Зміст Вступ …………………………………………………………………. 1.Загальна характеристика підприємства …….……………………. 2. Мета, задачі, структура організації ………..…………………… 3. Зв'язок між внутрішніми складовими організації ……………… 4. Виробнича структура підприємства ……………………………… 5. Управлінські функції на підприємстві ……...…………………… 6. Оцінка відповідності реалізації здійснення управлінських процесів ...................................................................……………. 7. Виробничий процес на підприємстві ...................................... 8. Рекомендації щодо впровадження системної моделі управління підприємством ………………………………………………………….. 9. Рекомендації щодо покращення управління підприємством шляхом використання технології безперервного покращення бізнес-процесів ……………………………………………………….… Висновки ............................................................................... Додатки ................................................................................. Використана література ……………………………………………. Вступ Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу життя і розвитку будь-якого суспільства. Воно не тільки забезпечує людей необхідними споживчими благами, а і є рушієм технічного прогресу й розвитку людини. Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин між людьми. У процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації та управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток суспільства – це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин. Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей та трудових навичок людей, їхніх фізичних та розумових зусиль. Предмети праці – це об?єкти цілеспрямованої діяльності людини. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці. Засоби праці – це машини, інструменти обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, резервуари тощо. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. Результатом виробництва є продукт. У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано організованими, то матимемо низькі кількісні та якісні показники продукту. Підприємництво – це самостійна, ініціативна діяльність, яка спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати. Підприємницька діяльність – необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна як різноманітні людські потреби. Але нас цікавить саме виробниче підприємництво, так як призначенням об?єкту практики є виробництво продуктів споживання. Отже, виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів та надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага. 1.Загальна характеристика підприємства Закрите акціонерне товариство „Рівненський ливарний завод” є підприємство колективної форми власності. Закон України „Про власність” говорить: колективна власність (як економічна категорія) – привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб’єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення. Асоційованими власниками можуть бути трудовий колектив, об’єднання капіталістів, члени кооперативу, споживчих товариств чи спілок, господарські товариства, товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств, а також об’єднання підприємств. В цілому підприємство здійснює свою діяльність згідно з Конституцією і законами України “Про власність”, “ Про підприємства”, “ Про систему оподаткування”, діючих нормативних актів і Статуту. Статут – зареєстрований і затверджений згідно з чинним законодавством документ, в якому міститься комплекс положень та правил діяльності юридичної особи, що визначають організаційно-правову форму підприємства, види його діяльності, права та зобов’язання, а також взаємовідносини з іншими особами і державними органами. Відповідно до Статуту підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, бланки, товарний знак і інші реквізити. Скорочена назва підприємства – ЗАТ „РЛЗ”. Закрите акціонерне товариство «Рівненський ливарний завод» створене 7 жовтня 1999 року за рішенням Рівненського міського виконавчого комітету за № 2026Р і почало діяти з 1 листопада 1999 року. Основним напрямком діяльності заводу є випуск чавунного литва широкої номенклатури. ЗАТ «Рівненський ливарний завод» (ЗАТ «РЛЗ») – один з не багатьох товаровиробників в Україні, що в даний час виробляє високоточні відливки з сірого, спеціального та надміцного чавуну, що використовується в машинобудуванні. ЗАТ «РЛЗ» виробляє широкий спектр відливок масою від 0,3 до 300 кг будь-якої групи складності з товщиною стінки відливки від 3 до 12 мм. За бажанням замовника проводиться термообробка литва. Відливки виробляються на сучасних автоматичних формувальних лініях «ГІЗАГ», плавка чавуну – тільки із застосуванням «дуплекс-процесу» (електропіч-міксер). Застосовується гама сучасних стержневих автоматів. Очистка поверхні відливок проводиться дробом різного діаметру, що гарантує високу якість поверхні відливок. За бажанням замовника здійснюється ґрунтовка та фарбування відливок. Виробничі потужності дозволяють виробляти до 1000 т відливок на місяць. Головною метою товариства є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах та подальшої їх реалізації з метою одержання підприємством прибутку. Свою діяльність підприємство здійснює згідно чинного законодавства на всій території України, а також за її межами. Місцезнаходження підприємства: 35331 Україна, Рівненська область, Рівненський район, с.Городок, вул. Привокзальна, 2. Загальна характеристика ЗАТ „РЛЗ” Таблиця 1. № п/п Параметр, який характеризується Зміст та особливості Основні відмінності від інших організацій
1. Форма підприємства Закрите акціонерне товариство Якість та масштабність виробництва
2. Профіль Металургійна промисловість
3. Види діяльності Чавунне лиття
4. Форма власності Колективна Статутний фонд поділений на акції
2. Мета, задачі, структура організації Структура підприємства – це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації. Оцінюючи фактори внутрішнього середовища підприємства, застосуємо метод оцінки сильних та виявлення слабких сторін його діяльності. В першу чергу необхідно проаналізувати структуру підприємства. Діяльність підприємства будується на поєднанні централізованого керівництва з його господарською самостійністю, ініціативою колективу. На чолі підприємства стоїть директор. Таким чином, структура даного підприємства має невисокий рівень децентралізації. Слід зауважити, що підприємство структуроване за галузевим принципом. Виробничий цех побудований за технологічною спеціалізацією. Як показав до недавній досвід, успіх організації залежить не тільки від технології і техніки менеджменту, організації та інших складових управління, але й від стилю управління й культури організації. Що є важливим фактором впливу на продуктивність і результативність організаційної структури підприємства. В даному випадку повна відповідальність покладається на керівника підприємства, як на головного носія культури та традицій підприємства. Правильна підготовка, розстановка і використання кадрів має важливе значення в системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Плинність кадрів завдає великої шкоди виробництву. Новим працівникам, які прийшли на місце тих, що звільнилися, потрібен якийсь час для вивчення робіт, набуття досвіду. На ЗАТ «РЛЗ» збереження високо кваліфікаційних кадрів - питання понад усе. Велика увага на підприємстві надається і оплаті праці. Нормування та оплата праці проводиться на підставі чинного законодавства та Колективного договору, а також Положень, які розроблені та діють на підприємстві, з урахуванням гарантій нарахування заробітної плати згідно з кваліфікацією на основі тарифної сітки, міжкваліфікаційних та міжпосадових співвідношень , що зазначені у Галузевій угоді на 2007 рік. Формування ФОП проводиться по діючій відрядній системі оплати праці, яка стимулює усі категорії працівників виконувати доведені виробничі завдання згідно бізнес – плану на рік та щомісячних виробничих планів, що передбачає беззбитковість роботи підприємства, зниження витрат на енергоносії, на брак і інші скриті витрати. Відрядна система оплати праці, тобто оплата по кінцевому результату, стимулює кожного працівника бути зацікавленим у випуску більшої кількості ТП, що при реальному зростанні обсягів виробництва забезпечує пропорційне зростання ФОП. На протязі року здійснюються заходи щодо упорядкування діючих норм та розцінок: проводиться аналіз діючих норм часу по кожній відливці, для всіх відділень і категорій працівників. приводиться до відповідності норм часу фактичне виконання технічного процесу по кожній відливці. На підприємстві проводиться перегляд розцінок по кожній відливці по категоріям працюючих при зміні розміру мінімальної зарплати та при зміні чинного законодавства. Також проводиться доплата та встановлюються надбавки: за роботу у важких і шкідливих умовах праці; за роботу в особливо важких і особливо шкідливих умовах праці; за роботу в нічний час; Під цілями розуміють якісні та кількісні характеристики функціонування підприємства, на досягнення яких воно орієнтує свою діяльність. Цілі організації визначаються у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється менеджерами з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих (рівень професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів) і закінчуючи тими, які впливають і впливатимуть на функціонування системи з боку зовнішнього середовища. Останнє зумовлене ресурсними та інституційними обмеженнями, у рамках яких можливе досягнення цілей. Для того, щоб забезпечити досягнення цілей організації, необхідно відповідним чином координувати діяльність її елементів. Зважаючи на поставлені цілі, організація вибудовує її структуру, яка показана на схемі. 1. Суть даної структури управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник, який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику. В свою чергу, останній є підзвітний вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник ) не має права віддавати розпорядження робочим, минаючи їх безпосереднього керівника ( тобто реалізується принцип єдиності керівництва ). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають. Така схема підпорядкування і звітності – основа лінійного управління. На сучасному етапі фінансова політика підприємства в значній мірі відповідатиме корпоративній політиці та факторам зовнішнього середовища, але зі зміною стратегії розвитку підприємства, потрібно буде кардинально змінити і фінансову політику. Фінанси – система грошових відносин, які відображають формування, розподіл і використання грошових фондів, доходів суб’єктів господарювання в процесі їх створення.
Роль фінансового управління на будь-якому підприємстві дуже висока. Не є виключенням і ЗАТ „РЛЗ”. Тут, на мою думку, слід зауважити, що після запропонованого реформування організаційної структури у фінансовому управлінні, зменшується роль економіста, а підвищується роль – фінансового директора, що можна побачити з структурної схеми служби фінансового директора. Структурна схема служби першого заступника генерального директора – фінансового директора приведена на мал. 1 мал.1 Структура організації великою мірою залежить від того, на якій технології базується процес перетворення ресурсів на готову продукцію. Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що зумовлює її конкурентні переваги. Основною характеристикою технології у сучасному світі стає її мінливість. Для досягнення „конкурентної переваги” необхідно запроваджувати нові технології у галузь виробництва. Можна позитивно виділити те, що підприємство має відповідні технології, які забезпечуватимуть досягнення певних цілей та реалізацію визначеної підприємством стратегії. Технологія є однією з важливих змінних у процесі перетворення вхідних елементів у вихідні, тобто у готову продукцію. До складу технологій на даному підприємстві входять основні фонди, прилади та обладнання, транспортні засоби. Підприємство постійно намагається впроваджувати передові технології по мірі своїх матеріальних можливостей, проте все рівно не все обладнання можна замінити більш сучасним, навіть якщо воно економічно вигідніше. Підприємство самостійно виконує деякі дослідницькі та конструкторські роботи. 3. Зв'язок між внутрішніми складовими організації Стрижнем внутрішнього середовища організації є людські ресурси. Люди, які працюють в організаціях, поводяться в суспільстві й на роботі по-різному, залежно від складного поєднання індивідуальних рис, особливостей організаційного оточення та обставин зовнішнього середовища. Дуже часто наявність індивідуальних рис, що у своїй сукупності можуть формувати потенційно активного працівника, здатного виконувати роботу з високою продуктивністю й результативністю, не гарантує активної поведінки в певному організаційному оточенні, яке не заохочує ініціативу й підприємливість. І навпаки, людина із середніми здібностями може у відповідному організаційному оточенні прагнути до розвитку й поліпшувати результати своєї діяльності. Отже, робоча група впливає на людей в організації, формує певні норми поведінки, створює певні ціннісні орієнтири й зумовлює ставлення людей до роботи. У мінливому зовнішньому середовищі організація повинна бути максимально гнучкою, а це можливо не лише завдяки змінам, ініційованим керівництвом, а й за рахунок формування певної організаційної (корпоративної) культури. Організаційна культура є складною композицією важливих припущень, які часто не підлягають формулюванню, бездоказово приймаються й поділяються всіма членами колективу. Це дає змогу забезпечувати гармонізацію колективних та індивідуальних інтересів працівників, мобілізувати їхню ініціативу, виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, поведінку. Завдання лінійного менеджера полягає в тому щоб створити таку організаційну структуру, яка краще від інших відповідатиме вимогам функціональної спеціалізації і даватиме змогу організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно й раціонально розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників, а також задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю. Комунікації — це спілкування, передача інформації від людини до людини в процесі діяльності. Комунікації є процесами зв’язку працівників, підрозділів, організацій тощо. Створення ефективних комунікацій як усередині, так і поза організацією досягається за допомогою добре організованого комунікативного процесу. Основна мета комунікаційного процесу - забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування людей. У комунікаційному процесі, як правило, виділяють чотири базових елементи. Відправник особа, що генерує ідеї або збирає інформацію і передає її. Повідомлення - власне інформація, закодована за допомогою символів. Канал — засіб передачі інформації. Одержувач - особа, якій призначена інформація і яка інтерпретує її. При обміні інформацією завдання відправника й одержувача полягає у тому, щоб скласти повідомлення і використати канал зв'язку для його передачі так, щоб обидві сторони зрозуміли вихідну ідею. Етапи процесу комунікацій (зародження ідеї, кодування, вибір каналу, передача, декодування) схематично можна зобразити таким способом
Схематична модель комунікаційного процесу. З схеми видно, що комунікаційний процес має наступні етапи: Формування або вибір ідеї (зародження ідеї); Кодування і вибір каналу (перетворення ідеї в повідомлення з допомогою слів, жестів, інтонації, вибір способу передачі з допомогою телефонного чи електронного зв'язку, відеострічок тощо); Передача ідеї. Декодування (переклад символів відправника в думки отримувача). Здійснення зворотного зв'язку (відправник і отримувач міняються комунікаційними ролями). Перший етап комунікації починається з формулювання ідеї і добору інформації. Відправник вирішує, яку ідею або повідомлення варто зробити предметом обміну. Па жаль, багато спроб обміну інформацією обриваються на цьому першому етапі, тому що відправник не витрачає досить часу на обмірковування ідеї. На першому етапі обміну інформацією необхідно усвідомити, які ідеї призначені для передачі перед відправленням повідомлення, і бути впевненим в адекватності й доречності ваших ідей з урахуванням конкретної ситуації та мети. На другому етапі відправник має за допомогою символів закодувати ідею, яку хоче передати. Таке кодування перетворює ідею в повідомлення. Відправник має також вибрати канал, сумісний із типом символів, використаних для кодування. До загальновідомих каналів належить передача промови, письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку, ін. На третьому етапі відправник використовує канал для доставки повідомлення одержувачу. Мова йде про фізичну передачу повідомлення, що багато людей помилково сприймають за сам процес комунікацій. Декодування - це переклад символів відправника для розуміння одержувача. Найважливіша роль у комунікаціях приділяється зворотному зв'язку. За наявності зворотного зв'язку відправник і одержувач обмінюються комунікаційними ролями. Зворотний зв'язок необхідний для того, щоб зрозуміти, якою мірою повідомлення було сприйняте і зрозуміле. Менеджер не може виходити з того, що все, сказане або написане ним, зрозуміють точно так, як він задумав. Менеджер, який не налагодить зворотного зв'язку для одержання інформації, рано чи пізно зрозуміє, що ефективність його управлінських дій різко знижена. На підприємстві присутні такі комунікації: Між рівнями управління та підрозділами – накази і вказівки для виконання від вищих рівнів управління до нижчих: директор дає завдання менеджерам, бухгалтерам, секретарю, майстри – виробничому персоналу, інформація про недоліки, покращення, трудову дисципліну і т.п. надходить “знизу доверху”. Неформальні комунікації найчастіше представлені поширенням чуток, що може по-різному впливати на процес виробництва, зокрема на продуктивність праці робітників. Між організацією і зовнішнім середовищем – реклама продукції. Наслідком взаємодії із зовнішнім середовищем є наради, обговорення, телефонні переговори, підготовка службових записок та ін.; Внутрішнє середовище - частина загального середовища, яка перебуває в межах організації, яка інтерпретується як універсальне, незалежне від організаційно-правової форми організації й об’єднує всі функціональні сфери її діяльності: маркетинг, фінанси, кадри, дослідження й розвиток. Внутрішнє середовище підприємства являє собою сукупність всіх внутрішніх змінних підприємства, що визначають процеси його життєдіяльності. Внутрішнє середовище постійно та безпосередньо впливає на функціонування підприємства і складає систему ситуаційних факторів у середині підприємства. Внутрішнє середовище має декілька зрізів, кожний з яких включає набір ключових процесів і елементів організації. Їх стан у сукупності визначає той потенціал і ті можливості, якими володіє підприємство. Для досягнення „конкурентної переваги” необхідно запроваджувати нові технології у галузь виробництва. Можна позитивно виділити те, що підприємство має відповідні технології, які забезпечуватимуть досягнення певних цілей та реалізацію визначеної підприємством стратегії. Технологія є однією з важливих змінних у процесі перетворення вхідних елементів у вихідні, тобто у готову продукцію. До складу технологій на даному підприємстві входять основні фонди, прилади та обладнання, транспортні засоби. Підприємство постійно намагається впроваджувати передові технології по мірі своїх матеріальних можливостей, проте все рівно не все обладнання можна замінити більш сучасним, навіть якщо воно економічно вигідніше. Підприємство самостійно не виконує ніякі дослідницькі та конструкторські роботи, а лише по можливості впроваджує інші. Основні фонди потребують постійного оновлення та поповнення. Більша частина фондів є застарілою і неконкурентоздатною. Підприємство замінює застаріле обладнання новим поступово. Це явище пояснюється тим, що підприємство працює вже тривалий термін. Хоча це не заважає підприємству займати провідне місце на ринку. 4. Виробнича структура підприємства Дослідження цілей підприємства передбачає реалізацію цілей суспільства (в нормальних умовах розвитку ринку), оскільки отримання прибутку в свою чергу передбачає реалізацію продукції, послуг, тобто визначення їх покупцем. Процес визначення цілей включає вибір ряду цілей, їх внутрішнє узгодження, уточнення шляхом прив’язки до наявних ресурсів та можливостей, поточний контроль та коригування в процесі реалізації. Аналізуючи діяльність варто конкретизувати цілі: Економічні – зниження вартості, підвищення рентабельності, ринкової вартості підприємства, розширення ринків збуту, оновлення обладнання, технічне переоснащення,. Соціальні – створення нових робочих місць, соціальна допомога робітникам. Для досягнення цілей розробляється стратегія, яка передбачає: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація. Зокрема, практикується управлінське дослідження сильних та слабих сторін у напрямку вивчення стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, культурного рівня, використання робочої сили, позиції підприємства на ринку. Підприємство — це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об’єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві є одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства. Для аналізу виробничої підсистеми охарактеризуємо виробничі потужності, обсяги реалізації робіт, послуг, продукції , продуктивність праці, технології, темпи оновлення продукції ін. Основними напрямками діяльності підприємства є : Чавунне литво: ЗАТ «РЛЗ» виготовляє чавунні відливки І-VІ класів складності: - картери, редуктори переднього і заднього мостів, гальмівні барабани, ступиці, кришки і картери підшипників для вантажних автомобілів; - блоки циліндрів і інші відливки для автомобільного транспорту; - відливки із сірого і надміцного чавуну для гідромоторів і гідронасосів в складі гідро-трансмісій ГСТ 90; - блок циліндрів, колектори, картери, маховик і головка блоку циліндрів для двигунів СМД; - відливки корпусів і вставок турбін для турбокомпресорів; - противаги для тракторів «Рено», «Клаас», «Джон Дір», «МакКормік» Ливарне виробництво – це ливарний цех, до складу якого входить - стержневе відділення, де виготовляють стержні; - формувально-землеприготувальне відділення; - плавильне відділення, де проходить процес заливки заформованих форм рідким металом при температурі 1200-1500 градусів ; - темообрубне відділення, де відбувається зачистка литва від пригару, дробоочистка і покраска литва; Процес виготовлення відливок відбувається слідуючим чином: на стержневому відділенні виготовляють стержні, які комплектують в залежності від їх кількості на 1 відливку і передають на формувальне відділення. У заформовані форми вручну або стержнеукладчиком ( в залежності від складності і конфігурації стержня) вкладають готові комплекти стержнів. Темп роботи автоматичної формувальної лінії «ГИЗАГ»-40-45 ударів за годину. Спресовані форми заливають рідким металом . Цикл автоматичної формувальної лінії - 80 форм. На автоматичній вибивній решітці проходить процес вибивки відливок з форми - горіла земля і пісок, збагачені бентонітом, на землеприготувальній дільниці знову потрапляє у форму, а відливка – на термообрубну дільницю, де проходить цілий ряд технологічних операцій. Покрашені і висушені в сушильній камері відливки виставляють на стенд електрогідравлічного обстеження, де проходять заключний етап перевірки якості продукції згідно Стандартів і ТУ. Після цього відливки приймає служба технічного контролю і придатні здають на склад готової продукції для їх подальшої реалізації згідно з планом продаж. Для виконання процесу виробництва на ЗАТ «РЛЗ» задіяне і використовується : І. Обладнання і потужність: Для плавки чавуну: електродугова піч ДСП 3-2 шт., ІЧТ 10-2 шт., індукційна канальна піч «PIKS» потужністю 20 тон-1 шт. Формоутворення: автоматична формувальна лінія «ГИЗАГ»-2 шт. Технологія формоутворення - пресування, потужність-15,0 тис. в рік Технологія виготовлення стержнів: машинна, по нагрітій оснастці. Обладнання для очистки литва: дробоочисні камери, електрогідравлічна вибивка відливок. ІІ. Тип і марка чавуну: 2.1. СЧ 10-СЧ 30; ВЧ 400 ВЧ 600; СПЧ; Вага литва: від 0,1 кг до 300 кг. 5. Управлінські функції на підприємстві Методи менеджменту відіграють важливу роль у діяльності любої організації, оскільки вони являють собою сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців. Від правильного вибору комплексу методів впливу залежить ефективність всієї системи менеджменту в організації. Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив і окремих виконавців із метою активізації ініціативи та творчого підходу всього персоналу в процесі практичної діяльності. Методи управління базуються на дії законів та закономірностей управління, які враховують науково-технічний рівень виробництва й рівень розвитку відносин в управлінні. Особлива роль методів менеджменту полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки та прогресивних технологій організації праці, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставлених задач та цілей відповідно до стратегії розвитку. За своєю сутністю методи менеджменту мають мотиваційну характеристику, відповідно до якої здійснюється класифікація методів управління. Рис. 2. Класифікація методів управління Економічні методи – сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємства. Включає в себе: комерційний розрахунок (політика в галузі ціноутворення, витрат виробництва, фінансуванні та кредитуванні) внутрішньо-фірмовий розрахунок планування ціни та ціноутворення фінансова політика податки економічний аналіз (оцінка роботи) Організаційно – розпорядчі (адміністративні) методи ґрунтуються на владі та підлеглості. Становлять систему прямого адміністративного впливу на підлеглих. Цей вплив використовується для виконання нормативних та індивідуальних актів управління. Нормативні акти (статут, інструкції), індивідуальні (накази, розпорядження, вказівки). Виявляються через: організаційне регламентування; нормування (встановлення технічних, технологічних, організаційно-економічних нормативів); інструктування; інформування (акти, протоколи, заяви, службові листи); Методи розпорядчого впливу – реалізуються на підприємстві у формі наказів, розпоряджень, вказівок. Соціально-психологічні методи – методи активізації соціально-психологічних якостей трудового колективу для ефективної реалізації потенціалу кожного з виконавців. Це сукупність конкретних прийомів впливу на процеси формування та розвитку трудових колективів, соціальні процеси, що відбуваються в середині них, структуру зв‘язків споживачів, інтереси, стимули, соціальне завдання. Соціальний вплив - формування і розвиток виробничого колективу, трудової і творчої активності працівників, інтересів духовних та світогляду. Психологічний вплив – регулювання взаємовідносин між членами колективу з метою створення сприятливого психологічного клімату. Включає інформованість про результати праці, моральні спонукання до творчості, ініціатива, активність якісної праці, врахування психологічних особливостей працівників, забезпечення перспективного, соціального й професійного росту, справедливість матеріального стимулювання, підбір працівників з врахуванням психологічних характеристик. Однією з форм є естетизація виробничого середовища тобто реалізація працівників і методів прекрасного у діяльності. При організації управління на підприємстві слід зосередити увагу на гармонійному поєднанні вище зазначених методів. Важливою умовою є поінформованість працівників на всіх рівнях. Робітники ЗАТ „РЛЗ” мають чітко усвідомлювати покладені на них завдання та відповідальність. Будь – які зміни, нововведення доводяться до відома, підтверджуються документально. Ефективне залучення економічних методів неодмінно веде до досягнення поставлених цілей та головної з них – максимізація прибутку та мінімізація витрат, пов’язаних з діяльністю підприємства. Підприємства, в яких керівництво вищої ланки залишає за собою частину повноважень, необхідних для прийняття важливих рішень, називається централізованим. Децентралізовані підприємства – такі підприємства, в яких повноваження розподілені по нижчестоящим рівням управління. Основними характеристиками, які визначають ступінь централізації підприємства є: кількість рішень, які приймаються на нижчестоящих рівнях управління ( чим більше число рішень, які приймають керівники нижчої ланки, тим менший ступінь централізації ); важливість рішень, які приймаються на нижчестоящих рівнях ( якщо керівники середньої ланки можуть прийняти рішення, які торкаються більш ніж одної функції, то організація слабо централізована ); контроль за роботою підлеглих ( в слабо централізованих організаціях вище керівництво рідко перевіряє повсякденні рішення підлеглих керівників, оцінка дій виконується на основі сумарних досягнутих результатів ). На ЗАТ «РЛЗ» спостерігається централізований процес прийняття рішень з певними елементами децентралізації. Це дозволяє швидко приймати рішення, несучи при цьому невеликі затрати, а також скоротити до мінімуму прийняття неправильних рішень. Структура організації зрозуміла працівникам і досить позитивно сприймається ними. 6. Оцінка відповідності реалізації здійснення управлінських функцій Організація взаємодії - це вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структур управління підприємством. Вона має два аспекти: поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії та встановлення повноважень, які пов'язують вищі рівні з нижчими і забезпечують можливість розподілу та координації завдань. Побудова організацій здійснюється шляхи організаційного проектування, яке реалізується зверху до низу і має такі основні етапи: * горизонтальний поділ організації; * визначення співвідношень повноважень різних посад; * визначення посадових обов'язків , закріплення їх за окремими посадовими особами. В результаті організаційного проектування формуються організаційні структури різних видів: лінійна структура управління, функціональна структура управління, лінійно-штабна та інші. Крім горизонтального існує і вертикальний поділ організацій. Організації, керівники яких залишають за собою більшу частину повноважень з прийняттям важливих рішень називаються централізованими. В децентралізованих організаціях повноваження розподіляються на нижчих рівнях управління. Операційний менеджмент є центральною ланкою підприємства і створюється на основі раціонального (вертикального і горизонтального) розподілу праці та поєднання в часі і просторі предметів, засобів і самої праці. За допомогою операційної функції проводиться сукупність дій з переробки ресурсів і постачання результатів діяльності в зовнішнє середовище. Операційна система складається з трьох підсистем: переробної – виконує продуктивну роботу безпосередньо пов’язану з перетворенням вхідних ресурсів у вихідні результати; забезпечення – непов’язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної системи; планування і контроль – отримує інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовища про стан переробної підсистеми та підсистеми забезпечення, опрацьовує цю інформацію й видає рішення про те, як має працювати переробна підсистема. Основний зміст операційного менеджменту полягає у виконанні таких функцій: планування – конкретизація і забезпечення завдань, встановлених поточним планом (уточнення обсягу, переліку послуг, встановлення декадних графіків, виробничих програм); оперативний контроль зіставлення фактичних параметрів технології та послуг, даних про хід надання послуг та продаж з нормативними величинами; оперативний аналіз – своєчасна оцінка безперервного ходу виробництва, виявлення причин відхилень процесу виробництва від запланованих (надання послуг) . Для забезпечення організаційно-економічної стійкості підприємства необхідно комплексно розглянути всі підрозділи, які беруть участь у здійсненні логістичного циклу. 7. Виробничий процес на підприємстві Отримання будь-якого виду продукції є результатом певного виробничого процесу. Виробничим процесом називають сукупність дій пов’язаних з програмуванням, науково-технічними і конструкторськими розробленнями, проектуванням і зберіганням сировини, виготовленням проміжної (напівпродукції) та готової продукції, її випробуванням, пакуванням, обліком та зберіганням, ремонтом обладнання тощо. До складу виробничого процесу входить виготовлення проміжної та готової продукції. А це належить до технологічного процесу. Отже технологічний процес є складовою частиною виробничого процесу. Будь яку технологію можна уявити, як сукупність технологічних процесів. Технологічним процесом називається логічно упорядкований набір послідовних завершених ланок переробки сировини, матеріалів у проміжну або кінцеву продукцію з наявними властивостями. Технологічні процеси постійно вдосконалюють. Це зумовлено тим, що продукцію, яку виробляють на підприємстві, періодично поліпшують. В ТП проміжними ланками є стадії та операції. Технологічні процеси відображають у вигляді текстових описів та графічних зображень (схем). Основними складовими технологічних процесів є технологічні операції, кожну з яких розглядають як окремий технологічний процес. Технологічною операцією називають закінчену частину технологічного процесу, яку виконують на одному робочому місці (праці) один або кілька працівників (робітників) над одним або кількома об’єктами, які одночасно обробляються. Складність металургійного комплексу, характеризується великими потужностями основних металургійних агрегатів, об‘єднанням в єдиний потік багатьох взаємозв‘язаних, але різних по характеру технологічних процесів (механічних, теплових, хімічних), багатостадійність технології, наявністю, крім основних, великої кількості підсобних, допоміжних і побічних виробництв, одночасним залученням в переробку великих об‘ємів різного виду сировини, напівфабрикатів, палива, допоміжних матеріалів. Все це викликає необхідність вирішення складних задач координації роботи всіх ланок виробничого комплексу, роботи по жорстких графіках, раціонального змісту і обслуговування виробничого апарату. Складність комплексу обумовлюється множинністю факторів, що визначають економічні результати роботи, відмінності в структурах витрат на виробництво і потребує високої ступені удосконалення методів планування і управління. Технологічну операцію теж можна розкласти на окремі складові елементи. В загальному випадку ТО розкладається на технологічні та допоміжні переходи. Технологічним переходом називають завершену частину операції, що характерна сталістю інструментів, сталістю дій над предметом праці та сталістю предметів праці. Терміну “технологія” у сучасному технократичному світі надають різні значення. У перекладі з грецької (“техно” – ремесло, а “логос” – наука), технологія означає науку про виробництво. Класичне визначення технології розглядає її як науку про способи переробки сировини та матеріалів у предмети споживання та засоби виробництва, тобто сукупність виробничих процесів у певній галузі, направлених на зміну форми, будови, властивостей сировини або матеріалів. В свою чергу виробничий процес базується на реалізації одного або декількох технологічних процесів. Саме технологічний процес містить дії, які направлені на зміну стану предмета праці, наприклад форми, властивостей і перетворює сировину, напівфабрикати у готову продукцію. Технологічний процес є характеристикою виробництва, вказує його направленість. В свою чергу технологічний процес складається з окремих стадій – технологічних операцій. Технологічна операція – це найпростіший процес, подальше спрощення якого веде до втрат характерних ознак технологічного процесу. Тобто операція – це закінчена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці і характеризується постійністю предметів праці, знарядь праці і характером дії на предмет праці. Вміння розділити виробничий процес виготовлення виробу на технологічні процеси, а технологічні процеси на прості операції, є важливим не тільки для технологів. Аналіз окремих операцій дозволяє відшукати найбільш економічно ефективні технології, скоротити витрати, підвищити рентабельність виробництва. Розробка технологічних процесів є складовою частиною підготовки будь-якого виробництва. Принципи їх розробки викладені і регламентуються документом “Єдина система технологічної підготовки виробництва” та відповідними стандартами. Для розробки технологічного процесу складається схема, в якій дається опис технологічних дій, прийомів у логічній послідовності переробки сировини або напівфабрикатів у готову продукцію. При складанні опису користуються встановленою у певній галузі термінологією, назвами, визначеннями, типовими операціями. Для розробки технологічного процесу необхідно вивчити будову виробу, конструкцію і функцію складових частин, їх з’єднання між собою, проаналізувати технологічність конструкції, скласти робочі креслення. Робочі креслення деталей і виробу в цілому повинні містити всі дані, необхідні для однозначного розуміння при виготовленні деталі та контролю її якості, відповідати діючим стандартам. Контроль - це вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу, з допомогою якого керівництво підприємства визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрямки здійснення необхідних коректив. Види контролю відрізняються часом його здійснення в процесі управління підприємством (організацією) і поділяються на: попередній; поточний; заключний. Попередній контроль реалізується через правила, процедури, поведінку та ін. Його основні важелі закладені в процесі реалізації таких функцій менеджменту, як планування, організація взаємодії. Цей вид контролю використовується у відношенні до ресурсів: людських; матеріальних; фінансових. Поточний контроль здійснюється через систему зворотного зв'язку, яка відрізняється наступним: носить характер управлінської необхідності; має ціль; використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для внутрішнього споживання організації; коректує відхилення, які виникають в процесі управління, з метою забезпечення досягнення цілей організації. При заключному контролі зворотний зв'язок використовується після виконання роботи. Він необхідний для врахування організацією можливих майбутніх ситуацій, з якими буде мати справу підприємство, а також для забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці). Процес контролю реалізується через наступні етапи: 1. Встановлення стандартів і критеріїв, які вимагають: обмеження за часом; конкретизації критеріїв; забезпечення реальності показників; забезпечення можливості прогнозування показників і результатів. 2. Співставлення реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями здійснюється за етапами: встановлення масштабу допустимих відхилень і принципів виключення конкретних результатів; вимірювання результатів; передача і розповсюдження інформації про конкретні результати; оцінка інформації про отримані результати; обгрунтування висновків на засадах порівняння результатів і стандартів. 3. Здійснення необхідних коректуючих дій, які базуються на виборі наступних рішень: не вживати заходів, тобто нічого не здійснювати; усувати відхилення; переглянути стандарти; поєднати кілька попередніх підходів. При розробці системи контролю на підприємстві необхідно врахувати, що вона створюється з метою здійснення єдиних, об'єктивних і дієвих методів підвищення ефективності виробництва. Вона бере участь в управлінні виробництвом і тому належить до апарату управління. Система контролю виробничих процесів є самостійним структурним підрозділом підприємства. Основним завданням системи в умовах розвитку ринкових відносин є забезпечення такого рівня якості продукції, який буде задовольняти споживача, вимагатиме мінімальних затрат і дозволить виконувати замовлення у встановлені строки. 8. Рекомендації щодо впровадження системної моделі управління підприємством Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто, за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто, особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління. В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі менеджменту. Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізму функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи управління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідності меті ,що вирішуються і задачами "Найкраща" структура - це та, яка найкращим чином дозволяє організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і цілеспрямовано розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників, і таким чином, задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю. Структура повинна відображати мету і задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разом зі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останні визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями і поширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами, але й факторами зовнішньої середовища, рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньому традиціями і нормами. Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і при її побудові треба враховувати умови, в яких вона буде функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структури управління, які діють успішно в інших організаціях, спрямовані на провал, якщо умови роботи відмінні. Важливе значення має також реалізація принципу відповідності між функціями і повноваженнями, з одного боку, і кваліфікацією і рівнем культури - з іншої. Створення структури є важливим елементом в організаційній діяльності фірми. Вибір ефективної методики департаментації і формування усього комплексу організаційних структур - також життєво важливий елемент в діяльності менеджерського корпуса. Як правило, в таких корпораціях при ознаках недоліків в функціонуванні вищої ланки менеджмент вирішує питання про необхідність реорганізації в управлінській структурі. Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість: - організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту; - структура організації визначає права і обов'язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях; від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання; - структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто, стиль менеджменту і якість праці колективу. Структуризація організації по відділенням виробляється, як правило, по загальному з трьох критеріїв: по продукції, що випускається або по послугам що надаються (продуктова спеціалізація), по орієнтації на споживача (споживча спеціалізація), по обслуговуваним територіям (регіональна спеціалізація). Такий підхід забезпечує більш тісний зв'язок виробництва з споживачами, істотно прискорюючи його реакцію на зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі. В результаті розширення між оперативно-господарською самостійністю, відділення стали розглядатися як "центри прибутку", що активно використовують надану їм свободу для підвищення ефективності роботи . В теорії західного менеджменту можна виділити три групи факторів, що впливають на вибір фірмою (корпорацією) тієї або іншої структури. Перша група включає наступні характеристики менеджменту в фірмі: складність, формалізацію, централізацію, норми керованості (сфера контролю). Друга група факторів, що впливає на структуру, а відповідно, і на її вибір, ми умовно називаємо загальними факторами. По відношенню до перших вони є в певному ступені зовнішніми, або вихідними. Власне вони визначають початковий вибір структури. Це — стратегія фірми, вигляд продукту або вигляд технології, зовнішнє середовище, розмір організації. Третя група включає характеристики "влада і контроль" і "комп'ютеризація інформаційних процесів”. Група внутрішніх факторів. В залежності від ступеню проявлення цих трьох компонентів - складнощі, формалізації і централізації структури діляться на дві групи: ієрархічної і органічні структури. Механістична організаційна структура характеризується великою складністю, особливо більшим числом підрозділів по горизонталі; високим ступенем формалізації; обмеженою інформаційною мережею; низьким рівнем участі усього управлінського персоналу в прийнятті рішень. Органічна структура, більш проста, має широку інформаційну мережу, менш формалізована. Управління в органічних структурах децентралізоване. В сучасний період розвитку менеджменту все більше організацій (фірм, корпорацій) збільшують норми керованості: 10-12 чоловік підкоряються одному керівнику. Це пов'язане зі спрощеннями лінійної структури або з переходом на нові, адаптивні структури. Форми, методи і засоби реорганізації управлінських структур багатогранні. В цілому їх можна звести до декільком напрямків: вдосконалення структур за рахунок внутрішніх спрощень; заміна структур механістичного типу на адаптивні; інкорпорування органічних структур в існуючу ієрархічну; створення конгломератів; 5) формування структур майбутнього - модульних і атомістичних організацій. Обмежимось невеликими узагальненнями з наведенням прикладів. 1. Вдосконалення структур за рахунок їх спрощення. Воно здійснюється шляхом перетворення лінійних структур в більш плоскі за рахунок скорочення числа рівнів управління. Останнє найчастіше досягається децентралізацією управління, делегуванням повноважень на більш низькі рівні менеджменту. 2. Заміна структур ієрархічного типу на адаптивні. Це найбільш радикальний шлях реорганізації структур менеджменту. Його обирають в критичні для фірми моменти, при загрозі її життєздатності. Інтегрування (створення) різноманітних форм органічних структур всередині ієрархічної структури. Це створення венчурних, інноваційних відділів, бізнес-центрів, бригадних структур, експертних груп. Сучасний менеджмент в розвинених країнах вважає такі перетворення первинною умовою забезпечення ефективної діяльності фірми. Створення конгломератної структури. Поняття "конгломерат" означає поєднання різнорідних елементів. Конгломератну структуру може мати фірма, якщо її відділи побудовані по різним ознакам, наприклад, в одному використовується функціональна структура, в іншому - дивізійна по територіальному принципу, в третьому - матрична і т. д. 5.Формування модульних і атомістичних організацій. Учені завбачують, що в епоху інформаційної стадії розвитку суспільства, або "суперіндустріальної цивілізації", бюрократія буде замінена новою формою організації. Це будуть об'єднання підприємств-модулей, що створюються і що ліквідуються в залежності від потреби в них. Навколо крупних фірм (корпорацій) можуть виникати незалежні дрібні компанії. Між тими і іншими встановлюються операційно-контрактні відношення. Деякі фахівці передбачають появу "атомістичних" організацій, в яких будуть відсутні відношення прямої адміністративної підпорядкованості.Елементи таких організації будуть зв'язані між собою загальною корпоративною культурою і системами телекомунікації. В кризовий період зміни в структурах управління спрямовані на створення умов для виживання організації за рахунок більш раціонального використання ресурсів, зниження витрат і більш глибокого пристосування до умов зовнішнього середовища. В незалежності від причин, що викликають перебудову, вона обов'язково має на меті розширення повноважень на нижчих рівнях ієрархії управління і підвищення виробничо-господарської самостійності підрозділів, що входять у склад організації. Практично це означає залучення все більшої кількості працівників до процесу виявлення і вирішення проблем організації. Тому разом з цими можливостями, які нова структура управління створює для покращення економічних і соціальних параметрів, її оцінка здійснюється за такими напрямками, як швидкість обробки і отримання інформації, необхідної для прийняття рішень. 9. Рекомендації щодо покращення управління підприємством шляхом використання технології безперервного покращення бізнес-процесів Процес – це система (сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів) діяльності, яка використовує ресурси для перетворення „вхідних” потоків у „вихідні”, а результатом процесу є продукція. Процес – це будь-яка діяльність, завдяки якій „вхідні” потоки перетворюються у „вихідні” потоки шляхом використання ресурсів та застосування регламентованого управлінського впливу. Результативністю процесу є спроможність досягати запланованих результатів. Що ж до ефективності процесу, то це є відношення досягнутих результатів і використаних ресурсів. Вхідні потоки – це матеріали і (або) інформація, перетворювана процесом для створення вихідних потоків. Вихідні потоки – це результат перетворення (трансформації) вхідних потоків. Нормативне управління процесом – це нормативні документи або діяльність, що визначає, регулює і (або) впливає на процес. Ресурси процесу – це фактори, що сприяють створенню вихідного потоку, але самі не трансформуються у вихідні потоки. На ЗАТ „Рівненський ливарний завод” споживачем процесу (виробництво чавунного литва широкої номенклатури) є машинобудівні підприємства, клієнти; постачальником процесу є відділ постачання, який постачає необхідну кількість сировини та матеріалів та відділ збуту. Ресурсами процесу є персонал, виробничі потужності та інфраструктура. На підприємстві можна виділити виробничі, організаційно-управлінські та допоміжні процеси. До виробничих відноситься сам процес виробництва продукції та процес закупки. Організаційно-управлінські процеси – планування, визначення потреби в ресурсах та управління ресурсами. Допоміжними процесами тут є підготовка персоналу та відрегулювання і налагодження обладнання. Стратегічні цілі підприємства: Збільшити асортимент продукції; Збільшення об?ємів продажу; Збільшення клієнтської бази; Підвищення якості продукції та сервісу обслуговування. Бізнес-процеси Критичні фактори успіху
Найвища якість Відмінні дилери Найвищий рівень сервісу Кращий рівень цін Висококваліфікований та мотивований персонал Використання найсу-часніших технологій Краща програма просування товару Оптимальне управління активами Зважена кількість факторів успіху Оцінка важливості бізнес-процесу Показник пріоритетності
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Процес 1. Купівля сировини +
+
1,5 4 5,5
Процес 2. Поставка сировини
+ +
+ 1,75 4 5,75
Процес 3. Переробка
+
+ +
2,01 3 5,01
Процес 4. Зберігання
+
+ +
+ 2,51 4 6,51
Процес 5. Виробництво продукту
+ +
1,38 4 5,38
Процес 6. Продаж продукції + + + + +
+ + 3,26 4 7,26
Процес 7. Управління людськими ресурсами +
+
+
+ 2,63 3 5,63
Процес 8. Управління фінансовими ресурсами
+
1 3 4
Процес 9. Управління інформаційними ресурсами +
+
+
1,38 2 3,38
Разом 4 1 5 2 8 3 2 4
Коефіцієнт КФУ 0,5 0,13 0,63 0,25 1 0,38 0,25 0,5
Отже, провівши необхідне опитування з працівниками ключових посад на підприємстві і здійснивши необхідні підрахунки вдалося визначити, що критичним бізнес-процесом на підприємстві є продаж, або збут продукції. Правильність даного результату підтверджується тим, що на даний час нажаль не достатньо висока платоспроможність основних замовників. Велика частка продукції залишається на складі, підприємству невигідно виробляти її більше, ніж воно спроможне продати. Визначаємо негативні фактори що впливають на діяльність підприємства: Недостатня мотивація персоналу; Недостатній рівень професійного навчання, підвищення кваліфікації персоналу; Значний фізичний знос обладнання; Моральне старіння обладнання; Невдосконалена організація збуту; Недостатнє завоювання ринку; Невдосконалене управління виробничими процесами. Отже, на мою думку, підприємство повинне розробити систему дій щодо вдосконалення своєї діяльності та усунення негативних факторів, які перераховані вище. Для цього можна: Розробити новий, більш ефективний план виробництва; Стимулювати працівників винагородою за перевиконання плану виробництва; Змінити умови укладання договорів і поставки продукції ; Приділяти більше уваги щодо рівня професійного навчання працівників; Розробити систему управління якістю продукції. Використана література 1 В.В.Нетепчук.Управління якістю.-Рівне:2007 Автонець А. Д. Організація планування і управління діяльністю промислових підприємств.-К: Техніка, 1989. Зінь Е. А., Сорока В. С. Організація і технологія промислового виробництва.- Рівне: УДАВГ, 1996. Андрушків Б. М., Кузьмін О. І. Основи менеджменту.-К Шегда А.В. Менеджмент.-К:Знання,2004. Шаповал М.І. Менеджмент якості.-К:Знання,2006.
