РОЗДІЛ 4. РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА
Розширення кредитної діяльності у Червоноградській філії “ПриватБанк”
4.1. Розширення кредитної діяльності за рахунок впровадження “Експрес” кредитів у Червоноградській філії “ПриватБанк”
У попередньо розглянутих розділах даної магістерської роботи було розглянуто види кредитів, які надає Червоноградська філія “ПриватБанк” на даний момент. Серед кредитів виділяють овердрафт, операції “РЕПО”, операції врахованими векселями, за факторинговими операціями, за внутрішньо-торгівельними операціями за експортно-імпортними операціями, кредити на поточну та інвестиційну діяльність. Проте наразі у філії відсутній такий вид кредитування як “Експрес” кредити. “Експрес” кредити є дуже поширеним видом і досить часто застосовується банками. Для збереження наявної кількості клієнтів та залучення нових ми рекомендуємо впровадити цей вид кредитування.
Основні переваги даного кредитування є:
Можливість прийняття заявки при першому візиті клієнта в Банк;
Швидкість оформлення - “Експрес” кредит видається протягом 1-го робочого дня;
В готівковій та безготівковій формі;
Протягом усього кредитного циклу з позичальником працює один експерт;
Клієнт заключає тільки кредитний договір (з графіком погашення);
“Експрес“ кредит видається без застави;
Позичальник може отримати кредит навіть якщо до цього ніколи не працювали з банком.
При “Експрес” кредитуванні кошти будуть видаватися в UAH, USD, EUR в готівковій та безготівковій формі в сумі від 100 до 2 800 доларів США, від 100 до 2 300 Євро, від 500 до 15 000 гривень терміном до 1 року.
Для оформлення “Експрес” кредиту необхідні наступні документи:
Паспорт і довідка про присвоєння ідентифікаційного коду;
Свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності (якщо є);
Господарські договори.
“Експрес” кредити можуть отримати:
Приватні підприємці, в тому числі не зареєстровані в державних органах;
Фізичні особи – керівники, власники/засновники підприємств.
Основними умовами “Експрес” кредитування є:
Позичальник повинен бути власником бізнесу у сфері торгівлі чи послуг;
Термін фактичної діяльності не менше 3-х місяців;
Кредити не надаються для погашення існуючих зобов’язань, а також на фінансування” “стартового” капіталу;
Основним фактором при прийнятті рішення про видачу кредиту є не забезпечення (застава) чи бізнес-план діяльності на майбутнє, а поточний стан вашого бізнесу.
На сьогодні проект “Експрес” кредитування дозволив би Червоноградській філії “ПриватБанку” закріпити позиції та розширити вплив на ринку фінансових послуг суб’єктам малого бізнесу за рахунок представлення “швидких”, простих в оформленні та без заставних кредитів. В умовах конкуренції, для підтримання існуючих та залучення нових позичальників, а також для підвищення оперативності надання “Експрес” кредитів, необхідно надавати даний кредит з використанням пластикових карток.
“Експрес” кредити розроблені для позичальників, які мають невеликий бізнес, що дозволяє банку розширити клієнтську базу, за рахунок освоєння перспективної частини ринку — кредитування малого і середнього підприємництва, що особливо актуально у м. Червонограді , де закриваються шахти і скорочуються працівники, таким чином збільшується кількість приватних підприємців і відповідно позичальників банку. Враховуючи переваги даного виду кредитування близько 1000 приватних підприємств і підприємців отримали б даний кредит, що дало б змогу банку отримати додатковий дохід в розмірі близько 900 тис. грн. при середньому обсязі кредиту 5 тис. грн. та ставці 18% (5000 грн.*0,18*1000).
На 01.07.2004р. проекти по “Експрес” кредитуванню “ПриватБанком” відкриті в чотирьох містах України, проте відсутні в м. Червонограді. Робота підрозділів по “Експрес” кредитуванню характеризується показниками, які представлені в табл.4.1.
Таблиця 4.1
Показники, які характеризують роботу “ПриватБанку” по “Експрес” кредитуванню в містах України станом на 01.07.2004р.
Місто
Видано кредитів


Кількість, шт.
Сума, дол. США

Дніпропепровськ
77
131348

Тернопіль
37
46416

Чернівці
95
167304

Хмельницький
51
89294

СУМА
260
434362

Високі темпи були досягнуті завдяки оперативності розгляду кредитних заявок і оформлення видачі позик при збереженні високої якості обслуговування клієнтів, за рахунок відсутності необхідності оформлення застави, мінімізації пакету документів і оптимізації етапів кредитного циклу. Результати роботи проекту за 3 місяці 2004р. свідчать про високий інтерес до нового продукту зі сторони цільової аудиторії і явні переваги даної технології над “стандартною”. Тому впровадження даного виду кредитування є необхідним для ЧФ “ПриватБанк”.
Чіткий графік погашення кредиту, який передбачає щомісячне погашення кредиту і нарахованих по ньому процентів рівними частинами, забезпечує низьку ефективну процентну ставку. Приклад графіка погашення кредиту, виданого 30.04.2004р. терміном на 1 рік в розмірі 10 000 дол. США під 18% річних наведено у табл. 4.2.
Графік погашення кредиту складається так, щоб внесок не перевищував реального прибутку позичальника, таким чином виключається можливість "вимивання” оборотних коштів підприємства. Проценти за користування даним кредитом становлять 1 020, 13 $. Ефективна процентна ставка в даному випадку - 10%.
Таблиця 4.2
Приклад графіка погашеня “Експрес” кредиту, виданого ЧФ “ПриватБанк”
Дата
Сума щомісячного внеску, $
Сума внеску складається з:



основного боргу кредиту, $
% до виплати, $

30.05.04
918.35
768.35
150.00

02.07.04
918.35
766.03
152.32

30.07.04
918.35
799.83
118.52

30.08.04
918.35
799.53
118.82

01.10.04
918.35
808.49
109.86

30.10.04
918.35
830.51
87.84

30.11.04
918.35
837.33
81.02

31.12.04
918.35
850.31
68.04

30.01.05
918.35
865.26
53.09

28.02.05
918.35
879.57
38.78

01.04.05
918.35
889.63
28.72

30.04.05
918.28
905.16
13.12

ВСЬОГО:
11 020.13
10 000.00
1 020.13

Створюючи правила для “Експрес” кредиту, Червоноградській філії “ПриватБанк” необхідно дотримуватись наступних стратегічних цілей:
Підвищення якісного рівня послуг суб’єктам малого бізнесу, що дозволить посилити позиції лідера на ринку мікрокредитування України;
Значне збільшення об’ємів портфеля мікро кредитів за рахунок прискорення і спрощення механізму оформлення і видачі коштів в даному напрямку;
Позиціювання технології оформлення документів по “Експрес” кредитах, як основну конкурентну перевагу на ринку фінансування представників малого підприємництва за рахунок оптимізації діючої процедури мікрокредитування.
4.2. Покращення роботи Червоноградської філії “ПриватБанк” по ліквідації проблемних кредитів
Кредитні операції є найбільш поширеними та ризикованими операціями у структурі прибуткових активів. Саме процентні доходи за кредитами суб’єктам господарювання формують левову загального обсягу доходів банків. Для підвищення ефективності кредитної діяльності необхідно мінімізувати (або, по можливості, усунути) досить вагомий показник її ризиковості — проблемні кредити. Цілком зрозумілим є те, що очищення кредитного портфелю від цього гальмуючого фактора не лише сприятиме підвищенню фінансової стійкості, а й прискорить прогресивний розвиток. Враховуючи те, що кредитний портфель ЧФ ЗАТ КБ “ПриватБанк” на 01.01.2005р. становив 38 082 005,6грн. сума прострочених кредитів займала досить вагому частину і становила 4 760 250,7грн. або 12,5% від загальної суми кредитних вкладень. Така сума прострочених кредитів означає, що ЧФ ЗАТ КБ “ПриватБанк” проблемі поліпшення якості активів приділяє не достатньо уваги.
Аналізуючи досвід зарубіжних країн у вирішенні проблеми недоброякісних активів слід зазначити, що усунення сумнівної заборгованості з балансу ЧФ ЗАТ КБ “ПриватБанк” —справа досить складна і потребує виважених підходів. До того ж досвід ряду країн з перехідною економікою (Чехія, Румунія, Угорщина, Польща), що спромоглися суттєво скоротити обсяг безнадійної заборгованості у банківському секторі, доводить, що ефективна практична реалізація програм по покращанню якості кредитних вкладень відбувалась за значної державної підтримки.
Для підвищення якості кредитних вкладень основна увага має бути зосереджена з проблемними кредитами:
організація структурних підрозділів по роботі з проблемними кредитами, комплектація їх кваліфікованими кадрами;
визначення реальних масштабів проблемних кредитів, що потребують вирішення; класифікація боргових проблем; розробка схем “розчищення” проблемних активів відповідно до класифікаційних проблем; визначення переваг і недоліків схем;
розробка та реалізація конкретних заходів відповідно до схем “розчищення” проблемних активів; оперативне коригування схем у разі появи не передбачуваних обставин чи ускладнень.
Ознаками проблемності кредиту є:
порушення строку повернення основного боргу і процентів ;
порушення клієнтом питання про реструктуризацію позики або про додаткову позику;
затримка надання позичальником звітності;
уникнення контактів із банком;
смерть або хвороба позичальника [ 26, ст. 94 ].
Робота комерційного банку після встановлення реальних масштабів проблемних кредитів та детальної класифікації боргових проблем може здійснюватись у таких напрямках:
модифікація кредитної угоди;
реалізація забезпечення;
претензійно-позовна робота та звернення в суд;
виконання судового рішення;
банкрутство позичальника (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Напрямки роботи комерційного банку після встановлення реальних масштабів проблемних кредитів
На етапі модифікації кредитної угоди між банком і позичальником можливе укладення змін і доповнень до діючої кредитної угоди на предмет продовження термінів погашення кредиту та сплати відсотків на період стабілізації фінансово- господарського середовища позичальника. Крім цього, з метою підвищення ступеня захисту своїх інтересів комерційний банк може вимагати від позичальника додаткового забезпечення кредиту. На даному етапі також можлива з боку банку вимога про лімітування (чи певні обмеження) активності позичальника до повного погашення заборгованості перед банком. Це стосується закупівлі обладнання боржником, освоєння нових технологій, розширення виробництва, виплати грошових заохочень працівникам боржника, виплати дивідендів.
Як модифікація кредитної угоди можливе застосування векселів боржника для погашення його зобов’язань перед банком. При застосуванні векселів для погашення кредитів позичальник виписує переказний вексель на суму боргу по кредиту і процентах із визначенням конкретної дати сплати по векселю. Платником по цьому векселю вказується третя сторона, яка до прийняття векселя установою банку, акцептує його та бере на себе зобов’язання у визначений строк розрахуватися по векселю боржника з держателем векселя (комерційним банком).
Проведення подібної операції можливо при наявності покупця на даний вексель. Оформлення векселем заборгованості позичальника по кредиту та відсотках перед установою банку можливе лише тільки після детального вивчення фінансово-господарської діяльності зобов’язаних по векселю осіб (рис. 4.2).
У разі, якщо модифікація кредитної угоди не посприяла погашення заборгованості позичальника, комерційний банк має реалізувати заставлене майно.
Реалізація забезпечення — це процес трансформації у грошові кошти частини активів, наданих позичальником у забезпечення зобов’язань за отриманим кредитом. Реалізація заставленого майна може здійснюватись через аукціони, товарні біржі, торгові підприємства. Однак слід враховувати важливу обставину — продажна ціна заставного майна підпадає під вплив умов ринку, отже, може суттєво коливалися. Тому менеджмент комерційного банку має чітко орієнтуватися в ситуації на ринку, коли приймається рішення про захист своїх інтересів через реалізацію заставного майна боржника. Якщо позичальник добровільно погоджується на реалізацію заставленого майна, відповідно до умов, передбачених договором застави, погашення заборгованості перед банком може бути здійснене шляхом відчуження позичальником заставленого майна за згодою банку з направленням виручки на погашення кредиту та відсотків по ньому.
Рис. 4.2. Можливі варіанти модифікації кредитної угоди
Якщо після проведених аукціонних торгів або спроб позичальником самостійно реалізувати заставу реалізація заставленого майна не здійснена, комерційний банк має прийняти заходи по вирішенню разом з позичальником питання щодо можливості уцінки майна або заміни його на більш ліквідне. У виключних випадках, з метою недопущення подальшої затримки у погашенні заборгованості по кредиту та процентах, на підставі обґрунтованих висновків відповідних підрозділів банку, може бути прийняте рішення про уцінку та реалізацію застави по вартості, меншій за існуючий борг при умові, що це не призведе до збитків банку.
Прийняття такого рішення має здійснюватися після після ретельного аналізу всіх обставин із урахуванням наступного:
вичерпності прийнятих позичальником і банком заходів щодо пошуку покупців на заставлене майно по існуючій оціночній вартості;
наявності висновку про відсутність у боржника інших джерел погашення кредиту (відсутність у позичальника іншого майна, часткове чи повне припинення ним господарської діяльності);
наявність у банку необхідного обсягу джерел для покриття неповерненого залишку заборгованості (створений резерв на покриття можливих втрат за наданими позиками).
У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банку, незабезпеченості проблемної позики чи неможливості повністю погасити заборгованість перед банком внаслідок продажу майна, комерційний банк розпочинає претензійно-позовну роботу по стягненню боргів через суд. На цьому етапі судом виявляються додаткові джерела доходу та активи боржника, що можуть бути направлені на погашення заборгованості перед банком (накладання арешту на кошти чи майно боржника, у тому числі, що знаходиться у третіх осіб, реалізація вилученого майна на публічних торгах із направленням коштів на погашення заборгованості перед банком).
Як винятковий засіб повернення проблемних кредитів банку може бути застосовано банкрутство боржника. Однак у цьому випадку слід врахувати ряд важливих обставин. Так, за статистикою (на основі зарубіжної практики банкрутства боржників) при ліквідації боржника-банкрута вимоги кредиторів задовольняються на рівні 15% суми заборгованості, у той час, як ще два роки тому цей показник складав 20%.
Для підвищення якості кредитних вкладень комерційного банку вкрай важливо розробити та відпрацювати систему роботи по виявленню проблемних позик і прогнозуванню їх появи. Вказана система повинна базуватись на таких ключових блоках:
1. посилення стандартів оцінки якості позик (особливо на стадіях аналізу кредитної заявки позичальника та її виконання) та контроль за зміною платоспроможності позичальника;
2. постійний моніторинг факторів економічного середовища, які впливають (чи можуть негативно впливати) на фінансово-господарську діяльність позичальника.
Головне завдання першого блоку роботи — чітке формулювання сигнальних індикаторів, які допомагають у кредитному процесі виявити потенційно проблемні позики. Приблизний перелік запропонованих сигнальних індикаторів , на які слід звернути першочергову увагу при виявленні потенційно проблемних позик представлено на рис. 4.3.
Рис. 4.3. Перелік індикаторів для ідентифікації потенційно проблемних позик у кредитному портфелі комерційного банку
Передусім, важливо враховувати інформацію, не обмежуючись звітами про фінансово-господарський стан, що надаються власне позичальником. Банк повинен протягом усього строку дії кредитного договору підтримувати ділові контакти з позичальником, здійснювати перевірку на місцях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних та статистичних матеріалів, здійснювати перевірки стану збереження заставленого майна. При цьому відповідними працівниками банку можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної безпосередньо від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій.
При проведенні на місці перевірок цільового використання кредиту, банк повинен, перш за все перевірити факт отримання прокредитованих цінностей на підставі бухгалтерської звітності позичальника та визначити фактичне їх місцезнаходження. У зв’язку з цим, перевірки цільового використання коштів мають проводитись відповідним підрозділом комерційного банку у строки, максимально наближені до строків надходження прокредитованих цінностей відповідно до техніко-економічного обґрунтування (бізнес-плану), наданого позичальником при отриманні кредиту.
При проведенні перевірки на місці здійснюється аналіз достовірності наданої позичальником періодичної інформації прохід виконання заходу, що кредитується. Перевірками цільового використання кредитних коштів і перспектив їх повернення в обов’язковому порядку повинно бути охоплено 100% укладених кредитних угод.
Якщо результати систематичного контролю свідчать про погіршення фінансового стану позичальника і про можливість затримки у розрахунках по кредиту, то питання виконання умов кредитного договору підлягає розгляду керівництвом банку та позичальника. У таких випадках позичальнику може бути запропоновано розглянути можливість скорочення видатків, прискорення реалізації продукції, реалізації залишків товарно-матеріальних цінностей, збільшення інших надходжень, стягнення дебіторської заборгованості, надання кредитної допомоги дебіторам для розрахунків з постачальниками, погашення кредиту за рахунок коштів на невідкладні потреби.
Одночасно з цим банк разом з позичальником складає графік погашення заборгованості по кредиту та нарахованих відсотках. Якщо графік погашення заборгованості не виконується, банк докладає додаткових зусиль щодо повернення кредиту та сплати відсотків (можливе створення тимчасової групи для пошуку шляхів виходу з кризового стану, до якого разом з керівництвом підприємства входять працівники кредитного підрозділу та служби безпеки банку).
У разі погіршення фінансово-господарського стану позичальника, виявлення фактів, що вказують на нецільове використання коштів, отриманих в кредит, ухилення від контролю банку, недостовірності звітності чи запущені бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення раніше отриманого кредиту, комерційний банк може достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язання позичальника по кредитному договору у порядку, встановленому чинним законодавством.
Вивчення причин виникнення загрози невиконання умов кредитної угоди здається дуже важливим, оскільки саме воно має змогу виявити коло питань та проблем, які необхідно вирішувати банківським менеджерам для нормалізації ситуації з якістю банківських активів. На практиці кредитні працівники комерційних банків, як правило, при розгляді заявок на кредит обмежуються типовим переліком показників фінансово-господарського стану потенційних позичальників, що обраховуються за даними балансу. Однак подібний перелік показників не завжди підтверджує реальну платоспроможність підприємства-позичальника.
Саме тому прогнозування випадків порушення чи невиконання позичальником умов кредитної угоди повинно передбачати відповідні прийоми та методи економічної експертизи в аналітичній роботі комерційного банку. Передусім, ці методи повинні базуватись на наступних принципах:
1. Предметом аналізу має бути раельний рух грошових коштів позичальника, який складається із фактів списання та зарахування грошових коштів на його рахунки, а також інкасування в банку готівки. При цьому аналіз руху коштів по рахунках підприємства-позичальника повинен здійснюватись за його попочними рахунками, які відповідають балансу банку за кожен день, і ні в якому випадку не підмінюватись первинними розпорядчими документами, складеними від імені першої особи підприємства-позичальника з відповідними підписами та відбитками печатки.
2. Значення записів у платіжних дорученнях слід аналізувати за їх економічним змістом, виходячи із закономірностей грошового обороту, на віднінну від формальних ознак відповідності вомогам Цивільного кодексу України, до яких відноситься посилання в платажних документах на письмову форму угоди (обумовленість такого посилання не може замінити економічну характеристику руху реальних грошей).
Закономірності грошового обороту проявляються в самому характері платежу позичальника, який може бути здійснений з метою товарно-еквівалентного чи безеквівалентного характеру. Торарно-еквівалентний характер платежів передбачає їх відносно швидке відшкодування за рахунок сплаченої покупцем продажної вартості товарів, робіт чи послуг. Такому характеру платежів відповідають оборотні кошти позичальника та витрати, пов’язані з придбанням товару, обслуговуванням виробництва та обігу (поточні витрати).
До ознак еквівалентності платежів відносять:
зустрічний товарообіг (виконання робіт, надання послуг);
відповідність витрат позичальника доходам від продажу продукції, виконання робіт, надання послуг.
Безеквівалентний характер платежів означає наявність різниці у часі від подібного роду витрат (капітальні витрати, статутні капітали). Такий же характер носить остаточне використання коштів (нприклад, на соціальні виплати чи сплату податків.
3. Результати економічного аналізу змісту виконаних платіжних документів повинні бути співставлені з підсумковими даними бухгалтерського обліку та звітності позичальника, які є в наявності у банку. Таке співставлення допоможе виявити відхилення у бухгалтерському обліку та балансі від реальних активів та пасивів позичальника.
Застосування економічних експертиз в аналітичній роботі комерційногобанку, на нашу думку, сприяло б своєчасному виявлення цілеспрямованого відтоку та вилучення грошових коштів позичальника, які є фінансовим джерелом виконання його зобов’язань перед банком та своєчасному упередженню збитків банку від невиконання позичальником зобов’язань по кредитній угоді. Значно полегшити та підвищити ефективність таких досліджень, сприяючи упередженню неповернення кредитів, могли б стати більш жорсткі вомоги до позичальників щодо надання можливостей контролю за виконанням зобов’язань їх контрагентами, закладені в кредитні угоди, а також організація взаємодії між комерційними банками, клієнти яких знаходяться в контрагентських відносинах один з одним.
Моніторинг факторів економічного середовища, що впливають (чи можуть впливати) на погіршення фінансово-господарської діяльності позичальника — другий важливий блок роботи по упередженню появи проблемних кредитів.
Фактори, вплив яких може погіршити фінансово-господарський стан позичальника, за характером своєї дії та масштабами впливу, як правило незалежні від комерційного банку. Однак рання ідентифікація проблемних ділянок діяльності позичальника вкрай важлива для комерційного банку: адже є можливість задіяти фахівців комерційного банку для розробки практичних рекомендацій, направлених на стабілізацію фінансового стану позичальника та недопущення появи простроченої заборгованості позичальника перед банком, розробити програму дій, направлену на погашення заборгованості позичальника перед банком у повному обсязі та у встановлені строки. Комерційний банк у такому випадку, за згодою сторін, може взяти на себе функції контролю за рухом коштів позичальника або ж консультанта у випадках прийняття важливих управлінських рішень.
Як доводить банківська практика, у більшості випадків на етапі ранньої ідентифікації проблеми у фінансово-господарській діяльності позичальника, останній ще не втратив здатність відповідати по своїх зобов’язаннях перед банком. За такої ситуації комерційний банк може розглядати питання про зміну умов кредитного договору. Нові умови, насамперед, стосуються графіку погашення кредиту та відсотків за ним, а також взаємоузгоджених заходів банку та позичальника з метою ліквідації проблемного кредиту.
На нашу думку, для вирішення питання проблемної заборгованості необхідно:
заборонити зміну процентної ставки за довгостроковими кредитами і прив’язати її до ставки Національного банку тільки на момент кожної сплати відсотків. Норматив довгострокового кредитування може і не виконуватись, але тільки у разі, якщо на банк немає нарікань з боку потенційних позичальників про ненадання кредиту за умов усіх наявних перспективних проектів, надійних партнерів, науково обґрунтованого бізнес-плану. Таким чином, уведення цього нормативу дасть змогу банку перспективно інвестувати позичальників з метою їхнього подальшого піднесення, для економіки в цілому — це шанс технічного переозброєння підприємств, модернізації матеріально-технічної бази, підвищення їх конкурентоспроможності та шанси виходу на зовнішні ринки. Отже, реалізація, на наш погляд, цієї пропозиції дасть змогу економіці в цілому розв’язати багато проблем її функціонування і відкриває реальні шанси розвитку;
необхідно частіше переглядати структуру кредитного портфеля і вести постійну роботу з клієнтом щодо погашення проблемної заборгованості при неприйнятності пропозицій для керівництва банку;
організовувати постійний моніторинг проблемних клієнтів і здійснення невпинного аналізу діяльності своїх позичальників;
заміщати пропозиції договору застави власне сам договір застави договором на зворотній викуп предмета запропонованої застави, що забезпечить більшу зацікавленість позичальника в погашенні проблемної заборгованості, адже позичальник може і не допустити проблемної заборгованості, але втратити через затримку хоча б на один день погашення заборгованості предмет застави;
дозволити банкам оформляти цей вид заборгованості векселями власної емісії, що знизить залежність банку від наслідків впливу непогашення заборгованості у повному обсязі;
впроваджувати довгостроковіше кредитування проблемних клієнтів, їхніх потреб під жорстким контролем банку;
впроваджувати кредитування клієнтів певними траншами під виконання ними вимог банку та за результатами діяльності на ринку й залежно від необхідності позичальника в тій чи іншій кількості кредитних ресурсів.
4.3. Кредитні ризики, шляхи їх мінімізації та методи управління у Червоноградській філії “ПриватБанк”

Аналіз кредитних ризиків є в край необхідним, оскільки супроводжують фінансово-кредитну діяльність. За умов нестабільності економічної ситуації управління кредитними ризиками мають безпосереднє практичне значення для комерційних банків. Мінімізація кредитних ризиків може здійснюватися наступними способами та їх комплексною дією:
1. Підвищення обґрунтованості оцінки кредитоспроможності клієнта. В умовах економічної кризи даний метод є необхідним, але недостатнім, оскільки рейтинг клієнта може різко змінюватися за доволі короткий термін. Тому необхідна комплексна оцінка фінансового стану потенційного боржника і прогнозні дані про його грошові потоки.
2. Зменшення розмірів кредитів (лімітування кредитів), які видаються. Даний спосіб застосовується у тих випадках, коли банк не має повної впевненості в достатній кредитоспроможності боржника, але при цьому ступінь і рівень втрат від видачі кредитів спів розмірний із відповідними збитками від втраченої вигоди.
3. Залучення достатнього забезпечення. При співрозмірності оцінки вартості заставленого майна із розміром наданих кредитів такий метод практично повністю гарантує банку повернення виданої позики і одержання процентів за нею.
4. Розробка та проведення заходів по нагляду та контролю за наданими кредитами. При найменших “сигналах” погіршення фінансового стану боржника необхідно вживати адекватних заходів щодо “порятунку” наданих кредитів.
5. Проведення аналізу якості кредитного портфеля і на його основі розробка напрямків диверсифікації кредитних відносин.
Для їх мінімізації у ЧФ ЗАТ КБ “ПриватБанк” пропонується застосувати такі методи:
визначення якості забезпечення кредиту;
зважування кредитів за ступенем ризику;
регулярний аналіз платоспроможності позичальника на кожному етапі кредитування;
диверсифікація кредитних вкладень;
оперативність заходів стягнення боргу.
Управління ризиком передбачає здійснення ряду процесів і дій, що реалізують цілеспрямований вплив на ризик. До них можна віднести збір і обробку даних із різних аспектів ризику, визначення ймовірності настання ризикових подій, виявлення ступеня та розміру ризику, вибір прийомів управління ризиком і способів його зниження. Схему процесу управління ризиком зображено на рис. 4.4.
Наведені на рис. 4.4 етапи процесу управління ризиком можна поділити на дві групи – аналіз ризику та заходи з усунення та мінімізації ризику. Аналіз ризику передбачає збір та обробку даних із різних аспектів ризику, кількісний та якісний його аналіз. Здобута на цьому етапі інформація має бути достовірною, якісно повноцінною та своєчасною. Відсутність повної інформації – один із основних факторів ризику, а прийняття рішень за умов неповної інформації є джерелом додаткових витрат. Необхідно врахувати фактор часу – отримання повної та достовірної інформації вимагає значних його витрат, а рішення переважно доводиться приймати в обмежені терміни. Тому в процесі збору та обробки інформації з різних аспектів ризику необхідно дотримуватись оптимального співвідношення між повнотою та якістю інформації і вартістю її отримання. Іноді економічно доцільніше працювати з неповною інформацією, ніж збирати практично повну, але надто дорогу інформацію, що вимагає до того ж недопустимих витрат часу. Для цього потрібно порівняти можливі втрати в результаті неповноти інформації з вартістю отримання додаткової інформації для прийняття певного рішення. Особливо важливу роль відіграє інформація у процесі якісного та кількісного аналізу ризику. Якісний аналіз передбачає виявлення джерел та причин ризику, ідентифікацію всіх можливих ризиків, з'ясування практичної вигоди і негативних наслідків, що можуть настати в результаті реалізації рішення, що
Рис. 4.4. Процес оптимізації управління кредитним ризиком
містить ризик. Результати якісного аналізу є важливою вихідною інформацією для здійснення кількісного аналізу. Кількісний аналіз передбачає числове вираження окремих ризиків. На цьому етапі визначаються числові значення ймовірності настання ризикових подій і їх наслідків, кількісно оцінюється ступінь (рівень) ризику, зокрема допустимий у конкретному випадку.
Методи управління кредитним ризиком банки здійснюються на двох рівнях:
на рівні кожної окремої позики;
на рівні кредитного портфеля в цілому.
Методи управління кредитним ризиком банку представлено на рис. 4.5.
Рис. 4.5. Методи управління кредитним ризиком банку
Важливим методом контролю за кредитним ризиком є запровадження лімітів. Стандартних, прийнятих для всіх банківських установ, лімітів ризику немає. Вони встановлюються кожною установою залежно від специфіки її діяльності. Притому встановлюються, визначаються і процедури перегляду лімітів, затвердження нових видів фінансово-кредитних продуктів. Водночас оцінювання нових видів продуктів передбачає: визначення ступеня нового в них; формалізований процес, у тому числі схвалення кредитним комітетом; опис виду продукту, що відповідає вимогам ринку й стратегії діяльності; наслідки управління ризиком і процедури його виміру, управління та контроль за ризиком4 бухгалтерські, податкові та юридичні наслідки; вимоги до суміжних систем.
Система контролю повинна бути зорієнтована на те, щоб нові операції відбувались лише після визначення реальної можливості оптимального використання кредитної лінії. Отже, процедури надання кредитів мають проводитися тільки за наявності у партнера належних юридичних прав і повноважень укладати відповідні угоди.
У стратегії управління кредитним ризиком дедалі більшу і суттєвішу роль відіграє диверсифікація, яка є одним із універсальних методів мінімізації кредитного ризику. Певною мірою проблема диверсифікації кредитних операцій регламентується Національним Банком України через систему економічних нормативів, що безпосередньо обмежують максимальний розмір заборгованості та роблять її диверсифікацію неминучою.
На нашу думку, прийнятнішою є диверсифікація одночасно суми та строків кредитної заборгованості. Так, у наданні чималого кредиту одному позичальнику на тривалий термін закладено значно більше ризику для стабільності філії, ніж у поетапному кредитуванні на ту ж суму та термін. Така диверсифікація сприятиме істотному зниженню ризику за рахунок підвищення фінансового стану боржника, коли подальше кредитування потребуватиме додаткового забезпечення, або у разі несподіваних змін кон’юктури ринку, що потребуватиме підвищення плати за кредит чи скорочення терміну наступного траншу.
Що стосується диверсифікації кредитної діяльності через збільшення кількості позичальників, то найвищого ефекту можна досягти при кредитуванні позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. При цьому зниження доходів за певною групою клієнтів компенсуватиметься підвищенням доходів від обслуговування інших, що стабілізуватиме дохідну базу.
Для забезпечення повернення кредитів і відсотків за ними у філії необхідно проводити:
аналіз кредитоспроможності і фінансового стану позичальників. Із цією метою необхідно систематично (що передбачено договором) надавати банку свій баланс за останній звітній період, звіт про фінансові результати та іншу фінансову інформацію, яка відображає фінансову діяльність;
періодичну провірку стану заставленого майна, яке має характеризуватися високою ліквідністю, тривалим терміном зберігання, стабільною ціною, невисокими витратами на зберігання та реалізацію застави .
Якщо спостерігається погіршення ситуації хоча б за одним із перелічених вище критеріїв (що може призвести до збільшення кредитного ризику), необхідно терміново вживати необхідних заходів. До найтиповіших серед них можна віднести:
накладання штрафу або застосування пені за нецільове використання кредитних коштів і несвоєчасну сплату відсотків;
дострокова вимога повернення суми кредиту та сплати відсотків за ним.
Викладену вище методику зображено на рис. 4.6.
так ні


Рис. 4.6. Алгоритм аналізу кредитоспроможності і фінансового стану позичальника
4.4 Оцінка ефективності та вдосконалення методики кредитування у Червоноградськійфілії “ПриватБанк”
Розв'язувати проблеми підвищення ефективності кредитної діяльності менеджери банків можуть спираючись на власні знання та досвід, а також на сторонні поради й рекомендації, використовуючи досвід інших банків. У сучасних умовах для оперативного прийняття виважених і дієвих управлінських рішень цей інструментарій не завжди достатній. Вживання непереконливих заходів може не лише не поліпшити результативних показників кредитної діяльності банку, а й поглибити наявні проблеми і створити додаткові складності. Тому важливо не просто виявити проблеми чи розробити типові рекомендації для їх розв'язання, а й знайти методологічне забезпечення, за допомогою якого реальний банківський сектор зможе найдостовірніше оцінювати ефективність власної кредитної діяльності. Рішення не повинні прийматися навмання, інтуїтивно. Обов'язковою передумовою їх правильності щодо оптимізаиії будь-якого напряму діяльності банку є вміння давати обгрунтовану об'єктивну кількісну оцінку ефективності окремих видів діяльності.
Саме кількісну, бо застосування таких епітетів, як "високоефективна" чи "низькоефективна" щодо кредитної діяльності, не забезпечує належної диференціації рівня ефективності без підтвердження їх конкретними цифрами. Тим більше, що кредитна діяльність банку є діяльністю суто економічного, а не мистецького змісту. Тільки за результатами оцінки ефективності можна дослідити фактори, котрі зумовили її, і, як наслідок, розробити заходи щодо її підвищення (рис. 4.7).
Рис. 4.7. Етапи комплексного аналізу ефективності кредитної діяльності банків
За таких умов нагальною стає розробка методичного забезпечення для оцінки ефективності як кредитної діяльності будь-якою банку в цілому, так і певного кредитного проекту зокрема, бо це є одним із важливих інструментів управління прибутковістю банку.
Здійснити оцінку ефективності кредитної діяльності банку або окремого кредитного проекту спершу видається досить простим завданням, якщо використовувати загальновідомі підходи до оцінки економічної ефективності.
Насамперед треба зазначити, що у довідковій літературі економічна ефективність визначається як результативність економічної діяльності, реалізація економічних програм і заходів, що характеризується відношенням отриманого економічного ефекту (результату) до витрат ресурсів, які зумовили одержання цього результату.
Відповідно, економічним ефектом є корисний результат економічної діяльності, зиск від неї, що обчислюється як різниця між грошовим доходом від цієї діяльності та грошовими витратами на її здійснення.
Отже, обчислення ефективності будь-якого економічного процесу має здійснюватися за допомогою показника, який концептуально визначається формулою:
(4.1)
де Е — ефективність;
Р — результат (ефект);
В — ресурси, або витрати, що забезпечують отримання результату.
Наведена формула виражає показник абсолютної ефективності, коли використовуються повні величини витрат і результатів. В економічній практиці застосовують також показник порівняльної ефективності, який визначається за допомогою порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них.
Залежно під того, що співвідноситься з ефектом, — поточні виграш чи обсяг використаних ресурсів, визначення ефективності загалом будь-якого економічного процесу здійснюється відповідно до витратних або ресурсних підходів.
Дослідженню ефективності використання кредитних коштів приділяється значна увага, бо економічна обґрунтованість отримання позичальником кредитної підтримки банку є головною передумовою виникнення кредитних відносин узагалі.
Не применшуючи значимості оцінки ефективності кредитування з точки зору інтересів позичальників, вважаємо за необхідне наголосити на важливості оцінки кредитної діяльності банків і з погляду їхні інтересів, що зумовлено ринковими перетвореннями.
Отже, ефективність кредитної діяльності банку — це її результативність, яка характеризується відношенням економічного ефекту (результату) до ресурсів або витрат, що забезпечили отримання цього результату.
Згідно з вишенаведеним критерій ефективності кредитної діяльності банку може бути сформульований у загальному вигляді як максимум ефекту з кожної одиниці ресурсів чи витрат або як мінімум ресурсів чи витрат на кожну одиницю ефекту.
Вже при визначенні ефективності кредитної діяльності банків ми дійшли висновку, то вона може оцінюватися у різних аспектах. Для того, щоб забезпечити системність у подальшому дослідженні, розглянемо основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак за допомогою схеми, поданої на рис.4.8 .
За ознакою часу ефективність кредитної діяльності банків можна розглядати як перспективну (попередню, планову, прогнозну) та ретроспективну (фактичну, історичну).
Визначення перспективної ефективності проводиться до здійснення кредитних операцій. Особливого значення її обчислення набуває при розгляді окремого кредитного проекту. Обґрунтований розрахунок результативності кожного кредитного проекту є вагомим важелем у процесі остаточного прийняття рішення про доцільнсть його реалізації. Результати оцінки ефективності окремих кредитних проектів на стадії розгляду дають змогу визначати ефективність різних варіантів кредитних вкладень, шо є підставою для обрання найдоцільніших управлінських рішень.
Оцінку ефективності кредитного проекту на етапі аналізу можна розглядати і як інструмент обгрунтування вартості кредиту на рівні, достатньому для забезпечення відповідного рівня кінцевої ефективності. Нині рівень плати за кредит визначається переважно з урахуванням зовнішніх факторів: облікової ставки, ставки банків-конкурентів тощо, а от внутрішні фактори враховуються недостатньо, тобто здебільшого визначаються інтуїтивно. Інколи встановлений рівень процентної ставки та комісійної винагороди, наперший погляд, здатний забезпечити прибутковість проекту, але фактично при врахуванні усіх доходів і витрат (прямих і непрямих) виявляється збитковим.
Отже, перспективна ефективність є чи не найважливішою у забезпеченні остаточної ефективності не лише на рівні кредитного проекту, а й усіх інших об'єктів оцінки — за видами кредитів, кредитним портфелем, кредитною діяльністю банку загалом. Тобто перспективна оцінка ефективності необхідна для обгрунтування управлінських рішень і планових завдань, а також для прогнозування майбутнього й оцінки очікуваного виконання запланованих результатів і попередження небажаних.
Вплив перспективної ефективності на ретроспективну відображає тільки один напрямок тісного й багатогранного взаємозв'язку між ними. Можливість передбачати перспективну ефективність лає нам саме аналіз ретроспективної ефективності. У плані розгляду їхніх взаємозв'язків він є основою перспективного аналізу.
Ретроспективна ефективність, у свою чергу, поділяється на потомну (ситуативну, оперативну) та заключну (підсумкову, результативну, кінцеву).
Оцінка поточної ефективності відбувається у часі між видачею кредиту і його погашенням. Мета такої оцінки — оперативно виявити недогляди й ужити відповідних заходів щодо їх усунення. Кредитна діяльність банку в умовах ринкової економіки характеризується динамічністю ситуації як внутрішньобанківських (операційних) факторів, так і факторів зовнішнього середовища. Тому оцінка поточної ефективності важлива як щодо кредитної діяльності банку в цілому, так і кожного кредитного проекту зокрема.
Вадою поточної ефективності є те, то на її показники значно вплітають фактори випадкового або короткотермінового характеру, то знижує рівень її об'єктивності й обмежує можливості використання результатів розрахунків для екстраполяції на гіпотетичний розрахунок заключної ефективності. Фактична оцінка останньої дає змогу комплексно узагальнювати досягнення, результати кредитної діяльності у певні періоди, розробляти заходи, спрямовані на зростання її ефективності.
Можливе використання показників заключної ефективності і в процесі визначення обсягів преміювання кредитних працівників та іншого персоналу банку, тобто рівень виплат визначатиметься залежно від досягнутого рівня ефективності кредитної діяльності.
Теоретично оцінювання ефективності кредитної діяльності банків може відбуватися за допомогою одного підсумкового показника або системи часткових показників. Можливе одночасне використання як підсумкових, так і часткових показників. Тобто останні можуть використовуватися як допоміжні (непрямі) при розрахунку підсумкових показників або ж доповнювати їхні характеристики.
При визначенні підсумкових показників ефективності кредитної діяльності їхні результати матимуть виключно вартісний характер. Водночас деякі часткові, допоміжні показники матимуть натуральне вираження, наприклад, співвідношення між кількістю розглянутих кредитних проектів і кількістю кредитних аналітиків, шо забезпечували їхній розгляд. Прикладом натуральновартісного вираження часткових показників ефективності може бути співвідношення між адміністративними витратами на кредитну діяльність і кількістю кредитних проектів.
Західний банківський менеджмент свої рішення постійно звіряє з показниками ефективності (своїми і конкурентів), котрі й визначають мету або напрямок управлінських впливів. Задаючи кожному підрозділові банку (поряд з об'ємними) конкретні показники ефективності, вони прагнуть, щоб усі служби працювали як одна команда на загальний результат.
Оцінювання ефективності кредитної діяльності на рівні окремого банку дає змогу досліджувати цей вид діяльності не лише в цілому по банку, а й на рівні його структурних підрозділів, шо є досить зручним інструментом для порівняльного аналізу результативності їхньої діяльності.
Аналогічні можливості для порівняльного аналізу результативності мають показники ефективності, визначені у різних групах банків. На регіональному та місцевому рівнях порівняння показників ефективності кредитної діяльності різних банківських установ можуть використовуватися їхніми центральними офісами у процесі встановлення причин досягнутого рівня таких показників. Якщо показники ефективності філії найнижчі у певному регіоні порівняно з аналогічними показниками конкурентів, це свідчить про низький рівень ефективності менеджменту цієї установи. Якшо ж показники ефективності філії найнижчі у системі певного банку і водночас найкращі у регіоні, не свідчить про регіональну проблемність у кредитній діяльності, а не про проблему ефективності менеджменту філії.
Оцінка ефективності за вилами кредитних операцій надає менеджменту банків можливостей щодо об'єктивного визначення пріоритетності у напрямах кредитних вкладень, не забуваючи при цьому про дотримання певного рівня їхньої диверсифікації.
З відмовою від адмістративно-командного управління господарськими процесами, переходом до ринкових відносин, появою і розвитком новій форм власності, комерціалізацією банківської справи принципово змінилась і роль кредиту в економіці. Необхідність безперебійного і своєчасного горизонтального перерозподілу тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку зумовила зростання значення банків, які перетворились з контролюючих органів держави на нову самостійну сферу підприємницької діяльності. Налагодження відносин між банком і позичальниками на партнерських взаємовигідних засадах, видача банком кредитів у межах реально залучених ресурсів економічна зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у ефективному використанні наданих в позику коштів стали причиною перегляду традиційних форм організації позичкових операцій банків та появи принципово нових підходів до методів кредитування, більш адекватних ринковій системі господарювання.
В сучасних умовах комерційні банки практично повністю відмовилися від методик кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкової організації кредитування, що застосовувались раніше. Визначальною особливістю сьогоднішньої системи позичкових операцій банків є перехід від пооб'єктного кредитуваня, пов'язаного з наявністю запасів товарно-матеріальних цінностей і виробничих затрат, до кредитування суб'єкта, тобто конкретної юридичної або фізичної особи, яка потребує банківських позик на ті чи інші цілі своєї діяльності.
Основною рисою, що характеризує суб'єктний метод кредитування, є індивідуальний підхід банку до кожного позичальника. Якщо раніше головним моментом при видачі позик вважалась наявність певного об'єкту кредитування, а можливості повернення кредиту спеціально не аналізувались, так як виконання плану вважалось для цього цілком надійною гарантією, то в сучасних умовах банки головну увагу приділяють попередньому контролю за діяльністю кожного потенційного позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту та прогнозуванню ризику його 'непогашеная. З цією метою банк ретельно вивчає репутацію позичальника, своєчасність погашення ним раніше отриманих позик і виконання інших зобов'язань. Вивчається і фінансовий стан господарства, стан оборотних коштів, інвестиційні плани і можливості, організація роботи щодо підвищення фондовіддачі та рентабельності.
Після перевірки вказаних моментів банк приймає рішення про можливість і доцільність видачі позики клієнту. При позитивному вирішенні даного питання між банком і позичальником укладається кредитний договір, в якому зазначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок ного видачі і погашення, форма забезпечення зобов'язань, процентні ставки і порядок їх оплати, права і відповідальність сторін щодо видачі і погашення кредиту.
Суб'єктний метод кредитування носить принципово новий характер, який докорінно відрізняється від кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкового методу. І хоча деякі спільні риси незначною мірою зберігаються, за основними якісними параметрами суб'єктне кредитування є практично неспівставним з методами організації кредитних відносин неринкового типу, які засновувались на кредитуванні об'єктів.
Діючий метод кредитування суб'єкта не є раз і назавжди застиглою формою організації кредитних відносин, досконалою у всіх своїх проявах. Постійна динаміка економічного середовища, необхідність пристосування суб'єктів ринку до змін кон'юнктури та основних умов господарської діяльності вимагають неперервного пошуку найбільш оптимальних способів організації відносин між банками та їх клієнтами.
Виходячи із закономірностей і тенденцій у кредитній сфері, доцільно було б виділити такі основні шляхи вдосконалення методики кредитування:
1. Комерційні банки, визначаючи пріоритети при кредитуванні того чи іншого суб'єкта, повинні орієнтуватися в першу чергу на якісні економічні критерії Його розвитку. Це означає, що банківські позики повинні видаватись насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких в найбільшою мірою зацікавлене суспільство.
На практиці дані критерії реалізуються у формуванні ринкового попиту на певний вид продукції, яка виробляється потенційним позичальником. Конкретним кількісним вираженням даного попиту можуть служити такі фактори, як динаміка цін на ті чи інші товари або послуги, кількість заявок на виробництво певних видів продукції та укладених у відповідності з цим договогрів і контрактів, а також коливання курсу цінних паперів компанії, що відповідає змінам потреб на ринку у товарах, які вона виробляє, та відображає рівень її прибутковості.
Ретельне вивчення і оцінка банком зазначених факторів дозволило 6 задовольнити інтереси не тільки конкретного позичальника у додаткових коштах, але і банку, оскільки це допомагає спрямувати кредитні вкладення на виробництво високоякісної продукції, характеристики якої відповідають потребам ринку. А це є гарантією повернення позичених коштів, забезпечує надійну платоспроможність клієнта і достатню прибутковість банку.
2. Позитивне вирішення питання про організацію кредитних відносин з певним клієнтом служить для банку основою для перевірки кредито- і платоспроможності позичальника та укладення з ним кредитного договору. В умовах, коли основою сучасного методу кредитування є індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин на перший план економічної роботи банку висувається оцінка кредитоспроможності позичальника як необхідна передумова для всіх подальших дій банку відносно даного клієнта. Оцінюючи можливість і готовність позичальника своєчасно погасити кредит з виплатою процентів, банк повинен чітко визначити ступінь ризику, який він може взяти на себе, кредитуючи даного клієнта. Реальна оцінка такого ризику можлива лише тоді, коли банк визначає рівень кредитоспроможності і платоспроможності позичальника не лише на даний час чи якісь періоди в минулому, але і на перспективу. Для цього банк повинен вимагати від позичальника надання будь-якої інформації, що стосується його комерційної діяльності.
3. В сучасних умовах всі основні питання, пов'язані з організацією, кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником шляхом укладення між ними кредитного договору. У зв'язку з цим банкам слід з особливою ретельністю шдходити до визначення всіх умов організації кредитних відносин, які фіксуються у договорі. Це стосується насамперед таких фундаментальних умов кредитної справи, як ціль, сума і строк кредиту, порядок його надання і погашення, форми забезпечення і плата за користування кредитом.
При встановленні оптимальних умов кредитування банкам слід було б особливу увагу звертати на такі основні моменти:
А) Ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції банку. Тому, банк при видачі позик повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які носять спекулятивний чи інший сумнівний характер і мають високий ризик. Надаючи позику, слід переконатися, що вона спрямовується на цілі, передбачені статутом компанії. Загалом цілі кредиту повинні визначати високі результати діяльності позичальника, що безпосередньо впливає на прибутковість власне банку.
Б) Визначаючи суму кредиту, банк повинен ретельно перевірити обгрунтованість заявки клієнта стосовно цього параметру. Основою для такої перевірки повинно стати глибоке знання економістами банку господарського і фінансового стану підприємства, можливостей його ліквідності та перспектив розвитку. Це дозволить правильно визначати розміри виробничих запасів і затрат, залучення матеріальних цінностей в оборот господарства, розміри власних оборотних коштів і потреби в залучених.
В) При оцінці строку, на який видається позика, банк повинен враховувати, що чим він довший, тим вищий ризик, з яким пов'язані перспективи погашення кредиту. Тому комерційні банки при оцінці обгрунтованості клопотання клієнта про отримання позики на той чи інший строк повинні всебічно проаналізувати потенційні можливості позичальника у реалізації програми, що кредитується, термін і перспективи її окупності.
Г) Порядок видачі і погашення позик повинен найбільшою мірою відповідати особливостям діяльності клієнта. При цьому слід чітко обумовити, яким чином (повною сумою чи частинами) видаватиметься кредит, чи буде він спрямований на оплату розрахункових документів чи на розрахунковий рахунок позичальника, за рахунок яких джерел буде погашатись позика - за рахунок отримання доходів чи від реалізації активів. Банк повинен при цьому перевірити, чи відповідають умови, запропоновані позичальником, його реальним можливостям.
Д) Визначаючи форму забезпечення кредиту, доцільно проаналізувати загальну можливість клієнта повернути позику в повному обсязі і у встановлений строк. Адже забезпечення кредиту банку - це надійна гарантія отримання прибутку і збереження його активів. У зв'язку з цим банки повинні серйозно підходити до визначення форм забезпечення позик, використовуючи різноманітні можливості щодо застави рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, інших активів, використання гарантій і поручительств, страхування ризику непогашення позик.
Е) Визначення плати за банківський кредит пов'язане із встановленням процентних ставок, а в деяких випадках і комісійної винагороди за позиками. Оцінка плати за користування кредитом в сучасних умовах повинна охоплювати комплекс факторів, який включає не лише строки і розміри кредиту, витрати за пасивними операціями і ступінь ризику, але і характер відносин між банком і позичальником, попит на позики, конкуренцію на ринку кредитних послуг, рівень інфляції та інші показники. В окремих випадках банк міг би практикувати і таку форму плати за кредит, як участь у прибутках позичальника, що отримуються від кредитованого заходу.
4. Особлива роль належить і систематичному аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який виступав би не тільки однією з форм контролю за цільовим і ефективним використанням господарствами банківських кредитів, але й сприяв би подальшому вдосконаленню методів кредитування, оскільки в процесі аналізу можуть бути виявлені не тільки упущення в діяльності підприємств, але і слабкі сторони тих чи інших форм кредитування.
Володіючи в ході кредитування і розрахунків достатньо широким колом показників про стан виробництва і фінансів кожного позичальника, банк має реальні можливості своєчасно виявляти і вказувати клієнту па можливі недоліки в його роботі, особливо якщо це стосується використання банківських позик, вносити пропозиції щодо поліпшення виробничо-фінансового стану господарства, рекомендувати конкретні шляхи покращення кінцевих економічних результатів його діяльності. На основі такого аналізу можуть визначатися окремі сторони подальшої організації кредитних відносин банку з тим чи Іншим позичальником та умови їх диференціації. Дієвість та результативність аналітичної роботи банку в кінцевому підсумку повинні визначатися цільовим і ефективним використанням виданих кредитів та своєчасним їх поверненням.
5. Перспективною формою організації кредитних відносин банку з позичальниками, що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, може стати відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Відкриття кредитної лінії, як правило, свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і є досить вигідним методом кредитування для кожного з них. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках утриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для офрмлення кожної кредитної угоди зокрема. Банк, крім скорочення витрат на видачу окремих кредитів, має можливість детальніше контролювати діяльність позичальника в процесі кредитування.
Видача позик шляхом відкриття кредитної лінії значно відрізняється від кредитування сукупного об'єкту а межах планового розміру кредиту, що донедавна мало місце в нашій країні. Кредитування сукупного об'єкту застосовувалось практично до всіх без винятку клієнтів банку мало здебільшого автоматичний характер, спрямований на забезпечення планових потреб підприємств у позичених коштах. Водночас кредитна лінія відкривається банком лише найбільш надійним позичальникам після ретельної перевірки їх фінансового стану, тобто і в цьому випадку строго витримується індивідуальний підхід банку до кредитування кожного окремого суб'єкта.
6. Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту - ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів; бізнес-планів І плаців реалізації продукції фірми-позичальннка.
При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється в міру надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо по рахунку клієнта може періодично змінюватись на дебетове і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності.
Основною перевагою овердрафту, окрім економії витрат, пов'язаних з оформленням видач звичайних позик, є те, що клієнт по суті платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку. В результаті досягається значна економія коштів внаслідок короткочасного і перехідного характеру кредиту. Овердрафт є найбільш зручним методом кредитування, що дозволяє клієнту вирішувати проблеми фінансування короткострокової заборгованості в періоди, коли його витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок.
У нашій країні в окремі періоди використовувались методи кредитування, подібні до овердрафту. Так, до проведення кредитної реформи 1930-32 рр. досить поширеними у банківській практиці були єдині рахунки - контокоренти, на яких відображались всі операції банку з клієнтом (з одного боку - всі платежі клієнта і позики банку, а з іншого - всі надходження ні рахунок). Пізніше, у 1966-84 рр. частина колгоспів кредитувалась за єдиним активно-пасивннм рахунком, який по суті був тим же контокорентом. Однак, вітчизняна практика застосування контокоренту не виправдала себе в обох випадках. Основний недолік даного методу кредитування полягав у автоматизмі при видачі позик, що досить часто призводило до покриття за рахунок ресурсів банку упущень і фінансових проривів в роботі господарств. У зв'язку з цим контокорент час було замінено окремими розрахунковими І позичковими рахунками для кожної організації.
Як свідчить зарубіжна банківська практика, овердрафт (контокорент) повинен застосовуватись в основному лише у відносинах з найбільш надійними, першокласними позичальниками з високим рівнем платоспроможності, яка не викликає у банку сумнівів. В нестабільній економічній ситуації цього правила повинні дотримуватись і вітчизняні комерційні банки, запроваджуючи більш прогресивні методи кредитування, що відповідають сучасним вимогам клієнтів.
Таким чином, організація банківської роботи щодо визначення оптимальних умов і методів кредитування повинна бути спрямована в першу чергу на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого повинно стати найбільш ефективне використання наданих в позику коштів, що позитивно відображається на загальному стані економічного розвитку країни в цілому.
Дану методику кредитування представлено на рис. 4.9.
так ні

Рис.4.9. Вдосконалення методики кредитування Червоноградською філією “ПриватБанк”
4.5. Рекомендації щодо організації надання кредиту Червоноградською філією “ПриватБанк” для конкретного позичальника
Свою процентну політику Червоноградська філія “ПриватБанк” будує на основі грошово-кредитної політики держави, враховуючи вплив на рівень ринкової ціни процента з боку НБУ. Рівень позичкового процента визначається банком з врахуванням середнього рівня оплати за залучені ресурси, витрат, об’єкту кредитування, платоспроможності клієнта, ступеня ризику, стану попиту на кредит і терміну його надання, можливості додаткового залучення кредитних ресурсів, рівня інфляції.
75% кредитів, наданих у 2004 році ЧФ “ПриватБанк” становили кредити, надані суб’єктам господарювання. Особливістю надання кредитів суб’єктам господарювання в поточну діяльність є те, що:
кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню доходність у конкретній галузі економіки;
кредит надається тільки під якісне забезпечння (понад 150% від суми кредиту);
видача здійснюється після повного погашення позичальником заборгованості за попереднім кредитом.
Прийняти рішення про доцільність надання кредиту в розмірі (Р) 12 млн.грн., терміном на (Т) I-III квартали з відсотковою ставкою (і) 25%. Надлишкова вартість застави (із) 30%. Визначимо чистий прибуток та чистий дохід банку при умові, що покриття кредиту поквартальне.
Для розрахунку використаємо наступні дані. Кошти позичальника, які він може використати на покриття кредиту:
1.1. Обсяги виробництва та реалізації продукції за рік (Qp) 15 тис. шт. за ціною (Цi) 400 грн., обов’язкові платежі (Оп) 25% ;
1.2. Грошова частина статутного фонду (Sст) 40 млн. грн., доля можливого залучення фонду ((ф) 5% терміном до 25 днів;
1.3. Високоліквідні активи у вигляді середньомісячного залишку грошей в касі підприємства на кінець місяця (Sзал) 40 тис. грн. та дорогоцінних металів на суму (Sдор) 4 тис. грн.;
1.4. Кошти позичальника на депозитному рахунку до запитання (Дз) 15тис. грн.;
1.5. Кошти на поточному рахунку, середньомісячне позитивне сальдо (Sп зал) 4 тис. грн.;
1.6. Реалізація повторного пакету акцій у кількості (nа) 12 тис. шт. за номіналом (Ца) 1000 грн.Реалізіція акцій (Ткв) у II кварталі;
1.7. Чистий дохід від комерційних операцій (Дчк) 200 тис. грн.;
Сума поточних активів позичальника (Ап) 24 млн. грн., сума поточних зобов’язань (Зп) 27 млн. грн.;
Плановий балансовий прибуток банку (Прб) 12% від чистого доходу. Обов’язкові платежі з валового доходу (Опб) 20%. Прибутковий податок (Под) становить 25%.
Встановимо доцільність кредитування за можливістю покриття кредиту, вартістю застави, видом фінансової стратегії та сформулюємо пропозиції банку щодо зміни умов кредитування та зробимо остаточний виcновок.
Проведемо відповідні розрахунки.
Розрахуємо, яку суму необхідно буде погашати позичальнику щоквартально.
S=P*(1+t/k*і) (4.2)
де S - нарощена сума грошей;
P - вихідна база, сума позики;
t - тривалість позики в днях;
k - часова база, кількість днів в році;
і - процентна ставка.
I квартал:
SI=12/3*(1+90/365*0.25)=4,247 (млн. грн.)
II квартал:
SII=12/3*(1+91/365*0.25)=4,249 (млн. грн.)
III квартал:
SIII=12/3*(1+92/365*0.25)=4,252 (млн. грн.)
Усього позичальнику неохідно буде сплатити банку таку суму:
S=SI+SII+SIII (4.3)
де SI, SII, SIII — сума боргу за I,II,III квартали відповідно.
S = 4,247+4,249+4,252 = 12,748 (млн. грн.)
Отриманий в банку кредит у розмірі 12 млн.грн., позичальник спрямовує на розширення вриобництва. Зарахунок цих коштів він зможе виготовити додаткову кількість продукції. Обчислимо очікуваний приріст виробництва.
Qдод=P/Ці (4.4)
де Qдод - очікуваний приріст виробництва;
P - сума кредиту;
Ці - ціна одиниці продукції.
Qдод = 12 000 000/400 = 30000 (шт.)
Обчислимо чистий прибуток, який отримує підприємство за рахунок розширення виробництва :
ЧП дод = ВД дод*(1-Оп) (4.5)
де ЧП дод - чистий прибуток від реалізації додатково виробленої продукції;
ВД дод - валовий дохід від реалізації додатково виробленої продукції;
Оп - обов’язкові платежі.
ЧП дод =12*(1-0,25) = 9 (млн. грн.)
Отже, якщо позичальник спрямує, отриманий кредит у розмірі 12 млн. грн., на розширення виробництва, то отримає додатковий прибуток у розмірі 9 млн. грн., який у подальшому зможе використати на покриття кредиту.
Розрахуємо, яким чином позичальник буде погашати отриманий кредит щоквартально.
I квартал:
В I кварталі позичальник, здійснивши основну реалізацію, отримає чистий прибуток від основної реалізації. Розрахуємо його величину.
Валовий дохід становитиме:
ВД=Qp*Ці (4.6)
ВДI = 15000 шт.*400 грн.*90/365 = 1,479 (млн. грн.)
Чистий прибуток від основної реалізації за I квартал :
ЧПI = ВДI*(1-Оп) (4.7)
ЧПI = 1,479*(1-0,25) = 1,109 (млн. грн.)
Позичальнику в I кварталі необхідно покрити 4,247 млн. грн.. На це він може використати такі кошти:
Чистий прибуток від основної реалізації за I квартал (ЧП1) - 1,109 млн. грн.;
Частину чистого прибутку від розширення виробництва (ЧПдод) - 3,138 млн. грн.
Сума цих коштів дорівнює 4,247 млн. грн., тобто їх достатньо для покриття кредиту в I кварталі.
II квартал:
В II кварталі позичальник, здійснивши основну реалізацію, отримає чистий прибуток від основної реалізації. Розрахуємо його величину.
Валовий дохід становитиме :
ВДII = 15000 шт.*400 грн.*91/365 = 1,496 (млн. грн.)
Чистий прибуток від основної реалізації за II квартал :
ЧПІІ = ВДІІ*(1-ОП) (4.8)
ЧПII = 1,496*(1-0,25) = 1,122 (млн. грн.)
Позичальнику в II кварталі необхідно покрити 4,249 млн. грн. боргу перед банком. На це він може використати такі кошти:
1. Чистий прибуток від основної реалізації за II квартал (ЧПII) - 1,122 млн. грн.;
2. Частину чистого прибутку від розширення виробництва (ЧПдод) - 3,127 млн. грн.
Сума цих коштів дорівнює 4,249 млн. грн., тобто їх достатньо для покриття кредиту в II кварталі.
В цьому кварталі позичальник здійснює реалізацію повторного пакету акцій у кількості 12 тис. шт. за номінальною ціною 1000 грн.
III квартал:
Розрахуємо величину чистого прибутку, який отримає позичальник в результаті реалізації продукції у III кварталі.
Валовий дохід становитиме :
ВДIII = 15000 шт*400 грн.*92/365 = 1,512 (млн. грн.)
Чистий прибуток від основної реалізації за III квартал :
ЧПІІ = ВДІІІ*(1-ОП) (4.9)
ЧПIII = 1,512*(1-0,25) = 1,134 (млн. грн.)
Оскільки минулого кварталу позичальник здійснив реалізацію повторного пакету акцій, то в III кварталі він отримає чистий прибуток від реалізації акцій. Обчислимо його величину.
Валовий дохід від раелізації акцій становитиме:
ВДа= nа* Ца (4.10)
де nа - кількість акцій;
Ца - номінальна ціна одної акції.
ВДа = 12000 шт. * 1000 грн. = 12 (млн. грн.)
Чистий прибуток від реалізації акцій:
ЧПа = ВДа*(1-Оп) (4.11)
ЧПа = 12*(1-0,25) = 9 (млн. грн.)
Позичальнику в III кварталі необхідно сплатити 4,252 млн. грн.. На це він може спрямувати такі кошти:
1. Чистий прибуток від основної реалізації за III квартал (ЧПIII) - 1,134 млн. грн.;
2. Частину чистого прибутку від розширення виробництва (ЧПдод) - 2,735 млн. грн.
3. Високоліквідні активи у вигляді середньомісячного залишку грошей в касі підприємства на кінець місяця (Sзал) - 0,04 млн. грн.;
4. Високоліквідні активи у вигляді середньомісячного залишку дорогоцінних металів на суму (Sдор) - 0,004 млн. грн.;
5. Кошти позичальника на депозитному рахунку до запитання (Дз) - 0,015 млн. грн.;
6. Чистий дохід від комерційних операцій (Дчк) - 0,2 млн. грн.;
7. Кошти на поточному рахунку, середньомісячне позитивне сальдо (Sпзал) - 0,004 млн. грн.;
8. Частину прибутку від реалізації повторного пакету акцій (ЧПа) - 0,12 млн. грн.
Сума цих коштів дорівнює 4,252 млн. грн., тобто їх достатньо для покриття кредиту в III кварталі.
Визначимо тип фінансової стратегії позичальника.
Ln=Aп/Зп (4.12)
де Aп - сума поточних активів позичальника;
Зп - сума поточних зобов’язань позичальника.
Ln = 24 млн. грн. / 27 млн. грн. = 0,89
Оскільки Ln ( 1, тому позичальник дотримується агресивної стратегії, тобто не боїться набувати зобов’язань; його активи покривають майже всі зобов’язання.
Визначимо вартість застави.
Sзаст=P*(1+із) (4.13)
де Р - сума кредиту, млн.грн.;
із - надлишкова вартість застави,%.
Sзаст = 12*(1+0,3) = 15,6 (млн. грн.)
Визначимо, який чистий дохід і чистий прибуток отримає банк в результаті здійсненя кредитування позичальника.
Валовий дохід банку становитиме:
ВДб = S-P (4.14)
де S - cума кредиту і відсотків за ним, яку повинен сплатити позичальник;
P - сума кредиту, надана банком.
ВДб = (4,247+4,249+4,252) – 12 = 0,748 (млн. грн.)
Чистий дохід банку:
ЧДб = ВДб-(Пл = ВДб- ВДб*Опб (4.15)
де Опб – обов’язкові платежі банку.
ЧДб = 0,748-0,748*0,2 = 0,598 (млн. грн.)
Балансовий прибуток банку:
Бпр= ЧДб*Прб (4.16)
де Прб - плановий балансовий прибуток банку.
Бпр = 0,598*0,12 = 0,72 (млн. грн.)
Чистий прибуток банку:
ЧПб = Бпр*Под (4.17) де Под - податок на прибуток.
ЧПб = 0,072-0,072*0,25 = 0,0504 (млн. грн.)
В результаті здійсненняЧервоноградською філією “ПриватБанк” операції з надання кредиту у розмірі 12 млн. грн.. даному позичальнику банк отримає чистий прибуток у розмірі 0,0504 млн. грн.. Оскільки розмір застави на 3,6 млн. грн. перевищує суму покриття кредиту, то банк у разі неповернення позичальником кредиту і процентів за ним не понесе збитків.
При прийнятті рішення про доцільність надання кредиту позичальнику банк враховує такі критерії:
1. Оцінка фінансового стану позичальника;
2. Погашення кредиту позичальником і процентів за ним та спроможність позичальника надалі обслуговувати борг;
3. Рівень забезпечення кредитної операції.
Оцінка фінансового стану позичальника передбачає аналіз його фінансово-господарської діяльності за такими даними як обсяг реалізації, прибутки і збитки, рентабельність, коефіцієнти ліквідності, грошові потоки; склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Оцінка фінансового стану позичальника виконується в три етапи:
1-й етап — обчислення основних показників фінансової діяльності;
2-й етап — коригування основних показників на додаткові;
3-й етап — визначення класу позичальника.
Погашення даним позичальником кредитної заборгованості та процентів за нею є добрим, оскільки позичальник, згідно розрахунків, зможе вчасно погасити наданий йому кредит. Враховуючи вищезазначені фактори, банк прийме рішення про надання кредиту в розмірі 12 млн. грн. даному позичальнику.