Зміст Вступ 3 1. Суть і значення прогнозування діяльності підприємства. 4 2. Система економічних показників, що є об’єктом прогнозування виробничо-економічної діяльності підприємства 7 3. Фактори, що визначають якість прогнозу діяльності підприємства. 18 4. Система методів соціального та економічного прогнозування діяльності підприємства. Їх характеристика. 22 4. Побудова прогнозу одного із основних показників, що характеризують виробничо-економічну діяльність підприємства. 27 Висновок 31 Список використаної літератури 32 Вступ Сфера діяльності сучасного підприємства визначає значний перелік економічних, технічних, соціальних та економічних показників, що можуть бути об’єктом прогнозування. Виходячи із реальної ситуації, що склалася на даний час, доцільно робити прогноз у першу чергу за тими показниками, що які передбачені в плані економічного і соціального розвитку підприємства. Це такі показники: обсяг виробництва, собівартість, рентабельність та якість продукції, забезпечення підприємства матеріально-фінансовими ресурсами та інші. Особливе значення має прогнозування таких показників, як продуктивність праці, валовий і чистий доход, обсяг матеріальних затрат, адже вони передбачають та містять в собі якісну оцінку роботи колективу після завершення певного періоду. Важливе значення має прогнозування рівня заробітної плати для окремих категорій працівників, їх кваліфікаційного складу, забезпеченості житлом і т.д. Прогноз показників діяльності підприємства може бути пов’язаний з одним з відомих методів. Особливе значення тут має використання моделей, які передбачали б в тій чи іншій мірі виробничий процес, при яких ставилась певна мета і задавались обмеження. При формуванні прогнозу необхідно враховувати не лише методику певного методу прогнозування, а й суть економічних показників, що можуть бути об’єктом прогнозування. Особливості розробки прогнозу випливають із специфіки виробничої діяльності підприємства. Тому важливими є фактори, що визначають якість прогнозу. В даній контрольній роботі приводиться приклад прогнозування собівартості виробленої продукції підприємством методом „Екстраполяція на основі аналітичних показників рядів динаміки. 1. Суть і значення прогнозування діяльності підприємства. Багато з припущень, по яких орієнтується керівник підприємства, відносяться до умов майбутнього, над якими керівник не має ніякого контролю. Однак ці припущення необхідні для багатьох операцій планування. Отже, чим точніше керівник зможе передбачити зовнішні і внутрішні умови майбутнього, тим вище ймовірність досягнення запланованих результатів. Прогнозування - це метод, в якому використовується як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення стосовно майбутнього з ціллю його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку можна використовувати як основу для планування. Прогнозування за своєю суттю є неперервним процесом. Сучасні фірми здійснюють дослідження ринків на підставі системи неперервної обробки інформації. Це дозволяє вдосконалювати і уточнювати прогнози в умовах зовнішніх факторів, що постійно змінюються, нових даних і нових явищ, що з'являються в процесі виконання плану. Прогноз може існувати самостійно, незалежно від плану. План без прогнозу не може бути складений на належному рівні, бо він в такому випадку втрачає якісну та кількісну обгрунтованість. Дослідження показали, що правильно організоване прогнозування приносить користь. Так як будь-яке управлінське рішення за своєю суттю являється прогнозним, прогнозування створює фундаментальну основу підприємницької та менеджерської діяльності в будь-якій сфері при виконанні різних притаманних їм функцій. Роль прогнозування в підприємницькій діяльності і менеджменті нерозривно пов’язана з роллю прийняття рішень, а прийняття управлінських рішень - вузлова процедура циклу управління в діяльності підприємців та менеджерів всіх рівнів. Нерозривний зв’язок рішення і прогнозування пояснюється тим, що ще до прийняття рішення необхідно: отримати інформацію, обробити її, провести аналіз інформації, пред’явити інформацію в зручній формі. Прогнозування відбувається одночасно на базі: - інтуїтивної інформації з використанням уяви; - предметної інформації і логіки; - кількісних даних і математичних методів. Прогнозування відбувається в інтересах розвитку організаційно-виробничої системи (ОВС) в умовах невизначеності або випадковості. Прогнозист повинен в результаті передпрогнозних досліджень структурувати інформацію про об’єкт прогнозування, проаналізувати її і прийняти рішення про те, який з методів відповідає конкретним умовам прогнозу. При цьому важливо на етапі підготовки рішення про вибір методу прогнозування виділити як ті методи, застосування яких можливо в умовах вирішуємої задачі, так і ті методи, застосовувати які неможливо. Важливу роль в цьому може відіграти типове уявлення про об’єкт прогнозування. Об’єктом прогнозування частіше за все являються сукупність ОВС і зовнішнього середовища. Прогнозування орієнтовано на дослідження розвитку зовнішнього середовища ОВС, розглядає бізнес або його елемент як деяку цілісність, носить системний характер. Результат же прогнозування може носити тільки якісний характер. Основні принципи прогнозування: науковість – врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства; системність – використання системи методів і моделей для побудови прогнозу; альтернативність – врахування різних взаємозв’язків і структурних співвідношень у можливостях розвитку фірми; цілеспрямованість – визначення конкретних завдань; інформаційна єдність; адекватність процесам розвитку; комплектність – багаторівнева характеристика. Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з другого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегій; на стадії реалізації планів. Прогнозування по своєму складу ширше від планування, оскільки крім показників діяльності фірми включає і дані про зовнішнє середовище.В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування: а) прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію; б) пошукове прогнозування — це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.В свою чергу пошукове прогнозування може бути традиційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька варіантів розвитку фірми з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища). в) нормативне або нормативно-цільове прогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей. В даному випадку застосовуються переважно якісні методи дослідження, оскільки здебільшого фірма не володіє необхідними вихідними даними.Результатом процесу прогнозування є прогнози, які можуть бути коротко, середньо і довгостроковими (по часу охоплення), пошуковими, нормативними (по питаннях прогнозування), пасивними і активними (по можливості впливу фірми на майбутнє). В економічному прогнозуванні використовують такі дві групи методів прогнозування: евристичні, фактографічні. 2. Система економічних показників, що є об’єктом прогнозування виробничо-економічної діяльності підприємства При складанні прогнозів діяльності підприємства прогнозуються окремі показники цієї діяльності. Об’єктом прогнозування виробничо-економічної діяльності підприємства можуть бути наступні показники: обсяг виробництва, собівартість, рентабельність та якість продукції, забезпечення підприємства матеріально-фінансовими ресурсами та інше. Особливе значення має прогноз таких показників, як продуктивність праці, валовий і чистий дохід, обсяг матеріальних затрат, адже вони передбачають та містять в собі якісну оцінку роботи колективу після завершення певного періоду. Основні засоби – один з найважливіших факторів будь-якого виробництва. Їх стан і ефективне використання прямо впливають на кінцеві результати господарської діяльності підприємств. Раціональне використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства сприяє покращенню всіх техніко-економічних показників, в тому числі збільшенню виробництва продукції, зниженню її собівартості, трудоємності виробництва. Якість аналізу залежить від достовірності інформації, отже від якості побудови бухгалтерського обліку, відлагодженості системи і реєстрації операцій з об’єктами основних засобів, точності віднесення об’єктів до облікових класифікаційних груп, достовірності інвентаризаційних описів, глибини розробки і ведення регістрів аналітичного обліку. Можливості аналізу основних засобів на підприємствах обмежені низьким рівнем організації оперативно-технічного обліку часу і простоїв обладнання, їх продуктивності і ступеню завантаження. Відсутній аналітичний облік фінансових результатів по операціях з об’єктами основних засобів. Аналітичний облік капітального будівництва об’єктів і потужностей обмежений інформацією паспорта будівництва, котрий до того ж в більшості випадків по повній формі не заповнюється. Для здійснення підприємницької діяльності необхідне певне фінансове забезпечення, тобто певний капітал. Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована. Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і найм робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансових грошових коштів прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом. У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний. Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва. Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили. Під статутним капіталом розуміють вартість активів, внесених власниками до капіталу підприємства. Під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічної вигоди у майбутньому. Економічна вигода – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників. За формами власний капітал поділяється на дві категорії: інвестований (вкладений або сплачений капітал); нерозподілений прибуток. Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (об’явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами. Основні фонди (основний капітал) – це частина виробничих фондів підприємства, яка має речову форму засобів праці – машини, обладнання, устаткування, приміщення, споруди. Основні фонди багаторазово беруть участь у виробничих циклах, що періодично повторюються, зберігають при цьому натурально-речову форму, переносять свою вартість на заново створений продукт поступово по частинах і відновлюються за рахунок амортизаційного фонду. Структура основних фондів – характеризується питомою вагою різних груп (видів) основних фондів в їх загальній вартості. На підприємстві (об’єднанні) визначаються показники вікової і технологічної структури ОФ. Вікова структура ОФ (капіталу) характеризується питомо вагою різних вікових груп ОФ в їх загальній вартості, а технологічна – питомою вагою різних видів ОФ у визначеній їх групі. Залежно від участі у виробничому процесі ОФ підприємства діляться на дві групи: промислово-виробничі і невиробничі. Основні промислово-виробничі фонди – це фонди, які охоплюють засоби праці, що виконують в процесі виробництва різні функції. Це викликає необхідність їх класифікації за призначенням і термінами використання. За існуючою класифікацією виділяють такі групи ОВФ: будівлі споруди і передавальні пристрої силові машини і устаткування робочі машини і устаткування вимірювальні і передавальні пристрої транспортні засоби інструменти робочий і господарський інвентар. Машини і устаткування виконують активну роль у процесі виробництва, беруть безпосередню участь у виробництві готового продукту і належать до активної частини ОФ. Інша частина ОФ створює лише умови для процесу праці, захищає людину і засоби виробництва від впливу зовнішнього середовища, безпосередньої участі у виробництві готового продукту не бере і називається пасивною частиною ОФ. Для правильного розуміння призначення витрат, їх економічної ролі у виробництві, особливостей та інших ознак необхідно їх досліджувати за допомогою певної класифікації. Тому всі витрати виробництва підприємства класифікуються (групуються) за різними ознаками. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції наведена в табл.11. Таблиця 2.1. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції. . Ознака класифікації Група витрат Характеристика витрат
1 2 3
1. Відношення до процесів виробництва і реалізації продукції Виробничі Характеризують ресурси, використані в процесі виробництва продукції
Позавиробничі (комерційні) Характеризують ресурси, використані в процесі реалізації (збуту) продукції
2. Відношення до видів виробничих процесів Основні Характеризують ресурси, використані в процесах безпосереднього виготовлення продукції
Накладні Характеризують ресурси, використані в процесах обслуговування і управління процесами безпосереднього виготовлення продукції
3. Ступінь залежності від обсягів виробництва (випуск) продукції Умовно-змінні (пропорційні) Витрати, загальна сума яких змінюється майже прямо пропорційно до змін обсягів виробництва продукції
Умовно-постійні (непропорційні) Частина витрат за певний період часу, загальна сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва
4. Зміст і призначення витрат Економічні елементи Характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об’єкт віднесення витрат
Калькуляційні статті Характеризують використані ресурси залежно від напрямків і місця їх використання (в основному, допоміжному чи обслуговуючому виробництві) на об’єкт витрат
5. Однорідність економічного змісту витрат Прості Характеризують використані ресурси одного економічного змісту (один економічний елемент витрат)
Комплексні Характеризують використання кількох економічно різнорідних ресурсів, які мають однакове виробниче призначення
6. Спосіб віднесення на собівартість об’єкта витрат Прямі Складові витрат, які розраховуються прямими методами на об’єкт віднесення витрат
Непрямі Компоненти витрат, що нероздільно пов’язані з двома і більше об’єктами віднесення витрат, і тому розподіляються на один об’єкт витрат пропорційно до економічного обгрунтованої бази
7. Послідовність формування і сфера виникнення витрат Технологічна собівартість Витрати, безпосередньо пов’язані з технологією виготовлення продукції
Цехова собівартість Всі витрати цехів з виготовлення продукції, тобто сума технологічної собівартості і загальновиробничих витрат
Виробнича (внутрізаводська) собівартість Всі витрати фірми на виробництво, тобто сума цехової собівартості, загальногосподарських та інших витрат і втрат внаслідок технологічно неминучого браку
Повна собівартість Сума виробничої собівартості і позавиробничих (комерційних) витрат
У залежності від обсягу виробництва усі витрати підприємства можна розділити на постійні і змінні Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. Витрати підприємства на виготовлення продукції, виражені у грошовій формі визначають її собівартість. Собівартість продукції є госпрозрахунковою категорією, тому до її складу включають всі поточні витрати підприємства, її величина на підприємстві характеризує просте відтворення виробництва, тобто собівартість продукції повинна після реалізації продукції відшкодовувати всі витрати виробництва. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо. До складу загально виробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). В залежності від терміну визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну та провізорну (очікувану) собівартість. Планова собівартість продукції визначається підприємством до початку планового періоду на основі норм витрат засобів виробництва і робочої сили, враховуючи конкретні умови господарювання, орієнтуючи підприємство на зниження витрат. Фактична собівартість продукції визначається за результатами господарської діяльності підприємства в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат за даними бухгалтерського обліку. На величину абсолютних показників впливають досягнутий рівень собівартості продукції, зміни обсягу виробництва продукції та інші фактори. До відносних показників собівартості продукції відносять : величина витрат на 1 грн. товарної продукції ; величина зниження собівартості продукції. Якість - комплексне поняття, що характеризує ефективність усіх сторін діяльності: розробка стратегії, організація виробництва, маркетинг і ін. Найважливішою складовою всієї системи якості є якість продукції Стандарти ІСО серії 9000 установили єдиний, визнаний у світі підхід до договірних умов по оцінці систем якості й одночасно регламентували відносини між виробниками і споживачами продукції. Якість продукції є складової і наслідком якості роботи. Тут безпосередньо оцінюється якість придатної продукції, думка споживача, аналізуються рекламації. Формування якості продукції починається на стадії її проектування. Так, у фазі дослідження розробляють технічні й економічні принципи, створюють функціональні зразки (моделі). Після цього створюють основу виробничої документації і дослідний зразок. На стадії конструктивно-технологічних робіт підготовляють впровадження виробу у виробництво. Якість роботи, як уже відзначалося, безпосередньо пов'язана з забезпеченням функціонування фірми. Це - якість керівництва і керування (планування, аналіз, контроль). Від якості планування (розробки стратегії, системи планів т.п. ) залежить досягнення поставлених цілей і якість фірми. Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Перш за все потрібно відрізняти рентабельність використовуваних ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції (витрат на її виробництво). Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перш за все, розраховується рентабельність реалізованої продукції Рентабельність використовуваних ресурсів залежно від обсяу останніх може бути визначена як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів власного капіталу. Рентабельність виробничих фондів – традиційний показник на вітчизняних підприємствах, який на практиці називають рентабельність виробництва. Потрібно мати на увазі, що така методика розрахунку рентабельності виробництва є недостатньо конкретною. Вона завищує цей показник, оскільки загальний прибуток містить надходження не тільки від виробництва, але і від інших форм діяльності. Це потрібно враховувати при аналізі ефективності виробництва. Виділяють і такий вид рентабельності, як рентабельність активів і рентабельність власного капіталу. Рентабельність активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства. Рентабельність власного капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних засобів: Величина власного капіталу приймається за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів мінус всі боргові зобов'язання. Цей показник рентабельності цікавить в першу чергу акціонерів, оскільки він означає верхню межу дивідендів. Недоліком цього методу є те, що при розрахунку передбачається незмінна величина річного прибутку на весь період експлуатації об'єкту інвестування. Крім того, майже неможливо оптимізувати певні об'єкти інвестування з певним річним прибутком. Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами. Валовий доход включає: 1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг); 2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами; 3) доходи від спільної діяльності; 4) дивіденди, отримані від нерезидентів; 5) доходи від здійснення операцій лізингу (оренди); 6) суми безповоротної фінансової допомоги; 7) сум неустойки (штрафів чи пені), фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; 8) доходи, отримані з інших джерел. Не включаються до складу валового доходу: 1. Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість. 2. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом. 3. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів. 4. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи. 5. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв). 6. Інші надходження, прямо визначені нормами Закону про оподаткування прибутку підприємств. Чистий дохід від реалізації товарів - це виторг від прогнозованого обсягу реалізації товарів (план товарообороту) за вирахуванням податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу (надані знижки, повернені товари, інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу). Чистий дохід визначається розрахунковим методом . Величина чистого доходу залежить від: - прогнозованого обсягу товарообороту; - розміру ставок податків і зборів, які включаються в ціну товарів згідно чинного законодавства; - інших вирахувань з доходу. Чистий доход підприємства являє собою різницю між вартістю продукції за цінами її реалізації і повною собівартістю. Він є джерелом грошових нагромаджень підприємства і доходів держави. На підприємстві чистий доход виступає у формі прибутку, який є основним узагальнюючим показником ефективності його діяльності. 3. Фактори, що визначають якість прогнозу діяльності підприємства. Складений прогноз не завжди є точним і якісним. Це можна пояснити тим, що певні економічні процеси можуть розвиватися непередбачено і впливати на об’єкт прогнозування. Тому при складанні прогнозу необхідно враховувати наступні фактори зміни характеру розвитку економічних процесів: 1. Реалізація досягнень науково-технічного процесу відбувається в часі і просторі і не може розглядатись ізольовано, без зв'язку із зовнішніми процесами та явищами. Характер впливу НТП на ефективність перетворення ресурсів у продукцію визначається типом і формою прогресу, масштабом досліджуваного об'єкта і його положенням на фазовій траєкторії розвитку. Стадійність розвитку об'єкта досліджень чи об'єктів системи обумовлює зміна характеру економічного розвитку залежно від ступеня залучення ресурсів у виробництво і повноти їх використання. Зміна природних умов впливає як на кількісні, так і на якісні показники, що характеризують розвиток. Їх дія певною мірою еквівалентна стадійності розвитку. Зміна масштабів виробництва і рівнів використання ресурсів в основному змінює не стільки якісну картину виробництва, скільки кількісну, що обумовлено стрибкоподібною зміною початкових умов функціонування. Зміна якості організації і керування змінює, як правило, якісну природу структури розвитку. Зміна зовнішніх умов функціонування економічного об'єкта позначається як на кількісному, так і на якісному розвитку процесу. Фактор часу обумовлює як неоднорідність, так і нестабільність процесу розвитку. У залежності від характеристик процесу, інтервалу і цілей прогнозування здійснюється вибір класу моделей прогнозу. Прогнозування економічних процесів неможливе, без розгляду таких питань, як структура соціально-екоіюмічної системи, під якою розуміють сукупність елементів, що її складають, та їх взаємозв'язків, що виявляються у відносинах з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання. Під структурою економічних процесів розуміють те відносно стійке, незмінне, що зберігається в економічній системі при зміні факторів економічного розвитку. Зв'язки між структурними елементами не є жорстко визначеними. Розвиток економічної системи приводить до збільшення кількості різновидів кожного елемента за рахунок спеціалізації і диференціації техніки, розширення видів використовуваних ресурсів, різноманіття технологічних способів виробництва і підвищує загальну інерційність системи. Саме керівні впливи, що викликають якісні зміни характеру розвитку економічних процесів, з одного боку, не діють миттєво. З іншого боку, цей керівний вплив спрямований не на всю економічну систему, а лише на її окремі елементи, в той час як інша частина системи знаходиться у відносно стійкому (стабільному) стані. Крім того, для кожного елемента системи процес зміни вимагає різної тривалості часу. Чим більше таких елементів і чим більше розтягнуті перехідні періоди, тим більш плавною є траєкторія розвитку. Отже, чим складніша система, чим більше вона містить різнорідних елементів, тим вона інерційніша. При цьому передбачається, що розвиток економічних процесів має еволюційішй, а не революційний характер, при якому зміна стану не відбувається стрибкоподібно. Цей висновок підтверджує можливість і доцільність прогнозування розвитку економічних процесів, що відбуваються в складних економіко-соціальних системах на основі методів прогнозування, які використовують інформацію про минулий розвиток системи. Одним з факторів, що впливають на результати прогнозування, є сама прогнозуюча система. Прогнозуюча система - сукупність методів, прийомів і процедур, що дозволяють одержувати прогнози при заданій цільовій функції розвитку об'єкта прогнозування, при заданому обсязі прогнозної інформації. Вони є частиною систем прогнозування, що забезпечують розв'язання завдань планування і керування перспективним розвитком. Прогнозуючі системи виконують дві основні операції: формування безлічі альтернатив об'єктів прогнозування; порівняння, і вибір альтернатив. Поєднання цих операцій визначає комплексну проблему системного прогнозування, засобом вирішення якої є прогнозуюча система. У прогнозуючих системах реалізуються такі основні принципи: взаємопов'язаність і співпідпорядкованість прогнозів різних рівнів ієрархії об'єкта прогнозування, зовнішнього оточення, різних аспектів дослідження об'єкта прогнозування; погодженість нормативних і дослідницьких прогнозів; безперервність прогнозування, що вимагає коректування прогнозів у міру надходження нової інформації. У прогнозуючій системі остаточний вибір варіанта рішення науково-технічної проблеми не виробляється, а визначається сукупність оптимальних альтернатив за критеріями переваги. Остаточний вибір проводиться або введенням операцій оптимізації параметрів усередині сукупності кращих альтернатив, або введенням евристичних процедур вибору. Зв'язок із зовнішнім середовищем визначається: сукупністю тенденцій розвитку досліджуваної системи, її функціонуванням у системах вищого порядку; переліком і характеристиками критеріїв переваги; комплексом заходів, спрямованих на ліквідацію стримування виконання цільових вимог шляхом розвитку елементів, здатних виконувати певні завдання. В окремих випадках необхідне впровадження безперервних прогнозуючих систем. Існує три основних класи безперервних систем прогнозування: системи, що працюють у реальному часі; системи, що працюють у квазіреальному часі; системи, що працюють у режимі пакетної обробки інформації. Системи, що працюють у реальному часі – системи, до яких висуваються тверді вимоги щодо часу реакції системи на зміну об'єкта. Тому людина практично виключається з процесу вироблення прогнозів і управлінських рішень і включається тільки в надзвичайних ситуаціях. Системи, що працюють у квазіреальному часі – системи, до яких висуваються менш жорсткі вимоги щодо часу розробки прогнозів і часу реакції системи на зміну об'єкта, але більш високі вимоги щодо вчасного попередження і глибини ретроспективного аналізу. Системи, що працюють у режимі пакетної обробки інформації – системи, в яких вимоги щодо часу практично відсутні, але висуваються високі вимоги до своєчасності попередження, до застосовуваних методів. 4. Система методів соціального та економічного прогнозування діяльності підприємства. Їх характеристика. Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутньго стану певного суб'єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатівекономічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи: евристичні, фактографічні. Метод експертних оцінок. Даний метод має якісний характер. До індивідуальних експертних оцінок відносяться сценарії, метод „інтерв’ю”, аналітичні докладні записки. Колективні експертні оцінки включають метод „комісій” (круглого столу), метод „мозкових атак” (колективна генерація ідей шляхом проведення дискусії), метод Дельфі (анкетне опитування спеціалістів певній галузі знань). Метод „дерева цілей”. Використовується тоді, коли необхідно всю сукупність завдань виділити на окремі підзавдання і обґрунтувати між ними зв’язки. Метод оптимізації. Дає можливість врахувати максимально можливу кількість чинників, що впливають на техніко-економічні показники на цій основі вибрати найоптимальніший варіант прогнозу. Евристичні методи прогнозування передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень. Конкретні методи прогнозування цієї групи охоплюють дві підгрупи — інтуїтивні та аналітичні. З-поміж основних методів першої підгрупи виокремлюють метода експертної оцінки й «мозкової атаки», а другої — методи морфологічного аналізу, побудови «дерева цілей», інформаційного моделювання, оптимізації. За браком достатньої статистичної інформації або за її непридатності для прогнозування певних явищ доводиться користуватися методом експертних оцінок. В основу експертних методів покладено п’ять основних умов групового вибору рішень. універсальність, тобто наявність достатньої різноманітності можливостей вибору експертів та можливостей визначення для них індивідуальних профілів переваг; наявність позитивного зв’язку колективних та індивідуальних переваг, при якому відмова (або доповнення) від однієї альтернативи в індивідуальних перевагах окремого експерта не повинна змінити направленості переваги відносно колективної; незалежність непов’язаних альтернатив (якщо переваги кожного експерта однакові в кількох профілях, то й відповідні по альтернативах ступені переваг суспільства мають бути однакові для цих профілів); наявність суверенності експертів, тобто відсутність «нав’язаного» товариством ступеня переваг; відсутність диктаторства (як правило, з боку одного експерта, переваги якого визначають переваги товариства, а інші члени впливають на вибір альтернатив лише в тому разі, якщо ці альтернативи не мають ніякого значення для названого індивідуума). Спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому експертну анкету треба скласти в такий спосіб, щоб , можна було одержати кількісно однозначні відповіді на запитання, що пропонуються експерту; формалізовані відомості щодо характеру джерел аргументації, ступеня впливу кожного із джерел на відповідь експерта; кількісно визначену експертом оцінку рівня його знання предмета, що пропонується для аналізу та висновків Застосовуються два підходи до використання цього методу прогнозування: індивідуальні та групові оцінки. Індивідуальні оцінки полягають у тім, що кожний експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв'ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та одержанні сумарної оцінки від усієї групи експертів, яких залучено до прогнозної оцінки конкретних економічних процесів. Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових єкспертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом проведення дискусії («мозкової атаки»). Учасники такої дискусії мають дотримуватися двох правил поведінки: 1) не допускати критики та негативних коментарів щодо міркувань опонентів; 2) не заперечувати нової ідеї, якою б абсурдною з погляду можливої її практичної реалізації вона не видавалася. Метод морфологічного аналізу грунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозування, що вивчається та аналізується. Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється комбінуваням можливих варіантів розвитку об'єкта. Метод побудови „дерева цілей” застосовується в п рогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення системи „виважених” за експертними оцінками зв'язки. Для відбору чинників до прогностичної моделі та побудови системи зв'язків широко використовуються матриці взаємовпливу. Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тому, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності. Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками та враховують міру їхньої взаємодії. Можливі й інші методи прогнозування розвитку підприємств та організацій. Екстраполяції. Базується на статистичному спостереженні динаміки певного показника, визначенні тенденцій його розвитку і поширенні цієї тенденції для майбутнього періоду. Автокореляційних часових функцій. Кореляційно-регресійного аналізу (характеризує пошук кількісних значень параметрів результуючих показників в залежності від зміни інших факторів-аргументів, тобто характеризується зв’язок одного показника з іншим). Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє. . Інакше кажучи, гіпотеза економічного передбачення базується на схожості та спадковості глобальних умов існування підприємств у минулому, теперішньому та майбутньому. В цьому й полягає обмеженість даного підходу, оскільки чим тривалішим є період прогнозування, тим більш імовірним є змінність тенденцій розвитку під впливом різних факторів. Метод функцій належить до математико-статистичних методівпрогнозування, що базуються на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція — вираження взаємного зв’яку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення. Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні. Прогнозування з використанням кореляційних моделей (методів) полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов'язковою умовою можливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних). Форму взаємозв'язку прогнозованих явищ з іншими явищами ,та процесами можна зобразити у вигляді регресійного рівняння типу у =f(х1, х2, ..., хn). Значення прогнозованого показника визначається способом підстановки в таке рівняння значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки. У процесі розв'язання кореляційних і регресійних рівнянь здійснюється пошук кількісних значень параметрів вихідних залежностей, що їх можна визначити за допомогою способу найменших квадратів. Сутність цього способу полягає в тім, щоб мінімізувати суми квадратичних відхилень між величинами, що спостерігаються, та відповідними величинами, розрахованими за підібраними рівнями зв'язку. 4. Побудова прогнозу одного із основних показників, що характеризують виробничо-економічну діяльність підприємства. Для складання прогнозу собівартості продукції використовуємо метод „Екстраполяція на основі аналітичних показників рядів динаміки”, який належить до простих методів екстраполяції тенденції по одному часовому ряду. Динамічним рядом (рядом динаміки) називається послідовність показників, які характеризують зміну явища (процесу, об’єкта) у часі. Окремі спостереження динамічного ряду називаються рівнями. За часом, відображеним у динамічних рядах, вони поділяються на моментні та інтервальні. В момент них рядах динаміки рівні виражають величину явища на відповідну дату, наприклад, залишки готової продукції на перше число кожного місяця, вартість основних фондів на початок, чи кінець року та ін. В інтервальних рядах рівні виражають розміри явищ за проміжок часу, наприклад, випуск продукції за місяць, квартал, рік. При побудові динамічних рядів слід в перше чергу звернути увагу на порівнянність рівнів ряду. Це значить, що всі рівні повинні виражатися в однакових одиницях виміру, розраховуватися по єдиній методології, включати єдине коло об’єктів. В таблиці 4.1. наведені дані собівартості продукції підприємства за 11 років. Побудуємо прогноз собівартості на наступні 5 років. Таблиця 4.1. Номер року, t Рік Собівартість одиниці продукції, грн.
1 1997 28,46
2 1998 28,90
3 1999 29,63
4 2000 30,58
5 2001 32,20
6 2002 32,90
7 2003 33,84
8 2004 35,23
9 2005 36,25
10 2006 37,16
11 2007 38,39
Остаточно про якість прогнозу можна судити лише після того, як подія відбулася. Щоб оцінити надійність застосованого методу, використовується, так званий, метод „прогноз екс-пост”. Суть його полягає в наступному. Початкові дані поділяються на дві частини (два періоди): 1/п і (п+1)/п. За даними першої частини, умовно прийнятої за „передісторію”, будується рівняння (модель), на базі якої складається прогноз для другої частини (другого періоду), результати якого потім порівнюються з фактичними даними. Такий підхід застосовується і для інших кількісних методів прогнозування. Використовуючи дані перших шести років – базисний рік та роки першої п’ятирічки, розраховуємо відповідно: Середній абсолютний приріст (4.1.) де у0 – початкове значення динамічного ряду, уп – кінцеве значення динамічного ряду. Середньорічний коефіцієнт росту (4.2.) На основі залежності (4.3.) складемо прогноз собівартості продукції на період (п+1)/п, тобто на період з 2003 по 2007 рік. (4.3.) де - прогнозне значення показника, Т – величина горизонту прогнозу. грн; грн; грн; грн; грн. Результати розрахунків зведемо в таблицю та порівняємо з фактичними даними. Таблиця 4.2. Оцінка якості прогнозу, складеного на основі середнього абсолютного приросту. № п/п Рік Фактичне значення, грн. Прогнозоване значення, грн. Відхилення
Абсолютне, грн. Відносне, %
1 2003 33,84 33,78 0,06 0,18
2 2004 35,23 34,66 0,57 1,64
3 2005 36,25 35,54 0,71 2,00
4 2006 37,16 36,42 0,74 2,03
5 2007 38,39 37,39 1 2,67
Середнє значення
0,62 1,71
Складемо прогноз собівартості продукції на основі формули (4.4.) (4.4.) грн; грн; грн; грн; грн. Результати прогнозу порівнюємо з фактичними даними (таблиця 4.3.). Таблиця 4.3. Оцінка якості прогнозу, складеного на основі середньорічного коефіцієнта росту. № п/п Рік Фактичне значення, грн. Прогнозоване значення, грн. Відхилення
Абсолютне, грн. Відносне, %
1 2003 33,84 33,85 -0,01 -0,03
2 2004 35,23 34,84 0,39 1,12
3 2005 36,25 35,85 0,4 1,12
4 2006 37,16 36,89 0,27 0,73
5 2007 38,39 37,96 0,43 1,13
Середнє значення
0,30 0,81
Порівнюючи результати прогнозів, поданих в таблиці 4.2. та таблиці 4.3., можна зробити висновок про те, що використання середньорічного коефіцієнта росту забезпечує більш високу точність прогнозу, про що свідчать відхилення за всі роки в цілому за п’ятиріччя. Для складання прогнозу за межі наявних даних, тобто на перспективу, розраховуємо середньорічний коефіцієнт росту на основі другої п’ятирічки з використанням базисного періоду. . Прогноз собівартості продукції на 2008 – 2012 роки складе: грн. – 2008 рік; грн. – 2009 рік; грн. – 2010 рік; грн . – 2011 рік; грн. – 2012 рік. Прогноз собівартості продукції складено з урахуванням зберігання тенденцій, які склалися в „передісторії”. Висновок Отже, прогнозування - це метод, в якому використовується як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення стосовно майбутнього з ціллю його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку можна використовувати як основу для планування. Прогноз – це науково обґрунтоване ймовірне судження про можливі стани суб’єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення. При формуванні прогнозів діяльності підприємства об’єктами прогнозування можуть бути всі основні економічні показники цієї діяльності. Під час прогнозування необхідно враховувати певні фактори, які можуть впливати на якість прогнозу. Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану певного суб'єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатівекономічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи: евристичні, фактографічні. В даній контрольній роботі був наведений приклад складання прогнозу методом екстраполяції на основі аналітичних показників рядів динаміки. Слід зазначити, що суттєвим недоліком показників середнього абсолютного приросту та середнього коефіцієнта росту є те, що значення їх цілком залежить тільки від крайніх рівнів динамічного ряду. Проміжні значення, які багато в чому, а іноді і в вирішальній мірі визначають тенденцію змін показників, по суті в розрахунках не беруть участі. Зазначений недолік багато в чому усувається шляхом аналітичного вирівнювання рядів динаміки. Список використаної літератури Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 188 с. Глівенко С.В., Соколов М.О., Теліженко О.М. Економічне прогнозування; Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. – Суми. ВТД „Університецька книга”, 2004. – 207 с. Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. Київ: КНЕУ, 2002, 198ст. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с. Економіка підприємства: Підручник / За заг. редакцією Й.М. Петровича. – Львів: „Новий Світ - 2000”, 2004. – 680 с. Економіка підприємства: Навчальний посібник / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нохаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002, - 335 с. Гордійчук А. С., Стахів О. А. Економіка підприємства. - Навчальний посібник.- Рівне, НУВГП, 2002. Ганчинський В.С. Економіка і підприємництво. – Підручник. – Київ: КНЕУ, 2003р. Методичні вказівки для виконання контрольних робіт з дисципліни „Соціально-економічне прогнозування”. – Рівне: УДАВГ, 1996р. http://referat-kursovaya.ru/61142.html http://economic.in1.com.ua/book/20/1620.html
