Вступ. Протягом останніх років тривале встановлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювались економічні реформи ,виявились нові аспекти реформування форм власності й структурної перебудови економіки України. Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці .З цією метою люди створюють певні організації ,які спільно виконують ту чи іншу місію і діють на засаді певних правил та процедур. Об’єктом вивчення даної роботи є підприємство – товаровиробник , як основа первинна ланка народного господарства. Підприємство не може ефективно функціонувати без належного управління, або менеджменту. У спрощеному розумінні, менеджмент - це уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей. Основною складовою менеджменту є операційний менеджмент, як філософія управління. Операційний менеджмент — це наука про концепції, методи, процедури, технологію створення та функціонування операційної системи, необхідної для реалізації операційної функції, а також це цілеспрямована діяльність з управління операціями придбання необхідних ресурсів, їх трансформації в готовий продукт (товар, послугу) з подальшою поставкою його споживачу. Мета курсової — розробка операційної стратегії організації, створення операційної системи, а також управління її функціонуванням. Основні завдання полягають у: · усвідомленні того, що операційна система є однією з найважливіших складових будь-якого підприємства, з огляду на що спеціалісту в галузі управління потрібно докорінне знання основ і категорійного апарату операційного менеджменту; · знанні принципів і методів раціональної організації, планування і контролю за функціонуванням операційних систем різних видів; · умінні розробляти операційну стратегію підприємства; · умінні обґрунтовувати рішення щодо створення операційної системи, підтримки належного режиму її поточного функціонування; · умінні управляти якістю та продуктивністю операційної діяльності організації; · знанні особливостей операційного менеджменту на підприємстві.Розділ І. Характеристика існуючого виробничого підприємства 1.1 Характеристика виду діяльності підприємства Форма власності підприємства, що описується даною курсовою – фірма, зареєстрована на приватного підприємця(без статусу юридичної особи). Основним напрямком діяльності підприємства є виготовлення виробів із металевого дроту на замовлення та деякі інші, супровідні до основної, види діяльності. Отже, підприємство належить до галузі «переробної промисловості». У місті Рівному, у даній галузі, діють 22 зареєстрованих підприємства, (детальніше: http://www.rivne.org/gold.htm#10). Оскільки кожне з них орієнтовано на виробництво продукції переважно специфічного виду (труби, металеві складові для автомобілів, вироби з дроту, металевий лист, металевий дріт і т.п), а її споживачами є підприємства будівельної промисловості, автомобільного сервісу, рекламні агентства, дрібні приватні підприємці – у даній галузі не є наявною жорстка конкуренція. Підприємства діють у галузі вже досить довгий час, і кожне з них займає свій, чітко визначений сегмент споживачів. 1.2 Особливості організаційної і виробничої структури підприємства, технологічний процес виготовлення продукції На підприємстві діє функціональна організаційна структура. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (рис 1.1)
Рис 1.1 Організаційна структура підприємства Підприємство використовує раціональні та прості технології виробництва продукції. Особливі технології використовуються у виробничому цеху: спеціальні станки можуть використовуватись для виготовлення виробів з дроту будь якої конструкції. Тому з впровадженням нового типу продукції, однотипної з тією що виготовляється, проблем з переоснащенням основних фондів не виникне. Інші технології, використовувані підприємством – загальнодоступні, і не є складними. Покрасочний цех, наприклад, застосовує загальнодоступні методи фарбування виробів, що наявні і використовуються на багатьох інших підприємствах та організаціях, зайнятих відповідними напрямками діяльності. На фірмі працює висококваліфікований персонал, із різною освітою. Із них, один має вищу технічну освіту, троє - середню спеціальну освіту, у тих напрямках, якими займається підприємство. Оскільки, загальна кількість персоналу фірми становить 19 чоловік, частка кваліфікованих виробників підприємства становить 21%. Зважаючи на розміри підприємства, можна стверджувати, що така картина кваліфікованості персоналу фірми є прийнятною. Для аналізу виробничої підсистеми охарактеризуємо виробничі потужності, обсяги реалізації робіт, послуг, продукції , продуктивність праці, технології, темпи оновлення продукції ін. Основними напрямками діяльності підприємства є виготовлення виробів з дроту: арматурної сітки під бетон, піноблоки, цеглу тощо; рекламних стелажів для викладкі товарів; рекламних стендів рекламної сітки інших виробів з дроту під замовлення Процес виготовлення даних виробів проходить майже однаково: На протяжному станку проводиться нарубка дроту на рівновеликі частини приблизною довжиною три метри, даний процес є практично автоматизований; Проводиться різка вже нарубаного дроту на частинки потрібної довжини для кожного з виробів; Для виробів що потребують гибки (рекламних стендів, стелажів) проводиться гибка дроту; Викладання дроту в спеціальний кондуктор (форму) і зварювання на електрозварювальному станку; Збирання виробу, якщо він складається з декількох частин; Покраска виробів що потребують цього (рекламні стенди, стелажі, сітки); Перевірка якості виробів і відправка їх на склад для подальшої реалізації; Розділ 2. Оптимізація виробничої структури підприємства 2.1 Розробка виробничої програми Розробка виробничої програми починається з того, що виробнича програма визначає кількість продукції певного асортименту, що виготовляє підприємство. Вона складається з врахуванням особливостей продукції і обґрунтовується виробничою потужністю виробника. Виробнича програма – це максимально можливий випуск продукції певного асортименту в кількісному співвідношенні, який може здійснювати виробник за певний період часу при встановленому режиму роботи, повному використанні площ і всіх засобів виробництва при раціональній організації праці і виробництва. Виробнича потужність – це розрахунковий, максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробки сировини в номенклатурі і асортименті, що передбачається на плановий період при повному використанні виробничого обладнання і площ з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Виробнича програма складається з метою планування потреби в комплектуючих і матеріалах, які необхідні для виробництва визначеної кількості готової продукції, для визначення обсягів постачання товарно-матеріальних цінностей і планування раціонального управління запасами, для планування потреби в персоналі і необхідних фінансових ресурсах. Час роботи обладнання протягом робочої зміни розраховуємо за формулою: Т = 7,65 + 0,05 * N год. Використовуючи величину корисного фонду робочого часу визначаємо значення виробничої потужності по кожному виду обладнання і в цілому по підприємству (таблиця 2.2) М = Фк Nобл. , де М – потужність певного виду обладнання, верстато-годин Фк – фактичний час роботи обладнання протягом розрахункового періоду, год. Nобл – кількість одиниць певного виду обладнання, од. Фк = КФРЧ * Т. де КФРЧ – корисний фонд робочого часу, днях. Проводимо розрахунок балансу робочого часу в таблиці 2.1. Розрахунок балансу робочого часу
Таблиця 2,1
№п/п Назва показника Відсоток від номін фонду Кільк днів
1 Загальн кільк календ днів - 365
2 Кільк нероб днів у тч - 113
святкові - 9
вихідні - 104
3 Кільк календ роб днів (ном фонд) 100 252
4 Невиходи на роботу 22 55
5 Корисний фонд роб часу 78 197
T= 8,8
Фк= 1734
Отже корисний фонд робочого часу - 197 днів, що становить 78% від номінального фонду. Також час робити обладнання протягом зміни становить 8.8 год. а фактичний час роботи обладнання протягом розрахункового періоду склав 1734 год. Розраховуємо виробничу потужність підприємства в таблиці 2.2. Розрахунок виробничої потужності під-тва
Таблиця 2,2
Вид наявного обладнання Кільк обладнання Nобл Виробнича потужність
Ливарне 36 62409,6
Металургійне 10 17336
Ковальне 19 32938,4
Штамповочне 10 17336
Електрозварювальне 50 86680
Всього 125 216700
Загальна виробнича потужність 125 од. обладнання становить 216700 верстатогодин. Розрахунок виробничої програми підприємства проведемо в таблиці 2.3 , використовуючи норми верстато-годин на виготовлення одиниці продукції певного виду в такій послідовності: визначаємо величину потужності за видами обладнання, яке необхідне для виготовлення мінімальної кількості продукції певного асортименту за формулою: Мmin = ? Ні Nmin, Ні – норма верстато - годин на одиницю певного виду продукції; Nmin – мінімальна кількість продукції певного виду. розраховуємо залишок потужності по всіх видах обладнання: ?М = М - Мmin визначаємо потреби потужності по виготовленню всіх видів продукції: Мj = ? Ні визначаємо на скільки одиниць всіх видів продукції можна випустити більше:
визначаємо найменування величини додаткової кількості продукції. Збільшуємо мінімальну кількість продукції на цю величину і визначаємо необхідну потужність для такої кількості і асортименту продукції: Mmax = ? Hі (Nmax + Nmin) визначаємо вільний залишок потужності по кожному виду обладнання: ?M ' = M - Mmax виявляємо "вузьке місце" даного виробництва за найменшим залишком потужності і формуємо остаточно виробничу програму підприємства в таблиці 2.4 Розрахунок виробничої програми під-тва
Таблиця 2,3
Вид наявного обладнання Виробнича потужність Норми на од певного виду продукції Витрати потужності на мінім кільк прод Залишкова потужність Витрати потужн на одиницю всіх видів потужності Кількість продукції понад планову N max Витрати потужності на максимальний обєм Ммах Вільний залишок потужності
Вид продукції Мінім кільк прод Можлив обсяг вир-ва Макс обсяг прод
A 24 52 56
B 20 48 48
C 12 40 40
D 43 71 71
E 67 95 95
Всього 166 306 306
2.2 Обґрунтування виробничого процессу При обґрунтуванні виробничого процесу враховують, що це процес перетворення сировини в готову продукцію. Виробничий процес складається з множини технологічних і нетехнологічних операцій. Технологічні операції являють собою безпосередні зміни сировини, направлені на виготовлення продукції. Їх сукупність утворює технологічний процес виробництва. Нетехнологічні операції являють собою необхідні за техніко-організаційними причинами перерви в технологічному процесі. Сюди необхідно віднести час на внутрішнє транспортування сировини і продукції, час внутрішньо-змінних і між змінних перетворень, час технічного контролю. Розраховуємо складові частини виробничого процесу: Технологічний процес – це основна частина виробничого процесу, яка об’єднує методи виготовлення продукції шляхом зміни стану, властивостей, форм і розмірів матеріалів, сировини і напівфабрикатів. Кожен технологічний процес представлений у вигляді технологічних схем, в якій спосіб виробництва викладається у формі послідовного опису технологічних операцій, які проходять на певному обладнанні. Розробка технологічного процесу починається з аналізу деталей, які входять у виробничу програму для виявлення повторюваності і технологічної подібності. Деталі об’єднують у групи за особливими конструкціями: матеріали, заготовки, габаритні розміри, точністю обробки. Для кожної групи виділяють типові кооперативні технологічні карти. Розрахунок складових частин продукції А, В, С, D, Е і групування деталей виконуємо виходячи з питомих витрат на одиницю продукції і виробничої програми (Таблиця 2.5). Специфікація складових частин виробу
Таблиця 2,5
Групи складових частин виробів Питомі витрати од Загальні витрати од Всього на вироб програму од
Відобразимо загальну технологічну схему виробничого процесу на рисунку 2.1.
Рис 2.1 Постадійна технологічна схема виготовлення виробів A, B, C, D, E Використовуючи дані нормативної таблиці 2.6 встановимо тип виробництва кожної групи складових частин виробів таблиця 2.7. Залежність типу виробництва від річного випуску деталей та їх маси
Таблиця 2,6
Маса деталі, кг Тип виробництва
одиничне серійне масове
<1,0 <1000 1000…100000 >100000
1,0…5,0 <500 500…75000 >75000
5,0…10,0 <300 300…50000 >50000
>10 <200 200…25000 >25000
Вибір типу виробництва кожної групи деталей
Таблиця 2,7
Групи складових частин Маса деталі, кг Загальна кількість на вироб. програм. Тип виробництва
деталі кріплення 1 99784 Масове
симетричні деталі і обертання 2,4 30733 Серійне
корпусні деталі 880 306 Серійне
площинні деталі 18 21173 Серійне
фігурні деталі 15 11500 Серійне
Масове виробництво характеризується неперервним випуском одиничної продукції протягом тривалого проміжку часу на окремі робочі місця, постійно виконують одинакові технологічні операції. Переваги: збільшення пропускної здатності робочих місць; можливість використання праці робітників низької кваліфікації; значне підвищення продуктивності праці в результаті чіткого закріплення за робочими місцями певних виробничих операцій. Недоліки: складність переходу на інший вид продукції через специфічність обладнання. Серійне виробництво ознаки: обробка виробів партіями з певною регулярністю після чого обладнання переналагоджується на інший виріб. Переваги: повне використання обладнання; використання універсального обладнання і спеціалізованих пристосувань; швидке перенесення виробництва. Недоліки: скритість розробки технологічного процесу при узгодженні технологічних операцій на окремих робочих місцях. Одиничне виробництво ознаки: застосування при широкій номенклатурі виробів і відповідальності чи нерегулярності, повторювальності виробництва. Далі проводимо вибір виду сполучення технологічних процесів. Існує 3 види побудов виробничого процесу: послідовний – це сполучення технологічних операцій при якому на кожному робочому місці виконується відповідна технологічна операція з усіма виробами, що входять в дану партію і тільки після цього вся партія поступає на наступне, по технічному порядку, робоче місце. паралельний – це сполучення технологічних операцій, при якому кожен виріб, що входить у склад даної партії передається на наступну операцію поступово, тобто над партією одночасно використовуються різні операції. змішувальний (паралельно-послідовний) - це сполучення технологічних операцій, при якому наступна по порядку операція використовується з першим у партії до того, як попередня виконана з усіма виробами партіями, тобто частина операцій використовується в послідовному сполученні, а частина – паралельному для ліквідації простоїв, що виникають через неоднакову тривалість технологічної операції. Вид сполучення технологічної операції визначається типом виробництва в умовах одиничного і масового виробництва застосовується паралельний вид руху виробів. Тривалість технологічного циклу при цьому становитиме: Т = n ? t од n – кількість виробів партії, од; ? t од – час виконання всіх операцій з однією деталлю. В умовах масового виробництва застосовується паралельний вид руху виробів, для чого технологічні операції погоджуються по кратності. Тривалість технологічного циклу при цьому: Т = ? t год + (n - 1) t гол t гол – тривалість головної (найдовшої) операції. В умовах серійного виробництва застосовується змішаний тип руху виробів. Тривалість технологічного циклу при цьому становитиме: Т = ? t год + (n - 1) (? t д - ? t к) ? t д - сума довгих операцій, тобто таких, що триваліші ніж попередня і наступна, сек. ? t к – сума коротких операцій, тобто таких, що менш триваліші, ніж суміжні, сек. Розраховуємо тривалість технологічного процесу по кожній групі складових частин виробів. Визначення тривалості технологічного процесу виготовлення виробів Таблиця 2,8
Групи складових частин виробів Тривалість операції Тривалість технологічного проц
1 2 3 4 5 Години Дні
Деталі кріплення, кг 13 6 22 16 18 610 69
Симетричні деталі і обертання 41 17 24 21 29 478 54
Корпусні деталі 72 51 191 92 78 19 2
Площинні деталі 84 21 47 21 74 959 109
Фігурні деталі 36 26 89 41 90 473 54
Висновок: при виробництві деталей використовуємо змішаний вид сполучення, оскільки вони виготовляються в умовах серійного типу виробництва, а також паралельний для деталей кріплення оскільки там використовуємо масовий тип виробництва. При розрахунку тривалості виробничого циклу вважаємо, що виробничий цикл – це проміжок часу від моменту запуску сировини чи матеріалів у виробництво до повного виготовлення і здачі продукції. Виробничий цикл складається з робочого періоду і періоду перетворення. Робочий період включає час технологічних операцій, підготовчо-заготівельних робіт, природних процесів, технічного контролю, транспортування матеріалів в процесі обробки. Період перерв складається з часу між змінних і між операційних перерв. Тривалість виробничого циклу визначається для одного виробу чи партії виробів за формулою: Тц = ?tтех + ?tп-з + ?tзб + ?tпр + ?tк + ?tтр + ?tмз + ?tмо ?tтех – сума часу технологічних операцій; ?tп-з – сума часу підготовчо-заготівельних процесів; ?tзб – сума часу збірних процесів; ?tпр – сума часу природних процесів; ?tк – сума часу технічного контролю; ?tтр – сума часу на транспортування напівфабрикатів; ?tмз – сума часу міжзмінних перерв у виробництві; ?tмо – сума часу міжопераційних перерв у виробництві. Розрахунок тривалості виробничого циклу проводиться для всієї виробничої програми. Для цього розраховуємо складові тривалості виробничого циклу кожного виду виробу. Тривалість технологічних операцій розподіляємо виходячи з їх загальної кількості на виготовлення певної групи виробів і питомих витрат на одиницю виробу. Значення інших складових умовно приймемо: ?tп-з = 0,2 ?tтех ?tзб = 0,3 ?tтех ?tпр = 0,05 ?tтех ?tк = 0,05 ?tтех ?tтр = 0,1 ?tтех ?tмз = 0,6 ?tтех ?tмо = 0,4 ?tтех Будуємо календарний графік випуску виробів, об’єднуючи виготовлення деяких в одному виробничому підрозділі таким чином щоб календарні терміни приблизно дорівнювали корисному фонду робочого часу. Для скорочення деяких виробничих циклів можна зменшити витрати часу на організаційно-технічні заходи: технічний контроль, між операційні і між змінні перерви. Висновок: управління виробничою підсистемою пов’язано з вирішенням основних завдань, які стоять перед виробничими підрозділами підприємства, зокрема: управління самого виробництва, тобто плануванням асортименту продукції, плануванням виробничих процесів, технологією виконання цих процесів, які безпосередньо пов‘язані з виробництвом. Виробничий процес передбачає наявність технічної підсистеми, яка включає систему підготовки виробництва (конструкторські розробки, складання виробничих планів) та саме виробництво. Виробництво передбачає процес перетворення предметів праці за допомогою засобів виробництва та працівників у готову продукцію. Розрахунок тривалості основонго виробничого циклу Таблиця 2,9
Вид виробу Тривалість осн тех процесу, год ?tтех ?tп-з ?tзб ?tпр ?tк ?tтр ?tмз ?tмо Тривалість циклу
Календарний графік виконання виробничої програми Таблиця 2,10
№ Виробн. підрозділу Асортимент виробництва Тривалість виробничого циклу Календадний графік (197 днів)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
1 B 197
2 B 101
D 96
3 D 37
A 132
C 28
4 C 86
E 102
2.3. Організація допоміжного виробництва Ремонтне господарство підприємства призначене для виконання сукупності робіт з технічного обслуговування обладнання для запобігання передчасного спрацювання машин і механізмів, своєчасному ремонту та модернізації обладнання. Організація ремонту і обслуговування обладнання спирається на систему планово-попереджувального ремонту, зміст якої заклечається в проведенні міжремонтного обслуговування малих, середніх капітальних ремонтів з певною послідовністю і періодичністю. В залежності від розмірів і серійності основного виробничого складу та особливостей обладнання ремонтне господарство може функціонувати за централізованою, децентралізованою чи рухомою формою організації. Централізована форма – зосереджує в одному спеціалізованому підрозділі (ремонтний цех) всі види ремонтів, застосовується для невеликих підприємств з кількістю обладнання до 600 одиниць. Децентралізована форма – передбачає створення в кожному виробничому підрозділі ремонтного господарства, яке виконує всі види ремонту обладнання тільки певного виробничого підрозділу. Застосовується в умовах специфічного виробництва чи у випадках суттєвих відмінностей технологічних процесів виробничих підрозділів. Рухома форма – пов’язана із виїздом згідно встановлених строків чи місця ремонту, а планування, підготовка, облік ремонтних робіт і виготовлення запасних частин здійснюється централізованим підрозділом. Застосування такої форми доцільне на підприємстві, де виробничі підрозділи значно віддалені один від одного. Об’єми ремонтних робіт
Таблиця 2.11
№ Вид робіт Працеємність на одну ремонтну одиницю Заг працеємність людино-год.
Організація інструментального господарства призначена для забезпечення основного виробництва інструментами, приладами, технікою. Необхідність створення інструментального господарства на кожному підприємстві, хоча його роль в галузях промисловості різна, в залежності від характеру використання інструменту. До виробничих функцій інструментального господарства входять: проектування і виготовлення інструменту; отримання готового стандартного інструменту; зберігання і видача інструменту у виробництво; ремонт і виготовлення інструменту; заточка ріжучого інструменту. Для виконання задач і ефективного забезпечення основного виробництва інструментальне господарство складається з підрозділів: інструментальна група; конструкторське бюро; інструментальний склад; інструментальний цех; цехові спеціалізовані склади; цехові інструментальні роздаточні контори. Висновок: доцільним буде організувати централізовану форму виробництва на період становлення підприємства з подальшим переходом до децентралізованої форми виробництва. Таким чином, можливим буде уникнути фатальних помилок на етапі становлення підприємства, в подальшому при переході до децентралізованої форми виробництва керівники вже матимуть певний досвід роботи, що дозволить при цьому значно підвищити ефективність виробництва і дозволить підприємству розвиватися відповідно поставленим перед ним задачам та цілям. 2.4. Організація обслуговуючих підрозділів Енергетичне господарство призначене для забезпечення основного виробництва необхідними видами енергії в достатніх об’ємах і в певні проміжки часу. Задачею енергетичного господарства є : підбір енергоносія для повного задоволення потреб та дотримання економічних норм та вимог; створення енергетичного балансу; безперебійне постачання внутрішніх споживачів підприємства; економічне функціонування енергетичного обладнання; систематична економія енергоресурсів. До складу енергогосподарства підприємства входять: силове господарство (котельні, парові та повітряні мережі, водопостачання та каналізація); газове господарство (газові мережі, кисневі та ацетиленові станції, холодильні установки, промислова вентиляція); електросилове господарство (підстанції, електромережі, акумуляторні дільниці, трансформаторні дільниці); електроремонтні майстерні; зв'язок (АТС, телефонні мережі, диспетчерський зв'язок). Остаточно склад енергетичного господарства встановлюють виходячи з питомих витрат різних видів енергії та виробничої програми підприємства. Розрахунок енерговитрат на виробничу програму Таблиця 2.12
Вид продукції Виробнича програма Питомі витрати Загальні витрати
Пар Електроенергія Вода Пар Електроенергія Вода
кКал тис. кВт м3 кКал тис. кВт м3
А 56 0,23 8,9 6,1 12,88 498,4 341,6
В 48 0,34 12,9 2,7 16,32 619,2 129,6
С 40 0,17 12,6 6,2 6,8 504 248
D 71 0,16 7,2 5,3 11,36 511,2 376,3
Е 95 0,25 13,1 1,6 23,75 1244,5 152
? - - - - 71,11 3377,3 1247,5
Висновок: як видно із таблиці енерговитрати для різних видів продукції різні. Це залежить від кількості виготовленої продукції та від виду продукції. Транспортне господарство – призначене для перебійного постачання вантажів до складів зберігання вантажів під час транспортування, а також переміщення сировини і матеріалів до робочого місця. В процесі функціонування транспортного господарство передбачає вирішення таких задач : Створення чіткої системи внутрішнього транспортування вантажів відповідно до організаційного рівня виробничого процесу. Визначення потреб ресурсів для запланованого функціонування внутрішнього транспорту. Погодження виробничих і транспортних задач. Транспорт за призначенням поділяється на зовнішній, міжцеховий, внутрішньо цеховий. Види зовнішнього транспорту проводять на основі техніко – економічних розрахунків. Для цього порівнюють варіанти зовнішніх перевезень існуючими видами транспорту і вибирають той де приведені витрати мінімальні. Se + Eн * К > мін. Se – сумарні щорічні експертні витрати по варіантах. Eн – нормативний коефіцієнт капіталовкладень. К – сумарні капіталовкладення по варіантах. Міжцеховим транспортом у більшості випадків виступає автомобільний та електротранспорт. Сфери застосування окремих видів транспорту наведені у таблиці. Сфери застосування транспортних засобів Таблиця 2.13
Вид транспортного засобу Данні з транспортування (відстань)
Універсальні автомобілі і автомобілі самоскиди понад 2000 м.
Автомобілі тягачі і електротягачі 400…2000 м.
Автонавантажувачі і електронавантажувачі 150…400 м.
Використовуючи дані таблиці і конкретні умови виробництва вибираємо вид міжцехового транспорту і розраховуємо кількість транспортних засобів для забезпечення вимог виробництва. Для даного підприємства потрібні автомобілі тягачі і електротягачі, оскільки відстань між цехами становить 1100 м. Розрахунок їх кількості для річного обсягу перевезень проведемо в такій послідовності: визначимо час руху протягом одного рейсу: , (хв.) де, l – дальність транспортування, м; V – швидкість транспортування, м/год.; V=8600 (м/год.) (хв.) визначимо тривалість рейсу: , (хв.) (хв.); (хв.) визначимо кількість рейсів, які може зробити погружчик за одну робочу зміну: (рейсів) де Фt – фактичний час роботи протягом зміни, хв. визначимо обсяг продукції, що перевезе погружчик: (кг) де, q – середня вантажопідйомність за один рейс, кг. визначимо загальну кількість погружчиків: (чол.); (чол.) де, Qзм – обсяг перевезень за одну робочу зміну, кг (кг) де, Qр – обсяг перевезень на всю виробничу програму за рік, кг. Розрахунок обсягу перевезень на всю виробничу програму проведемо в таблиці 2.14 Розрахунок обсягів перевезень міжцеховим транспортом Таблиця 2.14
Складові виробів Загальна кількість на виробничу програму Питома вага, кг. Річний обсяг перевезень, кг
Деталі кріплення 99784 1 99784
Симетричні деталі 30733 2,4 73759,2
Корпусні деталі 306 880 269280
Площинні деталі 21173 18 381114
Фігурні деталі 11500 15 172500
Всього - - 996437
Висновок: проаналізувавши організацію транспортного господарства для підприємства визначили, що для забезпечення вимог виробництва нам необхідні автомобілі тягачі і електротягачі у кількості 5 штук, річний обсяг перевезень якими становить 996437 кг. Складське господарство призначене для прийому, переробки, зберігання і видачі матеріалів та готових виробів. Площа складського господарства залежить від масштабів і організації виробництва, рівня спеціалізації і кооперування, номенклатури матеріалів і виробів, умов МТП. Складське господарство в загальному вигляді утворюється: склади матеріально – технічного забезпечення (центральний матеріальний склад, склад інструментів, хімікатів, обладнання, склад паливно – мастильних матеріалів); склади основного технічного призначення (склад сировини, матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, склад виробів і готової продукції); спеціалізовані склади – склади матеріалів, які потребують спеціальних умов зберігання (ядохімікати, карбід кальцію, аміак кисню і вибухові речовини). Доцільність функціонування складу певного призначення обґрунтовується розрахунком площі необхідної для зберігання протягом певного періоду необхідного об’єму матеріалів. Розраховуємо площу складу готової продукції (для всієї виробничої програми): Fск = Fк = (G * Hз * ? * ?) / T * Hв Fск – загальна площа складу, м2; Fк – корисна площа складу, м2; ? – коефіцієнт, що враховує проходи; G – виробнича програма, од; Hз – норма запасу, днів; T – термін реалізації продукції, днів; Hв – норма вкладання, од/м2; ? – коефіцієнт нерівності надходження; ? – коефіцієнт нерівності реалізації. Розрахунок загальної площі складу готової продукції Таблиця 2.15
Вид продук-ції G T Hз ? ? Hв Fк ? Fск
А 56 40 10 1,1 1,3 0,8 25 0,5 50
B 48 12
0,5 114
229
C 40 20
0,4 72
143
D 71 20
1 51
102
E 95 10
0,6 226
453
Сума – – – – – – 488 – 976
Висновок: так як складське господарство призначене для прийому, переробки, зберігання і видачі матеріалів та готових виробів, то розраховуємо площу складу готової продукції (для всієї виробничої програми), яка становить 976 м2; та корисну площу складу, яка дорівнює 488 м2. 2.5. Розрахунок чисельності працівників Розрахунок кількісного складу працівників підприємства проводиться згідно функціонального розподілу праці за такими критеріями: робітники; інженерно – технічні робітники та службовці; молодший обслуговуючий персонал. Розрахунок чисельності робітників проведемо окремо для основного, допоміжного і обслуговуючого виробництва:
Чрм – кількість робочих місць, які обслуговуються даною групою робітників; Чод – число робочих місць, які обслуговуються даним робітником; Рн – процент невиходів і втрат робочого часу у відсотках від номінального фонду робочого часу. Розрахунок чисельності основних робітників Таблиця 2.16
Найменування обладнання К-сть обладнання Норма обслугов. % втрати роб часу К-сть робітників
Ливарне 36 1 22 8
Металоріжуче 10 5 22 1
Штамповочне 19 3 22 2
Ковальне 10 2 22 2
Ел. зварювальне 50 1 22 11
Всього 24
Чисельність допоміжних робітників визначаємо діленням загальних потреб в людино-годинах на корисний фонд роботи одного робітника: (чол.) де, N – кількість випуску виробів, шт.; t – працеємність технологічних операцій, люд.-год./шт.; n – кількість видів робіт; Фк – корисний фонд робочого часу, год. Чі = 1,5 Чд = 1,5 2 = 3 роб. Робітників енергетичного і транспортного господарства: Че = 0,1 Чо = 0,1*24=3 роб. Чт = 0,2 Чо =0,2*24=5 роб. Загальна чисельність робітників підприємства становитиме: Ч = Чо + Чд + Чі + Че +Чт = 24+2+3+3+5 = 37 роб. Висновок: розрахунок чисельності робітників ми проводили окремо для основного, допоміжного і обслуговуючого виробництва. Чисельність основних робітників на даному підприємстві становитиме 24 чол., загальна чисельність працівників організації становитиме 37 робітника. 2.6. Побудова оптимізованої виробничої структури підприємства Структуру підприємства утворюють підрозділи підприємства їх взаємозв'язок в процесі випуску продукції і обслуговування колективу, кількість, склад, співвідношення за чисельністю робітників, зайнятої площі і територіальне їх розміщення. Виробнича структура являє собою форму організації виробничого процесу і знаходить свій вираз в розмірах підприємства, в кількості і складі філіалів, цехів, служб, в кількості і розміщенні дільниць, робочих місць в середині цехів. Первинною ділянкою виробничої структури є робоче місце. Робоче місце — частина виробничої площі обладнаної комплексом знарядь праці за допомогою яких один або група робітників виконують певну частину виробничого процесу по перетворенню сировини і матеріалів в готовий продукт або по обслуговуванню процесу виробництва. Робочі місця пов'язані між собою певним виробничим процесом по виготовленню деякої частини готового продукту, або які виконують однакові операції , об'єднуються у виробничу дільницю. Виробничі ділянки можуть об'єднуватися в цехи або просто формувати виробничі одиниці. Цех – виробничий, адміністративний відокремлений підрозділ підприємства в якому виготовляється продукція чи виконується певна стадія виробництва в результаті якої створюється напівфабрикат , який використовується на цьому або іншому підприємстві. Кількість ступенів виробничої структури залежить від масштабів виробництва, кількості однотипних робочих місць і складності управління виробничим процесом. В залежності від частин виробничого процесу виробничі підрозділи поділяють на : Підрозділи основного виробництва Допоміжного виробництва Обслуговуючого виробництва Побудуємо виробничу структуру підприємства для реалізації розробленої виробничої програми підрозділами різного призначення. Кількість підрозділів основного виробництва була обґрунтована в розділі 2. Вони можуть будуватися за технологічним, предметним або змішаним принципом. Технологічний принцип представляє собою побудову цехів і виробничих підрозділів за технологічною однорідністю і застосовується в умовах випуску продукції широкого асортименту. Предметний принцип представляє собою спеціалізацію виробничого підрозділу на виробах обмеженого асортименту, а внутрішні підрозділи спеціалізуються на випуску складових частин виробу.
Розділ 3. Складання технологічної карти Встановлюємо технологічну послідовність обробки деталі № переходу Перехід
1. Встановити заготовку діаметром 220 мм в самоцентруючому патроні.
2. Обточити заготовку з діаметра 220 мм до 181 мм на довжині 721 мм (чорнова обробка)
3. Обточити заготовку з 181 мм до 84 мм на довжині 365 мм.
4. Обточити заготовку з 84 мм до 54 мм на довжині 151 мм.
5. Обточити заготовку з 181 мм до 179 мм на довжині 356 мм (чистове точіння).
6. Обточити заготовку з 84 мм до 82 мм на довжині 214 мм.
7. Обточити заготовку з 54 мм до 52 мм на довжині 151 мм.
8. Зняти фаску 1х45 на 82 мм.
9. Зняти фаску 1х45 на 179 мм.
10. Відрізати заготовку 179 мм.
Перехід 1. а). Призначаємо глибину різання (3-8 мм) t = 5 мм. Визначаємо припуск h = 20 мм
Визначаємо кількість проходів В залежності від діаметра заготовки і глибини різця визначаємо подачу S = 1 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 21 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 38 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = l1+l2+l3+y мм L= 356+214+151+3,5=724.5 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.8 хв. Допоміжний час на встановлення зняття деталі Тд2 = 2.3 хв. Тд=Тд1+Тд2=2.3+0.8=3.1 хв. Перехід 2. а). Призначаємо глибину різання (3-8 мм) t = 5 мм. Визначаємо припуск h = 49 мм
Визначаємо кількість проходів В залежності від діаметра заготовки і глибини різця визначаємо подачу S = 1 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 21 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 38 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = l1+l2+l3+y мм L= 214+151+7=372 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.8 хв. Перехід 3. а). Призначаємо глибину різання (5-12мм) t = 5 мм. Визначаємо припуск h = 12 мм
Визначаємо кількість проходів В залежності від діаметра заготовки і глибини різця визначаємо подачу S = 0,4 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 40 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 58 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = l2+l3+y мм L= 151+5=156 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.8 хв. Перехід 4. а). Призначаємо глибину різання t = 2 мм. Знімаємо весь припуск за один прохід В залежності від діаметра заготовки і глибини різця визначаємо подачу S = 0,6 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 133 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 230 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = l1+y мм L= 356+3.5=359.5 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.5 хв. Перехід 5. а). Призначаємо режим різання t = 2 мм. Визначаємо кількість проходів В залежності від діаметра заготовки і глибини різця визначаємо подачу S = 0,4 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 143 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 480 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = l2+y мм L= 214+3,5=217,5 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.5 хв. Перехід 6. а). Призначаємо режим різання t = 2 мм. Визначаємо кількість проходів В залежності від діаметра заготовки і глибини різця визначаємо подачу S = 0,6 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 133 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 770 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = l3+y мм L= 151+3,5=154,5 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.5 хв. Перехід 7. При проточці фасок роботу виконують з ручною перемінною подачею і без зміни обертів попереднього переходу. Основний час на проточку фасок під кутом 45о То = 0.3 хв. Допоміжний час Тд = 0.07 хв. Перехід 8. При проточці фасок роботу виконують з ручною перемінною подачею і без зміни обертів попереднього переходу. Основний час на проточку фасок під кутом 45о То = 0.45 хв. Допоміжний час Тд = 0.07 хв Перехід 9. Призначення режимів різання. Глибина різця при відрізанні рівна ширині різця, прийнявши ширину різця рівною 3 мм отримаємо t = 3 мм. В залежності від матеріалу і діаметра деталі визначаємо подачу S = 0,2 мм/об. б). Визначаємо швидкість різання в залежності від подачі і глибини різання. V = 27 м/хв. в). Визначаємо число обертів об/хв. Марка верстату 1А62 Приймаємо максимальне число обертів n = 58 об/хв. г). Розрахунок основного часу. Визначаємо довжину оброблювальної поверхні з урахуванням величини заходу і виходу різця L = D/2+y мм L= 179/2+5=94,5 мм. Визначаємо основний час: хв. Визначаємо допоміжний час: Тд1 = 0.2 хв. Визначення норм часу а). Визначаємо повний основний час на всі операції (tос = 76,3+100,5+40,3+2,6+1,1+0,3+0,3+0,5+8,1=230 хв. б) Визначаємо допоміжний час на всі операції (tд=0,8+2,3+0,8+0,8+0,5+0,5+0,5+0,07+0,07+0,2 = 6,54 хв. в). Визначаємо оперативний час: Топ = (tос+ (tд = 230+6,54 = 236,54 хв. г). Визначаємо додатковий час: Тдод =Топ*К/100, де к=8 Тдод =236,54*8/100 = 18,92 хв. д). Визначаємо підготовчо заключний час: Тп.з. = 9 хв. е). Визначення норми часу при умові, що потрібно обробити партію деталей 123 шт.
є). Визначаємо необхідну потужність верстату:
Висновки Роблячи висновки, необхідно сказати, що ефективна система управління та менеджменту – це запорука успішного розвитку та процвітання підприємства. В наш час, час становлення ринкової економіки, в умовах розвитку жорсткої конкуренції виробничим підприємствам просто необхідно мати ефективну систему менеджменту, здатну оперативно реагувати на ринкові процеси, здатну реально направляти підприємство правильними шляхами розвитку, знаходячись у «темних» і «жорстких» умовах ринкової економіки. Виробнича програма – це максимально можливий випуск продукції певного асортименту в кількісному співвідношенні, який може здійснювати виробник за певний період часу при встановленому режиму роботи, повному використанні площ і всіх засобів виробництва при раціональній організації праці і виробництва. При обґрунтуванні виробничого процесу враховують, що це процес перетворення сировини в готову продукцію. Необхідно помітити, що для нормальної роботи підприємства конче необхідне ефективне управління виробництвом, яке у свою чергу неможливе без ефективної організації функцій управління, таких як організація, планування, організація, контроль, мотивація та інші. Правильна організація системи виробництва та менеджменту створить необхідні засади для подальшого розвитку та процвітання підприємства, дасть змогу досягнути поставлених перед підприємством задач та цілей. Література Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Львів. ”Світ”, 1995. Кіндрацька Н. Основи стратегічного менеджменту: Посібник, - Львів, 2000. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент, - Львів, 1995. Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджмента, - М:”Дело”, 1993. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник, - К. 1995. Шегда А.В. Основи менеджмента: Учебник. – к.:”Знання”, 1998.
