ПЛАН Вступ Розділ І. Теоретичні основи екологічного виховання Виховання ціннісного ставлення учнів до природи Показники екологічної вихованості у молодших школярів З історії розвитку виховання екологічної культури дітей: за матеріалами усної народної творчості Екологічне виховання за народними традиціями. Розділ ІІ. Шляхи формування дбайливого ставлення до природи 2.1. Вправи на усвідомлення особистої причетності до проблем довкілля 2.2. Методики діагностування дітей для розвитку в них екологічної культури 2.3. Засоби екологічного виховання Висновки ЗМІСТ ПЛАН 2 ВСТУП 4 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ 6 1.1. ВИХОВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ УЧНІВ ДО ПРИРОДИ 6 1.2. ПОКАЗНИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ВИХОВАНОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 8 1.3.З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ: ЗА МАТЕРІАЛАМИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ 12 1.4. ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ЗА НАРОДНИМИ ТРАДИЦІЯМИ 18 РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ 22 2.1. ВПРАВИ НА УСВІДОМЛЕННЯ ОСОБИСТОЇ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ПРОБЛЕМ ДОВКІЛЛЯ 22 2.2. МЕТОДИКИ ДІАГНОСТУВАННЯ ДІТЕЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ В НИХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ 29 2.3. ЗАСОБИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ 34 ВИСНОВКИ 41 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 42 ДОДАТКИ 45 ВСТУП Екологічна криза, що набула загальнопланетарного характеру, стала нині реальною загрозою існування людської цивілізації. У пошуках шляхів розв’язання екологічних проблем світова громадськість об’єднує свої зусилля з метою збереження навколишнього середовища. Вирішення складних екологічних проблем не можливе без формування в людей екологічної свідомості, а на її основі – екологічної культури. У системі екологічної освіти і виховання виключне місце займає початкова школа. Саме цей період у житті дітей досить важливий для усвідомлення себе як невід'ємної частки живої природи, своєї ролі та значущості в збереженні її цілісності. Аналіз шкільної практики та результатів спеціальних досліджень засвідчує, що сучасна система освіти не забезпечує системного впливу на особистість молодшого школяра з метою подолання надмірного прагматизму стосовно навколишнього середовища. Початкова школа потребує ефективних виховних технологій, спрямованих на гармонізацію стосунків у системі «учні-довкілля», результатом якої має стати формування у дітей дбайливого ставлення до природи. Проблема виховання дітей засобами природи представлена в історії педагогічної думки. Гуманістичні підходи до організації взаємодії дітей із довкіллям висвітлені у працях Ж.-Ж. Руссо, Я. Коменського, Г. Сковороди, А. Дістервега, Й. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової, А. Макаренка, В.Сухомлинського та ін. Розвитку загальних положень екологічної освіти і окремим аспектам даної проблеми стосовно початкової школи присвячено ряд психолого-педагогічних праць. Так, А. М. Галєєва, А. І. Захлєбний, І. Д. Звєрєв, І. Т. Суравегіна дали методологічне трактування ряду принципових теоретичних положень екологічної освіти, зробили значний внесок у розробку мети. Завдань і принципів, визначили шляхи реалізації її змісту. У розвитку теорії та практики екологічного виховання учнів початкової школи значна роль належить М. М. Вересову, Є. О. Гріньовій, С. І. Жупаніну, Н. С. Коваль, Л. К. Нарочній, Л. П. Печко, А. А. Плешакову, Г. П. Пустовіту, М. Н. Сарибекову, Л. Г. Салєєвій, Г. С. Тарасенко та ін. вченим. Так, М. М. Вересов, Є. О. Гріньова, Л. Г. Салєєва розробили загальні підходи до відбору змісту, форм і методів екологічної освіти учнів початкової школи. Н. С. Коваль, Л. К. Нарочною, А. А. Плешаковим здійснена систематизація екологічних знань, адаптація їх до умов початкової школи. Об’єкт дослідження – процес формування дбайливого ставлення школярів до природи. Предмет дослідження – зміст, форми та методики формування екологічної культури молодших школярів. Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні, розробці змісту, форм та методик, які б забезпечили формування екологічної культури молодших школярів. Відповідно до мети визначені завдання дослідження: Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у філософській, психологічній, педагогічній літературі. Теоретично обґрунтувати педагогічні умови ефективного формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи. Визначити показники екологічної вихованості молодших школярів. Обґрунтувати та розробити зміст, форми і методики формування екологічної культури школярів. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ 1.1. ВИХОВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ УЧНІВ ДО ПРИРОДИ Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання. Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика. У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. Екологічне виховання школярів на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах «глибинної екології», яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв'язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи. Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи». Ефективне екологічне виховання школярів передбачає: оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків; створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.); удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи; формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства. Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природоперетворювальної діяльності людини [29,c. 298-300]. Екологічна культура – це не лише форма духовної активності, а й духовно-практична діяльність людини, усвідомлення суспільної та особистісної цінності природи, відповідальне, бережливе ставлення до навколишнього середовища, система екологічних знань, умінь; ознайомлення з проблемами навколишнього середовища різного рівня і практична участь у розв’язані екологічних проблем найближчого оточення; набуття певних побутових умінь і навичок екологічного характеру, їх розвиток і практичне використання; охорона довкілля і здоров'я людини, як важливої складової екологічного виховання школи. [14, c. 70] У порівнянні з навчальною, позаурочна виховна робота має ширші можливості щодо формування нового типу взаємин з природою. У зв’язку з цим спроектовано організаційно-педагогічну модель формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи, відповідно до якої поетапно здійснюється виховна робота: корекція емоційно-ціннісних установок на взаємодію з природою, розвиток еколого-пізнавальних можливостей, збагачення інтелектуальної сфери знаннями дієво-практичного характеру, реалізація програми природоохоронних дій [Додаток Б]. 1.2. ПОКАЗНИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ВИХОВАНОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У визначені критеріїв екологічної вихованості вирішальну роль відіграють уявлення про суть, динаміку, кінцеву мету виховного процесу. У широкому смислі екологічне виховання — це багатостороння взаємодія дітей як активних суб'єктів діяльності з навколишнім природно-соціальним середовищем, у процесі якої вони формуються як особистості — представники особливої екосистеми : людина — природа — суспільство, — пристосовуються до умов не тільки соціального життя, а й до нових екологічних умов природного та соціального середовища. Паралельно процесу соціалізації людини відбувається процес екологізації особистості - формування його як носія нового типу культури взаємодії з оточуючим світом — культури екологічної. У більш вузькому понятті процес екологічного виховання ми розглядаємо як цілеспрямований вплив на розвиток екологічної культури особистості. Мабуть, слід розглянути поняття екологічного виховання і у вузько-спеціальному смислі — як цілеспрямований вплив на розвиток професійних якостей особистості спеціаліста-еколога. Таким чином, головною метою екологічного виховання є формування екологічної культури, яка складається з сукупності екологічно розвинених свідомості, емоційно-чуттєвої та діяльної сфер особистості. Екологічна культура — якісне новоутворення особистості, частина її загальної культури. Отож, показники її сформованості необхідно дослідити на двох, умовно кажучи, рівнях: внутрішньому та зовнішньому — якісні зміни у структурі особистості та їхні виявлення у взаємодії людини з навколишнім світом. На першому (внутрішньому) рівні ми оперуємо такими категоріями, як потреби, здібності, інтереси, цінності, мотиви, звички, чуття, емоції, знання, вміння, навички, суб'єктивна позиція та ін. На другому (зовнішньому) рівні ми користуємося такими категоріями, як ставлення, поведінка, вчинок, діяльність, взаємодія тощо. Молодший шкільний вік — самоцінний етап у розвитку екологічної культури особистості. У цей період відбувається якісний стрибок, який багато в чому визначає процес розвитку екологічної культури особистості у подальшому і виражається у формуванні в дитини усвідомленого ставлення до навколишнього світу, у тому, що вона починає виділяти себе з навколишнього середовища, долає у своєму світосприйнятті відстань від "Я — природа" до "Я і природа". У дитини розвивається емоційно-цінносне ставлення до навколишнього; інтенсивність накопичення особистого досвіду із взаємодії з навколишнім світом приводить до формування міцної наочно-образної картини навколишнього світу, що визначає процес розвитку екологічної культури особистості у подальшому; завершується процес формування основ морально-екологічної позиції особистості до характерних проявів її у взаємодії дитини з навколишнім (природним та соціальним середовищем, людьми, самим собою). У процесі розвитку екологічної культури молодшого школяра можна умовно виділити етапи, що співпадають з переходами дитини з класу в клас. Як основні критерії зростання слід назвати набутий дитиною досвід взаємодії з навколишнім світом (забезпечує необхідну базу у розвитку екологічної культури особистості) та такі прояви морально-екологічної позиції особистості: — засвоєння норм і правил взаємодії з навколишнім світом, наявність потреб у придбанні екологічних знань, орієнтація на їхнє практичне застосування; потреба у спілкуванні з представниками тваринного та рослинного світу; прояв естетичного відчуття, вміння та потреби бачити й розуміти прекрасне; прояв ініціативи у рішенні екологічних проблем найближчого оточення. Базовим у розвитку екологічної культури першокласника виступає рівень, якого він досяг у шкільному віці. Нова сходинка розвитку дитини пов'язується з набуттям нею екологічно орієнтованого особистого досвіду за рахунок: спостережень різних станів навколишнього середовища; первинних оцінок діяльності людей (на рівні «добре – погано»; виконання запропонованих учителем правил поведінки; спілкування .з представниками тваринного та рослинного світу; естетичної насолоди красою природи та творчого втілення своїх вражень в усних розповідях малюнках; дбайливого ставлення до предметів, якими щоденно користується. Показники сформованості екологічної культури дитини на першій сходинці початкової школи: дитина виявляє інтерес до об'єктів навколишнього світу, умов життя людей, рослин, тварин, намагається оцінювати їхній стан з позиції «добре — погано»; залюбки бере участь в екологічно орієнтованій діяльності; емоційно реагує під час зустрічі з прекрасним, намагається передати свої почуття у доступних видах творчості; намагається виконувати правила поведінки на вулиці, в транспорті, та ін.; виявляє готовність надати допомогу тим, хто її потребує; намагається контролювати свою поведінку, не завдавати шкоди навколишньому середовищу. Якісно нова сходинка, на яку піднімається другокласник у розвитку своєї екологічної культури пов'язується з такими надбаннями в особистому досвіді: від простого спостереження — до спостереження – аналізу (чому добре, а чому погано); співвіднесення своїх дій і поведінки у тій чи іншій ситуації з діями інших людей і їхнім впливом на природу; дбайливе ставлення до предметів побуту за власним бажанням; участь у творчій діяльності дорослих. Показники сформованості екологічної культури у молодших школярів на другому етапі доповнюються: інтересом дитини до об'єктів навколишнього світу, що супроводжується спробами дитини їх аналізувати; участю в тій чи іншій діяльності разом з дорослими з виявленням самостійності та творчості; спілкуванням з представниками тваринного та рослинного світу, що викликано переважно піклуванням про них, ніж отриманням задоволення; виконанням ряду правил поведінки у навколишньому середовищі, що стало звичною справою. На третьому етапі, який завершує період молодшого шкільного віку, особистий досвід дитини поповнюється новим змістом: аналізом спостережень за станом навколишнього середовища і посильним внеском у поліпшення його стану; дієвим піклуванням про представників тваринного і рослинного світу; використанням одержаних знань, вміння та навичок в екологічно орієнтованій діяльності; втіленням своїх вражень про навколишній світ в різних видах творчості. Про показники сформованості екологічної культури на третій сходинці початкової школи можна судити за такими проявами: дотримання правил поведінки у навколишньому світі: дитина контролює свої дії, співвідносячи їх з обстановкою та можливими наслідками для тих чи інших об'єктів навколишнього середовища; виражена потреба у піклуванні про тих чи інших представників тваринного та рослинного світу. [4, c. 43-46] 1.3.З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ: ЗА МАТЕРІАЛАМИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ Природа... Єдина і неповторна. В нашому житті, сповненому щоденних турбот і проблем, як часто ми ставимо собі питання, що означає для нас матінка-природа. Ми звикли її сприймати як належне, те, що завжди було і завжди буде. Але стан Землі невпинно змінюється, і не на краще. Саме тому проблеми екології як проблеми збереження життя на планеті стали надзвичайно гострими. Метою цього питання є розгляд історичних витоків виховання екологічної культури дітей та аналіз фольклорних джерел як одного із елементів цього процесу. Як відомо, мету й зміст виховання диктують конкретні умови діяльності людини. Щоб жити, треба виробляти й відтворювати матеріальні та духовні цінності. Для цього потрібно, аби прийдешні покоління могли перейняти естафету життєдіяльності від старших. Адже людина в дитячому та юнацькому віці не має досвіду, знань, умінь та навичок поведінки, які потрібні їй для трудової й суспільної діяльності. Усе це приходить тільки через виховання, єдність, наступність і спадкоємність поколінь. Засвоюючи і використовуючи попередній досвід, нове покоління збагачує й удосконалює його, робить свій внесок у розвиток матеріальної і духовної культури. Такою є закономірність суспільного прогресу. Тому без виховання не може обійтися жодне суспільство. Виховання — загальна й вічна категорія, властива всім етапам розвитку людства. Східним слов'янам загрожувало зникнення, якби вони не турбувалися про вироблення засобів підводити своїх малюків до мети оволодіння всіма необхідними для виживання навичками й видами поведінки в природі, на шляху до досягнення цієї мети зароджувалося те, що зараз називається вихованням екологічної культури. Вплив людини на природу був мінімальним, а залежність дуже сильною. Тому метою виховання малюків східних слов'ян у період від народження до семи років було пізнання дитиною навколишнього світу, оволодіння навичками й уміннями, необхідними для найпростішого існування, уміння жити серед природи, бережливо до неї ставитись. Як відомо, основою процесу виховання екологічної культури є об'єктивно сформовані в різні вікові періоди ставлення і взаємодії дитини з навколишнім природним середовищем. У дітей східних слов'ян у період з народження до семи років ці стосунки існували на несвідомій основі. Вони не виділяли себе із об'єктів й суб'єктів навколишнього світу. Між малюками й навколишнім середовищем встановлювалися інтуїтивні взаємовідчуття, взаємосприйняття і навіть взаєморозуміння. Іншими словами, між дитиною й суб'єктами середовища створювались безпосередні міжоб'єктні стосунки. Вона була відкрита для того, щоб сприймати правила цих взаємин, перетворювати їх у свої звички, в частину своєї натури. У період від народження до 10 років дитина засвоювала правила й навички поведінки в природі, набувала уявлень про навколишній світ. Вчений, педагог Тетяна Володимирівна Дяченко виділяє такі основні способи виховання екологічної культури дітей східних слов'ян у період від народження до 10 років: гра, елементарне ознайомлення з будовою світу, передача елементарних знань про богів, організація спостережень за природою, запевнення, роз'яснення моральних норм та правил поведінки в природі, особистий приклад, розумні вимоги, заохочення позитивної поведінки засобами фольклору, контроль поведінки, заборона негативних дій щодо природи [9, c.23-24]. Сприйняття навколишнього світу в наших предків було надзвичайно екологічним. Людина і природа були одним цілим. Їхні взаємини ґрунтувалися на взаєминах одухотворених елементів космосу: все. що оточувало людину, ліси, річки, степи, гори, було наділено душею. Давньослов'янські боги уособлювали різні природні стихії, з якими людина спілкувалася через обряди, магічні дії. Занапастити природу)- — то означало занапастити живу душу. Слов'янська міфологія, казки, народні звичаї і обряди —- все це світ живої природи, і ставлення людини до неї — трепетне, ніжне і шанобливе. Дехто вважає, що й сьогодні екологічне мислення полягає у сприйманні природи як мислячої істоти, тим більше, що останні наукові дослідження свідчать про те, що не лише тваринний, а й рослинний світ має певні, ознаки свідомості. Знайомство дитини з життям починається з фольклору. Народна творчість — це естафета від покоління до покоління, це родовий зв'язок із предками. Духовність у дитини вкорінюється завдяки використанню батьками багатого фольклору українського народу. А це — колискові пісні, загадки, прислів'я, екологічні казки, міфи і легенди про тваринний і рослинний світ, розповіді про роль природи в житті нашого народу, знайомство з обрядовою поезією, народними піснями про вербу, калину, квіти, віршами українських поетів про природу. У сучасному житті духовний досвід минулих поколінь відіграє важливу роль. До нас дійшли колискові пісні, як найдавніший елемент екологічного фольклору, знайомство з яким розпочинається ще у віці немовляти, через колискову пісню, в яку закладено вікову мудрість і досвід народу, його художній геній. Відомий російський науковець Г.Виноградов, аналізуючи дореволюційну фольклористику, а саме колискові пісні східнослов'янських народів, виділяє колискові, які відображають світ дитини із традиційними колисковими мотивами про кота, колиску (люльку), персоніфіковані образи сну і дрімоти. Колискові складають найзначніший та найбільш життєстійкий жанр екологічного фольклору. Вони з молоком матері передають малюку чарівний світ української природи, бережливе ставлення до пташок, тварин, а це і є найпершою сходинкою у вихованні екологічної культури дитини. Із подорослішанням і розвитком дитини виникала потреба в складніших формах виховання. Для цього була створена поезія пестування. Свою назву пестушки отримали від слів «пестити», «тішити» відомих дуже давно. Численні пестушки й забавлянки по-різному відкривали перед дитиною світ природи. Така пестушка, як "Печу-печу хліб", записана етнографом К. Авдєєвою 1842 року на території України, вчить бережливо ставитися до хліба, до землі, що дає врожаї. У забавлянках східних слов'ян враховувався природний потяг малят до всього, що було пов'язано із тваринами Забавлянки вчили їх бути добрими й чуйними з тваринами — котиком, зозулею, горобчиком, зайчиком... Фольклорні жанри, які продовжують своє життя у XX столітті обов'язково включають в себе народну казку. Українська казка має тисячорічну історію, вона передається від дорослих до дітей, формуючи простір збереження культурної інформації, здійснюючи пам'ять етносу. Функціонування казки — це рідкісний випадок постійного, актуального затребування все новими поколіннями першоджерел культури, що зберігаються якраз у тексті, у коді самої словесної моделі світу. Цей код містить у собі глибинно-підсвідому інформацію, яка одночасно є вселюдсько-важливою і без труднощів, майже автоматично зчитується свідомістю дитини, яка входить у світ культури, Дитячі психологи відзначають, що малюк потребує саме середовище казковості, в якому він вибудовує власну діяльність. Саме тому казка в такій ситуації надає дитині, котра прилучається до людської культури, універсальний інструментарій для конструювання світу, втіленого в слові. На думку К.Чуковського, "казка для кожної нормальної дитини є найздоровіша їжа — не ласощі, а насущний і дуже поживний хліб, і ніхто не мас права відбирати у неї цю здорову, нічим не замінювану їжу. Історія дитячої екологічної казки у східнослов'янській традиції починається з середини XIX століття завдяки укладеним збірникам С. Авдєєвої, О.Афанасьєва, І.Франка, Б.Грінченка, К.Ушинського. Якщо розглядати казку в сприйнятті її дитиною, то можна тематично поділити групу казок на казки про тварин, кумулятивні казки, чарівні казки та соціально-побутові казки. Особливе значення має навчання народному календарю, яке поєднує раціональне знання про природу, народні звичаї, норми суспільної поведінки. Дуже багато дає дитині фольклор свого народу, завдяки якому увага дітей акцентується на головних прикметах природних об'єктів, розкривається естетична цінність природи, художньо-поетичне одухотворення. Фольклор навчає дітей доброму ставленню до природи, з’єднуючи екологічний зміст з відповідними обрядами і прямими застереженнями і заборонами. У казках завжди можна знайти ідею взаємодопомоги людини і природи, про що свідчать назви багатьох з них: "Як пес хазяїна від смерті спас", "Як лисиця зробила людину багатою", ''Справедливий вуж" [25, c. 22-24]. Народ намагався прищепити дітям любов до природи через підкреслення її краси. Сонце обов'язково в народному фольклорі «ясне» і «добре», зорі — «ясні». Часто тварин називають «королями» і «панами». У загадках підкреслюється корисність тих чи інших видів флори і фауни — соловейко співає «як артист», «грак – друг ланів», про дятла склали таку загадку: "Вірно людям я служу, їм дерева стережу, дзьоб міцний і гострий маю, шкідників ним здобуваю". Велике значення для виховання бережливого ставлення до тварин мав специфічний жанр дитячої календарної поезії ладканки до худоби — пісні-примовки, які діти співали під час першого вигону худоби на пасовище, Ладканки уміщували такі виховні моменти: по-перше, це вказівка на практичне значення домашніх тварин в житті людини ("молока дати")", по-друге, зображення в образній формі піклування про тварин («я їх та й люблю») [8, c.64]. Для ладканок було характерно одухотворення образів природи та словесне наставляння дітей па доброзичливе ставлення до явищ природи, представників рослинного та тваринного світу, що впливало на формування позитивного ставлення до навколишнього середовища. Одухотворення природи характерне також і для дитячої календарної поезії. В жанровій простоті дитячого фольклору особливо виділяються пісні-заклички. Назва "заклички" походи від слова "закликати" — звати, просити, запрошувати, звертатися, як і "примовки" від "примовляти". Походження їхнє дуже давнє і пов'язане з язичницькою вірою в магічну силу людського слова, його здатність приборкувати навіть стихію природи. Зародилися заклички та примовки в середовищі землеробів, тому й спрямовані вони до життєдайності землі, сонця й води, їхній зміст тісно пов'язаний з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Тому пісенні заклички й словесні примовки можна віднести до календарного фольклору. Дітей східних слов'ян рано залучали до праці, разом з дорослими вони турбувалися про врожаї, переживали радості й невдачі, переймали духовну культуру, в тому числі й такі словесні дійства, як заклички й примовки, а також знання про послідовність й види сільськогосподарських робіт, У закличках діти зверталися, як до живих істот не лише до звірів, птахів, але й до сонця, дощику, води, зелених листочків. Заклички були зверненням до сил природи і мали на меті викликати бажане. До них діти зверталися, як до живих істот. З розширенням заклинальних форм ускладнювалась і художня структура, вони перетворювалися на невеликі художні твори. В переважній більшості творів культивується доброзичливе ставлення дітей до природи. Діти віталися із сонечком, просили його засвітити. Віршики символізували виклик сонця — джерела світла й тепла, які оживляють навколишню природу, сприяють вирощуванню хліба. Заклички були своєрідною грою дітей. Вони співали їх хором або поодинці й просили: Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику. Тобі каша, мені борщ, Щоб густішим ішов дощ. Такі заклички до дощу властиві всім східнослов'янським народам. Зрозуміло, що стилістична форма змінилася протягом багатьох століть, але зміст залишився давнім. Заклички можуть стосуватися не тільки дощу, сонця, а й веселки, птахів, дерев. Заклички й примовки по-народному мудрі. Вони єднають людину з природою, виховують у дітей бережливе ставлення до всього живого, доброту й чуйність. Отже, використання фольклору як засобу екологічного виховання розпочиналось з найранішого дитинства. Дитячий фольклор, що створювався для дітей молодшого віку, вже містив мотиви єдності з природою та необхідності бережно до неї ставитись. Передача знань про природу, екологічні уявлення наших пращурів, формування переконань щодо бережливого ставлення до природи — все це відбувалося завдяки усній народній творчості, яка передавалася із покоління в покоління віками шляхом: акцентування уваги дітей на найсуттєвіших ознаках об'єктів природи; розкриття естетичної цінності природи: художньо-поетичне одухотворення природи; словесної настанови дітей на доброзичливе ставлення до природи; прямих повчань, упереджень, заборон; поєднання екологічного змісту з відповідними обрядовими, музичними, ігровими елементами. Тому можемо зробити висновок, що така глибина народної культури екологічно забарвлює образ української культури в цілому і впливає на формування екологічно означеної духовно-світоглядної традиції [22, c. 27-29]. 1.4. ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ЗА НАРОДНИМИ ТРАДИЦІЯМИ Практика підтверджує, що найбільшої різноманітності форм екологічного виховання учнів можна досягти в позакласній та позашкільній навчально-виховній роботі. Нині відбувається інтенсивний процес становлення позакласної та позашкільної виховної роботи на національній основі в школах Івано-Франківської, Львівської, Сумської, Київської областей та ін. У них проводяться виховні заходи у формі свят: «Козацькому роду нема переводу», «Без верби і калини нема України», «Українські вечорниці», «Українські обереги», «Українська хата, піч і хліб», «Бабусині казки», «Зелений барвінок», «Українська народна пісня», «Мамин рушник», «Бабуся — берегиня роду» і т.д. В основі їхнього змісту — легенди, перекази, загадки, які відображають надзвичайно широке використання рослин у народній обрядовості, побуті, фольклорі, дають змогу виділити одну з провідних ідей — надзвичайно шанобливе і дбайливе ставлення народу до природного середовища, розуміння своєї органічної єдності з ним, відчуття позитивного впливу природи на людський організм, тобто його етичні і правові норми (цінності). Підтвердженням сказаному можуть бути приклади використання народом рослин з лікувальною метою, знання про благотворний їх вплив на людський організм, зображення на побутових речах та в оздобленні одягу орнаментів, запозичених у природи (рослини, тварини та ін.) як оберегів від усього злого. Завдяки природженій допитливості й спостережливості, характерній нашим предкам, було помічено сприятливий і заспокійливий вплив рослин на людський організм, що на сьогодні одержало наукове підтвердження та визнання. Символами ж української землі завжди були верба і калина, які висаджували в пам'ять про різні видатні події [23, c.38-39]. Народна заповідь «Не нашкодь!» навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народні цілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за її зовнішнім виглядом. Народні традиції та знання про природу є тим розвивальним середовищем для кожної дитини, в якому існуватимуть необхідні умови для формування її екологічної культури. Моральні норми й цінності, закладені в народних традиціях, стають регуляторами життя та діяльності особистості, її активною внутрішньою позицією в процесі дій, що вимагають здійснення морального вибору та відповідальності в стосунках з природою. Учені-психологи підтверджують, що навички і вміння відповідальної поведінки дитини, моральні норми і цінності формуються за умови її безпосередньої практичної діяльності із застосуванням методів виховних вправ. Одним із важливих виявів творчих якостей особистості є її ціннісне ставлення до предметів і явищ життя. Ціннісне ставлення до природи означає усвідомлення самоцінності природи, яке зумовлюється системою світоглядних знань особистості, життєвим і соціальним досвідом, який формується і виявляється лише в процесі активної оцінної діяльності, тобто вмінням оцінювати. Формування саме таких оцінних умінь і навичок у дітей шкільного віку досягається вивченням народного історичного досвіду, традицій спілкування з природою, ставлення до неї. Природа розглядається через призму суспільних потреб і цінностей: як середовище життя людини й інших живих організмів, як джерело ресурсів, що особливо важливо для формування готовності відповідально ставитися до природного довкілля. Отже, народні традиції розглядаються як один із дидактичних засобів вирішення завдань щодо створення умов, за яких виникають реальні можливості реалізувати духовний, інтелектуальний і фізичний потенціал особистості. Тобто виникають умови для виявлення й розвитку нахилів і здібностей школярів, пізнання природи, суспільства людини, істини; вироблення власного гуманного і незалежного погляду на навколишній світ; розвитку в дітей потреби постійно навчатися і самонавчатися; набуття ними способів і досвіду практичної діяльності в природі. Для розвитку індивідуальності кожної дитини необхідна її особиста взаємодія з матеріальним і духовним світом, соціальним та культурним довкіллям, коли створюються умови за яких виникають можливості для використання та реалізації духовного, інтелектуального і фізичного потенціалів. Позитивному вирішенню цих проблем сприяє моделювання і переживання учнями різноманітних ситуацій, що дає змогу сформувати особистісне ставлення до фактів дійсності, засноване на їхніх особистісних переживаннях, і включається в особистісну систему цінностей, що формується. Вивчаючи й аналізуючи довкілля, учні виявляють факти його забруднення, моделюють ситуації і знаходять можливий шлях позитивного їх вирішення у формі предметних, ігрових, ситуаційних уроків, на яких кожний учень має змогу одержувати первинні результати в пізнанні навколишнього світу. Практична діяльність формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання в переконання. Саме за таких умов відбувається єднання емоційних, прикладних чинників, інтенсивно формується світогляд дитини. Дуже важливо, щоб народні знання про природне середовище тісно поєднувалися, впліталися в зміст навчальних предметів, у програми екологічної освіти і виховання школярів. Тому у зміст навчання треба добирати такі народні традиції, які б: давали учням елементарні екологічні знання, дохідливо пояснювали взаємозв'язки компонентів системи «людина—суспільство—природа»; визначали моральні норми (правила) поведінки школярів у навколишньому; забезпечували можливість усвідомленого розуміння дітьми естетичної цінності природи; встановлювали зв'язок між інтелектуальним і емоційним розвитком дитини; забезпечували можливість досить легкого і усвідомленого використання учнями знань про народні традиції у власному ставленні до природи. Отже, народні традиції, можуть творчо застосувати вчителі початкових класів на уроках «Ознайомлення з навколишнім світом» і «Природознавство» з метою екологічного виховання молодших школярів [23, c. 38-39]. РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ 2.1. ВПРАВИ НА УСВІДОМЛЕННЯ ОСОБИСТОЇ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ПРОБЛЕМ ДОВКІЛЛЯ У житті ми часто зустрічаємося з тим, що різні наші бажання і прагнення суперечать одне одному. Так, прагнення скоротити споживання електроенергії вступає у протиріччя з бажанням комфорту чи зручності в роботі, зростанням кількості використовуваних у побуті електроприладів. Щоразу в таких ситуаціях доводиться вибирати: що важливіше, чим можна поступитися? Цей вибір у кожного буде своїм, адже залежить від системи цінностей особистості, від того, яке місце у ній посідають екологічні цінності. Екологічно доцільна поведінка спрямована насамперед на гармонізацію інтересів особистості у задоволенні таких потреб: матеріальних (потреби у сировині та енергії для виробництва); рекреаційних (потреба у відпочинку й оздоровленні); духовних (зокрема, естетичних); вітальних (потреби у воді, повітрі). Усі ці потреби може задовольнити природа. Для формування екологічно доцільної поведінки необхідно домогтися усвідомлення того, що збереження природи є такою самою потребою людини, як і потреби у модному одязі, затишному житлі й інших зручностях сучасної цивілізації. Інакше кажучи, чисте повітря, вода, мальовничі пейзажі так само (якщо не більше!) потрібні людині, як звичні предмети повсякденного вжитку, атрибути сучасного побуту. За допомогою простих вправ школярі відкриють для себе і зможуть усвідомити цю істину [20, c. 4-6]. Вправа 1. «Місце, де я почуваюся щасливим» (20 хвилин) Нехай учні пригадають місце на природі, де вони почувалися щасливо, а потім місця, де вони бували взагалі: подорожували, відпочивали, колись жили. Вони повинні пригадати все, що робить це місце приємним для них і скласти список цих характеристик. Після цього кожен вибирає собі співбесідника (дозволяється вставати з місць і вільно пересуватися по класу) і розповідає про своє улюблене місце. Потім пари за власним вибором утворюють групи по чотири учасники, де кожен розповідає не про своє, а про улюблене місце свого партнера. Поверніть учнів на свої попередні місця. Запропонуйте їм уявити, що могло б статися з їхнім улюбленим місцем, від чого воно могло б змінитися на гірше. Вони описують свої почуття, пов'язані з уявними негативними змінами, знаходять свого першого партнера-співбесідника й обмінюються враженнями з приводу цих змін. Завершується робота короткою загальною дискусією, в ході якої учасники (за бажанням) обмінюються враженнями з усім класом (групою). Вправа 2. «Мій день» (30 хвилин) Ця вправа пов'язана з попередньою, тому бажано виконувати їх послідовно. Запропонуйте кожному учаснику заповнити таблицю «Що я робив сьогодні?». Час Що я робив Використані предмети Наслідки для довкілля
Коли учні заповнять таблицю хоча б частково, утворіть невеликі групи (по 3—5 осіб). Нехай школярі у групах знайдуть відповіді на запитання: Як я можу зменшити споживання води, енергії тощо? Як я можу зменшити забруднення довкілля? Що я можу зробити для поліпшення стану довкілля? Потім групи озвучують свої пропозиції перед усіма учасниками. Інші можуть доповнювати. Запропонуйте заповнити табличку повністю й обговорити проблему зі старшими членами родини, що допоможе усвідомити, як дії одного покоління можуть шкодити наступним поколінням. Вправа 3. «Прийняття рішень» Відповідальне ставлення до природи — це прийняття рішень і відповідна діяльність. Попередні вправи добре ілюструють, що навіть наші дії у повсякденному житті впливають на довкілля. Цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Усе залежить від нашої поведінки, рішень, які ми приймаємо. Для формування й удосконалення вмінь приймати відповідальні рішення також існують спеціальні вправи. Прочитайте чи опишіть своїми словами звичну для жителів України ситуацію: «Напередодні 8 Березня ви, звичайно, хочете порадувати матір (подругу) букетом квітів. Мандруючи містом у пошуках цього подарунка, ви зустрічаєте людей, які продають ранньоквітучі дикорослі рослини, занесені до Червоної книги: підсніжники, проліски, білоцвіт...» Акцентуйте увагу на тому, що прийняття рішення — це вибір з двох чи більше можливостей. Відповідальне рішення — завжди свідомий вибір, коли людина зважує усі негативні й позитивні наслідки. Проаналізуйте з учасниками описану ситуацію, визначивши обов'язково позитивний і негативний бік кожного варіанта рішення. Ви із батьками виїхали за місто порибалити. Але жодна рибка не попалася на гачок. І ось коли вже, здавалося, не залишилося ніякої надії, ви знаходите у кущах заховані кимось сіті — заборонене знаряддя лову... Навесні під час прогулянки до лісу ви помічаєте групу дітей, які, проробивши отвори у стовбурах беріз, точать сік... Ви хочете відсвяткувати свій день народження на природі. Яку упаковку для продуктів, посуд виберете: одно- чи багаторазового використання? Як вчините з ними після частування? Які ще речі ви візьмете з собою? Як гарно прибрав подвір'я сьогодні двірник вашого будинку — жодного клаптика паперу, поліетиленових пакетів не видно. Опале осіннє листя згорнуто у великі купи... Ввечері повітря наповнюється їдким димом... Мати просить вас допомогти їй випрати на річці килими: «Ось побачиш, це недовго! Вода у річці м'яка, порошок у нас хороший, добре піниться. Килим швидко відмиється, а тоді й швидко висохне—на похилому березі вода просто збіжить...» За 10—15 хвилин представники груп у стислій формі повідомляють про ситуацію, яку аналізували, та про прийняте ними рішення, аргументуючи свій вибір. Вправа 4. Рольова гра «Кухня» Запропонована гра виконує функцію узагальнення знань і досвіду, здобутих учнями на попередніх заняттях; вона допоможе їм усвідомити особисту причетність до проблем мінімізації відходів. Рольова гра-перевтілення ґрунтується на психологічному механізмі рефлексії і має потужний виховний вплив. Не варто заздалегідь готувати учнів до цієї гри: розподіляти ролі, роздавати репліки, проводити репетиції тощо. Адже головне — почуття і переживання учасників, а не їхня акторська майстерність. У цій грі можуть одночасно брати участь школярі різного віку. Перед початком гри нехай учні пригадають, що головною причиною зростання кількості сміття є спосіб життя людей. Підведіть учнів до думки, що кожен із нас причетний до вирішення цієї проблеми. Для виробництва тих чи інших товарів, послуг, енергії людство щоразу забирає в природи необхідні матеріали і повертає у довкілля видозмінені продукти, які не включаються до природних, кругообігів речовини. Таким чином запаси природної сировини вичерпуються, а обсяги забруднень зростають. Сміттєзвалища призводять до забруднення ґрунтових вод, спалювання сміття отруює повітря. Найкращим способом розв'язання проблеми сміття є створення меншої його кількості. Це називається мінімізацією відходів. Дуже важливо навчитися виробляти і купувати речі, які слугуватимуть довго. Неякісне взуття, електричні прилади, що швидко псуються, як і інші недовговічні товари, поповнюють звалища сміття. Отже, випускати і купувати такі речі не лише економічно невигідно, а й небезпечно, безвідповідально з точки зору екології. Якщо ж подальше користування тією чи іншою річчю з якихось причин неможливе чи небажане, варто спробувати: знайти цій речі нове (інше) застосування; переробити цю річ у щось нове, інше; передати комусь, хто хоче нею користуватись. Поясніть, що учасникам пропонується рольова гра «Кухня», яка допоможе усвідомити особисту причетність до проблем мінімізації відходів. Утворіть 4 групи. Роздайте кожній із них по одній картці: Старі, використані речі — протерта ковдра, старі чашки, каструлі та порцеляна, старий іграшковий ведмедик, інші родинні речі, меблі тощо. Речі, виготовлені з перероблених матеріалів, — скляна ваза, газета, металева коробка для борошна тощо. Нові речі — каструля, тарілка, буфет, скатертина, телевізор. 4. Сміття — харчові відходи, паперовий пакет, пластикова пляшка, бляшанка тощо. Кожен має вирішити, якою річчю він бажає бути. Поясніть, що завдання груп полягає у тому, щоб у вигляді п'єси закінчити оповідання. Зачитайте його. «У сільському будинку мешкає родина: батько Петро Опанасович, мати Марія Семенівна та їхні 10-річні двійнята Світланка і Михайлик. Петро Опанасович народився в цьому будинку, а Марія Семенівна — з невеликого міста неподалік. Якось Світланка і Михайлик прокинулися, почувши з кухні чиїсь схвильовані голоси. Вони підвелися зі своїх ліжок і крадькома підійшли до дверей. У кухні розмовляли різні речі...» Щоб полегшити виконання роботи, доцільно кожній групі дати аркуш із надрукованими порадами: Голоси належать різним речам у будинку, що розмовляють про своє життя та своє майбутнє. Ви маєте вирішити, яким буде їх майбутнє згідно з розвитком подій в оповіданні. Пригадайте факти з власного життєвого досвіду чи ваших родичів, знайомих. Візьміть до уваги традиції та звичаї, які існують у ваших родинах, містах і селах. Допоможуть також зразки висловлювань кожної групи речей, видрукувані окремо. Старі, використані речі можуть мати пам'ять. Вони обговорюють, чому необхідно зберігати сировинні матеріали на Землі, як використовувати старі речі, що збереглися, а також як важливо мати їх якомога менше. Приклади висловлювань старих речей: Чи пам'ятаєте ви бабусю Петра Опанасовича? Вона ніколи не... Я сподіваюся побачити, як Марія Семенівна... Я був іграшковим ведмедиком нашого господаря. Його друзі пропонували викинути мене, але він... і тепер... Чи бачили ви колись пластиковий посуд, який люди не миють, а викидають після використання? Чи не здається це вам дивним — викидати корисні речі?... Речі, виготовлені з перероблених матеріалів, пояснюють, що зі старих речей можна зробити зовсім нові. З дерева, старого паперу та одягу виготовляють новий папір, а метали, скло та деякі пластмаси можна розплавити та перетворити на нові речі. Приклади висловлювань перероблених речей: Колись я була... потім люди зібрали мене та інші... На фабриці робітники... Було цікаво спостерігати, як... Я був урятований... Газето, не хвилюйся, наші господарі ніколи не допустять, щоб... Нові речі розповідають, з чого їх виготовлено та як відбувається цей процес, які матеріали використовуються, в який спосіб їх доставили до будинку тощо. Вони також можуть пояснити, які забруднення потрапляють у довкілля внаслідок їх виробництва та які відходи при цьому утворюються. Приклади висловлювань нових речей: Мене зробили на заводі з... Що зі мною буде, коли... Чи довго я тут перебуватиму? Я теж стану колись старим... Якщо господарі люблять і шанують нас, вони... Чи можна мене переробити і використати повторно? Мене виготовили у Японії. Потім упакували у... і перевозили... Подорож тривала досить довго... Сміття стурбоване найбільше. Його непокоїть перспектива потрапити на сміттєзвалище або до сміттєспалювальних заводів. Воно знає про те, що звалища забруднюють навколишнє середовище, і не хоче брати в цьому участь. Після переробки сміття вже не буде сміттям, а, можливо, стане цінною сировиною. Про що говорить сміття: Що може трапитися, якщо я закінчу своє життя на звалищі?.. Мені відомо, що звалища забруднюють воду, повітря, землю... Чи зможуть Михайлик і Світланка мати чисте довкілля у майбутньому, якщо... Вважаю, що люди повинні... Нагадайте учасникам завдання: придумати та зіграти свої п'єси, продовжуючи історію, розпочату на занятті. Дайте відповіді на запитання, якщо вони виникнуть. Завершіть рольову гру «Кухня» — хай кожна група представить підготовлену сценку [20, c. 4-6]. 2.2. МЕТОДИКИ ДІАГНОСТУВАННЯ ДІТЕЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ В НИХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Розглянемо методики, що діагностують дітей шкільного віку, які розвивають в них екологічну культуру [4, c. 45-46]. "Екологічний світлофор" За допомогою цієї методики можна розвинути: уяву дітей про раціональну взаємодію людини з природою — припустимі та неприпустимі дії на природі, природоохоронну діяльність; вміння оцінювати результати взаємодії людей з природою (взаємодія завдає шкоди природі, нешкідливо, корисно); —розширювати досвід дитини в екологічно орієнтованій діяльності. Обладнання: набір кольорових кружечків (червоного, жовтого, зеленого) для кожного учня. набір карточок із зображенням та описом діяльності, вчинків людини на природі. Методика — у формі гри, котру можна провести у класній кімнаті, актовому залі і т. д. Хід гри. Всі учасники одержують по три кружечки: червоний, жовтий, зелений. Ведучий пояснює, що кожен колір має своє призначення. Так само, як і світлофор на проїжджій частині дороги, наш екологічний світлофор, вмикаючи червоне світло, забороняє, жовте — попереджує, зелене — дозволяє. На видному місці вивішується таблиця, яка нагадує про значення кольорів— сигналів екологічного світлофора. Червоний — забороняє дії, що завдають шкоди навколишньому середовищу та життю людей. Жовтий — попереджає про обачність, щоб якомога менше завдати шкоди природі. Зелений — дозволяє та заохочує дії, що допомагають тваринам і рослинам. Ведучий зачитує опис вчинку людини на природі, демонструє дітям відповідний малюнок. Учасники гри мають оцінити цей вчинок, піднявши за сигналом ведучого один з кружечків, — вмикнути той чи інший сигнал екологічного світлофора. Методика може проводитися як колективна гра та як індивідуальна робота по карточках — на одержані карточки діти наклеюють сигнал світлофора відповідно до тексту чи малюнку на них. За кількістю правильних і неправильних відповідей визначається переможець. Невирішені завдання — предмет, спеціального обговорення в групі. Дуже важливе значення має спостереження педагога за дітьми по ходу виконання ними завдань гри. Не слід поспішати визначати переможця. Часто-густо під час вибору кольору світлофора діти керуються дуже своєрідним мотивуванням. Наприклад, Миколка (8 років) підняв жовтий сигнал, побачивши на малюнку людей, які саджали дерева, і пояснив: "Дерево посадити непросто. Треба знати, як правильно це роботи, інакше йому можна зашкодити". Тому в ряді випадків необхідно вислухати дітей, уточнити підтекст піднятого ними сигналу. "Лист до зеленого друга" Методика допомагає не тільки визначити готовність учнів початкових класів, допомагати природі та піклуватися про неї, але й розвиває у них співчуття представникам тваринного та рослинного світу. Дитина вводиться до такої ситуації. "Уяви собі, що десь в глибині лісу росте невеличке деревце. Іноді його поливають дощі, іноді розгойдує вітер. Буває, що на деревце сідає зграйка птахів — співають, метушаться б'ються... і відлітають. Це деревце сказало по секрету, що йому дуже хочеться мати друга — краще школяра, ніж дорослу людину. І що спочатку йому хочеться отримати від нього листа...". Далі вчитель пропонує дітям: "Напишіть деревцю. Може, хтось з вас опиниться саме тим другом, на котрого воно чекає. Подумайте, про що йому хотілося б прочитати у вашому листі, на які запитання відповісти, що ви могли б запропонувати деревцю, щоб воно з радістю погодилося б дружити з вами". Методику можна провести як невеличкий твір, краще — з ігровими елементами: лист вкладається в конверт, супроводжується малюнком, пишеться адреса і т. д. Добре, якщо під час прогулянки до лісу (парку) діти знайдуть кожен своє деревце, зуміють поговорити з ним, зроблять щось корисне для нього (приберуть навколо сміття, повісять годівнички для птахів тощо). Можливо, діти стануть постійними помічниками, захисниками своїх зелених друзів і прокладуть стежку дружби та допомоги своєму деревцеві. Проводячи методику, слід співвідносити її з віковими особливостями молодших школярів. Так, у 1-му класі, де діти ще не можуть написати листа, він може бути складений усно, колективно, а під час прогулянки більше уваги приділити спілкуванню дитини з рослинами. Використання даної методики у 3-му класі передбачає конкретну практичну природоохоронну діяльність дітей — піклування про свого друга. Дуже важливо, щоб стежкою дружби та допомоги діти пройшли не тільки з класом, вчителем, але й з батьками під час сімейної прогулянки у вихідні дні. Як приклад наведемо рядки з листів, котрі свідчать про те, що вчителю вдалося розбудити в душах дітей бажання та готовність допомогти природі. "Дорогесеньке малесеньке деревце! Мені дуже хотілося б мати щирого друга. Я дуже люблю природу. Мені подобається ходити до лісу та розмовляти з маленькими деревцями. Як тобі живеться у твоєму лісі? Чи є в тебе друзі? У тебе, мабуть, є й вороги. Які в тебе сусіди? До зустрічі в твоєму лісі. Я прийду до тебе з маленькою сестричкою". Женя Ч., З кл. "Дорогеньке деревце, пишу тобі листа. Деревце, я теж хочу мати лісового друга. Може я зможу піклуватися про тебе? Тебе треба поливати, коли спекотно. Не рвати листячко, тебе треба дуже добре доглядати, щоб тебе не з'їли комахи..." Оленка П., З кл. "Здрастуй, дорогеньке деревце! Я з радістю пишу до тебе листа. Тому що я дуже люблю природу. Деревце, скажи-но мені, пережило цю зиму? Я радію, що дружу з тобою. На канікулах я до тебе прийду, будемо з тобою розмовляти. До побачення, деревце. Чекай на мене. Твій друг Оксана". Оксана 3., З кл. "Здрастуй, деревце! Як ти живеш? Який у тебе настрій? Які дерева тебе оточують? Я розумію, як тобі холодно взимку не вистачає вологи. Влітку, коли спекотно, до тебе приходять звірі, щоб посидіти у затінку. Восени дощі поливають тебе, а взимку вітер ламає твої маленькі гілки... Я б хотіла щоб мій лист тобі сподобався. І як мені хочеться чим-небудь допомогти тобі!" Настя П., З кл. "Радощі та смуток" За допомогою даної методики визначається місце природи в системі ціннісних орієнтацій молодших школярів. Методика спирається на проведення прогулянки до лісу (парку). Після бесіди, яка нагадує дітям про їхню подорож до природи, кожна дитина одержує карточку з двома запитаннями: Що тебе найбільше порадувало під час прогулянки до парку (лісу)? Що тебе найбільше засмутило під час прогулянки до парку (лісу)? Запитання можуть бути сформульовані з більшим акцентом на емоції дитини: 1. Коли під час прогулянки до парку (лісу) ти найбільше відчув радість? 2. Коли під час прогулянки до парку (лісу) ти найбільше засмутився? Аналізуючи відповіді, користуйтеся схемою: Прізвище, ім'я Радощі та смуток
пов’язані з самим собою пов’язані з іншими людьми естетичного характеру, пов’язані з природою етичного характеру, пов’язані з природою
Зауважимо, що проводити методику одразу ж після повернення дітей з прогулянки небажано, оскільки одержану інформацію буде спотворено схожими враженнями від прогулянки. Більш об'єктивним і багатим буде той матеріал, котрий основано, на аналізі декількох подорожей. "Хоровод" Дитині пропонують малюнок, на якому зображено у хороводі дзвіночок, зайця, грибок, інших представників рослинного і тваринного світу та чоловічка. Дитині пропонують вважати себе учасником цього хороводу в образі чоловічка. Їй дають завдання: поставити кого-небудь у центр кола. Характерно, що першокласники ставлять у центр кола представників тваринного та рослинного світу, мотивуючи своє рішення так: "Він найгарніший, і ми на нього дивитимемося", "Він найвеселіший, і ми з ним гратимемо'' і т. д. Чудово, що всі першокласники кажуть )"ми", на рівних правах включаючи себе у хоровод. Діти другого класу ставлять у центр кола переважно себе, пояснюючи своє рішення так: "Я один, з них людина", "Я найрозумніший, найсильніший, найгарніший", "Я більше за них вмію" і т. п. Дітям важко об'єктивно себе охарактеризувати. "Новосели" Дітям пропонують розселити зображених на малюнку представників тваринного та рослинного світу по трьох будиночках. Серед новоселів і сама дитина, яка працює з методикою. Першокласники запрошують до свого будиночка переважно тварин і рослини. Свій вибір мотивують так: "У мене є друг — деревце", "Вони мені подобаються" тощо. Другокласники починають розселяти людей окремо, тварин та рослини окремо. Діти третього класу часто залишають деяких тварин і рослин поза будиночком, пояснюючи свої дії тим, що ті живуть на вулиці [4, c. 44]. 2.3. ЗАСОБИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ Важливою умовою здійснення ефективного екологічного виховання дітей є інтенсифікація різноманітних видів дитячої діяльності (навчальної, ігрової, трудової, творчої), насичення їх екологічним змістом. Успішному розв'язанню завдань екологічного виховання сприяє екологізація навчальної діяльності, основна. функція якої — залучити дітей до тих суспільних відносин, у процесі яких формуються ціннісні орієнтації, загальнолюдські норми і правила, вироблені культурою цього суспільства. На рисунку 2.3.1. визначено зміст екологічного виховання молодших школярів.[Додаток А]. Визначаючи міжпредметні зв'язки, вчитель має виділити в обсязі кожної методики, кожної навчальної дисципліни екологічні ідеї, узагальнювальні поняття з тією метою, щоб кожна з них робила свій внесок у формування компоненту екологічної вихованості школяра. Так, вивчення дітьми предметів гуманітарно-естетичного циклу (українська мова, читання, образотворче мистецтво, музика) сприяє художньо-естетичному сприйняттю природи і соціальної дійсності, розвитку морально-ціннісних ставлень, творчої активності, емоційному відгуку від сприйняття прекрасного, вмінню виражати свої почуття творчими засобами. Уроки з предмету «Ознайомлення з навколишнім світом» в 1-му класі школи формують у дітей цілісне уявлення про природу і людину. На заняттях з трудового навчання діти ознайомлюються з практичним значенням природних матеріалів (дерево, тканина, папір) у житті людини, вчаться дбайливо їх використовувати. Уроки фізичної культури сприяють загартуванню, зміцненню здоров'я дітей; закріпленню знань про свій організм, основні способи збереження здоров'я за допомогою природних чинників, формуванню у дітей гігієнічних умінь і навичок [11, c. 5]. Гра — найбільш природна і водночас провідна форма дитячої діяльності, що глибоко торкається емоційної сфери, активізує емпатичні переживання, закріплює моральну мотивацію, містить широкі можливості для вправляння в моральній поведінці і вчинках у природному оточенні. Суть гри зводиться до спроможності не лише відображати світ, а й перетворювати його. Враховуючи значення ігрової діяльності у формуванні школяра, вчитель має спробувати екологізувати ігрову діяльність, тобто збагатити її екологічним змістом. Виховний ефект досягається при найбільшому наближенні сюжету гри до завдань екологічного виховання, у реальних умовах до зразків поведінки. Педагогам варто вибирати найпереконливіші факти для сюжету гри, використовувати при цьому різноманітні прийоми: пояснення, допомогу, заохочення, зацікавлення, оцінку дій тощо. Великі виховні можливості гри найповніше розглядаються в процесі позакласної роботи молодшого школяра. Теми сюжетно-рольових ігор можуть бути такі: «Зоопарк», «Птахоферма», «Лікарня для звірів», «Теплиця», «Швидка допомога» та інші. У школі ігрові ситуації використовуються у двох аспектах: як засіб екологічного виховання і як метод виявлення рівня вихованості дітей. Включення дітей в ігрові ситуації дає можливість бачити, як вони діють, керуючись своїми уявленнями про хороше і погане, виявляють бажання заступитися, співчувають, засуджують. Дитині пропонують грати за себе саму, за свого товариша, намагаючись уявити, пояснити, визначити діями свого героя. Це дає змогу виявляти рівень вихованості дітей, мотиви поведінки в різних ситуаціях. Дидактична гра як засіб екологічного виховання Проведення словесно-дидактичних ігор сприяє формуванню в дітей екологічних уявлень, їх систематизації («Хто і що робить із дерева», «Що роблять із тканини», «Дерево-кущ», «Дізнаємось, звідки з'явилися плаття і костюми»), уточненню знань про взаємозв'язки між об'єктами природи («Хто краще запам'ятав», «Що виростили люди», «Птахи на годівниці», «Птахи в природі»), відповідальному ставленню до природи, формуванню вміння екологічно правильно вибирати форму поведінки у ставленні до живих істот («Вибери правильну дорогу», «Відгадай правило», «Треба — не можна»). «Вибери правильну дорогу» Мета: уточнити знання дітей про взаємозв'язки людини з природою на основі конкретних правил поведінки в природному середовищі. Ігрова дія. Дитина має визначити, якою стежкою або дорогою вона пройде, і пояснити свій вибір. Матеріал, та обладнання: малюнки, на яких зображені лісові стежки, міські вулиці й дороги, обабіч котрих розміщені плакати з правилами поведінки в природному оточенні. Хід гри Перший варіант. Пропонується дві стежки. Якщо піти першою, можна потоптати конвалії, що ростуть на ній. Якщо другою — наступити на мурашник. Посередині третьої стежки горить багаття. Висновок, який мають зробити учасники гри: іти третьою стежкою, але спочатку загасити багаття. Другий варіант. Слід обрати дорогу. Вулиця, на якій розташований завод, — тут забруднене повітря. Друга — вулиця, якою рухається багато транспорту, без жодного дерева. Третя дорога — алея, обабіч якої густо насаджені дерева. Найкраще йти цією дорогою, оскільки тут дихатимеш чистим повітрям і можеш послухати спів птахів. Для сучасного екологічного виховання потрібні нові ігри, які б, з одного боку, моделювали саму творчість дитини, а з іншого — забезпечували умови для вдосконалення її інтелекту. Такими іграми мають стати ребуси ботанічного і зоологічного змісту, які бажано об'єднувати на основі спільних, тільки їм властивих особливостей: кожна гра — комплекс завдань, які дитина розв'язує за допомогою різних картинок, де існує принцип парності; завдання даються в різній формі — у вигляді моделі, малюнка, письмової інструкції; завдання розташовуються в порядку їх ускладнення: назва, зовнішній вигляд, умови існування, засоби і способи живлення, граматичні завдання зі звукоаналізом слова-назви, математичні завдання на лічбу голосних і приголосних звуків; пошук відповідей постає перед дитиною не в абстрактній формі, а у вигляді малюнка або написаного слова-назви; ігри-ребуси дають змогу кожній дитині самостійно шукати розв'язання завдань відповідно до її можливостей, постійно вдосконалюючи їх. В іграх-ребусах розвивається інтелект дитини її пам'ять, мислення, увага, уміння шукати залежності та закономірності, що існують у природі. Наприклад, гра-ребус «Кіт». Мета: розвивати вміння класифікувати тварин (дикі, свійські), характеризувати їх за схемою, закладеною у суть гри-ребусу. Дітям дається картинка з трьома квадратами у верхній частині, у кожному з яких — по одній букві слова-назви. Для гри пропонується конверт, де на різних картках набір букв у двох-трьох комплектах, картинки із зовнішнім виглядом усіх тварин, назви яких починаються першими літерами що входять у назву «кіт». К І Т О Н И Р Д Г О И Р В К А Словесно-логічні завдання як засіб екологічного виховання дітей Цінність словесно-логічних завдань у екологічному вихованні школярів полягає ось у чому: проблемне запитання викликає в дітей активне пізнавальне ставлення до природи; вони прості, зрозумілі, легко запам'ятовуються; моральні ситуації, що лежать в основі логічних завдань, збуджують гуманні почуття. Для складання завдань екологічного змісту створення проблемних ситуацій ми використовували твори В. Сухомлинського, І. Скребицького [11, c.6]. Завдання екологічного змісту Завдання І. Прочитайте оповідання В. Сухомлинського «Чому плаче синичка?». У будинку на краю села жили чоловік і жінка. Було у них двоє дітей — хлопчик Мишко і дівчинка Оленка. Мишкові було десять років, а Оленці дев'ять. — Зробимо на тополі гойдалку, — сказав Мишко. — Ой, як хороше буде гойдатися, —- сказала Оленка. Поліз Мишко на тополю, прив'язав до гілок мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оленка і давай гойдатися. Гойдаються діти, а біля них синичка літає і співає. Мишко говорить: — Синичці теж весело дивитися, як ми гойдаємося. Глянула Оленка на стовбур дерева і побачила дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді пташки маленькі. —- Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оленка. А чому ж вона плаче? — здивувався Мишко. Подумай чому, — відповіла Оленка. Запитання: Як би ви пояснили Мишкові, чому плаче синичка? Який висновок ви зробили? Складіть правила поведінки в природі. Завдання ІІ. Прочитайте оповідання І. Скребицького «Випадок у лісі». Пам'ятаю, якось весною гуляв я лісом. Раптом десь далеко почувся стук сокири. «Дивно», — подумав я. — Саме в цих місцях рубка лісу суворо заборонена. Я поспішив на стук. Але він швидко припинився. Я вийшов на узлісся — там уже нікого не було. Зупинився й оглянувся навкруги. Я помітив біля самої дороги стару березу. На її стовбурі ще здалека яскраво біліли свіжі сліди сокири. Підійшовши до дерева, я побачив глибоку зарубу, її заливав прозорий березовий сік. Густою цівкою він стікав вниз по стовбуру. Я подивився вгору на густе гілля. Воно було обліплене рожевими бруньками, — та волога, яка живила б їх, тепер тече на землю. Дерево поступово засохне і загине, а для того, щоб його виростити, потрібно не менше сорока років. І таке зло вчинив хтось не подумавши, лише для того щоб зробити 2—3 ковтки березового солодкуватого, майже позбавленого смаку соку. Запитання: 1 Який би ви дали заголовок оповіданню? 2. Як ви ставитеся до вчинку невідомої людини? ; 3. Якої шкоди завдає деревам збір соку? Проблемні ситуації У лісі Вабить приміський ліс свіжою прохолодою, ніжними пахощами Якось одного вихідного дня Славко з матір'ю вирішили здійснити прогулянку до лісу. Ось угледів хлопчик на галявині конвалії. Вирвався вперед. Давай нарвемо! Не слід їх рвати, синку. Чому? Дивись, які гарні! І пахнуть як! Саме тому, що гарні і так ніжно пахнуть... Поставимо у вазу, будемо милуватися, радіти. Запитання: 1. Поясніть, чому мати не давала рвати квіти? 2. А як би ви поводилися на місці хлопчика? Турбота У Наталі і Маринки був собака Пушок. Маринка дуже любила Пушка. Вона часто гралася з ним, говорила йому найніжніші слова, носила на руках. А Наталя мало гралася з Пушком і ніколи не брала на руки. Вона поралася біля мисок Пушка, чистила їх, насипала їжу. Запитання: Як ви вважаєте, хто з дівчаток більше любив Пушка? Хто виявляв найбільшу турботу про Пушка? Казка як засіб екологічного виховання молодших школярів Казку розглядають як явище духовної культури. У казці природознавчого змісту в алегоричній формі передається ставлення людей до навколишнього світу, до світу природи, засуджуються чи схвалюються вчинки героїв. Доцільно використовувати в роботі з дітьми українські казки природничого змісту, тим самим залучаючи до скарбниць народної культури. Завдяки казці дитина своїм розумом і серцем виражає ставлення до добра і зла. А якщо в казку внести деякі відомості про відносини живих організмів між собою та із середовищем, то вона буде джерелом формування екологічних понять, тобто стане екологічною. Екологічна казка вчить наукового бачення, у цікавій формі допомагає розкрити складні явища природи, виховує бажання допомагати братам своїм меншим [11, c. 7]. Особливу роль в екологічному вихованні відіграють казки, написані самими дітьми. Вони допомагають зрозуміти дитячі інтереси і їхню спрямованість. Цю групу казок розділяють на дві категорії: написані за аналогією з уже відомими літературними творами; складені на основі особистої уяви. Складаючи екологічні казки, потрібно дотримуватися таких умов: використання відомостей, які діти отримують із природного оточення; чіткої композиції; схематичності і лаконічності викладу матеріалу; активного розвитку дії; захопливої форми оповідання. ВИСНОВКИ Здійснений аналіз літератури підтвердив, що загальною тенденцією розвитку сучасного людства є пошук нових механізмів подолання екологічної кризи. Одним з таких шляхів вважаємо формування екологічної культури підростаючих поколінь через екологічну освіту і виховання, наслідком і результатом яких є дбайливе ставлення до природи. Формування екологічної культури учнів початкової школи повинно здійснюватися на основі психолого-педагогічного принципу єдності навчання і виховання, в результаті якого формується цілісна особистість школяра. Екологічна культура є системним утвором, що існує і розвивається в єдності та взаємозв'язку всіх її компонентів, тому процес формування її повинен здійснюватися на основі комплексного впливу на всі сфери особистості. Доведено, що дбайливе ставлення молодших школярів до природи без спеціального педагогічного стимулювання формується дуже повільно. Відсутність систематичної еколого-виховної роботи та низька варіативність форм організації екологічно доцільної діяльності молодших школярів значно знижують позитивну динаміку вищих рівнів сформованості дбайливого ставлення до природи. У процесі дослідження було виокремлено і теоретично обґрунтовано педагогічні умови ефективного формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи: забезпечення набуття дітьми системи природничих знань на практично-діяльнісній основі; створення емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з природою з метою употужнення емпатійної реакції на її болісні проблеми; розвиток здатності учнів до добродіяння в ім'я природи на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів; використання педагогічно доцільних прикладів дбайливого ставлення людини до природи; реалізацію взаємозв'язку в системі "сім'я - школа" в контексті екологічного виховання учнів. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Бабич О. Зрозумієш природу – зрозумієш себе // Рідна школа. – 2003.- № 8. – С.30-32. Баб’як М. Роль співпраці школи, церкви та громадськості села в екологічному вихованні учнів // Педагогічна думка. – 2007. - № 1. – С.55-57. Білик Л.І. Екологічна відповідальність як духовна якість особистості // Вісник НТУУ «КТІ». – Серія: Педагогіка. – 2005. – Вип.1. – С.126-134. Бурова Р.О. Показники екологічної вихованості у молодших школярів // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 1999. - №17-18. – С.43-46. Вербицька О. Екологічне виховання з урахуванням проблем енергозбереження // Рідна школа. – 2006. - №8. –С.26-28. Волошин І.М. Екологічні пригоди тварин. – Т.: Підручники і посібники, 2004. – 80 с. Вороніна Л. Взаємодія школи й сім’ї в екологічному вихованні // Шкільний світ. – 2005. - №18-19. – С.3-16. Довженюк Г. Дитячі пісні і речитативи. – К.: Наук. думка, 1996. – 446 с. Дяченко Т.В. Народно-педагогічні уявлення східних слов'ян у галузі екологічного виховання. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2002. – 114 с. Ільєнко Н. Використання педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в позакласній роботі еколого-натуралістичного спрямування // Рідна школа. – 2003. - № 8. – С.28-30. Іщенко Л. Зміст екологічного виховання старших дошкільників та молодших школярів // Cільська школа. – 2005. – № 32-33. – С.3-7. Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні// Початкова школа. – 1998. - №9. – С.31-34. Король О. Екологічна культура школярів // Рідна школа. – 1998. - №3. – С.59-63. Костишена Н. Реабілітація дітей із функціональними обмеженнями шляхом екологічного виховання // Рідна школа. – 2006. - № 8. – С.70-72. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. – К., 1996. Лазерна О. Проблемні ситуації як засіб формування активної екологічної позиції школярів // Рідна школа. – 2004. - №5. – С.37-39. Лях В.В. Творче використання казок в екологічному вихованні школярів: Метод. посіб. для вчит. – К., 2003. Писарчук Є.А., Кухта А.М.Екологічне виховання учнів. – К.: Рад. шк.,1990. – 87 с. Пузанова Л. Проблематика естетики живої природи та екологічна культура // Рідна школа. – 2001. - №7. – С.53-56. Пустовіт Н. І я забруднюю природу? Вправи на усвідомлення особистої причетності до проблем довкілля // Шкільний світ. – 2008. - № 6. – С.4-8. Пустовіт Н. Екологічне виховання школярів засобами телекомунікації // Рідна школа. – 2005. - №1. – С.34-37. Романченко І. З історії розвитку виховання екологічної культури дітей раннього дитинства: за матеріалами фольклорних джерел усної народної творчості // Вісник книжкової палати. – 2007. - №1. – С.27-29. Руденко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів // Рідна школа. – 2001. - № 2. – С.38-39. Савченко О. Шляхи вирішення екологічних проблем // Рідна школа. – 1999. - №5. – С.51-52. Скутіна В.І. За традиціями української народної педагогіки // Початкова школа. – 1993. - № 7. – С.22-24. Старовойт С. Виховання екологічної свідомості – потреба часу // Рідна школа – 2004. - №4. – С.43-45. Тарасенко Г.С. Зв'язок естетичного екологічного виховання та підготовка вчителя // Рідна школа. – 2000. - № 1. – С.71-74. Тарасенко Г.С. Екологічна естетика в системі професійної підготовки вчителя: (Методол. аспект). – Вінниця: Віноблдрукарня, 1997. – 112 с. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2005. – С.298-300. Штурман Л. Озеленення школи та позашкільного навчального закладу – важливий елемент виховання учнів // Рідна школа. – 2006. - №8. – С.51-53. Ясінська Н. Екологічна культура і освіта // Рідна школа. – 2001. - №8. –С.24-26. Ясінська Н.В. Екологічна культура суб’єктів педагогічного процесу: Методичний посібник. – Луцьк, 2000. – 66 с. ДОДАТКИ Додаток А
Рис. 2.3.1. Зміст екологічного виховання молодших школярів
Рис. 2.3.2. Організаційно-педагогічна модель формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи
