1. Необхідність і сутність фін менеджменту. Фм - це управління фінансами. Фінанси - грошові відносини, тобто фінансовий мен-т представляє собою управління грошовими відносинами. Фінанси – відносини, які повязані з рухом грошових коштів, з формуванням грошових потоків. Фінанси - це відносини, які повязані з формуванням доходів (валових доходів прибутків). Фінанси - відносини, які повязані з розподілом отриманих доходів, формуванням і використанням грошових фондів, фінансивих ресурсів. Ці ознаки фінансів дозволяють зрозуміти сутність Фм. Фм - управління фінансами в сфері бізнесу, він безпосередньо повязаний з управлінням фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання. Фм базується на системі принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень повязаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємств і організацій, оборотом їх грошових коштів. Принципи Фм: 1) Інтегрованість з загальною системою управління підприємством; 2) Комплексний характер прийняття управлінських рішень; 3) Використання різних варіантів, підходів до розробки і здійсення окремих управлінських рішень; 4) Орієнтація на стратегічні цілі розвитку підприємства.
2. Особливості Фм, повязані з формою власності і зі сферою здійснення бізнесу. Фм - це управління фінансами в сфері бізнесу і він безпосередньо пов’язаний з управлінням фінансовою діяльністю субєктів господарювання. Мають місце особливості управління фінансами підприємств та організацій в залежності від: 1) організаційної форми бізнесу; 2) від сфери здійснення бізнесу. Залежно від організаційної форми бізнесу його поділяють на: 1) індивідуальне під-во; 2) колективне під-во; 3) державне під-во. Переваги індивідуальних підприємств: 1) Відносно легко розпочати діяльність; 2) Регулюється з боку держави невиликою кількістю нормативних документів; 3) Приватні підприємці не платять податок з прибутку, а сплачують податок з доходів як фізичні особи. Недоліки інд під-ва: 1) Здійснюються з використанням невеликих сум капіталу; 2) Період існування обмежений часом життя підприємця; 3) Має місце підвищений ризик банкрутства. Колективне під-во - різного роду товариства і акціонерні під-ва. Засновниками товариства є кілька фізичних осіб. Акціонерні - колективна власність формується за рахунок коштів юр і фіз осіб. Державні під-ва можуть бути різними. Особливості управління фінансами під-в в залежності від форми організації бізнесу проявляються в: 1) в формуванні грошових доходів прибутку; 2) в розподілі отриманих доходів і їх використанні; 3) у формуванні грошових фондів, які забезпечують діяльність підприємств; 4) в формуванні і використанні капіталу підприємств. Бізнес - це діяльність яка спрямована на отримання прибутку на основі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг і яка здійснюється в різних економічних сферах. Сфери здійсення бізнесу: 1) виробнича сфера; 2) торгово-посередницька; 3) сфера надання послуг.
3. Об’єкт, мета та задачі фінансового менеджменту.
Обєктом Фм: 1) валові грошові потоки, що формуються на рівні під-в, орг-цій; 2) формування і використання прибутку; 3) формування і використання капіталу підприємств. Мета ФМ- еф-не упр-ня рухом грош коштів в межах підп-ва, що спрямована на його розвиток. Гол метою ФМ є забезпеч максимізації добробуту власників підп-ва в поточн та перспект періодах.
Передбачає управління основним і оборотним капіталом, а це управління передбачає вирішення задач і визначення джерел формування кап-лу, його структури, розміщення і використання капіталу; 4) Інвестиційна діяльність підприємств, управління повязане з вирішенням питань реальних і фін інвестицій. Задачі Фм: 1) забезпечення стійкої платоспроможності, його ліквідності, фінансової стійкості; 2) забезпечити безбиткову роботу, збільшити прибуток та оптимізувати його використання; 3) забезпечення ефективної інвестиційної діяльності;4) збільшення капіталу під-ва, знаходження оптимальної структури джерел його формування, ефективне розміщення та використання; 5) соціальна відповідальність - виконання фін зобов’язань перед інвесторами, державою, працівниками.
4.Стратегія та тактика фінансового менеджменту. У ФМ слід відокремлювати стратегію від тактики ФМ. Під фін стратегією підп-ва розуміють формування с-ми довгострокових цілей фін діял-ті і вибір найефективн шляхів їх досягнення. До осн етапів процесу формування фін стратегії підп-ва належать: 1)визнач заг періоду формування фін стратегії; 2)формув стратегічних цілей фін діял-ті(досягнення цілей фін стратегії забезп за таких умов: -достатність капіталу для формув необхідних активів, -опт-ть якісної стр-ри активів і фін стр-ри капіталу, -зниж рівня фін ризиків, -фін інновації); 3)розробка фін політики по окремих аспектах фін діял-ті; 4)конкретизація показників фін стратегії за періодами її реалізації; 5)оцінка розробленої фін стратегії. Стратегія Фм - загальний напрямок, засіб використання коштів, фін ресурсів для досягення поставлених цілей, поставлення задач. Вона дозволяє концентрувати зусилля поставлених задач.
Тактика ФМ полягає в маркетингових дослідженнях, прийнятті фін менеджером цінових рішень, вирній орієнтації на ті чи інші сегменти ринку, інтенсивних зусиллях по просуванню товарів, контролі за реалізацією та своєчасним коригуванням маркетингової політики.Тактика Фм - конкретні методи, прийоми, які використовуються для досягнення цілей в конкретних умовах д-ті під-ва. Задача тактики управління – найбільш оптимальні рішення в конкретній ситуації.
5. Функції та механізм Фм.
Фм реалізує свою головну мету шляхом виконання певних функцій, ці функці поділяються на 2 осн групи: 1) ф-ції Фм яккеруючої сис-ми (розробка фін стратегії під-ва, формування ефективних інф сис-м, що забезпечують обгрунтування альтернативних управлінських рішень, здійснення аналізу різних аспектів фін д-ті під-ва, здійсення планування фін д-ті під-ва по основним її напрямкам, розробка дієвої системи стимулювання реалізації, прийнятих управлінських рішень у сфері фін д-ті, здійснення ефективного контролю за реалізацію прийнятих управлінських рішень в галузі фін д-ті); 2) ф-ції Фм як спеціальної сфери управління під-вом (управління: активами, кап-лом, інвестиціями, грош потоками, фін ризиками, антикризове фін управління при загрозі банкрутства). Процес управління фін д-тю базується на певному механізмі. Механізм Фм – сис-ма осн елементів, що регулюють процес розробки і реалізації управлінських рішень у сфері фін д-ті під-в. Елементи механізму: 1) державне нормативно-правове регулювання; 2) ринковий механізм регулювання; 3) внутрішній механізм; 4) сис-ма конкретних методів і прийомів здійснення управління.
6. Прийоми Фм і їх характеристика. Осн прийоми Фм: 1) фінансовий аналіз (аналіз руху грош коштів, грош потоків, аналіз формування і використання прибутку, аналіз звітів про фін результати, аналіз факторів, що впливають на формування прибутку, аналіз розподілу і використання прибутку, аналіз бух балансу); 2) фінансове планування - планування і використання фін ресурсів (оперативне фін планування – пов’язане з надходженням і використанням валових грошових потоків, де хар-на велика к-ть показників, які враховуються, невелика періодичність складання планів у формі оперативного фін планування; поточне фін плануівння - обмежене періодом, здійснюється протягом року поквартально, пов’язане з визначенням фін русурсів, їх надходженням і використанням, при цьому к-ть показників ( порівняно з оперативним плануванням; перспективне фін планування – пов’язане з визначенням фін ресурсів на преспективу, тісно пов’язане з прогнозуванням фін показників); 3) прийняття рішень: осн напрями (відносно формування капіталу підприємств; в сфері інвест д-ті, визначення напрямів здійснення інвест д-ті, структури інвестицій, джерел фінансування інвестиційної д-ті; повязаниї з поточною фінансовою діяльністю рішення, що забезпечують поточне надходження коштів, формування, використання прибутку.
7. Суб’єкти фін менед-ту та їх характеристика. До суб’єктів фін менд-ту відносяться: 1) власник під-ва; 2) фін менеджер широкого профілю; 3) функціональний фін менеджер. Власник під-ва самостійно здійснює ф-ї фін управ-ня, як правило на малих під-вах, з невеликим об’ємом фін д-ті. В цьому випадку залучати для здійснення цих ф-й спеціаліста необхідності немає. Фін менеджер широкого профілю явл-ся спеціалістом – найманим працівником, що здійснює практично всі ф-ї фін управ-ня під-вом. Такі спеціалісти викор-ся в основному на під-вах для загального керівництва фін д-тю. Функціональний фін менеджер явл-ся вузьким спеціалістом – найманим працівником, що здійснює спеціалізовані ф-ї управ-ня в однієї з сфер фін д-ті під-ва. Виділ наступні форми спеціалізації функціональних фін менеджерів: менеджер по управ-ню інвестиціями під-ва (інвестиційний менеджер), менеджер по управ-ню грош потокам (кеш-менеджер), менеджер по управ-ню фін ризиками (ризик-менеджер), менеджер по антикризовому фін управ-ню під-вом при загрозі банкрутства (антикризовий менеджер) та інш
8 Обов’язки фінансового менеджера.
Фін-й менеджер займається управ-м процесами фін-го забезпечення діяльності підпр-ва в поточному та перспективному періодах.
До основних функцій менеджера належать:
1) планування;
2) контроль;
3) аналіз.
Функція планування реалізується через сис-му поточного, оперативного та стратегічного фін-го планування.
В поточному періоді здійснює-ся розр-ка бюджетів (кошторисів) доходів і витрат.
У фінансах для ефективного управ-ня розвинена теорія відносності, яка передбачає можливість існування альтернативних варіантів в майбутньому. Усі рішення повинні зважуватись з врахуванням альтернативних доходів і альтернативних витрат.
Також розглядають теорію ідеальних ринків за якої відсутні податки, відсутні відсотки за користування кредитами, відсутні також арбітражні витрати і трансакційні.
9.Місце фінансового менеджменту в організаційній структурі підприємства.
10.Методи фінансового менеджменту.
За допомогою методів ФМ можна оцінити ризик та вигідність фін вкладень, визначити шв-ть обороту активів підп-ва та еф-ть розміщення коштів у конкретний вид активів.
Методи можна об’єднати в дві групи:
1) неформалізовані:
експертних оцінок;
порівняльні;
побудови системи показників;
побудови системи аналітичних таблиць та ін.;
2) формалізовані:
ланцюгових підстановок;
арифметичних різниць;
балансовий;
процентних чисел;
простих і складних процентів;
дисконтування та ін.
Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики:
середніх та відносних величин;
групування;
індексний та ін.
11. Принципи фінансового менеджменту.
До принципів ФМ належать:
- комплексний характер формування управлінських рішень;
- динамізм управління;
- контроль за прийняттям рішень фінансового характеру.
12.Загальна схема фінансового менеджменту.
Загальна схема ФМ складається з взаємопов’язаного кругообгу наступних дій:
1. Фінансове завдання – визначення цілей використання капіталу.
2. Вибір методів і прийомів використання фінансових ресурсів і капіталу.
3. Прийняття рішення. Складання програми заходів і фінансового плану.
4. Організація виконання рішення.
5. Контроль за виконанням рішення.
6. Аналіз та оцінка результатів.
13.Поняття системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту.
Система організ-го забезпечення фін-го менеджменту являє собою взаємопов’язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підпр-тва, які забезпечують розробку і прийняття упр-ких рішень щодо окремих напрямів його фін-вої діяльності і несуть відповідальність за результати здійснення цих рішень.
Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачають створення двох центрів управління — за ієрархічною і функціональною ознаками.
Ієрархічна будова центрів упр-ня підпр-вом передбачає виокремлення різних рівнів упр-ня. На даний час найпоширенішими є дво- або трирівневі системи упр-ня, де перший рівень представлений апаратом упр-ня підпр-твом в цілому, а наступні — управлінськими службами його окремих структурних одиниць і підрозділів.
Функціональна будова центрів упр-ня підпр-вом ґрунтується на диференціації за функціями упр-ня або видами діяльності. При функціональній будові центрів упр-ня підпр-вом обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але найбільша ефективність організ-ої системи фін-го менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів упр-ня.
Існує два підходи до функціонального розмежування центрів управління: перший — принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий — принцип взаємопов’язаної діяльності функціональних центрів управління.
Функціональна будова центрів упр-ня фін-вою діяльністю суттєво відрізняється на підпр-вах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне).
14.Ієрархічна і функціональна будова центрів управління підприємством.
Ієрархічна будова центрів упр-ня підпр-вом передбачає виокремлення різних рівнів упр-ня. На даний час найпоширенішими є дво- або трирівневі системи упр-ня, де перший рівень представлений апаратом упр-ня підпр-твом в цілому, а наступні — управлінськими службами його окремих структурних одиниць і підрозділів.
Функціональна будова центрів упр-ня підпр-вом ґрунтується на диференціації за функціями упр-ня або видами діяльності. При функціональній будові центрів упр-ня підпр-вом обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але найбільша ефективність організ-ої системи фін-го менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів упр-ня.
Існує два підходи до функціонального розмежування центрів управління: перший — принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий — принцип взаємопов’язаної діяльності функціональних центрів управління.
Функціональна будова центрів упр-ня фін-вою діяльністю суттєво відрізняється на підпр-вах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне).
15.Функціональна будова центрів управління на підприємствах різних розмірів.
Функціональна будова центрів упр-ня підпр-вом ґрунтується на диференціації за функціями упр-ня або видами діяльності. При функціональній будові центрів упр-ня підпр-вом обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але найбільша ефективність організ-ої системи фін-го менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів упр-ня.
Функціональна будова центрів упр-ня фін-вою діяльністю суттєво відрізняється на підпр-вах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне). На малих підп-вах функ-ні центри упр-ня фін-вої дія-ті не створюються. Ф-ції цього упр-ня зв’язані з незначним об’ємом фін-вої дія-ті і лягають на власника підп-ва. На середніх- ф-ції лягають на спеціального фін-го менеджера, що знаходиться в составі функ-го ек-го підрозділу чи на спец-ний фін-вий стр-ний підрозділ. На великих підп-вах ф-ції фін-го упр-ня покладаються на фін-го директору, якому підпорідковується декілька функ-них фін-х стр-х підрозділи. На значно великих підп-вах створ-ся найбільш диверсифікована с-ма функ-х фін-х стр-них підрозділів, що підпорядковуються фін-й дирекції.
16.Типова схема організаційної структури фінансового управління на крупних підприємствах
Система організ-го забезпечення фін-го менеджменту являє собою взаємопов’язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підпр-тва, які забезпечують розробку і прийняття упр-ких рішень щодо окремих напрямів його фін-вої діяльності і несуть відповідальність за результати здійснення цих рішень.
Типова схема представлена у вигляді трьох ієрархічних рівнів: перший- генеральна дирекція, другий- фінансова дирекція, на третьому- центрів фін-х досл-нь і фін-го план-ня, центр упр-ня грош-ми потоками в нац-ній та іноз-ній валютах, центр залучення позичкових фін-х рес-сів та емісії ЦП, центр інвестицій, центр упр-ня фін-ми ризиками і стр-ня
17.Поняття “центри відповідальності” на підприємстві.
Центр відповід-ті являє собою стр-ний підрозділ підп-ва, який повністю контролює ті чи інші напрями фін-вої дія-ті, а його керівник самостійно приймає упр-кі рішення і в рамках цих рішень несе повну відп-ть за досягнення планових пок-ків, що хар-ть стан фін-вої дія-ті цього підрозділу. Виокремлюють чотири центри відп-ті на підп-ві: центр затрат, центр доходу, центр прибутку, центр інвестицій.
18.Види центрів відпов-ті та їх хар-ка.
Виокремлюють чотири центри відп-ті на підп-ві: центр затрат- являє собою стр-ний підрозділ, керівник якого несе відп-ть тільки за витрати засобів у відп-ті до доведеного йому бюджету; він не може самостійно впливати на об’єм доходу, центр доходу-стр-ний підрозділ, керівник якого несе відп-ть тільки за форм-ня доходів у визначених доходах, не може самостійно впливати на заг-ний об’єм затрат по продукції, що реал-ться , центр прибутку- стр-ний підрозділ, керівник якого несе відп-ть тільки за доведенні йому завдання по форм-ню прибутку; повністю контролюєяк форм-ня доходів від реал-ції, так і об’єм затрат на вигот-ня пр-ції і центр інвестицій- стр-ний підрозділ, керівник якого несе відп-ть тільки за викор-ня виділених йому інвес-них рес-сів та отримання необ-ного прибутку від інвес-ної дія-ті.
19.Характеристика і вимоги до інформаційної системи фінансового менеджменту.
Ефективність кожної управлін с-ми значною мірою залежить від інформ забезпечення. Якість інф., що викор для прийняття управ. рішень, впливає на обсяг витрачання фін рес-сів, рівень прибутковості, ринкову вартість під-ва, альтернативність вибору інвест проектів і наявних фін інструментів та інш показники, які хар-ть рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку під-ва. С-ма інформ-го забезпечення фін менед-ту являє собою безперервний і цілеспрямований добір відповідних інформ-х показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефектив-х управ рішень по всім напрямам фін-ї д-ті під-ва. Висока роль фін інформ-ї для прийняття управ рішень зумовлює високі вимоги до її якості за формування інформ с-ми фін менд-ту, серед яких виділ вимоги до її значимості, повноти, своєчасності, достовірності, зрозумілості, зіставлюваності, ефективності.
Система інф забезпечення - процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім аспектам фін д-ті під-ва. Інф забезпечення Фм включає: 1) нормативну і інструктивну інформацію різного рівня (загальнодержавна, місцева нормативно-інструктивна база на рівні регіонів, відомча, галузева, внутрішня нормативно-інструктивна інф-ція); 2) планово-прогнозна інформація, яка пов’язана з плануванням і прогнозуванням окремих показників (загально-державна, галузева, на рівні окремих під-в і використовується при складанні фін планів); 3) звітність або звітна інформація - це інф-ція у вигляді бух балансів, додатків до бух балансів, стат звітність і оперативна звітність, яка готується на підприємстві); 4) довідкова аналітична інформація (загальнодержавна, регіональна, відомча).
20.Основні користувачі фінансової інформації.
Основні користувачі фін-ї інформації поділяються на внутрішніх і зовнішніх користувачів.
До внутрішніх відносяться:
керуючі (дир-ри) підпр-ва;
фін-ві менеджери всіх рівнів;
власники (акціонери) підпр-ва;
інші.
До зовнішніх користу-в фін-ї інф-ї відносять:
кредиторів підпр-ва;
потенційних інвесторів;
контрагентів підпр-ва з операційної діял-сті;
податкові органи;
аудиторські фірми;
фін-вих консультантів та експертів, які залучаються зі сторони;
фондові біржі (в разі котирування на ній цінних паперів, емітованих підпр-м);
інші.
1. Інвестори-здій-ня прибуткових фін-х вкладень; 2. мен-ри, власники підп-ва-оцінка ефек-ті фін-ї дія-ті і прийняття упр-х рішень; 3.кредитори- визначення наявності рес-сів для погашення кредитів і виплати процентів; 4. постачальники-визн-ня наявності коштів для сплати за поставлену продукцію; 5.службовці- рівень з/п, оцінка збереження робочих місць, одержання пільг; 6.податкові органи- оподаткування; 7.статистичні органи-статистичне узаг-ня.
21.Характеристика внутрішніх та зовнішніх користувачів фінансової інформації.
Основні користувачі фін-ї інформації поділяються на внутрішніх і зовнішніх користувачів.
До внутрішніх відносяться:
керуючі (дир-ри) підпр-ва;
фін-ві менеджери всіх рівнів;
власники (акціонери) підпр-ва;
інші.
До зовнішніх користу-в фін-ї інф-ї відносять:
кредиторів підпр-ва;
потенційних інвесторів;
контрагентів підпр-ва з операційної діял-сті;
податкові органи;
аудиторські фірми;
фін-вих консультантів та експертів, які залучаються зі сторони;
фондові біржі (в разі котирування на ній цінних паперів, емітованих підпр-м);
інші.
1. Інвестори-здій-ня прибуткових фін-х вкладень; 2. мен-ри, власники підп-ва-оцінка ефек-ті фін-ї дія-ті і прийняття упр-х рішень; 3.кредитори- визначення наявності рес-сів для погашення кредитів і виплати процентів; 4. постачальники-визн-ня наявності коштів для сплати за поставлену продукцію; 5.службовці- рівень з/п, оцінка збереження робочих місць, одержання пільг; 6.податкові органи- оподаткування; 7.статистичні органи-статистичне узаг-ня.
22.Вимоги, що висуваються до фінансової інформації.
Висока роль фін-ї інф-ції у підготовці і прийнятті ефек-х упр-х рішень зумовлює високі вимоги до її якості за форм-ня інф-ної с-ми фін-го мен-ту, серед яких виділяють вимоги до : значимості- наскільки інф-ція має вплив на рез-ти прийнятих фін-вих рішень; повноти-хар-є завершенність кругу інф-них пок-ків, необ-х для проведення ан-зу, план-ня; своєчасності-відп-ть форм-мої інф-ції потрібності в ній за періодами її викор-ня; достовірності- наскільки інф-ція адекватна відоб-є реал-й фін-й стан і рез-ти дія-ті, зрозумілості- визн-ться простотой її побудови, відп-ть певним стандартам, зіставлюваності- визн-чає можл-ть порівняльної оцінки варт-ті окремих активів та рез-тів дія-ті, проведення порівн-го ан-зу; ефективністі- затрати по залученню певних інф-них пок-ків не повинні перевищувати ефекту, що отримується в рез-ті їх викор-ня; релевантність- визн-є достатньо високий ступінь викор-ня інф-ції, що форм-ся в процесі упр-ня фін-ю дія-тю..
23.Показники, що формуються із зовнішніх джерел інформації, їх характеристика.
Сис-ма показників інформ-го забезпечення фін-го менедж-ту, що формуються із зовнішніх джерел:
1. Показники, що характеризують загальний ек-ічний роз-к країни, поділяються:
а) показники макроекономічного розвитку;
б) показники галузевого розвитку.
2. Показники, що характер-ть кон’юнктуру фін-го ринку:
а) показники кон’юнктури ринку цінних паперів (ринку фондових інструментів);
б) показники кон’юнктури ринку грошових інструментів.
3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів і конкурентів:
а) банки; б) стр-ві компанії; в) постачальники продукції; г) покупці продукції; д) конкуренти.
4. Нормативно-регулюючі показники:
а) нормативно-регулюючі показники по різних напрямах фін-ої діяльності підпр-ва;
б) нормативно-регулюючі показники з питань функціонування окремих сегментів фін-го ринку.
24.Показники, що формуються із внутрішніх джерел інформації, їх характеристика.
Система показників інформаційного забезпечення фін-го менеджменту, що формуються із внутр-х джерел:
1. Показники, що характеризують фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства в цілому:
а) показники, які обов’язково відображаються в балансі підприємства;
б) показники, які відображаються в звіті про фінансові результати;
в) показники, які відображаються в звіті про власний капітал і звіті про рух грошових коштів.
2. Показники, що характеризують фін-ві результати діяльності окремих структурних підрозділів підпр-ва. Формування системи показників цієї групи ґрунтується на даних управлінського обліку, що має бути організований на підпр-тві:
а) сфера діяльності підприємства (операційна, інвестиційна, фінансова);
б) центри відповідальності;
в) географічне розташування;
г) вид кінцевої продукції тощо.
3. Нормативно-планові показники, пов’язані з фін-вим розвитком підпр-ва, які формуються безпосередньо на підприємстві:
а) система внутрішніх нормативів, що регулюють фінансовий розвиток підприємства;
б) система планових показників фінансового розвитку підприємства.
25.Поняття внутрішнього фінансового контролю на підприємстві.
У механізмі фінансового менеджменту важлива роль належить системам і методам внутрішнього фінансового контролю.
Внутрішній фінансовий контроль являє собою організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень у сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних цілей і попередження кризових ситуацій, які можуть призвести до банкрутства.
У практиці країн з розвинутою ринк-ю ек-кою поширення дістала нова прогресивна комплексна сис-ма внутр-ого контролю, що застосовується у великих компаніях з розгалуженою мережею або в холдингових компаніях, яка називається контроллінг. Сьогодні система контроллінгу поступово починає впровадж-ся і на вітч-них підпр-вах.
У загальній системі контроллінгу виокремлюється один з основних його блоків — фінансовий контроллінг - контролююча с-ма, яка забезп-є концентрацію контрольних дій за осн-ми напрямами дія-ті, своєчасне виявлення відхилень факт-х пок-ків від план-х, визн-ня чинників, що зумовили ці відхиленння, прийняття упр-х рішень щодо нормал-ції процесу упр-ня фін-ми підп-ва.
26.Сутність фінансового контролю на підприємстві.
Сут-ть фін. контролю на підпр-ві полягає в проходженні таких етапів: 1) визн-ня об’єкту контролю; 2) Визн-ня видів та сфери контролю(стратегічний, поточний, оперативний); 3) Форм-ня с-ми приорітетів пок-ків, що контр-ться; 4)Розробка с-ми кіл-них станд-тів контролю (як в абсол-му так і в віднос-му вираженні); 5) Побудова с-ми моніторингу (розроблений на підп-ві мех-зм постійного спостереження за пок-ками фін-ї дія-ті, що контролюються, визн-ня розмірів відх-нь факт-х пок-ків від план-х та виявлення причин цих відх-нь); 6)Форм-ня с-ми алгоритмів дій по лікв-ції відх-нь.
27.Основні функції фінансового контролінгу.
Фін-вий контроллінг- контролююча с-ма, яка забезп-є концентрацію контрольних дій за осн-ми напрямами дія-ті, своєчасне виявлення відхилень факт-х пок-ків від план-х, визн-ня чинників, що зумовили ці відхиленння, прийняття упр-х рішень щодо нормал-ції процесу упр-ня фін-ми підп-ва.
Ф-ції контроллінга: 1. Спостереження за ходом реал-ції фін-х заданій, встан-ня с-мой планових фін-х пок-ків та нормативів; 2. Вимірювання ступеня відхилення факт-х рез-тів дія-ті від план-х; 3. Діагноз-ня розмірів гірших відх-нь пок-ків; 4.Розробка операт-х упр-ких рішень по нормал-ції фін-ї дія-ті підп-ва у відпов-ті з його цілями; 5. Коректування окремих цілей та пок-ків фін-го розвитку в зв’язку зі змінами зовн-го фін-го серед-ща, кон’юнктури ринку та внут-х умов дія-ті.
28.Основні принципи побудови системи фінансового контролінгу.
1. Направленість с-ми фін-го конт-га на реал-цію розробленої фін-ї стратегії підп-ва- контр-г повинен мати страт-й хар-р; 2.Багатофунк-ть- повинен забез-ти контроль приоритетних пок-ків фін-го розвітку не тільки по підп-ву, але й по окремим підрозділам, порівнюючи пок-ки з середньогалузевими; 3. Орієнтованість на кіл-ні стандарти- не повинен охоплювати якісні аспекти, а лише кіл-ні; 4. Відп-ть м-дів фін-го контр-га специфіки м-дів фін-го ан-зу і фін-го план-ня; 5. Своєчасність оп-цій контр-га – заключається в адекватності періодів контрольних дій періоду викон-ня окремих оп-цій, що пов’язані з форм-ням рез-тів фін-ї дія-ті; 6.Гнучкість побудови-будується з урах-ням можл-ті пристосування до нових фін-х інстр-тів, нормам та видам здій-ня опер-ної, інвест-ї та фін-ї дія-ті, нових тех-гій і м-дам здій-ня оп-цій; 7. Простота побудови - прості форми та м-ди фін-го контролю, побудованими за його цілями більш ефек-ні; 8.Економічність контролю - затрати п.б. адекватні ефекту від контролю.
29.Система фінансового моніторингу.
С-ма фін. моніторінгу являє собою розроблений на підп-ві мех-зм постійного спостереження за пок-ками фін-ї дія-ті, що контролюються, визн-ня розмірів відх-нь факт-х пок-ків від план-х та виявлення причин цих відх-нь.
Етапи побудови с-ми: 1). Побудова с-ми інфор-них звітних пок-ків по кожному виду фін-го контр-га на основі даних фін-го та упр-го обліку; 2). Розробка с-ми узаг-них пок-ків, що відоб-ть факт-ні рез-ти досягнень, що передбачені кіл-ними стандартами контролю, забезп-ся повна відп-ть кіл-них пок-ків та аналіт-х пок-ків; 3). Визн-ня стр-ри та пок-ків форм контрольнх звітів викон-ців. Форма станд-ного контрольного звіту викон-ця диференціюється в залеж-ті від змісту доведеного йому бюджету; 4). Визн-ня контрольних періодів по кожному виду фін-го контр-га та по кожній групі пок-ків; 5). Встан-ня розмірів факт-х відх-нь рез-тів пок-ків, що конт-ться від встан-них стандартів; 6). Вияв-ня осн-х причин відх-нь факт-х рез-тів пок-ків. Що контр-ся від встан-х стандартів.
30.Формування системи алгоритмів дій по усуненню відхилень значень фактичних фінансових показників від нормативних (планових).
Форм-ня с-ми алгоритмів дій є заключним етапом фін-го контр-гу. Вкл-є такі три алгоритми: 1) “Нічого не здійс-ти”- передб-ться в тих випадках, коли розмір негативних відх-нь значно нижче ніж передбачений критичний критерій; 2) “Ліквідувати відх-ня”- процедура пошуку та реал-ції резервів по забезп-ню викон-ня цільових, план-х чи норм-х пок-ків. При цьому резерви розгл-ться в розрізі різном-х аспектів фін-ї дія-ті ті окремих фін-х оп-цій; 3) “Змінити с-му планових чи норм-х пок-ків”- застосовується тоді, коли можл-ті норм-ції окремих аспектів фін-ї дія-ті обмежені чи відсутні. По рез-там виносяться пропозиції по коректировці с-ми цільових страт-х норм-вів, пок-ків фін-х планів чи бюджетів.
31. Поняття грошового потоку. Значення грошових потоків у діяльності підприємства.
Фін-госп д-ть суб’єктів господарювання повязана з формуванням вхідних і вихідних грошових потоків.
Грошовий потік (ГП) є сукупністю розподілених в часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються його господарською діяльністю. ГП можна уявити як систему "фінансового кровообігу" господарського організму. Ефективне управління ГП забезпечує фінансову рівновагу підприємства в процесі його стратегічного розвитку. Темпи цього розвитку, фінансова стійкість підприємства значною мірою визначаються тим, наскільки різні види потоків грошових коштів синхронізовані між собою за об'ємами і в часі. Будь-який збій в здійсненні платежів негативно позначається на формуванні виробничих запасів сировини і матеріалів, рівні продуктивності праці, реалізації готової продукції. Активно управляючи ГП, можна забезпечити більш раціональне і економне використання власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел, понизити залежність темпів розвитку підприємства від кредитів, що залучаються. Прискорюючи за рахунок ефективного управління ГП оборот капіталу, підприємство забезпечує зростання суми прибутку, що генерується в часі. Ефективне управління ГП забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства. Активні форми управління ГП дозволяють підприємству одержувати додатковий прибуток, що генерується безпосередньо його грошовими активами.
32. Склад вхідних грошових потоків на підприємстві та їх характеристика.
Вхідні грошові потоки - надходження грош потоків на під-ві. Ці грош потоки забезпечують під-во коштами для поточної д-ті. Склад і структура вхідних грош потоків залежить від сфери д-ті під-ва. З точки зору економічної сутності і впливу на фін діяльність під-ва є такі вхідні гроші потоки: 1) надходження виручки від реілізації – осн грош потік, хар-зується регулярністю надходжень (це: надходження виручки від осн д-ті, реалізації робіт, послуг і надходження виручки від ін д-ті реалізація нематеріальних активів тощо, надходження позичкових коштів (банківські кредити, отримання фін допомоги, яка повинна бути повернена); 2) надходження коштів від фін інвестицій (отримання доходу від реалізації корпоративних прав, прибуток отриманий від вкладання коштів інших підприємств, доход від вкладень в цінні папери, доход у вигляді %, які нарховуються на депозитних рахунках банка, надходження від інших ЦП); 3) цільові надходження коштів від ін суб’єктів підприємн-ї д-ті (кошти для фінансування спільних проектів або спільної діял-ті, кап вкладення в наукові дослідження та підготовку кадрів); 4) отримання фін допомоги (від інших субєктів підприєм-ї діял-ті або з державних централізованих фондів); 5) інші надходження грош коштів (орендна плата, отримані штрафи, пені, суми страхового відшкодування, які отримало під-во).
33. Зміст і задачі управління вхідними грошовими потоками.
Зміст: 1) визначення переліку вх грош потоків на під-ві; 2) визначення обсягів і періодичності формування кожного грош потоку на під-ві; 3) аналіз факторів, які впливають на окремі грош потоки, як на абсол суму, так і в часі; 4) визначення впливу грош потоків на фін стан під-ва та кінцевий результат фін-госп діяльності; 5) контроль за формуванням грош потоків, прийняття рішень по оперативному управл ними. Задачі: 1) ( к-ті, розшир-ня грош потоків, знаходження оптим їх стр-ри; 2) ( абсол суми вх грош потоків; 3) прискорення в часі надходження грош потоків на під-во, особливо від інших під-в; 4) ( витрат під-в, які пов’язані з отрим грош потоків; 5) забезпечення фін стабільності, ( еф-ті його роботи.
34.Принципи управління грошовими потоками та їх характеристика.
Процес управління грошови-ми потоками підприємства базується на певних принципах, основними з яких є такі:
інформативна достовірність (своєчасне та якісне забезпечення інформ-ою базою даних);
збалансованість (оптимізація грош-х потоків за видами, обсягом, часовими періодами та іншими характер-ми у розрізі підпорядкованості грошових потоків стратегії і тактиці функц-ня і розвитку підпр-тва);
ефективність (забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових активів підприємства, що вивільняються внаслідок нерівномірності руху грошових потоків у процесі фінансово-господарської діяльності);
ліквідність підпр-тва (забезпечення достатнього рівня ліквідності підпр-ва в умовах нерівномірного руху грошових потоків у часі).
35.Стадії управління грошовими потоками.
Осн метою упр-ня грош потоками є забезпечення фінансової рівноваги підпр-ва в процесі його розвитку шляхом балансування об’ємів надходження і витрачання грош коштів і їх синхронізації у часі.
Процес упр-ня ГП підпр-ва послідовно охоплює наступні основні етапи (стадіїї):
1.Забезпечення повного і достовірного обліку грошових потоків підпр-ва і формування необхідної звітності.
2.Аналіз грош потоків підпр-ва в попередньому періоді.
3.Оптимізація ГП підпр-ва.
4.Планування ГП підпр-ва в розрізі їх видів.
5.Забезпечення ефективного контролю грош потоків підпр-ва.
(1) – Цей етап управління призваний реалізувати принцип інформативної достовірності. В процесі здійснення цього етапу упр-ня ГП забезпечується координація функцій і задач служб бухгалтерського обліку і фін менеджменту підпр-ва. Осн метою орг-ції обліку і формування відповідної звітності, що характеризує ГП підпр-ва різних видів, є забезпечення фін менеджерів необхідною інформацією для проведення всебічного їх аналізу, планування і контролю.
36.Фактори, що впливають на абсолютну суму грошового потоку – виручка від реалізації продукції. Шляхи збільшення абсолютної суми грошового потоку.
Збільшення грош-го потоку на під-ві відбув-ся внаслідок збіль-ня власного капіталу (емісія акцій, чистий прибуток, нарахування амортизації, благодійні внески або фін-ва допомога), в результаті збільшується зобов’язання (емісія облігацій, довгостро-ві та короткостр-ві банк-кі кредити, кредитна заборго-ть, всі види нарахувань).
Збільшити грош-й потік можна за рахунок зменшення активів.
Фактори: 1) обсяг в-ва прод-ції; 2) собівартість прод-ції; 3) прибуток, що включається до складу ціни продукції; 4) непрямі податки: АЗ, ПДВ; 5) зміна залишків нереалізованої прод на почат та кінець періоду. Шляхи (: 1) збільшення обсягів виробництва; 2) скорочення залишків нереалізованої продукції; 3) підвищення цін на продукцію (збільшення собівартості; збільшення частки прибутку в ціні; підвищення чи введення непрямих податків).
37.Фактори, що впливають на формування грошового потоку - виручка від реалізації продукції – в часі. Шляхи прискорення надходження виручки від реалізації.
Фактори, що впливають на виручку від реалізації:
1) популярність продукції у споживачів;
2) збутова політика підприємства (пільги);
3) розвиток банківської системи;
4) кількість бартерних операцій.
Шляхи прискор-ня надх-нь виручки від реал-ції:
1) вивчення ринку збуту продукції (випуск прод, що користується попитом; підвищення якості прод-ції);
2) робота з покупцями, вивчення їх складу, платоспром-ті;
3) пільги тим, хто своєчасно оплачує;
4) передача прод-ції на комісію або консигнацію (експорт);
5) зменшення бартерних операцій.
38.Управління грошовим потоком – отримання банківських кредитів.
Фактори: 1) стан власних оборотних коштів; 2) затримка надходження грош коштів від реалізації; 3) необхідність проведення попередньої оплати ТМЦ, робіт на вимогу інших суб’єктів господарської діяльності; 4) необхідність відкриття акредитивів, чекових книжок при відсутності або нестачі коштів; 5) користування факторинговими послугами; 6) сезонність виробництва; 7) інші. Задача, а одночасно і зміст - оптимізація розмірів грошового потоку. Фактори, що впливають: 1) наявність власних оборотних коштів; 2) сезонні коливання в заготівлі сировини, матеріалів і вир-ві продукції; 3) затримання надходження виручки від реалізації; 4) надання товарного кредиту; 5) непогашення Дт заборгованості. Шляхи вирішення: 1) ( власних оборотних коштів (визначення реальної потреби в них та джерел фінансування); 2) прискорення реалізац прод; 3) підвищення гарантії реалізації, зниження ризику ненадходження коштів; 4) оперативне формування потоку. Фактори впливу: 1) наявність банку, згодного дати кредит; 2) наявність добрих відносин з банком кредитором; 3) кредитоспроможність підприємства. Шляхи ( впливу факторів: 1) підвищення фін стійкості та кредитоспроможності; 2) знаходження банку для кредиту; 3) оперативне оформлення договору; 4) зменшення вартості потоку. Фактори впливу: 1) термін користування кредитом; 2) обсяг отриманого кредиту; 3) об’єкт кредитування; 4) облікова ставка НБУ та розмір маржі. Шляхи вирішення: 1) оптимізація розміру і можливе зменшення; 2) скорочення терміну користування кредитом.
39.Управління грошовим потоком – надходження коштів від фінансових інвестицій.
Управління вх потоками полягає в збільшенні їх абсолютного роз-міру чи суми.
Складові: реалізація корпо-рат прав (% від акцій, доходи від вкладання в статутні фонди інших під-в). 2)доходи від облігації та інших державних і недержавних ЦП. 3)депозитні нарахування (% по рахунках). Задачі при управлінні цим потоком: ( обсягу фін. інвестицій; врахування розміру %-ставок і рівня доходності окремих інвес-тицій; врахування періоду інвес-тування; визначення структури фін. інвестицій; визначення наяв-ності вільних фін. ресурсів під-ва; врахування умов оподаткування доходів від окремих інвестицій. Шляхи вирішення зазначених задач: 1)збільшення абсолютних обсягів фін. інвестицій; 2) фор-мування ефективної структури портфеля інвестицій.
40.Склад вихідних грошових потоків на підприємстві та особливості їх формування.
Фін-госп д-ть суб’єктів господарювання пов’язана з витрачанням грош коштів, що пов’язане з різними напрямами д-ті п-в і має особливості. Використання грош коштів по окремим напрямкам д-ті обумовлює формування окремих грош потоків. Вихідні грош потоки по різному впливають на фін стан п-ва, його платоспроможність, кінцеві результати фін-госп діяльності. Мають місце суттєві особливості у формуванні окремих грошових потоків в абс сумі і в часі. Можливість під-в впливати на абсолютну суму вихідних грошових потоків та їх формування в часі різне. Склад вихідних грошових потоків на п-ві: 1) оплата рахунків суб’єктів господарювання; 2) платежі державі; 3) грошові виплати працівникам; 4) перерахування коштів банкам; 5) здійснення інвестицій; 6) інші перерахування коштів. Особливостями форм-ня вихідних ГП є: 1) ( абс суми ГП. Формування складу і обсягу вих ГП зал-ть від факторів: галузева приналежність, вид д-ті, обсяг в-ва, зовн фактори; 2) формування вих ГП в часі - зал-ть від укладених договорів, контрактів, форм розрахунків, нормативних актів держави. Бувають такі джерела: виручка від реалізації продукції; оборотні кошти; кошти цільових фондів на під-ві; 4) визначення впливу окремих грошових потоків на фін стан та кінцеві результати фін-госп діяльності.
41.Вплив вихідних грошових потоків на поточний фінансовий стан і кінцеві результати фінансової діяльності підприємства.
Формування вихідних потоків має свої особливості і по різному впливає на поточний фін. стан під-ва (рентабельність, платоспроможність, ліквідність). Особливості формування вих потоків, пов’язані:
-з формуван-ням обсягу цих потоків. Більша частина цих потоків здійснюється в безгот формі, готівкова частина стосується лише з/п та інших виплат, які здійснює під-во працівникам.
-формування вихідних потоків в часі. Потреба в оплаті рахунків, погашення кретиту – це той період, який обумов-лює під-во угодами, контрактами.
-джерелом здійснення вихідних гр. потоків є оборотні кошти, виручка від реалізації продукції, тобто кошти на рах-ках під-ва. Ці кошти (джерела) знеобособлені;
-вихідні гр. потоки впливає на поточний фін. стан і кінцеві рез-ти через обсяг потоків, строки погашення і форму потоків (готівкові чи безгот). Обсяг всіх потоків (вихідних) залежить від під-ва, тобто від обсягу господарської вироб-ничої діяльності і ефектив-ності господарювання та фін. політики держави, тобто податкової системи (політики); (об’єкт оподаткування, ставки податків.), порядку фін-ня інв-естицій і кредитної політики.
42.Управління вихідними грошовими потоками.
Зміст: 1) визначення переліку вих грош потоків на під-ві; 2) вивчення обсягів і періодичності їх фор-ня; 3) аналіз факторів, які впливають на форм-ня грош потоків в абсол сумі і в часі; 4) вив-ня впливу грош потоків на поточ фін стан та кінц рез-ти д-ті під-ва; 4) контроль за форм-ням грош потоків. Задачі: 1) оптимізація ГП та можливе його зменшення (це не стосується ГП – здійснення інвестицій); 2) дотрим термінів здійснення ГП; 3) заб-ня стійкої платоспр-ті під-в, їх стійкого фін стану. . При управлінні вихідними грош потоками акцентують увагу на таких питаннях: 1) формування абсол суми грош потоків, яка залежить від обсягів вир-госп і фін д-ті; ефективності роботи під-в; фінансової політики держави; 2) формування вихідних грош потоків у часі, що суттєво впливає на платоспроможність під-ва. Фактори формування грош потоків в часі: суб’єкти господарювання; держава; 3) визначення джерел, за рахунок яких здійснюється витрачання коштів, а отже і формування вихідних потоків Головними джерелами форм-ня вих ГП є: власн капітал, гр надх-ня, запозичені кошти, інвестиції.
43.Управління грошовим потоком – оплата рахунків суб(єктів господарювання.
Форм-ня цього ГП пов’язано з осн д-тю. Він є домінуючим з точки зору абс розміру, форм-ся регулярно у часі і суттєво впливає на пот фін стан, на платоспр під-ва. З цим потоком пов’язано виникненн кред заборг-ті. Особл-ті форм-ня цього потоку пов’язані з мінімізацією абс суми, поліпшенням складу та структури, формуванням ГП в часі. Фактори, що вплив на абс суму: 1) обсяг вир-госп д-ті; 2) рівень цін; 3) обсяг запасів ТМЦ; 4) оплата штрафів. Фактори, що вплив на форм-ня ГП в часі: 1) умови, зміст, заключення договорів, форма розр-ків, 2) платоспр-ть під-ства. Суттєво!!!!, щоб цей ГП був рівномірним в часі.
Задачі управління 1) абс скороч ГП: ( мат витрат (пост фактор); ( запасів ТМЦ (тимчас фактор); ( варт-ті ТМЦ; 2) не допускати поруш строків оплати по рахyнках СГ (через втрату довіри та сплату штрафів): забезп-ня стійк платоспр-ті; операт контроль за здійсн платежів по рах-ках; 3) скорочення поточних оплат рахунків СГ: встан-ня пост контактів с постач-ми; стабіл-ія фін становища під-ва; використання векс форми розр-ку; 4) рівномірне форм-ня ГП в часі: цілеспрямована робота при заключенні договорів на постачання; викор-ня векс форм розр-ків; ( платоспр-ті.
44.Управління грошовим потоком – платежі державі.
ГП включають податк платежі та відрах-ня в цільові держ фонди. Фактори, що впливають на абс суму: 1) к-ть податків, 2) ставки податків, 3) наявність податк пільг, 4) методика визначення платежів і відрахувань, 5) визн-ня п-ків, що приймаються при обчисленні. Особливості форм-ня ГП в часі: оскільки строки чітко визначені державою, вплив обмежений. Джерела сплати податків визначені законами, тому можл-ть керування обмежена: прибуток, с/б, частина виручки від реалізації. Вплив ГП на фін-госп д-ть під-ва: через розподіл і викор-ня прибутку; через форм-ня с/б і бал. прибуток. Задачі управління: ( абс суми податків і платежів, глибоке вив-ня податк зак-ства; зміна стр-ри витрат, що входять до складу валових; застос-ня прискореної аморт ОФ; оптимізація п-ків, відносно яких розрах-ся податки і відрахування; перерах-ня коштів у встановлені строки; ( платоспр-ті; контроль за своєчасним оформленням податк декларацій; ( застосування штрафних санкцій.
45.Управління грошовим потоком – виплати працівникам підприємства.
Особливості форм-ня ГП – виплати працівникам пов’язані з форм-ням абс суми, форм-ням ГП в часі, визначенням джерел форм-ня. Форм-ня абс суми залежить від: обсягу вир-ва, прод-ті праці, трудомісткості праці, форми оплати праці. Форм-ня в часі залежить від: політикі держави та під-ва, стр-ри з/п (співвідн-ня осн та дод з/п). Джерела форм-ня: собівар-ть, яка впливає на форм-ня прибутку, чистий прибуток. Задачі упр-ня: оптимізація абс суми; оптимізація строків виплати з/п та ін виплат; виплата з/п у встановлений термін.
46.Необхідніть і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей в часі.
Концепція вар-ті грошей (ВГ) у часі полягає в тому, що ВГ з плином часу змін-ся з урах-ням норми прибутку на фін ринку, в якості якої звичайно виступає норма позичкового % (чи просто проценту). Процент – сума доходу від надання кап-лу у борг чи плата за викор-ня позичкового кап-лу у всіх його формах. Відповідно до цієї конц-ції одна і та ж сума грошей у різні періоди часу має різну вар-ть. Ця вар-ть тепер завжди вища, ніж у б-я майбут пер-ді.
Конц-ція ВГ у часі відіграє основну роль у практиці фін обчислень. Вона визначає необ-ть обліку фактора часу у процесі виконання б-я довгострок фін оп-цій шляхом оцінки і порівняння ВГ на початок фін-ня з ВГ при їх поверненні у виді майбут прибутку, амортиз відрах-нь, основної суми боргу тощо.
Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також здатність інвестування, адже мета фін-ого менеджменту — це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підпр-тв мають кілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найприб-ший.
Основними причинами втрати вартості грошей є:
1) Рівень інфляції. Інфляція – тенденція до зростання цін протягом певного пер-ду часу.
2) Ризик – можл-ть того, що кредит не буде повернено, незважаючи на обіцянки це зробити.
3) Часова перевага споживачів – мати витрати на б-я блага у теперіш часі, ніж робити це в майб-му.
4) Можл-ть отримання прибутку – доходи, одер-ні в ек-ці та інвестиції, вкладені у вироб запаси.
Інфляція пов'язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчою, ніж у попередні. Таким чином, купів-на спром-сть грош-ї одиниці сьогодні вища, ніж виявиться завтра.
Ризик, або невпевненість у майбутньому, також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майб-му ризик з часом зростає. Більшість підприємців прагне уникнути ризику, то- і му вище цінує гроші, які є сьогодні, ніж ті, що мають бути в майбутньому. Ті суб'єкти підприємницької діял-ті, які погоджуються віддати свої наявні гроші сьогодні в обмін на їх більшу кількість у далекому майб-му, жадають вищої компенсації у вигляді певної винаг-ди за цей ризик.
47.Типи задач при визначенні вартості грошей в часі. Класифікація, алгоритм т а способи їх вирішення.
Компаундирування є однією з груп завдань, щодо визначення зміни вартості грошей у часі.
Компаундирування — визначення майбутньої вартості грошей.
Просте компаундирування — визначення май-ї вартості грошей вкладених одночасно на певний термін під певний процент.
FVn = PV (1 + i)n = PV (FVIFi, n).
FV – майбутня вартість; PV – теперішня вартість; n – період; і – відсотки.
Дисконтування — визначення поточної (теперішньої вартості грошей).
Дисконтування поділяється на визначення поточної вар-ті грошей отриманих у майбутньому одночасно (просте дисконтування) та отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу.
Дисконтування отриманих у май-му через рівні проміжки часу можуть бути в кінці кожного періоду — це визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів, або РУ звичайної (відстроченої) ренти та на початку кожного періоду — це визначення РУ вексельної ренти.
Теперішня вартість – це сума , що є в наявності сьогодні і може зрости при певних умовах до майбутньої вартості. Дія визначення тепер вар-ті наз дисконтуванням. Процес дисконтування протилежний процесу компаундирування – визначення майб вартості з теперішньої. Необх дисконтування виникає при придбанні короткострокових зобов’язань (векселів), розрахунки за якими зд-ся в майбутньому.
Формула дисконтування : PV = FV * 1/ (1+in) – проста ставка %. PV = FV * 1/ (1+i)n – складна ставка %. Різниця між майб і поч вартістю наз дисконтом.
Процес визначення теперішньої вартості за умови визначеної майбутньої вартості називається дисконтуванням.
Розрізняють просте (математичне) та банківське дисконтування.
Математичне дисконтування передбачає
Р = S/(1+in), де S — нарощувана сума.
1/(1 + in) = kd — коефіц-т дисконтування при простих відсотках;
Р = S/(1+in)n, — початкова сума вкладу при складних відсотках;
1/(1+i)n, — коефіцієнт при складних відсотках.
Банківське дисконтування:
для простих відс-ків Р = S*(1 – d), де d – дисконт;
для складних відсотків Р = S*(1 – d) n
48.Проблеми застосування приципів компаундирування та дисконтування в Україні. Значення визначення зміни часової вартості грошей в світовому господарстві.
Перехід до ринк-ї ек-ки супроводжується появою нових для підприємств Укр. видів діяльності. До них можна віднести вибір варіантів вклад-ня грош-х коштів, оцінку ефект-сті інвестицій.
Відкрито нові можливості використання капіталу: участь у різноманітних ризикованих проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об’єктивно існуючої характеристики, як часова вартість, що була невідомою широкому колу людей за умов адміністративної системи управління економікою.
Компаундирування — визначення майбутньої вартості грошей
Дисконтування — визначення поточної (теперішньої) вартості грошей.
49.Поняття і сутність компаундирування. Просте компаундирування. Компаундирування ануїтетів (ренти). Поняття звичайної і вексельної ренти.
Компаундирування є однією з груп завдань, щодо визначення зміни вартості грошей у часі.
Майбутня вартість грошей – сума інвестованих в даний момент грошових засобів, у яку вони перетворяться ч/з певний пер-д часу з урах-ням певної ставки %. Гроші, які люди мають на даний момент, дорожчі, ніж гроші, які вони матимуть у майб-му. Процес переходу від теперішньої вар-ті грошей (PV) до майбутньої вар-ті (FV) наз компаундируванням.
Просте ком-ня – визнач майб вар-ті грошей, вкладених одночасно на певний термін під певний % (FV = PV*(1+i)^n, де i - % ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу.).
Ануїтет – рівномірні платежі чи надход-ня грошей ч/з однакові інтервали часу при викор-ні однакової % ставки. Представлення послідовності грош потоків у виді ануїтету суттєво спрощує процес нарощування (дисконтування) вар-ті, дає можл-ть викор-ти набір спрощених формул зі стандартними зн-нями окремих спеціальних пок-ків. Ком-ня ануїтетів – визнач-я майбут вар-ті грошей, вкладених рівними частками ч/з рівні проміжки часу під певний %(звичайна рента, вексельна рента)( FVAn=PMT*(( (1+i)^n-1)/i) ). Звичайна рента – рента, вклади по якій проводяться у кінці кожного пер-ду. Вексельна рента – та, вклади по якій проводяться на початку кожного пер-ду. Процес комп вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %: FV=PV*(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік. З урахуванням інфляціїї: FV=PV*((1+i)*(1+TI))^n, де річн темп інфляції.
50.Поняття і сутність дисконтування. Просте дисконтування. Дисконтування звичайної і вексельної ренти.
Дисконтування — визначення поточної (теперішньої) вартості грошей.
Теперішня вартість грошей (ТВГ) – вар-ть грошей у поточному пер-ді при їх зворотньому перерахунку із майбут вар-ті у процесі дисконтування вар-ті. У фін менедж-ті розрах-к ТВГ відб-ся при оцінці доходу, що буде одержано від їх вкладення (інвестування) і ін фін операцій. ТВГ обчисл-ся за формулою: PV = FV*(1/(1+i))^n, де PV – ТВГ; FV – майбут вар-ть грошей; i - % ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу; (1/(1+i)) – коефіц-т дискон-ня суми складних %%, значення п.б. < 1. Ануїтет – рівномірні платежі чи надход-ня грошей ч/з однакові інтервали часу при викор-ні однакової % ставки. Представлення послідовності грош потоків у виді ануїтету суттєво спрощує процес нарощування (дисконтування) вар-ті, дає можл-ть викор-ти набір спрощених формул зі стандартними зн-нями окремих спеціальних пок-ків.
Диск-ня звичайної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу в кінці кожного пер-ду ( PVAn=PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n)) ) Диск-ня вексельної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу на початку кожного пер-ду ( PVAвекс = PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n))*(1+i) ). Процес диск-ня вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %%. При розрах-ку тепер вар-ті грошей у процесі їх диск-ня за складними %%: PV=FV/(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік. З урахуванням інфляціїї: PV=FV/((1+i)*(1+TI))^n, де річн темп інфляції.
Розрізняють просте (математичне) та банківське дисконтування.
Математичне дисконтування передбачає
Р = S/(1+in), де S — нарощувана сума.
1/(1 + in) = kd — коефіц-т дисконтування при простих відсотках;
Р = S/(1+in)n, — початкова сума вкладу при складних відсотках;
1/(1+i)n, — коефіцієнт при складних відсотках.
Банківське дисконтування:
для простих відс-ків Р = S*(1 – d), де d – дисконт;
для складних відсотків Р = S*(1 – d) n
51. Розрахунок майбутньої вартості грошей з урахуванням ануїтетів, її практичне використання.
МВГ – сума інвестованих в даний момент грошових засобів, у яку вони перетворяться ч/з певний пер-д часу з урах-ням певної ставки %. Гроші, які люди мають на даний момент, дорожчі, ніж гроші, які вони матимуть у майб-му. Процес переходу від теперішньої вар-ті грошей (PV) до майбутньої вар-ті (FV) наз компаундуванням.
Просте ком-ня – визнач майб вар-ті грошей, вкладених одночасно на певний термін під певний % (FV = PV*(1+i)^n, де i - % ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу.).
Ануїтет – рівномірні платежі чи надход-ня грошей ч/з однакові інтервали часу при викор-ні однакової % ставки. Представлення послідовності грош потоків у виді ануїтету суттєво спрощує процес нарощування (дисконтування) вар-ті, дає можл-ть викор-ти набір спрощених формул зі стандартними зн-нями окремих спеціальних пок-ків. Ком-ня ануїтетів – визнач-я майбут вар-ті грошей, вкладених рівними частками ч/з рівні проміжки часу під певний %(звичайна рента, вексельна рента)( FVAn=PMT*(( (1+i)^n-1)/i) ). Звичайна рента – рента, вклади по якій проводяться у кінці кожного пер-ду. Вексельна рента – та, вклади по якій проводяться на початку кожного пер-ду. Процес комп вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %: FV=PV*(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік. З урахуванням інфляціїї: FV=PV*((1+i)*(1+TI))^n, де річн темп інфляції.
52.Розрахунок теперішньої вар-ті грошей з урахуванням ануїтетів, її практичне використання.
Теперішня вартість грошей (ТВГ) – вар-ть грошей у поточному пер-ді при їх зворотньому перерахунку із майбут вар-ті у процесі дисконтування вар-ті. У фін менедж-ті розрах-к ТВГ відб-ся при оцінці доходу, що буде одержано від їх вкладення (інвестування) і ін фін операцій. ТВГ обчисл-ся за формулою: PV = FV*(1/(1+i))^n, де PV – ТВГ; FV – майбут вар-ть грошей; i - % ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу; (1/(1+i)) – коефіц-т дискон-ня суми складних %%, значення п.б. < 1. Ануїтет – рівномірні платежі чи надход-ня грошей ч/з однакові інтервали часу при викор-ні однакової % ставки. Представлення послідовності грош потоків у виді ануїтету суттєво спрощує процес нарощування (дисконтування) вар-ті, дає можл-ть викор-ти набір спрощених формул зі стандартними зн-нями окремих спеціальних пок-ків. Диск-ня звичайної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу в кінці кожного пер-ду ( PVAn=PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n)) ) Диск-ня вексельної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу на початку кожного пер-ду ( PVAвекс = PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n))*(1+i) ). Процес диск-ня вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %%. При розрах-ку тепер вар-ті грошей у процесі їх диск-ня за складними %%: PV=FV/(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік. З урахуванням інфляціїї: PV=FV/((1+i)*(1+TI))^n, де річн темп інфляції.
53.Дисконтування, компаундирування та порядок їх застосування.
Дисконтування(PV) – визначення теперішньої вар-ті грошей. Просте диск-ня - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майбутньому одночасно.(PV=FVn/(1+i)^n) Диск-ня звичайної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу в кінці кожного пер-ду ( PVAn=PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n)) ) Диск-ня вексельної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу на початку кожного пер-ду ( PVAвекс = PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n))*(1+i) ). Диск-ня вар-ті – процес приведення майб вар-ті грошей до їх вар-ті. Процес диск-ня вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %%. При розрах-ку тепер вар-ті грошей у процесі їх диск-ня за складними %%: PV=FV/(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік.
Компаундирування(FV) – арифметична дія визначення кінцевої вар-ті потоку готівки або кількох потоків із застос-ням складних %. Комп-ня – визначення майбутньої вартості грошей. Компаундирована сума дорівнює теперішній вар-ті + проценти. Просте ком-ня – визнач майб вар-ті грошей, вкладених одночасно на певний термін під певний % (FVn=PV(1+i)^n). Ком-ня ануїтетів – визнач-я майбут вар-ті грошей, вкладених рівними частками ч/з рівні проміжки часу під певний %(звичайна рента, вексельна рента). Звичайна рента – рента, вклади по якій проводяться у кінці кожного пер-ду(FVAn=PMT*(( (1+i)^n-1)/i) ). Вексельна рента – та, вклади по якій проводяться на початку кожного пер-ду (FVAвекс = FVAзв*(1+i)). Процес комп вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %: FV=PV*(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік.
Вирішення завдань здійснюється за допомогою рівнянь, що вирішуються числовим, табличним спос, із застосуванням фін калькул та за доп числа 72, якщо необх пдвоїти капітал.
54.Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції.
Інфляція – процес постійного збіл-ня темпів росту грош маси над товарною, у рез-ті чого відб-ся переповнення каналів обороту грошима, що супров-ся їх знеціненням і ростом цін.
Інфляція – це об’єктивний, постійно діючий фактор, що впливає на багато аспектів фін діял-ті під-ва, у тому числі і на вартість грошей у часі. У процесі інфляції відб-ся:
*відносне зниж-ня вар-ті окремих мат активів (ОЗ, запасів ТМЦ)
*зниження реальної вар-ті грош і ін фін активів (дебіторс забор-ті, нерозподіл прибутку)
*зниження с/в вир-ва прод-ї, що викликає штучний ріст суми приб-ку і призводить до росту податк відрах-нь з нього
*падіння реального рівня майб доходів під-ва.
ТВГ обчисл-ся за формулою:
PV = FV*(1/(1+i))^n, де PV – ТВГ; FV – майбут вар-ть грошей; i - % ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу; (1/(1+i)) – коефіц-т дискон-ня суми складних %%, значення п.б. < 1.
Майбутня вартість грошей – сума інвестованих в даний момент грошових засобів, у яку вони перетворяться ч/з певний пер-д часу з урах-ням певної ставки %.
Розрах-к МВГ може викон-сь за принципом табличного рішення або відсоткових таблиць. Якщо і – ставка %, а n – кількість періодів, що аналізується, то м. говорити про те, що фактор майб вар-ті % для і та n визнач-ся як (1+і) в ступені n.
Фактор майб вар-ті % і та n – це майб вар-ть 1 грош од-ці, залишеної на рах-ку на пер-д під % ставку і за даний пер-д. Відомо, що: FVIF = (1+i)^n, (1+i)^n = FV,
де FVIF – фактор майб вар-ті % і та n; FV – майб вар-ть грошей. А тому FVIF = FV.
55.Зміст і задачі управління формуванням прибутку підприємства.
Прибуток є показ-ком, що форм-ся на мікрорівні. Узагальнюючи в собі фін. рез-ти різних видів діял-ті, прибуток формує одне з джерел сплати податків та поповнює джерела форм-ня фін. рес-сів підпр-ва. Упр-ня прибутком підпр-ва розпад-ся на дві важливі підс-ми: 1) упр-ня форм-ням приб-ку; 2) упр-ня розпад-м пр-ку.
Зміст упр-ня форм-ням прибутку:
-ан-з складу і стр-ри прибутку підпр-ва;
-ан-з тенденції зміни обсягу і стр-ри прибутку;
-розрах-к приб-ку на основі факторного ан-зу (абсолютні та якісні показ-ки прибут-ті);
-прогноз-ня отримання прибутку і визнач-ня резервів його росту;
-здійснення оператив. контролю за форм-ням прибутку.
Завдання упр-ня форм-ням прибутку:
-збіл-ня розміру отриманого прибутку в цілому і по окремих видах діял-ті;
-зниж-ня втрат приб-ку в процесі його форм-ня
-збіл-ня розмірів пр-ку, отрим-ня якого пов’яз-не з основною діял-тю;
-стабільне отрим-ня приб-ку;
-прискор-ня отрим-ня прибутку в часі.
56.Управління прибутком від операційної діяльності.
Опер дія-ть – це основна дія-ть під-ва з метою якого воно було створене. При опер дія-ті формується три види опер-й П: 1)маржинальний опер-й П = валовий операц Доход – непрямі податки – постійні операц витрати; 2)валовий операц приуток = валовий операц доход – сукупна сума операц витрат; 3)чистий операц П = валовий операц П – сума податків, що сплачується за рахун-к П. Механізм управ операц П пов‘язаний з показниками обсягу реал-ї, доходів і витрат під-ва. При управ П визначається обсяг реал-ї продукції, який забезпечує безбиткову операц дія-ть (точка безбитковості). Запас фін міцності = загальний обсяг реаліз прод-ї в вартісному виразі який забезпеч отримання валового операц прб-ку – обсяг реал-ї в вартісному виразі, що забезпеч точку беззбитковості. Фактори, що впливають на розмір операц П: - обсяг реаліз прд-ї; - сума і рівень чистого операц прибутку; - сума і рівень змінних операц витрат; - сума постійних операц витрат; - співвідношення між змінними і постій операц витратами; - сума податків яка сплачується яза рах-к прибутку.
57.Управління собівартістю продукції і її вплив на формування прибутку від реалізації.
Собівартість є узагальнюючим якісним показником діяльності підпр-ва, показником її ефективності. Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати під-ва на виробництво (виконання) та реалізацію. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість, витрати на виробництво та реалізацію-повну собівартість. У складі витрат, що включаються у собівартість, розмір окремих з них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань (відрахування на соц заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, витрати на фінансування ремонту і поліпшення основних фондів, інші витрати) Можливість впливу підпр-ва на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать під-ву, їх структура і джерела формування. Взаємозвязок собівартості продукції та прибутку від реалізації продукту прямий: якщо собівартість продукцій збільшується, одночасно прибуток зменшується і навпаки (за умови, що ціна реалізації продукції залишається незмінною під впливом ринкових факторів).
58.Розробка цінової політики та її оптимізація.
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що вкл в Ц виробів. Існує можливість зб прибутку під-ва за рахунок зб частки прибутку в Ц окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підв-в у вир-ві і реалізації багатьох видів продукції. ЦП є однією із складових системи упр-ня операц доходами та важливим механізмом забезпечення пріоритетів ек розвитку під-ва. Можливість здійснення під-вами власної диференційованої ЦП є одним із досягнень реформ, що здійснюються в Укр. В процесі форм-ня ЦП підпр-ва мають слідувати таким осн принципам: забезпечення взаємодії власної ЦП із загальною політикою упр-ня прибутком і пріоритетними цілями здійснення операц д-ті, забезпечення ув’язки ЦП з кон’юнктурою товарного ринку, забезпечення комплексного підходу до встановлення рівня Ц на товари у поєднанні з рівнем післяпродажного обслуг-ня покупців, здійснення актив ЦП на ринку, забезпечення її динамізму.
На рівень Ц впливають якість і споживчі власт-ті, строки реал-ції прод-ії, попит і проп-ція на ринку. На окремі види прод-ції, робіт і послуг дер-ва встановлює фіксовані чи регульовані Ц. Тоді виручка від реал-ції прод-ції залежить від рівня прейскурантних Ц.
За умов ринк економіки існують вільні, фіксовані і регульовані Ц. Фіксовані Ц встан-ся адм-но (дер-вою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготов-ся дер-вою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані Ц встан-ся рег-ням рівня рентаб-ті товарів першої необх-ті, напр-д хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому дер-вою встан-ся індикативні Ц — мін. і макс-й рівні цін. У решті випадків кор-ся вільними Ц - склалися на ринку під впливом попиту і проп-ції за домовленістю сторін — постач-ків і спож-чів. Устан-чи вільні Ц, за основу беруть с/ть і приб-к (планову рентаб-ть). Потім додають АЗ (для підакциз прод) і ПДВ. Залежно від того, кому реалі-ся прод-ція, встан-ся оптові та роздрібні Ц. Відвантаж-ня пр-ції здійс-ся посередникам оптом або партіями за оптовими Ц. Посередники реал-ть цю пр-цію роздрібним торговим орг-ціям за Ц, які включають збутові націнки. Безпосер-ньо спож-чам роздрібні торгові орг-ції продають товари за роздрібними Ц, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими Ц, торгові орг-ції отримують торгову знижку. За умов ринк.ек-ки Ц стають найважливішим фактором рег-ня процесу вир-ва та спож-ня і безпосер-ньо впливають на попит і проп-цію.
59.Управління формуванням прибутку від фінансових операцій.
Приб-к від фін. оп-цій форм-ся за рахунок: дохід (втрати) від інвестицій в асоційовані і дочірні підп-ва; дохід (втрати) від СП; дивіденди одержані; %, одержані за облігаціями та ін.ЦП; інше.
Процес упр-ня форм-ня приб-ку містить етапи його 1)ан-зу в перед плановий період і 2)прогноз-ня обсягів та оптимального складу його форм-ня у плановому.
1)-ел-ти: ан-з заг. суми приб-ку і пок-ків рентаб-ті в динаміці; визначення складу заг.суми приб-ку за осн. його видами; ан-з осн. напрямів викор-ня приб-ку з метою оцінки достатності приб-ку від фін. дія-ті звіт. періоду у фін.забез-ні розв-ку підп-ва.
При упр-ні форм-ням приб-ку від фін. дія-ті необхідно врах-ти такі її особливості:1)основна форма забезпечення проведення операц. і інв. дія-ті; 2)ця дія-ть здій-ся постійно і пов’язана з поняттям фін. ризику (ризик неплатосп-ті і втрати фін. стійкості); 3)пов’язана з фін. ринком (ринок грошей і капіталу); 4)безпосередньо впливає на форм-ня прибутку під-ва. Мета фін. дія-ті– формування додаткового прибутку в процесі залучення зовн. капіталу. Ця задача виріш-ся різними методами. Осн. механізмом реал-ції виступає фін. леверідж (хар-є викор-ня залучених коштів, які впливають на зміну к-та рентабельності власного капіталу. Одже фін. леверідж вникає із залученням коштів для форм-ня заг. суми капіталу. Показник, що показує рівень отриманого прибутку на власний капітал при різній долі залучених коштів наз-ся ефектом фін. леверіджу. ЕФЛ=2/3(ек. рентабельність - середня відсоткова ставка за залучені кошти)* залучені кошти/ власні кошти. Відношення залучених до власних має назву к-т фін. леверіджу.
60.Управління розподілом прибутку підприємства.
Отриманий підп-вом прибуток м.б. викор-ний для задов-ня різноманітних потреб. Отриманий підп-вом прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі приб-ку можна виділити два етапи. 1 — це розподіл баланс-го прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є дер-ва й підп-во. У рез-ті кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між дер-вою і підп-вами має важливе знач-ня для забезп-ня держ.потреб і потреб підп-в. 2 - це розподіл і викор-ня приб-ку, що залишився в розпорядженні підп-в після здійс-ня платежів у бюджет. Тут м. створ-ся за рах-к приб-ку цільові фонди: резервний, розв-ку й удоск-ня в-ва, соц.потреб, заохочення. Кошти цих фондів викор-ся для фін-ня відп-х витрат.
Упр-ня розп-лом приб-ку підп-ва передб. виріш-ня таких з-ч: 1.забезп-ти збільш-ня абс.суми приб-ку після сплати податку на приб-к. 2.--//-- читого приб-ку підп-ва. 3.визнач-ня оптим. співвідн-ня у викор-ні чистого приб-ку на спожив-ня і накопич-ня. 4.визнач-ня оптим. розміру приб-ку, який спрям-ся на виплату див-тів. Дані завд-ня виріш-ся шляхом оптим. зменш-ня оподаткованої суми приб-ку, викор-ня діючих податкових пільг, опт-ції подат.платежів у часі, врахув-ня чинних умов опод-ня дивід-х виплат.
61.Чистий прибуток підприємства. Фактори, що впливають на його формування.
ЧП – частина приб-ку під-ва, отриманя після зменш-ня баланс. приб-ку на суму здійс-х за його рах-к платежів у бюджет.
Об'єктивна основа існ-ня приб-ку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.
Водночас прибуток — це підсумковий пок-к, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому приб-к відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.
Отже, на форм-ня абс. суми приб-ку підп-ва впливають: рез-ти, тобто ефек-ть його фін-госп. дія-ті; сфера дія-ті; г-зь госп-ва; уст-ні законодав-м умови обліку фін.рез-тів.
Чистий прибуток = Прибуток у розпорядженні – Штрафи. Для того щоб збільшити чистий прибуток підприємства, необхідно зменшувати штрафи. Штрафи: 1) за порушення господарських договорів; 2) За порушення податкового законодавства: - несвоєчасне подання звітності по оподаткуванню, - несвоєчасне перерахування податків, - приховування об’єктів оподаткування. 3) Сплата % банкам за користування кредитами при несвоєчасному погашенні кредитів, а також підвищення процентних ставок при продовженні терміну користування кредитом, 4) Плата за воду, яку використовує підприємство з господорських водосистем у двох випадках: - при перевищенні лімітів використання води; - при несвоєчасному заключенні договорів на використання води; 5) За несвоєчасне інформування центрів зайнятості про скорочення робочих місць, а також невиконання квоти на створення робочих місць для інвалідів, 6) внесення рентної плати, яка перевищує 5% вартості майна, взятого в аренду при аренді державного майна (сплачується різниця).
62.Управління використанням чистого прибутку підприємства.
Викор-ня ЧП підп-во м.здійс-ти ч/з попереднє форм-ня цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосер-ньо на фін-ня витрат. Можливий також розподіл ЧП частково для форм-ня цільових фондів, а частково на безпосер-нє фін-ня витрат.
За рах-к приб-ку підп-во формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрям-ся на фін-ня певних витрат, задов-ня відп-х потреб.
Принципове знач-ня в розподілі ЧП має досягнення оптим-го співвідн-ня між фондом нагромадж-ня І фондом спож-ня. Ці фонди умовні, безпосер-ньо на підп-ві вони не утвор-ся, а їхню величину можна встановити на підставі розрах-ків викор-ня приб-ку на фін-ня певних витрат чи заходів. За адм-ної с-ми упр-ня ек-ікою здій-лось дер-не рег-ня співвідн-ня фондів нагромадження і спож-ня.
Чистий прибуток підприємства може бути використаний на споживання чи накопичення. Існує 3 методи розподілу й використання чистого прибутку: 1) Шляхом попереднього формування цільових фондів (резервний – обов’язково для недержавних підприємств, не менше 25% статутного фонду; фонд розвитку вир-ва; фонд фінансування соціальних потреб; фонд матеріального заохочення; фонд для виплати дивідендів та інші); 2) безпосереднє використання чистого прибутку для фінансування певних витрат, пов’язаних з діяльністю підприємства шляхом складання кошторису використання прибутку. 3) комбінований метод: частина прибутку – створюються цільові фонди, частина – безпосередньо використання.
63. Управління використанням чистого прибутку підприємства на виплату дивідендів.
АТ можуть використовувати 3 методи нарахування й сплати дивідендів: 1) розмір дивідендів попередньо встановлюється на одну акцію в розрахунку на рік. Збільшення суми виплачених дивідендів можливе при умові значного збільшення чистого прибутку АТ і рішення про додаткове спрямування його на виплату дивідендів. 2) На виплату дивідендів спрямовується певна фіксована частина (%) від суми чистого прибутку. 3) Встановлення низького, але регулярного розміру доходів, який потім можна збільшувати в залежності від розміру чистого прибутку. Переваги виплати дивідендів акціями: 1) підвищується рівень капіталізації прибутку АТ. 2) створюється можливість розширення виробництва в майбутньому. 3) Зростає ринкова вартість акцій. 4) Власники корпоративних прав звільняються від сплати податків на дивідендів.
Викор-ня ЧП на виплату дивід-в здійс-ся безпосер-ньо. В залежності від потреб підпр-ва, керівництво або фінансовий менеджер, вирішує на який напрямок діял-ті підпр-ва слід розподілити певну частину цього прибутку. В залежності від необхідності розширення виробництва, збільшення власного капіталу за рахунок реінвестованого прибутку, направлення частини прибутку на оновлення устат-ня тощо, акціонери можуть отримувати більший чи менший прибуток. Управління використанням чистого прибутку на виплату дивідендів полягає в тому, щоб ефективніше використовувати прибуток для досягнення оптим-го його розподілення з паралельним досягненням поставленої мети.
64.Склад, структура, оцінка, принципи формування активів підприємства.
Активи – ек рес-си під-ва у формі сукупн матер цінностей, які викор в госп д-ті з метою отримання прибутку. Види: *по формам функц –матер, немат, фін, *по хар-ру участі в госп процесі-обор, необор, *по хар-ру обслугов видів д-ті – операц, інвестуц, *по х-ру володіння – власні, арендні, * по ступеню лікв – абсолютно, високо -, середньо- , слабо -,не -.
І. Необоротні активи Немат акт: залишкова вартість, первісна вартість, знос, Незавершене буд-во, Осн засоби: залишкова вартість, первісна вартість, знос, Довг фін інв: які обслуг за методом участі, в капіталі ін під-в, ін фін інв, Довг деб заб-ть, Відстрочені податкові активи, Ін необ активи; ІІ. Обор активи. Запаси: вир-чі, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершане виробництво, готова продукція, товари, Векселі одержані , Деб заб-ть за тов, роб, пос: чисто реаліз вар-ть, первісна вартість, резерв сумнівних боргів Деб заб за розр: з бюдж, за видан аванс, з нарах доходів, із внутр розр, Ін поточна деб заб-ть, Поточні фін інв, Гр кошти та їх еквів: в нац валі, в іноз валюті, Ін обор активи, ІІІ. Витрати майб періодів.
Зміст і завд упр обор. активами. 1.Форм-ння та упр-ння фін-експлуатаційними потребами в обігових коштах 2. Упр-ня деб зо борг-стю 3. Стратегію фін-ння поточних активів 4. Упр-ня джерелами формування обор. Капіталу 5. Упр. Необоротними активами 5. Упр фін-нням необоротн. Активів 6. Упр-ння гр.. коштами та Корот-ми фін.вкладеннями. Форм акт базується на принципах: облік найб перспектив розвитку опер д-ті, забезп відпов обсягу та стр-ри формув активів обсягу і стр-ри вир-ва, забезпеч оптим складу актив, умов прискорення обороту активів, вибір найб прогресивних активів.
Показники: Кавтономії = Вл кошти/(актив (чим блище до 1 тим( рівень фін стійкості); Кфінанс = залуч кошти/(актив (чим(- тим (фін стійкість); К довгострок фін-ня = (Вл кошти + довгострок забов”яз)/(актив (чим ( - тим краще). Платоспроможність – здатність покривати забов”яз за рах лікв активів. А1-високолікв акт, А2- Акт підвищ лікв, А3- нелікв, З1-невідклад забов”яз, З2- Короткостроков заб, З3- довгострок з-ня. Кабсол ліквідн (межі 0,2-0,4)-хар-є готовність підпр-ва негайно ліквідувати коротк заб-ть =А1/З1; К швидкої лікв (0,6-0,8) показує скільки одиниць найбільш лікв актив припадає на 1 термінових боргів =(А1+А2)/(З1+З2); Кпоточ лікв (2-2,5) хар-є достатність обіг коштів для погаш боргів протягом року = (А1+А2+А3)/(З1+З2); К обор активів =вир від реал/(А; Тривалість оборА = 360/Коба; Кманевреності акт = Обор акт/(акт
65. Принципи визначення потреби в оборотному капіталі (їх характеристика). Визначення планової потреби в ОК передбачає проведення таких робіт: 1) визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів (відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях); 2) встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво (розраховувається на підставі даних четвертого кварталу планового року, у сезонних галузях пром-ті одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва, одноденні витрати незавершеного виробництва – виходячи із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції – відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції); 3) визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні (проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях); 4) розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями; 5) визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція. Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.
66. Управління виробничими запасами підприємства.
З – активи під- ва, що використов для забезпечення поточн потреб. Склад: сировина та матеріали, МШП, незавершене вир- во , витрати майб періодів, гот прод-я. Запаси: виробничі, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершане виробництво, готова продукція Мета УЗ – забезп безперерв-ного пр-су вир-ва і реал-ції пр-ції при мінім пот з-т по зберіган та транспрт-ю. Ефект упр-ня тов запа-сами дозволяє ( тривалість вир-го і всього операц циклу, ( пот в-ти на їх зберіг, вивільнити з пот госп-го оборту ч-ну фін збs, реі-нвестуючи їх в ін активи.
Політика упр-ня тов запасами - ч-на заг політ упр обор актив, що заключається в оптимізації заг розміру і стр-ри запасів ТМЦ, min в-т по їх обслугов і забезп ефект контролю за їх рухом. Етапи форм-ня політики УТЗ: аналіз запасів ТМЦ в попередньому періоді, определение цілей форм-ня запасів (забезп пот вир-ї д-ті, збутової д-ті, накопичення сезонних запасів), оптимізація розмріу осн груп поточних запасів, оптимізація заг ( запасів ТМЦ вкл до складу оборотних аткивів, побудова ефективних с\м контролю за рухом запасів на п-ві, реальне відобр-ня в фін обліку в-тості запасів ТМЦ в умовах інфляції.
З метою оптимізації запасів під- во проводить ранжування їх по відношенню до осн вир-ва – Метод АВС(А- осн група запасів, що підлягає оптимізації, В-необхідні, але не визначаються у вир-ві, оптимізуються, якщо доступні у зберіганні, С-допоміжні, не оптимізуються). Для забезпечення досігнення мети розрах оптим партію замовлення EOQ= 2FQ/C, де С-мін витр, F – періодичн поставок, Q – віртість партії. “Модель Вілсона допомогає розрахувати оптимальний обсяг розміру пот запасів ТМЦ.
РПП0 – оптимальний сер розмір партії постаки товарів, ОЗ – план обсяг закупки тов-в, В1 – сер в-ть розм-ня 1 заказу, В2 – в-ть save од товару в певному періоді.

Нз – нормат запасів, О – одноден оборот зап, N – норма зап на день.
На під- вах з великою кільк спеціалізацій оптиміз затрат забезпеч ч\з сис-му Поточ контролю (встановлення норм та нормативів). Ця сис-ма вимагає чіткої розрахунково влатіжної дисципліни та постійних звязків. Для прискорення збуту використовують опціони (право купів та прод встановл обсяга активів за фіксов ціною у визн термін). Для стимулювання збуту- реклама. Пок-ки контролю сук-го запасу на п-ві: 1, Обетрання сир-ни = сир-на*к-ть днів місяця / сб\в заст на місяць 2,Обертанян незав вир-ва = незав вир-во*к-ть днівв місяці/ сб\в заст за місяць 3, Обертанян гот пр-ції = гт пр-ція*к-ть днівв місяць/ сб\в заст в місяць 4,Період обертанян запасу = (запаси ан поч + запаси на кін)*к-ть днів / 2.
67. Управління дебіторською заборгованістю.
Суч етап ек р-тку країни х-ся значним уповільнен плтіж об-ту, що викликають ( ДЗ. ДЗ – незаверш розрах за відвантаж прод-ю, виконані роб, надані послуги. Види: *за товарн операц, *по розрах з бютжет, *по соц платежах, *по авансах виданих. Види за строками існування: *строк оплати яких не настав, *несплачені вчасно, *безнадійна. ( ДЗ залежить: від обсягу кредитного продажу; сер. Трива-лості часу між відвантаженням прод. і отриманням оплати. Задачею ФМ є ефективе упр-ня ДЗ ( оптимізація заг її розміру і забезп своєчасної інкасації борга. Заходи щодо прискорення інкасації: 1)Ранжування дебіторів за ступенем надійності (метод АВС); 2)Визнач макс строку відсрочки (залеж від ранга та фін становища); 3)Визн мах скидок та надбавок для стимулювання оплати (залеж від партії замов, способу вивоза,строків оплати); 4)Розр сист штрафів за несвоєчасне погашення заб-ті. Етапи УДЗ: 1)Аналіз ДЗ. за попередній період; 2)Форм принципів кред пол-ки по відношен до покупців; 3)Визнач розм фін рес-ів: частини ОК, яка може бути спрямована на формування ДЗ 4)Форм сис-ми кред угод [надання тов-го кредиту]. 5)Сис-ма штрафних санкцій за прострочку платежів покупцями. 6)Визнач вимог до оцінки покупців і диф-ція надання умов товарного кредиту: а) кредитоспром покупців; б) експертиза і форм інформац бази для оцінки кредитоспром; в) диференц-я кред умов, надання тов-го кредиту. ДЗ буває виправдана (строк якої не наступив, чи менше місяця) і невиправдана (прострочена, відволікання коштів - створює загрозу неплатоспромож). Управління ДЗ дозволяє використовувати ряд нових форм: шляхом рефін-ня ДЗ - трансформ її в інші форми об активів: грошові кошти, високоліквідні короткострок ЦП. Осн форми рефін ДЗ: 1)факторинг; 2)облік векселів виданих покупцями прод-ії - продажа векселів банкам, іншим фін інстит за певну плату - використ ставка дисконту.Контроль за ДЗ передбачає ранжування строків ДЗ: 0-30 дн, 31-60, 61-90, 91-120, більш 120 днів. Доцільно контролювати безнадійні борги з метою створення необхідного резерву. Контроль рівня ДЗ на під-ві здійснюється за допомогою показника “коеф. погашення ДЗ”. Коеф. погашення ДЗ = сер. ДЗ по основній діяльності/виручка. Рівень показника залежить від строків визначених контрактами. Строк погашення ДЗ = (дебітори* к-ть днів в періоді)/ сума продажу товарів; Кобор Дз = виручка/ДЗ; Тривалість обороту ДЗ = 360/Кодз. Задачі при упр-ні ДЗ: 1)визначення ризику неплатоспроможності покупця. 2)визначення прогнозного значення резерву по сумнівним боргам. 3)розробка рекомендацій по роботі з неплатоспроможними покупцями.
68. Управління грошовими активами підприємства.
Грошові кошти (ГК) – сук-ть залишків на визначену дату в касі під-ва на поточ, валют та ін банк рах-ах. Класиф залишків: Операційний(поточ платежі), страховий(страх ризику несвоєч втрач грош засобів у зв»язку з погірш кон»юктури), Інв(з метою ефект коротк фін вкладів), компенсац(на вкладі банку). Мета УГА постійна платоспроможність. Етапи УГА: аналіз в попер пер, оптим сер залишку грош активів, диф сер залишку ГА в розрізі нац та ін валюти, вибір еф форм регул сер зал гр акт, забезп рентаб викор тимчасово вільн залиш ГА, побудова ефект сис-ми контролю за ГА. Здійсн за допомог бютж мен-нт. ГК включає: 1)визначення часу обертання грошей (фін. цикл); 2)аналіз і прогнозування гр. потоку; 3)визначення оптимального рівня гр. потоку; 4)складання бюджету гр. коштів. (1)фін. цикл – час, на який гроші відволікаються з обороту. Тривалість фін. циклу= період обертання запасів+ період обертання Д-т заборг– період обертання К-т заборг. Період оберт запасів= (сер товар запаси/ затр по запас)*365. Період обертання Д-т заборг= (сер Д-т заборг/ виручка від реалізї)*365. Період обертання К-т заборг= (сер К-т заборг/ затрати по закупівлі товарів (с/в))*365. (2)аналіз гр. потоку проводиться прямим та непрямим методом. Прямий – визначення вхід та вихідн потоків. Непрямий – заснований на обліку операцій, пов’язаних з рухом гр. коштів.Прогнозування гр. потоку зводиться до складання бюджету гр. коштів в плановому періоді (на квартал, місяць). (3)запас гр. коштів на під-ві повинен мати верхню та нижню межу. Упр-ня повинно зводись до визначення оптимального їх розміру. Це передбачає: 1)оцінювати загальний обсяг гр. коштів. 2)визначити частину коштів, яку доцільно тримати на рах-ках ,а яку вкласти в активи, що швидко реалізуються. 3)визначити строк такого вкладання. (4)бюджет готівки під-ва відображає всі надходження і гот платежі за відпов період часу. Складається щомісяця з розбивкою по декадах, тижнях, а якщо треба – щоденно. Гр бютжет складається з дох та видатк частини. У дох виділяють джерела надх ГК від осн, фінанс та інв д-ті. В видатк – усі витрати за напрямком використ коштів. Виводиться сальдо. Якщо в якомусь інтервалі часу готівка (надходження) більше ніж витрати – слід приймати дії по інвестуванню, а якщо їх недостатньо – треба приймати управлінські рішення з питань додаткового отримання готівки (збільшення вхідних потоків). Співставляючи доходи та витрати визнач вільний грошовий залишок (вільн грош потік – CASH FLOOR). Якщо він має відємний рез-т – то необх залучати зовні на суму необхідн гр потоку. Для визн нормативного залишку – м-д середнього залишку: Хсер=(Х1/2+Х2+…Хn/2)/сум n.
69. Управління фінансуванням оборотних активів підприємства.
В залеж-ті від відношення менеджера до вибору джерел покриття фінанс обор активів виділяють стратегії: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стр-гії фін-ня зводиться до виділення відповідної частки капіталу, яка є джерелом покриття оборотних активів.
Ідеальна модель - спирається на суть категорій “оборот. активи” і “короткості-ві пасиви” та їх взаємної відповід-ті. Термін “ідеальна” означає сполучення активів та дж-л їх покриття виходячи із їх екон. змісту. Позначає, що обор активи своєю величиною співпад-ть з короткост-ми пасивами, тобто чистий оборот. капітал дорівнює 0. В реальному житті така модель практично не зустріч-ся, оскільки на б.-якому етапі своєї діял-ті підпр-во потребує в певній сумі грош. коштів для підтримки поточ витрат. Найбільш ризикована, оскільки при поганих умовах підпр-во м. опинитись перед необхід-тю продажу частини основ. засобів для покриття поточної кредит забор. Суть - довгост-й капітал використ-ся як джерело покриття позаобігових активів.
Агресивна модель найбільш реальна, в основу положено поняття, що для забезп-ня ліквід-ті як мінімум позаоборотні активи і системна частина оборот. активів повинні покриватись довгост-ми джерелами фін-ня .Різниця між моделями визнач-ся тим, які джерела фін-ня і в якому співвідношенні обираються для покриття частини оборотних активів, що варіює. Агресив. м-ль позначає, що довгостоковий капітал є джерелом покриття позаоборотних активів і сис-ної частини оборот. активів, тобто того їх мін-му, який необхідний для здійс-ня господ-кої діял-ті. Досить ризиковою, оскільки в реальному житті обмежитись лише мін-м оборотних активів неможливо. Хар-ні відносно вис поточ. прибуток та вис ризик потенц витрат від припинення діял-ті або неотр-ня мож-х доходів при зростанні попиту на пр-цію в пікові моменти.
Консервативна модель - частина активів, що варіюється, також покрив-ся довгост-вими пасивами. В цьому випадку короткості-вої кредит-ї заборг-сті немає, відсутній й ризик втрати ліквідності. Чистий оборот. капітал = по велечині оборотним активам. Безперечно, дана модель також носить штучний характер. Найменш ризик-на та одночасно вона супроводж-ся відносно низьким поточн прибутком, оскільки підпр-во повинно нести додаткові витрати для підтримки зайвих запасів. Ек невигідна - підпр-во якби-то відмовляється від кредит. заборг-сті, яка є безкошт. джерелом фін-ня.
Компромісна модель найбільш реальною. Позаоборотні активи, сист-на частина оборот. активів і приблизно 1/2 частини оборотних активів, що варіюється, фінан-ся за рах-к довгост-х джерел. Чистий оборотний капітал = по величині сумі сист-ної частини поточ. активів та 1/2 їх частині, що варіюється. В окремі моменти часу підпр-во м. мати зайві оборот. активи, що негат-но відзнач-ся на прибутку, однак це розгляд-ся як сплата за підтримку ризику втрати ліквідності на необхідному рівні.
Етапи пол-ка фінанс обор акт: Аналіз фінанс ОА у попер пер-ді, форм принц фін ОА, оптиміз обсягу поточ ОА з урахуванням циклу під-ва, оптим стр-ри джерел фін ОА.
70. Класифікація необоротних активів підприємства.
По функц видам:Осн засоби; Немат активи; Незав кап вклад; Обладжання признач для монтажу; Довгостр фін вклад; Ін види НА. По х-ру обсл окр видів д-ті підпр:опер ;інвест; невиробн. По хар-ру приналежності: Власні; Орендовані. По формах заставного забезпеч кредиту та особл страх:Рухомі; Нерухомі.Загальна сума опер НА у наст пер-ді залежить віднаявн НА на початок звіт періоду, вартості неопер НА, що не беруть участі у вир процесі, приросту обсягу реаліз прод у план пер.
71.Управління фінансуванням необоротних активів підприємства.
Управління фінанс НА зводиться до 2-х варіантів: 1)весь обсяг оновлення НА фінанс за рахунок вл капіталу. 2)змішане фінанс оновл операц НА за рахунок вл та довгостр залуч капіталу. Вибір відповідного варіанту фінансування оновлення операц НА здійснюєтьсяз урахуванням факторів: достатності вл фін рес-ів для забезпеч ек розвитку підпр в наст періоді; вартості довгостр фін кредиту в порівнянні з рівнем прибутку, що генерований оновленими видами операц НА; досягнутого співвіднош використя вл та залуч капіталу; доступності довгостр фінанс кредиту. Етапи форм пол упр ОНА під-ва: аналіз ОНА в попер пер-ді, аналіз заг обсягу та складу ОНА підп, забез своєчасн понов ОНА, забез ефект викор-ня НА, формув принц і оптиміз стр-ри джерел. Процес фінансув оновлення окремих видів операц НА може здійснюв при отриман у власність чи оренді. Лізингові операц здійсн у формі оперативного (з обов’язковим поверненням вл після закінчення строку дії лізингової угоди), фінанс (з обов’язковою наступною передачею права вл-ті на ОЗ орендатору), лізингу з поверненням (продаж ОЗ фін інст-ту з одночасним зворотнім отриманням цих основних засобів в операт чи фін лізинг) та ін форм ліз.
72. Капітал і його сутність.
Капітал – загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансований у формування активів підприємства. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється, тобто перетворення одних ресурсів на капітал, інших на товар або інші цінності. При створенні підприємства ВК=А, а в процесі господарської діяльності коли підприємство залучає кошти із зовнішніх джерел ВК=А-З. Капітал можна розглядати як: 1) кошти, спрямовані в оборот і які приносять доход від його обороту; 2) багатство, яке використовується для отримання прибутку; 3) джерела коштів, які використовуються для фінан-ня активів підприємства; 4) загальна вартість засобів, які можуть виступати в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих для формування активів підприємства. Основні характеристики капіталу: 1) К – це основний фактор вир-ва, дає можливість об’єднати всі ф-ри вир-ї діяльності. 2) К представляє собою фін ресурси під-ва, які приносять доход, може виступати самостійно як форма позичкового К 3) К є джерелом формування поточного та майбутнього добробуту його власників (спожита частина та накопичена частина відповідно). 4) Динаміка К під-ва. ^ вартості К під-ва свідчить про зростання його прибутку та ефективність його розподілу в використанні. v обсягів власного К під-ва може бути результатом збиткової роботи під-ва або неефективного під-ва. 5) К під-ва є мірилом ринкової вартості під-ва, розмір власного К під-ва визначає потенціальну можливість, залучення позичкових фін коштів. Власний і позичковий К формують базову оцінку ринкової вартості під-ва вцілому
Класифікація капіталу. 1. За належністю підприємства: власний, залучений; 2. За метою використання: виробничий, позичковий, спекулятивний; 3. За формою фінансування: фін., мат., немат.; 4. За об’єктом інвес-ння: основний, оборотний; 5. За формою власності: приватний, державний; 6. За орг-прав формою діяльністю: акціонерн., пайовий, індивід.; 7. За характером вико-ння власниками: споживчий, нагромаджений; 8. За хар-ом викор-ння в госп. процесі: працюючий, непрацюючий.
73. Визначення вартості капіталу.
В загальному вартість капіталу – це ціна, яку платить п-во за користування капіталу, що формується з різних джерел і сприяє здійсненню його господарської діяльності. Вартість капіталу– загальна сума коштів, яку треба сплатити за використання певної суми фін. ресурсів. Вартість капіталу = вартість боргу * % ставка за борг + вартість акціонерного капіталу* % частка акціонерного капіталу. Для розрахунку вартості капіталу використовують бухгалтерський баланс де зазначається частка заборгованості і частка акціонерного капіталу. Ці частки множаться на вартість залученого певного капіталу і в результаті отримуємо поточну вартість капіталу. Для отримання більш точних цифр необхідно розрахувати цільову вартість капіталу, що характеризує % співвідношення акціонерного капіталу і зобов’язань, в залежності від змін в господарській діяльності п-ва. Співвідношення джерел фінансування капіталу може плануватися, при цьому отримаємо плановану ціну капіталу. Зважена гранична вартість капіталу визначається виходячи з прогнозних значень витрат, які понесе п-во для створення оптимальної структури капіталу, виходячи з умов фондового ринку. Вартість капіталу не зводиться до визначення %, які треба сплатити за залучені фін. ресурси. Ціна капіталу хар-є ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинне забезпечити під-во, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Існує 2 поняття: ціна капіталу під-ва (річні витрати під-ва по обслуговуванню свого боргу) і ціна під-ва як суб’єкта на ринку капіталу (хар-ся розміром власного капіталу). Вони взаємопов’язані – якщо під-во бере участь в інвестиційному проекті, доходність якого менша за ціну капіталу, тоді ціна під-ва по завершенні проекту зменшиться, отже ціна капіталу – головний фактор у прийнятті рішення інв. хар-ру. В пасиві балансу знаходяться джерела коштів, які поділяються на власні (внутрішні) і залучені. Кожне джерело коштів, що формують капітал, має свою ціну, тобто ціну як суму витрат по забезпеченню певного джерела. Ціна авансованого капіталу = (Кі*di, де Кі – ціна і-го джерела коштів, di – частка і-го джерела коштів у загальній їх сумі.
74.Сутність власного капіталу підприємства.
При створенні підприємства ВК=А, а в процесі господарської діяльності коли підприємство залучає кошти із зовнішніх джерел ВК=А-З. Тобто власний капітал – це частина активів п-ва, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал виконує функції довгострокового фінансування, відповідальності і захисту прав кредиторів, компенсації понесених збитків, кредитоспроможності, фінансування ризику, самостійності, розподілу доходів та активів. Власний капітал може утворюватись двома способами: грошовими внесками та іншими активами власників підприємства; методом накопичення суми доходу, що залишається на підприємстві. Власний капітал – це власні джерела фінансування п-ва, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Джерелами утворення власного капіталу є інвестований капітал (сума простих і привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення) та нерозподілений прибуток (частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами). Інформація про власний капітал вміщується у першому розділі пасиву балансу. Власний капітал складається їз статутного капіталу, пайового, додатково вкладеного капіталу, іншого додаткового капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, неоплаченого та вилученого капіталу.
75. Складові власного капіталу та їх характеристика.
ВК приймає такі форми: 1) статутний фонд – початкова сума ВК, яка інвестується для формування активів напочатку здійснення діяльності. Розмір статутного фонду (або ВК) визначається статутом під-ва; 2) резервний фонд під-ва (резервний капітал) – зарезервована частина власного К під-ва передбачена для внутрішнього страхування в його госп-кій діяльності. Розмір РК визначається засновницькими документами. Основним джерелом є прибуток; 3) спеціальні цільові фін фонди підприємств – фонди створюються з метою послідовного цільового використання для збільшення К під-ва. До таких фондів можна віднести: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд розвитку вир-ва, фонд фінансування соціального розвитку, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм; 4) нерозподілений прибуток – частина прибутку, що отримана, але не використана в попередньому періоді на споживання його власниками (акціонерами, пайовиками), а також персоналом під-ва. Ця частина прибутку реінвестується для розвитку вир-ва (капіталізується; 5) інші форми власного капіталу – розрахунки за майно (при сдачі його в аренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі процентів або дивідендів) і деякі інші.
Джерела формування ВК можна класифікувати: 1) внутрішні джерела (прибуток, що залишається в розпорядженні під-ва (ЧП) і забезпечує переважно формування приросту ВК; амортизаційні відрахування, суму ВК вони не збільшують, а лише виступають засобом його реінвестування; інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фін ресурсів під-ва); 2) зовнішні джерела (залучення додаткових пайових внесків в статутний фонд; залучення акціонерного К шляхом емісії і реалізації акцій; отримання безповоротньої фін допомоги); інші зовнішні джерела (безоплатно отримані матеріальні і нематеріальні активи). При визначенні оптимального співвідношення важливо забезпечення управління під-ва його попередніми засновниками. Зростання додаткових пайових внесків може призвести до втрати управління підпри-вом його власниками.
76. Визначення вартості власного капіталу підприємства.
Оцінка вартості ВК має ряд особливостей: а) необхідність постійного коректування балансової суми ВК в процесі здійснення оцінки; б) оцінка вартості знов залучаємого ВК носить ймовірнісний, а значить в значній мірі умовний характер; в) суми виплат власникам капіталу входять в склад оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість ВК у порівнянні з запозиченим; г) залучення ВК пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик; д) залучення ВК не пов’язано, як правило, з поворотнім грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела під-вом не дивлячись на більш високу його вартість. З урахуванням цього механізм оцінки і управління вартістю ВК: 1) вартість функціонуючого ВК під-ва у звітному періоді визначається за формулою: ВКфз = (ЧПс * 100) / СКс, де ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ЧПс – сума чистого прибутку, виплаченого власникам в процесі її розподілу за звітний період; СКс – середня сума ВК у звітному періоді. Відповідно вартість функціонуючого ВК в плановому періоді визначається за формулою: ВКфп = ВКфз * ПВт, де ВКфп – вартість функціонуючого ВК в плановому періоді, %; ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ПВт – плануємий темп зростання виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятичним дробом. 2) вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого ВК у плановому періоді: ВНП = ВКфз. 3) вартість додатково залучаємого акціонерного капіталу розраховується у процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.
77. Структура капіталу.
Структура капіталу – співвідношення власного і залученого капіталу на певний період. Співвідношення між власним і залученим капіталом це вагомий показник результативності при використанні або тільки власних коштів, або власних і залучених. При застосуванні комбінованих джерел при формуванні капіталу у п-ва підвищується результативність діяльності. За положенням (стандартом) бухгалтерського облік № 2 “Баланс”, до структури капіталу входить: 1) статутний капітал – початковий К, з якого починається діяльність під-ва. В залежності від різних орг форм під-в кошти, які мають різну ек сутність; 2) пайовий – відображає суму пайових внесків членів спілок та ін під-в, тобто це сукупність коштів фіз та юр осіб, добровільно вкладених у фін-госп діяльність; 3) додатковий вкладений капітал – відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. По одноіменній статті балансу АТ показують суму, на яку вартість реаліз випущених акцій перевищує їхномінальну вартість; 4) інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштвно отриманих під-м від ін юр або фіз осіб та ін види додаткового К; 5) резервний капітал – сума резервів, створених за рахунок чистого прибутку під-ва; 6) нерозподілений прибуток (непокритий збуток) – сума прибутку, яка реінвестована у під-во, або сума непокритого збитку; 7) неоплачений капітал – відображає суму заборгованості власників за внесками до статутного К; 8) вилучений К – фактична собівартість акцій власної емісії, або часток, викуплених тов-м у його учасників.
78. Оптимізація структури капіталу, фінансовий ліверідж.
Оптимізація структури капіталу – процес визначення співвідношення власного і залученого капіталу, за якого забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу і рівнем ризику втрати фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства. Механізмом оптимізації виступає фінансовий ліверидж. Кількісна оцінка рівня лі вереджу відображається у “точці беззбитковості”, або мертвій точці. Показник, що відображає рівень додатково генерую чого прибутку на власний капітал при різній частці використання залучених засобів, називається ефектом фінансового лі вереджу. Він розраховується: ЕФЛ = (1-Спп)*(КВРа-ПК)*ЗК/ВК, де ЕФЛ- ефект фінансового лівериджу, тобто коефіцієнт рентабельності власного капіталу,%; Спп- ставка податку на прибуток, КВРа- коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%; ПК- середній розмір процентів за кредит, що платиться підприємством за використання позичкового капіталу,%; ЗК- середня сума використовуваного підприємством позичкового капіталу; ВК- середня сума власного капіталу п-ва. При фінансовому лівереджі оцінюється трансформація валового доходу в прибуток. Для визначення оптимальної структури капіталу необхідно визначити зважену ціну капіталу, яка залежить від ціни її складових. З ростом частки залучених коштів у сумі джерел довгострокового капіталу ціна власного капіталу постійно збільшується, а ціна залученого спочатку не змінюється, а потім зростає. Оскільки ціна залученого капіталу в середньому нижче за ціну власного капіталу, то існує поняття оптимальної структури капіталу. Коли показник ціна авансованого капіталу має мінімальне значення, тоді ціна підприємства буде максимальною.
79. Вплив структури капіталу на вартість підприємства.
Розрізняють поняття “ціна капіталу підпри-ва” та “ціна підпри-ва як суб’єкта на ринку капіталу”. Перше поняття пов’язане з річн витратами п-ва по сплаті заборгованості перед власниками та інвесторами; а друге – з розміром власного капіталу. Обидва поняття тісно пов’язані між собою. Наприклад, якщо п-во приймає участь у інвест проекті, дохідність якого нижче за ціну капіталу, то ціна підпри-ва по закінченню цього проекту зм. Кожне джерело коштів, що формують капітал підпри-ва має свою ціну. Можна сказати, що в залежності від того яка структура капіталу є на підпри-ві, і яка ефективність використання даного капіталу все це впливає на вартість підпри-ва. При ефект упр-ні капіталом, або негативними тенденціями в госп діяльності підпри-ва відповідно зб або зм вартість підпри-ва. Ціна п-ва може визначатися за такою формулою: Цп = Д/ЦАК, де Цп – ціна підпри-ва, Д – дохід, ЦАК – ціна авансованого капіталу. Капітал поділяється на власний і залучений. З ростом частки залучених коштів у сумі джерел довгостр капіталу ціна власного капіталу постійно зб, а ціна залученого капіталу спочатку не змінюється, а потім зростає. Оскільки ціна залученого капіталу в середньому нижче за ціну власного капіталу, то існує поняття опт структури капіталу. Коли показник ціна авансованого капіталу має мінім значення, тоді ціна підпри-ва буде максим, що і видно з формули.
80. Основи теорії Міллер-Модільяні.
Теорія ММ складається з ряду концептуальних тверджень теоій ідеального ринку:
-на ідеальному ринку відсутні ризики та ставки відсотків за залучення інсетованхих ресурсів;
-ринки капіталу абслютно конкурентні, відсутні операційні витрати, усі інвестори мають однаковий доступ до інформації про ризики і доходність інвестицій;
-не існує витрат, пов’язаних з банкрутством;
-відсутні податки;
-компанії можна класифікувати у відповідності зі ступенем ризику відносно розміру та ймовірності отримання доходу.
Теорія ММ розглядалася на прикладі компаніїї, яка найближчим часом збиралася припинити свою діяльність. У момент ліквідації - ліквідаційна вартість активів, В – борг. Якщо вимоги кредиторів можна повністю задовільнити, то . Акціонери компанії у такому випадку отримують . Якщо , то акціонери не отримують нічого. Отже, вартість акцій в момент ліквідації , величина боргу .
Вартість капіталу V=S+B або
r – ставка дисконтування, n – кількість періодів до ліквідації.
Отже, в будь-якому випадку
Тому структура капіталу не впиває на ринкову вартість компанії в момент ліквідації, а вартість визнач-ся виключно майбутніми доходами від ліквідації активів.
81. Позичений капітал під-ва, його сутність та склад. Фактори, що впливають на його формування.
Позичений К, використовуваний під-вом, характеризує в сукупності об’єм його фін зобов’язань, які можна диференціювати слідуючим чином: 1) довгострокові фін зобов’язання (всі форми функціонуючого запозиченого К зі строком його використання більше 1 року. Основними формами цих зобов’язань є довгострокові кредити банків і довгострокові запозичені кошти, строк погашення яких ще не наступив або не погашені в передбачений строк); 2) короткострокові фін зобов’язання (всі форми залученного запозиченого К зі строком його використання до 1 року. Основними формами є короткострокові кредити банків і короткострокові запозичені кошти, різні форми кредиторської заборгованості під-ва та інші короткострокові фін зобов’язання). На залучення позичкових К впливають об’єктивні фактори, які пов’язані з сезонними коливаннями вир-ва прод-ї, періодом обертання, тривалістю вир-го циклу, нерівномірним формуванням витрат; до необ’єктивних (але і не суб’єктивних) факторів відносяться форми розрахунків, діюча система оподаткування, тимчасові фін ускладнення діяльності під-в.
82. Класифікація залучення позичкових коштів та їх хар-ка.
Позичковий К, що його вик-ть під-ва, це їх фін зобов’язання, які визначаються на певну дату. В процесі розвитку під-ва по мірі погашення його фін зобов’язань виникає потреба в залученні нових позикових коштів. Позичені кошти є значною частиною К під-ва, а тому можуть суттєво впливати на фін-госп діяльність під-ва. При управл-ні позичковим К важливе значення має забезпечення найбільш ефективних форм його залучення з різних джерел. При управл-ні залученими коштами необхідно здійснювати їх класифікацію за ознаками: 1) за метою залучення (залучення на відтворення основних фондів; на поповнення оборотних активів; для задоволення інших потреб); 2) за джерелом залучення позичкових коштів (зовнішні джерела залучених коштів; внутрішні джерела (внутрішня кредиторська заборгованість)); 3) період залучення (кошти залучені на довготерміновий період (понад 1 рік); короткотерміновий період (до 1 року)); 4) форми залучення позичкових коштів (грошова (у вигляді фін кредитів); у формі обладнання (з фін лізінгом); товарна форма (товарний і ком кредит); інші мат і немат форми; 5) за формою забезпечення позичкових коштів (незабезпечені; забезпечені під гарантію; шляхом страхування позичкових коштів).
83. Формування політики залучення позичених коштів. Умови залучення позичкових коштів та їх характеристика. Управління позичковими коштами передбачає виділення кількох етапів розробки політики залучення під-м позичених коштів: 1) аналіз залучення і використання позичкових коштів в попередньому періоді (аналіз обсягів, складу і форм залучення позичкових коштів, а також оцінка ефективності їх використання); 2) визначення цілей залучення позичкових коштів в плановому (поточному) періоді (поповнення обсягу постійної частини оборотних активів; забезпечення формування перемінної частини оборотних активів; формування недостаючої частини ресурсів для здійснення інвестицій; залучення коштів з метою забезпечення соціальних потреб та тимчасових); 3) визначення граничного розміру обсягу залучення позичкових коштів (забезпечення ефективності використання позичених коштів на рівні не нижче ефективності використання власного К; забезпечення достатньої фін стійкості під-ва); 4) оцінка вартості залучення позиченого К із різних джерел (здійснюється для знаходження альтернативних варіантів залучення позичених коштів); 5) визначення співвідношення об’єму позичкових коштів, залучених на коротко- і довгостроковій основі (визначаються: повний строк –період часу з початку надходження коштів до кінцевого погашення всієї суми боргу. Середній строк – розрахунковий період, протягом якого кошти знаходяться у користуванні на підприємстві); 6) визначення складу основних кредиторів (постійні постачальники, з якими встановлені тривалі ком зв’язки, КБ); 7) створення ефективних умов отримання кредиту, що пов’язані з: терміном надання кредиту; процентною ставкою за кредит, їх розміром та особливостями застосування (% ставки, облікові ставки; 8) умови виплати % ставок: виплата всієї суми % в момент отримання кредиту; виплата основної суми % здійснених при поверненні кредиту.
84. Особливості оцінки і управління вартістю позиченого капіталу. Порівняльна оцінка ефективності формування позиченого капіталу в розрізі окремих його видів і форм має важливе значення при управлінні К. Особливості визначення вартості позиченого капіталу наступні: 1) відносна простота формування базового показника оцінки вартості ПК. Тобто ця вартість визначається у вигляді суми сплачених процентів за кредит або по облігаціям. Цей показник прямо обговорюється умовами кредитного договору, умовами емісії або іншими формами контрактних зобов’язань під-ва; 2) залежність вартості ПК від кредитоспроможності під-ва, яку оцінюють кредитори; 3) залучені ПК завжди пов’язані з формуванням вихідного грошового потоку, який включає оплату обслуговування боргу і його погашення; 4) врахування в процесі оцінки вартості запозичених коштів податкового коректора. Так як виплати по обслуговуванню борга (процентів за кредит і інших форм цього обслуговування) відносяться на витрати (собівартість) продукції, вони зменшують розмір оподатковуваної бази під-ва.
85. Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі фінансового кредиту. Визначення вартості ПК оцінюється окремо з урахуванням двох джерел його залучення: що стосується банківського кредиту; що стосується фінансового лізінгу. Вартість банківського кредиту для позичальника визначається на основі %-х ставок, які формують основну частину витрат по обслуговуванню отриманого кредиту. Крім того, при визначенні витрат на обслуговування кредиту необхідно враховувати і інші витрати: по страхуванню кредиту позичальника. На вартість обслуговування кредиту також впливає податкова політика держави, оподаткування прибутку. Вартість фін лізінгу визначається на основі ставки лізінгових платежів. При цьому враховується поступове повернення основного боргу, визначається виходячи з річної норми амортизації активів (основні фонди), залучених на умовах фін лізінгу, та вартість безпосереднього обслуговування лізінгового боргу. При визначенні вартості фін лізінгу необхідно враховувати: 1) вартість фін лізінгу не повинна перевищувати вартість банківського кредиту, який міг би бути отриманий на відповідний період для придбання основних фондів; 2) використання фін лізінгу повинно супроводжуватись зменшенням витрат під-ва з метою підвищення прибутку.
86. Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі облігацій позики. Оцінюється на базі ставки купонного проценту за нею, який формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту за нею, що виплачується при погашенні. В першому випадку оцінка здійснюється за формулою: ВОЗк = (СК * (1 - Спп)) / (1 - ЕВо), де ВОЗк – вартість запозиченого капіталу, залученого за рахунок емісії облігацій, %; СК – ставка купонного процента по облігаціях, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятичним дробом; ЕВо – рівень емісійних витрат по відношенню до об’єму емісії, виражений десятичним дробом. У другому випадку розрахунок вартості здійснюється за формулою: ВОЗд = (Др * (1 - Спп) * 100) / ((Но -Др) * (1 - ЕВо)), де ВОЗд – вартість запозиченого К, який залучається за рахунок емісії облігацій, %; Др – середньорічна сума дисконту по облігаціях; Но – номінал облігації, що підлягає погашенню; ЕВо – рівень емісійних витрат по відношенню до суми залучених за рахунок емісії коштів, виражений десятичним дробом. Управління вартістю залучаємого К в цьому випадку призводиться до розробки відповідної емісійної політики, яка забезпечує повну реалізацію емітуємих облігацій на умовах, не вище середньоринкових.
87. Оцінка вартості і управління залученням товарного (комерційного) кредиту. Оцінюється у розрізі двох форм його представлення: І) По кредиту у формі короткострокової відстрочки платежу – вартість кожного такого кредиту оцінюється розміром знижки у ціні продукції, при здійсненні готівкового платежу за неї. Розрахунок вартості товарного кредиту у цьому випадку здійснюється за наступною формулою: ВТКк = ((ЦЗ * 360) * (1 - Спп)) / ПН, де ВТКк – вартість товарного кредиту, що надається на умовах короткострокової відстрочки платежу, %; розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятичним дробом; ПН – період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях. Основу управління цієї вартістю складає обов’язкова оцінка її в річній ставці по кожному наданому кредиту і її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту. ІІ) По кредиту у формі довгострокової відстрочки платежу, оформленої векселем. Розрахунок вартості цієї форми товарного кредиту здійснюється за формулою: ВТКв = ((ПКв * (1 - Спп)) / (1 - ЦЗ), де ПКв – ставка процента за вексельний кредит, %; ЦС – розмір цінової знижки, що надається постачальником при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятичним дробом. Управління вартістю цієї форми товарного кредиту зводиться до пошуку варіантів поставок аналогічної продукції, що мінімізують розміри цієї вартості.
88. Оборотний капітал сутність, значення. Оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою: г – т...в...т' – г, де Г – кошти, що авансуються; Т – предмети праці (товар); В – виробництво; Т' – готова продукція (товар); Г' – кошти, отримані від реалізації створеної продукції. При цьому мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + АГ, тобто, коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тому числі фінансових). У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.
89. Зміст і задачі управління оборотного капіталу. Управління ОК включає: визначення заг потреби в ОК виходячи з конкретних умов вир-чо-госп діяльності; управління джерелами управління ОК; управління розміщенням ОК; визначення шляхів підвищення еф-ті використання ОК. Задачі: 1) визначення оптимальної, стабільної потреби під-ва в ОК; залучення позичкових коштів в формі банковських кредитів в обсягах, які обумовлені: сезонними коливаннями в д-ті під-ва або тимчасовим фін ускладненням; 2) залучення коштів інших суб’єктів госп діяльності у формі кредиторської заборгованості в розмірі, які обумовлені об’єктивними факторами діяльності суб’єктів господарювання і які пов’язані з реалізацією Т, Р, П, проведення розрахунків; 3) досягнення оптимального співвідношення між власними і позиченим коштами при формуванні ОК; 4) ефективне розміщення ОК; 5) при управлінні ОК повинна бути v можливість імобілізації ОК; 6) забезпечення прискорення обігу ОК.
90. Принципи визначення потреби в оборотному капіталі (їх характеристика). Визначення планової потреби в ОК передбачає проведення таких робіт: 1) визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів (відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях); 2) встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво (розраховувається на підставі даних четвертого кварталу планового року, у сезонних галузях пром-ті одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва, одноденні витрати незавершеного виробництва – виходячи із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції – відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції); 3) визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні (проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях); 4) розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями; 5) визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція. Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.
91. Фактори, що впливають на загальну потребу під-ва в оборотному капіталі. ОФ споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої прод-ї. ОФ не беруть участі у створенні вартості, а обслуговують тільки процес обігу товарів. Склад і розміщення ОК залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тому числі фінансових). Визначення потреби в ОК здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на госп діяльність під-в. На під-вах виробничої сфери до них належать: 1) умови постачання підприємств ТМЦ: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності; 2) організація процесу вир-ва: тривалість виробничого циклу, хар-р розподілу витрат протягом вир-го циклу, номенклатура випущеної прод-ї; 3) умови реалізації прод-ї: кількість споживачів готової прод-ї, їх віддаленість, призначення прод-ї, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену прод-ю. За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу вир-ва та реалізації під-во в змозі отримувати прибуток з мін витратами.
92. Зміст методу прямого розрахунку потреби в нормативному оборотному капіталі. Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному під-ві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, вир-ва та реалізації прод-ї. Визначення потреби в ОК здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на госп діяльність під-в. На під-вах вир-ї сфери до них належать: 1) умови забезпечення підприємств ТМЦ (кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності); 2) організація процесу вир-ва (тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної прод-ї); 3) умови реалізації продукції (кількість споживачів готової прод-ї, їх віддаленість, призначення прод-ї, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену прод-ю). Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо різко не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Метод прямого розрахунку застосовується на нових під-вах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах.
93. Зміст ек методу визначення потреби в нормативному оборотному капіталі. Економічний метод розрахунку використовується для корекції обчисленого методом прямого розрахунку нормативу урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Особливість полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на вир-во: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив ^ відповідно з темпами зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив – ^ на 50 % від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативів v на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах, його доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.
94. Причини (фактори) виникнення потреби підприємства в оборотному капіталі понад обсяг нормативної його частини. Причини: 1) оборотний капітал – це мобільні активи, які виступають у вигляді грошових коштів або можуть бути повернуті в них на протязі одного року або одного виробничого періоду; 2) сезонні коливання (наднормативні запаси с/г сировини є основним об’єктом банківського кредиту на під-вах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно або створюють великі сезонні запаси сировини; 3) причини несезонного характеру: а) заниження розмірів нормативної частини ОК; б) іммобілізація власних ОК під-в (фінансування ремонту, на сплату податків, на попередню оплату рахунків постачальників); в) недостатність фін ресурсів під-в, за рахунок яких формується власний (оборотний) капітал; г) необхідність створення додаткових резервних запасів матеріальних цінностей в умовах нестабільної економічної ситуації (інфляція). На під-вах виникає потреба в кредитах під вир-чі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються понаднормативні запаси. Наднормативні запаси незавершенного вир-ва і готової прод-ї можуть створюватись на під-вах у зв’язку з прискоренням темпів ^ обсягів вир-ва, некомплектністю постачання, транспортними ускладненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень прод-ї споживачам через їхню неплатоспроможність.
95. Власний ОК і джерела його фомув. Визнач. власного ОК на основі бух. балансу. Мінім-на потреба підпр-ва в оборотних коштах покривається за рах. власних джерел: статут. капітал, відрах. від прибутку у фонди спец. признач.; цільове фінанс-ня та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалуз. позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підпр-ва, що вводяться в дію, формують ОК за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноз. учасників (для СП), надходження від емісії ЦП. Ці кошти включаються у стат. фонд новоствореного підпр-ва. На вже діючих підпр-ах власними джерелами фінанс-ня ОК є прибуток, що залиш. в розпорядженні підпр-ва, надходж від емісії ЦП, а також прирівняні до власних оротних коштів сталі пасиви. Обсяг коштів, що спрямов-ся на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, заг. обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів. До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви (кошти цільового призначення, які в результаті застосованої сис-ми грошових розрахунків постійно знаходяться в госп-му обігу підпр-в, а проте, йому не належать). До їх використання за призначенням вони в сумі мінім-го залишку є джерелами формув. ОК підпр-ва. Сталі пасиви — це мінім-на (стійка) заборгованість по з/п працівникам, відрахуваннях на обов'язкове державне пенсійне страх-ня, на соц. страх-ня, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухг-му балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підпр-ві. Методика визначення власних ОК підпр-ва, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображ. вони в І розділі пасиву балансу.
96. Джерела формув. залученого ОК. Форм ОК лише за рахунок власних джерел економ. недоцільно - це знижує можливості підпр-ва щодо фінанс-ня власних витрат і зб ризик виникнення фін-ї нестабільності підпр-ва. У такому разі підпр-во вимушене звертатися до залучення коштів, фін-их рес-ів у вигляді коротк. кредитів банку та інш кредитів, комерц. кредиту, кредитор-ї заборгованості. Признач. банк кредитів — фінанс-ня витрат, пов'язаних з придбанням осн. і поточних активів, з сезонними потребами підпр-ва, тимчасовим зб виробн запасів, із виникненням (зб) дебіт заборг, податковими платежами та інш зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу ув'язати всі джерела ОК і справляють активний вплив на раціональне формув запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інш видів мат цінностей. До залучених належать кошти інш кредиторів, які надаються підпр-ам у позику під певний (обумовлений) % на термін до одного року з оформл векселя чи іншого боргового зобов'язання. Вексель є найпростішою й найпошир формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реаліз незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. Досить поширеною формою залуч коштів ін суб'єктів госп-ня є комерц кредит. Він використ-ся підпр-ми за браком фін ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрах з постач. Виникає необхідність відстрочки платежів. Постач-к дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інш боргове зобов'язання. У цілому його використ позитивно впливає на ек-ку підпр-ва і нар госп-ва, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання ОК і зм потребу у кредитних і грош ресурсах.
97. Використ. банк ресурсів для формування оборотних коштів. Форм ОК лише за рах власних джерел економ недоцільно - це знижує можливості підпр-ва щодо фінанс-ня власних витрат і збільшує ризик виникнення фін нестабільності підпр-ва. У такому разі підпр-во вимушене звертатися до залучення коштів, фінанс рес-в у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерц кредиту, кредит заборгованості. Признач банківських кредитів — фінанс-ня витрат, пов'язаних з придбанням осн і поточних активів, з сезонними потребами підпр-ва, тимчасовим збільш вир-их запасів, із виникненням (збільшенням) дебіт заборг, податковими платежами та іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела ОК і справляють активний вплив на раціональне формув запасів сировини, матеріалів, готової прод-ії та інших видів мат цінностей. План-ня потреби в позикових ОК включає розрах-ок необхідної суми кредиту з урах залишку нормованих товарно-мат цінностей і визнач потреби в кредиті. Сума кредиту з урах залишку нормованих товарно-мат цінностей визнач-ся для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю мат цінностей за встан-ми (чинними) цінами і власними ОК. Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредит-ня, надається строком до одного року.
98. Кредиторська заборгованість, як джерело формув ОК. Управління кредитор заборгованістю Кредиторська заборг-сть належить до позаплан залучених джерел формування ОК, її породжує брак власних ОК. Наявність кредит-ої заборг-ті постач-ам свідчить про участь у госп обігу підпр-ва коштів інших суб'єктів госп-ня. Кредит заборг-сть вважається допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборг-сть постач-ам за розрах документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підпр-ві може бути і прострочена (ненормальна) кредит-ка заборг-ть, що утвор в результ поруш покупцями порядку і термінів оплати розрахунк документів. Якщо покупець, використ-чи в обігу неоплачені товарно-мат цінності, одержує додатк кошти, які йому не належать, то постач змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додатк джерел для запобігання невиконанню своїх зобов'язань. За кредит-ї заборг-і постач-ам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних ОК і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредит-ї заборг-і залежать від конкретних умов орг-ї та використ ОК, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіт-ї заборг-і, гол-м джерелом покриття якої і є кредит заборг-ть. Участь кредит-ї і дебіт-ї заборг-і у форм та використ ОК пром підпр свідчить про серйозні негаразди в госп д.
99. Хар-ка розміщ і структури поточних активів п-в. фактори які вплив на структ розміщ О.К. Ліквідність поточ активів. Функц-ня ОК розпоч-ся з моменту їх форм і розміщ. Раціональне розміщ як складова управл ОК має певні особливості. Визначальними є такі чинники: вид госп д, обсяг вир-ва, рівень технології та орг-ії вир-ва, термін вир-го циклу, сис-ма постач необхідних тов-мат цінностей і реаліз прод-ії. Залежно від розміщ, умов орг-ії вир-ва і реаліз-ії прод-ії ОК мають різний рівень ліквідності. Найбільш ліквідними і з найменшим ризиком вкладання є кошти в касі, кошти на розрах і валютних рахунках в установах банку та ЦП. Меньш ліквідною частиною з певним ризиком вкладання вважається відвантаж прод-ії і ДЗ, яка в свою чергу може бути більш чи менш ліквідною, це стосується строковості і простроченості ДЗ щодо відвантаж прод-ії. Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладання є матеріальні ОК в незавершеному вир-ві, у витрататах майбутніх періодах, у вир-их запасах, у готовій прод-ії, що не відвантажена. Через те, що саме ця частина ОК найбільш віддалена від моменту реалізації і на неї впливає зміна коньюктури ринку, інфляційні процеси. Ступінь ліквідності в цілому об активи і кожної їх групи визнач як віднош відповідної частки об активів до короткострок зобов’язань.
100. Дебіторська заборг, як напрямок розміщ ОК її склад і структура. Зміст і задачі управління ДЗ. Вин-ня ДЗ є об’єктивний процес в госп д при сис-мі безготівкових розрах-ів. ДЗ не завжди виникає в результаті поруш порядку розрах-ів і не завжди погіршує фін стан. Сучасний стан ек розвитку хар-ся уповільненням платіжного обороту, що супроводжується збільш ДЗ управління нею повинно бути спрям на її оптимізацію та забезпеч своєчасної інкасації ДЗ [її погашення] - це важлива частина заг політики управління активами, яка тісно пов’язана з марк-ю політикою п-в. Види ДЗ: 1)ДЗ за товарно-мат цінності, роботи, послуги, термін оплати яких не настав. 2)Д.З. за товарно-мат цінності, роботи, послуги, не оплачені в установлений термін. 3)ДЗ по отриманим векселям. 4)ДЗ по розрахункам з бюджетом. 5)Д.З. по розрахункам з персоналом. Управління ДЗ: 1)Аналіз Д.З. за попередній період; 2)Форм принципів кредитної політики по відношенню до покупців; 3)Визнач розміру фін ресурсів: частини ОК, яка може бути спрямована на формування Д.З. 4)Форм сис-ми кредитних угод [надання тов-го кредиту]: термін, вартість пов’язані із знижками дебіторам. 5)Сис-ма штрафних санкцій за прострочку платежів покупцями. 6)Визнач вимог до оцінки покупців і диф-ція надання умов товарного кредиту: а) кредитоспром покупців; б) експертиза і форм інформац-ї бази для оцінки кредитоспром [інформація, надана покупцями - внутрішні джерела, зовнішні джерела - комерц банк, ПДА.]; в) диференц-я кредитних умов, надання тов-го кредиту у відповідністю з кредитоспром. ДЗ буває виправдана (строк якої не наступив, чи менше місяця) і невиправдана (прострочена, відволікання коштів. Ця заборгованість створює загрозу неплатоспроможності і послаблює ліквідність його балансу). Управління ДЗ дозволяє використовувати ряд нових форм: шляхом рефін-ня ДЗ - трансформ її в інші форми об активів: грошові кошти, високоліквідні короткострок ЦП. Осн форми рефін ДЗ: 1)факторинг - в Україні не дуже поширений; 2)облік векселів виданих покупцями прод-ії - продажа векселів банкам, іншим фін інстит за певну плату - використ ставка дисконту.
101. Зміст і завдання управління інвестиціями.
Управління інвестиціями включає: зясування сутності і форм інвестицій, класифікацію інвестицій підприємства, управління реальними інвестиціями, управління джерелами фінансування капітальних вкладень, управління фінансовими інвестиціями, визначення методів оцінки ефективності окремих фінансових інструментів інвестування, управління формуванням портфеля фінансових інвестицій. Інвестиції можна класифікувати: за видами цінностей (матеріальні, нематеріальні, фінансові); за цілями застосування (реінвестиції, нетто-інвестиції); за терміном інвестування (короткострокові, довгострокові); за характером участі суб’єкта в інвестуванні (прямі, непрямі); за походженням капіталу що інвестується (державні, приватні, змішані, вітчизняні, іноземні).Інвест політика під-ва передбачає: 1 формування окремих напрямів інвест д-ті під-ва у відповід з стратегією його еко розвитку. 2 дослідження і облік умов зовн інвест середовища і кон’юнктури інвест ринку. 3 пошук окремих об’єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвест д-ті під-в. 4 забезпечення високої ефективності інвестицій. 5 забезпечення мінімізації фін ризиків, пов’яз з інвест д-тю. 6 забезпеч ліквідності інвестицій. 7 визначення необхід о’єму інвест рес-сів і оптимізація стр-ри їх джерел. 8 форм-ня і оцінка інвест портфелю під-ва. 9 забезпеч-ня шляхів прискорення реалізації інвест програм.
102. Реальні інвестиції та особливості управління ними.
Реальні інвестиції – це вкладання в осн та ОК, спрямовані на прирість осн фондів та мат-техн запасів. До об’єктів РІ слід віднести: осн вир-чі та невир-чі фонди, які створюються, реконструюються та модернизуються; вся сук-ть об засобів; інтелектуальні та духовні цінності; майнові права користування землею, прир-ми рес-ми та іншими об’єктами власності. Реальні інвестиції класифік-ся по ряду ознак: 1)за формою власності (державні, приватні, колективних підпр-в). 2)По джерелам фін-ня (власні, залучені, запозичені). Реальні інвестиції також розрізняють по галузевій та технолог-ій ознаках.
Реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку п-ва. Реальне інвестування включає: нове будівництво, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння п-ва та інші напрями поповнення основних засобів. Метою управління реальними інвестиціями є оцінка найефективніших реальних інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм. Застосовують різні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів, а саме метод окупності, метод розрахунку віддачі на вкладений капітал (рентабельність капіталу); методи дисконтування грошових надходжень, метод визначення чистої поточної вартості (сальдо приведених витрат і надходжень); метод визначення дохідності дисконтування грошових надходжень; метод прогнозування внутрішньої ставки дохідності. Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів здійснюється в розрізі кожного проекту, який включено до інвестиційної програми п-ва і передбачає розробку календарного плану реалізації проекту, а також розробку капітального бюджету. Процес реального інвестування включає в себе ряд етапів і стадій: передінвестиційна (здійснюється вибір конкретного інвестиційного проекту і проводиться його оцінка), інвестиційна (безпосередня реалізація конкретного інвестиційного проекту), постінвестиційна (відбувається експлуатація об’єкту інвестування). Інвестиційний проект дозволяє п-ву й іншим інвесторам оцінити очікувану ефективність і доцільність здійснення реальних інвестицій. Інвестиційний проект включає в себе коротку х-ку інвестиційного проекту, основну ідею проекту, аналіз ринку та концепція маркетингу, обґрунтування обсягів матеріальних ресурсів, необхідних в процесі реалізації інвестиційного проекту, х-ка технічних основ реалізації проекту, місцезнаходження проекту, організація управління, необхідні трудові ресурси, графік реалізації проекту.
103. Порядок розробки бюджету капітальних вкладень.
Складові процесу складання бюджету капітальних вкладень: прогнозування обсягів реалізації з врахуванням можливого попиту на продукцію(оскільки більша частина проектів пов”язана з додатковим випуском продукції), оцінка припливу грошових коштів по роках, оцінка доступу до джерел фінансування, оцінка припустимого значення ціни капіталу(відносний рівень затрат при використанні того чи іншого джерела фінансування).
Інвестиційні проекти, що аналізуються в процесі складання бюджету капіталовкладень, вимагають виконання наступних правил:
- З кожним інвестиційним проектом прийнято пов”язувати грошовий потік , елементи якого представляють або чисті відпливи, або чисті припливи грошових коштів. В цьому випадку під чистим відпливом грошових коштів в k-му році розуміється перевищення поточних грошових витрат по проекту над поточними грошовими надходженнями. Інколи в аналізі використовується не грошовий потік а послідовність прогнозних значень чистого річного прибутку, який генерується проектом;
- Як правило, аналіз ведеться за роками, хоча це обмеження не є безумовним або обов’язковим, тобто аналіз можна проводити за рівними базовими періодами будь-якої тривалості, необхідно лише пам’ятати про узгодження величини елементів грошового потоку, процентної ставки і тривалості цього періоду;
- Припускається, що весь обсяг інвестицій здійснюється в кінці року, який передує попередньому, що генерується проектом припливу грошових коштів, хоча, в принципі, інвестиції можуть здійснюватись протягом наступних років;
- Приплив (відплив) грошових коштів має місце в кінці попереднього року;
Коефіцієнт дисконтування, який використовується для оцінки проектів за допомогою методів, що засновані на дисконтованих оцінках, повинен відповідати тривалості періоду, який покладений в основу інвестиційного проекту;
Для оцінки ефект капіталовкладень застосовують два показники: 1)Коефіцієнт абсолютної ефективності = приріст прибутку / капіталовклад. 2)Коефіцієнт відносної ефект-ті. C + E * КВ -> min, де С – витрати, Е – норма ефект-ті. Чистий наведений доход = Сума грошових потоків – Сума інвестованих коштів. ЧНД повиннен бути більше за 0.
104. Амортизаційні відрах як джерело фінанс-ня кап вкладень. Управл-ня амортизац відрах. Осн вир-чі фонди в процесі їх використ зношуються та втрачають свої первинні техніко-ек хар-ки. Для ек возміщ фізичного та морального зносу осн фондів частина їх вартості включається до витрат на вир-во прод-ії (її собівартість) на протязі усього строку функц-ня осн фондів. Ці витрати є амортизац відрах-ми, які провадяться по встановленим нормам амортизації щомісячно. Таким чином на підпр-ві створюється аморт фонд, який потім використ-ся на фінанс-ня кап вкладень.
105. Фін інвестиції, їх склад, джерела і тенденції розвитку в суч умовах. Фін інв-ії – це вкладання коштів в ЦП. ЦП – це грошові або фін свідоцтва, що засвідчують право власності або відносини позики між емітентом та власником ЦП і надають право отрим доходу у вигляді дивідендів або %, а також можливість передачі майнового та інших прав іншим особам. Є 3 великі групи ЦП: 1)ЦП корпоративні, вони засвідчують право володіння чи співволодіння майном та частиною прибутку, а також отримання дивідендів у відповідності з наявною кількістю ЦП, та право на участь в управлінні компанією. 2)ЦП, які втілюють різні види боргових зобов’язень. Дають право на отрим фікс-го % та гарантовані суми викупу в належний термін за обумовлену ціну (облігації підпр-в, держ позики, інвестиц сертифікати інв фондів і компаній, депозитні та ощадні сертифікати банків). 3)деревативні (похідні) ЦП: форвардні, фьючерсні, опціони, варанти. Облігації можуть бути іменні та на пред’явника, державні та корпоративні, ринкові (публічні) та неринкові, добровільно розміщені та примусово. За терміном погашення держ-ні облігації можуть бути: поточні (до 1 р), короткострок (1-3 роки), середньострок (3-10 років), довгострок (більше 10 років), безстрок. За способом виплати: лотерейні, процентні, з виплатою % на дисконтній основі. Корпоративні облігації можуть бути: заставні та беззаставні, з правом дострокового відкликання та без такого права, конверт та неконверт.
106. Інвестиційний портфель і його формування. Управління інвест портфелем. Портфельні інвестиції – це вкладання коштів в різні фін інструменти з метою отрим прибутку. Портфель інвестицій – це сук-ть коштів, вкладених в ЦП. Портфелі можуть бути фіксовані (зі сталою часткою різних фін інструментів) та керовані (зі змінною часткою різних фін інструментів у портфелі). Управління інвестиц портфелем грунтується на принціпі диверсифікації. Див-ція – це розподіл капіталу між різними видами фін інструментів. Диверс-ія може бути: 1)По видах ЦП; 2)По галузях ек-ки; 3)По регіонах у країнах; 4)По термінах погашення. Диверс-ція використ, головним чином, для того, щоб зменш ризик портфеля. Відповідно, портфельні ризики бувають сис-чні (хар-ні для ек-ки або галузі в цілому) або несис-чні (суб’єктивні, хар-ні для окремої компанії). Ефект-сть портфелю означає, що при даній структурі ЦП інвестор одержує очікуваний доход з мінім-м ризиком.
107. Фінансово-інвестиційна діяльність підприємства.
Фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. Здійснення фінансових інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є: фінансові інвестиції – самостійний вид господарської діяльності, яка стосується як операційної діяльності п-ва, так і процесу реального інвестування; фінансові інвестиції використовуються п-вом з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових коштів; процес обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням фінансових інвестицій. Фінансове інвестування здійснюється в формі: вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств; вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів; вкладення капіталу в дохідні інструменти фондових бірж. Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку, тобто % по вкладах у статутні фонди, % на депозитні вклади в комерційних банках; % по облігаціях й інших боргових цінних паперах; дивіденди по акціях та інших пайових цінних паперах. Оцінка ефективності фінансових інвестицій здійснюється шляхом зіставлення обсягу інвестиційних витрат їз сумою грошового потоку від здійснення такого інвестування.
108.Сутність та класифікація фін ризиків. Фін ризик – це ймовірність виникнення непередбачених фін втрат в ситуації невизначеності умов фін д-ті під-ва. Ризики поділ на 2 групи: зовнішні та внутрішні. До зовн ризиків відносять: 1 передбачувані: ринковий ризик – підвищ вартості сировини, зміна вимог споживачів та інш; зміна валютних курсів; зміна відсоткових ставок; 2 непередбачені: держ рег-ня (ціноутвор), природні катастрофи. До внутр ризиків належать: 1 виробничі (недосконале управ-ня, не викон-ня плану постач-ня, зростання мат і труд витрат); 2 правові (порядок ліцензування, невиконання контрактів); 3 комерційний ризик (зменш реаліз-ї прод-ї, як наслідок збільш цін і витрат); 4 фін ризик: кредитний –несплата кредиту і відсотків; відсотковий – зв з втратами у зв’язку з підвищ вартості позики; валютний ризик – зміна курсу валюти; ризик втраченої вигоди –недоотримання суми прибутку внаслідок не здійс-ня господар операцій; інвест ризик – вклад-ня фін рес-сів (відволікання з поточ обороту ре-сів в майбутньому принесе збитки або меншу суму прибутку ніж очікувалося); податковий ризик – пов’яз з неможливістю отрим-ня прибутку внаслідок зміни податк закон-ва. Ризики також бувають динамічні – ризики непередбач змін (управлін, ринк, політ обставин), такі зміни можуть приносити як втрати так і додаткові доходи, та статичні –ризик втрат реальних активів; вони приносять тільки збитки
109.Фактори, які впливають на рівень фін. ризиків.
Фактори поділ-ся на 2 види:
1) об’єктивні: рівень екон. розвитку країни; хар-р держ. регул-ня фін. діял-ті підпр-в; темпи інфляції в країні; кон’юктура попиту та пропозиції на фін. ринку; рівень конкуренції в окремих сегментах фін. ринку; рівень криміногенної обстановки в країні; фактори форс-мажорної групи.
2) суб’єктивні: основні параметри фін. стратегії підпр-ва; фін. менталітет власників і менеджерів у політиці припустимих ризиків; розмір власного капіталу підпр-ва; стр-ра використ-го капіталу; склад використ-них активів; хар-р викор-них фін. інстр-тів при проведенні окремих фін. оп-цій; достатність викор-ної інф-ної бази фін. менеджменту; хар-ка партнерів по фін. оп-ціях; рівень кваліфікації фін. менеджерів.
110.Політика управ-ня фін ризиками. Політика управ-ня фін ризиками являє собою частину спільної фін стратегії під-ва, яка заключ-ся в розробці с-ми заходів по нейтралізації можливих негативних фін наслідків ризиків, пов’язаних із здійсненням різних аспектів фін д-ті. Форм-ня та реаліз-я політики управ-ня фін ризиками передбачає здійсненя таких заходів: 1) ідентифікація окремих видів ризиків, пов’язаних з фін д-тю; 2) оцінка широти та достовірності інформ-ї, яка необхідна для визнач рівня фін ризику; 3) вибір і викор-ня відповід методів оцінки ймовірності настання ризикованої події по окремим видам фін ризиків; 4) визнач розміру можливих фін втрат при настанні ризикованої події по окремим видам фін ризиків; 5) дослід-ня факторів, які вплив на рівень фін ризиків під-ва; 6) встанов-ня гранично допустимого рівня фін ризиків по окремим фін операціям і видам фін д-ті; 7) визнач направлення нейтралізації негативних наслідків окремих видів фін ризиків; 8) вибір і викор-ня внутр мех-мів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фін ризиків; 9) вибір форм і видів страх-ня окремих фін ризиків під-ва; 10) оцінка результативності нейтраліз-ї і орг-ї моніторінга фін ризиків.
111.Порядок виявлення та оцінки ризиків. Багато фінансових операцій пов’язані з існуючими ризиками.Вони потребують оцінки ступеня ризику і визначення його величини.Виявлення ризику відбувається за допомогою збору різноманітної інф-ї і викор-ня офіційних і неофіційних каналів.Крім даних фін.звітності і бізнес-планів до офіційних джерел інф-ї відносять ін фор-ю, отриману з періодичного друку, радіо, телебачення.До неофіційних джерел відносять дані,отримані за допомогою промислового шпіонажу.Оцінка ризику перш за все пов’язана з вивченням втрат.В залежності від величини втрат розрізняють 3 групи:1)втрати,величина яких не перевищує розрахункового прибутку,можна назвати допустимим;2)втрати,величина яких більша розрахункового прибутку відносяться до розряду критичних;3)катастрофічний ризик,при якому підприємець ризикує понести втрати,які перевищують все його майно.Якщо можна тим чи ін.способом спрогнозувати,оцінити можливі втрати по даній операції,то це означає отриманна кількісна оцінка ризику,на яку йде підприємець.Розділив абсолютну величину можливих втрат на розрахунковий показник витрат або прибутку,отримаємо кількісну оцінку ризику в відносному виразі,в %-х.Ймовірність настання події може бути визначена об’єктивним методом і суб’єктивним.Об’єктивним методом користуються для визначення ймовірності настання події на основі розрахунку частоти,з допомогою якої відб-ся дана подія.Суб’єктивний метод базується на викор-ні суб-их критеріїв,які базуються на різних пропозиціях.Таким чином,в основі оцінки фін.ризиків лежить знаходження залежності між певними розмірами втрат підприємства і можливостей їх виник-ня.
112.Показники оцінки фінансових ризиків. В основі оцінки фін-го ризику лежить знах-ня залеж-ті иіж певними розмірами втрат підп-ва та верогід-тю їх появи. Це відоб-ться у кривій імов-ті появи певного рівня втрат, що можливо побудувати за допомогою статис-го м-да та ін. Головні інстр-ти стат-го м-ду розр-ку фін-го ризику: вариація— зміна кількісних показників при переході від одного варіанта результату до іншого: КВ= (/(, де (- стандартне відх-ня та К-очікув-й прибуток; дисперсія — міра відхилення фактичного знан-ня від його середнього значення: D=((R- K( ^2 *F, де R-факт-не зн-ня події, K- середнє очікуване, F-частота виник-ня події; F=N1/N2, де N1- кіл-ть випадків появи конкретного рівня, N2- заг-на кіл-ть подій; середнеквадратичне відхилення: S=(( D)/(n-p-1), де n- кіл-ть випадків при спостереженні, р- кіл-ть параметрів рівняння; середне очікуване зн-ня: (k = (R*F.
При оцінці ризиків вкладення коштів у ЦП викор-ся модель “аналізу коливання цін”, яка оперує таким пок-ком, як “бета”. Бета - пок-к відносної нестійкості цін акцій – коваріація акцій відн-но решти ринку.
113.Методи розрах-ку ризиків.
Сутність статис-го способу полягає в тому, що вивч-ся стат-ка втрат і прибутків, що мали місце на даному чи аналог. вир-ві, устан-ся величина і частотність одержання тієї чи іншої екон. віддачі, склад-ся найбільш ймовірний прогноз на майбутнє. Головні інстр-ти статист. М-ду розрах-ку фін. ризику: варіація, дисперсія і стандартне (середньо-квадратич.) відхилення.
М-д експертних оцінок звичайно реал-ся шляхом обробки думок досвідчених підп-ців і фахівців. Він відрізн-ся від статист. лише мдом збору інф-ції для побудови кривої ризику. Даний спосіб припускає збір і вивчення оцінок, зроблених різними фахівцями, імов-тей виник-ня різних рівнів втрат. Ці оцінки баз-ся на обліку усіх ф-рів фін. ризику, а також статист. даних.
Метод аналогій при ан-і ризику нового проекту дуже корисний, тому що дослідж-ся дані про наслідки впливу несприят-х ф-рів фін. ризику на ін. аналог. проекти ін. конкуруючих підпр-в.
114.Організація ризик-менеджменту на підприємстві.Ризик-менеджмент-система управління ризиком і екон,точніше,фінан.відносинами,які виникли в процесі його управління.Організація ризик-менеджменту представляє собою систему заходів,направлених на раціональне сполучення всіх його елементів в єдиній технології процесу управління ризиком.1-м етапом орг-ції ризик-менеджменту є визначення цілі ризику і цілі ризикованих вкладів капіталу.2-м етапом є отримання інф-ї про навколишню обстановку,яка необхідна для прийняття рішення на користь тої чи ін.дії.На основі аналізу такої інф-ї можна визначити ймовірність настання події,виявити ступінь ризику і оцінити його вартість.3-м етапом на основі даної інф-ї про навколишнє оточення,ймовірності,стіпення і величини ризику розробляються різні варіанти ризикованого вкладу капіталу і проводиться оцінка їх оптим-ті шляхом співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.4-м етапом є вибір стратегії і прийомів упр-ня ризиком,а також способи зниження ступеня ризику.5-м етапом є розробка програми дій по зниженню ризика.5-м-орг-я виконання намічених програм.6-м-контроль виконання намічених програм. 7-м-аналіз і оцінка результатів вибраного ризикованого рішення.Орг-я ризик-менеджменту передбачає визначення органу упр-ня ризиком.Органом упр-ня ризиком може бути фін.менеджер,менеджер по ризику або відповідний апарат упр-ня:сектор страх.операцій,сектор венчурних інвестицій,відділ ризик.вкладень капіталу.
115.Премія за ризик та порядок її визначення.
Премія за ризик –додатк дохід, виплачуємий(або передбачений до виплати) інвестору зверх того рівня, який може бути отриманий по безризикованим фін операціям.він повинен зростати пропорційно збільш рівня ризику вкладення капіталу у той чи ін інструмент інвестування. Премія за ризик повинна зростати пропорційно росту не загального рівня інвестиційного ризику за тим чи ін інструментом, а лише систематичного(ринк-го)ризику, рівень якого визначається за допомогою бета коефцієнта. Рівень премії за ризик з врахув рівня систематич ризику за конкретним інструментом інвестиц-ня визначається за наступною формулою: Rpi=(R-A)*?, де Rpi- рівень премії за ризик за конкретним інструментом інвестування, R-середній рівень інвестиц доходу(сер норма дох-ті)на фін ринку, A-рівень дох-ті за безризик-ми інструментами інвестування,?-бета-коеф, що характер-є рівень систематичного ризику за конкретним інструментом інвестування . Загальний рівень інвестицій доходу за конкретним інструментом інвестування з врахуванням премії за ризик визнач за наступною формулою: Di=A+RPi, де Di- заг рівень інвестиц доходу за конкретним інструментом інвестув-ня,A-рівень доходності за безризикованими інструментами інв-ня,Rpi-рівень премії за ризик за конкретним інструментом інвестиціонування.
116.Способи уникнення та нейтралізації фін. ризиків.
Уникнення ризику полягає в розробці таких заходів, що цілком виключають конкретний вид фін. ризику. До числа основних з таких мір відносяться: відмов-ня від здійс-ня фін. оп-цій, рівень ризику по яких надмірно високий; відмов-ня від викор-ня у високих обсягах позикового капіталу; відмов-ня від надмірного викор-ня оборотних активів у низколіквідних формах; відмов-ня від викор-ня тимчасово вільних грош. активів у короткострок. фін. вкладеннях.
Нейтралізація ризику полягає в мін-ції його негативних наслідків. До осн. інстр-тів нейтр-ції фін. ризиків відносять: 1) форм-ня резервів, які створ-ся відпов. до чинного закон-ва або устан-х док-тів підпр-в за рах-к нерозподіл. прибутку або коштів власників. 2) диверсифікація ризиків, яка полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товару і послуг, фін. інстр-тів тощо. Розрізняють див-цію інвестицій, пр-ції та вир-ва. 3) хеджування полягає в здій-ні зустрічних оп-цій з купівлі-продажу активів (фін. інструментів). 4) страх-ня – звернення до послуг страхових компаній.
117.Хеджування як інструмент нейтралізації ризиків. Хеджування хар-є процес використання будь-яких мех-в зменшення ризику можливих фін втрат як для внутр (здійс-ся самими під-ми), так і зовн (передачу ризиків інш господар суб’єктам -страховикам) у вузькому значенні хеджування хар-є внутр мех-м нейтраліз-ї фін ризиків, який оснований на викор-ні відповід видів фін інструментів. Хеджування фін ризиків шляхом здійснення відповід операцій з похідними цінними паперами є високоефект мех-мом зменшення можливих фін втрат при настанні ризикованої події. Однак воно вомагає окремих затрат на виплату комісійної винагороди брокерам і т.д в залеж від викор окремих видів похідних цінних паперів розрізняють такі мех-ми хеджування фін ризиків: 1) хеджування з викор-ням ф’ючерсних контрактів. Воно хар-є мех-м нейтраліз фін ризиків по операціям на тов або фондовій біржах шляхом проведення протилеж угод з різними видами біржевих контрактів; 2) хеджування з викор-ням опціонів. Воно хар-є мех-м нейтраліз фін ризиків по операціям з цінними паперами, валютою, реальними активами та інш. 3) хеджування з викор-ням операцій “Свот”. Воно хар-є мех-м нейтраліз фін ризиків по операціям з цінними паперами, валютою, борговими фін забов’язаннями під-ва.
Фін. інстр-т викор-ся як хедж-ня, якщо: точно визн-на позиція активів, за якою існує ризик втрат від зміни ціни; фін. інстр-т точно визн-ний як хедж у момент його придбання або продажу; існує зворотня залеж-ть між зміною ціни на актив і зміною ціни на інстр-т, визн-ний як хедж. Якщо не задовільняє вимогам, він визн-ся як спекулятивний.
118.Зовнішнє страхування фінансових ризиків. Зов.страх-ня фін.ризиків-страх-ня окремих фін.ризиків підп-ва спец.страх.компаніями в повній мірі або частково.Зов.страх-ня фін.ризиків під-ва здійснюється в 2-х основних формах-обов’язковій і добровільній.Обов’язкове страх-ня фін.ризиківпід-ва здійс-ся в формі страхування активів,які входять в склад осн.виробничих фондів.Ці види активів страх-ся в межах їх балансової вартості.максимальні розміри страх-х тарифів і мін.розміри страх.сум по кожному об’єкту страх-ня визнач-ся з урахуванням рівня ризику і затвердження урядом. Добровільне страхування фін.ризиків підприємства здій-ся страх.компаніями в широкому діапазоні.Основними видами такого страх-ня є 1)страх-ня.нематер.активів;2)страх-няреальних інвестицій;3)страх-ня фін.інвестицій;4)страх-ня фін гарантій;5)страх-ня розрахунків;6)депозитне страх-ня.В процесі фін менеджменту,пов’язаного з зовн.страх-ям ризиків під-ва,основна увага повинна уділятись узгодженню розміру страхових платежів,а також розміру страх.франшизи.При здій-ні зов.страх.фін.ризику підп-во повинно визначати його ефек-ть.Це здій-ся при умові:УР?СВ-Фб/СП,де УР-рівень фін.ризику;СВ-повна сума страх.повернення по договору страх-ня;Фб-розмыр страх.франшизи(якщо передбачено договором страх-ня);СП-сума страх.платежыв за весь перыод страх-ня.
119.Механізм диверсифікації фінансових вкладень підприємства.Механ-м диверсифікації викор-ся перш за все для нейтралізації негативних фін.наслідків несистематичних видів ризику.Разом з тим,він дозволяє мінімізувати в певній мірі і окремі види систематичних ризиків-валютного,процентного та ін.Принцип дії механізму диверсифікації заснований на розподіленні ризику,які є перепоною їх концентрації.В механізмі диверсифікації фін.ризиків можуть бути викор-ні наступні напрями:1)диверсифікація видів фін.діяльності(викор-ня альтернативних можливостей отримання доходу від різних фін.операцій);2)диверсифікація валютного портфеля підпр-ва (вибір проведення зовнішньоекон-х операцій декількох видів валют);3)диверсифікація депозитного портфеля(розміщення великих сум частково вільних коштів на зберігання в декількох банках); 4)диверсифікація кредитного портфеля(різноманітність покупців продукції під-ва і направлена на зменшення його кредитного ризику);5)диверсифікація портфеля цінних паперів(дозволяє зниження рівня несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівня його доходності);6)диверсифікація програми реального інвестування(включення в програму інвестування різних інвес-х проектів з альтернативною галузевою і регіональною направленістю,що дозволяє знизити сукупний ін вест.ризик по програмі.
120.Прогноз-ня ризиків.
Прогноз-ня в ризик-мен-ті являє собою розробку на перспективу змін фін. стану об'єкта в цілому і його різних частинах. Прогноз-ня - це передб-ня визн-ної події. Воно не ставить задачу безпосередньо здійс-ти на практиці розроблені прогнози. Особл-тю прогноз-ня є також альтернативніть у побудові фін. пок-ків і параметрів, що визначає різні варіанти розвитку фін. стану об'єкта упр-ня на основі тенденцій, що намітилися. У динаміці ризику прогноз-ня м. здійс-ся як на основі екстраполяції минулого в майбутнє з урах-ням експертної оцінки тенденції зміни, так і на основі прямого передб-ня змін. Ці зміни м. виникнути зненацька. Упр-ня на основі передб-ня цих змін вимагає вироблення в менеджера визначеного чуття ринкового механізму й інтуїції, а також застос-ня гнучких негайних вирішень.
121.Сутність, цілі та завдання аналізу фінансових звітів.
Головна мета аналізу фін звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки в фін діяльності та знаходити резерви для поліпшення фін стану підприємства та підвищення його платоспроможності. При цьому необхідно вирішити такі завдання: 1) на підставі вивчення показників вироб, комерц і фін діяльності дати оцінку виконання плану з надходження та використання фін ресурсів. 2) прогнозування можливих фін рез-тів, еконм рент-сті, розробка моделей фін стану за різноманітних варіантів використання ресурсів. 3) Розробка конкретних заходів, які спрямовані на ефективніше використання фін рес-сів і зміцнення фін стану. За допомогою аналізу фін звітів проводять: попередню оцінку фін стану та змін його фін показників за період; аналіз платоспроможності та фін стійкості; аналіз кредитоспроможності та ліквідності; аналіз фін рез-тів; обігу оборот активів; рентабельності; використання капіталу; рівня використання капіталу; валютної самоокупності.
122.Призначення та види фінансових звітів.
Фін звітність - сукупність форм звітності, що містить інформ-ю про фін стан, результати д і рух грош коштів п-ва за звітний період. Фін звітність може бути: а)офіційною; б)додатковою інформацією оперативного хар-у. Фін звіти складені на основі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інф-ції про фін стан для прийняття цими користувачами певних ділових рішень. Найчастіше фін звіти складаються щорічно, щоквартально, а також щомісячно. До основних фін звітів відносяться:
1)баланс - звіт про фін стан п-ва, що відображає його активи, зобов’язання і власний капітал на певну дату. У балансі згруповано господарські засоби з одного боку за їх складом та розміщенням. Б п-ва складається на підставі рівності: Активи=Влас.Капітал+Зобов’язання;
2)звіт про власний капітал - звіт, що відображ зміни у складі власного капіталу п-ва протягом звітнього періоду.
3)Звіт про фін результати - звіт про доходи, витрати і фін результати д п-ва. Цей звіт надає інформацію про результати фінансових операцій за певний період часу, наприклад, за календарний рік або квартал. Цей звіт включає в себе дані оперативного, інвестиц та фін блоків4
4)Звіт про рух грошових коштів - звіт, що відображає надходж і витрати грошових коштів в результаті д-ті п-ва у звітньому періоді.
5)Примітки до фін звітів - сук-ть показників і пояснень, що забезпеч деталіз-ю і обгрунт-сть статей фін звітів.
За допомогою фінансових звітів проводиться фінансовий аналіз з метою:1)Оцінити поточний і перспект-ий фін стан п-ва. 2)Виявити джерела коштів, фін рес-ів, оцінити можливість і доцільність їх використання. 3)Оцінити можливості і реальні темпи розвитку п-ва з врахуванням його фін забезпечення. 4)Оцінити результативність фін-госп д-ті з метою підвищення її ефективності. Фін аналіз буває: горизонт-ий; вертик-ий, трендовий і аналіз відносних показників [коефіцієнтів], факторний аналіз і порівняльний просторовий аналіз.
123.Оцінка балансу та його значення для аналізу фінансового стану підприємства.
Бухгалтерський баланс – звіт про фінансове становище фірми в певний час, в якому згруповано господарські засоби з одного боку за їх складом та розміщенням, а з іншого – за джерелами їх формування. Балансовий звіт складається на певну дату. Баланс може бути річним, квартальним або місячним.
Б п-ва складається на підставі рівності: Активи=Влас.Капітал+Зобов’язання.
Активи п-ва за ек характеристикою поділяються на необоротні та оборотні. Необороті: осн засоби за залишковою вартістю, немат ативи, незавершені кап вкладення, довгострок фін вкладення. Оборотні активи: запаси (сировина, паливо, МШП), дебеторська заборгованість, ліквідні ЦП, грошові кошти (в касі та на р/р).
Власний капітал п-ва складається з: 1)статут фонду, 2)пайовий капітал, 3)нерозподілений прибуток (розширення в-ва, фін-ня соц програм, виплата дивідендів, створення резервного фонду). Зобов’язання бувають короткострокові і довгострокові. Короткостр: короткост банків кредити. кредитор заборгованість по товарним оп-ціям, кред заборгованість по розрах з бюдетом, по оплаті праці, перед іншими кредиторами. Довгострок: корпорат облігації, довгострок кредити, лізінг і оренда, пенсійні розрахунки, заборгованість по оплаті податків.
Розрізняють 4 типи балансів: 1.Вертикальний Б з понижуючою ліквідністю, 2.Вертикальний Б з підвищуючою ліквідністю, 3.Горизонтальний Б з понижуючою ліквідністю, 4.Горизонтальний Б з підвищоючою ліквідністю
Аналізуючи Б можна розрахувати багато показників. За допомогою аналізу балансу можна провести оцінку структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства, прогнозування майбутніх потреб у позиках. Можна оцінити та прогнозувати зміни в економічних ресурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватиме в майбутньому.
124.Значення фін аналізу в управлінні п-вом.
Необхідність і практична значущість систематичного аналізу фін стану п-ва [фін аналізу] зумовлена систем-го аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, забезпеч самоокупності, самофін-ня, потребою в поліпшенні використ фін ресурсів, а також пошуком резервів зміцнення фін стабільності п-ва. Традиційна практика фін аналізу опрацювала певні прийоми і методи його здійснення. Можна назвати такі осн прийоми: 1)Читання звітності (ознайомлення) - вивч-ся абсолютні показники фін звітності; 2)Горизонтальний аналіз (часовий аналіз) - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом; 3)Вертикальний[структурний аналіз] - визнач структури фін показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Дозволяє розрах питому вагу окремих показників фін звітності. 4)Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визнач тренду, тобто осн тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів [за допомогою тренду здійсн екстраполяція найважливіших фін показників на перспективних період, тобто перспект прогнозний аналіз фін стану]; 5)Аналіз відносних показників [коефіцієнтів] - розрах відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визнач взаємозв’язків показників; 6)Порівняльний і просторовий аналіз: -внутрігосп аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підпр-ва та його дочірних п-в, філій, підрозділів, цехів;- міжгосп аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками. 7)Факторний аналіз - визнач впливу окремих факторів, причин на результативний показник детермінованих (розділених) у часі або стохастичних [що не мають певного порядку ] прийомів досліджень. При цьому факторний аналіз може бути як прямим [власне аналіз], коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотнім [синтез], коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник.
125.Методи фін аналізу і їх хар-ка.
Методи фін аналізу - це комплекс науково-методичних інструм та принципів дослідж фін стану п-в.
За допомогою методів можна оцінити ризик та вигідність фін вкладень, визначити шв-ть обороту активів підп-ва та еф-ть розміщення коштів у конкретний вид активів.
Методи можна об’єднати в дві групи:
1) неформалізовані:
експертних оцінок;
порівняльні;
побудови системи показників;
побудови системи аналітичних таблиць та ін.;
2) формалізовані:
ланцюгових підстановок;
арифметичних різниць;
балансовий;
процентних чисел;
простих і складних процентів;
дисконтування та ін.
Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики:
середніх та відносних величин;
групування;
індексний та ін.
126.Оцінка рентабельності та прибутковості підприємства.
Співвіднош прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або дохідність вир-ва і реаліз всієї прод-ії (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підпр, організ-ій, установ у цілому як суб'єктів госп д; прибутк-сть різних галузей ек. Рентаб-сть безпосередньо зв'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються для визнач прибутку, поточ витрат, аванс-ої вартості, для розрах рентаб-ті зумовлюють наявність значної к-сті показників рентаб-ті. Показники: 1)рент-сть (прибуток від реалізації прод., виручка від реаліз.); 2)рент-сть д (прибуток від реалізації прод., витрати на вир-во прод.); 3)рент-сть кап-лу (чистий прибуток, підсумок балансу нетто); 4)рент-сть кап-лу (чистий прибуток, середня величина власного кап-лу); 5)періодичність окупності кап-лу (середня величина власного кап-лу, чистий прибуток); 6)рентабельність підпр (прибуток, підсумок балансу), 7)рент-сть кап-лу (прибуток, власний кап-л).
127.Показники оцінки майнового стану підприємства (методика розрахунків і характеристика).
1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні = Підсумок балансу. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.
2. Питома вага активної частини основних засобів = вартість акт частини О.Ф. : загальна вартість О.Ф. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
3. Коефіцієнт зносу основних засобів = Сума зносу : Початкова вартість О.Ф. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі як характеристика стану основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є так званий коефіцієнт придатності = залишкова вартість О.Ф. : Початкова вартість О.Ф.
4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. = Вартість О.Ф., що надійшли : початкова вартість О.Ф. на кінець року. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.
5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. = початкова вартість О.Ф., що вибули : початкова вартість на початок періоду. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.
128.Показники фінансової стійкості та структури капіталу (методика розрахунків і характеристика).
Оцінка фін стійкості підпр має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підпр і визнач на цій основі міри його фін стабільності й незалежності, а також відповідності фін-госп д підпр цілям його статутної д.
1)Коефіцієнт концентрації власного кап (коефіцієнт незалежності = вл капітал : всього госп коштів.) хар-є частку власності самого підпр-ва у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим більший цей коефіцієнт, тим незалежним від кредиторів є підпр-во. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). = залучений капітал : заг сума коштів. Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).
2)Коефіцієнт фінансової залежності = госп кошти : власний капітал є зворотним до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фін-ють своє підпр-во.
3)Коефіцієнт маневреності власного кап-лу показує, яка частина власного капіталу використ для фін-ня поточної д, тобто є вкладеною в оборотні кошти, а яку частку капіталізовано.
4)Коефіцієнт довгострок вкладень = довгострок зобов’язання : (Осн. Ф. + інші позаоборотні активи) показує, яку частину основних коштів та інших позаобор активів профін-но зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підпр-ва.
5)Коефіцієнт довгострок залучення позикових коштів = довгострок зобов’язання : (довгострок зобов’язання+ власний капітал) характеризує структуру капіталу. Зрост цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підпр починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
6)Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів(коефіцієнт заборгованості) =залучений(позичковий) капітал : сума власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підпр від кредиторів, тобто про зниження його фін стійкості.
Коефіцієнт фін залежності = госп-кі кошти : власний капітал.
Коефіцієнт власного капіталу = власні Обор. К. : загальна сума власного капіталу.
Коефіцієн структури залуч капіталу = довгострокові зобов’язання : структуру (заг суму) залуч капіталу.
Коефіцієнт інвестування = загальна сума власного капіталу : (Осн. Ф.+ інші позаоб активи).
Коефіцієнт покриття запасів і затрат = Власні обор кошти : заг сума запасів та затрат.
129.Показники ліквідності та платоспроможності (методика розрахунків і характеристика).
Ліквідність — це показник, який свідчить про те, як швидко підпр може продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.
1)Величина власних ОК (функц-чий кап-л) = поточні активи - поточні пасиви. Характеризує ту частину власного кап-лу підпр, яка є джерелом покриття поточних активів підпр (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрах-вий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підпр-тв. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. Осн і постійним джерелом збільш власних об коштів є прибуток.
2)Маневреність власних об коштів. = грошові кошти: власні ОК. Зрост цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
3)Коефіцієнт загальної Л (покриття). = поточні активи : поточні зобов’язання. Хар-є співвіднош поточних активів і поточних зобов'язань. Для норм функц-ня підпр цей показник має бути більше за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника встановлює підпр самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підпр у вільних грошових ресурсах.
4)Коефіцієнт швидкої Л. = (грошові кошти + кошти в розрахунках + інші активи): загальна сума поточних зобов’язань. Він аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключ найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реаліз-ії вир-их запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання.
5)Коефіцієнт абсолютної Л ("платоспроможності}. = гр кошти : поточні зобов’язання. Він є найбільш жорстким критерієм Л підпр і показує, яку частину короткострок зобов'язань може бути за необхідності погашено негайно. Рекомендована нижня межа цього показника— 0,2.
6)Частина власних ОК у покритті запасів. = Власні ОК: запаси і затрати. Це вартість запасів, яка покривається власними ОК. Має велике знач для підпр торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%
7)Коефіцієнт покриття запасів. Розрах як спів величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо знач цього показника менше за одиницю, то поточний фін стан підпр вважають недостатньо стійким.
8)Доля Обор. К в заг сумі активів = поточні активи : загальна сума господарських коштів.
130.Показники ділової активності (методика розрахунків і характеристика).
Показники цієї групи хар-ють результати і ефективність поточної і основної вир-ої д. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діял-ті даного під-ва з спорідненими по сфері використ капітала під-ми. Такими якісними критеріями виступають: а)широта ринку збуту продукції; б)наявність продукції, що експорт-ся; в)репутація п-ва, що вираж-ся у наявності відомих клієнтів, сприяючого іміджу, престижності фірми. Кількісна оцінка проводиться за допомогою групи коеф-ів оцінки оберт кап-лу, які хар-ть наскільки швидко використ-ний п-вом кап-л в цілому і окремі його ел-ти оберт-ся в процесі його госп діял-ті.
1) Коефіцієнт обертання всієї суми активів - хар-є наскільки швидко сформовані активи оберт-ся в процесі госп д п-ва. [Виручка від реаліз прод-ії : середньо-загальна сума активів балансу];
коефіцієнт оберт кредит-ої заборг-ті [затрати на в-во прод-ії : середню кредит-ку заборг-ть];
коефіцієнт оберт- дебіторської заборг-ті [виручка від реаліз-ї прод-ії : середню дебіт-ку заборг-сть];
коефіцієнт оберт мат вир-их запасів [затрати на в-во прод-ії : середні вир-чі затрати];
Період оберт деб-ї заборг-ть[дні][360 : Коеф-т обертання дебіт-ої заборг-ті];
період оберт кред заборг-ті [360 : коефіцієнт оберт кредит-ої заборг-ті];
період оберт вир-их запасів [360 : коефіцієнт оберт мат вир-их запасів];
тривалість операц-го циклу [період обертання деб-ї заборг-ті + період обертання вир-их запасів];
тривалість фін циклу [тривалість операц-го циклу - період оберт кредит-ої заборг-ті];
коефіцієнт оберт-ня власного капіталу [виручка від реалізації : середня величина власного кап-лу].
131.Аналіз динаміки і структури активу пасиву.
Структура засобів підприємства (активів) складається як пропорція між вартісними величинами основних засобів і інших необоротних активів, запасів і витрат, коштів, розрахунків і інших оборотних активів. Структура активу балансу складається з наступних показників: майно підприємства; основні засоби та інші необоротні активи (у відсотках до всіх засобів); матеріальні оборотні активи (у відсотках до оборотних коштів); кошти і короткострокові фінансові вкладення (у відсотках до оборотних коштів).
Структура джерел майна підприємства (пасивів) - це пропорція між вартісними величинами джерел власних засобів, довгострокових кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик, розрахунків із кредиторами й іншими короткостроковими пасивами. Структура джерел засобів підприємства (пасив) містить у собі наступні показники: джерела засобів – усього; джерела власних засобів; власні оборотні кошти; позикові засоби; кредити і позикові засоби; кредиторська заборгованість; доходи і резерви підприємства.
Найбільш загальне уявлення про якісні зміни, що мали місце, можна одержати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності.
Горизонтальний аналіз означає зіставлення статей балансу й обчислювальних по них показників на початок і кінець одного чи декількох звітних періодів; він допомагає виявити відхилення, що вимагають подальшого вивчення. При горизонтальному аналізі обчислюють абсолютні і відносні зміни показників. Зіставлення дозволяє визначити загальний напрямок руху балансу. У звичайних виробничих умовах збільшення підсумків балансу оцінюють позитивне, а зменшення – негативне.
Вертикальний аналіз – це вираження статті (показника) через визначене процентне співвідношення до відповідного базовій статті (по базовому показнику). За допомогою вертикального аналізу виявляють основні тенденції і зміни в діяльності підприємства.
132.Аналіз ліквідності підприємства (балансу)
Ліквідність підприємства - це здатність повернути в строк вилучені в кредит грошові кошти, або здатність оборотних коштів перетворюватися на грошову готівку, необхідну для нормальної фінансово-господарської діяльності підприємства.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по ступеню їх ліквідності і розташованих в порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їх погашення і розташованими в порядку зростання термінів.
Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи:
А-1). Найбільш ліквідні активи - до них відносяться всі статті грошових коштів підприємства і короткострокові фінансові вкладення.
А-2). Швидко реалізовувані активи - вони включають дебіторську заборгованість і інші активи.
А-3). Повільно реалізовувані активи - у цей показник входять статті розділу 2 активи "Запаси і витрати", за винятком строки "Витрати майбутніх періодів", а також статті "Довгострокові фінансові вкладення", "Розрахунки із засновниками" з розділу 1 активу.
А-4). Важко реалізовувані активи - статті розділу 1 активу, за винятком статі цього розділу, включеної в попередню групу.
Пасиви балансу групуються по терміну погашення:
П-1). Найбільш строкові зобов'язання - до них належать короткострокова кредиторська заборгованість за розділом ІV пасиву, а також поточні зобов’язання за розрахунками;
П-2). Короткострокові пасиви - короткострокові кредити та поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, — розділ IV пасиву, крім статей, включених до попередньої групи..
П-3). Довгострокові пасиви - довгострокові кредити і зобов’язання й суми в розділі II пасиву «Забезпечення наступних витрат і платежів».
П-4). Постійні пасиви - статті розділу І пасиву «Власний капітал», розділ V пасиву «Доходи майбутніх періодів». Для збереження балансу активу і пасиву підсумок даної групи зменшується на суму статті "Витрати майбутніх періодів”.
Для визначення ліквідності балансу слід зіставити підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце наступні співвідношення:
А1>=П1, А2>=П2, А3>=П3, А4<=П4.
У разі, коли одне або декілька нерівностей системи мають знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому або меншому ступені відрізняється від абсолютної.
133.Аналіз фінансової стійкості підприємства
Фінансова стійкість - це певний стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність.
Показником, який характеризує фінансовий стан і його стійкість, є забезпеченість матеріальних оборотних коштів власними джерелами фінансування. Вона встановлюється порівнянням суми власного оборотного капіталу із загальною сумою матеріальних оборотних коштів.
Надлишок або недостача джерел засобів для формування запасів і витрат (матеріальних оборотних коштів) є одним із критеріїв оцінки фінансової стійкості підприємства. Залежно від його значення виділяють чотири типи фінансової стійкості :
1. Абсолютна стійкість фінансового стану, якщо запаси (З) менше суми власного оборотного капіталу (ВОК) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КРТМ.Ц.)
З < ВОК + КРТМ.Ц.,
а коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів (Кзз) більше одиниці

2. Нормальна стійкість, при якій гарантується платоспроможність підприємства, якщо
З = ВОК + КРТМ.Ц.;

3. Нестійкий фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних коштів і платіжних зобов'язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел коштів (ДТ.В.) в оборот підприємства (резервного фонду, фонду накопичення і споживання), кредитів банку на тимчасове поповнення оборотних коштів, перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською.
З = ВОК + КРТМ.Ц. + ДТ.В.;

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство знаходиться на межі банкрутства), при якому
З > ВОК+ КРТМ.Ц. + ДТ.В.;

1
34.Методичні принципи оцінки балансу.
З метою уніфікації фін звітів впроваджені нац і міжнарод стандарти облікової звітності, які забезпечують достовірність та порівняність фін інф. Ці стандарти базуються на загальноприйнятих принципах фін обліку. Така сис-ма принципів назив GAAP. Принципи с-ми GAAP поділяються на 3 групи: 1)припущення, 2)концепції, 3)обмеження.
До припущень відносять наступні принципи: 1.Принцип господарської одиниці – кожне під-во розглядається як незалеж господар одиниця, яка відокремена від власників і ін. під-в. 2.П-п неперервної діяльності – дія-сть п-ва продовжується протягом певного проміжку і не припиняється в найближчий період. 3.П-п грош одиниці – грош вимірник є найбільш універсальним для відображення різнорідних об’єктів. 4.П-п періодичності – дія-сть п-ва розділена на окремі періоди, які назив фін роком.
До концепції входять: 1.П-п історич собівартості – усі активи у обліку відображ у хронолог послідовності, яка характеризує витрати на їх придбання або вир-во. 2.П-п визначення доходу – доход визначається в обліку в момент переходу повного права власності до покупця на товар і ризик, пов’язаний з його доставкою. 3.П-п повного розкриття – фін звіти і пояснення до них. 4.П-п відповідальності – фін рез-ти звіт періоду визначаються шляхом співставлення доходів звіт періоду з витратами звіт періоду. 5.П-п послідовності – необхідно дотримуватись обраних методів на протязі всього фін року.
До обмежень відносяться: 1.П-п співвідношення витрат і вигод – витрати на збір та розповсюдження інф не повинні перевищувати вигоду, яку отримують користувачі цієї інф. 2.П-п суттєвості – дотримання деяких облікових принципів не обов’язкове, якщо це суттєво не змінює фін рез-ти дія-сті п-ва. 3.П-п галузевої практики – галузеві особливості можуть суттєво впливати на застосування загальноприйнятих принципів.
135.Комплексна оцінка фінансового стану підприємства.
Після того, як фінансові звіти проаналізовані, аналітик повинен зробити комплексну оцінку фінансового стану підприємства. Для цього необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства. Показниками і факторами належного фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.
До найбільш загальних показників комплексної оцінки фінансового стану підприємства належать показники доходності та рентабельності.
Важливе значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. При цьому важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.
136.Фінансове прогнозування та планування в системі фінансового менеджменту.
Ефективне управління можливе за прогнозування і планування, тобто необхідно аналізувати, передбачати, приймати управлінські рішення і контролювати їх виконання. Управління фінансами підприємства за цих умов можливе при прогнозуванні і плануванні всіх грошових потоків, господарських процесів усіх суб'єктів господарювання.
Фінансове планування - це процес розробки системи фінансових планів і бюджетів по забезпеченню функціонування і розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в наступному періоді.
Значення фінансового прогнозування і планування полягає в тому, що воно:
втілює стратегічні цілі в форму конкретних фінансово-економічних показників;
забезпечує фінансовими ресурсами операційну та інвестиційну діяльність підприємства;
визначає життєздатність проекту підприємства в умовах конкуренції;
є фактором отримання фінансової підтримки з боку як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів.
Внутрішньофірмове фінансове планування базується на використанні трьох основних його систем:
1. Прогнозування фінансової діяльності.
2. Поточне фінансове планування.
3. Оперативне фінансове планування.
Усі системи фінансового прогнозування і планування перебувають у взаємозв'язку і реалізуються в певній послідовності. Першим етапом планування є прогнозування основних напрямів і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, яка покликана визначити завдання і параметри поточного фінансового планування. В свою чергу, поточне фінансове планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх виконавців оперативних фінансових планів, бюджетів по основних напрямах фінансової діяльності підприємства.
137.Система прогнозування фінансової діяльності
Прогнозування фінансової діяльності спрямоване на розробку фінансової стратегії підприємства, яка здійснюється за такими етапами:
1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії.
2. Дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища і кон’юнктури фінансового ринку.
3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства.
4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії по періодах її реалізації.
5. Розробка фінансової політики по напрямах фінансової діяльності, що вивчаються.
6. Розробка систем організаційно-економічних заходів по забезпеченню реалізації фінансової стратегії.
7. Оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії.
Прогнозування складається з вивчення можливого фінансового стану підприємства на довгострокову перспективу. Прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників і параметрів, використання яких доволяє визначити один із варіантів розвитку фінансової діяльності підприємства.
Результатом є розробка трьох основних фінансових документів: прогноз звіту про прибутки і збитки; прогноз руху грошових коштів; прогноз бухгалтерського балансу.
Після складання цих прогнозів визначають стратегію фінансування підприємства, сутність якої полягає в: формуванні структури і витрат капіталу, визначенні джерел довгострокового фінансування, виборі способів нарощування капіталу на перспективу.
138.Система поточного фінансового планування.
Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних видіів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на наступний період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і капіталу на кінець періоду, що планується. Поточний фінансовий план розробляється на рік з розбивкою по кварталах. Основними видами поточних фінансових планів підприємства є:
План доходів і видатків з операційної діяльності – метою розробки є визначення суми чистого прибутку від виробничо-комерційної діяльності підприємства.
План доходів і видатків з інвестиційної діяльності – відображає основні напрями фінансового забезпечення цієї діяльності. Метою розробки є визначення обсягу та потреби в фінансових ресурсах для реалізації запланованих інвестиційних програм, а також можливість надходження цих ресурсів у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
План надходжень і видатків грошових коштів – відображає результати прогнозування грошових потоків підприємства. Метою розробки є забезпечення постійної платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду.
Прогнозний баланс – відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових засобів, що використовуються підприємством, на кінець планового періоду. Мета розробки – визначення необхідного приростуокремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також фінансування оптимальної структури капіталу, що забезпечує нормальну фінансову стійкість підприємства в періоді, що планується.
139.Оперативне фінансове планування. Бюджетування, його сутність та види бюджетів.
Оперативне фінансове планування (бюджетування) необхідне для оперативного контролю за фактичним надходженням і фактичними грошовими видатками. Воно полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово-господарської діяльності підприємства. Головною формою такого фінансового завдання є бюджет.
Бюджет - це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою по місяцях (і менших періодах), що відображає надходження і витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово-господарської діяльності підприємства. Бюджет є інструментом як планування, так і контролю.
Розробка бюджетів на підприємстві спрямована на вирішення двох основних завдань:
1) визначення обсягу і видатків, що пов'язані з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства;
2) забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел.
Бюджети класифікуються за:
1) сферами діяльності підприємства (бюджет по операційній діяльності, бюджет по інвестиційній діяльності, бюджет по фінансовій діяльності);
2) видами витрат: поточний (бюджет поточних витрат), капітальний (бюджет капітальних витрат);
3) обсягом номенклатури витрат (функціональний, комплексний);
4) методами розробки (сталий, гнучкий).
Особливою формою бюджету є платіжний календар, що розробляється за окремими видами руху грошових коштів і по підприємству в цілому. Він дозволяє виявити фінансові помилки, недостатність коштів, з'ясувати причину такого стану, намітити відповідні заходи, і таким чином оперативно уникнути фінансових ускладнень і забезпечити платоспроможність підприємства.
140.Зміст і завдання антикризового управління підприємством.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак дозволяє правильно визначити діагноз фінансової неспроможності підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог антикризових заходів.
Для підтримання фінансової рівноваги, забезпечення стабільної ліквідності, платоспроможності та прибутковості фінансовий менеджмент повинен організувати фінансове господарство на підприємстві таким чином, щоб операційна, інвестиційна та фінансова діяльність здійснювалися з урахуванням вимог політики антикризового фінансового управління.
Антикризове фінансове управління - це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризове фінансове управління підприємством розглядають:
1. як систему профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних і слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація і нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;
2. як систему управління фінансами, спрямовану на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.
Елементи системи антикризового управління доцільно запроваджувати на підприємствах, які є фінансово стійкими, і на тих, які опинилися у фінансовій кризі. У першому випадку основне завдання системи полягає в недопущенні фінансової кризи, а в другому - у подоланні фінансової кризи, тобто фінансовому оздоровленні підприємства.
141.Прогнозування банкрутства як елемент антикризового управління.
Елементом антикризового управління є фінансовий контроллінг, який проводиться з метою прогнозування банкрутства. Він включає широке коло функцій і завдань:
розробка фінансової стратегії;
прогнозування, планування та бюджетування;
координація планів і діяльності;
фінансовий аналіз;
оцінка та управління фінансовими ризиками;
внутрішній аудит і контроль;
інформаційне забезпечення;
методологічне забезпечення та внутрішній консалтинг.
Контроллінг забезпечує вирішення таких завдань:
1. Впровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи раннього попередження та реагування з тим, щоб прискорити виявлення кризових явищ і забезпечити вжиття адекватних заходів для їх подолання.
2. Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися у тісному співробітництві із зовнішніми експертами.
3. Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним коригуванням плану.
Вказані завдання досягаються в ході виконання службами контроллінгу своїх функцій та використання специфічних методів й інструментів. До основних специфічних методів контроллінгу належать такі: бенчмаркінг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування (анкетування); SWOT-аналіз (аналіз сильних і слабких місць); нуль-базис бюджетування; АВС-аналіз; ХYZ-аналіз. Інструментом фінансового контроллінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління підприємством, є система раннього попередження та реагування
142.Система випереджального реагування на загрозу банкрутства (СВР).
Першочерговим завданням СРВ є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи опосередкованої загрози його існуванню. На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає ідентифікацію ризиків, їх оцінку та нейтралізацію. Процес створення системи раннього попередження умовно можна поділити на шість етапів.
Перший етап створення системи (визначення сфер спостереження) полягає у визначенні об'єктів діагностики. Розрізняють внутрішню та зовнішню діагностику. До основних сфер спостереження в рамках внутрішньої діагностики належать: фінансова, виробнича, збутова, організаційна. Зовнішня діагностика побудована на аналізі ситуації на ринку (клієнти, конкуренти, кон'юнктура), макроекономічної ситуації в країні та економіко-правових умов діяльності підприємства.
На другому етапі визначаються індикатори раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу. Такими індикаторами можуть бути показники: обсяг реалізації, затрати на одиницю реалізованої продукції, точка беззбитковості, покриття постійних затрат, продуктивність праці, коефіцієнт заборгованості та ін.
Третій етап створення СВР полягає у розрахунку цільових показників та інтервалів їх зміни в розрізі кожного індикатора. Наприклад, у ході даного етапу розраховується зона безпеки, тобто позитивна різниця між фактичною виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості; величина продуктивності праці, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємства; рівень фінансових показників, достатній для підтримки стабільної ліквідності та платоспроможності суб'єкта господарювання; розрахунок частки ринку, необхідної для забезпечення планового рівня рентабельності, тощо.
Четвертий етап полягає у формуванні конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів. До них можуть належати прогнозування банкрутства підприємства, swot-аналіз, бенчмаркінг тощо.
П'ятий етап є ключовим у всій системі. На цій стадії служби контроллінгу узагальнюють одержані аналітичні висновки та готують пропозиції і рекомендації щодо розвитку сильних сторін і мінімізації слабких, що є основою розробки проектів управлінських рішень.
Шостий етап є суто технічним. Він полягає у формування інформаційних каналів: системи збору інформації та її надходження у відділ контроллінгу; каналів оперативного забезпечення висновками та проектами рішень користувачів СВР - керівників усіх рівнів.
143.Фінансова санація підприємства як елемент антикризового управління.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
В організації фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:
1. Розробка плану санації.
2. Проведення санаційного аудиту.
3. Менеджмент санації.
Розробкою санаційної концепції (плану) за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми у тісному взаємозв'язку з внутрішніми службами контроллінгу (якщо вони є на підприємстві). Якщо санація здійснюється в рамках провадження справи про банкрутство, то план санації за дорученням арбітражного суду розробляє керуючий санацією.
Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення власників підприємства, потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на основі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції, або плану санації.
Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності належать наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;
б) конкурентних переваг;
в) виробничого і кадрового потенціалу;
г) реальної та дійової санаційної концепції.
Менеджмент санації, з інституційного боку, - це всі фізичні особи, які уповноважені провести фінансову санацію підприємства. З функціонального боку, менеджмент санації – це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутства та фінансового оздоровлення підприємства.
144.Досудова санація.
Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Під санацією розуміються заходи щодо оздоровлення підприємства в рамках провадження справи про банкрутство. Досудова санація - система заходів по відновленню платоспроможності боржника, що здійснюються власниками боржника чи менеджментом підприємства, яке перебуває в кризі, з метою запобігання його банкрутства та ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення провадження справи про банкрутство. Фінансове оздоровлення підприємства в досудовому порядку здійснюється з використанням стандартного набору інструментів і заходів, який є в арсеналі антикризового менеджменту.
145.План санації в ході провадження справи про банкрутство.
Якщо санація проводиться після порушення справи про банкрутство тобто в судовому порядку, то в цьому разі слід враховувати специфічні вимога та особливості санаційних процедур, передбачені Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або: оголошення його банкрутом".
Головна санації в ході провадження справи про банкрутство полягає у створенні умов для задоволення претензій кредиторів не лише за рахунок проведення ліквідаційних процедур, а й в результаті відновлення успішної фінансово-господарської діяльності боржника чи коштів його правонаступника.
Ухвала про проведення санації боржника в ході провадження справи про банкрутство приймається арбітражним судом за клопотанням комітету кредиторів. Основні передумови прийняття рішення про проведення санації боржника в ході провадження справи про банкрутство:
1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реального плану санації.
2. Наявність реальних можливостей виконання плану, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.
3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.
План санації має містити:
1. Аналіз причин фінансової кризи.
2. Оцінку фінансового стану боржника до початку санації.
3. Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника.
4. Узгоджений з кредиторами порядок відстрочки платіжних зобов’язань.
5.Інформацію про те, наскільки реалізація плану санації покращує шанси задоволення претензій кредиторів порівняно з вихідною ситуацією.
6. Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та задоволення вимог шляхом проведення ліквідаційних процедур.
7. Прогнозні показники фінансово-майбутнього стану боржника.
8. Механізм контролю за ходом реалізації плану.
146.Джерела фін санації під-в.
Фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових коштів власників – автономна санація, за допомогою кредиторів – зовнішня санація, і, як виняток, шляхом одержання державної фінансової підтримки. За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
зменшення номінального капіталу підприємства;
конверсія власності в борг;
конверсія боргу у власність;
пролонгація сплати заборгованості;
добровільне зменшення заборгованості; :
самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може набувати таких форм:
альтернативна санація;
зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);
безповоротна фінансова допомога власників;
безповоротна фінансова допомога персоналу;
емісія облігацій конверсійної позики;
залучення додаткових позик.
Окремий вид санації – за допомогою державної фінансової підтримки. Держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності тощо.
147.Реструктуризація в системі антикризового управління підприємством.
Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, змін форм власності, управління, організаційно - правової форми що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.
Виділяють такі форми реструктуризації:
реструктуризація виробництва - передбачає внесення змін в організаційній та виробничо-господарській сферах підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. У рамках даного виду реструктуризації можуть проводитися такі заходи: зміна керівництва підприємства; впровадження нових, прогресивних форм і методів управління; диверсифікація асортименту продукції; покращення якості продукції; підвищення ефективності маркетингу; зменшення витрат на виробництво; скорочення чисельності зайнятих на підприємстві;
реструктуризація активів - включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу. До основних заходів у рамках реструктуризації активів слід віднести такі: продаж частини основних фондів; продаж зайвого обладнання, запасів сировини і матеріалів тощо; продаж окремих підрозділів підприємства; зворотний лізинг; реалізація окремих видів фінансових вкладень; рефінансування дебіторської заборгованості;
фінансова реструктуризація - пов'язана зі зміною структури та розмірів власного і позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі: реструктуризація заборгованості перед кредиторами; одержання додаткових кредитів; збільшення статутного фонду; заморожування інвестиційних вкладень;
корпоративна реструктуризація (реорганізація) - пов'язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які проводяться в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі: часткова або повна приватизація; поділ великих підприємств на частини; виокремлення з великих підприємств підрозділів; виокремлення з підприємства об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів; приєднання чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами.
За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації: реорганізація, яка спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання); реорганізація, яка спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення); реорганізація без змін розмірів підприємства (перетворення). У разі реорганізації підприємства слід враховувати ряд законодавчих передумов і вимог: порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб'єктів господарювання; вимоги антимонопольного законодавства; вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу та ін.; порядок емісії акцій (у разі реорганізації АТ); можливі екологічні, демографічні та інші наслідки.