ннотация к работе:
Жук І.Л. Праця засуджених в пенітенціарних установах України: проблеми та напрями гуманізації. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. Київ, 2003.
Дисертацію присвячено вивченню, узагальненню та розв’язанню соціальних та економічних проблем праці засуджених в період трансформації суспільства України у напрямку гуманізації. Автором визначені та розкриті теоретико-методологічні проблеми праці засуджених в пенітенціарних установах: сутність, зміст і актуальні засади гуманізації праці засуджених, показники оцінки праці засуджених в установах виконання покарань та фактори, які на неї впливають; проведена оцінка соціально-демографічної структури та якості робочої сили засуджених, запропоновані методичні підходи щодо оцінки впливу організаційно-економічних факторів на вирішення проблем гуманізації праці засуджених.
Сформульовані, обґрунтовані та запропоновані основні напрями і шляхи покращення використання праці засуджених в умовах реформування пенітенціарної системи у напрямку її гуманізації і демократизації на основі удосконалення взаємодії пенітенціарних установ з виробничими структурами різних форм власності, удосконалення системи професійно-технічного та загальноосвітнього навчання та розробки новітніх підходів до створення системи заходів морального та матеріального стимулювання праці засуджених.

На захист виносяться результати комплексного дослідження соціально-економічних проблем праці засуджених в умовах гуманізації суспільства за напрямами, що випливають з мети та поставлених завдань для її досягнення. В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове розв'язання важливого науково-прикладного завдання щодо створення більш досконалої системи раціонального використання праці засуджених на підприємствах установ виконання покарань.
Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновки теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є наступні:
В сучасних умовах необхідно розробити загальнодержавну програму реформування пенітенціарної системи як цілісного соціально-правового утворення, яка включала б весь комплекс проблем, пов'язаних як попередженням злочинності, так поводженням з ув'язненими як особистостями. Така комплексна програма повинна визначати основні напрямки стосовно змін кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства і законодавства, пов'язаного з профілактикою злочинності, соціальною адаптаційною допомогою звільненим з місць позбавлення волі.
2. Виходячи із статті 63 Конституції України, а також ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права необхідно в процесі виконання покарання у вигляді позбавлення волі засудженому створити такі умови, які б гарантували йому нормальне людське існування: забезпечення приміщенням для мешкання, відповідна норма харчування, побутове і медичне обслуговування, зв'язок з родичами і близькими людьми, що відповідає Мінімальним стандартним правилам поводження з ув'язненими.
3. Перспектива збереження обов'язковості праці засуджених до позбавлення волі повинна бути пов'язана з забезпеченням відповідних гарантій реалізації цього обов'язку для більшої частини засуджених. Крім того, варто більш чітко визначити відповідальність засуджених за ухиляння від виконання цього обов'язку, що вимагає внесення відповідних змін до ВТК.
4. В умовах поступового переходу вітчизняної кримінально-виконавчої системи до моделі застосування праці засуджених, сформованої в пенітенціарних системах країн з розвиненою ринковою економікою, необхідно відмовитися від орієнтації економічних цілей праці засуджених на забезпечення самооплатності УВП. Результати виробничої діяльності установ, що виконують покарання, повинні спрямовуватися на поліпшення умов утримування засуджених і розвиток соціальної сфери установ.
У процесі реформування пенітенціарної системи пріоритет в співвідношенні цілей праці засуджених повинен зміщуватися у бік соціальних цілей, що сприятиме підвищенню трудової активності засуджених і, відповідно, ефективності виховного впливу. Це особливо важливо в зв'язку з передачею кримінально-виконавчої системи з МВС у відання Міністерства юстиції України.
5. Реформування кримінально-виконавчої системи України, зокрема використання робочої сили засуджених, в напрямку гуманізації та демократизації є довготривалим і складним процесом суспільного розвитку. Тому завданням економічної науки є розробка науково обґрунтованої концепції розвитку пенітенціарної системи, яка включала б теоретичні положення та узагальнені погляди на цілі і засоби їх досягнення. Проблемами, які ускладнюють процес гуманізації праці засуджених, і які вимагають першочергового вирішення є: невідповідність міжнародним нормам законодавчої та нормативної бази України; слабка матеріально-технічна база місць позбавлення волі; розрив виробничих зв’язків між підприємствами ВТУ і підприємствами різних форм власності; відсутність індивідуалізації покарання; погіршення умов загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених; низький рівень морального та матеріального стимулювання праці засуджених.
6. Методологія і методика використання праці засуджених в напрямку гуманізації повинні орієнтуватися на зв’язок між рівнем раціонального використання робочої сили засуджених та різноманітними факторами, які його зумовлюють. В сучасних умовах при залученні засуджених до праці слід застосовувати методи економічного, організаційного та адміністративного впливу. Дослідженням встановлено, що ефективність використання праці засуджених значною мірою залежить від повноти врахування соціально-демографічних факторів та індивідуальних особливостей засуджених. До них відносяться: стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, працездатність і стан здоров’я, рід занять до арешту, відповідність виду роботи в колонії спеціальності, що була набута до засудження, умови праці, трудова дисципліна тощо.
7. У зв'язку з тим, що перелік об'єктів і форм залучення засуджених до праці, визначених в ч. 1 ст. 103 ВТК, є не повним, необхідно внести доповнення до цієї статті. Норму, яка містить зазначений перелік, доцільно викласти в наступній редакції: "Засуджені залучаються до праці: на власних виробництвах виправних установ; на підприємствах виправних установ; на підприємствах будь-яких організаційно-правових форм при забезпеченні належної охорони й ізоляції засуджених; по господарському обслуговуванню виправних установ і слідчих ізоляторів; у формі підприємницької діяльності".
8. Як найбільш перспективні напрямки розвитку виробничої діяльності підрозділів кримінально-виконавчої системи на сучасному етапі пропонується розглядати наступні:
участь у реалізації державних і регіональних цільових програм соціально-економічного розвитку. Ефективність цієї діяльності буде залежати від реальної державної підтримки УВП щодо ресурсного забезпечення зазначених програм;
розміщення на підприємствах УВП замовлень на виробництво продукції, необхідної для потреб органів внутрішніх справ, армії. Цей напрямок передбачає розширення номенклатури продукції, що виробляється, розвиток внутрішньо-системної кооперації за умови найбільш раціонального використання виділених на ці цілі бюджетних асигнувань;
реалізацію заходів державної підтримки промислових підприємств УВП шляхом розміщення замовлень на виробництво окремих видів продукції для державних потреб, надання пільгових кредитів, податкових пільг;
розширення господарських зв'язків (у тому числі зовнішньоекономічних) з підприємствами й організаціями різних організаційно-правових форм. Підвищення ефективності цієї діяльності ґрунтується на застосуванні нових методів управління і вирішення економічних задач, до числа яких можна віднести інвестиційну діяльність, певні організаційно-структурні перетворення, делегування повноважень по прийняттю рішень територіальним органам управління УВП;
активізацію роботи з впровадження у виробничо-господарську діяльність виправних установ ринкових механізмів: удосконалювання інформаційного забезпечення діяльності УВП; створення єдиної маркетингової та торгової мереж виправних установ; проведення рекламних кампаній, ярмарків продукції і товарів, що випускаються підприємствами виправних установ, і т.д.
9. З метою удосконалення у виправно-трудових установах системи освіти в напрямку гуманізації і демократизації запропоновані наступні заходи: індивідуалізація виправного впливу на ув'язнених на основі створення гнучкої системи розподілу ув'язнених по різних установах кримінально-виконавчої системи чи їх відділеннях, де для кожного з них був би передбачений відповідний виправний вплив і освіта; впровадження науково обґрунтованої і законодавчо закріпленої професійної орієнтації і переорієнтації засуджених відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів, що сприятиме формуванню і вдосконаленню трудових навичок, досвіду і кваліфікації, виправленню та перевихованню, успішній ресоціалізації і включенню в трудовий процес після звільнення; інтеграція навчання ув'язнених в державну систему освіти, що забезпечить можливість продовження освіти після виходу на волю; впровадження в освітній процес сучасних інформаційних технологій, що дозволить засудженим включитися у виробничий процес в умовах інформатизації економіки. У результаті забезпечення новими засобами навчання в ув'язнених будуть розвиватися і зміцнюватися такі якості, як цілеспрямованість, відповідальність, здатність приймати конструктивні рішення, значно підвищиться і рівень їхнього інтелекту.
Актуальність теми. Демократизація та гуманізація усіх сфер суспільного життя повинні підняти на більш високий рівень систему виконання покарань, пов’язаних з позбавленням волі засуджених. Ця категорія громадян, так само як і будь-який вільний громадянин України, відповідно до Конституції України і вітчизняного законодавства має право на працю. Зокрема, стаття 43 Конституції України проголошує, що право на працю поширюються і на осіб, які відбувають карні покарання в місцях позбавлення волі, з урахуванням обмежень, що передбачають можливість залучення їх до певних видів робіт, встановлених чинним законодавством України. Вимога обов'язкового залучення засуджених до праці знайшла своє відображення і в ряді міжнародних актів – конвенціях Міжнародної організації праці, ООН, Ради Європи, Європейських пенітенціарних правилах, Мінімальних стандартних правилах поводження з в’язнями. Тому засуджені, залучені до праці, є специфічною категорією зайнятих в економіці.
Разом з тим, кримінально-виконавча система України внаслідок кризового стану, в якому до цих пір знаходиться економіка, незадовільного фінансування з бюджету витрат, пов'язаних з утримуванням засуджених, а також відсутності бюджетних коштів на реалізацію цільових програм сприяння зайнятості не в змозі забезпечити повну зайнятість засуджених. Слід також відмітити, що територіальні органи управління через відсутність коштів в ряді випадків змушені повністю закривати існуюче виробництво.
Сформована за багато років могутня виробнича база в місцях позбавлення волі практично розпалася, і її залишки виявилися на грані банкрутства, що не дозволяє ефективно виконувати завдання по залученню засуджених до суспільно-корисної праці. Наявність великої кількості непрацевлаштованих засуджених створює соціальну напруженість і сприяє криміналізації обстановки в місцях їх утримання під вартою. Поглиблюється це становище зношеністю морально застарілого устаткування, низьким рівнем кваліфікації засуджених, специфікою організації праці в умовах виправних установ, що не дозволяє цим установам повною мірою конкурувати на ринку товарів з підприємствами різних форм власності. Тому нагальною вимогою часу є вирішення соціально-економічних проблем праці засуджених, які в першу чергу стосуються сфери організації, умов і характеру їхньої праці, системи заохочення і стимулювання законослухняної поведінки осіб, які відбувають покарання.
Дослідженням проблем формування сфери прикладання праці і зайнятості, розвитку ринку праці присвячені роботи багатьох українських вчених, наукові праці яких широко відомі за межами країни – О.М. Алимова, О.Ю.Амосова, С.І.Бандура, Д.П.Богині, І.К.Бондар, І.Ф.Гнибіденка, В.М.Гриньової, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, Т.А.Заяць, А.М.Колота, І.С.Кравченко, Ю.М.Краснова, Г.І.Купалової, В.І.Куценко, Е.М.Лібанової, І.І.Лукінова, В.О.Мандибури, О.Ф.Новикової, В.В.Онікієнка, В.П.Оніщенка, І.Л.Петрової, С.І.Пирожкова, М.І.Фащевського, Л.Г.Чернюк, М.Г.Чумаченька, М.В.Шаленко та інших.
Питання праці засуджених до позбавлення волі досить широко досліджувалися та висвітлювалися в науковій літературі такими авторами, як А.Г.Антонян, Н.А.Бєляєв, В.М.Гусєв, О.М.Джужа, М.А.Єфімов, А.І.Зубков, І.Г.Константинов, А.Е. Котляр, Л.Г.Крахмальник, В.А.Льовочкін, А.С.Міхлін, Н.І.Панкін, В.Д.Патрушев, О.Б.Пташинський, А.В.Наташев, Г.О.Радов, А.Л.Ременсон, К.А.Стручков, Ю.М.Ткачевский, Б.С.Утевский, В.А.Уткін, В.Г.Ширвиндт, І.В.Шмаров, К.В.Трусова і багатьма іншими вченими. Це дозволяє говорити про високий ступінь розробленості проблем праці засуджених в попередні періоди. Однак більшість цих робіт присвячена проблемі виправно-трудового права. Причому ці наукові розробки здійснювалися в умовах соціалістичної планової економіки, частиною якої було і виробництво у виправно-трудових установах. В нинішніх умовах вироблені раніше рекомендації вже не спрацьовують, хоча і в даний час цій проблематиці також приділяється увага. Однак при цьому розглядаються лише окремі аспекти регулювання праці засуджених і організації їхньої трудової зайнятості.
Викладеним вище визначається актуальність теми запропонованого дисертаційного дослідження, яке спрямоване на визначення та обґрунтування наукових і практичних засад розв’язання соціально-економічних проблем праці засуджених, раціонального використання їх робочої сили на підприємствах виправно-трудових установ в умовах реформування пенітенціарної системи у напрямку гуманізації і демократизації суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дисертаційне дослідження пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, зокрема з темою 3.1.5.73 "Стратегія соціального розвитку" - № державної реєстрації 0101V007873.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка теоретико-методологічних та практичних рекомендацій по вирішенню проблем праці засуджених в пенітенціарних установах України, а також створенню умов для демократизації і гуманізації їх праці.
У відповідності до мети поставлені і вирішувалися наступні задачі:
обґрунтування положення щодо визнання праці засуджених як специфічного сегменту зайнятості;
теоретико-методологічне визначення праці засуджених, що передбачає поєднання як загальних рис праці населення, так і специфічних особливостей праці засуджених;
оцінка впливу організаційно-економічних та соціально-демографічних факторів на використання праці засуджених;
оцінка умов, характеру та ефективності використання праці засуджених;
виявлення найбільш перспективних та раціональних форм зайнятості засуджених з урахуванням задач, які вирішуються у системі установ виконання покарань (УВП) в умовах ринкової економіки;
визначення особливостей реалізації традиційно використовуваних і нових форм залучення засуджених до праці в умовах розвитку ринкових відносин;
оцінка впливу правових норм на соціально-економічні процеси зайнятості засуджених та розробка пропозицій по їх удосконаленню;
визначення шляхів удосконалення зв’язків підприємств УВП з підприємствами різних форм власності;
розробка новітніх підходів до створення системи заходів морального та матеріального стимулювання праці засуджених.
Об'єктом дослідження виступає процес організації трудової діяльності та зайнятості засуджених до позбавлення волі в умовах гуманізації та демократизації суспільства.
Предметом дослідження є сукупність соціальних та економічних проблем праці засуджених в пенітенціарних установах в умовах гуманізації суспільства України.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач у дисертації використані наступні методи дослідження: порівняння – при встановленні спільних рис та відмінностей у праці засуджених і пересічних громадян, а також для виявлення шляхів більш раціонального використання праці засуджених; статистичний аналіз – для оцінки динаміки чисельності та соціально-демографічної структури засуджених; системно-структурний економічний аналіз – для визначення та детального розгляду пенітенціарної системи як в цілому, так і окремих її установ з метою знаходження типових підходів до вирішення соціально-економічних проблем праці в пенітенціарних установах України; експертних оцінок – при обґрунтуванні основних напрямів і шляхів підвищення ефективності використання праці засуджених в умовах реформування пенітенціарної системи у напрямку гуманізації і демократизації.
Методологію і методику дисертаційного дослідження складають діалектичні методи пізнання соціальних процесів і явищ, їхньої правової регламентації, системний підхід до вивчення об'єкта дослідження.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці вчених в галузі соціально-економічних і демографічних проблем народонаселення, зайнятості та ринку праці, аналізу економічних, правових, соціально-економічних та організаційних питань праці засуджених, проблем розвитку виробничої діяльності і формування ринкових відносин.
У роботі використані положення загальновизнаних міжнародно-правових документів у сфері захисту прав людини і боротьби зі злочинністю, Конституції України, Законів України, положення нормативних правових актів органів законодавчої і виконавчої влади, зокрема МВС України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають також матеріали і статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань, територіальних органів управління УВП, установ, що виконують покарання.
З метою забезпечення репрезентативності дослідження, перевірки достовірності та об’єктивності отриманих результатів і висновків вивчались особові справи засуджених та дані фінансово-планових відділів УВП 0В-302/42 (колонія посиленого режиму, 310 ос.), УВП ОВ-302/84 (колонія посиленого режиму, 80 ос.), УВП ОВ-302/123 (колонія-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, 30 ос.), УВП ОВ-302/177 (слідчий ізолятор, 45 ос.), Ковельської виховно-трудової колонії (123 ос.).
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що автором вперше зроблена спроба комплексного дослідження соціально-економічних проблем праці засуджених до позбавлення волі в умовах демократизації і гуманізації суспільства. Це дозволило виявити закономірності і тенденції використання робочої сили засуджених, обґрунтувати основні напрями удосконалення системи зайнятості засуджених та створення умов для гуманізації їхньої праці.
Наукову новизну дисертаційного дослідження визначають такі теоретико-методологічні та практичні результати:
обґрунтовано, що праця засуджених є специфічним сегментом зайнятості та вперше здійснено розширену класифікацію цілей їх трудової діяльності, яка охоплює виховні, економічні, соціальні, сублімаційні та оздоровчі аспекти;
виявлено вплив на рівень використання робочої сили осіб, які відбувають покарання специфічних особливостей їх праці в сучасних умовах (наявність особливих цілей; кара; обмеження в праві вибору праці та її правово-організаційного характеру);
запропоновано систему основних показників (матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних і соціально-демографічних), на основі яких доцільно визначати раціональні напрями і шляхи гуманізації праці засуджених;
розроблено нові підходи до використання робочої сили засуджених в умовах гуманізації суспільства на основі оцінки діючих форм залучення їх до праці, що дозволить підвищити рівень та результативність зайнятості засуджених;
визначено та обґрунтовано нові більш перспективні напрями розширення сфери прикладання праці засуджених на основі розвитку виробничої діяльності підрозділів кримінально-виконавчої системи України через розширення господарських зв'язків з підприємствами й організаціями різних форм власності, виробництво продукції за державним замовленням для потреб регіонів, впровадження у виробничо-господарську діяльність виправних установ ринкових механізмів;
розроблено напрями по удосконаленню системи загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, зорієнтованої на впровадження науково обґрунтованої і законодавчо закріпленої професійної їх орієнтації і переорієнтації у виправно-трудових установах, з урахуванням конкретних спеціальностей, що користуються попитом на ринку праці;
розроблено і обґрунтовано систему заходів морального та матеріального стимулювання праці засуджених, яка передбачає застосування прогресивних форм організації і стимулювання праці та підвищення зацікавленості засуджених у її результатах, зокрема шляхом запровадження різних заохочувальних грошових виплат;
розроблено пропозиції по удосконаленню кримінально-виконавчого законодавства, в яких обґрунтовано доцільність пенсійного забезпечення засуджених та надання їм права займатися підприємницькою діяльністю (у формі індивідуальної трудової діяльності та шляхом створення товариства з обмеженою відповідальністю).
Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні підґрунтя для подальших системних теоретико-методологічних та прикладних досліджень праці засуджених в установах виконання покарань в умовах гуманізації суспільства України.
Запропоновані дисертантом наукові розробки мають практичне значення та адресну спрямованість.
Отримані результати дослідження, викладені у 2 наукових доповідях, були направлені державним органам різних рівнів і використані ними в практичній діяльності. Це, зокрема: “Організація взаємодії установ виконання покарання з виробничими структурами різних форм власності” – використано при розробці “Робочого плану Департаменту України з питань виконання покарань щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року “Про затвердження Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки” (лист Державного департаменту України з питань виконання покарань №9/4159 від 25 жовтня 2002 р.); “Шляхи підвищення раціонального використання праці засуджених в умовах реформування пенітенціарної системи у напрямку гуманізації та демократизації” – використано Департаментом України з питань виконання покарань при підготовці “Програми виведення підприємств установ кримінально-виконавчої системи з кризового стану”, затвердженої рішенням розширеної колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 травня 2001 року №4 та при підготовці відповідних документів Кабінету Міністрів України (лист Державного департаменту України з питань виконання покарань №9/1-91 від 25.10.2002 р.); результати дисертаційного дослідження та наукові публікації, які опубліковані у Науковому віснику Національної академії внутрішніх справ України (№1 2000р, № 1 2001 р.) використовуються кафедрою “Кримінології та юридичної соціології” Національної академії внутрішніх справ України у процесі викладання курсу “Кримінально-виконавче право” та при підготовці відповідних методичних посібників (лист Національної академії внутрішніх справ України № 46/2374 від 05.11.2002 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до соціально-економічних проблем праці засуджених в умовах трансформації суспільства України в напрямку гуманізації та демократизації. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Обсяг особистого внеску в роботах, які опубліковані у співавторстві, наведений окремо у списку опублікованих праць. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, теоретичні висновки, практичні пропозиції і рекомендації, що містяться в роботі, доповідалися і обговорювалися на 4 конференціях, які відбувалися протягом 1999-2003 рр., зокрема: науково-практичній конференції “Проблеми праці, економіки та моделювання” (м. Хмельницький, 1999 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (м. Київ, 2000 р.); науково-технічній та методичній конференції “Інформаційні технології у виробництві та освіті” (м. Хмельницький, 2002 р.); на 8 Міжнародній конференції “Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі (проблеми науки, техніки і освіти)” (м. Київ, ЄУФІМБ, 2003 р.).
Публікації. Теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, методологічні розробки, висновки та пропозиції автора відображені в 10 публікаціях, в тому числі в 1 монографії, 5 статтях у наукових фахових виданнях з економічних наук, 2 статтях в наукових фахових виданнях з юридичних наук, 2 статтях (у співавторстві) в інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій – 14,96 друк. арк., з них особисто дисертанту належить 14,76 друк. арк.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ОПЛАТИ ПРАЦІ ЗАСУДЖЕНИХ
у ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ
О.м. неживець[1]
В
умовах трансформації ринкової економіки проблема зайнятості та ефективного використання робочої сили засуджених особливо актуальна.
Встановлено, що під час перебування у місцях позбавлення волі у засуджених знижується трудова активність, не виконуються норми виробітку в зв'язку з низькою оплатою праці. Проведені нами соціологічні обстеження довели, що більшість засуджених вважає, що організація праці на підприємствах установ виконання покарань не відповідає сучасним вимогам і потребам, а праця не носить виправ-ного і виховного характеру, оскільки перш ніж виховувати і виправ-ляти засуджених працею, потрібно її правильно організувати. Організація праці засуджених у місцях позбавлення волі суттєво не відрізняється від праці пересічних громадян, але при використанні робочої сили засуджених існують каральні елементи, які виявляються у специфічних умовах оплати праці засуджених. Як відомо, праця засуджених оплачується з застосуванням заниженого коефіцієнта, необхідного для утримання установ виконання покарань; не весь заробіток засуджених перераховується на їх рахунок; норми виро-бітку деяких категорій засуджених дуже великі; засуджені в місцях позбавлення волі, як правило, використовуються не за своєю спе-ціальністю; оплата праці засуджених менша, ніж в народному господарстві або комерційних структурах; організація праці засуд-жених у пенітенціарних установах дуже незадовільна, а продуктивність праці як показник ефективності майже вдвічі нижчий.
Праця засуджених відрізняється від праці пересічних громадян тим, що вона здійснюється в умовах позбавлення волі і не за влас-ним бажанням, а за волею адміністрації. Засуджені не мають трудових книжок, їх робота в установах виконання покарань не зараховується до загального трудового стажу, вони не мають права на відпустку, вибір професії і не можуть вільно переходити з одного місця роботи на інше. Тому в сучасних умовах у пенітенціарних установах слід підвищити заінтересованість засуджених у їх роботі шляхом перегляду і розробки нових норм виробітку для деяких категорій засуджених, уведення диференційної системи харчування за підвищеними і заниженими нормами залежно від результатів праці, поліпшити матеріально-технічне постачання підприємств, увести залікові дні, замінити діючий порядок утримання із заробітної плати в певних сумах, а не у відсотках. В умовах ринку оплата праці засуджених повинна бути у повному обсязі, без будь-яких відрахувань на утримання виправних установ. Утримувати адміністрацію, конвойні війська, оплачувати обслуговуючий персонал, забезпечувати установи основними засобами виробництва повинна держава. Особи, позбавлені волі, у цих установах повинні забезпечуватися роботою і отримувати за свою працю заробітну плату, на яку можуть існувати, тобто одягатися, харчуватися, задовольняти культурні потреби, оплачувати комунально-побутові та інші, реально надані їм послуги за цінами і тарифами, затвердженими місцевими адміністраціями. У засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, комунально-побутових та інших послуг, що їм надаються, повинна братися із коштів, що є на особистих рахунках.
Оплата праці засуджених залежить від матеріального та морального стимулювання та втілення різноманітних форм трудової зайнятості, бо при відсутності заінтересованості засуджених у праці система виправлення й перевиховання в установах виконання пока-рань не забезпечує повної трудової зайнятості засуджених, оскільки сучасні форми працевикористання повною мірою не можуть сприяти ефективній зайнятості та матеріальній заінтересованості засуджених, що знижує їх трудову й соціальну активність і не сприяє їх перевихованню і завдає величезних економічних і соціальних збитків справі їх виправлення і перевиховання. Якщо засуджені вимушені працювати не в повну силу, то починається морально-психологічний розлад, утворюються злочинні угруповання, порушується режим, вчинюються злочини, праця не має виховного характеру, і замість виправлення і перевиховання злочинець деградує, у нього не виробляється звичка до праці, а навпаки, незайнятість породжує огиду до праці і перетворюється на звичку.
У осіб, які позбавлені волі, потреба у праці викликана як матеріальними, так і моральними стимулами. Поєднання матеріальних і моральних стимулів неможливо розуміти як обов’язкове одночасне застосування тих чи інших засобів стимулювання за заздалегідь встановленою схемою. У кожному конкретному випадку необхідно строго враховувати індивідуальні особливості особистості, яка заохочується. Поєднання матеріальних і моральних стимулів до праці в умовах установ виконання покарань може здійснюватися у самих різноманітних формах, а саме:
по-перше, це вжиття специфічних заходів впливу, в яких мате-ріальні і моральні стимули органічно доповнюють один одного – пе-реведення у поліпшені умови утримання, умовно-дострокове звіль-нення від покарання та ін.;
по-друге, шляхом посилення морального аспекту при засто-суванні матеріальних стимулів до праці. Наприклад, окрім належної заробітної плати за виконану роботу, виплата різного роду премій і заохочень;
по-третє, шляхом надання моральним стимулам до праці мате-ріального характеру. Скажімо, дострокове зняття раніше накладеного стягнення, оголошення вдячності виражають собою не тільки моральне схвалення сумлінного ставлення до праці, але й роблять додатковий внесок у формування рейтингу засудженого як кандидата на застосування до нього такої міри заохочення, як переведення на поліпшені умови утримання або до колонії-поселення.
У результаті вивчення проблем стимулювання та оплати праці у пенітенціарних установах можна констатувати той факт, що підвищення заінтересованості у праці та її результатах дозволяє надалі вдосконалити всі форми стимулювання праці. При цьому особлива увага повинна бути зосереджена на заінтересованості засуджених, яка може відбитися на обсязі конкретних моральних і матеріальних благ, які реально отримують засуджені за свою працю в суворій відповідальності з її кількістю та якістю.
До заохочень, які містять стимули матеріального та морального характеру, можна віднести такі заохочувальні заходи: нагородження подарунком; грошова премія; дозвіл на отримання додаткової посилки або передачі; надання додаткового короткострокового або трива-лого побачення; дозвіл додатково витратити гроші в сумі до однієї чверті мінімального розміру оплати праці на купівлю продуктів харчування, речей першої потреби, книг, предметів культу; збільшення часу прогулянки.
До засуджених, які позитивно характеризуються, можуть бути вжиті заходи, які змінюють правовий статус засуджених шляхом пере-ведення з одних умов утримання в інші всередині виправної установи або зміни режиму відбування покарання в бік пом’якшення шляхом переведення до іншої виправної установи, тобто прогресивний перевід.
Таким чином, основними шляхами матеріального і морального стимулювання оплати праці засуджених в пенітенціарних установах є:
по-перше, заінтересованість засуджених у результатах своєї праці, для чого потрібно впроваджувати прогресивні форми організа-ції і стимулювання праці, а також потрібно відраховувати на заробіт-ну плату засуджених не 39 % від їх заробітку, а до 50 % і більше;
по-друге, перегляд і розробка нових норм виробітку для деяких категорій засуджених, введення диференційної системи харчування за підвищеними і заниженими нормами залежно від результатів праці, поліпшення матеріально-технічного постачання підприємств, установ виконання покарань, застосування різних грошових виплат (премій, винагород та ін.). Під цим розуміється, що оплата праці насамперед залежить від поглядів, працьовитості, якості роботи і рівня майстер-ності особи, позбавленої волі. Таким чином забезпечується стимул для виявлення індивідуальних здібностей засудженого;
по-третє, впровадження нових технологій, які б відповідали ви-могам науково-технічного прогресу. Трудова активність засуджених значною мірою залежить від використання засуджених за спеціальні-стю, яку вони мали до позбавлення волі. У тих засуджених, які використовуються не за спеціальністю, спостерігається низька якість праці, невиконання норм виробітку, великі затрати на підготовку та перепідготовку, низька продуктивність праці, багато браку;
по-четверте, оплата праці засуджених значно залежить від прогресивних форм організації та стимулювання праці засуджених. В установах виконання покарань необхідно підвищити заінтересо-ваність засуджених у їх праці шляхом перегляду та розробки нових норм виробітку для деяких категорій засуджених, уведення диферен-ційної системи харчування за підвищеними та заниженими нормами, залежно від результатів праці;
по-п’яте, в умовах формування ринкових відносин назріла потреба у прийнятті нового кримінально-виконавчого кодексу, який би регулював і стимулював оплату праці засуджених. Для вдосконалення оплати праці засуджених потрібно, щоб пенітенціарні установи частково звільнялись від державних та місцевих податків і зборів, а прибуток, отриманий в результаті діяльності установ виконання покарань, спрямовувався на поліпшення матеріально-побутового забезпечення засуджених, соціально-економічних умов персоналу, формування пенітенціарного фонду.
Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби

1. Виправлення засудженого — процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
2. Ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.
1. У ч. 1 ст. 6 КВК України визначається поняття виправлення засуджених. Вперше це поняття, достатньо складне з точки зору його юридичного оформлення, закріплено у кримінально-виконавчому законодавстві.
Під виправленням розуміється процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат застосування покарання, суттєвий показник його ефективності.
2. Ресоціалізація — це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв'язків як під час відбування покарання, так і після цього. Саме тому у пенітенціарній педагогіці ресоціалізацію поділяють на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою вироблення у засудженого законослухняної поведінки в установі виконання покарань; до постпенітенціарної ресоціалізації відносять комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і вста­новлення зв'язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, в результаті чого забезпечується відновлення засудженого у соціальному статусі та повернення до самостійного життя.
Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес відновлення (а у деяких випадках — становлення) особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі застосування до неї комплексу правових, організаційних, психологічних, виховних та інших заходів впливу на різних етапах кримінальної відповідальності з метою повернення її до самостійного загальноприйнятого суспільно-нормального життя. Проблема ресоціалізації достатньо складна, являє собою об'ємну соціально-правову проблему, у зв'язку з чим вона не вичерпується тими основними питаннями, що були розглянуті вище. Говорити про досягнення ресоціалізації можливо лише у тому випадку, коли у засудженого після звільнення вирішені всі проблеми як соціального, так і побутового плану: житлова проблема, проблема працевлаштування, фінансового забезпечення тощо. Виходячи з цього, говорити про остаточну ресоціалізацію засудженого безпосередньо під час відбування покарання неможливо, у цей період можна лише зробити певні кроки для забезпечення її досягнення після звільнення.
Треба відмітити, що у Європейських тюремних правилах у порівнянні з Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими з урахуванням змін, що відбулися у теорії й практиці застосування позбавлення волі, дещо зміщені пріоритети та акценти. Європейські тюремні правила розроблені з урахуванням того, що виправлення та ресоціалізація не завжди дають очікуваних результатів, оскільки ці цілі як показав досвід минулих років не є реальними. У зв'язку з цим визнається, що головними передумовами успішного виправлення є готовність і добра воля самих засуджених та налагодження зв'язків між установами виконання покарань та вільним суспільством. Цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров'я та гідність та сприяти формуванню у них почуття відповідальності та виробленню навичок, які допоможуть реінтегруватися у суспільство, допоможуть виконувати вимоги законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення.
Виправлення засуджених за міжнародними документами має на меті мінімізацію негативного впливу позбавлення волі на особистість та соціальну поведінку осіб, позбавлених волі. Європейські тюремні правила відображають зміни від попереднього підходу до процесу впливу на засуджених, спрямованого на виправлення їх поглядів і поведінки до розробки моделей, орієнтованих на розвиток соціально корисних професійних навичок та особистих здібностей, що відкривають перспективи успішної соціальної реінтеграції.
3. Основними засобами виправлення та ресоціалізації засуджених закон називає: встановлений порядок виконання та відбування покарання; суспільно корисна праця; соціально-виховна робота; загальноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив.
4. Встановлений порядок виконання та відбування покарання — це не що інше, як режим виконання та відбування покарання, відповідно до визначення, наведеного у ст. 102 КВК України. Режим, являючись одним із засобів виправлення засуджених, по суті створює основу для застосування всіх інших засобів впливу на них, тому законодавство приділяє найбільшу увагу його регулюванню.
5. Суспільно корисна праця в силу винятково великих виховних можливостей впливу на особистість виступає найважливішим засобом виправлення засуджених; свого часу праця у відповідних законах нашої держави визнавалась основою всього процесу виправлення та перевиховання засуджених. Нині у політиці в сфері виконання покарань та кримінально-виконавчому законодавстві зміщений акцент з трудового аспекту на кримінально-виконавчий. Однак праця продовжує відігравати важливу роль при виконанні багатьох видів покарань, зокрема у зв'язку з тим, що вона
залишається обов'язковою для деяких категорій засуджених (так, наприклад, ст. 42 КВК України визначає, що засудженим до виправних робіт забороняється звільнятись за власним бажанням протягом строку відбування покарання; у ст. 59 КВК України вказано, що засуджені до обмеження волі зобов'язані сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру). Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засуджених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складової їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Такі ж вимоги ставлять до праці ув'язнених Європейські тюремні правила. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання покарань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «законні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Слід відмітити, що умови праці засуджених регулюються у своїй основі законодавством про працю.
6. Соціально-виховна робота — це цілеспрямована діяльність персоналу органів та установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених (ст. 123 КВК України). Це комплекс заходів, що проводяться із засудженими з метою формування у них поважного ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття та стимулювання правослухняної поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Проведення соціально-виховних заходів (соціально-виховної роботи) є необхідною умовою виправлення засуджених. їх комплекс включає великий набір різноманітних засобів та методів їх застосування. Під засобами розуміються різні прийоми, дії, що застосовуються для досягнення цілей покарання засуджених, а під заходами впливу розуміються конкретні прийоми, заходи застосування засобів. На практиці органами та установами виконання покарань застосовуються способи й методи виховного впливу на засуджених, засновані на категоріях психології й педагогіки. Суттєвою ознакою, що відрізняє засоби та методи впливу на засуджених, є те, що застосовування основних засобів виправлення засуджених безпосередньо передбачено кримінально-виконавчим законодавством. Заходи ж виховного впливу кримінально-виконавчим законодавством не регламентовані, оскільки вони являють собою заходи педагогічного характеру. Цими проблемами займається пенітенціарна педагогіка у її прикладній частині.
Характер соціально-виховної роботи залежить від виду кримінального покарання та виду установи чи органу виконання покарань. Так, основними формами і методами соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі законодавство називає моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне та інше виховання засуджених, що сприяє становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності (ст. 124 КВК України). Участь засуджених у проведенні соціально-виховних заходів враховується при визначенні ступеня їх виправлення, а також при застосовуванні до них заходів виправлення, заохочення та стягнення.
Пункт «г» ст. 66 Європейських в'язничних правил рекомендує впроваджувати такі системи контактів і методів керівництва, які б сприяли встановленню позитивних стосунків між персоналом і засудженими з метою досягнення мети виправлення. Такий підхід Європейських в'язничних правил відображає сучасну філософію виправного впливу на засуджених. Дослідження з цього приводу основною передумовою виправлення вважають особисте бажання засудженого та тісне співробітництво з персоналом установи та вільним суспільством, тобто з рідними, близькими, представниками державних, громадських та релігійних організацій.
Безпосередня організація соціально-виховної роботи, як одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, покладена на соціально-психологічну службу установ виконання покарань. Але, як свідчать перераховані вище національні та міжнародні правові норми, всі категорії персоналу — від молодшого інспектора до начальника установи — повинні брати участь у виховному процесі із засудженими.
7. Отримання засудженими загальної освіти та професійної підготовки є могутнім засобом їх виправлення. Тут мова йде не просто про отримання засудженим того чи іншого рівня освіти, спеціальності чи її удосконалення, а про учбово-педагогічний процес, який має виключно високу виховну спрямованість.
Порядок та умови отримання засудженими освіти врегульовано законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Положенням про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи та Положенням про навчальний центр при установі виконання покарань.
Організація професійно-технічного навчання засуджених здійснюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання покарань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, які функціонують при виховних колоніях для неповнолітніх. Відповідно до Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (п.8), Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167, система професійно-технічної освіти засуджених в установах кримінально-виконавчої системи повинна забезпечувати навчання засуджених з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а і потреб ринку праці після їх звільнення з місць позбавлення волі.
8. Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самоврядування в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та організація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економічної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи
на всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організацій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.
9. У ч. 4 ст. 6 КВК вказується, що засоби виправлення засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засуджених та їх поведінки, тобто, з урахуванням розглянутого вище принципу диференціації та індивідуалізації. Відносно окремих видів покарань КВК України детально регламентує використання тих чи інших засобів виправлення засуджених, акцентуючи особливу увагу на тих з них, які поєднані з виправним впливом.
Слід відмітити, що застосування засобів виправлення має певні особливості: дані заходи не носять характер «відплати за вчинене» та, на відміну кримінально-каральних правообмежень, не мають відносно «жорсткого» кримінально-правового зв'язку з вчиненим злочином. Для них останнє відіграє роль свого роду «симптому» певного ступеня й характеру суспільної небезпечності та соціально-моральної занедбаності особи злочинця.
Перш за все, набір засобів виправлення залежить від виду покарання, застосованого до засудженого. Але навіть у рамках одного виду покарання набір та змістовна сторона цих засобів не будуть однаковими. Поведінка засудженого під час відбування покарання впливає на визначення умов, в яких воно відбувається, а також на обсяг пільг, які йому надаються, на можливість дострокового звільнення або на зміну режиму тримання на більш легкий. У даному випадку в повній мірі розкривається принцип кримінально-виконавчого законодавства про диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки.
Дзеркало тижня» неодноразово висвітлювало ситуацію у пенітенціарній системі України. Сьогодні пропонуємо читачам ознайомитися з точкою зору не правозахисників чи батьків засуджених, а посадовця. Приводом до нашої розмови стали резонансні події у Стрижавській колонії Вінницької області, про які повідомляло «ДТ». На прохання Вінницької правозахисної організації, за дорученням першого віце-прем’єр-міністра України О.Турчинова, було проведено перевірку цієї колонії. Про її результати розповів перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук.
Нагадаємо: правозахисники збурили громадську думку повідомленнями, що в колонії на знак протесту проти свавілля адміністрації планується масове каліцтво. Відповідь традиційна: масове каліцтво планувалося, але факти тортур не були підтверджені. Втім…
— Євгене Володимировичу, відомо, що в Мін’юсті відбулася спеціальна нарада з приводу перевірки пенітенціарних закладів Вінниччини. Які її результати?
— У середині вересня ми провели перевірку. Якщо відповісти коротко — викладені факти не підтвердилися. Ми ретельно вивчали ситуацію. Я особисто спілкувався з не менш ніж десятком засуджених — сам на сам, без представників Департаменту виконання покарань і охорони. Швидше за все, у пана Гройсмана (відомий Вінницький правозахисник. — Ред.) — особистий конфлікт із керівником цієї установи, а в цілому факти, наведені у заяві Д.Гройсмана, не підтвердилися.
— У вас немає претензій до керівника колонії?
— Не можу сказати, що немає. Але моє загальне враження від цієї виправної колонії таке: вона — не найгірша в системі. А за деякими показниками може слугувати прикладом для інших установ системи виконання покарань.
У роботі нашої групи брав участь київський правозахисник Едуард Багіров, але і йому не вдалося отримати підтвердження інформації вінницьких правозахисників. Втім, ми виявили інші порушення й дали Департаменту стислий термін для їх усунення. Зокрема демотивує засуджених те, що їм упродовж двох місяців нинішнього року не нараховувалася заробітна платня. Затримка виникла тому, що керівник колонії перебував у відпустці й нікому було організувати процедуру, хоча це, звісно ж, не виправдання.
Фото: Сергій П’ЯТЕРИКОВ
Ще одне істотне порушення полягало в тому, що робітничі кваліфікації (класи) присвоювалися засудженим довільно. Не було створено спеціальної комісії, яка б враховувала досвід та вміння засуджених при визначенні їх класу, що істотно впливає на рівень заробітної плати. Вищий клас отримували ті, хто поводився краще. Ми звернули на це увагу, і проблему буде розв’язано протягом кількох тижнів.
Ми також звернули увагу Департаменту на недоцільність переведення найбільш складних і проблемних засуджених саме до цієї колонії. Така практика склалася тому, що в цій колонії —досить суворе керівництво, яке вміє організувати роботу з найскладнішими засудженими, тому їх переводили сюди з різних регіонів. Таким чином створювалася критична маса, яка могла вибухнути у будь-який момент. А ось факти знущань, протестом проти чого мало стати масове самокаліцтво, не підтвердилися.
— Чим, на думку комісії, спровоковані голодування засуджених, спроби й випадки самогубств, про які ставало відомо громадськості останнім часом?
— За результатами перевірки інформації, оприлюдненої Вінницькою правозахисною групою, про знущання над засудженими Стрижавської виправної колонії (№81) з боку адміністрації зазначеної установи, Вінницька прокуратура з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки ця інформація не знайшла свого підтвердження.
Протягом 2008 року випадків відмови засуджених від прийому їжі не встановлено. Щодо самогубств — то справді протягом липня нинішнього року трапилося два випадки суїциду. Причинами, які призвели до скоєння суїцидів засудженими, є втрата соціально-корисних зв’язків та соціально-важливих орієнтирів, а також труднощі психологічної адаптації до умов позбавлення волі. За цими фактами проведено ретельні службові розслідування, за результатами яких прокуратура винесла постанови про відмову в порушенні кримінальних справ. Водночас керівництво Департаменту вжило заходів із профілактики таких негативних явищ.
До речі, Всесвітня організація охорони здоров’я підрахувала, що кожні три секунди у світі стається суїцидальна спроба, а приблизно щохвилини — реєструється самогубство. В Україні смерть від самогубств посідає друге місце після природної смерті та смерті від зовнішніх причин. Науковцями доведено, що особи, позбавлені волі, становлять найбільш суїцидонебезпечну частину населення. Статистика за сім місяців нинішнього року свідчить, що у розрахунку на 1000 осіб серед населення України зареєстровано 0,21 випадку суїцидів, а серед засуджених Державної кримінально-виконавчої служби цей показник становить — 0,15.
Стосовно провокації подій, які могли відбутися в цій колонії, встановлено, що один із засуджених негативної спрямованості, намагаючись домогтися послаблення встановленого режиму відбування покарання, з допомогою мобільного телефону, пронесеного з кімнат тривалого побачення на територію колонії у продуктах харчування, неодноразово зв’язувався з правозахисником. 26.07.2008 р., утримуючись на дільниці посиленого контролю, він спланував проведення акції масових самокаліцтв засуджених на різних дільницях і домовився про підтримку ще з декількома такими ж порушниками, як він сам. Останні мали проводити відповідну роботу з добору засуджених для участі у запланованій акції. Тим часом представники правозахисних організацій і засобів масової інформації повинні були висвітлити факт самокаліцтва в пресі. Шляхом оперативних заходів вдалося знайти підбурювача, його терміново перевели до іншого закладу у Вінницькій області, і конфлікт сам собою розв’язався.
На жаль, доки триває слідство, всі деталі не можуть бути оприлюднені, оскільки прокуратура в діях цього засудженого встановила склад злочину, передбачений статтею 392 Кримінального кодексу України (дії, що дезорганізують діяльність виправних установ).
Але не можна не визнати, що останнім часом активізувалися спроби криміналітету відродити в місцях позбавлення волі «злодійські традиції» та послабити встановлений режим відбування покарання. Наголошую — спроби послабити встановлений законом режим тримання та створити привілейовані умови тримання окремій категорії засуджених, які на сьогодні вважають себе «авторитетами» серед засуджених, і є справжньою причиною підбурювання засуджених до групових протестів. Для досягнення своїх злочинних намірів злочинці активно використовують правозахисні організації та засоби масової інформації. Не думаю, що пан Гройсман хотів вчинити наклеп, але він отримував не зовсім правдиву інформацію.
Серед інших проблем — недостатнє обладнання лазарету. Про проблемні питання цієї колонії ми доповіли уряду і триматимемо їх вирішення на контролі.
Протягом останніх дев’яти місяців я займаюся проблематикою Департаменту виконання покарань. Уперше з нею зіштовхнувся, але, повірте, всі проблемні питання вивчено, і ми багато працюємо над поліпшенням законодавства для досягнення у цій сфері європейських стандартів. Але, порівняно з іншими колоніями, які я вже відвідав, Стрижавська задніх не пасе.
— Ішлося про те, що заробітна плата засуджених Стрижавської колонії №81становить 10—15 грн, при тому що вони працюють на досить прибутковому підприємстві.
— Ті, з ким я спілкувався, кажуть, що отримують по 200—300 грн. на місяць. Після всіх відрахувань (відшкодування матеріальних збитків, заподіяних під час скоєння злочину, виплата аліментів) людина справді може отримувати 10—15 грн. Але насправді я жодного такого факту у розмові з засудженими не виявив.
— Але ж вони все одно заробляють менше прожиткового мінімуму. Чи можливо зробити так, аби праця ув’язнених надалі перестала мати характер переважно рабської, оплачуваної символічно?
— Більше чи менше прожиткового мінімуму заробляють — так питання не стоїть: спочатку вони повинні виконувати вироки суду. Хоча ви правильно порушуєте питання, адже рівень оплати праці у пенітенціарних закладах і в середньому по країні — несумірний. Розуміючи специфіку, можливо, слід було б докладніше вивчити їхню роботу, запропонувати інші підходи.
Але, відповідно до статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України, особи, котрі відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг. Крім того, проводиться відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами.
Але, по-перше, праця засуджених не є рабською. Засуджені найчастіше працюють на державних казенних неприбуткових підприємствах, на яких діють загальнодержавні розцінки й тарифи, розраховані з урахуванням рівня мінімальної заробітної плати.
По-друге, відповідно до чинного законодавства, праця засуджених розглядається як один зі способів закріплення в них трудових навичок, навчання професій для адаптації їх у суспільстві після виходу на волю, а рівень заробітної плати залежить від кількості та якості виготовленої продукції. Для інформації: рівень продуктивності праці засуджених учетверо нижчий, ніж у промисловості. Тим часом ті, хто хоче працювати, — мають заробітну плату на рівні 2 тисяч гривень. Але слід брати до уваги, що на особові рахунки засуджені отримують кошти лише після всіх відрахувань.
У місця позбавлення свободи найчастіше потрапляють особи, котрі до засудження ніде не працювали й не навчалися професій. Саме тому на даний час зусилля працівників кримінально-виконавчої служби спрямовані на професійне навчання засуджених (створено 98 навчальних закладів) та отримання ними трудових навиків безпосередньо на виробництві.
На сьогодні у Державній кримінально-виконавчій службі на оплачуваних роботах задіяно 48% працездатних засуджених. Найчастіше це обумовлено застарілістю виробничих потужностей підприємств цих установ, відсутністю кваліфікованого персоналу, низьким професійним рівнем засуджених. На жаль, державні програми зі створення певної кількості робочих місць для засуджених, розроблені Департаментом з питань виконання покарань, не забезпечені належним бюджетним фінансуванням. Скрутне становище з виробничим обладнанням ускладнюється постійним вилученням обігових коштів підприємств на покриття недофінансування потреб системи з Державного бюджету. Продукція з іміджем «виготовлено в тюрмі» не популярна й не завжди знаходить покупця. Гарантовані державні замовлення для комунальних господарств, лікарень, шкіл (меблі, інвентар, тощо), силових структур, Укрзалізниці (одяг, білизна) дозволили б значно поліпшити ситуацію з трудовою зайнятістю засуджених.
До речі, у Стрижавській колонії ми побачили, що майже всі засуджені забезпечені роботою.
— Куди йдуть кошти, зароблені цими підприємствами?
— На поліпшення умов утримання ув’язнених. Стрижавська колонія в цьому сенсі — самодостатня. Але наскільки раціонально використовуються кошти — питання не до Мін’юсту, а до Контрольно-ревізійного управління. На поверхні порушень немає. Люди перебувають у гідних умовах, нормально харчуються.
Але багато колоній, попри прибутки, які вони отримують, повинні гасити ще й податковий борг, що виник ще у 90-х роках. Станом на 1 серпня 2008 року, загальна податкова заборгованість підприємств установ виконання покарань становила 140,5 млн. грн.,
у тому числі 70,3 млн. грн. — заборгованість із податку на додану вартість.
Проблема полягає в тому, що можна з великою вірогідністю говорити: в колоніях недораховуються грошей, і йдуть вони на інші потреби, але починати потрібно з того, що уряд недофінансовує пенітенціарні заклади. На жаль, Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, на 2006—2010 роки, прийнята у 2006 році Кабінетом міністрів України з ініціативи Департаменту з виконання покарань, фінансується лише на 10% від запланованих обсягів (58,3 млн. грн. у 2008 році). Але вже на наступний рік плануємо істотно збільшити фінансування пенітенціарних закладів. Уряд підтримує наші ініціативи. Я вважаю, що мінімум 50% проблем у рамках системи виконання покарань лежить у царині недофінансування. Якби фінансування відбувалося в нормальних обсягах, можна було б вирішити багато проблем, зокрема проблему переходу на камерні умови з казарменних, проблему кращого харчування. Ви знаєте, зараз виділяється 3,5 грн. на день на харчування засудженого…
— За вашою логікою, можна говорити про значне покращання ситуації. Адже десять років тому на харчування засудженого виділялося 8 копійок.
— У тюремному лазареті Стрижавської колонії, де є офтальмологічна лікарня для засуджених, я мав розмову з жінкою, котра чекала операції. Вона зауважила, що сиділа у в’язниці 15 років тому, і тоді було набагато важче. А тепер, мовляв, «курорт».
Водночас у нас є дуже проблемні колонії. Переважна більшість об’єктів інженерного та комунально-побутового призначення були збудовані понад 50 років тому, і їхній технічний стан та експлуатаційний рівень безпеки сягнув критичної межі, що може становити загрозу для здоров’я та життя людей, спричиняти аварії і надзвичайні ситуації. Планово-попереджувальний ремонт фактично перетворився в аварійно-відбудовні роботи, витрати на які удвічі-втричі вищі.
Жахливі речі бачив у Сімферополі. Там СІЗО було побудовано ще в часи Катерини ІІ. Його просто треба зносити й будувати нове. Умови там такі, що затриманих везуть за 220 км у Херсон. Саме тому ми вийшли з пілотним проектом побудови нових закладів і винесення об’єктів за межі міст, особливо тих, які потребують негайного технічного втручання. Йдеться про такі слідчі ізолятори, як Львівський, Лук’янівський (побудований 300 років тому), Одеський, Сімферопольський. Є звернення комерційних підприємств, які готові підписати угоди з міськими адміністраціями та департаментом, щоб за ділянку землі під цими СІЗО побудувати сучасні споруди за межами міста.
— І скільки це коштуватиме?
— Залежить від регіону. Питання, які стосуються Львова й Одеси, опрацьовані глибоко, але поки що не можемо озвучувати цифр, бо не вийшли на фактичний результат.
— Чи є згода міських властей?
— Міська влада була б задоволена. По-перше, зменшується інтенсивність руху в центрі міста, покращується питання безпеки. Такі пілотні проекти потрібно запускати. Вони і місто розвантажать, і гарантуватимуть кращі умови для засуджених.
— Після виникнення конфлікту на Вінниччині в газеті «Голос України» було надруковано статтю генпрокурора О.Медведька про роль органів прокуратури в запобіганні та розслідуванні фактів застосування тортур до ув’язнених. Він стверджує, що це поодинокі й несистемні випадки і що жодного факту смерті ув’язненого, спричиненого незаконними діями адміністрації місць ув’язнення, не встановлено. Тоді як щороку надходить близько тисячі скарг, фіксується півсотні випадків самогубств. Ви згодні з цією статистикою?
— Ми не можемо підміняти собою прокуратуру, що є сьогодні незалежним органом слідства. Але як юрист можу ставити під сумнів деяку статистику, бо, за наявності бажання, можна приховати будь-який злочин, особливо в рамках закритої системи. Хоча в прокуратурі є спеціальний підрозділ, що займається наглядом за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходах. Але якщо в часи СРСР кожні п’ять років проводилася ротація кадрів, то сьогодні цього немає. Ще одна велика проблема — недобір працівників у системі виконання покарань. Це пов’язано з рівнем оплати праці, що нижчий, ніж у збройних силах або правоохоронних органах. Тут потрібно думати про підвищення престижності цієї професії, про матеріальне заохочення.
— Крім проблеми кадрів, є ще питання перлюстрації пошти, неможливості отримати своєчасну медичну допомогу, зафіксувати побої, оскаржити дії персоналу. Які заходи вживаються, щоб змінити цю практику, гарантувавши засудженим право на захист від можливого свавілля персоналу?
— Проблему треба вирішувати системно. Мін’юст має обмежені функції контролю за системою. Департамент не підпорядкований нам безпосередньо. Мін’юст піклується про законодавче забезпечення системи виконання покарань. Нам вдалося налагодити активну співпрацю з Департаментом виконання покарань — у нас зараз гаряча праця на терені законодавчої діяльності. Ми трудимося без чвар, і хочу віддати належне керівництву департаменту, який, по-
при всі наявні проблеми, рухається, мені здається, у правильному напрямі.
— Як складається співпраця з Комітетом Ради Європи із запобігання катуванням, що має право на інспекції українських пенітенціарних закладів? Ця інформація оприлюднюється лише як покарання країни, котра відмовляється покращувати ситуацію. Чи багато скарг надходить до цього комітету?
— За дев’ять місяців я жодного разу не спілкувався з представниками комітету. Влітку нинішнього року очолював делегацію України в Женеві, де заслуховувалася національна доповідь про дотримання прав людини в нашій державі. 30—40% національної доповіді становили питання умов утримання в рамках пенітенціарної системи. Міжнародні правозахисні організації, а також представники міжнародної організації тюремних служителів, з якими ми мали зустрічі, жодної чорної кулі Україні не викотили. Це не означає, що в нас усе гаразд, але це означає, що в нас є сусіди, в яких ситуація значно гірша. Що стосується катувань, то є деякі рішення Європейського суду з прав людини, котрі стосуються неналежного поводження із засудженими в місцях позбавлення волі в Україні.
— Рішення Європейського суду стосовно нашої країни переважно містять завдання реформ. Яких заходів було вжито?
— Саме тому ми й почали працювати над новою комплексною цільовою програмою реформування Державної кримінально-виконавчої служби України на 2008—2017 роки. Працюємо над ювенальною юстицією, новим законом про службу пробації. У більшості європейських країн існує служба пробації, яка виконує альтернативні позбавленню волі види покарань та забезпечує процес ресоціалізації громадян, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості.
Якщо у 1991 році чисельність засуджених до покарань, альтернативних позбавленню волі, становила лише 61 тис. осіб, то сьогодні кількість таких засуджених майже зрівнялася з кількістю осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення та в установах виконання покарань. Щорічно обліком кримінально-виконавчої інспекції охоплюється близько 300 тис. осіб. Середнє навантаження на одного штатного працівника — 134 засуджених. У країнах Європи співвідношення засуджених у тюрмах та осіб, які перебувають на обліку служби пробації, становить 1:2. Наявність такої служби дозволяє значно зменшити витрати держави на утримання місць позбавлення волі.
У нас досі точиться суперечка, де створюватиметься служба апробації: в рамках Міністерства юстиції чи при Департаменті виконання покарань. Великої ваги набуло питання підвищення ефективності та якості особового складу департаменту. Ключова проблема, в яку воно впирається, — відсутність навчального закладу, котрий готував би офіцерів для системи. Слід відзначити, що питання навчання тюремного персоналу розглядаються Радою Європи як головні й першочергові, на чому наголосили експерти РЄ під час робочої зустрічі у травні 2005 року в м.Страсбурзі.
На сьогодні весь офіцерський склад системи виконання покарань дістався системі у спадок від МВС. Ми з МВС намагаємося вирішити питання передачі одного з вузів для навчання персоналу. Спеціально створена робоча група найближчим часом подасть Кабінету міністрів пропозиції щодо врегулювання цієї проблеми.
— Як вирішується питання ювенальної юстиції?
— Безумовно, предметом першочергової уваги залишаються питання підвищення соціально-правової захищеності молоді, яка мала конфлікт із законом.
У полі зору Державної кримінально-виконавчої служби України сьогодні перебувають три категорії неповнолітніх правопорушників. Перша — це неповнолітні, яким судом визначено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Їх у слідчих ізоляторах України утримується близько 1,4 тис.
Друга категорія — неповнолітні, засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (переважно — звільненні від відбування покарання з випробуванням). Їх майже 8 тис. осіб, і вони перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції. Третя категорія — неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі. Це найскладніша категорія молодих правопорушників, яка налічує 1,9 тисячі підлітків.
Для виконання покарань у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх в Україні функціонує десять спеціальних виховних установ (колоній), одна з яких — для засуджених дівчат.
Складність ситуації із засудженими неповнолітніми, які потрапляють у місця позбавлення волі, обумовлена передусім їхньою
соціально-педагогічною занедбаністю. Адже 34% їх не працювали й не навчалися, 52% — не мали повноцінного піклування та виховання, оскільки є сиротами або вийшли з неповних сімей.
До засудження 9% неповнолітніх виховувалися у спеціальних виховних закладах освіти, 59% раніше засуджувалися до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.
У питанні вдосконалення системи ресоціалізації засуджених неповнолітніх в Україні значна увага приділяється вивченню міжнародних стандартів та практики виконання покарань щодо неповнолітніх за кордоном.
Відповідно до програми Ради Європи «Партнерство тюрем» та деяких інших програм, працівники виховних колоній мали змогу ознайомитися з практикою ювенального судочинства та пенітенціарними закладами для неповнолітніх Сполучених Штатів Америки, Словаччини, Австрії, Данії, Шотландії, Нідерландів, Північної Ірландії. Їхній досвід свідчить: змінювати треба не лише форми та методи роботи з підлітками, які перебувають у місцях позбавлення волі, а й організацію діяльності цих установ із тим, щоб умовами розміщення та поводженням персоналу вони не скидалися на установи для дорослих засуджених. Таке положення є одним із принципів системи ювенальної юстиції, курс на впровадження якої визначено в Україні.
Відповідно до цього, департамент вживає заходів, спрямованих на максимальне позбавлення виховних колоній «тюремної атрибутики». У перспективі їх має бути реорганізовано в реабілітаційно-навчальні центри, що потребує розробки відповідної моделі та внесення законодавчих змін.
Такі центри становитимуть собою цивілізовані заклади, які відповідатимуть загальному рівню культури, суспільних цінностей, соціальних відносин.
Вивчення закордонного досвіду свідчить, що найоптимальнішою моделлю є пенітенціарні заклади для неповнолітніх у Нідерландах.
Безумовно, створення аналогічних установ за бюджетні кошти на сучасному етапі не видається реальним, тому необхідно залучати регіональні можливості, вітчизняних та закордонних інвесторів. Водночас зволікати з вирішенням питання створення цивілізованих умов для засуджених підлітків, посилаючись лише на проблеми фінансового характеру, неприпустимо. Як визнають кримінологи, ціна злочинності значно вища, ніж витрати на її профілактику.
Це стосується і положення неповнолітніх засуджених, які перебувають на обліку у кримінально-виконавчій інспекції. Ці підлітки скоїли перші помилки у своєму житті, тому суд від імені держави надає їм можливість виправитися без тримання у місцях позбавлення волі. При цьому слід визнати, що потенціал підрозділів кримінально-виконавчої інспекції у питанні проведення профілактичної роботи з правопорушниками, які перебувають у них на обліку, та їхнім соціальним оточенням, — обмежений.
Європейська практика переконує: до роботи з такою категорією молоді слід широко залучати педагогів та психологів, лікарів-психіатрів, соціальних працівників.
Зрозуміло, ці фахівці не конче повинні бути штатними працівниками кримінально-виконавчої служби. Залучати в лави реабілітологів слід насамперед волонтерів, представників соціальних служб.
Тому необхідно систематизувати наші напрацювання щодо роботи з різними категоріями неповнолітніх правопорушників, шукати і впроваджувати найефективніші заходи соціального супроводу молоді, яка перебуває у конфлікті із законом.
Маю звернути увагу громадськості на факти масштабних порушень законності, що відбуваються в установах виконання покарань.
Мова піде про умови і режим утримання засуджених в колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання і середнього рівня безпеки в дільницях посиленого контролю.
Відповідно до ч.1 ст. 97 КВК України „у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоніях середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.”
В ч. 2 зазначеної статті відмічено, що у дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки засудженні тримаються в приміщеннях камерного типу.
Згідно ч. 1 ст. 140 КВК України „у виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.”
Більш детально умови тримання засуджених в дільниці посиленого контролю в колонії мінімального і середнього рівня безпеки розкриті в додатку 2 до пунктів 7, 16 Правил внутрішнього розпорядку (ПВР) установ виконання покарань. Там чітко прописано, що обладнання дільниць ресоціалізації та посиленого контролю виправних колоній мають таке обладнання: перекладина та бруси; місце для паління засуджених з лавками та столом, які прикріплені до землі; місце для шикування та поіменних перевірок засуджених, в тому числі розташування окремо від жилих приміщень умивальників та туалету.
Єдине, що відрізняє дільницю ресоціалізації від дільниці посиленого контролю мінімального і середнього рівня безпеки – це те, що у дільниці посиленого контролю паркан, обладнаний металевими гратами з боку внутрішньої території житлової зони, додатково встановлюється сітка рабиця з таким розрахунком, щоб забезпечувалося спостереження за поведінкою засуджених, які в них тримаються, та унеможливлювалася б їм передача будь-яких предметів. Майданчик локального сектору зверху перекривається металевою сіткою, вікна гуртожитку обладнуються гратами.
Тобто, відповідно до кримінально-виконавчого закону і підзаконних актів Департаменту системи виконання покарань, дільниці посиленого контролю колоній мінімального і середнього рівня безпеки мають бути відокремлені і ізольовані від дільниць ресоціалізації, карантину та інших, але приміщення в дільницях посиленого контролю мають бути відкритими, а засуджені повинні мати вільний вихід із гуртожитків.
В підтвердження зазначеного свідчить практика обладнання дільниць посиленого контролю деяких колоній, наприклад: Стрижівська виправна колонія № 81 середнього рівня безпеки Вінницької області, де, як напевно, вважає керівництво установи і департаменту, дільниця посиленого контролю відповідає вимогам, задекларованим Департаментом зобов’язань до 2011 року наблизити умови тримання засуджених в установах системи виконання покарань в Україні до міжнародних стандартів. Тобто, в зазначеній колонії житлові приміщення дільниць посиленого контролю відрізняються від дільниць ресоціалізації лише суворою ізоляцією самої дільниці посиленого контролю, а режим і умови утримання засуджених є загальними, тобто житлові приміщення відкриті і зачиняються лише на ніч, а засуджені мають можливість пересуватися по дільниці, виходити на вулицю.
В той же час, наприклад, в тій же Вінницькій області, в колонії № 86 також середнього рівня безпеки дільниця посиленого контролю має вигляд камери.
Така ситуація майже в усіх установах системи виконання покарань мінімального і середнього рівня безпеки, за дуже невеликим винятком дільниць посиленого контролю. В цих установах наявні такі системні порушення умов і режиму виконання покарань: наявність умивальника, туалету в камері; цілодобово зачинені приміщення, де мешкають засуджені, за винятком прогулянки – одна година; перевірка в камері; прийом їжі в камері та інші обмеження, що ніяк не аргументовані адміністрацією установ, не визначені на законодавчому рівні і не мають виправдання з посиланням на недостатнє фінансування. Адже не потрібні великі фінансові витрати, аби мати відкрити двері камер в темний час і дозволити засудженим вільно пересуватися по території дільниць посиленого контролю з дотриманням режиму утримання.
Також хотілося б звернути окрему увагу на недосконалість нормативно-правової бази у такому важливому питанні як регламентація і контроль за відправленням засудженими офіційної кореспонденції, як з боку державних установ, так і громадськості.
Засуджені в установах виконання покарань з загальними умовами утримання відправляють офіційну кореспонденцію в більшості випадків так: вкидають листи в поштову скриньку, що розташована на території установи і доступна широкому колу засуджених.
Але, вкинувши листа до поштової скриньки, наприклад, з касаційною скаргою до Верховного суду України, де термін відправлення має дуже важливе значення, засуджені не впевнені, що вона буде відправлена вчасно. Адже мають місце випадки, коли термін подачі касаційної скарги порушувався не з вини засудженого.
Не існує чіткого механізму фіксації і контролю за відправленою кореспонденцією, неможливо встановити, як реальну дату відправлення засудженим листа, так і дотримання адміністрацією встановлених законом термінів для відправлення кореспонденції.
В ч. 4 ст. 113 КВК України зазначено: „пропозиції, заяви, скарги, адресовані уповноваженому ВР України з прав людини та прокуророві, перегляду не підлягають і не пізніше, як в добовий строк надсилаються за належністю.” Перевірити виконання зазначеної норми на сьогоднішній день не представляється можливим.
Вважаю, що кореспонденція подібного змісту має відправлятися за участю незацікавленої особи, наприклад, представника спостережної комісії „по квоті від громадськості.”
Важливо, щоб кореспонденція офіційного змісту передавалася засудженими конкретній особі, а не вкидалася в поштову скриньку. Лише таким чином можна забезпечити чітку фіксацію дати відправлення, наприклад. в журналі реєстрації надходження кореспонденції від засуджених. Має також бути запис в журналі має бути – дата відправлення з вихідним номером, що дасть змогу фіксувати як сам факт вручення, так і дотримання термінів відправлення кореспонденції.
Запрошуємо висловити свою думку із зазначених питань правозахисників, всіх, кого цікавлять проблеми пенітенціарних закладів.
Огляд неприбуткових організацій
Суспільству потрібні організації, що вирішували б проблеми, якими не займаються суб'єкти підприємницької діяльності, бо це не приносить прибутку. Держава регулює створення неприбуткових організацій і декларує їм свою підтримку.
Класифікація неприбуткових організацій
Усі юридичні особи щодо отримання прибутку можна розділити на дві великі групи незалежно від форми власності: прибуткові організації, або суб'єкти підприємницької діяльності, та неприбуткові організації. Детальний перелік останніх наведено в п.7.11.1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" ("ГК" №1-2/98). До них належать:
а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;
б) благодійні фонди і благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії;
в) пенсійні фонди, кредитні спілки, утворені у порядку, визначеному законом;
г) інші, ніж визначені в абзаці "б", юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;
д) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;
е) релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом.
Структура неприбуткових організацій представлена на рис.1.

Рис 1.Юридичні особи
Прибуткові організації
Неприбуткові організації
Державні установи Благодійні організації Релігійні організації Об`єднання громадян Інші

Органи державної влади Органи місцевого самоврядування Політичні партії Громадські організації Торгово-промислові палати
Установи і організації, що створені ними Профспілки Спілки, асоціації юридичних осіб
Заклади соціального забезпечення Творчі спілки Інші фонди
Заклади місцевого забезпечення Кредитні спілки
Заклади освіти Інші
Наукові заклади Житлово-будівельні кооперативи
Військові організації Обєднання за інтересами
Органи юстиції Екологічні організації
Пенітенціарні заклади Оздоровчі організації
Національний банк України Аматорські організації
Інші Організації культури
Освітні та наукові організації

Створення неприбуткових організацій
Засновниками неприбуткових організацій можуть бути фізичні особи, що досягли 18 років (для молодіжних і дитячих організацій - 15 років), юридичні особи, органи державної влади. Проте є обмеження: засновниками благодійної організації не можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні і комунальні підприємства, установи і організації України, що фінансуються з бюджету.
Статусу юридичних осіб неприбуткові організації набувають відповідно до законодавства, що регулює існування і діяльність таких неприбуткових організацій.
Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування відповідно до Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженого постановою Кабміну України від 26.02.93 р. № 140. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, - протизаконна. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.
Політичні партії та міжнародні громадські організації обов'язково реєструються в Міністерстві юстиції України. Легалізацію громадської організації здійснює відповідно Міністерство юстиції України, місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад народних депутатів.
Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.
Державна реєстрація благодійних організацій проводиться відповідно до порядку, встановленого Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій ("ГК" №22/98), причому всеукраїнські і міжнародні - реєструє Мін'юст, а місцеві, а також філії - органи Мін'юсту на місцях.
Державна реєстрація релігійних громад і організацій відбувається в обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністраціях, а в Республіці Крим - до уряду Республіки Крим.
Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.
Об'єднання юридичних осіб реєструються залежно від їх організаційно-правових форм відповідно до ЗУ "Про підприємства в Україні" ("ГК" №11/98). Причому засновниками об'єднань юридичних осіб можуть бути тільки юридичні особи.
Державна реєстрація Торгово-промислових палат здійснюється Міністерством юстиції згідно з ЗУ "Про Торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 р. №671/97-ВР ("ГК" №10/98).
Після проходження державної реєстрації неприбуткові організації зобов'язані зареєструватися в органах статистики.
Всі організації, що не мають на меті оримання прибутку, після набуття статусу юридичної особи повинні бути внесені до Реєстру неприбуткових організацій і установ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України (Положення про Реєстр неприбуткових організацій і установ надруковано в "ГК" №14/98). У противному разі їх діяльність податкові органи вважатимуть прибутковою і вимагатимуть подання звітності відповідної форми.
Неприбуткові організації також зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду, будь-якій із профспілок з метою сплати обов'язкових внесків на соціальне страхування, в службі зайнятості населення.
Законодавча база
Створення і діяльність органів державної влади регламентується Конституцією України, а також відповідними положеннями і статутами.
Створення і діяльність органів місцевого самоврядування регламентується ЗУ "Про місцеве самоврядування" та відповідними положеннями і статутами.
Установи організації, що створюються органами державної влади та місцевого самоврядування, діють відповідно до законів України, наприклад "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", "Про збір на обов'язкове соціальне страхування", "Про освіту" тощо. Діяльність цих закладів регламентується відповідними положеннями, як наприклад Положенням про Пенсійний фонд України.
Благодійні організації створюються відповідно до ЗУ "Про благодійництво та благодійні організації" (надруковано в "ГК" №45/97), у цьому ж законі дано основні визначення термінів.
Діяльність профспілок регламентується законом СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" №1818-1 від 10.12.90 р. Професійні митці мають право об'єднуватися у творчі спілки, діяльність останніх регламентована ЗУ "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" №554/97-ВР від 07.10.97 р. (надруковано в "ГК" №48/97). За принципом кас взаємодопомоги побудована діяльність кредитних спілок, які діють відповідно до Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні, затвердженого указом Президента від 20.09.93 р. за №377/93 (надруковано в "ГК" №3/97).
Будь-які об'єднання громадян керуються у своїй діяльності ЗУ "Про об'єднання громадян" (надруковано на стор. 64). Крім того, неприбуткову діяльність регулюють такі закони:
- "Про освіту" №1060-ХII від 23.05.91 р.
- "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХII від 20.12.91 р.
- "Про національні меншини" №2494-ХII від 25.06.92 р.
- "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні" №2998-ХII від 05.02.93 р.
- "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення" №531/97-ВР від 18.07.98 р.
- "Про захист прав споживачів" №1023-ХII від 12.05.91 р.
Облік у неприбуткових організаціях
Неприбуткова організація може вести як неприбуткову, так і прибуткову діяльність, якщо остання не заборонена законодавством і статутними документами. Наприклад, політичні партії та кредитні спілки не мають права займатися господарською та комерційною діяльністю, за винятком продажу пропагандистської літератури та інших атрибутів їх діяльності, і засновувати підприємства, крім засобів масової інформації.
Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні підприємство або організація, які ведуть декілька видів діяльності, зобов'язані організувати окремий облік доходів і витрат за різними видами діяльності. Облік і оподаткування прибуткової діяльності ведуться згідно з чинним законодавством і розглядатися не будуть. Єдиним документом, який так чи інакше регламентує оподаткування неприбуткової діяльності, є ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" в останній редакції.
Доходи у неприбутковій діяльності - це, як правило, членські внески, добровільні пожертвування, як майном, так і грошима, пасивні доходи. Організація має тільки слідкувати, щоб отримані доходи відповідали вимогам чинного законодавства. Політичним партіям, наприклад, заборонено прямо або опосередковано отримувати кошти або майно від іноземних держав, організацій та громадян, від анонімних пожертвувачів, від підприємств, де частка майна держави або іноземної сторони перевищує 20% статутного фонду, від нелегалізованих об'єднань громадян. Якщо неприбуткова організація отримала кошти за якісь товари, роботи чи послуги, причому надання останніх не належить до основної діяльності цієї неприбуткової організації, то ці кошти або повертаються, або оподатковуються у порядку, передбаченому для суб'єктів підприємницької діяльності.
На відміну від прибуткової організації, витрати якої відносяться або до складу валових, або до збитків, або покриваються за рахунок чистого прибутку, витрати неприбуткової організації не підлягають такій жорсткій регламентації, проте мають відповідати таким вимогам: не суперечити чинному законодавству по суті, спрямовуватись на виконання статутних завдань і бути затвердженими керівництвом самої неприбуткової організації. До початку року кожна неприбуткова організація складає кошторис доходів і витрат, де передбачаються всі можливі доходи і всі можливі витрати на майбутній рік, а після завершення року керівництво неприбуткової організації звітує перед засновниками про виконання кошторису. Для ведення бухгалтерського обліку варто використовувати існуючий план рахунків, пристосувавши його до потреб неприбуткової організації.
Отримані доходи в бухгалтерському обліку накопичуються по кредиту рахунка 88 "Фонди спецпризначення" або 96 "Цільове фінансування", здійснені витрати - по дебету цього ж рахунка. При чому до доходів кошти та майно відносяться як правило в момент їх отримання, а для обліку витрат можна використовувати два способи. Перший полягає в тому, що моментом виникнення витрат є момент витрачання коштів з розрахункового рахунка, з каси тощо. Недоліком є складність налагодження обліку дебіторів і кредиторів. Другий спосіб полягає в тому, що моментом виникнення витрат є момент їх безпосереднього отримання (перехід права власності на товари, роботи, послуги), нарахування винагороди за здійснену роботу найманим працівникам. Це дозволяє контролювати витрачання коштів та вчасно виконувати зобов'язання перед кредиторами, в тому числі перед державою.
Для благодійної організації видатки варто розділити на ті, які здійснюються безпосередньо за основною діяльністю, і ті, які йдуть на утримання самої організації, використавши для цього субрахунки рахунка 20 "Основне виробництво" або рахунка 26 "Загальногосподарські витрати" з наступним списанням накопичених витрат у дебет рахунка 88 або 96. Такий розподіл пояснюється вимогою ЗУ "Про благодійництво та благодійні організації" про неперевищення витрат на утримання благодійної організації 20% її кошторису.
Бухгалтер неприбуткової організації має пам'ятати, що облік розрахунків з підзвітними особами мусить бути чітко налагодженим, а кожен звіт про витрачання коштів - підкріпленим відповідними документами (чеками, квитанціями тощо). У противному разі будь-який інспектор матиме право вважати такі кошти додатковим доходом громадянина, а тому - приєднати їх до сукупного оподатковуваного доходу такого громадянина з подальшим нарахуванням усіх податків і штрафом за їх несплату.

Таблиця 1 Ставка податку
Відносини Пенсійний фонд Фонд соціального Фонд соц. страхування на випадок безробіття Прибутковий податок з
нарахування утримання страхування нарахування утримання громадян
трудові 32% 1% 4% 1,5% 0,5% за шкалою
цивільно- процесуальні 32% 1% - - 0,5% 20%

Податки, які сплачує неприбуткова організація
Неприбуткова організація має право використовувати працю найманих працівників і нараховувати та сплачувати за неї винагороду. Розмір винагороди визначається керівництвом у межах його повноважень і засновниками або вищим органом такої організації. У зв'язку з цим організації доведеться нараховувати та сплачувати податки. Працівники можуть вступати у трудові відносини з організацією або ж працювати на умовах договору підряду. Такий розподіл по-різному впливає на оподаткування.
Податки, що нараховуються на оплату праці, представлені у таблиці №1, розмір податку визначено у відсотках до нарахованої винагороди.
Якщо неприбуткова організація, крім основної, не здійснює інші види діяльності, направлені на отримання прибутку, то вона не сплачує внесок до Фонду Чорнобиля, тому що платниками цього збору згідно з чинним законодавством є суб'єкти підприємницької діяльності. За аналогічних умов неприбуткова організація не є платником комунального податку.
Очевидно, неприбутковій організації вигідніше співпрацювати з найманими працівниками на умовах підряду, бо в даному разі нарахування на оплату праці становитимуть 32% проти 37,5% для основних працівників або сумісників.
Неприбуткові організації можуть також сплачувати податок на прибуток у тому разі, якщо їх доходи за перший квартал року з урахуванням витрат, здійснених у цьому ж кварталі за рахунок коштів минулого року, перевищують 25% доходів минулого року. Докладний механізм підрахунків наведено в роз'ясненні Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України ("ГК" №26/98).
Суперечності законодавства
Найбільша проблема існує у благодійних організацій і пов'язана вона зі сплатою прибуткового податку з громадян. Згідно з Декретом Кабміну "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягає сукупний дохід, одержаний з будь-яких джерел, а стаття 5 Декрету передбачає невключення до оподатковуваного доходу тих сум допомоги, що отримані від благодійних організацій у зв'язку зі стихійним або екологічним лихом. Отже, будь-яка допомога в грошовій або натуральній формі, надана з інших причин, підлягає оподаткуванню прибутковим податком з громадян, причому сплачувати цей прибутковий податок доведеться саме благодійним організаціям (стаття 10 Декрету). За невиконання вимог законодавства - штраф. Не хотілося б думати, що держава розраховує отримати частину грошей, спрямованих на лікування, догляд за дітьми й особами похилого віку, частину доходів госпісів. Єдиний вихід, використовуючи пункти 5 або 6 статті 6 Декрету, звернутися до Кабінету Міністрів або органів місцевого самоврядування, які, враховуючи матеріальний стан особи (після його обстеження), мають право зменшувати оподатковуваний дохід.
Зменшення податкового тиску
Суб'єкт підприємницької діяльності може або зменшити свої витрати, або збільшити зарплату свого працівника, співпрацюючи з благодійною організацією за такою схемою. Благодійній організації перераховуються кошти в межах 4% від оподатковуваного прибутку попереднього кварталу, причому ці витрати можна віднести до складу валових. Благодійна організація отримані кошти спрямовує на виплату зарплати (винагороди) працівнику суб'єкта підприємницької діяльності як такому, що працює для благодійної організації, та на сплату податків, нарахованих на зарплату. Ідея полягає в тому, що для нарахування власному працівникові 100 грошових одиниць, суб'єкту підприємницької діяльності доведеться витратити 147,5 грошових одиниць, а благодійній організації - 137,5. Економія становить 6,78%. У тому випадку, коли працівник погодить-ся працювати на умовах підряду, економія буде становити 10,51%.