1.Сутність, структура, види та характерні риси політики.
Політика- це діяльність, що здійсн.державами, громадянами соц.спільностями основним елементом якої є проблема завоювання, утримання і використання держ.влади а також дія-сть по виробленню програм і цілей установок розвитку сусп.систем. Політика виникла з появою майнової нерівності, приватної власності, розподілу праці, появою класів, ін. соц. груп і соц. нерівності. Після чого виникла потреба в певних політ інститутах які б регулювали відносини між соц групами.Таким інститутом стала Д,публічна влада,право і політ д-ть цього інституту. Термін П вперше вів Аристотель(384-322до н.е)П-д-ть по регулюванню відносин соц спільнот, інститутів їх потреб та інтересів через здобуття ,утримання і використання держ влади Основним способом регулювання відносин та інтересів соц груп є їх підпорядкування в заг.суспільному, загдержавному інтересу. Види П:1.За сферою здійснення- економ.культурна, соц.2.За масштабами здійснення- світова, регіональна, локальна.3.За напрямками дії- внутрішня, зовнішня.3.За динамікою змін- стабільна, така, що змінюєтьтся.4.За носіями або субєктами – партії, лідера.Риси П:1.П повинна бути як наука і мистецтво2.П тісно повязана з іншими сферами життя сусп.(П і право,економіка, культура, релігія) Суб’єкти П: - є учасники політ процесу, які здатні діяти вільно і самостійно, вони мають свої інтересиі потреби і можуть їх здійснювати.В суч.політ.науці субєктів політики ділять 1.безпосер.учасники політ.життя 2.соц.спільності- класи, нації, народності.3.Політ еліта.Звязки між субєктами П з приводу влади наз політ відносинами. Об’єктом П є суспільні відносини,в тому числі й політичні, політ система;політ процес, політ життя взагалі.Структура П:1.Політ відносин.та дія-ть 2.Політ свідомість 3.Політ орг-ція.
2.Предмет, структура та ф-ї політології.
П-це наука про закономірності, дія-сті з керівництва та управління сус-вом на основі публічної влади.Рац.політ думка виникає в І тисяч до н.е., більше 2,5тис.назад як окрема наука П відділилась від ін наук у 19ст.У 1880 у США при Колумб.коледжі виникла школа політ науки, у 1949р виникла міжнарод.асоціація політ науки. Структура П-ї:1.Теор політики; .2Т влади та механізм її здійснення. 3.Т пліт систем та їх елементи;4.Т міжнародних відносин;5.Т міжнац відносин;5.Т управління соц політичними процесами Функції: 1.теоретико-пізнавальна-створеня с-ми нових політичних знань через вивчення і аналіз політ явищ і процесів. 2.методологічна-розробляє нові методи і принципи політ досліджень 3.світоглядна-формує загальний погляд та політ життя, його принципи на місце і роль людини в політ процесі.4політ соціалізація-включення людини в політ життя, а також засвоєння політ знань, цінностей і в кінцевому підсумку формування політ культури в людини.5.прикладна-розробка практичних рекомендацій про шляхи і засоби реалізації політ програм.6.регулятивна- забезпечення впливу людей на політ процес.7.прогностична- наукові передбачення поведінки, а також розвитку політ процесів
3.Місце П в системі сусп-х наук. Закономірності та категорії П.
Пол-я розробляє політ.теорію, якою користуються ін.гуманітар.і соц.науки. Кожна гуманіт.наука має політ.аспект, вона бере в ін.науках конкретні факти і аргументи з предмету дослідження ін.наук. П як наука –с-ма знань, умінь, методів політ д-ті. П як мистецтво-вищий щабель досконалості П її субєктивний бік. Політ менеджмент - с-ма у-ння політ процесами, наука і мистецтво аналізу тенденцій політ розвитку, вироблення рекомендацій для політ виробників та спосіб їх забезпечення їх реалізації в політ практиці. П маркетинг-спосіб організації політ д-ті для створення чи зміни поведінки людей щодо політ лідерів, організацій і досягненя політ результатів. Категорія-це фундаментальні поняття. 1)Категорії П-ї,які віддзеркалюються між політ.свідомістю, д-тю, відносинами людей: політ.ідеологія, політ.психологія,п.відносини. 2)Категорії, які фіксують зв'язок між політикою і політ.інститутами:держава, політ.влада, політ.партії, гром-ке сусп. 3) категорії, які фікс.звязок між людиною і владою:політ.еліта,гром-нин, бюрократія, політ.активність, д-ть. Закон-політ-й повторюваний, обєктивниі і сутнісний зв'язок між політ.явищами і процесами. Групи законів: 1)Закони, які фікс-ть зв'язок між ек.і політ-ю(політико-ек-ні). 2)Соц-політ-ні закони-фікс-ть зв'язок між політ,владою і соц.умовами життя людей. 3)Політико-психологічні- вони утверджують зв'язок між владою, політикою і особистістю, групами людей.
4.Методи вивчення політ.процесів і явищ.
Методи:Діалектичний – спияє вивченню внутрішніх суперечностей політики як джерела її саморуху, рушійної сили політ змін(індукція і дедукція, а-з і снтез, історична і логічна) виявленню і дослідженню першооснови політ відносин.Системний - розглядає політику як цілісний, саморегульований механізм, який перебуває в безперервній взаємодії з середовищем через вхід (вимоги громадян) і вихід (прийняття рішення).Соціологічний - передбачає з'ясування соціальної зумовленості політичних явищ, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури.Функціональний - передбачає з'ясування важливості політичних явищ для суспільства й особи, оцінювання її з позицій системи цінностей (блага, справедливості, свободи, поваги людської гідності).Інституційний — вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань, урядових програм тощо).
Соціально-психологічний (біхевіористський) - орієнтує на вивчення суб'єктивних механізмів політичної поведінки індивіда, соціальних груп, дослідження їх психологічних характеристик.
Діяльніший - розглядає політику як циклічний процес, що має послідовні етапи: визначення мети діяльності, прийняття рішень, організація мас і мобілізація ресурсів на їхнє здійснення.Порівняльний - зіставлення однотипних політичних явищ (державного ладу, політичних партій), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій і т.ін. з метою виявлення спільних і відмінних рис політичного життя різних народів, країн і епохЕмпіричний - це методи спостереження, опитування, лабораторних експериментів, ділових ігор, аналізу документів і т.ін. Вони дозволяють найповніше і найточніше виявити суспільну думку з актуальних проблем політичного життя.Антропологічний - вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.
Методи, що використовуються у політичній науці, дають змогу глибше дослідити її предмет, загалом увесь наявний теоретико-методологічний інструментарій і одержати достовірніші політологічні знання. Політологія виступає теоретичною основою політичного будівництва, політичних реформ і реорганізацій. Вона обґрунтовує необхідність створення одних і ліквідації інших політичних інститутів, розробляє оптимальні моделі управління державою, технологію відносно безболісного розв'язання соціально-політичних конфліктів і т.д. У процесі дальшого розвитку людства вплив політології на політичні процеси зростатиме, збагачуватиметься її зміст і теоретико-методологічний інструментарій.
5.Політ вчення Стародавнього світу.
Політ думка зародилася з появою держави, класів, права(4-3до н.е)П погляди в цей час носили релігійно-міфологічний характер. Простий люд мислив собі що майбутнє суспільство буде справедливим і що в цьому допоможе їм Бог. Привілейовані класи пропагували смирення, покірність, терпіння, існуючі закони є незмінні оскільки вони дані Богом. В Китаї найвидатнішим мудрецем був Конфуцій-розвиває патріархально-патерналістську концепцію держави-влада уподібнюється владі батька, закликає правителів управляти на засадах доброчесності, відкидає насилля, віддає перевагу моралі перед законом, прагне подолати полярність між бідністю і багатством. П думка стар Сх була першою ідеологією класового суспільства і започатковувала справедливість, рівність, походження Д, війну та мир. Стародавня Греція(Гомер, Гесіор, Піфагор) Ідеї: починає втрачатися міфологічна думка, висловлювались думки про справедливість, правліня кращих людей-розумової та моральної еліти. Було започатковано вчення про рабовласницьку демократію, яка панувала містах полісах. Сократ, Демокріт: ідеї –ідея природного права людини, народжуються рівними в своїх правах та гідності, а держава повинна їх забезпечувати. Сократ першим висунув ідею договірної держави. Платон розробляв теорію форм правління (монархія,аристократія-правильні;неправильні-олігархія, демократія, темократія). Платон розробив теорію ідеальної держави. Вона складається з 3-х станів: правителі;воїнів;виробники. В цій державі діють 2 принципи:1.правління кращих,2.справедливі закони. Справедливість полягає в тому, щоб кожен займався своїм ділом і не втручався в чужі справи. Арістотель.Ідеї:1.походження Д природне,2.головним завданням Д є виховання громадян в моральній доброчесності, 3.людина-політична істота,4.захищати приватну власність,5.розробив вчення про Д. Рим(брати Граки)висували ідею демократизації політ життя, ідею народного контролю, ідея народного суверенітету. Цицерон розробляв теорію природного права.
6.Розвиток політ.думки в епоху Середньовіччя.
Тут було 2 напрямки:1візантійський-перехід від римської держ ідеї до грецьких традицій та культури .1.Західний-характ боротьбою між свідською і церковною владою і боротьбою проти єретиків.В цей час зявляється філософи і політологи:Аврелій Августин, Тома Аквінський. Августин вважав що церква вище держави. Аквінський вважав, що вся влада від Бога,-церква є вищою від держави,-божий закон є вищим від людського. Нікола Макіявеллі, вважав, що є 3політ блага:1національна незалежність.2безпека і 3упорядкована конституція. Стверджував що критерієм істини є досвід,а не церковні цитати, увів в науковий обіг слово держава, висловлював ідею розподілу влад, виступав за республіку. В 16ст. розпочався антифеодальний і антикатолицький рух.(реформація). Тут було 2 течії:1 бюргерська(Мартен Лютер);2селянсько-плебейська(Томас Мюнсер).Вони вимагали повернення до раннього християнства, передачі землі селянам, рівності, ліквідації приватної власності.
7.Політичні вчення Нового часу.
(16-19ст.)В цей час утверджувався капіталізм, настала пора ранніх буржуазних революцій. Буржуазія йшла проти феодалів під гаслом свободи, рівності і братерства. Мислителі, які пропагували прогресивні ідеї(Гуго Грос,Т.Гонс, Д.Лок) Вони пропагували ідею природного права людини, суспільного договору. Джон Лок розробив теорію поділу влади і народного суверенітету. Він став основоположником раннього лібералізму. У 18ст зародилась течія Просвітництва(Вольтер, Монтескє, Дідро, Руссо)Ідеї:ворожість до феодалізму, рівності перед законом, виникає ідея народного суверенітету, вчення про природне право. Хоча вони і критикували релігію але атеїстами не були. Монтескє-теоретично обґрунтував теорію поділу влад, не заперечував республіку, виступав за конституційну монархію. Жан Жак Руссо основопол буржуазного радикалізму.Ідеї:-критика феодалізму,-першим розрізнив поняття суспільство і державу,-виступав за рівність людей незалежно від походження,причину нерівності вбачав у приватній власності,- виступав проти демократії,-ідеалом правліня вважав республіку,-був проти політичних партій Кант-розробив ідею вічного миру, він вважав що його можна досягнути створивши федерацію самостійних,рівноправних Д побудованих за республіканським типом, розробив теорію правової держави. Гегель- Д ставив вище громадянського суспільства,був прихильником конституційної монархії.Розроб теорії 1.Сусп договору(Томас Гопс, Джон Лоу,Процій, Спіноза) – держава це договір між людьми за яким вони обмежують свої права і передають їх владі.Ця теорія пояснює як відбув. перехід від індивід стану до державного.2.Природних прав людини – всі люди народж. рівними, мають право на свободу, життя, власність.(Дж.Лоу).3.Т народн.скверенітету- головн субєктом влади є народ(Жан Жак Руссо).4.Т правової держави(Емануїл Кант)- держава повинна встановлювати та захищати права людей .5.Т громадянськ. сус-ва- громадянське сус-во там де є приватна власність.6.Т роз-лу держ. влади(Шарль Монтескє)1.законодавча.2.

соц-демокр. Соц- демократія- зародилась в Німеччині в20ст з початку ідеологія СД збігалась з ідеологією комунізму. Бернштейн висунув фразу: рух – все, кінцева мета-ніщо. Була висунута ідея демокр соціалізму. Його риси:- такий с-зм не тільки ідеал, але він є процес тривалих необмежених часом суп перетворень, - соц регульована ринкова ек, -соц захищеність трудящих, - втілення в життя принципів свободи, солідарності, рівності, справедливості, - міцні зв’язки з профспілковим рухом, - багатоманітність форм власності,- політ плюралізм.
18.Політ.влада:сутність,теорії,форми прояву та ресурси.
ПВ-здатність і можливість соц.суб’єкта здійснювати свою політ.волю щодо ін.на основі осмисленого політ інтересу та політ потреб певними засобами: авторитет, право, політика, примус, традиції, багатство, маніпулювання свідомістю людей, переконання. ПВ виникає з появою майнової нерівності, майнової власності, розподілу праці.Субєкти: ті, хто приймають рішення.Обєкти: ті, хто їх виконує.Центрапльним субєктом влади є держава.Особливості ПВ:1 ПВ-обєктивна потреба сусп-ва; 2наявність особливого апарату управління-публічної влади; 3.домінування владної волі, існує єдиний центр рішень; 4 суверенітет держ органів влади; 5 монополія на регламентування життя сусп-ва; 6можливість примусу; 7легітимність; 8 вищою формою ПВ є держ влада- форма організації класового сусп-ва, що виражає волю домінуючої спільноти і спирається на спеціальний апарат примусу, має монополію на видання законів. Форми ПВ.За змістом і засобами ПВ є:1.політ панування-абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими для забезпеч.порядку; 2.експлуатація- досягнення вигоди, прибутку через присвоєння результатів чужої праці; 3політ придушення-оволодіння панівним становищем на основі повного підкоренняі; 4.політ керівництво-вольова спрямовуюча д-ть щодо соц.об’єктів в прямих і непрямих формах, яка здійснює стратегію і тактику політики. Форми ПВ за критерієм суб’єкта влади:1.монархія-єдиновладне, спадкоємне правління 1-ї особи.;2.теранія-одноособове, деспотичне правління внаслідок захоплення влади.3.арестократія-влада кращих;4.олігархія-влада не багатьох багатих. 5.темократія-влада багатих і сильних. 6.охлократія-влада юрби, натовпу(тиранія маси); 7.демократія-влада народу як джерела влади на грунті закону та забезпечення прав і свободи гром-н; 8.партократія-влада партії; 9бюрократія-влада чиновників; 10технократія-влада технічних прац-в.
Ресурси ПВ:1. суб’єктивні-наявність необхідних якостей суб’єкта політики; 2.політичні-наявність розвитку політ партій, держ механізмів, політ теорій; 3. економічні-розвиток матеріально-технічної бази та ек.сусп-ва, кваліфікованих кадрів.4.соціальні-соціально-структуроване сусп-во з високими показниками освіти, соц.забезпечення 5. культурні-високий рівень культури, політ осівти, моралі. 6. інформаційний-володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток ЗМІ, електроної техніки.7.демографічний-прогресивне відтворення населення його здоровя. 8. правові-розвинене правове поле, правова наука, культура. 9. силовий-інститути силового впливу(армія, міліція..)
19.Концепція влади.
Політ влада виникла раніше ніж дердавна.Розглядаєть такі концепції влади: 1.субєктивно-психологічна-пояснює ПВ як вроджений інкстинтивний потяг людини до влади, а звідси до панування, агресії.(Енгельс), інструменталістська теорія влади зводиться до потягу використання певних владних засобів, зокрема: насильства, примусу. 2.теологічна –влада тлумачиться як досягнення певних цілей, одержання запланованих результатів. 3.структурно-функціональна-влада виступає як особливий вид відносин між підлеглими і керівником. Вона диференціює управлінські та виконавські ролі і ф-ї. 4. конфліктна концепція-влада розглядається як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях 5. елітна - в сусп-ві існує еліта, яка покликана управляти масою.(Паретто) 6. марксистка (Енгельс, Маркс)-ПВ-це панування класу який володіє засобами в-ва, а тому володіє і владою і захищає інтереси пануючого класу. 7. теологічна концепція-вся влада від Бога(Фома Аквінський). 8.легітиміська- джерелом влади є закон.
20.Типологія влади.
Вчені виділяють 3 ідеальних типи влади: 1. Легально-раціональна, базується на вірі у законність існуючого порядку та законне право володарюючи карати.2.традиційний-спирається на віру у святісь традицій і прав володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією.3 харизматичний-базується на вірі в надприродну
святість, героїзм чи інше виняткове достоїнство властителя і створеної ним влади.В демократичних державах основним механізмом здійснення держ влади є її поділ на три види: законодавчу, виконавчу, судову.По вертикалі влада ділиться на: центральну і місцеву. Форми ПВ за критерієм суб’єкта влади:1.монархія-єдиновладне, спадкоємне правління 1-ї особи.;2.теранія-одноособове, деспотичне правління внаслідок захоплення влади.3.арестократія-влада кращих;4.олігархія-влада не багатьох багатих. 5.темократія-влада багатих і сильних. 6.охлократія-влада юрби, натовпу(тиранія маси); 7.демократія-влада народу як джерела влади на грунті закону та забезпечення прав і свободи гром-н; 8.партократія-влада партії; 9бюрократія-влада чиновників; 10технократія-влада технічних прац-в.
21.Поняття політичної системи.
Політична система-сукупність взаємодіючих інститутів, організацій та інших суб’єктів політики, що здійснюють політичну владу і ф-ї для збереження, регулювання і розвитку суспільства. За партійністю ПС:1)однопартійні;2)багатопартійні. За методами керівництва:1)авторитарні;2)тоталітарні;3)демократичні. Прихильники марксизму класифікують ПС за класово формаційним критерієм: 1)рабовласницькі;2)феодальні; 3)буржуазні;4)соціалістичні. Функції ПС:1 цільова ф-ція- визначення цілей і завдань сусп-ва, розробка програми його розвитку. 2 законодавча-прийняття законів, підзаконних актів;3 виявлення і задовол.інтересів і потреб соц груп сусп-ва. 4 регулятивна-усування відхилень сусп-ва від наміченого курсу, регулювання д-ті соц інститутів. 5 мобілізаційна –забезп.матер-х та духовних ресурсів для досягнення цілей. 6 інтегративна –досягнення єдності, консолідації та стабільності сусп-ва; 7 легітимізаційна –досягн.відповідності реального політ життя офіційної політики і правових норм; 8 політико-соціалізаційна - залучення людини до активного політ життя, д-ті. виховання належної політ культури.9.Розподільча- спрямована на розподіл ресурсів та цінностей. Структура ПС: 1)інституціональна підсистема- це сукупність держ.органів, політ партій, громад, політ о-ції, обєднань; 2)Регулятивна- політ і правові норми, закони, КУ.2)Функціональна- являє собою політ процес (сукуп політ дій), політ режим(засоби і методи здійснення політ влади); . 3)Комунікативна – взаємовідносини і взаємозвязки між субєктами влади або політ відносини; 4.Ідеологічна- це політ знання теорії, ідеї, що тільки вдосконалюються в нашій країні.
22.Типи політ.систем.
Політична система-сукупність взаємодіючих інститутів, організацій та інших суб’єктів політики, що здійснюють політичну владу і ф-ї для збереження, регулювання і розвитку суспільства. Вони розрізняються за багатьма ознаками, враховуючи різні підходи. На сучасному етапі розвитку наз такі сис-ми: командна система- прийм.рішення тільки в одному центрі, відсутність політ плюралізму, що веде до бюрократизації влади, культ особи обмін прав і свобод людини, насильство як засіб здійснення політ влади.змагальна – відрізн. політ плюралізмом, багато політ сил бере участь у владі, але сильно боротьбу веде за політ владу, політ протиборства, є права іф свободи. конституційні гарантії.Соціопримирлива- політ плюралізм прва і свободи, але влада націлена на компроміс, на співробітництво, на виконання соц програми.(Швеція, Німечина).За Алмондом виділ.типологізація: 1.Англоамериканський тип ПС- х-ся раціоналізмом, прагматизмом, свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека.2.Континнтально- європейський тип- взаємодія політ субкультур, модернізовані політ інститути.3.Доіндустріальна(частково індуст)- немає взаємодії, відсутність чіткого поділу влади.4.Тоталітарна- бюракратизація центральної влади, відсутність політ плюралізму, монополія правлячої партії, поруш.праві свобод.
23.Політ.система однієї з зарубіжних країн.
В багатьох до індустріальних або частково індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки існують і функт-ть різні ПС з властивою змішаною політ культурою: сумішей західних цінностей, етнічних традицій. Суміш політ культури в ПС до індустріальних і окремо індустріальних країнах дуже відрізняється від змішаної політ культури ПС Зх Європи. Тут же не чітко поділяються влади. Часто законодавчі ф-ції виконують управлінські, владні структури і армія. Законодавчі органи втручаються в судові процеси тощо. Тут сильний і особистий авторитет, панув.однієї якості політ партії, що узурпують владу. Широко викор-ся насилля,
обмежена участь населення в політ житті. Франція
Президентська і парламентарна системи становлять основні альтернативи в демократичному урядуванні. Одначе можливі відхилення від цих альтернатив, про то свідчить урядова структура сучасної Франції. Нині у Франції діє форма уряду, що поєднує елементи і президентської і парламентарної систем. Йдеться про п'яту республіку. Така система урядування визначалася Конституцією 1958 р. її основні положення були керовані політичною філософією де Голля, який вважав, що виконавча влада не повинна залежати від парламенту.Саме глава держави, наголошував де Голль, повинен брати до уваги загальний інтерес у своєму виборі урядових осіб, враховуючи орієнтацію парламенту. Саме він повинен призначати міністрів, і насамперед прем'єр-міністра, який спрямовуватиме політику і діяльність уряду. Його завданням є видавати закони і декрети, обов'язкові для громадян усієї держави, очолювати кабінет і обстоювати там державну цілісність. Виконавча влада у Франції поділена: прем'єр є главою уряду, а президент— главою держави. Але на відміну від британського монарха французький президент наділений рядом важливих повноважень. Згідно з конституцією, президент виступає третейським суддею, якому доручено вирішувати розбіжності між конфліктуючими сторонами.До того ж президент уповноважений розпускати законодавчі органи і вимагати проведення нових виборів, оголошувати надзвичайний стан, видавати декрети, що мають силу закону. керувати засіданнями кабінету, а тадсож призначати або звільняти з посади прем'єра і членів кабінету.
У Франції законод.влада поділяється на дві палати: сенат і національну асамблею. Сенат має дуже обмежене коло повноважень. До його складу входять 283 члени, обрані непрямим голосуванням. Національна асамблея, що налічує 482 члени, які обираються в численних округах через єдину систему виборів з двома балотуваннями.Національна асамблея як центральний пункт законодавчої системи повинна схвалювати всі запропоновані закони.
24. Політична система сучасної України
Політ.с-ма Укр.є складним соц механізмом,що здійснює політ владу, виконує соц політ.ф-ї збереження, регулювання і розвитку укр. сусп-ва. Вона обіймає політ.орг-цію -інституційний бік-сукуп політ інститутів, головним з яких виступає Д Укр.. функціональний бік-представлений політ.відносинами та політ процесом. Якісний бік-політ свідомість і політ.культура сусп-ва. ПС Укр. притаманні такі ф-цї:1)ціле покладання, 2)виявлення, узгодження і задоволення матеріальних та духовних інтересів та цінностей класів, соц груп, спільностей, а також Д і сусп-ва в цілому. 3)законодавча, 4)легітимістська,5)регулятивна,6)духовно-ідеологічна. Щодо типології ПС Укр. то за ознакою політ.режиму ця с-ма належить до перехідного типу, тобто вона все більше набуває демократичного хар-ру. З огляду на к-ть, силу та взаємодію політ партій в Укр. вона відноситься до багатопартійної, перехідної від атомізованої с-ми до с-ми поляризованого плюралізму. ПС розвивається у відповідності з обєктивними закономірностями. Тут діє закон обумовленості і зворотній вплив політ.на ек.відносини. Суть цього впливу у прагненні створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин через відповідні ек.реформи, надати економіці соц.спрямованості. Діє також закон рівноваги ПС. Не дивлячись на всі труднощі кризового стану Укр. запобігла соц вибухів, нац-х та соц конфліктів, кровопролиття. Центр рішень на даний час знаходиться у владних держ.структурах вищого рівня, але розглядається питання по передачі певних ф-ій з центру місцевому самоврядуванню, місцевим держ адміністраціям, гром-м орг-ям та колективам. Втілюється в життя принцип поділу влади. Дії закону рівноваги ПС Укр. прияє прийнятий ВР «Закон Укр. про владу і місце самоврядування».
25.Сутність держави та її функції.
Держава-форма орг-ції класового суп-тва, сукупність взаємодіючих органів, установ і орг-цїй здійснюючих упр-ня суп-вом від ім.народу. Д виникла на пізній фазі первіснообщ. ладу(3-4тис.до н.е). Причини виникн:*поява майнової нерівності і класів та необхідність регулювання відносин між ними;*розподіл праці і поступове перетворення д-ті по упр-ню сусп-ва в самостійну функцію. Д володіє монополією на владу, здійсн.внутрішню і зовн.політику,видає закони. Ознаки Д: 1.Суверенітет.2.Право на видання законів.3.право на встановлення і стягнення податків.4.Наявність апарату управління.5.Держ.мова.6.Гімн, прапор, герб. Структура Д:1)Президент,має особливиі статус- глови держави і відноситься до законод.і виконавч.влади; 2)Представницькі органи(парламент); 3)Виконавчо-розпорядчі органи(уряд)-вищий колективний,колегіальний орган системи міністерств, відомств; 4)Судова система-з районного суду до Верховного; 5)Ограни охорони гром-го порядку-міліція; 6)Збройні сили; 7)Органи держбезпеки-СБУ; 8)Наглядацько-контрольні інстанції-прокуратура,податкова. Функції держави.
1.Внутрішні: *законодавча(парламент здійсн.видання закону); *соціальна(проведення соц.політики-добробут,сервіс); *культурницька(розв.освіти,науки,виховання); *економіко-госп-ка(орг-я в-ва, держ.регулювання ек-ки); *екологічна(збереження і захист природи,НПС); *право-захисна(захист власності,прав,свобод людини). 2.Зовнішні: *проведення самостійної зовн.політики; *забезпечення обороноздатності країни,її безпеки; *розвиток міжнародн.співробітництва,відносин між державами. Вчені-марксисти класиф.за класово-формаційним принципом: *рабовласницький тип Д; *феодальний; *капіталістичний; *соціалістичний; *перехідний. Західні вчені: індустріальні; постіндуст.,держави, що розвиваються. Форми Д: 1)Форма державного правління 2)Державний устрій 3)Політичний режим.
26.Концепція походження держави
Концепції походження Д.:1)неісторична, її висунув Арістотель, який проголосив що природа людини, як «політ істоти», визначила їй наперед жити в сусп-ві, і тому Д є природним продуктом розвитку людських спільнот.;2)теологічна-до цієї теорії належать аналогічні за змістом концепції в християнській культурі, де держ влада виводиться з волі надприродного чиновника-Бога. Особливого насичення божественне походження Д і влади набуло у монаха Фоми Аквінського - усяка влада від Бога. Держава є необхідністю, її мета – загальне благо. Церква є вищою від Д. Сучасна католицька церква підтримує божественний генезис ідеї про Д. 3)патріархальна–засновником її був Роберт Філер, вважав, що Д виникла в процесі механічного обєднання родів у племена. Д є розширеною формою патріархальної влади, що здійснюється від імені всіх і для загального блага. 4)сусп-го договору-(17-18ст.)в добу монархічно-абсолютиського ладу в Європі, виникли різні теорії сусп-го договору походження Д. (Гоббс, Локк, Руссо). Суть цієї теорії полягала в тому що Д виникає не за волею Бога, а створюється добровільно сусп-м договором, пактом суверенних гром-н і правителем за законами людського розуму.5) підкорення- основоп. Людвіг Гумплович-базуючись на концепції соц.дарвінізму, він вважав, що Д виникла як результат завоювання краще організованими і сильнішими групами людей гірше організованих і слабких спільностей. Тобто Д стає формою панування сильніших над слабшими. 6)класова(Маркс, Енгельс), стверджували що виникнення Д – природно-історичний об’єктивний процес. Д започатковується у пізній фазі общинно-племенного ладу і розвивається впродовж історичного періоду. Основними умовами утворення Д в 3-4 ст до н.е була поява додаткового суспільного продукту на грунті визрівання майнової нерівності, розподілу праці і появи класів. За умови розвинутого, демократ.сусп-ва вона починає виступати як нейтральна, надкласова сила й однаково відображає інтереси всіх верств суспільства.
27.Форма держ.правління-
Це орг-я верховної держ.влади, порядок її утворення та взаємин з населенням. Її форми: а)монархія- форма правління за якою верховна держ.влада зосеред. в руках одноосібного глави Д.,спадкоєм.монарха. Монархії є: *абсолютні, коли керівник Д.є основним джерелом законод-ї і викон.влади. Різновидом цієї монархії є теократична монахія,коли політ.і духовна влада зосереджена в руках церкви. *конституційна-у вигляді парламент.монархії(влада монарха обмежена конституцією,законод-передана парламенту,а виконавча уряду,проте монарх є верховним носієм держ.влади) і дуалістичної(двовладдя). б)республіка- форма правління,за якою права на владу надані всім дієздатнім гром-м, від їх імені упр-ня здійснюється представ-ми органами, парламентом,що обирається народом та виконавчими органами. Форми республіки: *президентські(глава Д-президент,він формує уряд із наступним затвердж.парламенту і керує ним,не може розпустити парламент); *парламентська(президент-глава Д,формально призначає главу і склад уряду за згодою парламенту, може за згодою глави уряду розпустити парламент, повнота виконавчої влади у прем’єр-міністра,він очолює уряд і керує ним); змішані *президентсько-парламентська(презид.-глава Д, формально призначає главу і склад уряду за поданням прем’єр-міністра, уряд затверджується парлам., уряд підпоряд.президенту, прем’єр-мін.,звітується перед парлам); *парламентсько-презид(президент-глава,за поданням президента главу уряду призначає парламент, презид.має право розпустити парламент,парлам.більшість формує уряд, утверджує його).
28.Державний устрій
означає спосіб орг-ї адміністр-територ.чи національно-територ.єдності Д,він фіксує взаємозв’язок між складовими, регіональними часинами Д. Є такі види держ.устрою: *Унітарна Д(якщо ні одна з частин цієї немає статусу державного утворення, в такій Д є одна конституція, 1не громадянство,1на система вищих органів); *Федерація-це союзна Д,яка склад.з частин,які самі є суверенними держ.утвореннями. Абсолютного суверенітету суб’єкти федерації не мають і не мають права сецесії,тобто права однобічного виходу із союзу;Права субєктів федерації модуть мати власну конституцію, громадянство, кодекси, закони. *Конфедерація-форма держ.утворення, союз держав,які зберігають незалежне існування і об’єднуються тільки для координації деяких своїх дій.
29.Політичний режим та його різновиди
Це сукупність способів і методів здійснення політ.влади, яка відображає хар-р взаємин гром-н і Д. Різновиди: *тоталітарний(хар-ся повним неподільним контролем над усіма сферами життя, відсутністю
політ.плюралізму,панування однієї ідеології над ін., защемленням прав і свобод людей. Супроводж.репресіями, терором,мілітаризмом, расизмом); Ознаки: 1. Значне зосередження влади в руках 1-ї особи або групи осіб 2.Обмежуються і порушуються права і свободи людини.3.правовий нігілізм – поруш.закони 4.Зрощення держ. і партійного апарату.5.Опора на силу.*авторитарний(защемлює права і свободи люд., спирається на командно- адміністр.методи армії,але формально допускає вибори,політ.плюралізм,основне для нього збереження влади); Ознаки:1.Значне зосередження влади в руках 1-ї особи або групи осіб.2.Права і свободи.3.Обмежений політ плюралізм.4.Допуск.парламенські вибори.5.Опора на силу і можливість застосувати репресії.6.Дія-сть багатьох громадських обєднань заборон.*демократичний(створюється на засадах загального виборчого права, парламент впливає на законодавство, контролює уряд, забезпечує права й свободи гром-н, політ.плюр, демократію, правову Д і гром.сусп-во).Етапи: 1.Виборність органів держ.влади.2.Народ- джерело влади.3.Рівність громадян перед законом.4.Високий ступінь реалізації прав і свобод людини.5.Роз-л влади.6.Політ. плюралізм.
Нація-вища історична форма етносу, що хар-ся високою соц.ек-ю, територіальною, національно-демокр., культурно-психол., мовною єдністю та зрілістю, а також нац.самосвідомістю. Нація не тільки соц.етнічна спільність, але й соц.політична. Види нації: *етнічна, вона уособлює спільність людей одного етносу, який доріс до нації; *політична-це спільність людей різного етнічного походження, що проживають на території даної країни і мають рівні права і свободи.основні ознаки за якими розподіляються політичний режим:1.Як формуються органи держ влади.2.Співідношення гілок влади, та місцевого самоврядування, центральної влади.3.Який правовий статус особистості.4.Чи є дотримання законності.5.Рівень економічного розвитку.6.Яка політ стабільньність в країні.Концепції нації.
1. статична к-я Н, тут Розглядається як сукупність громадян Д. 2.біологічна-Н, як сукупність людей, що мають схожі біологічно-расові ознаки, а також схожі анатомічно-фізіологічні риси(возвишення німецької нації) 3. психологічна-тут людей об’єднує в Н спільний душевний склад, ментальність, а також культура, яка виростає із спільної долі.4. марксистка-продукт природно-історичного розвитку, формується в добу капіталізму, має розвинуті економічні, територіальні, культурно-психологічні та мовні риси(Сталін).5. націоналістична-положення цієї концепції обіймають статичний, біологічний, психологічний підходи до розуміння нації.
30.Правова держава:основні хар-ки
це Д, в якій є:1)верховенство права; 2)гарантія прав людини, захищеність посягань на її право і свободи, відсутність диктатури; 3)політ.плюр; 4)план-ня законності(«права вище ніж закон, в правовій Д дозволено все, що не заборонено законом»); 5)втілення принципів загального прямого та рівного виборчого права; 6)принцип поділу влад; 7)суверенітет- автономність людини в рамках закону; 8)зв'язок прав і свобод гром-н з їх відповідальністю, обов’язком, самоконтролем; 9)вільне змагання гром-н та їх орг-цій в усіх сферах суп-ва. Філософська основа правової держави була сформульована І.Кантом, який розглядав державу як об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Принципи - верховенство права у всіх сферах суспільного життя; відповідальність перед законом як державних органів, так і громадських організацій та громадян;- підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності, невтручання держави у справи громадянського суспільства;- охорона державою невід'ємних природних прав людини та громадянських свобод, що з них випливають; визнання пріоритетності прав та інтересів особи, непорушності її честі гідності, гарантування умов для їх захисту;- рівність закону для всіх і рівність всіх перед законом;- поділ влади на законодавчу, виконовчу і судову, їх взаємна урівноваженість і відкритість;
Отже, правову державу можна визначити як таку форму організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з прнципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Конституцією, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу життя громадянського суспільства. Правова держава не може існувати без громадянського суспільства
31.Громадське суп-во: сутність, його співвідношення та взаємодія з Д.
Гром-ке сусп-во-сукупність вільних рівноправних людей та форм її життєд-ті, гром-ких обєднань та неполіт.відносин, які захищені законом від прямого втручання органів держ.влади(політ.партії,гром-кі орг-ї,ек-ка). Ці обєднання виражають і захищають інтереси гром-н,забезпеч.людям вільний демократичний розвиток. Громадс.сусп-во вище за Д, воно формує держ.органи, контролює їх за доп.виборів, референдумів, гром-ї думки. Держава не повинна втручатися в життєві-ть гром-го суп-ва, але за Д-ю залишаються політ.влада і регулювання політ.відносин. Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади у суспільстві,„А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна бути над суспільством і покликана слугувати йому.
Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютиського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового феодального ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, демократичні форми державного правління. Виникнення фомадянського суспільства пов'язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Переломним рубежем у становленні в країнах Західної Європи правової держави і громадянського суспільства була Велика французька революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні — прийнята під час її здійснення "Декларація прав людини і громадянина" (1789), яка проголошувала недоторканість природних прав людини і прав громадянина і була своєрідним маніфестом правової держави і громадянського суспільства.
Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому, її складають багатоманітні суспільні відносини - економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави. Громадянське суспільство – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин, економ.основа якого є недерж.власність на засоби вир-ва.
32.Поняття виборчої системи.
Вибори-це процедура безпосереднього висування чи обрання певних осіб через голосування ними державних чи гром-х функцій. Виборче право-це сукупність юрид.норм, які регулюють участь гром-н у виборах, орг-ю і проведення виборів. Виборча система є порядок орг-ї проведення і визначення результатів виборів у представницькі органи, який закріплений в юрид.нормах і принципах виборчого права. Типи ВС: 1) Мажоритарна виб.сист.(більшість)-це така сист.визнання результатів виборів, за якою депутатські мандати від округу дістаються кандидатам, що набрали встановлену більшість голосів по даному округу, ін.кандидати мандатів не одержують(США, Канада, Анг.) Є два види цієї сист.: *абсолютна більшість, *відносна більшість. 2)Пропорційна виб.сист.(Італія, Австрія, Бельгія), будується на принципі пропорційності між одержаними голосами і здобутими мандатами. Застос.два способи розподілу мандатів: *Спосіб закритих списків, Відкритих спискві. 3)Змішана (мажоритарно-пропорційна)виб.сист., в ній частина мандатів розподіл.за мажоритарним принципом, а частина за пропорційним. 4) Куріальна ВС-нею послуговується для забезпеч.в парламенті представництва нечисленних етнічних груп, країна ділиться на курії, для кожної курії передбачаються свої норми представництва гром-н і відпов.створюються виборчі округи.
33.Сутність мажоритарної виборч.системи.
Мажоритарна виб.сист.(більшість)-це така сист.визнання результатів виборів, за якою депутатські мандати від округу дістаються кандидатам, що набрали встановлену більшість голосів по даному округу, ін.кандидати мандатів не одержують(США, Канада, Анг.) Є два види цієї сист.: *абсолютна більшість(для обрання особи необхідно набрати абсолютну більшість поданих в окрузі голосів-50%+1голос від тих хто брав участь у голосуванні). *відносна більшість-обраним вважається той кандидат, який набрав голосів більше ніж кожен з його суперників окремо, хоча ця більшість складала менше половини. В основі мажорит.сис-ми лежить принцип більшості (перемож.вваж.кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат Мажоритарна система має свої різновиди. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50 % плюс один голос).У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:
- система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);
- альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижню палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1, 2, З тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддається найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів.
Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів (знайшла застосування v Чилі при виборі депутатів парламенту).
34.Пропорційна та змішана система виборів.
Пропорційна виб.сист.(Італія, Австрія, Бельгія), будується на принципі пропорційності між одержаними голосами і здобутими мандатами. Вибори є суворопартійними, кожна партія висуває свій список кандидатів у президенти, а виборець голосує за список своєї партії в цілому. Коли вже проголосували і підрахували голоси, визначається виборча квота, тобто найменше число голосів необхідне для обрання одного депутата. Розподіл мандатів між партіями здійсн. діленням одержаних ними голосів на квоту, скільки разів квота укладається в число отрим.партією голосів, стільки мандатів партія одержить. Застос.два способи розподілу мандатів: *Спосіб закритих списків, тут порядок розташув.кандидатів у списку визнач.самою партією,мандати одержують кандидати, які в списку йдуть першими; *Відкритих списків, вона дозволяє виборцю висловити своє ставлення до кандидатів, поставивши проти їх імені свою прихильність. Ці кандидати, які набрали більше прихильностей, ті й одержали мандат. Змішана(мажоритарно-пропорційна)виб.сист., в ній частина мандатів розподіл.за мажоритарним принципом, а частина за пропорційним. Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція. Україна тощо). Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів При всій демократичності у цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду. В багатьох країнах намагаються згладити цей недолік, а також надлишкову фрагментацію партій, вводячи „виборчий поріг" (бар'єр) -найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Як правило, в різних країнах це від 1 % (Ізраїль) до 5 % (Швеція, ФРН) і навіть 10 % (Туреччина), Існує багато варіантів пропорційної системи голосування:
- система із загальнонаціональним партійним списком (Ізраїль, Нідерланди, Україна). Голосування відбувається у масштабі всієї країни в межах єдиного загальнонаціонального округу;
- система з регіональними партійними списками передбачає формування кількох округів (Австрія, Скандинавські країни, Іспанія, Греція тощо);
- система з закритим списком: виборець голосує за партію і не може виразити свою перевагу окремим кандидатам, занесеним у партійний список. Кандидати у партійному списку розташовуються у порядку убутної важливості, і ті, що розташовані у кінці списку мають менше шансів на перемогу;
- система з відкритим списком дозволяє голосувати за партію і виражати перевагу комусь з її кандидатів, тобто виборці можуть змінити розташування кандидатів у списку (преференційоване голосування). Робиться це різними способами: виборець ставить хрестик навпроти прізвищ кандидатів, яких він хотів би бачити (Бельгія); Кожна з них має свої плюси й мінуси. Третім різновидом виборчої системи є змішана, яка є тією чи іншою комбінацією мажоритарної та пропорційної виборчих систем. Найпростішим і найтюширеним варіантом такої комбінації е так зване „лінійне змішування", за якого визначена законом про вибори частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропорційною. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є виборча система у Німеччині, де 50 % "депутатів Бундестагу обираються за партійними списками, а 50 % - на основі мажоритарної системи відносної більшості.
Змішана виборча система є засобом компромісу між необхідністю забезпечити стабільність уряду й ефективність роботи парламенту і потребою демократичного представництва різних політичних сил. Критики змішаної виборчої системи вважають головною її вадою різні правила обрання для депутатів, які працюючи в представницькому органі, мають однакові права.
35.Референдум та плебісцит
Референдум-всенародне голосування(опитування), з якогось важливого пит.держ.життя чи сусп-ва. Це форма безпосеред.дем-ї,виникла в Швеції(1449). Предметом всеукр. референдуму є затвердження конституції Укр, її окремих положень, зміни й доповнення. Діє закон про Всеукр.референдум, яким вирішуються пит.про зміну території Укр. та про реалізацію права народу Укр.на самоврядування. В констит.Укр зазначається, що Всеукр.референдум призначається Верховною радою Укр.,або президентом. Місцеві референдуми призначаються місцевими радами народних депутатів, предметом якого є-прийняття, зміна або скасування рішень з пит.віднесених законодавством країни до відання місцевого самоврядування. При плебісцитній демократії можливості політ.впливу гром-н порівняно обмежені. Їм надається право за доп.голосування ухвалити той чи ін.проект закону чи ін.рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією або інціативною групою. Можливості впливу основної маси населення у підготовці таких проектів дуже не великі.Види референдумів: 1.по прйнятті конституції.2.по праву до Конст.3.територіальні зміни в країні3.форми держ.правління4.вступ до нато.рефер.не проводитьбся з питань амністії, бюджету країни, податків.Рефер.може бути у виді лебісциту – це опитування населення при якому влада ставить за мету знати думку народу з того чи ін.питання.
36.Заганьні положення, порядок призначення та проведення Всеукр.референдуму
Предметом всеукр. референдуму є затвердження конституції Укр, її окремих положень, зміни й доповнення. Діє закон про Всеукр.референдум, яким вирішуються пит.про зміну території Укр. та про реалізацію права народу Укр.на самоврядування. В констет.Укр зазначається,що референдум не допускається щодо законопроектів з пит.податків, бюджету і амністій. Референдум проводиться за тими ж принципами що й вибори, результати підрахов.за мажоритарним правилом. В констит.Укр зазначається, що Всеукр.референдум призначається Верховною радою Укр(не менш50% депутатів), або президентом. Він проголошується за народною ініціативою на вимогу не менше як 3млн гром-н Укр,які мають право голосу, за умови, що підписи зібрано не менше 2\3 областей і вкожній обл..не менш як 100тис.підписів.
37.Політ.партії:поняття, історичні форми, ознаки та функції.
Партія-це зв’язуюча ланка між державою і гром-ким суп-м. зародилась 1-2тис до н.е. Історичні форми: 1.Аристократичні угрупування-це групи прогресивних діячів із заможних верств, вони підтримували в парламенті певного лідера і захищали власні інтереси та народні. 2.Політ.клуби(18-1ша пол.19ст.)-ці клуби були більш організовані та ідеологізовані і втягнуті в класову боротьбу. 3.Масові партії(2га пол.. 19ст),вони відрізняються тривалістю існування, масовістю,наявністю чіткого механізму вступу в партію, членськими внесками, статутом, програмою і постійною д-тю, жорстка дисципліна в партії. 4.Політичні партії- добровільне обєднання гром-н,яке має орг-ну структуру, сповідує певну ідеологію, служить інтересам певного класу, групи, має соц-ну базу,береться за політ.владу чи участь в ній,має політ.програму розв. сусп-ва і має лідера.Ознаки партій:1.Єдина ідеологія або доктрина сусп.політ устрою.2.Боротьба за держ.владу.3.Наявність о-цій на загальнодержаному рівні.
Функції ПП1)Репресивна-представлення і захист соц.інтересів соц-ї бази. 2)Ідеологічна-полягає в розробці і пропаганді своїх ідеалів,ідей, теорій,політ.свідомості. 3)Політична-боротьба за держ. владу і вироблення політ-го курсу суп-ва,пол.-ї програми. 4)Політична соціологія-в т.ч.політ.виховання-означає включення людини в систему політ.відносин через засвоєння політ. знань,пол.-ї культури,політ.досвіду. 5)Соціальна інтеграція –направлена на консолідаціюсусп-ва, запобігання соц-х конфліктів, досягнення стабільності суп-ва. 6)Кадрова-добір і виховання кадрів для законодавчих,вик-х, гром-х органів на всіх рівнях.7)Політ рекурство- поповнення рядів партій,8) Боротьба за держ. владу- участь в о-ції виборів.
38.Типологія політ. партій.
1.За класовою ознакою ПП є: робітничі; селянські; буржуазні; змішані. 2.За законністю: легальні партії; нелегальні. 3.За способом суп-х перетворень: революційні(радикальність, короткий період часу змінюють основи існуючого суп-ва); реформістські(вони здійснюють еволюційний перехід); реакційні(намагаються здійснити радикальні зміни в зворотному історичному напряму і хар-ся антигуманістичними рисами-політ.екстремізм, расизм). 4)За орг-м критерієм: масові; кадрові(не мають членських внесків); централізовані(жорсткий контроль з центру, висока дисципліна); децентралізовані(вільні у своїх діях). 5)За ідеологічним критерієм: *ліві-прихильники соц-х і комун-х цінностей, пріоритету суп-ї власності і захищ.інтереси людей найман.праці, виступають за демократію; *праві- прихильники капіт.цінностей, пріоритету приват.власності, захищ.інтереси власників, рівність людей перед законом, захист прав і свобод люд.; *правоцентриські; *лівоцентриські. Центриські праві і ліві сповідують вище названі цінності,але помірковані, схильні до компромісів, соц.партнерства. 6)За методами і засобами д-ті: *партії виборців працюють лише в період передвиборчих компаній і не контролюють законод.і викон-чу владу; *авангардний тип партій-склад цих П найактивніші представники класу, вони можуть застосовув.радикальні, силові методи,керуються принципом демокр.централізму; *парламентські П-підготовка до виборів і контроль закон.і викон-ї влади, основна робота в парламенті.
39.Партійні системи та їх типологія.
Партійна система-сукупність взаємозв’язаних партій, які прагнуть до здобуття і здійсн.влади в правовому полі. 1.За кількісним критерієм є ПС: однопартійна- одна партія яка володіє всією владою, зрощення партійного апарату з державою.Тип політ режиму тоталітарний, авторитарний(Італія, німеччина,30-40рр20ст.Рад.Союз20-80рр20ст); двопартійна- декілька партій але 2 найпотужніші, одна з них приходить до влади і формує владу, існує впливова опозиція партія, що програла .Режим –демократичний(США, Великобритан.); багатопартійна. 2.За опозиційністю: *альтернативна ПС(в ній існує дієва різнозначна опозиція. Підсистеми її: а)система обмеженого плюр., уряд формується такими способами: однопартійне правління; двоблокова коаліція(уряд формується блоком, що переміг на виборах); мультипартійна коаліція(уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті згідно з результ.виборів). б)система полірезованого плюр-му(є багато партй, гостра ідеологічна розмежованість, уряд формується партіями центру). в)двопартійна система(є багато П,але боротьба ведеться між двома великими партіями). *Не альтернативна ПС(немає опозиції, або вона є формальною). Підсистеми: а)система домінуючої партії(є багато партій,але перемагає завжди одна впливова); б)однопартійна сист.(існує 1 П); в)гелемоністична(є декілька П в країні,але відсутня політ.конкуренція, є панівне становище однієї партії керівнику, роль якої визначають ін.партії союзники). *автомізована ПС(є багато ПП,вони не численні, не впливові, не формують уряд). Підсистеми: а)крайнього плюр.; б)авторитарна псевдопартійність(багато партій, боротьба між ними,але влада перебуває в руках військової верхівки).*гегетомістська- є декілька партій, провідною є 1 партія, зрощення партійного апарату з державою. Тип політ режиму тоталітарний, авторитарний (Сх.Євротпа 40-80рр, Китай)* з домін.партією- багато партій, перевага на виборах однієї партії, яка формує уряд.Режим- демократичний(Швейцар.Японія)* обмеженого плюралізму- декілька потужних партій, відсутні гострі ідеологічні суперечності між ними.Режим- демократ.(ФРН, Франція)8 поляризованого плюралізму- багато партій,серед яких є потужні крайні ліві і крайні праві, позасистемна опозиція.Режим- демократ.(Італія, Україна з кін.90рр)
40.Партійна система України
Наша країна нараховує понад 130 ПП. Це партії: Всеукраїнська партія центру «Громадянська злагода», Всеукраїнське обєднання «Громада», Громадянський конгрес в Укр, Демократична партія Укр, Ліберально-демок.партія, Партія вільних селян та підприємців, Партія Зелених Укр., Партія комуністів Укр., Християнсько-ліберальний союз та ін. Правовою основою партій є Конституція Урк, Закони Укр. «Про ПП» і «Про обєднання громадян». ПП є обєднання гром-н-прихильників певної загальнонаціональної програми сусп-го розвитку, які мають за головну мету участь у виробленні держ політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування. За ідеологічним критерієм всі ПП в Укр.можна поділити на: праві, ліві та централістські. Праві виступають за розбудову соборної, самостійної, демократичної, націон укр., відстоюють свободу ринкових відносин, пріорітет приватної власності, цінності зх ліберальної демократії. Праві – прихильники капіталістичного розвитку і націлені на досягнення нашим суспільством рівня індустріально розвинутих країн. Прагнуть до формування «середнього класу», створення системи соц.захисту бідних.(Народний рух Укр., Українська республіканська партія, Конгрес Укр. націоналістів,Християнсько-демократична партія Укр.,Укр. національна асамблея.) Ліві ПП, у своїх документах проголошують лінію на утвердження суверенної Д Укр. та її рівноправне входження в СНД, перехід до ефективної, соц.орієнтованої ринкової ек.з використанням держ регулювання, виступають за домінування сусп-ї власності, боротьба за утвердження в сусп-ві соц справедливості, недопущення експлуатації людини людиною та за побудову демократичного соц-го сусп-ва.(Партія комуністів(більшовиків) Урк, Прогресивна соціалістична партія, Комуністична партія Укр.) розрізняють ліві і праві централісти. особливістю центральних партій є їх готовність до консенсусу, який вони досягають за доп.своєї узгодженої ролі, компромісній і поміркованій, зваженій позиції у політ процесі та прагнення до порозуміння з політ.силами. Праві-Соціал-демократична партія Укр.,.
41.Сутність, типи та роль громодс-х обєднань в політ.житті сусп-ва.
ГО -це формування гром-н на основі їх вільного і свідомого волевиявлення та спільності інтересів. Право на ГО є невідємна частина прав людини. Д.створює рівні можливості для д-ті ГО. ГО зберігають відносну незалежність. Причини появи ГО: 1)Загострення глобальних проблем людства(демогр-ї, продовольчої, екологічної, соц-ї). 2)Посилення реакційних та консервативних сил тероризму. 3)Защемлення прав і свобод людини. 4)неспроможність Д, ПП вирішити ці проблеми. 5)Підвищення культурного рівня гром-н. Права ГО: 1)брати участь у виробленні рішень органів держ.влад і упр-ня; 2)Здійснювати законод-чу ініціативу; 3)Представляти і захищати інтереси своїх членів в держ. і гром-х органів; 4)Брати участь у формувані держ.влади і упр-ня, політ. д-ті в масових заходах. Функції ГО: 1)виховна-формування у своїх членів гром-х якостей,тобто загальної політ.культури, відпов.за справу.2)опозиційна-запобігання надмірної централізації Д, її диктату, бюрократизації. 3)захисна-задоволення і захист інтересів, потреб своїх орг-й, здійснюють допомогу своїм членам. 4)кадрова-підготовка політ.і держ.діячів, керівників гром-х орг-й,активів. Типи: 1)Гром-кі орг-ї-це добровільні самодіяльні обєднання гром-н,які створюються для реалізації певних цілей і захисту інтересів своїх членів,мають статут і програму, формальне членство і зареєстровані держ.органами. *Профспілки, *Молодіжні орг, *Жіночі орг-ї, *Релігійні орг-ї, *Кооперативні орг-ї, *Творчі обєднання. 2)Гром-кі самодіяльні органи-вони створюються при держ.органах. До них належ. комітети Ветеранів війни, праці, інвалідів, комітети захисту миру. 3)Масові гром.рухи-добровільні обєднання гром-н різних соц.політ. орієнтацій згруповані заради досягнення невної мети.
42.Масові демократичні рухи сучасності: соц.склад, ознаки, типологія та ф-ції-Масові гром.рухи-добровільні обєднання гром-н різних соц.політ. орієнтацій згруповані заради досягнення невної мети. Особливості рухів: 1)чисельні; 2) немають чіткого структурно-орг-го оформлення; 3)тимчасові,вони перетвор або в партії, або переходять на вищий щабель згуртованості; 4)вони не відображають інтереси 1го класу,1ї партії, а виражають інтереси широких верств населення. Рухи не боряться за владу. Типи суп-х рухів: 1)націонал.визвольні;2)антифашиські; 3)нові гром-кі рухи: *антивоєнний, *екологічний, *альтернативні- рух гром-х ініціатив,це вирішення повсякденного пит., життя за ініціативою гром-н; *боротьба за рівноправне, політ.і соц. встановлення молоді й жінок, фермерський рух; *регіоналізм- боротьба проти засилля іноземної культури і збереж.нац. культури. Гром-кі рухи за своїм хар-м є: загальнодемократичні(збереження свобод), національнодем-ні.
43. ГО і органи та їх роль в житті сусп-ва.
Класиф-я: гром-кі орг-ї; гром-кі самодіяльні органи; масові гром-кі рухи. 1)Гром-кі орг-ї-це добровільні самодіяльні обєднання гром-н,які створюються для реалізації певних цілей і захисту інтересів своїх членів,мають статут і програму, формальне членство і зареєстровані держ.органами. Гром-кі орг-ї є:легельні, нелегельні, формальні і неформальні. . *Профспілки-орг-я працюючих, захищають інтереси трудящих, боротьба з безробіттям, можуть вислати недовіру уряду. *Молодіжні орг-ї- захищають інтереси молоді, за мир,співробітництво, дружбу між народами, вирішують еколог.проблеми, орг-ю довкілля, проти безробіття, за доступність одержання освіти. Існує Всесвітня федерація демокр.молоді, між нар.спілка студентув, Укр.-ке студентське братство. *Жіночі орг-ї, жінки за рівноправність,за поліпшення умов материнства і дитинства,за демокр.,мир, злагоду. Міжнародна демократична федерація жінок, союз українок, спілка жінок Укр., жінки за майбутнє, ділові жінки, жіноча народна партія. *Релігійні орг-ї, церква може брати участь у гром-му житті, за мир, злагоду. *Кооперативні орг-ї-житлові, споживча кооперація. *Творчі обєднання-добровільні союзи,що єднають осіб творчих. Союз письменників, журналістів. 2)Гром-кі самодіяльні органи-вони створюються при держ.органах. До них належ. комітети Ветеранів війни, праці, інвалідів, комітети захисту миру. 3)Масові гром.рухи-добровільні обєднання гром-н різних соц.політ. орієнтацій згруповані заради досягнення невної мети.
44.Сутність політ.лідерства, теорії його походження та ф-ції лідера.
Політлідер- людина чи група людей, які завдяки своїм особистісним чи груповим якостям справляють переважаючий вплив на соц-ну спільноту. Лідер об’єднує і направляє людей,які чекають, приймають і підтримують його. Політ.лідерство(ПЛ)-процес взаємодії між політ.лідером і людьми на чолі яких він стоїть. Поняття ПЛ може перекриватися понятям політ.керівництво,але керівник-це формальний лідер,не зажди володіє лідерськими якостями як особистість. Функції ПЛ. (Роберт Такер). 1)Діагностична-лідери визначають і оцінюють політ.ситуацію. 2)Політико-формулююча-лідери пропон. певну політику,напрямок д-ті в інтересах спільноти для вирішення певної проблеми. 3)Політико-здійснююча-лідери домагаються підтримки запропонованого політ.курсу та його реалізації певними засобами. В політології можна виділити декілька основних теорій політичного лідерства:
— Теорія рис (Е. Богардус, Ю. Дженнінгс) - грунтується на з'ясуванні якостей, властивим ерудованим лідерам. Феномен лідерства пояснюється особистісними якостями лідера: інтелект, -воля, енергія, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність — об'єктивно висувають особу на арену політичного життя.
— Ситуаційна теорія, її суть полягає в тезі - „лідер є функцією певної ситуації", тобто конкретні обставини формують відбір певного
ї лідера і детермінують його поведінку. При чому пріоритетними є саме обставини а не лідерські якості (В. Даль, Т. Хілтон).
— Психологічна теорія (3. Фройд, Е. Фромм). її представники обґрунтовують лідерство певним психологічним станом носіїв цього феномену, наприклад, наслідками неврозу, так як багато політичних лідерів були невротиками (Іван Грозний, Наполеон, Робесп'єр, Лінкольн, Пуанкаре, Гітлер).
45.Особливості політ.лідера, його риси і місце в сусп-му розвитку.
Політ.лідер- людина чи група людей, які завдяки своїм особистісним чи груповим якостям справляють переважаючий вплив на соц-ну спільноту. Лідер об’єднує і направляє людей,які чекають, приймають і підтримують його. Політ.лідерство-процес взаємодії між політ.лідером і людьми на чолі яких він стоїть. Теорії виникення лідерства: 1)Ситуаційна,лідер зявляється завдяки певним ситуаціям. 2)Т.рис-лідером дозволяє стати необхідна сукупність лідерських якостей. 3)Т.зацікавленої групи, лідер висувається групою.4)Т.сильних осіб.5)Т.наслідування, лідер виступає як потреба наслідування послідовників. 6)марксистка,політ.лідер- це політ.активний представник певного класу,який захищає його інтереси і спрямовує його д-ть. 7)Т.авторитету. Риси лідера:1)вміти правильно оцінити суп.ситуацію 2)вміти виражати і обстоювати інтереси спільноти 3)компетентність, професіоналізм, ерудиція 4)бути генератором ідей, новатором 5)вміти прогнозувати, передбач.сусп-й розвиток 6)володіти політ.культурою 7)моральність 8)мати організаторські здібності, вольові якості, тверді принципи 9)зваженість, гнучкість методів керівництва. Місце в сусп-му житті: Політ лідер є одночасно суб’єктом і об’єктом політ.процесу. Суб’єктом тому, що завдяки своїм особливим рисам і владі він охоплює і веде за собою людей. Об’єктом тому що він соц-ні і часові межі, його д-ть постійно оцінюється за еф-тю та результативністю.
46.Типологія політ.лідерства.
Типи за Вебером: 1)Традиційне ПЛ-засноване на звичаї, традиції\,але передбачає віру підлеглих у те що влада законна та існувала завжди. 2)Харизматичний ПЛ-лідер базується на вірі людей увиключній природній якості лідера, окрім цього деякі риси приписуються людьми. 3)Раціонально-легальнийПЛ(бюрократ.пол.лідер)-передбачає наявність лідерів обраних демократ.законим шляхом. За стилем: 1)Авторитарне ПЛ-передбачає одноосібний спрямовуючий вплив на людей, жорсткий контроль, обмеження ініціативи і творчості у підлеглих. Це часто веде до волюнтаризму, що означає одноосібний обумовлений особистими поглядами підхід до політ.рішень. 2)Демократичне ПЛ-сприяє залученю членів певної грпи до упр-ня, розвиток творчої ініціативи підлеглих за наявністю персональної відпов-ті за рішення. 3)Ліберально-потуральний тип-коли лідер залишає справи на самовплив, пливе за течією подій, не веде за собою людей, а спостерігає, лідер перекладає свої права на заступників і догоджає начальству. За смістом д-ті: 1)лідер-зачинатель, який надихає і запалює людей на якісь дії і пропонує свою програму. 2)лідер-виконавець, він є організатором вже заданої програми. 3)лідер, який є одночасно і надихаючим і оргнізовуючиим. За хар-м д-ті: 1)універсальний, який постійно виявляє свої якості лідера. 2)ситуаційний, той що виявляє якості лідера лише в певних ситуаціях. За способом суп-х перетворень: 1)Революційне лід-во, вони виступають за фундаментальну, радикальну перебудову сусп-ва. 2)Лідери-реформатори прагнуть до збереження і вдосконалення певної моделі сусп-ва за доп.реформ.За Херманом- прапороносці, служителі, торговці, пожежники.
47Формування політ.лідерства.
Феномен політичного лідерства привертав увагу античних мислителів, які підмітили, що там де формується соціум, неодмінно знаходяться свої лідери, і бачили їх в монархах і полководцях - як творцях історії.Політ.лідерство-процес взаємодії між політ.лідером і людьми на чолі яких він стоїть. Теорії виникення лідерства: 1)Ситуаційна(Діл Хітон),лідер зявляється завдяки певним обставинам,ситуаціям. 2)Т.рис(Погартус)-лідером дозволяє стати необхідна сукупність лідерських якостей. 3)Т.зацікавленої групи,лідер висувається групою, виражає її інтереси і пілпорядков.їй. 4)Т.сильних осіб(Емерсон,Нітше), стверджує волюнтариське походження лідера. 5)Т.наслідування,лідер виступає як потреба наслідування попередників чи послідовників. 6)марксистська,політ.лідер-це політ.активний представник певного класу,який захищає його інтереси і спрямовує його д-ть. 7)Т.авторитету. . В політології можна виділити декілька основних теорій політичного лідерства:
— Теорія рис (Е. Богардус, Ю. Дженнінгс) - грунтується на з'ясуванні якостей, властивим ерудованим лідерам. Феномен лідерства пояснюється особистісними якостями лідера: інтелект, -воля, енергія, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність — об'єктивно висувають особу на арену політичного життя.
— Ситуаційна теорія, її суть полягає в тезі - „лідер є функцією певної ситуації", тобто конкретні обставини формують відбір певного
ї лідера і детермінують його поведінку. При чому пріоритетними є саме обставини а не лідерські якості (В. Даль, Т. Хілтон).
— Психологічна теорія (3. Фройд, Е. Фромм). її представники обґрунтовують лідерство певним психологічним станом носіїв цього феномену, наприклад, наслідками неврозу, так як багато політичних лідерів були невротиками (Іван Грозний, Наполеон, Робесп'єр, Лінкольн, Пуанкаре, Гітлер). Сучасна політологія розглядає політичне лідерство як один з найважливіших елементів системи регулювання відносин індивідів, соціальних груп, інститутів у сфері політики і досліджує цей феномен у трьох основних аспектах: сутності лідерства, яка обумовлена соціальними потребами та інтересами; ролі лідерства у функціонуванні політичних систем; типології політичного лідерства. Отже, лідерство -це особлива соціально-історична необхідність людей в організації своєї діяльності.
48.Зміст та ф-ції політ.культури
Політ.культура-(термін введ.наприкінці 18ст.нім. філософ.Гердером,в укр.політ думці впершу чітко сформована Липинським)це типова інтегральна хар-ка індивідуального чи колективного суб’єкта, що фіксує рівень розвитку його політ.свідомості, політ.д-ті та поведінки. ПК є складовою духовної культури сусп-ва. Суб’єктами ПК є: особа, соц.група, клас, політ.орг-ї. Гром-ка культура вимагає чесності, толерантності у ставленні та оцінках сусп-х явищ, суб’єкти політики керуються насамперед інтересами сусп-ва. Функції:1)Виховна-це формування політ.якостей суб’єктів політики, розвитку їх активності. 2)Захисна-охорона політ.ціностей, які відповід.вимогам соц.прогресу. 3)Комунікативна-забезпечує ідейно політ.звязку між гром-ми та політ.системою, передача досвіду поколінь. 4)Прогностична-сприяє передбаченю можливих варіантів поведінки політ.субєктів в різних ситуаціях. 5)Нормативно-регулятивна-направлена на забезпеч.впливу гром-н,орг-й, на політ.процес через існуючі нарми, традиції, ідеали, через гром-й контроль з метою досягнення стабільності сусп-ва. Формування ПК здійснюється шляхом цілеспрямованої д-ті певних орг-й, систем освіти, ЗМІ, мистецтва, літ-ри для виховання людей належної політ.свідомості і активної політ.участі.Структура: пізнавальний блок, нормативно-оцінний,практично поведінковий, інституційний.
49.Політ.свідомість.
Політ.свідомість-вона відображає у людській свідомості політ.буття, і має зворотній вплив на це буття. Існує бва блоки політ.свідомості: *мотиваційний, він обіймає політ.потреб та інтереси, цінісні орг-ї, психолог.,політ.установи, почуття, емоції, політ.переконання; *пізнавальний, до нього відноситься політ.інформованість, політ.знання, політ.теорії, політ.ідеологія. Це обумовлює рівень політ.освіченості суб’єкта, його політ.свідомості. Рівні політ.свідомості: 1)За ознакою суб’єкта П рівень є: *політ.свідомості сусп-ва; *політ.свідомості соц.спільності, огрг-ї; *рівень політ. свідомості особи. 2)за гносеологічним критерієм: *теоретичний-це сукупність політ.знань, ідей, теорій, поглядів, які виникають на основі наукових досліджень політ.процесів. Він дозвол.формувати політ.положення, закони, категорії, здійснювати прогнози; *буденний рівень-предст.сукупність політ.уявлень, поглядів, міфів, які виникли із повсякденної практики людей. Цей рівень відобр.політ.явища, йому притаманні психол.риси: почуття, настрої, емоції, гострота сприймання явищ. Ця свідомість має значний вплив на формув.гром-ї думки, саме буденну свідомість у поглядах великої маси людей назив.масовою свідом., її викор.різні політ.сили для досягнення своєї мети.
50.Сутність політ.ідеології та її функції.
Політ.ідеологія-система теоретичних ідей, таорій, поглядів і політико-програмних форм політ.свідомості,в яких виражаються класові інтереси та ідеали і на основі яких формується самосвідомість групи та їх політ.відносин. Вона не має права підлаштовуватися під будь-які смаки і настрої. За допомогою ідеологічних категорій, заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні курси, соціально-політичні доктрини. Вона покликана надавати значимості стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в конкретно-історичних умовах.Функції: 1)Захисту інтересів та ідеалів, в ній теоретично осмислюється і формується становище та потреби спільнот, що сприяє втіленню їх інтересів в життя, виробленю типів мислення, поведінки і програми д-ті. 2)Пізнавальна-дає гром-м знання про політ.д-ть, життя і сприяє зростанню політ.культури. 3)Соц-но-регулююча-сприяє формуванню і координуванювідносин між соц.спільностями, вона впливає на реаліз.соц-ек-х,політ.та ін програм розвит.сусп-ва,на політ.активність і соц.вибір гром-н.
51. Демократія: поняття, еволюція та форми прояву.
Демократія-форма орг-ї функ-ня і розв.держ.політ.устрою та всього сусп-ва, що ґрунтується на визволені народу, єдиним держ.влади забезпеч прав і свобод людини та умов її здійснення. Риси демокр. виражаються в принципах ліберальної демокр.: *народовладдя: *виборність органів держ.влади; *забезпеч.прав і свобод людей; *наявність опозиції, політ.влади, плюралізму; *додержання принципів рівності людей перед законом; *активна участь гром-н в політ.житті, *недопущення диктату, підпорядкованість меншості(більшості); *контроль за держ.владою з боку гром-н. Прихильником демократ був Демокріт, який вбачав її завдання у забезпеченні спільних інтересів вільних громадян сус-ва.Орг-ні форми демокр.: 1)Пряма дем.-безпосередня участь гром-н в обговорені й прийняті упр-х рішень і в політ.житті. 2)Плебістична-участь гром-н лише в голосуванні. 3)Представницька- опосередкована участь гром-н у прийнятті рішень шляхом обрання ними в органи влади своїх представників. Історичні форми демократії:1)Неполітична, тут колективна власність на землю, класи були матеріальною і соц.основою рівності людей.відсутність додатков.продукту. 2)Перехідна-перехідні ради замінилися родами старійшин, виникла військова дем-я-це дозволило привласнювати частину сусп-го продукту,створилися класи, держава і боротьба за неї. 3)Політична, 4)Феодальна-пол.панувала дворянства, феодалів. 5)Буржуазна- явище під гаслами рівності, свободи, природного права людини, поділу влад. 6)Пролетарська дем-я-влада робітничих класів, яка проголош. не тільки рівність перед законом, а й соц.рівність людей.
52.Ознаки, критерії та принцип демократії.
Ознаки 1.Наявність фундаментальних прав і свобод громадян.2.Можливівсть громадян приймати участь в управлінні державними і громадськими справами.3.Можливість громадян відкрито виражати та висловлювати свої протести.4.свобода засобів масов.інформації.5.Рівність всіх громадян перед законом.6.Система стримувань і противаг.7.наявність ідеологічного і політичного плюралізму Риси демокр. виражаються в принципах ліберальної демокр.: *народовладдя: *виборність органів держ.влади; *забезпеч.прав і свобод людей; *наявність опозиції, політ.влади, плюралізму; *додержання принципів рівності людей перед законом; *активна участь гром-н в політ.житті, *недопущення диктату, підпорядкованість меншості(більшості); *контроль за держ.владою з боку гром-н.* більшості * дотримання та оборона прав меншості.*принцип компромісу та консенсусу. Критерії дамок.: *рівень політ.активності гром-н; *наявність гарантії прав і свобод гром-н; *можливість брати участь в політ.житті.
Передумови демок.: *розвинутий ринок; *високий рівень ек.розвитку країни; *плюралізм форм власності; *політ.плюралізм; *множинність політ.інститутів; *високий рівень духовної культури населення.
53. Проблеми становлення та розвитку демократії в Укр.
Мета народу України - розбудова демократичної, правової, соц.держави, суверенної і незалежної, створення гром-го сусп-ва, якому служить держава, і розв.демократії. Завданням є: * забезп.єдності у здійсненні стратегічної політ.всіх гілок державної влади: закон, викон, судової. Якщо виконавча і законодавча влада не знайдуть порозуміння, спільних підходів до розв’язання принципових проблем економіки та духовного життя суспільства Укр, у неї немає шансів на гідне майб; *здійснення соц-ек реформування країни: структурна перебудова виробництва, припинення його спаду, фінан.стабілізації, завершення процесу приватизації, державна підтримка села. *через прискорення реформи судово-правової системи домогтись відповідності Д новим умовам життя суспільства, захист прав та інтересів людини і гром-на. *Збалансованості соц-ек розв.регіонів, областей, районів, міст і сіл Укр, потребує узгодженості д-ті органів самоврядування. *Вдоск.виробничої системи країни. *Зміцнення засад політ, ек.та ідеологічної багатоманітності. *Забезпечення вільної, неупередженої д-ті ЗМІ. На рівні підвищення рівня життя всього народу, демократичних перетворень створення сприятливої гром-ї думки, загальнонаціональною ідеєю ек.відродження Укр, побудови гром-го сусп-ва і сильної держави, здатної згуртувати народ, необхідно виявити терпимість і мужність у подоланні труднощів. *Забезп.сприятливих зовнішніх передумов для здійснення ефективної внутрішньої політ. Підвищення міжнар.авторитету Укр її мир, без’ядерної військово-політики.Позитивні сторони: 1.Протистояння між президентом і парламентом жодного разу невиявилось у збойний конфлікт.2.Прийняття нового закону КУ.3.Трансформ.старих та створення нових структур держави.
54.Політичний плюралізм і гласність як принципи дамократії.
Політ.плюрал.(запропон. Гарольдо Ласкі)-це принцип орг-ї та функц-ня політ.життя, який відображає розмаїття суб’єктів та інститутів політики, а також множинність їх інтересів, цінностей, поглядів, ідей, вільне змагання і боротьбу цих суб’єктів за владу чи вплив у сусп-ві. Політ.плюралізм-це демокр-на альтернатива монополії однієї партії, етатизму, однієї ідеології, бюрократії, диктату. Головна проблема політ.плюрал. збалансування боротьби різних політ.сил за владу із забезпеченням цінностей та стабільності сусп-ва. Особлив.методами є: компроміс; гласність; співробітництво; перевага більшості; перевага до меншості; діалог.
56,57.Зміст і структура національних відносин, їх місце і роль в політ.житті сусп-ва. Національні відносини — це відносини між людьми, які належать до різних етносів — етнічних груп, націй, народностей, та їх державним утворенням щодо задоволення своїх інтересів. Вони вбирають у себе економічні, політичні, ідеологічні, психологічні, територіальні, мовні та інші відносини і є відносно самостійною системою суспільних відносин. Національні відносини є частиною соціальної системи та водночас підсистемою суспільних відносин; вони мають чинити вирішальний вплив на всі сторони життя багатонаціональної держави.
Національні відносини, відбиваючи всю повноту соціальних відносин, визначаються економічними та політичними факторами. Основними є відносини в сфері політики, бо від них зазвичай залежить розвиток національних відносин у всіх інших сферах. До політичної сфери національних відносин належать такі питання, як національне самовизначення, рівноправність націй, поєднання національних та інтернаціональних інтересів, створення реальних умов для вільного розвитку національної мови та національної культури, Історія розвитку національних відносин свідчить про те, що вони можуть бути трьох типів: рівноправність, панування та підкорення, знищення однією нацією інших. Ідеальним для національних відносин є тип рівноправності.
Національні відносини мають свій вияв на трьох рівнях:
— внутрішньонаціональні — міжкласові, політичні, боротьба за національну гідність, стимулятором якої є національна самосвідомість;
— міжнаціональні — внутрішньодержавні, внутрішньо-регіональні, внутрішньоколективні, міжособові. Тут вирішальна роль належить етнічним факторам, національним стереотипам. Міжнаціональні конфлікти виникають частіше, ніж на інших рівнях;
— міжнаціональні на державному рівні — відносини між національними державамиВажливість та складність національних відносин визначаються тим, що вони охоплюють усі сфери суспільного життя, і кожна етнонація намагається не тільки зберегти власні інтереси, але й закріпити їх у загальновизнаних нормах. Постійна взаємодія між етнонаціями характеризується двома об'єктивними та взаємопов'язаними тенденціями: диференціацією та інтеграцією. Ці протилежні тенденції випливають із внутрішньої сутності національних відносин і мають об'єктивний характер. Головна суперечність у розвитку націй — між національним (одиничним) та інтернаціональним
58.Національні проблеми сучасного розвитку Укр.
Проблема в національних відносинах:1.труднощі та конфлікти через недосконалість конституції та законів; 2.дискримінація та депортація некорінного населення, щодо умов життя і праці;3.мовна нерівність; 4.насильницька асиміляція народу (розчинення, зменшення меншої нації в середовищі більшої нації) зникнення мови, культури(українізація або русифікація); 5.відмова народом в праві на самовизначення; 6.релігійне протистояння різних етносів.Політичними аспектами міжнаціональних відносин, що призводять до конфліктів є:а)намагання певних країн мати перевагу над іншими, привласнити собі право визначати міжнародну політику. б)нерівноправні відносини корінного і не корінного населення. в) елементи шовінізму(агресивна форма націоналізму).
59.Міжнародні відносини: суть, класифікація, закономірносиі розвитку.
Міжнародні відносини-система ек-х,політ, культурних, правових та ін.звязків між державами, націями, класами, урядовими і неурядовими органами, що діють на світовій арені. Класиф-ть: 1)Історичні типи МВ: *рабовласницький; *феодальний; *капіталістичний базується на законах ринку, конкуренції, принципі сильнішого; *соціалістичний-МВ співробітництва і взаємодопомоги, рівноправності. Існують перехідні та змішані типи. 2)За видами МВ: ек,політ, культурні, воєнні, дипломатичні. 3)За соц.критерієм: *МВ залежності, нерівноправності, панування; *перехідні; *МВ співробітництва, рівноправності, партнерства. 4)За критерієм пріоритету: *МВ, які ґрунтуються на балансі сил; *МВ, що спираються на баланс інтересів- на довіру і рівну загаль безпеку гром-ен. Закономірності розв.МВ: система МВ немає цкнтраліз.упр-ня, вона належить до складноорг-них систем, однак під поряд.певним законам. 1)Закон динамічної рівноваги, орієнтує країни, їх відносини на вирівнювання, стабільність. 2)Суперечливість МВ. 3)Демократизація МВ-процеси захисту прав, свобод людей. 4)Тенденція до збільш.числа суб’єктів МВ. 5)Посилення впливу внутр.розвитку Д на МВ і навпаки. 6)Деідеологізація МВ-зменш.впливу ідеології на стосунки, відносини між держ.органами. Міжнародні організації як об'єднання держав характеризуються такими загальними ознаками: договірна основа утворення; наявність певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов'язки; утворення згідно з міжнародним правом.
60.Зміст та типологія зовнішньої політики держави.
Зовні.політ.-це курс Д в міжнародних справах, який покликаний регулювати її відносини з ін.Д і народами у відповідності з нормами
міжнарод.права та нац-ми інтересами, а також створювати між нар.сприятливі умови для внутрішнього розв.своєї країни. Цілі зовн.політ: *забезпеч.нац.безпеки Д; *розвит.співробітництва Д і народів; *забезп.миру і виріш.глобал.проблем. Типи зовн.П: 1)Пасивна- полягає в пристосуванні внутріш.політики до тиску міжнар.середовища, відмова від частини свого суверенітету. 2)Активна-активний пошук рівноваги між зовн.і внутр.політиками Д. 3)Агресивна хар-ся примусовою зміною зовн.і внутр.політики ін.Д. 4)Консервативна хар-ся захистом досягнутого раніше балансу між зовн.і внутр.політ. „Зовнішня політика - діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями"
Для позначення багатоманітності діяльності всіх суб'єктів зовнішньополітичної діяльності і міжнародного політичного життя використовується термін „міжнародна політика".
Зазначене розрізнення зовнішньої і міжнародної політики дає можливість розмежувати зовнішньополітичну діяльність держави як вираження загальнонаціональних інтересів і дії окремих національних суб'єктів політики, наприклад партій, на міжнародній арені, які можуть сприяти загальнонаціональним інтересам.
Таким чином, зовнішня політика -... закордонна діяльність держави Відзначимо особливості зовнішньої політики.
Перша особливість полягає в тому, що вона не має владного характеру. Оскільки суб'єктами та об'єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з них не повинно нав'язувати свою волю іншому.
Другою особливістю зовнішньої політики є її зумовленість певним етапом розвитку міжнародних відносин.
Третьою особливістю зовнішньої політики є її залежність не лише від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікт}' інтересів даної держави з інтересами інших держав.
Четверта особливість зовнішньої політики полягає в тому, що вона має власне інституціональне забезпечення.
61.Принципи сучасної міжнарод.політики.
Між нар.співробітництво виробило принципи сучасної МП, яких дотрим.Укр:1)мирне співіснування Д.2)суверенна рівність Д. 3)те ритор.цілісність Д. 4)мирне врегулювання суперечок. 5)непорушність держ.кордонів. 6) поважання прав людини. 7)співробітництво між Д 8)невтручання у внутр.справи 9)рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею 10)сумнінне викон.зобовязань із між нар.права.
62.Зовнішня політ.сучасної Укр.
В конст.Укр.ст18 говориться-зовнішня політ.д-ть Укр..спрямована на забезпеч.її нац-х інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за принципами і нормами між нар.права. В 1993 ВР Укр. прийняла основні напрямки зовні.політ.Укр,її завдання: *утвердження незалежної Д; *забезпеч.її стабільності, *забезп.її те ритор.цілісності; *входження наукового г-ва Укр. до світової ек. Декларація про держ.суверенітет Укр. 16липня1990- Укр. є суб’єкт між нар.права, членом ООН, активно сприяє зміцненю загального миру, бере участь в загальноєвропейських процесах та структурі, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими. І під час виборів Президента України, і під час виборів до Верховної Ради України багато розмов точилося навколо „протистояння" між Заходом та Сходом України. Думається, що у нас існують елементи національного інтересу, навколо яких можна об'єднати значну частину українського суспільства. Це зокрема:
- престиж України, повага до її громадян;
- забезпечення її територіальної цілісності;
- стабілізація становища на кордонах України;
- підтримка рівноправних, партнерських відносин з закордоном, в т.ч. з сусідніми державами;
- активна участь в діяльності міжнародних організацій, здатних підтримувати глобальну та регіональну безпеку, утверджува™ новий демократичний світопорядок.
Негативний вплив на реалізацію національних інтересів України мають такі фактори як:криза державності; криза цивілізаційних структур (відсутність чітких перспектив розвитку); духовна криза; криза соціальної науки; полі- етнічний характер держави і т. ін. Потрібно пам'ятати, що вирішуючи питання національного інтересу ми вирішуємо не лише власні завдання. Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої політики України сформульовані в .Декларації про державний суверенітет України" (16 липня 1990 р.), у якій було проголошено, що УкраїнськаРСР виступає рівноправним учасникам міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
63.Міжнародні орг-ї як суб’єкти між народ.відносин, їх типологія Питання про суб'єкти міжнародних відносин вирішується через визначення суб'єктів міжнародного права. За цим визначенням є три основних групи суб'єктів міжнародного права і міжнародних відносин. Це держави, міжнародні організації і міжнародні рухи. Держави є головними суб'єктами міжнародних відносин. У світі є близько двохсот держав. Другу групу суб'єктів міжнародних відносин складають різноманітні міжнародні організації. До них належать міжнародні організації глобального й регіонального масштабу, міжурядові й неурядові організації, інтеграційні угрупування і воєнно-політичні блокиМіжнародні організації відіграють значну роль у розвитку міжнародних відносин. Але їм притаманні й негативні риси, такі як: бюрократизація, олігархізація, закритість і неконтрольованість їх діяльності. Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація не створена на основі міждержавної угоди. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові таднші організації.. Міжнародні міжурядові організації формуються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН такі організації набувають характеру їх спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже 20 таких спеціалізованих установ. Найвпливовіші з них: ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) та інші.
Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Організація американських держав, Організація африканської єдності, Ліга арабських держав, Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін..
64.Міжурядові міжнародні орг-ї. ООН: структура, принципи і хар-р.
Міжнародні міжурядові організації формуються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН такі організації набувають характеру їх спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже 20 таких спеціалізованих установ. Найвпливовіші з них: ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) та інші.
Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Організація американських держав, Організація африканської єдності, Ліга арабських держав, Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін..
Цілями ООН : є підтримання міцного миру міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дії держав у досягненні цих спільних цілей. Членами ООН є суверенні держави. ООН виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд. Генеральна Асамблея має право обговорювати пит.в межах Статуту або функцій будь –якого органу ООН і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнар.миру та безпеки. У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав – членів ООН. Рада з опіки слідкує за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основних завдань системи міжнар.опіки. Міжнародний Суд – головний судовий орган ООН. Секретаріат ООН складається з генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. ООН має 17 спеціалізованих установ. Штаб –квартира ООН розташована в Нью- Йорку. До складу ООН нині входить 186 держав- членів. Спеціалізовані установи являють собою не органи ООН, а самостійні міжнародні організації, зв’язані з нею угодами, що визначають умови співробітництва їх з ООН. До спеціалізованих організацій належать: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, всесвітній поштовий союз, Всесвітня організація інтелектуальної власності та інші. Взаємовідносини спеціалізованих установ ООН визначаються Статутом ООН, статутом спеціалізованих установ, угодами спеціалізованих установ та ООН. Вищі органи спеціалізованих установ складаються з усіх держав - членів. У різних міжнародних організаціях вони мають неоднакові найменування: Конгрес, Генеральна конференція, Повноважна конференція, Асамблея і т.д. Вищі органи визначають загальну політику установи, розробляють рекомендації державам –членам, періодично переглядають установчі акти, схвалюють тексти міжнародних конвенцій з питань, що належать до сфери діяльності відповідних спеціальних установ. Зараз Україна, як співзасновник Організації Об’єднаних Націй, є членом 20 її організацій, а також 60 постійних та тимчасових органів.
65.Неурядові міжнародні організації
Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація не створена на основі міждержавної угоди. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові таднші організації..
66.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
Глобальні проблеми-складні пит.світового розвитку,що постали перед людством у 20ст.і потребують негайного вирішення об’єднаними зусиллями між нар.співробітництва. Причини виникнення ГП: *посилення її руйнівного впливу на природу; *виникнення суперечностей між людиною і природою, людиною і людиною; *активно-перетворююча д-ть людини; *екологічна і загальна духовна культура людей; *негативні наслідки НГП; *безвідповідальність; *жадоба наживи. Теоретико-методологічною основою вирішення проблем є вчення Вернадського про зв'язок біосфери і ноосфери(це ідеальна, мисляча оболонка землі,розумова і спрямована ідеальна орг-на воля, сфера взаємодії людини і природи управляється науковим розумом, який людська д-ть виступає визначальним чиником розвитку).Існує політика глобалізму- цілеспрямована сумісна д-ть держав світу для вирішення ГП. Принципи: 1)співробітництво країн; 2)вирішення проблем здійснюється через вирішення локальних проблем: *створення системи всеосяжної між народ.безпеки, досягнення повного ядерного розброєння; *розвиток енергетики, що не веде до потепління клімату, впровадження безвідходних технологій; *створення нового світового ек.порядку, що передб.справедлив.обмін між Д і країнами 3 світу; *відновлення лісів; * стабілізація с\г в-ва, перехід від індустріального г-ва до біологічного землеробства; *принципи зрост.темпів населення через втілення відповідної демограф.П; *створ.механізму всесвіт.моніторингу за станом біосфери; *ведення в практику в усіх країнах стимулювання тих в-тв, які вживають заходи для захисту природи і застосув.суворих санкцій до тих, хто цього не робить.
Аксіоми Ільїна:1Д влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, котра породжує право, а як правомочне повноваження. Право народжується не від сили, від права і від природного права. Влада яка не має правової санкції, не має й правового виміру, отримує її від конституційною закону і правосвідомості.2.ДВ повинна бути одна. Вона є єдиним волевиявленням, яке виникає з єдності права. В кожному політ союзі ДВ,за суттю і метою є єдиною. Наявність 2-х ДВ свідчить про існування 2-х політ союзів. 3. влада повинна здійснюватись людьми, які повинні мати високі етичні та політичні якості, тому що влада яка не має авторитету є гіршою ніж та яка цієї влади взагалі не має. Народ який відмовляється від правління кращих є ганебним натовпом. 4. політична програма пануючих може включати може включати лише ті заходи, які мають загальний інтерес. Це тому що ДВ покликана утверджувати природне право, а вона збігається з заг інтересами народу і кожного громадянина зокрема. 5. політ програма повинна включати в себе лише ті заходи і реформи, які можна буде втілити в життя. 6. ДВ принципово пов’язана із розподільчою справедливістю. Але Ільїн застерігає, що влада має право і обов’язок відступати від неї тоді, коли цього вимагає підтимка національно-духовного буття народу.