11. Визначення рівноважного обсягу національного виробництва у моделях мультиплікатора. Аналіз механізму мульти іплікатора
В основу кейнсіанської моделі покладено зв’язок між сукупними видатками та поточними доходами макроекономічних суб’єктів.
Основна макроекономічна тотожність розглядається в моделі як умова рівноваги на товарному ринку. У моделі вводяться поняття фактичних і запланованих видатків. Ці видатки можуть як відрізнятись, так і співпадати.
Фактичні видатки представляють собою витрати всіх макроекономічних суб’єктів на купівлю вітчизняних товарів і послуг, вони дорівнюють реальному обсягу виробництва (реальному ВВП).
Заплановані видатки – це сума, яку всі суб’єкти хотіли б витратити на вітчизняні товари і послуги. Сума запланованих видатків для кожного рівня сукупного доходу складає сукупний бажаний попит
Графік відображає встановлення рівноваги на товарних ринках.
Рівновага на товарних ринках досягається у точці , де функція запланованих видатків перетинається з лінією 450. Цій точці відповідає рівноважний обсяг сукупного доходу.
Основне завдання кейнсіанських моделей – визначити змінні, які зміщують криві запланованих видатків (сукупного попиту), спричиняючи коливання рівнів виробництва, у тому числі визначити, як діють інструменти, що застосовує уряд для згладжування циклічних коливань в економічній системі.
Багаторазове розширення або звуження обсягу випуску (реального доходу) під впливом зміни сукупного попиту отримало назву мультиплікативного ефекту (від лат. multiplico – помножую
Мультиплікативний ефект може викликатись не тільки додатковими інвестиціями але й зміною обсягу заощаджень При збільшенні інвестицій доход мультиплікативно зростає, при збільшенні заощаджень – скорочується.

12. Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика
Фіскальна (від лат. fiscus – кошик, державна скарбниця) або бюджетно-податкова політика – це вплив уряду на сукупний попит через зміну обсягу та структури державних видатків і системи оподаткування з метою подолання згубних наслідків циклічних коливань.
В залежності від того, яким чином використовує уряд ці важелі (інструменти) розрізняють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.
Дискреційна фіскальна політика – це свідоме маніпулювання податками і видатками з бюджету, за допомогою якого уряд може змінювати реальні обсяги виробництва і зайнятості, а також здійснювати контроль за розвитком інфляції, впливаючи на сукупний попит.
Недискреційна фіскальна політика – це природне пристосування економіки до фаз економічного циклу через дію автоматичних стабілізаторів, роль яких виконують прогресивна система оподаткування та соціальні трансферти, які автоматично змінюють свою величину.
Ця модель показує як впливає збільшення державних видатків на рівноважний обсяг випуску Другий інструмент дискреційної фіскальної політики – податки – діє опосередковано, причому різні види податків по-різному впливають на зміну сукупного доходу.
З введенням акордного податку функція споживання набуває вигляду .
Більш реальний варіант дискреційної податкової політики – із застосуванням пропорційних податків. На відміну від акордних податків, пропорційні податки встановлюються як ставка у процентах від рівня доходів. Об’єктом оподаткування є прибутки фірм і доходи населення.
Таким чином, застосування податків – менш ефективний інструмент фіскальної політики, ніж зміна обсягів і структури державних видатків.
13. Дефіцит державного бюджету та державний борг.
Бюджетний дефіцит виникає, коли в межах фінансового року сума видатків з державного бюджету перевищує надходження до бюджету.
Основним чинником, що впливає на величину дефіциту, є обсяг ВВП.

Ця модель показує зв’язок між станом бюджету і обсягом ВВП. При заданому рівні державних видатків і даній ставці оподаткування розмір бюджетного дефіциту або профіциту залежить від рівня сукупного доходу (ВВП).
Розроблені три концепції балансування державного бюджету: щорічного балансування, циклічного балансування і концепція функціональних фінансів.
Концепція щорічного балансування виходила з того, що бюджет обов’язково потрібно збалансувати; дефіцит допускався лише у періоди війн та стихійних лих, неврожаю, коли уряд був змушений позичати кошти; активна фіскальна політика не передбачена.
Концепція циклічного балансування бюджету передбачає проведення антициклічної фіскальної політики, спрямованої на згладжування циклічних коливань; балансування бюджету з врахуванням фаз циклу у довгостроковому періоді сприяє стабілізації економіки; ліквідує дефіцити і надлишки бюджету.
Концепція функціональних фінансів виходить з наявних пріоритетів держави у кожному періоді; головним завданням уряду вважає стабілізацію економіки, а не балансування бюджету; сучасний період є основною теоретичною базою для розробки фіскальної політики у багатьох країнах.
Значні первинні дефіцити бюджету ведуть до нагромадження державного боргу. чи зменшити рівень боргу:
14. Зайнятість та безробіття як явища ринкової економіки. Показники безробіття.
Все населення поділяється на дві групи: інституціональне та неінституціональне : .
До інституціонального населення відносять осіб, які ще не досягли працездатного віку, і тих, котрі вже вибули зі складу робочої сили у зв’язку з виходом на пенсію, а також тих, хто знаходяться в лікарнях і в тривалій ізоляції. Всі ці особи перебувають на утриманні держави або інших осіб. До неінституціонального населення відносять все працездатне населення.
В свою чергу неінституціональне населення поділяють на економічно неактивне та економічно активне : .
Економічно неактивне населення – це особи, які не працюють за наймом і не шукають роботу за наймом. Сюди відносять студентів, домогосподарок, а також підприємців і людей вільних професій, членів виробничих кооперативів.
Економічно активне населення – це та частина населення, яка формує ринок праці – зайняті найманою працею та безробітні :
.
Безробіття – це такий стан ринку, за якого пропонування праці перевищує попит на неї.
Рівень безробіття або норма безробіття вимірює частку безробітних у чисельності робочої сили: .
Показник норми безробіття широко використовується для визначення стану ринку праці, проте він має чимало недоліків. Насамперед він неточно відображає економічну ситуацію, оскільки не всі непрацюючі відносяться до безробітних, а лише зареєстровані, тобто, які виконують три умови МОП.
Деякі економісти вважають, що кращим показником використання робочої сили є коефіцієнт рівня занятості. Він обчислюється як відношення зайнятих до загальної чисельності населення .
15. Типи та форми безробіття. Наслідки безробіття.
Виділяють два основні типи безробіття: добровільне і вимушене.
Добровільне безробіття воно поширене серед людей низької кваліфікації або в країнах, де занадто високі податки на доходи, або може виникати через певні сімейні обставини. В залежності від причин розрізняють наступні форми добровільного безробіття: фрикційне, структурне, інституціональне.
Фрикційне безробіття виникає через особисті причини.
Структурне безробіття пов’язане зі змінами у структурі виробництва, спричиненими змінами у попиті або технологічними нововведеннями.
Інституціональне безробіття високі соціальні виплати безробітним, високі прогресивні ставки оподаткування доходів, недостатня інформація про наявність робочих місць ринку праці сприяють подовженню терміну влаштування на роботу, тим самим збільшується кількість безробітних.
Вимушене безробіття отримало назву циклічного, тому що воно породжується циклічними коливаннями економічного розвитку, досягаючи максимального рівня в періоди затяжної депресії.
Крім цих основних форм безробіття існують ще багато інших, які виділені за іншими критеріями – сезонне, молодіжне, технологічне, регіональне.
Розрізняють також приховане і відкрите безробіття. Приховане пов’язують з особами, що припинили пошук роботи. Відкрите безробіття охоплює тих індивідів, які зареєструвались на біржі праці.
Природний рівень безробіття визначається як частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, коли відсутнє циклічне безробіття.
Виділені чинники, які впливають на природний рівень безробіття: демографічний,втручання держави, загальне підвищення рівня життя.
Можна виділити моральні, соціальні та економічні наслідки безробіття
Закон Оукена можна виразити наступним рівнянням: .
Закон Оукена показує двосторонній процес: коли економіка входить фазу спаду, то безробіття зростає, а коли обсяг виробництва зростає, то безробіття зменшується.
16. Загальна характеристика економічних циклів. Теорії циклічного розвитку. Нециклічні коливання економічної динаміки.
Економічним циклом прийнято називати нерегулярно повторювані періоди розширення і згортання загальної економічної активності. Макроекономічні показники ділової активності по-різному реагують на фази циклу, в залежності від цього їх поділяють на проциклічні, протициклічні та ациклічні змінні.
Проциклічні змінні зростають у періоди піднесення і зменшуються в періоди спаду
Протициклічні змінні зростають у фазі спаду і спадають у фазі піднесення – запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття та рівень банкрутств.
Ациклічні змінні не пов’язані безпосередньо з економічним циклом, тому не реагують на нього
Одну з перших класифікацій дав М.І.Туган-Барановський, який об’єднав всі теорії економічних криз у три групи за сферами, в яких знаходять основні причини криз:
теорії суспільного виробництва
теорії суспільного обміну
теорії суспільного розподілу
Інша класифікація об’єднує всі теорії в дві групи:
екстернальні теорії, які шукають основні чинники коливань поза межами економічної системи
інтернальні теорії, які знаходять причини коливань всередині самої економічної системи
Ще одна класифікація поділяє сучасні теорії на:
детерміністські, які вважають цикли періодичними і невідворотними,
імпульсні, згідно з якими цикли спричиняються випадковими шоками.
За різними підходами виділяють також кейнсіанські теорії, неокласичні, неокейнсіанські та теорії реального бізнес-циклу.
До нециклічних коливань відноситься:
Сезонні коливання характерні для таких галузей, як будівництво та сільське господарство.
Структурні кризи мають складну будову, вони проявляються у формі енергетичної, сировинної, фінансової, екологічної, продовольчої криз.
На моделі зображено чотири фази – криза(рецесія), дисперсія(дно), пожвавлення та піднесення(пік)
17. Моделі економічного зростання екстенсивного типу у закритій економіці.
Головна мета розробки та дослідження моделей економічного зростання – з’ясувати найсуттєвіші джерела цього процесу, їх внесок у процес зростання. Неокейнсіанські моделі в основу кладуть один з основних компонентів сукупного попиту – інвестиції, які мультиплікативно збільшують реальний ВВП . Водночас у моделях прослідковується вплив на інвестиції зростання доходу через ефект акселератора.
Серед неокласичних моделей найбільш популярною стала модель американського економіста Р.Солоу, який показав взаємозв’язок заощаджень, нагромадження капіталу, величини робочої сили і науково-технічного прогресу та їх впливу на економічне зростання.
Об’єднавши на одному графіку функцію інвестицій і графік амортизації (рис. 10.2), бачимо, що на малих обсягах валові інвестиції перевищують суму амортизації, але в точці вони стають рівними амортизації. Отже, існує такий єдиний обсяг капіталу на одного працівника, де валові інвестиції і амортизація зрівноважуються, тут величини інвестицій вистачає лише на відновлення зношеного капіталу, чистих інвестицій немає, тобто на обсязі .
Обсяг капіталу на одного працівника, за якого інвестиції дорівнюють амортизації і не змінюються з перебігом часу, називають стаціонарним обсягом.
Рівняння визначає умову стійкого стану економіки з врахуванням зростання населення темпом : рівність середньодушових заощаджень і заощаджень, що йдуть на підтримку порогового рівня капіталу на одного працівника.
Залучення у виробництво додаткових працівників і додаткового капіталу забезпечує зростання загального обсягу ВВП, але не забезпечує підвищення рівня життя – це перший наслідок впливу зростання населення.
Другим наслідком є відмінності у рівнях добробуту населення різних країн. Третім наслідком зростання населення є зміна критерію для визначення Золотого правила.
Умова Золотого рівня нагромадження капіталу трансформується набуває вигляду: , або , де – чистий граничний продукт капіталу. У стаціонарному стані, що відповідає Золотому правилу, граничний продукт капіталу за відрахуванням норми амортизації дорівнює темпу зростання населення.
18. Науково-технічний прогрес як джерело інтенсивного типу економічного зростання. Новітні дослідження зростання.
Тепер, використовуючи базову модель Солоу, введемо третє джерело економічного зростання – науково-технічний прогрес.
Стійкий темп економічного зростання позначимо через і виражаються через темпи зростання внеску кожного чинника:
.
Технічний прогрес не може бути виміряний прямими показниками, його можна обчислити як залишок продуктивності після відрахування внеску капіталу і праці. Це – так званий залишок Солоу: .
Модель Солоу можна видозмінити таким чином, щоб вона враховувала, що технічний прогрес підвищує продуктивність праці.
На рис. 10.6
порогові інвестиції з врахуванням технічного прогресу представляє промінь, що виходить з початку координат, валові інвестиції перетинають порогові на рівні . На цьому рівні капітал на ефективного працівника і обсяг продукції на ефективного працівника є постійними – це стаціонарний стан, який визначає рівновагу економіки у довгостроковому періоді.
Науково-технічний прогрес не тільки забезпечує безперервне економічне зростання, але і безперервне зростання рівня життя, оскільки обсяг продукції на одного працюючого завдяки прогресу технології зростає.
У деяких новітніх дослідженнях економісти економісти намагаються відстежити як впливають на економічне зростання політичні та інституціальні чинники, як воно пов’язане з показниками, що вимірюють ступені політичної, громадянської та економічної свободи.
19. Попит на гроші та його види. Запасові теорії трансакційного попиту на гроші. Чинники трансакційного попиту.
Попит на гроші – це сума грошей, яку люди вважають доцільним мати у даних економічних умовах на певний момент часу.
Існують різні теоретичні концепції попиту на гроші, серед яких виділяють класичну, кейнсіанську та сучасні концепції.
Класична концепція розглядає лише попит для оплати угод або трансакційний (операційний) попит на гроші
Кейнсіанська теорія попиту на гроші отримала назву „теорія переваг ліквідності“. Кейнс розглядав два види попиту на гроші – трансакційний і спекулятивний. Він виділив три мотиви збереження готівкових грошей домогосподарствами:
трансакційний (операційний) мотив, тобто потреба у грошах для здійснення оплати угод (поточних операцій);
мотив перестороги – потреба у грошах для непередбачених витрат;
спекулятивний мотив – потреба мати гроші для збереження цінностей.
Трансакційний попитвиводиться з класичної моделі:
Реальний обсяг попиту на гроші () можна визначити таким чином:
Трансакційний попит на гроші пов’язаний з функціями грошей як засобу обігу та засобу платежу. Реальний попит на гроші для угод залежить від обсягу реального доходу ().
Попит за мотивом перестороги пов’язаний з непередбаченими змінами платежів та доходу. Щоб у випадку змін не брати позику або не продавати своє майно, ринкові агенти тримають деяку кількість готівки на руках як запас, що збільшує обсяг трансакційного попиту на гроші.
В цілому трансакційний попит, як вважали класики і Кейнс, не залежить від ставки проценту. Тому крива попиту для угод (в системі координат ) має вигляд вертикальної лінії
Сучасні теорії попиту на гроші поділяються на два напрямки:
теорії, які досліджують роль грошей як засобу обігу, називають теоріями операційного (трансакційного) попиту, або запасовими теоріями;
теорії, які зосереджують увагу на функції грошей як засобу нагромадження цінностей, отримали назву портфельних теорій.
Основними чинниками, які впливають на трансакційний попит, є ціна, величина ВВП, швидкість обігу грошей і номінальна процентна ставка.
У зв’язку з впливом першого чинника – ціни – розрізняють номінальний і реальний попит на гроші.
Другим важливим чинником, що впливає на реальний попит на гроші, є величина ВВП.
Третім важливим чинником є швидкість обігу грошей.
20. Портфельні теорії спекулятивного попиту на гроші.
Емпіричні дослідження виявляють на руках населення значно більші грошові залишки, ніж потрібні для оплати угод у нормальних масштабах. Це може означати, що є інші мотиви утримання грошей – вони нагромаджуються як фінансовий актив, що виконує функцію збереження вартості, поряд із акціями та облігаціями.
По-перше, гроші зберігаються як засіб нагромадження багатства тому, що вони забезпечують анонімність їх власників, чого не можна забезпечити, відкривши рахунок у банку. Друга причина – це недовіра до фінансових інститутів країни. Особливо вона проявляється у періоди фінансової нестабільності, коли існує загроза банкрутства комерційних банків чи інших фінансових посередників. По-третє, у періоди високої інфляції зарубіжна валюта може витісняти вітчизняну, тоді люди зберігають свої заощадження в іноземній валюті, купуючи її на „чорному ринку”, навіть якщо у державі немає вільного продажу інвалюти.
Коли гроші розглядаються економічними агентами як один з можливих фінансових активів для нагромадження багатства поряд з цінними паперами, виникає попит на гроші як активи. Цей попит пояснюють на основі „портфельних теорій”.
Формально портфель – це набір активів, не лише фінансових (гроші, облігації, акції), але й реальних (земля, нерухомість, золото і т.п.). Теорія портфелю виходить з того, що економічні агенти не схильні до ризику, тому вони намагаються не лише максимізувати доходність своїх активів, але й зменшити ризик від їх зберігання.
Один з особливих аспектів „теорії портфеля” – виділення спекулятивного мотиву, у зв’язку з чим попит на гроші як активи і називають спекулятивним попитом на гроші.
Відомо, що ціна активу з фіксованим доходом обернено залежить від процентної ставки: , де – ціна облігації; – фіксований доход на облігацію.
Отже, основним чинником, що впливає на спекулятивний попит на гроші, є ставка проценту. Між процентною ставкою і обсягом спекулятивного попиту на гроші існує обернений зв’язок.
Таким чином, якщо домогосподарства вибирають гроші як частину свого оптимального портфелю, то попит на гроші повинен залежати від загальної суми активів і очікуваних доходів від них. Тоді функція попиту на гроші модифікується. Її можна записати у такому вигляді:
,
де – переваги ліквідності; – реальний очікуваний доход від акцій;
– реальний очікуваний доход від облігацій; – очікуваний темп інфляції; – матеріальні активи.