ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………….3
1.Загальна характеристика підприємства та виробниче призначення…………5
2.Виробнича структура об’єкту практики……………………………………….7
3.Виробничий процес на підприємстві………………………………………….12
4.Характеристика виробничої діяльності підприємства……………………….17
5.Забезпечення виробництва трудовими ресурсами………… . ………………19
6.Забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами……………20
7.Організація виготовлення та реалізації продукції……………………………23
8.Висновки і пропозиції………………………………………………………….26
Список використаної літератури……………………………………………...…27
ВСТУП
Підприємництво – це самостійна, ініціативна діяльність, яка спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.
Підприємницька діяльність – необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна як різноманітні людські потреби. Але нас цікавить саме виробниче підприємництво, так як призначенням об?єкту практики є виробництво продуктів споживання.
Харчова промисловість — одна з провідних структуро-формуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.
Питома вага цієї галузі в структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промислової продукції— 16,3, а продукції агропромислового комплексу — 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63 % загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.
Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках. Уже 2000 року в світовому територіальному поділі праці щодо виробництва основних харчових продуктів у розрахунку на душу населення Україна посідала провідні місця: перше по виробництву на душу населення цукру, картоплі, яєць; друге -молока, овочевих та баштанних культур, четверте — зерна та риби; п'яте — по виробництву м'яса.
Практика свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості — реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.
Технічне переоснащення діючих підприємств передбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обґрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ТА ВИРОБНИЧЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
Відкрите акціонерне товариство «Дубномолоко» засновано на добровільних засадах громадянами України шляхом об’єднання їх грошових коштів та часток в майні приватизованого підприємства.
Повна назва - відкрите акціонерне товариство «Дубномолоко», скорочена – ВАТ «Дубномолоко».
Місцезнаходження товариства: Україна , Рівненська область, м. Дубно, вул. Михайла Грушевського, 117а.
Дубненській сиркомбінат був введений в експлуатацію в 1981 р. Створене в 1992 р. ВАТ „Дубномолоко” на сьогодні має могутню сировинну зону, а саме: Тернопільська обл., Хмельницька обл., Волинська обл., Рівненська обл. На сьогодні підприємство може переробляти 360 т молока в добу.
На підприємстві працює:
- цех по виготовленню твердих сирів;
- автоматизована лінія по виробництву сирів;
- цех по виготовленню плавлених сирів;
- цех по виробництву масла;
- лінію по упаковці сирів в плівку;
- апаратний цех (устаткування якого дозволить здійснювати зберігання молока, нормалізацію, пастеризацію і бактофуговання в автоматичному режимі).;
- лінія по прийманню молока;
- цех посолки сирів;
- цех сухого молока.
Також компанія має повністю модернізовану установку сушки сироватки, місткостей і вакуум-випарювальних установок, всі цехи обладнані автоматизованою системою вентиляції і кондиціонування повітря, встановлене устаткування для очищення води. Всього на ВАТ „Дубномолоко” виготовляється до 30 видів плавленого сиру, 17 видів твердого сиру, та 4 види масла і суха сироватка. Виробничі потужності підприємства дозволяють проводити 500т сиру в місяць. Вся продукція виходить на ринок під торговими марками “КОМО” і “Економ”.
Основним напрямком діяльності є вершки, молоко сухе, сир тертий, сир у порошку, сири голубі та сири не перероблені інші, сир перероблений (у т. ч. плавлений), сироватка, послуги з постачання пари і гарячої води електростанціями.
Метою діяльності є одержання прибутку від виробничо - комерційної діяльності, задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.
Статут є єдиним установчим документом акціонерного товариства. З моменту набуття чинності Цивільним кодексом України установчий договір втратив статус установчого документу АТ.
Статут АТ є документом, обов’язковим як для всіх акціонерів цього товариства, так і для всіх його органів. Статут визначає структуру товариства, порядок управління ним, права акціонерів та інші принципові питання.
2. ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА ОБ’ЄКТУ ПРАКТИКИ
Підприємство як відкрита система своє існування і розвиток засновує на взаємодії з зовнішнім середовищем. При цьому умовою існування системи є певна відповідність між середовищем та системою. Будь-які зміни у середовищі та (або) у самій системі призводять до порушення функціонування або руйнування цієї системи. Пристосуватися до змін у середовищі система може різними шляхами. Можна змінити кількість або якість елементів, з яких складається система. Але можна поміняти зв'язки між елементами, щоб досягти нового синергічного ефекту. Взаємодія елементів усередині системи забезпечує трансформацію входів на виходи. Отже ефективність процесу трансформації залежить не тільки від якості елементів системи, але і від способу їх поєднання, тобто від структури системи.
Структура підприємства — це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.
Виробнича структура. Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, які виконуються у відповідних підрозділах. Склад цих підрозділів саме і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує декілька принципів класифікації виробничих структур.
1. В залежності від підрозділу, на закладі якого будується структура, розрізняють цехову, без цехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.
За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.
Основні цехи виготовляють продукцію, що призначена для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.
Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.
Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів.
Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.
У структурі деяких підприємств - існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.
На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ підприємства. Виробнича дільниця - це сукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або І виготовляється однотипна продукція.
На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об'єднані у корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.
На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість), використовується комбінатська виробнича структура, її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).
2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.
Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці — обмаль підприємств, де всі цехи спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу І структуру, за якої частина цехів спеціалізована технологічно, а решта — предметне.
3. В залежності від наявності основних та допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних та допоміжних цехів, а з спеціалізованою структурою — лише їх частину.
Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.
Кількість виробничих підрозділів підприємства та їх розміри залежать також і від обсягів виробництва продукції. Якщо вони незначні, то увесь виробничий процес можна здійснювати в межах одного чи невеликої кількості підрозділів зі спрощеною системою зв'язків.
Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З розвитком та поглибленням спеціалізації - зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.
Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства розташовані у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура.
Лінійний тип використовується в системах управління виробничими ділянками, оздоб-лами, цехами. Не розрахований на управління великим підприємством, тому що не включає в себе наукові і проектні організації, розгалужену систему зв'язків з постачальниками і по-споживачеві.
До переваг ЛСУ слід віднести:
простота підбору керівників кожного рівня управління;
оперативність прийняття і реалізації управлінських рішень;
відносна простота реалізації функцій управління.
До основних недоліків відносяться:
відсутність горизонтальних зв’язків у виробничих системах;
значна централізація влади;
при великій кількості рівнів управління (>4) збільшується протяжність періоду прийняття та реалізації управлінських рішень;
обмежені можливості за умов диверсифікації виробництва.
До переваг ЛСУ слід віднести:
простота підбору керівників кожного рівня управління;
оперативність прийняття і реалізації управлінських рішень;
відносна простота реалізації функцій управління.
До основних недоліків відносяться:
відсутність горизонтальних зв’язків у виробничих системах;
значна централізація влади;
при великій кількості рівнів управління (>4) збільшується протяжність періоду прийняття та реалізації управлінських рішень;
обмежені можливості за умов диверсифікації виробництва.
3. ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС НА ПІДПРИЄМСТВІ
Виробничий процес – це сукупність взаємозв’язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію.
В залежності від призначення продукції всі виробничі процеси діляться на:
- основні
- допоміжні
- обслуговуючі
Основні – це технологічні процеси, які перетворюють сировину і матеріали в готову продукцію, на випуску якої спеціалізуються дане підприємство.
При їх виконанні змінюються форми і розміри праці, його внутрішня структура, вид і якісна характеристика матеріалу. До них відносять і природні процеси, які проходять під дією сил природи без участі праці людини, але під її контролем.
Допоміжні процеси – допомагають безперебійному протіканню основних виробничих процесів. Отримана таким чином продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва.
Обслуговуючі процеси – створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних. До них відносяться між- і внутрішньоцехові транспортні операції, обслуговування робочих місць, складські операції, контроль якості продукції.
Головну роль на підприємстві займають основні процеси виробництва, але їх нормальне функціонування можливе тільки при чіткій організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.
Виробничі процеси підприємства – це дуже складний процес і тому його розподіляють на стадії, фази. Кожна фаза складається з часткових процесів, які характеризуються визначеною закономірністю етапу виробництва продукції.
Часткові процеси розділяються на технологічні операції, які являють собою частину технологічного процесу і виконуються робочими або групою робочих на одному робочому місці при незамінних знаряддях праці і без переналадки обладнання.
Основна структурна одиниця виробничого циклу є операції, які діляться на основні – в результаті яких змінюється форма, розміри, властивості, взаємне розміщення деталей. Допоміжні – зв’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складування на складі і контроль якості. Операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці без переналагоджування устаткування.
В залежності від рівня технічної оснащеності всі операції діляться на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматичні, апаратні.
По характеру об’єкту виробництва розрізняють прості і складні виробничі процеси.
Прості – це процеси, які складаються з послідовно виконаних операцій. Оброблені деталі обов’язково мають технологічну подібність. Складні – це процеси, які складаються з послідовно і паралельно виконаних операцій.
Основними виробничими елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмет та засоби праці.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.
За перебігом часу виробничі процеси діляться на дискретні і безперервні.
Дискретні (переривані): від призначення, основні, допоміжні, обслуговуючі, від рівня технічної оснащеності, ручні, машинні, машинно-ручні, автоматичні, по характеру об’єкту виробництва, складні, прості, за перебігом часу, дискретні, безперервні.
Раціональна організація виробничого процесу і всіх його частин складається на основі ряду принципів, а саме: диференціація, концентрація, інтеграція, спеціалізація, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямолінійність, автоматичність, гнучкість, електронізація.
Диференціація – це розподіл виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.
Але необхідно мати на увазі, що ручні операції неможна піддавати надмірній диференціації, так як це приводить до надмірної стомлюваності на робочих місцях за рахунок монотонності і високої інтенсифікації їх праці. Крім того велика кількість операцій приводить до лишніх затрат на встановлення, кріплення, зняття деталей на робочому місці.
Інтеграція виробничих процесів фіктивного обладнання операції виконують в комплексі – обробка, зборка, транспортування деталей, усунення відходів.
Спеціалізація – на кожному виробничому підрозділі (цех, участок, робоче місце) закріплена номенклатура продукції або виконання технологічних однорідних робіт для виготовлення продукції.
Підвищення ступеня однорідності виконуючих робіт створює умови для застосування спеціального обладнання, більш прогресивної технології, а це в свою чергу дозволяє підвищити продуктивність праці і знизити затрати на виробництво.
Але ціле напрямлена організація виробництва в ряді випадків потребує оволодіння суміжними робочими професіями, які визнані монотонністю праці.
Паралельність – це одночасне виконання окремих частин виробничого процесу по виготовленню виробу. Це дозволяє одночасно виконувати декілька робіт, наприклад машинна обробка деталі і контроль якості.
Пропорційність – вимагає відповідності продуктивності в одиницю часу всіх виробничих підрозділів - основних, допоміжних, обслуговуючих. Досягнення пропорційності засноване на нормах, коли продуктивність обладнання на всіх технологічних операціях пропорційна трудомісткості обробки продукції на всіх операціях. Це забезпечує безперебійний хід виробництва.
В умовах ринкових відносин, коли часто змінюється виробництво продукції підтримання пропорційності виробництва повинно бути постійним завданням. Це вирішується шляхом впровадження організаційно-технічних міроприємств, вдосконалення організаційно-технічних міроприємств, впровадження передових методів праці.
Безперервність – скорочення переривів в процесі виробництва. Це дає можливість скорочувати терміни виготовлення продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності – відношення тривалості технологічної частини виробництва до його повної продовжуваності.
Ритмічність – випуск продукції в рівні проміжки часу однакової кількості. Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійна робота обладнання, застосування прогресивних систем оперативного планування і управління. Вона дає змогу раціонально використовувати всі виробничі ресурси підприємства, поліпшувати фінансовий стан підприємства.
Прямолінійність – забезпечення найкоротшого шляху проходження предметів праці по всіх стадіях і операціях виробничого процесу.
Автоматичність – автоматизація виробничих процесів, яка дає можливість збільшувати випуск продукції за рахунок економії живої праці, заміна ручної праці на інтелектуальну працю операторів, наладчиків.
Ступінь автоматизації – це відношення трудомісткості робіт виконаних автоматичним способом до загальної трудоємкості робіт.
Гнучкість – мобільний перехід на випуск нової продукції. Воно забезпечує скорочення часу і затрат на переналадку обладнання. Ступінь гнучкості – кількість затраченого часу і необхідність додаткових розходів при переході на нову продукцію.
Електронізація – використання швидкодіючих машин. В результаті цього забезпечується гнучкість, підтримується ритм і рівномірність ходу виробництва. Найбільш ефективне ЕВМ з програмним забезпеченням.
Правильне використання перечислених принципів з врахуванням методів організації в-ва забезпечує скорочення тривалості виробничого процесу і підвищення його ефективності.
Особливості діяльності підприємств, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень залежить від типу виробництва.
Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типа в-ва: одиничне, серійне, масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких не передбачається.
Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення виробів періодично випускається певними серіями і сумарний випуск може бути досить значний.
Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.
Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляють зразки, партії виробів для проведення дослідницьких робіт, випробувань, доопрацювання конструкції. Дослідне виробництво близьке до одиничного.
За ознаками типу в-ва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.
4.ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Виробництво сиру розбите на кілька основних виробничих процесів:
Переробка молока: для переробки на сир використовується лише сиропридатне молоко, що відповідає вимогам ДСТУ 3662-97 і технологічним інструкціям з виробництва твердих сичужних сирів.
Формування сиру: сукупність технологічних операцій, спрямованих на відділення сирного зерна від сироватки та утворення з нього монолітних індивідуальних сирних голівок або блоків потрібної форми, розміру, маси.

Пресування: пресування сиру проводиться з метою ущільнення сирної маси, видалення залишків вільної (міжзернової) сироватки та утворення замкненого і міцного поверхневого шару (скоринки сиру).
Посол сиру в розсолі: харчова сіль відіграє роль смакового інгредієнта, що надає продукту специфічний смак і гостроту. Також сіль є регулятором мікробіологічних та ферментативних процесів.
Обсушування: обсушування сиру проводиться для видалення вологи із поверхні головки у спеціальному приміщенні або посольному відділенні протягом 1-6 доби при температурі 10(+/-2)°С і відносній вологості повітря від 90 до 95%.
Упаковка сиру: сир перед визріванням пакують у полімерну плівку або полімерне покриття на спеціальному устаткування і доправляють у камери визрівання сирів.
Визрівання: визрівання сиру являє собою складний комплекс взаємопов'язаний мікробіологічних, біохімічних і фізико-хімічних процесів, що протікають у сирній масі. При цьому всі його складові частини (молочний цукор, білки, живи та інші органічні і мінеральні компоненти) проходять певні перетворення, що у кінцевому результаті обумовлює формування властивих даному виду сиру органолептичних показників.
Зберігання: сири, що досягли кондиційної зрілості, перед відправкою з підприємства сортуються і оцінюються за якістю. Оптимальні строки зберігання і реалізації при температурі від 0 до 6°С і відносній вологості повітря від 80 до 85% складають не більше 4-х місяців.
5.ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ
До трудових ресурсів відноситься та частина населення, котра володіє необхідними фізичними даними, знаннями та навиками праці у відповідній галузі. Достатня забезпеченість підприємств необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції та підвищення ефективності виробництва.
В сучасних умовах виробництва ефективність використання виробничих фондів, сировини, покращення якості продукції залежать як від кількості працюючих, так і від рівня їх кваліфікації. Неврівноважений склад персонала досить часто спричиняє негативний вплив на якість та динаміку обсягу продукції.
Від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання залежать обсяг та своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання обладнання, машин, механізмів і як результат — обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток та інші економічні показники.
Починати аналіз окресленого кола питань доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві (з обов'язковим виділенням чисельності працівників основної діяльності) за останні 2-3 роки .Такий аналіз дає змогу оцінити, наскільки успішно підприємство витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.
Ясна річ, просте порівняння чисельності працівників підприємства за кілька років повної відповіді на ці питання не дає (хоч воно має певне аналітичне значення). Лише в ув'язці з динамікою виробничих потужностей підприємства, їх використання, динамікою продуктивності праці висновки про динаміку чисельності працівників підприємства набувають обґрунтованості й аналітичної цінності.
На даному підприємстві працює 486 висококваліфікованих працівників.
6.ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИМИ РЕСУРСАМИ
У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.
Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.
Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.
Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.
Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.
Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.
Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.
Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.
7.ОРГАНІЗАЦІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
Організацією виготовлення та реалізації продукції займається відділ збуту.
Відділ збуту являється самостійним структурним підрозділом підприємства і підпорядковується заступнику директора підприємства по комерційним питанням.
Відділ очолює керівник, який назначається і звільняється від займаної посади (генеральним) директором по пред‘явленню його заступника.
Структура і штат відділу затверджуються (генеральним) директором застосовуєть до типових структур і нормативів чисельності, виходячи з умов і особливостей виробництва, а також об‘єма робіт, які покладені на відділ.
Відділ керується в своїй діяльності діючим законодавством та іншими нормативними актами, а також наказами і розпорядженнями по підприємству і діючим Положенням.
Відділу збуту підпорядковуються цех упаковки і відгрузки.
Основними завданнями відділу збуту є:
Своєчасна підготовка і заключення договорів на поставку готової продукції.
Забезпечення виконання планів поставок продукції в срок і по нуменклатурі згідно заключених договорів.
Забезпечення дотримання нормативу остатків готової продукції.
Контроль за поставкою продукції структурними одиницями.
Забезпечення правильного обліку прийняття і звітності по відгрузці продукції.
Відділ збуту виконує такі функції:
Забезпечення успішної комерційної діяльності по збуту продукції.
Підготовка й укладання договорів з покупцями на поставку виготовленої продукції.
Участь разом з відповідними службами підприємства в формуванні річних, квартальних, місячних номенклатурних планів виробництва і добових планів-графіків здачі готової продукції для забезпечення поставок в установленні строки.
Складання річних, квартальних і місячних планів поставок продукції в залежності з замовленнями і заключеними договорами.
Узгодження планів запуску у виробництво і поставки продукції з виробничими службами й цехами підприємства з метою забезпечення здачі готової продукції в строки.
Щомісячний, щоквартальний аналіз виконання плану поставок і прийняття мір по забезпеченню цехами заборгованості по поставці продукції.
Забезпечення своєчасного отримання нарядів (групових нарядів), нарядів-замовлень, специфікацій на поставку продукції.
Участь в організації виставок, ярмарок, виставок-продажів та інших міроприємств по рекламі продукції.
Участь у вивченні попиту на виготовлену продукцію.
Участь в удосконаленні мережі збуту і форм доставки продукції споживачам.
Проведення міроприємств по ліквідації необґрунтованих затрат по збуту продукції.
Організація оптової торгівлі виготовленої підприємством продукції.
Забезпечення дотримання нормативу остатків готової продукції, організація правильного зберігання готової продукції, її розсортування, комплектації, консервації, упаковки й відправки споживачам.
Планування й організація відгрузки готової продукції.
Підготовка оперативних заявок на прискорення виробництва окремих видів продукції.
Регулювання взаємовідносин з споживачами, ведення переписки і прийом представників по питанням поставки продукції і розрахунків з ними.
Відділ збуту контролює виробничі цехи в частині виготовлення продукції, здача якої на склади готової продукції відстає від узгоджених графіків. Отримує від головного конструктора відомості про майбутнє зняття з виробництва виробів устарілих конструкції, від головної бухгалтерії – відомості про остатки готової продукції на 1-ше число кожного місяця (по видам продукції) і відомості по результатам інвентаризації; від виробничих цехів – періодичну інформацію про виконання замовлень.
Відділ не приймає некомплектну продукцію обмеженого попиту понад план, і вносить пропозиції про зняття з виробництва продукції яка не має збуту. Вносить пропозиції керівництву і відповідним службам підприємства по прискоренню виробництва окремих видів продукції. Контролює стан зберігання і комплектації в цехах виробів, призначених для відгрузки.
Відділ збуту також вносить пропозиції про віднесення в установленому порядку невиробничих затрат, які утворюються в результаті зриву термінів відгрузки, на цехи, які винні в цьому.
Всю повноту відповідальності за якість і своєчасність виконання покладених на відділ завдань і функцій несе начальник відділу. Ступінь відповідальності інших працівників встановлюється посадовими інструкціями.
На міжнародному ринку інтереси ВАТ «Дубномоло» представляє ТОВ “ТД “Західна молочна група”. ТОВ "ТД Західна молочна група" має широку дистриб`юторську мережу, яка забезпечує постійну присутність продукції компанії на всій території України.
Високий професіоналізм співробітників і чітко налагоджена логістика дозволяють оперативно і якісно виконувати замовлення клієнтів компанії. Пріоритетним напрямком діяльності компанії є експорт продукції в Російську Федерацію, яка є найбільшим імпортером твердих сирів. ТОВ " ТД Західна молочна група" активно розвиває співпрацю з багатьма партнерами в країнах Європи та Азії. Компанія є експортером в такі країни світу, як: Росія, Казахстан, Молдова, Ізраїль, Таджикистан, США, Азербайджан, Японія, Китай, Південна Корея, Афганістан, Пакистан, Туреччина, Іран, Лівія, Ліван, Сирія, Алжир, ПАР.
8. ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
При проходженні організаційно-економічної практики у ВАТ «Дубномолоко» було проведене ознайомлення з підприємством, його структурою управління, структурними підрозділами та економічною діяльністю.
Основним завданням комплексної практики з фаху є поглиблення професійної підготовки спеціаліста менеджера, ознайомлення і набуття досвіду на робочих місцях методики організаційно-економічної, планово-маркетингової роботи, практичні основи розробки бізнес плану підприємства та підвищення рівня знань з питання менеджменту підприємства в ринкових умовах.
Пройшовши комплексну практику з фаху я вивчила функціонування ВАТ «Дубномолоко» в умовах ринку, його виробничу структуру, зміст, роль, основні риси та принципи планування в умовах ринкового господарського механізму. Навчилася конкретно підбирати вихідні дані для розробки планів товариства, визначити та обґрунтувати основні напрямки поліпшення господарської діяльності в умовах ринкових відносин.
Щоб збільшити прибутковість підприємства, на мою думку, необхідно розширити асортимент продукції та збільшити кількість реалізованих послуг, а також розширити продаж асортименту продукції за рахунок розширення самого товариства. Для цього є всі необхідні умови та перспективи, адже товариство пропонує високоякісні та конкурентоспроможні продукцію та послуги на вигідних умовах для споживачів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1 В.В.Нетепчук. Управління якістю.-Рівне:2007
Автонець А. Д. Організація планування і управління діяльністю промислових підприємств.-К: Техніка, 1989.
Зінь Е. А., Сорока В. С. Організація і технологія промислового виробництва.- Рівне: УДАВГ, 1996.
Андрушків Б. М., Кузьмін О. І. Основи менеджменту.-К
Шегда А.В. Менеджмент.-К:Знання,2004.
Шаповал М.І. Менеджмент якості.-К:Знання,2006.