1.Види дія-сті під-ва
Фін результати дія-сті під-ва формуються в процесі осн, операційної, інвестиційної, фін дія-сті та надзвичайних подій. У практиці господарюв кожне під-во здійсн безліч різних операцій, які за ознаками спорідненості можна обєднати в окремі напрямки:
1.Маркетингова дія-сть під-ва – це процес орг-ії вир-ва і збуту про-ії, орієнтований на задоволення потреб окремих споживачів і отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку.
2.інноваційна дія-сть – це процес, який здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання обґрунтованих науково – техн. програм з гарантованими строками окупності витрат і впрвадж нових науково – технічних досягнень у вир-во
3.Виробнича дія-сть під-ва – вкл розробку програми випуску товарів в поточному періоді і перспективу збалансування виробничих потужностей під-ва, обгрунтув обсягу виготовленої прод-ії певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку, ритмічне матем – технічне забезпеч виробництва необх ресурсами, розробку графіків виготовл прод-ї, впровадж оптимізац програм щодо раціон використ наявних ресурсів під-ва.
4.комерційна дія-сть - це сукуп комерційних і торговельно – технічних заходів під-ва з доведенням виготовл ними прод-ії до споживачів.
Всі перераховані вище напрямки є основою економічної дія-сті під-ва.
2.Сутнісна характеристика ГР
Рішення - це результат інтелектуальної дія-сті людини, що призводить до певного висновку або необх дій.
ГР – це результат аналізу прогнозув, оптимізм-ії екон обґрунтування та вибору альтернативи їз сукупності варіантів , досягнення конкретної мети під-ва.
Ознаки ГР: а)можливість вибору єдиної дії їз безліч альтернатив; б)наявність мети; в)необх вольового акту особи, що приймає рішення стосовно його вибору
Сутність ГР проявляється в різних аспектах:
1)згідно з екон сутністю – на розробку та реалі-ю будь-якого рішення необх фін, матер та інші витрати;
2)організаційна сутність – має мати персонал, документи, налагоджену систему контролю і т.д.
3)соціальна сутність - закладено в механізмі управління персоналом задля узгодження їхньої діяльності всередині колективу.
4)Правова сутність рішень полягає в можливості здійснення певних заходів у рамках законодавчого поля (виходячи із законодавчих актів України, міжнародних зобов’язань, статутних та інших документів власне підприємства).
5)Технологічна сутність рішень проявляється в можливості забезпечення персоналу, що здійснює розробку та реалізацію рішень, необхідними технічними, інформаційними ресурсами.
3.Види ГР
1.За змістом
— технічні (приймаються з приводу об’єктивних факторів діяльності — використання устаткування, технологій тощо);
— економічні (пов’язані з витратами підприємства й зумовлені ними);
— соціальні (приймаються стосовно умов праці персоналу, її оплати, пільг, гарантій)
2. За метою — комерційні; — некомерційні
3.За терміном дії
— стратегічні (розробляються на тривалий строк (5—10 років) з охопленням ключових елементів підприємства (структура, виробництво));
— тактичні (розробляються на 1—3 роки з охопленням частини ключових елементів компанії);
— оперативні (короткострокові рішення, які розробляються в разі виникнення ситуацій, що заважають реалізації тактичних рішень)
4.За прогнозованою ефек¬тивністю
— ординарні — за яких ефективність витрат ресурсів на одиницю отриманого результату відповідає нормам і нормативам, прийнятим для даної галузі, напряму діяльності;
— синергічні — за яких ефективність витрат ресурсів на одиницю здобутого ефекту різко зростає (ефект має яскраво виражений характер непропорційного зростання);
— асинергічні — призводять до непропорційного зниження ефективності системи/операції
5.За глибиною дії
— однорівневі;
багаторівневі
6.За технологією прийняття: - запрограмовані ; - незапрогр-ні
7.За сичлом критерій: - одно і - багатокритеріальні
8.За кількістю варіантів: - безальтернативні – коли їз становища є лише 1 вихід; - бінарні – є 2 виходи; - багатоваріантні; - інноваційні
9.За способом обгрунтув: - інтуїтивні, - адаптивні, - раціональні – ріш що призводять до зниж еф-сті
Різноманітність ГР в залежності від хар-ру проблем і методів їх розвяз умовно можна поділити на такі типи:
1.За методами, що використ: — стандартні; — нестандартні
2..В залежності від творчого внеску екон-ів в розробку ГР:
- рутинні, - селективні, - адаптивні, - інноваційні
3.За ступенем формалізації:
- добре структурованими; - слабо структуровані; - не структуровані (або якісно виражені
5.Моделі прийняття рішення
Моделювання – універсальний і ефективний інструмент пізнання внутр закономірностей властивих явищам і процесам, суть якого полягає в підборі нема тер схем, які описують процеси які відбув реально.
Етапи мате мат моделюв: постановка задачі, розробка формалізованої схеми, формалізація задачі в заг вигляді, чисельне представлення моделі, розв’язування задачі на ЕОМ та після оптимізаційний аналіз отриманих результатів.
Методи розробки ГР – це низка заходів орг-ого, технолог, екон, правового та соц характеру спрямованих на формув ГР.
Евристичні методи: м мозкової атаки, дискусії, «ключових запитань», вільних асоціацій,інверсії, аналогії, номінальної групи, синектики, «635», метод Дельфі, м експертних оцінок.
Методи прогнозування: експертні м , евристичного прогнозув, , колективна генерація ідей, морфологічний аналіз, прогнозний граф, дерево рішень, матем методи параметрич прогнозув, прогнозув за аналогією, метод сценарію.
Аналітичні методи: традиційні методи екон аналізу(метод абсол, відносних, сер величин, порівняння…) ; матем методи в екон аналізі (класичні методи матем аналізу, статист методи, мате мат програмув, дослідж операцій).
Оптимізація – вибір кращого варіанта рішення. Оптимальне рішення не озн правильне, оптим рішення дозволяють досягти мети при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фін ресурсів.
Критеріями оптимальності можуть бути: собівартість прод, продукт праці, витрати сировини, темпи зрост вир-ва, забезпеч ресурсами, витрати вир-ва.
Для виріш будь-якої задачі управл потрібно використ 2 взаємоповязаних алгоритми: алгоритм прийому і обробки інф-ії ; алгоритм прийн рішення , що отрим з моделі задачі.
А отже прийн рішення – це матем модель яка реаліз-ся через алгоритм(метод рішення) і відпов програми. Методи : традиційні; багатопланові аналіт методи (метод морфолог аналізу, аналіз Парето, мет анал ієрархії, визнач еталона, СВОт аналіз)
Ділові ігри – імітаційне моделювання реальних ситуацій для виконання якого кожний учасник дістає певну роль. Має дві складові : формалізовану частину, неформальні умови.
4. Якість і ефективність господарських рішень
Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу та забезпечують реальність його впровадження [6].
Основні параметри якісного рішення:
- повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення в запланованому обсязі);
- своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття й виконання);
- оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).
Показники якості прийнятого господарського рішення:
- показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема формулюється тільки якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно — він наближається до одиниці;
- ступінь ризику (ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього);
- імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну;
- коефіцієнт апроксимації (ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена).
Основні умови забезпечення якості господарського рішення:
- застосування наукових підходів; використання методів функ¬ціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;
- вивчення впливу економічних законів на ефективність ре-
алізації господарського рішення;
- забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією;
- структуризація проблеми та побудова дерева рішень;
- забезпечення багатоваріантності рішень;
- правова обґрунтованість рішення;
- розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації;
- наявність механізму реалізації рішення.
Ефективність – це найб заг вл-сть будь – яких ціле спрям процесів, яка об’єктивно вираж-ся ступенем досягн мети з урахув витрат , ресурсів і часу.
Під ефектом розуміють - розумміють результат порівн. нового стану явища з якістю вихідного стану суб’єкта під-ої дія-сті, існує екон, фін – екон, науковий, науково – техн., соціальний та еколог ефект.
Під еф-стю ГР – розуміють сукупну альтернативу отриману за підсумками розробки, прийн та реаліз рішення на під-ві, яка визнач як співвідношу рез-ту рішення до витрат, що обумовили його отримання.Вона буває: екон, орг-йна, соц, технолог, психолог, правова, екологічна, етична, політична.
Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме:
- людський фактор
- інформаційний фактор
- організаційний фактор
- матеріальний фактор
Для вибору найкращого ГР необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності.. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів . Індикаторами такої оцінки служать багато показ¬ників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.
6.Технологія прийняття ГР
Технологiя прийняття управл.рiшень – рацiональне поэднання у процесi пiдготовки розробки i реалiзацii рiшень рiзних моделей, логiчних суджень iнтуiцiї, якi базуються на знаннях i досвiдi ОПР(особи що приймають рiшення)
Процес прийняття рiшень маэ певнi елементи:
Мету
Субэкта, що приймаэ рiшення
Альтернативнi варiанти рiшень
Критерiї вибору
Умови
Результати
Технологiї прийняття ГР включають:
1.методи i засоби збору i обробки iнформацiї.
2.прийоми ефективного впливу на персонал
3.принципи, закони, i закономiрностi органiзацiї i управлiння
4.сис-ми контролю
Етапи процесу прийняття рiшень:
1)постановка задачi розвязання проблеми
2)розробка варiантiв рiшення
3)вибiр рiшення
4)органiзацiя виконання рiшення та його оцiнка
Технологiя прийн.рiшень скл.з таких елементiв:
Iдея(мета)
Кiль-ть i якiсть обэктiв
Ресурси
Застосованi технологiї
Виконавцi
Термiни
Споживачi
Мiсце
Економ., соц., еколог., техн.ефекти
Процес прийняття рiшень вкл.3 етапи:
1 – пiдготовка
2 – розробка
3 – реалiзацiя рiшення
7.Економічна інформація в прийнятті рішення
Економ.iнф-я являэ собою такий вид iнф-iї, яка послiдовно i повно вiдображаэ виробн.-госп.дiя-ть пiд-ва. Вона дiлитьс на 3 види:
Планова iнф-я – мiстить данi для вибору дiй, якi можуть бути зробленi у майб.
Нормативно-довiдкова э поэднувальною ланкою мiж iншими видами ек.iнф-iї.
Облiкова маэ такi стадiї: збiр, змiна первинних даних, реэстрацiя, передача для обробки, обробка даних для операт.управлiння, накопичування i групування даних, формув.зведеної iнф-iї i викон.розрах., якi використ.в аналiтичному та синтетичному облiку, складання вн.i зовн.звiтностi.
Альтернативнi варiанти ГР повиннi приводитись у спiвставний вид за такими факторами:
1.Фактор часу
2.Фактор якостi обэкта
3.Ф.масштабу (обсягу вир-ва) обэкту
4.Рiвень освоэнотi обэкта у вир-вi
5.Метод отрим.iнф-iї для прийн.рiшення
6.Умови застосув.обэкта , фактор iнфляцiї , фактор невизначеностi та ризику.
15.Методи аналізу господарських рішень та їхній інструментарій
Метод – це заг підхід до вивчення екон явищ в роботі під-ва. Метод хар-ся системою прийомів і принципів вивч того чи іншого явища
Метод екон аналізу – це сукуп прийомів і способів вивч господ явищ, дія-сті під-ва, за допомогою яких показники розкладають на складові частини, порівнюють їх , визнач ступінь впливу складових частин на узагальнюючий показник і за підсумком проведення досліджень узагальнюють результати.
В процесі аналізу ГР використ такі методи:
Метод порівняння, індексний метод, балансовий метод, метод ланцюгових підстановок, графічний метод, матричні методи
Найбільш використ методами аналізу ГР: метод елементарної математики, класичні методи матем аналізу, статистичні методи, економічні методи, методи матем прогнозування, метод дослідження операцій, методи екон кібернетики
Усі екон- матем методи або задачі под на 2 групи:
-оптимізаційні (рішення за заданим критерієм)
-неоптимізаційні (рішення буз критерію оптимальності)
За ознакою отримання точного рішення всі матем методи поділ на:
*точні (за критерієм чи без нього, одержують єдине рішення)
*наближені () на основі статистичної інформації)
Перелік задач екон аналізу, які використ в процесі обгрунтув ГР їз застос екон – маетм методів. Інструментарій методів аналізу (прийоми аналізу):
Зведення та групування
Абсолютні та відності величини
Середні величини
Динамічні ряди
Суцільні та вибіркові дослідження
Деталізація та узагальнення
8.Планування ГР
Планування – це процес формув множинних цілей розв та засобів їх досягнення за певний період, воно зв’язує всі елементи вир-ва у цілісну виробн-господ систему і забезпечує її необхідний передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можл під-ва з потребами ринку.
Види планів:
1.Тривалість планового періоду : стратегічні плани, тактичні плани, оперативні
2.Обєкти планування: загальні, внутрішні, цільові
Стратегічний план під-ва –це сукуп взаємо узгоджених заходів і дій, що відображають довго строк цілі та основні напрямки дія-сті з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.
Етапи стратегічного планування:
1.Визнач місії та формув стратег цілей дія-сті під-ства
2.Аналіз середовища та ринк факторів
3.Оцінка під-кого потенціалу і перспективи розв під-ства
4.Вибір генеральної стр-ії і аналіз стратег-х альтернатив
5.Розробка ресурсних і функціон субстратегій під-ства
6.Практична реалізація плану, контроль і оцінка соц-екон резервів.
Господ рішення щодо планув стратег альтернатив стос таких питань: інтенсифікація ринку, диверсифікація, зовнішньоекон дія-сть, економія, зрушення, поновлення доходу, активізація фін дія-сті, забезпечення сталості, перебудова маркетинг дія-сті, перебудова сис-ми управління, фін перебудова.
Тактичний план під-ва – це певна сукуп кількісних і якісних та ресурсозабезпечуваних завдань, що конкретизуютьі доповнюють стратег плани на більш короткий проміжок часу.
Господ рішення такт планув під-ва стос таких напрямків його дія-сті: маркетингова ді-ясть, виробнича, науково-досл, конструктор-технолог та експеримент роботи, ; праці, кадри соц розв колективу, капіт вкладення і капіт буд-во, матер-техн забезпеч, орг-ія вир-ва праці та управління, природоохоронна дія-сть, зовн-екон дія-сть, витрати прибуток рентабельність, фін дія-сть.
Оперативне планув – це процес розробки заходів і дій для виконання завдань стратег і поточних планів.
У процесі оперативного планув треба розв’язувати такі завдання: забезпеч виконання плану виробн дія-сті за ритмічної роботи всіх підрозділів під-ва ; установлення оптимального режиму роботи під-ва; максим скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного вир-ва.
Екон суть господ резервів підвищення еф-сті вир-ва полягає у найбільш повному і раціональному використ зростаючого потенціалу, заради отримання більшої кіль-сті високоякісної про-ії за найменших витрат живої і уречевленої праці на од проукції..
Бюджетування – це процес складання бюджетів контролю за їх виконання. Переваги бюджетув проявл-ся в примусовому коротко строк планув0нні ресурсів під-ва, поведінки конкурентів і особливо поточного і проектного попиту на прод.
Бізнес-план – ретельно підготовлений документ, який розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу.
В процесі розробки бізнес-плану за послідовними етапами обгрунтов такі господ рішення: вибір про-ії, дослідж і зовн середовище майбутнього бізнесу, обгрунтув і вибір місця розміщення майбутнього бізнесу, прогнозув обсягів і доходів від продажу прод-ії чи надання послуг, визн виробн параметрів майб бізнесу, розробка цінової і торгової політики, обгрунтув вибору форми орг-ії бізнесу, опис потенційно можливих ризиків бізнесу і способів їх мінімізації, оцінка очікуваного прибутку і збитків аналіз стану готівки і розробка балансової відомості, формув висновків що відображають основні положення бізне
9.Концептуальні засади економічного обґрунтування рішень, пов’язаних з операційною дія-стю під-ва
Концепція – це система взаємоповязаних і таких що виплив один з одного науково – обгрунт поглядів, уявлень про управліня, наприклад виробн-збутовою дія-стю під-тва.
Під обгрунтув-ям прийняття рішення розуміють підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям і реально-існуючим обмеженням.
В основу екон обгрунтув ГР мають бути покладені такі принципи: врахув-ня фактору часу, врахув затрат і розв за ЖЦТ, застос в розрах системного підходу, забезпеч багатоваріантності техн. Та орг-их рушень, забезпеч співставленості варіантів за вихідною інф-єю, врахув факторів невизначеності ризиків.
Підготовчий етап обгрунтув рушення повинен здійсн-ся в такій послідовності: формув рішення з виділенням – фіксованої і варіативної частини рішення ; визнач кінцевої мети рішення та обумовлення можлив відхил від неї ; визнач факторів ринку пов’язаних з даним конкретним рішенням ; попереднє формулюв всіх можливих наслідків ГР з становленням залежності їх від варіативної частини ГР;
Формалізація та підготовка до кількісного обґрунтування ГР.
Система операц рішень вкл господ рішення щодо:
-ресурсного забезпечення дія-сті під-ва(персонал, капітал і виробничі фонди, нема тер ресурси та активи, оборотні кошти)
-тахн база, орг-ія і планув вир-ва (іннов процеси, техн.-технолог база вир-ва, орг-ія вир-ва, с-ма техн. Обслуговув та соц дія-сть)
-результати та ефек-ть вир-ва (формув програми випуску прод-ії, матер-техн забезпеч вир-ва, якість і конкурентноздатність прод-ії, ПП персоналу, мотивація труд дія-сті, оплата праці, витрати і ціни на прод-ію, фін-екон результати, ефе-ть дія-сті)
Алгоритм екон обгрунтув операц рішень: обгрунтув конкретного господ і операц рушення, розрах планового показн екон результату від реалізації рішення, розрах витрат на реаліз-ію обраного рішення (формув кошторису, прогнозув), обчислення показників ефект-ті операц рішення
Перелік операц ГР, що потребують екон обгруньув: виробн програма під-ва, потреба в виробн ресурсах, ефе-ть використ виробн ресурсів, ПП персоналу, рівень витрат вир-ва, С/в осн видів прод-ії, розмір виробн запасів готової прод-ії під-ва, обгрунтув рівня ціни на окремі види прод-ії, доцільність використ нових матеріалів, вир-во нової прод-ії, вибір раціон методів і форм орг-ії вир-ва, вибір оптим організ-х стр-р управл під=вом, соц рішення та ін.
Номенклатура прод-ії – це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом вир-ва прод-ії.
Асортимент – це сукуп різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техн.-екон показниками.
Типовий показн реаліз-ої прод-ії – визначають виходячи з передбаченою виробн програмою під-ва на відповідний рік обсягу товарної прод-ії з урахув зміни залишків продукції на поч. і кінець розрах періоду.
Фактичний показник реаліз-ої прод-ії – визначають після оплати споживачем вар-сті прод-ії та надходження відпов грош сум на банк рахунок постачальника тобто під-ва.
Інформаційні ресурси: дані бухг і внутрішньогосп обліку, дані фін і статист звітност
10.Економічне обгрунтув рішень щодо обсягів вир-ва прод-ії
Виробнича програма – це конкретна сук-сть завдань щодо обсягу вир-ва прод-ії визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості на певний календарний період.
Оскільки прод-я завжди відтворюється у натур і вартісних формах, то виробн програма під-ва має дві складові: обсяг вир-ва в натур вимірниках, вар-ть обсягу вир-ва продукції.
Виробн програма розробл на основі такої інф-ії : вихідні дані про виявлений у процесі вивч ринку попит, портфель замовлень на прод-ю та послуги інших споживачів, держ замовлення або держ контракти.
Обгрунтув рішення щодо використ ресурсів дає змогу під-ву використ ресурси до раціон межі, не здійсн їхнє марне витрачання, вміло комбінувати різні види ресурсів,,знаходити ресурси, що дозволяють випускати найдешевшу прод-ю.
Існують такі види рішень щодо використ ресурсів:
«ресурс-продукт», «ресурс - ресурс» , «продукт-ресурс»,«ресурс-продукт - ресурс»
РІШЕННЯ «РЕСУРС-ПРОДУКТ»
Техн. Аспекти- хнайти межу доцільного використ ресурсу, це значить обгрунтув рішення «ресурс-продукт», техн. Обгрунт є ті варіанти де спостеріг ріст випуску прод-ії.
Для екон обгрунтув ріш «ресурс - продукт» розрах граничну вар-ть граничного продукту.
Гранична вар-ть фактора – це дод витрати ресурсу на вир-во дод прод-ії виражені у вартісній формі.
Вар-ть граничного продукту – це ринк вар-ть дод кіль-сті прод-ії, що отрим-ся завдяки дод витратам ресурсу. Дод спожив ресурсу є доцільне до тих пір поки отримуємо прибуток.
Викладений підхід до визнач раціон межі використ ресурсу можна узагальнити таким правилом : «збільш витрач ресурсу на дод од прод-ії до тих пір, коли вар-ть граничного продукту від дод одержаної прод-ії перевищує граничну вар-ть фактора від дод-можливого ресурсу»
РІШЕННЯ «РЕСУРС-РЕСУРС» - це рішення про те як правильно комбінувати взаємозамінні ресурси з метою досягнення максимального ефекту в заданих умовах.
Техн. Аспек – екон обгрунтув підлягають лише техн.-прийняті варіанти, тобто завжди існують такі варіанти комбінув-ння ресурсів, які забезпеч однакову кіл-сть прод-ії.
Екон обгрунтув рішення «ресурс-ресурс» передбачає розрах таких показників:
Гранична норма заміни – визнач як співвідношу заміни спожив ресурсу, який заміщається і заміни спожив ресурсу, який додається ГНЗ = ЗРа / ЗРб
Співвідношення цін – СЦ = СЦб / СЦа
ГНЗ показує скільки натур од одного ресурсу заміщується іншим з техн. Точки зору
СЦ показує скільки одиниць одного ресурсу заміщується іншим в умовах ринку.
Існує правило : «збільш використ одного ресурсу за рах іншого до тих пір поки його гранична норма заміни перевищує СЦ на ці взаємозамінні ресурси»
11.Економічне обгрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства
Цінова політика – це дія-сть під-ва, спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін; сукупність орг-их та екон заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів госп дія-сті, забезпеч стійкого збуту прод-ії, отрим достатнього прибутку.
Осн напрямки цінової політики – це дії під-ва спрямовані на завоювання певної долі ринку, для своїх товарів і на швидке отрим виручки від продажу товарів з метою повернення понесених втрат.
Розрізн 2-а альтернат підходи до ціноутв:
1.Витратний: продукт-технологія-витрати-ціна-цінність-покупець
2.Цінністний: покупець-цінність-ціна-витрати- технологія-продукт
Етапи формув цінової політики: встановл задач ціноутв, визн попиту, оцінка витрат, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір методу ціноутв, становлення остаточної ціни.
Інформаційне забезпечення процесу ціноутв: сис-ма інф-ії про ринок вцілому, про урядову політику, про витрати, про конкурентів , про покупців, про обсяги збуту і прибутку під-ва.
При формув ЦП під-ва необх проводити аналіз таких факторів: зовнішніх і внутрішніх.
У практиці ціноутв використ різні методи визнач вихідної ціни на товари, які можна обєднати у 3 базові модел:
1.модель ціноутв, що базується на витратах вир-ва:
а)метод надбавок
б)метод забезпеч цільового приб на інвестований капітал
2.Модель ціноутв що базується на попиті
а)метод максимізації поточного прибутку
Епоп=Іо/Іц=?О/О : ?Ц/Ц
б)аукціон
3.Модель ціноутв що базується на конкуренції:
а)метод ціноутв на основі поточ цін
б)метод визнач ціни за рівнем конкурентоспром товару
в)метод встановл ціни на підставі торгів
Розробка ЦП під-ва має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни, залежно від ситуації на ринку. Методичною базою таких дослідженьє аналіз умов беззбитковості в основу якого покладено поділ витрат на постійні і змінні.
Проведення аналізу беззбитковості дає можлив відповісти на такі питання : чи призведе зміна ціни до поліпш фін ситуації на під-ві? На скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручку внаслідок зниження ціни?
Обгрунтув рівня ціни за умов активного і пасивного ціноутв:
1.За умов активного ціноутв можливі такі варіанти:
-варіантдоцільності зниж ціни виробу, зниж ціни доцільне в разі коли сума маржин доходу після зміни ціни, буде не меншою від його величини за попередньою ціною
-варіант, коли змін як ціна так ізмінні витрати, для досягнення беззбитковості втрати маржин доходу внаслідок зниж ціни мають компенсуватися його збільш за рахунок зрост кіль-сті реалії прод-ії, так і завдяки зменш змінних витрат.
-варіант зміни пост витрат
2.За умов пасивного ціноутв
Розрізняють 3 осн цілі ціноутв:
1.Основана на збуті (забезпеч обсяг продажу тов, сегментацію ринку)
2.основана на прибутку (забезпеч максим прибутку, швидке отрим грошей готівкою)
3.Основана на існув становище(забезпеч стабільний стан на ринку)
Цінова стратегія – це осн напрямки, заходи та методи за допомогою яких може бути досягнута, визначена мета ЦП; це обгрунтов вибір ціни із декількох варіантів, спрямований на досягн максим приб для під-ва
Розрізняють цінові стр-ії які об’єднуються в три групи:
1.Стр низьких цін(стр виживання та стр цільового прориву)
2.Стр високих цін (стр «знімання вершків», стр лідерства та якості товару)
3.Стр нейтральних або середніх цін
Ефектив-ть стр-ії низьких і високих цін, залежать від трьох факторів: еластичність попиту, стр-ра вит-т на вир-во, рівень конкуренції
Тактика ціноутв – це набір конкретних, практик способів управл цінами на прод-ю під-ва, які використ для виріш задач поставлених перед спеціалістами з ціноутв. До таких способів належать різні види цінових знижок і надбавок до цін.
12.Економічне обгрунтування рішень щодо виробничих запасів на підприємстві
ТМЦ-товар-мат цінності
ОЦІНКА СТАНУ ВИР ЗАПАСІВ
Упр-ня запасами охоплює викон-ня таких етапів робіт:
1-аналіз запасів ТМЦ у попер періоді
2-визн-ня цілей форм-ня запасів
3-оптимізація розміру осн-х груп поточних запасів
4-оптим-я заг суми запасів ТМЦ, які вкл-ся у склад оборот активів
5-забезп-ня високої оборотності і еф-х форм руху запасів
6-обгр-ня облікової політики запасів
7-побудова еф-х с-м контролю за рухом запасів на п-ві.
Аналіз стану вир запасів треба поч.-ти з вивч-ня їх динаміки і перевірки відповідності факт залишків їх плановій потребі.
Розмір вир запасів у в-сному виразі може змін-ся як за рах к-сного так і в-сного (інфляц-го) чинників.
Період оборотності запасів (сиров, мат-в0 = часу зберіг-ня їх на складі від моменту вступу до передачі у в-во.
На багат п-вах велику питому вагу у поточних активах займає гот прод-я. значну питому вагу в поточних активах на багат п-вах займ незав в-во.
НОРМУВ-НЯ ВИР ЗАПАСІВ
Потреба в мат-техн рес-х визн-ся по-різному зал від їх признач-ня. К-сть техн. засобів (машин, устати) обчисл-ся епізодично в процесі проект-ня вир с-м. розрахунки потреби в мат-х є регулярними і здійсн-ся на єдиній метод основі.
За своїм ек змістом вир запаси розподіл-ся на:
*елементи, що їх віднос до оборот фондів (сиров, мат-ли, паливо)
*ті елем, що тяжіють до ОФ (запасні частини для ремонту, інструменти, інвентар і ін малоцінні предм)
Норматив оборот коштів у вир запасах, що їх віднос до оборот фондів, визн-ся як добуток сер-добового спож-ня мат-в у в-сному виразі на норму їх запасу в днях. Н=Ві*Д
Види запасів:
транспортний, підготовчий (технолог), поточний, резервний (страховий)
методика норм-ня оборот коштів у елементах вир запасів, що тяжіють до ОФ (напр. потреба у запасних частинах для ремонту) визн-ся на основі норми запасу деталей на од ремонтної складності відповідно машин і устатк-ня.
РОЗРАХУНОК ВЕЛИЧ ВИР ЗАПАСІВ
Інтервали поставок мат-в на п-во і інтервали їх викор-ня як правило не збаг-ся, тому виник потреба в запасах мат-в. важливе знач для підтрим-ня поточних запасів мають заходи с-ми регул-ня запасів. На вибір с-ми резул-ня вплив ряд факторів:
-велич потреби в мат-х
-регулярність запуску у в-во
-форма постачання і ін.
Регул-ня запасів може здійсн-ня за с-мами:
* «мах-мін» згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімаль¬ну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечен¬ня цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде.
* «стандартних партій» жорстко регламентують величини партій поставок
* «стандартних інтервалів» жорстко регламентують величини інтервалів між партіями поставок
ОПТИМІЗАЦІЯ РОЗМІРУ ВИР ЗАПАСІВ
Для оптим-ї розміру поточних запасів ТМЦ викор-ся ряд моделей, зокрема «Модель ек-обгр-го розміру замовлення EOQ». Розрахунковий механізм моделі EOQ баз-ся на мін-ції сукупних оп-х вит-т із закупки і зберіг-ня запасів на п-ві.
14.Сутність та принципи аналізу господарських рішень
Екон аналіз – це одна із фу-цій управл, яка допомагає приймати еф-ні управл рішення в т. ч. ГР.Він повинен передувати прийняттю науково-обгрунтованих рішень на будь якому рівні управл. Аналіз має виявляти не тільки недоліки, а й розкривати можливості подальшого екон зростання суб’єктів підпр дія-сті.
Аналіз госп дія-сті – це частина ЕК аналізу, яка пов’язана з вивченням виробничої, фін, комерційної дія-сті під-ства. Зміст екон аналізу госп дія-сті спрямовано на виявлення внутр-господ резервів та шляхів їх використання.
Предметом екон аналізу є господ процеси, що відбув на під-стві, тобто дія-сть під-ства та її еф-сть.
Сутність і принципи аналізу ГР підпорядковані законам діалектики та пов’язані їз специфічними принципами аналізу:
*принцип єдності аналізу і синтезу
*принцип виділення провідної ланки(ранжування проблем) і другорядних проблем
*принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу за різними хар-ами
*принцип кількісного визначення
*принцип своєчасності та оперативності
Осн правила забезпечення порівняння альтернативних варіантів:
*к-сть альтернатив варіантів має бути не більше 2
*за базовий варіант рішення доцільно брати останній їз запропонованих варіантів
*для скорочення часу підвищення якості рішення та зменшення ви-т рекомендується широке застосув сучасних можливостей ін форм технологій
13.Економічне обгрунтування рішень щодо розмірів дебіторської заборгованості підприємства
5.Поточна дебіторська заборгов – заборгов юрид ы фіз осіб певних Сум грош коштів і їх еквівалентів під-ву, яка виникаэ в ході нормального опт-го циклу чи передбачена до погашення в період до 1 року.
Необх розрізн нормальну і прострочену заборгоываності. Наявність останньої ств фін проблеми для під-тва.
Оцінювання рівня дебітор заборгов здійсн на основі таких пок-ів:
-коеф відволікання оборот активів в поточну дебітор заборгов за товари, роботи, послуги
-коеф можливої інкасації поточної дебітор заборгов за овари, послуги, роботи
В процесі аналізу треба вивч динаміку, склад, причини, давність утв-ня дебітор заборгованості
Оцінюючи стан поточних активів важливо вивчити якість і ліквідність дебітор заборгованості. Одним з показників, які використ з цією метою є період оборотності дебітор заборгов або період інкасації боргів.
Для хар-ки якості дебітор заборгов визн і такий пок-к як доля резерву по сумнівних боргах в заг сумі дебітор заборгов-ті
Якість дебітор заборгов оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків.
Вибір типу кредитор політики п-тва
В процесі формув принципів кредитор політики по відношенню до покупців прод-ії прийм госп рішення щодо:
1)форм здійсн-ня реаліз-ії продукції в кредит
2)типу кредитної політики під-ва в кожній з форм реаліз-ії прод-ії в кредит.
Форми реаліз-ії прод-ії в кредит:
товарний (комерц) кредит (оптова торгівля по умовах відстрочки платежу на строк 1 – 6 міс)
споживацький кредит (в товарній формі)(роздрібна реаліз-я товарів на строк 6 міс – 2 років)
тип кредитної політики хар-є принципові підходи до її здійсн з позиції співвідношу рівнів дох-сті ризику кредитор дія-сті під-ства.
Розрізняють 3 типи кред політики по віднош до покупців:
1)консервативний (жорсткий) – спрям на мінімізацію кредит ризику
2)помірний (хар-є типові умови кредит ризику)
3)агресивний (мякий)(метою є максимізація дод прибутку за рах розширення реаліз-ії продукції)
Розрахунок необх суми обор кап-лу, що спрямив-ся в дебітор заборгов враховує обсяг реаліз-ії прод-ії в кредит, що план-ся, коеф співвідношу собівартості і ціни продукції, сер період надання кредиту покупця в днях і сер період прострочки платежів за наданий кредит.
До складу с-ми кредит умов входять елементи:
-строк надання кредиту (кредит періо)
-розмір наданого кредиту (кредит ліміт)
-вар-ть надання кредиту
-сис-ма штрафних санкцій за прострочку викон-ня зобов’язань покупцями
16.Оцінювання впливу господарських рішень на ефективність діяльності підприємства
Кінцевою метою бідь – яких ГР є підвищення еф-сті дія-сті підпр і збільш його ринкової вартості. Результатом екон обгрунтув і реаліз ГР є збільшення прибутку за рах підвищ конкурентноздатності товарів, розширення ринку збуту і покращення фін стану під-ства.
Вплив різних видів прийнятих ГР на еф-сть дія-сті підпр проявляється через зміну показників : обсяг вир-ва і реал-ії прод; використ виробничих інвестиц і фін ресурсів; собівартість продукції; прибуток ; рентабельність вир-ва.
МЕТОДИКА ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ПРИЙНЯТИХ ОПЕР РІШЕНЬ НА ЕФ-СТЬ ФУНКЦІОНУВ ПІД-ВА
а) МЕТОДИКА ПІДРАХУНКУ РЕЗЕРВІВ, ЗБІЛЬШ СУМИ ПРИБУТКУ ПІД-ВА
резерви збільшення суми прибутку визнач для кожного виду товарної продукції.
Осн джерелом збільш прибутку є: збільшення обсягу реаліз-ії продукції, зниження її собівартості, підвищення цін (за рах покращення якості продукції, реаліз її на більш вигідних ринках збуту, в більш оптим строки реаліз-ії)
Для визначення резервів зростання прибутків за першим джерелом = виявлення раніше резервів зростання обсягу реаліз-ії продукції помножити на фактичний прибуток з розрахунку на од продукції відповідного виду.
Підрахунок резервів зрост прибутку за другим джерелом = виявлений резерв зниж собівартості кожного виду продукції множиться на можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його зростання.
Підрахунок резервів зростання прибутку за третім джерелом = зміна питомої ваги кожного сорту прод-ії множиться на відпускну ціну відпов сорту, результати додаються і отримана зміна сер ціни множиться на можливий обсяг реаліз-ії продукції.
б)МЕТОДИКА ПІДРАХУНКУ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ.
Осн джерелом підвищ резервів рентабельності є :
Збільшення суми прибутку від реаліз-ії продукції; зниження собівартості товарної продукції.
Освоєння резерву збільш прибутку на наявних виробн потужностях дозволить збільшити не лише прибуток і підвищити рентабельність роботи підпр, але і підвищити запас фін стійкості під-ва
Методика впливу прийнятих інвестиц рішень на еф-сть функціонув під-ва. Використ така сис-ма показників:
*дод вихід прод-ії на гривню інвестицій
*зниження с/в прод в розрах на грн. інвестиц
*скороч витрат праці на вир-во прод-ії з розрах на гривню інвестиц
*збільш прибутку з розрах на грн. інвестицій
*термін окупності інвестицій
Осн напрямом збільш еф-сті інвестицій є комплексність їх використ, тобто за доп дод к/в під-во має досягти оптим співвідношу між осн і оборотними фондами, активною і пасивною частиною осн фондів.
Методики оцінювання впливу прийнятих фін рішень на еф-сть функціонув підпр.
Оцінка еф-сті довго строк фін вкладень викон шляхом зіставлення суми отриманого доходу від даного виду інвестиц їз сер річною сумою даного виду активів
Сер рівень прибутковості може змінитись за рахунок :
1)стр-ри ЦП, що мають різний рівень прибутковості
2)рівня прибутковості кожного виду ЦП придбаних під-ом
17.Критерії обгрунтування господарських рішень в умовах невизначеності
На теоретичному рівні знання щодо певної проблемної ситуації досить добре розроблені. Однак на практиці заст.формаліз.алгоритмів аналізу обмежене.
Для вибору оптимальної стр-ї в ситуації невизнач.викор.декілька критеріїв.
За наявності кількох альтер.станів зовн.сер.і внутр.умов під-ва їм відпов.належні знач.цільових фу-цій. Якщо жодна з альтернатив не домінує, то постає задача вибору рішення із застосув.привали і критеріїв теорії прийняття ріш.
Критерії, засновані на аналізі матриці можливих станів навк.сер.і альтернативи ріш.
Для прийняття ріш.в умовах невизнач.та ризику за доп.статичної ігрової моделі вхідна інф-я подається у вигляді матриці, рядки якої – це можливі альт.ріш.(Аі), а стовпчики – це стани си-ми або середовища (Sj, j=1…m). Кожній альтернативі ріш. і кожному стану си-ми відпов.результат (наслідок ріш. aij), який визнач.втрати або виграш за вибором даної альтернативи рішення та реал-ї даного стану си-ми.
Таблиця. Матриця прибутків
Для вибору оптим.стр-ї в ситуації невизнач.та ризику викор.різні правила та критерії: правило максимін (критерій Вальда), правило максімакс (критерій
18.Ризик у діяльності суб’єкта господарювання
Ризик можна розглядати як історичну категорію і як ек.категорію. На сьогоднішній день різні підходи до інтерпретації категорії ризику:
-ризик – це ймов.здобуття небажаного результату або ймов.сприятливого позитивного результату;
-ризик – це невизначеність майб.стану;
-ризик – це д-сть, пов’язана з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору.
Ризик – це рівень непевності, пов'язаний з проектом або інвестуванням (Террі).
Ризик – це небезпека, можливість збитку або втрат (Вебстер).
Ризик – це загроза або небезпека виникнення збитку в найширшому сенсі слова (Райзберт).
Ризик є вартісним виразом ймовірної події, що може призвести до збитків. Виникає ч/з відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майб.розвитку си-ми (Вітлінський, Наконечний).
Ризик – це ймов.втрати під-вом частини своїх рес-в, недотримання доходів чи виникнення втрат у результаті здійснення певної вироб., фін.або ін.д-сті (Грабовий).
Госп.ризик – це специфічна ха-ика у госп.ситуації в якій не включається ймов.виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від бажаного результату, втрати суб’єктом госп.частини своїх прибутків).
Першопричиною, необхідною метою виникнення підпр.ризиків виступає невизначеність результатів д-сті. Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу.
Осн.ха-иками ризику є такі елементи:
1)об’єкт ризику – це ек.си-ма, еф-сть та умови функціонув.якої наперед невідомі;
2)суб’єкт ризику – це особа (індивід чи колектив), яка зацікавлена результатом керування об’єктом ризику і має компетенцію прийняття рішення щодо об’єктів ризику;
3)джерела ризику – це чинники або фактори (явища або процеси), які спричиняють невизначеність або конфліктність результатів.
Осн.риси ризику: ймовірнісна природа, ек.природа, альтернативність, невизнач.результатів, коливання рівня ризику, постійність існування.
Для розуміння природи підпр.ризику фундамент.знач.має зв'язок ризику та прибутку.
Фактори впливу на ступінь ризику:
1)зовн.фактори: прямого та непрямого впливу;
2)внутр.фактори: у сфері в-ва, обігу, упр.
Фу-ції, які виконує ризик: регулятивна (конструктивна і деструктивна форми), захисна (має 2 аспекти – історико-генетичний, соц.-правовий), інновац., компенсаційна, соц.-ек., аналітичн
19.Класифікація підприємницьких ризиків
Еф-сть орг.-ї упр.ризиком значною мірою залежить від класифікаційної си-ми, яка включає різні види ризиків:
1)залежно від можливого результату: чистий та спекулятивний ризики;
2)за ситуацією: стохастичний(в умовах невизн), конкурентний(в умовах конфлікту);
3)за видами д-сті під-ва: виробничий, фін., інвест., валютний, юрид., страховий, інновац.;
4)за сферою походження: соц.-політ., адм.-законод., вироб., комерц., фін., прир.-еколог., демограф., геополіт.;
5)за ступенем обгрунт.прийняття ризику: обґрунтовані ризики, частково обґрунтовані, авантюрні ризики;
6)за ступенем системності: несистемні (унікальні), системні;
7)за відповідністю допустимим межам: допустимі, критичні, катастрофічні;
8)за можливістю прогнозування: прогнозовані, ризики що частково не прогнозуються (форс мажорні), не прогнозовані;
9)за ступенем впливу на д-сть суб’єкта госп.під час реал-ї ризику: негативний, нульовий, позитивний.
20.Загальні принципи аналізу ризику
Аналіз ризику проводять за етапами:
1) виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків;
2) виявлення вн.і зн.факторів, що визн-ть рівень ризику;
3) аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику;
4) оцінка варіантів ризикованих рішень з 2 точок зору:
а) визн-ня можливості їхньої реалізації при наявності ризику,
б) визн-ня ек.доцільності їхнього прийняття при наявності ризику.
5) встановлення допустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикнути і при якій йм.втрат можна йти на ризик);
6) аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику;
7) розробка заходів щодо v ризику;
8) вибір найбільш прийнятних варіантів рішень.
Аналіз ризику поділ.на 2 взаємопов’язаних види: якісний і кількісний.
Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків),загроз, які вони становлять, а також визн-ня факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.
К-сний аналіз передбачає чисельне визн-ня розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду д-ті (проекту) в цілому.
Для кількісного аналізу викор-ть ймовірнісний підхід, відп.до якого, для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій) і йм.цих наслідків.
Йм.певного сценарію розвитку подій можна визн.методами:
1) об’єктивний – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в порівнянних умовах, коли обчислюється частота, з якою відбуваються явища.
2) суб’єктивний – шляхом експерт.оцінки, коли група експертів висловлює припущення щодо конкретних результатів і йм-ті їх виникнення.
Об’єктивна і суб’єктивна йм-ть викор-ся при визн-ні критеріїв, за доп.яких порівнюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з т.з.ризику. 1 з критеріїв дає нам сер.значення (очікуване) можливого результату, а інший – його мінливість (розкид результатів).
24.Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику
Інвест.ріш.потребують обгрунт.їх доцільності та еф-сті.
Алгоритм ек.обгрунт.інвест.ріш.:
1)становлення потреби в інвестиціях та джерел їх фін.;
2)прогнозув.потоків доходів від реал-ї інвест.ріш.;
3)розробка графіку повернення інв-й з урахув.фактору часу;
4)розрах.показника ЧТВ або ін.показників еф-сті.
Розрах.ек.еф-сті інвест.проектів здійсн.в такій послідовності:
1)вибір еф-го варіанту проекту із декількох;
2)розрах.дод.прибутку від реал-ї заходів по проекту;
3)розрах.чистого ГП;
4)розрах.ЧТВ дод.ГП;
5)розрах.індексу окупності проекту.
Особливості обгрунт.інновац.ріш.
Інновац.процеси є сукупністю прогресивних, якісно-нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інновац.процесів є новини, а запровадження їх у госп.практику є нововведенням.
Обгрунт.інновац.ріш.баз.на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спец.алгоритмами осн.показників, що характ.ек.еф-сть нових технічних та орг.рішень.
21.Якісний аналіз підприємницьких ризиків
Ідентиф-я ризику є 1м етапом його оцінки і обгр-ня.
Осн-ми принципами упр-ня ризиками є:
*принцип масштабності (господ-й суб’єкт має прагнути до найбільш повного охоплення можл-х сфер виник-ня ризиків)
*принцип мінімізації (досягти мін ризик).
При цьому опираються на практично-наслідк метод.
Осн джерела ризику:
1) спонтанність прир процесів і явищ (стих.лиха); 2) випадковість; 3)наявність протилежних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів; 4)імовірнісний хар-р НТП; 5)неповнота і невірогідність інф-ї про об’єкт або явище; 6) обмеженість і недостатність рес-в; 7)неможл-ть однозначного пізнання об’єкта; 8) відносна обмеженість свідомої д-ті людини, розбіжності в оцінках і стереотипах поведінки; 9) незбалансованість осн-х компонентів госп механізму.
Для сучасного п-ва можна виділити ряд осн-х ризиків спричинених його взаємодією з ек контрагентами. Їх якісних аналіз можна викон-ти за схемою:
*формул-ся сутність ризику, *причини ризику, *фактори ризику (передумови що збіл-ть ймов настання несприятл подій),
*способи зниж-ня або компенсації ризику.
Такими осн ризиками п-ва можуть бути:
1)ризик неотримання вихідних сировини, мат-в і рес-в. Наслідок: зниж-ня рівня рентаб-ті п-ва або неможл-ть реал-ї профільної технології.
2)ризик неповернення передоплати постачальниками. Насл: погірш-ня фін стану п-ва, складності у відносинах з постачал-ми.
3)ризик не укладання договорів на реал-ю виробл-ї прод-ї. Насл: затоварення гот прод-ї, погірш фін стану.
4)ризик неотримання або несвоєчасн отримання оплати за реал-ну без передоплати прод-ю. Насл: погірш фін стану
5)ризик відмови покупця від отриманої і оплаченої ним прод-ї
6)ризик зриву укладених угод про одерж-ня зн позик, інвестицій і кредитів.
Досить великий потенціал ризику полягає і у вн д-ті п-ва, особливостях орг-ї його в-ва і фінансів, а також с-ми упр-ня.
Зони ек.ризику:
безризикова зона – зона, у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
Зона допустимого ризику – ділянка, у межах якої даний вид п-цької д-ті зберігає свою доцільність; втрати мають місце але менші ніж очікуваних прибуток.
Зона критичн ризику – ділянка, що х-ся можл-тю втрат які перевищ велич очікуваного прибутку аж до величини повного розрах-го виторгу, що представляє суму вит-т і прибутку.
Зона катастроф ризику – ділянка втрат, що перевищ критичн рівень і в максимумі може досягати велич рівної мацновому стану п-ва.
Т.ч. втрати, велич яких не перевищ розрахунк прибутку Пр від п-цької оп-ї наз допустимими; якщо найбільш йомв-й такий вид втрат, то ризик наз допустимим.
Втрати, велич яких більша за розрах-й прибуток є критичними. Ризик втратити суму що перевищ прибуток наз критичним.
Катастроф ризик – це ризик, при якому п-ць може понести втрати, які перевищать його грош можл-ті або майновий стан.
22.Кількісний аналіз підприємницьких ризиків
При розрахунку підпр.ризику потрібно розрізн.такі пон-тя: ви-ти, збитки, втрати.
Збитки мають місце при несприятливому збігу обставин, прорахунках і являють собою дод.ви-ти понад намічені або заплановані.
Втрати – це зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами.
Саме величина втрат і хар-є ступінь ризику. Втрати у вартісному виразі можна представити такою формулою:

?П – сума втрат; ?Пі – втрати і-го виду; Z – вартість одиниці ресурсів (втрат).
Втрати, що можуть бути у підпр.д-сті діляться на такі види:
1)мат.види втрат – виявляються в непередбачених підпр.проектом дод.витратах або втратах устаткування, майна, сировини, енергії, прод-ї (вимір.у фіз.од.і у варт.виразі).
2)трудові втрати – це втрати роб.часу, викликані випадковими непередбачуваними обставинами (в днях, в год роб.часу і у варт.виразі).
3)фін.втрати – це прямі грош.збитки, пов’язані з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою дод.податків, втратою коштів і ЦП.
4)втрати часу існують тоді, коли процес підпр.д-сті йде повільніше, ніж було намічено (оцінюється в год., тижнях, міс., і у грош.виразі).
5)спеціальні види втрат – виявляються у вигляді нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, навк.сер., престижу підприємця, а також інших несприятливих соц.і морально-психолог.наслідків.
За видами д-сті розр.такі види втрат: втрати у вироб.підпр-ві., у комерц.підпр., у фін.підпр.
Прибуток як випадкова величина підлягає нормальному чи близькому до нормального закону розподілу.
Крива щільності розподілу ймовірності настання випадкових втрат
т.1 – хар-є найбільш ймовірні збитки по проекту і
сподівану або середню віддачу по проекту.
т.2 – відповідає точці допустимого ризику, в якій збитки будуть
мати величину, яка дорівнює загальній величині прибутку від
проекту. Ця точка є верхньою межею зони допустимого ризику.
Ймовірність допустимого ризику визначається за залежністю:
F(x) =
т.3 – хар-є ступінь гранично допустимого критичного
ризику, тобто ризику втрат, які сягають величини розрахункової
виручки від проекту.
Ймовірність критичних ризиків визначається за залежністю:
F(x) =
т.4 – хар-є ступінь катастрофічного ризику, тобто ризику втрат, які
сягають розміру всього майна підприємства.
Ймовірність катастрофічного ризику визначається:
F(x) =
Частіше всього під час прийняття економічних рішень підприємця цікавить не стільки ймовірність певного рівня втрат, скільки ймовірність, що його втрати не перевищать певної позначки.
W(x) = 1 – F(x)
W(x) – це функція розподілу йм-ей перевищення певного рівня випадкових втрат. Їй відповідає наступна крива:
Рис. Крива щільності розподілу ймовірностей перевищення певного рівня втрат
Показники ризику:
1). Пок-к допустимого ризику – це ймовірність того, що втрати виявляться більшими за граничнодопустимий рівень (таким рівнем є прибуток від проекту).
2). Пок-к критичного ризику – це йм-ть того, що втрати виявляться більшими за допустимий критичний рівень (розрахункова виручка).
3). Пок-к катастрофічного ризику – це йм-ть того, що втрати по проекту виявляться більшими за граничний катастрофічний рівень (вартість майна підприємця).
В господарській практиці можна орієнтуватись на такі критерії:
-критерії допустимого ризику Кдоп=0,1
-критерії критичного ризику Ккр=0,01
-критерії катастрофічного ризику Ккат=0,001
Приймаючи рішення, підприємець на підставі попередніх розрахунків повинен орієнтуватись на наступні умови:
-показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1;
-показник критичного ризику не повинен перевищувати 0,01;
-показник катастрофічного ризику не повинен перевищувати 0,001.
Виходячи з кривої розподілу йм-ті втрат будують криву розподілу йм-ей можливих втрат прибутку, яку наз. кривою ризику. Фактично це та сама крива, але побудована в дещо іншій си-мі координат. (ОХ-вел.втрат прибутку)
Кількісна оцінка обчисл.в абсл.і відн.показниках.
В абсл.виразі ризик можу визн-ся величиною можливих втрат у мат-реч., чи вартісному вимірі.
Для здійснення кількісної оцінки економічного ризику підприємець повинен керуватись двома категоріями:
1). Величиною очікуваних втрат спричинених конкретним рішенням.
2). Ймовірністю настання цих втрат.
Для оцінювання ймовірності може застосовуватись один із двох методів:
1). Суб’єктивний метод оцінки ймовірності.
2). Об’єктивний метод (обробка статистичних даних).
С-ма кількісних оцінок ризику в абсолютному виразі може бути в таких варіантах:
1)У випадку, коли рішення є альтернативним, тобто можливі лише два наслідки його реалізації, показники ризику розраховуються за такою залежністю:
R = Xн * Рн,
де Хн – величина збитків у разі настання негативного наслідку рішення, Рн – ймовірність настання негативного наслідку.
2)У випадку, якщо рішення мають декілька (безліч) наслідків реалізації, використовують показники:
1)математичне сподівання: М(х)=
2)показник дисперсії характеризує ступінь мінливості реальних даних деякої випадкової величини навколо математичного сподівання. Визначається як математичне сподівання квадратів відхилень індивідуальних значень випадкової величини від її математичного сподівання: ?2=М(х – М(х))2
Для дисперсійної величини формула дисперсії має вигляд:
?2=
3) середньо квадратичне відхилення:
? =
? =
У відносному виразі ризик визнач.як віднош.втрат до певної бази. За базу для визнач.відносної величини ризику доцільно приймати: вартість осн.фондів, об.коштів під-ва, намічені сумарні ви-ти на даний вид підпр.д-сті., розрахунковий дохід.
У відносному виразі ризик визначається такими показниками:
1)коефіцієнтом ризику, який визначається як відношення величини максимальних втрат від даного виду діяльності до деякої бази порівнянь: W=X/K
де Х – величина максимально можливих втрат; К – база порівнянь.
2)Коефіцієнт варіації
v=
При чому, чим більший цей показник, тим більшим є ризик, пов’язаний з даним проектом.
23.Методи кількісного оцінювання ризиків
Виділяють такі осн.методи оцінки ек.ризику:
-статистичний метод – полягає у вивчення статистики втрат (негативних наслідків реал-ї рішень), які мали місце в аналог.видах підпр.д-сті (осн.показник – частота втрат):
-метод доцільності ви-т – орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узаг.фактор ризику – перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом;
-метод експертного оцінювання – осн.ідея полягає у викор.інтелекту людей та їх здатності знах.рішення слобоформаліз.задач;
-аналіт.метод – в основі якого лежить класичне правило ринк.ек.: більший ризик пов'язаний з більшим доходом:
-метод аналогів.
25.Особливості обгрунтування інноваційних рішень
1.Метод.підходи до оцінки ек.еф-ті інв-й
Еф-на д-ть п-ва у довгострок.перспективі, забезпеч-ня високих темпів його розвитку і підвищ.к/с в значній мірі визначаються рівнем інвест-ої активності і масштабами інв.д-ті.
Інв-ї – вкладення капіталу у всіх його формах в різноманітні об’єкти госп.д-ті п-ва з метою отримання прибутку.
Інвестори - суб´єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об´єкти інвестування.
Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства, будівництво об'єктів усіх галузей соціальної сфери та виконання проектних і геолого-розвідувальних робіт.
Інвестиційна діяльність - це послідовна сукупність дій її суб´єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку.
Інв.д-ть баз.на ринк.принципах і пов’язана з факторами часу, ризику і ліквідності.
Оцінка еф-ті реальних інв-й є важливим етапом прийняття відповідного ріш.щодо інв-ня конкретних об’єктів.
Методичні основи оцінки еф-ті реальних (виробничих) інв-й грунт.на принципах:
1) оцінка еф-ті реальних інв.проектів має здійснюватися на основі співставлення обсягів інвестиційних затрат з 1 боку, і суми та строків повернення інвестованого кап-лу з 2 боку;
2) оцінка О інв-х затрат має охоплювати всю сукупність рес-в, що викор-ся і пов’язаних з реал-єю проекту;
3) оцінка повернення інвестованого кап-лу має здійсн-ся на основі пок-ка чистого ГП;
4) в процесі оцінки суми інвестиц.затрат і чистого ГП мають бути привед.до теп.вар-ті;
5) вибір диск.ставки в процесі приведення окремих пок-в до теп.в-ті має бути диференційований для різних інв.проектів;
В зал.від методу врах.фактору часу у здійсненні інв.затрат і отриманні поверненого інв.потоку всі пок-ки діл.на 2 групи:
1) дисконтні – пок-ки, які основані на дисконтних методах розрах.і передбачають обов’язкове диск-ня інв.затрат і доходів за окремими інтервалами періоду, що розгляд-ся (чист.привед.дохід, індекс доходності, період окупності дисконтова ний, вн.ставка доходності)
2) статичні (бухгалтерські) – пок-ки, які баз.на статичних (бух) методах розрахунку і передбачають викор-ня в розрах.бух.даних про інв.затрати і доходи без їх диск-ня в часі (інд.рентаб, період окупності не диск-ий).
Методичні підходи до оцінки ек.еф-ті інв-й потребують однозначного тлумачення таких фін-ек.термінів:
* початкові інв-ї (поч.в-ть проекту)- реальна в-ть проекту з урах.результатів від продажу діючого устати-ня та з урах.под-в;
* ГП – фін.пок-к, що хар-є ступінь ліквідності п-ва;
* ставка дисконту – хар-є норму прибутку, відносний пок-к мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається.
* теперішня в-ть (ЧТВ) – в-ть майбутніх доходів нині, яка обч-ся множенням ГП за кожен рік на % чинник теперішньої вартості (коеф.приведення) відповідного року за визначеною диск.ставкою.
Техніка диск-ня спирається на матем.методи обч-ня складного %.
* майб.в-ть – в-ть певної суми грошей, отриманої в майб.шляхом застосування техніки складного % до поч.суми грошей, тобто це в-ть інвестованого тепер кап-лу у майбутньому.
* вн.ставка доходу – відображає ставку дисконту за якої теп.в-ть гр.потоків і поч.інвестиції є приблизно однаковими.
Інвест ст.-я – форм-ня с-ми довго термін-х цілей інвест д-ті п-ва і вибір і обгр-ня найбільш еф-х шляхів досягн-ня їх цілей.
Інвест портфель – ціле спрям-на множину об’єктів реал-го і фін інвест-ня і признач здійсн-ти інвест д-ть у відпов-ті з розробленою інвест ст.-єю.
Гол метою форм-ня інвест портфелю є забезп-ня реал-ї ін вест ст.-ї шляхом відбору найбільш еф-х і безпечних інвест проектів і фін оп-й.
Оцінка ризику ліквідності – потреба виник в процесі змін ст.-ї і тактики інвест д-ті.
Ризик ліквідності – специфічна форма ризику, яка визн-ся як ймов того, що п-во не здатне буде викон-ти свої фін зобов’язання.
Ризик ліквідності може бути викликаний низькою віддачею об’єктів інвест-ня п-ва і великим періодом інвест процесу.
Для оцінки ризику ліквідності викор-ть 2 категорії (критерії):
1-час трансформації інвестицій у грош кошти
2-обсяг фін втрат інвестора, що повяз з такою трансформацією.
За часом трансформації інвестицій у грош засоби всі об’єкти інвест-ня можна поділ на:
-терміново ліквідні, -високоліквідні, -середньоліквідні, -малоліквідні
Розрах такі пок-ки:
*частка терміново ліквідних, інвестицій в їх реал обсязі
*пок-к ризику ліквідності.
26.Результати фінансової діяльності підприємства
Функц-ня п-ва супров-ся безперервним кругооборотом коштів, який здійсн-ся у вигл вит-т рес-в і одержання дох-в, їх розподілу і викор-ня. При цьому визнач-ся джерела коштів, напрямки і форми фін-ня, оптимізм-ся ст.-ра кап-лу, провод-ся розрахунки з постачальниками рес-в, покупцями прод-ї, держ органами, з персоналом п-ва і т д. Усі ці грош відносини становлять зміст фін д-ті п-ва.
Фін д-ть – оп-ї, що приводять до зміни розміру і складу власного і позичкового кап-лу п-ва.
Осн завд фін д-ті п-ва:
-вибір оптим форм фін-ня
-вибір ст.-ри кап-лу п-ва і напрямів його викор-ня
-вибір і збаланс-ня за часом надходжень і вит-т платіжним засобом
-підтрим-ня належної ліквідності і своєчасності розрах-в.
Гол зміст фін д-ті п-ва в належному забезп-ня фін-ня.
Відпов до джерел коштів фін-ня поділ-ся на види: вн і зн.
Крім того треба розрізняти фін-ня за рах власних і залучених коштів.
Важливим інструментом упр-ня фінансами п-ва є фін план, осн мета якого узгодження дох-в з вит-ми в план періоді.
Прибуток є осн джерелом фін-ня розвитку п-ва, удоскон-ня його мат-тех бази, забезп-ня всіх форм інв-ня.
Фін-ек стан п-ва х-ся ступенем його прибутк-ті і оборот-ті кап-лу, фін стійкості і динаміки ст.-ри джерел фін-ня, здатності розрах-ся за борговими зобов’язаннями.
Еф-на фін-госп д-ть п-ва має баз-ся на с-мі найважливіших фін-ек пок-в. від правильного вибору цих пок-в зал прийняття госп ріш.
Запорукою виживання п-ва і основою його стабіл стану служить фін стійкість яка відображу стан фінг рес-в п-ва при якому є можл-ть вільно маневрувати коштами, еф-но їх викор-ти, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реал-ї прод-ї.
Інформац забезпечення – це процес безперервного ціле спрям-го підбору відповідних інформац пок-в, необх-х для здійсн-ня еф-х управлінь рішень з усіх аспектів фін д-ті п-ва.
Виділ такі групи пок-в:
-пок-ки що х-ть заг-ек розвиток країни
-пок-ки що х-ть галузеву належність п-ва
-пок-ки що х-ть конюктуру фін ринку
-пок-ки що форм-ся з вн джерел інф-ї п-ва за даними управлінь-го і фін обліку.
Джерела інф-ї:
Баланс Ф№1, Звіт про фін рез Ф№2, Звіт про рух грош коштів Ф№3, Звіт про Влас кап Ф№4, Примітки Ф№5.
Оцінка фін-ек стану п-ва на фіксовану дату здійсн-ся на підставі аналізу с-ми розрах-вих пок-в:
-прибутковість
-ділова активність (оборотність активів, ТМЦ, сер термін оплати дебіт і кредит заборгов)
-фін стійкість (коеф автономії, забезп-ті боргів, фін леверидж)
-платоспром-ть (коеф заг ліквідності, термін лік від-ті, абсол лік від-ті)
27.Сутність фінансових рішень
Фін ріш – це ріш щодо визнач-ня обсягу і ст.-ри коштів, що інв-ся (власних і позичкових), забезп-ня поточного фін-ня наявних коротко- і довгості активів.
Прикладом чисто фін ріш є:
-вибір схеми ств-ня і обліку фін активів
-вибір форми одерж-ня прибутку і подальшого реінв-ня чи спож-ня
Інвест ріш, як правило, взаємозалежні з фін-ми, але можуть прийм-ся і без останніх.
Фін ріш змінюють оцінку активу і роблять його більш інвест-привабливим.
Активи – будь-яке джерело отрим-ня грош доходу. Грош дохід і накопичення п-ва утв-ть його фінанси.
Фін рес-си п-ва –сукупнгість всіх видів грош коштів, фін активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.Фін рес-си є результатом взаємодії надходжень і вит-т, розподілу грош коштів, їх накопичення і викор-ня.
Джерела фін-ня – існуючі і очікувані джерела отрим-ня фін рес-в, перелік ек суб’єктів, які здатні надати такий ресурс.
Приймаючи фін ріш, необх врах-ти принципи:
-жорсткої централізації фін рес-в
-фін план-ня – визнач перспективу надх-ня грош коштів
-форм-ня фін резервів
-викон-ня фін зобов’язань перед партнерами.
Ці принципи реал-ся в рішенні щодо вибору фін ст.-ї п-ва. Фін ріш діють в області вир відносин, оптимізують фін коштів п-ва з метою максим-ї доходу власників.
Фін ріш покладені в основу самоокупності п-ва і само фін-ня.
Забезпечуючи реал-ю ф-ї розвитку п-ва, фін ріш мають врах-ти такі фактори:
-оподатк-ня
-велич аморт відрах-нь
-поведінка п-ва на ринку банк-х позик і цп.
Прийняття фін. рішень безпосередньо пов’язане з управлінським к-лом, яке являє собою сис-му принципів і механізмів розробки і реалізації упр. рішень, що пов’язано з оптимальним його формування із різних джерел, а також забезпечення ефективного його використання в різних видах господ. дія-ті п-ва.
Одним із ключових завдань упр. кап-лом є фор-ня достатнього обсягу к-лу, який забезпечить необхідні темпи економ. розвитку під-ва.
Ця задача реалізується шляхом визначення заг. потреби в кап-лі для фор-ня необхідних для під-ва активів, фор-ня схем фін-ня оборотних і необоротних активів, розробки заходів щодо залучення різних форм к-лу із можливих джерел.
Головним завданням упр. кап-лу п-ва є оптимізація його стр-ри з урахуванням заданого рішення його доходності і ризику:
Прийн. рішень доходності і ризику дія-ті п-ва
Мінімізація середньозваженої вар-ті к-лу п-ва
Максимізація ринкової вар-ті к-лу.
Цільова стр-ра к-лу – співвідношення власних і запозичених джерел форм-ня к-лу п-ва, яке дозволяє забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації.
Одним із механізмів реал-ї задачі оптимізації стр-ри к-лу є фін. леверидж.
Отже, ефект фінансового левериджу - це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових ресурсів в обігу підприємства.

28.Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством фінансових інвестицій в умовах ризику
Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найбільш вигідній і безпечній пропорції, оскільки він скл.з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю і ступенем ризику. Завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґр-ня портфеля, який би при найбільшій ефек-ті мав найменший ступінь ризику.
Ек.-матем. методи розв’язання задачі оптимізації стр-ри портфеля вперше були запроп. вченим Марковіцем, а інший вчений Тобін узагальнив цю задачу і доказав, що оптим. стр-ра, портфелю ЦП не залежить від схильності інвестицій до ризику.
Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення «портфеля теорії» - це теорія фін.інвестицій в рамках якої за доп. стат. методів здійсн. найбільш вигідний розподіл ризику портфеля ЦП і оцінка прибутку.
Ця теорія має 4 етапи:
Оцінка активів в портфелі
Прийняття інвест.рішень
Оптимізація портфелю
Оцінка рез-тів
Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвест. можл-ті понести збитки, спричинені , а також операціями по залученню рес-в при формуванні портфелю.
Метою портфелю теорії – є мінімізація ризику портфеля, певним чином ступінь ризику портфеля ЦП знижується до певної межі обернено пропорційно к-сті включених в портфель видів ЦП.
заг. ризик портфелю складається з 2 частин:
Диверсифікований ризик(не систематичний)тобто ризик, який може бути знижений за рах. диверсифікації.
Недиверсифікований ризик (систематичний) – ризик, який не можна змінити шляхом перетворення стр-ри портфелю.
В «теорії портфелю» розробл. модель ув’язки системат. ризику і доходності ЦП (Модель Мокка). В рамках цієї моделі систем. ризик вимір коеф. ?.
Стр-ра портфеля – співвідн. часток різних видів інвестицій у ЦП.
Вар-ть портфеля – вар-ть усіх складових його паперів.
Найбільшим ризик-портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до ЦП з фікс. доходом за винятком привілейованих.
Заг. правило інвестора щодо диверсифікації: намагатися розподіляти вкл. між такими видами активів, які показали за минулі роки:
різну щільність зв’язку (кореляцію) із заг. інвест. цінами
протилежну фазу коливання норми прибутку між собою в середині портфеля.
Портфелі мін. ризику форм-ся шляхом вимоги мініміз. ризику за умови обмеження на прибутковість.
Портфелі максим. еф-ті форм-ся шляхом вимоги максиміз. прибутковості за умови обмеження на ризик.

29.Концепція прийнятного ризику
Сутність ризик-менеджменту полягає в дослідженні всіх можливих ризиків з якими стикається під-во, оцін-ні їх імовірності, ступеня впливу, а також у виборі методів упр-ня ризиками.
Ризик-менеджмент – це аналіз, прогноз-ня і план-ня дія-ті суб’єктів господ-ня з метою уникнення негативних наслідків.
методи і дії, що знижують ризик несприятливих рез-тів називаються сис-мою упр-ня ризиком, або ризик-менеджментом (РМ).
В господ. практиці недостатньо вміти лише оцінювати ризик, потрібно ще грамотно ними управляти.
Стр-гія РМ – це мистецтво упр-ня ризиком у непевній господ. ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.
Політика ризику – це сукупність різного роду заходів для зниження небезпеки помилкового прийняття рішення і скорочення можливих негат. наслідків цих рішень на різних стадіях функ-ня під-ва.
Упр-ня ризиками – це сукупність методів, прийомів і заходів, які дозволяють повною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо їхнього зниження.
Ризик-менеджмент включає:
стр-гію упр-ня – це спосіб викор. засобів для досягнення поставленої мети за допом. визначеного набору правил і обмежень для прийняття рішень
тактика упр-ня – це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. завданням тактики упр-ня є вибір оптим. рішення і найбільш прийнятних в конкр. господ. ситуації методів і прийомів упр-ня.
Сис-ма упр-ня ризиками - це особливий вид дія-ті, спрям. на пом’якшення впливу ризиків на кінцеві рез-ти дія-ті під-ва.
Сис-ма упр-ня ризиками скл. з 2 підсистем:
об’єкт упр-ня (це безпосередньо ризик, або ризик. вкладення кап-лу, або екон. взаємовідносини між суб’єктами підпр. дія-ті)
суб’єкт упр-ня – це спец. група людей, що здійснює цілеспрям. функ-ня об’єкта упр-ня, викор. різні прийоми і способи управл. впливу.
Осн. ф-ії об’єктів упр-ня в РМ:
дозвіл ризику
ризиковане вкладення кап-лу
робота зі зниження величини ризику
страх-ня ризиків
екон. відносини між підприємцями
Осн. ф-ії суб’єкта упр-ня в РМ:
прогн-ня – це здатність передбачати певну подію
організація – це обєднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення кап-лу на основі певних правил і процедур.
регул-ня – являє собою певний механізм впливу на об’єкт упр-ня для досягнення стійкості цього об’єкта в ситуації невизначеності і ризику
координація – це дії, що дозволяють погодити роботу всієї сис-ми упр-ня ризиком, апарату упр-ня і фахівців
стимул-ня – спонукання фахівців до зацікавленості в рез-ті своєї роботи
контроль – збір інформації про ступінь виконання наміченої програми з упр-ня ризиком, прибутковості ризикованих вкладень в кап-л, співвідн. прибутку і ризику
Для успішного володіння ризиковими ситуаціями підприємцям варто дотримуватися осн. принципів упр-ня ризиками:
не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний кап-л
не можна ризикувати великим заради малого
необх. думати про наслідки ризику
Реал-я 1 принципу означає, що перш ніж прийняти ріш-ня в умовах ризику підп-ць повинен:
а) визначити максим. можливий обсяг збитку у випадку настання ризик. події
б) порівняти його з обсягом вкладеного кап-лу і власних фін. рес-в, щоб визн. чи не призведуть ці збитки до банкр-ва під-ва.
Реал-я 2 принципу вимагає, щоб підп.-ць знаючи макс. можливу величину збитку визначив би до чого вона може привести, яка імов-ть ризику, щоб на основі цієї інф-ї прийняти грамотне ріш-ня.
Реал-я 3 принципу припускає, що необх. порів-ти очікув. рез-т з можливими втратами, яких зазнає підп.-ць у випадку настання ризик. події. тільки у випадку прийнятного для підп.-ця співв. віддачі і можл. втрат слід приймати ріш-ня про реал-ю ризик. проекту.
Процес упр-ня ризиком можна представити у вигляді таких етапів:
визн-ня мети
розпізн-ня ризику
оцінки ризику
вибір методів керування ризиком:
контроль за ризиком
фін-ня ризику
застос. обраного методу
оцінка рез-в
Процес упр-ня підпр. ризиком можна описати такими послідовними діями:
аналіз ризику
а) виявлення ризику, що передб-ся
б) оцінка ризику
2) вибір методів упр-ня ризиком (вплив на ризик)
а) зниження
б) збереження
в) передача
3) реал-я обраних методів (прийоми зниження ступеня ризику)
а) уникнення
б) зниження
в) прийняття
г) запобігання
4) контроль (оцінка рез-в)
30.Методи впливу на ступінь ризику господарювання
Упр-ня ризиками в заг.сис-мі РМ направлене на захист дія-ті під-ва негативної дії ризиків і сприяє вирішенню осн. задачі під-ва: в залежності від ситуації вибрати з скількох варіантів вибрати оптимальний.
Форм-ня сис-ми упр-ня ризиками під-ва базується на виборі і встан-ні прийнятного ризику, який відповідає певному балансу між очікуваною вигодою і загрозою втрат.
Концепція прийнятного ризику орієнтує під-ва на ріш-ня, які обґрунтовані аналізом ризику і супров-ся комплексом заходів щодо зниження чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.
Розр. активне і пасивне упр-ня ризиками, яке форм-ся на основі відношення до ризику.
Активне упр-ня передбачає в першу чергу,постійне проведення заходів з обліку і контролю ризику, ств-ня динамічної сис-ми РМ з викор. суч. наук. технологій оцінки й упр-ня ризиками.
Пасивне упр-ня здій-ся в рамках існуючої організаційної сис-ми під-ва, реал-ії процесів план-ня, проект-ня технол. ліній, заб-ня мат.-техн. та ін.. видами рес-в, екон. та фін. аналізу.
Осн. метою оцінки і обгр-ня ризику є заб-ня його мінім. шкоди для господ. дія-ті.
Осн. завданням РМ є: на основі отримання інф-ії розробити комплекс заходів щодо зниження екон. ризику.
Існує 4 осн. правила, яких потрібно дотрим-ся при виборі тієї чи іншої стр-гії упр-ня ризиком в конкретній ситуації:
1.передавайте ризик 3-й стороні (страхуйте) в тих ситуаціях, коли можливі збитки в наслідок несприятливих умов значні, а ймов-ть їх настання невелика
2.уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприя. подій значні, а ймов-ть – велика
3.контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприят. подій не значна, а ймов-ть – велика
4.ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприят. подій незначні, а ймов-ть – невелика.
Розр. такі види дія-ті щодо мініміз. ризику:
1)попередження ризику,2)прийняття ступеню ризику,3)розподіл ризику
4)зовн. стр-ня ризику,5)встановлення лімітів,6)диверсифікація
7)ств-ня резервів і запасів, 8)отримання додат. інф-ї
Для вибору способу мініміз. ризику можна скористатися такою класиф-ю:
ризики, які можуть мініміз. за допом. страх-ня
ризики, які мініміз. без залучення страх. компаній.
Розр. 2 групи способів рег-ня ризиків:
І. зменш-ня ризиків (полягає у викор-ні інстр-в, що дозволяють усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків). До них належать: страх-ня, резервування, лімітування.
ІІ. оптимізація ризиків - передб-ся оперативне коригування рез-тів підпр. дія-ті в бажаному для суб’єкта ризику напрямку (диверсифікація, інстр-ти біржового регул-ня – хеджування, або спекулювання ризиків).
Прийоми зниження ступеня ризику:
1.уникнення ризику, 2.прийняття ризику, 3.запобігання ризику
4.зниження ризику – це скорочення ймов-ті обсягу втрат.
Найбільш розповсюдженими прийомами ризику є:
1.профілактика господ. ризиків – це група заходів, які покликані забезп. зниження ймов-ті виникнення ризиків.
2.ств-ня запасів і резервів - з метою уникнення ризику призупинення дія-ті під-ва внаслідок нестачі матеріалів та ін. рес-в.
Матер. запаси можна поділити на 3 види:
страховий запас готової прод-ї на складі
страх. виробн. запас
динамічний страх. запас
Виділ. 2 види резервів:
заг. резерв грош. коштів, який покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом фактору ризику
спец. резерв, який скл. з надбавок на покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями
1)диверсифікація – являє собою одночасний розвиток багатьох напрямків дія-ті, видів вир-ва, розширення к-сті об’єктів інвестування, асортименту виробів та інше.
В найбільш повному вигляді принцип диверсиф-ї реал-ся в «теорії портфеля».
Диверсифікація – це процес розподілу кап-лу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою.
Осн. напрямки диверсиф-ї ризиків:
дивер-я різних видів дія-ті
диверсиф-я постач-в товарів
диверсиф-я портфеля ЦП
диверсиф-я асорт-ту прод-ї
диверсиф-я депозит. портфеля
2)лімітування – це встан-ня ліміту, тобто граничних сум затрат, продажів, кредиту тощо.
Ризик лімітується шляхом встан-ня відповідних екон. та фін. нормативів:
1)максим. обсяг комерц. опер-ї по закупівлі товарів, що укладається з 1 конрагентом
2)максим. розмір споживчого кредиту наданого 1-му покупцю
3)максим. розмір сукупних запасів товарів на під-ві
4)мінім. розмір оборотних активів у високоліквідній формі
5)гран. розмір викор. позикових коштів в обороті
6)максим. розмір депозит. внеску, який розміщується в 1-му комерц. банку
3)самострахування – означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страх. компанії.
Осн. завдання самостр-ня – оперативне подолання тимчасових труднощів у фін.-комерц. дія-ті.
Самостахування – це група заходів для внутр. страх-ня ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку під-ва.
4)страх-ня ризику – вираж. у тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ризику до нуля.
Страх-ня вар-тю підпр. ризику є сума збитків від підпр. дія-ті, які страхувальник поніс би при настанні страх. випадку.
В процесі страх-ня осн. увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів, який визн-ся такими факторами:
а) розмір страх. суми, що відшкодовується
б) заг. період страх-ня
в) страх. тарифи
5).хеджування. Здійснення опер-й дозволяє уникати цінового та інфляц. ризиків при здійсненні під-м угод на товарних чи фондових біржах.
Принцип опер-ї менджування полягає в тому, що купуючи товар з постачанням у найб. періоді під-во одночасно здійсн. продаж ф’ючерних контрактів на аналог. к-сть товарів. Якщо під-во понесе фін. збитки ч/з зміну ринк. цін як покупець ринк. товару, то воно одержить виграш у тих же розмірах як продавець ф’ючерних контрактів на нього.
6) придбання додатк. інф-ї про вибір і рез-ти.
Інф-я відіграє важливу роль у РМ. Під-во часто приймає рішення, коли рез-ти вкладення кап-лу не відомі і засновані на неповній інф-ї.
Наявність інф-ї робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик. Це робить інф-ю товаром.
Вар-ть повної інф-ї розрах. як різниця між очікуваною вар-тю якого –небудь вкладення кап-лу, якщо є повна інф-я і очікуваною вар-тю, якщо інф-я неповна.
1. Види діяльності підприємства2. Сутнісна характеристика господарських рішень3. Види господарських рішень4. Якість та ефективність господарських рішень5. Моделі прийняття рішення6. Технологія прийняття господарських рішень7. Економічна інформація в прийнятті рішень8. Планування господарських рішень9. Концептуальні засади економічного обгрунтування рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства10. Економічне обгрунтування рішень щодо обсягів виробництва продукції11. Економічне обгрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства12. Економічне обгрунтування рішень щодо виробничих запасів на підприємстві13. Економічне обгрунтування рішень щодо розмірів дебіторської заборгованості підприємства14. Сутність та принципи аналізу господарських рішень15. Методи аналізу господарських рішень та їхній інструментарій16. Оцінювання впливу господарських рішень на ефективність діяльності підприємства17. Критерії обгрунтування господарських рішень в умовах невизначеності18. Ризик у діяльності суб’єкта господарювання19. Класифікація підприємницьких ризиків20. Загальні принципи аналізу ризику21. Якісний аналіз підприємницьких ризиків22. Кількісний аналіз підприємницьких ризиків23. Методи кількісного оцінювання ризиків24. Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику25. Особливості обгрунтування інноваційних рішень26. Результати фінансової діяльності підприємства27. Сутність фінансових рішень28. Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством фінансових інвестицій в умовах ризику29. Концепція прийнятного ризику30. Методи впливу на ступінь ризику господарювання