Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства і природокористування
Кафедра економіки і підприємництва
Індивідуальна робота
з дисципліни “Ціноутвореня”


Тема1: Основи теорії та методології ціноутворення
Питання:
1.Затратне ціноутворення
2.Встановлення цін орієнтованих на цінність
3.Ціноутворення і система оподаткування
1. Затратне ціноутворення
Затратний підхід до ціноутворення історично самий давній і самий на перший погляд надійний. Адже в його основі лежить така реальна категорія, як затрати фірми на виробництво і збут иовару , - затрати, підтверджені документами бухгалтерії. Більше того, в деякій мірі авторитет цого підходу підтримується самою економічною теорією, коли вона дивиться на ціноутворення з позиції необхідності для фірми получити нормальний дохід на всі свої затрати , повністю і правильно розприділеними між продуктами.
Затратний підхід до ціноутворення - це метод ціноутворення , приймаючий в якості відправної точки фактичні затрати фірми на виробництва і реалізацію товарів.
На справді цей підхід володіє принципіально наділеними дифектами. В багатьох випадках величину наділених затрат на одиницю продукції, яка саме і повинна бути основою ціни при цому підході, неможливо оприділити до того, як ціна буде встановлена.Реалина залежність між ціною і затратами в умоах ринкової системи.
При ринковій організації збуту продукції рівень ціни оприділяє можливий об’єм продажу і можливий маштаб виробництва. Але і економічна теорія і бухгалтерський облік визнають, що від маштаба виробництва прямо залежить величина окремих затрат на виробництво одиниці продукції. При рості опреділених маштабів випуску знижується сума постійних затрат , яка припадала на одиницю продукції, отже, і величина середніх затарат на його випуск.Спідставлення підходів до ціноутворення, розглянутих в бізнес-ситуації, підводить до розуміння того, що грамотний менеджер неповинний ставати на шлях пасивного ціноутворення, коли його рішення в цій області оприділюється необхідністю покрити фактичні затрати і получити бажану величину прибутку при уже склавшихсь умовах діяльності.
Пасивне ціноутворення - це установлення цін строго на основі затратного методу або тільки під впливом цінових рішень конкурентів.
Найбільш розумний підхід - активне ціноутворення , коли через управління цінами досягається потрібна величина і відповідна їй величина середніх затрат, що в підсумку виводить фірму на бажаний рівень прибутковості операцій.
Активне ціноутворення - це установлення ціни в рамках політики управління збутом з ціллю досягнення найбільш вигідних об’ємів продажу , середніх затрат на виробництво і цільового рівня прибутковості операцій.
Як відомо , переважна більшість керівників підприємств мають технічну освіту і прийшли на свої посади після інженерної кар’єри ( як правило , з посади головного інженера, або замісника по виробництву ). Тому вони підтримують наступну процедуру створення нового продукту.
Ініціатива виходить від конструкторських служб, які пропонують вироби з параметрами і функціями, « відповідні сучасному технічному рівні». Потім проект нового виробу поступає до технологів, а від них - в економічний відділ і бухгалтерію. Наступний крок - підключення до роботи фінансистів , які забеспечують загальну суму потрібних інвестицій і організовують інвестування для забеспечення виробництва нового виробу. На цьому ж етапі оприділюється і ціна , яка повинна забеспечити можливі затрати і потрібну окупаємість інвестицій.
І тільки потім призивають маркетологів (там, де такі спеціальності взагалі є )
або працівників відділу збуту і поручають їм організовувати продаж, переконавши покупців, що поставлена ціна оправдується особливостями і якістю виробу. Якщо результат такої «гітації» виявляється малоутішним, то керівництво підприємства звичайно намагається врятувати ситуацію за рахунок пропонування скидок з ціни. Не цей шлях досить ненадійний - виходить , що покупців примирюють скидками за те, що вони стримуються від покупки.В цих умовах виникає ситуація,яка звичайно називається ринком покупців, коли саме вони починають диктувати свої умови і добиваються від продавців все більших і більших снижок , відказуючись інакше купувати товар взагалі.
Таким чином , щоб прийти до успіху , необхідно повністю перевернути логіку створення нових виробів, перейти до цінністного підходу в ціноутворенні.
2. Встановлення цін, орієнтованих на цінність Українські підприємства знаходяться в складних економічних умовах, пов'язаних з руйнуванням старих господарських відносин і переходом до нових економічних. Для успішної комерційної діяльності на ринку необхідно проводити продуману цінову політику і послідовно реалізовувати обгрунтовану цінову стратегію. В умовах ринкової економіки ціни набувають особливого значення, оскільки багато в чому визначають що, як і для кого виробляти. Від цін залежать рентабельність, життєздатність та фінансова стабільність підприємства. Ціна є важливим економічним параметром ринкової сфери діяльності підприємства, з яким воно вимушене рахуватись і по можливості на нього впливати. В умовах конкурентного ринку ціна формується переважно під впливом факторів, що об'єктивно формуються незалежно від підприємства, і є в більшості випадків для нього заданою. Формування цінової політики складний процес, оскільки фактори ціноутворення достатньо динамічні, підвладні впливу інших факторів, і вимагають керуючої дії з боку економічних суб'єктів. Це свідчить про необхідність серйозного підходу до оволодіння теорією ціноутворення. Як правило, методика формування вихідної ціни передбачає такі етапи:
1)постановка завдань ціноутворення;
2)визначення попиту;
3)оцінка витрат;
4)аналіз цін і товарів конкурентів;
5)вибір методу ціноутворення;
6)встановлення остаточної ціни. При постановці завдань ціноутворення враховується низка факторів. Це, зокрема, місце і роль ціни в маркетинговій діяльності підприємства, вибір методу розрахунку ціни, місце фірми у "ціновій війні", цінова політика щодо нових товарів , ціна і життєвий цикл товарів, рівень попиту , витрати виробництва, вимоги реклами , вплив посередницьких послуг, транспортні витрати, рівень базисної ціни тощо. Важливим етапом ціноутворення є визначення попиту на товар і врахування його цінової еластичності. Закон попиту відбиває тенденцію обернено пропорційної залежності попиту і ціни: чим вище ціна, тим нижчий попит. Цінова еластичність попиту дає можливість відчути, якою мірою покупці виявляють своє ставлення до змін у цінах з огляду на кількість придбаних товарів. Цінова еластичність показує процентну зміну у величині попиту на кожний відсоток зміни в ціні. Попит вважається еластичним у тих випадках, коли невеликі зміни в цінах призводять до помітного зростання кількісного продажу. Для товарів з високою ціновою еластичністю прийнятнішими є методи цінової конкуренції(продавці впливають на попит головним чином через через зміни в ціні). Політика нецінової конкуренції орієнтує підприємства на збільшення товарного збуту за визначену ціну або продаж з наголосом на високу якість нової продукції за більш високими цінами. Формування ціни товару відбувається під впливом певних обмежень. З одного боку , ціна виробленого продукту має дати прибуток , з іншого-надміру висока ціна може негативно вплинути на попит і товар ніхто не купуватиме. Встановлення ціни регулюється загальноприйнятими методами: 1)"середні витрати +прибуток"(собівартість продукту +середня норма прибутку); 2)розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку(встановлення певного відсотку на вкладений капітал); 3)встановлення ціни на основі орієнтовної цінності товару(розрахунок на певну категорію покупців, які погоджуються платити не тільки за вартість товару, а й за комплекс інших послуг); 4)вибір ціни на основі рівня поточних цін(орієнтація не на власні витрати , а на цінову політику фірм-конкурентів); 5)визначення ціни через торги(оголошення конкурсу на виробництво товару із заздалегідь визначеними техніко-економічними показниками). На Україні найбільш популярними є метод "середні витрати +прибуток"та ціноутворення виходячи з рівня поточних цін. Метод ціноутворення на основі цінності товару характерний для всіх видів ринку, крім чистої монополії, і в останні декілька років паралельно з розвитком конкуренції виробників і продавців набуває все більшого значення в Україні. Метод конкурентного ціноутворення застосовується в Україні досить рідко. Метод ціноутворення на основі аналізу графіка беззбитковості відомий, скоріше всього, лише вузькому колу спеціалістів-маркетологів. Витоки такого одноманіття слід шукати в нашому недалекому минулому. Остаточна ціна на товар встановлюється з урахуванням кількох факторів, а саме: цінової політики підприємства, психолгії ціносприйняття, впливу ціни на інших учасників ринкової діяльності. Отже, перед тим як щось виробляти маркетинговим службам підприємства необхідно вивчити ринкове становище, проаналізувати фактори, що впливають на встановлення остаточної ціни.
3. Ціноутворення і система оподаткування
Далі розглянемо види непрямих податків. В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи і мито. Непрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процесі ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання. Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Об’єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов’язаний значний недолік податків цієї групи - кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об’єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік - кумулятивний ефект. Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процесі ціноутворення, або виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами. Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють наступні види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.
Тема 2: Ринкові ціни
Питання:
1. Методи встановлення цін в ринковій економіці
2. Регулювання цін в розвинутих країнах
3. Митна політика східноєвропейських країн (на прикладі Польщі)
4. Митна політика України
1. Методи встановлення цін в ринковій економіці
Існують різні способи ціноутворення. В маленьких фірмах (як, доречі, і в умовах диктату централізованої влади) ціни встановлюються часто керуючими вказівками через голови спеціалістів по маркетингу. У великих—навпаки, регіональними керівниками, а також відповідаючими за окремі групи промислових товарів, але також без залучення маркетингової служби; при цьому центральне керівництво фірми визначає лише найбільш загальні задачі та стратегію ціноутворення. У галузях, де ціна є визначаючим фактором ( аерокосмічної, залізнодорожньої, нефтяної), компанії часто змушені жорстко стабілізувати ціни чи просто слідувати тут принципу “як інші”.
Найпростіший метод ціноутворення—прейскурантний,--являє собою просте додавання до вирахуваної собівартості одиниці товару величину, що відповідає заданому відсотку прибутку. Це так називаюча первинна ціна, регулювання якої і є зміст цінової стратегії маркетингу. Відповідаюча найбільш проста формула для визначення первинної продажної ціни виглядає наступним чином:
Ц= В: (1- Нп), де:
Ц – ціна продажу;
В – витрати виробництва (прямі та непрямі ) та оборот;
Нп – плануюча норма прибутку в десятичних частках від ціни продажу.
Прейскурантний метод ціноутворення надто простий і на перший погляд привертає увагу тим, що дозволяє штабу фірми створити своїм підлеглим на місцях чіткий алгоритм для рішення приватних задач ціноутворення. Більшість вважає, що такий метод—найнадійніший і для продавця, і для покупця: при загостренні попиту покупець гарантований від спроб взяти із нього зайве; продавці, у свою чергу, із гарантією повернуть вкладений капітал. Ще одна перевага такого підходу лежить у збереженні суттєвої залежності ціни від величини витрат виробництва. Але він багато в чому нелогічний та неефективний, оскільки не враховує поточний попит і тому не дає можливості встановити оптимальну ціну. Проте ефективність прейскурантного ціноутворення (визначення ціни в залежності від витрат виробництва виявляється при умові напруженої роботи над мінімізацією витрат виробництва, здатність дати абсолютне лідерування по витратам і створити можливості для реалізації стратегії “ціна—кількість”.
Встановлення конкурентної ціни—формування цін у відношенні із існуючими нормами ринка, з орієнтацією ціни, встановленої конкурентами. Цей підхід особливо поширений в олігополізованих галузях промисловості—у виробництві сталі, паперу, міндобрив. Використовується він і в стратегії “слідування за лідером”. В деяких випадках фірми можуть застосовувати невеликі надбавки чи скидки, але—із відомою обережністю.
Метод поточної ціни. Такий підхід приваблює компанії, які в своїй роботі бажають йти за лідером, який уже має тверді позиції на ринку. При цьому припускається, що фірма, яка має досвід роботи, знає ціни, прийняті для даного ринку. До такого методу вдаються і в тих випадках, коли рівень витрат важко виміряти. В такому разі припускають, що ціна, яка встановилась на ринку, є результатом оптимального спільного рішення фірм даної галузі промисловості. Така ціна дозволяє досягти прийнятого рівня окупності капіталовкладень. В першу чергу цей метод використовується на ринку однорідних товарів, таких, як харчові продукти, сировинні матеріали. Тут в умовах дуже сильної конкуренції фірмам навіть не доводиться приймати рішень по цінах. Основним їх завданням є контроль власних витрат виробництва.
На олігополістичному ринку рівень цін визначається метою, яку ставить перед собою домінуюча на ринку фірма або негласна угода між всіма учасниками.
За цієї ситуації компанія, яка бажає збільшити свою частку на ринку, повинна користуватися іншими, ніж цінова конкуренція, засобами для збільшення попиту на свій товар. Це може бути досягнено за допомогою реклами, поліпшення сервісного обслуговування, підвищення надійності виробів, внесення інших змін, що впливають на рішення покупця про купівлю. Істотним недоліком цього методу є те, компанія практично відмовляється від проведення самостійної цінової політики, прирікаючи свій маркетинговий апарат на пасивне наслідування інших.
Якщо ринок стабільний і на ньому немає тих, хто самостійно в змозі вплинути на ціну, тим самим створюються умови для стабільності кінцевих цін продажу та використання методу угоди притензій партнерів по збуту. Наведемо приклад цього методу.
Метод повних витрат є одним з найпоширеніших. До повної суми витрат додається сума, що відповідає нормі прибутку. Цим забезпечується покриття всіх витрат фірми і отримання передбаченого прибутку. Найчастіше при цьому ігнорується еластичність попиту. Метод застосовується підприємствами з чітко визначеною товарною диверсифікацією для розрахунків цін на вироби з низькою конкурентоспроможністю або на зовсім нові товари.
Метод вартості виготовлення доповнює попередній і застосовується в специфічних умовах для прийняття поточних господарських рішень щодо збільшення маси прибутку внаслідок розвитку виробництва, або коли вирішуються питання стосовно змін асортиментної політики чи виконання одноразових замовлень. За цього методу до повної суми витрат на придбання сировини, матеріалів, напівфабрикатів додається сума, що відповідає власному внеску фірми у формування вартості виробу.
Метод граничних (маржинальних) витрат визначення базової ціни має широке застосування в ринковій економіці. До змінних витрат на одиницю продукції додається сума (відсоток), що гарантує достатню норму прибутку для фірми. Його використання забезпечує більш широкі можливості ціноутворення, але в умовах України стримується наявною системою бухгалтерського обліку.
Метод рентабельності (прибутковості) інвестицій базується на тому, що проект має забезпечити прибутковість не меншу за вартість позичених коштів. До сумарних витрат на одиницю товара додається сума відсотків за кредит. Цей метод застосовується підприємствами з широким асортиментом виробництва товарів в умовах стабільного економічного стану, коли відсутні інфляційні процеси.
Метод маркетингових оцінок передбачає визначення ціни залежно від ринкової кон’юнктури, стану внутрішнього та зовнішнього середовища. Він має кілька видів:
-метод реакції покупців, коли продавець намагається з’ясувати ціну, за яку покупець з найбільшою ймовірністю придбає товар;
-метод придатної ціни, що орієнтується на цінові фактори підвищення конкурентоспроможності (без урахування власного фінансового стану);
-тендерний метод, коли покупці самі беруть участь у пропонуванні й визначенні ціни. Перемагає той споживач, котрий забезпечує власнику товару найбільший прибуток. У країнах з розвинутою ринковою економікою тендерний метод застосовується, як правило, при розміщенні державних замовлень.
2. Регулювання цін в розвинутих країнах Регулювання суспільних відносин. Тут мається на увазі забезпечення нормального функціонування системи охорони здоров'я, дотримання певних стандартів якості товарів та послуг, охорони праці й захисту навколишнього середовища тощо. Відповідно до угоди між урядом Австрії, наприклад, та "соціальними партнерами" була створена Паритетна комісія, покликана сприяти добровільному самоконтролю учасників угоди над рівнем цін та заробітної плати. Соціальними партнерами є роботодавці та наймані працівники, інтереси яких представляють професійні об'єднання, а також Федеральна Економічна Палата, Сільськогосподарська Палата, Палата праці та сільськогосподарської праці й Федерація професійних спілок. Система соціального забезпечення в усіх країнах ОЕСР досить розвинута і фінансується як з державного бюджету, так і за рахунок внесків працюючих, які акумулюються пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Так, у Данії ця система складається з п'яти елементів. Це, по-перше, пенсії за віком, медичне обслуговування й виплати на дітей, які фінансуються із суспільних фондів. Другим елементом є виплати по безробіттю та непрацездатності. По-третє, за рахунок внесків працюючих фінансуються додаткові пенсії за віком. Четвертий елемент - страхування в разі нещасного випадку на роботі. І нарешті, останньою складовою частиною є фонд гарантій для працюючих. Усі згадані виплати фінансуються переважно урядом, причому роботодавець не знає величини безпосередніх видатків соціального характеру. У країнах із федеральним устроєм кожен рівень влади виконує свою функцію в галузі соціального захисту. Так, у Канаді Федеральний уряд сплачує всім особам, які досягли 65 років, незалежно від рівня доходу та добробуту однакову пенсію з Фонду консолідованих доходів. Він також виплачує щомісячну допомогу сім'ям з дітьми віком до 18 років. Вартість медичного обслуговування (включаючи перебування у лікарні) сплачують головним чином уряди провінцій через окремі спеціальні програми, але й федеральний уряд вносить значні кошти для реалізації цих програм. Захист патентів. Кожна країна має свою систему захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. У цій сфері країни ОЕСР активно співробітничають на міжнародному рівні. Контроль за ціноутворенням. Державний вплив на рівень цін реалізується як безпосередньо через визначення максимальних і мінімальних рівнів цін, так і опосередковано. В Італії існує навіть спеціальний Міжвідомчий комітет цін, який визначає максимально можливі ціни на багато які товари (бензин, нафта і нафтопродукти, асфальт, цемент, вугілля, сталеві труби, добрива, цукор, хліб). Цей орган також встановлює роздрібні ціни на окремі види фармацевтичних виробів. Досить жорстка система регулювання цін існує і в Бельгії. Щоб підвищити ціну реалізації, там необхідно мати дозвіл Міністерства економіки. В заяві треба викласти необхідну інформацію, включаючи розрахунки, які характеризують динаміку кожного елемента витрат. До того ж, необхідно показати такі складові ціни, як вартість сировини та напівфабрикатів, видатки виробництва чи витрати, пов'язані з імпортом товару, витрати реалізації та розмір прибутку. Міністр економіки може дозволити підвищити ціну, заборонити збільшити її повністю або частково. Якщо з такою заявою звертається одна чи кілька компаній індивідуально, які разом репрезентують лише частину ринку, то міністр може повідомити заявника про необхідність утриматися від підвищення ціни строком до шести місяців. Коли рекомендований період скінчиться, то компанія (або компанії) може збільшити ціну. У Фінляндії регулювання цін на деякі товари (спиртні напої, паливно-мастильні матеріали) здійснюється через систему прямих і непрямих податків. У таких країнах, як Канада, контроль за цінами взагалі відсутній.Втручання держави в економічні процеси залежить від конкретних умов, тому його масштаби та інструменти реалізації не залишаються незмінними. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років індустріальне розвинуті країни під тиском обставин перейшли до нової системи управління господарськими процесами, в основу якої було покладено денаціоналізацію (або приватизацію) та дерегуляцію. Перші програми приватизації, тобто розпродажу державних активів, були започатковані у Великобританії, ФРН, Канапі Швеції та Нідерландах. У середині 80-х років приватизаційні процеси досягли Франції, Іспанії, Японії, Бельгії, Данії, Італії та ін. Приватизація йшла двома основними шляхами: через реалізацію акцій компанії на фондовому ринку (біржі) або через переговори з конкретними покупцями.Дерегуляція була спрямована на ліквідацію обмежень конкуренції між приватними компаніями та державою, тобто вирівнювання умов, в яких функціонують економічні агенти. Ця політика базувалась на відомому положенні мікроекономічної теорії, згідно з яким зменшення втручання держави в економіку має позитивні результати для споживача.Дослідження показали, що політика дерегулювання 80-х років виявилась успішною. Наведені в таблиці 3 дані свідчать про досить значний виграш споживачів і виробників практично в усіх галузях, де реалізовувались програми дерегулювання.Споживачі отримали економічний виграш внаслідок зменшення цін та поліпшення якості послуг, хоча повністю позитивний ефект кількісно обрахувати неможливо. Вплив дерегулювання позначився для виробників на зменшенні доходів і видатків. Це пояснюється тим, що Регулювання - певний монополістичний стан, який, за визначенням, веде до зростання доходів та видатків. У деяких галузях (автомобільні вантажні перевезення, наприклад) доходи скоротилися більше, ніж видатки. На залізничному транспорті ситуація склалась інакше: видатки зменшилися, а скорочення доходів було значно пом'якшене завдяки новим можливостям диференціювати ціни у різних секторах ринку, що дало змогу збільшити прибутки.
3. Митна політика східноєвропейських країн (на прикладі Польщі)
Митна політика є одним з основних інструментів протекціоністської політики держави. Як член Всесвітньої організації торгівлі – WTO (World Trade Organisation), Організації економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Cooperation and Development) і Договору про інформаційні технології (Information Technology Agreement), а також держава, яка претендує на членство в Євросоюзі, Польща формулює митну політику з дотриманням вимог цих організацій.
Оскільки кожна з вищезгаданих організацій має відмінні риси, польська митна політика повинна розглядатися в різних аспектах. Слід одночасно підкреслити, що митна політика – це не тільки мита, введені країною, але й інші обмеження, накладені на імпортерів:
фіскальні обмеження;
позатарифні обмеження ( якісні, кількісні тощо).
Враховуючи ці питання, обговоримо митну політику Польщі.
Митна політика щодо Євросоюзу
Від часу підписання Об'єднавчої угоди Польщі з Євросоюзом 16 грудня 1991 року польська митна політика формулюється згідно з цією угодою. Після приєднання польська (у значенні національна) митна політика перестане існувати. Це буде пов'язано з відмовою Польщі від права до незалежного встановлення митних ставок в оборотах з іншими країнами, а також приєднання до спільної митної зони.
Польський уряд заявив про узгодження польського права з правом Європейського союзу до кінця 2002 року – Польща відмовилася від перехідного періоду. 29 березня 2001 року Польща закрила розділ переговорів про вільний товарообмін та митний союз.
У сфері пристосовування польського права до права Євросоюзу наступила цілковита лібералізація обігу промислових товарів (виняток становлять машини, для яких нульова митна ставка буде введена 1 січня 2002 року). Лібералізації підлягає також оборот палива і сталі. Особливому захистові підлягає торгівля алкоголем.
Польща пристосувала своє право щодо діяльності тарифних бар'єрів у товарному обороті з Євросоюзом (за винятком сільськогосподарських товарів). Подібна ситуація з фіскальним обмеженням: пристосували право щодо податку на додану вартість (ПДВ), наближаються до кінця переговори щодо акцизу. Найголовніше завдання в цій сфері – скасування нетарифного обмеження (уніфікація процесу сертифікації, стандартизації, а також скасування процедурних оплат за виконання митної діяльності).
Від 1 липня 1995 року Польща є членом – засновником СОТ (Світової організації торгівлі). Завдання СОТ – поглиблення та лібералізація торговельних взаємин між державами. У результаті восьми попередніх раундів переговорів середній рівень митних зборів на товари протягом 50 років знижено із 40 до 4%, завдяки чому міжнародний торговельний оборот підвищився у 19 разів.
До 1 січня 2000 року Польща, як член СОТ, знизила на 40% мито на промислові продукти і на 36% мито на харчові продукти. Припинено також введення нових позатарифних обмежень, а після заміни на митний еквівалент скасували фіскальні обмеження.
Від 1997 року Польща є членом договору про торгівлю інформаційними технологіями (договір ІТА), у рамках якого реалізується процес лібералізації митних зборів на ІТ товари.
З огляду на велике значення інформаційних технологій, а також на той факт, що більшість країн Центрально-Східної Європи не виробляє інформаційного та електронного обладнання, розпочалася спроба розширення списку товарів, охоплених безмитним оборотом. Цей процес триватиме до 1 січня 2002 року. Одночасно намагаються полегшити імпорт інформаційних технологій до Польщі. Однією з таких пільг є введення спрощеної процедури оформлення імпортних товарів.
Найважливішим наслідком буде приєднання до митної зони союзу, отже, скасування митних зборів в обороті товарами у межах Євросоюзу, а також прийняття зовнішнього митного тарифу в оборотах з державами, які не входять до складу ЄС. Це буде пов'язано також зі зниженням більшості митних зборів, передусім на промислові товари.
Хоча Польща не зможе самостійно визначати свої митні ставки, вона матиме вплив на ці ставки, а в ході переговорів з іншими державами матиме вагоміший голос. Додатково польські підприємства будуть захищені перед нечесною конкуренцією інших держав (захисні антидемпінгові і антисубвенційні процеси, ведені спеціальними органами комісії).
Однак, оскільки Європейська комісія братиме до уваги інтереси цілої галузі (не тільки на території Польщі), процес не буде простим. Зате у разі успішного завершення оборонного процесу зменшиться ризик реваншу зі сторони інших країн, котрі будуть змушені рахуватися з можливою реакцією всіх членів Євросоюзу, а не тільки однієї держави.
Однією з головних змін, які можуть виникнути після приєднання Польщі до Євросоюзу, буде також введення преференційних митних ставок для Китаю і країн колишнього СРСР, передусім Росії та України. З огляду на від'ємне сальдо товарного обороту Польщі з цими державами очікується поглиблення цього дефіциту.
Це виникає, між іншим, із факту, що більшість експортованих до Росії товарів через територію Польщі обкладено високими митними зборами (близько 40%), а закордонні підприємства ринку обмежені багатьма формальними юридичними бар'єрами.
Дефіцит може збільшитися з причини скасування країнами, які не є членами Євросоюзу (передусім Сполучених Штатів Америки), преференційних митних ставок, наданих нам у рамках Системи загальних митних пільг. Близько 40% польських експортерів до США користується цими пільгами.
Негативні наслідки спільної митної політики посиляться, оскільки:
митні збори надходитимуть до кас Союзу, а не Польщі;
Польща не матиме права незалежного введення протекційного мита, навіть у випадку занепаду економічної кон'юнктури та виникнення потреби захисту власного ринку.
Проте, з огляду на розмір безмитних торговельних оборотів, глобальне зниження Польщею митних зборів на більшість промислових товарів, лібералізація обігу послуг, а також часткова лібералізація обороту сільськогосподарськими товарами приведе, як очікується, до більших зисків, ніж втрат.

4. Митна політика України
Наполегливою працею відзначили митники України минулий 2005-й рік, який додав нашій державі і слави, і волі. Тому сьогодні маємо достатньо підстав стверджувати, що переважна більшість українців сповнена енергії й рішучості примножувати національні здобутки, належно відстоювати інтереси нашої країни у 2006-му році. У цій короткій статті хотів би оповісти про практичну діяльність митної системи, поділитися задумами й побажаннями, окреслити своє бачення основних напрямів нашої діяльності по захисту економічних інтересів України.
Отже, насамперед, про найсуттєвіше, чого вдалося досягнути за останній час. Загальновідомо, що головний показник роботи Держмитслужби - забезпечення стабільних надходжень до державної скарбниці, які в сучасних умовах набирають принципового, загальнодержавного значення. І можу констатувати: за рік, що минув, внесок митників до Державного бюджету становив понад 31 млрд грн. (для порівняння - у 2004 році 18,1 млрд грн.). При цьому внесок кожного працівника Служби до скарбниці держави у 2005 р. оцінюється у середньому в 1,8 млн грн.
Мобілізація невикористаних до останнього часу реальних можливостей митниць у сфері протидії контрабанді, високий професіоналізм значної частини кадрів наших оперативних підрозділів, впровадження нових результативних технологій припинення контрабанди та інших митних правопорушень дозволили лише протягом останнього кварталу 2005 року завершити дізнання по 71 кримінальній справі на загальну суму понад 52 млн грн., завести 6200 справ про порушення митних правил на суму близько 143 млн грн., з них 4866 справ з реально вилученими предметами правопорушень на суму близько 79 млн грн. Позитивний фактор - майже подвійне збільшення "вартості" кожної справи по контрабанді.
Зрештою, сьогодні на часі давно випробувана у світі декриміналізація відповідальності за так звану економічну (або товарну) контрабанду. Контрабандою, в законодавчому порядку, пропонується визнати лише наркотики, зброю, радіоактивні та отруйні матеріали, історичні та культурні цінності. Інші випадки протиправного переміщення валюти, товарів і предметів через кордон, на нашу думку, мають кваліфікуватися як порушення митних правил, зі всіма належними правовими наслідками, у тому числі й з конфіскацією незаконних вантажів за рішеннями суду. Такий порядок, з одного боку, помітно прискорив і збільшив би надходження у бюджет, а, з другого, значно спростив процедуру дізнання і розгляду адміністративних справ у митницях і органах слідства. Відповідні пропозиції урядові Держмитслужбою вже підготовлені.
Головною метою співпраці митних органів з бізнесом є подальше зміцнення економічного потенціалу держави, всебічна підтримка національного товаровиробника, і водночас протидія "сірій" контрабанді, подолання тіньових механізмів ввезення в Україну товарів, своєчасне і повне стягнення визначених законодавством податків і зборів.
Державною митною службою завершено опрацювання Пріоритетних напрямів розвитку галузі на 2006 рік і подальшу перспективу. Першочерговими складовими заходів, на виконання яких націлено весь кадровий потенціал митних установ, визначено:
- виконання завдань Державного бюджету України на 2006 рік; удосконалення системи нарахування та сплати митних платежів із забезпеченням належного контролю за встановленими законодавством базою та умовами митного оподаткування;
- спрощення та модернізація митних процедур; максимальне сприяння діяльності законослухняним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, скорочення кількості та часу процедур митного контролю та оформлення в пунктах пропуску; поширення принципу роботи "єдиного офісу" шляхом компактного розміщення в митницях представників всіх державних установ, які здійснюють контрольні функції за переміщенням товарів через кордон;
- забезпечення комплексного контролю за додержанням законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та громадянами, посилення митного контролю за зовнішньоекономічними операціями окремих високоліквідних товарів, незаконне ввезення яких може становити загрозу для здоров'я людей або привести до ускладнення ситуації на внутрішньому ринку (м'ясо, м'ясопродукти, риба, цукор, нафтопродукти);
- розробка та імплементація митного законодавства відповідно до міжнародних та європейських стандартів, опрацювання нової редакції Митного кодексу України з урахуванням положень законодавства ЄС та вимог Світової організації торгівлі;
- оптимізація митно-тарифної та податкової політики держави, гармонізація ставок ввізного мита, акцизного збору та ПДВ на імпортовані товари відповідно до економічних інтересів України та з урахуванням сучасних нормативів СОТ та ЄС;
- розвиток митної інфраструктури як на прикордонних, так і на внутрішніх митницях, удосконалення Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби та реалізація перспективних інформаційних технологій.
Чимало корисного у цьому плані вже здійснюється. Це по-перше, інвентаризація і граничне скорочення надто поширеної відомчої нормативної бази, що дає можливість позбавитися колізії багатьох нормативно-правових матеріалів і замість сотень різного роду наказів та інструкцій максимально обмеженою кількістю конкретних актів чітко регламентувати порядок проходження вантажів через митницю, визначити перелік документів, необхідних підприємцеві для оформлення відповідних товарів в умовах того чи іншого митного режиму.
По-друге. Кроком уперед у справі лібералізації митних операцій стало підписання Держмитслужбою з Радою з питань зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів України, Європейською бізнес-асоціацією, а також з учасниками ринку імпорту в Україну рибопродуктів, м'яса, Всеукраїнською асоціацією автомобільних імпортерів та дилерів, Асоціацією "Союз оптовиків і виробників алкоголю та тютюну", Американською торгівельною палатою в Україні меморандумів про співпрацю. У своїх економічних і фінансових відносинах сторони зобов'язалися дотримуватися принципів відкритості, прозорості та взаємної довіри.
По-третє, - з метою лібералізації та прискорення руху товарів підприємства, які користуються довірою Держмитслужби і погоджуються працювати з митницею за принципом відвертості й прозорості, вже сьогодні отримують стоп-карти, які дозволяють помітно скоротити процедуру оформлення на кордоні. Більш того, вже найближчим часом плануємо перейти на електронне опрацювання попередніх декларацій, що стане справжнім проривом у справі вдосконалення і прискорення проходження вантажів.
Серед першочергових завдань Держмитслужби - ефективне здійснення кадрової політики. До конкретних і актуальних завдань в цій принципово важливій сфері вважаю за доцільне віднести: залучення всього кадрового та навчального потенціалу Служби до справи виховання і професійного загартування молодої генерації митників; відповідальний добір і атестацію нових працівників з числа підготовлених, патріотично налаштованих і морально стійких спеціалістів.
Тема 3: Ціноутворення на продукцію промисловості
Питання:
Методологія ціноутворення на підприємстві в умовах ринкової економіки
Вплив витрат виробництва на формування цін
Вплив прибутку на формування цін
1. Методологія ціноутворення на підприємстві в умовах ринкової економіки
В кінцевому результаті ціна товару визначається ринком, на неї значно впливає відношення попиту та пропозиції і вона представляє собою компроміс між бажанням продавця і можливостями покупця. Проте, витоком формування продажної ціни є калькуляція. Незважаючи на докорінні зміни в системі ціноутворення через певну лібералізацію, калькуляційний метод формування цін залишається головним, оскільки ціна має забезпечувати покриття всі витрат і крім цього ще й отримання прибутку. Якщо розрахована калькуляційним методом ціна вища тієї, що склалася на ринку, слід шукати шляхи зниження витрат чи взагалі відмовитися від виробництва даного товару.
Попередньо розраховуються дві ціни кожного товару, виробництво якого передбачається в наступному році: продажна, яка забезпечує виробнику нормальні умови відтворення і мінімальна, яка компенсує підприємству витрати при мінімальному прибутку. Якщо укладається контракт, здійснюється велике замовлення, то замовники мають право ознайомитися з калькуляціями виробника. Виробник в свою чергу може відмовитися від представлення калькуляційних звітів, замовник в такому випадку - від придбання товару, ціна якого видається йому явно завищеною.
Крім калькуляційного застосовуються також і інші методи формування цін на вироби, що тільки починають випускатись: параметричний, що базується на залежності ціни від головного параметру виробу ( потужності, швидкодії, грузопідємності і т.п.); статистичний, основа якого – аналіз динамічного ряду цін аналогічних чи споріднених виробів. Але, слід відмітити, що при всіх умовах ціна повинна компенсувати витрати виробника, тому використання калькуляцій – просто необхідний процес в ціноутворенні. Іноді проектування цін на, так звані, елітні вироби доручають спеціалізованим консалтинговим фірмам, в обєктивності яких впевнені обидві сторони – як замовник так і виробник. Наприклад подібного роду роботи виконує американська фірма Rand Corporation.
2. Вплив витрат виробництва на формування цін
Досить суттєвим у маркетинговому розрахунку цін є визначення витрат підприємства на виробництво та реалізацію товарів. Якщо аналіз попиту та пропонування дає змогу встановити максимальне значення ціни товару, то аналіз витрат визначає її мінімальне значення, яке уможливлює покриття підприємством своїх витрат за рахунок реалізації товарів. Компанія намагається встановити на товар таку ціну, щоб вона повністю покри-вала всі витрати його виробництва, розподілу та збуту, включаючи справедливу норму прибутку за пропонуючі зусилля і ризик. Всі витрати поділяють на такі види:
Постійні (фіксовані) –це витрати, які не пов’язані із зміною об’єму виробництва та збуту. Наприклад, незалежно від об’ємів виробництва компанія повинна щомісячно спла-чувати орендну плату за приміщення, плату за опалювання, відсотки по кредитам. Ці вит-рати присутні завжди, незалежно від рівня виробництва.
Змінні витрати –змінюються в прямій залежності від рівня виробництва. У вартість кожного ПК, що виробляється компанією Compaq, входить вартість мікросхем, плат, кор-пусу, упаковочного матеріалу та інших компонентів. Тому вони називаються змінними, оскільки їх загальна сума змінюється в залежності від кількості вироблених одиниць товару.
Повні (загальна вартість) –це сума постійних та змінних витрат при визначеному об’є-мі виробництва. Керівництво намагається отримувати за товар таку ціну, яка як мінімум покривала б всі повні витрати виробництва.
Середні –постійні, змінні і повні –витрати з розрахунку на одиницю продукції.
Маржинальні –збільшення (зменшення) повних витрат за відповідного збільшення (зменшення) обсягу виробництва на одиницю продукції.
Для забезпечення раціональної цінової політики підприємець повинен порівнювати структуру витрат із запланованими об’ємами виробництва та розраховувати короткостро-кові середні витрати (на одиницю продукції). При збільшенні випуску продукції витрати одиниці спочатку знижуються до досягнення зазначеного об’єму виробництва. Проте якщо збільшувати виробництво і надалі, то виникають додаткові витрати через перегрузки обладнання, додаткового ремонту, порушення виробничого ритму, простоїв і т.д. Середні витрати тоді почнуть зростати. Для уповільнення періоду росту витрат фірма розширює виробничі потужності і завдяки цьому продовжує збільшувати випуск продукції, що су-проводжується економією короткотермінових середніх витрат (при наявності незадоволе-ного попиту на товар). Проте ефективне розширення знову призупиниться і витрати нач-нуть зростати, підштовхуючи підприємця до нових капіталовкладень. І знову ж такий процес збільшення виробництва не може існувати довгий час. Крім обмежень попиту, границі має саме виробництво. Широкомасштабне сучасне виробництво призводить до великих витрат на керування, спеціалізацію та розподіл праці. Інакше кажучи, є ліміти ефективного росту виробництва. Ця закономірність динаміки витрат важлива і при виборі цінової політики.
3. Вплив прибутку на формування цін
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків продукції). Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.
Тема 4: Роздрібні ціни
Питання:
1. Ринкові ризики торгівельного підприємства
2. Маркетингові дослідження цінової чутливості споживачів

1. Ринкові ризики торгівельного підприємства
Маркетингові ризики Відсутність необхідної ринкової та транспортної інфраструктури, значне збільшення собівартості, викликане високими маркетинговими витратами, упаковка.
Цінові ризики Імовірність продажу виробленої продукції за ціною, яка не гарантує прибуток внаслідок продажу продукції в період її найбільшої кількості на ринку, сезонність продажу продукції.
Фінансові ризики Доступність до фінансово-кредитних ресурсів, валютний ризик, дорогий капітал-високі відсотки кредитів, операційне, боргове забезпечення.
Юридичні ризики Майнові ризики, контрактні ризики, ризики управління персоналом.
Інституційні ризики Закони та розпорядження уряду, місцевих органів влади, ситуація на світовому ринку сільськогосподарської продукції, регуляторна політика, непослідовність та суперечливість державної політики в аграрній галузі.
Інформаційні ризики Доступність інформації відносно кон’юнктури ринку, стан інформаційної інфраструктури, відсутність інформації про бізнес-середовище
Ризики персоналу Кваліфікація та мотивація спеціалістів, їх адаптованість до умов ринкового середовища, рівень управління персоналом на підприємстві.
Цінові ризики на прикладі виробничо-торгівельного сільськогосподарського підприємства
Основним джерелом цінових ризиків є обсяги виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Оскільки попит на сільськогосподарську продукцію залежить від різних чинників (ціна, якість, сезонність, заміщення іншими видами продукції, тощо), ця категорія ризиків є дуже рухливою. Важливими характеристиками цієї групи ризиків є швидкість їх виникнення та висока швидкість реакції на психологічні чинники. Попит на продукт харчування може збільшитися в багато разів за дуже короткий термін. Панічні настої та різка зміна цін на товари можуть виникати, як в країнах із розвинутою біржовою системою, так і в країнах, де використовуються інтервенційні та стабілізаційні заходи. Треба зауважити, що основним інструментом подолання паніки на товарних ринках є стратегічне планування, довгострокові угоди та контрактна дисципліна.
В Україні робилося багато спроб вирішити проблему великих коливань цін на сільськогосподарську продукцію. Більшість таких спроб були спрямовані на стабілізацію цін через резервні запаси, резервні фонди, урядові інтервенції на товарних ринках, міжнародні торгові угоди. Всі ці заходи не стали універсальними заходами по стабілізації цін оскільки резервні фонди та державні закупівельні компанії банкрутували, міжнародні торгові угоди призупинялися чи відмінялися взагалі, урядові інтервенції були дуже дорогими та неефективними.
В останні роки в світі увага стала приділятися ринково орієнтованим інструментам по управлінню ризиками. Поширенню таких інструментів сприяли такі фактори як глобалізація та лібералізація товарних ринків. З дев’яностих років минулого століття приватний сектор, державні компанії та уряди деяких країн значно збільшили використання товарних деривативів для хеджування цінових ризиків. Але ще існує багато бар’єрів, які заважають розвитку ринку товарних деривативів. Ці бар’єри включають:
-      низький рівень технологій;
-       ризик другої сторони трансакції (вибір та відповідальність партнера по угоді);
-       проблеми об’єднання ризиків малих суб’єктів (фермерів);
-       ризик базису (відсутність кореляції між внутрішніми та зовнішніми цінами);
-       низька ліквідність або відсутність деривативних ринків для деяких товарів.
Загалом, уряд, компанії та приватні особи цікавляться більше питаннями прибутку чи стабільності доходів, ніж коливаннями цін. Але на ціни на сільськогосподарську продукцію впливають додаткові фактори, такі як зміна погодних умов, наявність та вчасність постачання матеріально-технічних ресурсів, вплив хвороб і шкідників. Ці фактори можуть суттєво змінити обсяги пропозиції продукції на ринку, тож мають прямий вплив на формування ціни. Ціни на продукції можуть значно коливатися, але сільгоспвиробник може спланувати виробництво такого набору продукції, який дозволить отримати сталий доход через вирівнювання негативних коливань ціни на один вид продукції через стабільну чи зростаючу ціну на інші її види.
2. Маркетингові дослідження цінової чутливості споживачів
Згідно із законом попиту, споживачі при зниженні ціни будуть купувати більше продукції. Однак ступінь реакції споживачів на зміну ціни може значно варіюватись від продукту до іншого продукту. Більше того, реакція споживачів стосовно однієї і тієї ж продукції варіюється при зміні цін в різних межах.
Економісти вимірюють ступінь чуткості, чи чутливості, споживачів до зміни ціни продукції, використовуючи концепцію цінової еластичності попиту.
Еластичність - це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну
Для попиту на деякі продукти характерна відносна чутливість споживачів до зміни цін; невеликі зміни в ціні спонукають до значних змін в кількості купуємої продукції. Попит на такі продукти називають еластичним. Що стосується інших продуктів, споживачі відносно нечутливі до зміни ціни на них, тобто суттєва зміна в ціні веде лише до невеликої зміни в кількості покупок. В таких випадках попит нееластичний.
Ступінь цінової еластичності чи нееластичності попиту економісти вимірюють при допомозі коефіцієнта Еd , який вираховується:
Еd =процентна зміна кількості питаємої продукції / процентна зміна ціни.
Процентні зміни вираховується шляхом ділення величини зміни в ціні на першопочаткову ціну і, слід за цим, зміни в кількості питаємої продукції на ту кількість продукції, на яку попит був спочатку. Тому формулу можна представити так:
Еd =(зміна кількості питаємої продукції / першопочаткова кількість продукції) / (зміна ціни / першопочаткова ціна)
Чому вирівнюється еластичність в процентах? Падіння ціни з 3 до 2 дол. Привело до того що споживачі підняли свої покупки з 60 до 100 одиниць, тобто споживачі дуже чутливі до зміни ціни, і попит таким чином є еластичним. І дійсно, зміна ціни на 1 одиницю привела до зміни кількості продукції в 40 одиниць. Якщо ж долари перевести в центи то зміна ціни на 100 центів привели б до зростання попиту на ті ж 40 одиниць, що породжує уяву про нееластичність. Тому і використовують процентне вимірювання, щоб запобігти подібних проблем. В даному випадку падіння ціни склало 33%, чи ми вимірюємо його в дол. (1 дол. / 3 дол.), чи в центах (100 центів / 300 центів).
В зв’язку з тим, що крива попиту, яка має спадний характер, демонструє зворотну залежність між ціною і кількістю продукції ціновий коефіцієнт еластичності попиту завжди буде мати негативне значення. Наприклад, коли ціна падає, то кількість продукції зростає. Це означає, що чисельник в нашій формулі буде позитивним, а знаменник – негативним, даючи в результаті негативний (від’ємний) коефіцієнт. І навпаки, при збільшенні ціни чисельник буде негативним, але знаменник – позитивним, що знову нам дає негативний коефіцієнт.
Економісти взяли за правило ігнорувати від’ємний знак.
Інтерпретація формули. Попит являється еластичним, якщо дана процентна зміна ціни веде до більшої процентної зміни кількості питаємої продукції. Отже, при еластичному попиті коефіцієнт еластичності більше 1. Наприклад, при зниженні ціни на 2% ріст попиту змінився на 4%. В результаті отримаємо 2. (4 / 2).
При нееластичному попиті коефіцієнт буде нижчим 1. Наприклад, зниження ціни на 3% привело до росту кількості питаємої продукції на 1%, попит нееластичний, тому що в результаті маємо 1/3. Також слід розрізняти одиничну еластичність, коли коефіцієнт еластичності дорівнює 1.
Еластичний попит – невеликі зміни в ціні призводять до великих змін в об’ємі покупки.
Нееластичний – зміна ціни веде лише до невеликої зміни кількості покупок.
Абсолютно нееластичний попит – зміни ціни не приводять до жодної зміни в кількості питаємої продукції - тільки певна кількість продукції незалежно від ціни
Тема 5: Ціноутворення у будівництві
Питання:
1. Ринок кінцевої будівельної продукції та послуг.
2. Механізм формування пропозиції будівельної продукції і послуг
1.Ринок кінцевої будівельної продукції та послуг
Численні підприємства, які працюють у галузі будівництва, прагнуть до універсалізації і нерідко започатковують оптову та роздрібну торгівлю будматеріалами, а фірми-продавці намагаються налагодити власне виробництво. Близько третини організацій, паралельно з продажем та виробництвом будівельної продукції, надають ремонтно-будівельні послуги. За підрахунками фахівців, на початку року лише в Західному регіоні у сфері торгівлі будматеріалами працювало близько тисячі фірм. Серед них і ті, які пропонують великим і малим будівельникам цеглу. На сьогодні ж виробників цегли (різних форм власності) в Україні нараховується більш як три сотні.
2. Механізм формування пропозиції будівельної продукції і послуг
Складовим елементом комплексу маркетингу є система маркетингової інформації, в рамках якої проводиться аналіз ринкової кон'юнктури з метою визначення ринків збуту і встановлення цільової ціни реалізації продукції. Остання має визначатись з урахуванням потреб і купівельної спроможності споживачів, а також з огляду на перспективи у сфері досліджень і розробок з оптимізації виробничого процесу фірм, які представлені на ринку.Фірми, що функціонують на ринку житлового будівництва Київського регіону, можна поділити на три групи: генеральні підрядники, спеціалізовані підрядні організації та підрядні організації вузької спеціалізації . Генеральні підрядники беруть на себе виконання повного комплексу загальнобудівельних робіт: будівельно-монтажних і спеціальних (власними силами із залученням підрядних і субпідрядних спеціалізованих будівельних і монтажних організацій). Спеціалізовані підрядні організації обмежують свою діяльність лише визначеною номенклатурою робіт. Виконуючи роботи однієї спеціалізації, залежно від можливостей залучення головних або спеціалізованих підрядних будівельних організацій, вони або виступають самостійними підрядниками, або діють як субпідрядники інших будівельних підприємств. Підрядні організації вузької спеціалізації виконують, зазвичай, певний вид робіт, куди входять монтажно-складальні, будівництво певних видів споруд, встановлення ліфтів, систем опалення, забезпечення електропроводкою та інші подібні роботи. Вони виступають як субпідрядники або у ролі спеціалізованих підрядників. Малі будівельні фірми переважно виконують роботи будь-якого типу, що належать до одного виду спеціалізації. Вони діють як спеціалізовані підрядники або субпідрядники, а також виконують роботи на замовлення — малий ремонт, реконструкція, опорядження інтер'єрів тощо. У практиці будівництва поряд із системою головних підрядників застосовується також система спеціальних підрядів, яка дає змогу суттєво збільшити кількість самостійних фірм, що працюють над реалізацією будівельного проекту.Система головних підрядників дає можливість повною мірою реалізувати переваги ринкової кооперації і спеціалізації. За родом своєї діяльності, будуючи взаємовідносини з усіма підприємствами регіону на засадах підряду, малі будівельні фірми здатні швидко освоїти організаційно-технологічні нововведення і тим самим дати поштовх утворенню нових вузькоспеціалізованих виробництв з використання відходів для виробництва будівельних матеріалів. Крім того, вони можуть уникати перервності процесу, своєчасно забезпечуючи будівництво необхідними матеріалами, а також робочою силою. Кожна частина проекту і виробничого процесу розглядається при цьому з погляду всього комплексу робіт з урахування вимог економічності і безперервності будівельного процесу.Така структура ринку житлобудівництва обумовлює те, що обсяги виробництва великих і малих підприємств є порівнюваними: близько 30% валового обсягу освоєних коштів традиційно припадає на малі підприємства і до 70% — на великі [2]. Структурний розподіл коштів між агентами ринку пояснює ланцюжок цінності будівельної продукції.Специфіка ланцюжка цінності будівельної продукції обумовлена такою іманентною характеристикою будівельного проекту як ендогенна ініціатива початку робіт за проектом. Сенс її полягає в тому, що процес реалізації поділяється на два етапи. При першому зусилля спрямовується на реалізацію замовнику проектної ідеї і підписання контракту на проведення робіт, другий полягає у передачі в експлуатацію замовнику об'єкта будівництва і завершується підписанням акта прийому-передачі виконаних робіт. За умови високого ступеня спеціалізації, підприємства працюють лише на окремих ланках галузевого ланцюжка цінності. Навіть у практиці великих холдингових компаній і трестів окремі підприємства, що входять до їх складу, спеціалізуються на визначених видах робіт і виступають як самостійні суб'єкти будівельного ринку. Крім того, процеси, що виступають складовими ланками ланцюжка створення вартості не є автономними, а являють собою взаємопов'язані фази реалізації будівельних проектів. Тому галузевий ланцюжок цінності варто (вдамося до каламбуру) розцінювати не лише як залежність між замовником і виконуючою підрядною організацією, а й розглядати його крізь призму всіх відносин субпідряду і постачання будматеріалами з тим, щоб підприємства - субпідрядники, які працюють на попередніх ланках, могли вчасно забезпечувати потреби підприємств-замовників, які трудяться на наступних ланках. Для будівельних підприємств готовою будівельною продукцією вважається сума кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, визначених згідно з кошторисами, що складені за робочими кресленнями, а також інших витрат, які прийнято відносити до діяльності будівельної організації. При виконанні підрядних договорів "під ключ" готова будівельна продукція являє собою сукупність усіх витрат, пов'язаних з виконанням даного договору. Будівельні організації беруть участь лише у визначенні договірної вартості обсягу будівельно-монтажних робіт, які проводяться власними силами виконавця на об'єкті будівництва. Вартість проектування становить приблизно 10%, обладнання - 40%, робіт субпідрядника — 20%, інших витрат — 7%. Таким чином, 77% цільової ціни реалізації об'єкта визначають замовники за прямими договорами із виконавцями або шляхом включення в договір генпідряду певних витрат для транзитної передачі їх ціни субпідрядним організаціям. На даний час межі будівельного ринку Києва й області досить розмиті, він виглядає неоднорідним як за кількістю функціонуючих на ньому суб'єктів, так і за асортиментно-номенклатурними позиціями будівельних робіт як основного виду діяльності фірм, а також його співідношеннями з неосновними видами діяльності підприємств, прибуток від яких є порівнюваним із прибутком від основної діяльності. А це, зазначимо, доволі ускладнює аналіз. Враховуючи багатопрофільність діяльності більшості працюючих на цьому ринку фірм, дуже важко провести чітку класифікацію їх діяльності без певної апроксимації інформаційного поля. Більшість фірм поєднують кілька видів послуг: конструкторські, будівельні, ремонтно-будівельні, спеціалізовані роботи; один з цих видів є профільним.Використовуючи методику М.Портера, виділимо основні стратегічні групи підприємств, що діють на будівельному ринку Київського регіону (в досліджені використані матеріали виставки "Будівництво та архітектура", 2002).
Тема 6: Транспортні тарифи і тарифи на послуги
Питання:
1. Порядок визначення тарифів на перевезення пасажирів
2. Методика розрахунку тарифів за водопостачання та водовідведення
3.Порядок формування тарифів на послуги побутового підприємства
1. Порядок визначення тарифів на перевезення пасажирів
Визначення тарифів на прикладі Закарпатської області
Відповідно до статей 6 і 39 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, з метою  приведення тарифів на проїзд у автобусах приміських та міжміських маршрутів у відповідність з витратами на утримання автотранспорту:
1. Встановити тарифи  на перевезення пасажирів автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, у приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні в межах області в розмірі 0,12 грн. за 1 км  проїзду  пасажира (з урахуванням податку на додану вартість).
Витрати, пов’язані з обслуговуванням пасажирів на автовокзалах та автостанціях, страховий платіж з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, у тарифах не враховані.
2. Встановити  тарифи  на перевезення одного місця багажу  автобусами, які працюють у звичайному режимі руху у  міжміському внутрішньообласному  та приміському сполученні на відстань:
від 1 до 100 км – 0,60 грн.;
понад 100 км   -  1,20 грн.
3. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження голови облдержадміністрації від 11.04.05 “Про  тарифи  на перевезення пасажирів і багажу автобусами у приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні” , зареєстроване в Закарпатському обласному управлінні юстиції 18 квітня 2005 р.  за  № 016 / 662.
4.  Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на  заступника голови державної адміністрації 
2. Методика розрахунку тарифів за водопостачання та водовідведення
Формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.
Річний план виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення розробляється окремо за видами послуг (водопостачання та/або водовідведення) на підставі фактичного та прогнозованого обсягів виробництва і надання послуг з урахуванням техніко-економічних факторів, зокрема таких, як:
— зміна обсягів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення в результаті економічного розвитку населеного пункту, здійснення заходів щодо зниження рівня витрат на технологічні потреби у питній воді та її втрат у процесі виробництва і транспортування, оснащення приладами обліку використання водних ресурсів, виробництва та реалізації питної води, підвищення вимог щодо якості надання послуг;
— підвищення рівня технологічного процесу виробництва, транспортування і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення шляхом здійснення заходів щодо автоматизації та механізації виробництва, заміни амортизованих мереж і обладнання, застосування прогресивних енергозберігаючих технологій;
— підвищення рівня організації виробництва та умов організації праці шляхом удосконалення операційно-виробничого планування, систем управління, матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності.
Планування витрат для включення їх до повної планованої собівартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення здійснюється з урахуванням витрат з операційної діяльності, фінансових витрат, пов’язаних з основною діяльністю, та податку на прибуток.
До планованих витрат з операційної діяльності включаються:
— планована собівартість реалізованих послуг з централізованого водопостачання та водовідведення;
— адміністративні витрати, витрати із збуту послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і інші операційні витрати.
Планування витрат здійснюється із застосуванням нормативного методу на підставі державних і галузевих нормативів використання матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів, норм і розцінок з оплати праці, нормативів витрат з управління та обслуговування виробництва.
Витрати, об’єктивне нормування яких неможливе, плануються з урахуванням економічно обґрунтованих планованих витрат за попередній рік, прогнозу індексів зміни цін виробників промислової продукції та на підставі планованих кошторисів.
Методи та норми нарахування амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів підприємство обирає відповідно до законодавства і затверджує наказом про облікову політику.
Калькулювання собівартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення здійснюється у розрахунку на рік.
Підприємства можуть застосовувати двоставкові тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відповідно до законодавства.
3.Порядок формування тарифів на послуги побутового підприємства
До тарифів на централізоване водопостачання чи водовідведення включаються витрати з ремонту, реконструкції та іншого відновлення основних фондів у межах, визначених законодавством.
Розрахунок тарифу включає визначення розміру економічно обґрунтованих планованих витрат підприємства на одиницю калькулювання собівартості послуги централізованого водопостачання чи водовідведення з урахуванням потреби в кожному ресурсі у натуральному виразі.
Розмір індивідуальної складової статті витрат (BJ) у грошовому виразі (вартість окремого ресурсу) визначається за формулою
BJ = PJ ЦJ,
де PJ — потреба у відповідному ресурсі в натуральному виразі;
ЦJ — ціна одиниці відповідного ресурсу.
Тема 7: Цінова політика підприємства
Питання:
1. Роль оцінки ризику рішень, який приймається по цінах
2. Методи оцінки ризику в розрахунку ціни
Роль оцінки ризику рішень, який приймається по цінах
    Проблема управління ризиками існує в будь-якому секторі економіки – від сільського господарства і промисловості до торгівлі і фінансів. Цим і пояснюється її актуальність. Оскільки всі галузі економіки об’єднані в єдиний механізм завдяки фінансовій сфері, саме фінансовим ризикам має приділятися головна увага.
    При цьому основними джерелами загроз є:
    ринковий ризик – можливість негативної зміни вартості активів у результаті коливань процентних ставок, курсів валют, цін акцій, облігацій і товарів (різновидами ринкового ризику є, зокрема, процентний і валютний ризики);
    кредитний ризик – можливість негативної зміни вартості активів через нездатність контрагентів виконувати свої зобов'язання, зокрема, з виплати відсотків і основної суми позики (до кредитного ризику відносять також і ризик оголошення позичальником дефолта);
    ризик ліквідності – а) ймовірність втрат, викликаних неможливістю купити або продати актив у необхідній кількості за достатньо короткий період часу через погіршення ринкової кон'юнктури; б) можливість виникнення дефіциту готівкових коштів або інших високоліквідних активів для виконання зобов'язань перед контрагентами;
    операційний ризик – можливість непередбачених втрат внаслідок технічних помилок при проведенні операцій, навмисних і ненавмисних дій персоналу, аварійних ситуацій, збоїв апаратури тощо (до операційних ризиків відносять і збитки, обумовлені помилками у використовуваній моделі або методиці оцінки та управління ризиками);
    ризик події – можливість непередбачених втрат внаслідок форс-мажорних обставин, змін законодавства, дій державних органів тощо (одним з найчастіших проявів ризику події є юридичний і податковий ризики).
2. Методи оцінки ризику в розрахунку ціни
    Основні механізми та інструменти управління ризиками
    Оцінка ринкових, кредитних та інших видів фінансових ризиків є необхідною умовою для ухвалення раціональних рішень з управління виявленими ризиками.
    Не зважаючи на галузеву специфіку, в більшості секторів економіки використовуються схожі механізми зниження ризиків, що зводяться до чотирьох основних:
    страхування або резервування;
    хеджування;
    диверсифікації;
    управління активами і пасивами.
    Страхування є формою попереднього резервування ресурсів, призначених для компенсації збитку від очікуваного прояву різних ризиків. Економічна сутність страхування полягає у створенні резервного (страхового) фонду, відрахування до якого для окремого страхувальника встановлюються на рівні, значно меншому від сум очікуваного збитку і, як наслідок, страхового відшкодування. Таким чином, відбувається передавання переважної частини ризику від страхувальника до страховика.
    Для зменшення наслідків прояву ризику застосовується резервування фінансових ресурсів на випадок несприятливих змін в діяльності компанії. Створення резерву на покриття непередбачених витрат є одним із способів управління ризиками, що передбачають встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість активів, і величиною коштів, необхідних для ліквідації наслідків прояву ризиків. Страхування або резервування як таке не ставить за мету зменшити вірогідність прояву ризиків. Воно спрямоване переважно на відшкодування матеріального збитку від прояву ризиків. Таким чином, страхування засноване на детерміністському підході до можливих ризиків, що розглядаються ex post як даність, якою дуже складно управляти.
    Цей підхід лежить в основі регулювання ризиків банківської діяльності з боку держави. В той же час страхування ризиків припускає проведення певних заходів щодо зниження вірогідності настання страхових подій, що не завжди досягають бажаної мети.
    Для страхування придатні масові види ризиків, до яких схильні багато організацій або індивіди, прояви яких слабо корельовані між собою. Вірогідність їхнього прояву має високий рівень точності.
    З розглянутих фінансових ризиків цим вимогам найбільше відповідає кредитний ризик, тому страхування позичальником своїх зобов'язань на користь кредитора стає поширенішою формою забезпечення повернення позик і є обов'язковою умовою, наприклад, при наданні іпотечних кредитів.
    Хеджування призначене для зниження можливих втрат вкладів внаслідок ринкового ризику і рідше кредитного ризику. Хеджування є формою страхування від можливих втрат шляхом укладення відповідної угоди і вимагає відвернення додаткових ресурсів. Досконале хеджування припускає повне виключення можливості отримання прибутку або збитку за рахунок відкриття протилежної або компенсуючої позиції. Така «подвійна гарантія», як від прибутків, так і від збитків, відрізняє досконале хеджування від класичного страхування.
    Хеджування ринкових ризиків здійснюється шляхом проведення забалансових операцій з похідними фінансовими інструментами – форвардами, ф'ючерсами, опціонами і свопами. Останнім часом з'явилися інструменти хеджування кредитних ризиків, до яких належать, наприклад, кредитні свопи. Диверсифікація є способом зменшення сукупної схильності ризику за рахунок розподілу коштів між різними активами, ціна або прибутковість яких слабо корельовані між собою. Суть диверсифікації полягає у зниженні максимально можливих втрат за одну подію, проте при цьому одночасно зростає кількість видів ризику, що необхідно контролювати.
    Диверсифікація є одним з найпопулярніших механізмів зниження ринкових і кредитних ризиків при формуванні портфеля фінансових активів і портфеля банківських позик відповідно. Слід пам'ятати, що диверсифікація ефективна тільки для зменшення несистематичного ризику (тобто ризику, пов'язаного з конкретним інструментом), тоді як систематичні ризики, загальні для всіх даних інструментів (наприклад, ризик циклічного спаду економіки), не можуть бути зменшені шляхом зміни структури портфеля.
        Управління активами і пасивами спрямоване на уникнення надмірного ризику шляхом динамічного регулювання основних параметрів портфеля або проекту. Інакше кажучи, цей метод спрямований на регулювання схильності до ризиків у процесі діяльності, на відміну від хеджування, заснованого на нейтралізації ризику ex ante. Очевидно, динамічне управління активами і пасивами припускає наявність оперативного та ефективно діючого зворотного зв'язку між центром ухвалення рішень і об'єктом управління.
    Управління активами і пасивами найбільше застосовується у банківській практиці для контролю за ринковими (валютними і процентними) ризиками.
    Принципи побудови корпоративних інформаційних систем для оцінки та управління ризиками
    При аналізі технологій управління ризиками на мікрорівні не можна не звернути увагу на тенденцію до розповсюдження принципів і методів ризик-менеджменту в усіх сферах діяльності і рівнях управління компанією. Ця тенденція обумовлена тим, що велика компанія, яка переслідує стратегії диверсифікації і глобалізації може розглядатися як портфель, що складається з різних сфер бізнесу і схильний до різних ризиків. Такий підхід має назву корпоративного ризик-менеджменту (firmwide risk management).
    Ефективне управління компанією припускає досягнення такої мети:
    1. Знаходження оптимального балансу між ризиком і прибутковістю для компанії в цілому і вироблення адекватних стимулів для діяльності підрозділів та окремих службовців.
    2. Знаходження оптимальної відповідності між обсягом акціонерного та/або позичкового капіталу, що залучається, і ризиками, що приймаються.
    Для успішного вирішення цих завдань на глобальному рівні вже недостатньо оцінки ризиків лише в розрізі окремих операцій, клієнтів і проектів. На перший план виходить потреба в отриманні сукупних оцінок ризиків на різних рівнях узагальнення, за різними видами ризиків, типами продуктів і групами клієнтів. Інакше кажучи, єдина внутрішньофірмова система ризик-менеджменту має забезпечувати можливість узагальнення окремих оцінок різних ризиків у єдиний показник сукупного ризику фірми.
    Основні вимоги до сучасної інформаційної системи оцінки фінансових ризиків зводяться до розрахунку показників ризикової вартості для ринкових ризиків, оцінки поточних і майбутніх кредитних ризиків, проведення сценарного аналізу і тестування портфеля на стійкість. Для реалізації цих функцій у масштабі фірми головною складністю є агрегація великих масивів даних в умовах децентралізованої оргструктури типового фінансового інституту.
    Передбачається, що архітектура такої системи може бути як децентралізованою, так і централізованою: початкові дані можуть бути поділені за відповідними підрозділами або зібрані і впорядковані в єдиній базі даних.
    При розрахунку показників ризику система може використовувати первинні статистичні дані, або проміжні оцінки, обчислені в різних підрозділах, і проводити їхню підсумкову обробку.
    Централізована система має декілька переваг.
    По-перше, вона дозволяє особам, що відповідальні за оцінку ризику фірми, контролювати правильність процесу обчислень. Особливого значення ця обставина набуває в тому випадку, якщо оцінки ризику використовуються при визначенні сум винагороди для окремих трейдерів і підрозділів в цілому.
    По-друге, централізована архітектура, що включає єдину базу первинних даних за позиціями, дозволяє швидше перейти на досконаліші методи розрахунку ризиків.
    По-третє, централізовані системи є гнучкішими і адаптивними до можливих змін в інформаційних потребах і можуть використовуватися не тільки для управління ризиками, але й з іншою метою.
    Децентралізований підхід також має низку переваг. Так, він не вимагає дублювання інформації за позиціями і алгоритмів оцінки вартості в централізованій базі даних, що може бути особливо незручно для складних похідних інструментів. Відповідно не виникає труднощів із створенням нових продуктів на рівні окремих підрозділів. Децентралізована архітектура є єдино можливою на макрорівні, при оцінці сукупного ринкового ризику банківської системи центральним банком, який узагальнює оцінки окремих банків для розрахунку єдиного показника ризику.
    Ще однією важливою проблемою є методологічна єдність моделей оцінки ризиків у всіх підрозділах компанії. Так, при розрахунку величини ризикової вартості набір ринкових чинників має бути універсальним для всіх підрозділів, щоб їх оцінки були зіставними. Часта переоцінка ризиків портфелів за допомогою методу Монте-Карло може виявитися вельми обтяжливою, особливо якщо значну частку в портфелі займають екзотичні опціони або інші складні фінансові інструменти.
    
Тема 8: Ціни у зовнішньоторгівельних угодх
Питання:
1.Фактори, що впливають на світові ціни
2. Ціни на експортні товари
3.Ціни на імпортні товари
4.Індикативні ціни.
5. Демпінгова ціна
6. Митна вартість товару
1.Фактори, що впливають на світові ціни
Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар грунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.
    Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові Ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція  (знецінювання валюти) та ін.
    Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.
    Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.
    Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон'юнктури, факторів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).
    За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.
    Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.
    Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)
   В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії та ТНК. 
2. Ціни на експортні товари
Особливості обліку експортних товарів
1. Бухгалтерський облік товарів організується та ведеться по рахунку 28 “Товари”:
а) за звітними партіями, при визначенні ознак яких береться до уваги характер товару, можливість зберігання партій у процесі перевезення та перевалки;
б) за товарною номенклатурою міжнародної Гармонізованої Системи опису;
в) за місцями зберігання, етапами та напрямами руху товарів;
г) за організаціями та особами, які несуть матеріальну відповідальність.
2. Товари обліковуються в бухгалтерії зовнішньоекономічної організації у натуральному та вартісному вираженні, а у місцях перевалки, зберігання (в портах, на складах та базах) - в натуральному вираженні.
3. У зовнішньоекономічних організаціях в залежності від специфіки товарів встановлюється порядок оформлення та терміни проходження товарних документів, акцепту і оплати розрахункових документів, а також оприбуткування і списання товарів.
По товарах, які зберігаються на власних складах, кожного місяця проводиться інвентаризація бухгалтерських даних про залишки складського обліку.
По товарах, які зберігаються на складах, які знаходяться за межами того міста, де ведеться бухгалтерський облік, звірення даних по залишках проводиться на підставі звітів складів про рух товарів.
4. Нестачі, псування, биття товарів понад норми природного убутку, які виникли за вини окремих організацій та осіб, стягуються або списуються у встановленому порядку.
5. Повна інвентаризація фактичних залишків товарів на складах і в портах, а також перевірка залишків товарів, які знаходяться в дорозі, проводиться не рідше одного разу на рік.
Експортні товари облікуються в бухгалтерському обліку з моменту переходу їх у власність зовнішньоекономічної організації до реалізації їх іноземному покупцю.
Основою для бухгалтерських записів з оприбуткування товарів для експорту являються товарно-розрахункові документи, які відображають їх рух до іноземного покупця.
Облік експортних товарів ведеться у зовнішньоекономічній організації в натуральному та вартісному вираженні.
Кількісний та аналітичний облік експортних товарів ведеться, як правило, за обліковими партіями.
За облікову партію приймається:
-при відвантаженні товарів українськими постачальниками в порти - відправлення однорідного товару, оформлене однією чи декількома залізничними накладними в одному напрямку і відфактурована постачальником-підприємством одним рахунком;
-при морських перевезеннях - відправлення товару за кордон, оформлене одним коносаментом;
-при відвантаженнях товарів через прикордонні залізничні пункти, з переоформленням накладних на прикордонній станції, - відправлення однорідного товару згідно договору з постачальником товару в одному чи декількох вагонах, в один пункт призначення, для одного покупця, оформлена однією чи декількома залізничними накладними;
-при перевезеннях авіаційним транспортом - відправлення однорідного товару за кордон, оформлене однією авіанакладною;
-при відправленні експортних товарів поштою - відправка товару за кордон, оформлена однією поштовою квитанцією.
При відправленні експортних товарів ешелонами, які формуються українськими постачальниками, за облікову партію може бути прийнятий ешелон. В цьому випадку повинен бути організований облік вагонів, які відстали від ешелону та приєдналися до нього в дорозі.
Якщо при перевалці, концентруванні вантажів в портах, на прикордонних базах і у інших випадках початкова партія не може бути збережена, встановлюється нова облікова партія за етапами руху експортних товарів (товари у дорозі в Україну, товари в портах і на складах в Україні, товари в дорозі за кордоном).
У всіх випадках вибір ознак облікової партії повинен забезпечити ув’язку партії, яка прибуткується на рахунки запасів, з відфактуруванням товарів іноземним покупцям, а також можливість контролю за рухом та залишками експортних товарів в дорозі, в місцях їх зберігання і перевалки. Це має особливе значення при поставках комплектного устаткування, автоматичних ліній, великих пресів, станків та іншого устаткування, яке складається з окремих частин і механізмів, які відвантажуються постачальниками в розібраному вигляді декількома місцями і, в окремих випадках, неодночасно. Зовнішньоекономічна організація повинна забезпечити контроль за своєчасним прибуттям по призначенню усіх відвантажених місць.
Якщо окремі облікові партії, які поступають в порти України, знеособлюються (руда, вугілля, добрива і т.д.), то на кожний товар відкривається окрема картка, записи в яку проводяться при оприбуткуванні - за даними рахунків підприємства чи комерційних актів портів України, а при вибутті - за даними рахунків, виписаних іноземними покупцями на основі коносаментів за методами обліку, що викладені у ПСБО 9 “Запаси” (див. додаток 1).
Основою для бухгалтерських записів з обліку експортних товарів є належним чином оформлені документи, які фіксують рух товарів:
-акцептовані рахунки підприємства-постачальника з додатком специфікацій, накладних вантажного залізничного сполучення, коносаментів, авіанакладних, поштових квитанцій, які свідчать про відвантаження товарів в установлені адреси;
-приймальні акти, які підтверджують надходження товарів в порти чи на склади;
-рахунки іноземним покупцям, що виписані на основі вантажних митних декларацій (ВМД);
-комерційні та інші акти, які свідчать про нестачі, залишки та псування товарів;
-приймальні акти іноземних експедиторів, складські свідоцтва, приймальні акти консигнаторів та інші документи, які підтверджують рух експортних товарів за кордоном.
Основою для оприбуткування таких товарів по субрахунку служать акцептований рахунок постачальника та розписка про зберігання, яка свідчить про прийняття товарів на склад готової продукції на відповідальне зберігання. Розписка про зберігання повинна включати дату складання, повну назву товарів, кількість, номер, дату договору, і повинна бути підписана директором підприємства-постачальника, головним бухгалтером і матеріально відповідальною особою, яка прийняла товар на відповідальне зберігання (угода схову).
Термін зберігання і додаткові вимоги до зберігання можуть бути оговорені постачальником і зовнішньоекономічною організацією додатково, зокрема, договором на поставку експортних товарів.
3.Ціни на імпортні товари
На рахунках цього підрозділу обліковуються імпортні товари, придбані в результаті імпортних та бартерних угод.
Товари, які поступають по імпорту, підлягають обліку зовнішньоекономічної організації як імпортні товари з моменту оформлення імпортної вантажної митної декларації, та на підставі відповідних розрахункових і комерційних документів, які оформляють придбання товарів, до моменту їх продажу українським покупцям або витрачання у власному виробництві.
Імпортні товари обліковуються за митною вартістю (фактурна імпортній вартості, під якою розуміють вартість самого товару і вартість тари та упаковки, які оплачуються іноземному постачальнику по його рахунку в відповідності з контрактом.) Витрати по транспортуванню, перевалці, зберіганню чи інші накладні витрати, які зв’язані з імпортом товарів до митного кордону України, мито та акциз включаються до імпортної вартості товарів:
При імпорті машин та устаткування за облікову партію, як правило, приймаються :
-при морських перевезеннях - замовлення, транс, пароплав, коносамент;
-при залізничних перевезеннях - замовлення, транс, вагон, міжнародна залізнична накладна.
При імпорті сировини, продовольчих виробів і товарів масового вжитку за облікову партію приймається :
-при морських перевезеннях - пароплав, товар, а в тих випадках, коли в порту організовано поконосаментне зберігання вантажів, то і коносамент;
-при залізничних перевезеннях - вагон, а коли вантажі поступають ешелонами, які формує іноземний постачальник, то ешелон.
В останньому випадку повинен бути організований облік вагонів, які відстали від ешелону в приєднались до ешелону по дорозі.
У всіх випадках вибір ознак облікової партії повинен забезпечити ув’язку партії, оприбуткованої на товарний рахунок, з відфактуруванням товарів підприємству і можливість контролю за рухом і залишками товарів в дорозі, в місцях зберігання і перевалки вантажів.
В бухгалтерському обліку рух імпортних товарів відображається на рахунку “Товари” по наступних субрахунках:
“Товари імпортні в дорозі за кордоном”;
“Товари імпортні на складах і в переробці за кордоном”;
Підставою для оприбуткування товарів на ці субрахунки є перехід права власності на зазначені товари до українського резидента до перетину митного кордону України. Фактично данні субрахунки використовуються тільки для реекспортних товарів які не підлягають подальшому ввезенню на митну територію України.
“Товари імпортні в портах і на складах в Україні”;
“Товари імпортні в дорозі в Україну”;
Імпортні товари прибуткуються в дебет рахунку з кредиту рахунку “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками” незалежно від того, коли вони надійшли ¾ до чи після отримання зовнішньоекономічною організацією розрахункових і товаросупроводжувальних документів іноземних постачальників.
По субрахунку “Товари імпортні в дорозі за кордон” облікуються імпортні товари, передані за кордоном у переробку (у тому числі давальницька сировина). Як правило, товари прибуткуються в тому звітному періоді, в якому, згідно умов контракту, право власності на товар перейшло зовнішньоекономічній організації на основі документів, які підтверджують надходження товарів на склад чи в переробку за кордон. В якості таких приймаються складські свідоцтва чи розписки.
По субрахунку “Товари імпортні в портах і на складах в Україні” облікуються імпортні товари, які прибули в порти України, на прикордонні бази і склади.
Товари прибуткуються на цей субрахунок в тому звітному періоді, в якому вони прибули в порт, на склади і бази на основі рахунків, отриманих від портів, станцій, складів, баз і які підтверджують надходження товарів.
Аналітичний облік ведеться за місцями зберігання, товарам і обліковим партіям товарів, а по товарах, які зберігаються на власних складах, також і по матеріально-відповідальним особам.
По субрахунку “Товари імпортні в дорозі в Україну” відображаються товари, які надійшли на прикордонні станції та в порти і не були відправлені до кінця звітного періоду замовникам. Товари оприбутковуються на цей рахунок датою їх надходження на станцію. По цьому ж субрахунку облікуються товари, що надійшли в український порт чи на прикордонну станцію і направлені на склади зовнішньоекономічних організацій, а також імпортні товари, призначені для реекспорту в інші країни, які направляються з території України в вихідні порти чи прикордонну станцію для послідуючого відправлення.
Аналітичний облік по даному субрахунку ведеться по країнам, товарам та обліковим партіям.
4.Індикативні ціни.
За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів).Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод. Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари:щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.
Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ та організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.
5. Демпінгова ціна
Демпінг -штучне зниження цін на товари (роботи, послуги) на зовнішніх ринках з метою усунення конкурентів; продаж товарів за викидними цінами, значно нижчими за звичайні. Втрати компенсуються більш високими цінами на внутрішньому ринку, державними субсидіями, що надаються з метою стимулювання експорту, майбутніми прибутками на завойованих ринках. В міжнародній практиці демпінг розглядається як монополістична діяльність, недобросовісна конкуренція і визнається протизаконною акцією. Експортна ціна вважається демпінговою за умови, що вона на 20 % нижча за внутрішню ціну країни-експортера або на 8%-за світову ціну. Антидемпінгові заходи включають підвищення ввізного мита на відповідні товари, квотування або недопущення на внутрішній ринок товарів фірм і країн, що практикують демпінг.
6. Митна вартість товару
Митна вартість товарів заявляється митному органу декларантом у разі переміщення товарів через митний кордон України (постанова Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1598 «Про затвердження Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України», далі — постанова № 1598).
Термін «митна вартість» застосовується у разі імпорту (експорту) продукції. Митна вартість зазначається в рядку 12 Вантажно-митної декларації, що і є підтвердженням митної вартості продукції.
У тому разі, коли митному органу надаються документи про підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) і достовірність зазначених в них даних не викликає сумніву, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів.
Порядок визначення митної вартості регламентується постановою № 1598, у якій зазначено, що митна вартість складається з ціни товару, наведеної у рахунку-фактурі (рахунку-проформі), і фактичних витрат, якщо їх не включено до рахунку-фактури (рахунку-проформи), залежно від умов поставки цих товарів згідно з Правилами міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС.
Якщо неможливо визначити митну вартість товарів на підставі поданих документів та/або у разі явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митній вартості товарів, що міститься в базі даних цінової інформації Держмитслужби, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні або подібні товари, що діють у провідних країнах — експортерах цих товарів, з урахуванням таких вимог.
Для визначення митної вартості товарів, які експортуються і підпадають під дію режиму квотування чи ліцензування або щодо яких запроваджено реєстрацію контрактів, вирішальною є ціна товару, наведена в ліцензії чи у картці реєстрації (обліку) контракту (якщо умови поставки цього товару відповідають тим умовам, відповідно до яких визначається митна вартість).
У разі встановлення індикативних цін на товари, призначені на експорт, а зовнішньоекономічні угоди щодо яких підлягають реєстрації чи передбачають отримання ліцензії, ціни зазначаються у відповідних реєстраційних документах і додатковому обгрунтуванню експортером не підлягають.
У разі встановлення індикативних цін на товари, зовнішньоекономічні угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи не передбачають отримання ліцензії, ціни на такі товари повинні відповідати індикативним цінам, встановленим на момент проведення зовнішньоторговельної операції. Якщо ціна на товар, обумовлена в угоді, відрізняється від індикативної, для митного оформлення такого товару подається лист-погодження державного органу, на який відповідно до законодавства покладено обов’язки з установлення індикативних цін.
Таким чином, термін «оптова ціна» застосовується у разі здійснення операцій із закупівлі лікарських засобів на території України. Якщо лікарські засоби ввезені з-за кордону, то може йтися лише про їх митну вартість.
Для обгрунтування оптової ціни на таку продукцію необхідно мати договір, на підставі якого здійснювалась закупка лікарських засобів, а також накладні на відвантаження продукції, податкові накладні (якщо продавець є платником податку на додану вартість).
Для обгрунтування митної вартості продукції необхідно мати насамперед вантажно-митні декларації, на підставі яких таку продукцію було ввезено, а також зовнішньоекономічну угоду, на підставі якої її було закуплено, рахунки-фактури (рахунки-проформи) або інші документи, на підставі яких здійснюється визначення митної вартості продукції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1598.
Митна вартість товарів обчислюється відповідно до Митного кодексу України на момент перетинання товарами митного кордону України і заявляється (декларується) митному органу з урахуванням вимог цього Порядку.
Література:
1.Колесников О.В. „Ціноутворення: НП” К:2006р.
2.Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення” НП К:2001р.
3.Тормоса Ю.Г. „Ціни та цінова політика” К:2003р.
4.Білик Ю.Д. „Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин
АПК” К:2000р.
5.”Реформування ціноутворення та взаємовідносин у будівництві” К:2000р.