Предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки. Загальнонаукові та специфічні методи макроекономіки, її функції
Предметом вивчення макроекономіки є механізм функціонування економічної системи та домінуючі тенденції поведінки макроекономічних суб’єктів на рівні економіки як цілого.
Об’єктом вивчення макроекономіки є властивості і проблеми розвитку змішаної економіки.
Основними суб’єктами змішаної економіки є домогосподарства, фірми, держава та інші країни світу: сектор домогосподарств; приватний підприємницький сектор (фірми); державний сектор; сектор закордон – економічні системи інших країн світу.
Головними методами є:
- метод агрегування
- застосування індексів
Функції макроекономіки:
1. Позитивна
2.Нормативна
3.Прогностична
4.Світоглядна
2. Принципи побудови системи національних рахунків. Валовий випуск та валовий внутрішній продукт, методи.
Система національний рахунків (СНР) ґрунтується на концепції розширеного трактування виробництва. Згідно з цією концепцією національний доход створюють не лише галузі матеріального виробництва, але й сфера послуг – галузі науки, освіти, культури, охорони здоров’я, державного управління, житлово-комунальне господарство та ін.
Методологічною основою нової СНР є концепція первинних доходів, до яких зараховують доходи, отримані власниками чотирьох факторів: праці, землі, капіталу та підприємницьких здібностей.
Всі рахунки СНР поділяються на 3 класи.
Рахунки першого, Рахунки другого класу. Рахунки третього класу – це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень по всіх секторах економіки. Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу, включаючи товари і послуги проміжного споживання. Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним або природним рівнем випуску.
Валовий випуск обчислюється за секторами економіки і поділяється на ринковий і неринковий валовий випуск.
Ринковий валовий випусквизначається за формулою: ,
Неринковий валовий випуск обчислюється за формулою: .
ВВП – це сумарна оцінка поточного виробництва кінцевих товарів і послуг в кордонах країни за певний період, як правило за рік або квартал.
Для обчислення величини ВВП використовують три методи: виробничий метод (за сумою доданих вартостей); розподільчий метод ( за сумою первинних доходів); метод кінцевого використання (за потоком видатків покупців). Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей всіх секторів економіки і чистих податків. виробничим методом можна обчислити на основі валового випуску за формулою: .
Розподільчий метод ґрунтується на обчисленні суми первинних доходів, створених резидентами країни за рік. У спрощеному вигляді ВВП за доходами обчислюють за формулою:
,
Метод кінцевого використання визначає ВВП за потоком видатків покупців. Він ґрунтується на припущенні, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту.
3. Номінальний та реальний ВВП. Валовий національний продукт. Обмеженість показників ВВП і ВНП. Показники суспільного добробуту.
ВВП номінальний вимірює обсяг виробництва в економічній системі у поточних ринкових цінах кожного року. ВВП реальний вимірює обсяг виробництва у будь-якому році у так званих зіставних цінах, тобто у постійних незмінних цінах базового року.
Індекс Ласпейреса припускає, що структура набору вироблених товарів і послуг залишається незмінною. Він обчислюється за формулою:
Індекс Ласпейреса, як правило, використовується для обчислення рівня інфляції – зміни споживчих цін, які визначаються для фіксованого ринкового кошика. Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки вагами тут виступає структура виробництва поточного року:
Індекс Пааше застосовується як ВВП–дефлятор.
Індекс Фішера усуває недоліки обох індексів, оскільки розраховується як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше. Він має вигляд:
Обчислення ВВП базується на територіальному принципі, – до нього зараховують весь кінцевий продукт або додану вартість, вироблену всередині країни, незалежно від того, якими факторами виробництва – власними чи іноземними – він створений. Поняття валового національного продукту навпаки, базується на власності. ВНП – це сукупна оцінка доходу, отриманого жителями країни за певний період.
Показники суспільного добробуту:
Індекс людського розвитку (ІЛР) відображає три показника: тривалість життя, рівень грамотності та охоплення навчанням, ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик“, в який включають кілька сотень товарів і послуг.
Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, який відображає рівень втручання уряду в економіку.
Рівень глобалізації (РГ) також агрегований показник, включає чотири параметри, які визначають глобалізацію: рівень економічної інтеграції;
4. Модель кругопотоку продуктів та доходів.

Модель, яка описує потоки товарів, послуг та грошей, відома під назвою кругопотоку продуктів і доходів. Аналіз кругопотоку доходів пояснює, як формується ряд похідних макроекономічних показників, пов’язаних з показниками ВВП та ВНП, з яких елементів складаються кінцеві доходи домогосподарств, фірм та держави, а також дозволяє встановити основні пропорції в економічній системі, які отримали назву макроекономічних тотожностей.
Економічна система, заснована на приватній власності без втручання держави і без зовнішньоекономічних зв’язків називається „закритою приватною економікою”. У ній взаємодіють лише два суб’єкти – домогосподарства і фірми. Держава пов’язана з елементами господарської системи трьома ланками – це податки, державні закупівлі, державні запозичення
5. Похідні показники та основні макроекономічні тотожності.
У процесі кругопотоку утворюються первинні та вторинні доходи різних економічних суб’єктів. Відрахувавши від ВНП амортизацію, отримаємо чистий національний продукт
:
Показник первинного розподілу доходів – національний доход – отримують шляхом вилучення з чистого національного продукту чистих непрямих податків на бізнес : В результаті таких перерозподілів первинних доходів виникає особистий доход , який отримують домогосподарства:
, Після сплати домогосподарствами індивідуальних прибуткових податків у них залишається особистий доход кінцевого використання або використовуваний доход: . Домогосподарства використовують свій кінцевий доход на споживання та заощадження : . Ці умови описуються рівняннями, які отримали назву макроекономічних тотожностей.
- У закритій приватній економіці без фінансових ринків: . Умовою рівноваги є: .
- У закритій приватній економіці з фінансовим ринком, Y=C+I
У закритій економіці з втручанням держави . Об’єднавши обидва розчленування, отримаємо ще одну умову рівноваги:
У відкритій економіці з втручанням держави ВВП за видатками представляє рівняння:
Об’єднавши два попередні рівняння, отримаємо аналітичну тотожність, яка дає умову рівноваги для відкритої економіки:
- Вилученні ін’єкції
.
6. Споживання та заощадження як функції поточного доходу
Дослідження моделей споживання базується на припущенні про незмінність ринкових цін (реальна економіка), а основним об’єктивним чинником, що впливає на рівень споживання, є використовуваний доход – особистий доход після сплати податків . Прості моделі споживання розглядаються в умовах приватної економіки без втручання держави, коли вироблений і використовуваний доход співпадають . Та частина використовуваного доходу, яка не споживається, спрямовується на заощадження:
Частка використовуваного доходу, яка спрямовується на купівлю споживчих товарів за кожного його рівня, визначає середню схильність до споживання :
Прагнення людей заощадити певну частку отриманого доходу вимірюється показником середньої схильності до заощадження:
.
Приріст споживання на кожну одиницю приросту використовуваного доходу визначає граничну схильність до споживання:

Відповідно зі зміною доходу змінюється і частка приросту заощадження. Її характеризує показник граничної схильності до заощадження:

Функція споживання ґрунтується на припущенні, що між споживанням і використовуваним доходом існує стабільний емпіричний зв’язок: . Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання: . Вона має вигляд увігнутої кривої. Її нахил визначає гранична схильність до заощадження ..

На графіку зображено розподіл доходу між споживанням і заощадженням
Недоходні чинники споживання і заощадження:
Багатство , рівень цін ,споживча заборгованість ,очікування , процентна ставка ,політичні чинники.
7. Основи теорії багатоперіодної економіки. Новітні теорії споживання і заощаджень.
Кейнсіанська функція відображає лише тенденції короткострокового періоду, а у довгостроковому схильність до споживання постійна.Поведінку домогосподарств з врахування чиника часу перше моделює Фішер.
Модель міжчасового вибору, запропонована І. Фішером, пояснювала рішення домогосподарств відносно поточного і майбутнього споживання.
Якщо домогосподарство в першому періоді заробляє мало а споживає більше, ніж має доходу, тому воно є чистим боржником (рис. 3.3.а).
Якщо у першому періоді доход значно більший , ніж у другому, то сім’я має можливість у першому періоді давати у борг іншим домогосподарствам , а у другому періоді може споживати більше, ніж обсяг доходу.Таке господарство стає у першому періоді чистим кредитором.
Висновки теорії міжчасового вибору про залежність споживання не лише від поточного, але й від очікуваного доходу, були використані наступними дослідниками функцій споживання і заощадження.
Теорія перманентного (постійного) доходу М.Фрідмена виходить з того, що домогосподарства намагаються вирівняти обсяги споживання у часі, віддають перевагу рівномірному споживанню .
Теорія життєвого циклу споживання і заощадження, створена Ф.Модільяні має багато спільного з теорією перманентного доходу. Модель життєвого циклу показує, що в житті кожної людини є два періоди, коли заощадження від’ємні: молоді роки і старість.
8. Типи інвестиційних видатків. Джерело інвестицій. Зв’язок інвестицій і заощаджень у закритій економіці. Базова теорія автономних інвестицій в основний капітал.
Інвестиції – це довгострокові вкладення коштів у різні галузі економіки, як всередині країни, так і за кордоном, з метою одержання прибутків.
За сферами вкладення у системі національних рахунків розрізняють три типи інвестиційних видатків: інвестиції в основний капітал; інвестиції у житлове будівництво; інвестиції у створення запасів. За структурою і напрямками використання всі різновиди інвестицій поділяють на: валові та чисті інвестиції. За зв’язком з динамікою національного вони поділяються на: автономні та індуковані інвестиції.

Кейнсіанський підхід розглядав заощадження як взагалі не залежні від ставки проценту, тому що люди зберігають надлишкові кошти в банку не з метою одержання додаткового доходу, а з багатьох інших причин – назбирати кошти на купівлю будинку, на навчання дітей і т. п., тому крива заощаджень є вертикальною.
В обох випадках рівновага встановлюється за умови .
З точки зору класичної теорії механізмом вирівнювання заощаджень та інвестицій виступає коливання реальної ставки проценту. Будь-яке відхилення процентної ставки від рівноважної порушує рівновагу між інвестиціями і заощадженнями.
В умовах дії закону спадної віддачі капіталу перед фірмами постає проблема вибору оптимального обсягу основного капіталу, тобто такого, який максимізує багатство. Вирішення проблеми можна проілюструвати графічно за допомогою двох підходів (рис. 4.2). На рис. 4.2.а) обсяг продукції, що може вироблятись типовою фірмою, описує виробнича функція . Обсяг основного капіталу є оптимальним, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює його граничній вартості: .
Основним чинником інвестицій є ставка проценту. Зміна ставки проценту викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту, непроцентні чинники, які зміщують криву попиту на інвестиції вгору або вниз. Найважливішими з них є технічний прогрес, очікування і політичні чинники (податки і субсидії). Дж. М. Кейнс вважав, що надзвичайно важливим чинником, який викликає коливання інвестиційного попиту, є очікування – зміна оптимістичних і песимістичних настроїв інвесторів.
9. Розвиток базової теорії інвестицій. Теорія індукованих інвестицій. Зв’язок заощаджень, інвестицій та рахунку поточних операцій у відкритій економіці.
Було запропоновано кілька моделей, які пояснюють окремі сторони складного інвестиційного процесу в приватній економіці: модель акселератора, модель витрат облаштування, модель раціонування кредитів
Модель акселератора інвестиційного процесу відображає зв’язок між зміною обсягу сукупного продукту і приростом індукованих інвестицій.
Модель витрат на облаштування доведення обсягу капіталу до оптимального рівня вимагає вимагає додаткових витрат і збільшує загальні витрати на інвестиції .
У розвиток ідеї витрат облаштування Дж. Тобін запропонував модель, яка отримала назву – теорія інвестицій Тобіна. Він звернув на те , що виміряти розрив між фактичним К і оптимальни К* можна за допомогою відношення ринкової оцінки капіталу фірми на фондовому ринку до відновної вартості капіталу фірми.
Модель раціонування кредитів виходить з того факту, що фірми і домогосподарства можуть і не отримати кредитів для фінансування своїх інвестиційних проектів.
У закритій економіці рівність заощаджень та інвестицій є обов’язковою умовою макроекономічної рівноваги. У відкритій економіці обсяги заощаджень і інвестицій не обов’язково повинні урівноважуватись всередині національної економіки.
Оскільки рівновага відновлюється за рахунок змін чистого експорту Е>Z, це означає, що гроші які ми отримуємо більші, то S=I CA – додатне, і навпаки Z>E , S<I, CA –від’ємне. Активне сальдо поточних операцій означає, що країна нагромаджує чисті закордонні інвестиції або чисті активи за кордоном.

10. Розподіл доходів і роль державного сектора у їх вирівнюванні. Формування доходів і видатків державного сектора. Взаємодія приватного та державного секторів. Сукупне споживання і національні заощадження.
До основних економічних функцій держави належать: виробництво суспільних благ, перерозподіл доходів з метою реалізації принципу справедливості, макроекономічна стабілізація.
Через ринковий механізм здійснюється функціональний і персональний (особистий) розподіл сукупного доходу. Функціональний розподіл – це первинний розподіл доходів між власниками факторів виробництва, він зокрема визначає пропорції, в яких національний доход розподіляється між працею і капіталом.
Основна особливість персональних доходів у ринковій економіці – їх надзвичайна нерівномірність. Ступінь нерівності особистого розподілу доходів вимірюється за допомогою кривої Лоренця. Вона характеризує фактичний розподіл доходів в країні. Чим більшою є диференціація доходів тим більше крива Лоренця відхилятиметься від кривої бісектриси вниз.З кривою Лоренця пов’язаний інший вимірник нерівності доходів – індекс Джині, який визначається як відношення площі фігури, що утворюється між кривою Лоренця та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника, утвореного лінією абсолютної рівності та координатними осями.
Диференціація доходів і рівня життя породжує гостру соціальну проблему бідності. Бідність – це такий рівень життя, який не може забезпечити нормальне відтворення населення.
Багато аспектів діяльності уряду визначаються державним бюджетом – фінансовим планом доходів і видатків державного сектора за певний період, який щорічно затверджується законодавчим органом країни. Різноманітні види податків підрозділяють на три великих категорії: податки на доходи приватних осіб і корпорацій, включаючи відрахування від зарплати на соціальне страхування; податки на видатки; податки на власність.
Другим джерелом є прибутки державних підприємств і торгових фірм, що належать державі.
Державні видатки поділяють на чотири категорії: споживання у державному секторі, державні інвестиції , трансферти, проценти з державного боргу. Отже, .
Національні заощадження включають в себе заощадження домогосподарств, заощадження фірм і заощадження держави.
Виокремлено ряд чинників, які впливають на рівень національних заощаджень, проте цей вплив дуже суперечливий. До них відносять:
дефіцит державного бюджету; систему соціального забезпечення і політику підтримки доходів; ринки капіталів, інфляцію, податкову систему,