1. Заощадження населення2. Витрати населення 3. Податки з населення 1. Споживчі витрати населення2. Валові приватні інвестиції3. Державні витрати в регіоні
4. Всього доходи населення (1 + 2 + 3)
5. Трансфертні платежі 6. Нерозподілений прибуток підприємств7. Податки з підприємств 4. Чистий експорт
8. Всього чистий регіональний продукт (4 + 5 + 6 + 7)
9. Витрати підприємств на інвестиції
Валовий регіональний продукт (8 + 9) Валовий регіональний продукт (1 + 2 + 3 + 4)
ЗМІНА СТРУКТУРИ ДОХОДІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ: ВИМОГИ ЧАСУ
Постановка проблеми Формування доходної бази бюджетів усіх рівнів перебуває від впливом макроекономічних чинників і залежить від загальної економічної ситуації. Однак місцеві бюджети знаходяться у двоякому становищі – як фінансові плани самостійної діяльності органів місцевого самоврядування і як важелі, через які центральні органи влади впливають на соціально-економічний стан територій. Тому співвідношення власних й переданих доходних джерел у структурі доходів місцевих бюджетів якраз і відображає ступінь достатності бюджету для повноцінного функціонування місцевого самоврядування. Складена на даний час структура доходів місцевих бюджетів свідчить про посилення тенденцій до централізації бюджетно-фінансових ресурсів, що відображається, зокрема, через зростання питомої ваги міжбюджетних трансфертів. Якщо у 2002 р. частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів становила 31,2%, у 2003 році – 34,2%, у 2004 році – 42,5%, у 2005 – 43,5%, то у 2006 році цей показник становив 46,1%. Також зменшувалась частка доходів місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів у структурі зведеного бюджету – від 31,4% у 2002 році до 23,1% у плані на 2007 році (30,0 у 2003 році, 24,9 у 2004 році, 22,6 у 2005 році, 23,2 у 2006 році) [1]. І упродовж 2000-2007 років частка перерозподілу ВВП через місцеві бюджети в середньому стабілізувалась на рівні 7,8% (зменшилась із 11,5% у 1992 році до 7,3% у 2007 році), що становить приблизно чверть частки ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет України. Такі тенденції до централізації фінансових ресурсів суперечать загальній практиці децентралізації повноважень на користь органів місцевого самоврядування, що відбувається в Україні. Органи місцевої влади наділені достатнім обсягом повноважень для втілення необхідних заходів. Аналіз переліку повноважень, якими наділені органи місцевої влади, свідчить, що в Україні дотримуються положення Європейської хартії про місцеве самоврядування – здійснення державних повноважень переважно покладається на органи влади, що найбільш близькі до громадян – тим самим має забезпечуватися повніше врахування інтересів кожного громадянина. Натомість структура доходів свідчить про збереження значних бюджетно-фінансових повноважень у органів центральної влади. Тим не менш, в унітарній країні, якою є наша держава, структура доходів місцевих бюджетів має відображати баланс самодостатності органів місцевої влади і фінансової залежності від держави.
Аналіз формування доходів місцевих бюджетів у 2006 році За даними Державного казначейства України станом на 1 січня 2007 року до доходної частини загального і спеціального фонду місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів надійшло 39, 9 млрд. грн. Порівняно з показниками 2005 р. номінальні доходи місцевих бюджетів збільшились на 31,5%. Темпи приросту доходів місцевих бюджетів у 2006 р. продовжують тенденцію 2005 р. – у 2006 р. цей показник становив 33,1% до показника минулого року, а у 2005 р. – 35,1 до показника 2004 р. У звітному періоді структура доходів місцевих бюджетів виглядала наступним чином: податкові надходження – 77,6% від усіх надходжень місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів); неподаткові надходження – 12%; доходи від операцій з капіталом – 6,7%; надходження до цільових фондів – 3,7% (див.табл.1).
Таблиця 1. Структура доходів місцевих бюджетів у 2006 році
Доходи місцевих бюджетів 2006 Приріст надходжень, 2006 до 2005, %
Надходження, млрд. грн. У % до суми надходжень
Податкові надходження 30,9 77,6 131,3
Податок з доходів фізичних осіб 22,7 73,7 138,2
Плата за землю 3,1 10,1 114,9
Податок з власників транспортних засобів 1,1 3,5 130,2
Неподаткові надходження 4,8 12,0 135,3
Власні доходи бюджетних установ 3,5 71,9 125,9
Доходи від власності та підприємницької діяльності 0,4 8,4 192,9
Адміністративні збори та платежі 0,5 11,1 120,4
Інші неподаткові надходження 0,4 8,1 293,7
Надходження доходів від операцій з капіталом 2,1 6,7 128,1
Надходження до цільових фондів 1,1 3,7 133,2
Місцеві податки та збори 0,6 2,1 107,4
Як і в попередні роки, найбільшим джерелом доходів місцевих бюджетів залишається податок доходів фізичних осіб, обсяг надходжень від цього податку збільшився із 2002 р. у 2 рази (на 12,0 млрд. грн.). Його обсяг у 2006 р. становив 22,7 млрд. грн., що на 38,2 % більше за минулий рік. Основна причина збільшення як номінальних надходжень податку з доходів фізичних осіб, так і частки цього податку у доходах місцевих бюджетів – це підвищення рівня мінімальної заробітної платні, а не легалізація доходів (оскільки рівень тінізації, за оцінками Міністерства економіки України, зріс). Крім того, у 2006 р. було відновлено дію ст.65 Бюджетного кодексу України – надходження податку з доходів фізичних осіб військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів МВС зараховуються повністю до місцевих бюджетів, і це спричинило збільшення доходів місцевих бюджетів. Із 2007 року ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15% на противагу минулим 13%, за екстраполяційними оцінками, це спричинить підвищення доходів місцевих бюджетів на суму 0,43-0,50 млрд. грн. Другим за вагою джерелом надходжень до місцевих бюджетів залишається плата за землю. Номінальний обсяг цих надходжень становив 3,1 млн. грн., що на 14,9% більше за 2005 р. У структурі плати за землю надходження від земельного податку з юридичних та фізичних осіб складають 1,6 млн. грн., від орендної плати з юридичних та фізичних осіб 1,5 млн. грн. (відповідно 52,1% і 47,9%). Починаючи з 2003 р. надходження орендної плати до місцевих бюджетів поступово збільшувалися. На думку фахівців, це пов’язано з покращанням адміністрування цього виду надходжень, покращенням обліку орендарів земельних ділянок, а також обліку власників земельних ділянок у земельному кадастрі. Періодично здійснюється індексація грошової оцінки земель. Однак кошти з орендної плати у розмірі 1,5% грошової оцінки земельного наділу є замалою сумою для наповнення місцевих бюджетів. До того ж законодавчо передбачено, крім грошової форми оплати, також натуральну чи послугами орендодавцю, таку форму оплати можна застосовувати до всіх типів земель, крім земель державної та комунальної форми власності). На обсяги надходжень єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва значно вплинув той факт, що фіксований розмір податку не переглядався з 1998 року, але з того часу кумулятивний індекс інфляції склав 231,1%. Існують можливості зниження розміру оподаткування – при використанні спрощеної системи у разі отриманні надприбутків. На нашу думку, надходженнями, що мають найбільше перспектив трансформації у вагомі джерела місцевих бюджетів, є місцеві податки та збори і податок на нерухомість. У 2006 році надходження місцевих податків та зборів становили 642,3 млн.грн., що на 44,1 млн.грн. (7,4%) більше ніж за аналогічний період 2005 р. (див. табл. 2). У звітному періоді їх питома вага становила 2,1% у доходах загального фонду місцевих бюджетів (див. табл. 3) і зменшилась у порівнянні з 2005 роком на 0,4 в.п. Окремі місцеві податки та збори відіграють досить незначну роль у формуванні місцевих бюджетів. Деякі платежі надто дрібні і не покривають витрати по їх адмініструванню, це особливо стосується збору за видачу ордера на квартиру, збору з власників собак, збору за виграш на бігах, збору за право проведення кіно- і телезйомок. Частка їх надходжень у 2006 році становила 1,9 млн. грн. або 0,3% від загального обсягу місцевих податків та зборів.
Таблиця 2. Структура місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів
Місцеві податки та збори 2005 2006 Приріст або зменшення надходжень, 2006 до 2005, %
Надходження, млн. грн. У % до суми місцевих податків та зборів Надходження, млн. грн. У % до суми місцевих податків та зборів
598,1 100 642,3 100 107,4
Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг 32,9 5,5 31,5 4,9 95,8
Збір за припаркування автотранспорту 13,8 2,3
16,1 2,5 116,7
Податок з реклами 29,9 5,0 40,5 6,3 137,4
Збір на розвиток рекреаційного комплексу в АРК 6,0 1,0 5,1 0,8 85,0
Комунальний податок 153,8 25,6 156,7 24,4 102,3
Збір за право використання місцевої символіки 13,8 2,3 16,7 2,6 121,9
Ринковий збір 346,0 57,8 373,8 58,2 108,1
Інші 1,9 0,3 1,9 0,3 -
Таблиця 3. Частка місцевих податків та зборів у загальному фонді місцевих бюджетів у 2002-2006 роках
2002 2003 2004 2005 2006
Податок з доходів фізичних осіб 66,3 73,4 71,3 70,4 73,8
Місцеві податки і збори 3,3 3,2 3,2 2,5 2,1
Інші надходження 30,4 23,4 25,5 27,1 24,1
Перспективним податком з погляду фінансового забезпечення бюджетів вважається введення податку на нерухомість (на нерухоме майно). Із питання його запровадження немає остаточної думки на вищих щаблях влади. За словами Першого віце-прем’єр міністра, Міністра фінансів України М.Я.Азарова, у найближчі роки цей податок не буде введено. Крім того, у проект Податкового кодексу податок на нерухомість (на майно, на нерухоме майно громадян чи т.п.) не включено. Однак, нині зареєстровано законопроект «Про податок на нерухоме майно громадян» (проект №3066, внесено народним депутатом М.В.Мельничуком). Ставка податку має складати 1 відсоток від його вартості (крім майна, що коштує менше 70 тис. дол. США), а зарахування має відбуватися до Спеціального фонду Державного бюджету України і використовуватися виключно за цільовим призначенням – повернення втрачених заощаджень громадян. Дискусії щодо податку спричинені проблеми оцінки вартості оподатковуваного майна, суб’єктами оподаткування (власники другого житла чи всіх місць проживання), крім того, значними сумами запропонованого податку (1 % від вартості майна складатиме від 700 дол. США), що спричинить значний суспільний резонанс, відхід «у тінь» прогнозованих платників податку. Питання введення податку на нерухомість потребує доопрацювань з погляду оцінки майна, перегляду неоподатковуваного мінімуму, ставок, які мають бути диференційованими залежно від вартості майна. А також, розробляючи питання зарахування надходжень від податку, за головну мету має братися питання щорічного стабільного наповнення бюджетів усіх рівнів грошовими коштами, а не просто виконання окремих соціально значимих завдань.
Стан нормативно-правової врегульованості функціонування інституту місцевих бюджетів в Україні Перелік податків та зборів, порядок їх зарахування до місцевих бюджетів різних рівнів закріплено у Бюджетному кодексі України (2001 р.). Функціонування власне місцевих податків та зборів регламентовано Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993 р., зі змінами та доповненнями) [2]. На сьогодні діють 15 видів місцевих податків та зборів. У проекті Податкового кодексу Україні, який нині доопрацьовується фахівцями і активно обговорюється громадськістю, передбачається такий перелік місцевих податків та зборів (всього 12 видів): комунальний податок, податок за торгові місця на ринку, податок за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів, збір за використання місцевої символіки, рекламний збір, туристичний збір, збір за розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір за розміщення об’єктів грального бізнесу, будівельний збір, збір з власників собак, збір за проведення місцевих аукціонів, збір за право проведення кіно- і телезйомок. Як очевидно, фіскально не значимі податки пропонується скасувати. Концепція реформування місцевих бюджетів (ухвалена Кабінетом Міністрів України 23 травня п.р.) передбачає зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування, зокрема шляхом: підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів шляхом удосконалення податкового законодавства відповідно до напрямів реформування податкової системи, зокрема системи місцевих податків і зборів та механізму здійснення зарахування податку з доходів фізичних осіб; оптимального розподілу податків і зборів (обов’язкових платежів) між державним та місцевими бюджетами, передачі окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, збір за спеціальне водокористування, плата за видачу ліцензій та інших); перерозподілу доходів між місцевими бюджетами. На врегулювання питання оптимізації оцінки землі та справляння плати за землю було прийнято Закон України «Про внесення змін до статті 176 Земельного кодексу України» (7 червня п.р.), яким уточнено зміст державного акта на межі адміністративно-територіального утворення. Це сприятиме вирішенню питань щодо підвищення ефективності державного регулювання земельних відносин та забезпеченню прав територіальних громад на землю. Закон України «Про внесення зміни до статті 18 Закону України «Про оцінку земель»» (7 червня п.р.) встановлює періодичність проведення нормативної грошової оцінки земель -- у межах населених пунктів не рідше одного разу на 5-7 років, розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення – не рідше одного разу на 5-7 років, а несільськогосподарського – не рідше ніж один раз на 7-10 років. Така періодичність дозволить ураховувати інфляційний чинник.
Досвід оподаткування на місцевому рівні в інших країнах світу Складена практика формування місцевих бюджетів свідчить, що самостійність прийняття рішень органами місцевого самоврядування зумовлена гнучкістю і диференційованістю джерел фінансування. Позитивно зарекомендували себе механізми не тільки вертикального (від бюджету вищого рівня до нижчого), але і горизонтального вирівнювання (між бюджетами одного рівня). Ведення подібних механізмів в Україні ускладнене зосередженістю перерозподільного центру бюджетних коштів на рівні держави і економічною невмотивованістю передання коштів між бюджетами одного рівня. У переважній більшості країн кожен рівень місцевих бюджетів, крім переданих загальнодержавних податків (т.зв. податкове розщеплення), має власні джерела надходжень, і це однаковою мірою стосується як унітарних, так і федеративних країн. У більшості розвинених країн світу місцеві податки становлять 5-30% усіх податкових надходжень до зведених бюджетів. Зокрема, в Японії – 35%, Великобританії – 37%, Німеччині – 46%, Франції – 67%, у США – 66 % доходів органів місцевого самоврядування. Що стосується самого переліку, то найбільшу кількість місцевих податків запроваджено у Бельгії – 100, в Італії – 70, у Франції – понад 50. У країнах ЄС основними є такі види місцеві податки та збори: збори за надання послуг місцевими органами влади (зокрема, за водопостачання, користування громадським транспортом); доходи від місцевої комунальної власності (від оренди чи продажу комунального майна); податки та внески до соціальних фондів. Найбільшими за питомою вагою серед місцевих податків та зборів є такі податки: місцевий корпоративний податок (у різних країнах нараховується на фонд заробітної плати, або прибуток, або вартість виробленої продукції, граничні ставки регулюються на центральному рівні) – від 20% у Португалії та Іспанії до 90% у Люксембурзі надходжень до місцевих бюджетів; місцевий податок з доходів (як надбавка до податку з доходів фізичних осіб, граничні розміри регулюються на центральному рівні) – від 40% у Бельгії до 100% у Швеції; податок на нерухомість. В Італії основним місцевим податком є подоходний. У Німеччині та Франції системи місцевих податків та зборів характеризуються багатоступеневим розподілом сукупних надходжень між ланками податкової системи; така схема орієнтується на вирівнювання економічного розвитку окремих територій; у Франції основними податками до місцевих бюджетів є податок на житло, промисловий податок, земельний та податок з будівель. У Швеції головний місцевий податок – на доходи громадян. В Японії основним місцевим податком є підприємницький (з прибутку), та корпоративний муніципальний податок. Частка інших податків дуже незначна, окрім податку на здійснення операцій з нерухомістю, податку на спадщину та податку із власників транспортних засобів. Винятково муніципальним податком у країнах ЄС є податок на нерухомість, хоча його граничні ставки визначаться на центральному рівні. Об’єктом оподаткування є земля та споруди. У Великобританії це основний місцевий податок (що має найбільшу питому вагу у структурі надходжень), який включає і плату за землю. Питома вага цього податку у власних надходженнях місцевих бюджетів становить від 10% у Данії, Фінляндії, Греції, Люксембурзі до 50% у Бельгія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Іспанія і майже 100% у Великобританії, Естонії, Ірландії. Загальними принципами формування доходних джерел місцевих бюджетів є такий, що хоча країни мають різні співвідношення переданих загальнодержавних доходів та власних місцевих надходжень, однак серед останніх переважають ті джерела, оподаткування з яких проводити на місцевому рівні і зараховувати які у місцеві бюджети є економічно доцільно. До таких джерел відносяться: - податок на доходи фізичних осіб. Він зараховується не тільки за місцем нарахування доходів, але і в окремих випадках за місцем проживання особи, що дозволяє рівномірно наповнювати місцеві бюджети у регіональному розрізі; - плата за землю, що іноді включена у податок на нерухомість. У ролі податку на нерухомість може виступати податок на будівлі, податок на житло, доходи від операцій з місцевою комунальною власністю; - місцеві збори (за паркування, із власників автотранспорту, за надання послуг місцевими органами влади та ін.).
Висновки 1. Система місцевих податків та зборів має відзначатися різноманітністю використовуваних інструментів оподаткування. Це надасть гнучкості системі місцевого оподаткування, її диференційованості та пристосованості відповідно до ієрархії місцевих бюджетів. 2. Надання права органам місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки та збори (на основі рекомендаційного переліку, затвердженого на центральному рівні) є доцільнім через існування на місцях особливих об’єктів оподаткування, які можуть мати реальне фіскальне значення саме на території даної адміністративної одиниці. 3. Органи місцевої влади повинні мати фіскальний зиск від податків, надходження з яких тісно пов’язані з результати функціонування економіки кожного регіону, з користуванням економічною та виробничою інфраструктурою регіону. Це дозволить покращити контроль за сплатою різних видів податків на рівні місцевих органів самоврядування, за джерелами отримання, за реальними розмірами податкової бази. 4. Зарахування податку на нерухоме майно саме на місцевому рівні має економічні та адміністративні переваги. По-перше, це стане вагомим джерелом доходної частини місцевих бюджетів, прямим податком. По-друге, об’єкти нерухомості простіше оподатковувати саме на місцевому рівні внаслідок складності з їх приховуванням, простіше обраховувати, оцінювати.
Пропозиції Модифікація структури доходної частини місцевих бюджетів має на меті не тільки підвищення фіскальної значимості доходів, що зараховуватимуться до бюджетів цього рівня. Місцеві бюджети як фінансові плани розвитку територій мають стати реальними інструментами впливу органів влади на економічну діяльність, на добробут громадян. Їх система має стати інструментом економічного планування, прогнозування та стимулювання розвитку територій. Доходна частина місцевих бюджетів має відображати баланс самодостатності органів місцевої влади і залежності від держави. З урахуванням висловлених висновків щодо обрисів системи формування місцевих бюджетів вважаємо за необхідне вжити такі заходи: 1. Міністерству фінансів України розглянути можливості закріплення (або кожного року у законах «Про Державний бюджет України», або на середньострокову перспективу) частини податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств у доходах місцевих бюджетів із розщепленням за рівнями місцевих бюджетів. 2. Внести зміни до Бюджетного кодексу України щодо розширення можливостей органів місцевого самоврядування відносно місцевого оподаткування: запровадження диференціації граничних розмірів ставок місцевих податків та зборів; надання органам місцевого самоврядування права запроваджувати специфічні для їх території податки і збори з відповідним економічним обґрунтуванням доцільності та наслідків їх введення (наприклад, введення збору на розвиток автотранспорту); розширення бази оподаткування діючих місцевих податків та зборів. 3. Виконавчим органам місцевих рад та місцевим органам виконавчої влади підвищувати наукову обґрунтованість планових доходів і видатків місцевих бюджетів, застосовуючи сучасні економетричні методи бюджетного планування, удосконалюючи систему прогнозування розмірів надходжень місцевих платежів до відповідного бюджету та планування окремих з них, що є однією з головних передумов збалансування бюджетів. 4. Фінансово-економічним відділам (управлінням) місцевих органів виконавчої влади разом із відділами (управліннями) по питаннях використання земельних ділянок здійснювати прогнозні розрахунки майбутніх надходжень до місцевих бюджетів, підвищувати контроль за використанням земель. 5. Внести доповнення до проекту Податкового кодексу стосовно унормування можливостей сплати податку з доходів фізичних осіб за принципом місця проживання платника. 6. Внести зміни до Бюджетного кодексу стосовно спрямовування частини надходжень від податку на доходи фізичних осіб до бюджетів розвитку.
Традиційно бюджет є сферою перетину різних корпоративних інтересів. Тому не є дивним, що кожного року прийняття як місцевих, так і загальнодержавного бюджетів супроводжується вельми жорсткою політичною боротьбою. Особливо, якщо все це відбувається напередодні виборів.Будь-який державний бюджет має як позитивні, так і негативні сторони. Цього року, на думку дніпропетровських експертів, документ виглядає набагато привабливішим та професійно зробленим, ніж минулого. Безперечно, прогресивним в економічному плані є перехід до формування місцевих бюджетів за рахунок власних джерел доходів. Частку місцевих бюджетів було збільшено та наближено до 40% (крім того, всі місцеві бюджети мають профінансувати споживання енергоносіїв за рахунок бюджетних призначень). З огляду на це сама система міжбюджетних відносин стала більш впорядкованою, і зараз Дніпропетровська обласна рада, як і будь-яка інша, не може на свій розсуд забрати яку-завгодно частину грошей, які надійшли до області. Це значно збільшить ефективність трансфертів в економіці України, де дуже великими є розходження у рівні регіонального розвитку та наявні більш слабкі депресивні регіони.Цього року вперше у державному бюджеті закладено норму про те, що віднині нормативи фінансового забезпечення та нормативи щоденних відрахувань дотацій вирівнювання не встановлюються Міністерством фінансів для областей у цілому, а для кожного з 686 місцевих бюджетів окремо. Але для вказаних 686 адміністративно-територіальних одиниць є відсутнім взаємозв’язок між обсягом податків, які збирають на відповідній території та перерахуванням дотацій. Нормативи ж щоденних перерахувань дотацій вирівнювання формують відповідно до обсягів податкових надходжень, які збираються не на території міста чи району, а області в цілому. Більше того, якщо раніше недоотримані місцевими бюджетами трансферти виділяли з загального фонду державного бюджету лише раз на рік, то зараз мова вже йде про квартальну суму недоотриманих дотацій, які мають перераховуватися не пізніше 28 числа останнього місяця кварталу.Система непогана, але вона не скасовує головного: залежності органів місцевого самоврядування від Міністерства фінансів та обласної влади. І в першому, і в другому випадку нормативи встановлюють вищі органи влади, а відповідно до цього, порядок перерахування трансфертів не створює зацікавленості місцевих органів влади до збільшення державних доходів на відповідній території.Між тим, аналіз засвідчує, що в багатьох випадках порівняно низькі (порівнюючи з базою оподаткування) податкові надходження, пов’язані не з рівнем економічного розвитку регіону і, відповідно, не низькою базою оподаткування, а низькими фактичними податковими надходженнями. Наприклад, у Дніпропетровській області, яка відповідно до показників валової доданої вартості на душу населення стабільно входить до першої п’ятірки областей України, обсяг податків, сплачених (із розрахунку на 1 грн. виробленої в регіоні доданої вартості), 2000р. склав 19 коп., що на 25% нижче, ніж у середньому по Україні.Процес зниження державних доходів на Дніпропетровщині насамперед є результатом фактичного розладу роботи податкової системи, яка потерпає від щорічних списань податкових заборгованостей та бюджетних зобов’язань великих підприємств області, а також широко розповсюдженої практики надання податкових пільг. Це призводить до того, що не тільки окремі підприємства, але і місцеві органи влади зацікавлені лобіювати процес надання податкових пільг чи списання податкових заборгованостей. У таких умовах вкрай важко знайти таку систему розподілу податків між державним та місцевим бюджетом, яка дозволила би зацікавити місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у збільшенні збору податків, а не в складанні пояснювальних записок щодо низьких планових показників податкових надходжень та спробі запевнити, що необхідні додаткові трансферти з державного бюджету.Система розподілу доходів по видах бюджетів все ще не відповідає критеріям ефективності (особливо у частині надання у розпорядження місцевих органів влади тих податків, які є заслугою регіону). Так, наприклад, Київ отримує у своє розпорядження 50% податку на прибуток підприємств, хоча не весь прибуток є заслугою підприємств міста. Розглянемо такий випадок: якщо філіал компанії розташовано у Дніпропетровській області й він позбавлений права юридичної особи, то всі податки сплачує головна організація, розташована у Києві. Відповідно, і половину податку на прибуток отримує бюджет Києва, а Дніпропетровську не залишається нічого. Відповідно до цього, ті податки, які не є заслугою регіону, не зачисляють до місцевих бюджетів, або їх необхідно розподіляти пропорційно між місцевими бюджетами.Відповідно до структури доходів місцевих бюджетів Україна наближається до умов таких держав як Італія та Великобританія, де місцеві органи влади є, в основному, виконавцями централізованих рішень, а основну частину доходів місцевих бюджетів складають саме трансферти. При цьому в Італії трансферти мають в основному цільовий характер. Нецільові трансферти з вищих бюджетів становлять невелику частину (біля 3% загальної суми доходів регіональних бюджетів) та розповсюджуються між регіонами пропорційно за їхньою площею, чисельністю населення та рівнем безробіття. З 1992р. для збільшення зацікавленості місцевих органів влади в місцеві бюджети стали надавати ще і декілька загальнодержавних податків.Розрахунки свідчать, що трансферти місцевим бюджетам ряду областей (Дніпропетровська область серед них) перевищують розраховані обсяги надходжень загальнодержавних податків і зборів до державного бюджету з території області, за рахунок яких має здійснюватися процес перерахування дотацій. Якщо 1999р. податкові надходження у розрахунку на 1 мешканця Дніпропетровської області у відсотках до середніх по Україні складали 93,4%, то 2000р. ця цифра складала вже 98,1%. Відсутність чіткого взаємозв’язку для місцевих бюджетів між обсягом зібраних податків та доходів позбавляє органи місцевої влади всіх рівнів стимулів до збільшення державних доходів та пошуку раціонального використання бюджетних витрат. Відповідно, в Дніпропетровській області і в майбутньому можна прогнозувати зменшення бюджетних надходжень, яке зумовлено, в першу чергу, недоліками системи міжбюджетних відносин.З огляду на це, в умовах відсутності середньострокових податкових гарантій для місцевих бюджетів органи влади Дніпропетровщини і надалі будуть зацікавлені у порушеннях податкового законодавства економічними суб’єктами, оскільки це дозволяє використовувати механізми неформальних вилучень з підприємств та в накопиченні ними податкової заборгованості, що створює прекрасні умови для проведення таких небажаних з економічного погляду взаємозаліків.
Складові зведеного (консолідованого) бюджету України. Додаток 4. Рівень виконання від планових призначень видатків загального фонду державного бюджету за І квартал 2006 року.
Додаток 6. Стадії бюджетного процесу на загальнодержавному рівні Стадія Складові стадії Виконавці Контрольні терміни
1 2 3 4
І. Складання проекту бюджету 1. Проект основних засад грошово-кредитної політики НБУ До 1 квітня
2.Розроблення основних макроекономічних показників Міністерство економіки та з питань Європейської інтеграції
3.Проект Основних напрямів бюджетної політики Кабінет Міністрів За 4 робочих дні до парламентських слухань
4. Парламентські слухання щодо проекту Основних напрямів бюджетної політики Прем'єр міністр або міністр фінансів До 1 червня
5. Постанова Верховної Ради щодо проекту Основних напрямів бюджетної політики Верховна Рада
6. Розроблення бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів Головні розпорядники бюджетних коштів Установлює Міністерство фінансів
7. Підготовка подання проекту бюджету Кабінету Міністрів Міністерство фінансів
8. Прийняття рішення про схвалення проекту бюджету і його подання на розгляд Верховній Раді Кабінет Міністрів До 15 вересня
ІІ. Розгляд та ухвалення закону 1. Подання проекту закону Верховній Раді Міністр фінансів Не пізніше ніж через 5 днів після подання Кабінетом Міністрів
2. Доповідь про відповідність проекту Закону про Державний бюджет України Бюджетному кодексу та іншим юридичним актам Голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету
3. Прийняття до розгляду проекту закону в першому читанні Верховна Рада До 1 жовтня
4. Можливе повторне прийняття до розгляду проекту закону, якщо бюло доопрацювання Кабінетом Міністрів Комітет ВР з питань бюджету До 15 жовтня
5. Прийняття проекту закону в першому читанні Верховна Рада До 20 Жовтня (або до 25 жовтня)
6.Подання доопрацьованого проекту бюджету на друге читання Верховній Раді Кабінет Міністрів До 3 листопада (або до 8 листопада)
7. Завершення другого читання поекту закону Верховна Рада До 20 листопада
8. Винесення проекту бюджету на третє читання Комітет ВР з питань бюджету До 25 листопада
9. Прийняття Закону про Державний бюджет України Верховна Рада До 1 грудня
10. Підписання закону Президент України У двотижневий термін після ухвалення
11. Опублікування закону в "Урядовому кур'єрі" та інших офіційних виданнях Міністерство фінансів
ІІІ.Виконання бюджету 1.Затвердження розпису відповідно до бюджетних призначень Міністр фінансів У місячний термін після набрання чинності законом
2.Виконання Державного бюджету Кабінет Міністрів Протягом року
3.Загальна організація та управління виконанням Державного бюджету Міністерство фінансів " "
5. Здійснення видатків Головні розпорядники " "
6. Внесення змін до закону Міністерство фінансів, Кабінет Міністрів, Верховна Рада У разі необхідності
IV. Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету 1. Закриття всіх рахунків, відкритих у поточний період. Державне казначейство 31 грудня поточного року
2. Зведення, складання та подання звітності про виконання бюджету. Державне казначейство
3. Складання та подання звітності про виконання кошторисів Головні розпорядники
4. Подання річного звіту про виконання Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів до 1 травня року, наступного за звітним
5. Висновки щодо використанння коштів Державного бюджету. Рахункова палата У двотижневий термін після подання
6. Розгляд звіту про виконання Державного бюджету. Верховна Рада У двотижневий термін після висновків рахункової палати
7. Рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету. Верховна Рада
8. Опублікування звіту про виконання Державного бюджету. Міністерство фінансів
Вся мебель на одном портале! KOMOD.RU - мебельная поисковая система! Законодавство: Конституція України. Бюджетний кодекс України. Закон України "Про державний бюджет України на 2005р.”. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. (з наступними змінами і доповненнями). Закон України "Про власність” від 07.02.1991р. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету, затв. Постановою КМУ від 29.03.2002р. № 415. Наказ Міністерства фінансів України № 604 від 27.12.2001р. „Про бюджетну класифікацію та її запровадження”. Положення про єдиний казначейський рахунок, затв. наказом Державного казначейства України від 26.06.2002р. № 122. Лист Державного казначейства України N 07-07/92-353 від 18.01.2002р. „Щодо бюджетної класифікації”. Постанова ВРУ „Про структуру бюджетної класифікації” від 12 липня 1996 року N 327/96-ВР.
