Характерні риси бароко в українській архітектурі
Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості.
  В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з´явилися будови, позначені рисами стилю бароко, але їхня мальовничість, інтимна теплота докорінно відрізняє їх від бароко західноєвропейського. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх і багатих традицій народної дерев´яної і давньоруської архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества. Архітектура українського бароко - це концентрований матеріальний вияв "психічного стану", того гармонійного світогляду, на який здатна нація у часи високого духовного злету, а той злет невід´ємний від усвідомлення особистої і національної свободи.
  Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, оскільки саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини.
Відомими архітектурними спорудами стали Миколаївська церква (1668) в Ніжині, Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та Сумах, церква Адама Кисіля в Нискиничах на Волині (1653). Розвинені барокові форми втілились у спорудах Києво-Печерської лаври -церквах Усіх Святих (1696-1698) та Хрестовоздвиженської, соборі Св. Георгія Видубицького монастиря (1672-1674), Преображенської церкви в Прилуках (1716), соборі в Ніжині тощо.
Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьмана Івана Степановича Мазепи. Саме тоді в архітектурі сформувалося мазепинське бароко - новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Притаманні йому риси: монументальність, велич і сила.
Охарактеризуйте романтизм як напрямок української культури ХІХ ст.
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського.
Романтизм у літературі був представлений двома осередками. Перший, Харківський, який був представлений збірками етнографічних і фольклорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича, історичних пісень і дум І. Срезневського у збірці «Запорожская старина», народної усної творчості П. Лукашевича, а також публікації історичних праць і пам'яток: Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, О. Бодянського, А. Скальковського та інших. Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім — Амвросій Могила), М. Костомаров (псевдонім — Іеремія Галка) й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими.
Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим.
В українських музиці та театрі вплив романтизму позначився слабо.
«Розстріляне Відродження» в історії української культури.
Розстріляне Відродження - літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Головними літературними об'єднаннями 20-30-хх рр. були "Ланка" (пізніше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спілка письменників західної України", ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був "Гарт", який пізніше був перейменований на "ВАПЛІТЕ" ("Вільну Академію Пролетарської Літератури"). Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Головними складниками новітньої еліти, її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу.
Комуністична партія СРСР відчула свою поразку і почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 числа відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового.
Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Микола Хвильовий), репресії і концтабори (Борис Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, Віктор Петров (Домонтович)), еміграція (Володимир Винниченко, Євген Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (Павло Тичина, Микола Бажан).
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, "на честь 20-ї річниці Великого Жовтня" у Соловецькому таборі особливого призначення були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції - цвіту української нації.
Невідомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного Відродження. За деякими даними це число сягало 30.000 осіб.
Порівняйте специфічні особливості мистецтва бароко в Лівобережній Україні та на західноукраїнських землях.
Період другої половини 17 – 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові “українське бароко”.
В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються і на західноукраїнських землях, особливо у Львові.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні (тобто на Лівобережжі) вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний.
У кам'яних спорудах західноукраїнських земель переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо.
Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва – архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.
Охарактеризуйте своєрідність українського бароко.
Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості.
   Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм. Світоглядні засади українського бароко втілились в образі України у вигляді одягненої в порфіру і коронованої Діви, яка просить покровительства у митрополита київського Іосафа Кроковського (гравюра І.Щирського "Всенародне торжество").
Власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського бароко. Визначальними рисами бароко були: - посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; - мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; - трагічна напруженість і трагічне світосприймання.
Незважаючи на те, що українське барокко як сформований стилістичний напрям у мистецтві, літературі та й у культурі в цілому запозичувало свої починання із Заходу, значною мірою під впливом польської бароккової культури, воно набуло власних національних рис, спиралося на народні традиції. Якщо конкретніше торкатися певних особливостей, то необхідно звернути увагу на своєрідний динамізм українського барокко, яке поєднало в собі два чинники його саморозвитку: у зв'язку з поверненням культурного життя до його прадавньої духовної столиці Києва й посилення визвольного руху на Півдні, в Подніпров'ї, Слобожанщині розширювалися межі творення самобутньої бароккової культури. Українське барокко, належачи до однієї з найвідмітніших ознак культури XVII—XVIII століть, увібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Так само, як і мова, історико-наукове осягнення себе, утвердження православної віри, барокко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й «одноцілості культури» , яка допомагала консолідувати націю. Сам дух і неспокій, антиномія потягу до власного, того, що кровно йшло від орнаменту земного буття, переосмислення в контексті цього земного релігійних і світських норм життя, яскраво виражені критицизм і тренос, прагнення до нестандартності, проблисків світла в складних суперечливих лабіринтах буття дали відмітний тип бароккового світосприймання. Поняття «барокко» охоплює не лише архітектуру, а й ужиткове мистецтво, фольклорні мотиви з естетикою яскравих оптимістичних форм, літописання, театр, музику, малярство.
Український літературний модерн.
Модерн в українській літературі зародився в 1890-х рр. і перебував у інтелектуальній опозиції до т. зв. соціальної прози (реалізму), видатними представниками якої були Марко Вовчок, А.Свидницький, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики виступали естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума. Важливою рисою літературного модерну в Україні як культурного явища було створення жіночої мистецької традиції. Письменниці-модерністки гострице відчували застійність українського літературного процесу та усієї духовної атмосфери в суспільстві, що пояснювалося "більшою залежністю жінки, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство". Наприкінці XIX ст. постає ціла плеяда українських авторок: Наталя Кобринська, Наталка Полтавка (Надія Кибальчич-Симонова), Любов Яновська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач), Людмила Старицька-Черняхівська, Надія Кибальчич, Христина Алчевська. Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.
Першим з українських модерністів можна назвати Михайла Коцюбинського. Для творчої манери М.Коцюбинського характерний був тонкий психологізм у відображенні соціальних конфліктів.
Леся Українка виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Філософічність, раціоналізм, висока абстрактність образів та символіка мови, психологізм, модерна лексика, якою вона збагачувала українську літературу, це неповні риси її творчої манери.
На початку XX ст. український модерн почав оформлюватися організаційно як певний літературний рух. Неформальні гуртки однодумців і послідовників утворювалися навколо М.Коцюбинського, Лесі Українки, В.Стефаника. Перше формальне об'єднання українських модерністів - товариство "Молода муза" виникає у Львові в 1906 р., до якого увійшли письменники і поети М.Яцків, В.Пачовський, Б.Лепкий, П.Карманський, композитор СЛюдкевич, критик М.Євшан. Вони свідомо проголошували "нове мистецтво", свої естетичні принципи "нової краси", мистецтва для мистецтва, сповідуючи містицизм, естетизм та натуралізм. "Українська муза" видавала свій журнал "Світ". В 1909 р. товариство "Молода муза" припинило існування.
7) Охарактеризуйте діяльність гетьмана Павла Скоропадського у сфері розвитку української культури.
Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:
- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;
- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;
- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;
- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.
В 1918 р. діяло близько 40 видавництв, Катеринославі – 6, Одесі – 5. Ці видавництва масовими тиражами почали друкувати навчально-методичну, художню, наукову, технічну літературу українською мовою. З травня 1918 р. головну роль у книгодрукуванні відігравало Державне видавництво.
Видавались та перевидавались твори класиків української літератури: І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки та багатьох інших.
Отже, булла розгорнена широка державна політика в сфері освіти, науки, мистецтва та культури загалом.
8) Український живопис доби модерну.

Епоха модерну, яка проіснувала недовго, залишила помітний слід у культурі як вияві світобачення.
Виразніших національних рис набуває образотворче мистецтво. Початок XX ст. дав низку великих імен у модерністичному живописі та скульптурі. З початком Першої світової війни експресіоністичний напрямок розвивали кілька надзвичайно талановитих художників світового рівня. Характерною ознакою робіт представників українського модерну в нашому живописі було звернення до національного начала: слідування традиціям давньоруського монументального мистецтва, вітчизняної народної творчості, введення до своїх творів фольклорних мотивів, етнографічних елементів. Всі творці українського модерну стверджували у своїй творчості нову естетику національного мистецтва, яка спиралась на багаті традиції народної формотворчості, фольклору, міфології і водночас - зорієнтовану на засвоєння модернових здобутків у сучасному світовому мистецтві.
У живописі модерн найяскравіше виявився у працях М. Жука, М. Бойчука, К. Малевича, О. Богомазова, в архітектурних проектах В. Кричевського (будинок полтавського губернаторського земства).
За радянської доби модерн було знеславлено і занедбано як мистецтво занепадницьке. Проте він виявився живучим. Наприкінці ХХ-го ст. ми помітною є тенденція зворотнього руху до нього.
Таким чином, період XIX - початку XX ст. став часом принципової реорганізації в розвитку української культури, часом небувалого злету творчої думки нашого народу.
9) Охарактеризуйте український архітектурний модерн.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. стиль модерн (з французької - новітній, сучасний) набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося в геометрично чітких лініях споруд, динамічності їхніх форм, використанням залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів (прикраси з литого заліза) . У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський) у Києві. Проте використовувались і мотиви класичного стилю. У цей час робилися спроби поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев'яної архітектури і народного прикладного мистецтва (форми дерев'яних хат, національний орнамент, барвиста кераміка). Засновником стилю українського модерну в архітектурі був В. Кричевський, який став у 1918 р. розроблювачем тризубця для Малого Герба України. Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду .
Отже, український модерн - художній стиль, який увібрав національно - етичні риси, характерні пропорції національної будівлі - хати, і надав нового значення засобам українського бароко в храмовому та світському будівництві з урахуванням сучасних естетичних потреб та зручності.
11) Проаналізуйте розвиток українського образотворчого мистецтва доби бароко.
Стиль бароко в українському малярстві позначений національною індивідуальністю, він виявився у виникненні особливих жанрів в образотворчому мистецтві, у суто українському відтворенні образів, доборі технічних прийомів. Українські маляри продовжили традиції візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису і том у стримано ставилися до пишних та динамічних форм європейського барокового смаку. Тематично живопис залишався релігійним, однак основним змістом його стають гуманістичні ідеї, активніше розвиваються форми монументального настінного розпису, станкового іконопису, портрета.
Велику роль у розвитку живопису відігравали малярні школи Києво-Печерської лаври, що в 1763 р. об'єдналися в одну малярню, малярні при Софіївському соборі, полтавському та інших монастирях.
У XVIII ст. монументальний живопис поширився і на декорування католицьких храмів, у тому числі кафедрального, бернардинського та кармелітського костьолів у Львові. Розписували переважно плафони.
Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис (християнський становий культовий живопис - живопис восковими фарбами, мозаїка - в середні віки, а пізніше - живопис олійними фарбами). Одним з вагомих факторів еволюції іконопису в ці часи стало народне малярство. В іконописанні поєдналися риси середньовічного мистецтва з ренесансними. Це спостерігається в роботах таких майстрів, як Ф. Селькович, М. Петрахнович, а в кінці XVII ст. - І. Руткович, Й. Кодзелевич, І. Бродлакович.
Центром малярства епохи бароко було м. Жовква (нині м. Нестеров на Львівщині). Там згуртувалася плеяда видатних малярів, які поширювали свою діяльність від Покуття до Волині та Дніпра. Серед них найвідомішими були художники Ю. Шимонович, І. Туткович, М. Альтомонте.
10) Літературна та просвітницька діяльність «Руської трійці».
«Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.
Навколо «Р. т.» об’єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов’янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.
Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.
Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель.
«Русалку Дністровую» царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.
Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.
12 )Соціалістичний реалізм і його наслідки для української культури.
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціалізм, беручи участь у цій боротьбі «силою художнього слова».
В українському мистецтвознавстві повоєнної доби найвагомішими дослідженнями методу соціалістичного реалізму стають твори В. Афанасьєва. (Серед інших мистецтвознавців слід відзначити Ю. Бєлічка, Л. Владича, Л. Попової, В. Цельтнера, П. Говді, З. Виноградової, І. Блюміної, Н. Асєєвої, М. Криволапова та ін.).
Соціалістичний реалізм як метод було проголошено 30 серпня 1934 року не першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників. Так було продемонстровано майбутні принципи тоталітарної культури - культ вождя, що після святкування 50 річчя Сталіна набирав загрозливих обертів, і однодумство у висвітлені будь-яких рішень. 
13) Що Вам відомо про меценатську діяльність гетьмана І.Мазепи в галузі української культури?
Найбільшим досягненням гетьмана Івана Мазепи стала його меценатська діяльність у будівництві та відновленні православних соборів і храмів. «Гетьман витрачав великі кошти на будівництво величних соборів, що пережили віки, але не збудував собі жодного палацу, який був би спроможний змагатись у розкошах з палацами Меншикова й Петра І
В одному документі, що показує Івана Мазепу як щедрого жертводавця і мецената, знайдено чималі суми видатків на будівництво соборів і церков, дзвіниць і монастирських мурів, на придбання книг та церковного начиння. Старшина не могла підрахувати щедрих Мазепиних пожертв на милостині монастирям, церквам, митрополитам, архиєпископам, єпископам та іншим духовним особам Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії, Польщі й Литви, а в самій Україні   чужинцям, духовній старшині, різним церквам, українським монастирям, ченцям, студентам і бранцям.
Мазепа наполегливо працював над тим, щоб надати Києву вигляд сучасного європейського міста. Він впорядкував київські вулиці, обніс кам’яними мурами Софійський собор та Печерську Лавру, поновив вали на Подолі, реставрував ратушу
Гетьман багато дбав і про українську освіту, зокрема про Києво-Могилянську академію. Свого часу навіть сама академія носила назву Київської Могилянсько-Мазепинської .Подбав гетьман і про Чернігівський колегіум, відкривши його разом з архиєпископом Іоаном Максимовичем.
Дбав Мазепа і про збереження національних пам’яток, які знаходилися в загрозливому стані. 1701 року до Вознесенського кафедрального собору Переяслава ним було передано рукописне Пересопницьке Євангеліє привезене з Волині . Іван Мазепа, будучи високоосвіченою людиною, подбав про розвиток вищої освіти в Україні та назавжди закарбував своє ім’я в історії нашої держави, як дійсно просвічений володар і меценат
14) Як проявився класицизм в архітектурі та образотворчому мистецтві України?
Кінець ХVІІ – поч.. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю – класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було дерев’яне будівництво.
В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад.
Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.
Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.
На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму.
Вплив класицизму й певною мірою позначився й на народній архітектурі. Його формальні елементи проявилися при плануванні сіл, містечок, будівництві церков. Проникнення елементів класицизму в народну архітектуру пов’язане з характером місцевого будівельного матеріалу, яким на більшій частині було дерево.
15) Охарактеризуйте діяльність київської «Громади»..
Осередком національно-культурної роботи у 70—90-х роках XIX століття стала Київська — так звана «Стара Громада», що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.
Розквіт її діяльності та впливу на суспільну свідомість і життя активного українства припадає на першу пол. 70-х рр.
Після тимчасового припинення діяльності Київської громади через низку контрзаходів центрального уряду, Валуєвського циркуляру та польського повстання 1863 р., з 1869 р. починається відродження діяльності товариства.
Основу Громади становили 10–20 осіб, які виявляли непересічну продуктивність та таланти в своїй праці. Період розквіту діяльності Київської громади припадає на першу половину 1870-х рр., саме тоді вона стала на чолі українського народницького руху. Впродовж 1872–1873 рр. відбувався значний приплив молодих членів до Громади, кількість їх зросла до 70 постійних членів. А з урахуванням тих, хто співпрацював і співчував цій організації, кількість її членів та симпатиків сягала 200 чоловік. Громадівська молодь гуртувалася навколо М.Драгоманова та Ф.Вовка, поступово студенти почали організовувати свої гуртки в Києві та інших містах.
Київська Громада, за свідченням жандармських документів, являла собою «штаб української партії», «кістяк українського народницького руху». На початку 1870-х рр. виникла сітка таємних громад, лідером яких виступала Київська Громада. Значення її діяльності полягало не лише у пробудженні української національної свідомості, в організації національного визвольного руху, але насамперед у заходах досягнення цієї мети – розвитку наукової, культурно-громадської роботи в українському суспільстві.
Важливим кроком Київської Громади було створення першої наукової установи в Україні, яка дозволяла легалізувати роботу Громади як таємного товариства.У громадах брали участь Білозерський,Костомаров,Куліш,Глібов.
16) Що Вам відомо про національно-культурний рух у Галичині в другій половині ХІХ ст.
Культура українського народу в складі Австро-Угорської імперії розвивалась у складних умовах. Найпотужніше українська культура себе проявляла на території Східної Галичини з центром у Львові. Втім її розвиток,великою мірою залежав від австрійсько-українсько-польських взаємин.
З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація — Головна Руська Рада (ГРР). Яка з проханням звернулася до монарха Австрії: ввести у школах Галичини викладання всіх предметів руською (українською) мовою, всі цісарські укази й урядові постанови оголошувати руською мовою; русинам (українцям) надати право брати участь в усіх адміністративних установах Австрійської держави. . У Львівському університеті була відкрита кафедра української (руської) мови та літератури, роботу якої очолив професор Я.Головацький. Велике національно-просвітнє та видавниче значення мало товариство «Просвіта», яке за підтримки українського громадсько-політичного діяча Ю. Лаврівського (1819–1873) * відкрито 8 грудня 1868 р. Ініціатором та першим головою «Просвіти» став А. Вахнянин.
Особливе культурне значення мало заснування в 1873 р. Літературно-наукового «Товариства імені Шевченка». Засновниками товариства були письменник та громадський діяч О. Кониський(1836–1900), Є. Милорадович (1830–1890) Д. Пильчиков (1821–1893).
У середині 70-х років XIX ст. у духовному та суспільно-політичному житті Галичини почав зароджуватися новий радикальний напрям, очолений І.франком та його однодумцями М.Павликом, О.Терлецьким, С.Даниловичем, К.Трильовським та ін. З ініціативи І.Франка, М.Павлика та С.Даниловича прогресивна інтелігенція Східної Галичини створила 1890 р. Русько-українську радикальну партію — першу в Україні політичну організацію європейського типу. Кінцевою метою програмної діяльності радикали вважали соціальне визволення селян та робітників, проголошення незалежності України. В 1899 р. партія розпалася на дві різні — Національно-демократичну, а також Українську соціально-демократичну партію.
17) Охарактеризуйте регіональні варіанти розвитку барокового мистецтва в Україні.
Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва - досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.
Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм.
В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з´явилися будови, позначені рисами стилю бароко.
На території Правобережної і Західної України другої половини XVII ст. кам´яне будівництво занепадає, натомність популярнішою стає дерев´яна архітектура.
в XVII-XVIII ст. в Україні формується національна школа українського бароко, що виділяється в самостійний напрям великого барокового стилю.
Оригнінальним явищем мистецького життя Придніпров´я та Лівобережної України II полов Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис.ини XVII - середини XVIII ст. був живопис.
У XVII-XVIII ст. продовжує розвиватись полемічна література.
Церковна архітектура будувалися в основному в стилі “козацьке бароко”.
18) Охарактеризуйте розвиток українського кіномистецтва у 60-80 рр. ХХ ст.
Невід'ємною частиною культури стало кіномистецтво. У другій половині 60—80-х років на екрани виходили нові фільми, які прихильно зустрічали глядачі. Саме в цей час відбувалось відродження українського поетичного кіномистецтва, засновником якого був О. Довженко. Це був чи не найпотужніший напрям в умовах застою та репресій відновлення українського національного духу й української самосвідомості.
Широке визнання громадськості отримав, зокрема, фільм «Тіні забутих предків» (1965)
У 70-ті роки широкого розвитку набуло мультиплікаційне кіно. Великим успіхом у дітей і дорослих користувалися високохудожні стрічки «Лікар Айболить та його друзі», «Як їжачок і ведмедик міняли небо», особливо серія фільмів про пригоди козаків: «Як козаки сіль купували», «Як козаки куліш варили»..
У ці роки український кінематограф збагатили роботи «В бій ідуть тільки «старики» та «Ати-бати йшли солдати» режисера Л. Викова, «Тривожний місяць вересень», «Камінний хрест» Л. Осики. Фільми Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих» та «Вечір на Івана Купала» впродовж двох років утримували високий рейтинг у вимогливих американських кіно-критиків, а в 1989 р. викликали захоплення на престижному міжнарод-йому кінофестивалі у Сан-Франциско. В 1990 р. кінострічка Ю. Іллєн-ка «Лебедине озеро. Зона» на Каннському міжнародному кінофестивалі була удостоєна двох головних призів Міжнародної федерації кінема-тографічної преси. Таке високе визнання українського кінематографа є свідченням того, що українська земля щедра на таланти, які здатні ство-рювати фільми світового гатунку.
Проте поряд із значними досягненнями українське кіно мало ряд творчих упущень. Не було подолано відторгнення його від національної проблематики. І досі мало фільмів, що виходять на екран україн-ською мовою. Над подоланням цих недоліків активно працює наша творча інтелігенція.
19.Охарактеризуйте провідні художні напрямки української культури другої половини ХVІІІ-ХІХ ст.
В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода і байка «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії, а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (, яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців. Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах.
У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей.
20.Що було притаманне культурному життю України в 60-х рр. ХХ
З приходом до влади М.Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає “відлига”. Це - десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Сформувалося ціле покоління “шестидесятників” - вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. Творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.
Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. В художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Насамперед це стосується творчості О.Гончара, П.Загребельного, Ю.Збанацького. На повний голос заявили про себе І.Драч, Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський. Склалася школа українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.
У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України . Романи І.Багряного "Тигролови", "Сад Гетсиманський" та інші його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача.
Доля видатного поета В.Стуса, який загинув у політичних таборах, набула символічного значення.
Значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії (Г.Майборода, К.Данькевич, Б.Лятошинський, інші). Яскраві імена української оперної сцени - А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Б.Руденко, Є.Мірошниченко.
Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини - фільми С.Параджанова “Тіні забутих предків”, Л.Осики “Захар Беркут”, Ю.Ільєнка “Білий птах з чорною ознакою”, Л.Бикова “В бій ідуть одні старики”, І.Миколайчука “Вавілон ХХ”. У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.
21.Охарактеризуйте розвиток класицизму в українській культурі.
Кінець ХVІІ – поч.. ХІХ ст. характеризується в українській культурі поширенням нового стилю – класицизму. Класицизм – провідний літературно-мистецький напрям у Західній Європі ( 16-17 ст. – Італія, Франція), а згодом і в Україні. Весь арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження і Середньовіччя. Було актуальним намагання розв’язку конфлікту між особистим життям і громадським патріотичним обов’язком в умовах тодішнього анархічного ладу. Також культивування 3 принципів: розуму, природи, істини, як окремих елементів епохи Просвітництва.
Історичними обставинами зародження класицизму стало прагнення відродження античного світу в умовах поступового занепаду Запорізької Січі і бароко. Відтоді починає яскраво виражатися класицизм. За умовами тодішньої історії на культуру впливали такі 3 великі центри: Санкт-Петербург, Варшава, Відень. Вони позначилися на Києві, Лівобережжі та Слобожанщині,на гетьманських резиденціях, палацах (Ганських у с.Верхівня, Станіслава Потоцького в місті Тульчин, палац графа Потоцького в Батурині), театрах ( оперні театри у Києві, Львові імені Заньковецької та Одесі), храмах, громадських будівлях , у скульптурі (пам’ятник Рішельє в Одесі, надгробок гетьмана Розумовського в Батурині), у живописі (твори Левицького, Саменка, Луки Долинського ( автор картини «Пророки» у Соборі св. Юри у Львові), у музиці (зявилися нові жанри – хорові циклічні концерти (мав кілька частин, які били пов’язані між собою і одночасно були автономними). Хоровий спів цього періоду характеризувався запозиченням Візантійських і півленнословянських елементів, формувалося хорове багатоголосся, акапельний спів). Також виявляється формування нових жанрів у літературі: трагікомедія ( «Володимир» Феофана Прокоповича); шкільні «піїтики» - студентські твори написані на задану тему (твори Івана Некрашевича); травестійні твори ( «Енеїда» Івана Котляревського? травестійній ода «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського ); «низькі жанри» - водевіль, інтермедія, народні оповідання з використанням язичницьких образів, з елементами містики і фантазії; «високі жанри» - оди, хвалебні поезії на честь видатних людей.
Отже, класицизм був одною із неповторних ланок українсьої культури, що ніс під стильовими типами античності та Відродження свої відмінності, викликані різними, передовсім національними та історичними, причинами.
22.Що Вам відомо про національно-культурний рух «шістдесятників»?
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Гр.Тютюнник, Василь Симоненко, Микола Холодний, Ліна Костенко, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко та інші. Шістдесятники сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця XIX — початку ХХ ст.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.
23.Визначте особливості українського барокового театру
Театральне життя XVII ст. відбувалося насамперед у школах. Дуже часто на шкільній сцені застосовувались прийоми передавання високого через низьке, використовувались переходи з царини духовного в царину земного та плотського, що було характерним для бароко. Містерії інсценізували народження, смерть і воскресіння Христа, а герої (їх могло і не бути) з´являлися на сцені незалежно від дії. Театральне дійство відбувалося в живій емблематичній картині, що поділялася на образотворчу і словесну частини. До середини XVIII ст. в Україні існувало близько 30 драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій. їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями - студентиЯк правило, до шкільних драм XVII-XVIII ст. додавались інтермедії та інтерлюдії- короткі одноактні комічні п´єси побутово-гумористичного змісту, що ставилися в антрактах між діями драми чи трагедії. У ряді випадків зміст інтермедії був пов´язаний з темами, що розвивалися в основних п´єсах, але здебільшого вони були сюжетно незалежними. Головне призначення інтермедій полягало в тому, щоб розважити глядача стомленого серйозною дією, яка розігрувалася в п´єсі. Український шкільний театр можна вважати зародком професійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароковим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.
24.Охарактеризуйте Т. Шевченка як митця та громадського діяча.
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Маючи величезні задатки громадсько-політичного діяча, про що свідчить вплив Т. Шевченка на кирило-мефодіївців, він зумів реалізувати свій величезний духовний потенціал через свою мистецьку, передусім поетичну творчість. І в цьому вчені вбачають найбільшу загадку його феномену.Т. Шевченко одночасно - митець і політик. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму таланту і долі зумів здобути волю і глибоку освіту . Великий український поет, художник, мислитель Т.Шевченко залишив глибокий слід в історії духовної культури українського народу, реалістично відобразив у своїх творах життя і побут українського народу, висловив його мрії та сподівання. Вихід у світ "Кобзаря" (1840 р.),поеми "Гайдамаки" (1841 р.) і збірки "Три літа" (1843—1845 pp.) вивели поета до вершин української літератури. Т.Шевченко насамперед повернув зі сфери небуття історичну пам'ять українців. До минулого звернені його поеми-етюди "Тарасова ніч", "На вічну пам'ять Котляревському", "До Основ'яненка", "Гамалія", "Іван Підкова" та героїко-романтична поема "Гайдамаки»Низка поетичних творів Т.Шевченка присвячена Б.Хмельницькому — організаторові боротьби народу України за незалежність ("Розрита могила", "Великий льох"). Його твори пройняті ідеями соціального та національного визволення України.Отже, національна ідея — одна з провідних і визначальних ідей світогляду Т.Шевченка. Шлях її втілення в життя поет вбачав у народній революції та побудові Соборної Української держави. Творчість Т.Шевченка мала великий вплив на духовну культуру українського народу. Вона ввійшла у золотий фонд європейської та світової культури.
25) Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні доби бароко.
У козацькій державі розвиток освіти та науки став пріоритетним напрямом. За часів гетьманування Івана Мазепи (1639–1709), Івана Скоропадського (1646–1722), Данила Апостола (1654–1734) та Кирила Розумовського (1728–1803) Гетьманщина вийшла на рівень однієї з найосвіченіших країн Європи. Барокові риси притаманні і творам тих, хто вчився в західноєвропейських університетах і повернувся, щоб викладати в Києво-Могилянській академії. Найвідомішими з них були Симон Полоцький (1629–1680), Дмитро Туптало (1651–1709), Стефан Яворський (1658–1722) та Феофан Прокопович (1681–1736). Між 1700 р.
26 вересня 1701 р. Києво-Могилянській колегії надано статус академії. Тривалий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу. Києво-Могилянська академія стала центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в академії належало професорам І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Ф. Прокоповичу. До слова, Ф. Прокопович започаткував в академії (і в усій тодішній Російській імперії) вивчення вищої математики. У другій половині XVIII ст. були відкриті навіть спеціальні класи чистої математики, де викладалась алгебра і геометрія, та змішаної математики, де викладалась механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія і математична хронологія, цивільна й військова архітектура,хоча спеціального архітектурного класу не було, студенти отримували добрі знання з цього фаху. Прикладом є випускник академії Іван Григорович-Барський (1713–1791), якому в Києві належить більше 30 споруд. В академії започатковуються природничі науки – астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії. Формувалась також історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка-Романовський (1623–1702), Самійло Величко (1670–1728), Григорій Граб’янка (р. н. невід. – 1738) навчались в академії. Писали вони свідомо для прийдешніх поколінь. Неабиякого розвитку в могилянці досягло музичне мистецтво. Ще з середини XVII ст. тут існувала хорова школа. Хори академії та братського монастиря нараховували часом до 300 і більше осіб. Всестановість давала змогу навчатись дітям як аристократії, так і простих козаків та селян.
Загалом могилянка стала центром, де формувалися кадри провідної української верстви – козацької старшини. У другій половині XVIII ст. заходами імператриці Києво-Могилянська академія підняла затребуваність освітніх закладів. В останній чверті XVII ст. відкрито школу в Новгород-Сіверську, на її основі в 1700 р. заснували Чернігівську колегію. У 1734 р. на основі Слов’яно-греко-латинської школи засновано Харківський колегіум, 1738 р. розпочав роботу Переяславський колегіум. У другій половині XVIII ст. зроблено спробу заснувати український світський університет у Батурині. За зразком західно-європейських університетів проект такого навчального закладу в 1764 р., за дорученням гетьмана К. Розумовського, розробив його секретар Теплов. Згодом планувалось створення двох університетів у Києві та Чернігові. Однак після зречення К. Розумовського, створення українського університету вже не було можливим. Українська молодь змушена була здобувати вищу освіту в стінах Києво-Могилянської колегії, Краківського та інших європейських університетів.
26) Назвіть і дайте коротку характеристику основним художнім течіям в українському бразотворчому мистецтві початку ХХ ст.
Влітку 1917 р. з метою якнайшвидшого відродження національного образотворчого мистецтва українська інтелігенція та секретаріат освіти розпочали підготовку до відкриття Української академії мистецтв. Академію відкрито 18 грудня 1917 р. (сьогодні Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), ректором якої став художник Ф. Кричевський (1879–1947), який до цього очолював Київське художнє училище. Студенти оволодівали спеціальностями: малярство, різьба, будівництво, гравюра
тощо. У академії працював основоположник сучасної української графіки Г. Нарбут (1886–1920). Його перу належать малюнки гербів, грошових банкнот та поштових марок Української Народної Республіки. Крім Української академії мистецтв, розвиток та збереження образотворчого мистецтва спричинило відкриття в кінці 1917 р. Української національної картинної галереї.
Серед художників славляться Ф. Кричевський, В. Кричевський, М. Жук, М. Бурачек та інші. Основним осередком стає Київський художній інститут (1924 р.).Ф. Кричевський найповніше себе виразив у народній темі. Творчі пошуки Ф. Кричевського виявилися і в галузі театру. Він оформляв оперу М. Лисенка «Тарас Бульба» (1933) у Харківському театрі опери та балету. Вихованцями школи живопису Ф. Кричевського стали видатні українські художники Т. Яблонська (1917–2005), Г. Меліхов, Є. Волобуєв. Біля джерел вищої художньої школи в Україні стояв і М. Жук (1883–1964). У 1925 р. художник створив серію портретних плакатів(близько 30-ти) у техніці кольорової літографії, у 1932 р. – незвичайну серію гравюрних портретів (з натури) українських письменників, своїх сучасників. Серед зображуваних – В. Сосюра, В. Поліщук, М. Зеров, В. Блакитний, В. Винниченко, М. Хвильовий та ін. Відомим художником пленеру (малювання на відкритому повітрі) був М. Бурачек (1871–1942). Зі всього побаченого, усвідомленого, естетично пережитого вибирав лише те, що відповідало особистим творчим переконанням та унікальному відчуттю гармонії барв. Твори художника позначені впливом імпресіонізму. О. Шовкуненко та К. Богаєвський утверджували індустріальний краєвид, який упродовж 1920–1930-х рр. став провідним у творчості, відображаючись в акварельних циклах. Широкий діапазон творчості характеризує художника А. Петрицького. Він відомий монументаліст, станковіст та театральний художник. У мистецтві значну увагу зосереджували на зображенню сучасного життя, темах індустріалізації та колективізації сільського господарства.
Глибше до джерел народної творчості та традицій національного мистецтва звернувся М. Бойчук (1882–1939). Він засновник окремої художньої школи в Україні 1920–1930-х рр., оскільки велика група його вихованців-митців створили художню течію –«бойчукізм». Запропонована М. Бойчуком живописна система – стилізація під давнину – сприймалась догматично обмеженою, невідповідною для втілення тогочасного радянського змісту суспільного життя народу. «Бойчукісти» виконували розписи в селянському санаторіїОдеси (1927–1929), Ленінському залі Державного соціального музею в Харкові (1925). Теми настінних композицій визначали сцени праці й побуту робітників і селян, єднання трудящих України та Росії. Однак оригінальні твори групи М. Бойчука, що не мали аналогій у попередніх періодах розвитку мистецтва, були знищені, як і їхні автори.
У 1932 р. в Україні скасовано всі незалежні угрупування художників. Того самого року зі створенням Спілки радянських художників України вводилися основоположні принципи єдиного творчого методу, що одержав назву соціалістичного реалізму. Цей метод став не стільки дороговказом розвитку мистецтва, скільки караючим і нівелюючим будь-які відхилення від партійного диктату.
27) Проаналізуйте розвиток українського театру кін. ХІХ- поч. ХХ ст.
У 1881 р. було пом’якшено умови Емського указу, а саме уряд уповноважив губернаторів забороняти чи дозволяти «малоросійські» п’єси. Цим досить вдало скористався М. Кропивницький (1840– 1910). У 1882 р. він у Єлисаветграді з учасників аматорських гуртків створив професійну театральну трупу в складі М. Старицького, М. Кропивницького, М. Заньковецької (1854–1934), родини Тобілевичів та інших. У 1883 р. директором трупи став М. Старицький (1840–1904), а М. Кропивницький – режисером і актором. Співпраця корифеїв українського театру сприяла творчому зростанню всього акторського колективу, до якого належало близько 100 осіб. Музичним керівником вистав був М. Лисенко. Роль цієї трупи у встановленні українського театру відобразив М. Старицький у драматичні п’єсі «Талан». Театр М. Кропивницького став справжнім джерелом української культури. То були найкращі українські акторські сили, з яких М. Кропивницький виплекав зірок сцени. Недарма сучасники називали його «Батьком» українського театру. До розвитку українського театру спричинилася трупа артистів під керівництвом М. Садовського, яка 1900 р. почала свою діяльність у Полтаві. До її складу увійшли відомі митці – М. Заньковецька, Г. Борисоглібська, І. Мар’яненко, О. Полянська, Л. Ліницька, Є. Хуторна, С. Стадникова, Г. Маринич та ін. У 1907 р. М. Садовський взяв у Києві в оренду Троїцький народний будинок (тепер театр оперети) і заснував перший український стаціонарний музично-драматичний театр, який, окрім драматичних творів, ставив опери і оперети. З 1860-х рр. з літературою тісно був пов’язаний український театр, який в Галичині почав співіснувати з австрійським і польським. Ініціатором, автором статуту та основним сподвижником відкриття українського народного театру у Львові був Ю. Лаврівський. У кінці 1861 р. йому вдалось відкрити українське товариство «Руська бесіда», при якому мав діяти театр. Дозвіл на відкриття театру при «Руській бесіді» було надано в лютому 1864 р., з умовою, що керівництво подбає, щоб на рік ставилось не менше 40 вистав. Управління театром було доручено режисеру О. Бачинському (1833–1907), який приїхав до Львова на запрошення театрального відділу з Житомира в кінці 1863 р. Офіційне відкриття першого українського народного театру в Західній Україні відбулось 7 березня 1864 р. Широке визнання здобули Буковинський народний театр (1897 р.), організатором і керівником якого був актор І. Захарко, та Гуцульський театр (1910 р.), заснований Г. Хоткевичем (1877–1938).
28) Охарактеризуйте розвиток української культури в 1917-1921 рр.
Більшовики 1917 – 1921 роках побоювались української культури, оскільки культура вважалася простором ідеології, тому й методи боротьби проти «ворожих впливів» були такими ж, як і в ідеологічній боротьбі – переслідування, цензура, репресії тощо. Це обмежувало свободу творчості й викликало незадоволення серед освітян, науковців, літераторів, театралів, художників та ін. Почала домінувати позиція, згідно з якою все українське асоціювалось з націоналізмом, петлюрівщиною та контрреволюцією. Питання про українську інтелігенцію розглядалося в партійних колах лише в контексті ставлення до буржуазних і дрібнобуржуазних партій.
На цьому тлі, ті, хто зовсім не сприймали нової влади, емігрували за кордон: Олександр Олесь, С. Черкасенко, В. Самійленко,В. Винниченко, Д. Дорошенко, І. Огієнко та інші. Були такі, що виїхали, а пізніше повернулись: М. Грушевський, М. Садовський та інші. Багато митців, вбачаючи в діях більшовиків ворожість до всього українського, тимчасово відійшли від творчої діяльності ь(літератори Г. Григоренко, О. Пчілка, композитор М. Радзієвський
та інші). Втім більшість представників науки, освіти та мистецтва з довірою поставилася до ідеологічних постулатів більшовиків і з великою надією на відродження національної культури сприйняли встановлення радянської влади. Були і такі, що погодилися на
співробітництво, але вважали це тимчасовим, вимушеним заходом. Серед них літератори В. Поліщук, М. Семенко, П. Тичина, Остап Вишня; художники М. Бойчук, М. Бурачек, Федір та Володимир Кричевські; театральні діячі Лесь Курбас, Г. Юра, Ф. Левицький таінші. Однак, як показав час, не всі з них йшли на повний конформізм і в результаті стали об’єктом терору, фізичних і моральних репресій. Культуру більшовики розглядали як один з інструментів ідеологічного перевиховання мас у комуністичному дусі. Для цього необхідно було створити нову культуру, основою якої повинен стати марксизм у світогляді, диктатура в політиці, колективізм в етиці. У 1921 р. за участь у повстанській боротьбі було розстріляно поета Г. Чупринку. Того ж року підступно вбили видатного українського композитора М. Леонтовича. Переслідування з боку нової влади призвело до передчасної смерті
композиторів Я. Степового (1921 р.) та К. Стеценка (1922 р.). Хоча загальна ситуація вимагала від партійного керівництва йти на компроміс для того, щоб остаточне встановлення більшовицької влади в Україні не виглядало в очах українського народу черговою окупацією. Якщо в народному господарстві таким компромісом стало проголошення в березні1921 р. «Нової економічної політики» (НЕП), то в сфері культури в
квітні 1923 р. політики «коренізації», яка в Україні отримала назву «українізації». Адже утворення 30 грудня 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік, однією з яких стала УСРР, не применшило гостроти національного питання, оскільки українці в союзі
відігравали особливу роль
Важливим кроком для проведення українізації стало усунення від влади відвертих російських шовіністів. Серед них, перший секретар КП(б)У Емануїл Квірінг (1921–1925) та другий секретар Дмитро Лебедь не приховували свого ворожого ставлення до політики українізації. Д. Лебедь навесні 1923 р. проголосив теорію боротьби двох культур.
У їхньому протистоянні українській культурі належало відступити і загинути. Цю теорію засудило центральне керівництво як прояв російського шовінізму.
У квітні 1925 р. на посаду першого секретаря КП(б)У призначили Лазаря Кагановича (1893–1991). Як дисциплінований виконавець розпоряджень Й. Сталіна Л. Каганович, перебуваючи на посаді до 1928 р., твердо повів лінію на «українізацію» партійно-державного апарату та встановлення повного контролю над нею.
29) Що ви знаєте про меценатську діяльність гетьмана І. Мазепи?
У період гетьманування І. Мазепи, крім національних мотивів, простежуються і західноєвропейські. У мазепинську добу велось і цивільне будівництво: добудовано другий поверх Києво-Могилянської академії, будинок київської ратуші, мур навколо Києво- Печерської лаври з вежами і брамами. У 1687–1706 рр. І. Мазепа спрямував значні кошти на будівництво Миколаївської церкви на Печерську, Троїцької церкви Лаври, Братської на Подолі, Всіх Святих над Економічною брамою Лаври, Вознесенської в Переяславі та ін. Крім того, гетьман розбудував п’ять інших споруд старокняжої доби, які втратили первісні стилістичні риси та набули розкішних барокових форм. Так розширено розміри і зміцнено Софію Київську, примхливе завершення спорудили в Михайлівському Золотоверхому соборі
Отже, можна сказати, що він будував, реставрував та оздоблював велику кількість церковних споруд,таких як Києво-Печерська Лавра, Золотоверхо-Михайлівський, Густинський, кафедральні собори у Києві тощо. Ще робив церквам коштовні подарунки: ікони, книги,чаші, хрести, дзвони.
30) Охарактеризуйте розвиток української культури в діаспорі у післявоєнний період.
Перша хвиля української еміграції на межі XIX—XX століть вважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з'явилися переважно в США й Канаді. Зокрема це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.
Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з'явилися в 1920-х роках. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи Танк та Ми в Польщі. Письменники Празької школи найчастіше друкувалися в «Літературно-науковому віснику» за редакцією Дмитра Донцова, мали свій журнал «Ми», видавництво «Варяг». Діаспорна література поповнилася на цьому етапі не лише вартісними творами, але й науково-теоретичними працями Леоніда Білецького, Миколи Гнатишака, Павла Зайцева та ін.
Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самовираження в еміграції з'явилося багато оригінальних літературних творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 року активно діяла організація українських письменників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.) очолювана Уласом Самчуком. У МУРі були і літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим завданням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест. Ігор Костецький відомий також як літературознавець і видавець, його видавництво «На горі» опублікувало багато творів українських письменників, а також переклади українською таких авторів, як Данте, Вільям Шекспір, Поль Верлен, Шарль Бодлер, Оскар Вайльд, Езра Павнд, Штефан Георге та ін.
У 1954 році аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», в якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).
Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). Їхні твори відзначаються модерністською елітарної естетикою і віддалені від політики. При цьому складність сприйняття поезії деяких поетів Нью-Йоркської групи, зокрема Юрія Тарнавського, деякі критики не завжди обґрунтовано пояснюють недостатнім володінням ними українською мовою.
У середовищі української діаспори створювалися альтернативні радянським структури для підтримки українського культурного та літературного життя. Це стосується як часописів, серед яких особливо впливовим був журнал «Сучасність», так і установ присвячених науковому вивченню української літератури (Український вільний університет, Канадський інститут українських студій та Український науковий інститут Гарвардського університету). Також у діаспорі була заснована Премія фундації Антоновичів для відзначення кращих україномовних літературних творів.
Водночас в Канаді, США, Німеччині (насамперед, Мюнхен), Франції (Париж), Польщі, Словаччині, Румунії та інших країнах зберігаються важливі осередки української літератури, виходять українські часописи (Дукля, Словаччина), альманахи («Зерна»[9]., Німеччина), діють деякі українські видавництва (Бродіна, Німеччина). Дехто із сучасних українських письменників надає перевагу проживанню за кордном в осередках української діаспори, але продовжує писати українською мовою. До таких належать Василь Махно, Володимир Діброва, Оксана Луцишина, В’ячеслав Друзяка, а також Ігор Трач, який видає в Німеччині альманах «Зерна».
31. Модернізм в українській музиці та театральному мистецтві.
Театральне мистецтво
Важливі зміни відбулись в українському театральному мистецтві. Театр залишався важливим чинником культурного розвитку, тому в середовищі інтелігенції розгортається дискусія навколо театральних проблем: слід було шукати нові теми і форми, нові методи донесення до глядача основних ідей тієї бурхливої епохи. Головною була проблема нової драми. До її вирішення значних зусиль доклали Володимир Винниченко, Леся Українка та Олександр Олесь, створивши нову українську драматургію.
У Львові продовжував діяти театр "Руської бесіди", який у 1905-1906 рр. на чолі з його керівником М.Садовським та актрисою М.Заньковецькою здійснив постановку кращих творів вітчизняної та зарубіжної драматургії. 1907 р. М.Садовський заснував у Києві перший в Україні український стаціонарний театр. Широке визнання здобули Гуцульський театр, заснований Г.Хоткевичем, та Буковинський народний театр.
Музика
На поч. XX ст. почалася нова доба у розвитку української музики, яка впевнено ставала на професійну основу. Цілу плеяду талановитих музикантів і композиторів виховав Вищий музичний інститут, відкритий 1903 р. у Львові. Серед них виділявся С.Людкевич, який став одним із найвідоміших українських композиторів.
Велике значення для розвитку музичної культури мала музично-драматична школа видатного українського композитора М.Лисенка, заснована ним 1904 р. у Києві. Справу М.Лисенка продовжили відомі композитори київської школи К.Стеценко, М.Леонтович, Кошиць, Я.Степовий. До найвищого рівня вокального мистецтва піднялися С.Крушельницька, Ми шуга, М.Менцинський, відігравши велику роль у пропаганді української музики. Продовжували діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, здійснюючи постановку музичних п'єс, оперет, опер. Серед них особливою активністю відзначались Київське літературно-артистичне товариство, "Український клуб", Музичне товариство ім. М.Лисенка у Львові.
32. Охарактеризуйте значення руху «шістдесятників» в національно-культурному житті України.
Шістдеся?тники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр. Тютюнник, Б.Олійник, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, Алла Горська, Іван Дзюба, Євген Сверстюк та інші.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Рух Шістдесятників відіграв значну роль у поширенні самовидавної літератури і головне — в посиленні в Україні руху опору проти російського великодержавного шовінізму й русифікації.
Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці.
33. Проаналізуйте розвиток української культури на Наддніпрянщині в другій пол. ХІХ ст.
Царський уряд перешкоджав розвиткові української культури, зокрема мови, забороняв діяльність товариств, друкування книжок українською мовою, не допускав рідної мови у навчальні заклади, театри, судові й державні установи. Протягом другої половини XIX ст. кількість початкових шкіл в Україні збільшилась, але близько третини дітей шкільного віку зовсім не вчилися. За даними офіційного перепису 1897 р. неписьменність населення Наддніпрянської України була масовим явищем. Школи на Наддніпрянській Україні - від вищої до нижчої - стали знаряддям русифікації української молоді. Цьому сприяла загальна військова повинність (з 1872 p.), бо українців навмисне засилали на службу далеко від рідного краю.   Незважаючи на збільшення кількості середніх навчальних закладів, а також відкриття в Одесі Новоросійського університету (1864 p.), Політехнічного інституту в Києві (1898 p.), інших інститутів та навчальних закладів стан справ у народній освіті докорінно не змінився, оскільки доступ до навчання дітям робітників та селян фактично був закритий.
Дуже близькими були зв’язки Наддніпрянщини з Галичиною. Наддніпрянські письменники, яким у Росії не дозволяли друкуватися, посилали свої твори до галицького видавництва.    Побачили світ повісті й оповідання І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, пізніше - В. Винниченка, О. Олеся, М. Драгоманова які стали цінним надбанням української культури. Творцями української драматургічної літератури стали М. Кропивницький, М. Старицький та І. Карпенко-Карий. М. Кропивницький і М. Старицький стали засновниками, а також режисерами та провідними акторами українського професійного театру, що був створений у 1882 р. у Єлисаветграді. На цей період припадає розквіт таланту відомої української актриси М. Заньковецької. Із театральним мистецтвом був пов’язаний розвиток української музики. Першою українською національною оперою була “Запорожець за Дунаєм” (1862 р.) С. Гулака-Артемовського. Засновник української класичної музики, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч М. Лисенко (1842-1912) підніс українську музику на рівень світового мистецтва.
   В українському живопису визначні представники побутового і пейзажного жанрів С. Васильківський, К. Костанді, П. Левченко, М. Пимоненко та інші гідно втілили у своїх творах ідеали високої людяності й краси, створили полотна, сповнені почуття народного гумору і проникливого ліризму. Шедевром монументальної скульптури у другій половині XIX ст. в Україні є пам’ятник Б. Хмельницькому, відкритий у Києві в 1888 р. (автор М. Микешин). Наприкінці XIX ст. були споруджені оперні театри в Одесі (архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер), Києві (архітектор В. Шретер) та Львові (архітектор 3. Горголевський).
34. Національна культура після проголошення незалежності України: здобутки та проблеми.
Проголошення 24 серпня 1991 р. державної незалежності України започаткувало новий етап розвитку української культури. Найбільшим добутком культурного життя стало ліквідування відкритих чи прихованих перепон на шляху розвитку національної культури. Суспільство звільнилося від ідеологічних штампів марксизму-ленінізму, вперше за багато десятиліть одержало вільний доступ до надбань світової культури. Закладено основи для відродження історичної пам'яті, повернення забутої або забороненої культурної і мистецької спадщини, вивільнення творчої ініціативи, розгортання широкого спектру стильових напрямів, активізації культурного життя в регіонах, піднесення народної творчості тощо.
У перше десятиліття незалежності створено умови для розвитку приватних закладів культури - це галереї, театри, музичні та танцювальні колективи тощо. Хоча реальністю є і те, що багато колективів та окремих виконавців, намагаючись вижити в умовах ринку, створюють комерційно виграшні, але низькопробні, розраховані на невибагливий смак, культурні проекти. Засоби масової комунікації в гонитві за рекламним часом на шпальтах газет, у теле- та радіоефірі практикують показ відвертого кітчу, антикультури, насаджують низькі культурні стереотипи.
У перші роки незалежності України особливо помітним стало відкриття національних університетів «Києво-Могилянська академія» та «Острозька академія .
У сфері науки вищою державною науковою організацією України є Національна академія наук України. На початок ХХІ ст. науковий комплекс України охоплював понад 1,4 тис. наукових організацій. Непозбавлена наукова сфера і чималих проблем. Фінансування наукових досліджень залишається вкрай недостатнім.
Багато проблем було в перехідний період і у мистецтві, перш за все матеріально-фінансові негаразди. Але вдале вирішення їх показує результат того, що культурно-мистецьке життя з року в рік стає насиченішим.
У складних фінансово-матеріальних і нормативно-правових умовах розвивається і музейна сфера. Загалом в Україні, враховуючи державні та комунальні, діє близько п'яти тисяч різноманітних музеїв та виставок.
Центрами збереження та розвитку національної культури є бібліотеки. До найбільших бібліотек належить Національна бібліотека України ім. В. Вернадського (Київ), Державна науково - технічна бібліотека (Київ), Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, Національна парламентська бібліотека (Київ). В Україні працює 28 бібліотек з більш як стоп'ятдесятилітньою історією.
Релігійне життя України характеризується надзвичайною інтенсивністю, динамічністю і водночас конфліктністю. Стрімко зростає кількість різноманітних конфесій і культів.
35. Проаналізуйте розвиток романтизму в історії української культури.
З 1820-х і до 1860-х рр. для української літератури характерний романтизм. Одними з перших праць у романтичному стилі вважаються твори: П. Гулака-Артемовського, Л.Боровиковського, М.Максимовича. Розквіт української романтичної поезії припадає на 30-40 роки ХХ ст.. Яскраві особистості: Є.Гребінка «Очі чорнії», М.Костомаров, Т.Шевченко, П Куліш «Чорна рада». Завершують романтизм збірки О.Стороженка та романтичні казки М.Вовчка.
В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка. Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери «Запорожець за Дунаєм» (1863) С. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1883-84), «Тарас Бульба» (1890) М. Лисенка. Загальнокультурні тенденції національного відродження кінця ХУІІІ і впродовж майже цілого ХІХ ст. пов’язані з притаманним романтизмові розвитком національної літературної мови, втіленням народної образності, використанням народнопісенних джерел, увиразненням національної специфіки у всіх ділянках і жанрах літератури і мистецтва.
Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.
В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист” з їх настроєм елегійного суму. Картини В. Тропініна і В. Бутовича зобразили просту людину, побут України змалювали К. Павлов,
Штернберг. У живописі і графічній творчості Т. Шевченка поєдналися елементи класицизму, реалізму й романтизму, особливо в альбомі офортів “Живописна Україна”.
36. Чим постмодернізм відрізняється від модернізму
Модернізмом в українській літературі називаємо сукупність напрямів і течій, що виникли наприкінці ХІХ століття як заперечення традиційної народницької літератури, які стверджували нові форми вираження у художньому творі. Постмодернізмом в українській літературі називаємо творчість письменників кінця 80-х років ХХ – початку ХХІ століття. Для постмодернізму характерним є еклектика всіх попередніх напрямів літератури, гра як спосіб існування автора, читача і самого твору.
Постмодернізм не береться формувати контекст майбутнього, він занурений у минуле. Це відрізняє його від модернізму. Істотною відмінною рисою також є те, що "постмодернізм зазвичай не "опускається" до песимізму (чи оптимізму), він лише демонструє обидва підходи, вважаючи життя просто кумедним, як, зрештою, і мистецтво. Відтак усе в постмодернізмі відносне і загалом рівноцінне. Постмодернізм прагне звільнити людину від рамок, саме тому пропонує гру, карнавал як спосіб буття.
Модернізм заперечує традицію, пропонуючи власну концепцію нової літератури. Постмодернізм нової літератури не пропонує, оскільки за кілька сотень років було написано так багато, що неможливо вигадати щось нове, тому постмодернізм використовує попередні надбання літератури, компілюючи їх у творах, вживаючи цитати, аби викликати алюзії у читача. 
37. Назвіть заходи, які здійснив російський царизм стосовно нищення здобутків української культури протягомХVІІІ-ХІХ ст.
На кінець XVIII ст. внаслідок політики російського царизму було остаточно ліквідовано автономію України - Гетьманщини, її права, вольності та привілеї. Із скасуванням гетьманства та полково-сотенного устрою вона стала просто адміністративною одиницею, зведеною за станом до звичайної російської провінції. Україна перестала існувати як окремий державний організм із самостійним внутрішнім життям, на всій її території насильно встановлювалися органи управління Російської імперії. Вона була остаточно, за висловом Петра І, «прибрана до рук» Росією. Зникли всі особливості місцевого устрою, які відповідали народному характеру і складали кращі набуття національної культури. Це - організація народної освіти, своєрідний устрій церковно-релігійного життя. Вони поступилися своїм місцем загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: централізмові, абсолютизмі, бюрократизмі.
Заходи російського царизму проти української культури протягом другої половини XVII- XVIII ст.:
1720 рік — Петро І заборонив книгодрукування українською мовою;
1729 рік — Петро II звелів переписати з української мови російською державні постанови і розпорядження;
1763 рік — Катерина II заборонила викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії;
1775 рік — Синод розпорядився вилучити з усіх шкіл українські букварі.
Що Вам відомо про культурно-національну діяльність Галицько-Руської матиці?
"ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ" — культурно-освітнє та літературно-видавниче товариство, засноване у 1848 з метою піднесення освіти народу та розвитку літератури й мистецтва на західноукраїнських землях. Перший голова — М.Куземський. Перша книжка — "Буквар руський для школ в Галіції" А.Добрянського (1848). До 1885 було видано понад 80 книжок, у т.ч. "Читанку для малих дітей" М.Шашкевича (1850, 1853), підручники, популярні книжки з різних галузей знання. Товариство регулярно обмінювалося продукцією з видавництвами Сербії, Словенії, Чехії.
За соціальним складом і суспільно-політичними поглядами колектив товариства був різнорідним. Згодом під впливом насамперед Я.Головацького, А.Петрушевича й Б.Дідицького "Галицько-руська матиця" цілком перейшла на москвофільські позиції. З 80-х років діяльність товариства звелася до спорадичного випуску збірників. " Галицько-руська матиця " проіснувала, за одними джерелами, до Першої світової війни, за іншими — до 1930.
Особливості розвитку українського образотворчого мистецтва другої половини XVII-XVIIIст. Покажіть на прикладах з творів українських художників та скульпторів.
На розвиток української культури мали сильний вплив як Польща й, опосередковано Західна Європа, так і Росія. Через це в архітектурі та образотворчому мистецтві України в означену епоху відбувається перехід від стародавніх руських і візантійського традицій до європейських художньо-естетичних течій: бароко, рококо, класицизму, романтизму. Самобутнім явищем у світовій культурі стало так зване українське або козацьке бароко, яке об’єднало в одне органічне ціле національний колорит, традиційну для національної культури декоративність і бароковий стиль, якому притаманні пишність форм і бурхлива динаміка композиції.
На початку означеного періоду основними видами скульптури були вирізні іконостаси, а в малярстві – ікони, які дедалі більше відповідають естетиці українського бароко. Одним з найкращих зразків іконописного живопису є Богородчанський іконостас, який виконано Іовом Конзелевичем на початку ХVІІІ ст. Тривалий час з монументальним стінописом та іконописом був пов’язаний портретний живопис, який поступово виділяється в окремий жанр – світський живопис. Видатними пам'ятками живопису є портрети Петра Могили та Богдана Хмельницького, що знаходяться в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Однак дедалі частіше чимало здібних у малярстві українських хлопчиків віддавалися у художню науку до Росії та інші країни. Серед них: Антон Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський (родом з Миргороду).
Отже, в означений період Україна дала світові чимало видатних майстрів у різних царинах культури. Частина з них залишилася працювати на батьківщині, щоб нести своїм співвітчизникам знання, оздоблювати палаци, будинки, храми, доставляти радість від спілкування з високим мистецтвом. Дехто змушений був переїхати до Росії, здобували там визнання й славу як видатні діячі російської культури.
40) Oхарактеризуйте розвиток реалізму в українській культурі.
У мистецтві, найстаріша українська ікона і стінопис були фактично творами реалізму, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного сюжету в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 столітті: спочатку в портреті, — а згодом і в реалістичному мистецтві. У своїх суто реалістичних формах він виступив щойно з половини 19 ст. Реаліст Т. Шевченко, з своїм гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.
У літературі український реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка.
В підрадянській Україні реалізм — стиль майже обов'язковий і виступає у формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антиреалісти приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.
Визначте характерні риси бароко в українській архітектурі.
Період другої половини 17 – 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові “українське бароко”.
Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев’яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.
Охарактеризуйте романтизм як напрямок української культури ХІХ століття.
Український романтизм— ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського
Український романтизм виник не так, як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків - з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах.