12. СТАТИСТИКА НАСЕЛЕННЯ
12.1. Методологічні особливості статистики населення
Предмет статистики населення становлять закономірності відтворення населення, що мешкає на певній території, за певний час, які відшукуються з допомогою якісного аналізу кількісних характеристик. Як об’єкт дослідження населення має універсальну статистичну природу, оскільки є масовою сукупністю, в якій реалізується закон великих чисел та формуються процеси випадкового характеру.
Основними категоріями статистики населення є демографічна подія та демографічний процес. Демографічна подія — це подія, що відбувається з окремою людиною, проте впливає на зміну чисельності й складу всього населення, відтворення його поколінь.
Демографічними подіями є факти народження, смерті, укладання шлюбу або його припинення. Сукупність таких подій формує відповідний демографічний процес.
Отже, демографічний процес — це множина однорідних демографічних подій, що відбуваються з населенням у цілому (народжуваність, смертність, шлюбність, розлученість). Демографічний процес, як процес руху населення, може набувати однієї з трьох форм:
природного руху — процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення (смертність та народжуваність) або сприяє цій зміні (шлюбність та розлученість);
механічного руху -— процес зміни чисельності та складу населення за рахунок його територіального переміщення (урбанізація, еміграція, іміграція);
соціального руху — процес зміни складу населення внаслідок його соціально-економічного та культурного розвитку (зникнення одних верств населення та поява інших).
Мета статистичного дослідження цих процесів полягає в оцінюванні їх обсягів, ступеня поширення та прояву, визначенні закономірностей розподілу, розвитку та взаємозв’язку. Для цього застосовується система статистичних методів, які умовно поділяють на три групи(:
методи екстенсивного аналізу — визначають абсолютний розмір явищ та процесів, їх середній рівень, досліджують закономірності розподілу (структури та співвідношення, диференціації та концентрації), а також закономірності взаємозв’язку та розвитку;
методи інтенсивного аналізу — визначають ступінь поширення та силу прояву демографічного процесу в певній сукупності населення. В основу їх покладено систему взаємозв’язаних відносних величин інтенсивності;
методи моделювання — дозволяють прогнозувати розвиток демографічних процесів, а також робити перспективні розрахунки чисельності населення (метод демографічних таблиць, метод умовного та реального поколінь тощо). Оскільки метод демографічних таблиць, а також методи умовного та реального покоління суто специфічні, то вони потребують хоча б стислого пояснення.
Метод демографічних таблиць — побудова теоретичної моделі процесу відтворення населення на підставі таблиць, що містять імовірнісні показники.
Прикладом таких таблиць можуть бути: таблиці смертності і середньої очікуваної тривалості життя, таблиці шлюбності, а також таблиці плідності. В основу цих таблиць покладено ймовірнісні показники зміни демографічного стану, які враховують реально існуючий режим вимирання населення, укладення шлюбів, порядок народження чергової дитини тощо.
У свою чергу, для побудови демографічних таблиць застосовують методи:
реального покоління — метод аналізу закономірностей відтворення одного покоління одночасно народжених людей протягом усього періоду їхнього існування;
умовного покоління — метод аналізу закономірностей відтворення різних поколінь, які одночасно існують на певний момент часу або за короткий проміжок часу.
Оскільки метод реального покоління потребує нагромадження даних про сукупність людей протягом їхнього столітнього існування, то практичне застосування цього методу при побудові демографічних таблиць досить ускладнюється, а їх результати втрачають свою актуальність. Як правило, демографічні таблиці будуються методом умовного покоління.
Отже, система зазначених методів дозволяє дослідити визначальні параметри населення та закономірності його розвитку.
12.2. Статистика чисельності, складу та розміщення населення
Кількісною характеристикою населення будь-якого регіону є його чисельність.
Джерелом інформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше, як раз на 10 років, а в міжпереписний період — це результати оцінок — розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.
Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є наявне та постійне населення.
Наявне населення (НН) — це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення (ПН) — це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації.
Поряд з ними враховуються ще такі категорії населення, як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні.
Тимчасово проживаючі (ТП) — особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають у даному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більш як 6 місяців).
Тимчасово відсутні (ТВ) — особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 6 місяців.
На підставі зазначених категорій населення визначають баланси категорій населення, які характеризують зв’язок між наявним та постійним населенням, а саме:
НН = ПН – ТВ + ТП або ПН = НН – ТП + ТВ.
Баланси категорій населення використовуються для перевірки точності обліку й розрахунку чисельності постійного та наявного населення. Окремо існує категорія «юридичного населення» — особи, які офіційно прописані на певній території. Ця категорія не збігається з поданими раніше і не реєструється переписами, оскільки перепис не передбачає перевірки паспортних даних. Проте категорії постійного та наявного населення широко використовуються як при визначенні демографічних показників, так і при розрахунку народногосподарських потреб. А саме, на підставі чисельності постійного населення обчислюють потреби в житловому будівництві, забезпеченості шкільними та дошкільними закладами, потребу в кількості приватизаційних документів.
Дані про чисельність наявного населення є основою для визначення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, послуг торговельної мережі, транспорту та зв’язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів тощо.
Зазначені показники чисельності (ПН і НН) вирізняються також за своїм статистичним призначенням. Чисельність постійного населення використовується при визначенні складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окремих груп (демографічне навантаження). Чисельність наявного населення покладено в основу розрахунку всіх показників інтенсивності природного та механічного руху.
Обидва показники чисельності населення є моментними, оскільки реєструються на певну дату (на критичний момент перепису або на початок кожного року в міжпереписний період). У такому вигляді вони характеризують лише стан населення. Втім, для оцінки демографічного процесу необхідні інтервальні показники. З цією метою вживається не моментна чисельність населення, а середня. Залежно від первинних даних та мети розрахунку використовуються такі середні:
арифметична проста — у разі, коли відомі дані про чисельність населення на початок та кінець року;
хронологічна проста — коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу;
арифметична зважена — коли проміжки часу між моментами не рівні.
Коли середня чисельність розраховується за тривалий період часу, протягом якого населення змінюється нерівномірно, застосовують чисельність населення на початок періоду S0, скориговану на середню геометричну:
,
де Кі — ланцюгові річні коефіцієнти зростання (скорочення), П — добуток коефіцієнтів, n — кількість років у періоді, за який обчислюється середня.
На підставі даних про чисельність населення будують структурні та типологічні групування. Прикладом структурних групувань є розподіли міських поселень за чисельністю наявного населення, у тому числі окремо для міст (з інтервалом за кількістю жителів у межах від 10 тис. до 1 млн осіб і більше) і селищ міського типу (починаючи від 0,5 тис. осіб).
Окрім розмірів населення статистика вивчає його структуру, розміщення, а також динаміку.
Склад населення досліджується за такими демографічними ознаками, як стать, вік, шлюбний стан, а також за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, суспільна група, джерело засобів існування, освіта.
Статевий склад населення аналізується за допомогою абсолютних та відносних показників (структури та координації), статистичних групувань. Прикладом такого групування може бути табл. 12.1.
Таблиця 12.1
РОЗПОДІЛ ПОСТІЙНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ за статтю на 01.01.99
Групи за статтю
Чисельність населення
На 1000 осіб припадає протилежної статі, осіб


млн осіб
у % до підсумку


Чоловіки
23,2
46,5
1151

Жінки
26,7
53,5
869

Разом
49,9
100,0
(


Очевидно, частка чоловіків dm становить (23,2 : 49,9)100 = = 46,5%. Важливим показником є збалансованість статей, тобто їх співвідношення. Він має назву коефіцієнта навантаження однієї статі іншою і подається в розрахунку на 1000 осіб:
або навпаки: .
В Україні, за останніми даними, на кожних 1000 чоловіків припадало 1151 жінки, або на кожних 1000 жінок припадало в середньому 869 чоловіків:
.
Отже, в Україні пропорції зміщені на користь жінок. Таке співвідношення притаманне всім країнам, які зазнали втрат чоловічого населення під час Другої світової війни, хоча диспропорція в них значно менша (у більшості таких країн значення dm близьке до 50%). Пояснюється це тим, що в Україні та деяких країнах колишнього Радянського Союзу існує велика розбіжність у рівні дожиття чоловічого та жіночого населення. У нашій країні жінки переживають чоловіків у середньому на 11 років. Такий розрив спостерігається в Білорусі, Естонії, Казахстані, а в Російській Федерації та Латвії він сягає рекордного у світі рівня — 12 років. Натомість у країнах Європи ця різниця коливається в межах від 5 до 8 років.
Втім головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є вкрай важливим для нормального процесу відтворення населення. Збалансованість статей у межах вікових контингентів не є стійкою. Така рухливість підпорядкована певній закономірності розподілу. А саме, при переході від групи новонароджених, де переважає частка чоловічої статі (51,2% хлопчиків проти 48,8% дівчаток або таке значення з незначною варіацією), до молодих вікових груп співвідношення статей зрівнюється. При пересуванні до старших вікових груп частки жінок переважають. Це відбувається через більш високу смертність чоловіків з біологічних причин (зниженість інстинкту самозбереження, більша вразливість захворюваннями) та соціальних (переважання важких та небезпечних умов діяльності, поширеність шкідливих звичок тощо), а також унаслідок втрат чоловічого населення під час останніх війн і різних репресій.
Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування — вік, в якому чисельність чоловіків та жінок урівноважується. За оптимальних умов він має наближуватись до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 32 роки, а в містах 28. Цікаво, що в сільській місцевості України вік балансування сягає «соціальних стандартів» (44 роки), проте насправді він не враховує значних диспропорцій у молодих генеративних вікових групах. А саме серед сільського населення спостерігається дефіцит жінок у найплідніших дітородних групах (15—39 років), зумовлений міграцією дівчат та молодих жінок із села в місто.
Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.
Групування складаються за одно-, п’яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 0—4 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70+ користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.
Складаються також групування, в яких виокремлюються типові групи населення за їх соціальним змістом — контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю в процесі відтворення) — демографічні покоління.
Статистика використовує такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (0—2 роки), дитсадковий (3—6 років), дошкільний (1—6 років), шкільний контингент складається з двох груп (діти — 7—14 років та підлітки — 15—17 років), дітородний контингент жінок (15—49 років), працездатний контингент (16—54 роки для жінок, 16—59 років для чоловіків), допрацездатний (0—15 років), післяпрацездатний (55 p.+ для жінок, 60 p.+ для чоловіків).
Таблиця 12.2
ВІКОВІ КОНТИНГЕНТИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В РОЗРІЗІ СТАТІ станом на 01.01.89 та 01.01.99, % до підсумку
Вікова група, років
1989
1999
Структурні зрушення за 1989—1999 рр., (() п.п.


Усе населення
Чоловіки
Жінки
Усе населення
Чоловіки
Жінки
Усе населення
Чоловіки
Жінки

0—15
23,0
25,4
21,0
20,1
22,1
18,4
–2,9
–3,3
–2,6

16—54


50,6


51,5


+0,9

16—59

61,8


62,4


+0,6


Усього працездатного віку
55,8


56,6


+0,8



55 і старші


28,4


30,1


+1,7

60 і старші

12,8


15,5


+2,7


Усього старших за працездатний вік
21,2


23,3


+2,1



Разом
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
0
0
0

15—49
47,5
50,6
44,8
50,7
54,0
47,9
+3,2
+3,4
+3,1


Із табл. 12.2 бачимо, що статево-вікова структура населення України за післяпереписний період зазнала істотних змін. Скоротилася частка молодого допрацездатного контингенту (–2,9 п.п.) і водночас зросла частка післяпрацездатного (+2,1 п.п.) та працездатного контингенту (+0,8 п.п.). Отже, триває процес старіння населення — підвищення частки старших вікових груп за рахунок скорочення молодших. Більш контрастно виражений він у жінок. Водночас відбулися позитивні зрушення в дітородному контингенті населення, частка якого збільшилась на 3,2 п.п. і в останньому році становила майже половину всього населення (50,7%). Проте головною складовою дітородного контингенту є жінки віком 15—49 p., частка яких збільшувалася не так інтенсивно, як серед чоловіків.
У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (0—14 років), батьки (15—49 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував шведський демограф Г. Зундберг.
Прогресивний тип — відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти — 40%, батьки — 50%, прабатьки — 10%. Отже, переважає частка дітей.
Стаціонарний тип — відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти — 27%, батьки — 50%, прабатьки — 23%.
Регресивний тип — відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже виконується таке співвідношення: діти — 20%, батьки — 50%, прабатьки — 30%.
Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного до регресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти — 18,5%, батьки — 50,7%, прабатьки — 30,8%. Отже, поглиблюється процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.
На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.
Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.
А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь у загальній чисельності населення, у межах окремої статі та за місцем проживання.
До цих показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років) у загальній чисельності населення ( d60+).
В Україні за даними 1999 p. d60+ = 20,1%, що згідно з оціночною шкалою Россета відповідає рівню надзвичайно старого населення (d60+ > 20%). За рівнем старіння Україна наздогнала такі країни Європи, як Франція (20,3%) та Великобританія (20,5%). Втім, найстарішим у світі залишається населення Італії та Греції, де d60+ = 22,3%.
Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у промілле (‰):
загальний коефіцієнт демографічного навантаження
;
коефіцієнт навантаження дітьми
;
коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку
.
Так, в Україні 1999 року на кожних 1000 осіб покоління «батьків» припадало 768 дітей та осіб, старших працездатного віку.
На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний й медіанний вік. Середні показники розраховують за відповідними формулами для інтервального ряду розподілу (розд. 4), де варіантами () є середини вікових інтервалів, а вагою — чисельність кожної вікової групи або її частка.
Так, середній вік населення України останнього року становив 38 років, у тому числі вік жінок — 40,4 року, а чоловіків — 35,4 року. Отже, жіноче населення України старіше за чоловіче в середньому на 5 років.
Поряд із середніми показниками віку вивчається його варіація на підставі абсолютних та відносних показників варіації (, V, R). Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.
Сімейний склад населення вивчається з метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств. Статистика досліджує дві сукупності: сім’ї та одинаки. Сім’єю вважається сукупність людей, які проживають спільно й пов’язані кровною спорідненістю чи свояцтвом, а також спільним бюджетом.
Джерелом інформації про сімейний склад є дані перепису населення, який фіксує не тільки юридичні (зареєстровані) шлюби, а й фактичні.
Сімейний склад населення досліджується за такими ознаками: число членів сім’ї, їх родинні відношення, кількість дітей віком до 18 років.
За цими ознаками визначається: кількість сімей, частка одинаків, а також частка сімей з однією дитиною або частка багатодітних сімей; співвідношення дітних та бездітних сімей; середній розмір сім’ї, середнє число дітей у сім’ї. Складаються групування сімей за числом членів сім’ї, числом дітей до 18 років, за типами жилих приміщень — у територіальному плані та за видами поселень, визначаються абсолютні та відносні показники варіації розміру сімей і числа дітей у сім’ї.
Статистичне вивчення національного складу та громадянства має соціально-політичне значення, особливо в країнах, що переживають національне та етнолінгвістичне відродження.
В Україні проживає більше 100 націй та народностей. Тому зі статистичної точки зору важливо дослідити рівень соціально-економічного, культурного, освітнього розвитку та особливостей демографічних процесів національностей, що її заселяють.
Статистика вивчає населення за національністю, рідною мовою та громадянством. Джерелом інформації є дані перепису населення на підставі самовизначення національності та мови, яка вважається рідною.
Результати перепису дозволяють визначити чисельність та частку населення кожної національності в цілому та за видами поселень і регіонами країни; чисельність та частку громадян України й осіб без громадянства; співвідношення чисельності корінного населення та інших національностей або чисельності з мовою своєї національності чи українською.
На підставі структурних та типологічних групувань здійснюється аналіз змін у національному та лінгвістичному складі населення за міжпереписний період — тобто визначаються структурні зрушення.
Виправленню існуючих етнолінгвістичних диспропорцій сприятимуть заходи Уряду щодо впровадження державної мови, особливо в закладах освіти, засобах масової інформації тощо.
Склад населення за суспільними групами є одним з головних серед соціальних розрізів. На відміну від демографічних ознак соціальні є такими, що зазнають змін залежно від форми устрою країни та форми власності. У період переходу до ринкової економіки виникають і стають вагомішими нові суспільні групи, змінюється сутність існуючих. Так, органами державної статистики вживаються суспільні групи за статусом зайнятості: працюючі за наймом (робітники та службовці); роботодавці (підприємці, власники, які мають постійних найманих працівників); члени колективного підприємства, кооперативу; безоплатно працюючі члени сім’ї на сімейному підприємстві; самозайняті (працюючі за патентом, ліцензією). У міжнародній статистиці вирізняють такі групи: підприємці-роботодавці; особи, що працюють у своєму господарстві; робітники чи службовці, що працюють як наймані; члени сімей, які допомагають без оплати.
По-новому утворюється склад населення за джерелами засобів існування за такими групами: робота за наймом (на підприємстві, в організації, установі, селянському (фермерському) господарстві, в окремих громадян); робота не за наймом (на власному підприємстві, на індивідуальній основі, у власному селянському (фермерському) господарстві, на сімейному підприємстві без регулярної оплати праці, в особистому підсобному господарстві, отримують прибуток від власності, одержують пенсію, стипендію, допомогу (крім допомоги з безробіття), інший вид державного забезпечення; на утриманні інших осіб, інші джерела).
Інформація про розподіл населення за зазначеними соціальними групами використовується при вивченні економічної структури населення, соціального та майнового його розшарування, зайнятості населення, при формуванні бюджетів домогосподарств тощо.
Джерелом інформації є переписи населення, вибіркові спостереження, моніторинги окремих соціальних груп (фермерів, підприємців, кооператорів, осіб, що мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи тощо).
Статистичне вивчення соціального складу населення ґрунтується на визначенні чисельності, частки та співвідношення окремих соціальних груп; на побудові розподілів населення за суспільними групами, джерелами засобів існування залежно від статі.
Важливим питанням статистики населення є вивчення характеру його розміщення по території, а також інтенсивності розміщення.
Аналіз розміщення населення виконується на підставі даних переписів населення та матеріалів поточного обліку міграційних потоків.
Розміщення населення розглядається статистикою у двох напрямах: з погляду розселення його за окремими регіонами та видами поселень, а також з погляду концентрації населення в кожному регіоні.
Процес розселення відбивають розподіли чисельності населення країни за адміністративно-територіальними одиницями; за найбільш заселеними пунктами. Останнім часом у науково-практичних статистичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за демографічними зонами. Демографічні зони — регіони, що мають специфічну демографічну ситуацію, а також спільні умови формування та прояву демографічних процесів. Вирізняють 5 демографічних зон України: столична (м. Київ та Київська область); центральна (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька. Черкаська, Чернігівська області); південно-східна (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Харківська області); південна (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області); західна (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області).
Важливим є поділ населення за видом поселення на міське та сільське. Міським населенням є населення, що мешкає в населених пунктах (міста та селища міського типу, включаючи робітничі та курортні селища), з чисельністю населення та часткою зайнятих у несільськогосподарських галузях не нижчими за встановлену межу. В Україні нижньою межею чисельності вважається 2 тис. осіб та частка зайнятих — 67%.
За даними розподілів обчислюють частку й співвідношення міського та сільського населення, співвідношення населення окремих зон чи регіонів, темпи зміни чисельності та частки населення регіонів, зон та видів поселення.
Окреме місце посідає показник щільності (густоти) населення, осіб/км2, що відбиває ступінь концентрації розміщення населення по території. Щільність населення розраховується як відношення чисельності населення регіону до загальної площі території.
Щільність населення в межах окремих регіонів, поселень істотно відрізняється, тому цей показник використовується в порівняльному та динамічному аналізі. Проте щільності міського та сільського населення порівнюватися не можуть, оскільки площа території цих поселень визначається за різною методикою. Якщо щільність міського населення розраховується на площу, обмежену кордонами міста, то щільність сільського населення — на всю площу сільськогосподарських угідь, а не тільки на територію пунктів проживання.
На підставі щільності населення окремих районів складають статистичні групування, визначають частку густозаселених або обезлюднених регіонів; обчислюють показники локалізації та концентрації.
Визначають також середній розмір населених пунктів за чисельністю мешканців, а також середню щільність населення окремих зон або країни в цілому.
В Україні триває процес концентрації населення у високоурбанізованих регіонах: збільшується щільність населення столичної зони (154,9 осіб/км2), де зосереджується виробничий та діловий світ. За рахунок міграційних процесів насичується південна зона (повернення кримських татар). Поповнюються великі міста з чисельністю понад 50 тис. осіб, підвищується частка міського населення (з 66,9% у 1989 році до 67,9% у 1999 році). Водночас спустошуються деякі регіони, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Найбільшу частку переселеного населення складають мешканці Житомирської (66,7%), Рівненської (10%) та Київської (9,9%) областей. Усі ці зміни відбиваються у соціальному та демографічному складі населення, призводять до деформації його статево-вікової структури, а тим самим впливають на процеси відтворення населення та природного руху.
12.3. Статистика природного руху та відтворення населення
Відтворення населення — це безперервне його оновлення за рахунок появи одних життів і зникнення інших. Ця заміна поколінь людей лежить в основі природного руху населення.
Природний рух — процес зміни чисельності та складу населення внаслідок його відтворення.
Об’єктом дослідження природного руху є такі статистичні сукупності: чисельність померлих, чисельність народжених, число зареєстрованих шлюбів та розлучень, а також чисельність усього населення та окремих його контингентів (дітородний контингент жінок, шлюбоздатне населення). При вивченні народжуваності крім народжених ураховуються ще дві сукупності: матерів та випадків народжень.
Джерелом даних щодо всіх зазначених сукупностей є дані поточного обліку, що реєструються в записах актів громадянського стану (РАГС). Відомості про народжених, померлих, тих, хто уклав шлюб або розлучився, містяться у відповідних книгах реєстрації актів у відділах РАГСу, а також у свідоцтвах (про народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу), які видаються населенню. Деякі відомості беруться з даних перепису населення, особливо про явища або стани, які реєструються на підставі самовизначення населення (перебування у фактичному незареєстрованому шлюбі або у фіктивному шлюбі).
Статистика вивчає природний рух населення з метою визначення його абсолютних розмірів, оцінки рівнів та ступенів поширення серед окремих контингентів населення, тенденцій зміни природного руху та його складових, а також порівняння інтенсивності цих процесів у регіональному аспекті.
Для цього використовується система статистичних методів: екстенсивного та інтенсивного аналізу, а також моделювання.
Екстенсивний аналіз передбачає визначення абсолютних розмірів природного приросту та його складових, а саме: чисельності померлих, народжених за період (як правило, за один рік); чисельності зареєстрованих шлюбів та розлучень. Зазначені абсолютні показники подаються як у цілому по країні, так і за окремими регіонами (областями, демографічними зонами) і видами поселення (міське, сільське). Вони наводяться також окремо за кожною статтю та віковою групою. Абсолютний розмір природного приросту визначається за формулою
,
де — природний приріст чисельності населення за період (рік); N — чисельність народжених за період (рік); М — чисельність померлих за той самий період. Отже, може набувати додатних та від’ємних значень або дорівнювати нулю.
В Україні починаючи з 1991 року спостерігається від’ємний абсолютний природний приріст, розмір якого щорічно збільшується (в середньому на 37,4 тис. осіб.). Так, якщо в 1991 році число померлих перевищувало число народжених на 39 тис. чол., то в 1999 році — уже на 350,0 тис. осіб (майже у 9 раз). Небезпечність цього процесу не тільки в тому, що населення України зазнає численних втрат, а і в тому, що від’ємний абсолютний природний приріст набуває систематичного характеру. Внаслідок цього вже з 1994 року відбувається скорочення наявного населення України (щорічно в середньому на 400 тис. осіб або на 0,8%), яке за станом на 1.01.2000 становило лише 49,7 млн осіб. Це є підставою характеризувати демографічну ситуацію в Україні як кризову з погляду кількісних та якісних характеристик населення (деформація статево-вікової структури; негативні тенденції в демографічних процесах; скорочення середньої очікуваної тривалості життя населення та погіршення його здоров’я, особливо через наслідки Чорнобильської катастрофи та стрімке поширення СНІДу). Згідно з прогнозами вітчизняних та зарубіжних демографів: «Чисельність населення України у 2016 році буде на 0,9—2,1 млн осіб меншою, ніж за відсутності епідемії СНІДу»(. Отже, в Україні спостерігається процес депопуляції населення — процес систематичного скорочення абсолютної чисельності населення з одночасним погіршенням його якісних характеристик. Своєрідним індикатором соціально-демографічного стану країни є так званий індекс людського розвитку. Це узагальнююча характеристика, що обчислюється як середня арифметична проста з трьох нормованих середніх: середньої очікуваної тривалості життя при народженні; середнього освітнього рівня та середнього рівня доходів. У свою чергу, середній освітній рівень визначається як середня арифметична зважена з середнього процента грамотності дорослого населення та сукупної частки тих, хто навчається в початкових, середніх та вищих навчальних закладах серед осіб молодших 24 років. При цьому ваги розподіляються в пропорції 2:1 на користь процента грамотності дорослих. Кожна нормована середня розраховується за формулою:
,
де — середнє фактичне значення показника; хmin, xmax — відповідно мінімальна та максимальна межа нормування показника. Використовують такі межі нормування показників: середньої очікуваної тривалості життя (25 та 85 років), процента грамотності дорослого населення та сукупної частки тих, хто навчається в навчальних закладах (0 та 100%), середнього розміру реального ВВП на душу населення з поправкою на паритет купівельної спроможності (100 та 5448 дол. США).
Індекс людського розвитку набуває значень у межах від 0 до 1. При визначенні рівня соціально-демографічного розвитку країн використовуються такі його градації: високий рівень (0,8 і більше), середній (0,5—0,799) та низький (0,5 і менше). Протягом останніх 9 років Україна зсунулась з високого рівня на середній.
Абсолютна чисельність померлих, народжених, одружених та розлучених розподіляється за демографічними та соціальними ознаками. Так, чисельність померлих поділяється за статтю в цілому та по окремих вікових групах (п’ятирічний інтервал), а для померлих дітей віком до 1 року — за кількістю прожитих днів (до 7; 7—27; 28—365) та кількістю прожитих місяців. Такі дані подаються в цілому по країні та в межах регіонів (областей, зон), а також видів поселень. Окремо групуються померлі за причинами смерті: внаслідок хвороб (за видами); вроджених аномалій; нещасних випадків; убивств; самогубств та інших зовнішніх дій. Ці поділи подаються за статтю та за окремими регіонами.
Чисельність народжених групується за віком матері з п’ятирічним інтервалом (від 15 до 49 років), а також за місяцями народження. Окремо групуються мертвонароджені за регіонами та видами поселень. Будується ряд розподілу народжених для контингенту матерів молодших 20 років (до 16 років і далі з однорічним інтервалом).
Новонароджені також поділяються за порядком їх народження (виокремлюють вісім черговостей). Вирізняють також сукупність народжених поза шлюбом за окремими регіонами.
Чисельність одружених поділяється окремо для кожної статі за віком. При цьому враховується шлюбоздатне населення (віком від 15 років) і виділяються такі вікові групи (до 18 років; 18—19 років; 20—24 роки; далі з п’ятирічним інтервалом до останньої групи 60 років і більше). Цікавим є комбінаційний розподіл подружніх пар за віком нареченої та нареченого. Він дозволяє дослідити зв’язок між віком наречених, а також визначити лаг віку одружених — середній інтервал між віком наречених ?:
,
де — середній вік чоловіків, одружених з жінками і-вікової групи; — середина і-вікового інтервалу наречених-жінок. Лаг, розрахований за окремими віковими групами, дозволяє виявити традиції шлюбності. Так, для України характерною є невелика різниця у віці подружніх пар (2,6 роки за даними 1998 року).
Складається також групування одружених за місяцями реєстрації шлюбів, що дозволяє виявити сезонність у шлюбності. Сучасне населення вже втратило традиції виразливої сезонності укладання шлюбів. Важливим є групування одружених за шлюбним станом. У ньому виокремлюють такі градації: перебувають у шлюбі, ніколи не перебували в шлюбі, овдовілі, розлучені. Таке групування дозволяє оцінити шлюбну ситуацію, а також інтенсивність укладання повторних шлюбів.
Чисельність розлучених розподіляється в цілому за окремими регіонами, а для кожної статі за віком розлучених з таким самим інтервалом, як і для одружених. Будується групування розлучених за тривалістю шлюбу в межах регіонів, а також групування розлучених за кількістю спільних дітей до 18 років.
На підставі всіх зазначених групувань обчислюють частку кожної вікової, статевої, соціальної групи в загальній сукупності. Для померлих: частка немовлят; осіб працездатного, допрацездатного та післяпрацездатного віку; жінок дітородного віку; частка померлих з окремих причин. Для одружених: частка ранніх (15—19 років), продуктивних та пізніх шлюбів (50 років і більше), частка повторних шлюбів тощо. Для розлучених: частка розлучених у дітородному та пізньому віці; розлучених з тривалістю шлюбу до одного року. Визначаються співвідношення статей та вікових груп для сукупностей померлих, одружених, розлучених; матерів різного віку. Особливе значення мають співвідношення протилежних явищ, а саме: чисельності народжених та померлих; одружених та розлучених. Наприклад, коефіцієнт життєвості (Покровського):
.
Він показує, яке число народжених припадає на 100 випадків смертей. Також обчислюється коефіцієнт несталості шлюбів: , D — число одружених; С — число розлучених пар за рік.
Для узагальнення тривалості перебування в певному демографічному стані визначаються середні. Для померлих — обчислюється середній, модальний та медіанний вік (за даними інтервального ряду) для населення в цілому та окремо для кожної статі по країні та її регіонах.
Для народжених — обчислюється середній, модальний та медіанний вік матерів у цілому та окремо для кожної черговості (першої та наступної дитини). Останнім часом в Україні молодшає вік матерів.
Для одружених — визначається середній, модальний та медіанний вік кожного з наречених. Для розлучених — середній, модальний та медіанний вік розлучених окремо для кожної статі; а також середня тривалість перебування в шлюбі, яка за останніми даними становила десять років.
Інтенсивний аналіз здійснюється на підставі відповідних коефіцієнтів (смертності, народжуваності, шлюбності, розлученості) та коефіцієнта природного приросту, які визначаються в розрахунку на 1000 населення (‰).
Залежно від того, відносно якої сукупності населення виявляється інтенсивність демографічного процесу, розрізняють такі коефіцієнти інтенсивності: загальні (відносно всього населення регіону або виду поселення), спеціальні (відносно сукупності населення, яка продукує процес), часткові (відносно окремої вікової групи чи вікового контингенту), сумарні (використовуються при дослідженні плідності, шлюбності та розлученості).
Кожний із зазначених коефіцієнтів має своє призначення та сутність залежно від демографічного процесу, силу якого вони характеризують. Тому доцільно їх розглядати окремо для кожного демографічного процесу.
Інтенсивний аналіз смертності містить такі показники. Загальний коефіцієнт смертності — показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається. Як правило, це однорічний період, тому враховується середньорічне населення:
,
де М — число померлих за рік; — середньорічна чисельність населення.
В Україні за 1999 рік т = 14,7‰, отже, на кожних 1000 жителів припадало більш як 14 померлих, що за шкалою міжнародних порівнянь кваліфікується як високий рівень (від 12 до 15‰). Втім загальний коефіцієнт смертності відбиває не тільки інтенсивність вимирання населення, а і вплив його статево-вікової структури. Так, загальний рівень смертності збільшуватиметься, якщо в складі населення переважатимуть старші вікові групи або підвищиться частка чоловіків, смертність яких вища ніж у жінок. Тому поряд із загальним коефіцієнтом смертності визначають спеціальні, обчислені окремо для кожної статі:
,
mF, mm — відповідно коефіцієнти смертності жінок та чоловіків. На їх підставі можна обчислити загальний коефіцієнт смертності як середньоарифметичну зважену на частку чоловіків та жінок в усьому населенні.
Спеціальні коефіцієнти теж не є «чистими» показниками смертності населення кожної статі, оскільки вони залежать від вікової структури (переважання молодих чи старих вікових груп).
Рівень вікової смертності оцінюють часткові коефіцієнти смертності
,
де Mx — число померлих за рік у x-віковій групі, — середньорічна чисельність населення х-вікової групи.
Окремо обчислюється показник смертності немовлят — смертність дітей віком до одного року. Виключність цього показника полягає в тому, що інтенсивність смертності немовлят значно вища, ніж у наступних вікових групах через непристосованість немовлят до зовнішніх умов, вплив генетичних факторів тощо. Коефіцієнт смертності немовлят має також особливості розрахунку. Це пов’язано з тим, що частина немовлят, померлих у поточному році, народилась у попередньому календарному році. Тому формула коефіцієнта смертності немовлят набирає вигляду:
,
де M0 — чисельність померлих дітей до 1 року в році спостереження; N, N–1— число народжених живими відповідно в поточному та попередньому календарному році; ?, ? — частка померлих дітей серед народжених відповідно в кожному році.
Оскільки ймовірність померти в році народження більша, то і залежно від співвідношення померлих немовлят у ранньому та пізньому періодах набуває значень: ? = 2/3, або ? = 3/4. У сучасній структурі померлих немовлят України співвідношення таке: ? = 4/5 (? = 1/5). За даними 1999 p. в Україні т0 = 12,8 ‰, що за оціночною шкалою відповідає середньому рівню смертності (12—15‰). Окремо визначається коефіцієнт смертності немовлят у межах статі. Так, в Україні за той самий рік = 14,8‰, а = 10,8‰. Отже, на кожну тисячу народжених хлопчиків померло в середньому 15 немовлят.
Інтенсивний аналіз народжуваності передбачає визначення загального коефіцієнта народжуваності, спеціального, часткових (вікових) та сумарного коефіцієнтів плідності.
Загальний коефіцієнт народжуваності обчислюється в розрахунку на 1000 осіб усього населення регіону:
.
Останнього року в Україні п = 7,8‰, що за шкалою демографічних довідників ООН відповідає надзвичайно низькому рівню (до 10‰). Отже, на 1000 жителів України припадало лише 8 народжених. За період після останнього перепису загальний рівень народжуваності скоротився на 41,3% проти 13,3‰ у 1989 році, коли за оціночною шкалою він відповідав низькому рівню (12—16‰). Втім, у процесі народження дітей бере участь не все населення, а тільки окремий його контингент — жінки дітородного віку (15—49 років). Органами державної статистики в первинному обліку реєструються також народжені від жінок і старшого віку (50—55 років). Проте частка таких народжень практично дорівнює нулю. Коефіцієнт, що обчислюється в розрахунку на 1000 жінок дітородного віку, називається спеціальним коефіцієнтом народжуваності, або частіше — коефіцієнтом плідності (F15—49).

де — середньорічна чисельність жінок у віці 15—49 років.
За даними 1998 року коефіцієнт плідності в Україні дорівнював 32,8 ‰. Отже, на 1000 жінок дітородного віку припадало в середньому 33 народжених. За міжнародною шкалою рівень плідності в Україні визначається як надзвичайно низький. Коефіцієнт плідності як будь-який спеціальний коефіцієнт зазнає впливу вікової структури, а саме дітородного контингенту. Тому поряд з ним обчислюють часткові (вікові) коефіцієнти плідності, які показують, скільки народжених припадає на 1000 жінок кожної х-вікової групи:

Окрім того, вікові коефіцієнти плідності використовуються при обчисленні сумарного коефіцієнта плідності Fsum, який показує, скільки дітей може народити в середньому одна жінка за існуючого режиму плідності, якщо вона проживе весь дітородний період. Сумарний коефіцієнт обчислюється як сума вікових коефіцієнтів плідності. Оскільки останні розраховуються в промілле, то для обчислення плідності в середньому на одну жінку сума коефіцієнтів ділиться на 1000. Якщо Fx обчислюються за 5-річними віковими інтервалами, то їх сума помножується на 5. Отже,
,
де h — величина вікового інтервалу (5).
В Україні 1998 року Fsum = 1,22, тобто кожна українська жінка за все своє дітородне життя могла народити в середньому 1,2 дитини, що відповідає надзвичайно низькому рівню плідності (до 1,5) і не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В Україні для відтворення обох батьків Fsum має коливатись в межах 2,2—2,3 дитини.
Інтенсивний аналіз шлюбності та розлученості ґрунтується також на загальних, спеціальних, часткових і сумарних коефіцієнтах інтенсивності.
Загальні коефіцієнти шлюбності та розлученості визначаються в цілому для двох статей і характеризують кількість зареєстрованих за рік шлюбів (розлучень) у розрахунку на 1000 осіб усього населення країни (регіону, зони, виду поселення):
, .
В Україні за 1999 рік ці показники становили: с = 6,9‰, d  = 3,5‰, тобто на кожних 1000 жителів України за рік припадало в середньому 7 зареєстрованих шлюбів та майже 4 розлучення.
Проте загальні коефіцієнти шлюбності та розлученості не відбивають справжньої картини, оскільки, по-перше, не враховують частки фактичних (не зареєстрованих) шлюбів і розлучень, а також фіктивних шлюбів (розлучень); по-друге, коефіцієнт шлюбності не враховує частки повторних шлюбів, яка може штучно збільшувати значення загального рівня шлюбності; по-третє, зазначені коефіцієнти обчислюються в розрахунку на все середньорічне населення, хоча в процесі укладання шлюбів та розлучень бере участь лише певна його частина. Тому поряд із загальними визначаються й спеціальні коефіцієнти шлюбності та розлученості — окремо для кожної статі в розрахунку на 1000 середньорічного населення шлюбоздатного віку (15 і більше років). Наприклад, для чоловіків:
; .
Спеціальні коефіцієнти залежать од вікової структури населення і виключити її вплив можна при розрахунку вікових коефіцієнтів шлюбності та розлученості окремо для кожної статі:
; .
На підставі вікових коефіцієнтів шлюбності визначається сумарний коефіцієнт шлюбності, який показує, скільки разів кожна людина візьме шлюб за все своє життя:
.
Показники інтенсивності, що належать до розглянутої системи, порівнюють один з одним у часі та просторі, незалежно від того, який демографічний процес вони характеризують. Порівняння здійснюється відомим методом індексного аналізу. А саме, обчислюють індекси середніх показників смертності, плідності, шлюбності та розлученості. Розраховують багатофакторні індексні моделі загальних коефіцієнтів інтенсивності для кожного демографічного процесу.
Прикладом багатофакторної моделі може бути індекс народжуваності, розкладений за чотирма факторами: повікова плідність жінок Fx, частка жінок x-вікової групи в дітородному контингенті жінок dx; частка жінок дітородного віку в їх загальній чисельності d15—49; частка жінок у загальній чисельності населення . Тоді багатофакторний індекс народжуваності набуває вигляду In = .
Порівняльний індексний аналіз виконується не лише в часі, а й за територіями чи об’єктами. Наприклад, порівняння інтенсивності смертності чоловічого та жіночого населення. У чоловіків інтенсивність смертності здебільшого вища, ніж у жінок. Це явище перебільшення рівнів смертності чоловіків дістало назву надсмертності чоловіків, а відносна величина порівняння — індекс надсмертності (чоловіків):
,
де mm, mF — коефіцієнти смертності відповідно чоловіків та жінок. Так, в Україні 1998 року індекс надсмертності чоловіків становив:
,
тобто смертність чоловіків перевищувала смертність жінок в Україні в 1,12 раза, або на 12%. Проте диференційовані коефіцієнти смертності залежать не лише від різної інтенсивності вимирання чоловіків та жінок, а й від їхньої вікової структури. Чоловіче населення більш молоде, ніж жіноче. Для того, щоб порівняти чисті рівні смертності кожної групи, необхідно усунути вплив вікової структури, що здійснюється методом стандартизації. Метод стандартизації полягає в коригуванні фактичного показника інтенсивності (смертності) на індекс фіксованого складу. Існують кілька способів стандартизації(. Розглянемо два, які застосовуються найчастіше: прямий та побічний.
Прямий спосіб — в індексі фіксованого складу за базу порівняння береться структура стандартного населення (у нашому прикладі — жіноче, з меншим рівнем смертності). Тоді стандартизований коефіцієнт смертності запишеться у вигляді:
.
У результаті скорочення дробу дістанемо:
,
де — віковий коефіцієнт смертності чоловічого населення; — частка х-вікової групи жіночого населення.
Побічний спосіб — в індексі фіксованого складу за базу порівняння береться структура чоловічого населення:
.
Розглянута система показників природного руху певною мірою відбиває процес відтворення населення.
Відтворення населення досліджується з двох боків: щодо всього населення і щодо тієї його частини, яка продукує нове покоління, а саме жіночого населення.
Відтворення всього населення характеризують абсолютні та відносні показники природного приросту і :
ke = n – m.
На підставі ke визначається напрям відтворення населення, а саме: відтворення може бути розширеним, якщо ke > 0, простим, якщо ke = 0; звуженим, якщо ke < 0.
В Україні у 1999 році ke = –7‰ п., або рівень смертності перевищував народжуваність у 1,9 раз, що свідчить про звужене відтворення населення.
Відтворення жіночого покоління характеризують такі показники: сумарної плідності, чистий сумарний коефіцієнт плідності, брутто-коефіцієнт і нетто-коефіцієнт відтворення. Усі ці показники визначаються за методом умовного покоління.
Відомий вже сумарний коефіцієнт плідності Fsum показує середнє число дітей, яке може народити одна жінка протягом усього дітородного періоду за повної відсутності смертності жінок та за умов існуючих на час обчислення рівнів плідності.
Проте не всі жінки проживають повністю дітородний період (15—49 років). Тому необхідно врахувати існуючий режим вимирання (дожиття) жінок у цьому віці. Показник, що враховує фактор смертності жінок, називається чистим сумарним коефіцієнтом плідності і позначається F0. Він тлумачиться як середнє число дітей, що їх може народити одна жінка за умов реального рівня смертності та існуючих рівнів плідності на час розрахунку.
Для обчислення F0 використовується один із показників теоретичної моделі — таблиці смертності населення, а саме: береться середнє число жінок, які живуть в інтервалі віку від х до х + 1 або в п’ятирічному інтервалі Lх. Інакше кажучи, це теоретична середня чисельність жінок, яка може утворитись з умовної вихідної сукупності одночасно народжених дівчат (береться за 100 000) за умов існуючого порядку виживання. Якщо Lх поділити на вихідну сукупність народжених, то отримаємо число років, яке може прожити в середньому одна жінка з одно- або п’ятирічного інтервалу tх. Далі, множенням tx на віковий коефіцієнт плідності, поданий у промілле, визначається чистий сумарний коефіцієнт плідності.
,
де , а — середнє число жінок, які живуть у п’ятирічному інтервалі.
В Україні у 1998 році F0 = 1,19, отже, за yмoв плiднocтi та жіночої смертності, які були на цей час, одна жінка в середньому могла народити 1,19 дитини. А за повної відсутності смертності жінок у дітородному періоді одна жінка могла народити в середньому 1,22 дитини. Тож, навіть якщо українські жінки й прожили б до кінця дітородного періоду (до 50 років), вони народили б трохи більше як по одній дитині за існуючого останнього року режиму народження. Така плідність не забезпечує навіть простого заміщення батьків (батька та матір).
Втім, у подальшому відтворенні населення братимуть участь не всі народжені діти, а лише дівчатка. Тому кожний з попередніх показників відтворення необхідно зважити на частку дівчаток серед новонароджених, ? = 0,488. В Україні останнім часом вона дорівнює 0,486.
Зваживши сумарний коефіцієнт плідності на ?, дістанемо брутто-коефіцієнт відтворення R. Він показує середнє число дівчаток, що їх може народити одна жінка, проживши весь дітородний період:
.
В Україні останнього року брутто-коефіцієнт відтворення дорівнював 0,593 дитини (R = 0,486 · 1,22), а тому за умов повного виживання протягом дітородного періоду одна жінка могла народити в середньому менш як одну дочку. Якщо враховувати реальний рівень смертності жінок, то показник відтворення матерів буде ще меншим. Для цього визначається нетто-коефіцієнт відтворення R0. Він показує середнє число дочок, що їх може народити одна жінка за умов реального рівня смертності та плідності жінок і обчислюється як добуток сумарного чистого коефіцієнта плідності та частку дівчаток серед новонароджених:
.
Так, за останніми даними одна жінка в Україні могла народити в середньому 0,578 дочки (R0 = 0,486 · 1,19) за умов існуючого режиму дожиття та плідності жінок. Отже, не забезпечувалось навіть просте заміщення материнського покоління. Нетто-коефіцієнт відтворення — один з основних показників, що визначає режим відтворення. Якщо R0 > 1, режим відтворення розширений, якщо R0 = 1 — просте відтворення, якщо R0 < 1 — режим відтворення звужений, тобто кожне наступне покоління матерів менше від попереднього.
12.4. Механічний рух населення та його статистичні показники
Механічний рух — це переміщення людей через кордони регіона, яке пов’язано зі зміною їх місця проживання. Проте механічний рух або міграція має глибші наслідки, ніж просто скорочення чи збільшення чисельності населення. У результаті переміщення змінюється також і структура населення на території як прибуття, так і вибуття мігрантів.
Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів. Внутрішня міграція — міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Ця міграція поділяється на внутрішньорегіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим) та міжрегіональну (переміщення з області в область). Зовнішня міграція (міждержавна) — міграційні потоки перетинають державні кордони. Після порушення цілісності колишнього СРСР з’явилися нові групи регіонів зовнішньої міграції, а саме: країни близького зарубіжжя (країни СНД та Балтії) і країни далекого зарубіжжя. Кожний із зазначених видів міграції розподіляється на короткострокову та довгострокову. Джерелом інформації про механічний рух населення є дані поточного обліку. Первинний статистичний облік провадять органи МВС під час прописування та виписування особи, яка заповнює талон до листка прибуття або вибуття. У талонах зазначаються демографічні характеристики (стать, вік, сімейний стан), та соціальні (місце народження, національність, освіта, місце роботи, громадянство, місце прописки, мета приїзду та строк). Окремо формулюється причина переїзду: зміна місця роботи, навчання, наслідки аварії на ЧАЕС, відпочинок, за родинними обставинами, відбування покарання, лікування, статус біженця, реабілітація та репатріація тощо. Подається також інформація про членів сім’ї (стать, дата та місце народження). Крім даних державної статистики, щодо мігрантів збирається інформація відомчою статистикою. Це поточні обстеження тимчасово вибулих (прибулих) з країн далекого зарубіжжя, які проводяться державними відділами паспортної та міграційно-реєстраційної роботи. А саме, збираються відомості щодо країни вибуття або прибуття та мети виїзду (приїзду).
Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого — сукупності мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать: валова міграція та сальдо міграції.
Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік:
ВМ = П + В.
Сальдо міграції характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного руху:
?м = П – В.
Широко використовують групування прибулих та вибулих за регіонами прибуття (вибуття), за їхньою освітою, національністю, а також за причиною в’їзду (виїзду). Так, за віком будується структурне групування (з п’ятирічним інтервалом) та типологічне, в якому виокремлюються групи осіб, молодших/старших працездатного віку та працездатного віку, а також група молоді (15—28 років). Подається статево-вікова структура сальдо міграції. На підставі відповідних групувань визначають відносні показники — частка прибулих (вибулих) у валовій міграції; частка вікової групи чи контингенту в сукупності прибулих або вибулих; частка окремої статі в сукупностях мігрантів; частка еміграційних потоків у певну країну або групу країн (країни Балтії, СНД, країни Європи, Америки, Азії, Африки та ін.). Розраховуються також співвідношення вибулих та прибулих у цілому та окремо за статево-віковими групами; співвідношення внутрішньо- та міжрегіональних міграційних потоків, а також чисельності мігрантів до близького та далекого зарубіжжя; співвідношення сальдо міграції чоловіків та жінок; сальдо міграції міського та сільського населення.
Окремо визначаються показники інтенсивності міграційних процесів, що подаються в промілле.
Загальні коефіцієнти міграції обчислюють щодо всього населення. Це коефіцієнти: прибуття і вибуття; рухомості (валової міграції) та механічного приросту.
Коефіцієнти прибуття і вибуття подаються відповідно в такому вигляді:
; .
Коефіцієнт рухомості (валової міграції) запишеться так:
або .
Коефіцієнт механічного приросту чисельності населення (‰ пункти) характеризує його інтенсивність і визначається так:
або .
Спеціальні коефіцієнти міграції визначаються для окремих контингентів або груп населення, наприклад окремо для чоловіків та жінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищує встановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міського населення.
Часткові коефіцієнти міграції визначаються окремо для кожної вікової групи мігрантів.
Розраховується також середній вік мігрантів у цілому та в межах статі, за видами поселень та видами міграції.
На підставі розподілів мігрантів за віком визначається абсолютна та відносна варіація віку прибулих і вибулих протягом року.
Останнім часом зазнала певних змін структура міграційних потоків. Зростає частка міждержавної міграції, особливо серед вибулих. Нині об’єктивно стає дедалі більше приводів для переміщень, а саме: повернення вимушених репатріантів та військовослужбовців на Батьківщину, поява біженців із місць воєнних дій або вибуття з екологічно забруднених територій. Водночас на міграцію впливає розвиток ринкових процесів — залучення іноземних інвестицій, налагодження міжнародного партнерства та комерційних зв’язків. У свою чергу переміщення впливають на демографічну ситуацію, а також на соціальне становище в країні.
12.5. Перспективні розрахунки населення
Завданням статистики населення є не лише аналіз існуючого демографічного стану чи процесу, а й моделювання таких станів і процесів. Моделюванням визначаються прогнозні значення чисельності та складу населення (перспективні розрахунки), а також реставруються втрачені дані далекого чи близького минулого (ретроспективні розрахунки).
Перспективні розрахунки — це обчислення очікуваної чисельності та статево-вікової структури населення певного регіону.
Залежно від широти регіону перспективні розрахунки можуть здійснюватись як для Земної кулі в цілому, так і для окремих континентів, країн, регіонів, етносів.
Розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові перспективні розрахунки населення.
Короткострокові — здійснюються, як правило, на міжпереписний період і стосуються чисельності й статево-вікового складу населення країни та її регіонів. Період упередження становить до п’яти років.
Середньострокові — здійснюються на перспективу тривалістю у 20—30 років, або іноді на 10- чи 15-річний період і стосуються лише загальної чисельності населення країни та її регіонів.
Довгострокові — здійснюються на перспективу, що дорівнює 50—100 рокам і стосуються лише загальної чисельності населення країни.
Перспективні розрахунки ґрунтуються на даних переписів населення, поточного обліку, а також теоретичних моделей імовірнісного характеру (таблиць смертності населення та плідності жінок). Проте ймовірності вмерти або народити чергову дитину не є сталими в часі. Короткострокові перспективні розрахунки виконуються за припущення, що зберігається існуючий постійний режим відтворення населення на період прогнозу. Середньо- та довгострокові розрахунки здійснюються за припущення змінного режиму відтворення.
Короткострокові перспективні розрахунки загальної чисельності населення країни (регіону) здійснюються коригуванням чисельності населення за матеріалами останнього перепису на природний та механічний приріст у міжпереписний період. Тоді чисельність населення на початок року обчислюватиметься так:
.
За умов збереження існуючої швидкості зміни чисельності населення протягом прогнозного періоду застосовується також формула
,
де — середньорічний коефіцієнт загального приросту населення, ‰; n — кількість років у прогнозному періоді. При цьому
.
Короткострокові перспективні розрахунки чисельності населення для окремих статево-вікових груп виконуються методом компонентів (вікових пересувань). Метод компонентів полягає в поступовому переміщенні населення кожної вікової групи до наступної групи множенням вихідної чисельності тієї чи іншої групи на ймовірність дожити до наступного року, притаманну кожному віку.
Такі розрахунки ґрунтуються на матеріалах останнього перепису населення й даних таблиць смертності та плідності.
Перспективна чисельність осіб кожної вікової групи визначається за формулою
,
де — чисельність населення х-вікової групи на момент останнього перепису, Px — коефіцієнт дожиття до наступного х + 1 віку за даними таблиці смертності для населення з постійним режимом відтворення.
Приклад перспективних розрахунків повікової чисельності населення методом компонентів наведено в табл. 12.3.
Таблиця 12.3
ФРАГМЕНТ ПЕРСПЕКТИВНИХ РОЗРАХУНКІВ ЧИСЕЛЬНОСТІ ХЛОПЧИКІВ УКРАЇНИ ЗА ДАНИМИ ОСТАННЬОГО ПЕРЕПИСУ
Вік, років
Табличний коефіцієнт дожиття, Px
Чисельність хлопчиків за даними перепису , осіб
Перспективна чисельність хлопчиків на початок наступного року, осіб




перший рік,
другий рік,

0
0,9956
370 680



1
0,9985
379 109
369 049


2
0,9991
397 772
378 540
368 495








Так, число хлопчиків, вік яких у перший рік після перепису досягне одного року, становило 369 049 осіб:
 = 370680 · 0,9956 = 369049;
на другий рік після перепису з числа народжених у рік перепису дворічного віку досягнуть 368495 осіб:
 = 369049 · 0,9985 = 368495.
Проте невизначеною залишається чисельність новонароджених для кожного прогнозованого періоду. Для її обчислення застосовують табличні (іноді фактичні) вікові коефіцієнти плідності жінок , а також дані останнього перепису населення про чисельність жінок дітородного віку у кожній х-віковій групі. Тоді чисельність усіх новонароджених у прогнозному році
.
На підставі загальної чисельності новонароджених можна визначити чисельність дівчаток та хлопчиків згідно з реальною статевою структурою новонароджених. Так, прогнозна чисельність новонароджених дівчаток
,
де ? — частка дівчаток серед усіх новонароджених. Тоді прогнозна чисельність новонароджених хлопчиків
.
Отже, розглянутий метод застосовується за умов незмін-ності режиму відтворення протягом періоду прогнозування. Таке припущення можливе тільки для короткострокових прогнозів.
Середньо- та довгострокові перспективні розрахунки мають ураховувати, з одного боку, існуючу тенденцію зміни чисельності населення, а з іншого — вплив окремих факторів інтенсивності природного руху та міграції.
Перша задача розв’язується побудовою моделі тренду, а друга — регресійної трендової моделі.
У разі спрощених розрахунків застосовуються такі трендові моделі: лінійна, якщо чисельність населення змінюється за арифметичною прогресією; експонента, якщо чисельність населення змінюється за геометричною прогресією; параболічна, якщо чисельність населення змінюється з поступовим скороченням ланцюгових абсолютних приростів із переходом до їх від’ємних значень.
Саме така тенденція зміни чисельності останнім часом спостерігається в Україні.
Коли йдеться про перспективні розрахунки, слід брати до уваги також вплив міграційних процесів, особливо в регіонах з високою рухливістю населення. Перспективні розрахунки з урахуванням впливу міграції виконуються в двох напрямках: для кожної вікової групи населення та для населення регіону в цілому.
Перспективна чисельність населення регіону в цілому
,
де — фактичний середньорічний темп зростання (скорочення) чисельності населення. Як бачимо, формулу виведено за припущення, що з усіх мігрантів лише одна половина братиме участь у процесі відтворення населення цього регіону, а друга — у регіоні входу мігрантів.
Урахування впливу міграції на чисельність та статево-вікову структуру прогнозного населення дуже важливе, оскільки міграційні потоки впливають на процеси відтворення населення, оновлення трудових ресурсів.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Які з наведених категорій використовуються при розрахунку балансу категорій населення:
1) тимчасово відсутнє населення;
2) наявне населення;
3) юридичне населення;
4) постійне населення;
5) тимчасово присутнє населення.
2. Які з наведених вікових контингентів населення слід обрати для обчислення коефіцієнта старіння та коефіцієнта демографічного навантаження особами, вік яких перевищив працездатний:
1) ;
2) ;
3) ;
4) ;
5) ;
6) .
3. Обчисліть загальний коефіцієнт смертності населення регіону, якщо відомо, що рівень смертності чоловіків становив 13,8‰, а жінок — 11,7‰, при цьому частка чоловіків у всьому населенні дорівнювала 47%.
4. Яких значень набуватимуть частки ( та ( при обчисленні коефіцієнта смертності немовлят, якщо відомі дані: кількість померлих на першому році життя — 195, у тому числі з народжених у поточному році — 156, а в попередньому — 39; кількість народжених у поточному році — 14112, у попередньому— 14505.
5. Які з наведених показників можна обчислити, коли відомо, що сума вікових коефіцієнтів плідності жінок з 5-річним інтервалом дорівнює 291,4‰ (обчисліть та інтерпретуйте результати):
1) ;
2) ;
3) ;
4) .
6. Визначіть коефіцієнти прибуття та механічного приросту населення, коли відомо, що коефіцієнт рухомості становить 29‰, а коефіцієнт вибуття 13‰.
7. Як за даними табл. 12.3 знайти чисельність хлопчиків, народжених у році перепису, які досягнуть 3-річного віку на третій рік після перепису?
8. Якою буде чисельність населення регіону через 8 років, якщо в поточному році вона становила 2,6 млн осіб, а її середньорічне скорочення дорівнювало — 2%?