Мета дослідження полягає у визначенні напрямків підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів в Україні та перспектив його розвитку на основі вивчення теоретичних та оцінки практичних аспектів обраної проблематики. Для досягнення поставленої мети потрібно виконати ряд завдань: дослідити організаційно-правові засади функціонування ринку цінних паперів; розкрити економічну сутність цінних паперів; проаналізувати інфраструктуру ринку цінних паперів; обгрунтувати етапи становлення та розвитку ринку цінних паперів; оцінити динаміку та ефективність основних показників функціонування ринку цінних паперів; проаналізувати структуру фондового ринку України; розкрити роль та визначити пріоритетні напрями державного регулювання в умовах суперечливості функціонування фондового ринку в України; обґрунтувати напрями підвищення ефективності функціонування фондового ринку України; дослідити та проаналізувати можливості використання зарубіжного досвіду для розвитку ринку цінних паперів в Україні. Об’єктом дослідження є ринок цінних паперів в Україні, а предметом – роль ринку цінних паперів у русі фінансових ресурсів в Україні. При виконанні дослідження були використані такі методи: аналітичний метод; статистичний метод; метод синтезу; метод абстрагування; метод індукції; метод дедукції; економіко-математичне моделювання. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ Організаційно-правові засади функціонування ринку цінних паперів Ринок цінних паперів – це сегмент фінансового ринку, що охоплює грошовий ринок та ринок капіталів і за допомогою особливого типу інструментів – цінного паперу – забезпечує акумуляцію, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів. На відміну від інструментів кредитного ринку, які жорстко регламентують взаємовідносини позичальника і кредитора, інструменти ринку цінних паперів мобільні й можуть вільно продаватися, купуватися чи бути об'єктом суспільних відносин (успадковуватися, даруватися тощо). На рис.1.1 зображено місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку [25, c.5].
Рис.1.1. Місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку Синонімом поняття «ринок цінних паперів» є поняття «фондовий ринок». Згідно з Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні «ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин» [3]. До основних факторів виникнення і становлення РЦП належать: формування держав; розвиток міжнародної торгівлі; первісне нагромадження капіталу; промислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке перевищувало споживання і було джерелом накопичення значних фінансових активів; розвиток організаційних форм суспільного виробництва. Активний фондовий ринок, що ефективно регулюється, є одним з найважливіших факторів у розвитку економіки країни, бо править могутнім засобом для залучення капіталу до провідних галузей індустрії, як з боку внутрішніх так і іноземних інвесторів. В Україні становлення фондового ринку почалося фактично у 1991 році з прийняттям Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". А 23.02.2006 він був перевиданий у новій редакції. Цей Закон, а також ряд наступних законодавчих актів: Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та інші нормативно-правові акти створили необхідні правові передумови для виникнення ринку цінних паперів в Україні. Подібно до фінансового ринку, ринок цінних паперів можна умовно поділити на ряд частин – секторів (табл.1.1). Таблиця 1.1 Сектори ринку цінних паперів Критерії класифікації Сектори ринку
1.Спосіб розміщення цінних паперів ( первинний ринок; ( вторинний ринок
2.Cпосіб організації торгівлі цінними паперами ( біржовий ринок; ( позабіржовий ринок;
3.Територіальна характеристика обігу цінних паперів ( регіональний ринок цінних паперів; ( національний ринок цінних паперів; ( міжнародний ринок цінних паперів
Первинним ринком називають ринок, на якому фінансові активи з'являються і пропонуються вперше. Вторинний ринок пов'язується з обігом (продажем, перепродажем) розміщених попередньо активів публічним чи приватним шляхом. Первинний ринок ринок цінних паперів асоціюється не тільки з початковою емісією, тобто з емісією № 1, а й з наступними (з № 2 і далі). В результаті інвестори стають першими власниками паперів нових випусків, серій і номерів. Роль вторинного ринку є провідною для оцінки інвестиційної привабливості активів, що пропонуються потенційним інвесторам. Вторинний ринок виконує, щонайменше, дві функції: а) зводить продавця активів з їх покупцем; б) стабілізує ціни на активи, врівноважуючи попит і пропозицію. Саме на вторинному ринку активи набувають форми товару. Реалізація зазначених двох функцій забезпечує ліквідність ринку в цілому і окремих фінансових активів, тим самим підтримуючи належний рівень довіри між учасниками угод (на первинному ринку початкове розміщення активів без стійкої фінансової історії емітента є лакмусовою спробою оцінки сприйняття інвесторами нової пропозиції, і тому про об'єктивність цінової характеристики без результатів котирувань на вторинному ринку говорити не доводиться). В організації біржової торгівлі в останні роки відбуваються значні зміни, спричинені технологічними інноваціями, зокрема поширенням Інтернету. Біржі інтернаціоналізуються на основі використання електронних систем обслуговування клієнтів через віддалені термінали. Позабіржовий ринок диференціюється на торговельно-інформаційні системи (ТІСи) і сферу стихійного "вуличного" ринку. ТІСи являють собою систему обміну котирувальною інформацією між фінансовими посередниками, сприйняття якої трансформується в торговельні угоди. На стихійному ринку ціни визначаються шляхом переговорів між контракторами і коливаються залежно від їх переговорної позиції. Позабіржовий ринок є екстериторіальним у просторі і практично не має часових обмежень. В Україні функціонує один ТІС як аналог позабіржових майданчиків – Перша фондова торговельна система (ПФТС) [13, c.32]. Біржовий ринок в усьому світі є більш дорогим, більш престижним і символізує певний рівень ліквідності внаслідок наявності жорстких лістингових вимог на право котирування в стаціонарному місці. З урахуванням територій, на яких розміщуються цінні папери, ринки поділяються також на регіональні, національні, міжнародні. Ця класифікація розкриває операційну ємність надання і користування фінансовими послугами у просторі. В умовах глобалізації національна приналежність економіки стає підпорядкованим, а не визначальним чиннником розвитку. Тенденції інтеграції фінансових ринків спонукають до їх екстериторіального функціонування. Екстериторіальним є поняття "євроринок" – наднаціональне самоорганізоване утворення з вільним переміщенням капіталів, матеріальних ресурсів і робочої сили. Перелік основних учасників ринку цінних паперів та їх основні цілі представлені в таблиці 1.2. Таблиця 1.2 Основні цілі суб'єктів фондового ринку Суб'єкти ринку Основні цілі суб'єктів ринку
Емітенти отримання доходу від емісії цінних паперів
Інвестори в цінні папери отримання доходу від вкладених коштів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів
Саморегулівні організації здійснення професійної діяльності, розвиток інфраструктури фінансового ринку, підтримка високих професійних стандартів
Споживачі отримання додаткового джерела фінансування
Постачальники: домогосподарства портфельні інвестори стратегічні інвестори інституційні інвестори збереження і нагромадження заощаджень; збільшення капіталу; збільшення вартості портфеля цінних паперів (банки, інвестиційні фонди, страхові компанії); контроль над підприємством з метою отримання прибутку від його діяльності отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів
Торгівці отримання прибутку від діяльності з цінними паперами
Організації,що обслуговують ринок одержання прибутку від надання платних послуг споживачам, постачальникам і торгівцям
Органи, що регулюють діяльність учасників цілі некомерційного характеру, пов'язані зі встановленням «правил гри» та наглядом за їх виконанням
Загальні принципи функціонування організованого фондового ринку представлені на рис. 1.2.
Рис. 1.2 Загальні принципи функціонування організованого фондового ринку Принцип цілісності забезпечується єдиним місцем котирування, яким є УФБ, єдиним Центральним депозитарієм цінних паперів і єдиним Кліринговим банком, які забезпечують функціонування системи електронного обігу цінних паперів і проведення торгів акціями, облігаціями тощо. Принцип упорядкованості передбачає наявність «правил гри» на ринку та контролю за їх виконанням. Прозорість, як принцип, потребує і забезпечує регулярну інформацію про діяльність емітента та курсу його цінних паперів шляхом публікації її в офіційному виданні УФБ. Рівні можливості для всіх учасників ринку забезпечать здорову конкуренцію на ринку. Збалансованість на ринку передбачає відповідність у розвитку всіх секторів ринку [6, c.321]. В останні десятиріччя поширилася така форма зміни стратегії фінансування підприємницького розвитку і врегулювання фінансових відносин між учасниками ринку, як сек'юритизація активів – заміщення традиційного банківського кредитування емісією нових цінних паперів, що вільно обертаються на вторинних торгах. Зазначена модель взаємовідносин історично сформувалася в СІЛА, а згодом почала застосовуватись і в інших країнах. У "Новому курсі" Ф.Рузвельта була проголошена фактично кейнсіанська лінія державної підтримки фондового ринку як основи інвестиційного процесу. З того часу традиції і практика використання фондового ринку як фінансового джерела підживлення економіки по праву називаються американськими, що мають міжнародне (глобальне) застосування. У сучасних умовах мобілізація необхідних фінансових ресурсів за допомогою ринку цінних паперів є одним з пріоритетних напрямків ринкового реформування економіки України. Затребуваність фондових інструментів для залучення і запозичення капіталу пояснюється не тільки постійною напругою при формуванні бюджетних коштів держави, а й зростанням ділової активності в корпоративному секторі, підвищенням фінансової культури індивідуальних і колективних учасників ринку. Функціонування ринку цінних паперів орієнтовано, насамперед, на реалізацію таких завдань: надходження інвестицій до реального сектора економіки; створення більш дешевого, ніж банківські кредити, джерела фінансування розвитку підприємств, організацій і установ; створення системи фінансових інструментів для залучення коштів населення; забезпечення повноцінної інтеграції вітчизняного фондового ринку в міжнародний кругообіг капіталу. Зазначені завдання випливають в процесі реалізації базових принципів розвитку фондового ринку, таких, як прозорість, надійність, ліквідність, що зафіксовані в "Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України" (затверджена Постановою Верховної Ради України у вересні 1995 р.). Отже, слід підкреслити, що ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин. Інструменти ринку цінних паперів Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. У правовій системі США категорію «цінні папери» у звичному для вітчизняної цивілістики значенні до середини ХIХ століття позначав термін «securiti for money», що охоплював боргові (а згодом й інші) документи, а в сучасному цивільному обороті США – «securiti». Його застосування має на меті позначати підвищений ступінь їх безпеки для інвесторів (з погляду гарантованості повернення капіталовкладень) порівняно з іншими різновидами боргових і інвестиційних інструментів, що використовуються в кредитно-фінансовій сфері і цивільному обороті США [27, c.17]. Розглянемо фундаментальні властивості цінних паперів: ринковість – це здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, бути самостійним платіжним засобом, а також об'єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо). дохідність – це властивість цінних паперів бути засобом збереження і нагромадження багатства. ризикованість – це властивість цінних паперів завдавати їх власникам грошових витрат через зменшення своєї дохідності з різних причин. ліквідність – це властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих витрат для власника. спекулятивність – це можливість цінних паперів стати об'єктом спекуляції. стандартність – по-перше, це відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і в дематеріалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, це однаковість правових наслідків для суб'єктів ринку щодо операцій із цінними паперами окремих груп і видів [25, c.13]. Класифікацію цінних паперів можна бачити в таблиці 1.3. Таблиця 1.3 Класифікація цінних паперів Ознака класифікації Види цінних паперів
Економічна природа Відносини власності – акція Кредитні відносини – облігація, вексель
Фіксація дохідності З фіксованим доходом – привілейована акція, облігація, вексель,казначейські зобов’язання З плаваючою ставкою доходу – облігація з плаваючим відсотком З доходом, що залежить від розміру прибутку – акція, інвестиційний сертифікат
Порядок відзиву Відзивні Невідзивні
Передання майнових прав На пред’явника – облігація на пред’явника, акція на пред’явника Перевідні – перевідна облігація, перевідний вексель Іменні – закладна, іменна акція, акредетив
Терміновість погашення Короткотермінові – до одного року Середньотермінові – 1-5 років Довготермінові – понад 5 років Безтермінові
Порядок виконання терміну погашення Термінові Термін за пред’явленням
Згідно з Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок» в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться: а) акції; б) інвестиційні сертифікати; в) сертифікати ФОН; 2) боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі; 3) іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; 4) приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду; 5) похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів; 6) товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах [1]. Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування. Акціонерне товариство розміщує акції двох типів – прості та привілейовані. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права. Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Облігація – цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації. Відсоткові облігації – облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів. Цільові облігації – облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій. Дисконтні облігації – облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією. Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом. До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством. Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України. Облігації внутрішніх державних позик України – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Цільові облігації внутрішніх державних позик України – облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Облігації зовнішніх державних позик України – державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Казначейське зобов'язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді. Ощадний (депозитний) сертифікат – цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Депозитне свідоцтво – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають змогу доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстрати у вигляді депозитних свідоцтв. Ф'ючерс – також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Опціон – це угода між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх [23]. Отже, цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів. 1.3 Інфраструктура ринку цінних паперів Інфраструктура РЦП об'єднує депозитарні установи, зберігачів та реєстраторів, фондові біржі, торговельно-інформаційні системи, саморегулівні організації, центри сертифікатних аукціонів, аудиторські та консалтингові компанії, центри підготовки фахівців фондового ринку. Депозитарна діяльність – це надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску; відкриття та ведення рахунків у цінних паперах; обслуговування операцій за цими рахунками (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Національна депозитарна система складається з двох рівнів: зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів (нижній рівень); Національний Депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів (вищий рівень). Обслуговування депозитарної діяльності щодо державних цінних паперів здійснює НБУ [25, c.54]. В економічній літературі переважно виділяють чотири основних суб'єкта (учасника) фондового ринку: емітенти – це ті, хто здійснює емісію, установлену законодавством послідовність дій щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. Це переважно держава, комерційні підприємства чи організації; інвестори – громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування. На фондовому ринку діють індивідуальні інвестори – це інвестори, які є фізичними особами і становлять переважну групу учасників, та інституційні інвестори, що є кредитно-фінансовими інститутами, які свої власні активи, а також активи своїх клієнтів вкладають в цінні папери. На фондовому ринку найбільш активними інституційними інвесторами є комерційні банки, пенсійні фонди, інвестиційні і страхові компанії, що постійно продають і купують цінні папери і тим самим сприяють забезпеченню ліквідності ринку; менш активними є промислові і торговельні підприємства; фондові посередники – це фінансові організації, що надають посередницькі послуги у процесі здійснення операцій із цінними паперами (брокерські, дилерські контори, саморегулівні організації тощо); організації, що обслуговують ринок цінних паперів – організації, які виконують всі інші функції на ринку цінних паперів, крім функції купівлі-продажу цих цінних паперів: фондові біржі, розрахункові центри, реєстратори та ін. Професійна діяльність на фондовому ринку – діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством [1]. Інфраструктура ринку, як і сам ринок цінних паперів, динамічна система, функції і завдання якої безперервно розширяються і змінюються відповідно до основних тенденцій розвитку світових та національних ринків цінних паперів, змін настроїв і побажань основних суб'єктів ринку – емітентів та інвесторів. І все ж залишаються основні функції, які виконує інфраструктура ринку цінних паперів. На основі синтезу різних функціональних властивостей інфраструктури та з огляду на цільове спрямування інфраструктури ринку ЦП виділяємо такі її основні функції: посередницьку – забезпечення взаємодії емітентів та інвесторів, опосередкування обігу цінних паперів на ринку; організаційну – створення умов для торгівлі цінними паперами; технічну – забезпечення всіх технічних моментів, що виникають у процесі здійснення операцій із цінними паперами; інформаційну – налагодження прозорого інформаційного простору для функціонування ринку. При детальнішому аналізі функцій інфраструктури відзначаємо, що їхня реалізація можлива через спільну діяльність елементів, які її формують. Зокрема, у межах окремої країни цілісність ринку має забезпечуватись наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку [26, c.364]. Забезпечення безперервності інвестиційного процесу та створення надійного ліквідного ринку цінних паперів здійснюється через взаємодію фінансових посередників, фондових бірж та інших елементів системи. Рейтингові агенції, інформаційно-аналітичні системи, консалтингові та маркетингові компанії спільно з іншими підсистемами інфраструктури повинні забезпечувати дієве розповсюдження інформації про цінні папери, учасників ринку та ризики, пов'язані з інвестуванням. Контрольованість ринку цінних паперів – це одне з пріоритетних завдань технічної підсистеми інфраструктури (депозитаріїв, зберігачів, реєстраторів), котра веде облік і контроль за обігом цінних паперів на ринку. Зокрема, «особові рахунки і журнали мають реквізити, що уможливлюють не тільки констатацію, а й контроль за станом фондового ринку. Під контролем реєстратора перебувають такі дії емітента, як випуск цінних паперів, їх розміщення, анулювання й викуп, виплата доходів, передача паперів у заставу» [17, c.88]. Захист та представництво інтересів інвесторів здійснюють інститути спільного інвестування. Приймаючи інвестиційні рішення в рамках, наперед визначених і обговорених, інституційні інвестори тим самим оберігають дрібного інвестора від ризику прийняття неправильного рішення [24]. Дослідження інфраструктури ринку цінних паперів з точки зору основних завдань, які вона покликана виконувати, дозволило виділити такі положення: 1. Формування інфраструктури ринку цінних паперів зумовлене самим розвитком та вдосконаленням цього ринку. Отже, основне її завдання – обслуговувати інтереси учасників ринку цінних паперів, а також забезпечувати: виконання угод із цінними паперами і похідними інструментами з мінімальним ризиком; здійснювати поставки фондових інструментів покупцю чи його довіреній особі з перереєстрацією прав власності в обумовлений термін; своєчасну оплату поставлених цінних паперів; відповідальне зберігання й облік цінних паперів; підготовку і надання інформації про стан фондового ринку; управління активами різних клієнтів [14, c.309]. 2. З позиції впливу на ефективність функціонування ринку цінних паперів його інфраструктура повинна забезпечувати два головних взаємопов'язаних завдання: зменшення витрат щодо обігу цінних паперів; зменшення і розподіл ризиків між учасниками ринку [15, c.122]. Отже, ми дійшли до висновку, що активний ринок цінних паперів, що ефективно регулюється, є одним з найважливіших факторів у розвитку економіки країни, бо править могутнім засобом для залучення капіталу до провідних галузей індустрії, як з боку внутрішніх так і іноземних інвесторів. Головною метою процесу формування і розвитку ринку цінних паперів є не фінансові операції у сфері перерозподілу власності чи покриття дефіциту бюджету, а створення сполучної ланки між фінансовим і реальним секторами економіки, забезпечення ринкового механізму стимулювання інвестиційної і кредитної діяльності для сталого економічного росту. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА РОЛІ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У РУСІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ 2.1 Особливості становлення та розвитку ринку цінних паперів в Україні Короткий ретроспективний огляд становлення фондового ринку України дозволяє виділити декілька етапів його розвитку. Початковий – припадає на першу половину 90-х рр. Характерною особливістю цього періоду можна вважати формування базових юридичних основ фондового ринку і створення інституційних передумов його подальшого розвитку. Серед найважливіших законодавчих актів, які мали революційний вплив на становлення національного фондового ринку, слід відмітити Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" (1991 р.), "Про господарські товариства" (1991 р ), "Про приватизацію майна державних підприємств" (1992 р.), "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (1992 р.). Заснування Української фондової біржі (точніше – її відродження, оскільки УФБ функціонувала як Київська фондова біржа до 1917 р.) знаменувало створення організованого вторинного ринку цінних паперів. Окремі універсальні біржі також мали спеціалізовані фондові секції. Розвиток вітчизняного фондового ринку поряд зі становленням банківської і небанківської систем супроводжувався появою перших акціонерних товариств, інвестиційних структур, страхових компаній. Однак в цілому до набуття чинності Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" (17.03.1993 р.) і Указу Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії" (19.02.1994 р.) інфраструктура ринку розвивалася хаотично, з елементами волюнтаризму. Темпи приватизації були вкрай низькими. Крім того, потребувала розробки система обліку і реєстрації прав власності на цінні папери. Регулювання фондового ринку характеризувалося фрагментарним впливом різних органів державної влади. Другий етап умовно веде відлік з другої половини 1994 р. до обвалу фінансового ринку у серпні 1998 р. З цього часу відмічається зростання темпів ринкових перетворень, зміни в ідеології державного управління фондовим ринком та початок його самоорганізації. Вищезгадані Указ Президента і Декрет Кабінету Міністрів України стимулювали легалізовану появу інвестиційних фондів, компаній, трастів як основних операторів фондового ринку. Інституційна структура ринку все більш диференціювалася і насичувалася пропорційно збільшенню числа фінансових посередників. Довірчі товариства своєю діяльністю виокремили спектр представницьких послуг як автономний поряд з комерційними пропозиціями інших фінансових організацій. У червні 1995 р. створюється Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) як центральний державний орган по регулюванню і координації розвитку ринку цінних паперів, більш чітко розподіляються повноваження в цій сфері серед інших міністерств і відомств. Удосконалюється законодавче забезпечення фондового ринку. Верховна Рада у вересні 1995 р. затвердила "Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України", де визначилися фундаментальні положення його перспективного генезису. Захист прав і законних інтересів учасників ринку як основний зміст роботи ДКЦПФР посилився через подальше поглиблення юридичних основ розвитку ринку, застосування превентивних заходів щодо порушень і ситуативного моніторингу за фондовими операціями. В цей період ухвалено Закони України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (30.10.1996 p.), "Про національну депозитарну систему і електронний обіг цінних паперів" (10.12.1997 p.), внесено зміни і доповнення до діючих нормативних актів. У докризовий період спостерігався досить динамічний, хоча й асинхронний розвиток окремих секторів фондового ринку. Ринок акцій завдяки прогресу в акціонуванні державних підприємств став домінуючим і до кінця 1998 р. досяг обсягу зареєстрованих емісій в 12,2 млрд. грн. У 1997 р. відмічався сплеск портфельного інвестування, в тому числі міжнародного. Поширилися вексельні угоди (хоча не завжди з прозорими намірами), почали проводитися операції хеджування ризиків за допомогою опціонів і ф'ючерсів. Об'єктивна необхідність розвитку інфраструктури ринку цінних паперів спричинила створення депозитарно-клірингових і реєстраторських спеціалізованих установ. Форсована поява останніх призвела до того, що на середину 1998 р. облік прав власності на іменні цінні папери здійснювали більше 400 реєстраторів, які об'єдналися в одну з перших саморегулівних організацій – Професійну асоціацію реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД). Характерною особливістю "філософії" фінансової поведінки на ринку цінних паперів протягом перших двох етапів було безсумнівно завищене інвестиційне очікування індивідуальних інвесторів з одночасними спекулятивними намірами інституційних учасників і емітентів. Обвал фінансового, в тому числі і фондового, ринку у серпні 1998 р. припинив ейфорію фінансових спекуляцій. Державні цінні папери дискредитували себе як інструмент запозичення. Тимчасово були заборонені операції з деривативами. Корпоративні цінні папери катастрофічно втрачали свою вартість, вторинний ринок акцій наприкінці 1998 р. ледве жеврів. Третій етап розвитку фондового ринку України датується початком 1999 р. Першочергової важливості набувають заходи по забезпеченню прозорості ринку в післякризовий період. Основна діяльність ДКЦПФР і саморегулівних організацій спрямовується на поглиблення захисту прав інвесторів, особливо дрібних, посилення важелів державного регулювання ринку, забезпечення необхідного інфраструктурного середовища і фахової підготовки професійних учасників фондових трансакцій. Підвищуються вимоги щодо стандартів розкриття інформації про наміри емітентів, торговців, а також надання звітності стосовно професійної діяльності на ринку. У травні 1999р. створюється Національний депозитарій України у формі відкритого акціонерного товариства з метою формування єдиної системи депозитарного обліку і обслуговування обігу цінних паперів [13, c.189]. Розвиток ринку у 2000 – 2007 роках стимулювався, з одного боку, стабільним розвитком економіки країни, зростання обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого – сприятливими зовнішніми факторами: зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, зростанням цін на продукцію металургії, а також усіх фондових індексів. Перелічені фактори призвели до чергового припливу спекулятивних іноземних капіталів: за підсумками 2007 року індекс Позабіржової Фондової Торговельної Системи (ПФТС) зріс на 135,4% – найвищий показник у Європі і другий у світі. 2008 рік завершив черговий етап розвитку ринку цінних паперів України, що розпочався у 2005 році і впродовж якого вітчизняний ринок привернув увагу широкого кола іноземних та вітчизняних інвесторів. Підвищення інвестиційної привабливості країни та активне входження зовнішнього капіталу на український ринок максимально позитивно позначились на його біржовому сегменті, який протягом чотирьох років збільшився більше ніж в 5разів та досяг свого піку в 2008 році. Наприкінці 2008 року макроекономічні процеси в країні характеризувались певною нестабільністю, на що відповідно відреагував і національний фондовий ринок. Фондовий ринок України зазнав погіршення показників ліквідності, що пов’язано з внутрішніми ризиками та впливом ситуації на світовому фінансовому ринку. Зокрема, за підсумками 2008 року спостерігається втрата позицій основних українських індексів фондового ринку, значне зниження біржового курсу акцій «блакитних фішок». Починаючи з вересня у зв’язку із ціновою нестабільністю неодноразово призупинялися торги на фондовій біржі ПФТС. У 2009 та 2010 роках головними стримуючими чинниками для інвестиційної активності на фондовому ринку залишаються як внутрішні,так і зовнішні фактори, зокрема спостерігається вплив загальносвітової фінансової кризи. Становлення фондового ринку, розбудова його внутрішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового ринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників, величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших факторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як наслідок призводить до падіння його ефективності. Таким чином, запропонована нами періодизація виникнення фондового ринку України дозволяє визначити особливості сучасного етапу його розвитку, а також виявити особливості механізму взаємодії ринкових чинників в умовах транзитивної економіки. Дослідження етапів розвитку фондового ринку України, зокрема останнього етапу надало можливість виявити наступні особливості вітчизняного ринку цінних паперів: – висока концентрація власності у сфері руху фіктивного капіталу, що проявляється в закріпленні великих пакетів акцій (контрольних або блокуючих) у руках окремих людей; – перевага торгів на неорганізованому ринку; – перевага торгів на позабіржовому ринку; – високий ступінь концентрації торгівлі цінними паперами в столиці країни ? місті Києві; – професійні учасники ринку обслуговують обмежене коло великих інвесторів, а не широкі верстви населення, як в економічно розвинених країнах; –фондовий ринок України є віддзеркаленням структури національної економіки: на ньому переважають акції сировинних компаній, а не компаній, орієнтованих на продукти високих технологій, як це має місце на розвинених фондових ринках. З даної періодизації етапів виникнення фондового ринку України можна зробити висновок про те, що еволюція вітчизняного ринку цінних паперів до моделі розвиненого фондового ринку ще не завершилася і перспективними у майбутньому будуть дослідження інституціональних аспектів діяльності фондового ринку й, у першу чергу, правової бази вітчизняної фондової діяльності, які безпосередньо впливають на ефективність функціонування ринку цінних паперів. Аналіз основних показників функціонування ринку цінних паперів Фондовий ринок як складова фінансового ринку традиційно вважається забезпечувальною ланкою всієї фінансової системи держави. Він виступає своєрідним індикатором, який відображає економічній стан країни, гостро реагуючи на зміну будь-якого макроекономічного показника, чи то рівня ВВП, чи інфляції, чи обсягів експорту-імпорту. Фондовий ринок є важливим механізмом по перетворенню звичайних грошових коштів на капітал. Практика розвинутих країн свідчить, що він виступає своєрідною кровоносною системою, що живить весь організм [11, с. 173]. В 2007 році було випущено емісійних цінних паперів на 133,25 млрд. грн., в 2008 році цей показник зріс на 14,86% і становив 153,05 млрд. грн., в 2009 році спостерігаються менші темпи приросту – 6,29% і і вартість випущених цінних паперів зростає до 162,68 млрд. грн., що ми можемо спостерігати в таблиці 2.1 та на рис. 2.1. Таблиця 2.1 Динаміка обсягу випусків цінних паперів в Україні в 2007 – 2009 роках Показник Роки Темп приросту
2007 2008 2009 2008/2007 2009/2008
Вартість випущених цінних паперів, млрд.грн. 133,25 153,05 162,68 14,86% 6,29%
Вартість випущених акцій, млрд.грн. 50 46,14 101,07 -7,72% 119,05%
Вартість випущених облігацій підприємств, млрд.грн 44,48 31,35 10,11 -29,52% -67,75%
Вартість випущених облігацій місцевих позик, млн.грн 156,3 974 370 523,16% -62,01%
Вартість випущених опціонів, млн.грн 34,38 0,27 6,55 -99,21% 2325,93%
Вартість випущених акцій корпоративних інвестиційних фондів, млрд.грн 5,48 8,89 3,9 62,23% -56,13%
Рис. 2.1. Динаміка обсягу випусків цінних паперів в Україні в 2007 – 2009 роках Щодо динаміки обсягу випущених акцій в Україні в 2007 – 2009 роках, то слід відмітити, що в 2008 році спостерігається негативна тенденція до зниження на 7,72%, але вже в 2009 році вартість випущених акцій зростає на 119,05% і становить101,07 млрд. грн. (таблиця 2.1, рис. 2.2).
Рис. 2.2. Динаміка обсягу випущених акцій в Україні в 2007 – 2009 роках Вартість випущених облігацій підприємств у 2007 році становить 44, 48 млрд. грн., в 2008 і в 2009 роках спостерігається негативна тенденція до зниження на 29,52 та 67,75% і становить 31,35млрд. грн. та 10,11 млрд. грн. відповідно ( таблиця 2.1 та рис. 2.3).
Рис. 2.3. Динаміка обсягу випусків облігацій підприємств в Україні в 2007 – 2009 роках Характеризуючи динаміку обсягу випуску облігацій місцевих позик, також відмітимо, що в 2007 році їх вартість становить 156,3 млн. грн., у 2008 – зростає до 74 млн. грн. (на 523,16%), але в 2009 році спостерігається спад випуску до 370 млн. грн. (на 62,01%) (таблиця 2.1). Обсяг випуску опціонів у 2007 році становить 34,38 млн. грн., в 2008 році зменшується до 0,27 млн. грн. (на 99, 21%) і в 2009 році спостерігається зростання порівняно з 2008 на 2325,93% і становить 6,55 млн.грн (таблиця 2.1). Обсяг випуску інвестиційних сертифікатів у 2007 році становить 31,12 млрд. грн., в 2008 році спостерігається позитивна тенденція до зростання на 110,06% і становить 65,37 млрд. грн., але в 2009 році знову бачимо зниження до 47,21 млрд. грн. (на 27,78%) (таблиця 2.1, рис. 2.4).
Рис. 2.4. Динаміка обсягу випусків інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів в Україні в 2007 – 2009 роках Проаналізувавши обсяги виконаних договорів торговцями цінних паперів та їх динаміку у 2007 – 2009 роках, відмітимо, що спостерігається позитивна тенденція до підвищення кількості укладених договорів – у 2008 році на 17,12%, у 2009 – на 20,81% і становить 883,42 млрд. грн. та 1067,26 млрд. грн відповідно у 2008 та 2009 роках, що є позитивною тенденцією і свідчить про позитивний розвиток та розширення ринку цінних паперів України у аналізований період. Щодо динаміки частки виконаних договорів торговцями цінних паперів у структурі ВВП, то слід відмітити, що у 2007 році вона становить 0,1%, у 2008 році зменшується до 0,09%, що можна пояснити як наслідок світової фінансової кризи, але в 2009 році ця частка зростає до 0,12%, що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ролі ринку цінних паперів у русі фінансових ресурсів ( таблиця 2.2). Таблиця 2.2 Динаміка частки виконаних договорів торговцями цінних паперів у структурі ВВП в Україні в 2007 – 2009 роках Показник Абсолютне значення Темп приросту
2007 2008 2009 2008/2007 2009/2008
Всього обсяг виконаних договорів торговцями цінних паперів,млрд. грн. 754,31 883,42 1067,26 17,12% 20,81%
ВВП у фактичних цінах, млрд.грн. 720731 948056 913345 31,54% -3,66%
Частка виконаних договорів торговцями цінних паперів у структурі ВВП 0,10% 0,09% 0,12% -10,97% 25,40%
Характеризуючи частки фондових інструментів у структурі ВВП відмітимо, що загалом частка цінних паперів становить у 2007 – 0,0185%, 2008 – 0,0161% (на 12,68% менше ніж у 2007), 2009 – 0,0178%( на 10,33% більше ніж у 2008). У структурі ВВП серед цінних паперів найпомітніше місце займають акції (2007 – 0,0069%, 2008 – 0,0049%, 2009 – 0,0111%), потім ідуть облігації підприємств (2007 – 0,0062%, 2008 – 0,0033%, 2009 – 0,0011%) та сертифікати пайових інвестиційних фондів (2007 – 0,0043%, 2008 – 0,0069%, 2009 – 0,0052%) та трохи менше належить акціям корпоративних інвестиційних фондів, облігаціям місцевих позик та опціонам (таблиця 2.3). Таблиця 2.3 Динаміка частки фондових інструментів у структурі ВВП в Україні в 2007 – 2009 роках Показник Абсолютне значення Темп приросту
2007 2008 2009 2008/2007 2009/2008
ВВП у фактичних цінах, млрд.грн. 720731 948056 913345 31,54% -3,66%
Частка цінних паперів у ВВП 0,0185% 0,0161% 0,0178% -12,68% 10,33%
Частка акцій у ВВП 0,0069% 0,0049% 0,0111% -29,85% 127,38%
Частка облігацій підприємств у ВВП 0,0062% 0,0033% 0,0011% -46,42% -66,53%
Частка сертифікатів пайових інвестиційних фондів у ВВП 0,0043% 0,0069% 0,0052% 59,69% -25,04%
Частка акцій корпоративних інвестиційних фондів у ВВП 0,0008% 0,0009% 0,0004% 23,33% -54,46%
Рис. 2.5. Динаміка частки фондових інструментів у структурі ВВП в Україні в 2007 – 2009 роках Своєрідним індикатором стану ринку цінних паперів є показник ПФТС-індексу, який в концентрованому вигляді відображає середньозважену вартість найбільш ліквідних акцій з-поміж емітентів, що котируються в лістингу цієї системи. У 2007 році цей індекс знаходиться на найвищому рівні за перід з 2007 по 2010 рік і становить 1174,02 пункта, у 2008 році падає до найнижчої відмітки 301,42 пункта, що є негативною тенденцією і спричинене фінансовою кризою, але в 2009році ми можемо бачити підвищення цього показника до 572,91пункта, а в 2010 – 975,08 пункта (рис. 2.6).
Рис. 2.6. Динаміка ПФТС-індексу в Україні в 2007 – 2010 роках Індекс Української біржі (UX) розраховується з 26 березня 2006 року, початкове значення індексу UX становило 500 пунктів. Індекс UX розраховується виходячи з вартості акцій компаній, що котируються на ринку і які входять в індексний кошик. Індексний кошик складається з 15-ти найбільш ліквідних акцій, в ній представлені компанії з різних галузей економіки. Таким чином, зміна індексу відображає загальний напрямок руху цін акцій – наскільки ростуть чи падають основні акції українських компаній. Як можна бачити на рисунку 2.7 в 2008 році спостерігається негативна тенденція до зниження індексу, що пов’язано з світовою фінансовою кризою, але вже з 2009 року спостерігається позитивна тенденція до зростання індексу, що свідчить про зростання цін на акції основних українських компаній, в другому кварталі можна бачити зниження індексу, але в 2011 році він знову зростає, що є дуже позитивним явищем для української економіки.
Рис. 2.7. Динаміка UX-індексу в Україні в 2008 – 2011 роках Обсяг торгівлі цінними паперами на фондовому ринку у аналізований період перевищує обсяги у таких сферах, як виробництво продукції сільського господарства, виробництво промислової продукції та продукції будівництва, що можна бачити в таблиці 2.4 та на рис. 2.8. Це свідчить про значну роль ринку цінних паперів у національній економіці та у русі фінансових ресурсів. Таблиця 2.4 Порівняльні дані обсягів торгів на ринку цінних паперів, реалізованої промислової продукції, продукції сільського господарства та продукції будівництва в 2007 – 2009 роках, млрд. грн. Показник Абсолютне значення Темп приросту
2007 2008 2009 2008/2007 2009/2008
Обсяг торгів на ринку цінних паперів 754,31 883,39 1067,26 17,11% 20,81%
Обсяг реалізованої промислової продукції 717,07 779,13 668,96 8,65% -14,14%
Обсяг продукції сільського господарства 109,85 150,85 153,8 37,32% 1,96%
Обсяг продукції будівництва 53,68 64,36 37,89 19,90% -41,13%
Рис. 2.8. Обсяги торгів на ринку цінних паперів, реалізованої продукції, продукції сільського господарства та будівництва в 2007 – 2009 роках Протягом 2007 – 2009 років макроекономічні процеси характеризувалися нестабільністю, відповідно і відреагував фондовий ринок України. Найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів виступали такі види цінних паперів, як акції, інвестиційні сертифікати та облігації підприємств. За аналізований період ПФТС-індекс найнижчої відмітки набуває у 2008 році, а з 2009 року має позитивну тенденцію до зростання. UX-індекс з 2009 року також в загальній тенденції зростає, що є позитивно для української економіки. Також слід відмітити, що обсяг торгівлі цінними паперами на фондовому ринку у аналізований період перевищує обсяги у таких сферах, як виробництво продукції сільського господарства, виробництво промислової продукції та продукції будівництва. Оцінка структури ринку цінних паперів та його ролі у русі фінансових ресурсів Наскільки прозорі інвестиційні наміри і фінансові результати від здійснення операцій показують обсяги торгів на організаційно оформленому фондовому ринку. Щодо структури обсягу виконаних договорів торговцями цінних паперів з погляду організованості ринку в Україні в 2008 – 2009 роках, то відмітимо, що в аналізований період часу значно більшу частку займає неорганізований ринок (2007 – 95,34%, 2008 – 95,73%, 2009 – 96,63%) і ця частка в динаміці зростає. Відповідно частка організованого ринку значно менша (2007 – 4,66%, 2008 – 4,27%, 2009 – 3,37%) і в динаміці темп приросту є негативним, що ми можемо бачити в таблиці 2.5 та на рис. 2.9. З цих даних можна зробити висновок, що набагато більша частина операцій цінними паперами проходить на організаційно неоформленому ринку, що є негативною тенденцією та свідчить про непрозорість фінансових результатів від здійснення операцій на ринку цінних паперів. Таблиця 2.5 Структура обсягу ви конаних договорів торговцями цінних паперів з погляду організованості ринку в Україні в 2008 – 2009 роках Показник Роки Темп приросту
2007 2008 2009 2008/2007 2009/2008
Частка договорів укладених на організованому фондовому ринку 4,66% 4,27% 3,37% -8,27% -21,06%
Частка договорів укладених на неорганізованому фондовому ринку 95,34% 95,73% 96,63% 0,40% 0,94%
Рис. 2.9. Структура обсягу виконаних договорів торговцями цінних паперів з погляду організованості ринку в Україні в 2008 – 2009 роках Аналіз стану і особливостей розвитку ринку цінних паперів України дозволяє зробити такі узагальнення: 1.Основною передумовою розвитку корпоративного сегменту фондового ринку була і залишається приватизація майна державних підприємств. Акції займають провідне місце в емісії фондових інструментів. 2.Слід зважити на те, що переважно первинний ринок пайового капіталу перебуває у знерухомленому стані – новоутворені під час приватизації акції не пропонуються на відкритому ринку на продаж як інвестиційні активи, а обслуговують статичні потреби приватизації і в окремих випадках виставляються на торги як корпоративні частки держави. Вартість акціонерного капіталу залишається недооціненою, і тому вторинний ринок акцій, порівняно з первинним, слабо розвинутий. Дуже низькою залишається капіталізація акцій українських підприємств. 3.Внаслідок зазначених двох попередніх особливостей фактично на сьогодні фондовий ринок відірваний від потреб реального сектора економіки і розвивається самодостатньо в спекулятивному напрямку. Цьому сприяє самокотирування цін на біржових і позабіржових майданчиках, а також застосування деривативних угод. 4.Фондовий ринок занадто обмежено реалізує функцію інвестиційного каталізатора, практично не сприяє перетоку капіталу в конкурентоспроможні галузі і підприємства. 5.Однією з нерозв'язаних на сьогодні проблем є недостатній захист прав та інтересів інвесторів-покупців цінних паперів, особливо дрібних аутсайдерських пакетів до 5% статутного капіталу. Річні збори акціонерів часто фіксують перерозподіл власності з численними порушеннями корпоративних прав. Національна депозитарна система стикається з суттєвими перешкодами свого становлення. В цілому інфраструктура ринку відстає від нагальних потреб. 6.Серед корпоративних засобів фінансування все ще недостатньо задіяні боргові цінні папери, незважаючи на збільшення обсягів емісії облігацій. 7.Українські фондові біржі залишаються відносно не затребувані ринком як організатори торгівлі. РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ В УКРАЇНІ 3.1 Підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів У сучасному світі існує декілька базових підходів щодо функціонування ринку цінних паперів, вибір яких визначальним чином впливає на ефективність усього фінансового сектору економіки країни. Ці підходи, по суті, пов'язані з двома варіантами ведення ринкового господарювання у фінансовій сфері – англо-американським (ринково-орієнтована модель) та японо-німецьким (банківсько-орієнтована модель). Ринок цінних паперів України має специфічні риси, що визначають його національну модель. А саме: пріоритет первинного ринку, що обумовлено приватизацією як джерелом появи цінних паперів та бажанням їх продати за неможливості знайти покупця. Це спричиняє неефективність цінних паперів, головна функція яких зводиться до перерозподілу власності, а не до залучення інвестицій в економіку. Серед специфічних рис слід також відмітити значну частку акціонерного ринку та обмеженість інших видів фінансових інструментів; невеликі обсяги та пізню емісію державних і муніципальних боргових цінних паперів. З огляду на всі особливості вітчизняного ринку цінних паперів, можна зробити висновок про те, що в Україні пріоритетною стає німецько-японська модель, яка передбачає формування інвестиційних ресурсів переважно за рахунок кредитів комерційних банків. Одним з важливих чинників, що визначає рівень ефективності ринку цінних паперів, є його інформаційна прозорість. Поки що в Україні недостатньо розвинуто інформаційне поле, ринок цінних паперів залишається малопрозорим, або прозорим тільки на папері. В Україні, як і в цілому світі, стан фондового ринку відбиває стан розвитку економіки вцілому. Він характеризується несформованими традиціями і правилами роботи, що зумовлює потребу в запровадженні системи ефективного регулювання й управління, насамперед з боку держави [19]. Основною функцією, яку має виконувати фондовий ринок, є забезпечення потреб економіки інвестиційними ресурсами шляхом створення ефективного механізму акумулювання, розподілу та перерозподілу грошового капіталу. Тому основним завданням фондового ринку на даному етапі розвитку економіки України має бути мобілізація тимчасово вільних коштів населення та господарюючих суб’єктів, перерозподіл цих коштів у ті сектори економіки, що потребують додаткового фінансування для подальшого розвитку. Для підвищення ефективності функціонування фондового ринку України потрібно здійснити ряд заходів щодо реалізації основних завдань розвитку фондового ринку України, зокрема які стосуються: 1) збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості фондового ринку шляхом: - суттєвого розширення пропозиції цінних паперів з високими інвестиційними характеристиками; - удосконалення засад функціонування боргового ринку та запровадження нових видів інструментів; - покращення інформаційної прозорості фондового ринку України; - сприяння розвитку та становлення потужних національних інституційних інвесторів. 2) удосконалення ринкової інфраструктури та забезпечення її надійного і ефективного функціонування шляхом: - консолідації інформаційної та технологічної біржової системи фондового ринку; - модернізації депозитарної системи України; - підвищення вимог до професійних учасників фондового ринку. 3) удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду на фондовому ринку та захисту прав інвесторів шляхом: - підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку; - підвищення можливостей регулятора; - удосконалення саморегулювання на ринку цінних паперів. - популяризації фондового ринку. 4) податкового та валютного стимулювання подальшого розвитку фондового ринку України шляхом: - формування сприятливого податкового клімату для учасників фондового ринку; - удосконалення та оптимізації режиму валютного регулювання операцій з цінними паперами в Україні [31]. 5) підвищення довіри споживачів фінансових послуг та рівня компетентності населення з питань фондового ринку шляхом: - розвитку системи державного захисту інтересів індивідуальних інвесторів. У першу чергу це розроблення стандартів регулювання відносин між емітентами й інвесторами, інвестиційними фондами й клієнтами (надання інформації потенційним інвесторам стосовно умов угод, контроль за професіоналізмом фінансових посередників); - створення єдиних умов котирування цінних паперів і доведення їх, виходячи з принципів доступності, зрозумілості, своєчасності та ефективності, до населення; - створення сприятливих умов для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів. Сподіваємося, реалізація вищезазначених заходів дозволить розширити інфраструктуру фондового ринку, поліпшити рівень корпоративного управління, стимулювати інвестиційну активність у країні, сприяти формуванню високоліквідного стійкого ефективного ринку цінних паперів в Україні та інтеграції в Європейський та світові ринки капіталу. 3.2 Пріоритетні напрями державного регулювання ринку цінних паперів в Україні Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів – це здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринком цінних паперів з метою: реалізації єдиної державної політики у сфер і випуску та обігу цінних паперів; отримання учасниками ринку інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів; гарантування прав власності на цінні папери; захист прав учасників; інтеграція до європейського та світового рівня; прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску, умов продажу (розміщення) цінних паперів та ін. Отже, слід виділити, що державне регулювання фондового ринку України необхідно здійснювати в наступних напрямах: забезпечення захисту прав інвесторів, прозорості, справедливості та ефективності фондового ринку, зниження ризиків учасників ринку по операціях з цінними паперами; сприяння добросовісній конкуренції на фондовому ринку, збільшення ринкової капіталізації та економічне зростання держави; створення атмосфери довіри як серед учасників фондового ринку, так і серед потенційних інвесторів; створення сприятливих умов і забезпечення рівних можливостей для учасників фондового ринку, що відповідають чітко визначеним критеріям допуску; заохочення нових учасників до діяльності на фондовому ринку, оптимізація процедур входження на фондовий ринок; сприяння процесам впровадження нових фінансових інструментів; реалізація єдиного системного підходу до розвитку законодавства щодо фондового ринку; забезпечення вільного доступу до інформації, яка перебуває в межах її компетенції. Головним напрямом підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку є узгодження інтересів усіх суб’єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність. Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є: по-перше, податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак – на потребу у фінансових ресурсах; по-друге, регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка; по-третє, зовнішньоекономічна політика – регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо; по-четверте, гарантії держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами. Важливу та пріоритетну роль у законодавчому регулюванні національного фондового ринку відіграють міжнародні правові акти-договори, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування й регулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяє подальшій інтеграції нашої держави у міжнародні ринки капіталу [5]. Стрижнем державного регулювання фондового рику є принцип законності. Отже, компетенцію державних органів щодо регулювання фондового ринку необхідно визначити у законах або підзаконних актах. Державні органи повинні діяти так, аби, не порушувати межі своєї компетенції. Головний обсяг робіт у справі регулювання фондового ринку між державними органами лежатиме на Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Вона ж несе й основний тягар відповідальності. 3.3 Можливості використання зарубіжного досвіду для розвитку ринку цінних паперів в Україні Економічний розвиток України на даному етапі складається з різних векторів державної політики, які визначають євроінтеграційний вектор пріоритетів державної політики. Пріоритетна і чітка орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз, набуття статусу повноправного членства в ньому розглядається як основна стратегія економічного та соціального розвитку нашої держави [12, с.182]. Розвиток цивілізованого інвестиційного процесу в економіці України, подальше проведення ринкових реформ неможливі без створення ефективно працюючого фондового ринку, який має забезпечувати реалізацію національних інтересів України та сприяти зміцненню її економічного суверенітету. Це підтверджує і досвід розвинутих країн, де високі стандарти життя громадян досягаються завдяки налагодженню їхніми урядами конкурентоспроможних механізмів залучення інтелектуального, інформаційного та фінансового ресурсів для створення значної частки доданої вартості товарів і послуг. Найдієвішими серед таких механізмів у світі є фондові ринки. Вони забезпечують майже 70 – 75% потреб у фінансовому ресурсі, тоді як банки – лише близько 25%. У порівнянні із країнами з розвиненою ринковою економікою, діяльність фондових бірж України є недостатньо ефективною. Так, капіталізація фондових бірж України у 2008 р. становила лише 24,5 млрд. дол.. США, у той час як у США – 13896 млрд. дол. США, в Німеччині – 1153 млрд. дол. США, в Франції – 1109 млрд. дол. США, в Польщі – 98,74 млрд. дол. США. Такий низький рівень розвитку фондових бірж України зумовлений особливостями становлення ринку цінних паперів у країні, його роздробленістю та невпорядкованістю. Від часу заснування на фондових біржах не відбувалося якісних зрушень, і через це вони не виконують властивих їм функцій щодо залучення, перерозподілу капіталу та його спрямування у реальний сектор. У цих умовах особливо актуальними є питання щодо визначення напрямків розвитку фондових бірж у зарубіжних країнах та можливостей застосування світового досвіду для побудови ефективної біржової системи в Україні [10, с. 36]. Нині існує дві основні моделі фінансового ринку: банкоцентрична – орієнтована на банки і притаманна країнам континентальної Європи та Японії; фондова – орієнтована на фондові біржі і притаманна США, Англії та Австралії. Банкоцентрична модель фінансового ринку передбачає необхідність існування фондової біржі, але основним фінансовим посередником інвестиційної діяльності є банки, які можуть поєднувати звичайні банківські операції з операціями на фондовій біржі. Фондова модель фінансового ринку передбачає необхідність існування фондової біржі як основного фінансового посередника між кредиторами та позичальниками [12, с. 184]. Зважаючи на проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію вітчизняний фінансовий ринок та його інфраструктура не можуть розвиватися ізольовано від європейського досвіду і світових тенденцій трансформації ринків капіталу. Однак фондовий ринок Європейського Союзу розвивався у кожній окремій країні за власними законами та правилами, які відрізнялися між собою. Це перешкоджало формуванню економічного простору для створення єдиного фондового ринку ЄС. Тому, згідно з правилами Європейського Союзу щодо забезпечення фінансового ринку, у прийнятним є принцип превалювання національного законодавства. Виходячи з цього, розвиток фондового ринку України повинен орієнтуватися на досвід європейських особливостей та власного законодавства. Водночас досвід організації фондової біржі в США також є надзвичайно важливим. Це пояснюється тим, що ринок цінних паперів Америки – наймасштабніший у світі, його частка у світовій капіталізації коливається від третини до половини сукупної курсової вартості цінних паперів. Для України досвід США щодо організації біржової торгівлі є можливим для запозичення, оскільки він визначає значення жорсткого державного регулювання у створенні ліквідного та прозорого фондового ринку. Біржова торгівля США є яскравим прикладом фондової моделі організації фінансового ринку. Вона створювалася упродовж тривалого періоду. Теперішній стан її розвитку ґрунтується на складній системі державного регулювання та контролю, яка є наслідком складних перетворень та реформ економіки країни [22, с.10]. Головним аргументом на користь державного регулювання фондового ринку у розвинених країнах є необхідність оперативного вирішення проблем, передусім у випадках, коли діяльність учасників цього ринку не забезпечує надходження у необхідних обсягах фінансових ресурсів до ділових одиниць. Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати цілі розвитку фондового ринку України, недостатній розвиток якого гальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняної економіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності [20, с. 54]. Нині фондовий ринок США є найбільшим у світі. Його абсолютна капіталізація на кінець 2007 р. становила 524320 млрд. дол. США. Це становить приблизно 55% від сукупної капіталізації фондового ринку (рис. 3.1). Аналіз рис. 3.1 засвідчує, що у 2008 р. спостерігається тенденція до зниження усіх показників ефективності функціонування фондових бірж США.
Рис. 3.1. Абсолютна капіталізація фондових бірж США в 2000 – 2008 роках, млрд. дол. США Причиною такого спаду є економічна криза, яка розпочалася у лютому 2007 р. більшість експертів причинами цієї кризи називає проблеми в американській економіці, що виникла внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та формування так званої бульбашки на ринку ризикових іпотечних цінних паперів [10, с.37]. Аналіз організації фондових бірж США відображає домінуючу роль органів державного моніторингу у створені ліквідного та ефективного фондового ринку. Втрата такого контролю супроводжується значним зниженням динаміки біржової торгівлі та виникненням світових фінансових криз. Це невиправно впливає на фінансову систему не лише США, а й інших країн світу. Тому для подолання теперішнього спаду світового економічного розвитку необхідно, в першу чергу, відновити домінуючу роль держави в контролі за діяльністю усіх сфер життєдіяльності суспільства. Використовуючи досвід США в Україні, варто враховувати важливість державного регулювання, оскільки нині вітчизняний ринок є малорегульованим. Надзвичайно велика кількість законодавчих норм, що регламентують роботу фондових бірж (близько 100 законодавчих актів), не вирішує проблем щодо прозорості та ефективності біржових операцій. Головна проблема вітчизняного ринку цінних паперів полягає у відсутності єдиного органу його регулювання. Так, регулятивні функції розподілені між різними міністерствами і відомствами. Тому, потрібно до організації Комісії з цінних паперів і бірж у США, українським законодавством потрібно передбачити створення єдиного органу державного регулювання фондового ринку [20, с.57]. Банкоцентрична модель організації фінансового ринку найбільш чітко виражена у побудові фондового ринку Федеральної Республіки Німеччина, оскільки особливістю її фінансової системи є абсолютне домінування банків в активах країни. Так, у 2007 р. частка банківських установ, як посередників біржової торгівлі Німеччини, становила 72%, страхові компанії займали 17%, і лише 11% припадало на інших фінансових посередників. В той же час у країні налічувалося 2400 банків. Щільність банківської інфраструктури ФРН є найвищою в Європі, адже на одне банківське відділення нараховується 1720 осіб із загальної чисельності населення країни. Понад 55% всіх банків Німеччини є кредитними кооперативами. Переважно їх частина – це дрібні фінансові установи з балансом, нижчим від 250 млн. євро [12, с. 186]. Діяльність фондових бірж Німеччини є помірно динамічною. Так, показник абсолютної капіталізації фондових бірж країни відповідає доволі високому рівневі (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Абсолютна капіталізація фондових бірж ФРН в 2000 – 2008 роках, млрд. дол. США В цілому, організація фондової біржі Німеччини ґрунтується на помірному державному контролі, в основному якого закладено принцип регулювання. Важливу роль на фондовій біржі виконують банки, як посередники біржової торгівлі. Нині існує значна кількість фінансових систем, в основі організації яких закладено змішану модель фінансового ринку. Так, прикладом змішаної моделі організації фінансового ринку є біржова система Франції. За капіталізацією акцій Франція займає четверте місце в світі, а за облігаційною заборгованістю – п’яте. Нині показник відносної капіталізації країни становить 105%, хоча на початку 1990-х рр. він був у чотири рази нижчим і становив 26%. Тобто французький фондовий ринок розвивався надзвичайно швидкими темпами. Це дозволило країні зайняти важливе місце в процесах світового обігу капіталу. Через це досвід Франції щодо побудови ефективної системи організації фондової біржі є особливо важливим для країн, ринки яких формуються. На основі французької моделі організації фінансового ринку було побудовано біржову систему Польщі, Угорщини, Чехії та ін. Тому аналіз біржової торгівлі Франції має особливе значення для України в контексті можливостей його використання для побудови ефективно діючої біржової торгівлі [12, с. 188]. Динаміка біржової торгівлі Франції свідчить про значний потенціал економічного зростання фондового ринку в країні (Рис.3.3). Рис. 3.3. Абсолютна капіталізація Паризької фондової біржі в 2000 – 2008 роках, млрд. дол. США Так, у період із 2003 по 2007 р. сума залучених на ринку коштів зросла на 63%. Однак у 2008 р. під впливом світової економічної кризи абсолютна капіталізація фондових бірж Франції знизилася на 50% і досягла найнижчого значення за останні десять років. Отже, фондовий ринок Франції ґрунтується на загальних положеннях, властивих для Європейського співтовариства. Відповідно до цих положень створено перспективну та добре розвинену біржову торгівлю. Головною перешкодою розвитку фондових бірж у Франції стала масштабна економічна криза 2008 р., яка спричинила скорочення фінансових активів на біржі майже наполовину. Проте французький фондовий ринок має значний потенціал розвитку у майбутньому, про що говорить до кризове зростання біржового індексу [12, с. 190]. Серед країн-членів ЄС розвиток біржової торгівлі Франції є не менш важливим для України. Однак досвід Польщі – це першочерговий приклад, оскільки спільною умовою виникнення фондових бірж як у Польщі, так і в Україні послужив розпад соціальної системи. За відповідно короткий час, на відміну від розвинених країн, тут потрібно було приватизувати тисячі підприємств, провести радикальне реформування економіки та її ринкову трансформацію. В усьому іншому – масштаби, режими функціонування та темпи розвитку фондових бірж у Польщі та Україні мали розбіжності. Характерною особливістю розвитку фондових бірж Польщі є використання налагодженої системи розвитку фондових бірж, заснованої на англосаксонській моделі (зокрема на основі біржі цінних паперів у Франції). Ця модель передбачає функціонування фондових бірж в умовах помірного державного регулювання та залучення банків до організації біржової торгівлі [10, с. 39]. Важливим чинником успішної роботи фондового ринку Польщі є належне його нормативно-правове забезпечення, прийняте у відповідності до нормативів ЄС. Завдяки цьому біржовий ринок Польщі динамічно розвивається (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Абсолютна капіталізація фондової біржі Польщі в 2000 – 2008 роках, млрд. дол. США У 2003 – 2007 рр. абсолютна капіталізація БЦПВ зросла у 5,6 разу. Це свідчить про зростання довіри інвесторів до біржової торгівлі в країні. Світова економічна криза 2008 р. негативно вплинула на динаміку абсолютної капіталізації БЦПВ, обсяги залучених біржею коштів знизилися на 55%. Таке значне зниження ефективності фондової біржі характерне для ринків, що формуються. Адже незначний рівень довіри інвесторів до операцій з цінними паперами має здатність швидко змінюватися недовірою, навіть за відсутності для цього об’єктивних причин [10, с. 40]. Отже, завдяки налагодженій та змістовній державній політиці, вдалому вибору моделі формування фондового ринку і чіткому її дотриманню, фондові біржі Польщі розвиваються систематизовано та динамічно. Аналіз світового досвіду організації фондової біржі на прикладі США, Німеччини, Франції та Польщі дозволяє стверджувати, що кожна країна має власний шлях розвитку фондового ринку. Спільним для усіх країн є те, що в основі підвищення ефективності діяльності їх фондових бірж закладено принцип превалювання національного законодавства, яке враховує національні особливості населення країни. Спільним елементом для успішної біржової торгівлі усіх країн є правильний вибір стратегії економічного зростання і чітке дотримання цієї стратегії. Саме тому нинішній стан розвитку фондових бірж України потребує у першу чергу єдиної національної програми економічного зростання. Ця програма повинна враховувати досвід інших країн, однак пріоритетним у ній має залишитися національний інтерес. ВИСНОВКИ Ринок цінних паперів – це сегмент фінансового ринку, що охоплює грошовий ринок та ринок капіталів і за допомогою особливого типу інструментів – цінного паперу – забезпечує акумуляцію, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів. Завдання РЦП полягає у створенні умов і забезпеченні повного та швидкого переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б і інвесторів, і емітентів. Через РЦП акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб, що спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Подібно до фінансового ринку, ринок цінних паперів можна умовно поділити на ряд частин – секторів за такими критеріями: 1.Спосіб розміщення цінних паперів: ( первинний ринок; ( вторинний ринок 2.Cпосіб організації торгівлі цінними паперами ( біржовий ринок; ( позабіржовий ринок; 3.Територіальна характеристика обігу цінних паперів ( регіональний ринок цінних паперів; ( національний ринок цінних паперів; ( міжнародний ринок цінних паперів Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Згідно з Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок» в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН); 2) боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання; 3) іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. 4) приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду; 5) похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів; 6) товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Інфраструктура РЦП об'єднує депозитарні установи, зберігачів та реєстраторів, фондові біржі, торговельно-інформаційні системи, саморегулівні організації, центри сертифікатних аукціонів, аудиторські та консалтингові компанії, центри підготовки фахівців фондового ринку. Короткий ретроспективний огляд становлення фондового ринку України дозволяє виділити декілька етапів його розвитку. Початковий – припадає на першу половину 90-х рр. Характерною особливістю цього періоду можна вважати формування базових юридичних основ фондового ринку і створення інституційних передумов його подальшого розвитку. Заснування Української фондової біржі (точніше – її відродження, оскільки УФБ функціонувала як Київська фондова біржа до 1917 р.) знаменувало створення організованого вторинного ринку цінних паперів. Другий етап умовно веде відлік з другої половини 1994 р. до обвалу фінансового ринку у серпні 1998 р. З цього часу відмічається зростання темпів ринкових перетворень, зміни в ідеології державного управління фондовим ринком та початок його самоорганізації. У червні 1995 р. створюється Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) як центральний державний орган по регулюванню і координації розвитку ринку цінних паперів, більш чітко розподіляються повноваження в цій сфері серед інших міністерств і відомств. Третій етап розвитку фондового ринку України датується початком 1999 р. Першочергової важливості набувають заходи по забезпеченню прозорості ринку в післякризовий період. Розвиток ринку у 2000 – 2007 роках стимулювався, з одного боку, стабільним розвитком економіки країни, зростання обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого – сприятливими зовнішніми факторами: зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, зростанням цін на продукцію металургії, а також усіх фондових індексів. 2008 рік завершив черговий етап розвитку ринку цінних паперів України, що розпочався у 2005 році і впродовж якого вітчизняний ринок привернув увагу широкого кола іноземних та вітчизняних інвесторів. У 2009 та 2010 роках головними стримуючими чинниками для інвестиційної активності на фондовому ринку залишаються як внутрішні,так і зовнішні фактори, зокрема спостерігається вплив загальносвітової фінансової кризи. Дослідження етапів розвитку фондового ринку України, зокрема останнього етапу надало можливість виявити наступні особливості вітчизняного ринку цінних паперів: – висока концентрація власності у сфері руху фіктивного капіталу, що проявляється в закріпленні великих пакетів акцій (контрольних або блокуючих) у руках окремих людей; – перевага торгів на неорганізованому ринку; – професійні учасники ринку обслуговують обмежене коло великих інвесторів, а не широкі верстви населення, як в економічно розвинених країнах; Протягом 2007 – 2009 років макроекономічні процеси характеризувалися нестабільністю, відповідно і відреагував фондовий ринок України. Найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів виступали такі види цінних паперів, як акції, інвестиційні сертифікати та облігації підприємств. Проаналізувавши обсяги виконаних договорів торговцями цінних паперів та їх динаміку у 2007 – 2009 роках, відмітимо, що спостерігається позитивна тенденція до підвищення кількості укладених договорів – у 2008 році на 17,12%, у 2009 – на 20,81% і становить 883,42 млрд. грн. та 1067,26 млрд. грн відповідно у 2008 та 2009 роках, що є позитивною тенденцією і свідчить про позитивний розвиток та розширення ринку цінних паперів України у аналізований період. Щодо динаміки частки виконаних договорів торговцями цінних паперів у структурі ВВП, то слід відмітити, що у 2007 році вона становить 0,1%, у 2008 році зменшується до 0,09%, що можна пояснити як наслідок світової фінансової кризи, але в 2009 році ця частка зростає до 0,12%, що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ролі ринку цінних паперів у русі фінансових ресурсів. За аналізований період ПФТС-індекс найнижчої відмітки набуває у 2008 році, а з 2009 року має позитивну тенденцію до зростання. UX-індекс з 2009 року також в загальній тенденції зростає, що є позитивно для української економіки. Також слід відмітити, що обсяг торгівлі цінними паперами на фондовому ринку у аналізований період перевищує обсяги у таких сферах, як виробництво продукції сільського господарства, виробництво промислової продукції та продукції будівництва. Щодо структури обсягу виконаних договорів торговцями цінних паперів з погляду організованості ринку в Україні в 2008 – 2009 роках, то відмітимо, що в аналізований період часу значно більшу частку займає неорганізований ринок (2007 – 95,34%, 2008 – 95,73%, 2009 – 96,63%) і ця частка в динаміці зростає. Відповідно частка організованого ринку значно менша (2007 – 4,66%, 2008 – 4,27%, 2009 – 3,37%) і в динаміці темп приросту є негативним. Можна зробити висновок, що набагато більша частина операцій цінними паперами проходить на організаційно неоформленому ринку, що є негативною тенденцією та свідчить про непрозорість фінансових результатів від здійснення операцій на ринку цінних паперів. Для підвищення ефективності функціонування фондового ринку України потрібно здійснити ряд заходів щодо реалізації основних завдань розвитку фондового ринку України, зокрема які стосуються: 1) збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості фондового ринку шляхом: - суттєвого розширення пропозиції цінних паперів з високими інвестиційними характеристиками; - покращення інформаційної прозорості фондового ринку України. 2) удосконалення ринкової інфраструктури та забезпечення її надійного і ефективного функціонування шляхом: - консолідації інформаційної та технологічної біржової системи фондового ринку; - модернізації депозитарної системи України; - підвищення вимог до професійних учасників фондового ринку. 3) удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду на фондовому ринку та захисту прав інвесторів шляхом: - підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку; - удосконалення саморегулювання на ринку цінних паперів. - популяризації фондового ринку. 4) податкового та валютного стимулювання подальшого розвитку фондового ринку України шляхом: - формування сприятливого податкового клімату для учасників фондового ринку; - удосконалення та оптимізації режиму валютного регулювання операцій з цінними паперами в Україні. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». – Верховна Рада України. – Закон вiд 23.02.2006. – № 3480-IV; Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». – Верховна Рада України. – Закон вiд 30.10.1996. – № 448/96-ВР; Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України». – Верховна Рада України. – Постанова вiд 22.09.1995. – № 342/95-ВР; Бившев Р.А., Волошина О.О. Етапи становлення та розвитку фондового ринку України; Блага Н.В. Державне регулювання фондового ринку // Фінанси України. - 2009. – №7 (80). – С.89 – 93; Еш С. М.Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури. – 2009. – 528 с.; Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2009 рік; Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 рік; Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2007 рік; Іванова К.В.Регулювання фондового ринку на прикладі країн з розвиненою економікою // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 11. – С. 36 – 40; Іванова К.В. Стан фондового ринку в період світової фінансової кризи і його подальший розвиток // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 4. – С. 172 – 178; Калинець К. С. Аналіз світового досвіду організації фондової біржі в контексті можливостей його використання в Україні // Регіональна економіка. – 2009. – № 3. – С. 182 – 191; Корнєєв В. В. Кредитні та інвестиційні потоки капіталу на фінансових ринках. – К.: НДФІ, 2003. – 376 с.; Кравченко Ю. Рынок ценных бумаг в вопросах и ответах : учеб. пособ. / Ю. Кравченко. – К. : Ника-Центр; Эльга, 2003. – 528 с.; Лякин А. Н. Рынок ценных бумаг: учеб. пособ. / А. Н. Лякин, А. А. Лапинская; под общ. ред. А. Н. Лякина. – СПб. : Поиск, 2001. – 160 с.; Маркс, К. Капитал [Текст] / К. Маркс. ? М. : Изд-во полит. лит., 1978. – Т. 3, ч. 2. ? С. 886 – 887; Мозговий О. Фондовий ринок / О. Мозговий. – К. : КНЕУ, 1999. – 316 с.; Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права: Историко-догматическое исслед. – М.: Унив. тип., 1889. – С. 138; Приказнюк Н. В. , Томашко Т. П. Ринок державних цінних паперів: світовий досвід та вітчизняні реалії // Фінанси України. – 2009. – № 2. – с. 73 – 81; Серебрянникова Л.А. Світовий досвід регулювання ринку цінних паперів // Фінанси – 2009. – № 1 – С. 54 – 58; Смит, А. Исследования о природе и причинах богатства народов [Текст] / А. Смит. ? М. : Ось-89, 1997. ? 257 с.; Становлення фондового ринку: роль держави // Урядовий кур’єр – 2008. – № 9. – С. 10 – 13; Татарин Н.Б.– Цінні папери як інструмент фондового ринку, їх природа і роль в ринковій економіці., Науковий вісник, 2005, вип. 15.2 Український державний лісотехнічний університет. – С. 285; Томлянович С. А. Управление инвестиционными рисками и развитие инфрастуктуры фондового рынка. – Режим доступу. – http://www.piterned.ru/articles/invest_ajldr/ypravlenie_investitcio.html; Чередніченко Н. І. Ринок цінних паперів: Метод. вказівки і завдання для самост. вивчення дисципліни. – К.: МАУП, 2004. – 88 с.: іл. — Бібліогр.: С. 84 – 85; Шелудько В. М. Фінансовий ринок: навч. посіб. / В. М. Шелудько. – К. : Знання-Пресс. – 2002. – 535 с.; Яроцький В. Л.Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Монографія. – Харків: Право, 2006. – 544 с.; www.bank.gov.ua; www.smida.gov.ua; www.ssmsc.gov.ua; www.zk.ssmsc.gov.ua; www.ukrstat.gov.ua; www.pfts.com; www.ux.ua.
