Річ Посполита або Річ Посполита Обох Народів ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0" \o "Польська мова" пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów — HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0" \o "Республіка" республіка) — феодальна держава, яка складалася з HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B0" \o "Польща" Польського королівства та HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5" \o "Велике князівство Литовське" Великого Князівства Литовського. До неї входила більша частина сучасних білоруських і українських земель — HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0" \o "Галичина" Галичина, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F" \o "Поділля" Поділля, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8C" \o "Волинь" Волинь, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Брацлавське воєводство" Брацлавщина та HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Київське воєводство" Київщина.
Ця держава була утворена союзним договором у м.Любліні - HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%8F" \o "Люблінська унія" Люблінської унії HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1569" \o "1569" 1569 р. Закінчила своє існування під час третього поділу Польщі у HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1795" \o "1795" 1795 році.
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=1" \o "Редагувати секцію: Державний устрій" ред.] Державний устрій
Державний устрій Речі Посполитої оформився при королі HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B0" \o "Генріх Валуа" Генріхові Валуа ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1573" \o "1573" 1573 — HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1574" \o "1574" 1574). Державний устрій - республіка з виборним королем. Право голосу мала лише шляхта.
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=2" \o "Редагувати секцію: Парламентська влада" ред.] Парламентська влада
Найвищим законодавчим органом держави був з’їзд шляхти — HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B9%D0%BC" \o "Сейм" сейм або сойм, що обирав короля. В період між сеймами король управляв державою разом і за згодою з обраною сеймом Радою резидентів.
Під час прийняття рішень сеймом існувало право “ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%BC_%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BE" \o "Ліберум вето" ліберум вето” - кожний з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного рішення вимовивши слова "Не позвалям" (Не дозволяю).
3 другої половини HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/15_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" \o "15 століття" XV ст. в Польщі усталилася двопалатна структура сейму, який складався з двох ізб — сенаторів і послів; остання репрезентувала шляхту — виборців. На елекційних сеймах сенат засідав у великому королівському наметі, що звався шопою, а посли воєводств і земель — на майдані, оточеному ровом, так званому Колі. Присутня на HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F&action=edit&redlink=1" \o "Елекція (ще не написана)" елекції HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%82%D0%B0" \o "Шляхта" шляхта, участь якої у виборах не обмежувалася, збиралася в окремих наметах, поза Колом. Зокрема, від шляхти правобережних воєводств, враховуючи послів, присутніми на елекції HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1632" \o "1632" 1632 р. було 186 осіб.
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=3" \o "Редагувати секцію: Суб'єкти держави" ред.] Суб'єкти держави
HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5" \o "Велике князівство Литовське" Велике князівство Литовське зберігало певну автономію у складі Речі Посполитої (мало свої органи адміністративного управління, військо, фінанси, судочинство велося на основі HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82%D0%B8" \o "Литовські Статути" Литовських статутів).
Під час загострення боротьби магнатських угруповань за владу, феодали Речі Посполитої створювали HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F" \o "Конфедерація" конфедерації. Відкриті виступи HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Конфедерати (ще не написана)" конфедератів проти короля називалися HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%88&action=edit&redlink=1" \o "Рокош (ще не написана)" рокошами.
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=4" \o "Редагувати секцію: Населення і віра" ред.] Населення і віра
У ранній співдружності Речі Посполитої не було домінування HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D0%B8" \o "Поляки" поляків або католицької релігії. Увібравши в себе Україну і уклавши конфедерацію з Литвою етнічні поляки перестали бути більшістю. Співдружність складалася з переважно чотирьох націй: HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%86%D1%96" \o "Литовці" литовців, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D0%B8" \o "Поляки" поляків, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8" \o "Білоруси" білорусів та HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96" \o "Українці" українців. Мешканців HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%9A%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5" \o "Велике Князівство Литовське" Великого Князівства Литовського часом називали "литвинами", а білорусів одночасно з тим " HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8" \o "Русини" русинами", як і українців.
На час укладання HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%8F" \o "Люблінська унія" Люблінської Унії у 1569 р. загальна кількість населення складала 7 млн. чоловік з яких близько 4,5 млн. були етнічними поляків, 2 млн. русинів (українців і білорусів), 0,75 млн. литовців і 0,7 млн. євреїв. У 1618 році під час укладання Деулінське перемир'я 1618 кількість населення співдружності виросло разом з новими територіями сягнувши 11,5 млн. осіб з яких близько 4,5 млн. поляків, 3,5 млн. українців, 1,5 млн. білорусів, 0,75 млн. литовців, 0,75 млн. прусів, 0,5 млн. євреїв і 0,5 млн. лівонців. Втрачаючи території і населення під час кризи співдружності в HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1717" \o "1717" 1717 році населення складало вже 9 млн. (4,5 млн. поляків, 1,5 млн. українців, 1,2 млн. білорусів, 0,8 млн. литовців, 0,5 млн. євреїв, 0,5 млн. інших національностей.
До HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F" \o "Реформація" Реформації до HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%82%D0%B0" \o "Шляхта" шляхти належали як католики так і православні. Однак після завершення Реформації у 1540-х роках католицизм став все більше популярним серед шляхтичів, католицька церква набирала все більшої ваги в Польщі і шляхта стала практично виключно католицькою. Це, а також наростання з кожним поколінням HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F&action=edit&redlink=1" \o "Полонізація (ще не написана)" полонізації викликало протест у православної еліти і козаків.
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=5" \o "Редагувати секцію: Збройні сили" ред.] Збройні сили
Збройні сили Речі Посполитої складалися з HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B5_%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F" \o "Посполите рушення" посполитого рушення і HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%86%D1%8F%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE" \o "Кварцяне військо" кварцяного війська. Існували також власні, так звані надвірні, війська окремих HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%B0%D1%82" \o "Магнат" магнатів. Були рекрути (“вибранці”) з селян.
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=6" \o "Редагувати секцію: Війни та походи" ред.] Війни та походи
За правління HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD" \o "Баторій Стефан" Стефана Баторія, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%B3%D1%96%D0%B7%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4_%D0%86%D0%86%D0%86_%D0%92%D0%B0%D0%B7%D0%B0" \o "Сигізмунд ІІІ Ваза" Сігізмунда ІІІ, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_IV_%D0%92%D0%B0%D0%B7%D0%B0" \o "Владислав IV Ваза" Владислава IV, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD_II_%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80" \o "Ян II Казимир" Яна II Казимира, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD_III_%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9" \o "Ян III Собеський" Яна III Собеського, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D0%B3%D1%83%D1%81%D1%82_%D0%86%D0%86_%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BA" \o "Август ІІ Фрідерік" Августа II Річ Посполита вела безперервні війни проти HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%86%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Московське царство" Московської держави, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F" \o "Османська імперія" Османської імперії, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%8F" \o "Швеція" Швеції та багатьох інших країн HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0" \o "Європа" Європи.
З кінця HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/16_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" \o "16 століття" 16 століття у походах польського війська проти турків брали активну участь HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0" \o "Україна" українські HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B8" \o "Козаки" козаки, що іноді мало вирішальне значення для ходу війни (" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0" \o "Хотинська війна" Хотинська війна" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1621" \o "1621" 1621 року, " HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%96%D1%87" \o "Віденська відсіч" Віденська відсіч" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1683" \o "1683" 1683 року).
Наслідком численних воєн, що їх вела Річ Посполита було її ослаблення. В кінці HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/16_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" \o "16 століття" 16 — 2-й половині HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/17_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F" \o "17 століття" 17 століття в країні загострилися класові суперечності, набрали масового характеру антифеодальні виступи селян і ремісників. В Україні та Білорусі широко розгорнулася боротьба народних мас за соціальне та національне визволення (селянсько-козацькі повстання під проводом HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D1%88%D1%82%D0%BE%D1%84" \o "Косинський Криштоф" К.Косинського ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1591" \o "1591" 1591— HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1593" \o "1593" 1593), HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81" \o "Федорович Тарас" Т.Федоровича ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1630" \o "1630" 1630), HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BC%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD" \o "Сулима Іван" І.Сулими ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1635" \o "1635" 1635), HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%BE" \o "Скидан Карпо" К.Скидана ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1637" \o "1637" 1637), HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D1%96%D0%B2" \o "Острянин Яків" Я.Острянина ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1638" \o "1638" 1638) та ін.).
Внаслідок HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0" \o "Хмельниччина" Хмельниччини ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1648" \o "1648" 1648— HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1654" \o "1654" 1654) Лівобережна Україна приєдналася до Московської держави.
В кінці 17 ст. і особливо в першій половині 18 ст. Річ Посполита переживала глибоку внутрішню кризу: занепадала торгівля і ремесло, втрачала силу королівська влада, зміцнювалася влада магнатів, зростала феодальна анархія і безправ’я населення. Спроба молодої польської буржуазії та передових кіл шляхти реформувати державний устрій Речі Посполитої у 2-й половині 18 ст. зазнала протидії реакційної частини магнатів, яких ззовні підтримували HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F" \o "Росія" Росія, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D1%96%D1%8F" \o "Пруссія" Пруссія та HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B8" \o "Габсбурги" Габсбурги. Внаслідок трьох поділів ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1772" \o "1772" 1772, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1793" \o "1793" 1793 і HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1795" \o "1795" 1795) Річ Посполита припинила існування. Правобережну Україну та Білорусь було приєднано до Росії, Галичину — до володінь Габсбургів.
Мапи Речі Посполитої
[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0&action=edit&section=7" \o "Редагувати секцію: Джерела" ред.] Джерела
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm" \o "http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm" Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та р.Шуста. — К.: Генеза, 1993.
Рад. енциклопедія історії України. — К., 1971. — т. 3.
Днями сталася, без перебільшення, безпрецедентна для Польщі подія — партія влади «Право і справедливість» («ПіС») підписала так званий «стабілізаційний пакт» із невеликими партіями націоналістично-популістського характеру — «Самообороною» та «Лігою польських родин». Цей договір має розблокувати дії уряду прем'єр-міністра Казимира Марцинкевича й урегулювати непрості стосунки у новопосталій парламентській більшості, гарантувавши спокій спікерові Сейму, членам уряду та центральних державних установ, адже партії-підписанти зобов'язуються не брати участі в голосуваннях з приводу їх відкликання. Будь-які суттєві зміни в угоді можливі після тристоронніх консультацій та досягнення повного консенсусу на раді партійних провідників, що підписали угоду. Також сторони домовилися без взаємної згоди не підтримувати законодавчих ініціатив інших парламентських угруповань.
Як зазначила більшість польських аналітиків, реалізувався найгірший сценарій з усіх можливих. Адже планований «коаліціант» — близька до «ПіС» за духом велика центристська партія «Громадська платформа» — участі в єднанні не взяла. Що ж до дрібніших різношерстих союзників, то поляки побоюються їх політичної непередбачуваності. До того ж одним з організаторів підписання пакту став отець Ридзик, який представляє ультраправі кола Польщі, згуртовані навколо радіокомпанії «Радіо Марія».
Водночас підписання згаданої угоди стало колосальним успіхом брата-близнюка нового президента країни, лідера «ПіС» Ярослава Качинського, котрому вдалося напрочуд вдало провести весь непростий комплекс переговорів, обмеживши політичні апетити партнерів по коаліції до мінімуму. Тож партії «Право і справедливість» вдалося провести свою програму «безпечної», але «дешевої» держави з «соціальними» пріоритетами в розбудові «національних» вартостей.
Торги навколо тексту угоди тривали близько двох тижнів, а основним каталізатором підписання став ультиматум президента Леха Качинського: або підписання пакту, або дострокові парламентські вибори. Вкрай напружену ситуацію намагалися розрядити навіть представники вищого духовенства Польщі, звернувшись із листом-закликом про порозуміння.
Тож дрібніші партії у передчутті «прольоту над парламентським гніздом» вирішили виявити політичну мудрість і в інтересах польського народу (читай — у своїх власних) стабілізувати ситуацію, погодившись на підписання унікального пакета документів, що передбачає як «правила гри», так і весь комплекс законів із докорінної перебудови Польської Республіки. Так нарешті формально почався відлік побудови Четвертої Речі Посполитої, обіцяної братами Качинськими.
Журналістський бойкот
Щоправда, без скандалу не обійшлося — ображеною виявилася польська преса. Провідники партій Ярослав Качинський, Роман Гертих і Анджей Леппер підписали угоду за зачиненими дверима в присутності «своїх», провладних, журналістів із телеканалу «Трвам» та «Радіо Марія» і лише потім вирішили запросити «решту» ЗМІ на дубляж процедури. Відтак представники польських мас-медіа вирішили бойкотувати «вікопомну подію» й демонстративно вийшли з приміщення, поклавши мікрофони на підлогу.
Головний редактор газети «Жечпосполита» Гжегож Гауден наголосив, що це «неповага не лише до журналістів, а й до громадської думки». І зазначив, що «не пригадує подібної ситуації відтоді, як у Польщі скасували цензуру і запровадили вільні мас-медіа».
А головний редактор польської редакції «Ньюсуїк» Томаш Врублевський заявив, що цей факт лише демонструє «слабкість політиків, які так учинили». Адже, за його словами, «завжди вигідніше розмовляти з журналістами, котрі не ставлять запитань, ніж із тими, що мають сумніви», але подібні політики, як показує історія, «довго не витримують».
Гостра реакція преси також була зумовлена підсиленням контролю над польським медіа-ринком. Завдяки закону контролюючим органом стала Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, котра, за словами одного з лідерів опозиції Яна Рокіти, є «зборищем партійних функціонерів і довірених осіб Ярослава Качинського». Гучною подією стало закриття авторської сатиричної програми Яцека Федоровича на першому каналі польського телебачення. За добре відомим українським журналістам «збігом обставин», програму закрили після того, як ведучий не зрозумів «редакційний месидж» про потребу усунути іронічну пісню про братів-близнюків Качинських. Федорович анонсував програму минулої п'ятниці, пропонуючи піти «на зимові канікули впливовим політикам», а дві жінки, названі «близнючками», почали оспівувати планований відпочинок. До пісні були включені фрагменти виступів голови «ПіС» Ярослава Качинського.
Наразі керівництво каналу використовує для виправдання риторику про невисокий рівень програми та її низький рейтинг серед глядачів. Такі прийоми свого часу широко застосовувалися і в Україні...
Ловля злочинців у нічній тиші
За офіційною версією, підписання стабілізаційного пакту має врівноважувати ситуацію у Польщі впродовж року, фактично дозволивши урядові Казимира Марцинкевича докорінну перебудову держави. Серед невідкладних заходів планується створити Центральне антикорупційне бюро, а також Комісію правди і справедливості — постійну парламентську комісію, котра розслідуватиме гучні корупційні справи, пов'язані з посткомуністичним оточенням екс-президента Александра Кваснєвського, проводитиме майнову люстрацію польських державних чиновників і банківських управлінців. Вдихнути силу в систему парламентського слідства збираються шляхом збільшення повноважень, зокрема комісія оминатиме генпрокуратуру при допровадженні доказової бази.
Окремо стоїть закон про забезпечення спокою громадян, що отримав назву «Спокійний дім». Він у більш жорсткий спосіб забезпечуватиме як нічний сон поляків, так і денний порядок на вулицях. Це попри те, що в Польщі вже досить жорстко виконується заборона розпивати алкогольні напої на вулицях у невстановлених місцях — поліція безперестанку полює на зловмисників, котрими є переважно студенти та пенсіонери-шахісти, штрафуючи їх на пару сотень доларів.
Також планується створення цілодобових судів, які займатимуться розглядом справ про хуліганство. Збираються в Польщі ще й законодавчо обмежити затягування справ з боку адвокатів та свідків.
У пакеті — спецслужби, люстрація і не тільки
Після підписання пакту очікується поширення принципів люстрації на надзвичайних і повноважних послів, на керівний склад державних банків і важливих для держави комерційних установ. Також збираються люструвати журналістів, а всі особові справи публічних осіб планується зробити доступними для керівництва їхніх партій. Водночас обіцяно опублікувати прізвища всіх таємних співробітників комуністичних спецслужб Польщі.
Не менш важливим у підписаній угоді є зобов'язання не переманювати депутатів та обіцянка не висувати на посади до державних органів раніше засуджених осіб.
Планується зміна закону про нацбезпеку, зокрема його хочуть доповнити пунктом про енергетичну й економічну безпеку Польщі. Це передбачатиме зобов'язання польських спецслужб складати рапорти зі стратегічної оцінки всіх більш-менш важливих об'єктів приватизації для уряду й парламенту. Водночас планується розпуск нинішньої системи військових спецслужб і виокремлення з них розвідки та контррозвідки.
Окремо розглянуті питання, пов'язані з увічненням «місць національною пам'яті», — вони отримають окремий юридичний статус, переглянуть і реєстр наявних польських військових поховань за межами Польщі.
Величезну увагу владна коаліція збирається приділити соціальним питанням, зокрема запровадженню щорічної індексації пенсій, котра враховуватиме не лише з'їдене інфляцією, а й збільшення цін на товари й послуги.
Зокрема головною ознакою порозуміння є всеохопність досягнутих домовленостей. Адже вони стосуються всіх галузей функціонування держави, включно з суспільною мораллю і моніторингом мас-медіа, щоправда, без оргвисновків.
Масштабність змін дещо лякає, адже незабаром може постати справді цілком нова Польща, — загалом пакт містить близько 150 законопроектів, котрі заплановано ухвалити впродовж 2006 року. Наразі невідомо, як у комплексі виглядатиме вся перебудова, адже її треба ще й уписати в систему європейського законодавства.
Негативний резонанс
Украй негативна реакція на подію з боку другої за чисельністю фракції парламенту — «Громадянської платформи» — не забарилася. Зокрема, як заявив «Газеті виборчій» сенатор від «ГП» Стефан Несьоловський, «це пакт політичного параноїка і перестрашеного злочинця. Як можна втемну підписувати більше сотні законів? Бракує лише дописки: «роби завжди так, щоб був задоволений Ярослав Качинський».
«Стабілізаційний пакт» у Польщі було прийнято на тлі падіння симпатій населення до правлячої партії: якщо вірити соцопитуванню від фірми «OBOP», то, якби вибори відбувалися наприкінці січня, опозиційна «Громадянська платформа» отримала б 27% голосів, тоді як керівна нині партія братів Качинських «Право і справедливість» — 26%. Водночас 18% респондентів заявили, що участі в голосуванні не взяли б.
Більшість польських медійників також вкрай критично відгукуються про підписаний документ, зокрема «Газета виборча» назвала «стабілізаційний пакт» «ганьбою для польської політики», наголошуючи, що новоявлені союзники прагнутимуть обмежувати демократію в країні та виснажать державний бюджет. Впливова газета негативно оцінила спробу порозумітися, зазначаючи, що це Ярослав Качинський думає, ніби «контролює» Леппера і Гертиха, а насправді це вони його «тримають за горло», змушують реалізовувати «свої шалені проекти» і в такий спосіб «візьмуть за горло цілу Польщу». Утім тут слід пам'ятати, що найпалкіші критики політики братів Качинських згромаджені насамперед біля «Газети виборчої» і належать до лівоцентристського табору, а засновник і натхненник цього видання Адам Міхнік — проти спроби перебудови Польщі «у правому форматі».
Водночас газета «Жечпосполита», критикуючи урядове «нахабство» при підписанні пакту, бачить у цьому і чималий позитив. Адже нарешті скінчиться кількамісячний «хаос» і з'явиться шанс реалізувати урядову програму. «Жечпосполита» наголошує, що завдяки цьому партія-переможець не матиме більше «відмовок». Бо досі їй, мовляв, постійно «встромляли палиці в колеса».
* * *
Нам же залишається розмірковувати, чи не варто було і в Україні укласти якийсь «стабілізаційний пакт» одразу після перемоги Президента Ющенка. Щоб не було згаяно дорогоцінний час на реформи і поменше «встромляли палиць»...
Литовське Князівство
У XIV столітті – у часи політико-економічного та культурного занепаду України – почали підноситися її сусіди: Литва, Польща та Московська держава. Вони швидко розросталися, і їх, цілком природно, приваблювали українські землі, що поступово втратили свою могутність та політичний вплив. Крім православного митрополита, що виїхав у 1300 р., місто покинули багато бояр і найзаможніші купці. Протягом тривалого часу Київ навіть не мав свого князя. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом часу через чвари та конфлікти у Золотій Орді Україна постійно виявлялась на периферії політичних інтересів. Українські землі ніби чекали наступного завойовника. І найбільш наполегливим і успішним серед войовничих сусідів виявилось Велике князівство Литовське. Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.
У трагічному  XIII сторіччі, протягом якого Русь (потерпала) від усобиць та наскоків степовиків, Литва теж не уникла випробування. Прибалтійські землі потерпали від ударів Тевтонського ордену. У середині ХІІІ ст. князь Міндаугас (Міндовг) об'єднав войовничі язичницькі племена, щоб протистояти натиску німецьких хрестоносців. Із цієї боротьби литовці вийшли згуртованими і готовими не лише до оборони своєї землі, а й до завойовницьких походів. З 1236 по 1263 рік Міндаугас об'єднав литовські етнічні землі та заснував державу. У 1253 з політичних міркувань Міндаугас прийняв християнство і отримав корону з рук Папи Римського, день коронації – 6 червня – є тепер у Литві національним святом. А у 1340-х роках, під час правління його сина Міндаугаса Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям», вони вступили на українські землі. Оволодівши приблизно половиною територій Київської Русі, і розгромивши у восени 1362 там році татаро-монгольське військо у битві на річці Сині Води, литовці забезпечили новому державному утворенню стабільність та на деякий час убезпечили від зовнішніх зазіхань. Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.
Утверджувались на руських землях, литовські князі всіляко прагнули забезпечити собі підтримку та авторитет серед місцевого населення. Вони з повагою ставилися до місцевих традицій та звичаїв, а частково навіть переймали культуру Русі. Діловодство велося переважно давньоруською (українською) мовою, на багатьох важливих посадах залишалися місцеві урядовці. Про значний культурний вплив свідчить також той факт, що більшість литовських князів та (можновладців) приймали православну віру. Виявляючи повагу до місцевих порядків, литовці часто проголошували: «Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо». Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.
Річ посполита.
Хоч яким значним було утвердження литовців на Україні, більш тривалий, а подекуди визначальний вплив на долю українців мала справити експансія Польщі. Початок їй поклав HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/IIk1.htm" \l "%D0%9A%D0%90%D0%97%D0%98%D0%9C%D0%86%D0%A0%20%D0%86%D0%86%D0%86%20%D0%92%D0%95%D0%9B%D0%98%D0%9A%D0%98%D0%99" Казимир Великий (1320—1370), відновивши середньовічну польську монархію. За послаблення Галицького князівства на українські землі усе більше і більше поширювалися польські завоювання. Протягом понад двох десятиліть поляки у союзі з угорцями билися з литовцями, яких підтримувала більшість українців, за Галичину й Волинь. У 1349 р. в результаті вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Нарешті, у 1366 р., війна закінчилася польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині. Решта Волині лишалася за литовцями.
1375 р. у Львові було засновано католицьке архієпископство. Тим часом на Україні почали з'являтися монастирі, особливо францисканського та домініканського орденів. Вони обслуговували католицьке населення, чисельність якого швидко зростало. Це була польська, німецька, чеська та угорська шляхта, котра дістала землі в Галичині, а також німецькі городяни, запрошені польськими монархами для сприяння розвитку міст. Багато галицьких бояр перейняли віру польської шляхти, особливо після 1431 р., коли вони отримали рівний з поляками статус. До середини XV ст. після реорганізації Галичини в Руське воєводство, тобто провінцію Польського королівства, і впровадження тут латини як офіційної мови мало що в Галичині нагадувало про могутність і велич цих земель за князівських часів.
В кінці XIV століття Великий князь литовський HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/IIIja.htm" \l "%D0%AF%D0%93%D0%90%D0%99%D0%9B%D0%9E" Ягайло прийняв пропозицію поляків одружитись на польській королеві HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/IIIja.htm" \l "%D0%AF%D0%94%D0%92%D0%86%D0%93%D0%90" Ядвізі та об'єднати Польщу та Литву. Ягайло погодився на всі умови поляків: прийняв католицтво сам, а в 1378 охрестив в католицтво язичницьку Литву і уклав в 1385-86 рр. Кревську унію, яка передбачала входження Литовського князівства до складу Польського королівства.
Могутня литовська знать відмовилась визнавати втрату самостійності. Очолив опозицію представник династії Гедиміновичів Вітаутас. Протистояння вилилось у розрив Кревської унії, яка була поновлена лише в 1401 році на умовах рівноправності сторін. Таким чином Польща ти Литва утворили досить несподіване як на той час федеративне державне об'єднання. Однією з найголовніших історичних подій, що відбулася у той час стала HYPERLINK "http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/history/5707.html" Грюнвальдська битва, у якій об'єднані сили королівства Польського та Великого князівства Литовського розгромили армію Тевтонського ордена – давнього ворога Польщі Литви та Русі.
Проте і надалі протистояння між литовцями і поляками продовжувалось і фактично вилилось у боротьбу між руською (українською, білоруською) знаттю та прихильниками Польщі. Особливого загострення конфлікт набув у 1435 – 1440 рр. Лідером анти польського руху став молодший брат короля Ягайла — HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/IIIs_1.htm" \l "%D0%A1%D0%92%D0%98%D0%94%D0%A0%D0%98%D0%93%D0%90%D0%99%D0%9B%D0%9E" Свидригайло, якого, всупереч положенням унії, литовські та українські бояри обрали великим князем. До ХVI століття, не зважаючи на зростаючий польський вплив, литовській знаті зі змінним успіхом вдавалося відстоювати самобутність князівства та уникати намагань Польщі посилити унію та остаточно підкорити Литву польській короні.
За умов відносної стабільності, зокрема, на землях, підпорядкованих Литовському, міцнішає українська знать. Протягом першої половини – середини XVI століття нащадки руських князів поступово перебирають до своїх рук, звільняючись від впливу литовських урядників. Так, з 90-х років XV століття під їх руку(?) фактично переходить східне Поділля, де намісниками, а згодом і воєводами аж до початку XVII ст. були князі Четвертинські, Острозькі, Санґушки, Збаразькі. Також підіймається українська знать Луцька, Володимира, Кремінця. У Києві 1559 р. легендарний HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/IIo.htm" \l "%D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%A0%D0%9E%D0%97%D0%AC%D0%9A%D0%98%D0%99%20%D0%9A%D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%AF%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%9D-%D0%92%D0%90%D0%A1%D0%98%D0%9B%D0%AC" Василь (Костянтин) Острозький посідає місце київського воєводи і перебуває на ньому п'ятдесят років. Князi, кoтрi пiдписувaли aкт унiї, були щe нaдмiр дaлeкi вiд тiєї iнтeгрaцiї в Пoльську дeржaву. За короткий час вони стають настільки могутніми і впливовими, що уряд, король і сейм перетворюються для них на порожні слова. Між 1569 i 1648 рр. в сенаті засідала 21 особа вiд сeми княжиx рoдiв, що за чисeльнiстю аж ніяк не пoступaлoся представництву у Раді Вeликoгo князівства Литoвськoгo до унії. Роль української знаті в історії далеко не однозначна – з одного боку, у пору своєї найбільшої могутності українські князі виступали найпершими оборонцями українських земель, звичаїв, віри. З іншого, боку, втягнені у боротьбу за вольності і привілеї з польською шляхтою, багато хто з нащадків "намагалися видаватись більшими поляками, аніж поляки", чим нерідко зводили нанівець досягнення попередників.
Водночас, українці почували себе і найменш захищеними у польсько-литовському протистоянні. Вже в середині XV ст. стосунки між литовською та українською знаттю погіршилися. Після того як новий великий князь Казимир Ягеллонович провів ряд реформ, спрямованих на централізацію влади становище українських земель ставало усе більш непевним. У 1452 р. окупована литовськими військами Волинь була на польський зразок перетворена на звичайну провінцію (воєводство) під управлінням урядника великого князя. У 1471 р. подібна доля спіткала й Київ із прилеглими територіями.
На початку XVI ст. стало зрозумілим, що занепад Великого князівства Литовського невідворотній. У 1522 р. Москва відібрала у нього Чернігів і деякі прилеглі землі на північному сході України. У 1549 та 1552 рр. Литовці не змогли протистояти двом великим вторгненням татар. У 1562—1570 рр. криза досягла межі, коли Литва виявилась втягненою в нову HYPERLINK "http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/history/5270.html" Лівонську війну з Московським царством. Виснажені військовими витратами й опинившись перед загрозою московського вторгнення, литовці були змушені звернутися до Польщі по допомогу. Поляки готові були її надати, але за плату. Тепер головною умовою вони поставили об'єднати в одне політичне ціле Польщу з Литвою, яких до цих пір пов'язував спільний монарх, влада якого була далеко не абсолютною.
10 січня 1569 р., після кількох років суперечок і дебатів, у Любліні розпочався сейм польської та литовської шляхти. З перших же днів розгорнулася запекла дискусія між поляками та їх прихильниками і литовцями. Перші виступали за безумовну інкорпорацію князівства Литовського, другі – за федеративне об'єднання земель і рівну участь польської і литовської шляхти в державному управлінні. Переговорів, магнати Великого князівства на чолі з протестантом литовським князем Кшиштофом Радзивіллом та православним українським князем Костянтином Острозьким залишили їх. У відповідь на це поляки оголосили про приєднання Волині, Підляшшя та Києва до Польщі. Поляків підтримала дрібна шляхти цих земель, розраховуючи на розширення своїх прав. Це змусило норовистих магнатів повернутися за стіл переговорів, і 1 липня 1569 р. була укладена HYPERLINK "http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/history/5249.html" Люблінська унія, що передбачала утворення фактично нової федеративної держави – HYPERLINK "http://history.franko.lviv.ua/IIIr_1.htm" \l "%D0%A0%D0%86%D0%A7%20%D0%9F%D0%9E%D0%A1%D0%9F%D0%9E%D0%9B%D0%98%D0%A2%D0%90" Речі Посполитої (від "Республіка"). Річ Посполита мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Платою за відносну суверенність та самостійність, які зберігало занепале Велике князівство, стали Підляшшя, Волинь, Київщина та Брацлавщина, безпосереднє управління якими відходило до поляків.
Люблінська унія 1569 р. стала визначальною для української історії. Попри всі свої недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало сприятливі для українців умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільному та економічному житті, релігійних справах. Проте з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під загрозу саме існування українців етнічної спільноти. Про таку загрозу яскраво свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі.
Першим наслідком нового устрою стало покріпачення селян. Розвиток сільського господарства у Речі Посполитій пов'язаний із зростанням цін на збіжжя в Європі у другій половині XVI ст. Шляхта зайнялася підприємництвом і завела фільварки, призначені для виробництва хліба на продаж. Панщина була закріплена законодавчо ("Устава на волоки" 1557 р., Литовський статут 1529, 1566, 1588 рр.). Поступово селян позбавляли права власності на землю. Поступово збільшувався потік селян, що втікали від панщини у подніпровські степи – Дике поле, аби там, у постійній небезпеці татарських набігів облаштовувати власне господарство. По українським землям прокотилася низка селянських повстань. Вже у 1490—1492 рр. повстання під проводом Мухи охопило Молдавію, Буковину й Галичину. З другої половини XVI ст. покозачення селян набуло масових масштабів.
Релігійне життя
Потрапивши під владу Великого князівства Литовського, українці мали всі підстави для оптимізму щодо власної церкви. Литовська знать поступово переймала від своїх підданих православну віру, яка ще з часів Київської Русі являла собою взірець високої культури. А у 1458 р. великі князі литовські відновили митрополію в Києві. Але, дотримуючись тогочасної практики, великі князі, а згодом і королі польські, прибрали собі право покровительства, тобто змогли призначати православних єпископів і навіть самого митрополита. Таке нововведення швидко розхитало устрій православної церкви. Ще згубнішою була корупція, породжувана зверхністю світської влади. Парафіяльні священики поводилися часом так ганебно, що сучасники скаржилися, ніби серед них можна було зустріти самі лише «людські покидьки», які скоріше підуть до шинку, ніж до церкви. За таких умов з часом культурний вплив православ'я став досить обмеженим.
Завоювання турками Константинополя у 1453 р. поглибило інтелектуальний та культурний застій і позбавило православну церкву найбільш передового й надихаючого взірця. Тим часом поляки переживали період культурного розквіту. Реформація, впливи якої стали помітними в Речі Посполитій в середині XVI ст., значно оживила польське суспільство. Речі Посполитій, на відміну від більшості європейських країн, була притаманна відносна релігійна терпимість. Великою мірою це пояснювалося величезним впливом шляхти — непорушність її прав передбачала й те, що мали поважатися її релігійні погляди, навіть відмітні від прийнятих. Своїх послідовників серед 25—30 % шляхти знайшов кальвінізм. Проте одночасно посилення наприкінці XVI — на початку XVII ст. католицької реакції на протестантизм мало найбільш відчутні здобутки у Польщі. Великою мірою це було заслугою єзуїтів — цієї ударної сили Контрреформації, що з'явилася у Польщі в 1564 р. Під впливом Контрреформації колишня релігійна терпимість стала поступатися місцем фанатичному католицизмові.
Православ'я змогло прийняти своєрідний культурний виклик польського католицизму. Змагаючись із ворогом його ж методами, невелика купка українських православних магнатів засновували у своїх володіннях православні школи та друкарні. У 1568 р. Григорій Ходкевич надав притулок у своєму маєтку друкарю Івану Федорову. Найбільшим загальновизнаним покровителем православної церкви був «некоронований король України» — князь Костянтин Острозький, один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої.
В містах, де українці становили утискувану, але тісно згуртовану меншість, з'явилися нові поборники православ'я. На відміну від одинаків, подібних до можновладця Острозького, це були групи міщан, котрі об'єднувалися у так звані братства. Братства завоювали повагу й популярність, опікуючись вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безпроцентні позички. У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим були братства у Києві та Львові. Вони слугувало взірцем для інших братств, що виникали у Галичі, Рогатині, Стриї, Комарні, Ярославі, Холмі, Луцьку та Києві.
Прoблeмa рeлiгiйнoгo пoрoзумiння мiж прaвoслaвнoю i кaтoлицькoю кoнфeсiями нa тeрeнax Укрaїни виникла вжe нaприкiнцi XIV ст., кoли впeршe були oб’єднaнi пiд oдним дeржaвним дaxoм пoляки, литoвцi тa українці. Стосунки між православною і католицькою церквою лишалися вкрай напруженими від самого 1054 р. Ідея об'єднання церков (унії) постійно виникала у колах прибічників як католицизму православ'я, так і католицизму, але так і не була втілення в життя. Нового звучання дискусія набула у другій половині 16 ст. В 1577 р. великого розголосу набув трактат Пйотра Скарги «Про єдність Церкви Божої». Водночас єзуїти активно переконували українських магнатів підтримати ідею унії. Навіть князь Острозький оголосив, що в принципі згоден на об'єднання, а король Сигізмунд III використав увесь свій авторитет для сприяння цій справі. Як не дивно, безпосередній заклик до укладення унії надходив від православної сторони. У 1590 р. православний єпископ Львова Гедеон Балабан, розлючений безкінечними суперечками з братством, а ще більше – втручанням константинопольського патріарха, порушив питання про унію з Римом на таємній зустрічі православних єпископів у Белзі. Цими єпископами керували як власні інтереси, так і щира занепокоєність долею церкви. Вони були переконані, що високоавторитетна і добре організована католицька церква впровадить серед православних жаданий порядок та дисципліну. Також вони сподівалися, що внаслідок цього зросте престиж єпископів серед духовенства та мирян. Більше того, єпископи теж мали б вигоду від унії, бо, отримавши рівний з католицькими ієрархами статус, вони стали б членами впливового Сенату. Виходячи з цих очікувань, чотири православних єпископи погодилися у червні 1595 р. укласти між своєю церквою та Римом унію, провівши кілька таємних зустрічей з королівськими урядовцями, католицькими єпископами та папським нунцієм.
Коли розійшлася звістка про унію, православна громада вибухнула від обурення. Князь Острозький був особливо розлючений тим, в який спосіб її укладено. У широко розповсюдженому відкритому листі він оголосив чотирьох єпископів «вовками в овечій шкурі», які зрадили свою паству, й закликав віруючих до протесту.
Щоб розв'язати конфлікт, у 1596 р. в м. Бересті (Бресті) був скликаний церковний собор. Із самого початку стало очевидним, що сторони не можуть знайти спільної мови. Зрозумівши, що переговори не мали ніякого сенсу, прибічники унії публічно підтвердили свої наміри укласти її.
Українське суспільство розкололося навпіл. Те, що почалося як спроба об'єднати християнські церкви, закінчилося їхнім подальшим роздрібненням, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська. або греко-католицька. як її згодом стали називати. Суперечки навколо Берестейської унії породили небачену зливу полемічних писань і посприяли подальшому відродженню і розвитку православ'я. Як виявилося, цей період ніс не лише невдачі для українського суспільства: релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, а ворожнеча з поляками сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.
Кримське ханство
У той час поки литовська, польська та українська знать змагалися за владу та вплив, у південних степах текло своє життя. Споконвічну вотчину кочовиків освоїли татарські орди. Поступово осідаючи у Криму, особливо у степовій частині, татарські племена освоювались і ставали усе більш незалежними від Золотої Орди, яку роздирали внутрішні конфлікти. Кримські ставленики хана – еміри – поступово набували впливу і незалежності, і врешті одному з них, Хаджі-Гірею, вдалося у 1428-1430 рр. покласти початок власній Кримській державі. Хаджі-Гірей налагодив союзні відносини з русько-литовською державою. Користувався підтримкою Вільна деякий час також і його син та престолoнаступник Мeнглi-Гiрeй I (1466-1514).
У 1453 р. турки-османи захопили Візантію. У їх особі турки знайшли надійного союзника, і у 1 1454 р династія Гіреїв, яка утвердилась в Криму, визнала зверхність турецького султана. Проте кримські хани користувалися автономією не лише у внутрішньому у житті, а й у зовнішніх стосунках, зокрема з Моквою та Литовським князівством (пізніше Річчю Посполитою).
Для України першим наслідком такого небезпечного союзництва став напад татар на Поділля у 1474 р. Пізніше, у 1482 р. татари за намовлянням і за підтримки московського царя Івана III вони розорили Київ. Згодом набіги та походи татар на українські землі стали щорічними, а в оркемі роки стали повторюватися кількаразово. Під час вторгнення турецько-татарського війська у Галичину й на Поділля у 1498 р. в полон потрапили близько 100 тис. українців. Руйнівним татарським наскокам литовська та полльська влада не мала що протиставити. Найбільше загрожували татари прикордониим козацьким залогам.
Козаки від повідали взаємністю. Дрiбнi сутички пeрeрoстaли у бeзпeрeрвну пaртизaнську вiйну, щo прoявлялaсь спeршу в oргaнiзoвaниx пoгoняx зa тaтaрaми в Пoлe, a дaлi i в кaрaльниx пoxoдax вглиб тaтaрськoї тeритoрiї. Саме в сутичках із татарами почало формуватися військове вміння українського козацтва, що поступово стало однією з провідних політичних сил на Україні.