Основні принципи державної політики в галузі охорони праці
В Законі України «Про охорону праці» задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
1) — пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
2) — повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
3 ) — обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
4) —_використанняекономічних методш упр,авління отхррдною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;
5) — комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
6) — встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
7) — здійснення навчання населення, професійн.сілідсотовкЕЬІ підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;
8) — співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями хдпроф,с..щлка-ми (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;
9) — міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.
Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах

(підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть мате-ріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушен-ня покладених на них обовязків, у тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується пев-ною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відпо-відальності. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавст-ва та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.
Контроль за станом охорони праці. Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасної і точної інформації про стан охорони праці на об'єкті. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм та правил з охорони праці, перевірити додержання вимог законодавства про охорону праці та виконання відповідних планів, програм, приписів, прийнятих рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш .відповідальна та трудомістка функція процесу управління.
Контроль за охороною праці може бути (рис. 1.7):
відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади,а також асоціації, корпорації, концерну або іншого об'єднання підприємств;
регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
громадським, що здійснюється виборними органами та представниками професійних спілок, інших громадських організацій;
страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці Фондусоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахварювань;
внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організації)відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспекторами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.
Виключно важливе значення має внутрішній контроль, який на відміну від інших видів контролю проводиться значно частіше та від дієвості якого вагомо залежить стан охорони праці на підприємстві. Внутрішній контроль підрозділяється на: оперативний (повсякденний); такий, що здійснюється службою охорони праці підприємства; громадський; адміністративно-громадський трьохступеневий.

Рис. 1.7. Форми контролю за охороною праці
Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів, а також інших посадових осіб підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками.
Служба охорони праці контролює виконання вимог з охорони праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства.
У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється громадськими інспекторами з охорони праці або представниками трудових колективів (якщо профспілкова організація на підприємстві не створювалася), а також комісією з питань охорони праці підприємства (за рішенням загальних зборів або конференції працівників підприємства).
Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другому рівні — начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць (згідно із затвердженим графіком) перевіряють стан охорони праці в цеху. На третьому рівні контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці в цілому на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.
СЛУЖБА ОХОРОНИ ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВА
Згідно з Законом України «Про охорону праці» служба охорони праці створю-ється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-еконо-мічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.
Власник з урахуванням специфіки виробництва опрацьовує та затверджує Положення про службу охорони праці підприємства (установи, організації) керую-чись Типовим положенням, розробленим та затвердженим Держнаглядохоронпраці. Відповідно до Типового положення служба охорони праці створюється на підприєм-ствах, у виробничих і науково-виробничих об'єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік. В інших випадках функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці. В установах, організаціях невиробничої сфери та в навчальних закладах власниками також створюються служби охорони праці.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства. За своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства. Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках.
Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.
Служба охорони праці вирішує завдання:
забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охо-.рони праці, пропаганди безпечних методів праці;
вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;
професійного відбору виконавців для визначених видів робіт.Служба охорони праці виконує такі основні функції:
опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;
проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заході! щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничогосередовища, а також розділ «Охорона праці» у колективному договорі;
проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;
готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, загальнихдля всього підприємства;
розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чиздоров'я працівників або людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи;
організовує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами,положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх до вимог охоронипраці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а такожшкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці; допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці;
— бере участь у: розслідуванні нещасних__випалків та аварій; формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; роботі комісії з питань охорони праці підприємства; роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування; розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці;
— контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих таінших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та поданьуповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання таінструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадовихосіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимогбезпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих засобами індивідуальногозахисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; використанняпраці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з діючим законодавством; проходженняпопереднього і періодичних медичних оглядів працівників; виконання заходів, наказів,розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, які визначені у актах розслідування;
Спеціалісти служби охорони праці мають право:
представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці;
безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурніпідрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів,устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозужиттю або здоров'ю працюючих;
одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і поясненняз питань охорони праці;
перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис;
вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які непройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці,не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці;
надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;
порушувати клопотання про заохочення працівників, які беруть активну участьу підвищенні безпеки та покращенні умов праці.
НАВЧАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці — один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.
Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є ДНАОП 0.00-4.12-99 «Типове положення про навчання з питань охорони праці». Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яка проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти.
Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, асоціаціями, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності.
На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва та вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань працівників з охорони праці, з якими вони повинні бути ознайомлені. Відпо- відальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівни-ка, а в структурних підрозділах — на керівників цих підрозділів. Контроль за її і своєчасним проведенням здійснює служба охорони праці або працівники, на яких покладені ці обов'язки.
Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. До-пуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевір-ки знань з питань охорони праці забороняється.
Контроль за дотриманням Типового положення про навчання з охорони праці здійснюють органи державного нагляду за охороною праці та служба охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади.
НАВЧАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ ПРИЙНЯТТІ НА РОБОТУ І В ПРОЦЕСІ РОБОТИ
Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким, керівником підприємства, доручена організація цієї роботи. Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах освіти, які одержали в установленому порядку ліцензію МОН України та дозвіл Держнаглядохоронпраці на проведення такого навчання. Для решти робіт підготовка, перепідготовка працівників за професіями можуть здійснюватися як в закладах освіти, так і на підприємстві. Навчальні плани та програми підготовки повинні передбачати теоретичне та практичне (виробниче) навчання з курсу «Охорона праці».
На підприємствах для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюються постійно діючі комісії. Перед перевіркою знань на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації. Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за тими нормативними актами про охорону праці, додержання яких входить до їх службових обов'язків. Формою перевірки знань є іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді
усного опитування або шляхом тестування на автоекзаменаторі з наступним усним опитуванням. Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються відповідним протоколом. Працівникам, які при перевірці знань виявили задовільні результати, видаються посвідчення, а при незадовільних результатах — працівник повинен протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань. При незадовільних результатах повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів відповідно до ДНАОП 0.00-8.01-93 проводиться до початку виконання ними своїх обов'язків, а також періодично, один раз на три роки. Тематичний план і програма навчання цієї категорії працівників складаються на основі типового тематичного плану і програми та з урахуванням вимог охорони праці для конкретних галузей і виробництв.
Заступники керівників (на яких покладені обов'язки з управління охороною праці) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних адміністрацій усіх рівнів, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств, спеціалісти служби охорони праці, керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих закладів освіти, галузевих і регіональних навчальних центрів з охорони праці та інші проходять навчання та перевірку знань у Національному науково-дослідному інституті охорони праці.
Посадові особи і спеціалісти, зазначені в додатку 4 Типового положення, проходять навчання з питань охорони праці в галузевих (відомчих) навчальних закладах, які в установленому порядку одержали дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на проведення відповідного навчання. Інші посадові особи і спеціалісти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов'язків, до початку роботи, а також періодично раз на три роки безпосередньо на підприємстві.
Посадові особи і спеціалісти невеликих підприємств, де немає можливості провести навчання безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з питань охорони праці, а також приватні підприємці, що використовують найману працю, проходять навчання та перевірку знань у навчальних закладах, які отримали відповідний дозвіл органів Держнаглядохоронпраці. Посадові особи і спеціалісти, які при перевірці знань виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.
За певних обставин (введення в експлуатацію нового устаткування, призначення на іншу посаду, на вимогу працівника держнагляду за охороною праці) посадові особи і спеціалісти можуть проходити позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Керівники підприємств, виробничих та науково-виробничих об'єднань, а також посадові особи цехів, дільниць, виробництв, де сталася техногенна аварія чи катастрофа, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Посадові особи і спеціалісти, в службові обов'язки яких входить безпосереднє в-иконання робіт підвищеної небезпеки (ДНАОП 0.00-8.02-93) та робіт, що потребують професійного відбору (ДНАОП 0.03-8.06-94), при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно конкретних виробничих умов, а надалі — періодичні перевірки знань у строки, встановлені відповідними нормативними актами про охорону праці, але не рідше одного разу на рік.
Програми попереднього спеціального навчання розробляються відповідними службами підприємств з урахуванням конкретних виробничих умов і відповідних їм чинних нормативних актів про охорону праці та затверджуються їх керівниками.
ІНСТРУКТАЖІ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Види інструктажів
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Вступний інструктаж проводиться:
з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;
з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;
з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;
у разі екскурсії на підприємство;
з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформленні або зарахуванні до закладу освіти.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:
новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;
який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;
який буде виконувати нову для нього роботу;
з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничомупроцесі на підприємстві.
Проводиться з вихованцями, учнями та студентами середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти:
на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процеспов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними чинниками, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межамитериторії закладів освіти;
перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів;
на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) — із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.
Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:
на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на три місяці;
для решти робіт — 1 раз на шість місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:
при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охоронупраці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що впливають на стан охорони праці;
при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці,що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж;
при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;
при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на ЗО календарних днів —для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів;
з вихованцями, учнями, студентами — в кабінетах, лабораторіях, майстерняхпри порушеннях ними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
при виконанні разових робіт, непередбачених трудовою угодою;
при ліквідації аварії, стихійного лиха;
при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження абоінші документи.
Проводиться з вихованцями, учнями, студентами закладу освіти в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи).
Порядок проведення інструктажів для працівників
Усі працівники, яких приймають на постійну чи тимчасову роботу і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби — іншим фахівцем, на якого наказом по підприємству покладено ці обов'язки.
Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства. Орієнтовний перелік питань для складання програми вступного інструктажу визначений Типовим положенням. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у документі про прийняття працівника на роботу.
Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до вико-нуваних робіт, а також з урахуванням вимог орієнтовного переліку питань первинно-го інструктажу визначених Типовим положенням.
Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.
Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівни- ком або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу
визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.
Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху; дільниці, майстер) і завершуються вони перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.
При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством.
При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.
Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.
У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів — не обов'язково.
Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за погодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів.
Порядок проведення інструктажів для вихованців, учнів і студентів
Вступний інструктаж проводиться на початку занять працівником служби охорони праці, а за відсутністю такого — особою, на яку наказом керівника закладу освіти покладено ці обов'язки. Програма вступного інструктажу розробляється службою охорони праці закладу освіти або призначеною особою і затверджується керівником закладу освіти. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу наведений у додатку до Типового положення. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу.
Первинний інструктаж проводиться з групою вихованців позашкільних закладів освіти, учнів середніх та професійно-технічних закладів освіти чи студентів вищих закладів освіти. Тематика інструктажу та порядок його проведення визнача- ються відповідними положеннями Міністерства освіти та науки України.
Позаплановий інструктаж проводиться при виявленні порушень вимог безпеки вихованцями, учнями, студентами підчас навчально-виховного процесу, при зміні умов виконання навчальних завдань з професії, лабораторних робіт, інших видів занять, передбачених навчальними планами.
Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводять з групою вихованців, учнів, студентів. Обсяг і зміст інструктажу визначаються залежно від виду масових заходів. Облік проведення цільових інструктажів здійснюється відповідно до чинних положень Міністерства освіти та науки України в журналах обліку теоретичного і виробничого навчання.
Первинний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять відповідні вчителі, вихователі, керівники гуртків, інструктори, тренери, майстри виробничого навчання або завідувачі кабінетів (лабораторій) за відповідними інструкціями чи програмами. Відмітка про проведення первинного та позапланового інструктажів робиться в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці.

ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ, ЇХ ОСНОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ПРАВА
Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:
Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-охоронпраці);
органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Міністерства екології та природних ресурсів України;
органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;
органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорониздоров'я України.
Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повноважень, визначених положеннями про ці органи.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні_ін-спектори) мають право:
— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства дляперевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власниканеобхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;
надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникамструктурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народнихдепутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади,обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;
зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць,робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, якістворюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідністьокремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.
ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.
Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх основні обов'язки і права
Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.
Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціатив-них працівників на строк дії повноважень органу самоврядуання трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.
Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.
Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:
виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;
забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, якідіють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;
своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням таобліком нещасних випадків та професійних захворювань;
використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням,та інше.
Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.
Уповноважені з охорони праці мають право:
безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;
вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розглядувласником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;
вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділуприпинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'юпрацюючих;
вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, якіпорушують нормативні акти про охорону праці.
Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.
Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці
Законом України «Про охорону праці» на профспілки покладено чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:
в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращеннястану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угодз питань покращення умов і безпеки праці;
в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів проохорону праці; ,
в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;
у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів,у розробленні заходів щодо їх попередження;
у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердженнятрудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги занаявності вини працівника у нещасному випадку;
у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праціколективного договору;
в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);
у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшеннятарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці;
у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадовихосіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідністьїх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.
: Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно
з Законом України «Про охорону праці», є профспілковий комітет, його комісія
з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені
! у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України
від 20 вересня 1994р.
МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ
ВПЛИВ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ
Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих, приміщеннях., під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.
Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається постійною (36,6 °С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називаються терморегуляцією. Нормальне протікання фізіологічних процесів, а отже і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, з,а яких це має місце вважаються найкращими. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі — від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря (табл. 2.2).
Таблиця 2.2Кількість тепла та вологи, що виділяється однією людиною

Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.
Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла віддається випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.1, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він обезводнюється, порушується обмін речовин. Тому працівники «гарячих» цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

Рис. 2.1 Вплив температури повітря на продуктивність праці (а) на тепловіддачу організму людини (б): І — випромінюванням і конвекцією; II — випаровуванням
Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.
Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.
Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.
Можливості організму пристосовуватись до метеорологічних умов значні, однак не безмежні. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати ЗО—31 °С при відносній вологості 85% чи 40 °С при
відносній вологості 30%. При виконанні фізичної роботи ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегу-лятативній функції організму при tn= 25—26 °С (відносна вологість 40—60%).
Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні.
НОРМАЛІЗАЦІЯ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ
На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диферен-ційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.
Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в таблиці 2.3. Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища tcd. При tcd < +10 °С — холодний період, а якщо tcd> +10 °С — теплий період року.
Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю.
Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати:
35 Вт/ж2, при*опроміненні 50% і більше поверхні тіла; 70 Вт/м2, при опроміненні від 25% до 50% поверхні тіла
Таблиця 2.3
Оптимальні та допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Примітка: * Більша швидкість руху повітря у теплий період року відповідає
максимальній допустимій температурі повітря, менша — мінімальній.
Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється
визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його
руху може братися також нижче 0,1 м/с — при легкій роботі й
нижче 0,2 м/с — при роботі середньої важкості та важкій.
ОСВІТЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ 2.6.1. ЗНАЧЕННЯ ОСВІТЛЕННЯ ДЛЯ УСПІШНОЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів належать адаптація, акомодація та конвергенція.
Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості).
Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.
Конвергенція — здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.
Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно із статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як робоча мнопія (короткозорість, спазм акомодації).
Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лишекількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванніінтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення. При надмірній яскравості джерел світ:ла та предметів, що знаходяться у полі зору, може відбутись засліплення працівника.Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предметів призво-""дять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до ,швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбит-;тя яких знаходиться в, межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівма- тову поверхню.
Основні вимоги до виробничого освітлення:
створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;
не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і відінших предметів, що знаходяться в полі зору;
не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);
повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, щоосвітлюються;
не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, тепловівипромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);
повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.
ВИДИ ВИРОБНИЧОГО ОСВІТЛЕННЯ
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцево£О.„Иого доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.
Класифікація видів виробничого освітлення наведена на рис. 2.16.

Рис. 2.16. Класифікація видів виробничого освітлення
ПРИРОДНЕ ОСВІТЛЕННЯ
Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.
ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення (рис. 2.17); при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

Рис. 2.17. Криві розділу освітленості в приміщеннях
при різних видах природного освітлення: о — односторонньому боковому; б — двосторонньому боковому; в — верхньому; г — комбінованому
На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні приміщення.
Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природного освітлення (КПО): КПО=100%, (2.18)

Рис. 2.18. Схематичне зображення внутрішньої Евн (а) та зовнішньої Езоен (б) освітленості, де Еан— освітленість у даній точці всередині приміщення, що створюється безпосереднім чи відбитим світлом неба (рис. 2.18, а);
Езовн — освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу (рис. 2.18, б).
Нормовані значення КПО визначаються «Будівельними нормами і правилами» (СНиП ІІ-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об'єкта розпізнавання,
під яким розуміють предмет, що розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.
Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) відповідного до нормованого значення КПО.
Розрахунок площі вікон при боковому освітленні проводиться за допомогою наступного співвідношення
(2.19)
де S — площа вікон;
Sn— площа підлоги приміщення;
ен— нормоване значення КПО;
k3— коефіцієнт запасу;
nв — світлова характеристика вікон;
k6уд— коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;
tз— загальний коефіцієнт світлопропускання;
r — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі (земля, трава тощо).
ШТУЧНЕ ОСВІТЛЕННЯ
Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень у темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.
Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 2.5). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.
В СНиП П-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перші шість характеризуються розмірами об'єкта розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще й по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — ЗО як (розряд УШв).
Джерела штучного освітлення
Як джерела штучного освітлення широко використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання належать до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні й суттєві недоліки: велика яскравість (засліплювальна дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації, (до 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів у порівнянні з природним світлом; не придатні для роботи в умовах вібрації та ударів; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними.
Таблиця 2.5
Норми штучного та природного освітлення виробничих приміщень (витяг з «Будівельних норм і правил» — СНиП ІІ-4-79)
Примітки: * При постійному спостереженні за процесом.
** Норматив стосується роботи при середньому контрасті об'єкта з фоном і темним фоном
Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення,
а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей тощо.
? Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних
газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапа-| зону спектра.
[ Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність. Світлова віддача І цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ; ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання І (люмінесцентні) — ЗО—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий
потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ), білого (ЛБ) та жовтого (ЛЖ) кольорів.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, щоможе зумовити виникнення стробоскопічного ефекту — явища спотворення зорового сприйняття об'єктів, які рухаються, обертаються чи змінюються в пульсуючомусвітлі, що виникає при збігові кратності частотних характеристик руху об'єктіві зміни світлового потоку в часі освітлювальних установок газорозрядних ламп, якіживляться змінним струмом. Таке спотворене зорове сприйняття може призвестидо нещасного випадку, оскільки об'єкт, що рухається, чи обертається може здаватисьнерухомим. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми вмикання, шум дроселів, значний час між вмиканням та запалюванням ламп, відносновисока вартість. ~~~~"
Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску. Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними, широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробництві, так і в побуті. Однак, вони не можуть використовуватись при низьких температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються малою одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.
Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла та стійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві (ДНаТ).
Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеціального призначення: бактероцидні, еритемні тощо.
До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм\ світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації; спектральний склад світла; вартість.
ВПЛИВ ШУМУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ
Шумом прийнято вважати звуки, які негативно впливають на організм людини, заважають його роботі та відпочинку.
Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини встановлено тепер з повною визначеністю. Ступінь такого впливу, в основнрму^змє.жихь рід рівня та характеру шуму, форми та тривалості впливу, а також індивідуальних особливостей людини. Численні дослідження підтвердили той факт, що шум належить до загально-фізіологічних подразників, які за певних обставин можуть впливати на більшість органів та систем організму людини. Так за даними медиків дія шуму може спричи-нити нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобулшрушеншлбмшншс процесів та функціонування органів слуху тощо. Із загальної кількості захворювань, що перераховані вище останнім часом значно зросла частка тих, які спричинені саме шумовим впливом. У зв'язку з цим, слід звернути увагу на той факт, що протягом багатовікової еволюції людина,так і не набула здатності адаптуватись до дії шуму, як і не було створено природного захисту для високочутливого та досконалого органу слуху людини від дії інтенсивного шуму.
Медики відзначають особливо несприятливу дію навіть незначних за рівнем шумів у години відпочинку і передовсім сну, коли найбільш повно повинні відновлюватись сили людини. Не зайве нагадати, що у зв'язку з вищезазначеним у нашій країні, як і у багатьох інших, діє заборона щодо порушення тиші у житлових масивах з 23.00 до 7.00.
Найбільш повно вивчено вплив шуму на слуховий апарат людини. У працівників «шумних» професій може виникнути професійне захворювання — туговухість^ основним симптомом якого є поступова втрата слуху, перш за все в області високих частот з наступним поширенням на більш низькі частоти.
Крім безпосереднього впливу на орган слуху шум впливає на різні відділи головного мозку, змінюючи при цьому нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей, так званий, неспецифічний вплив шуму може виникнути навіть раніше ніж зміни в самому органі слуху. Характерними е скарги на підвищену втомлюваність, загальну слабкість, роздратованість, апатію, послаблення пам'яті, погану розумову діяльність і т. п.
Наближено дію шуму різних рівнів можна охарактеризувати наступним чином. Шум до 50 дБА, зазвичай, не викликає шкідливого впливу на людину в процесі її трудової діяльності. Шум з рівнем 50—60 дБА може викликати психологічний вплив, що проявляється у погіршенні розумової діяльності, послабленні уваги, швидкості реакції, утрудненні роботи з масивами інформації тощо. При рівні шуму 65—90 дБА можливий його фізіологічний вплив: пульс учащається, тиск крові підвищуються, судини звужуються, що погіршує постачання органів кров'ю. Дія шуму з рівнем 90 дБА і вище може призвести до функціональних порушень в органах та системах організму людини; знижується слухова чутливість, погіршується діяльність шлунку та кишківника, з'являється відчуття нудоти, головний біль, шуму вухах. При рівні шуму 120 дБА та вище здійснюється механічний вплив на орган слуху, що проявляється у порушенні зв'язків між окремими частинами внутрішнього вуха, можливий навіть розрив барабанної перетинки. Такі високі рівні шуму впливають не лише на органи слуху, а й на весь організм. Звукові хвилі, проникаючи через шкіру, викликають механічні коливання тканин організму, внаслідок чого відбувається руйнування нервових клітин, розриви мілких судин тощо.
Отже, шкідливі та небезпечні наслідки дії шуму проявляються тим більше, чим вищий рівень сили звуку та триваліша його дія.
На основі даних про особливості впливу шуму на організм людини проводять гігієнічне нормування його параметрів.
НОРМУВАННЯ ТА ВИМІРЮВАННЯ ШУМУ
Враховуючи значні технічні труднощі щодо зниження рівня шуму при виконанні виробничих процесів, доводиться орієнтуватися не на рівні шуму, що викликають подразнення чи втомлення, а на такі допустимі рівні шуму, при яких виключається імовірність набуття працівником професійних захворювань.
При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 та ДСН 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широко-смужні, з неперервним спектром шириною більш ніж одна октава, та вузькосмужні або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень шуму протягом робочої зміни (8 годин) змінюється не більш ніж на 5 дБА та непостійними.Останні поділяється на:
мінливі, рівень шуму яких неперервно змінюється (коливається) в часі більшніж на 5 дБА;
переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасте на 5 дБА і більше, прицьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 с і більше;
імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, коженз яких давжиною менше 1 с, при цьому рівні шуму відрізняються не менш ніж на 7 дБА.
Нормування шуму проводиться за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) — діапазон частот, у якому верхня гранична частота fв вдвічі більша за нижню граничну частоту fн. Октава характеризується середньогеометричним значенням частоти fcp.ч = fC fn. Частотний діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев'ять октав із середньогеомет-ричними частотами 31,5; 63; 125; ...; 8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот і є граничним спектром (ГС) шуму. Зі зростанням частоти (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються. Кожний із граничних спектрів має свій індекс, наприклад ГС-80, де 80 — допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричним значенням базової частоти 1000 Гц.
Нормування шуму за рівнем звуку в дБА засновано на вимірювані за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму, оскільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.
Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час) у дБАекв та максимальний рівень шуму — у дБА.
Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99, витяг з яких наведено в табл. 2.10.
Таблиця 2.10
Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму


Залежно від виду шуму значення, наведені в табл. 2.10, підлягають уточненню. Для тонального та імпульсного шуму допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях приймаються на 5 дБ менше за значення, вказані в табл. 2.10, а для шуму, що створюється в приміщеннях установками кондиціонування повітря, вентиляції та повітряного опалення — на 5 дБ менше ніж фактичні рівні шуму в приміщенні, якщо останні не перевищують значень, наведених в табл. 2.10.
Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБ.
Для визначення відповідності рівнів шуму та рівнів звукового тиску нормованим значенням, а також для порівняльної оцінки різних заходів, спрямованих на зниження шуму І проводять вимірювання шуму на робочих місцях і у виробничому приміщенні. Для цього] використовується: шумомір ШМ-1, вимірювач шуму та вібрації ВШВ-003, акустична вимірювальна апаратура фірми RFT (Німеччина) та «Брюль і К'єр» (Данія). Принцип вимірювання шуму полягає в наступному: мікрофон для акустичних вимірювань сприймає шум і перетворює механічні коливання в електричні, які підсилюються і, пройшовши коректувальні фільтри та випрямляч, регіструються індикаторним приладом чи осцилографом.
ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА НАСЛІДКИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ
Характер впливу електричного струму на організм людини, а відтак і наслідки ураження, залежать від цілої низки чинників, які умовно можна підрозділити на чинники електричного (сила струму/ напруга, опір тіла людини, вид та частота струму) та неелектричного характеру (тривалість дії струму, шлях проходження струму через тіло людини, індивідуальні особливості людини, умови навколишнього середовища тощо).
Сила струму, що проходить через тіло людини є основним чинником, який обумовлює наслідки ураження. Різні за величиною струми справляють і різний вплив на організм людини. Розрізняють три основні порогові значення сили струму: ^J — пороговий відчутний струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через організм людини відчутні подразнення; <*?) —пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму, яке викликає судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснутий провідник, що унеможливлює самостійне звільнення людини від дії струму;
-') — пороговий фібриляїіійний (смертельно небезпечний) струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людини фібриляцію серця.
Струм (змінний та постійний) більше 5 А викликає миттєву зупинку серця, минаючи стан фібриляції.
В табл. 3.5 наведено порогові значення сили струму при його проходженні через тіло людини по шляху «рука—рука» або «рука—ноги».
Таблиця 3.5 Порогові значення змінного та постійного струму

Таким чином, чим більший струм проходить через тіло людини, тим більшою є небезпека ураження. Однак необхідно зазначити, що це твердження не є безумовним, оскільки небезпека ураження залежить також і від інших чинників, наприклад від індивідуальних особливостей людини.
Значення прикладеної напруги Un впливає на наслідки ураження, оскількизгідно закону Ома визначає силу струму Іл, що проходить через тіло людини, та йогоопір Кл: _ ,7
Іл = ип/кд " - (з.б)
Чим вище значення напруги, тим більша небезпека ураження електричним струмом. Умовно безпечною для життя людини прийнято вважати напругу, що не перевищує 42 В (в Україні така стандартна напруга становить 36 та 12 В), при якій не повинен статися пробій шкіри людини, що призводить до різкого зменшення загального опору її тіла.
Електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та центральної нервової системи. Загальний електричний опір тіла людини можна представити як суму двох опорів шкіри та опору внутрішніх тканин тіла (рис. 3.8, б). Найбільший опір проходженню струму чинить шкіра, особливо її зовнішній ороговілий шар (епідерміс), товщина якого становить близько 0,2 мм. Опір внутрішніх тканин тіла незначний і становить 300—500 Ом. В цьому можна переконатися, коли до язика прикласти контакти батарейки, при цьому відчувається легке пощіпування. Коли ці ж контакти прикласти до шкіри тіла, то відчутних подразнень не виникає, оскільки опір сухої шкіри (епідермісу) значно більший.


Рис. 3.8. Умовні схеми опору тіла людини:
а — загальна схема: / — електроди; 2 — зовнішній шар шкіри; 3 — внутрішній
шар шкіри; 4 — внутрішні тканини тіла; б — електрична схема: Кш — активний
опір шкіри; Сш — ємнісний опір шкіри; Re — опір внутрішніх тканин тіла
Загальний опір тіла людини змінюється в широких межах — від 1 до 100 кОм, а іноді й більше. Для розрахунків опір тіла людини умовно приймають рівним R = 1 кОм. При зволоженні, забрудненні та пошкодженні шкіри (потовиділення, порізи, подряпини тощо), збільшенні прикладеної напруги (рис. 3.9), площі контакту, частоти струму (рис. 3.10) та часу його дії опір тіла людини зменшується до певного мінімального значення (0,5—0,7 кОм).

Рис. 3.9. Залежність опору тіла людини рис. 3.10. Залежність опору тіла
Кл від прикладеної напруги £/л: людини R на шляху струму
/- змінний струм 50 Гц; 2 — постійний струм «рука—рука/ від частоти струму /
та площі контакту S.
Опір тіла людини зменшується також при захворюваннях шкіри, центральної нервової та серцевосудинної систем, проявах алергічної реакції тощо. Тому нормативні акти про охорону праці передбачають обов'язкові попередній та періодичні медичні огляди працівників (кандидатів у працівники) для встановлення їх придатності щодо обслуговування діючих електроустановок за станом здоров'я.
Вид та частота струму, що проходить через тіло людини, також впливають на наслідки ураження. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший за змінний, що підтверджують дані табл. З.5. Це пов'язано з тим, що постійний струм у порівнянні зі змінним промислової частоти такого ж значення викликає більш слабші скорочення м'язів та менш неприємні відчуття. Його дія, в основному, теплова. Однак, слід зауважити, що вищезазначене стосовно порівняльної небезпеки постійного та змінного струму є справедливим лише для напруги до 500 В. При більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим ніж змінний.
Частота змінного струму також відіграє важливе значення стосовно питань електробезпеки. Так найбільш небезпечним вважається змінний струм частотою -20—IQPJji (рис. 3.11). При частоті меншій ніж 20 або більшій за 100 Гц небезпека ураження струмом помітно зменшується. Струм частотою понад 500 кГц не може смертельно уразити людину, однак дуже часто викликає опіки.
Тривалість дії струму на організм людини істотно впливає на наслідки ураження: чим більший час проходження струму, тим швидше виснажуються захисні сили організму, при цьому опір тіла людини різко знижується і важкість наслідків зростає. Наприклад, для змінного струму частотою 50 Гц гранично допустимий струм при тривалості дії 0,1 с становить 500 мА, а при дії протягом 1с — вже 50 мА (табл. 3.8).
Шлях проходження струму через тіло людини є важливим чинником. Небезпека ураження особливо велика тоді, коли на шляху струму знаходяться життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок. Існує багато можливих шляхів
проходження струму через тіло людини (петель струму), найбільш поширені серед них наведені на рис. 3.12, а їх характеристики в табл.3.6.
Рис. 3.11. Залежність небезпеки ураження струмом від його частоти

Рис. 3.12. Найбільш поширені шляхи проходження струму через тіло людини:
/ — «рука—рука»; 2 — «права рука—ноги»; 3 — «ліва рука—ноги»; 4 — «нога—нога»;
5 — «голова—ноги»; 6 — «голова—руки»
Таблиця 3.6
Характеристика найбільш поширених шляхів проходження струму через тіло людини

Індивідуальні особливості людини значною мірою впливають на наслідки ураження електричним струмом. Струм, ледь відчутний для одних людей може бути невідпускаючим для інших. Для жінок порогові значення струму приблизно в півтора рази є нижчими, ніж для мужчин. Ступінь впливу струму істотно залежить від стану нервової системи та всього організму в цілому. Так, у стані нервового збудження, депресії, сп'яніння, захворювання (особливо при захворюваннях шкіри, серцево-судинної та центральної нервової систем) люди значно чутливіші до дії на них струму. Важливе значення має також уважність та психічна готовність людини до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний електричний удар призводить до важчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною існуючої небезпеки ураження.
Умови навколишнього середовища можуть підвищувати небезпеку ураження людини електричним струмом. Так у приміщеннях з високою температурою та відносною вологістю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки значне потовиділення для підтримання теплобалансу між організмом та навколишнім середовищем, призводить до зменшення опору тіла людини.
ДОПУСТИМІ ЗНАЧЕННЯ СТРУМІВ І НАПРУГ
Для правильного визначення необхідних засобів та заходів захисту людей від ураження електричним струмом необхідно знати допустимі значення напруг доторкання та струмів, що проходять через тіло людини.
Напруга доторкання — це напруга між двома точками електричного кола, до яких одночасно доторкається людина. Граничнодопустимі значення напруги доторкання та сили струму для нормального (безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при проходженні струму через тіло людини по шляху «рука—рука» чи «рука—ноги» регламентуються ГОСТ 12.1.038-82 (табл. 3.7 та 3.8).
Таблиця 3.7

При виконанні роботи в умовах високої температури (більше 25 °С) і відносної вологості повітря (більше 75%) значення таблиці 3.7 необхідно зменшити у три рази.
Граничнодопустимі значення напруги доторкання Uдот та сили струму Іл, що проходить через тіло людини при нормальному режимі електроустановки
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ ЗА СТУПЕНЕМ НЕБЕЗПЕКИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ
За ступенем небезпеки ураження електричним струмом всі приміщення поділяються на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки; приміщення з підвищеною небезпекою; особливо небезпечні приміщення.
Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них однієї з наступних умов, що створюють підвищену небезпеку: високої відносної вологості повітря (перевищує 75% протягом тривалого часу);_високої температури (перевищує 35 °С протягом тривалого часу); струмопровідного пилу; струмопровідної підлоги (металевої, земляної, залізобетонної, цегляної і т. п.); можливості одночасного доторкання до металевих елементів технологічного устаткування чи металоконструкцій будівлі, що з'єднані із землею та металевих частин електроустаткування, які можуть опинитись під напругою.
Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї із умов, що створюють особливу небезпеку: дуже високої відносної вологості повітря (близько 100%), хімічно активного середовища; або одночасною наявністю двох чи більше умов, що створюють підвищену небезпеку.
Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються відсутністю умов, що створюють особливу або підвищену небезпеку.
Оскільки наявність небезпечних умов впливає на наслідки випадкового доторкання до струмопровідних частин електроустаткування, то для ручних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту в приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга живлення до 36 В, а у особливо небезпечних приміщеннях — до 12 В.
УМОВИ УРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ СТРУМОМ ПРИ ДОТОРКАННІ ДО СТРУМОПРОВІДНИХ ЧАСТИН ЕЛЕКТРОМЕРЕЖ
Якщо людина одночасно доторкається до щонайменше двох точок, між якими існує деяка напруга, і при цьому утворюється замкнуте електричне коло, то через тіло людини проходить електричний струм. Величина цього струму, а відтак і небезпека ураження людини, залежить від низки чинників: схеми під'єднання людини до електричного кола, напруги мережі, схеми самої мережі, режиму її нейтралі, якості ізоляції струмопровідних частин від землі, ємності струмопровідних частин відносно землі і т. п.
Електричні мережі поділяються на мережі постійного і змінного струму (одно-та багатофазні). Найчастіше в промисловості застосовуються трифазні мережі з ізольованою нейтраллю (трьохпровіднГ) та з глухозаземленою нейтраллю (чотирьох-провідні).
Глухозаземлена нейтраль — нейтраль генератора чи трансформатора, яка приєднана до заземлювального пристрою безпосередньо або через апарати з малим опором.
Ізольована нейтраль — це нейтраль трансформатора чи генератора, яка не приєднана до заземлювального пристрою або приєднана до нього через апарати з великим опором (трансформатори напруги, компенсаційні котушки тощо).
Схеми під'єднання людини до електричного кола можуть бути різними. Однак найбільш характерними є дві схеми під'єднання: між двома фазами електричної мережі (двофазне доторкання) та між однією фазою та землею (однофазне доторкання).
Двофазне (двополюсне) доторкання. При двофазному доторканні до струмопровідних частин (рис. 3.13) сила струму Іл, що проходить через тіло людини визначається за формулами:
— для мережі постійного або однофазного змінного струму
(3.7)
— для трифазної мережі

(3.8)
де Кл — опір тіла людини;
U роб — робоча напруга мережі; U лін — лінійна напруга мережі;
U ф — фазна напруга мережі. '
Двофазне доторкання є більш небезпечним, оскільки /л залежить лише від напруги мережі та опору тіла людини. Однак такі випадки зустрічаються досить рідко і є, ]зазвичай, наслідками порушення правил техніки безпеки. і
Для більшої наглядності визначимо силу струму, що може пройти через тіло | людини при двофазному доторканні у трифазній мережі з лінійною напругою І U лін - 380В:
1л = Uлін. /Rл = 380/ 1000 = 0,38 А (380 мА).

Рис. 3.13. Схема двофазного доторкання: а — в мережі постійного або однофазного змінного струму; б — в трифазній мережі
Таким чином при двофазному доторканні через тіло людини може пройти струм, який перевищує значення порогового фібриляційного струму (табл. 3.5), що може призвести до смертельного ураження.
Однофазне (однополюсне) доторкання. При однофазному доторканні в мережі з глухозаземленою нейтраллю (рис. 3.14, а) через тіло людини проходить менший струм, оскільки напруга, під якою опинилась людина не перевищує фазної, що У V3 разів є меншою ніж лінійна напруга мережі. Окрім того, загальний опір електричного кола може складатися не лише з опору тіла людини Rл, та опору заземлення нейтралі R0, а й з опору підлоги (основи) Rn, на якій стоїть людина та опору її взуття Re. В загальному випадку Iл визначається за формулою:
Iл=Uф/(Rл+R0+Rn+Rв). (3.9)
Розглянемо випадок, коли людина доторкається до однієї їз фаз трифазної мережі напругою 380 В (Uф=380>/3= 220 В) із глухозаземленою нейтраллю (приймаємо R0 = 0), однак стоїть на неструмопровідній дерев'яній підлозі, що має опір Rn = 60 000 Ом у сухому взутті на гумовій підошві (Rв = 50 000 Ом), тоді струм, що може пройти через тіло людини буде дорівнювати:
Iл= Uф /(Rл+ R0 + Rn+ Rв) = 220/0000 + 0 + 60 000 + 50 000) = 0,002 А (2 мА).
Струм такої сили абсолютно безпечний для життя людини, оскільки він менший за пороговий невідпускаючий струм.
Якщо ж людина стоїть на землі чи струмопровідній підлозі (Rn= 0) у промоченому взутті (R = 0), то / становить:
J в л
Іл = Uф /(Rл+R0+Rn +Rв)= 220/(1000 + 0 + 0 + 0) = 0,22 А (220мА).
Таке значення сили струму є смертельно небезпечним для людини.
При однофазному доторканні у трифазній мережі з ізольованою нейтраллю (рис. 3.14, б) струм, що пройде через тіло людини буде меншим ніж при аналогічному доторканні у мережі з глухозаземленою нейтраллю. Це пов'язано з тим, що до загального опору електричного кола ще додається опір ізоляції (rа, rв, rc )та ємності (са, св, сc ) фаз. У такій мережі напругою до 1000 В коли значення опору ізоляції всіх трьох фаз
рівні (rа = rв = rc= r), а ємнісним опором можна знехтувати (са = св= сс= 0), то струм, що проходить через людину, дорівнює:
Iл =Uф/[(Rл+ R0+ Rn+Rв) + r/3] = 3Uф/[3(Rл+ R0+ Rn+Rв) + r], (З.10)а при R0=Rn= Rв= 0 Іл=3Uф/(3Rл+r). (3.11)

Рис. 3.14. Схема однофазного доторкання при нормальному режимі роботи: а — у трифазній мережі з глухозаземленою нейтраллю; б — у трифазній мережі
з ізольованою нейтраллю
Необхідно зауважити, що вищенаведені міркування стосуються нормальної роботи електромережі. При аварійних режимах електромережі (замиканні на корпус або на землю) умови змінюються. Наприклад, якщо одна із фаз замикається на землю (рис. 3.15), то струм, який пройде через тіло людини у випадку її доторкання до справної фази можна виразити такою залежністю:
Як правило, опір короткого замикання R досить малий і ним можна знехтувати, тоді
Іл=Uлін/Rл (3.13)
де Uф < U'лін . < Uлін .
. . .
Рис. З. 15. Схема однофазного доторкання до справної фази несправної електромережі
Таким чином, проаналізувавши розглянуті умови ураження людини струмом можна зробити наступні висновки:
— найменш небезпечним є однофазне доторкання до проводу справної мережіз ізольованою нейтраллю;
— при замиканні однієї із фаз на землю (несправна мережа) небезпекаоднофазного доторкання до справної фази у такій мережі більша ніж у справніймережі при будь-якому режимі нейтралі;
при однофазному доторканні у мережі з глухозаземленою нейтраллю наслідкиураження істотно залежать від опору основи (підлоги), на якій стоїть людина та опоруїї взуття;
найнебезпечнішим є двофазне доторкання при будь-яких режимах нейтралі;
у мережах напругою понад 1000 В небезпека однофазного чи двофазногодоторкання практично однакова, при цьому є висока імовірність смертельногоураження.
Технічні способи та засоби захисту
Технічні способи та засоби захисту (ТСЗЗ) підрозділяють на (рис. 3.20):
ТСЗЗ при нормальних режимах електроустановок (ізоляція струмопровіднихчастин, забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин, попереджувальна сигналізація, мала напруга, електричний поділ мереж, вирівнюванняпотенціалів);
ТСЗЗ при переході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок (захисні заземлення, занулення, вимикання);
Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування.
Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок
Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.
Робочою називається ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом.
Додатковою називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом.
Подвійною_ називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Наприклад, додаткова ізоляція досягається шляхом виготовлення корпусів та рукояток електроустаткування із діелектричних матеріалів (пластмасові корпуси ручних електрифікованих інструментів, побутових електропристроїв тощо).
Посиленою називається покращена робоча ізоляція.
Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Навіть у нормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої початкові властивості, «старіє». Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди та випробовування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних, відповідно не рідше одного разу в два роки та в півріччя, перевіряють шляхом вимірювання відповідність опору ізоляції до норм. Для електромереж
напругою до 1000 В опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути не меншим ніж 0,5 МОм. Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин
передбачає застосування захисних огорож, блокувальних .пристроїв та розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці.
Захисні огорожі можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки і т. п.) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері повинні закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.
Блокувальні пристрої за принципом дії поділяються на механічні, електричш та електронні. Вони забезпечують зняття напруги із струмопровідних частин при відкриванні огорожі та спробі проникнути в небезпечну зону.
Розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи у недосяжному місці забезпечує безпеку без захисних огорож та блокувальних пристроїв. Вибираючи необхідну висоту підвісу проводів під напругою враховують можливість випадкового доторкання до них довгих струмопровідних елементів, інструменту чи транспорту. Так висота підвісу проводів повітряних ліній електропередач відносно землі при лінійній напрузі до 1000 В повинна бути не меншою ніж 6 м.
Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди і т. п.) та_звуковою (зумери, дзвінки, сирени). На виробництві широко використовують світлову сигналізацію для попередження про наявність напруги на тих чи інших частинах електроустаткування. Наприклад, при подачі напруги на електроустаткування на пульті керування загоряється сигнальна лампочка «Мережа».
Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В. При таких напругах струм, що може пройти через тіло людини є дуже малим і вважається відносно безпечним. Однак, гарантувати абсолютної безпеки неможливо, тому поряд з малою напругою використовують й інші способи та засоби захисту.
Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 36 В включно) та в особливо небезпечних приміщеннях (напруга до 12 В включно) для живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевого освітлення на виробничому устаткуванні.
Джерелами такої напруги можуть слугувати батареї гальванічних елементів, акумулятори, трансформатори і т. п. На рис. 3.21 наведено схему трансформатора малої напруги, що містить металевий корпус /, магнітопровід 2, екран 3, обмотки малої4 та високої 5 напруги.
Отже, застосування малих напруг суттєво зменшує небезпеку ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що в свою чергу збільшує витрати кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах істотно зростають втрати електроенергії в мережі, що обмежує її протяжність. У силу вищеназваних обставин малі напруги мають обмежене використання.
Рис. 3.21. Схема рис. 3.22. Вирівнювання потенціалів
трансформатора при контурному заземленні
малої напруги
/ Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмопровідної частини, а також при контурному заземленні. Вертикальні заземлювачі в контурному заземленні (рис. 3.22) розміщуються як по контуру, так і всередині захищуваної зони і з'єднуються сталевими полосами. При замиканні струмопровідних частин на корпус, що приєднаний до такого контурного заземлення ділянки землі всередині контура набувають високих потенціалів, які наближаються до потенціалу заземлювачів. Завдяки цьому максимальні напруги доторкання Uдот та кроку U^ знижуються до допустимих значень.
Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електричне не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів РТ з коефіцієнтом трансформації 1:1 (рис. 3.23). Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з великою ємністю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємність та високий опір ізоляції, то при цьому різко зменшується небезпека ураження людини струмом.
Технічні способи та засоби захисту при переході напруг на нормально неструмопровідні частини електроустановок
V/ Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення.
Захисне заземлення — це навмисне електричні з'єднання із землею або^з її еквівалентом металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою. Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустаткування (наприклад, ; внаслідок замикання на корпус при пошкодженні ізоляції) забезпечити захист людини від ураження електричним струмом при її доторканні до таких частин. Це досягається шляхом зниження до безпечних значень напруг доторкання та кроку.

Рис. 3.23. Схема електричної мережі до (а) та після- (б) поділу: Н — навантаження; РТ — роздільний трансформатор; ВН — мережа високої напруги;НН — мережа низької напруги
Якщо корпус устаткування є незаземленим і відбулося замикання на нього однієї із фаз, то доторкання людини до такого корпуса рівнозначно доторканню до фази. Якщо ж корпус електричне з'єднаний із землею (рис. 3.24, а), то він опиниться під напругою замикання U3= /Д,, а людина, яка доторкається до такого корпуса, згідно з формулою 3.21 потрапляє під напругу доторкання Udom= U3a. Струм, який пройде через людину, в такому випадку визначається із рівняння:
Iл=Udon/Rл = IзRзa/Rл (3.26)
звідки видно, що чим меншими є значення Rзта а, тим менший струм пройде через тіло людини, яка стоїть на землі і доторкається до корпуса устаткування. Таким чином, захист від ураження струмом забезпечується шляхом приєднання корпуса до заземлювача, який має малий опір заземлення Rз та малий коефіцієнт напруги доторкання а.
Із еквівалентної електричної схеми (рис. 3.24, б) видно, що людина (Rл) доторкаючись до заземленого корпуса, який опинився під напругою під'єднується до електричного кола однофазного струму паралельно опору заземлення R3. Оскільки опір заземлення малий, то основна частина струму замикання на землю пройде саме через нього, а через людину пройде малий (безпечний) струм. У цьому і полягає суть захисного заземлення. Причому струм, що пройде через людину зменшиться у стільки разів, у скільки опір людини більший за опір заземлення. Якщо прийняти, що опір людини ra= 1000 Ом, а опір заземлення Кз = 4 Ом, то струм, який пройде через людину, що доторкнулася до заземленого корпуса, котрий опинився під напругою, буде в 250 разів менший ніж у випадку, коли таке захисне заземлення відсутнє.

Рис. 3.24. Захисне заземлення:
a — схема доторкання людини до заземленого корпуса, який опинився під напругою; б — еквівалентна електрична схема
Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювач — провідник або сукупність електричко з'єднаних провідників, які перебувають у контакті із землею, або її еквівалентом. Заземлювачі бувають природні та штучні. Як природні заземлювачі використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівель і т. п.). Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35—50 мм (товщина стінок не менше 3,5 мм) та кутники (40x40 та 60x60 мм) довжиною 2,5—3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. В більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі знаходяться у землі на глибині h = 0,5—0,8 м (рис. 3.25). Вертикальні заземлювачі з'єднують між собою штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4x12 мм або прутком з діаметром не менше ніж 6 мм за допомогою зварювання. Приєднання заземлювального провідника до корпуса устаткування здійснюється зваркою або болтами. Об'єкти, що підлягають заземленню приєднуються до магістралі заземлення виключно паралельно за допомогою окремого провідника (рис. 3.26, а,б).
Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносного заземлення (рис. 3.26, а) полягає в тому, що можна вибрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором грунту (землі). Заземлювачі контурного заземлення (рис. 3.26, б) розташовують безпосередньо біля периметра (контура) дільниці, на якій знаходиться заземлюване устаткування. Це дозволяє вирівняти потенціали всередині контура, а відтак — знизити напругу доторкання та кроку. Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення.
Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до 1000 В і потужністю понад [ 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом. Ця норма обумовлена величиною напруги, яка виникає між корпусом заземленого устаткування та землею у випадку пробою ізоляції, при якій струм, що проходить через людину, якщо вона доторкається до устаткування, є безпечним. Такою напругою замикання U3 прийнято вважати напругу до 42 В, а оскільки найбільший можливий струм замикання на землю в електроустановках до 1000 В становить 10 А, то максимально допустимий опір заземлення дорівнює
Rз = Uз/Iз = 42/10 = 4,2= 4 Ом.

Рис. 3.25. Схема розташування заземлювачів: 1 — заземлювачі; 2 — заземлювальний провідник

Рис. 3.26. Виносне (а) та контурне (б) заземлення: / — заземлювачі; 2 — заземлювальні провідники; 3 — устаткування
Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне заземлення належить виконувати: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму — у всіх електроустановках; при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В — лише в електроустановках, що знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також у зовнішніх електроустановках; при будь-якій напрузі змінного та постійного струму — у вибухонебезпечних установках.
В процесі експлуатації електроустановок можливе порушення цілісності заземлюваль-них провідників та підвищення опору заземлення вище норми. Тому ПУЕ передбачено проведення візуального контролю (огляду) цілісності заземлювальних провідників та вимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводять, як правило, при найменшій провідності грунту: літом — при найбільшому висиханні чи зимою — при найбільшому промерзанні грунту. Вимірювання опору заземлення належить проводити після монтажу електроустановки, після її ремонту чи реконструкції, а також не рідше одного разу на рік.
Захисне занулення застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.
Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою.
Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.
При зануленні (рис. 3.27) у випадку замикання мережі на корпус / електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим провідниками. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання 2 (перегорають плавкі запобіжники чи спрацьовують автоматичні вимикачі). Таким чином забезпечується захист людей від ураження електричним струмом.
Для зменшення небезпеки ураження струмом, яка виникає внаслідок обриву нульового провідника, влаштовують (багатократно) додаткове заземлення нульового провідника Rd (рис. 3.27).
Для того, щоб відбулося швидке та надійне вимкнення, необхідно, щоб струм короткого замикання Ікз перевищував струм захисного апарата Іап:
IK.3>kIan, (3.27)
де k — коефіцієнт кратності струму короткого замикання відносно струму захисного апарата (k = 1,5 — для автоматичних вимикачів; k = 3,0 — для плавких запобіжників).
Отже, при зануленні виключно важливе значення має правильний вибір запобіжникІЖ-Іа автоматичних вимикачів відповідно до величини струму короткрго замикання петлі фаза-нуль. При неправильному виборі плавкого запобіжника чи автоматичного вимикача, коли IK.3 < 3Iaв чи IK.3< 1,5Iaв , може не відбутися вимкнення
1 установки, на корпус якої перейшла напруга, а відтак буде існувати небезпека для людини при її доторканні до корпуса.
Слід зазначити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку.
Захисне вимикання застосовується, як основний або додатковий захисний засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення, або іншими способами захисту.
Захисне вимикання — це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.
Існує багато схем захисного вимикання. Як приклад розглянемо схему пристрою захисного вимикання, що наведений на рис. 3.28. Такий пристрій слугує додатковим захистом до заземлення і призначений для усунення небезпеки ураження струмом при Появі на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

Рис. 3.27. Схема захисного занулення Рис. 3.28. Схема пристрою захисного вимикання,
який реагує на напругу корпуса відносно землі
При пошкодженні ізоляції та переході напруги фази на корпус установки 1 спочатку проявляється захисна властивість заземлення, завдяки якій напруга на корпусі знижується до деякої величини Uкор = /3R3. Якщо значення Uкор буде вищим за гранично допустиму напругу Uкор.доп , то спрацює пристрій захисного вимикання: реле максимальної напруги Н, замкнувши контакти, подає живлення на котушку вимкнення KB, якa розмикає контакти автоматичного вимикача 2, при цьому установка від'єднується від електромережі.
ЗАХИСТ ВІД АТМОСФЕРНОЇ ЕЛЕКТРИКИ. ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ ТА ТИПУ ЗОНИ БЛИСКАВКОЗАХИСТУ
Блискавка — це велетенський іскровий розряд атмосферної електрики між хмарами і землею. Найчастіше виникають та завдають шкоди лінійні блискавки. Струм лінійної блискавки зумовлює електромагнітну, теплову та механічну дію на об'єкт, через який проходить розряд електрики, що може призвести до аварій та пожеж. Статистичні дані щодо шкоди, що завдається блискавками, та висока інтенсивність грозової діяльності зумовлюють необхідність застосування блискавкозахисту будівель та споруд.
Блискавкозахистом обладнуються псі будівлі і споруди за виключенням об'єктів, які пов'язані з виробництвом, застосуванням або зберіганням вибухових речовин.
Будівлі і споруди залежно від їх призначення,, інтенсивності грозової діяльності та віл очікуваної кількості уражень блискавкою за рік захищаються згідно з категоріями пристроїв блискавкозахисту : типу зони захисту (табл. 7.13):
Згідно а ОНТП 24-86 всі приміщення і будинки поділяються на 5 категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
Згідно зі СНиП 2.09.02-85 будівлі, споруди, а також їх частими, які виділені протипожежними стінами (пожежні відсіки), поділяються з-з ступенями вогнестійкості, ідо визначаються межами вогнестійкості будівельних конструкцій ~а межами поширення по них вогню. Всього є 5 (1—V) основних ступенів ті 3 додаткові (Ша, Шб. ІУа).
Середньорічна грозова діяльність V годинах визначається за даними місцевої метеорологічної станції або за табл. 7.14.
Очікуване середньорічне число ударів блискавки и І /м<: земної поверхні п залежно від інтенсивності грозової діяльності К подано в табл. 7.15.
Об'єкти, що відносяться за влаштуванням 6лискавкозахисту по І і ІІ категорій захищаються від прямих ударів блискавок електростатичної та електромагнітної індукції та занесення високих потенціалів через наземні та підземні комунікації. Об'єкти IIІ категорії блискавкозахисту захищаються віл прямих ударів блискавок і занесення високих потенціалів через наземні та надземні металеві комунікації.
Для будівель складної конфігурації при розрахунку N величин S і L розглядаються як ширина і довжина найменшого прямокутника в який вписується будинок у плані. Зовнішні установки, віднесені за влаштуванням блискавкозахисту до ІІ категорії захищаються від прямих ударів блискавок та вторинних їх проявів, а віднесені до III категорії — тільки від прямих ударів блискавок.
Категорії пристроїв блискавкозахисту та типи зон захисту
Середньорічна грозова діяльність
Очікуване середньорічне число ударів блискавки в 1 км2 земно в залежності від інтенсивності грозової діяльності К
Інтенсивність грозової діяльності К
Очікуване середньорічне число ударів блискавки п

10—20
20—40
40—60
60—80
80—100
100 і більше
1
2
4
5,5
7.0
8,5

Для будівель і споруд, які мають приміщення, що потребують влаштування алисіч2вхоза:систу всієї будівлі або споруди І і II або І і III категорій, рекомендується блискявкозахист всієї будівлі або споруді! виконувати у відповідності з вимогами, що ставляться до І категорії.
Якщо площа приміщень, які вимагають захисту І категорії, складає менше ніж 30% всієї площі одноповерхової будівлі (або площі верхнього поверху), блискавкозахист всієї будівлі може бути виконаній у відповідності з II категорією.
Для будівель І споруд, які мають приміщення, що потребують блисхавкозахисту II і Ш категорії, рекомендується блискавкозахнет всієї будівлі або споруди згідно з вимогами, що ставляться до блискавкозахнету II категорії.
Коли площа приміщень, які вимагають захисту II категорії, складає менше ніж 30% всієї площі одноповерхової будівлі (або плоті верхнього поверху), блискавкозахист всієї будівлі може бути виконаний за III категорією, але при ньому потрібно передбачити захист від занесення високого потенціалу в приміщення II категорії по всіх комунікаціях у відповідності з вимогами, які встановлені для споруд ІІ категорії
Для будівель та споруд, в яких більше ніж 70% площі займають приміщення, що не вимагають блискавкозахисту згідно з табл. 7.13, а іншу частику складають приміщення І, II або Ш категорій блискавкозахисту, потрібний захист лише від занесення високих потенціалів по металевих комунікаціях, влаштування якого потрібно виконувати з врахуванням категорії блискавкозахисту.
Для різних частин будівель і споруд блискавкозахист І, II або III категоріїможна вибрати за табл. 7.13.
При виконанні блискавкозахисту з метою підвищення безпеки людей і тварин заземлювачі потрібно розміщувати в малолюдних місцях, на віддалі не менше 5 м доріг, під асфальтовим покриттям або встановлювати попереджувальні плакати. Для зниження небезпеки крокової напруги рекомендується застосовувати заглиблені заземлювачі. Струмоводи треба розташовувати в місцях, які виключають випадковий дотик до них.
ВЛАШТУВАННЯ БЛИСКАВКОЗАХИСТУ
Захист від прямих ударів блискавок та вторинного прояву атмосферної електрики забезпечується:
— влаштуванням блискавковідводів;
— влаштуванням металевих заземлених сіток на відкритих предметах;
заземленням обладнання, що знаходиться всередині будівлі (споруди);
утворенням замкнених контурів поміж близько розташованими трубопроводами та іншими металевими предметами, розташованими поруч, а також заземленням металевих комунікацій перед їх введенням у споруду.
Захист будівель та споруд від прямих ударів блискавок виконується окремо розташованими стержневими або тросовими блискавковідводами, які встановлюються на спорудах, що підлягають захисту.
Вибір типу блискавковідводів залежить від розмірів у плані, висоти та форми споруди. Для об"єктів з блискавкозахистом І категорії блискавковідводи на спорудах не встановлюються, а стержневий блискавковідвід у цьому випадку повинен мати діелектричний стояк (частину його) висотою не менше 8 м над спорудою при спорі заземлення не більше R = 10 Ом. Віддаль струмовода від споруди повинна бути не менше 8 м. Допустима віддаль від стержневого блискавковідводи або від тросовою стояка до споруди, яка захищається, при R = 10 Ом приймається не менше 4 м. При цьому ж висота троса над спорудою приймається в межах 3—7 м (при висоті тросового стояка від 65 до 150 м відповідно). Слід також врахувати і прогин троса.
Для блискавкозахисту III категорії R приймається не більше 20 Ом.
Захист від прямого удару блискавки будівель та споруд, які за влаштуванням блискавкозахисту відносяться до II та Ш категорій, може бути вирішений як такий, що стоїть окремо, або неізольованими стрижневими та тросовими блискавковідводами, що встановлюються на будівлях (віддаль від них до будівлі не нормується), а також шляхом заземлення металевої покрівлі, або влаштуванням блискавкоприймача з металевої сітки зі стального дроту діаметром 6—8л.--(з чарункою 6х6 м та 12х12 м для II і Ш категорії відповідно). Сітка кладеться на діелектричну покрівлю, або під її гідроізоляцію (утеплювач). Струмоводи, які з'єднують струмсприймальну сїтку або метал покрівлі з заземлювачами, повинні бути покладені не рідше, ніж через 25 м по периметру будівлі. Як струмоводи слід використовувати металеві конструкції будівель та споруд (колони, ферми тощо). В будь-якому випадку рекомендується об'єднувати заземлювачі захисного заземлення електропристроїв з захистом від прямого удару блискавок та від електростатичної індукції.
Захист від електростатичної індукції здійснюється шляхом заземлення металевих корпусів обладнання та апаратів, встановлених у будівлі, що захищається, і металевих конструкцій. З цією метою використовується захисне заземлення електрообладнання. Захист від електростатичної індукції забезпечують також заземлена металева покрівля та сітка для приймання блискавки на даху споруди (будівлі).
Захист від електромагнітної індукції виконується утворенням замкнених контурів шляхом влаштування металевих перемичок між трубопроводами та іншими металевими предметами в місцях їх взаємного зближений на віддалі 10 см та менше через кожні 20—25 м. Електричний опір кожної перемички (контакту) не повинен перевищувати 0.03 Ом.
Захист в;д занесення високих потенціалів по металевих комунікаціях та конструкціях забезпечується приєднанням їх перед введенням у споруду, яка захищається, до заземлювачів.
КОНСТРУКТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ БЛИСКАВКОВІДВОДІВ
Блискавковідводи складаються з опори, блискавкоприймача струмовідводу та заземлювача. З'єднання блискавкопрнймачів з струмовідводамн, окремих частин струмовідводів і струмовідводів з заземлювачами повинні виконуватися за допомогою зварювання і, як виняток, для об'єктів з блискавкозахистом ІІІ категорії -- болтами. З'єднання сталевої покрівлі та струмоприймальної сітки з струмовідводами виконується спеціальними затискачами.
Опори стержневих блискавковідводів розраховуються на міцність як вільно стоячі конструкції, а в тросових - з врахуванням натягу троса та вітрового навантаження на трос. Спори можна виконувати зі сталі залізобетону та дерева. Як опори блискавковідводів допускається використовувати стовбури дерев, які ростуть на віддалі більше ніж 5 м від будівлі, що захищається, а також самі споруди.
Блискавкоприймачі встановлюють зі сталі будь-якої марки різного профілю, перетином не менше 100мм2, довжиною не менше 200 мм.
Запобігання корозії блискавкоприймачів досягається шляхом оцинкування, лудіння або фарбування. Як блискавкоприймачі можуть бути використані металеві конструкції, що знаходяться над будівлями (труби, дефлектори, покрівля, сітка тощо).
Блискавкоприймачі грозових блискавковідводів виконуються з сталевого багатодротового оцинкованого троса перетином не менше Зо мм .
Струмоводи виготовляються зі сталі круглого (діаметром 6 мм) і прямокутного (4х12 мм) перетину. Допускається використовувати металеві конструкції (напрямні ліфтів, поздовжню арматуру залізобетонних колон, пожежні драбини тощо). З'єднання струмоводів здійснюється за допомогою болтів з перехідним опором не більше 0,05 Ом.
Заземлювачі виконуються;
заглиблені — зі стрічкової або круглої сталі, вкладені на дно котлованіву вигляді протяжних елементів або контурів по периметру фундаментів на глибині не менше 0,6 0,8 м.
вертикальні — загвинчені стрижні з круглої сталі (довжина 2—5м, діаметр — 10—20 мм) або забиті електроди з кутникової сталі (довжина 2—3 М, кутник 40x40мм); верхній кінець вертикального заземлювача повинен бути заглиблений від поверхні землі на 0,6—0,7 л;
— горизонтальні — з круглої або штабової сталі (перетином не менше 160 мм) довжиною від 2 до 40,-,:, які укладені горизонтально на глибині 0,6—0,8 м від поверхні землі одним або кількома променями; ці заземлювачі використовуються і для зв'язку між собою електродів вертикальних заземлювачів;
— комбіновані — вертикальні та горизонтальні, об'єднані в загальну систему. Перерік елементів заземлювачів приймається: круглих — діаметром 10—20 мм, прямокутних — 150 мм2- (товщиною 4 мм); з кутникової сталі — 160 мм2 (товщиною 4 мм); зі стальних труб з товщиною стінки 3,5 мм.

Зміст
Основні принципи державної політики в галузі охорони праці _______________- 1-
Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці ____________ - 1-
Контроль за станом охорони праці (Держ. нагляд) _________________________ - 2-
Служба охорони праці підприємства _____________________________________ -3-
Навчання з питань охорони праці ________________________________________ -5-
Інструктажі з питань охорони праці ______________________________________ -6-
Порядок проведення інструктажів для працівників _________________________ -7-
Порядок проведення інструктажів для вихованців, учнів та студентів _________ -8-
Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці _______________ -8-
Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням
законодавства про охорону праці _______________________________________ -10-
Мікроклімат виробничих приміщень _______________________________ -11-
Нормалізація параметрів мікроклімату _____________________________ -12-
Освітлення виробничих приміщень ________________________________ -13-
Види виробничого освітлення ____________________________________ -14-
Природне освітлення ____________________________________________-15-
Штучне освітлення _____________________________________________ -17-
Вплив шуму на організм людини _________________________________ -18-
Нормування та вимірювання шуму ________________________________-19-
Чинники що впливають на наслідки ураження електричним струмом ___-20-
Допустимі значення струмів та напруг _____________________________-24-
Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження елек. ст. ____ -25-
Умови ураження людини струмом при доторкання до струмопровідних
частин електромереж ___________________________________________ -25-
Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах
роботи електроустановок _____________________________________________ -28-
Занулення, заземлення __________________________________________-32-
Захисне вимикання _____________________________________________-33-
ЗАХИСТ ВІД АТМОСФЕРНОЇ ЕЛЕКТРИКИ. ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ
ТА ТИПУ ЗОНИ БЛИСКАВКОЗАХИСТУ __________________________________-34-
Влаштування блискавкозахисту ___________________________________-35-
Конструктивні особливості блискавковідводів _______________________-36-