчення механізму забезпечення економічної безпеки країни. Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері.
Стратегія економічної безпеки країни - це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ.
Тактика забезпечення економічної безпеки країни - це конкретні способи досягнення такої безпеки, короткотермінової дії інституційних та організаційних структур держави залежно від зміни внутрішніх і зовнішніх умов. У зв’язку з цим попередньо з’ясуємо основні показники економічної безпеки.
Найважливіші індикатори економічної внутрішньої безпеки слід групувати в межах основних підсистем національної економічної системи. Такими індикаторами в межах продуктивних сил є загальноосвітній, професійний, культурний рівні людини - працівника, умови її праці, рівень енергоозброєності праці, економічного мислення, задоволення фізичних потреб, професійна мобільність тощо стосовно основної продуктивної сили; населення новітньою медичною технікою, лікарськими препаратами, впровадження предметів праці з наперед заданими властивостями, питома вага верстатів з числовим програмним управлінням, "інтелектуальних роботів", комп’ютерів п’ятого і шостого поколінь та ін. щодо засобів виробництва; питома вага витрат на розвиток науки у ВВП, кількість раціоналізаторських пропозицій, отриманих патентів в межах країни і окремих підприємств та ступінь їх впровадження, обсяг витрат на розвиток науки у розрахунку на одного працівника, наявність наукових лабораторій на великих підприємствах, кількість венчурних підприємств, структура витрат на фундаментальні і прикладні науки, пріоритетність країни в декількох напрямах розвитку світової науки, ступінь захисту інтелектуальної власності тощо стосовно такого відособленого елемента продуктивних сил, як наука; рівень впровадження нових форм організації виробництва і праці, систем заробітної плати, розвитку організаторських навичок у працівників тощо в межах такого відокремленого елемента продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва; рівень розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових засобів передачі інформації, забезпеченості достовірною інформацією суб’єктів економічної діяльності на мікро- та макрорівні, рівень захисту державних інформаційних ресурсів, створення національних та регіональних інформаційних мереж, входження в міжнародну інформаційну систему інтернет, в т. ч. передусім великих підприємств, розробка системного програмного забезпечення тощо в межах такого найновішого елемента продуктивних сил, як інформація; ступінь використання нетрадиційних джерел енергії, рівень наукових досліджень на шляху до освоєння термоядерної енергії та ін. в межах використовуваних людьми сил природи.
Основними індикаторами економічної безпеки в межах техніко - економічних відносин є ступінь участі у міжнародному поділі праці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування в Україні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувати вітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями.
14. Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками.
З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в уста­новах і організаціях різних форм власності повинні вста­новлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбаче­них законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.
З цією метою власник забезпечує функціонування систе­ми управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються служ­бою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового по­ложення, затвердженого наказом Державного комітету Украї­ни по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №73 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа­лами Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 603). Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з чис­лом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з чис­лом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби мо­жуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охоро­ни праці підпорядковується безпосередньо керівникові під­приємства і прирівнюється до основних виробничо-техніч­них служб.
По природі дії на організм людини небезпечні і шкідливі виробничі чинники (НВЧ і ШВЧ) підрозділяються на чотирьох групи:
· Фізичні;
· Хімічні;
· Біологічні;
· Психофізіологічні.
До фізичних ШВЧ відносяться частини машин; гострі крайки; підвищений рівень вібрації, шуму; аномальне значення мікроклімату; підвищена запиленність і загазованість, випромінювання і т.д.
Хімічні чинники діляться на токсичні, що дратують (алергени), канцерогенні, мутагенні.
Біологічні НВЧ: патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності; рослини; тварини; людина.
Психофізіологічні НВЧ: нервово-емоційні перевантаження; монотонність; статичне, динамічне навантаження; робота в нічну зміну і т.д.
У залежності від енерговитрат усі роботи діляться на три категорії:
· легкі;
· середньої ваги;
· важкі.
Легкі фізичні роботи провадяться стоячи, сидячи або пов'язані з ходьбою, але без систематичних фізичних напруг або піднять і перенесення ваг. Енерговитрати до 172 Дж/з або 174 Вт або 150 Ккал/ч. Iа - легкі роботи до 120 Кал/ч, Iб - 121-150 Ккал/ч.
Фізичні роботи середньої ваги: 151-250 Ккал/ч або 175-290 Вт. IIа - енерговитрати (172-232 Дж/з або 151-200 Ккал/ч) пов'язані з постійною ходьбою, але без перенесення ваг. IIб - перенесення ваг до 10 кілограмів (232-293 Дж/з або 201-250 Ккал/ч).
15.Розробка питань охорони праці в колективному договорі.
Важливою функцією управління охороною праці є планування організаційно-технічних заходів щодо охорони праці, яке має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці. Слід зазначити, що планування роботи з охорони праці на підприємствах ведеться переважно нецілеспрямовано, і тому вся робота не дає вагомого зниження виробничого травматизму. На більшості підприємств не проводиться необхідна аналітична передпланова робота, зокрема прогнозування цієї діяльності. Тому важливого значення набуває застосування методів інженерного прогнозування небезпечних та шкідливих виробничих факторів шляхом аналізу проектно-конструкторських і технологічних розробок та діючих виробничих процесів, визначення головної і локальних стратегій роботи з охорони праці на підставі встановлення причин виробничого травматизму й профзахворювань, вивчення стану умов праці за результатами паспортизації та атестації робочих місць, збору пропозиції від працівників, уповноважених з охорони праці і профспілок, аналізу експертних оцінок.
Планування робіт з охорони праці може бути перспективне, поточне (річне) та оперативне (квартальне, щомісячне, декадне). При цьому використовуються:плани економічного і соціального розвитку підприємств;плани організаційно-технологічних заходів, спрямовані на поліпшення умов праці;матеріали атестації робочих місць; матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві; пропозиції комісії з охорони праці.Важливе значення в системі планування має розробка розділу «Охорона праці» колективного договору підприємства. Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних взаємовідносин між власниками (уповноваженими ними органами) й працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов і охорони праці. Це ствердження випливає з вимог Законів України «Про охорону праці» та «Про колективні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди).Укладенню колективного договору (угоди), як відомо, повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються сторонами за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. У підготовчому періоді особлива увага звертається на збір і вивчення пропозицій працівників щодо вирішення найактуальніших питань з охорони праці в кожному виробничому підрозділі підприємства, аналіз результатів атестації робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної і виробничо зумовленої захворюваності, на розробку найнеобхідніших заходів щодо поліпшення умов праці. Зобов’язання, які пропонується включити до колективного договору (угоди) за підсумками переговорів, повинні бути всебічно обґрунтованими і реальними, адже після схвалення та підписання колективного договору вони стають обов’язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства (галузі).
Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов’язань з охорони праці, слід підкреслити, що ці зобов’язання не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України. Гарантії, пільги й компенсації, передбачені для працівників чинним законодавством, мають вважатися мінімальними, обов’язковими для виконання за будь-яких умов. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці» може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені відомим списком), додаткового комплекту спецодягу понад установлені норми; обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових кабін) у тих виробництвах, де нормами це не передбачено; встановлення залежно від конкретних умов праці додатково оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення чи скороченої тривалості робочого часу тощо.
16. Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям.
Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання цих коштів визначаються в колективних договорах.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розраховані на застосування незалежно від профілю та відомчої належності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузевих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг.
Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту працівників. Заміна одного виду спецодягу іншим, як правило, не допускається.
Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спецвзуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.
У разі дострокового зношення цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. Строки ношення спецодягу (в тому числі зимового) вираховуються з дня фактичної видачі його працівникам в календарному, а не сезонному вирахуванні.
Підприємство зобов'язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закінчення встановленого строку ношення з причин, що не залежать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника профспілкової організації.
Повернені працівником спецодяг і спецвзуття по закінченні строку ношення, але ще придатні для використання, мають бути відремонтовані і використані за призначенням. Одяг, не придатний для ношення, може бути використаний для ремонту. Видача спецодягу і спецвзуття, що були у користуванні в інших працівників, можливе тільки після прання, ремонту та дезинфекції. Строки ношення такого одягу визначаються комісією.
Прання, дезинфекція і ремонт спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів проводиться за рахунок підприємства в період, коли працівники не зайняті на роботі (вихідний день), або під час перерви між робочими днями чи робочими змінами.
Забороняється виносити спецодяг і спецвзуття за межі підприємства. Для його збереження власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати працівникам спеціально обладнанні приміщення (гардеробні). У випадках, коли за умовами роботи спеціально обладнані приміщення не можуть бути надані (на лісозаготівлі, геологорозвідувальних роботах тощо), спецодяг може перебувати у неробочий час у працівників, що повинно бути передбачено в правилах внутрішнього трудового розпорядку чи колективному договорі. Відповідальність за збереження спецодягу в цих випадках несуть самі працівники.
Теплий спецодяг і спецвзуття (костюми ватні, куртки ватні, штани, валянки тощо) повинні видаватись працівникам з настанням холодної пори року. Час користування цим спецодягом (початок і кінець зимового періоду) .
17. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.
Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, пов'язаних з виробництвом. У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування.Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, а також з громадянами іноземних держав, які працюють на підприємствах, провадиться згідно з Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дія цього Положення не поширюється на осіб, які працюють або проходять службу та з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах і у військових частинах, підрозділах Міноборони, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії, СБУ. У цих випадках порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій встановлюється зазначеними органами за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями та студентами під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти.Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:
перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу (термін "робочий час" - це час, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися, і цей порядок встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку), або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;
- приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, під час виконання заходів особистої гігієни;- проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження власника;
- використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;
- провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (дії в інтересах підприємства - дії працівника, які не входять до кола його виробничих завдань чи прямих обов'язків, наприклад, надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства);
- ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;
- перебування на транспортному засобі або його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;
18.Порядок відшкодування шкоди заподіяну здоров'ю працюючого внаслідок недотримання вимог охорони праці.
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.
Основні положення Закону України «Про охорону праці»
Закон визначає основні засади державної політики в галузі охорони праці, які базуються на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
З метою реалізації вищенаведених принципів, а також з метою чіткого визначення правовідносин між роботодавцем і працівником щодо питань охорони праці, які є однією із найважливіших суспільних проблем, правове поле Закону України "Про охорону праці" охоплює основні аспекти цих правовідносин, а сам закон містить 44 статті, об‘єднаних у 8 розділів.

19.Ультразвук, інфразвук: їх дія на організм людини і захист від них.
Слух — вид чутливості, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Його значення неоціненне в психічному розвитку повноцінної особистості. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові, мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, людьми і природою, без нього не могли з'явитися й музичні твори.
Гострота слуху у людей неоднакова. У одних вона знижена або нормальна, в інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом. Вони здатні визначати на слух висоту заданого тону. Музичний слух дає змогу точно визначати інтервали між звуками різної висоти, пізнавати мелодії. Особи з музичним слухом характеризуються почуттям ритму, вміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.
Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним — його джерело. Ця властивість дає змогу орієнтуватися в просторі на місцевості, розрізняти, хто саме говорить серед кількох присутніх. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що може виникнути під час праці, перебування на вулиці, на природі. При усвідомленому визначенні положення тіла збудження надходить з довгастого мозку і мосту через зорові горби в кору великого мозку. Вважають, що кіркові центри контролю рівноваги й положення тіла в просторі розміщені в тім'яній і скроневій частках мозку. Завдяки кірковим центрам аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і положення тіла, забезпечується прямоходіння.
Шумове забруднення навколишнього середовища увесь час зростає. Особливо це стосується великих міст. Опитування жителів міст дове­ло, що шум турбує більше 50% опитаних. Причому, в останні десятиліття рівень шуму зріс у 10—15 разів.
Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з фізики, процес поширення коливального руху в середо­вищі називається звуковою хвилею, а область середовища, в якій поши­рюються звукові хвилі — звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:
* ударний (штампування, кування);
* механічний (тертя, биття);
* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкос­тях руху повітря).
Основними фізичними характеристиками звуку є: * частота /(Гц),
* звуковий тиск Р (Па), * інтенсивність або сила звуку / (Вт/м2),
* звукова потужність 1О (Вт). Швидкість поширення звукових хвиль в атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Як було сказано раніше у розді­лі 2 , органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище 20 000 Гц — ультразвуки.
Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші — показник культури люди­ни і її доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна лю­дям так само, як сонце і свіже повітря.
Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими методами:
зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;
ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;
звуко- і вібропоглинання;
архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають ра­ціональне розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;
акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів індивідуального захисту.
20. Перша долікарська допомога.
Нижче описуються тільки такі прийоми першої допомоги, що можуть бути застосовані (і були випробувані на практиці) в умовах екстремальної ситуації, сполученої з боротьбою за існування, у який виявляється людина удалечині від цивілізації. Як і завжди в надзвичайній ситуації, варто оцінити необхідність першої допомоги, установити першочергові задачі, а потім скласти план дій і виконувати його. Зрозуміло, ваші рішення можуть сильно залежати від конкретної ситуації, але, незалежно від обставин, дотримуйте наступних правил:
Зберігайте спокій. Яка би серйозної ні була чи травма небезпечної ситуація, паніка тільки послабить вашу здатність думати і знизить ефективність ваших дій. Крім того, при цьому ви втратите час - а в кризовій ситуації час може вирішити на користь чи життя смерті.
Уникайте непотрібного ризику. Це не боягузтво. Ви не зможете нікому допомогти, якщо самі постраждаєте.
Перед тим як діяти, подумайте ретельно і спокійно, але, по можливості, швидко.
Постарайтеся заспокоїти й утішити потерпілих.
З'ясуєте, немає чи інших людей, що могли б допомогти вам справитися із ситуацією. Зокрема, пошукайте, немає чи серед них чи медика людей, більш досвідчених, чим ви.
При оцінці наслідків нещасливого випадку максимально використовуйте свої органи почуттів. Запитуйте. Дивитеся. Слухайте. Нюхайте. Потім подумайте і дійте.
Попросите потерпілого описати свої симптоми, сказати вам, що, на його думку, відбулося, і що, відповідно до його відчуттів, у нього не в порядку.
Перша допомога в екстремальних умовах:ОПІКИ
Першочергова задача по догляду за людиною, що постраждала від опіків різного ступеню, полягає в тому, щоб зменшити негативний вплив на нього високої температури. Це можна зробити водою чи снігом, остудивши обпалені частини тіла протягом 15—20 хвилин: це зменшить біль, і запобігне набряку тканин. Таке охолодження запобігне подальшому травмування, послабить біль і знизить імовірність чи набряку шоку.
Не доторкайтеся до опіків і ран руками, не протикайте міхури (це природний захист травмованих тканин ), не віддирайте прилиплий (пригорілий) одяг, не мажте і не посипайте опіки. Забезпечте потерпілому спокій і тепло, дайте дві таблетки амідопірина чи анальгіну і теплого чаю; обпалені частини бажано перев'язати стерильним бинтом. При опіковому шоку терміново дайте 20 крапель валер’янки. Важливо також постаратися заспокоїти потерпілого.
Опік відкриває дорогу в організм інфекції, тому необхідне накладання пов'язки. Найкраще для цієї мети використовувати стерильну не пушиться пов'язку, але, у крайньому випадку, підійде будь-який чистий матеріал. Серветки і бинти можна простерилизовать чи кип'ятінням пропарюванням у закритій судині. Більшість мікроорганізмів можна знищити, обпалюючи матеріал.
У лікуванні опіків допомагає розчин танінової кислоти. Його можна одержати тривалим (чим довше, тим краще) кип'ятінням деревної кори. Деяка кількість танінової кислоти здатна виділити кора будь-якого дерева; кращим його джерелом є дубова кора, за нею йдуть кора каштана і болиголов. Доливайте воду в міру википан; якщо можливо, додавайте і кору. Тієї ж мети може служити міцний чай. Помнете, що користатися розчином до остигання не можна.
Якщо поблизу обпаленої поверхні знаходиться тісний чи одяг інший предмет, видалите їх, перш ніж розів'ється набряк. Не доторкайтеся до опіку, не використовуйте клейового кріплення пов'язок. Якщо опік сильний, якомога швидше укладете потерпілого в зручну позу (якщо він без свідомості — у позу коми). Ознаки шоку: потерпілий різко блідне, пульс стає слабким, а подих частим і неглибокої.
Список використаної літератури
Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша, 1999.
Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів, Афіша, 2000.
Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі – Кіровоград, 1998.
Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної безпеки МВС України. — К., 2000.
Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв'язку з розвитком небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.
Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта В.Ф. Гречанінова. - К., 1997.
М.В. Грищук Основи охорони праці – К.: Кондор, 2005.
Є.О.Геврик Охорона праці – К.: Ельга, Ніка – Центр, 2003.
В.М. Лапін Основи охорони праці – Львів: ЛБІ НБУ, 2004.