9.6. Заходи щодо зниження ризиків Всебічний аналіз фінансового стану суб’єкта інвестиційної діяльності та очікуваних проектних ризиків являє собою обов’язкову умову прийняття рішень щодо кредитування проектів. Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам: — розподіл ризику між учасниками проекту; — заставні операції та гарантування; — страхування (хеджування); — лімітування; — екаунтинг та ін. Розподіл ризику між учасниками проекту —такий захистдає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту (див. рис. 9.4). Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава — це один із найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цесія). Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов’язаний вимогливо оцінювати якість застави. Головні критерії: вік активів, їх моральне та фізичне зношення, темпи старіння застави; простота оцінки вартості застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування; можливість розташування закладених активів на ринку; рівень ліквідності як для фізичних, так і для фінансових активів; підконтрольність — простота та легкість встановлення місцезнаходження та вступу у володіння; рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100 % + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів — 60—70 %, для матеріальних запасів та обладнання — 50 %).
Рис. 9.4. Розподіл ризиків між учасниками проекту У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватися: для фінансових активів у бік збільшення, а для фізичних — у бік зменшення. Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави. Гарантії можуть бути таких видів: — обмежена або необмежена, тобто гарантувати всю заборгованість або тільки її частину; — забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою або без неї; — фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами. Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта. Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним надаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників. Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов’язково страхується та перестраховується. В Україні згідно із Законом «Про страхування» Кабінетом Міністрів розроблено «Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками». Це Положення регулює порядок здійснення діяльності страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами). Відповідно до цього Положення страховий посередник (крім громадян, що перебувають із страхувальником у трудових відносинах) виконує два види підприємницької діяльності — агентську та брокерську. Агентська діяльність — це діяльність від імені та за дорученням одного або кількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода). Брокерська діяльність — це професійна підприємницька діяльність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визначення потреб останнього у страхових послугах і підготовка договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на підставі договору про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальника в розмірі не більше ніж 35 % від загальної суми платежів за всіма угодами, що він здійснює впродовж року. В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури. За цих умов інвестор зобов’язаний відволікати частину власних коштів на укладення договорів страхування із самого початку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частини коштів або всього внеску. Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від можливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний періоду окупності інвестованого капіталу. Особливості страхування інвестиційних проектів висувають додаткові вимоги при укладанні договорів: — наявність у страхувальника договору (ліцензії чи патенту) на здійснення певного виду діяльності; — обов’язковий додаток до заяви інвестора про страхування інформації, яка дозволяє судити про міру ризику інвестування в кожному конкретному випадку (умови інвестиційної діяльності, надійність її суб’єктів, очікувані доходи, видатки та ін.). Інвестор повинен знати, що страхова компанія може самостійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підлягають страхуванню. Специфіка страхування інвестицій полягає у тому, що відшкодування завданих збитків здійснюється переважно після закінчення строку страхування з урахуванням реальних результатів інвестиційної діяльності, тому при визначенні строку дій угоди страхування необхідно враховувати наявний вітчизняний досвід, наукові та практичні рекомендації, важливі дані про окупність витрат за окремим інвестиційним проектом, як вітчизняним, так і зарубіжним. Зазначення у договорі строку компенсації збитків при страхуванні інвестиційної діяльності дає можливість нагромаджувати страхові внески, формувати резерви майбутніх виплат. Страхова компенсація може бути виплачена і до закінчення строку дії договору страхування, якщо внаслідок будь-якої події (наприклад стихійного лиха) стає наявним неминучий крах інвестиційного проекту. Розмір страхової суми як верхня межа відповідальності згідно з договором встановлюється на підставі заяви інвестора (страхувальника) за двома можливими варіантами при згоді страхової компанії. Один із варіантів установлює страхову суму у межах вкладень страхувальника в інвестиційний проект, інший — у страхову суму включає як видатки інвестора, так і очікуваний прибуток. Від методу визначення страхової суми залежить сутність страхування. У першому випадку відшкодуванню підлягають витрати страхувальника, тобто безпосередньо інвестиції. У другому випадку поряд з видатками відшкодовується прибуток, тобто має місце так зване страхування інвестиційного доходу. При визначенні строку страхового договору страхувальник (інвестор) прагне скоротити термін страхування, оскільки він зацікавлений у прискоренні інвестиційної діяльності. Між тим, скорочення строку дії договору підвищує ризик невиправданих втрат для страхової компанії. Збільшення строку страхового договору підвищує реальність окупності проекту, знижує ймовірність збитків, що підлягають страховому відшкодуванню (за інших рівних умов). Сукупність заходів із страхування ризиків, зміни ціни товару, що реалізується, курсів валют і відсотків називається хеджуванням. Сутність хеджування полягає в регулярному продажу валюти на строк чи в обмін відсотків за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажу продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф’ючерси, валютні та відсоткові свопи, кепси та коларси. У зв’язку з тим, що в Україні механізмів обігу таких фінансових інструментів майже не існує, то їх у вітчизняній практиці інвестиційного кредитування не використовують. Існує ще один засіб зниження ризиків — лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо. Для отримання додаткової інформації про об’єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження ступеня інвестиційного ризику. Визначення поняття ризику Відомо, що з будь-якою господарською діяльністю пов`язаний певний шкідливий вплив, результатом якого можуть бути зміни адаптаційно-компенсаторних можливостей організму чи смерть для людини, виникнення несприятливих наслідків для навколишнього середовища та виробничо-побутової сфери. Нині існує значна невизначеність щодо поняття терміну "ризик". Так, відсутня не тільки загальновизнана система термінів в області теорії ризику, але ще й досі не усвідомлена необхідність потреби такої термінології. Широко вживається набір спеціалізованих термінів, з яких два використовуються значно частіше решти - "загроза" (hazard) і "ризик" (risk) [16]. Різні автори, на жаль, розглядають ці терміни як синоніми або надають їм певного взаємонеузгодженого змісту. Таке ставлення до цих термінів зберігається і в засобах масової інформації, зокрема у пресі. Ці терміни мають важливе значення в теорії ризику, оскільки вони віддзеркалюють взаємовідносини та протиріччя між суспільством, довкіллям і новітніми технологіями. Суспільство, навколишнє середовище і техніка разом або кожна з них окремо можуть бути джерелом загрози природного, соціального чи природно-соціального генезису. У табл. 3.1 і 3.2 наведені деякі найвживаніші визначення цих термінів, що відображають різні підходи до даної проблеми. З методологічної точки зору важливим і спільним для всіх цих визначень є уявлення про "загрозу" як об`єктивну реальність, що існує як у відносинах між суспільством і технікою, так і у відносинах з довкіллям - природним середовищем існування людини. Оцінка ризику Для оцінки ризику насамперед необхідно конкретизувати саме поняття "ризик". Під оцінкою ризику ми розуміємо комплекс дій, спрямованих не лише на оцінку, а й аналіз та ідентифікацію механізмів виникнення явищ, які виявляють сильний вплив на спосіб життя та стан здоров'я людини, з метою запобігання відхиленням, загрозам, шкоді, втратам тощо або протидії їх виникненню. Формальний опис ризику, як уже зазначалося, спирається на теоретико-ймовірний підхід В оцінці ризику можна виділити чотири основних напрямки. Перший - інженерний. Як правило, цей підхід є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних сполук у навколишнє середовище Другий - модельний. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середовища при використанні шкідливих хімічних сполук. Третій - експертний. При використанні перших двох підходів для оцінки ризику часто зустрічаються випадки, коли недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Тоді єдине джерело даних - експерти. Перед ними ставиться завдання ймовірнісної оцінки тих чи інших подій, пов'язаних із аналізом ризику. Четвертий - соціологічний. За допомогою цього методу визначають сприйняття населенням і його окремими групами того чи іншого ризику. Широко відомі дослідження, в яких визначалась оцінка ризику для різних видів діяльності, що давалася людьми під час соціологічного опитування. Були виявлені цікаві явища. Наприклад, люди віддають перевагу добровільному ризику (наприклад, альпінізм, куріння) перед примусовим. Охочіше йдуть на ризик, якщо вони можуть на нього впливати. На думку багатьох дослідників, важливу роль у сучасній оцінці індивідуального сприйняття ризику відіграють географічні та соціальні фактори, культурні традиції і психологія конкретних груп населення. Врахування географічного фактору спочатку передбачало реакцію людини на природні небезпеки, стихійні лиха, характерні для даного регіону. Нині рамки таких спостережень розширились і враховують наслідки розвитку техніки та технологій. Дослідження показали, що індивідуальне сприйняття ризику тісно пов'язане із соціальним статусом і культурними традиціями населення. За спостереженнями соціологів, при існуванні загрози люди виробляють для себе певну стратегію поведінки, яка зменшує в них почуття невизначеності та страху. Тому при розбіжності існуючих оцінок ризику його образ навіть при наявності доказів існування з великими труднощами зникає із свідомості людей. Коли у людей ще не склалася думка, спостерігається протилежна ситуація - вони терпляче ставляться до формулювання проблеми. Спостереження показують, що інформація про ризик, подана в різних формах (наприклад, дані про смертність або, навпаки, виживання), здатна змінити індивідуальне сприйняття ризику та вчинки людей. Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні галузі застосування та не позбавлені недоліків. Оцінка ризику, тобто прогнозування технологічних і екологічних катастроф у регіонах, - ключова ланка визначення рівня екологічної безпеки. Попередня робота в цьому напрямку має ряд переваг порівняно з іншими методами оцінки безпеки держави. По-перше, цілком реально отримати кількісну оцінку очікуваного збитку; по-друге, є можливість порівняти та врахувати ризик від усіх можливих факторів, а також дати комплексну оцінку ризику. Сучасні економічні умови функціонування підприємств хлібопекарської галузі характеризуються високим ступенем невизначеності майбутніх результатів діяльності, необхідністю вибору оптимальних напрямів розвитку із сукупності альтернативних варіантів, що обумовлює необхідність визначення ризикованості ведення господарської діяльності. Для забезпечення комплексної оцінки господарських ризиків та визначення оптимальної системи управління ними, необхідно: визначити основні чинники ризикованості діяльності суб’єктів господарювання; провести аналіз господарських ризиків, що супроводжують діяльність підприємств хлібопекарської галузі й оцінити їх вплив на результати роботи останніх; встановити основні напрями та методи регулювання ступеня господарських ризиків. В економічній теорії існує багато методик оцінки ризикованості діяльності суб’єктів господарювання: статистичний, експертний, аналітичний методи, метод аналогів, метод доцільності витрат тощо. Але відсутність повної та достовірної інформації про наявний стан і можливі тенденції розвитку, її низька доступність для зовнішніх користувачів на більшості підприємств, значно звужує можливість застосування окремих запропонованих науковцями методів. Аналіз переваг і недоліків існуючих методик кількісної оцінки ризику дозволив авторам обґрунтувати використання оптимальної методики, яка ґрунтується на факторній оцінці ризику в умовах нечіткого впливу окремих чинників. Використання цієї методики дозволить, при врахуванні галузевих особливостей, знайти кількісне вираження ризику для конкретного підприємства при обранні цільового ринку, на кожній стадії життєвого циклу товару та з'ясувати загальну величину господарських ризиків підприємства. Аналіз методів кількісної оцінки господарських ризиків обумовив необхідність використання методу експертних оцінок для виявлення господарських ризиків, що мають місце на підприємствах та визначення рівня ризикованості їх діяльності. Експертам було представлено перелік ризиків, які можуть мати місце на підприємстві, та групи чинників ризиків і запропоновано оцінити експертним шляхом імовірність появи кожного чинника ризику в процесі здійснення підприємством господарської діяльності; імовірність появи ризикової ситуації (певного виду ризику); ступінь негативного впливу елементарного ризику на діяльність підприємства через імовірнісну оцінку рівня втрат від реалізації несприятливої події. При всьому різноманітті факторів ризику їх можна розділити на такі групи та оцінити ймовірність виникнення (табл. 1). Таблиця 1. Основні чинники елементарних ризиків Чинники ризику (Fi) Ймовірність виникнення Р(Fi)
Чинники ризику, які пов’язані з інформацією 0,57
Чинники ризику, які пов’язані з товаром 0,61
Чинники ризику, які пов’язані з споживачами 0,63
Чинники ризику, які пов’язані з персоналом 0,54
Чинники ризику, які пов’язані з виробництвом 0,65
Чинники ризику, які пов’язані з зовнішнім середовищем 0,61
Ймовірність виникнення негативних наслідків від дії чинників ризику та узагальнений рівень втрат при здійсненні господарської діяльності підприємством наведено у табл. 2 Таблиця 2. Можливі негативні наслідки від дії чинників ризику Групи господарських ризиків Можливі наслідки Ймовірність виникнення Імовірнісна оцінка рівня втрат
Узагальнена експертна оцінка ймовірності виникнення та ступінь впливу господарських ризиків, які виникають на мікрорівні, наведена в табл. 3. Таблиця 3. Оцінка впливу господарських ризиків Групи господарських ризиків Узагальнена ймовірність виникнення Імовірнісна оцінка рівня втрат
Організаційні ризики 0,55 0,44
Маркетингові ризики 0,56 0,57
Виробничі ризики 0,52 0,56
Фінансові ризики 0,51 0,91
Узагальнена оцінка 0,54 0,62
Результати експертної оцінки господарських ризиків, які супроводжують діяльність підприємств хлібопекарської галузі на мікрорівні, свідчать, що найбільшу імовірність виникнення та високий ступінь впливу на господарську діяльність підприємств мають наступні ризикові ситуації: неотримання очікуваного прибутку та банкрутство підприємства (група фінансових ризиків); невідповідність термінів випуску продукції запланованим, погіршення якості продукції, збільшення кількості браку (група виробничих ризиків); порушення сприятливих термінів виходу на ринок, невідповідність товару потребам споживачів та основним конкурентним перевагам, збільшення цін на продукції (група маркетингових ризиків). Узагальнена оцінка ймовірності виникнення усіх груп господарських ризиків мікрорівня приблизно однакова (на рівні 0,5), але фінансові ризики є, за оцінкою експертів, найбільш імовірними та мають найбільший негативний вплив на діяльність хлібопекарських підприємств. ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЭКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра экономіки підприємства та менеджменту ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУЧНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ З КУРСУ: «Инвестування» НА ТЕМУ: «Суть і зміст ризик-менеджменту» Перевірила: Виконала: Ипполітова І. Я. студентка факультету Економіки і права, спец. 107, III курса, 4 групи Саєнко Ірина Володимирівна Харків, 2006 ЗМІСТ ВСТУП 3 1. Суть і зміст ризик-менеджменту 4 2. Організація ризик-менеджменту 7 3. Основні правила ризик-менеджменту 8 4. Стратегія ризик-менеджменту 8 5. Прийоми ризик-менеджменту 10 ВИСНОВОК 13 ВСТУП Отримання прибутку завжди ставиться в залежність від ризику. Ризик і прибуток являють собою дві взаємопов’язані і взаємообумовлені фінансові категорії. Під ризиком розуміють можливу небезпеку втрат, яка витікає з специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людини. Ризик – це імовірність несприятливого результату. Різні інвестиційні проекти мають різну міру ризику, високоприбутковий варіант вкладення капіталу може виявитися настільки ризикованим, що, як говорять, ”гра не стоїть свічок”. Ризик – це економічна категорія. Як економічна категорія, він являє собою подію, яка може статися, або не статися. У разі здійснення такої події можливі три економічні результати: негативний (програш, збиток); нульовий; позитивний (виграш, вигода, прибуток). Звичайно, ризику можна уникнути або просто відхилитися від заходу, пов’язаного з ризиком. Однак для підприємця уникнення ризику часто означає відмову від можливого прибутку. Ризиком можна управляти, або використати різні заходи, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання певної ризикової події і вживати заходи до зниження міри ризику. У своєму рефераті я розгляну суть ризик менеджменту, його організацію, основні правила, стратегію та прийоми. 1. СУТЬ І ЗМІСТ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ Ризик — це фінансова категорія. Тому на міру і величину ризику можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійснюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особливої стратегії. У сукупності стратегія і прийоми утворюють своєрідний механізм управління ризиком, або ризик-менеджмент. В основі ризик-менеджменту лежать цілеспрямований пошук і організація роботи по зниженню міри ризику, мистецтво отримання і збільшення доходу (виграшу, прибутку) в невизначеній господарській ситуації. Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва. Вона полягає в отриманні найбільшого прибутку при прийнятному для підприємця співвідношенні прибутку і ризику. Ризик-менеджмент являє собою систему управління ризиком і економічними відносинами, які виникають у процесі цього управління. Ризик-менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління. Під стратегією управління розуміються напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає певний набір правил і обмежень для прийняття рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям і засіб її досягнення припиняє своє існування, Нові цілі ставлять задачу розробки нової стратегії. Тактика — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір оптимального рішення І найбільш прийнятних в даній господарській ситуації методів і прийомів управління. Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління). Об'єктом управління в ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику, До цих економічних відносин відносяться відносини між страхувальником і страховщиком, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, конкурентами) і т.ін. Суб'єкт управління в ризик-менеджменті — це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування і інші), яка за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління. Інформаційне забезпечення функціонування ризик-менеджменту складається з різного роду і виду інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової і т.ін. Ризик-менеджмент виконує певні функції. Розрізняють два типи функцій ризик-менеджменту: 1) функції об'єкта управління; 2) функції суб'єкта управління. До функцій об'єкта управління в ризик-менеджменті відноситься організація розв'язання ризику, ризикових вкладень капіталу, роботи по зниженню величини ризику, процесу страхування ризиків, економічних відносин і зв'язків між суб'єктами господарського процесу. До функцій суб'єкта управління в ризик-менеджменті відносяться прогнозування, організація, регулювання, координація, стимулювання, контроль. Прогнозування в ризик-менеджменті являє собою розробку на перспективу змін фінансового становища об'єкта загалом і його різних частин. Організація в ризик-менеджменті являє собою об'єднання людей, які спільно реалізовують програму ризикового вкладення капіталу на основі певних правил і процедур. Регулювання в ризик-менеджменті являє собою вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості цього об'єкта в разі виникнення відхилення від заданих параметрів. Координація в ризику-менеджменті являє собою узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарату управління і фахівців. Стимулювання в ризик-менеджменті являє собою спонукання фінансових менеджерів і інших фахівців до зацікавленості в результатах своєї праці. Контроль в ризик-менеджменті являє собою перевірку організації роботи по зниженню міри ризику. Контроль передбачає аналіз результатів заходів щодо зниження міри ризику. 2. ОРГАНІЗАЦІЯ РИЗИК МЕНЕДЖМЕНТУ Організація ризик-менеджменту являє собою систему заходів,, спрямованих на раціональне поєднання всіх його елементів в єдиній технології процесу управління ризиком. Першим етапом організації ризик-менеджменту є визначення мети ризику і мети ризикових вкладень капіталу. Мета ризику — це результат, який необхідно отримати, їм може бути виграш, прибуток і т.п. Ціллю ризикових вкладень капіталу є отримання максимального прибутку. Другим етапом в організації ризик-менеджменту.є отримання інформації про навколишнє оточення, яка необхідна для прийняття рішення на користь тієї або іншої дії. На основі аналізу такої інформації і з урахуванням цілей ризику можна правильно визначити імовірність настання події, в тому числі страхової події, виявити міру ризику і оцінити його вартість. На третьому етапі організації ризик-менеджменту на основі інформації про навколишнє середовище, імовірністі, міри і величини ризику розробляються різні варіанти ризикового вкладення капіталу і проводиться оцінка їх оптимальності шляхом зіставлення очікуваного прибутку і величини ризику. На четвертому етапі вибирають стратегію і прийоми управління ризиком, а також способи зниження міри ризику. П'ятим етапом організації ризик-менеджменту є розробка про^. грами дій по зниженню ступеня ризику. Шостим етапом є організація виконання цієї програми. . Сьомим етапом є контроль виконання даної програми. На восьмому етапі проводять аналіз і оцінку результатів обраного ризикового рішення. 3. ОСНОВНІ ПРАВИЛА РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ 1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал. 2. Треба думати про наслідки ризику. 3. Не можна ризикувати багато чим ради малого. 4. Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву. 5. При наявності сумнівів приймаються негативні рішення. 6. Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення можливо, є і інші. Реалізація першого правила означає, що раніше, ніж ухвалити рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен: 1) визначити максимально можливий обсяг збитку по даному ризику; 2) зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається; 3) зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата1 цього'Капіталу'до банкрутства даного інвестора. 4. СТРАТЕГІЯ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ Стратегія ризик-менеджменту — це мистецтво управління ризиком в невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомів його зниження. Стратегія ризик-менеджменту включає правила, на основі яких приймаються ризикове рішення і способи вибору варіанта рішення. Правила — це основоположні принципи дії. У стратегії ризику-менеджменту застосовуються наступні правила: 1) максимум виграшу; 2) оптимальна імовірність результату; 3) оптимальна коливаність результату; 4) оптимальне поєднання виграшу і величини ризику. Суть правила максимума виграшу полягає в тому, що з можливих варіантів ризиковмх вкладень вибирається варіант, який дає найбільшу ефективність результату (виграш, прибуток) при мінімальному або прийнятному для інвестора ризику. Суть правила оптимальної імовірності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є прийнятною для інвестора або задовольняє фінансового менеджера. На практиці застосування правила оптимальної імовірності результату звичайно поєднується з правилом оптимальної колива-ності результату. Як уже вказувалося, коливаність показників виражається їх дисперсією, середнім квадратичним відхиленням і коефіцієнтом варіації. Суть правила оптимальної коливаності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу і програшу для одного і того ж ризикового вкладення капіталу мають невеликий розрив, або найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, варіації. Суть правила оптимального поєднання виграшу і величини ризику полягає в тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу І ризику (програшу, збитку) і ухвалює рішення вкласти капітал в той захід, який дозволяє отримати очікуваний виграш і уникнути великого ризику. 5. ПРИЙОМИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ Прийоми ризик-менеджменту являють собою прийоми управління ризиком. Вони складаються із засобів розв'язання ризиків і прийомів зниження міри ризику. Засобами розв'язання ризиків є: уникнення їх, утримання, передача. Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для інвестора часто означає відмову від прибутку. Утримання ризику — це залишення ризику за інвестором або на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, зазделегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу. Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. Зниження міри ризику — це скорочення імовірності і об'єму втрат. Для зниження міри ризику застосовуються різні прийоми, найбільш поширеними з яких є диверсифікація, придбання додаткової інформації про вибір і результати, лімітування, самострахування, страхування, хеджування, придбання контролю над діяльністю в пов'язаних областях. Диверсифікація є процесом розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою, найбільш обгрунтованим і відносно менше витратоємним способом зниження міри фінансового ризику. Диверсифікація — це розсіювання інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пов'язано з тим, що на підприємництво впливають зовнішні чинники, які не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, отже, на них не впливає диверсифікація. До зовнішніх чинників відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни загалом, військові дії, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах в комерційних банках і т.ін. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації. Таким чином, ризик складається з двох частин: диверсифіци-руємого і недиверсифіцируємого ризику. Диверсифіцируємий ризик, званий ще несистематичним, може бути усунений шляхом його розсіювання, або диверсифікацією. Недиверсифіцируємий ризик, званий ще систематичним, не може бути зменшений диверсифікацією. Інформація грає важливу роль в ризик-менеджменті. Фінансовому менеджеру часто доводиться ухвалювати ризикові рішення, коли результати вкладення капіталу не визначені і засновані на обмеженій інформації. Якби у нього була більш повна інформація, то він міг би зробити більш точний прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним, інвестор готов заплатити за повну інформацію. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капіталу, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна. Лімітування — це встановлення ліміту, або граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.ін. Лімітування є важливим прийомом зниження міри ризику, воно застосовується банками при видачі позик, при укладанні договорів і т.ін. Хозяйнуючими суб'єктами воно застосовується при продажу товарів в кредит, наданні позик і т.ін. Самострахування являє собою децентралізовану форму створення натуральних і страхових (резервних) фондів безпосередньо в господарюючому суб'єктові. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній або грошовій формах. Найбільш важливим і найпоширенішим прийомом зниження міри ризику є страхування ризику. Суть страхування виражається в тому, що інвестор хотів відмовитися від частини своїх прибутків, щоб уникнути ризику, або він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля. Хеджування — це страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають постачання (продаж) товарів в майбутніх періодах. Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), носить назву "хеджа". Господарюючий суб'єкт, що здійснює хеджування, називається "хеджером". Існують дві операції хеджування — хєджування на підвищення і хеджування на пониження. Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів або опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дозволяє встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар. Хеджування на пониження, або хеджування продажем — біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, що здійснює хеджування на пониження, має намір здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опціон, він страхує себе від можливого зниження цін в майбутньому. ВИСНОВОК Ризик — це фінансова категорія. Тому на міру і величину ризику можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійснюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особливої стратегії. У сукупності стратегія і прийоми утворюють своєрідний механізм управління ризиком, або ризик-менеджмент. Об'єктом управління в ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику, До цих економічних відносин відносяться відносини між страхувальником і страховщиком, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, конкурентами) і т.ін. Суб'єкт управління в ризик-менеджменті — це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування і інші), яка за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління. Інформаційне забезпечення функціонування ризик-менеджменту складається з різного роду і виду інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової і т.ін. СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ 1. Герасимчук Н.С. и др. Инвестиционная сфера экономики.— К.: Наук, думка, 1992.— 72 с. 2. Гриньова В. М, Коюда В. О. Тлумачний словник економічних термінів: Навчальний пособник. — X.: Гриф, 2001. — 184 с. 3. Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навчальний пособник. — К.: «Видавничий дім «Комп'ютерпрес», 2001.-364с. 4. Идрисов А. Б., Картышев С. С., Постников А. В. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. — М.: ИИ.Д «Филинъ», 1997.-272с. 5. Ковалев В. В. Методы оценки инвестиционных проектов. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 144 с. 6. Крылов Э. И., Журавкова И. В. Анализ эффективности инвестиционной и инновационной деятельности предприятия: Учебное пособие. — М.: Финансы и статистика, 2001. —384с. 7. Мелкумов Я. С. Экономическая оценка эффективности инвестиций и финансирование инвестиционных проектов. — М.: ИКЦ «ДИС», 1997. - 160 с. 8. Пересада Л. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: ООО «Издательство Либра», 1996,— ЗАЛ с. 9. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Э. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. Учебное пособие.- К.: В; Эльга, 1999.- 304 с. 350 10. Смирнов Л. Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. - ..Г.: АО «Консалтбанкир», 1993.- 84 с. 11. Четыркин Э. М. Методы финансовых и коммерческих расчетов. Г.: Дело, 1992. - 76 с. Задача 1(вариант 26) Провести оценку эффективности двух инвестиционных проектов А и Б, которые характеризуются определенными потоками платежей по годам, тыс, грн. Проект Годы
I 2 3 4 5 6 7
А -100 150 50 150 200 200 -
Б -200 -50 50 100 100 200 200
Учетная ставка процента равна 26%. Определить чистый приведенный доход, срок окупаемости, рентабельность, сделать сравнительный анализ и выводы. Ход решения NPV=-К+ П/(1+e)1+…+ П /(1+e)n ПО=К/ДП ИД=Д/ПК NPVA = -100/(1+0.29)1 + 150/(1+0.29)2 + 50/(1+0.29)3 + 150/(1+0.29)4 + +200/(1+0.29)5 + 200/(1+0.29)6 = -79.4 + 94.3 + 25 + 59.5 + 62.9 + 50 = =212.3 (тыс. грн.) ПОА = 79,4/(291,7/5) = 79,4/58,34 = 1,4 (года) Ид = 291,7/79,4 = 3,7 NPVБ = -200/(1+0,29)1 + -50/(1+0,29)2 + 50/(1+0,29)3 + 100/(1+0,29)4 + +100/(1+0,29)5 + 200/,(1+0,29)6 + 200/(1+0,29)7 = -158,7 + 31,4 + 25 + 39,7 + 31,4 + 50 + 40 = -4 (тыс. грн.) ПОБ = 190,1/(186,1/5) = 190,1/37,22 = 5 (лет) ИДБ =186,1/190,1 = 0,9 Вывод: рассчитав чистый приведенный доход, срок окупаемости, индекс доходности по проектам, можно сказать о том, что проект А выгоднее, чем проект Б. Потому что чистый приведенный доход по проекту А 216,3 тыс. грн. больше, чем по проекту Б, срок окупаемости меньше, чем по проекту Б, а также индекс доходности по проекту А выше. Задача 2 Необходимо инвестировать временно свободные денежные средства сроком на 2 года с тем, чтобы в конце получить сумму равную 1260000 грн. На рынке доступно 2 вида финансовых инструментов - дисконтные облигации сроком обращения 1 год и 3 года (номинальная стоимость 126 грн.). Текущая цена годичных облигаций составляет 100.8 грн., трехгодичных – 64.5 грн. Доходность как одного, так и другого вида облигаций составляет 25 %. Определить необходимую сумму инвестиций при неизменности ставок доходности в течение всего срока инвестирования. Рассмотреть также случаи: снижение ставок доходности через год до 20 % годовых, повышение ставок доходности через год до 30 % годовых.. Сделать выводы и предложения по выбору финансовых инструментов инвестирования. Ход решения Если учитывать, что процентные ставки не изменяются, то обе облигации для инвестора совершенно эквивалентны, эта сумма составляет: 1260000/(1+0,25)2 = 1260000/1,56 = 807692,3(грн.) Выбрав годичные облигации: 1 год: 807692,3*(1+0,25) = 1009615,4 (грн.) 2 год: 1009615,4*(1+0,25) = 1262019,25 (грн.) При выборе трехгодичных облигаций к концу 2-го года их цена: 126/(1+0,25) = 100,8 (грн.) На 807692,3 грн. можно приобрести 807692,3/64,5 = 12522 (шт.) Продажа через два года по цене 100,8 грн. прибыль 100,8 * 12522 = 1262217,6 (грн.) Снизив процентные ставки через год на 20% годовых: Годичные облигации: 807692,3*(1+0,25)*(1+0,2) = 1211538,45 (грн.) Трехгодичные облигации: 126/(1+0,2)*12522 = 1314810 (грн.) Увеличив процентные ставки через год до 30% годовых: Годичные облигации: 807692,3*(1+0,25)*(1+0,3) = 1312499,9 (грн.) Трехгодичные облигации: 126/(1+0,3)*12522 = 97*12522 = 1214634 (грн.) Вывод: таким образом, можно сделать вывод, что наиболее целесообразно будет инвестировать 50% средств в годичные облигации (1615384,6 грн.) и 50% в трехлетние (1615384,6 грн. или 6261 штук). В этом случае при изменениях ставок доходности цель инвестирования (получить 1260000 грн.) будет достигнута. РЕФЕРАТ ТЕМА: Сутність керування ризиками План: 1. Сутність керування ризиками. 2. Якісний аналіз ризиків, як метод їх подолання. 3. Аналіз ризику методами імітаційного моделювання 4. Алгоритм проведення імітаційного моделювання. 5. Наслідки кількісного аналізу ризику 1. Сутність керування ризиками Всі проекти тією чи іншою мірою піддані впливу ризиків небажаних подій, що погіршують реалізацію проекту. У результаті проект реалізується не так, як було заплановано й не з тим результатом, на який розраховували ініціатори проекту. Природно, що всі події проекту спланувати неможливо, однак, більша частина дій по реалізації проекту повинна бути спланована й систематично організована. Реалізація проекту характеризується тим, що відхилення й зміни базового Алана проекту - очікуване явище з яким можна й потрібно впоратися. Керування проектом полягає в об'єднанні й координації зусиль фахівців різних професій, використанні ресурсів, реагуванні на відхилення в реалізації проекту й зміни зовнішньої обстановки. У складних проектах, у яких впливу впливають на реалізацію проектів, виникає необхідність в організації системної процедури протидії небажаним подіям. У керуванні проектами ця процедура зветься керування ризиками. Здійснення проекту відбувається в оточенні деякого динамічного середовища, що робить на нього певний вплив, тому ризику піддаються тією чи іншою мірою всі проекти й більшість аспектів проекту: фінансовий, технічний, організаційний, соціально-політичний ц т.п. Поняття ризиків проекту добре відомо фахівцям з інвестиційного аналізу. Перш, ніж будь-який проект одержить фінансування, він піддається процедурі оцінки ризиків і своєрідному "зважуванню" ризиків проекту, що дозволяє порівнювати між собою різні по змісту проекти. У проектному аналізі ризик проекту характеризується трьома факторами: подіями, що роблять негативний вплив на проект, імовірністю появи цих подій й оцінкою можливого збитку, у результаті настання цих подій. При оцінці інвестиційної привабливості проекту, задаючись певною моделлю ризикових подій, а значить й імовірністю настання, і розміром можливого збитку, можна, використовуючи різні методики, зрівняти між собою різні проекти. Керування ризиками в реальному проекті відрізняється від методів, застосовуваних у проектному аналізі, у першу чергу тим, що менеджерові в процесі реалізації проекту необхідно приймати рішення, спрямовані на усунення або зменшення результатів шкідливих впливів ризиків. У реальному процесі керування для більшості проектів не настільки вуж важливі чисельні значення ймовірності до розміру збитку від настання ризикової події. Наприклад, обережний водій ожеледь не оцінює ймовірність настання ризикової події (аварії) і величину збитку, а мінімізує ймовірність його настання, ставить зимову гуму, при їзді по небезпечній ділянці знижує швидкість і т.п.! Набагато важливіше виробити системну процедуру, що дозволяє керівникові проекту реально впливати на успіх проекту, Керування ризиками полягає у визначенні переліку можливих ризиків, оцінки погрози» від ризику, розробці мер, знижую збиток від ризикової події. На, етапі розробки плану проекту процедура керування ризиками містить три етапи: ідентифікація ризиків проекту, оцінка ступеня небезпеки ризик, розробка реагування. 2. Якісний аналіз ризиків, як метод їх подолання Якісний аналіз ризику є чи не найскладнішим у економічній ризикології. Він потребує ґрунтовних знань як з теорії економіки, бізнесу, фінансів, так і з низки спеціальних предметів, необхідних для підготовки конкурентноздатного на ринку праці фахівця певного напряму. Необхідна також наявність певного практичного досвіду в обраній сфері економічної діяльності. Однак у більшості випадків одного лише якісного аналізу недостатньо для ідентифікації та виокремлення суттєвих чинників ризику й нехтування несуттєвими (надуманими). З цією метою необхідно здійснювати кількісний аналіз ризику. А це потребує здобуття відповідної інформації (даних). За кордоном існують компанії та агентства, які спеціалізуються на її збиранні й опрацюванні. Однією з багатьох таких компаній є Dun & Bradstreet, що збирає дані про платіжні звички фірм (чи допускають вони собі можливість прострочення платежів), про їхню кредитну історію (чи їм відносно не важко було отримання банківських позик) тощо. Ця фірма володіє базою даних щодо 41 млн. підприємств, фірм, банків та інших організацій у 200 країнах. В Україні, на жаль, ринок інформаційних послуг поки що розвинутий мало. Часто буває досить важко отримати не лише фактичні дані, які необхідно відповідним чином обробляти, а навіть і нормативно-регулюючу інформацію. 3. Аналіз ризику методами імітаційного моделювання Методи імітаційного моделювання набули широкого застосування в економіці. Узагальнюючи матеріали, наведені в низці літературних джерел, процес кількісного аналізу ризику за допомогою методів імітаційного моделювання можна розподілити на сім кроків. їхня сутність і послідовність подані нижче. Як і в методі чутливості аналізу ризику, в цьому випадку також здійснюється оцінка коливань вихідної величини при випадкових змінах вхідних величин, але більш детально, з урахуванням ступеня взаємозалежності випадкових змін вхідних величин. КРОК 1. Формування моделі, здатної прогнозувати значення відповідних показників ефективності об'єкта (проекту) КРОК 2. Вибір ключових аргументів (чинників ризику) об'єкта (проекту), що аналізується КРОК 3. Визначення множини можливих (імовірних) значень ключових аргументів (чинників ризику) КРОК 4. Визначення розподілу випадкових значень ключових аргументів (чинників ризику) КРОК 5. Виявлення відношень взаємозалежності (кореляції) між ключовими аргументами (чинниками ризику) КРОК 6. Генерація випадкових сценаріїв, що ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо можливих значень ключових чинників 4. Алгоритм проведення імітаційного моделювання Перший крок аналізу полягає у формуванні моделі об'єкта (проекту), що розглядається. Про це йшлося у попередньому матеріалі Другий крок здійснюється з метою визначення ключових аргументів (чинників ризику), зокрема, застосовуючи метод аналізу чутливості (вразливості). Аналіз вразливості застосований щодо ряду чинників, які входять в нашу модель, не бере до уваги те, наскільки реалістичними (ймовірними) є ті чи інші випадкові коливання (значення) чинника ризику (аргумент). Для того щоб дані, одержані в процесі аналізу вразливості, мали сенс, у тест аналізу має бути вмонтована концепція впливу невизначеності, пов'язаний з чинниками, що аналізуються, а також можливість використання цього аналізу для вибору чинників підвищеного ризику Наприклад, може бути визначено, що відхилення у ціні купівлі певного виду устаткування на початку здійснення інвестиційного проекту має значний вплив на чистий інтегрований дисконтований дохід від проекту (велике за абсолютною величиною значення коефіцієнта еластичності). Однак імовірність будь-якого, навіть досить незначного, відхилення цього чинника може бути дуже малою, якщо, наприклад, постачальник, згідно з умовами контракту, зобов'язаний (гарантіями) здійснити поставки по фіксованій (узгодженій) ціні. Отже, ризик, пов'язаний з цим чинником (аргументом), незначний. Такий чинник вилучається з подальшого аналізу. Для подальшого аналізу ризику залишаються лише ті чинники, які не є строго детермінованими, а еластичність відповідної функції, пов'язаної з цим чинником (аргументом) є значною (суттєвою). Третій крок полягає у тому, щоб визначити можливі інтервали відхилень прогнозованих значень параметрів (чинників ризику) від очікуваних (найбільш імовірних). На цьому етапі доречно використовувати математичні (статистичні) оцінки якості прогнозів. Для тих, хто вперше використовує аналіз ризику, визначення меж (множини) можливих (імовірних) значень виявлених чинників ризику може здаватися громіздким і складним завданням. Але воно є не більш складним, ніж визначення детермінованої (сподіваної, найбільш імовірної) оцінки відповідної випадкової змінної. Під час застосування детерміністичного економічного аналізу та обчислення ефективності (чистої приведеної вартості тощо) доводиться враховувати ймовірні значення, які можуть приймати випадкові змінні (ціни, змінні та постійні витрати, витрати на купівлю обладнання, затрати на будівельно-монтажні роботи тощо), що входять в модель об'єкта (проекту), перш ніж обрати конкретне (сподіване) їхнє значення для подальших обчислень згідно з обраними критеріями та аналізом за базовим сценарієм. Отже, якщо здійснювалася оцінка, відповідних показників за якогось єдиного значення (величини) відповідних чинників (аргументів), то можна вважати, що частка підготовчої. роботи щодо оцінки меж можливих значень та розподілу ймовірностей була вже виконана. На практиці проблема, з якою нерідко стикаються у зв'язку з визначенням множини значень і розподілів ймовірностей відповідних величин для аналізу ризиків після завершення розгляду базового сценарію, полягає в тому, що лише в ході цього процесу приходить розуміння того, що недостатньо уваги було приділено оцінці цього єдиного значення чинника при здійсненні детерміністичного аналізу. Четвертий крок полягає у визначенні розподілу ймовірності випадкових (імовірних) значень аргументів (чинників ризику). Він здійснюється паралельно з кроком 3. Під час аналізу ризиків використовується інформація, яка відображає множинність значень випадкових змінних (чинників), що входять у математичну модель і відображають значення відповідних величин у майбутньому (стан економічного середовища) і їхній розподіл. Тобто використання під час аналізу ризику випадкових значень чинників замість детермінованих, власне, і дає можливість врахувати ризик, яким обтяжене відповідне рішення (інвестиційний проект) при моделюванні і оцінюванні показників його ефективності. Дуже часто інформація закладена в досвіді людини (експерта), хоч майже неможливо точно передбачити конкретне значення певного чинника. Завжди існує можливість встановлення певних (відносно широких) меж його імовірнісних значень та відповідний наближений розподіл ймовірностей. Підготовка даних та оцінка розподілу ймовірності для відібраних чинників ризику включає як встановлення множини їхніх можливих значень, так і ймовірностей (вагових коефіцієнтів). На практиці визначення цих величин являє собою ітераційний процес. Інтервали значень відповідних чинників уточнюються, беручи до уваги конкретний профіль розподілу ймовірності, і навпаки. Вирізняють два основні класи законів розподілу ймовірності: неперервні і дискретні. Серед випадкових величин виокремлюють такі, що мають симетричні і асиметричні закони розподілу. Симетричні закони краще характеризують ті випадкові змінні, які визначаються впливом на них, незначних щодо своїх можливостей та важливості, різноспрямованих сил та тенденцій, наприклад, ціна на товар (реальна), що визначається в умовах конкурентного ринку. Дискретні закони розподілу випадкових величин корисні у тому випадку, коли проводяться експертні оцінки. Вони краще підходять до ситуацій, коли в системі, яка визначає величину випадкової змінної, наявні односторонні обмеження. П’ятий крок призначений для виявлення взаємозалежності, яка на практиці може існувати між ключовими аргументами (чинниками) Вважається, що дві і більше випадкові змінні корельовані у тому разі, якщо вони змінюються систематично. У наборі ризикових чинників такі залежності (взаємозумовленість) зустрічаються досить часто. Наприклад, рівень собівартості значною мірою зумовлює величину ціни реалізації, Рівень ціни на певний товарняк правило, має обернене співвідношення щодо обсягу його продажу. Ігнорування кореляції може призвести до неправильних результатів в аналізі ризику, тому важливо переконатися в наявності чи відсутності таких взаємозв'язків і, де це необхідно, ввести при моделюванні обмеження, які знизили б до раціонального рівня ймовірність вироблення сценарій, що порушують вплив кореляції (взаємозалежності). Фактично наявність кореляційного зав'язку обмежує випадковий вибір значень корельованих випадкових змінних (чинників ризику). Він (цей вибір) стає обумовленим як рамками відповідних характеристик, так і напрямом (прямо чи обернено пропорційним) зв'язку; Доцільно також використовувати лінійні моделі множинної регресії, які встановлюють взаємозв'язки між низкою чинників ризику (випадкових величин). Слід мати на увазі, що соціально-економічні процеси, які обтяжені ризиком, не завжди можна описати за допомогою лише одного рівняння регресії. Для більш адекватного відображення багатосторонніх реальних взаємозв'язків між явищами, що їх відображають обрані чинники ризику, необхідно використовувати систему співвідношень. Для цього застосовуються економетричні моделі та методи. Шостий крок полягає у здійсненні власне генерації випадкових сценаріїв, які ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо чинників ризику згідно з обраною моделлю на кроці 1. Після того, як всі гіпотези були ретельно досліджені і побудовані відповідні залежності, залишається лише послідовно здійснювати обчислення згідно з обраною на кроці 1 моделлю до тих пір, доки не буде одержана репрезентативна вибірка з нескінченної множини можливих значень ключових аргументів, враховуючи накладені на них обмеження. Для цього, як свідчить досвід, достатньо, щоб вибірка була одержана в результаті здійснення 200-500 обчислень («прогонів»). Серія «прогонів» здійснюється згідно з методом Монте-Карло. Після кожного «прогону» генеруються, взагалі кажучи, різні результати, бо значення ризикових чинників обираються випадково з урахуванням законів розподілу у визначеному інтервалі значень ключових аргументів, урахуванням кореляційних зв'язків. Метод Монте-Карло можна розглядати як імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Кожний одержаний результат (ефективність) відображає можливе значення результату «прогону». Результати кожного «прогону» зберігаються для подальшої статистичної обробки одержаної вибірки та її аналізу. Сьомий крок. Після серії «прогонів» можна одержати відносні частоти для підсумкового показника (ефективності, чистої теперішньої вартості проекту, норми доходу тощо). Результати Можуть бути подані у вигляді дискретного чи неперервного закону розподілу результуючого показника як випадкової величини. Після цього перевірка гіпотез щодо виду закону розподілу, обчислюються числові характеристики результуючого показника (сподівана величина показника, варіація (дисперсія), семиваріація, асиметрія, ексцес тощо) (див. [1]). Одержані результати вимагають їхньої інтерпретації. Коли обчислено сподіване значення результуючого показника (наприклад, чиста приведена вартість чи норма доходу) об'єкта (проекту), то рішення щодо прийняття чи відхилення даного проекту залежить від того, який знак має ця величина. Якщо він додатний, то це є необхідною, але не достатньою умовою, щоб даний проект вважати прийнятним. Якщо знак відповідного показника (прибуток чи ЧПВ) від'ємний, то такий проект слід відхилити. Аналогічно при виборі альтернативних об'єктів (проектів) для подальшого аналізу та прийняття рішень залишаються ті з них, для яких, скажімо, сподіваний прибуток є додатною величиною, а серед них найкращим є той, коефіцієнт варіації для якого набуває мінімального значення тощо. Остаточне рішення є об'єктивно-суб'єктивним, тобто значною мірою залежить від того, як суб'єкт прийняття рішення (суб'єкт ризику) ставиться до ризику. Загальним правилом під час прийняття рішень може слугувати таке: слід вибирати об'єкт (проект) з таким розподілом ймовірності норми прибутку, який найкраще відповідає ставленню до ризику суб'єкта (інвестора). Якщо інвестор є «ризикованим гравцем», то він гроші швидше всього вкладе у проект з відносно великою віддачею, не звертаючи особливої уваги на ризик, яким цей проект обтяжений. Якщо ж особа, що приймає рішення, більш обережна (не схильна до ризику), то вона інвестує в проект із скромнішою, але більш гарантованою віддачею. 5. Наслідки кількісного аналізу ризику Узагальнюючи викладений матеріал, а також результати, що містяться в багатьох літературних джерелах, можна зазначити такі переваги, що їх дає кількісний аналіз ризику. 1. Розширює бази даних щодо обґрунтованого прийняття рішень стосовно граничних об'єктів (проектів). Так, зокрема, проект, ефективність (ЧПВ, норма прибутку) якого виражена єдиним числом і є відносно невеликою, може, між іншим, бути прийнятим після того, як визначено, що його сукупні шанси щодо одержання позитивних результатів вищі, ніж ймовірність неприйнятних збитків. Подібним чином від гранично позитивного проекту (з високим прибутком) можуть відмовитися на підставі того, що він надто ризикований. При порівнянні двох альтернативних проектів перевагу може отримати проект з меншим значенням ЧПВ завдяки кращому співвідношенню ризиків сподіваних значень ЧПВ. 2. Підштовхує до того, щоб здійснювався попередній відбір, наприклад, нових проектів і визначалися інвестиційні можливості. Попередньо застосувавши прості (легко здійсненні, при малих затратах часу та засобів) методи аналізу ризику, можна отримати необхідну інформацію щодо ймовірних значень ключових аргументів (чинників ризику), зрозуміти, з якими чинниками пов'язані найбільші коливання вихідного параметра (збитків). При цьому заощаджуються людські та фінансові ресурси. 3. Дозволяє, зокрема, в об'єкті (проекті), що аналізується, виділити області, які вимагають і спрямовують процес подальшого аналізу і збирання (купівлі) додаткової інформації. Якщо затрати, пов'язані з додатковою інформацією, більші, ніж вигоди, які можна одержати від її використання, то збір додаткової інформації не оправдовує себе. 4. Заохочує подальший аналіз щодо ретельного перегляду відповідних показників, виражених єдиним числом, в ході детерміністичної оцінки об'єкта (проекту), що аналізується. Певні труднощі у визначенні чинників ризику, діапазону можливих коливань значень і законів, розподіл ймовірності відповідних чинників і результуючих показників в аналізі проекту нерідко призводять до того, що прогнозовані значення належним чином не досліджуються. В той же час потреба в тому, щоб визначити і додержуватись зрозумілих гіпотез у ході аналізу ризику, вимагає від аналітика критично переглядати і змінювати базовий сценарій, вводити додаткові гіпотези. 5. Полегшує і робить ефективнішим використання експертів (експертної інформації), які прагнуть виражати свої судження у вигляді розподілу ймовірності різних значень оцінок, а не у вигляді зведення їх до єдиного числового значення показника. 6. Сприяє тому, щоб в економічному аналізі використовувався інтервальний прогноз відповідних значень показників (чинників) на відміну від точкових прогнозів, які в багатьох випадках практично не підтверджується реальними результатами, імовірнісний (розпливчастий) підхід є методикою, яка полегшує перевірку емпіричних і експертних даних. Перелік використаних джерел 1. В.В. Витлинский, П.И. Верчено «Анализ, моделирование и управление экономическими рисками», Киев 2006 г. 2. А.С. Шапкин «Экономические и финансовые риски», Москва 2005 г. 3. О.А. Кандинская «Управление финансовыми рисками», Москва 2005 г. 4. Л.Н. Тэлман «Риски в экономике», Москва 2006 г. Норми поведінки керівника. Звичайно, усі працівники повинні матизагальну культуру, інтелект, порядність. Але особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає вієрархічній структурі. Спілкуючись на виробництві, люди часом травмують одне одного, а моральні травми часто-густо страшніші від фізичних.Одна з японських газет свого часу провела інтерв'ю з президентами великих компаній стосовно того, які якості й стандарти поведінки повинен мати керівник. Було названо такі: широта поглядів і глобальний підхід до проблем; перспективне передбачення та гнучкість; ініціативність і рішучість, особливо в умовах ризику; завзятість у роботі та безперервне навчання. Серед особистісних якостей відзначалися такі: вміння чітко формулювати цілі та установки; готовність вислуховувати думки інших; неупередженість, безкорисливість і лояльність; здатність повністю використовувати можливості підлеглих правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них; особиста привабливість; здатність згуртовувати людей і створювати їм сприятливу атмосферу [10, с. 76, 77]. Як бачимо, більшість якостей особистості керівника стосується саме моральних вимог. А ці вимоги у практичній діяльності керівника передбачають дотримання ним правил службового етикету.Керівник перебуває в центрі уваги, його знають усі, про нього говорять усі, з нього беруть приклад інші. Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч доларів на пошуки розумного, вихованого менеджера, який вміє працювати з людьми, аніж потім витрачати сто тисяч доларів через поганого керівника, який не може встановити нормальні стосунки з працівниками та клієнтами.Керівник не повинен проявляти особистих симпатій чи антипатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Вихований, інтилігентний керівник вітається з підлеглими завжди першим. Якщо він зустрічається з жінкою або з людиною, старшою за віком, він також вітається першим. Якщо до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй присісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому. Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати людську гідність підлеглого.Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то обов'язково і своєчасно це мусить зробити, а якщо ж не виходить, то слід вибачитись і пояснити причину. Керівник повинен завжди пам'ятати, що недоброзичливе або образливе слово боляче вражає людину і вона ще довго через це страждатиме. Саме образа нерідко провокує виникнення конфлікту. Але якщо це вже сталося, то інтелігентна людина-керівник не забуде вибачитися перед підлеглим. Поведінка керівника, його ставлення до роботи та людей є прикладом для підлеглих. Добре, якщо керівник вміє посміхнутись іншому, має почуття гумору, вміє гарно вдягтися, говорить чітко і дохідливо. Якщо керівник не береже свого часу, то його підлеглі ще більше не цінують свого та його часу.Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладати на них стягнення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлеглий хоча йому і не подобається бути покараним поважатиме керівника. Якщо керівник не вміє слухати підлеглих, то навряд чи вони захочуть звернутися до нього із пропозицією, підтримають його у важкій ситуації.На ранній стадії створення установи правила поведінки в ній встановлюються легко й просто. Коли діяльність організації розширюється, у ній збільшується кількість працівників і партнерів, з якими встановлюються певні відносини. За таких умов стандарт поведінки керівника має відповідно змінюватися в напрямку деталізації етичних норм і правил.Моральнопсихологічний портрет вітчизняного керівника в Україні ще формується. Риси, які мали так звані номенклатурні керівники за минулих часів, у нових ринкових умовах змінюються. А молоді керівники, які з'явилися після перебудови, працюють методом спроб і помилок, набуваючи власного досвіду. Вже є перші спроби уза-78 гальнити якості та стандарти їхньої поведінки, проте етичний бік їхньої роботи, правила етикету у стосунках з підлеглими поки що опрацьовані мало. Управління ризиком Управління ризиком - процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику. ЗАКОН УКРАЇНИ Про об'єкти підвищеної небезпеки (ст.1) м.Київ, 18 січня 2001 року N 2245-ІІІ Управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику та, у разі необхідності, вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи. ЗАКОН УКРАЇНИ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (ст.1) м.Київ, 24 лютого 1994 року N 4004-XІІ ( Введено згідно із Законом N 3078-ІV від 15.11.2005 ) Управління ризиками - процес визначення заходів, які здійснюються з метою зменшення рівня ризику. ЗАКОН УКРАЇНИ Про карантин рослин (ст.1) м.Київ, 30 червня 1993 року N 3348-XІІ ( Введено на підставі Закону N 3369-ІV від 19.01.2006 ) Управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику ГМО та в разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів (ст.1) м.Київ, 31 травня 2007 року N 1103-V Управління ризиком - процес ідентифікації, вибору та здійснення заходів, що застосовуються з метою зниження ризику. ЗАКОН УКРАЇНИ Про ветеринарну медицину (ст.1) м. Київ, 25 червня 1992 року N 2498-XІІ ( Введено на підставі Закону N 361-V від 16.11.2006 ) Управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику та в разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи. ЗАКОН УКРАЇНИ Про безпечність та якість харчових продуктів (ст.1) ( Назва Закону в редакції Закону N 2809-ІV від 06.09.2005 ) м. Київ, 23 грудня 1997 року N 771/97-ВР ( Введено на підставі Закону N 2809-ІV від 06.09.2005 ) Управління ризиками - заходи, які здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, з визначення, оцінки, моніторингу, контролю ризиків, що спрямовані на їх зменшення до прийнятного рівня. ЗАКОН УКРАЇНИ Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст.1) м.Київ, 28 листопада 2002 року N 249-ІV ( Введено на підставі Закону N 2258-VІ від 18.05.2010 ) "Управління ризиком" - процес ухвалення рішення, який враховує політичні, соціальні, економічні міркування та технічні фактори з відповідною інформацією за оцінкою ризику, яка пов'язана з деякою небезпекою, з метою розробки, аналізу та порівняння варіантів з нормуванням й без нього та вибору й впровадження оптимальних рішень та дій для захисту від даної небезпеки. МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СЛУЖБА Н А К А З Про затвердження Інструкції щодо визначення допустимих термінів роботи працюючих у шкідливих умовах (Інструкція, розд.2) 12.12.2006 N 820 Управління ризиками - систематичний процес, завдяки якому банк виявляє (ідентифікує) власні ризики, оцінює їх величину, здійснює їх моніторинг, контролює свої ризикові позиції та бере до уваги відносини між різними категоріями ризику. ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А Про схвалення Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України (Методичні рекомендації, п.1.12) 28.03.2007 N 98 УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ - процес вивчення та упередження можливості втрати бюджетних надходжень, а також удосконалення методів виявлення та усунення порушень податкового та валютного законодавства. ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації проведення перевірок підприємств, які входять до складу фінансово-промислових груп, інших об'єднань та великих платників податків (Методичні рекомендації, розд. Визначення термінів) 16.07.2007 N 432 Управління ризиками - діяльність, пов'язана із ідентифікацією, аналізом ризиків та прийняттям рішень, які мінімізують негативні наслідки настання ризикових подій, метою якої є найбільш раннє виявлення можливих недоліків, порушень, неефективного використання ресурсів під час виконання Державним казначейством адміністративної, фінансовогосподарської, технологічної роботи. МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Термінологічної бази системи внутрішнього контролю та аудиту Державного казначейства України (Термінологічна база, п.13) 07.10.2008 N 417 Управління ризиками - цілеспрямований вплив СПФМ на ризики, який полягає у їх визначенні, оцінці та розробці і впровадженні заходів, направлених на їх зменшення. ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ суб'єктам первинного фінансового моніторингу "Управління ризиками щодо відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму" (розд.1) 04.07.2008 N 157 Проект переліку ризиків та заходів щодо їх зменшення Передбачається, що ЕСКО буде працювати з постачальниками комунальних послуг, споживачами (громадськими, житловими та комерційними будівлями). ЕСКО впроваджуватиме енергозберігаючі заходи, використовуючи власні, кредитні, бюджетні кошти або фінансування клієнта, та повертатиме вкладені кошти разом із платою за свої послуги з досягнутої економії енергії та витрат. Зрозуміло, що така діяльність пов'язана з певним колом проблем, які доведеться вирішувати в ході реалізації проекту. Для цього на початковій стадії реалізації проекту повинні бути виявлені всі можливі ризики, які в тому чи іншому обсязі можуть вплинути на процес реалізації енергозберігаючих заходів та енергосервісної діяльності в цілому. В цьому розділі планується окреслити можливі ризики та здійснити їх комплексне групування по основним типам і групам споживачів. При аналізі запропонованих варіантів заходів щодо усунення ризику слід враховувати, що всі ризики знаходяться у діалектичній та кореляційній залежності, тобто нівелювання чи компенсація одного ризику може специфічно вплинути (позитивно чи негативно) на інший вид ризику. 1. Ризик впровадження Загальний опис ризику. Даний вид ризику проявляється у тому, що в ході реалізації проекту не буде досягнуто кінцевих (результуючих) показників: § не вдасться налагодити ефективний виробничий процес; § фактичний рівень економії енергії виявиться меншим за очікуваний; § підприємство не може вийти на свої задекларовані виробничі потужності; § проект буде не повністю реалізований незважаючи на залучення необхідних ресурсів; § витрати на впровадження виявляться вищими ніж це попередньо очікувалось. Механізм виявлення ризику. Ризики пов'язані з проблемами налагодження ефективного виробничого процесу, виходом підприємства на раніше задекларовані потужності, неповна реалізація проекту в зв'язку з перевищенням витрат в ході його реалізації та досягнення меншого за очікуваний рівня економії енергії виявляються в ході ретельного, систематичного, контролю та моніторингу процесу реалізації проекту. Механізм детермінації таких ризиків може здійснюватись через процедуру авторського нагляду та поетапного фінансового контролю. Для своєчасного визначення даних видів ризику слід здійснювати не лише проміжний контроль термінів виконання робіт та дотримання графіку будівництва (реконструкції, модернізації та ремонту), але й проводити якісну оцінку параметрів енергозберігаючого проекту, визначати правильність реалізації проектних рішень, проводити якісний контроль основних структурних елементів будівлі та обладнання, що встановлюється (реконструюється чи модернізується), здійснювати порівняння нормативних вимог та проектних значень з фактично досягнутими показниками. Поряд з цим постійно здійснюється фінансовий та бухгалтерський контроль за витратами в ході реалізації проекту. Здійснюється постійне порівняння планових та фактичних сум задекларованих витрат. При цьому здійснюється документальне оформлення та посвідчення всіх виявлених відхилень в розрізі конкретних етапів робіт та структурних елементів конструкцій проекту. Здійснюється їх попередня оцінка, проводиться прогноз майбутніх фінансових витрат та виконується кореляційно-дисперсійний аналіз існуючих відхилень з виявленням всіх можливих взаємозв'язків та комплексного окреслення системи чинників, що здійснюють вплив на проект. Організується групування даних чинників за характером впливу на процес реалізації енергозберігаючих заходів (позитивний чи негативний вплив). Наслідки ризику. Оскільки, ЕСКО лише розпочинає свою діяльність (у даному регіоні), тобто не має визначеного кола споживачів, постійних власних клієнтів, свого іміджу та твердої репутації на ринку, діяльність, коли декларується і планується одне, а виходить інше (хотіли як краще, а вийшло як завжди), призведе до відсутності попиту на свої продукцію (споживчий ризик), ускладнить фінансовий стан компанії (за рахунок відшкодування взятих на себе зобов'язань) та в кінцевому випадку може призведе до банкрутства та ліквідації організації. Заходи усунення ризику. Слід особливо підкреслити, що нівелювання даного ризику слід здійснювати до завершення реалізації проекту. Тобто, механізм виявлення для даного виду ризику виступає у якості першочергового та необхідного критерію, який дозволить здійснити ряд запобіжних заходів та повністю або частково уникнути даний ризик. Початок усунення даного виду ризику після завершення реалізації проекту виявиться або конструктивно неможливим, або буде потребувати витрат, які співставні чи, навіть, перевищують величину коштів, які витрачені на здійснення енергетичних заходів. Серед можливих заходів по усуненню даного виду ризику слід виділити такі: ¨ персоніфікація відповідальності за кожним виконавцем, по кожному етапу реалізації енергозберігаючих заходів та по кожному елементу конструкції. Має бути сформована чітка ланка відповідальних осіб від енергоаудиту, проектування та постачання до монтажних, будівельних та пусконалагоджувальних робіт. Діяльність даних спеціалістів повинна бути належним чином організована та узгоджена, щоб прийняття рішень між ними відбувалося шляхом консенсусу інтересів та реалізувався механізм обов'язкового повноцінного інформаційного забезпечення між ними; ¨ встановлення різноманітних штрафних санкцій за недотримання планових показників проекту чи відхилення від завданих значень; ¨ попереднє резервування капіталовкладень у розмірі достатньому та усунення непередбачуваних подій в ході реалізації енергозберігаючих заходів; ¨ високий рівень підготовки проекту та використання мінімальних показників економії ресурсів в ході реалізації проектних рішень; ¨ враховуючи, що основною складовою витрат на енергозберігаючі заходи є витрати на обладнання та устаткування, слід проводити систематичну диверсифікацію постачальників, зменшення посередницької ланки між виробником та енергосервісною компанією, укладання між виробником та енергосервісною компанією взаємовигідних довгострокових договорів на взаємовигідній основі (пільги, знижки, першочерговість поставок обладнання). Для реалізації даного заходу на підприємстві має бути створений відділ матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) чи конкретна служба за делегуванням їй цілого комплексу повноважень та відповідальності по поставці енергозберігаючого обладнання, матеріалів та устаткування. Для забезпечення ефективної та результативної діяльності даним відділом повинна широко використовуватись логістика та схеми і моделі математичного програмування
2. Споживчий ризик Загальний опис ризику. З точки зору ринкових методів господарювання та основних концепцій "ринку споживача" саме цей вид ризику визначається як основний та першочерговий з точки зору реалізації будь-який заходів у розвинутій економічній системі. Його зміст полягає в тому, що без певної потреби споживачів, без наявності стратегічного набору видів продукції, робіт, послуг, які користуються попитом – створення та функціонування організації є процесом недоцільним та збитковим (збитки лягають на плечі засновників). Механізм виявлення ризику. Процес виявлення даного виду ризику повинен починатися з: ¨ попереднього маркетингового дослідження ринку (об'єм ринку, стратегічна сегментація, споживачі, конкуренти, товари замінники, нові конкуренти, вхідні бар'єри, державне регулювання); ¨ аналіз наявних фінансових ресурсів та визначення їх необхідного розміру для завоювання певної частки ринку (рекламні акції та компанії, цінові знижки на початковому етапі створення компанії, інші представницькі витрати). Наслідки ризику. Даний ризик також загрожує втратою певного кола споживачів для енергосервісної компанії (від якоїсь певної невеликої частки до всього потенційного ринку). "Позитивним" моментом даного ризику є те, що наслідки даного ризику можливо усунути шляхом реалізації комплексу маркетингових заходів та гнучкої цінової політики компанії. Заходи усунення ризику. Практично всі види заходів щодо усунення даного ризику реалізуються через впровадження комплексу маркетингу на підприємстві. Від повинен включати такі моменти: 1) ринковий аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства; 2)окреслення основних потреб споживачів на даному ринку; 3)визначення потенційного кола клієнтів ЕСКО; 4)пошук варіантів задоволення основних потреб клієнтів енергосервісної компанії; 5)вибір ефективної стратегії конкуренції; 6)прогнозування та визначення тенденцій розвитку ринку; 7)розробка та реалізація результативної рекламної компанії; 8)налагодження зворотнього зв'язку з споживачами; 9)вибір форм і методів роботи з клієнтами ЕСКО (формування методики роботи та основних принципів системи заохочення та спілкування з споживачами); 10)формування та корекція стратегії та тактики бізнесу в довгостроковій та середньостроковій перспективі; 11)проведення продуманої цінової політики та аналіз цінових пропозицій та моделей розрахунків фірм-конкурентів; 12)активна участь у різноманітних тендерах, виставках, семінарах та компаніях щодо реалізації енергозберігаючих заходів, програмах захисту навколишнього довкілля, зменшення викиду парникових газів у атмосферу, боротьба за держане цільове фінансування та можливі податкові пільги для енергозберігаючих компаній. Даний комплекс запобіжних заходів повинен починатися з створення відділу маркетингу на підприємстві. При цьому не менш важливим моментом є делегування широкого кола повноважень даному відділу. Він повинен відповідати не лише за проведення рекламної компанії та виконання репрезентативних функцій в рамках сфери діяльності компанії, але й на відділ маркетингу слід покласти функції щодо пропозицій та контролювання розробки нових видів продукції робіт та послуг (реалізація нових енергозберігаючих міроприємств), формулювання перспективної стратегії фірми, вибір основних методик реалізації тактичних та оперативних цілей компанії, проведення сегментації ринку за конкретними групами споживачів та вибір методики та схем впровадження існуючих енергозберігаючих заходів. До інших заходів щодо ліквідації даного виду ризику слід віднести закріплення місцевими та регіональними органами влади гарантованого річного обсягу енергозберігаючих заходів для підприємств обласного та міського підпорядкування, громадських будівель, будинків з високім рівнем субсидування та інших дотаційних закладів. 3. Фінансовий ризик Загальний опис ризику. Ризик недостатності, відсутності чи ненадійності джерел фінансування є характерним видом ризику в період структурних змін в економічній системі країни. Він проявляється в нездатності (неплатоспроможності) чи небажанні потенційних клієнтів ЕСКО вчасно та в повному обсязі розрахуватись по взятим на себе зобов'язанням, навіть, при наявності економії ресурсів чи зменшення комунальних платежів в наслідок впровадження енергозберігаючих технологій енергосервісною компанією. Сюди слід також віднести інфляційні ризики, які здатні значним чином підірвати фінансовий стан підприємства та погіршити його платоспроможність. Механізм виявлення ризику. Даний ризик визначається в ході попереднього аналізу фінансового стану потенційного клієнта ЕСКО. При цьому можливо користуватися існуючим аудиторським висновком, залучати на певних умовах (за кошти потенційного клієнта або за власний рахунок) аудиторську компанію чи проводити даний аналіз самостійно силами відділу контролінгу чи аудиторською групою компанії. В першу чергу ЕСКО мають цікавити такі моменти: · рівень оплати підприємства у динаміці (за ряд років) за енергоносії та комунальні послуги; · величина загальної кредиторської заборгованості підприємства, темпи та механізм її погашення чи накопичення; · забезпеченість підприємства власними оборотними коштами; · розмір статутного капіталу підприємства та його речове втілення (будівля, споруди, обладнання та устаткування, грошові кошти чи "надзвичайно цінна" документація інтелектуального характеру; · співвідношення власного та запозиченого капіталу (коефіцієнти автономії, фінансової залежності, фінансового левериджу)… Результати економічного аналізу за даними напрямками дослідження повинні бути належним чином згруповані та приведенні до одного кінцевого результату – наскільки реальним є повернення коштів енергосервісній компанії. Наслідки ризику. Наслідком даного ризику є накопичення дебіторської заборгованості підприємства, при цьому цілком реальний її поступовий перехід в резерв сумнівних боргів ЕСКО. За таких умов підприємство охоплює криза неплатежів. зриваються поставки обладнання і матеріалів по іншим об'єктам, накладаються штрафні санкції по податковим платежам, для погашення яких беруться короткострокові кредити банку (під високі відсотки, які також слід швидко віддавати), тобто, підприємство залазить у боргову яму вилізти з якої можливо лише через механізм ліквідації або санації підприємства. Якщо ж неплатежі незначні (по деякому невеликому об'єкту), то це все-рівно спричинює втрату підприємством прибутку, збільшення розміру необґрунтованих податкових платежів, вимушене підвищення цін для інших споживачів, як захід компенсації можливих збитків – наслідок – втрата конкурентних переваг підприємства. Заходи усунення ризику. Для ліквідації даного виду ризику підприємство може реалізувати наступний перелік заходів: · встановлення відповідальності аудиторської фірми (чи власного підрозділу підприємства) за результати поданого ними висновку про фінансовий стан клієнта ЕСКО; · широке використання механізму страхування ризиків; · чітко організоване та продумане договірне регулювання механізму оплати послуг енергосервісної компанії. Щоб клієнту було надзвичайно невигідно прострочувати платежі чи, взагалі відмовлятись від оплати енергозберігаючих послуг. Додаткове гарантування оплати договорів власними ліквідними основними засобами замовника. Закріплення першочерговості вимог ЕСКО в ході можливого судового розгляду чи протягом процедури банкрутства чи реорганізації підприємства-боржника; · використання лізингових схем у розрахунках; · створення на підприємстві спеціалізованого відділу, який би займався контролем за вхідними потоками від постачальників, контролював би вихідні потоки по кожному енергозберігаючому заходу, проводив оцінку планових та фактичних розрахункових показників капітальних витрат та досягнутого рівня економії енергоресурсів після реалізації проекту, проводив спільно з відділом маркетингу формування та коректування загальної стратегії фірми, здійснював розробку перспективних фінансових планів та програм економічного розвитку підприємства (ЕСКО); · дослідження потенціалу факторингових фірм регіону, визначення їхніх розцінок за послуги та використання їхніх можливостей при поверненні боргу від "безнадійних" боржників; · створення на підприємстві дієздатного юридичного відділу, який би міг самостійно, без залучення додаткових посередників в ході судових та досудових процедур вирішувати питання повернення боргу та сплати штрафних санкцій ЕСКО. Обов'язкова наявність в даному відділі працівників з вирішення господарських спорів, знання ними механізму банкрутства, досудової та судової процедури санації боржника, специфіки ліквідації та реорганізації клієнта ЕСКО. Дані заходи слід здійснювати комплексно, враховуючи їх системний, стратегічно-важливий характер та їх значення як для ЕСКО так і для потенційних споживачів компанії. 4. Ресурсний ризик Загальний опис ризику. Даний ризик виникає внаслідок постійного коливання цін на енергоресурси. Більшість теплогенеруючих підприємств України мають суттєву заборгованість за енергоносії, тому достатньо реальною є можливість цілковитого відключення даних споживачів від електро- та газопостачання. За таких умов важко говорити про економію, коли економити фактично нічого, адже режим відключення – це повна економія всіх видів енергетичних ресурсів. Механізм виявлення ризику. Ризик виявляється в наслідок аналізу ситуації на світовому ринку. Необхідним є вивчення кола питань, що торкаються діяльності ОПЕК, ініціатив керівництва країни щодо зони вільної торгівлі на теренах СНГ та реальності їх впровадження, квота та розміри поставок російської нафти у країни Західної Європи, розмір експортного мита для російської нафти, що йде на експорт, початку та етапу здійснення сільськогосподарських робіт (посівна компанія, жнива, осіння польова компанія), ситуація з завантаженням нафтопроводу Одеса-Броди і т. ін. Дана ситуація повинна відслідковуватись спеціалістами відділу маркетингу енергосервісної компанії або спеціалізованим підрозділом, який би проводив комплексний аналіз ситуації, що склалася на внутрішньому на зовнішньому ринках, відслідковував би основні тенденції, робив прогнози на висновки по тих чи інших світових подіях чи зрушеннях у оточуючому середовищі проекту. Наслідки ризику. У випадку справдження даного виду ризику підприємство може значно відхилитися від розрахункових (проектних, планових) показників енергозберігаючих заходів, що може мати як негативний так і позитивний вплив. При негативному варіанті розвитку подій термін окупності проекту може бути значно подовжено, або, враховуючи ті чи інші зміни та беручи до уваги існуючі інфляційні процеси, проект може взагалі виявитися неокупним (в варіанті дисконтованого терміну окупності проекту). В кінцевому випадку це може призвести до втрати основних надходжень до ЕСКО, так як вона існує саме за рахунок економії ресурсів (в першу чергу енергетичних) від енергозберігаючих заходів. Хоча при такому варіанті, економія ресурсів в абсолютному виразі все ж буде, тобто, в будь-якому випадку економія витрат за рахунок зменшення екологічних зборів та платежів. Заходи усунення ризику. Даний ризик енергосервісній компанії важко усунути та важко ліквідувати, але у якості запобіжних заходів підприємство повинно закладати, проектні резерви, проводити визначення показників інвестиційної привабливості проекту виходячи з найбільш ймовірного діапазону вартості тих чи інших енергоресурсів. Тобто, основну увагу слід приділити проектним та передпроектним розрахункам та на цій стадії закласти можливі "амортизатори" настання ризикових подій, потім, вже в ході реалізації проекту проводити постійну корекцію існуючих проектних значень та зіставляти відповідно інвестиційні та фінансові потоки за даним проектом. У якості заходів з підвищення енергоефективності бажано пропонувати такі варіанти, які базуються на переході від одного виду енергоносія до найбільш вигідного (дешевого) та найкращим є варіант, який базується на альтернативних джерелах отримання енергії (сонце, вітер, біогаз, термальні джерела енергії, енергія припливів та відпливів, торсіонні поля та інші джерела). 5. Регулятивний ризик Загальний опис ризику.Даний ризик виникає в результаті прийняття компетентним органом юридично значущих рішень, як правило нормативного характеру (ВРУ, КМУ, місцеві органи самоврядування). Дані юридично-значущі рішення встановлюють або змінюють існуючу систему здійснення того чи іншого виду господарської діяльності. На сьогоднішній день активно розробляються варіанти проведення реформування комунального господарства та принципово нових підходів до житлово-комунальної політики держави. Механім виявлення ризику.Враховуючи те, що прийняття тих, чи інших регулятивних змін має певну процедуру, а самі проекти регулятивних змін є доступними для ознайомлення (тексти проектів друкуються в пресі, розміщуються на веб-сторінках, стосовно них проводяться громадські слухання та обговорення), це дає підстави вважати, що даний ризик є найбільш прогнозованим. Наслідки ризику. в разі виникнення даного виду ризиків, можливими наслідками можуть бути: обмеження в проведенні конкретного виду діяльності, збільшення валових витрат,зміна процедур господарювання, отримання додаткових спеціальних дозволів, тощо. Заходи усунення ризику. Враховуючи специфічність даного ризику та неможливість впливати на розвиток регулятивних змін на рівні законодавчої та виконавчої влади, найбільш ефективним заходом усунення негативних наслідків його виникнення є систематичний контроль та аналіз за змінами в нормативно-правовому полі та, при виникненні ймовірності виникнення негативних наслідків, заздалегіть вжити заходи щодо їх мінімізації. Бюрократичний ризик Загальний опис ризику. Даний ризик в діяльності підприємства виникає в результаті взаємодії з органами державної влади та управління, зокрема при отриманні спеціальних дозволів ( ліцензії, сертифікати, погодження, патенти т.ін.). Механізм виявлення ризику. Ризик виявляє себе в формі протидії, або бездіяльності конкретних працівників, уповноважених приймати принципові рішення при отриманні підприємством спеціальних дозволів. Класичним прикладом даного виду ризиків є прагнення чиновника отримати матеріальну винагороду за надану послугу, або лобіювання чиновником ітересів “карманної фірми”. Наслідки ризику. Наслідком виникнення даного ризику є збільшення термінів отриманя спеціальних дозволів, а як наслідок, затримка в виконанні роботи, чи окремої програми. Заходи усунення ризику. Заходами усунення ризику є ретельна підготовка попередньої документації (обладнання), в разі необхідності, звернення до підприємств, які спеціалізуються саме на отриманні таких дозволів. Адміністративний ризик Загальний опис ризику. Під адміністративним ризиком слід розуміти непередбачувану діяльність органів державної влади та/або окремих посадових осіб з приводу прийняття ними властних рішень, прямим або опосердкованим наслідком яких може бути негативний вплив на діяльність підприємства. Механізм виявлення ризику. Даний ризик може проявляти себе в створенні груп тиску (в т.ч. з представників органів державної влади). Слід зазначити, що тиск може здійснюватись, як безпосередньо на працівників підприємства, так і на контрагентів підприємства. Крім того, виявляти себе цей ризик може і в прийнятті рішень, які можуть вступати в протиріччя з інтересами проекту, зокрема при прийнятті рішень колегіальними органами, а також в разі зміни керівництва державних органів з більш лояльних на менш лояльних до підприємства. Наслідки ризику. Наслідками виникнення даного ризику можуть бути значні ускладнення в реєстрації підприємства та його подальшої діяльності, зниження активності співпраці з боку клієнтів. Заходи усунення ризику. Необхідність систематичного підтвердження позитивного іміджу підприємства, підтримання стосунків з керівниками органів державної влади та управління, утримання кваліфікованого штату комунікабельних працівників, висвітлення діяльностів засобах масової інформації. Вибір методів управління ризиками 24.07.2009 Основними методами управління ризиками є: · уникнення ризику · зниження міри ризику · прийняття ризику. Уникнення ризику означає відмову від реалізації заходу (проекту), пов'язаного з ризиком. Таке рішення приймається в разі невідповідності вказаним вище принципам. Наприклад, рівень можливих втрат, а також додаткові витрати, пов'язані із зменшенням ризику або передачею ризику іншій особі, неприйнятні для підприємця; рівень можливих втрат значно перевищує очікувану віддачу (прибуток). Уникнення ризику є найбільш простим і радикальним напрямом в системі управління ризиком. Воно дозволяє повністю уникнути можливих втрат і невизначеності. В той же час, як правило, уникнення ризику означає для підприємця відмову від прибутку. Тому при необгрунтованій відмові від заходу (проекту), пов'язаного з ризиком, мають місце втрати від невикористаних можливостей. Крім того, слід враховувати, що уникнення одного вигляду ризику може привести до виникнення інших. Зниження міри ризику передбачає скорочення або розмірів можливого збитку, або вірогідності настання несприятливих подій. Існує багато різних способів зниження міри ризику залежно від конкретного вигляду ризику і характеру підприємницької діяльності. Найчастіше воно досягається за допомогою здійснення попереджувальних організаційно-технічних заходів. Одним з окремих випадків зниження міри ризику є передача ризику, що полягає в передачі відповідальності за ризик (повністю або частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії. Заходи по передачі ризику означають передачу відповідальності за нього третім особам при збереженні існуючого рівня ризику. До них відносяться страхування, які має на увазі передачу ризику страхової компанії за певну плату, а також різного роду фінансові гарантії, поручительства і так далі Передача ризику може також бути здійснена шляхом внесення до тексту документів (договірів, контрактів) спеціальних обмовок, що зменшують власну відповідальність при настанні непередбачених подій або передавальних ризик контрагентові. Прийняття (збереження) ризику означає залишення всього або частини ризику за підприємцем, тобто на його відповідальності. В цьому випадку підприємець приймає рішення про покриття можливих втрат власними засобами. У певних обставинах (незначний ризик) дане рішення сповна виправдане. Збереження ризику на існуючому рівні не завжди означає відмову від будь-яких дій, направлених на компенсацію збитку, хоча така можливість передбачена. Підприємство може створити спеціальні резервні фонди (фонди самострахования або фонд ризику), з яких вироблятиметься компенсація збитків при настанні несприятливих ситуацій. Такий метод управління ризиком називається самострахованием. До заходів, здійснюваних при збереженні ризику, можуть також бути зараховані здобуття кредитів і позик для компенсації збитків і відновлення виробництва, здобуття державних дотацій і ін. Багато заходів по збереженню і передачі ризику є за своєю суттю фінансовими механізмами і ніяк не впливають на частоту виникнення несприятливих подій і масштаби збитків до їх компенсації. В будь-якому разі всяка незакрита позиція означає по суті своїй ставку на розвиток ситуації на ринку. Із закінченням часу вірогідність понесения збитків по подібній позиції постійно зростає. Оскільки уникнення ризику і прийняття його є до певної міри крайніми методами управління ризиком, найбільша увага заслуговує на метод зниження (мінімізації) ризиків. Можна виділити два основні принципи мінімізації ринкової ризику: 1) принцип зіставлення позицій. Компанія, набуваючи активу або беручи на себе зобов'язання, займає на ринку відповідно довгу або коротку позицію. Саме зайнята на ринку позиція є джерелом ринкової ризику. З даного положення витікає, що методом мінімізації ринкової ризику може служити ведення закритої позиції. Майбутньому активу повинне протиставлятися майбутнє зобов'язання, співвідношуване з даним активом і навпаки. 2) принцип диверсифікації. Наукова підстава цього принципу належить лауреатові Нобелівської премії Гарі Марковіцу. Згідно його теорії, мінімізація ризику і збільшення прибутковості інвестицій досягається шляхом диверсифікації вкладень в тих, що не корелюють або слабо корелюють об'єкти. Найбільш загальними, широко використовуваними і ефективними методами попередження і зниження ризику є: · страхування; · резервування засобів; · диверсифікація; · лімітація. Страхування є одним з найбільш поширених способів зниження ризиків. У загальному випадку страхування – це угода, згідно якій страховик за певну винагороду переймає на себе зобов'язання відшкодувати збитки або їх частину страхувальникові, події унаслідок передбачених в страховому договірі небезпек і випадковостей яким піддається страхувальник або застраховане ним майно. Однією із специфічних форм страхування майнових інтересів є хеджування – система заходів, що дозволяють виключити або обмежити ризики фінансових операцій в результаті несприятливих змін курсу валют, цін на товари, процентних ставок і тому подібне в майбутньому. Такими заходами є валютні обмовки, форвардні операції, опціони і ін. Хеджування, ніяк не впливаючи на частоту настання збитків, шляхом спеціальних заходів зменшує їх масштаб. Слід зазначити, що хеджування, будучи по суті передачею ризику іншій особі. На відміну від традиційних договірів страхування, не завжди передбачає виплату страхувальником страхових внесків (страховій премії). Тут як страхувальник виступає спекулянт, який переймає на себе ризик в надії отримати прибуток. Цю обставину поважно враховувати при аналізі, оцінці економічної ефективності (доцільності) і виборі доріг зниження ризику. Резервування засобів, як спосіб зниження негативних наслідків настання ризикових подій, полягає в тому, що підприємець створює відособлені фонди відшкодування збитків за рахунок частини власних оборотних коштів. Як правило, такий спосіб зниження ризику підприємець вибирає у випадках, коли, на його думку, витрати на резервування засобів менше, ніж вартість страхових внесків при страхуванні. Так, наприклад, крупній нафтовій компанії, що володіє сотнями танкерів, втрата одного танкера в рік (що само по собі маловірогідне) обійдеться дешевшим, ніж виплата страхових внесків за всі танкери. Диверсифікація є процесом розподілу засобів, що інвестуються, між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не зв'язані між собою. Прикладом диверсифікації може служити зберігання вільних грошових коштів в різних банках. Лімітація є встановленням системи обмежень як зверху, так і знизу, сприяючою зменшенню міри ризику. У підприємницькій діяльності лімітація застосовується найчастішим при продажі товарів в кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і тому подібне Всі заходи щодо управління ризиком можуть бути розділені на дособитийние і послесобитийние. Перші плануються і здійснюються завчасно, а другі – після того, як непередбачена подія вже сталася. До дособитийним заходів відносяться: страхування, самострахование, запобіжні організаційно-технічні засоби, юридичні, договірні і інші заходи по передачі ризику. Послесобитійниє заходу – це здобуття коштів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик і так далі Вибір методу управління ризиком. Теорія і практика управління ризиком виробили ряд правив, на підставі яких здійснюється вибір того або іншого прийому управління ризиком і варіанту рішень. Основними з цих правил є наступні: · максимум виграшу; · оптимальне поєднання виграшу і величини ризику; · оптимальна вірогідність результату. Правило максимуму виграшу полягає в тому, що з можливих варіантів рішень, що містять ризик, вибирається той, який забезпечує максимальний результат (дохід, прибуток) при мінімальному і прийнятному для підприємця ризику. На практиці більш прибуткові варіанти, як правило, і ризикованіші. В цьому випадку використовується правило оптимального поєднання виграшу і величини ризику, єство якої полягає в тому, що зі всіх варіантів, що забезпечують прийнятний для підприємця ризик, вибирається той, в якого співвідношення доходу і втрат є найбільшим. Єство правила оптимальної вірогідності результату полягає в тому, що зі всіх варіантів, що забезпечують прийнятну для підприємця вірогідність здобуття позитивного результату, вибирається той, в якого виграш максимальний. Керуючись вказаними правилами, у ряді випадків підприємець може прийняти рішення про збільшення міри ризику, якщо таке збільшення не перевищує прийнятні для підприємця втрати і забезпечує істотне збільшення прибутку. Оцінка ефективності вибраного методу. Оцінка ефективності вживання того або іншого методу управління ризиком залежить від критерію, який покладений в основу порівняння. Є два найбільш споживаних походу до вироблення критеріїв: · вибір критичного параметра, який не повинен виходити за допустимі межі; · економічна вигода. Вживання будь-яке з методів управління ризиком наводить до перерозподілу поточних і очікуваних фінансових потоків усередині підприємства або фінансового проекту. Перерозподіл фінансових потоків наводить до зміни вартості чистих активів підприємства або проекту, розрахованою з врахуванням очікуваних грошових надходжень. Таким чином, як критерій економічної ефективності окремих методів управління ризиком можна використовувати оцінку їх впливу на зміну вартості підприємства, розрахованій на початок і закінчення фінансового періоду. Для інвестиційного проекту критерієм служить вплив методів управління ризиком на зміну чистої поточної вартості проекту.
