Модульний контроль №2
32) Вібра?ція (рос. вибрация, англ. vibration, нім. Vibration f) — рух матеріальної точки або механічної системи, при якому почергово зростають і спадають за часом значення величини, що характеризує цей рух. Проявляється у вигляді механічних коливань пружних тіл.
Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і сільськогосподарські машини. За характером впливу на організм розрізняють загальну та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги).
Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності і нервової системи, деформації м’язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження.Систематичний вплив на людину довготривалої та інтенсивної дії вібрації може стати причиною вібраційноїхвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів. Класи умов праці залежно від рівня вібрації поділяються на допустимі, які відповідають ГДР — ДСН 3.3.6.037-99, шкідливі та небезпечні.
33) У автоматизованих виробництвах засобом боротьби є дистанційне керування (виключає контакт) відповідним технологічним процесом. А у неавтоматизованих виробництвах використовують такі засоби та заходи:
1. Зниження вібрації в джерелах їх виникнень:
підвищення точності опрацювання деталей;
оптимізація технологічного процесу;
поліпшення балансування.
2. Відстройка від режимів резонансу (збільшення жорсткості системи);
вибродемпфірування (пружинні віброізолятори).
Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів:
загальна кількість робочого часу в контакті з віброобладнанням не повинна перевищувати зміни;
одноразова дія не повинна перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин.
До лікувально - профілактичних заходів відносяться: масаж; заходи, що загально укріплюють організм; гідропродцедури. Вібрація має властивість кумуляції (накопичення в організмі).
34) Шум — коливання частинок навколишнього середовища, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали. З точки зору акустики: шум — нестійкі або випадкові акустичні коливання, що характеризуються випадковою зміною амплітуди і частоти.За часом дії шум може бути постійним і непостійним, а останній, у свою чергу, поділяється на коливний, переривчастий та імпульсивний. При постійному шумі рівень звуку змінюється за 8-годинний робочий день не більше ніж на 5 дБ. Для непостійного шуму характерна зміна рівня звуку протягом робочого дня: для мінливого (безперервно коливається у часі) – більш ніж 5дБ; переривчастого (змінюється ступінчасто з інтервалами 1 сек. і більше) – 5 дБ і більше, імпульсного (один або кілька звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 сек.) – не менше 7 дБ.Якщо максимум рівня звукового тиску спостерігається в інтервалі частот до 300 Гц, то такий шум називається низькочастотним, якщо в діа-пазоні 300-800 Гц – середньочастотним, а при частоті понад 800 Гц – ви-сокочастотним.За походженням розрізняють такі види шуму:-          аеродинамічний, виникає при русі повітря, газів;-          механічний, виникає під час тертя, ударів, коливань окремих дета-лей, обладнання загалом;-          гідравлічний, виникає при русі води та інших рідин.По спектруШумы подразделяются на стационарные и нестационарные.
35) Одним з найбільш простих рішень щодо зниження шуму на шляху його поширення є застосування звукоізолюючих кожухів – звуковідбиваючих або звукопоглинаючих. Звуковідбиваючі кожухи забезпечують зниження рівня звуку за рахунок високого коефіцієнта відбиття. Такі кожухи можуть знизити рівень звукового тиску на 20…25 дБ.Звукопоглинаючі кожухи забезпечують зменшення звуку за рахунок перетворення кінетичної енергії звукових хвиль у теплову при коливанні малих об’ємів повітря в порах звукопоглинаючого матеріалу. Такі кожухи можуть знизити рівень звукового тиску на 20…30 дб.Ослаблення аеродинамічного шуму, створюваного компресорами, системами пневмотранспорту і т. п. здійснюють глушителями різних типів.При великих габаритах машин, устаткування передбачають спеціальні кабіни для операторів.Значний ефект зниження шуму від устаткування дає застосування акустичних екранів, які обгороджують джерелошуму від робочого місця або зони обслуговування. Дія такого екрана може бути заснована на ефекті створення акустичної тіні, за рахунок поглинання або відбиття звукової енергії. При цьому слід пам'ятати, що ефект екранного захисту виявляється найбільш помітно лише в області високих та середніх частот і менш ефективний в області низьких частот через дифракцію хвиль, яка може призводити до огинання захисного екрана звуковим полем через невідповідність довжини хвилі і розміру екрана.Одним з розповсюджених заходів зниження шуму є акустична обробка приміщень. Застосування такого технічного рішення дозволяє знизити шум у результаті дії механізму поглинання. Ефективність захисту в цьому разі також залежить від співвідношення розміру пор в облицювальному матеріалі й довжини звукової хвилі і, природно, характеризується найбільшим коефіцієнтом на високих і середніх частотах.У багатоповерхових промислових будинках важливий захист приміщень і від структурного шуму, який виникає при закріпленні устаткування, що характеризується підвищеним шумом, на елементах конструкції будинку. Ослаблення передачі такого шуму по будинку здійснюється шумоізоляцією і шумопоглинанням, а також влаштуванням так званих «плаваючих підлог» – підлог виробничих приміщень, які не зв'язані жорстко з конструктивними елементами будинку.Як індивідуальні засоби захисту від шуму застосовують спеціальні вкладиші у вушну раковину – беруші, а також шумозахисні навушники.
36) Ультразвук широко використовуються в багатьох галузях промисловості Джерелами таких коливань є генератори, які працюють в діапазоні частот від 12 до 22 кГц для обробки рідких розплавів, очищення відливок, в апаратах для очищення газів В гальванічних цехах ультразвук виникає під час роботи очищувальних та знежирювальних ванн . Його вплив спостерігається на віддалі 25-50 м від обладнанняМеханізми дії ультразвуку на живі організми вкрай різноманітний Він викликає функціональні порушення нервової системи, головний біль, зміни кров'яного тиску та складу і властивостей крові, зумовлює втрату слухової чутливості, підвищену втомлюваність Ультразвук впливає на людину через повітря а також через рідке і тверде середовище Ультразвукові коливання поширюються у всіх згаданих вище середовищах з частотою понад 16000 Гц .Допустимі рівні ультразвуку в місцях контакту частин тіла оператора з робочими органами машин не повинні перевищувати 110 дБ . За умови сумарної дії ультразвуку від 1 до 4 год . за зміну нормативне значення допускається збільшити на 6 дБ, при впливі від 1/4 до 1 год . - на 12 дБ, від 5 до 15 хв . - на 18 дБ, від 1 до 5 хв . - на 24 дБ . При вимірюванні ультразвуку вимірювальну точку беруть на рівні голови людини на відстані 5 см від вуха Мікрофон повинен бути спрямований в сторону джерела ультразвуку і віддалений не менше, ніж на 0,5 м від людини, яка здійснює вимірювання.Інфразвук - це коливання в повітрі, в рідкому або твердому середовищах з частотою менше 16 Гц Всі механізми, котрі працюють при частотах обертання менше 20 об/с, випромінюють інфразвук При русі автомобіля з швидкістю понад 100 км/год він є джерелом інфразвуку, який утворюється за рахунок зриву повітряного потоку з його поверхні В машинобудівній галузі інфразвук виникає при роботі вентиляторів, компресорів, двигунів внутрішнього згорання, дизельних двигунів Завдяки великій довжині інфразвук поширюється в атмосфері на великі відстані.Дослідження довели, що звук, якого не чути, також шкідливо впливає на здоров'я людини . Так, інфразвуки особливий вплив роблять на психічну сферу людини: уражають усі види інтелектуальної діяльності, погіршують настрій, іноді з'являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності - почуття слабкості, як після сильного нервового потрясіння Навіть слабкі інфразвуки можуть робити на людину істотний вплив, особливо якщо вони носять тривалий характер . На думку вчених, саме інфразвуками, що нечутно проникають крізь самі товсті стіни, викликається багато нервових захворювань жителів великих міст Високий рівень інфразвуку викликає порушення функції вестибулярного апарату, зумовлюючи запаморочення, біль голови Знижується увага, працездатність.Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на шляху його поширення . Неефективні також засоби індивідуального захисту Дієвим засобом захисту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання Серед таких заходів можна виділити наступні: збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду; підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів; усунення низькочастотних вібрацій; внесення конструктивних змін в будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань в область звукових; в цьому випадку їх зниження може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання
37) Електротравма — це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги. Електротравми поділяються на два види: електротравми, які виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми, поява яких не пов’язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов’язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття «електротравматизм».
Електротравматизм — це явище, яке характеризується сукупністю електротравм, які виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.
Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводить до електротравм, які умовно поділяються на два види:
місцеві електротравми, які означають місцеве ушкодження організму;
загальні електротравми електричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.
38) Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, поділяються на три групи:електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого середовища. Основні чинникиелектричного характеру - це величина струму, що проходить крізь людину, напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму. Величина струму, що проходить крізь тіло людини, безпосередньо і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють: - відчутний струм — викликає при проходженні через організм відчутні подразнення; - невідпускаючий струм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник; - фібриляційний струм — при проходженні через організм викликає фібриляцію серця. Відповідно до наведеного вище: - пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА - для постійного струму; - пороговий невідпускаючий струм (найменше значення не-відпускаючого струму) коливається в межах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА - для постійного; - пороговий фібриляційний струм (найменше значення фібри-ляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.Гранично допустимий струм, що проходить крізь тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки, не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для постійного.Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкостіураження. Гранично допустима напруга на людині при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2-3 В для змінного струму і 8 В для постійного. Електричний опір тіча людини. Тіло людини являє собою складний комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина, сухожилля, хрящі, м'язова тканина, кров, лімфа, спинний і головний мозок і т.ін. Електричний опір цих тканин суттєво відрізняється, а питомий об'ємний опір (Ом-м) знаходиться в межах: шкіра суха 3-Ю3...2-Ю4 кістки Ю4...2-106 жирова тканина ЗО...60 м'язова тканина 1,5...3 кров 1...2 спинномозкова рідина 0,5...0,6.
39) Дія електричного струму на організм людини має різносторонній характер і різносторонні прояви – від слабих подразнень до смертельних наслідків.
Електричний струм , що проходить через тіло людини, може спричинити термічну, хімічну, світлову, механічну та біологічну дію.
Біологічна дія є виключною властивістю живої тканини. Вона проявляється сильним збудженням нервової тканини, що призводить до порушення внутрішніх біоелектричних процесів, які пов’язані з життєвими функціями організму. Зовнішній струм при взаємодії з біоелектричними процесами людини може викликати судоми м’язів, життєво важливих органів, у тому числі серця і легенів, що призведе до зупинки дихання і кровообігу.
Електричне ураження організму струмом буває місцевим (електричні травми) і загальним(електричні удари) коли уражається весь організм.
Характерними видами місцевих електричних травм є:
електричні опіки;
електричні знаки;
металізація шкіри;
механічні ураження;
електрофтальмія.
Залежно від умов виникнення опіки бувають трьох видів: струмовий (контактний), дуговий і змішаний, під дією струму і електричної дуги. “Ствол” електродуги має високу температуру – від 4000 до 150000С і вище. Очевидно, що людина яка потрапляє у таку ситуацію отримає опіки того чи іншого ступеню тяжкості. Тканини, що лежать на шляху струму,внаслідок великої кількості теплоти висушуються, обвуглюються і навіть безслідно щезають.
Внаслідок контакту з електромережею виникають електричні знаки. Шкіра в місці контакту затвердіває подібно до мозоля.
Металізація шкіри виникає внаслідок короткого замикання і потрапляння в глибину шкіри газоподібних або розплавлених часток металу, які розлітаються у всі сторони.
Механічні ураження є наслідком судомних скорочень м’язів під дією струму,що призводить до розриву кровоносних судин, м’язів, сухожилків, вивиху суглобів або перелом кісток. Вони виникають тоді, коли людина тривало перебуває під напругою 380В.
Електрофтальмія – ураження очей при горінні електричної дуги потужним ультрафіолетовим випромінюванням.
Електричний удар – це збудження живих тканин організму струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. Це найнебезпечніший вид ураження, при якому порушується функціонування серцевої, дихальної і мозкової системи людини навіть без жодних зовнішніх ознак, що бувають при електротравмах.
Залежно від наслідків електричні удари умовно поділяються на чотири ступеня:
І – скорочення м’язів без втрати свідомості;
ІІ – скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі збереженим диханням і роботою серцево-судинної системи;
ІІІ – втрата свідомості з порушенням дихання або роботи серця;
ІV – клінічна смерть, відсутність дихання і кровообігу.
Клінічна смерть – це перехідний стан від життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності серця і дихання. Хоча у людини відсутні всі ознаки життя, воно ще повністю не згасло - на дуже низькому рівні відбуваються обмінні процеси достатні для підтримування мінімальної життєдіяльності. Довгастий мозок зберігає здатність функціонування протягом 6-10 і більше хвилин. Це дозволяє вжити відповідних заходів, щоб відновити згасаючі або щойно згаслі функції організму.
Причиною смерті від електроудару може бути зупинка серця, дихання або електричний шок, коли струм діє на організм безпосередньо або рефлекторно через центральну нервову систему.
При надмірному збудженні організму людини електричним струмом виникає дуже важка нервово-рефлекторна реакція організму внаслідок чого виникає фібриляція серця або електричний шок.
Фібриляція серця – це такий стан, коли воно перестає скорочуватися як одне ціле у відповідній послідовності (спочатку пересердя, а потім шлуночок), настають окремі некоординовані посіпування серцевих м’язів (фібрил) і серце перестає працювати як насос.
Електричний шок має дві форми:
сильне нервове збудження;
глибоке гальмування і знесилення нервової системи
Шоковий стан знесилює людину, вона стає байдужою до оточуючого середовища при наявності свідомості протягом кількох хвилин або діб. Після чого настає одужання або смерть від повного згасання життєво важливих функцій організму.
40) Згідно з ПУЕ в електроустановках використовують такі системи заходів:- захисне заземлення; - замулення; - ізоляція струмопровідних частин; - захисне вимикання; - малі напруги; - недоступність до неізольованих провідників та ін.. Ці засоби захисту не є універсальними , тому для створення безпечних умов праці необхідно застосовувати не один, а кілька засобів одночасно.Захисне заземлення – це зумисне електричне з’єднання з землею металевих не струмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою внаслідок пошкодження електричної ізоляціїЗахисне заземлення – це захист людини від ураження струмом, якщо вона доторкнулася до металевих конструкційелектрообладнання, яке опинилося під напругою.Захисна функція полягає в тому, що сила струму, що буде проходити по тілу людини буде безпечної величини тому, що опір заземлення дуже малий порівняно з опором людини.Отже, для виконання захисної ролі заземлюючі пристрої повинні мати дуже малий опір. Відповідно до ПУЕ допустимий опір заземлюючих пристроїв має бути не більший за 4 Ом.Захисне заземлення обов’язково влаштовують у електроустановках при напрузі:- 380В і більше при змінному струмі; - 440В і більше при постійному струмі; - 42В перемінного і 110В постійного струму в зовнішніх установках, особливо небезпечних та в умовах з підвищеною небезпекою; - незалежно від значення напруги у всіх вибухонебезпечних приміщеннях. Залежно від розміщення заземлювачів відносно електрообладнання заземлюючі пристрої бувають виносні і контурні, природні і штучні.Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби Ф від 3 до 5см з товщиною стінок 3-5мм і довжиною від 2,5 до 3м; сталеві стержні Ф 10-12мм і довжиною до 10м; кутикову сталь 40х40мм довжиною від 2,5 до 5м і т. ін..На кожний заземлюючий пристрій складається паспорт, який включає схему заземлення, технічні дані, результати перевірки стану, характер проведених ремонтних робіт і т. ін..Технічний стан визначається шляхом зовнішнього огляду видимої частини та вимірюванням опору, який не повинен перевищувати допустиме значення. Планове вимірювання опору виконують перед початком його експлуатації, а потім один раз на рік та після кожного капітального ремонту. Наземну частину оглядають один раз на шість місяців, а у вологих і особливо небезпечних умовах – один раз на три місяці.
Небезпеку ураження струмом можна ліквідувати шляхом швидкого відключення пошкодженої електроустановки. Для цього влаштовують занулення.Занулення – це зумисне з’єднання металевих частин електроустановки, які зазвичай не перебувають під напругою з нульовим захисним провідником.Це є основний засіб захисту людей від ураження струмом в установках напругою до 1000В. Захист полягає у тому, що при пробиванні ізоляції виникає коротке замикання, яке швидко вимикає пошкоджене електрообладнання від електричної мережі.Головною умовою безпеки при експлуатації електроустановок є надійна ізоляція струмопровідних частин шаром діелектрика, який забезпечує їх надійність.Опір ізоляції згідно з ПУЕ нормується і має досягати не менше 0,5МОм.Матеріал ізоляції має відповідати умовам оточуючого середовища, бути стійким до агресивного середовища, вологи, нагрівання та механічного впливу, старіння і т. ін..Стан ізоляції електричних установок відповідно до ПУЕ визначають шляхом періодичних оглядів та вимірюванням електричного опору.Для забезпечення безпеки неізольованих провідників їх підвищують на відповідній відстані від землі, будівель, доріг:- 6,5м над проїжджою частиною дороги; - 3,5м над проходами; - 2,5м над робочою поверхнею. Безпека працюючих при експлуатації електроустаткування забезпечується також шляхом застосування стаціонарного огородження, блокування та сигналізації.Для зменшення імовірності ураження струмом використовують малі напруги, номінальне значення яких не перевищує 42В. Напруга 42В використовується у приміщеннях І і ІІ категорії небезпеки для живлення ручного інструменту, переносних ламп і ін..Напруга 12В використовується для живлення ручних переносних ламп в особливо небезпечних умовах (кабельні колодязі, оглядові ями і т. ін.).Заземлення і занулення не завжди гарантує безпеку людей від ураження струмом. Для захисту використовують захисне відключення.Захисне відключення – це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне відключення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження людини струмом. Цей вид захисту спрацьовує за 0,1 – 0,05с, а занулення 0,2с і більше.При такому нетривалому проходженні струму через тіло людини безпечним є навіть струм 500 – 650мА.
Захисне вимикання може застосовуватись як основний вид захисту, або разом з заземленням і зануленням. Захисне вимикання окремо чи сукупно з іншими засобами захисту виконує такі функції:- захист при замиканні на землю або корпус обладнання; - захист при появі небезпечних струмів витікання; - захист при переході вищої напруги на сторону нижчої; - автоматичний контроль кола захисного заземлення і занулення. Для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, використовують спеціальні захисні засоби. Ці засоби умовно поділяються на ізолюючі, огороджуючи і запобігаючи. Ізолюючі в свою чергу поділяються на основні і допоміжні.До них належать в електроустановках напругою:- до 1000В – штанги, діалектричні рукавиці, електровимірювальні кліщи, монтажний інструмент, а також покажчики напруги; - понад 1000В – ізолюючі штанги, електровимірювальні кліщи, покажчики напруги, а також засоби для виконання ремонтних робіт під напругою вище 1000В; Додаткові ізолюючі засоби не придатні витримувати робочу напругу, їх призначення полягає у тому, щоб посилити захисну дію основних ізолюючих засобів, з якими вони разом використовуються.До додаткових ізолюючих захисних засобів в електроустановках відносяться:- до 1000В – діелектричні галоші, килимки, ізолюючі підставки; - понад 1000В – діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки До захисних засобів відносяться також : захисні окуляри, захисні каски, монтерські пояси, кігті, а також екрануючі пристрої і т. ін.. Всі засоби мають зберігатися в умовах, що забезпечують їх справність.Для обслуговування електроустановок і мереж допускаються особи, не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд та отримали кваліфікаційну групу з техніки безпеки. Для установок понад 1000В – ІV групу, а для установок до 1000В ІІІ кваліфікаційну групу.
41)З метою забезпечення електробезпеки всі виробничі приміщення підрозділяють за ступенем небезпеки ураженнялюдини електричним струмом на три класи:Приміщення без підвищеної небезпеки – це сухі приміщення з відносною вологістю не більше 75 % і температурою повітря в межах + 5…+ 250 С, з неструмопровідними підлогами (дерев'яними, пластмасовими), з повітряним середовищем без струмопровідного пилу.Приміщення з підвищеною небезпекою – це приміщення, що характеризуються наявністю однієї з таких ознак: 
- вогкість з постійною відносною вологістю повітря більше 75 %; - струмопровідний пил; - струмопровідні підлоги (земляні, металеві, залізобетонні, цегельні); - висока температура повітря (вище 35 0С); - можливість одночасного дотику людини до металевих конструкцій будинків, технологічних апаратів, механізмів і до металевих корпусів електроустаткування.Приміщення особливо небезпечні – це приміщення, в яких наявною є одна з наступних ознак:- відносна вологість повітря постійно близька до 100 %, внаслідок чого стіни, стеля таких приміщень покриті конденсатом вологи; 
- приміщення з постійною наявністю їдких газів чи пари відносно матеріалу ізоляції струмоведучих частин; - приміщення, для яких характерні дві чи більше ознак, що відносяться до класу приміщень з підвищеною небезпекою, наприклад, приміщення зструмопровідним пилом і сирою струмопровідною підлогою.
42)Поже?жна безпе?ка — стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей їїнебезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Горіння – це фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини з киснем повітря, внаслідок чого виділяється тепло і випромінюється світло.Основою процесу горіння є комплекс екзотермічних окислювально-відновлювальних реакцій горючої речовини з окислювачем.За звичайних умов горіння – це процес окислення або з’єднання горючої речовини з киснем повітря.Процес горіння потребує поєднання трьох компонентів:- речовини, що здатна горіти; - джерела запалювання, з відповідним запасом енергії; - окислювача – найбільш бурхливе горіння відбувається у чистому кисні. Горючі речовини можуть перебувати у трьох агрегатних станах:- рідкому; - твердому; - газоподібному. Якщо речовина утворила з повітрям горючу суміш, вона стає готовою до горіння і становить велику небезпеку, бо не потребує потужного й тривалого джерела вогню, а запалюється від малопотужної іскри.Важливою характеристикою горючої суміші є процентне співвідношення горючої речовини й кисню у повітрі.Горючі суміші залежно від співвідношення пального та окислювача поділяються на такі види:- бідні – мають надлишок окислювача і недостатню кількість горючої речовини; - багаті – мають надлишок горючої речовини. Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння має декілька видів.Класифікація видів горіння.
Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння може відбуватися у вигляді:- тління – швидкість до кількох см/с; - власного горінні – швидкість до кількох м/с; - вибуху – швидкість кілька сотень м/с; - детонації – швидкість до декількох тисяч м/с. Швидкість процесу горіння залежить від кількісних і якісних показників горючої суміші та імпульсу запалювання, які в процесі горіння можуть змінюватися або залишатися постійними.Залежно від швидкості розповсюдження полум’я горіння буває:- дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду); - детонаційне, що має надзвукові швидкості. Горіння буває стійким тоді, коли воно не супроводжується підвищенням тиску. Підвищення тиску призводить до вибухового горіння. Реальні вибухи носять переважно дефлаграційний характер.У процесі горіння розповсюдження полум’я посилює стиснення газу. Стиснення відбувається у вигляді слабких ударних хвиль. Кожна ударна хвиля проходить з більшою швидкістю, ніж попередня. Перед фронтом полум’я ударні хвилі з’єднуються в одну потужну хвилю. Така ударна хвиля призводить до сильного стиснення і розігрівання газу. З підвищенням температури в ударній хвилі виникає новий стійкий режим – детонація, який характеризується різким стрибком тиску до 20-30 кПа в точці утворення ударної хвилі і надзвуковими швидкостями.Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.Ламінарне горіння характеризується пошаровим поширенням полум’я по свіжій горючій системі, турбулентне – змішуванням шарів потоку.Горючі системи можуть бути хімічно однорідними і неоднорідними, внаслідок чого горіння буває:- гомогенним – це така горюча система, в якій горюча речовина рівномірно перемішана з повітрям (гази, пари, пил). Таке горіння називають ще кінетичним – цегоріння заздалегідь підготовленої суміші. - гетерогенне або дифузійне – це процес горіння, який лімітується дифузією кисню у зону полум’я, коли речовини перебувають у різних агрегатних станах (рідкі і тверді горючі речовини). Дифузія як процес протікає повільно. Процес горіння може бути повним і неповним. При надмірній кількості кисню у повітрі горіння буде повним, при цьому утворюються продукти, які не можуть більше горіти – вуглекислий або сірчаний газ, пари води, азоту.Неповне згорання відбувається при недостатній кількості кисню і супроводжується утворенням продуктів, які є вибухонебезпечними й токсичними – оксид вуглецю, альдегіди, пари метилового спирту, ацетону, які при зміні умов горіння можуть самі спалахувати або чинити отруйну дію на організм людини.
43) Основні причини пожеж
1.  Необережне поводження з вогнем
2.  Порушення правил установлення (монтажу) та експлуатації електроустаткування та побутових електроприладів
3.  Порушення правил установлення (монтажу) та експлуатації приладів опалення
4.  Підпали
5.  Пустощі дітей з вогнем
6.  Несправність виробничого устаткування
За вищевказаними причинами виникає понад 90% усіх пожеж в нашій державі. Існує й ряд інших причин пожеж, які будуть розглянуті в наступних розділах.Основною причиною пожеж, що має стійке зростання, є необережне поводження з вогнем.
Класи пожежі:A - горіння твердих речовин;А1 - яке супроводжується тлінням;А2 - яке не супроводжується тлінням; B - горіння рідких речовин;В1які розчинні у воді;В2 - нерозчинні у воді; C - горіння газоподібних речовин (побутовий газ, водень, пропан); D - горіння металів; E - горіння електрообладнання.
44)За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п'ять категорій; А, Б, В, Г, Д.
Категорія А:(Вибухопожежонебезпечна) - приміщення (будівлі), у яких знаходяться горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не вище 28 °С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро-і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа, а також речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б:(Вибухопожежонебезпечна) - це приміщення (будівлі), в яких знаходяться горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило- або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.
Категорія В:(Пожежонебезпечна) - це приміщення (будівлі), в яких знаходяться горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що вони не належать до категорій А чи Б.
Категорія Г:Це приміщення (будівлі), в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д:Це приміщення (будівлі), в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
45) Пожежа припиняється тоді, коли припиняється дія будь-якого компоненту, що приймає участь у процесі горіння.
Процес горіння можна припинити шляхом:
зниження кількості горючої речовини;
зменшення кількості окислювача;
збільшення процесу активації енергії в полум'ї.
До основних способів припинення процесу горінняможна віднести слідуючі методи:
припинення надходження окислювача (кисню) до осередку горіння;
розбавлення повітря негорючими, інертними газами;
зниження температури горючої речовини до рівня, нижчого за температуру спалахування;
ізоляції вогнища пожежі від доступу повітря;
зменшення концентрації горючих речовин шляхом розбавлення їх негорючими матеріалами;
інтенсивного гальмування швидкості хімічної реакції (інгібування);
механічного зриву полум'я сильним струменем води, порошку, газу.
На цих методах і способах базується припинення процесу горіння за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів пожежогасіння.
Добір тих чи інших способів і методів гасіння пожеж, а також добір вогнегасних речовин та їх носіїв визначають у кожному конкретному випадку залежно від масштабу загоряння, особливостей горючих речовин і матеріалів, а також стадії розвитку пожежі.
До засобів гасіння пожежі належать:
вода й водяна пара;
хімічна й повітряно-хімічна піна;
інертні і негорючі гази;
галоїдні вуглекислотні сполуки;
сухі порошки;
пісок, щільна тканина — повсть та азбест.
Універсальних вогнегасних засобів не існує. Тому для припинення процесу горіння однієї і тієї ж речовини у ряді випадків використовують різні вогнегасні засоби. При доборі засобів пожежогасіння треба виходити з можливості отримання найкращого вогнегасного ефекту при мінімальних затратах.
46) Горі?ння (рос. горение, англ. burning, нім. Brennen n) — екзотермічна реакція окислення речовин, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свіченням.Горіння може бути повним і неповним.Повне — при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються нетоксичні речовини.Неповне — відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ, водень).Розрізняють такі види горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання, са-моспалахування, тління.Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу.Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю в кілька тисяч метрів за секунду.Спалах — короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об'єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння.Займання — початок горіння під впливом джерела запалювання.Спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я.Тління — безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння.Самозаймання — початок горіння внаслідок са-моініційованих екзотермічних процесів.Самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум'я.Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання (самоспалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.Теплове самозаймання виникає при зовнішньому нагріванні матеріалу (речовини) контактним (внаслідок теплообміну при контакті з нагрітим предметом), радіаційним (внаслідок променистого тепла) або кон-вективним (внаслідок передачі тепла повітряним потоком) шляхом.Мікробіологічне самозаймання відбувається внаслідок самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів у масі органічних волокнистих чи дисперсних матеріалів.Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також хімічноактивних речовин.
47) Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різніПерш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.За температурою спалаху розрізняють:—   легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуруспалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,етиловий спирт).—   горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалахупонад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральнімастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.
48) Система пожежної сигналізації — сукупність технічних засобів, призначених для виявлення пожежі, обробки, передачі в заданому вигляді повідомлення про пожежу, спеціальної інформації та (або) видачі команд на включення автоматичних установок пожежогасіння і включення виконавчих установок систем протидимного захисту, технологічного та інженерного обладнання, а також інших пристроїв протипожежного захисту.Установки і системи пожежної сигналізації, оповіщення та управління евакуацією людей при пожежі повинні забезпечувати автоматичне виявлення пожежі за час, необхідний для включення систем оповіщення про пожежу з метою організації безпечної (з урахуванням допустимого пожежного ризику) евакуації людей в умовах конкретного об'єкта.Системи пожежної сигналізації, оповіщення та управління евакуацією людей при пожежі повинні бути встановлені на об'єктах, де вплив небезпечних факторів пожежі може призвести до травматизму та (або) загибелі людей.
49) До первинних засобів пожежогасіння належать:
вогнегасники;
пожежні крани-комплекти, ручні насоси
лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;
ящики з піском, бочки з водою;
азбестові полотнища, повстяні мати та ін.
Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.
Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.
Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).
Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).
Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.
Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.
Найбільш розповсюдженими є:
ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні;
ОПА-50, ОПА-100 — пересувні.
Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.
Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.
У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С.
Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.
50) Спринклерне обладнання призначене для автоматичної подачі сигналу про пожежу та її гасіння. Обладнання складається з труб, прокладених всередині приміщення під стелею. На трубах встановлені спринклери, які автоматично відкриваються при підвищенні температури в приміщенні до заданої межі і подають в осередок горіння воду у вигляді краплинних водяних струменів Спринклерна система постійно знаходиться під тиском води, щоб забезпечити її подачу до місця пожежі при відкриванні замку спринклера. Вододжерел спринклерів обладнання служить господарсько-протипожежний, виробничо-протипожежний та інші водопроводи, а також природні вододжерела і штучні водойми. Залежно від виду вододжерела вибирають тип водоживильника. Зазвичай спринклерне обладнання має два водоживильника: допоміжний (автоматичний) і основний. Автоматичний водоживильник (водонапірний бак, гідропневматична установка, водопровід) подає воду і встановлення до моменту включення в роботу основного водоживильника. В якості основного водоживильника використовують насосно-силове обладнання, водопроводи та запасні ємності. Трубопроводи спринклерного обладнання в режимі очікування заповнюють водою або повітрям в залежності від температури повітря в приміщенні. Розподільні мережі спринклерного обладнання поділяються на самостійні секції (зазвичай секція захищає приміщення або поверх будівлі) з тупикової або кільцевої розводкою трубопроводів. Краплинні водяні струмені утворюються при виході води з спринклера при напорі не менше 5 м. Дренчерне обладнання призначено для автоматичного або ручного гасіння пожежі в приміщеннях шляхом зрошення крапельними водяними струменями на розрахунковій площі будівлі. Дренчерне обладнання використовують також для створення водяних завіс в отворах дверей чи вікон, зрошення окремих елементів технологічного устаткування і т. п. Таке обладнання застосовують для пожежонебезпечних об'єктів, де можливе швидке поширення вогню. При горінні легкозаймистих речовин і рідин дренчерне обладнання локалізує пожежа (стримує розвиток вогнища пожежі), дозволяє пожежним наблизитися до вогнища горіння і запобігає можливість поширення вогню на сусідні об'єкти. Пристрій дренчерного обладнання схоже зі спринклерним, тільки замість спринклерів на розподільній мережі встановлені дренчери (спринклери без легкоплавкого замка) та автоматичне включення подачі води здійснюється по команді пожежного сповіщувача, що реагує на один з факторів, супутніх пожежі (теплота, дим, полум'я). Стаціонарні установки локального дії використовують для гасіння загорянь на окремих ділянках технологічних установок особливо високої пожежної небезпеки, коли застосування спринклерної-дренчерного обладнання неефективно. Ефект гасіння в даному випадку досягається миттєвої подачею великої кількості води у вогнище пожежі за короткий проміжок часу. Гасіння полум'я твердих горючих матеріалів і рідин в даному випадку досягається в результаті подачі розпилених або туманообразного водяних струменів. Для утворення таких струменів використовують спеціальні зрошувачі, в які вода подається під високим тиском (до 1 МПа). Установки водопінного пожежогасіння застосовують для гасіння полум'я легкозаймистих і горючих рідин. Найбільшого поширення ці установки отримали в системах протипожежного захисту хімічної, нафтохімічної та інших галузях промисловості, де видобувають і переробляють нафту і природний газ. Вогнегасною засобом у таких установках є піна, яка виходить з 4-6%-ного водного розчину піноутворювачів. Пінні установки мають спринклерні або дренчерні виконання. За своєю будовою вони аналогічні стаціонарним установкам водяного пожежогасіння. Відмінність полягає в тому, що спринклери замінені зрошувачами піни, а дренчери - генераторами піни. Крім того, водоживильник пінних установок додатково обладнали дозаторами для введення необхідної кількості піноутворювача в потік води.
51) В системі МНС державний пожежний нагляд є спеціальною службою, яка здійснює заходи запобігання пожеж у населених пунктах та об’єктах господарювання.Центральним органом Держпожнагляду є Державний департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ), якому підпорядковуються територіальні управління, відділи і частини органів Держпожнагляду.Завдання, функції і права органів Держпожнагляду визначені Положенням про Державну пожежну охорону, ДДПБ, інструкцією з організації роботи органів ДПН.Основні завдання Держпожнагляду полягають у вдосконаленні роботи щодо запобігання пожеж, забезпечення захисту від них міст, населених пунктів і об’єктів господарської діяльності, підвищення ефективності боротьби з вогнем, здійснення контролю за виконанням профілактичних заходів і вимог, встановлених Правилами пожежної безпеки.В чому полягають основні функції Держпожнагляду?Контролююча діяльність органів Держпожнагляду визначається наступними функціями:здійснення контролю за додержанням проектними і будівельними організаціями протипожежних вимог, передбачених відповідними державними нормами і правилами при проектуванні, будівництві і реконструкції будівель, споруд і підприємств;перевірка стану готовності пожежних підрозділів і служб населених пунктів, окремих підприємств та об’єктів господарювання;участь у роботі державних комісій по прийняттю в експлуатацію будівель, споруд і підприємств;розробка, разом із заінтересованими організаціями, правил пожежної безпеки при експлуатації будівель і виконанні будівельних робіт;проведення пожежно-технічного обстеження об’єктів підприємств, небезпечних у пожежному і вибухопожежному відношенні;розробка загальнодержавних правил пожежної безпеки, погодження проектів державних і галузевих стандартів, нормативно-технічних документів про пожежну безпеку;проведення експертизи проектів на забудову об’єктів щодо їх відповідності нормативним актам з пожежної безпеки, випробовування нових зразків пожежонебезпечного обладнання і ін.;перевірка стану профілактичної роботи на підприємствах і на окремих об’єктах.Яку роботу здійснюють інспектори органів Держпожнагляду?Інспектори Держпожнагляду в установленому порядку розробляють заходи щодо оснащення підрозділів пожежної охорони необхідними технічними засобами; здійснюють заходи щодо підвищення ефективності наукових досліджень відповідними організаціями з питань пожежного захисту і пожежної техніки; сприяють впровадженню нових засобів виявлення і гасіння пожеж на об’єктах господарювання; беруть участь у вирішенні питань щодо організацію пожежної охорони в населених пунктах; розробляють рекомендації щодо посилення пожежної безпеки в населених пунктах і на виробничих об’єктах; надають допомогу окремим підприємствам у навчанні робітників і службовців з питань пожежної безпеки; ведуть облік пожеж, аналізують їх причини і розробляють заходи по недопущенню їх виникнення; проводять розслідування причин пожежі і грубих порушень правил пожежної безпеки.У разі виявлення недоліків інспектори видають керівникам об’єктів господарювання письмові розпорядження (приписи) на їх усунення. За невиконання приписів у зазначені строки і порушення правил пожежної безпеки винних притягають до відповідальності згідно з існуючими законами.За порушення вимог пожежної безпеки, використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням винні посадові особи притягаються органами Держпожнагляду до адміністративної відповідальності у вигляді штрафних санкцій.Якщо порушення правил пожежної безпеки мали тяжкі наслідки, винні особи притягаються до кримінальної відповідальності згідно з Кримінальним кодексом, який передбачає виправні роботи строком до 2 років, а у разі наявності людських жертв - позбавлення волі від 3 до 8 років.У разі виявлення порушень правил пожежної безпеки Держпожнагляд має право припинити або заборонити роботу підприємств, експлуатацію будівель, споруд, виробничих дільниць, агрегатів до усунення виявлених недоліків.Органи Держпожнагляду у своїй діяльності не залежать від будь-яких інших громадських органів, об’єднань, політичних формувань або органів виконавчої влади.
52) Види вогнегасників
Вогнегасники - технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж в початковій стадії їх виникнення. Вогнегасники класифікуються по виду гасячої речовини , що використовується, об'єму корпусу і способу подачі вогнегасячого складу. По виду вогнегасячогої речовини: - пінні; - газові; - порошкові - комбіновані. За об'ємом корпуса: - ручні малолітражні з об'ємом корпусу до 5 л; - промислові ручні з об'ємом корпусу від 5 до 10 л; - стаціонарні і пересувні з об'ємом корпусу понад 10 л. За способом подачі вогнегасячого складу: - під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду; - під тиском газів, що подаються із спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника; - під тиском газів, закачанних в корпус вогнегасника; - під власним тиском вогнегасячого засобу. По виду пускових пристроїв: - з вентильним затвором; - із замочно-пусковим пристроєм пістолетного типу; - з пуском від постійного джерела тиску. Цією класифікацією не вичерпуються всі показники численної групи вогнегасників. Постійне вдосконалення конструкції, підвищення таких показників як надійність, технологічність, уніфікація і ін. веде до створення нових, досконаліших вогнегасників. Вогнегасники маркіруються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість. 
Вогнегасники пінніПризначені для гасіння пожеж вогнегасною піною: хімічній (вогнегасники ОХП) йди повітряно-механічній (вогнегасник ОВП). Хімічну піну одержують з водних розчинів кислот і лугів, повітряно-механічну утворюють з водних розчинів і піноутворювачів потоками робочого газу: повітря, азоту йди вуглекислого газу. Хімічна піна складається з 80 % вуглекислого газу, 19,7 % води і 0,3 % піноутворюючої речовини, повітряно-механічна приблизно з 90 % повітря, 9,8 % води і 0,2 % піноутворювача. Пінні вогнегасники застосовують для гасіння піною загорянь майже всіх твердих речовин, що починаються, а також горючих і деяких легкозаймистих рідин на площі не більше 1 м2. Гасити піною електричні установки, що зажевріли, і електромережі, що знаходяться під напругою, не можна, оскільки вона є провідником електричного струму. Крім того, пінні вогнегасники не можна застосовувати при гасінні лужних металів натрія і кадію, тому що вони, взаємодіючи з водою, що знаходиться в піні, виділяють водень, який усилює горіння, а також при гасінні спиртів, оскільки вони поглинають воду, розчиняючись в ній, і при попаданні на них піна швидко руйнується. До недоліків пінних вогнегасників відноситься вузький температурний діапазон застосування (+5 °С - +45 °С), висока корозійна активність заряду, можливість пошкодження об'єкту гасіння, необхідність щорічної перезарядки. З хімічних пінних вогнегасників найбільше застосування отримали вогнегасники: ОХП-10, ОП-М і ОП-9ММ (густопінні хімічні), ОХВП-10 (повітряно-пінний хімічний). Хімічний пінний вогнегасник типу ОХП-10 (малюнок 1) є сталевим зварним корпусом з горловиною, закритою кришкою із замочним пристроєм. Замочний пристрій, що має шток, пружину і гумовий клапан, призначений для того, щоб закривати вставлений всередину вогнегасника поліетиленовий стакан для кислотної частини заряду вогнегасника. Кислотна частина є водною сумішшю сірчаної кислоти з сірчанокислим окисним залізом. Лужна частина заряду (водний розчин двовуглекислого натрія з cолесим екстрактом) залита в корпус вогнегасника. На горловині корпусу є насадка з отвором . Отвір закритий мембраною, яка запобігає витікання рідини з вогнегасника. Мембрана розривається (розкривається) при тиску 0,08 - 0,14 МПа. Для приведення вогнегасника в дію повертають рукоятку замочного пристрою на 180°, перевертають вогнегасник вверх дном і направляють сопло у вогнище загоряння. При повороті рукоятки клапан закриваючий горловину кислотного стакана підіймається, кислотний розчин вільно виливається із стакана, змішується з розчином лужної частини заряду. Вуглекислий газ, що утворився в результаті реакції, інтенсивно перемішує рідину, обволікається плівкою з водного розчину, утворюючи пухирці піни. Утворення піни утворюється за таких реакцій: H2SO4 + 2NaHCO3 > Na2SO4 + 2H2O + 2CO2 Fe(SO4)3 + 6H2O > 2Fe(OH)3 + 3H2SO4 3H2SO4 + 6NaHCO3 > 3Na2SO4 + 6H2O + 6CO2 Тиск в корпусі вогнегасника різко підвищується і піна викидається через сопло назовні. При гасінні твердих матеріалів струмінь направляють безпосередньо на предмет, що горить, під полум'я, в місця найбільш активного горіння. Гасіння горять рідин, розлитих на відкритій поверхні, починають з країв, поступово покриваючи піною всю поверхню, що горить, в уникненні розбризкування. Вогнегасник хімічний повітряно-пінний ОХВП-10 аналогічний по конструкції, але додатково має спеціальну пінну насадку, що нагвинчує на сопло вогнегасника і забезпечуючу підсос повітря. За рахунок цього при закінченні хімічної піни утворюється і повітряно-механічна піна. Крім того, в цьому вогнегаснику лужна частина заряду збагатила невеликою добавкою піноутворювача типа ПО-1. Малюнок 1 - Хімічний пінний вогнегасник ОХП -10 1- корпус; 2- стакан с кислотной частью заряда; 3-ручка; 4- рукоятка; 5- шток; 6- крышка; 7- спрыск; 8- клапан. Повітряно-пінні вогнегасники бувають ручні (ОВП-5 і ОВП-10) і стаціонарні (ОВП-100, ОВПУ-250). Повітряно-пінний вогнегасник ОВП-10 (малюнок 2) складається із сталевого корпусу, в якому знаходиться 4-6 % водний розчин піноутворювача ПО-1, балончика високого тиску з вуглекислотою, для виштовхування заряду, кришки із замочно-пусковим пристроєм, сифонової трубки і розтруба-насадки для отримання високократної повітряно-механічної піни. Вогнегасник приводиться в дію натисненням руки на пусковий важіль, внаслідок чого розривається пломба і шток проколює мембрану балона з вуглекислотою. Остання, виходячи з балона через дозуючий отвір, створює тиск в корпусі вогнегасника, під дією якого розчин по сифоновій трубці поступає через розпилювач в розтруб, де в результаті перемішування водного розчину піноутворювача з повітрям утворюється повітряно-механічна піна. Кратність одержуваної піни (відношення її об'єму до об'єму продуктів, з яких вона отримана складає в середньому 5, а стійкість (час з моменту її освіти до повного розпаду) -20 хвилин. Стійкість хімічної піни 40 хвилин. Вогнегасники газові
До їх числа відносяться вуглекислотні, в яких як вогнегасяча речовини застосовується діоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні і вуглекислотні-бромілові, як заряду в яких застосовують спеціальні суміші вуглеводнів, пи подачі в зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18 %). Вуглекислі вогнегасники випускаються як ручні (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8), так і пересувні (ОУ-25, ОУ-80). Ручні вогнегасники (малюнок 3) однакові по пристрою і складаються із сталевого високоміцного балона, в горловину якого укручено замочно-пусковий пристрій вентильного або пістолетного типу, сифонової трубки, яка служить для подачі вуглекислоти з балона до замочно-пускового пристрою, і раструба-снігоутворювача. У вогнегаснику ОУ-8 розтруб приєднується до замочної головки через броньований шланг завдовжки 0,8 м. Балони вогнегасників заповнені рідкою вуглекислотою під тиском 6-7 МПа. Для приведення в дію вуглекислотного вогнегасника необхідно направити сопло на вогнище пожежі і відвернути повністю маховичок або надавити на важіль замочно-пускового пристрою. Перехід рідкої вуглекислоти у вуглекислий газ супроводиться різким охолоджуванням і частина її перетворюється на "сніг" у вигляді найдрібніших кристалічних частинок (tсн = - 72 °З). В уникненні обмороження рук не можна доторкатися до металевого розтруба. Під час переходу вуглекислоти з рідкого стану в газоподібне відбувається збільшення об'єму в 400-500 разів. Малюнок 3 - Вуглекислий вогнегасник ОУ - 5 1- балон; 2- запобіжник; 3- маховичок вентиля-замок; 4- металева пломба; 5- вентиль; 6- поворотний механізм з розтрубом; 7- сифонова трубка. Вуглекислотні вогнегасники (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) призначені для гасіння загорянь різних речовин і матеріалів, за винятком речовин, які можуть горіти без доступу повітря, загорянь на електрифікованих залізничному і міському транспорті, електроустановок під напругою до 380 В. Температурний режим зберігання і застосування вуглекислих вогнегасників від мінус 40 °З до плюс 50 °З. Вуглекислотні-брометілові вогнегасники ОУБ-3А і ОУБ-7А є сталевими тонкостінними балонами (товщина стіни 1,5-2 мм) зварної конструкції. В горловину балона укручена замочна головка типу важеля з насадкою, що розпиляла, і сифоновою трубкою. Місткість балонів відповідно 3,2 і 7,4 л.Вогнегасним зарядом є склад 4НД (97 % бром-етила і 3 % вуглекислого газу). Вогнегасна дія бромистого Етилу заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння, тому його часто називають антикаталізатором або інгібітором. Для викиду заряду у вогнегасник закачують повітря під тиском 0,9 МПа. Час дії вогнегасників 20-30 з при довжині струменя 3-4 м. Вогнегасники цього типу призначені для гасіння невеликих загорянь різних горючих речовин, тліючих матеріалів, а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 380 В. Їх використовують в складських приміщеннях, на вантажних і спеціалізованих автомобілях, на бензороздавальних колонках і т.д. Вогнегасники можуть бути застосовані при температурі оточуючого повітря від мінус 60 °З до плюс 60 °С. Вогнегасний ефект цих вогнегасників в 14 разів вище, ніж вуглекислотних. Вогнегасники аерозольні використовують в тих же випадках, що і вуглекисло-брометилові. Вогнегасний склад хладон (фреон), 114В2, 13В1 в процесі пожежогасінні не надає дії на матеріали, що захищаються, і устаткування, що дозволяє використовувати дані вогнегасники при гасінні пожеж електронного устаткування, картин і музейних експонатів. Наша промисловість випускає вогнегасники марок ОАХ, ОХ-3 і ін. Вогнегасники порошкові
Для гасіння невеликих вогнищ загорянь горючих рідин, газів, електроустановок напругою до 1000 В, металів і їх сплавів використовуються порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-25, ОП-10. Порошковий вогнегасник ОП-1 "Супутник" місткістю 1 л використовується при гасінні невеликих загорянь на автомобілях і сільськогосподарських машинах. Складається з корпусу, сітки і кришки, виготовленої з поліетилену. Заповнений складом ПСБ (порошок сухий двокарбонатний), що складається з 88 % бікарбонату натрія з додаванням 10 % тальку марки ТКВ, стеаратів металів (заліза, алюмінія, магнія кальція, цинку) - 9 %. Під час користування знімають кришку вогнегасника і через сітку порошок ПСБ уручну розпилюють на вогнище горіння. Стійка порошкова хмара, що утворюється, ізолює кисень повітря і інгібірує горіння. Порошковий вогнегасник ОП-10 (малюнок 4) містить в тонкостінному десятилітровому балоні порошок ПС-1 (вуглекислий натрій з добавками). Подається за допомогою стислого газу (азот, діоксид вуглецю, повітря), що зберігається в додатковому балончику місткістю 0,7 л під тиском 15 МПа. Застосовується для гасіння загорянь лужних металів (літію, кадію, натрія) і магнієвих сплавів. В інших вогнегасниках цього типу використовуються порошкові склади: ПСБ (бікарбонат натрія з добавками), ПФ (фосфорно-амміачні солі з добавками), призначені для гасіння деревини, горючих рідин і електроустаткуванні, СІ-2 (сидикагель з наповнювачем) - для гасіння нафтопродуктів і пірофорних з'єднань. Вогнегасник порошковий (ВІСПИ), що самоспрацьовує, - це нове покоління засобів пожежогасінні. Він дозволяє з високою ефективністю гасити вогнища загоряння без участі людини. Вогнегасник є герметичною скляною судиною діаметром 50 мм і завдовжки 440 мм, заповнений вогнегасним порошком масою 1 кг. Встановлюється над місцем можливого загоряння за допомогою металевого утримувача (малюнок 5). Спрацьовує при нагріві до 100 °С (ВІСПИ-1) і до 200 °С (ВІСПИ-2). Об'єм, що захищається, до 9 м3. Малюнок 4 - Вогнегасник порошковий ОП -10 1- подовжувач; 2- кронштейн; 3-балон з робочим газом; 4- манометр; 5- корпус; 6-сифонова трубка; 7- насадок. Вогнегасники ВІСПИ призначені для гасіння вогнищ пожеж твердих матеріалів органічного походження, горючих рідин або плавких твердих тіл, електроустановок, під напругою до 1000 В. Достоїнства ВІСПИ: гасіння пожежі без участі людини, простота монтажу, відсутність витрат при експлуатації, екологічно чистий, нетоксичний, при спрацьовуванні не псує устаткування, що захищається, може встановлюватися в закритих об'ємах з температурним режимом від мінус 50 °З до плюс 50 °З. Генератори об'ємного аерозольного гасіння пожеж (СОГ) - є найбільш сучасними засобами пожежогасінні. Вони призначені для гасіння пожеж ЛВЖ і ГЖ (бензин і інші нафтопродукти, органічні розчинники і т.п.) і твердих матеріалів (деревина, ізоляційні матеріали, пластмаси і ін.), а також електроустаткування (силові і високовольтні установки, побутова і промислова електроніка і т.п.) СОГ непридатна для гасіння лужних і лужноземельних металів, а також речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. В генераторах СОГ Вогнегасячим засобом є твердий аерозоль оксидів лужних і лужноземельних металів перехідної групи, що утворюється при тому, що згоряє зарядів і здатний знаходитися в замкнутому об'ємі в зваженому стані протягом довгого (до 40-50 хвилин) часу. Виділяється при горінні заряду генератора аерозольно-газова суміш не псує майно, що захищається, і навіть папір, а самі частинки аерозоля можна прибрати пилососом або змити водою. Генератори СОГ діляться на ручні (СОГ-5М) н стаціонарні (СОГ-1). Об'єм, що захищається, генератором СОГ-5М до 40 м3 генератором СОГ-1 до 60 м3. Для приведення в дію генератора СОГ-5М (малюнок 6) необхідно зняти ковпак з вузла запуску, різко смикнути за шнур і кинути в приміщення, що горить. Для запуску генератора СОГ-1 (малюнок 7) використовуються спеціальні вузли запуску термохімічні, електричні. Застосування термохімічних вузлів запуску, що спрацьовують при досягненні в об'ємі, що захищається, температура 90 °З, дозволяє кожному генератору, якщо їх встановлено дещо, працювати повністю автономно. Генератори, оснащені термохімічними вузлами запуску, встановлюються під стелею приміщення, в зоні найбільш вірогідного загоряння. Застосування електричних вузлів запуску дозволяє використовувати генератори СОГ-1 на об'єктах, що мають пожежну сигналізацію. Установка генератора СОГ-1 в приміщенні, що захищається, проводиться за допомогою спеціального кронштейна. Робоче положення генератора горизонтальне або вертикальне інжектором вниз. Розміщення генераторів з електричним вузлом запуску проводиться довільно. Генератори СОГ-1 працюють в інтервалі температур від мінус 55 °З до плюс 55 °З і вогкості до 100 %. При виникненні пожежі і спрацьовуванні генераторів, особи, що знаходяться в цей момент в приміщенні, що захищається, повинні швидко покинути його, щільно закривши за собою двері і не робити ніяких дій по гасінню пожежі, окрім виклику пожежної охорони. Генераторами СОГ рекомендується обладнати наступні об'єкти: промислові підприємства, силові енергетичні установки, комунально-побутові підприємства, суспільні будівлі, учбові заклади, науково-дослідні інститути і установи, банки і офіси, торгові бази і склади, видовищні підприємства, адміністративні і житлові будівлі, транспортні засоби.