1. Походження та розвиток банків.
Виникнення банків і банків. справи історично пов’язано з потребою ринків. У посередні діяльності з розміру та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торгівельних операцій. Потреба в розвитку банків. послуг посилювалася одночасно з розвитком та розширенням торгівлі. Поява грошей, як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продаж між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали з одного боку перекупники, купці або система торгівельних послуг, з іншого боку міняйли, банкіри та фін.-кредитні системи. Відповідно слова схожі за звучанням зі словом банк увійшло до більшості європейських мов одночасно в епоху Середньовіччя і одночасно різні поняття зі сфери обміну. В 16-17 ст. купівецькі гілдії деяких міст Венеції, Мілану, Амстердаму, Гамбурга створили спеціальний жиро-банк для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами купцями. Дані банку вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях виражених у певних вагових кількостях благородних металах. Свої вільні кошти банки надавали кредити державі, містам привілейованим зовнішньо-торгівельним компаніям.
В Україні формування банків .системи припадає на 19-поч. 20 ст. і пов’язане з появою мережі установ державного банку Російської імперії, контори якого були відкриті 1860р.Києві, Одесі, Харкові і відділення у Полтаві. На поч. 20 ст. в Україні сформувалася державні, іпотечні, акціонерні, приватні, сільські, міські, громадські банки, товариства взаємного кредитування, позичково-ощадні каси, ломбарди. Сьогодні банки перетворилися на важливі суспільні інституції, які пропонують широкий спектр послуг для юридичних і фізичних осіб від обміну валют до кредитування гігантів укр. промисловості.
2. Поняття, призначення та класифікація банків.
Сучасний банк - універсальна фінансове під-мство, що здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією держави органи, які забезпечують регулювання та контроль банків. діяльністю.
Основним нормативним документом який регулює банків. діяльність в Україні це Закон «Про банків. діяльність » від 17грудня 2000р.
Залежно від обраних критерій та ступеня деталізації виділяють різні за структурою кількістю та змістом функцій банку, зокрема відповідно до рішення основних цілей і завдань, які покладені на банки виділяють такі групи функцій:
1. платіжно-розрахункова – посередництво банків при платежах та розрахунках.
2. ощадно – капіталотворча – залучення тимчасово вільних ресурсах суспільства, зокрема у мобілізації грошових доходах і заощаджень та перетворення їх у реальнодіючий капітал.
3. кредитно-інвестиційна – надання тимчасово вільних коштів під відсотки для потреб фізично та юридичних осіб які потребують усіх коштів.
Сучасні банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банкв. обслуговування юр. та фізичних осіб. Випускають платіжні документи та інші цінні папери, здійснюють купівлю-продаж та зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів, цінних емітентів. Банкам України забороняється займатися діяльністю в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, діяльністю всіх видів страхування, крім страхового посередника. Банк може мати у власності нерухоме майно вартістю не більше 25% капіталу банку.
Банки класифікуються:
1) за формою власності: а) унітарні; б) колективні
2) залежно від організації форми банки з колективною формою власності представлені: а) акціонерними товариствами відкритого і закритого типу; б) кооперативними банками
3) за походженням капіталу розрізняють банки з вітчизняним капіталом за участю в інозем. капіталу, і на 100% інозем.к апіталом.
4) залежно від розмірів активів банки поділяються: а) малі (від 400млн. до 1млрд.300грн); б) середні(1млрд.300грн до 2,5 млрд. грн.); в) великі( більше 2,5 млрд. грн.).
5) залежно від діапазону: а) універсальні ( всі здійснюються операції); б) з клієнтською спеціалізацією (біржові, кооперативні банки); в) з галузевою спеціалізацією (с/г); г) функціонального спеціалізацією (виконують вузьке коло спеціалізованих операцій: інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, лізингові, торговельні).
3. Особливості функціонування, встановлення та розвиток банківської системи України.
Банківська система – специфічна економічна і організаційно-правова структура, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.
Етапи становлення банківськ. системи:
І етапи 1988-1990р.-створення прототипу систем укр. комерційних банків у складі банків. системи СССР.
ІІ етапи 1991-1півріччя 1992р.-переєстрація укр. комерційних банків і початок формування банків. системи України як незалежності держави.
ІІІ етапи 2півріччя 1992р.-1993р.- розвиток банків. системи Укр.. в умов становлення економічного і політичного суверенітету.
IV етапи 1994-1996р.- розвиток банків. системи на 1- му етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами. НБУ в цей період встановив і ввів у практику єдині правила діяльності україн. банків. Завдяки ефективним діям НБУ уряду вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін падіння виробництва. 1996рдля проведення ситуації проведена грошова реформа.
V етапи 1997-1998р.- розвиток банків. системи в умовах поглиблення фінан.- економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою і заходами щодо її структурного реформування.
VІ етапи 1999р.-посьогодні – розвиток банків. системи в умовах реконструкції і економіки, падіння доходності банків. операцій, укрупнення та консолідація капіталу банків. Головною метою стратегічного розвитку сучасної банків. системи є створення надійної ефективної і прибуткової банків. системи, яка б максимально задовольняла вимоги і потреби клієнтів і була б стійкою до криз.
4. Створення та реорганізація банку.
Банки незалежно від місця їх розташування та територіального характеру діяльності зобов’язані проходити реєстрацію в реєстрі юридичних і фізичних осіб НБУ. З моменту реєстрації банків НБУ державному реєстрі банків він вважається створеним і набуває статусу юридичної особи. Учасниками банку можуть бути юридичних і фізичні особи, резиденти і нерезиденти, також держава в особі Кабінету Міністрів Укр. або уповноваженим особи уповноваженими ними органів.
Учасника банку не можуть бути юридичні особи яким банк має істотну участь, тобто володіє 10 або більше % статутного капіталу, об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації. Статутний капітал банку становить 10 млн. євро. формування та збільшення статутного капіталу може здійснюватись шляхом грошових внесків. Голова правління банку та головний бухгалтер повинні мати досвід попередньої керівної роботи у банках.
На керівні посади не можуть призначені такі особи:
1. які не виконали зобов’язань щодо оплати боргу стосовно будь-якого банку або юридичної і фізичної особи;
2) незаконні дії яких у минулому спричинили банкрутство або інші юр. особи;
3) перебувають у родинних зв’язках із членами Ради банку;
4) притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільненні на вимогу НБУ.
Банки можуть створювати відокремлені структурні підрозділи, філії та представництва, реєстрація яких здійснюється шляхом внесення відповідної інформації до державного реєстру, а з метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання та обмінні пункти.
5. Організаційна структура банку.
Організаційна структура банку визначається структурою органів управління банком, структурою функціонування підрозділів і служб банку.
Основним органом управління банком є збори акціонерів банку, які збираються раз на рік і здійснюють загальне керівництво банку.
Збори акціонерів обирають Голову і Раду банку на 5рокі:
1) Голова і Рада банку здійснюють загальне керівництво діяльністю банку в період між зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирається 1 раз на квартал.
2) Правління банку є виконавчим органом, здійснює керівництво і управління поточної діяльності банку. Збирається не більше 2 разів на місяць. Голова правління банку керує всією його діяльністю, представляє банк в інших організаціях, підписує договори, несе відповідальність за його роботу.
3) Ревізійна Комісія банку є його контролюючим органом, формується з представників акціонерів і затверджує рішенням збору акціонерів.
Функціональними підрозділами, які здійснюють банків. операції та обслуговують клієнтів є управління і департаменти.
Зокрема в універсальному банку виділяють такі управління і департаменти: 1) управління прогнозування діяльності; 2) управління маркетингу і зв’язків з клієнтурою; 3) кредитне управління; 4) управління депозитних операцій; 5) управління розрахунково-касового обслуговування; 6) управління посередницькими операціями; 7) управління філіями банку; 8) управління аналізу і статистики; 9) тарифний комітет; 10) комітет з управління пасивами і активами.
Крім управлінь до організаційної структури відносять служби банку: відділ кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський відділ, юридич. і ревізійний відділ, відділ впровадження і експлуатації електронно-обчислювальних машин.
6. Ліцензування банків і банківської системи.
Банківська ліцензія – це документ, на підставі якого банки право здійснювати в комплексі базові банківські операції.
Ліцензія на виконання окремих операцій - це документ, який видається юр. особам, що не мають банків. ліцензії і дає їм право на виконання окремої операції з відкриття та введення поточних розрахунків клієнтів чи операції з розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах і ризик.
Банківська ліцензія надається НБУ. НБУ може відновити в надані ліцензії, якщо не виконані всі необхідні умови протягом 1-го року з дати державної реєстрації банку, в такому випадку державна реєстрація банку скасовується, а банк ліквідовується. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
7. Реорганізація і ліквідація банку.
Одним з найважливіших заходів впливу на етапі встановлення та реформування банків. системи є реорганізація і реструктуризація банку. Останнім часом реорганізація банків є важливим інструментом перетворень по банків. секторі країни.
За змістом форма реорганізації можуть бути: 1) об’єднувальними; 2) розподільчі; 3) реорганізація шляхом перетворень.
Розрізняють об’єднувальні форми:
1) злиття – припинення діяльності 2-х банків або більше, як юр. осіб і передачу всіх майнових прав і зобов’язань цих банків новоствореному банку. 2) приєднання – припинення діяльності одного банку як юр. особи та передачу усіх майнових прав і зобов’язань іншому банку та права філії чи ліквідації філії. До розподільчих форм:
1) поділ – припинення діяльності одного банку як юр .особи і передачу розподільчим актом у визначених частинах усіх його прав і зобов’язань кільком новоствореним банкам.
2) виділення – створення банку або кількох банків яким за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов’язання банку котрий реорганізуються.
3) зміна юр. статусу товариства - у вигляді якого було створено банк.
8. Банківські об'єднання: порядок створення та їх.
Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів:
1. банківська корпорація,
2. банківська холдингова група,
3. фінансова холдингова група.
Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.Банківські обєднання ств за попередньою згодою НБУ та підлягає держ реєстрації шляхом внесення відповідного запису до держ реєстру банку. Банк може бути учасником лиш 1-го банківського обєднання . учасники банківського обєднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського обєднання.
9. Функції та операції НБУ. Функції НБУ:
1. Центральному банку держави, який забезпечує стабільність націонал. грошової одиниці.
2. емісійного центру НБУ належить право на емісію грошей в обіг, а також випуск націон. грошових знаків.
3. валютного органу – НБУ є головним державним органом, який визначає політику. НБУ визначає структуру валютного ринку і організовує торгівлю валютними цінностями. НБУ проводять дисконтну і дивізно-валютну політику. Дисконтна полягає у змінні облікової ставки НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань. Дивізно-валютна політика здійснюється на підставі регулювання курсу гривні до іноземних валют шляхом купівлі-продажу інозем. валюти на фінансових ринках.
4. банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи. Головною метою цієї функції є безпека і фінансова стабільність банків.системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
5. функція Банка банків – відповідно до цієї функції НБУ підтримує стабільність банків.системи та розширює її кредитні можливості надаючи банкам кредити.
6. Банк держави – НБУ організовує і здійснює через органи держказначейства та уповноважені банки обслуговування держбюджету.
7. організація міжбанківських розрахунків.
8. грошово-кредитного регулювання економіки – є однією з найважливіших функцій НБУ, яка здійснюється за допомогою таких економічних інструментів:
а) визначення та регулювання грошових резерві комерційних банків;
б) облікова політика– ґрунтується на купівлі і переобліку цінних паперів;
в) рефінансування комерційних банків – погашення старої заборгованості новою, шляхом заміни короткотермінових зобов’язань довготерміновими або за допомогою випуску нових позик;
г) управління золотовалютними резервами;
д) операції з цінними паперами на відкритому ринку;
е) регулювання імпортному та експорту капіталу.
НБУ здійснює такі операції:
1. надає кредити банкам для підтримки ліквідності не нижче ставки рефінансування НБ та в порядку визначеного ним.
2. купує та продає на вторинному ринку цінні папери.
3. зберігає банківські метали, а також продає і купує банків. метали, різні коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети.
4. веде рахунок держказначейства України без оплати і нарахування % та здійснює інші операції.
10. Структура і форми управління НБУ.
Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ яка складається з 14 членів. Головним завданням Ради є розробка та контроль здійснення основних засад грошово-кредитної політики. Рада НБУ не має права втручатися в оперативну діяльність правління НБ.
Основним керівним органом НБУ є правління, яке забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики відповідно до основних засад грошово-кредитної політики. Очолює управління голова НБУ, голова призначається ВРУ терміном на 5 років і несе одноосібну відповідальність за діяльністю банку перед ВРУ та президентом.Головному банку забороняється надані прямих кредитів в будь-якій валюті для фінансових витрат держбюджету.
11. Структура і форми управління НБУ.
Вищим органом управління НБУ є рада НБУ, яка складається з 14 членів. Головним завданням ради є розробка та контроль здійснення основних засад грошової політики. Рада НБУ не має права втручатися в операційну діяльність, правління НБУ. Основним керівним органом НБУ є правління, яке забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики. Очолює правління голова НБУ. Голова НБУ призначається терміном на 5 років і несе одноосібну відповідальність за діяльність банку перед Верховною Радою та президентом України.
Голові банку забороняється надання прямих кредитів як в національній та і в іноземній валюті для фінансування витрат державного бюджету.
12. Банківські ресурси,їх види та класифікація.
Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних та ін. операцій.
Банківські ресурси можна вважати в певній мірі банківським капіталом.
У нормативних актах залежно від структури,способу формування та оцінки виділяють такі поняття банківського капіталу:
1) капітал банку-це загальна вартість активів банку після врахування всіх його зобов’язань.
2) капітал підписний-величина капіталу, на яку отримують письмові зобов’язання акціонерів, пайовиків банку на внесення коштів за підписку на акції паїв.
3) статутний капітал-сплачений та зареєстрований підписний капітал.
4) капітал регулятивний-складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначається нормативно-правовими актами НБУ.
Найбільш поширеною є класифікація банківських ресурсів за економічним змістом та їх поділ на власні, запозичені та залучені ресурси банку.
Залучені кошти - це кошти, акумульовані банком на рахунках клієнтів як депозити, придбані на грошовому ринку, міжбанківські кредити та кредити
Залучені ресурси банку існують в двох основних юридично-правових формах:-у формі депозитів;- короткострокових боргових цінних паперів.
Запозичені кошти - це ресурси, які банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов’язань, а також кореспондентських банків, міжбанківські кредити, кошти інвесторів, вкладені боргові зобов’язання банків. Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації:- кредитні операції від інших банків;- цінні папери субординованого боргу.
Субординований борг-борг,який виникає у КБ в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку.
Мета даного залучення-підвищення рівня капіталізації КБ.
Кошти залучаються на строк не менше 5 років і повинні мати строк погашення не менше 5 років. Сума даних коштів щорічно зменшується на 20% від його первинної вартості протягом останніх 5 років. У випадку банкрутства чи ліквідації кошти повертають інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів.
Структура банківського капі лату не є сталою за кісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох чинників:- якість активів;- використання прибутку тощо.
13. Капітал банку, його склад, структура.
Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу.
Власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників та кредиторів для та покриття збитків банківських операцій і складається з резервного, статутного,нерозподіленого капіталів.
Вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4 % загальних активів банку.
Власний капітал виконує такі функції:
1) захисну-страхування вкладів і депозитів,що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації або банкрутства.
2) оперативна-надає можливість банку в початковий період його функціонування профінансувати за рахунок власного капіталу, придбання ОЗ, оренду приміщення та почати фінансову діяльність.
3) регулююча-регулювання банків завдяки встановленню економічних нормативів.
4) забезпечення оперативної діяльності - дана функція для банків є другорядною, одначе власний капітал є джерелом забезпечення оперативної діяльності банку на перших етапах після створення банку.
За рахунок даного капіталу фінансується придбання меблів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв’язку,оренда банківських офісів.
Існують такі класифікації капіталу банку:
1) за організаційно-правовою формою діяльності банків:-акціонерний;-пайовий.
2) за формою інвестування:-в грошовій формі;-в матеріально-речовій;-в формі фінансових активів.
3) за джерелами формування:-статутний;-резервний;-нерозподілений прибуток;-субординований капітал.
Власний капітал поділяється на капітал:брутто і нетто.
Капітал Брутто-сума всіх фондів банку та нерозподілений прибуток за балансом.
Капітал Нетто-капітал брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів.
14. Джерела формування та напрями використання власного капіталу.
Статутний капітал може створюватися за рахунок власних внесків. Статутний ще інколи називають акціонерним капіталом. Статуний капітал банку створюється у формі акціонерного товариства. Формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій: простих та привілейованих.
Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Не отримують дивідендів, якщо банк не одержує прибутків та їм нічого не гарантується при ліквідації банку. Вони вкладають свої акції на весь період функціонування.
Власники привілейованих акцій одержують фіксований розмір дивідендів незалежно від розміру прибутку, одержаного банком. У разі ліквідації банку та розподілі його майна дана група акціонерів має переваги порівняно з власниками звичайних акцій:має право на повернення вартості привілейованих акцій після того як задоволені всі грошові вимоги кредиторів банку. Не беруть участь в управління банком. Власний капітал поділ. на:основний і додатковий. Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви,які створені або збільшуються за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, Загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизнач. Ризик при провед. банків. операцій, за винятком збитків за поточних і нематер. активів.
15. Залучені ресурси банку, їх суть та класифікація.
Можливості банків щодо залучення коштів регулювання НБУ згідно з показником платоспроможності банків, нормативне значення якого встановлюється НБУ. Залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж в 12 раз. Важливим джерелом формування і збільшення ресурсної бази виступають депозитні операції під якими розуміють пасивні операції банків із залученням грошових коштів фізичних і юридичних осіб у національній та ін. валютній формі вкладів шляхом їх зарахування на відповідні рахунки за певних умовах.
Депозит-грошові кошти в національній та іноземній валюті передані власником або ін. особою за його доручення у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.
На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають такі чинники 5 груп:І група охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємства.
ІІ група пов’язана з динамікою економічних показників: інфляція, безробіття, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури.
ІІ група стосується розвитку банківської системи та систем кредитно-фінансових інвестицій. ІV група пов’язана з довірою до банків та ін. інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність.
Vгрупа визначається демографічною ситуацією в Україні.
На сьогодні згідно положення «Про порядок здійснення банками України операцій з юридичними особами» виділяють такі класифікації:1)залежно від строку та порядку повернення коштів(депозити на вимогу,строкові вклади,накопичувальні, умовні вклади);2) за характером сплати процентів(авансом, щомісяця, щовкартала, після закінчення року, після закінчення строку дії договору).
16.Види депозитів банку.
Основними видами депозитних операцій є:Депозити до запитання-грошові кошти або банківські метали, що розміщуються вкладниками в банках на умові видачі вкладу на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку.
Особливості даного виду:
1)вклади розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта;
2)кошти з даного розрахунку можуть вилучатися в будь-який час;
3)дані вклади є не стабільними, що обмежує можливість їх використання для позичкових та інвестиційних операцій.
4)власникам за даними вкладами сплачується низький відсоток або зовсім не сплачується.
5)для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточного рахунку банк стягує з клієнта комісійну винагороду.
До депозиту до запитання відносять і кредитові залишки на контокорентних рахунках-це рахунок, на якому обліковуються власні кошти клієнта і кредити банку. Формою залучення банком вкладів до запитання є поточний рахунок з овердрафтом. Відмінність даної форми залучених вкладів-це не регулярний характер і наявність кредитного залишку.
Депозити строкові-грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банком за встановлений період. Характеристики даних депозитів:1)вони стабільні і зручні в банківському плануванні;2)за ними сплачується високий відсоток, рівень якого диференційований залежно від строку,виду внеску.3)деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу.
Різновидом є умовні вклади - вклад, який робить клієнт на певних умовах. Даний вид вкладу обліковується як строковий, якщо договором визначено строки зберігання умовного вкладу. Якщо строки не визначено, то це вклад на вимогу.
Процентні ставки за депозитними операціями встановлюють банки самостійно. НБУ встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.
17.Сертифікати банку та їх різновиди.
Сертифікати-це письмове свідчення банку емітента про внесок коштів, який підтверджує право вкладника або право наступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми внеску і відсоток за даним вкладом. Сертифікати бувають:депозитні(надають юрид. особам) і ощадні (фіз. особам).
Ощадний депозитний сертифікат-це письмове свідоцтво банку про депоновані грошові кошти. Яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладів та процентів, встановлених сертифікатом у банку,який його видав.
Ощадні сертифікати можуть випускатися за ініціативи банку одноразово або серіями, іменними або на пред’явника, на вимогу або на строк, процентні,купонні, без купонні.
Купонний ощадний сертифікат-ощадний сертифікат, що має окремі купони на кожному з яких зазначено строк виплати % плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифікат доходів згідно визначеного проценту.
Безкупонний ощадний сертифікат-сертифікат,який немає окремих відривних купонів. В цьому випадку % сплачуються разом з поверненням суми вкладу.
Процентний-сертифікат,який випущено банком з визначеною ставкою. Ощадний сертифікат може бути номінований в нац. і іноз. Валюті, не може бути номінований в банківських металах.
За депозитною природою схожий на сертифік. банків. вексель, який засвідч. безперервне право його власника отримати і безумовне зобовяз. векселедавцея сплатити після настання домовленого терміну певну суму особі, яка дала гроші в кредит банкові. В Укр. банк. векселі не застосов. Важливу роль щодо залучення вкладів відіграє % політика банку, а також гарантія повернення вкладів.
18. Позичковий капітал банку та його складові.
До запозиченого капіталу належить:
1)кошти від емісії та продажу облігацій;
2)кредити отримані в інших банках. Запозичені кошти відрізняються від залучених тим, що ініціатива залучених коштів належить банку.
1.Облігація - це цінний папір, що емітується для запозичення коштів. Власник облігацій набуває права на одержання фіксованого прибутку протягом терміну дії .З настанням терміну погашення банк повертає власнику номінальну вартість даного цінного паперу. Банківс. облігація не набула розвитку в Україні.
2. Міжбанківськ.кредит – кредит, який надається одним банком іншому, як правило, кред.ресурсами торгують фін.стійкі банки, в яких є надлишок ресурсів. Міжбанк.кредит здійсн.багками-позичальниками з метою розширення своєї кредитної діяльності, а також регулювання показників ліквідності банку.
3.Кошти, які можуть бути придьані на кредит.аукціоні НБУ. До участі в кредитному аукціоні допускаються банки, які виконують економічні нормативи. Своєчасно побають НБУ звітність, а також повертають вчасно отриманий кредит. Єдиним продавцем виступає НБУ.
19. Основи класифікації банківських операцій і послуг.
Усі банки незалежно від форми власності та спеціалізації виконують такі базові операції:1)операції із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити, тобто депозитні операції.2)операції пов’язані зрозрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів, тобто розрахункові і касові операції.3)операції з кредитного обслуговування клієнтів, тобто кредитні операції.
Загалом банківська діяльність зводиться до здійснення банківських операцій, надання послуг та пропозиції продуктів. Банківські операції визначаються як сукупність різних видів і напрямів діяльності банків у сфері фін-кредитних відносин з метою одержання прибутку, залучення грошових коштів і їх розміщення, здійснення кредитування і розрахунків, проведення емісійної діяльності,купівля-продаж цінних паперів та валютних цінностей.
Основу банківського продукту формують різного роду банківські послуги-це дії банку, які спрямовані на зростання його прибутковості або це надані клієнтам різноманітні види банківської діяльності, які супроводжують банк. операції.
Банківські операції відрізняються за змістом. Вони слабо посилюють ризики банківських зобов’язань, не передбачають формування нових резервів. Плата за послуги встановлюється у формі комісійної винагороди. До основних банківських послуг належать:залучення коштів і х подальше розміщення у інвестиційно-кредитному та іншому портфелях.
Види банківської діяльності:
1)інвестиційне фінансування
2)інвестиційні кредитування.
Найбільш поширена класифікація банківських операцій:
1)залежно від специфіки банк.діяльності:-традиційні-депозитні,кредитні,касово-розрахункові;-нетрадиційні-операції з надання в користування сейфів, консалтингових послуг, трастових операцій.
2)залежно від порядку формування і розміщення фін.ресурсів банку:-активні;-пасивні.
3)залежно від суб’єктів, яким надано банківську операцію:-для фізичних осіб;-для юридичних.
Крім того всі банківські операції об’єднують за функціональними ознаками у відповідні групи операцій,ключовими серед яких є:
Кредитні операції-це операції з надання банком позики у тимчасове користування вільних грошових ресурсів на умовах платності, забезпеченості, поворотності, строковості та цільового характеру.
Розрахунково-касові-надання таких послуг як збереження коштів клієнтів на відповідних рахунках, отримання платежів на користь клієнтів та здійснення грошових переказів за дорученням власників коштів, прийняття готівкових коштів для зарахування на рахунок клієнтів та видача готівки з цих рахунків через операційну касу банку.
Інвестиційні операції-операції вкладання фінансових ресурсів у різноманітні цінні папери, інші боргові зобов’язання шляхом придбання цих фондів цінних паперів на фондових біржах і організованому позабіржову ринку.
Депозитні операції.
Міжбанківські операції-цеоперації з не депозитного залучення ресурсів на міжбанківському ринку, а саме отримання кредиту від ЦБ банку, позик від інших КБ, операцій з надання позик банкам та розміщення депозитів у ЦБ. Емісійні операції. Засновницькі операції-безпосередня участь банку у створенні нових господарських суб’єктів. Комісійні операції-операції,від здійснення яких банки отримують дохід у вигляді комісій. Посередницькі операції-це послуги банків з розміщення цінних паперів емітентів на первинному фондовому ринку. Брокерські та дилерські послуги та інші види операцій на грошовому ринку, в яких банки виступають як посередники, поєднуючи інтереси різних сторін фінансових угод.
Банківські операції банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ.
20. Пасивні банківські операції та їх характеристика.
Пасивні операції банків - це операції з мобілізації ресурсів банку, які пов’язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банків. Забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників доходності та є запорукою ліквідності та платоспроможності.
За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених або депозитних і позичених.
Операції з формування власних ресурсів охоплюють: операції з формування статутного капіталу банку,резервного капіталу банку,страхового капіталу банку, операції з формування іншого капіталу банку, який створено за рахунок прибутку і використання відповідних до рішення прийнятого вищою управлінською ланкою, операції пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку. Операції з формування залученого капіталу наз. пасивними депозитними операціями, які відображають процес залучення і обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб банків, які зберігаються на різних рахунках. Позичені або не депозитні ресурси банку-це кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Позичкові ресурси банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитів та інвестиційних операцій.
21. Активні банківські операції та їх характеристика
Активні операції - це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходів, забезпечення діяльності і підтримання необхідного рівня ліквідності, тобто це операції з розміщенням мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби.
Серед активних операцій банку виділяють:
розрахункові операції пов’язані з платежами клієнтів;
фондові операції з купівлі – продажу цінних паперів;
операції з купівлі продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.
Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку у НБУ при проведенні операцій безготівковому порядку і в касі при проведенні операцій з готівкою.
22. Характеристика банківських послуг.
Універсалізація банківської діяльності, зростання конкуренції між банками та необхідністю отримання додаткового доходу пов’язане з впровадженням обмінних послуг, особливістю яких є:
для надання послуг банкам непотрібні додаткові ресурси найбільшу частино доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії;
при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних дій, які безпосередньо не пов’язані з матеріальними наслідками.
Виділяють такі банківські послуги:
посередницькі – це послуги в наданні яких бере участь третя сторона-банк, що виступає посередником між замовником і виконавцем;
консультативні – банки надають з питань бух. обліку, звітності, оподаткування, аналізу фін.-господ. д-сті, зовнішньо-економічної діяльності та ін. видів ек. - правового забезпечення підприємницької дія-ті юридичних і фізичних осіб;
інфляційні – до них відносять одержання, придбання накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошеної інформації громадянами , юридичними особами та державою, а також виконання, поширення і зберігання інформації;
трастові – засновані на договірних правових відносинах, за яких засновник передає своє майно у розпорядження договірному власнику для управління в інтересах третьої особи-бенефеціара.
23. Сутність розрахункових відносин і принципи їх організації.
Грошовий оборот – це грошових розрахунків, не залежно від способу і форми їх здійснення.
Грошовий оборот розрізняють на макро- та мікрорівнях економіки.
Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні внутрішнього ВВП. Їх об’єднують такі групи, фірми, домашні або сімейні господарства, держава та ін державні структурні фінансові посередники.
Взаємовідносини між суб’єктами грошового обороту здійснюється через такі ринки:
ринок ресурсів
фінансовий ринок
світовий ринок
Усі суб’єкти грош. обороту на певних підставах повинні одержувати грошові доходи які витрачають або зберігають, і цим самим впливають на економічний процес.
Основну частину грош. обороту становить платіжний оборот, у якому гроші функціонують як засіб платежу, використовується для погашення боргових зобов’язань. Грош. оборот здійснюється як в грошовій так і в безготівковій формах.
Безготівковий грошовий оборот – це рух грошових коштів без використання готівкових грошей, шляхом списання сум за рахунками банку чи за рахунок взаємних вимог.
Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені інструкцією №22 « про без готівку в Україні в національній валюті», яка затверджена постановою правління НБУ від 21 січня 2004 року.
Переваги безготівкового обороту над готівковим такі:
прискорений обіг грошових коштів господарських суб’єктів;
значно скорочуються витрати обігу
збільшують можливості держави щодо регулювання грошової сфери
Безготівковий і готівковий оборот становить єдиний грошовий оборот країни, в якому функціонують єдині гроші єдиного найменування, які виражають одні і ті ж економічні відносини, що виникають в процесі суспільного відтворення.
24. Безготівкові розрахунки їх суть, значення, класифікація і принципи організації.
Безготівкові розрахунки поділяють на:
за складом учасників:
міжбанківські,які обслуговують відносини між клієнтами
міжгосподарські
за об’єктами розрахунків:
розрахунки за товарними операціями
розрахунки за ін. платіжних операцій( сплата податків та перерахунок ін. платежів до державного бюджету
залежно від місця проведення без гот. розрах.
внутрішньо державні
міждержавні розрахунки
Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:
грошові кошти всіх господарських суб’єктів підлягають обов’язковому зберіганню на поточних або ін. розрахунків в установах банку
безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюється через банки шляхом перерахунку коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержування коштів
розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проведення як прав після надання послуг
банки списують кошти з розрахунків тільки за розпорядженням їх власників крім випадків у яких безспірне списання коштів передбачених законодавством Укр., а також за рішенням суду та виконавчими приписами нотаріуса
доручення підприємства на перерахунку коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунки або за рахунками платіжного кредиту банку
зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із розрахунків платника
банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх щодо перерахунків коштів із рахунків
п-ва самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при вкладанні між собою договорів
взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів, розглядаються сторонами претензій позитивного порядку без участі банку
Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, головною з яких є забезпечення своєчасно своїм п-вом грош. коштів за поставлену ним продукцію чи наданні послуг чим сприятиме прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунок.
25. Платіжні інструменти. Механізми розрахунків за допомогою платіжних доручень, платіжних вимог, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів.
У сучасних умовах застосовують такі форми платіжних документів або форми розрахунків:
1. Платіжні доручення – це документ, який письмово оформлений доручення м клієнта банку, що його обслуговує на перерахування визначеної суми коштів із свого рахунку. Це найпоширеніша форма розрахунків за фактично відвантажену продукцію для перерахування п-ми сум які належать фізичним особам а саме ЗРП, пенсія на їх виконання вкладника протягом 10 календарних днів після його виписки. День замовлення доручення враховується. Терміни між датою надходження в банк і датою зарахування коштів на рахунок одержувача не повинен перевищувати 3 днів.
2. Платіжна вимога –доручення – це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій:
- вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари та доручення покупця своєму банку оплатити видані документи і перерахувати кошти продавцеві. Банк приймає це доручення 20 календарних днів від дати його випуску.
3. Платіжна вимога – це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути кошти з боржника(платника) такі стягнення здійснюють тільки за рішенням судді.
4. Чеки – це письмове розпорядження власника поточного рахунку(чекодавця) виплатити кошти пред’явнику чеками. Чеки для безготівкових рахунків національними розрахунковими чеками. Чеками можна розраховуватися між юридичними особами та між юрид. та фіз. особою між особами розрахунок чеками заборонений. Чек повинен бути пред’явлений до оплати протягом 10 днів протягом його випуску.
5. Акредитив – це зобов’язання банку оплати платіжну вимогу яку він дає на прохання свого клієнта його постачальнику за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов постановки. Акредитив виписується платником не більше на 15 днів, не врахов. терміну перескладання документів між банками, а банк на прохання платника продовжує ще на 10 днів.
6. Міжкасові доручення які складають фін. органи, банки, ін. п-ва у тих випадках коли їм надане право безспірного стягнення коштів 10 днів не враховується.
7.Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язується оплатити ін. визначену суму коштів у визначений строк. Розрізняють простий і переказний векселі.
26. Суть та значення системи міжбанківських розрахунків.
Міжбанківські розрахунки – розрахунки являють собою с-му організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язань, що виникають між банківськими установами.
В Укр. реалізуються загальні принципи організації міжбанківських розрахунків які склалися у світовій практиці і які основані на таких умовах:
1) за рахунок міжфілійних оборотів дані розрахунки виконуються якщо операціями за платіжними картками обслуговують філії цього самого банку, а також головна установа банку в даному випадку проводить міжфілійні розрахунки з кліринговою с-мою.
2) через клірингові палати. Кліринг – це с-ма безготівкових розрахунків, що базуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань фіз. і юридичних осіб. Вони вик. середині банку. Важливою функцією клірингових палат є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначення нетто-позиції кожного учасника з допомогою взаємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і платіжних умов.
3) через кореспондентські розрахунки, які відкриваються комерційними банками один у одного. Перевагами цього виду є обмеженість кола учасників розрахунків. Зазвичай приймається участь у цих розрахунках 2 банками. Недоліки велика трудомісткість та внески витрати на здійснення даних розрахунків погіршення стану ліквідності.
4) через кореспондентські рахунки відкриті банками НБ. Це повні розрахунки, що виконуються індивідуально на валовій основі і їх характериз. Як брутто-платники.
ЦБ здійснюючи ці розрахунки є централізованими установами, що відкривають коресп. рахунки для комерційних банків. За кореспонд. Рахунками здійс. такі операції:
- кредитно –розрахункового, касового та ін. обслуговування клієнтів.
27. Порядок проведення міжбанківських розрахунків.
Кореспондентські відносини – це договірні відносини між банками з метою виконання кожним з них для іншого певних операцій та послуг пов’язаних з розрахунками між клієнтами.
Організація кореспон. відносин передбачає відкриття рахунків один у одного.
Кореспондентський рахунок – це рахунок одного банку відкритий іншому банку. Остатній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі банк рахунок в якому рах. відкритий іншому банку і небанківським ст-рам при відкритті. В коресп. договорах обговорюються види послуг який один банк надає ін, порядок відкриття рахунку, підтвердження і виконання акредитивів та ін. розрах. операцій. розмір комісійної винагороди, спосіб передавання та захисту інформації.
Строк договору відповідальність і санкції за порушення. Рахунок одного банку іншому має дві назви, залежно від того чи йдеться про нього з погляду банку, що надає послуги за рахунком, чи з погляду банку, що кредитується цією послугою. Для банку,що користується цією послугою рахунок має назву НОСТРО(наш рах.у вас),банк наз. банк-ностро або банківським кореспондентом.
Для банку що надає послуги рах.має назву ЛОРО, а банк наз .банком-лоро або банком кореспондентом. Банклоро визначає умови використання рахунку ностро, а саме:
встановлює комісійні за платіжні послуги, що ним надаються
визначає умови, щодо мін. рівня залишків
здійснює контроль розміру кредиту
в Укр. практиці використовують такі коресп. рахунки:
1) відкриті на взаємній основі 2) відкриті в односторонньому порядку 3) відкриті банками 2-го рівня в регіональному управлінні НБУ 4) технічні 5) клірингові.
28. Структурна побудова електронних платежів.
Для забезпечення міжбан .розрах. створюються спеціальні платіжні системи. Укр. створила досить оперативну,ефективну і надійну сис-му міжбан. розрах., сис-му електронних платежів, що відповідає міжнар. стандартам. У сис-ній побудові с-мі електронних платежів чітко визначає три рівні : - нижній, - середній, -верхній.
На верхньому рівні функціонує операційне управління НБ ,центральна розрахункова палата з програмно-технічним комплексом АРМ-1 з с-мою захисту інформації та електронної пошти. Середній рівень – це територіальне управління НБУ , Територіальні розрахункові палати. Разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2 засоб захисту інформ. та електрон. пошти.
На нижньому рівні перебувають комерційні банки та їхні філії, учасники с-ми електронних платежів, разом із власною с-мою електронної автоматизації програмно технічного контролю. АРМ-3 засобами захисту інформац. те електрон. пошти крім с-ми електронних платежів міжбанк. розрахунків можуть здійснюватися і через ін.с-ми, а саме внутрішньобанківську платіжну с-му комбінацію внутрішньобанк. платіжної с-ми і с-ми електронних платежів. Головним призначенням кожної з названих с-тем є як найшвидше транспортування розрахункових документів між банкам та переказ коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного кореспонд. рахунки,мати недорогу швидкісну с-му зв’язку та передавання інформ. За наявності банку філій виникає проблема виходу кожної з них в с-му електрон. платежів таке входження може бути: - безпосереднім – тобто кожна філія має прямий вихід у с-му електрон. платежів де їй відкривають самостійний технічний кореспонд. рахунок.
29. Механізми здійснення операцій з банківськими платіжними картками та їх види.
Платіжна картка – це документи на носії електронної інформ. у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фін.установою.
Для здійсненя операцій з платіжними картками масової с-ми електронних платежів необхідно отримати ліцензію НБУ.
У світовій практиці існує безліч видів платіжних карток,які різняться за характером емітента, характером власника. Приватна особа співвласник функціонального призначення ( дебетна картка, кредитна ), технологією використання ( картки з магнітною смугою, з мікросхемою), за ступенем пільг для користувача ( стандартні, золоті, платинові). На УКР ринок активно проникають міжнародні картингові компанії «Visa”.
30. Види кас і специфіка їх діяльності.
Каса приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання видачі зберігання готівкових коштів інших цінностей касових операцій.
Касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ-операційну касу. В складі якої можуть здійснюватися кілька окремих:
прибуткова –видаткова --вечірня каса --каса перерахунку
Під операційною касою розуміють структурний підрозділ банку який проводить операцію з касового обслуговування клієнтів.
Прибуткові каси – здійснюють касові операції, які пов’язані з прийманням готівки від клієнтів.
Видаткові каси – здійснюють операції які пов’язані з видачею готівки. Банкам з невеликим обсягом касових операцій можуть організовуватися об’єднання з прибутково видаткові каси.
Вечірні каси – організація для приймання виручки від клієнтів яка надходить після закінчення операційного дня банку.
Каси – перерахунку - каси які здійснюють операції з перерахунку вмісту інкасаторських сумок.
Оборотна каса – структурний підрозділ розрахункового центру чи іншої установи НБУ який виконує операції з касового обслуговування установ чи ін. комерційних банків.
31. Суть, значення та характеристика касових операцій.
Важливим напрямком діяльності банків є касові операції., суть яких полягає у прийманні готівки клієнтів, зарахування її на рахунок, збереження прийнятих коштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Приймаючи готівку від клієнтів юр і фіз осіб банки збільшують свої резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання своїх доходів. Видаючи готівку клієнтам банки стягують комісійну плату яка поповнює їх доходи клієнти банку через касові операції надають свої грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів за рах депозитних %.
Банківські касові операції базуються на організаційних заходах пов’язаних з регулюванням готівкового обігу, а саме:
1. складання прогнозних розрахунків касових оборотів
2. організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки.
3. розроблення календаря видач готівки по дням місяця і на окремих клієнтів.
4. встановлення для кожного клієнта ліміту залишку готівки в касі
5. визначення строку та порядку інкасації виручки для організації торгівлі і сфери послуг. Банківська система регулюючи касові операції залучає готівку у внутрішньобанківський оборот, завдяки чому вона збільшує свої резерви і скорочує вина готівковий обіг, поліпшує структуру оборотів готівкової маси, підвищує урегульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.
32. Ліміт каси та порядок його встановлення.
Ліміт каси встановл індивідуально для кожного п-ва установою банку, яка веде його поточний рах. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку наданої клієнтом з урахуванням режиму роботи п-ва, його віддаленості від банку. Ліміт каси не встановл індивідуальним п-цем. Наявна на п-ві готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку через прибуткову, денну чи вечірню каси, через інкасаторів НБУ чи комерц банку, через п-ва зв’язку, якщо установа юанку розташована в ін. населеному пункті. Приймання готівки нац.
Валюти від клієнтів здійсн через каси банків за такими прибутковими касовими документами: 1.заява на переказ готівки
2. рахунки на сплату платежів
3. прибутковий касовий ордер
4. документи, установлені відповідними платіжними системами від фіз чи юрид осіб .
З каси валюта видається за такими док:
1. заява на видачу готівки
2. грошові чеки.
3. видатковий касовий ордер.
П-ва, які мають постійну готівкову виручку із щоденним здаванням її в банк – ліміт каси встановл на рівні, що забезпечить йому нормальну поч. наступного роб дня . усім ін. п-вам ліміт може встановл на рівні середньоденного надходження виручки або середньоденного витрачання виручки за 3 попер місяці. Селянські, фермерські госп-ва самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банку. Якщо п-ва мають кілька рахунків у різних банках то ліміт каси встановл за місцем знаходження осн рахунку.
33. Інкасація готівки.
Здача готівки в установи банку зазвичай проводиться через служби інкасації. Ця служба видає кожному клієнту достатню к-сть спец сумок, в які касири поміщають готівкову виручку і довідку про суму вкладених грошей. Доставлені інкасатором сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас, де перевіряється їх цілість, правильність заповнення супроводж документу і відповідності фактичної к-сті сумок указаній в цих документах. Якщо зауважень нема, сумки з готівкою передаються в каси перерахунку, де вони розкриваються і перераховуються. Вся інкасована готівка оприбутковується на рахунок клієнта і передається до сховища чи видаткової каси. Важливим моментом приймання готівки касами банкує експертиза банкнот і монет та їх оброблення. Метою експертизи є визначення справжності банкноти, їх платіжності та ступеню зносу. Метою оброблення готівки є формування банкнот у стандартну упаковку, номінал та к-сть банкнот, дата і сума. Банкноти одного номіналу формуються в одну упаковку по 100 шт, яку називають корінцем.
34. Банківські кредити та їх класифікація.
Банкíвський кред?ит — надання банком у тимчасове користування частини власного або залученого капіталу, це кредити, коли однією з сторін кредитної угоди є банк. Специфічними формами кредиту є форфейтинг, факторинг, «кредит покупцю».
Згідно ЗУ «Про банки і банк діяльність» банки можуть надавати такі види кредитів:
1. кредити юрид чи фіз особам у ном та іноз валютах.
2. кредити міжбанківські – кредити які отримує сам банк для формув своїх ресурсів.
Банківські кредити класифікують за такими ознаками:
1. за строком користування—короткострокові до 1 р, середньострокові і довгострокові понад 3р.
2. за участю короткострокового кредиту формується в основному оборотний кап товаровиробника. За участю довгострокового здійсн відтворення осн кап і опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.
3. за способом погашення — ті, які погашають одним внеском і ті, які погашають поступово протягом терміну дії кредитної угоди, кредити що повертаються до особливих умов, передбачених у кредитних угодах; кредити що повертаються кредиторам та з регресією платежів. за характером визначення % : кредити з фіксов % ставкою, з плаваючою % ставкою
4. за критерієм забезпечення — забезпечені ломбардні позики – кредити які забезпечені рухомим чи нерухомим майном.
Незабезпечені банкові – дані кредити надаються інсайдерам банку, причому розмір кредиту обмежується певною часткою банк акцій, що належать інсайдеру і базується на високому ступені довіри до позичальника. За ступенем ризику – стандартні, з підвищеним ризиком. Банківські кредити розрізняють за видами об'єкта куди кредит вкладається:під товари і товарні документи, наприклад, залізничні (одержувач позики надає право банку у випадку неповернення позики продати товар); під цінні папери; під заставу рухомого і нерухомого майна; для інвестицій тощо. Крім того, банківські кредити поділяють на активні і пасивні. В першому випадку банк дає кредит, тобто є кредитором, у другому бере кредит, тобто є позикоотримувачем. Банк може входити у кредитні відносини (брати чи надавати кредити) з іншими банками та кредитними організаціями. Що стосується підприємств, організацій, фізичних осіб, то банк щодо цього не фінансового сектора завжди виступає стороною, яка надає кредит.
35. Кредитування юридичних осіб.
Кредити юр. особам надаються:
1. кредити в поточну діяльність – це кредити які надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів.
2. кредити в інвестиційну діяльність – це кредити надані позичальникам на задоволення їх тимчасових потреб в коштах при здійсненні інвестицій.
Дані кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:
1. оцінки банку кредитоспроможності позичальника,його фін стабільності, ліквідності та рентабельності діяльності
2. кредитуються тільки ті види діяльності позичальника,які передбачені його статутом
3. позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується певною сумою власного капіталу.
4. банки не можуть кредити на покриття збитків госп діяльності позичальника, на формув та збільш статут кап клієнта,на внесення клієнтом платежів у бюджет та позабюджетні фонди, п-вам проти яких порушено справу про банкрутство, п-вам у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не поставок мат цінностей, п-вам які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченим %.
Осн етапи кредитного процесу:
1.розгляд заявки на отримання кредиту
2. аналіз фін стану позичальника
3. розробка умов кредиту та укладання кредитного договору
4. визначення порядку повернення кредиту
5. процедури надання кредиту
6. процедури погашення кредиту
7. контроль за кредит. операцією.
36. Форми забезпечення повернення банківських позичок (застава, гарантія, пере відступлення боргу, іпотека страхова угода).
В Укр відповідн6о до законодавства банки можуть використовувати такі форми забезпечення кредитів: застава, гарантія, іпотека, страхування, перевідступлення . Найпоширенішою є застава, яка обумовлена договором, за яким боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляється угодою з кредитором. Предметом застави може бути будь - яке майно яке відповідно до законод Укр бути відчужене заставодавцем а також цінні папери і майнові права. Заставне майно повинне мати: високу ліквідність, здатність до тривалого зберігання, стабільну ціну, низькі витрати щодо зберігання і реалізації.
Гарантія – угода, яка укладається між банками і гарантом шляхом видачі останнім гарантованого листа і прийняття цього листа до виконання банку. Гарантом можуть бути будьякі фінансово стабільні юрид особи і банки. Гарантійний лист скл в 2 примірниках . Строк гарантії встан. як правило на 10 – 15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої за без. гарантією.
Передвідступлення – передавання банку кредитором права спрямовувати виручку за даними вимогами і рахунками на погашення позички при настанні строку її повернення.
Іпотека – кредити під заставу нерухомого майна. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.
Страхування - це форма забезпеч зобов’язань постачальника перед банком здійснюється у формі страхув відповідальності, тобто клієнт надає банку страхове свідоцтво або поліс або ін. документ який підтверджує факт страхування ним кредитної операції.
Банк також може самостійно застрахувати позичку, що надається шляхом укладання зі страховою компанією угоди про добровільне страхування кредитного ризику. В даному випадку сума страх внесків додається до плати за користування позичкою. Формою виконання зобовзань є також стягнення пені і штрафу.
37. Споживчий банківський кредит та його особливості.
Споживчий кредит надається безпосередньо домашнім господарствам. Його об'єктами є товари тривалого користування (квартири, меблі, автомобілі і т.п.). Він виступає або у формі продажу товарів з від термінуванням платежу, або у формі надання банківської позики на споживчі цілі. При цьому забирається досить високий реальний процент. Споживчий кредит супроводжують додаткові комісії і збори, які збільшують вартість кредиту і формують так звану приховану процентну ставку. Часто конкретні умови кредитної угоди залежать не тільки від самого банка, але і від пари банк-продавець. Довгострокові відносини з банками-партнерами дозволяють реселерам впливати на формування кредитних пропозицій і короткострокових акцій в торгових мережах. До споживчих кредитів належать також розстрочки. В цьому випадку частина процентного боргу погашається за рахунок скидки, яка надається торговою компанією.
38. Суть,значення та класифікація банківських інвестицій.
Інвестиції – короткострокове вкладення капіталу в будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.
Інвестиції класиф:
1. за формою власності – державні,приватні, іноземні,спільні.
2. за суб’єктами інвестування - фіз.,юрид осіб.
3 за об’єктами вкладення коштів – реальні,фінансові,споживчі.
4. за х-ром участі в інвестуванні : прямі – розуміють безпосередню участь інвестора при виборі інвестування коштів. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладень у цінні папери то як правило ними забезпечується контрольний пакет акцій або ін. форма контрольної участі. Непрямі «портфельні» - здійсн у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об’єктом інвестицій. Метою даних інвестицій є отримання прибутків від зростання курсової вартості портфелю, від створення ними стабільних грошових потоків при диверсифікації ризику.
5. залежно від характеру здійснень: пасивні, активні.
6. виходячи з спрямованості інвестицій у госп дільність: нетто-інвест. – пов’язані з застосуванням проекту заснування п-ва,початкові інвестиції.
Реінвестиції – здійсн за рахунок прибутку одержаного від первинного вкладення капіталу,повторні інвестиції. Брутто-інв.- скл з нетто-інв та реінвестицій. 7 за регіон. ознакою : внутр., зовнішні.
39. Інвестиційний портфель банку: суть, порядок, принципи формування та класифікація.
Інвестиц портфель банку – це сукупність здійснених банком інвестицій з метою отримання прибутку та диверсифікації ризиків.
Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.
Залежно від поведінки інвесторів він може бути:
1. агресивний «ризиковий» - націлений на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів,які входять до портфелю цінних паперів.
2. поміркований «ринковий» - дохід скл за рах приросту курсової вартості, % за дохідними держ цінними облігаціями а також із дивідендних виплат.
3. консервативний – формується з держ облігацій, інвестор дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу.
Інвестиційні портфелі банку класифікують:
1. за метою інвестування: одержання прибутку, збереження кап, забезпечення резервів, забезпеч ліквідності, розширення сфери впливу, спекулятивні
2. за видом інструментів інвестування: портфель цінних паперів, реальних інвестицій, депозитний портфель, іпотечний портфель, позичковий, валютний, комбінований.
3. за рівнем ризику
4. за стратегією інвестування
5. за рівнем управління.
Банки можуть формувати такі типи портфелів:
1.портфель зростанні – зорієнтований на цінні папери та ін. інвестиційні об’єкти, ринкова віртість яких швидко зростає. Метою даного портфелю є зростання капіталу не за рах отримання дивідендів і %, а за рах зростанні курсової вартості. Залежно від співвідношення очікуваного зростання кап і ризику виділяють такі його види: портфель агресивного зростання – орієнтується на макс приріст кап, портфель консервативного зростання-орієнтований на стабільний темп зростання курсової вартості, портфель середнього зростання
2. змішаний портфель – збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу. Формується щоб уникнути можливих витрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості так і від низьких % виплат.
3. спеціалізований портфель в якому цінні папери або ін. об’єкти інвестицій об’єднані не за загальним ціновим критерієм а за більш частковим критерієм, а саме: за ризиком, галузевою та регіональною належністю цінних паперів тощо. При формуванні інвестиц портфелю інвестор повинен чітко сормулювати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфелю.
Тип портфелю – інвестиц х-стика яка базується на співвідношені доходу і ризику. Осн мета інв діяльності банку – забезпечення збереження коштів, доходності і ліквідності. При цьому більш високий дохід досягається за рах зниження ліквідності і пов'язаний як правило з вищим рівнем ризику. Відповідно інвестиції повинні бути диверсифіковані.
40. Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку.
На здійснення валютних операцій нада.ться ліцензії таких видів:
1. Одноразові
2. Внутр – дає право банкам здійсн операції в іноз валюті на внутр. Ринку.
3. Внутрішньорозширена – дозволяє банкам здійсн операції на внутр валютному инку, а також встановл кор. Відносини з іноз банками.
4 генеральна – дозволяє проводити валютні операції на внутр та зовн ринках.
Операції з валютними цінностями поділяють на 2 види: поточні операції, операції пов’язані з рухом кап.
До поточних операцій віднос: 1 перекази в Укр з укр валюти без відстрочки платежів за експортно-імпортними операціями, а також для рахунків, які пов’язані з кредитуванням, експортно-імортними операціями на термін не більше 180 дн. 2. перекази в Укр з Укр дивідендів та ін. доходів за вкладами, інвестиціями тощо 3. перекази неторгівельного х-ру, вкл. з/п, пенсію.
До операцій пов’язаних з рухом кап відносять: прямі інвестиції, надання та одержання фін кредитів на термін не більше 180 дн, надання та одержання відстрочки платежу на термін більше 180 дн за експ-імпортним контрактом.
Основою валютних операцій є Валю?тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою.
Визначення валютних курсів назив котируванням. Валютні курси бувають фіксовані і плаваючі, а котирування – прямим і зворотним.
Пряме – позначення к-сті нац. Валюти за одиницю іноз валюти.
Зворотне – позначення к-сті іноз валюти за одиницю нац.
Крос-курс- співвідношення між двома валютами виражене через третю.
Викор 3 осн методи визначення крос-курсу:
1. з прямим котируванням до долара, долар є базою котировки для двох валют
2. з прямим і зворотним котируванням до долара. Курси долара в такому випадку перемножуються 3. зі зворотним котируванням до долара.
Курси долара варто розділити. При здійсн банк операцій викор валютний арбітраж – операції купівлі валюти з одночасним її продажем. Розрізняють такі арбітражі: 1. часовий – здійсн з метою одержання прибутку від різниці у курсах валюти в часі. 2. просторовий – ґрунтується на різниці валютн курсів на різних фін ринках.
41. Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті.
Резидентам та нерезидентам Укр. дозволено проводити деякі розрахунки в іноз. валюті без одержання індивідуальних ліцензій від НБУ, а саме:
а) купівлі продуктів харчування, надання послуг на тер-її міжнародних портів, аеропортів.
б) оплату страхових платежів та готельних послуг.
в) купівлю на тер-її міжнародних портів та вокзалів, квитків та путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси.
г) оплата дорожніх зборів.
В Укр. ще діють валютні обмеження на вивезення і ввезення іноз. валюти. Відповідно до цього існує порядок переміщення валюти через митний кордон громадянами – резидентами і нерезидентами.
Оформлення валютно – обмінних операції з фізичними особами резидентами і нерезидентами через валютні каси здійснюється працівником операційного відділу і касиром даної каси. Працівник операційного відділу оформляє при купівлі банку іноз. валюти прибутковий валютний ордер і видатковий касовий ордер на національну валюту.
При продажу банком іноз. валюти оформляється видатковий ордер, прибутковий касовий ордер на національну валюту, прибутковий касовий ордер на суму збору до Укр.
Перекази в іноз. валюті за межі Укр. та їх виплати в Укр. здійснюються лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.
Переказні операції в іноз. валюті здійснюються на підставі документів, що і в національній валюті, а саме – заява про перекази платіжного доручення.
Дорожній чек – це грошове зобов’язання видати зазначену в чеку суму коштів власникові, чий зразок підпису вже проставили на дорожньому чеку в момент його продажу. Це платіжний документ, що використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру.
42. Характеристика основних форм міжнародних розрахунків.
Система організації та регулювання платежів у сфері МЕВ наз. міжнародними розрахунками, що надаються на документарні розрахунки і не документарні.
Документарні розрахунки – це розрахунки, при яких умовами платежу є документи проти платежу, тобто виплата потрібної суми здійснюються за наданими комерційними документами, які супроводжують фінансовими документи.
Є такі фінансові документи:
а) переказні і прості векселі
б) чеки
в) платіжні розписки або ін.. інструменти отримання платежу.
г) комерційні документи – це розрахункові фактури, документи на право власності та ін.. документи, які не є фінансовими.
Основними формами документарних розрахунків є:
а) інкаса
б) акредитиви.
Інкаса – це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера через ін.. банк певну суму, яку позначено в платіжних документах або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний термін.
Інкаса означає інкасацію документі, а не боргів.
Акредитив – це грошове зобов’язання банку за дорученнями і за рахунок його клієнта – імпортера здійснювати оплату на користь експортера або забезпечувати платіж ін. банкам в межах иепвної суми та у визначений термін проти документів, що супроводжують акредитив.
До не документарних розрахунків відносять:
а) банківські перекази
б) векселі
в) авансові платежі
г) платежі на відкритий рахунок
Банківські перекази – це розрахункові банківські операції, що здійснюються за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому.
Розрахункові перекази можуть бути за дорученням клієнтів зарубіжних банків.
43. Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями.
Всі міжнародні розрахунки за комерційними оп. здійснюються через банки, що встановлюють між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови проведення взаємних розрахунків. Банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідно кореспондентські рахунки.
Рахунок, що відкривається укр. уповноваженим банком і ноз. банком наз. ностро.
Рахунок, що відкривається іноз. банком в Укр. уповноваженому банку наз. лоро.
Міжнародні розрахунки в іноз. валюті між резидентами і нерезидентами здійснюється уповноваженим банком через кореспондентський рахунок ностро.
На уповноважені банки покладені ф-цїї валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами.
44. Операції банків із цінними паперами, суть та порядок здійснення.
Світова практика виділяє 2 підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності на ринку цінних паперів.
Згідно першого підходу, банкам забороняється займатися деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів, а саме: брокерською, дилерською і організатора ринку. Також повинні бути суттєво обмежені окремі види професійної діяльності, таких як інвесторів: видання коштів в недержавні цінні папери, крім дочірніх банківських і фінансових компаній.
Другий підхід становить собою дозвіл банком поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів. Відповідно до даного підходу обмеження ризиковості банківських операцій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого розподілу ф-цій, а шляхом введення спеціальних обмежень, де стимулюють надмінні інвестиції банків у цінні папери шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю.
Некомерційні банки в Укр. можуть здійснювати усі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:
а) управління інвестиціями і фондами
б) розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів
в) ін. види діяльності
Із позиції значеності для банку найбільш важливим і складним видом операцій з цінними паперами є управління інвестиційними фінансовими активами.
45. Сутність і види інвестицій у цінні папери.
До традиційних фінансових активів належать:
а) акції б) облігації
Облігація – це основний вид боргових зобов’язань, згідно з яким позичальник повинен сплатити певну суму кредитору по завершенню певного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого %.
На відміну від акцій, за облігаціями гарантується оплата % у встановлений строк, але його розмір як правило нижчий від дивідендів.
Найбільш надійна облігація для інвестора – це державна, короткострокова, іменна, серійно погашена з плаваючим %, яка забезпечується матеріальним носієм.
На ринку капіталів відсотки за облігаціями встановлюються під впливом 2 тенденцій: зі збільшення % інвестори прагнуть до збереження своїх коштів, зниження попиту і витрат на вкладення їх облігаціями. Попит на облігації підвищують.
Однак фірми зі зростанням % будуть знижувати суму інвестування, що скоротиться обсяг пропонування та кредитування шляхом продажу на облігації. Відповідно облігації мають номінальну та ринкову ціну.
Номінальна ціна зазначається на облігації та є основною при визначенні подальших перерахунках і нарахуваннях %.
Ринкова вартість визначається умовами випуску самих облігацій і ситуацію, що склалася на ринку на момент реалізації облігацій.
По закінченню встановлення терміну позичальник погашає облігації за викупними цінами. які можуть збігатися з національною ціною або ні, що залежить від виду облігацій.
При випуску державних облігацій оформляється глобальний сертифікат, в якому вказуються всі реквізити: назва, номінальна вартість, термін погашення, номер та серії випуску.
В залежності від забезпеченості облігації поділяють на:
а) забезпечені заставою ( фізичні активи і заставою фондового цінного паперу)
б) незабезпечені заставою ( забезпечуються репутацією клієнта під конкретний вид доходу емітента, випущені під конкретний інвестиційний проект, гарантований термін особами солідарної відповідальності ).
За характером обігу облігації поділяють:
а) звичайні
б) конвертовані – дають право власнику обмінювати їх на акції емітента
в) переказні
г) облігації з аукціону, які надають можливість власнику облігацій в разі збільшення % ставок здати свої облігації емітенту отримати їх вартість на номіналом.
Акція – це цінний папір. що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки на прибуток у вигляді дивідендів на участь в управлінні справами і отриманні частки майна при ліквідації.
Сутність поняття акції розкривають такі характеристики:
А0 акція є цінним папером
б) має необмежений термін обігу
в) засвідчує пайову участь її держави у статутному фонді акціонерного товариства, надає її власнику певні майнові і немайнові права.
Акції є звичайні і привілейовані.
Основним показником акції є її курс, що дорівнює відношенню дивідендів до ставки облікового %.
Акції є безстроковим папером, який не можу бути пред’явлений підприємству з метою повернення грошей якщо підприємство не ліквідується.
Ціна акцій може бути номінальна і носить інформацій характер, а саме вказує на частину пайового капіталу.
Власник акцій отримує доходи у вигляді дивідендів та за рахунок курсових різниць котирування акцій.
46. Основи управління інвестиціями банків у цінні папери.
Призясуванні доцільності здійсненням банку фінансових інвестицій проводиться аналіз, що враховує 2 взаємопов’язані абсолютні характеристики, а сам:
а) оголошену поточну ринкову ціну, за якою його можна придбати на ринку.
б) теоретичну вартість
Цр>Вв Цр<Вв Цр=Вв
Найпоширенішим вважаються 2 напрямки аналізу фінансового активу:
а) фундаментальний
б) технокритичний
Фундаментальний аналіз включає 4 рівні дослідження:
макроекономічний 2,галузевий
аналіз фінансового стану
перспективи розвитку конкретного розвитку конкретного підприємства емітента.
Прогнозування ціни фінансового інструменту в той же час є метою фундаментального аналізу. Адже визначаючи ціну майбутні аналітики фірм обчислюють теперішню вартість фінансового інструменту. Користуючись схемою дисконтування вигідно неліквідно купувати акції.
Технічний аналіз – це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін навіть на ринок цінних паперів і на підставі технічних характеристик ринку – динаміки цін і обсяг операцій з купівлі – продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент.
Основними завданнями даного аналізу є:
а) розкриття закономірностей у реальному русі цін
б) виявлення зміни тенденції у русі цін на ринках, тобто моментів, коли зростання цін змінюється на падіння або навпаки.
Найпоширенішим є фундаментальний підхід.
47. Формування портфеля цінних паперів банку.
Інвестиційний портфель банку – це сукупність різних інвестиційних портфелів для досягнення конкретної мети вкладника.
Портфель цінних паперів – це сукупність придбаних банком цінних паперів, право на володіння, користування і розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типом і призначенням.
Існує така класифікація НБУ вкладень комерційних банків у цінні папери:
а) портфель цінних паперів на продаж
б) портфель цінних паперів на інвестиції
в) портфель пайової участі
г) портфель вкладень у дочірні компанії
Віднесення цінного паперу до певного портфелю залежить від таких чинників:
а) наміру інвестора під час придбання, а саме – тривалість періоду та мета придбання
б) характеристики цінного паперу, такі як ліквідність, дохідність та наявність активного діючого ринку для цінного паперу
в) фактичний період зберігання у портфелі банку, тобто цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж переводяться до портфелю інвестицій.
Метою управління портфелем цінних паперів є оцінка та визначення напрямів підвищення його ефективності на основі його вдосконалення структури цінних паперів, покращення якості інвестицій та активізація брокерської діяльності на фондовому ринку.
48. Інформаційне забезпечення фінансово - економічного аналізу банків.
Оцінка банківської діяльності передбачає проведення комплексного аналізу, який дає можливість оцінити всі аспекти роботи банку. Основою інформаційного забезпечення фін-екон аналізу банків є фінансова звітність. Фін. звітність скл. на основі інструкції «Про порядок регулювання діяльності в Україні», яка затверджується постановою НБУ 28 серпня 2001р № 368., інструкції «Про складання та оприлюднення фін звітності банку України» від 8 січня 2008р № 32/14732.До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, додатки до даних звітів.До статистичної звітності нал: звітність про кредитні та депозитні операції в нац та іноз валюті, процентні ставки, операції з ЦП.Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, орівнювальність ін-ції, що дозволяє зробити висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.Баланс банку – це бухгалтерський баланс, який відобр стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяють за окремими статтями, які х-ть окремий вид господарських засобів або джерела їх формування.Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються з гори до низу в міру зниження ліквідності в активних рахунках і збільшення строків зобов’язання в пасивних.Найбільш вичерпною і змістовною є річна фін звітність, яка подається у такому складі:
а) балансовий звіт,
б) звіт про фін результати,
в) звіт про рух грошових коштів,
г) звіт про власний капітал,
д)примітки.Активи балансового звіту банку вкл такі статті:
1. валюта, монета і банк метали;
2. дорожні та ін чеки;
3. кошти на кореспондентських рахунках в НБУ та ін банках;
4. депозити та кредити в банках;
5. ЦП, портфелі банку на продаж та інвестиції;
6. кредити і фінансовий лізинг;
7. інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.Зобов’язання в балансовому звіті відобр за такими статтями:
1. кореспондентські рахунки;
2. депозити та кредити отримані від ін банків;
3. кредити отримані від НБУ;
4. строкові депозити клієнтів та кошти до запитання;
5. власні ЦП;
6. інші зобов’язання.Власний капітал відображено за статтями:
1. статутний кап;
2. нерозподілений прибуток;
3. резерв поточного та минулих років;
4. інші фонди та резерви банку.
49. Аналіз пасивів банку.
Дослідження д-ті банку починається з пасивів банку. Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниженням її вартості та підвищення фінансової стабільності.Аналіз пасивів банку проводиться в такому розрізі:
1. аналіз ст-ри пасивів за джерелами формування ресурсів;
2. визначення розміру власного капіталу, його ст-ри та достатності;
3. аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу;
4. аналіз статутного капіталу;
5. дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку;
6. аналіз с.-ри зобов’язань з позиції витратності та стабільності ресурсної бази;
7. розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів;
8. оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів;
9. розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку.Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобов’язаннями. Ст.-ра ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів. Поряд з аналізом ст-ри капіталу визначається його ефективність за такими показниками: 1. прибутковість (чистий прибуток/власний кап);2. розмір кредитних вкладень на 1 грн капіталу ( кредитні вкладення/власний кап).В процесі аналізу докладно вивчається достатність банківського капіталу, під якою розуміють здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають в результаті виконання банком активних операцій. Для аналізу достатності капіталу викор такі коефіцієнти: 1. К1 – визначає рівень капіталу в ст.-рі загальних пасивів ( капітал/заг пасиви) [0,15-0,2]2.К2 – Співвідношення чистого капіталу і заг активів. Більше 0,04.3. К3 – коеф достатності капіталу, показує максимальну суму збитків, за яких капіталу що залишився вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та ін кредиторів. Передбачає, що капітал банку на 25-30% повинен покривати його зобов’язання. ( чистий кап/ зобов’язання).4. К4 – коеф маневрування. Дає змогу зробити оцінку власного капіталу і визначається як співвідношення капітала-нетто до капітала-брутто. [0,5-1].5. К5 – коеф достатності капіталу, х-зує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банку повинна вдвічі перевищувати внески засновників. (капітал статутний/капітал-брутто) [0,15-0,5].6. К6 – коеф захищеності капіталу ( основні засоби/власний капітал).Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки за декілька останніх років, а також його частина в загальній сумі власного капіталу у валюті балансу та зобов’язання банку. В процесі аналізу вивчається ст.-ра акціонерного капіталу та склад акціонерів банку.Значення статутного кап в д-ті банку визначається за допомогою таких показників:
1. питома вага статутного кап в загальній сумі капіталу;
2. питома вага статутного кап у валюті балансу. Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу х-ть показником мультиплікатор капіталу: µ = активи / статутний кап. Чим вище числове значення мультиплікатора, тим істотнішим є ризик втрат. Для середнього банку µ=15%,для великого 20-25%.Аналіз зобов’язань банку проводиться в такій послідовності:
1. визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в загальних пасивах, динаміка змін.
2. аналізується частка окремих складників ресурсної бази, ст-ра зобов’язань у динаміці.
3. аналізуються окремі показники, що характерезують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів.
4. визначається ступінь використання заучених та запозичених коштів.
5. контролюється дотримання банком нормативів обов’язкового резервування коштів на кореспондентських рахунках в НБУ.
6. визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витриманості та стабільності, та намічаються окремі напрями її оптимізації.
Чим вища частка зобовязань перед клієнтами, тим вища стабільна частка ресурсів банку.
50. Аналіз активів банку.
Один з основних напрямків аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій, яка сприяє підвищенню ефективності управління активами банку.
Загальна сума активів – це сума всіх категорій активів, за мінусом всіх розрахунків, типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.
Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:
а) визначається динаміка зміни загальних активів за допомогою стандартних показників, абсолютний приріст активів та темп приросту активів, в тому числі окремих його статей, тобто в цілому здійснюється горизонтальний аналіз.
б) аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками, тобто здійснюється вертикальний аналіз.
в) з’ясовується структура активів за достовірністю, що характеризує ділову активність банкую
г) аналізується структура активів банку за ліквідністю та ризиковістю.
Вертикальний та горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподіленні акробованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку.
Групування активів банку здійснюється за такими статтями:
за видами операцій
за строками розміщення: поточні, строкові, квазістрокові
за ступенем ліквідності: мало ліквідні, неліквідні
за ступенем ризику: з нульовим ризиком, ризик 10%, ризик 20%, ризик 50%, ризик 100%
за впливом на рівень дохідності банку.
Аналіз структури активних операцій поділяється на якісні і кількісні.
Якісний аналіз передбачає аналіз активів банку за ступенем ризику та розраховує оцінку окремих показників.
Кількісний аналіз дозволяє оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфелю банку, стан розвиненої ресурсної бази, прибутковість роботи.
Коеф. дохідності:
К дох. = А дох./А активи дохідні / заг. сума активів
Коеф. ризиковості:
К риз. А риз./А активи, звернені на ризик / заг. сума активів
Коеф. ліквідності:
К лік. = А лік./А активи, звернені до ступеня ліквідності / заг. сума активів.
Аналіз обсягів, динаміки та структури доходів і витрат банку.
Доходи банку – це зростання ек вигод упродовж звітного періоду у вигляді зб активів або зм зобов’язань, що призводить до зб власного к-лу за винятком зб к-лу за рахунок внесків акціонерів.
Витрати банку – це зменш. ек вигод упродовж звітного періоду у вигляді вибуття активів чи зб зобов’язань, що призводять до зм власн. к-лу за винятком зм к-лу внаслідок його вилученя чи виплати власникам.
У рез операц діяльн. в банку виникають такі доходи і витрати:
1. % доходи і витрати – це операц дох і витрати отримані або сплачені банком за викор гр. коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку, суми яких обчислюються пропорційно до часу і суми активу чи зобов’язання із застосуванням еф ставки %.
2. Комісійні доходи і витрати – операц доходи і витрати за наданими послугами, сума яких обчисл. пропорц. сумі активу чи зобов’язання або є фіксованою. Комісії за наданими послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов’язаного з ним фін інструменту поділяються на: 1. комісії що є невід’ємною частиною доходу або витрат фін інструменту, 2. комісії одержані чи сплачені під час надання послуг (комісії за розрахунково-касове обслуговування, комісії за обслуг кред заборгованості, тощо);
3. комісії одержані або сплачені після виконання певних дій і визначаються як дохід або витрати після завершення певної операції (комісії за розподіл акцій клієнтів, від розміщен. цінних паперів)
3. Прибутки або збитки від подвійних операц. – це результат від операц. з купівлі-продажу різних фін інструментів у тому числі за операц. з ц.п., іноз валютою та банк металами.
4. непередбачені доходи і витрати
5. відрахування в резерви
6. доходи від повернення раніше списаних активів – це кошти що надійшли для погашення заборгованості яка була визнана банком безнадійною щодо отримання
7. ін опер доходи і витрати – доходи від оперативного лізингу, від наданих консультаційних послуг фін хар-ру, дивідендів, витрати на інкасацію, штрафи, пеня, які отримані за банк оп.
8. заг-адмін. витрати
9. податок на прибуток – це операц. витрати банку, що пов’язані із сплатою податку відповідно до чинного законодавства Укр. з урахуванням вимог міжнар. стандартів бухобл і нац стандартів бухобл., щодо визнання відстрочки податк. зобвяз. і под активів.
До окремої групи відносять непередбачені доходи і витрати, які є результ. надзвичайних подій, мають випадковий, разовий хар-р. До них відносять:
доходи/витрати пов’язані зі зміною под законодавства
правил бух обліку
збитків від стихійного лиха.
Не визнаються доходами такі надходження від ін осіб:
сума завдатку під заставу або погашення кредиту, якщо це непередбачено відповідним договором
сума авансу в рах попередньої оплати послуг, товарів тощо.
сума надходжень за договором комісії, агентським та аналог договором на користь комітента-принципала.
Надходження від первинного розміщення ц.п.
Сума податку на додану вартість
Ін под і обовязк платежі, що підлягають перерах до бюджету і позабюджетних фондів.
52. Прибуток і рентабельгність на мікроекономічному рівні.
Прибутковість банку – це сумарний позитивний рез його госп-фін і комерц діял.
Прибутковість банку залежить від цілеспрямованої роботи банк персоналу. Найважливішими показниками п.б. є прибутковість активів банку і прибутковість акціонерного к-лу.
Приб активів банку розрах за такими показниками:
ROA 1 = чистий прибуток /заг сер активи
ROA2 = чистий прибуток/робочі активи.
ROA 1 – викор як коеф для оцінки діял керівництва банку.
Зіставлення ROA1 i ROA2 п.б. дозволяє виявити невикористані резерви, підвищення приб активів за рах поліпшення їх структури, еф використання. Дає уявлення про можливості рентабельності завдяки скороченню активів що не приносять доходу.
Якщо показник приб активів банку > 1 – банк працює рентабельно.
Приб акц к-лу розрах:
ROE1 =ЧП/сер акціонерний к-л
ROE2 = ЧП/ стат к-лу.
Оптимальне значення приб акц к-лу ROE 1 повинно бути не менше 15%.
Співвідношення приб і вл к-лу є показником стабільності, що дозволяє прогнозувати на скільки зміниться рівень прибутковості банку.
Приб акц к-лу банку хар-є доцільність і еф вкладання акціонерами своїх коштів та еф віддачі стат к-лу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами.
53. Аналіз ефективності діяльності банків.
Прибутковість банку – це сумарний позитивний рез його госп-фін і комерц діял.
Прибутковість банку залежить від цілеспрямованої роботи банк персоналу. Найважливішими показниками п.б. є прибутковість активів банку і прибутковість акціонерного к-лу.
Приб активів банку розрах за такими показниками:
ROA 1 = чистий прибуток /заг сер активи
ROA2 = чистий прибуток/робочі активи.
ROA 1 – викор як коеф для оцінки діял керівництва банку.
Зіставлення ROA1 i ROA2 п.б. дозволяє виявити невикористані резерви, підвищення приб активів за рах поліпшення їх структури, еф використання. Дає уявлення про можливості рентабельності завдяки скороченню активів що не приносять доходу.
Якщо показник приб активів банку > 1 – банк працює рентабельно.
Приб акц к-лу розрах:
ROE1 =ЧП/сер акціонерний к-л
ROE2 = ЧП/ стат к-лу.
Оптимальне значення приб акц к-лу ROE 1 повинно бути не менше 15%.
Співвідношення приб і вл к-лу є показником стабільності, що дозволяє прогнозувати на скільки зміниться рівень прибутковості банку.
Приб акц к-лу банку хар-є доцільність і еф вкладання акціонерами своїх коштів та еф віддачі стат к-лу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами.
До показників еф діял банку відносять такі показники:
чистий спред – це різниця між %ми отриманими і сплаченими ставками. За його доп визначається мін різниця між ставками за акт і пасивн. операц. яка дає змогу банку мінімізувати витрати. Оптимальне значення чистого спреду не менше 1,25
чиста % маржа – слугує для покриття витрат банку і ризику у тому числі інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод ЧМ% = (Дохід від % - витрати на %)/ Заг активи *100% (4,5%)
дохідність від ін операц діял = Ін оп дохід / сер заг активи *100% - даний показник висвітлює ступінь залежності банку від не % доходів та рівень диверсифікації його діял.
Оборотність активів = дохід банку за період / сер активи – відображає оборот активів: чим швидше вони оберт тим більше прибутку отримує банк. Зростання коеф відповідно позитивно впливає на підвищення еф роботи банку, підвищення його ліквідності та спияє вивільненню рес з обороту.
Показник тривалості 1 обороту активів у днях = (сер залишки активів / дохід банку за період ) * К-сть днів у періоді. – позитивним є зм даного показника, що свідчить про прискорення оборотності активів.
Регулювання банківської діяльності, суть та форми.
Держ. рег-ння банк. дія-сті здійсн.насамперед в межах банк.сис-ми та вираж.у впливі центр.банку на банки другого рівня, який здійсн.за такими осн. напрямами:
1)створення законодавчих та ін.умов, які б дозволили банкам реалізувати свої екон.інтереси. Це організац-правовий напрямок.
2)Встановлення екон.нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банк.дія-сті. Це напрямок опосередкованого економічного впливу.
Банк. рег-ння – це сис-ма заходів, за допомогою яких центр.банк або ін.наглядовий орган забезпечує стабільне безпечне функц-ння банку, запобігає дестабілізуючим процесам у банк.секторах.
Банк. нагляд – це своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у дія-сті банків з метою їх нормалізації, зміцнення фін.стану, підтримка стабільності та надійності, як кожного банку зокрема, так і банк.сис-ми загалом. Банк.рег-ння здійсн.з метою забезпечення стабільної дія-сті банку та своєчасного виконання ними зобовязань перед платниками, а також запобіганню неправильного розподілу рес-сів і втраті к-лу через ризики, що притаманні банк.дія-сті.
До осн.з авдань банк.рег-ння та нагляду відносяться:
забезпечення стабільності та надійності банк.сис-ми
захист інтересів вкладників
створення конкурентного середовища у банк.секторі
забезпечення прозорості дія-сті банк.сектору ек-ки
забезпечення ефективної дія-сті банку, підтримка необх.рівня стандартизації та професіоналізму у банк.сфері
Рег-ння дія-сті банків НБУ здійснює у 2-ох формах:
адміністративне, включає такі заходи:
реєстрація банків і ліцензування їх дія-сті
встановлення вимог та обмежень щодо дія-сті банків
застосув.санкції адмін.чи фін.хар-ру
нагляд за дія-стю банків
надання рекомендацій щодо дія-сті банків
індикативне – осн.складовими є:
засоби впливу, які повязані з визначенням кількісних параметрів банк.дія-сті, а саме: встановлення обовязкових екон.нормативів; визнач.норм обовязкових резервів для банку; встановл.норм відрах.до резервів на покриття ризиків від активних банк.операцій.
засоби впливу непрямого хар-ру, а саме: визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспонденські відносини; управління золотовалютними резервами; операції з ц.п. на відкритому ринку; імпорт та експорт к-лу.
Індикативне рег-ння банк.дія-сті включ.такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ обовязк.екон.нормативів.
Банк. нагляд за етапами і методами здійснення поділ.на:
вступний
попередній
поточний
Регулятивний капітал банку, призначення та порядок визначення.
Регулятивний к-л є одним з найважливіших показників дія-сті банку, осн.призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї дія-сті та забезпеч.захисту вкладів фін.стійкості і стабільності дія-сті банків.
Регул.к-л є основою для екон.нормативів. Є сумою осн.і дод.к-лу за мінусом відрахувань.
Осн.к-л (к-л 1-ого рівня) вваж.більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу і повинен повністю покривати поточні збитки.
Дод.к-л (к-л 2-ого рівня) не має стійкого хар-ру, а його розмір піддається змінам.
Осн. к-л склад. з таких елементів:
фактично сплачений зареєстрований стат.к-л
розкриті резерви, які створені або зб.за рахунок нерозподіленого прибутку, а саме дивіденди, емісійні різниці, резервні фонди.
Заг.резерви, які створ.під невизначений ризик при проведенні банк.операцій.
Заг.розмір осн.к-лу визнач.з урах-нням розміру очікув.збитків за невиконання зобовяз.контрагентів та осн.к-л зменш.на суму недосформов.резервів під можливі збитки нематер.активів за мінусом суми зносу, капіт.вкладень у нематер.активи, збитків поточного року і збитків минулих років.
Дод. к-л склад. з таких елементів:
резерви під стандартну заборгованість ін.банків
резерви під стандартну заборгов.кл-нтів за кредитними операціями банків
нерозподілений прибуток минулих років
прибуток звітного року, що очікує затвердження
рез-т переоцінки осн.фондів
прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих, нарахованих доходів
субординований борг – звич.незабезпечені боргові капіт.інструменти, які відповідно до угоди не можуть бути взяті у банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх ін.кредиторів.
При розрахунку заг.суми цього к-лу на к-л 2-го рівня наклад.такі обмеження:
заг.розмір дод.к-лу не може бути більше ніж 100% осн.к-лу.
Розмір субординованого к-лу не може перевищувати 50% осн.к-лу.
57. Суть, значення становлення цілісної системи рейтингів. Проблема забезпечення фінансової стійкості, надійності та стабільності банківської системи в цілому та кожного її суб’єкта не є суто вітчизняною проблемою. Особливо актуальною вона стала в останні два десятиліття. За даними досліджень Міжнародного валютного фонду (МВФ), у період з 1980 р. більше двох третин країн — членів МВФ зіткнулися з економічними труднощами, пов’язаними з проблемами у банківському секторі. Криза ощадно-позикової системи США мало не підірвала економічний потенціал цієї країни і потребувала величезних ін’єкцій державних коштів. Від гострих банківських криз потерпали країни Скандинавії, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Це вказує на те, яке велике значення має фінансова стійкість і надійність банківського сектору для макроекономічної стабільності економіки країни. Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й ризику, суб’єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-партнерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві рейтингу здійснювати порівняльну оцінку різноманітних банків без проведення детального аналізу їх фінансового стану. Перші рейтинги банків з’явилися в США, порівняно з рейтингами компаній вони більш молоді. Це було пов’язано із включенням таких банківських інструментів, як векселі, деривативи та інші цінні папери, в розряд ринкових або таких, що пропонуються широкому колу інвесторів, котрі не обов’язково є клієнтами банку. Перший рейтинг був опублікований у 1973 р. агенцією Moody’s Investors Service, а згодом був опублікований рейтинг агенції Standard & Poor’s. Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відбити стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг — це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес. Банки аналізуються з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних акредитивів та інших інструментів, емітованих банками; по-друге, інвестиційної надійності для потенційних покупців акцій банку; по-третє, страхової надійності для корпорацій зі страхування депозитів та ризиків банку, що стало особливо актуальним після кризи страхування депозитів у 1984—1985 рр. Оцінці підлягає кожен комерційний банк або банківський холдинг, котрий працює на ринку і є залежним від ринку, тобто має бажання отримати кошти на ринку або акцепти на акредитиви. При цьому зовнішній аналіз необхідний навіть за умови чітко організованої системи регулювання та банківського нагляду, оскільки він має інші цілі й нерідко приводить до інших висновків відносно діяльності банку.Методика обробки інформації для визначення рейтингу, як правило, є професійною таємницею, тобто «ноу-хау» спеціалізованих рейтингових агенцій. Мірилом її якості є авторитет тієї або іншої рейтингової агенції. Інформація, що надходить від банків і про банки від третіх осіб, піддається фаховому первинному опрацюванню і перетворюється в групу показників. Основне завдання банківського рейтингу полягає в тому, щоб дати комплексну оцінку становищу банку на ринку, на підставі котрої приватний вкладник або юридична особа — клієнт банку зможе прийняти те або інше рішення.
58. Види рейтингів банків.
Рейтинг банка (оцінка, віднесення до розряду, категорії)- це узагальнена порівняльна оцінка фінансового стану комерційних банків та їх рангування за критеріями. Рейтингова оц. передбач визнач належн банку до класу, розряду, категорії. Кінцевим р-татом рейтингу банків є рейтингова табл.., у якій банки класифіков. за певними ознаками. Рейтинги можна класифікувати за різн ознак : - за формою власності –держ і недержавні(недерж – рейтинги, які публік. незалежн. рейтингов агентствами, особливість – відкритість, складаються на основі фін звіт; держ – використав органами банк нагляду укр.,недолік- закритість, н-д, Camels);
за сферою поширення- міжнародні і національні (в світі найб відомі- Moodys, Fitch,Poors; нац.-складаються нац. рейтинг агентств в укр. найб Кредит-рейтинг)
за ступенем прозорості – відкриті і закриті
за способом оцінюван – експертні, змішані, бухгалтерські
за метою побудови – бальні, індексні, номерні, регресійні (номерні-присвоюється місце банку за кожним із оцінюв об ємних п-ків, бальні- присв. місце банку за комплексн оцінкою п-ків, що записана сумою балів, індексні-визнач оціночні п-ки фін стану банку та вагові коеф для кожн з п-ків, регрес-орієнт не на стат стат з-ння , а на п-ки з врахув ризику)
за формою спостереження- дистанційні і комбіновані
за призначен – уніфіков та диференційов
за фактором часу – коротко- і довго строк
об’єктом д-ння- рейтинги цінних паперів, фін позицій учасників ринку.
59. Рейтингова оцінка загального стану та стабільності банківської системи "CAMELS".
CAMEL система рейтингу банків називається CAMEL:"С" (Capital adequacy) - адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників,'A" (Asset quality) - якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальне фінансове положення банку;"M" (Management) - менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання встановлених законів і правил;"Е" (Earnings) - надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;"L" (Liquidity) - ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань. Сукупний рейтинг с загальною оцінкою і розраховується він наступним чином. Бали по і кожному з п'ятьох компонентів підсумовуються і діляться на 5. Результат округляється до цілого числа: 1,0-1,4 - до 1 - рейтинг сильний;1,6-2,4 - до 2 - задовільний; 2,6-3,4 - до 3 - посередній; 3,6-4,4 - до4 - граничний; 4,6-5,0 - до 5 - незадовільний.Банки, що одержали рейтинг 1, або сильний, мають наступні характеристики:фінансове положення надійне по всіх аспектах;виявлені проблеми можна вирішити в процесі звичайної роботи;фінансовий стан стійкий до змін і проблем, що відбуваються в економіці або банківському секторі;фінансовий стан не викликає в органів нагляду приводу для занепокоєння. Банкам, що мають рейтинг 2, або задовільний, властиві наступні характеристики:в основному у всіх аспектах фінансовий стан надійний;виявлені проблеми, які може вирішити керівництво банку;фінансове положення в основному стабільне, отже, банк може пристосуватися до умов економічної кон'юнктури, що змінюється;занепокоєність органів нагляду обмежується фіксуванням виявлених у ході перевірки або аналізу звітності проблем, які може вирішити керівництво банку. Банки, що одержали рейтинг 3, або посередній, мають наступні характеристики:банк ослаблений у фінансовому й операційному відношенні, а також допущені порушення законів і нормативних актів;фінансовий стан має тенденцію до погіршення, якщо умови в економіці або банківському секторі будуть розвиватися несприятливо; фінансовий стан, мабуть, погіршиться, якщо не будуть прийняті негайні заходи для виправлення ситуації або вжиті заходи не будуть досить ефективними;фінансовий стан викликає особливе занепокоєння в органів нагляду. Банки, що одержали рейтинг 4, або граничний, мають наступні характеристики:виявлена велика кількість недоліків у фінансовій діяльності;ознаки нестабільного становище, що не усуваються належним чином;якщо не будуть прийняті заходи для виправлення ситуації, становище банку може погіршитися до такого ступеня, що поставить під сумнів можливість його існування;є ознаки, що свідчать про небезпеку потенційного банкрутства;банк потребує пильного нагляду і контролю з боку органів нагляду, а також потрібен докладний план дій по вирішенню наявних проблем і усуненню недоліків. Банки, що одержали сукупний рейтинг 5, або незадовільний, мають наступні характеристики:існує високий ступінь імовірності банкрутства в найближчому майбутньому; є ряд серйозних недоліків;положення настільки критичне, що потрібна негайна фінансова допомога власників банку або інших фінансових джерел;якщо не прийняти оперативних заходів для виправлення ситуації або наданню фінансової підтримки, мабуть, буде потрібно здійснити злиття банку з іншою банківською установою, його продаж або почати процедуру його ліквідації. Таким чином, за допомогою системи рейтингу CAMЕL здійснюють висновок про фінансовий стан кредитної установи, її положення серед інших банків.
60. Роль маркетингу в функціонуванні банків і механізм реалізації стратегії банківського маркетингу.
Банківський маркетинг – це філософія, стратегія і тактика банківського бізнесу, що базується на комплексному аналізі та сегментуванні ринку банківських послуг, здійсненні оптимальної продуктової, цінової, збутової і комунікаційної політики і спрямована на гармонійне балансування інтересів банку, існуючих і виникаючих потреб наявних і потенційних банківських клієнтів та суспільства в цілому. Таке визначення сутності банківського маркетингу, на нашу думку, найбільш повно відповідає і практичним потребам ефективної організації маркетингової діяльності банків.   Необхідність все більш активного застосування прийомів та інструментів маркетингу в банківській сфері обумовлена дією наступних чинників: загостренням конкурентної боротьби на ринку фінансових послуг в цілому і його банківському секторі зокрема; переважаючою тенденцією універсалізації банківської діяльності, що повинно привести до формування „нового типу трансформованого, сфокусованого і регенерованого універсального банку як сучасної фінансової установи” динамічною зміною обсягів, характеру і структури попиту на банківські продукти та їх постійною диверсифікацією; широким запровадженням в банківську діяльність передових інформаційних технологій, що кардинально міняє форми і системи збуту продуктів банку та методи комунікаційних зв’язків з наявними і потенційними клієнтами; персоніфікацією традиційних банківських продуктів під індивідуальні запити окремих клієнтів; формуванням системи партнерських відносин між клієнтами і банком; наданням допомоги клієнтам в оцінці вигоди пропозиції нових послуг.   Сутність банківського маркетингу реалізується через виконання ним ряду функцій. До основних функцій банківського маркетингу можуть бути віднесені:   1. Аналіз ринку банківських послуг та прогнозування його потреб.   2. Реальна оцінка банком своїх можливостей по створенню та реалізації послуг.   3. Розробка довгострокової стратегії маркетингової діяльності із визначенням її цілей, завдань, ресурсів і механізмів реалізації.   4. Планування продуктової політики і управління асортиментом послуг на основі потреб ринку, виходячи із фінансових, кадрових, організаційних та матеріально-технічних можливостей банку.   5. Формування попиту та стимулювання збуту банківських послуг.   6. Управління збутом банківських послуг.   Процес маркетингової діяльності повинен забезпечити вирішення наступних завдань: Забезпечення рентабельної роботи банку у постійно змінних умовах ринкового середовища. Підтримка ліквідності банку з метою дотримання інтересів кредиторів і вкладників банку при загальному високому іміджу банку. Максимальне задоволення запитів клієнтів за обсягом, структурою і якістю послуг, що створює умови для стабільних ділових відносин. Комплексне вирішення комерційних, організаційних і соціальних проблем банківського колективу.   Маркетингова система комерційного банку включає в себе три блоки:   1. Маркетинговий підхід, який представлений усвідомленням сутності і принципів банківського маркетингу, формуванням своєрідної філософії здійснення банківського бізнесу.   2. Маркетинговий процес, що включає в себе такі основні етапи:- вивчення ринку;- стратегічне і тактичне планування- розробка продукту;- ціноутворення (цінова політика);- організація збуту банківських послуг;- система стимулювання збуту банківських послуг.    3.Маркетингова    служба,    яка    представлена    організаційними підрозділами на різних рівнях банківської ієрархії.   До принципів банківського маркетингу належать:   1. Концентрація зусиль на задоволенні потреб споживача. Цей принцип реалізується шляхом аналізу ринку, розробки продукту та відповідної цінової і комунікаційної політики.   2. Спрямованість на довгостроковий результат. Реалізується шляхом складання стратегічного плану.   3. Спрямованість на досягнення позитивних комерційних результатів на окремих сегментах ринку. Реалізується шляхом складання тактичного плану, вивчення і планування витрат і доходів від роботи на окремих сегментах ринку, оцінки кінцевих результатів діяльності.
Програми реалізації стратегії бан марк являють собою в першу чергу докладні плани дій (програми) по кожному з елементів комплексу маркетингових засобів компанії. Для кожного типу програм повинні бути визначені: - принципові етапи, строки їх початку і закінчення; - взаємозв'язок і послідовність робіт на різноманітних етапах; - відповідальні виконавці; - ресурси для виколання програм. Сукупність необхідних фінансових ресурсів для виконання всіх намічених програм реалізації маркетингової стратегії складає основу бюджету маркетингу організації.
61. Процес розробки стратегії банківського маркетингу.
Процес розробки стратегії банківського маркетингу вкл. такі етапи: Підготовка аналітичних економічних оглядів. Аналітичні огляди необхідні для правильного визначення тенденцій розвитку економіки регіону, країни і світового господарства, а також для одержання індикаторів, що вказують на існування різноманітних фінансових ринків. Визначення цільових ринків. Формулювання основних напрямків роботи банку на фінансових ринках і визначення тих ринків банківських послуг, що потрапляють до сфери цих основних напрямків діяльності. Збір і обробка внутрішньої інформації. Вивчення можливостей банку по створенню задовільних компонентів маркетинг-міксів на кожному з цільових ринків. Формулювання цілей банку. У процесі зіставлення можливостей розвитку на кожному з цільових ринків і ресурсів банку, необхідних для забезпечення задовільної діяльності на цих ринках, банк формулює короткострокові і перспективні довгострокові цілі для кожного цільового ринку. Збір інформації про цільові ринки. Детальне вивчення характеристик попиту на банківські послуги і споживчої поведінки на кожному з цільових ринків. Розробка маркетинг-міксу. На цій стадії визначається як остаточна кількість банківських послуг і банківських продуктів, політика прибутковості банку для кожного виду послуг і витрати по поширенню і просуванню цих послуг. Стратегічне планування. Розробка планів і бюджетів реалізації маркетингової стратегії. Стратегічне планування є функціональним наслідком розробки маркетингової стратегії. Моніторинг положення банку на ринку. Для організації необхідного в управлінні банком зворотного зв’язку між фінансово-господарськими заходами банку і змінами ринку, що веде до змін у маркетингову стратегію. Робочі коригування маркетингової стратегії. Проводяться регулярно, в певні терміни внаслідок змін банку на ринку. Формування стратегічного плану маркетингової діяльності – це процес дослідження, який складається з трьох етапів: переддослідного, дослідного і заключного. Переддослідний етап включає вивчення (аудит) ситуаційного середовища, визначення цільової установки та мети стратегічного плану. Дослідний етап розробки стратегічного маркетингового планування складається з вивчення ринку банківських послуг, його потреб і насиченості, наявних і можливих у майбутньому конкурентів, Виявлення сегменту ринку, можливої діяльності банку, розробки стратегічної маркетингової позиції. Заключний етап розробки стратегічного маркетингового плану банку означає апробацію проекту плану (розділу) в операційній діяльності банку, погодження між різними структурними підрозділами банку, затвердження плану керівництва банку.
Розробка стратегічної маркетингової позиції банків вкл. :
1.дослідження основних партнерів: вітчизняних, близького та далекого зарубіжжя, основних конкурентів.
2 аналіз клієнтури.
3.аналіз сильних та слабких сторін банку.
4. аналіз сприятливих факторів та основних небезпек фінансового ринку і навколишнього середовища в цілому для розвитку базового банку.
62. Фінансовий менеджмент у банку, його функції та елементи.
Фінансовий менеджмент банку – система менеджменту, яка передбачає цілеспрямований вплив на банків.операції шляхом використання таких інструментів: аналіз, планування, регулювання, контроль.
Під цілеспрямованим впливом розуміють вплив у рамках визначених заздалегідь передбачених параметрах ліквідності, ризику і прибутковості. Роль ФМ полягає науковому обґрунтуванні процесу управління фінансовими потоками. Структурними елементами є фінансові служби, завдання яких організація скоординованого процесу ефективного управління банків.операціями за допомогою планових завдань, лімітів, пропорцій, меж і параметрів для окремих видів операцій, виконання для всіх підрозділів є обов’язковими, очолює ці служби фінансовий директор.
Об’єктами ФМ банку є:
1) операції банку – формування капіталу банку, активні та пасивні операції, комісійно-посередницькі.
2) ліквідність та фінансові ризики – відсотковий , валютний, кредитний тощо.
3) фінансові результати – доходи, видатки, прибуток.
4) оподаткування тощо.
Основними ланками ФМ є: об’єкти, суб’єкти, функції, основні блоки цих функцій, інформаційні бази.
Суб’єктами ФМ є комплекс підрозділів, які за допомогою різноманітних форм є комплекс підрозділів, які за допомогою різноманітних форм управлінського впливу забезпечують ефективне управління банку.
ФМ є однією з підсистем менеджменту банку і об’єднує в собі такі взаємопов’язані функції фінансового планування, фінанс. аналізу, регулювання, фінанс. контролю.