Вступ
Зайнятість — одна із найскладніших і найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту — основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці. Отже, зайнятість, це надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволений потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.
Зайнятість населення — це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.
Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави.
На сьогоднішній день дана тема є досить актуальною.
Під час написання курсової роботи була використана статистична
звітність Рівненського міського центру зайнятості за 2003-2005 роки, статистичні щорічники Рівненської області за 2000-2005р., були також використані і деякі сторінки системи інтернет, Закон України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", КзПП, а також Закон України “Про зайнятість населення” і інші.
Завданням курсової роботи є дослідження зайнятості населення, а передусім жінок м.Рівного, дослідження того – чому жінки є особливою соціально-демографічною категорією на ринку праці міста, тенденції і проблеми розвитку зайнятості населення та жінок , а також запропонувати заходи щодо поліпшення зайнятості жінок.
1.Теоретичні аспекти регулювання зайнятості жінок
1.1. Зайнятість: суть, форми, види та соціально-економічне значення
Зайнятість — одна із найскладніших і найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту — основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого відображає потреби людини в само реалізації через участь у суспільне корисній праці. Отже, зайнятість, це надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволений потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.
Зайнятість населення — це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.
Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.
Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:
Повну — діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.
Неповну — зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути «примусовою», що обумовлено економічними причинами (скороченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства тощо).
Добровільна неповна зайнятість, пов'язана з соціальними факторами — вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім'ї, суміщенням роботи і навчання називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки — домогосподарки, студенти, пенсіонери.
Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які і це можуть називатися первинною і вторинною.
Основна зайнятість, або первинна — це діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.
Додаткова зайнятість — це зайнятість понад нормативний робочий час.
Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнучкі і нестандартні форми зайнятості, і гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. До осіб, що використовують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівників за викликом, тимчасових робітників (контрактників) тощо.
У спеціальній економічній літературі нерідко може використовуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна; раціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і росту доходів населення.
Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достойний прибуток, здоров'я, підвищення освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.
Прагнення до найбільш повної і при цьому ефективної зайнятості всього економічно-активного населення країни - мета розвитку будь-якої економічної системи.
З поняттям зайнятості пов'язані поняття «економічно активного і «економічно неактивного» населення, «зайнятого населення» і «безробітних». Визначення цих категорій за методикою МОП були розглянуті в попередній темі. Проте необхідно зупинитися на визначеннях зайнятого і безробітного населення, які визначаються законом України «Про зайнятість населення».
Згідно з останнім статус безробітного в Україні мають громадяни працездатного віку, які з причин, що від них не залежать не мають заробітку (трудового доходу), внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні до неї приступити.
До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:
-працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;
-громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, особи творчої праці, тощо);
-обрані, назначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;
-громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;
-особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;
-працюючі громадяни держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій. трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.
Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.
Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою прац
Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.
Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.
Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.
Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.
Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:
характер діяльності;
соціальна належність;
галузева належність;
територіальна належність;
рівень урбанізації;
професійно-кваліфікаційний рівень;
статева належність;
віковий рівень;
вид власності.
Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.
Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.
Зайнятість неповний робочий час— це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.
Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.
Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.
В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.
Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.
Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної. В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 1997 р. чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 1996 р. Протягом 1997 р. з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

1.2. Жінки як особлива соціально-демографічна категорія на ринку праці
Як державні установи, так і приватні структури зазвичай надають в своїх оголошеннях про наявні вакансії перевагу чоловікам перед жінками. Роботодавці також використовують інформацію про сімейні обставини жінок, яку вони вимагають під час співбесід, для того, щоб відмовити жінкам у прийомі на роботу. Вимоги до віку та зовнішньості також усувають багато жінок від посад, на які вони повністю підходять з точки зору професійних вимог. Вимоги до статі працівника присутні в усіх галузях та категоріях зайнятості. І оголошення про робітничі вакансії, що передбачають фізичну працю, і оголошення про вакансії для менеджерів середньої та вищої ланки частіше вимагають саме чоловіків-кандидатів. Більшість оголошень, що шукають саме жінок - це вакансії в сфері надання послуг, такі, як кельнерки та хатні робітниці, а також малооплачувана та підпорядкована робота за фахом - секретарки або бухгалтери. В результаті жінки навіть не роблять спробу влаштуватися на багато інших робіт, що відповідають їх професійним здібностям та кваліфікаціям.
Має місце і дискримінація під час співбесід, яка може бути досить суворою та принизливою для пошукачок. Роботодавці охоче розпитують жінок під час співбесід та в анкетах про їх вік, сімейний стан, родинні обставини, сімейні плани та про роботу їх чоловіків. Тоді вони приймають рішення виходячи з цієї інформації. Наприклад, роботодавці часто відмовляють молодим жінкам, оскільки, як вони кажуть, ці жінки в тому віці, коли на першому місці стоїть виховання дітей.
Жінки, яким за тридцять п'ять, теж стикаються зі значними перешкодами до працевлаштування, оскільки більшість вакансій, розрахованих на жінок, - секретарки, доглядальниці та кельнерки - типово вважаються “підходящими” лише для молодих жінок та дівчат. Роботодавці регулярно вказують вимоги до віку в оголошеннях про вакансії і можуть відмовити жінці в прийомі на роботу, дізнавшись про її вік під час співбесіди.
Роботодавці, як в приватному, так і в державному секторах, регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та вимагають під час співбесід інформацію про сімейні обставини, яку згодом використовують для відмови у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішньості теж можуть стати перепоною, навіть якщо жінки повністю відповідають посаді з професійної точки зору. Таке рішення роботодавці, зазвичай, виправдовують бажанням наймати чоловіків традиційними стереотипами стосовно фізичних та інтелектуальних можливостей жінок та їх сімейних обов’язків. В результаті жінки все більше витісняються в низькооплачувані сферу послуг та державний сектор або шукають роботу, в тому числі і за сумісництвом, в нерегульованому тіньовому секторі.
Працевлаштування жінок представляє велику складність. І це зрозуміло, адже вони через складні соціальні функції й навантаження, зумовлені материнством, є менш конкурентоспроможними на ринку праці. Жінкам з дітьми найважче підшукати собі роботу. Причина криється у психології роботодавця, який не хоче брати працівника, що буде несподівано припиняти роботу через хворобу дитини. При цьому порушується ритм праці, виникають зайві затрати – виплати з лікарняного листка. Жінки використовують будь-які можливості, які можуть сприяти працевлаштуванню, беруть активну участь у всіх заходах соціального захисту, що пропонуються службою зайнятості.
Стаття 5 Закону України «Про зайнятість» визначає такі додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення
Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:
 а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;
б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
 в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);
д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.
2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.
3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
Згідно КзППУ:
Піднімання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на год.) допустима вага 10кг.
Піднімання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни 7кг.
Сумарна вага вантажу, який переміщається протягом кожної години робочої зміни не повинна перевищувати:
а)з робочої поверхні – 350кг.
б)з підлоги – 175кг.
Примітка:
1.У вагу вантажу, що переміщається, включається вага тари і упаковки.
2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладені зусилля не повинні перевищувати 10кг.
3.Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, верстата тощо згідно ГОСТА 12.2.032-78 та 12.2.033-78.
Чинне законодавство України передбачає декілька видів державної допомоги при народженні дитини.
Відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" призначаються такі види державної допомоги сім’ям з дітьми:
1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
2) одноразова допомога при народженні дитини;
3) допомога за доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно за Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.
Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1–4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 – до пологів та 90 – після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів (ст. 38 вищезазначеного Закону).
Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі в розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу (ст. 39 цього Закону).
Відповідно до ст. 40 зазначеного Закону при народженні дитини застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) надається одноразова допомога.
З 01.04.2005 р. допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини. Сьогодні ця сума становить майже 8500 грн (8497,60 грн). При цьому виплачується допомога так:
1) одноразово — у дев’ятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, сьогодні — це 3384 грн;
2) решта — протягом наступних 12 місяців у порядку, встановленому постановою КМУ від 21.04.2005 р. №315.
Одноразова допомога виплачується протягом наступного робочого дня після подання заяви про її призначення.
Контроль за цільовим використанням допомоги та стану створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей здійснюється органами у справах сім'ї, дітей і молоді, опіки та піклування та державними соціальними інспекторами органів праці та соціального захисту населення.
Гендерна нерівність ООН.
Новий звіт щодо укомплектування персоналом в ООН показує, що жінки наздоганяють чоловіків лише у кількісному плані, вони усе ще поступаються чоловікам за рівнем посад, які обіймають. Наприклад, в ООН за системою географічних квот для кожної країни, доля жіночих посад виросла до 41,8 % (38,1% - у 1999 році). Крім цього, глобальний розподіл штату Секретаріату за статтю показує майже збалансоване жіночо-чоловіче співвідношення: 51,2% та 48,8%. Однак, це лише кількість, яка не вказує на суттєві відмінності в категоріях посад.
Серед 52-х заступників Генерального секретаря ООН різних рівнів, жінки складають тільки 17,3%. А серед 383-х директорів, що підпорядковані заступникам Генсека, цей показник складає 30,6%. Отже, рішення приймаються в основному чоловіками.  Частка жінок на глобальному ринку праці рекордно збільшилася, але серед них досі спостерігається більш високий рівень безробіття і вони все ще отримують низьку заробітну плату. Процес подолання цих перешкод можна порівняти з пробиванням скляної стелі, цей процес триває повільно, він іноді є і дискримінаційним. 550 мільйонів бідних людей усього світу, які не здатні забезпечувати себе і свої сім’ї зарплатою, вищою за 1 долар США в день (поріг бідності, як зазначив Світовий банк), 330 мільйонів, або 60%, - це жінки. Про це йдеться у звіті МОП «Глобальні Тенденції Зайнятості Жінок – 2004».
З усього 450 депутатів що входять до складу Верховної ради України більшість (94.9%) є чоловіки, а жінки лише 5.1%. Це за підсумками виборів 2002 року. Пропорції між чоловіками та жінками, обраними за партійними списками 1:14. Більше того, з восьми жінок, яких було обрано з одномандатних округів, 7 було обрано з блоку «За Єдину Україну», а одна за підтримки Комуністичної партії. Ці цифри свідчать про гендерну політику у лавах політичних партій.
Частка працюючих жінок в Узбекистані у 1995 році склала 42.7%, а в 2002-му – 44.5%. При цьому частка жінок, зайнятих у галузі матеріального виробництва, за цей же період збільшилася з 36% до 38.45%, а в невиробничій галузі, навпаки, зменшилась – з 61.8% до 59.6%, що в цілому є позитивною тенденцією. Однак в економіці знижується чисельність жінок працездатного віку, жінки у віці 15-55 років складають лише 32.6%. На їхню зайнятість впливає необхідність виконання обов’язків, що пов’язані з веденням домашнього господарства та вихованням дітей. Якщо з числа зайнятих в економіці жінок виключити тих, що знаходяться в неоплачуваних відпустках по догляду за дітьми, то показник їх участі в суспільному виробництві буде ще нижчим. 58% жінок, опитаних у рамках дослідження, бажали б працювати або неповний робочий день, або мати вільний режим.
Таким чином, досягнення рівноправ’я жінок та чоловіків на ринку праці вимагає забезпечення їм однакових прав та можливостей у сім’ї. Більшість жінок працюють не для самореалізації чи отримання морального задоволення, а для того, щоб поповнити сімейний бюджет. Особливо це стосується сільськогосподарського виробництва, де жінки виконують дуже трудомісткі та низькооплачувані роботи (обробка посівів та збір льону, догляд за худобою, вирощування шовкопрядів). Окрім того, на долю жінок припадає неоплачувана праця у домашньому та особистому господарстві. Тому сьогодні сільські жінки стали займатися неформальною економічною діяльністю – торгівлею сільгосппродукцією, у тому числі продукцією тваринництва, перепродажем товарів, народними ремеслами.
Законодавство Узбекистану забороняє будь-яку дискримінацію за ознакою статі та передбачає широку систему заходів захисту прав жінок на ринку праці. Це – охорона материнства: гарантована відпустка по вагітності, додаткові відпустки, допомога у випадку хвороби, забезпечення репродуктивних функцій жінки, що включають заборону та обмеження прийому жінок на певні види тяжких та шкідливих робіт, заборону на примушування жінок, що мають дітей, до особливих режимів праці (нічні, понаднормові зміни, відрядження і таке інше). Жінки, що залишились без роботи, реєструються як безробітні, близько 64% з них отримують допомогу по безробіттю.
Нині у країні реалізується декілька програм щодо навчання жінок ринковим навичкам, з’являються нові галузі, де жінки можуть проявляти свої здібності.



1.3. Гендерні особливості регулювання зайнятості в Україні та за кордоном
Практика проведення економічних реформ показала, що за відсутності адекватної системи заходів державного регулювання зайнятості жіноча частина трудових ресурсів першою витісняється на периферію ринку праці або взагалі за його межі. У результаті посилюється прихована та явна дискримінація жінок, гендерна сегментація ринку праці, знецінення її освітнього і кваліфікаційного потенціалу. Дана проблема набуває все більшої актуальності, проте дуже часто при її дослідженні не враховують суто економічних факторів, що впливають на трудові відносини.
Законом України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” одним із головних напрямів діяльності органів виконавчої влади визначено реалізацію державної політики щодо поліпшення становища жінок, створення більш сприятливих умов для забезпечення жінкам рівних з чоловіками можливостей брати участь у політичному і суспільному житті держави.
Для українського суспільства, яке на даний час перебуває на стадії невизначеності та формування нових соціальних норм і життєвих стратегій, проблема гендерної нерівності у сфері зайнятості виявилася не повністю усвідомленою та вивченою. На державному рівні вона також недостатньо законодавче обґрунтована.
Найяскравішим проявом недосконалості та незавершеності формування нормативної бази регулювання зайнятості жінок в Україні є повна відсутність антидискримінаційного блоку у законодавчому регулюванні зайнятості. У результаті рівність можливостей для всіх суб'єктів ринку праці незалежно від статі, що декларується у ряді документів, залишається гаслом, не підкріпленим конкретним механізмом реалізації. Внаслідок цього принцип рівності можливостей фактично зведений до забезпечення рівноправності за критерієм умов праці і до розширення системи пільг і гарантій, пов'язаних із материнством.
Одним із наслідків неадекватності існуючої нормативної бази стало витіснення жінок із сфери зайнятості, що і виявилося у зростанні зареєстрованого жіночого безробіття. Хоч безробіття у однаковій мірі є проблемою як для жінок, так і для чоловіків, але досвід засвідчує, що жінкам важче знайти роботу ніж чоловікам. Рівень зареєстрованого безробіття жінок є вищим від рівня безробіття чоловіків на 2,5% і на 1,3% - від загального зареєстрованого безробіття в Україні. Найвищий рівень безробіття жінок спостерігається у Тернопільській, Рівненській та Сумській областях .
Враховуючи психологічні фактори, сучасний стан економіки України, недостатню підтримку з боку держави, можна стверджувати, що жінка у нашій країні практично не має права вибору: працювати чи не працювати. Будучи берегинею домашнього затишку, вона позбавлена можливості працювати для себе, самореалізуватися в роботі. Гендерні нерівності у сфері праці починають все більше проявлятися саме зараз, коли жінка намагається стати рівноправною учасницею ринку праці. Для жінок нове соціально-економічне середовище, налаштованість громадської думки, індивідуальний психологічний стан широкого загалу менш сприятливі, ніж для чоловіків. Згідно із даними соціологічних досліджень, лише одна із 100 жінок відчуває себе нині абсолютно впевненою, 8-9 із 10 перебувають у постійній тривозі за завтрашній день, а частка тих, хто остаточно зневірився знайти будь-яку роботу, становить у структурі економічно неактивного жіночого населення 6,4%.
Найбільш вираженою в Україні формою гендерної нерівності у сфері зайнятості є гендерна професійна сегрегація, негативним проявом якої є те, що жінки концентруються у тих секторах, де оплата праці є нижчою. Вони займають близько 80% робочих місць в освіті, охороні здоров'я і соціальній сфері, приблизно стільки місць у готельному та ресторанному бізнесі, більше половини місць в оптовій та роздрібній торгівлі, у сфері фінансових послуг. Чоловіки переважають у промисловості, сільському господарстві, у державному управлінні і бізнесі. Отже, значна частина робочих місць для жінок є у галузях, які не гарантують їм необхідного матеріального забезпечення.
Рівень гендерної професійної сегрегації в Україні в останнє десятиріччя становив приблизно 39%. Це означає, що для того, щоби зрівноважити гендерне представництво у кожній професії, 39% жінок або чоловіків повинні змінити свою професію. Для порівняння можна вказати, що рівень професійної сегрегації найбільш високим був у Великобританії - 44%, а найменший - 32% - у Швейцарії .
Опитування роботодавців в Україні показало, що одна з основних стратегій економічного виживання пов'язується в їхньому уявленні з проведенням жорсткої кадрової політики. Роботодавці, а особливо власники приватних підприємств, діючи у жорсткому ринковому конкурентному середовищі, вважають, що з жінками пов'язані більш високі витрати через тимчасове звільнення у зв'язку із вагітністю або з хворобою дитини, право жінки на скорочений робочий день, тощо. Це означає відмову від використання жіночої праці на робочих місцях, де вона може бути замінена чоловічою.
Гендерна професійна сегрегація посилюється ще й тим, що збільшення обсягу "материнських" соціальних пільг і гарантій для жінок зачіпає економічні інтереси роботодавців. Тому виникає парадоксальна ситуація, коли посилення соціальної захищеності жінки як матері зводить нанівець гарантії її прав як працівника. Жіноча робоча сила, що одержала високий соціальний захист із погляду охорони материнства, виявилася витісненою у напівмаргінальний сектор ринку праці, у галузь нерегламентованої і напівофіційної зайнятості.
Процес посилення трудової мобільності у середовищі спеціалістів із вищою освітою у даний час також знаходить гендерну форму вираження. Для чоловіків вихід із бюджетної сфери пов'язаний із пошуком високооплачуваної роботи, що дозволяє зберегти професійний статус. Для жінок такі можливості дуже обмежені.
Одним із наслідків гендерної професійної сегрегації є розбіжності в оплаті праці чоловіків та жінок: середня заробітна плата жінок в Україні становила: в 1995 р. 80% заробітної плати чоловіків, в 1999-му - 72% . Законодавчі акти, які гарантують рівноправність чоловіків та жінок, не можуть забезпечити подолання гендерної професійної сегрегації, тому важливим є не стільки її усунення, скільки запобігання проявів дискримінації.
Дослідження ринку праці показали, що гендерна нерівність у сфері зайнятості в Україні має місце, проте вона не має яскраво вираженого дискримінаційного характеру, але зумовлює потребу у проведенні гендерної політики, яка має бути спрямована на подолання гендерної професійної сегрегації. При вирішенні даної проблеми необхідно виходити із сучасних економічних і соціальних умов, а не використовувати „шаблони" зарубіжних країн, що практикується на даний час.






2. Тенденції і проблеми розвитку зайнятості населення та жінок в м.Рівне
Для того, щоб виявити позицію жінок на ринку праці м.Рівного, варто провести аналіз тенденцій розвитку ринку праці міста загалом.
Таблиця 2.1.
Облік безробітного населення м.Рівне за 2003-2005рр.
Зі статистичних даних Рівненського міського центру зайнятості по безробіттю видно, що їхнє перебування на обліку значно знизило свої показники у 2005 році порівняно з 2003р. на 2574 осіб і порівняно з 2004р. на 1388 осіб. Це пов’язано перш за все з збільшенням числа робочих місць (Таблиця 2.3.).
Кількість перебуваючих на обліку на кінець року також спостерігається зменшення. Вивільнення працівників також спостерігається в кращу сторону (зменшення) за рахунок підвищення кваліфікації і стажуваннях на робочих місцях (Таблиця 2.2.).
Відповідно до постанови правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 16 лютого 2006 року підвищений мінімальний розмір допомоги по безробіттю.
Для безробітних, які є незастрахованими особами, виплати встановлюються з 1 січня 2006 року у розмірі 118 грн., з 1 квітня 2006 року – 120 грн, з 1 жовтня 2006 року – 122 грн.
Для безробітних, які є застрахованими особами, виплати встановлюються з 1 січня 2006 року у розмірі не менше 160 грн., з 1 липня 2006 року – не менше 170 грн., з 1 грудня 2006 року – не менше 180 грн. і не вище за середню заробітну плату, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області.
Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, встановлюється з 1 січня 2006 року у розмірі 483 грн., з 1 квітня 2006 року – 496 грн., з 1 жовтня 2006 року – 505 грн.


Таблиця 2.2.
Кількість осіб яких направлено і котрі закінчили профнавчання
(осіб)
Виходячи з даних таблиці можна сказати, що чисельність осіб, яких направлено на профнавчання знижується порівняно з 2004 і 2003роками. Особи, які закінчили профнавчання, навчалися вперше знижується, про що свідчать показники таблиці.
Таблиця 2.3.
Кількість створених робочих місць та направлено на громадські роботи осіб у 2003-2005 роках по м.Рівне
Аналізуючи кількість створених робочих місць можна сказати, що у 2005 році порівняно з 2004 роком збільшилась на 2496одиниць, і порівняно з 2003р. – на 2717 одиниць, що є позитивним фактором і сприяє зниженню показників безробіття. У направленні на оплачувані громадські роботи спостерігаються показники зниження, але як видно з таблиці, переважають на цих роботах жінки.

Рис.1. Направленість громадян на громадські роботи у 2003-2005роках
Таблиця 2.4.
Потреба в працівниках по м.Рівне за 2003-2005роки
(осіб)
Дивлячись на дані таблиці можна сказати, що потреба в працівниках по м.Рівне в середньому за місяць збільшується про що свідчить зменшення навантаження на одне робоче місце та збільшення чисельності одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації власної справи.

Таблиця 2.5.
Видатки і надходження у Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття
(тис.грн.)
Аналізуючи дані таблиці можна побачити, що найбільша сума видатків Фонду йде на допомогу по безробіттю, яка у 2005 році порівняно з 2004 роком збільшилась на 207,7 тис.грн. і порівнюючи з 2003 роком – на 538,3 тис.грн. Також значна сума коштів іде на одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації власної справи і відшкодування витрат роботодавцям на дотаційні місця. Надходження у Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття перевищують видатки Фонду, що є позивним фактором.


За умов існування трудонадлишкової кон’юнктури ринку праці, питання працевлаштування стає досить актуальним. І особливо воно торкається соціально вразливих категорій, до яких належать і жінки.
Розглянемо гендерні аспекти зайнятості в м.Рівне на основі нижче наведених таблиць.
Таблиця 2.6.
Показники ринку праці
Аналізуючи дані таблиці 2.6. можна побачити, що загальна чисельність осіб на ринку праці протягом 2003-2005 років зменшується, в тому числі і жінок: в 2005 році порівняно з 2004 роком зменшилася на 883 особи в зв’язку з пошуком нового місця роботи, еміграцією людей за кордон, причиною також є і низька заробітна плата.

Рис.3. Показники ринку праці в м.Рівне за 2005р.
З рис. 3. видно, що у 2005р. із загальної чисельності осіб на ринку праці м.Рівного 37% займають особи жіночої статі.
Таблиця 2.7.
Працевлаштування громадян по м.Рівне протягом 2003-2005рр.
(осіб)

Рис.4. Працевлаштування громадян по м.Рівне протягом 2003-2005рр.
Із загальної чисельності працевлаштованих 35% складають жінки.

Рис.5. Надання одноразової виплати допомоги по безробіттю для започаткування власної справи.
Загалом за показниками, які ми бачимо у таблиці 2.7. можна сказати, що працевлаштування громадян по м.Рівне поступово зростає за 2003-2005 роки у зв’язку зі зменшенням загальної чисельності осіб на ринку праці. Про що свідчить також зменшення навантаження на одне робоче місце.
З даних таблиці можна побачити, що одноразову виплату допомоги по безробіттю для започаткування власної справи отримують більше жінки, порівняно з чоловіками. Це свідчить про прагнення жінок досягти рівності на ринку праці м.Рівного. Ще однією причиною є те, що роботодавці віддають перевагу чоловічій статі при прийнятті на роботу.



Висновки.
В ході проведеного аналізу ми можемо визначити наступні проблеми, які існують в системі зайнятості населення загалом та жінок в м.Рівному:
1. Основна орієнтація працівників на допомогу державної служби зайнятості у їхньому працевлаштуванні.
2. Зменшення жінок на ринку праці м.Рівного у зв’язку з перевагами при прийнятті на роботу осіб чоловічої статі.
3. Еміграція за кордон не лише жінок, а і населення загалом у зв’язку з низьким рівнем заробітної плати, яка все ще не відповідає розміру прожиткового мінімуму.
4. Слабке застосування оплачуваних громадських робіт, як альтернативи зайнятості. Хоч на них і переважають жінки, але за останні 3 роки цей показник знижується.
5. Мала інформованість населення про можливі вакансії та вимоги роботодавців.
6. Низька кваліфікація найманих працівників, не зорієнтована до конкретних вимог роботодавця, а відповідно і низька зайнятість.
7. Прихильність роботодавців при прийнятті на роботу осіб чоловічої статі.
8. Витіснення жінок в низькооплачувані сферу послуг та роботу в нерегульованому тіньовому секторі.
Також в результаті проведеного аналізу було виявлено, що в період 2003-2005 років загалом чисельність жінок на ринку праці знижується, що пов’язане з пошуком нового місця роботи, еміграцією за кордон,міграцію за межі регіону, причиною також є і низька заробітна плата.
Також, щорічно відбувається зменшення числа вивільнених працівників, що є позитивним для ринку праці.

3.Прогнозування зайнятості жінок в м. Рівному
При прогнозуванні чисельності зайнятих жінок в м. Рівне ми намагалися забезпечити перш за все наукову обгрунтованість прогнозних значень. Тому використовували такий формалізований метод, як побудова економетричної моделі. Для цього ми склали перелік основних факторів, які на нашу думку будуть чинити вплив на чисельність зайнятих жінок. Серед них:
загальна чисельність жінок;
кількість померлих (на тис. наявного населення);
кількість народжених (на тис. наявного населення);
природний приріст;
розподіл розлучень за кількістю спільних дітей віком до 18 років;
інвестиції в основний капітал.
Необхідною умовою для побудови якісної моделі є наявність щільного зв’язку між факторами і залежною змінною. Тому ми розрахували коефіцієнт кореляції для кожного обраного фактору.
Розрахунок показав, що найвищий коефіцієнт кореляції існує між чисельністю зайнятих жінок і кількістю народжених (R = 0,68869).
Нещільний зв'язок прослідковується між чисельністю зайнятих жінок і такими факторами, як: природний приріст (R = 0,598667), розподіл розлучень (R = 0,407497), загальна чисельність жінок (R = 0,337764), кількість померлих (R = 0,239971), інвестиції в основний капітал (R = 0,150588).
Виходячи з таких результатів дослідження, ми побудували економетричні моделі для всіх факторів, де існує достатня щільність зв’язку.
Для побудови економетричних моделей, ми користувалися пакетом аналізу в середовищі Excel. Результати щодо побудови економетричних моделей представлені нижче.
Аналіз отриманих результатів показав, що найвищий рівень адекватності та статистичної значимості варто очікувати від моделі в основу якої фактором покладена кількість народжених.
Результати побудови економетричної моделі між
чисельністю зайнятих жінок та кількістю народжених.



Дисперсійний аналіз:




З метою забезпечення достовірності прогнозу чисельності зайнятих необхідним є врахування демографічних тенденцій. Для прогнозування зайнятості жінок на майбутній період застосували метод екстраполяції.
За отриманими результатами можемо зробити висновки, що на протязі прогнозованого періоду такий фактор, як кількість народжених зростає (2007 рік – 11,11; 2008 – 11,56), що є позитивним явищем і відповідно за рахунок якого зростатиме і кількість зайнятих жінок. Отриманими прогнозними результатами на основі даних моделей ми і будемо керуватися при розробці програми сприяння зайнятості жінок в м. Рівне.










4.Сприяння зайнятості жінок в м.Рівному
З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні та територіальні програми зайнятості населення. На сьогоднішній день, особливого значення набуває регулювання зайнятості на рівні регіону, що передбачає розробку регіональних програм зайнятості, спеціальних нормативних актів, які впливають на функціонування ринку праці.
Аналізуючи ринок праці по м.Рівне можна сказати, що державне регулювання у цій сфері не зовсім досконале. І тому потрібно впроваджувати в дію нові, більш діючі заходи вдосконалення зайнятості населення, а тим паче зайнятість жінок.
Комплекс виявлених проблем, в результаті проведеного аналізу пропоную вирішити, реалізувавши таку програму заходів:
1. Поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування.
Основою цієї складової є наявність рівних можливостей і гарантій щодо знаходження на ринку праці гідної роботи для жінок; забезпечення таких умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; гарантування правового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям; надання жінкам таких робочих місць, які забезпечать гармонійне поєднання трудової діяльності з сімейним життям.
2. Забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями.
Основою цієї складової є забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями з метою виявлення потреб роботодавців, які бажають набрати персонал, пошуку претендентів на вільні робочі місця та вакантні посади, виявлення найпридатніших кандидатів, надання клієнтам інформації про обраних фахівців, організації зустрічей, дотримання гарантійних зобов'язань. Цілеспрямовані спільні зусилля служби зайнятості та роботодавців забезпечать зростання рівня зайнятості населення, зменшення безробіття шляхом створення нових та збереження діючих ефективних робочих місць, сприятимуть активізації дій самих громадян у пошуку роботи.
3.Можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників.
Основою цієї складової є об'єктивна зумовленість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників з метою покращення якості робочої сили та підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці. Підвищення кваліфікації та перекваліфікація робочої сили сприятимуть позитивним змінам у співвідношенні попиту на кваліфіковану робочу силу та її пропозиції.
4. Удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції.
Основою цієї складової є удосконалення системи управління процесами трудової міграції; інформування населення про стан і основні тенденції районного, регіонального, державного ринку праці, в тому числі про попит на робочу силу і її пропозицію серед жінок; можливість працевлаштування переміщеної робочої сили, як кваліфікованої, так і некваліфікованої, що спрямовано на економічний, соціальний і культурний розвиток районів, регіонів, країни в цілому; гарантування соціальних послуг мігрантам, особливо забезпечення гендерної рівності; надання допомоги в підвищенні конкурентоспроможності жінкам шляхом організації професійного навчання з урахуванням здоров'я жінок і потреб районного, регіонального, державного ринку праці; розширення доступу до достовірної інформації про можливості працевлаштування за кордоном, професійного навчання та розвитку підприємництва; регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.
5.Забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу.
Основою цієї складової є запобігання та подолання бідності населення, створення умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів на ринку праці, забезпечення переходу від дешевої праці до висококваліфікованої з належною оплатою; гарантованість отримання достатнього мінімального доходу працівниками і членами їх сімей як тепер, так і в майбутньому; забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості з виплати заробітної плати.
6.Розширити оплачуваність громадянських робіт.
В умовах зростання безробіття важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачувальних громадських робіт.
Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40% рівень безробіття.
Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.
Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.
Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з виплатою допомоги у зв’язку з безробіттям з позиції як окремої особи, так і держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовуються громадські роботи, робить доцільним використання останніх для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів економічного зростання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.
Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки , залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільскогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру, організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.
Для кожної групи безробітних організація громадських робіт має свою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону.
В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятість.
Висновки
Виконавши дану курсову роботу можна сказати, що працевлаштування жінок представляє велику складність. І це зрозуміло, адже вони через складні соціальні функції й навантаження, зумовлені материнством, є менш конкурентоспроможними на ринку праці. Жінкам з дітьми найважче підшукати собі роботу. Причина криється у психології роботодавця, який не хоче брати працівника, що буде несподівано припиняти роботу через хворобу дитини. При цьому порушується ритм праці, виникають зайві затрати – виплати з лікарняного листка. Жінки використовують будь-які можливості, які можуть сприяти працевлаштуванню, беруть активну участь у всіх заходах соціального захисту, що пропонується службою зайнятості.
Потреба в працівниках по м.Рівне в середньому за місяць збільшується про що свідчить зменшення навантаження на одне робоче місце та збільшення чисельності одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації власної справи.
Жінки концентруються у тих секторах, де оплата праці є нижчою. Вони займають близько 80% робочих місць в освіті, охороні здоров'я і соціальній сфері, приблизно стільки місць у готельному та ресторанному бізнесі, більше половини місць в оптовій та роздрібній торгівлі, у сфері фінансових послуг.
Чисельність осіб, яких направлено на профнавчання знижується порівняно з 2004 і 2003роками. Особи, які закінчили профнавчання, навчалися вперше знижується. Кількість створених робочих місць збільшилась, що є позитивним фактором і сприяє зниженню показників безробіття. У направленні на оплачувані громадські роботи спостерігаються показники зниження, але на них більше все таки жінок ніж чоловіків.
Потреба в працівниках по м.Рівне в середньому за місяць збільшується про що свідчить зменшення навантаження на одне робоче місце та збільшення чисельності одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації власної справи.
Із загальної чисельності осіб на ринку праці м.Рівного 37% займають особи жіночої статі. Працевлаштування громадян по м.Рівне поступово зростає за 2003-2005роки.
Одноразову виплату допомоги по безробіттю для започаткування власної справи отримують більше жінки, порівняно з чоловіками. Це свідчить про прагнення жінок досягти рівності на ринку праці м.Рівного. Ще однією причиною є те, що роботодавці віддають перевагу чоловічій статі при прийнятті на роботу.
При прогнозуванні чисельності зайнятих жінок в м. Рівне ми намагалися забезпечити перш за все наукову обгрунтованість прогнозних значень. Тому використовували такий формалізований метод, як побудова економетричної моделі. Для цього ми склали перелік основних факторів, які будуть чинити вплив на чисельність зайнятих жінок.
Найвищий коефіцієнт кореляції існує між чисельністю зайнятих жінок і кількістю народжених (R = 0,68869).
Найвищий рівень адекватності та статистичної значимості варто очікувати від моделі в основу якої фактором покладена кількість народжених.
Для прогнозування зайнятості жінок на майбутній період застосували метод екстраполяції.
І як бачимо, на протязі прогнозованого періоду такий фактор, як кількість народжених зростає (2007 рік – 11,11; 2008 – 11,56), що є позитивним явищем і відповідно за рахунок якого зростатиме і кількість зайнятих жінок.
З метою забезпечення зайнятості населення пропоную таку програму заходів:
-Поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування;
-Забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями;
- Можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників;
- Удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції;
-Забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу;
- Розширити оплачуваність громадянських робіт.








Список використаної літератури
Закон, від 21.11.97, N 665/97-ВР, Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"
2. Петюх „Ринок праці”, навч.посібник, Київ 1999р.
3. Г.І.Купалова Соціально-економічна сутність форми та функції ринку робочої сили // Зайнятість та ринок праці. – Вип.2. – 1994р.
4.Є.П.Качан, Д.Г.Шумланов „Управління трудовими ресурсами” Видавничий дім „Юридична школа” 2005р.
5.Інформаційно-довідкова газета Рівненського обласного центру зайнятості „Вісник”, №2-3 (156-157) березень-квітень 2006 року.
6. Статистичний щорічник Рівненської області за 2003р. Рівне 2004р.
7. Дані Рівненського міського центру зайнятості статистичної звітності за 2003-2005 роки.
8. Закон України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми"
9. Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням".
10. Гендерна статистка для моніторингу досягнення рівності чоловіків і жінок. Україна. – К., 2000.
11. Мельник Т.М. Гендерна політика в Україні. – К., 1999.
12. Семенец Р. Равноправная интеграция женщин в сферу занятости //
Бизнес Информ. – 1999. – №3-4. – с.10-12.
13.Україна: аспекти праці. Науково-економічний та суспільно політичний
журнал., №6.
14. В.А.Скуратівський, О.М.Палій. Основи соціальної політики:
Навчальний посібник.-К.:МАУП,2002.