Александрійський маяк — єдине з Семи чудес стародавнього світу несло в собі не тільки архітектурну елегантність, але й практичну функцію. Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).

Історія
Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Александр Македонський вирішив заснувати там нову столицю. Так виникла Александрія.
Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Ніла, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Олександр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птоломеєм II. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.
Багато дивного і чудового було в цьому місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали грецькі вчені — творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них книгу «Театр автоматів».
Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований маяк, який став носити ім'я острова. Зв'язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» стало коренем слова «маяк» у багатьох мовах — французькій, італійській, іспанській і румунській.
Опис та характеристики
Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.
Всіх, хто бачив маяк, приводили у захоплення високі стрункі жіночі фігури, зроблені з позолоченої бронзи. Час від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Адже це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом Сонця і Місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника — клепсидр. Вони били у дзвони. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі. Історія зберегла ім'я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-спасителям ради морів». Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора — він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім'я правителя Єгипту.
У сліпучому блиску маяка, як в фокусі, сконцентрувалася вся мудрість, сила думки і глибина знань великих вчених Мусейону. Але сильний землетрус у травні 1100 року зруйновав маяк майже до основи. У середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайт Бий. Зараз вона перетворена у єгипетський військовий форт. Тому добратися до залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам.
Колос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос (Греція) учнем Лісиппа, Харесом із Лондоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м)
Передісторія
Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішним завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор'ї, включно із виходом до Егейського моря.
У 305 році до н. е. військо Антиґона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.
У 304 році до н. е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.
Будівництво
Місце для статуї підібрали на вході у гавань до остова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.
Кошти на спорудження статуї отримали за рахунок продажу різноманітних облогових гармат, кинутих ворогом при відступі. Серед них також чудо військової техніки — гелеополіда — величезна облогова вежа, включно з тараном, катапультами, майданчиками для розміщення штурмових загонів, перекидними містками.
Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісиппа. Раніше Лісипп спорудив 18-метрову статую Зевса у Таранто. Через 12 років перед жителями острова постала велична картина: біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.
На штучному пагорбі Харес встановив три кам'яних стовпи — на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому — деталі плаща. «Збирання» статуї здійснювалося знизу вгору — спочатку формувалися ступні, потім ікри і т. д. По мірі закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, пагорб був прибраний.
База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і вона сама. Бронзова форма божества була закріплена залізними і кам'яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець із семи променів Сонця, що розходяться. Вважалося, що лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі, поки не знайшлася монета міста Анхіала. На ній статуя Гермеса була зображена в первоначальному вигляді. Бог тримав в лівій руці Діоніса, а в високо піднятій правій руці виноградну гроздь, показуючи її покровителю виноградарства. За свідченням римського вченого і письменника Плінія Старшого, який вивчав частини зруйнованої скульптури, не кожному вдавалося обхопити великий палець на руці гіганта.
Зруйнування
Порівняно з іншими Чудесами Світу Колос Родоський «прожив» недовге життя. Приблизно через 50 років після «народження» він був зруйнований землетрусом: від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, народжуючи різні легенди. Так, в одній з них розказувалося, що судна, що прямували в гавань, пропливали поміж ніг гіганта.
У 977 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав частини статуї, що збереглися. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів. Здавалося, статуя назавжди зникла в плавильних печах.
Відродження Колоса Родоського
У листопаді 2008 року було оголошено про намір реконструювати статую у вигляді світлотехнічної інсталяції. За словами керівників проекту, конструкція буде в кілька разів вище свого оригіналу - від 60 до 100 метрів. Бюджет проекту оцінюється в 200 мільйонів євро, які будуть виручені у міжнародних спонсорів, а також з особистих коштів німецького діяча мистецтв Герта Хофа (Gert Hof).
За древніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада (Ірак).
Історія створення цього Чуда світу сягає давніх часів. Тоді вавилонський цар Навуходоносор II (605 - 562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога - Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз з Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II на дочці мідійського царя Семіраміді.
Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести "висячі сади".
Зараз найбільш точні відомості про Сади виходять від грецьких істориків, наприклад, від Вероссуса й Діодоруса, але опис Садів досить мізерний. Ось як описані сади в їхніх свідченнях:
Сад - чотирикутний, і кожна сторона його - чотири плетри завдовжки. Він складається з дугоподібних сховищ, які розташовуються у шаховому порядку на зразок кубічним підставам.Сходження до самої верхньої тераси можливе сходами...
Манускрипти часу Навуходоносора не мають жодних посилань на Висячі Сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх. Сучасні історики доводять, що коли солдати Олександра Македонського досягли родючої землі Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони повідомили про дивні сади і дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу і зіккурати. Ці оповіді й розпалили уяву поетів і древніх істориків, які змішали всі ці розповіді в одне ціле, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.
В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів - платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша - 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.
У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, по них день і ніч насосами подавалася вода з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, вивезених з далекої Мідії.
331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, в тіні Висячих Садів він помер у 339 р. до н. е. Після смерті Олександра Вавилон поступово прийшов у занепад. Сади опинилися в запущеному стані. Могутні повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обрушилися на землю. Так загинуло одне з Чудес Світу.
Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди про Висячі Сади. Археологи все ще намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити кінцеві висновки про місцеположення Садів, їх систему зрошування, і про істині причини їх появи.
Нині єдиний слід колись грандіозного пам'ятника інженерної думки - відкрита завдяки розкопкам Роберта Кольдевея у 1898 мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Хілле (за 90 км від Багдада), в зрізах яких і зараз видно сліди напівзруйнованої кладки ...

Мавзолей в Галікарнасі — надгробний пам'ятник царя Мавсола (грец. ????????), споруджений в середині IV століття до н. е. за наказом його дружини Артемізії II в Галікарнасі (сучасний Бодрум, Туреччина), одне з античних чудес світу.

Легенда
За давніми переказами, Мавсол був правителем Карії, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було місто Галікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.
Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам'ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.
Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім'я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.
До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.
Архітектура споруди
Модель мавзолею в Галікарнасі
В архітектурі Галікарнаського мавзолею вперше в грецькій архітектурі знайшли відображення всі три знаменитих ордери: доричний, іонічний і коринфський. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні — іонічними. У мавзолеї поєднувалася сувора геометричність, масивна простота, виконана внутрішньою силою, і прагнення до декоративності й легкості форм, плавності ліній. Аналогів цій споруді у грецькій архітектурі немає. Багато в чому зберігаючи грецькі традиції і будівельні прийоми, Галікарнаський мавзолей несе явний вплив східної архітектури.
Гробниця Мавсола являла собою величну і незвичайну за формою споруду, побудовану з цегли і облицьовану зсередини і зовні білим мармуром. Висота її сягала 60 метрів.
Перший поверх, де покоїлася урна з прахом, мав вигляд величезного куба висотою 20 м і площею 5 тисяч м². Це приміщення вартував ряд кам'яних левів;
Другий поверх був обнесений із зовнішньої сторони прекрасною колонадою. Тут зберігалися жертвоприносини;
Наступний поверх був виконаний у вигляді багатоступінчастої піраміди, її вінчали фігури Мавсола і Артемісії, які керували квадригою — четвіркою коней, запряжених в колісницю.
Подальша історія
Руїни Мавзолею. Квітень 2006 року
Майже неушкодженим Мавзолей простояв 1800 років. Та через вісімнадцять століть землетрус зруйнував його до основи.
У 1489 році християнські лицарі-іоаніти стали використати його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину кріпосних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Через кілька років лицарі виявили усипальню Мавсола й Артемізії. Але вони залишили поховання на ніч без охорони, і воно було розграбоване мародерами, яких привабили золото і коштовності.
Ще триста років пройшло, перш ніж археологи приступили тут до розкопок. Вони відкрили частини основи Мавзолею, а також статуї і рельєфи, які не були розбиті або украдені. Серед них виявилися величезні статуї, що зображали, як вважають археологи, царя і царицю. У 1857 році ці знахідки були перевезені в Британський музей у Лондоні.
Протягом останніх років проведено нові розкопки, і тепер на цьому місці в Бодрумі залишилася лише пригорща каменів…
Пірамі?да Хео?пса (Хуфу) — найбільша з-поміж єгипетських пірамід, єдине з «Семи див світу», яке збереглося до наших днів. Входить у трійку найвідоміших пірамід на плато Гіза — Хеопса, Хефрена і Мікерина.


Піраміда знаходиться на західному березі Нілу, в некрополі міста Гіза і є комплексом стародавніх пам'ятників, які в часи єгипетських фараонів були частиною стародавнього міста Мемфіс (сьогодні частина Великого Каїру). За монументальністю і обробкою вона перевершує всі інші піраміди на території Єгипту.
Більшість єгиптологів вважають, що піраміда була побудована біля 2560 року до н. е. і є гробницею єгипетського фараона IV династії Хуфу (Хеопса). Проте не вдалося знайти жодного напису відносно дати створення цієї грандіозної споруди, тому існують і інші теорії щодо датування і призначення Великої піраміди.
Загальні відомості
Піраміда Хеопса в середині XIX століття
За геометрією споруда є чотиригранною рівносторонньою пірамідою. Грані піраміди чітко зорієнтовані на чотири сторони світу з точністю до 3 мінут. Висота становить біля 138 метрів, хоча її початкова висота була 146,6 м. Нагорі лежав цілісний шматок граніту — пірамідіон. Ймовірно, він впав під час землетрусу. До 13 століття (коли був збудований Лінкольнський кафедральний собор) це була найвища будівля на Землі. За рахунок наступу пустельного піску і вітрової ерозії піраміда стала нижчою майже на 10 м. Зараз на її верхівці є площадка, яку в роки Другої світової війни британський експедиційний корпус використовував у якості поста противоповітряної оборони.
Ця площадка є квадратним майданчиком з вапнякових блоків площею 10 м². Кожен блок важить в середньому 2,5 тонни, ширина найбільших — 0,90 м, середня висота — 0,50 м, але були блоки заввишки до 1,5 м. Ними викладено верхню частину піраміди.
Блоки піраміди Хеопса зблизька
Сам процес проектування і будівництва такої грандіозної споруди вимагав від давньоєгипетських інженерів неабияких знань і досвіду. До планування і будівництва були залучені найкращі архітектори, і каменярі Стародавнього Єгипту.
Піраміда стоїть на спеціально вирівняній скельній площині, яка по горизонталі дає відхилення менше двох сантиметрів[2]. Ця площина зроблена з природного скельного виходу еоценових вапняків, висота якого в центрі близько 9 м. Основа піраміди квадратна з довжиною однієї сторони 230 метрів Початкова площа основи була біля 53 тисяч м².
Для будівництва було використано близько 2,3 мільйона блоків середньоеоценового нумулітового глинистого вапняку, укладених в 210 ярусів (нині 203). Середня вага одного блоку становить 2,5 тонни. Найважчий — 7,5 тонн. Загальна вага піраміди — 5,7 мільйонів тонн.
Облицювання піраміди із полірованого декоративного білого вапняку не збереглось, так само як і вкрита листовим золотом вершина споруди. У 1168 році араби пограбували і спалили Каїр. Жителі Каїра вимушені були зняти облицювальні камені з піраміди, для того щоб збудувати нові будинки.
Архітектором піраміди вважається Хеміун, візир і племінник Хеопса. Він також носив титул «Керівник всіма будівництвами фараона».
Архітектура
Вхід в піраміду знаходиться на висоті 15,63 м на північній стороні на рівні 13-го ярусу. Його утворюють кам'яні плити, укладені у вигляді арки. Він був закладений гранітною заглушкою ще в часи античності. Опис цієї заглушки можна знайти у Страбона. Сьогодні туристи потрапляють всередину піраміди через 17-метровий пролом, який зробив в 820 році халіф Абу Джафар аль-Ма'мун. Він сподівався знайти там незчисленні скарби фараона, але виявив там тільки товстий шар білого пилу.
Всередині споруди є три камери, низхідний і висхідний коридори, шахти невідомого призначення і майже вертикальна шахта з гротом посередині.
Нисхідний коридор
Нисхідний коридор, довжиною 105 м іде під нахилом 26° 26’46". Він приводить до горизонтального коридору довжиною 8,90 м, який веде до підземної камери.
Підземна камера
Найнижча, незавершена камера, врізається в основу піраміди, йдучи під землю на 30 метрів. Розміри камери 14×8,1 м, вона має форму прямокутника, витягнутого зі сходу на захід. Висота стелі камери досягає 3,5 м. Біля південної стіни камери є колодязь, глибиною близько 3 м, від якого в південному напрямку на 16 м тягнеться вузький прохід (0,7×0,7 м в поперечнику), якій закінчується тупиком. Призначення цього ходу невідоме. Американські інженери Джон Піррінг і Говард Вайз на початку XIX ст. розібрали підлогу в камері і викопали колодязь глибиною 11,6 м, в якому вони сподівались знайти заховану потаємну похоронну залу зі скарбами фараона. На превеликий жаль для дослідників, вони нічого не знайшли.
Щодо призначення підземної камери, то єгиптологи вважають, що спочатку вона будувалась як похоронна камера для фараона 4-ї династії Хуфу. Проте, за нез'ясованих обставин, Хеміун вирішив збудувати в піраміді іншу усипальницю, розташовану вище.
Вертикальна шахта з гротом
Від нижньої частини Великої галереї починається вузька, майже вертикальна шахта висотою близько 60 м, яка веде до нижньої частини низхідного коридору. Приблизно посередині її знаходиться невеличкий, скоріш за все, природній грот неправильної форми, в якому могли б розміститись максимум декілька людей. Грот (12) розташований на «стику» кам'яної кладки піраміди і невеликого горба на вапняковому плато, яке лежить в основі Великої Піраміди. Стіни гроту частково украплені стародавньою кам'яною кладкою.
Існує гіпотеза, що шахта була призначена для евакуації робітників, або жерців, які завершували церемонію «запечатування» основного проходу до «Камери фараона». Оскільки окремі кам'яні блоки в кладці гроту занадто великі, деякі дослідники висловлюють припущення, що грот існував на плато Гіза як окрема самостійна споруда ще задовго до будівництва піраміди, а відповідно, евакуаційна шахта будувалась з урахуванням місцезнаходження гроту. Однак, через те, що шахта саме проходилась в уже сформованій кладці, а не викладалась, про що свідчить її неправильний округлий перетин, постає питання: як будівельникам вдалось так точно вийти на грот?
Центральна камера
Центральна камера відома як «камера цариці» (її так помилково назвали араби). Ця майже квадратна, найменша за розмірами камера (5,73 м з сходу на захід і 5,23 м півночі на південь) розташована саме по центру, між північною і південною сторонами піраміди. Максимальна висота стелі в камері — 6,22 м. У східній стіні камери є висока ніша. В камері не завершена підлога, і цей факт свідчить про те, що через невідомі причини, будівництво в цьому приміщенні було перервано.
Висхідний коридор і Велика галерея
Іншою важливою частиною внутрішньої планіровки Великої піраміди є Велика галерея. Вона була збудована як продовження висхідного коридору. Ця архітектурна споруда з мистецьки виконаним східчастим склепінням із рядів виїмок у відполірованих вапнякових стінах.
Камера фараона
В серці піраміди розташована «камера фараона», повністю виконана з монолітних полірованих блоків рожевого асуанського граніту. Біля західної стіни похоронної камери знаходиться царський саркофаг, в якому колись могло лежати тіло Хуфу, хоча цьому немає доказів, як і тому, що тут колись було поховання. Саркофаг висічений із цільного шматка червоного асуанського граніту. Він на 2,5 см вище за вхід до камери царя, отже, спочатку був встановлений саркофаг, а вже потім облаштовували поховальну камеру.
Статуя Зевса Олімпійського — за переказами, одне з Семи чудес світу — Статуя Зевса — була споруджена на півострові Пелопоннес, у древньому місті Олімпія.

За переказами, саме тут Зевс вступив в боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроном, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Врятований матір'ю, змужнілий Зевс, переміг і примусив Крона відригнути своїх братів і сестер.
На честь цієї перемоги були встановлені олімпійські ігри, що уперше відбулися у 776 р. до н. е. Минуло більше двох століть, і в 456 р. до н. е. в Олімпії архітектор Лібон почав будувати храм, присвячений Зевсу, що став головною святинею міста.
Храм прикрашала статуя бога заввишки 12 м 40 см, велич і краса якої настільки уразили сучасників, що вона була визнана новим чудом світу. Творцем Зевса Олімпійського був прославлений скульптор Фідій.
Він почав закладати статую близько 440 р. до н. е. Роком раніше, він розробив техніку, щоб підготувати безліч золота і слонячої кістки для будівництва. Він вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.
Коли будівництво статуї було завершене, їй ледве вистачило місця в храмі. Страбон писав: «…хоч сам храм — дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса посадженим на трон, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою впреться в дах храму».
Твори древніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ древньогрецького божества. Фідій зобразив Зевса, який сидить на троні. Оливковий вінок прикрашав голову бога — громовержця, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг.
Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за допомогою бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі з слонячої кістки і золота (така техніка називається хрисоелефантинною).
Обличчя, руки й інші оголені частини тіла були з слонячої кістки, волосся і борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів. Мандрівники, які бачили Зевса в Олімпії, називають дивними поєднання в його лику владності і милосердя, мудрості і доброти.
Трон був зроблений, за одними джерелами, з кедра, з інших — з чорного дерева і покритий золотом і слонячою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки танцюючої Ніки — богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали Харити — богині Краси, дочки Зевса і Гери.
Перед п'єдесталом, із зображенням сцени народження Афродіти, був влаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевксінським каменем і білим мармуром. Зі слів древньогрецький письменника Павсанія (2 ст. н. е.), він служив для стоку залишків оливкового масла, яким регулярно змащували статую (масло зберігало слонячу кістку від розсихання).
Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від гладкої поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса і освітлював його голову; людям, які входили, здавалося, що сяйво йде від самого лику божества. Нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон (1 ст. до н. е.) назвав Зевса Олімпійського — втіленням краси. Римський письменник і вчений Гай Пліній Старший (1 ст. н. е.) вважав скульптуру незрівнянним шедевром. Протягом кількох років храм приваблював відвідувачів і поклонників зі всього світу.
У першому столітті римський імператор Калігула спробував перемістити статую у Рим. Проте, його спроба зазнала невдачі.
Після того, як Олімпійські Ігри були заборонені в 391 році імператором Феодосієм, храм був закритий.
Олімпію й далі підстерігали невдачі — землетруси, обвали, пожежі і повені, внаслідок цього храм був значно пошкоджений. Проте раніше статуя була переміщена багатими греками в палац Константинополя. Там вона зберігалася, поки не була знищена великою пожежею у 462 році. Сьогодні від статуї залишився тільки пил.
Були зроблені копії статуї, включаючи великий прототип в Курені (Лівія). Жодна з них, проте, не збереглася до сьогоднішнього дня. Ранні реконструкції як наприклад, Ерлаха, як тепер вважають, є неточними.

Храм Артеміди — храм грецької богині Армеміди в місті Ефес (Мала Азія), одне з Семи чудес стародавнього світу.

Залишки храму знаходяться поруч з курортом Кушадаси, що на південний захід від Ізміру, на південь від Бурси, на північ від Мармарису і на схід від Памуккале.
Будівництво
Статуя Артеміди
Хоча заснування храму Артеміди (Артемісіону) належить до 7 сторіччя до н. е., сама споруда була побудована у 450 році до н. е. Будівництво субсидував лідійський цар Крез (Кросус), а проект розробив грецький архітектор Персіфон (Херсіфрон) із Кносса, який почав будівництво, але після його смерті будівництво продовжували його син Метаген, а потім архітектори Пеоніт та Деметрій. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій, Поліклет, Кресилус і Фрадмон.
Херсіфрон запропонував будувати храм, оперезаний подвійним рядом колон, але справа ускладнювалась тим, що поруч не було мармуру. Допоміг випадок:Пастух Піксодор пас стадо на пагорбаг біля Ефеса. Два барана почали бійку, під час якої один
з них з розбігу вдарився об скелю, від якої відлетів білий уламок. Коли пастух зрозумів, що в нього
в руках мармур він поспішив до міста, де зраділі мешканці міста нагородили його дорогими подарунками.
Храм являв собою прямокутну будівлю із мармуру та дерева довжиною 105 та шириною 51 метрів, обнесену з усіх сторін подвійною колонадою із 127 колон висотою 18 метрів. Відомостей про оздоблення храму не збереглося, але відомо що всередені знаходилась облицьвана золотом статуя Артеміди висотою понад 2 м.
Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м'який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам'яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.
Функції
Храм виконував подвійну функцію: ринку і релігійного закладу. Тривалий час святилище відвідували торговці, туристи, ремісники і королі, які приносили дари богині. За давніми переказами, під час однієї з облог жителі Ефеса протягли від храму до міста мотузку, перетворивши тим самим і Ефес на недоторканне святилище.
Злодії, які тікали від правосуддя, ховалися в стінах храму, тому що ніхто не мав прав їх заарештувати в цих стінах. Багато з них помирали тут від голоду.
Слава Артемісіону була настільки велика, що в ньому зберігали свої заощадження люди зі всіх кінців грецької ойкумени. Учень Сократа, знаменитий історик Ксенофонт, який передав на зберігання богині велику суму грошей перед походом у Персію (описаному в «Анабазисі»), після повернення вибудував за них на ознаку вдячності Артеміді маленький храм — точну копію ефеського — в містечку Скіллунті в Еліді.
Пожежа
21 червня 356 до н. е. головна святиня малоазійських греків — храм Артеміди Ефеської, був спалений. Храм підпалив честолюбний житель Ефеса Герострат, який мріяв прославитися за будь-яку ціну. Він сподівався, що, знищивши один з найчудовіших витворів того часу, назавжди увійде в історію. Але за рішенням іонійських міст його ім'я було піддане забуттю і збереглося лише у записках давньогрецького історика Феопомна (4 століття до н. е.). Дерев'яні частини храму, просушені сонцем, запаси зерна, звалені в його підвалах, підношення, картини та одяг жерців виявились відмінним паливом. З тріском лопались балки перекрить, падали колони — храм перестав існувати.
Згодом виник переказ, що Артемісіон згорів того дня, коли народився майбутній завойовник Азії Александр Македонський. Римський історик Плутарх писав пізніше з цього приводу: «богиня була дуже зайнята турботою про народження Александра, щоб врятувати храм».
Після пожежі, ефесці під уламками храму знайшли майже не пошкоджену статую Артеміди, що було для них чудом і знаком до відновлення будівлі.
Відбудування
Коли ж через 25 років Александр підійшов до міста, він виявив бажання відновити храм у всій його пишності. Але він забажав, щоб на відновленому храмі, поряд з ім'ям Артеміди було увіковічене також і його ім'я, на що мешканці Ефеса йому дипломатично відмовили:« «Не личить Богу будувати храми іншим Богам». »
Тоді Олександр посміхнувся і відповів: «Як бажаєте…».
Щоб не образити Александра Македонського своєю відмовою, ефесці замовили для храму його портрет художнику Апеллесу, який зобразив полководця подібно Зевсу з блискавкою в руці. Коли замовники прийшли приймати полотно, вони були вражені бездоганністю картини та оптичним ефектом (рука з блискавкою начебто виступала за рамки картини) та заплатили за роботу 25 золотих талантів, що було найвищою оплатою в ті часи за одну картину.
Другий храм будував архітектор Хейрократ, якому приписують планування Александрії, зразкового міста елінського світу, та ідею перетворити гору Афон на статую Александра Македонського, що тримає у руці келих, з якого виливається річка.
Храм був відновлений на кошти мешканців Ефеса, які продали свої коштовності, та від продажу колон старого храму.
Новий храм усім був схожим на колишній, але перевершував попередника розмірами. Його висота дорівнювала 109 м, ширина — 50 м. Багато прославлених тогочасних майстрів прикрашали новий храм Артеміди. Витончені барельєфи, що вінчали частину колон, створив скульптор Скопас, статуї у внутрішніх приміщеннях — Пракситель. Чимало багатих римлян дарували храму золоті й срібні скульптури.
Подальша доля
Залишки Храму Артеміди (серпень 2006 року)
У 263 р. н. е. готи, які чули про незчисленні багатства міста й Артемісіону, вдерлися у Малу Азію і розграбували святилище. Наступним ударом стала заборона язичницьких культів у Римській імперії у 391 році при Феодосії I Великому. Відомо, однак, що культ Артеміди продовжував відправлятися тут ще два сторіччя, поки це місце остаточно не було покинуте після землетрусу.
Уряд Османської імперії зневажливо ставився до архехологічних пам'яток Давньої Греції, і тому велика частина руйнувань Храму пішла на побудову Софійського собору в Стамбулі, а інша значна частина була вивезена англійськими археологами до Великобританії.
31 жовтня 1869 року внаслідок розкопок, проведених англійським археологом Дж. Т. Вудом, у болоті, на передбачуваному місці знаходження святилища, була знайдена опорна плита споруди і численні підношення в храм. Знамениті рельєфи колон Артемісіону нині знаходяться у Британському музеї (Лондон)
В 1903 році інший дослідник, Девід Хогарт, найшов в розкопках храму скарби Артеміди: перлини, жіночі прикраси та монети;
В середині 20 століття були знайдені залишки майстерні Фідія, де збереглися три зменшені копії статуї Артеміди. Вони зберігаються в музеях Туреччини.
Нині від Храму Артеміди залишилася лише одна із 127-ми колон, на якій вже довгий час гніздиться лелека. Існує навіть легенда, що лелека — це сама Артеміда, що перетворилась на птаха та оберігає залишки своєї величі.
ЗМІСТ
Александрійський маяк…………………………………………………….1
Колос Родоський……………………………………………………………3
Висячі Сади Семіраміди…………………………………………………...5
Мавзолей в Галікарнасі…………………………………………………….7
Піраміда Хеопса (Хуфу)…………………………………………………...9
Статуя Зевса Олімпійського……………………………………………...12
Храм Артеміди…………………………………………………………….14